close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Методичні рекомендації "Небесна сотня"

код для вставкиСкачать
Методичні рекомендації "Небесна сотня"
Управління освіти і науки
Чернігівської обласної державної адміністрації
Чернігівський обласний інститут післядипломної
педагогічної освіти імені К. Д. Ушинського
ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ
Інформаційно-методичний матеріал
до Дня пам’яті Героїв Небесної Сотні 20 лютого 2016 р.
Чернігів – 2016
Автор: Коропатник Михайло Михайлович – доцент кафедри суспільних дисциплін та
методики їх викладання ЧОІППО імені К. Д. Ушинського, кандидат історичних
наук
Рецензенти: Нестеренко Лідія Олександрівна – доцент кафедри суспільних дисциплін та
методики їх викладання ЧОІППО імені К. Д. Ушинського, кандидат історичних
наук
Бутко Сергій Володимирович – представник
національної пам’яті у Чернігівській області
Українського
інституту
Відповідальна за випуск: Довбня Віктор Миколайович – проректор з науковопедагогічної роботи ЧОІППО імені К.Д. Ушинського, доктор філософських наук,
професор
Схвалено на засіданні кафедри суспільних дисциплін
та методики їх викладання ЧОІППО імені К. Д. Ушинського
(протокол №1 від 15 січня 2016 р.)
ЗМІСТ
Вступ
4
Передумови Революції Гідності
7
Євромайдан 2013 – 2014 років
9
Завершальний етап Революції Гідності (18 – 21 лютого 2014 р.)
12
Небесна Сотня
16
Вшанування пам’яті Героїв Небесної Сотні
19
Висновки
22
Рекомендовані джерела і література
24
Додаток. Список жертв Євромайдану
25
«Майдан — це така реальна народна
містерія. Нічого схожого ніколи не було
у Москві — я в житті нічого такого не бачив.
Цього нема не лише в Росії, цього нема
взагалі, я думаю, ніде у світі. Тобто я не знаю,
як це все відбувається, скажімо, у Таїланді,
або як це було в Єгипті. Думаю, там це було
по-іншому. Там якось все це було шумно,
агресивно. А тут просто такий могутній
монолітний народ».
Артемій Троїцький, музичний критик (Росія),
Вступ
Революція Гідності (листопад 2013 – лютий 2014 рр.) та війна
українського народу протии російськоїгресії стали у XXI столітті
центральними подіями новітньої історії не лише України, але й Європи та
світу. Ця подія сприяла відродженню цінностей свободи, гідності,
переосмисленню багатьма людьми свого призначення, а російська агресія
проти України змусила вільний світ усвідомити мету російського режиму та
почати готуватися до опору.
На знак вшанування відваги, сили духу і стійкості громадян, які віддали
своє життя під час Революції Гідності, захищаючи ідеали демократії,
відстоюючи права і свободи людини, європейське майбутнє України, 20
лютого відзначається як День Героїв Небесної Сотні.
Пам'ятний День Героїв Небесної Сотні встановлено Указом Президента
України Петра Порошенка № 69/2015 від 11 лютого 2015 р. «Про вшанування
подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної
Сотні». Документ передбачає проведення щороку заходів із належного
вшанування подвигу учасників Революції Гідності; створення у місті Києві
музею, присвяченого подіям Революції; проведення у навчальних закладах,
військових частинах, закладах культури тематичних заходів, бесід про масові
акції громадського протесту в Україні, що відбувалися у листопаді 2013 р. –
лютому 2014 р., та про їх учасників; проведення за участю Національної а
академії наук України, музейних, архівних і наукових установ пошукових
робіт щодо збирання документальних, фото-, відео- та інших матеріалів, які
висвітлюють зазначені події, а також фіксацію та дальше широке
оприлюднення таких матеріалів. Окрім того, ставиться завдання опрацювати
питання увічнення пам'яті Героїв Небесної Сотні засобами монументального
мистецтва у місті Києві, а також забезпечити у День Героїв Небесної Сотні,
День незалежності України, День Гідності та Свободи, День Соборності
України покладення квітів до пам'ятників та пам'ятних знаків Героям Небесної
Сотні; здійснити заходи щодо вшанування подвигу учасників Революції
Гідності та увічнення пам'яті Героїв Небесної Сотні, зокрема, шляхом
установлення пам'ятних знаків, меморіальних дощок, відповідного
найменування (перейменування) площ, вулиць у населених пунктах України
тощо, присвоєння в установленому порядку імен загиблих учасників
Революції Гідності навчальним закладам, заснування іменних премій та
стипендій.
У першу річницю Революції Гідності у Зверненні до педагогів, учнів,
студентів та батьків щодо Дня Героїв Небесної Сотні та пошанування
українських захисників Міністерство освіти і науки України наголосило, що
події на Майдані та на Східному фронті проявили вражаючу незламність,
патріотизм та хоробрість українських захисників, які ціною свого здоров’я і
життя боронять від агресора незалежність та цілісність нашої
країни. Міністерство закликало належно вшанувати у середніх та вищих
навчальних закладах героїзм українських захисників. І тих, які полягли, і тих,
які сьогодні зі зброєю в руках захищають суверенітет України, пам’ятати про
них, знайомих і не знайомих, бо вони виконали свій обов’язок перед народом
і країною.
Відзначаючи День Героїв Небесної Сотні, як важливу складову
української історії ХХІ ст., учителі та викладачі разом із школярами і
студентами мають реалізувати триєдине завдання:
– нагадати досвід боротьби громадян України проти злочинного режиму
В. Януковича, за свободу і демократію, європейську перспективу, суверенітет
і незалежність нашої держави, підтримати традицію вшанування загиблих
героїв Майдану;
– сприяти усвідомленню відповідальності цілого суспільства за долю
держави у дні випробувань, нагадати про подвиги українців у дні Революції
Гідності та в боях на сході України проти російських агресорів та
колаборантів;
- продемонструвати бажання українців жити в єдиній незалежній державі,
сприяти піднесенню національної самосвідомості.
День Героїв Небесної Сотні, як і інші знаменні дати патріотичного
змісту,
є доброю нагодою актуалізувати базові цінності українського суспільства,
осмислити непростий досвід державотворення, вшанувати героїзм учасників
Майдану та АТО, опрацювати помилки минулого і сьогодення, а саме:
- Національна єдність є не тільки базовою цінністю громадян країни, а й
обов’язковою передумовою успішного спротиву антинародній владі та
зовнішній агресії.
- Незалежність і суверенність є запорукою виживання нації. Злочинні дії влади
заради власних інтересів чи інтересів іноземної держави або ж зовнішня
агресія можуть призвести до втрати незалежності.
- Вшановуючи героїзм українців на Майдані 2013-2014 рр. та у боях з
російськими найманцями на Донбасі, ми маємо розуміти, що як Небесна
Сотня, так і тисячі загиблих на сході країни стали сумним наслідком зради
національних інтересів з боку правлячої верхівки, недостатньої уваги вищого
керівництва до системної розбудови збройних сил держави і просто злочинної
недбалості та непрофесіоналізму.
- Сьогодні захист свободи і незалежності, територіальної цілісності України є
святим обов’язком її громадян, продовженням боротьби попередніх поколінь
за соборність.
Виконанню завдань національно-патріотичного виховання будуть
сприяти
заходи до дня вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення
пам’яті Героїв Небесної Сотні. Учителі та викладачі можуть взяти на
озброєння деякі з них: акція «Свіча пам’яті»; круглий стіл «Без калини – нема
України, без народу - Вкраїни нема»; флешмоби «Ангели Небесної Сотні», «За
Україну, за її волю, за честь і славу, за народ!» та інші; виставка художніх
робіт «З Україною в серці»; квест «Вічний революціонер – дух, що тіло рве до
бою», присвячений Героям Небесної Сотні; «Вечір-реквієм вшанування
пам’яті полеглих на Майдані Незалежності»; літературно-музична композиція
«Вони дивилися в небо»; відкриття меморіального знака, присвяченого героям
Небесної Сотні; учнівська конференція «Вони захищали ідеали демократії,
права і свободи людини та європейське майбутнє України»; патріотичнопросвітницький захід «Любов’ю збережемо мир в Україні» в рамках
військово-патріотичного проекту лідерів учнівського самоврядування «Нам
Україна вище над усе!»; благодійна акція «Як крила ангела, злітаючи назад,
Небесна Сотня в вирій полетіла...»; «Урок пам’яті», присвячений Дню Героїв
Небесної Сотні; вечір пам’яті «Герої не вмирають!»; семінар-конференція,
присвячена річниці першого виконання Гімну України та увіковічненню
пам’яті Героїв Небесної Сотні.
Метою проведення заходів з ушанування пам’яті Героїв Небесної Сотні є:
- поглибити знання учнів та студентів про Революцію Гідності, її причини, перебіг та
наслідки;
- акцентувати на тому, що Революція Гідності стала наслідком стихійного протесту
проти невиконання владою своїх зобов’язань стосовно євроінтеграції, котрий переріс
у масові народні виступи, направлені на повалення антинародного режиму;
- наголосити на сміливості та самопожертві учасників Майдану, їх внеску у формування
громадянського суспільства, викриття злочинів режиму Януковича;
- сприяти розвитку всіх видів інтелекту (академічного, практичного, креативного,
емоційного й соціального) як головної умови всебічного розвитку особистості, її
самореалізації;
- виховувати почуття стурбованості долею жертв Майдану, навчати сприймати чужу
біду та біль як свій власний;
- залучати учнівську та студентську молодь до меморіальних заходів із вшанування
пам’яті Героїв Небесної Сотні, зокрема, акції “Свіча пам’яті”.
Передумови Революції Гідності
Після президентських виборів 2010 р., на яких переміг Віктор Янукович,
вже восени того року Конституційний Cуд незаконно скасував політичну
реформу від 8 грудня 2004 р. стосовно перетворення України у парламентськопрезидентську республіку, передавши йому значно ширші повноваження, ніж
ті, з якими він був обраний: право звільняти весь уряд, формувати керівний
склад всіх міністерств і відомств, Генеральної прокуратури тощо.
У гонитві за приватним зиском влада відірвалася від потреб суспільства.
Режим узяв під контроль бізнес та телеканали країни. Один із синів Януковича
швидко прибрав до рук значну частку економіки України. На чільних посадах
у владі переважали вихідці з однієї області. Ті, хто не були пов’язані з
найближчим оточенням Януковича, не мали шансів домогтися успіху.
Беззаконня становило загрозу фактично кожному громадянину. Для людей,
далеких від влади та великих грошей, майже не було можливостей добитися
правосуддя. Правоохоронні органи зрослися з криміналом, їхньою ключовою
метою став захист інтересів можновладців.
Корупція, крадіжки державного та громадського майна стали способом
існування влади. За світовим індексом сприйняття корупції “Transparency
International”, Україна в 2013 р. опинилася на 144-му місці у світі серед 178
держав після Нігерії та Папуа Нової Гвінеї. Майже 19% громадян України
визнали, що давали хабарі, а понад 77% — що давати їх «необхідно».
Як заявив журналіст Савік Шустер у своєму інтерв’ю німецькому
виданню «Die Welt» 31 січня 2014 р., саме за Януковича небувалих висот
досягли кумівство, хабарництво, аморальність і жорстокість, яка легко
переходить в насильство проти будь-яких інакомислячих.
За оцінками експертів, кримінальна «сім’я» Януковича тільки в
енергетичній сфері та державних закупівлях щороку незаконно
привласнювала щонайменше 10 млрд доларів. Економіка швидко
виснажувалася. Якщо у рік приходу Януковича до влади вона за інерцією ще
зростала, то у 2012 р. зростання зупинилося, а з 2013 р. почалося її падіння. На
час обрання Януковича державний зовнішній борг становив 24,3 млрд.
доларів, а в березні 2014 р. — уже 36,9 млрд. доларів.
Великою загрозою для України стала ідея втягнути країну до Митного
та Євразійського союзів, створених Росією. Керівництво Російської Федерації
прагнуло відновити імперію і потребувало для цього ресурсів України —
матеріальних і трудових, а тому підтримувало перебування залежних від
Москви політиків при владі в Україні. Це виснажувало життєві сили нашої
країни, здешевлювало українські підприємства, уможливлювало спільне
розкрадання українських активів. Росія прагнула позбавити Україну
перспектив нормального розвитку за зразком європейських держав, адже
деградовану країну значно легше підкорити.
Разом з тим режим Януковича продовжував роботу з підготовки «Угоди
про асоціацію між Україною та Європейським Союзом». Переговори з цього
питання розпочалися ще навесні 2007 р. і відбувалися упродовж 2007–2012 рр.,
в основному щодо умов створення зони вільної торгівлі. 30 березня 2012 р. у
Брюсселі Угоду було парафовано. Офіційне підписання тексту Угоди було
призначено на 28 листопада 2013 р. у столиці Литви Вільнюсі.
Угода про асоціацію стала фактом і чинником вирішального
цивілізаційного вибору України. Це й зумовило з боку Російської Федерації
геополітичну, військову та політичну протидію навколо її остаточного
підписання та імплементації. Як наслідок, 21 листопада 2013 р. у
неконституційний спосіб Кабінет Міністрів України на чолі з Миколою
Азаровим прийняв рішення призупинити підготовку до підписання Угоди про
асоціацію з Євросоюзом. Формальною умовою зміни попереднього рішення
стала вимога до Євросоюзу, озвучена тодішнім прем’єр-міністром, виділити
20 млрд. євро фінансової допомоги. Проте до самого початку вільнюського
саміту політичні лідери все ж сподівалися на підписання Угоди, зазначаючи,
що всі виграють від того, що «житимуть в інтегрованому континенті, на якому
не буде ліній поділу».
На жаль, ці сподівання не справдилися: В. Янукович Угоду не підписав.
Натомість, 30 листопада 2013 р були розігнані учасники протесту проти такого
рішення, з чого й розпочалася активна фаза Євромайдану. Рада ж
Європейського Союзу 19 грудня 2013 р. вчергове розглянула «українське
питання». У «Висновках Ради», зокрема, зазначалося: «Європейський Союз,
як і раніше, готовий підписати з Україною Угоду про асоціацію, що включає
поглиблену і всеохоплюючу зону вільної торгівлі, як тільки Україна буде
готова… Європейський Союз наголошує на праві всіх суверенних держав на
прийняття власних рішень у сфері закордонної політики без зовнішнього
тиску».
Зазначимо, що події кінця 2013 р. продемонстрували неспроможність,
непередбачуваність так званої «багатовекторної» зовнішньої політики
тодішньої української влади. Саме відмова від Угоди стала першим
поштовхом до масових громадських протестів, подальшої політичної кризи в
Україні. Водночас Євромайдан засвідчив, що якраз європейські цінності все
більше стають консолідаційною національною ідеєю українського народу, а
європейська інтеграція – найбільш привабливою перспективою для всіх
регіонів і різних суспільних груп населення країни. Про це було красномовно
сказано у новорічному зверненні українського народу до В. Януковича, що
пролунало зі сцени Євромайдану в ніч на новий, 2014 рік: «Ми – європейці.
Ми будемо в Євросоюзі. З вами, чи без вас!». Зі свого боку, Євросоюз
послідовно висловлював підтримку громадянам України у домаганнях Угоди
про Асоціацію, закликаючи тодішню українську владу до пошуку
демократичного розв’язання політичної кризи, яке б відповідало сподіванням
українського народу.
Водночас, причини революції уявляються більш глибинними, аніж лише
відстоювання права на європейський вектор розвитку України. Це, перш за
все, загроза втрати країною державного суверенітету унаслідок втягування її
до Митного та Євразійського союзів – об’єднань, де домінує Росія. Окрім того,
суспільство переймалося економічними проблемами, корупцією влади, яка
досягла неймовірних масштабів, згортанням політичних свобод, політичними
репресіями, безправ’ям громадян перед чиновниками, безкарністю
представників влади та їхнього оточення. Разом з тим, і це надзвичайно
важливо, значна частина суспільства була згодна миритися з режимом
В.
Януковича за умови продовження європейської інтеграції. Відмова ж від
Угоди остаточно зруйнувала крихкий суспільний компроміс.
Євромайдан 2013-2014 років
Коли 21 листопада 2013 р., за кілька днів до саміту «Східного
партнерства», уряд
Миколи Азарова ухвалив рішення призупинити
підготовку до підписання Угоди про асоціацію, це викликало ефект бомби, що
розірвалася. Адже протягом трьох попередніх років влада визнавала, що
Асоціація з ЄС – стратегічна мета України. Ідею європейської інтеграції
України загалом підтримали більшість громадян.
Реакція громадськості на такий крок українського уряду була
блискавичною. Вже увечері 21 листопада кілька журналістів та громадських
активістів вийшли на Майдан Незалежності у Києві та поширили в соціальних
мережах заклики підтримати їх. За декілька днів, 24 листопада, у мирній ході
та мітингу на Європейській площі взяли участь понад 100 тис. людей.
Незважаючи на те, що акція студентів, які постійно залишалися на
Майдані, відбувалася відповідно до Конституції України, 30 листопада о
четвертій годині ранку загони міліції «Беркут» раптово атакували молодих
людей: їх били кийками, закидали вибуховими пакетами, добивали ногами
поранених, тягли по землі, переслідували на вулицях. Загалом було поранено
близько 80 осіб. Частина мітингувальників врятувалася від погрому на
території Михайлівського монастиря. Жорстоку розправу влада намагалася
виправдати необхідністю встановити новорічну ялинку.
Жорстокість правоохоронців шокувала – нічого подібного раніше в
Укрїіні не відбувалося. Тисячі киян спонтанно вийшли на протести, і вже 1
грудня на вулицях столиці перебувало, за різними оцінками, від кількасот
тисяч до півтора мільйона осіб.
Суть Євромайдану, як стали називати зібрання противників режиму,
полягала навіть не у виборі між ЄС та Росією, а у відстоюванні людської.
гідності й громадянських прав і свобод. Відтак події зими 2013–2014 рр.
увійшли в історію як Революція Гідності.
Як же розвивалися подальші події? Опозиційні до В. Януковича
політики увечері 1 грудня оголосили про створення «Штабу національного
спротиву».
Майдан Незалежності поступово стає центром мирних
протестів. Були зведені намети, де цілодобово перебували протестувальники з
усієї країни. Спочатку намети були не захищені, однак після перших штурмів
Євромайдан став перетворюватися на своєрідну фортецю, оточену барикадами
з підручних матеріалів: дошок, дротів, автомобільних шин, мішків з піском.
Мирне «стояння» Євромайдану, коли люди лише захищалися, тривало майже
два місяці – до середини січня 2014 р. У центрі столиці утворилася подоба Січі,
там було заборонене спиртне, ліки та харчі безкоштовно приносили кияни та
доставляли волонтери. Підтвердженням мирного характеру Євромайдану є те,
що у центрі Києва всі установи, включно з банками, кафе тощо, працювали як
зазвичай. Жодних випадків мародерства не було зафіксовано попри те, що
через Майдан у ці місяці перейшли мільйони людей.
Тим часом режим В. Януковича активізував репресії. Спочатку в
регіонах, а згодом і в столиці, почали переслідувати протестувальників. У
репресіях брали участь міліція та «тітушки» – наймані погромники, названі так
за прізвищем одного з нападників на журналістів. Було скалічено і побито
тисячі активістів. Паралельно режим намагався створити подобу Євромайдану
– «Антимайдан», аби імітувати громадську підтримку влади. На початку
грудня 2013 р. до Києва були звезені кілька тисяч осіб. Табір «Антимайдану»
розташувався у Маріїнському парку поблизу Верховної Ради.
Одночасно розпочинаються спроби розігнати Майдан. Незважаючи на
публічну обяцянку В. Януковича 10 грудня у присутності іноземних
дипломатів не застосовувати сили проти мирних зібрань, тієї ж ночі силові
підрозділи напали на Євромайдан. Дзвони Михайлівського собору закликали
киян до центру міста. Напад було відбито. До Києва потягами й
автотранспортом прибували тисячі мешканців з інших областей. 13 грудня
В. Янукович змушений був про людське око організувати «круглий стіл» за
участі опозиції. Проте Євромайдан швидко поширювався країною. Подібні
київському Майдани виникли в усіх регіонах, включно з Кримом і Донбасом.
Одночасно сформувався Автомайдан – колони активістів-протестувальників
на власних авто пікетували приміщення судів та прокуратур, навідувалися до
резиденції В. Януковича у Межигір’ї, помешкань його поплічників, відвозили
поранених та доставляли допомогу на Майдан.
Як зазначив американський журналіст Аскольд С. Лозинський
(перебував на Майдані з 12 по 18 грудня) у своїй статті «Революція Гідності»
(опублікована у Нью-Йорку 20 грудня), «силові дії уряду викликали ще більш
сильну реакцію, в основному оборонну, але не лагідну. Гірше вже не могло
бути для режиму. Потім режим вдався до політики, намагаючись організувати
власний прояв підтримки – контрреволюцію, але з менш значущими
результатами . Колишній перший президент України припустив, що якщо уряд
має організувати (і платити) за контрреволюцію, то цей уряд не підходить для
керування і повинен відмовитися від влади. Приниження тоталітарного
режиму стало повним, коли контрреволюція оголосила про свій необмежений
термін дії, а насправді протрималася тільки до наступного дня». Остаточний
результат Єромайдану, – писав Лозинський – неможливо передрікти.
…Єдиним безсумнівним прогнозом є те, що, якщо народу України дозволять
вибирати свою власну стратегію економічного і культурного майбутнього, то
це майбутнє буде в Європі. Крім того, що, можливо, є більш важливим, чим
все інше, події на Євромайдані …прискорили незворотний розвиток
української нації. Адже Євромайдан в Україні – це революція національної
гідності.
Тим часом, у кінці року влада ще була впевнена у своїх можливостях
утримати ситуацію під контролем. Щоб залякати учасників акції протесту,
вона погрожувала застосувати проти них зброю, а уряд ухвалив рішення про
збільшення кількості бійців спецпідрозділів «Беркут» і «Грифон» вшестеро –
до 30 тис. 16 січня 2014 р. підконтрольна президенту більшість у Верховній
Раді ухвалила «диктаторські закони», які фактично вводили заборону на будьяку незалежну від влади громадсько-політичну та журналістську діяльність.
Було заборонено їздити колонами більше 5 автомобілів, обмежено свободу
діяльності інтернет-видань, запроваджено арешт за організацію мітингу,
тюремне ув’язнення до двох років за звичайний груповий протест, носіння
захисного шолома, встановлення намету, арешт до 15 діб за благодійну
допомогу протестувальникам. За блокування маєтків чиновників та політиків
встановлювалося ув’язнення до шести років. Виготовлення та
розповсюдження екстремістських матеріалів у ЗМІ чи Інтернеті мало каратися
штрафом у розмірі до майже 14 тис. грн. або обмеженням волі чи ув’язненням
на строк до трьох років. Під «екстремізм» можна було підвести практично усю
громадсько-політичну діяльність.
19 січня, протестуючи проти «диктаторських законів», частина
мітингарів рушила до Верховної Ради вимагати їх скасування. Шлях до
урядового кварталу перекрили бійці «Беркут» та внутрішніх військ, озброєні
до того ж водометами. На вулиці Грушевського, поблизу стадіону «Динамо»
ім. Валерія Лобановського відбулися численні зіткнення. Проти беззбройних
людей були застосовані не лише кийки та щити, а й сльозогінні гази,
травматична автоматична зброя, світло-шумові і травматичні гранати,
водомети. Унаслідок зіткнень сотні євромайданівців були поранені. Мітингарі,
у свою чергу, підпалили автомобільні шини, аби «беркутівці» не могли влучно
стріляти. Застосовувалися також петарди, запалювальні суміші у пляшках
(«коктейлі Молотова»), каміння та рогатки, палиці тощо.
Протистояння на вул. Грушевського дійшло апогею 22 січня. Того дня
було вбито українця вірменського походження Сергія Нігояна, етнічного
білоруса Михайла Жизневського та українця Романа Сеника. Поранень
зазнали понад тисячу мітингарів. Міліція та «тітушки» нападали на активістів
біля лікарень і викрадали, після чого їх знаходили побитими, скаліченими або
у в’язниці. Зранку 22 січня у лісі під Києвом зі слідами тортур було знайдено
львів’янина Юрія Вербицького – активіста Майдану, якого викрали просто з
лікарні, катували й залишили помирати на морозі. Влада стягнула до Києва
тисячі «тітушок», які підпалювали автомобілі й нападали на людей із
державною символікою на одязі. У Києві утричі зросла кількість підпалів,
пограбувань,
викрадень автомобілів. Оскільки міліція практично не
розслідувала ці злочини, то кияни створювали загони для патрулювання міста.
Насильство поширилося й іншими регіонами.
Взагалі, як пише Василь Базів у своєму романі-реквіємі «Армагеддон на
Майдані», полювання на людей стало тотальним. Жертви визначалися за
найменшими ознаками причетності до Майдану – бушлат чи шолом, синьожовта стрічка на рюкзаку чи просто українська мова. Ловили на вулицях
перехожих, чатували у під’їздах, витягували із машин на світлофорах.
Окремий ескадрон розгорнув по усьому місту спалювання машин. Найперше і
головним чином – із номерами західної України. Викраденням, як і
спалюванням, займалися урки. А виловлюванням полонених і пакуванням їх
тисячами у слідчі ізолятори і тюрми – цим займалася влада. Суди пачками
штампували ухвали щоло правопорушень й кидали невинних на нари.
За словами автора «Армагеддона», «терор на завершальному етапі
Революції гідності набрав нечуваного розмаху й ширився суспільством як
невблаганна чума. Практично, ніхто не мав жодних гарантій, що через мить у
п’ятимільйонному мегаполісі він залишиться живим. Такого терору проти
мирного населення воно, населення, не знало навіть у найстрашніші часи
народовбивства. Гестапо хапало підозрюваних партизан, енкаведисти так само
витягали із теплих ліжок підозрілих у нелояльності до батька народів, а тут –
практично без жодних підозр. Просто урки справляли свою криваву тризну, і
від цього сказу уже не було прихистку нікому і ніде. Уся країна враз
перетворилася у зону, у якій випущені із камер мародери впивалися кров’ю.»
Завершальний етап Революції Гідності (18 – 21 лютого 2014 р.)
29 січня, після переговорів між В. Януковичем та лідерами опозиційних
фракцій парламенту, було ухвалено закон про амністію та відправлено у
відставку уряд М. Азарова.
Але це ще не була перемога Майдану. Янукович намагався виграти час,
сподіваючись, що він «видихнеться» або принаймні ослабне у внутрішніх
суперечках. Натомість вищі російські чиновники публічно закликали
Януковича до негайного силового придушення протестів. До Києва прибули
агенти російських спецслужб, які координували плани знищення Майдану, з
Росії літаками надходила вибухівка і боєприпаси. За спеціальним планом
операції «Бумеранг» понад 22 тис. бійців спецпідрозділів мали знищити
Майдан. Як заявив 6 лютого радник президента Росії С. Глазьєв, «єдиним
гарантом захисту української державності та української незалежності є
чинний президент Янукович... Він повинен застосувати силу і здійснити
рішучий розгін Майдану».
На ранок 18 лютого було заплановано «Мирний наступ» —
багатотисячну ходу учасників Євромайдану до Верховної Ради України, де
мала відкритися чергова сесія, на якій планувався розгляд питань щодо змін
до Конституції України (обмеження повноважень Президента). Опозиційні
фракції з самого ранку блокували сесійне засідання парламенту, вимагаючи
першим питанням порядку дня поставити розгляд акту поновлення
Конституції зразка 2004 року. Але за вказівкою голови Верховної ради В.
Рибака канцелярія відмовлялася реєструвати цей документ, не згоджуючись
на жодні компроміси. До кінця робочого дня сесійне засідання так і не
почалося.
Мітингарі ж з майдану Незалежності десятитисячною колоною на чолі з
Олегом Тягнибоком, депутатами опозиційних фракцій УДАР, ВО «Свобода»
та ВО «Батьківщина», а також учасниками загонів народної самооборони
рушили до будинку Верховної Ради з метою донесення вимог повернутися до
Конституції 2004 року та покарати винних у знущаннях з активістів
Євромайдану. Між учасниками демонстрації та силовиками відбулися
зіткнення. Сутички сталися також у Маріїнському парку з боку станції метро
«Арсенальна»: з боку міліції полетіли світло-шумові гранати та «коктейлі
Молотова», з боку демонстрантів — «коктейлі Молотова». Близько полудня з
боку парку Слави до станції метро «Арсенальна» підійшли «тітушки», які від
працівників МВС отримали близько 500 автоматів Калашникова (з набоями),
світлошумові гранати, гумові кийки та інші спецзасоби. На вул. Липській
мітингарі захопили і закидали камінням та пляшками з запалювальною
сумішшю офіс Партії регіонів, внаслідок чого у приміщенні спалахнула
пожежа.
Близько 16-ої години міліція відтіснила мітингарів до Жовтневого
палацу, де розпочали атаку проти учасників акції протесту. Після успішного
захоплення барикади на вулиці Грушевського, в районі Стадіону,
«беркутівців»
зібралося
на
Європейській
площі
та
вулиці
Трьохсвятительській,
оточивши
Український
дім,
зайнятий
протестувальниками. Міністерство внутрішніх справ спільно із Службою
Безпеки України оприлюднили заяву, у якій висувалася вимога до 18-ої години
припинити протистояння, інакше силовики обіцяли «навести порядок всіма
засобами, передбаченими законом». Крім того, у міліції повідомили про
проведення антитерористичної операції на майдані Незалежності.
І вона справді почалася проти 20 тис. демонстрантів, які перебували на
Майдані та прилеглих вулицях. Під час протистояння зі сцени на центральній
площі столиці лунали промови опозиційних політиків та громадських діячів,
котрі намагалися координувати дії мітингарів.
Штурмом передбачалося витіснити протестувальників на Михайлівську
площу, де вже стояли «тітушки» із спезасобами та зброєю. Сформовані МВС
з кримінальних елементів, вони контролювали перехрестя вулиць
Володимирської та Великої Житомирської. Тут ними пострілами впритул був
убитий журналіст В'ячеслав Веремій. На місці вбивства журналіста ще 8 осіб
отримали поранення.
Близько півночі загорівся Будинок профспілок. За повідомленнями
очевидців, підпал здійснили «беркутівці», за іншою інформацією, будівля
зайнялася від «коктейлю Молотова» провокаторів. Народний депутат Сергій
Соболєв заявив про можливі десятки (близько 40-50) загиблих у вогні, серед
яких переважно поранені. За його словами, напередодні пожежі у будівлі
перебувало близько сотні осіб, які не могли самостійно пересуватися. У своїй
заяві депутат звинуватив бійців «Беркуту» у спланованій акції щодо підпалу
будинку, які навмисно підпалили перший і останній (9-ий) поверхи будівлі.
Точна кількість загиблих унаслідок пожежі в Будинку профспілок невідома
до цих пір.
У цей же день з 16-ої години було повністю зупинено рух київського
метрополітену, який частково поновив свою роботу лише через добу. Було
перекрито рух транспорту, а ДАІ розпочало блокування під’їздів до Києва. По
всій території України відключили з ефіру «5 канал». Правда, він почав
працювати на частотах телеканалу «ЧП-інфо» («Магнолія-ТВ»).
У ніч на 19 лютого невідомими особами було скоєно ряд вбивств. За
свідченням очевидців, у центрі Києва на вулиці Велика Житомирська
«тітушки» розстріляли двох протестувальників. На Борщагівці невідомими
був розстріляний патруль ДАІ, внаслідок чого загинули два міліціонери і ще
один патрульний поранений. Незважаючи на вжиті заход, кияни та приїжджі
продовжували йти до центру міста на допомогу протестувальникам.
Вчинялися акти мародерства. Так, на проспекті Правди невідомі пошкодили
понад
30
автомобілів
швидкої
допомоги
від
підприємства
«Київмедспецтранс», котрі доставляли поранених активістів в лікарні міста. У
Музеї історії Києва було пограбовано і по-вандальськи знищено фонди, які
знаходилися на верхніх поверхах: двері вибивалися ногами, зникли картини,
особисті речі працівників музею, розгромлені наукові відділи.
Разом з тим продовжувалися пошуки компромісу. Проте переговори
лідерів опозиції з В. Януковичем, що тривали до другої години ночі 19 лютого,
пройшли безуспішно — В. Янукович вимагав від протестувальників покинути
територію Майдану. І ситуація тут протягом доби лишалася напруженою.
Вночі осколком був легко поранений О. Турчинов. До ранку продовжувалося
гасіння пожежі в будинку профспілок. Припинився активний штурм Майдану,
«Беркут» відійшов на вулицю Інститутську, невелика кількість спенцназівців
залишилася біля монументу Незалежності, а по периметру Майдану, для
контролю захопленої силовиками території, ланцюгом поставили солдатів
внутрішніх військ, які не мали зброї.
Тим часом протестувальники, отримавши підкріплення, взяли під
контроль увесь Майдан і закріпилися по його периметру. Близько 15-ої години
вони зайняли приміщення консерваторії, а до 18-ої
заволоділи
Головпоштамтом та комітетом держтелерадіо. А влада готувала
«антитерористичну операцію», керівник якої В. Януковичем призначений
таємно з правом діяти на власний розсуд. Йшла підготовка і до залучення у
конфлікт армії. З цією метою 19 лютого з посади начальника Генерального
штабу — Головнокомандувача Збройних Сил України звільнено генералполковника Володимира Заману і призначено колишнього командувача
Військово-Морських Сил
України адмірала Юрія Ільїна. На думку
колишнього міністра оборони Анатолія Гриценко, Янукович знайшов людину,
яка погодилася на перетворення воїнів-десантників на поліцейських. Тим
паче, коли вона мала теплі стосунки з наближеним до Януковича мільярдером
Володимиром Новінським.
На 20 лютого владою було оголошено перемир'я, табір «тітушушок» у
Маріїнському парку з минулого дня стояв пустим, а на майдані Незалежності
демонстранти продовжували палити покришки, час від часу застосовувати
піротехніку та «коктейлі Молотова» проти правоохоронців, які, у свою чергу,
продовжували кидати у протестувальників світло-шумові гранати.
Вранці протестувальники перейшли у наступ. Їм вдалося зайняти
приміщення міністерства агрополітики, звільнити Жовтневий палац та
Український дім. Силовики на вулиці Інститутській стріляли в наступаючих
на них прихильників Майдану. На дахах готелів «Козацький» та «Україна»
розташувались снайпери, що відкрили прицільний вогонь по
протестувальниках на ураження. До 14-ої години число загиблих досягло 35ти осіб, а о 17-ій повідомлялося про 60 загиблих.
Варто зазначити, що протестні настрої поширилися по всій Україні, в
першу чергу охопивши обласні центри. Так, у Чернігові 19 - 20 лютого,
обурені діями влади, до двох тисяч осіб збиралися на вечірні майдани.
Надвечір 19 лютого мітингувальники вишикувалися в колони та пішли до
будівлі обласного управління МВС. 20 лютого було захоплено Чернігівську
ОДА, де кілька десятків працівників міліції майже не чинили спротиву.
Водночас невідомі розгромили офіс обласного осередку Компартії.
Враховуючи громадські настрої, голова Чернігівської обласної ради Анатолій
Мельник і депутат Верховної Ради від Чернігова Володимир Атрошенко
заявили про вихід із Партії регіонів.
Події у Києві та регіонах змусили перейти на бік Євромайдану і ряд
посадових осіб у столиці України. Заявили про вихід з Партії регіонів голова
КМДА В. Макеєнко та голова Вінницької ОДА Сергій Татусяк. Про перехід
на бік Євромайдану заявили силовики Львівської області, СБУ Закарпаття.
Активізувалися і депутати Верховної Ради. Близько 17-ої години вони почали
збиратися для обговорення ситуації у центрі Києва. Пізнього вечора вищий
законодавчий орган прийняв постанову «Про засудження застосування
насильства, яке призвело до загибелі мирних громадян України». Цим
правовим актом визнавалося, що дії силових структур були незаконними.
Кабінет Міністрів, Служба безпеки, Міністерство внутрішніх справ,
Міністерство оборони та підпорядковані їм військові та воєнізовані
формування зобов’язувалися негайно припинити та не допускати надалі
застосування сили. Було заборонено використання будь-яких видів зброї та
спеціальних засобів проти учасників акцій протесту. За прийняття постанови
проголосувало 236 депутатів, в тому числі 35 депутатів від фракції Партії
регіонів та 35 позафракційних. Жодного голосу не дала лише фракція
Комуністичної партії.
Постанова Верховної Ради від 20 лютого 2014 р. поклала край
триденному кровопролиттю. І хоча наступного дня близько 10-ої години ранку
силовики (група близько 50-ти осіб з автоматичною зброєю) спробували
захопити парламент, але були витіснені народними депутатами України з
фракції «Свобода» та журналістами і покинули центральну частину міста, де
розташовані урядові установи. Вони залишилися без охорони. З метою
недопущення мародерства Штаб Майдану наприкінці дня видав
розпорядження про взяття під контроль урядових установ і центральної
частини міста, де вони розташовані.
21 лютого на переговорах з опозицією за участі представників
Франції, Німеччини та Польщі В. Янукович погодився негайно відновити дію
Конституції 2004 р., що обмежувала права президента, та восени провести
дострокові президентські вибори. Однак уранці 22 лютого стало відомо, що
резиденція Межигір’я, у якій мешкав В. Янукович, спорожніла. Він квапливо
утік, прихопивши чималу частку статків, так і не підписавши зміни до
Конституції, чим зірвав власноруч підписану угоду. Прибічники Януковича
один за одним почали зрікатися його, називаючи тираном і злочинцем. У
зв’язку із втечею Януковича Верховна Рада 328-ми голосами прийняла
постанову, у якій зазначалося: «Встановити, що Президент України
В.
Янукович у неконституційний спосіб самоусунувся від здійснення
конституційних повноважень та є таким, що не виконує свої обов’язки». Була
також відновлена дія Конституції в редакції 2004 р.
Небесна сотня
За інформацією Міністерства охорони здоров’я, безпосередньо під час
протистояння на Майдані 18-21 лютого загинули 82 особи (71 демонстрант та
11 правоохоронців, без врахування померлих пізніше від отриманих
поранень), постраждалими стали 622 людини. Загалом же із початку Революції
Гідності було вбито більше ста цивільних громадян, яких назвали «Небесною
Сотнею».
10 квітня 2014 р. в українських ЗМІ було поширено інформацію від
медиків-волонтерів про те, що список жертв Євромайдану може сягнути 780
осіб. Проте наступного дня міністр охорони здоров'я Олег Мусій, який був
керівником медичної служби Майдану, заявив, що інформація про 780
загиблих є провокацією й не відповідає дійсності. Він підтвердив офіційну
статистику, за якою на 10 квітня загинуло чи померло 105 активістів Майдану.
Уперше Небесною Сотнею полеглих учасників акцій протесту назвала
поетеса Тетяна Домашенко у вірші «Небесна сотня воїнів Майдану», який вона
написала 21 лютого 2014 р. У цей же день офіційна влада України юридично
визнала жертвами загиблих мітингувальників Майдану. Відбулося прощання
із загиблими повстанцями, під час якого лунала жалобна пісня «Пливе
кача…».
Серед Героїв Небесної Сотні – і наші земляки з Чернігівщини: Андрій
Сергійович Мовчан, Василь Петрович Прохорський, Віктор Миколайович
Орленко. Про них розповімо трохи детальніше.
Андрій Сергійович Мовчан народився у 1980 році у с. Великі Осняки
Ріпкинського району. У 2001 році, після служби в армії, закінчив Київське
професійно-технічне училище №17 за фахом помічник машиніста
електропоїзда, працював за фахом у моторовагоному депо станції Фастів. За
словами його друга Олександра, «Андрій був надзвичайно зосередженим та
справедливим. …Саме справедливість та чесність були його самим великим
скарбом, який йому дав Господь та виховали батьки. …Андрій не знав, що таке
брехня. Але бачив брехню навколо себе щодня. Гадаю, що саме на цій роботі
він побачив дуже багато бруду та брехні, несправедливе ставленя до тих
людей, які мають світлі голови, жагу до хабарів». З 2002 по 2007 роки Мовчан
навчався у Київському інституті залізничного транспорту. Після цього
знайшов себе у Національному театрі ім. І. Франка, де працював майстром
сцени. Брав участь у двох Майданах – 2004 та 2013-2014 рр. На Євромайдані
у складі самооборони перебував з першого дня. Загинув 20 лютого від кількох
вогнепальних поранень. Тіло Андрія вшановували в театрі, на Майдані,
провозили містом до будинку, де він проживав. Прийшли попрощатися з
героєм не лише актори театру ім. І. Франка. Провести Андрія в останню путь
приїхав до Києва увесь Львівський театр ім. Заньковецької, де він декілька
разів перебував із франківцями на гастролях. В суботу, 22 лютого, тіло Андрія
привезли в Чернігів, на Красну площу, аби люди могли попрощатися з героєм,
вшанувати його пам'ять. Ховали Андрія у неділю, 23 лютого, у селі Великі
Осняки на Ріпкинщині, де зараз живе його мати Валентина Мовчан. У Києві
на будівлі школи №73 (проспект Перемоги, 86), де навчався Андрій Мовчан,
йому встановлена пам'ятна табличка. 21 листопада 2014 р. за громадянську
мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад
демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу,
виявлені під час Революції Гідності, А. С. Мовчан удостоєний звання Герой
України (посмертно). У червні 2015 р. УПЦ КП нагородила його медаллю «За
жертовність і любов до України» (посмертно).
Василь Петрович Прохорський народився 4 травня 1980 р. у с. Щуча
Гребля Бахмацького району. Закінчив Дмитрівську середню школу. Працював
певний час у органах МВС України, після звільнення — в охоронній фірмі у
Києві. Займався спортом, вів сторінку у соціальних мережах під гаслом «Рабів
до раю не пускають». Брав активну участь у акціях Євромайдану з початку
грудня 2013 р. Перевагу надавав волонтерській роботі у медичній службі, з
якою зустрів штурм спецпідрозділів «Беркут» 18 лютого. Завантажуючи
поранених у карети швидкої допомоги в районі Львівської барикади на вулиці
Інститутській, отримав кульове поранення у потилицю, від чого помер на
місці. Без годувальника залишилися стара мати та бабуся, молодший брат.
«Він був віруючою людиною – свідчила мама Василя Світлана Діденко –
Останнім часом, вітаючись, говорив: «Слава Україні!». Ще й мене навчав, як
правильно відповідати: «Героям слава!». Поховано Василя Прохорського 23
лютого у смт. Дмитрівка на Алеї Слави. 26 вересня 2014 р. у Дмитрівці
встановлено памятник на честь Прохорського, елеметном якого стала
символічна майданна шина. Портрет Василя Прохорського у терновому вінці
розташований у фойє Верховної Ради України — поруч з іншими
фотопортретами загиблих учасників Євромайдану. Виступаючи на 18-ій
(позачерговій) сесії Чернігівської обласної ради у зв’язку із рішенням стосовно
клопотання про присвоєння Мовчану А. С. та Прохорському В. П. звання
«Герой України» (посмертно), голова обласної ради зазначив: «Це молоді
хлопці, які віддали своє життя за демократичний і європейський вибір
держави. Вони заслуговують на всенародну вдячність і вшанування».
Трагічно склалася доля ще одного із Героїв Небесної Сотні Віктора
Миколайовича Орленка. Він також наш земляк (народився 8 березня 1961 р.
на Ніжинщині), але давно проживав у Києві, працюючи у локомотивному депо
на станції Дарниця машиністом. З дружиною Галиною Анатоліївною прожив
у щасливому шлюбі 23 роки. Виховували двох дітей: 21-річну доньку Світлану
та 19-річного сина Олександра. Діти Віктора Миколайовича і Галини
Анатоліївни були активістами Майдану. Донька волонтерила, а син стояв у
перших рядах біля «беркутівців». Гарячим прихильником Майдану з перших
днів був і сам Віктор. Це зрозуміло. Адже він був афганцем, три роки
відвоював і просто не міг стояти осторонь.
18 лютого Віктор Миколайович рушив з сином на Майдан. У той вечір
біля сина розірвалася граната. Батько кинувся на допомогу синові і … снайпер
влучив йому в голову. На щастя, син згодом оговтався від важкого поранення,
але сам Віктор потрапив до реанімації Київського Інституту нейрохірургії
ім. А. П. Ромоданова НАМН України у важкому стані. В історії хвороби
Віктора написано: «Доставлений лікарями-волонтерами з Будинку
профспілок». Випадковий чоловік, який їхав з ним у швидкій, розповідав, що
той був притомний, розповідав про дітей, роботу, Афганістан…
Куля, що влучила у Віктора, розлетілася на частини і дістати їх з мозку
лікарі не змогли. В комі до 12 березня Орленко пробув в українській лікарні, а
потім завдяки благодійникам був відправлений на лікування до Німеччини в
берлінську клініку «Шаріте». Там до нього навідувалися місцеві українці.
Дівчата читали йому вголос Біблію, розмовляли з ним, вмикали музику, але з
коми Віктор Миколайович не виходив. У квітні прилетіла дружина Галина. Їй
дозволяли бути біля чоловіка зранку до вечора. Ночувати до себе додому
запрошувала одна з берлінських українок. Через місяць до Берліна приїхала
донька Світлана. В оточенні рідних Віктору Миколайовичу ставало дедалі
краще. «Я кажу: «Якщо ти мене признав, то давай, поцілуй мене в носа». Він
признав і поцілував». – згадує Світлана.
За лікування у клініці «Шаріте» родина заплатила 120 тис. євро. Потім
продовжили лікування в реабілітаційному центрі «Медікал парк» у Берліні,
куди вклали ще 125 тис. євро. Допоміг Фонд Віктора Пінчука. Більше коштів
на реабілітацію ніхто дати не зміг, тому 20 жовтня 2014 р. Віктора привезли з
Берліна до Києва, щоб продовжити реабілітацію на Батьківщині, у Київській
міській клінічній лікарні №1. Кілька тижнів його стан був більш-менш
задовільним. Але потім стан пораненого на Майдані погіршився: він перестав
їсти, розмовляти і лише іноді розплющував очі. Благодійний фонд, який
частково платив за лікування у Німеччині, в Україні про Віктора забув. Потім
з’явилася ще одна погана новина: рахунок, який відкрили для збору коштів на
лікування, обікрали шахраї.
Однак, проблема була не лише в нестачі грошей, а й у відсутності
ефективного і комплексного лікування, яке було в Німеччині. Лікарі
збайдужіли до пацієнта, а слідчі, які мали б зайнятись розшуком шахраїв,
писали відмовки та ігнорували родину Героя. Тоді дружина наважилась
просити допомоги у президента Петра Порошенка, депутатів, міністрів, та, на
жаль, ніхто з них не відгукнувся на прохання врятувати життя євромайданівця.
І 3 червня 2015 р. серце Героя зупинилось. Країна не врятувала свого Героя, і
влада має стати на коліна перед Галиною Анатоліївною, Світланою,
Олександром і маленькою онукою, яка нещодавно народилась. Прощались з
Віктором Орленком 4 червня 2015 р. у рідному селі Талалаївка Ніжинського
району.
Вшанування пам’яті Героїв Небесної Сотні
24 лютого 2014 р. Верховна рада України прийняла постанову № 4213
«Про вшанування учасників збройних конфліктів під час мирних акцій
протесту», яку підтримали 342 народні депутати. Документ доручав
наступному Президентові України присвоїти звання «Герой України»
полеглим під час збройних конфліктів упродовж листопада 2013 р. – лютого
2014 р. в Україні. 3 березня до Закону були внесені зміни, що передбачали
нагородження також і смертельно поранених на Майдані.
Новообраного Президента України Петра Порошенка
було
інавгуровано 7 червня 2014 р., Указ же на виконання постанови Верховної
Ради було підписано лише 21 листопада. Звання Герой України з удостоєнням
ордена «Золота Зірка» (посмертно) було присуджено 99 особам. 20 лютого
2015 р. це звання присвоєно ще 5 особам. У цей же день Петро Порошенко
вручив 107 орденів «Золота Зірка» Героя України родичам загиблих під час
Революції гідності та АТО.
26 червня 2014 р. Президентом України було ініційовано заснування
нової державної нагороди — Ордену Героїв Небесної Сотні. Він був
затверджений Верховною Радою України 1 липня, встановлювався для
відзначення осіб за громадянську мужність, патріотизм, відстоювання
конституційних засад демократії, прав і свобод людини, активну благодійну,
гуманістичну, громадську діяльність в Україні, самовіддане служіння
українському народу, виявлені під час Революції Гідності, інших подій,
пов'язаних із захистом незалежності, суверенітету і територіальної цілісності
України. Серед нагороджених орденом (посмертно) – Герої Небесної Сотні
Жизневський Михайло Михайлович (Білорусь), Кіпіані Давид (Грузія), Хурція
Зураб (Грузія).
Впродовж зими-весни 2014 року щонайменше 30 вулиць і площ у різних
населених пунктах України були названі на честь Героїв Небесної Сотні. У
Тернополі майдан Мистецтв перейменовано у Площу Героїв Євромайдану.
Протягом лютого площі та вулиці Героїв Майдану з'явились у Вінниці,
Дніпропетровську, Козятині, Кіровограді, Луцьку, Ніжині, Каневі, Олевську
та Знам'янці. 20 листопада 2014 р. Київська міська рада перейменувала
відрізок вулиці Інститутської, де 20 лютого відбувалися розстріли учасників
Майдану, на Алею Героїв Небесної Сотні.
У березні 2014 р. було анонсовано проведення міжнародного відкритого
конкурсу на концепцію оновленого громадського простору ядра міста Києва
із матеріалізацією подій Революції Гідності, який згодом отримав назву
«Територія гідності». Конкурс тривав протягом року, а його результати були
оголошені 16 червня 2015 р. Згідно з розпорядженням Кабінету міністрів
України, у 2016 році заплановано утворити державний заклад «Меморіальний
комплекс Героїв Небесної Сотні — Музей Гідності», і віднести його до сфери
управління Українського інституту національної пам'яті.
У пам'ять про Євромайдан і Небесну Сотню складено пісні та
літературні твори, знято фільми, відкрито пам'ятники, випущено медалі.
Російська реп-група 25/17 присвятила Небесній Сотні та подіям на
Майдані пісню «Рахунок», Марія Бурмака – «Він іде по воді», група
«Гайдамаки» – «Дерев'яні щити», композитор Ярослав Злонкевич та поетеса
Ірина Чуйко – «Герої не вмирають!»; український композитор Валентин
Сильвестров присвятив Сергію Нігояну свій диптих «…І вам слава, сині гори»
та «Со святими упокой…», а також написав хоровий цикл «Майдан».
Протягом березня-квітня 2014 року концерти пам'яті Небесної Сотні
проходили в різних концертних установах, зокрема, в Національній філармонії
(Київ), в обласних філармоніях у Львові, Ужгороді, Вінниці, Кіровограді,
Сумах, Хмельницькому, Тернополі, Івано-Франківську, Чернігові та
Чернівцях, у музичному театрі в Полтаві, на концертних майданчиках у
Луцьку, Черкасах, Дрогобичі, Самборі, Виноградові та інших містах. До 23-ї
річниці Незалежності України на Софіївській площі була поставлена
присвячена Героям Небесної Сотні та військовим, що воюють на сході
України, ораторія «З нами Бог» режисера Сергія Проскурні.
Першою книжкою, присвяченою подіям Євромайдану, стала збірка
жіночої поезії «Материнська молитва. Українки — героям Майдану»,
презентація якої відбулася 9 березня 2014 р. в Українському домі у день 200річчя від дня народження Тараса Шевченка. Наразі десятки віршів покладені
на музику. Видавничий дім «Чорнильна Хвиля» приймає до розгляду поетичні
твори українською мовою, які були написані з початку Євромайдану та
присвячені революційним подіям в Україні, для публікації в книзі. Збірник
тематичних віршів про Майдан і Неоголошену війну готують у Полтаві.
Влітку 2015 р. в Тернополі видали 3D-книгу «Небесна сотня: історія
нескорених». Виручені з продажу видання кошти пішли на встановлення в
місті пам'ятника Героям Небесної Сотні. Можна відмітити ряд збірок віршів з
цієї тематики, зокрема: «Не умолкай, Майдан, не умолкай!» херсонського
автора Віктора Залевського; Збірка поезій про Небесну Сотню, видана у
Чернівцях; «Нотатки з Майдану» духівника Тернопільської духовної семінарії
отця Петра Половка.
Не оминули своєю увагою Євромайдан і кінематографісти. Студією «1+1
продакшн» та «Вавілон-13» знята серія «Зима, що нас змінила», до якої
ввійшов і документальний фільм «Небесна Сотня». Режисер Сергій Лозниця
зняв документальний фільм «Майдан».
Відкриваються і музеї, присвячені подіям на Євромайдані. Так, в ІваноФранківську у вересні 2015 р. з’явився музей Небесної Сотні. У ньому
представлені мистецькі роботи, присвячені Євромайдану, а також артефакти
Революції Гідності. Серед них: інсталяція з шин і каміння, саморобна зброя,
щити, бочки, каски, стріляні гільзи, скульптури скорботних янголів та
портрети 107 загиблих майданівців. Всього в експозиції музею 600 експонатів.
Пам’яті Героїв Небесної Сотні присвячено багато скульптурних
композицій. Так, біля одного з корпусів Тернопільського національного
технічного університету встановлений пам'ятний знак Небесної Сотні.
Пам’ятник євромайданівцям встановлено у Теребовлі Тернопільської області.
В основі задуму — три покоління чоловіків. На голові, на грудях і на шиї —
сліди від куль, три птахи позаду і над головами людей — символи їхніх чистих
душ. На постаменті викарбувані слова з поеми «Кавказ» Т. Шевченка,
прочитаної Сергієм Нігояном за декілька днів до смерті. В центрі Сум відкрито
меморіальну дошку в пам'ять Героїв Небесної Сотні та бійців Революції
Гідності, встановлено флагшток з червоно-чорним прапором як символом
боротьби українського народу з режимом Януковича і прихильниками Путіна
на Сході України. Поблизу собору Борщівської ікони Пресвятої Богородиці в
м. Борщові на Тернопільщині відбулось урочисте відкриття і освячення
Меморіального комплексу Небесної Сотні. За рішенням міської ради вулицю,
на якій він розташований, названо алеєю Героїв Небесної Сотні.
Монументальні пам'ятники Героям Небесної сотні поставлені у Луцьку,
Ківерцях, Чемерівцях.
31 березня 2014 р. Національний банк випустив пам'ятну медаль «Небесна
Сотня на варті», авторами якої стали художник-скульптор Анатолій
Дем'яненко та скульптор Володимир Атаманчук. На аверсі медалі зображено
архангела Михаїла в оточенні українського орнаменту, під ним написи:
«Мамочко, вибач за чорну хустину, за те, що віднині будеш сама. Тебе я любив
і любив Україну, вона, як і ти, була в мене одна.» та «Героям слава!». На
реверсі — герої подій українського Майдану на барикаді, один із яких тримає
синьо-жовтий Державний Прапор України, угорі напис «Небесна Сотня на
варті». 18 лютого 2015 р. НБУ ввів у обіг три пам'ятні монети номіналом 5
гривень кожна — «Євромайдан», «Революція Гідності» та «Небесна Сотня».
Перша пам'ятна монета присвячена протестним акціям, що відбулися в
Україні і були наповнені прагненням до змін, європейського напряму розвитку
нашої держави; друга символізує громадянську мужність і патріотизм, які
виявили громадяни України всіх національностей, прагнучи розвивати та
зміцнювати демократичну державу, конституційні засади демократії, права і
свободи людини; третя вшановує пам'ять героїв, котрі стали символом
гідності, кожен з яких здійснив особистий подвиг, повставши проти насилля
та несправедливості, віддавши найцінніше – своє життя, за нову відроджену
Україну.
Героїв Євромайдану шанують і в інші способи. Так, Петриківські майстрині
із Дніпропетровщини Галина Назаренко та Олена Ярмолюк створили писанку,
присвячену пам'яті Героїв Небесної Сотні. В одному з парків Праги
встановили 107 дерев'яних хрестів, кожен з яких – зображення Героя Небесної
Сотні. У квітні 2014 р. в урочищі «Нестерівщина» Почаївського лісництва на
Тернопільщині закладено Ліс пам'яті Героїв Небесної Сотні площею 1,9 га та
встановлено камінь і знак пам'яті. Таку ж ініціативу з посадки пам'ятного лісу
реалізували у багатьох регіонах України, в т. ч. на Чернігівщині.
Висновки
За даними соціологів Фонду «Демократичні ініціативи», у подіях
Євромайдану в Києві взяло участь 5 % населення країни, в інших містах і селах
– 6%, ще 9% населення допомагали мітингувальникам харчами, речами,
грішми тощо. Майдан став явищем небаченого масштабу. Кожен п’ятий
дорослий громадянин України, або майже 10 мільйонів, безпосередньо чи
опосередковано брали участь у подіях Майдану. «Українці практично голіруч
змусили відступити “Беркут”, з гідною великих народів холоднокровністю
завдали історичної поразки тиранії, і тому не просто європейці, а кращі з
європейців, європейці не тільки з історії, а й за пролитою кров’ю». – заявив 5
березня 2014 р. французький філософ Бернар Анрі-Леві.
Здобутками Революції Гідності стали:
- Зростання самоповаги, патріотизму та солідарності громадян України.
Майдан продемонстрував здатність українців до самоорганізації,
взаємодопомоги та самопожертви, виявив, що для наших співгромадян,
незалежно від регіону проживання, етнічної належності та мови, важливими
цінностями є свобода, людська гідність, право вибирати свою долю.
- Відновлення основних громадянських свобод, порушених «диктаторськими
законами».
- Припинення визискування ресурсів країни кланом Януковича.
- Відновлення можливостей для реформування країни, руху України до
Європи.
- Становлення України у світовій громадській думці як держави з власною
самобутністю, історією та гідністю.
- Збереження державного суверенітету України.
- Прискорене завершення формування української політичної влади та
громадянського суспільства.
Революція Гідності, Герої Небесної Сотні надихнули українців на нові
ідеї, що стимулюють формування політичної нації, розвиток громадянського
суспільства, допомагають змінити наше життя на краще. Серед них – «10
заповідей нової України»:
1. Не давати і не брати хабарі. Кожен з нас підгодовував колосальну систему
корупції, яка починалася з маленького села і закінчувалася Межигір'ям. Якщо
не буде пропозиції — не буде і попиту на хабарі. Почніть будувати Європу
персонально біля себе — припиніть підгодовувати піраміду корупції. Це не
страшно.
2. Не красти. Потрібно навчитися систематично витравлювати погані звички,
що народилися в СРСР. Ви крадете не у когось нереального — ви обкрадаєте
в першу чергу самого себе, бо жити тут саме вам. Щоразу, коли у вас виникне
таке бажання, погляньте на себе у дзеркало і побачите там Януковича.
3. Поважати інших. Тільки у разі, якщо ми навчимося поважати інших людей,
незалежно від того, якою мовою вони розмовляють, до якої національності,
віросповідання належать або яку музику слухають чи яких політиків
підтримують, може початися справді мирне життя. Наша різноманітність і
робить нас сильними.
4. Допомагати. Вбивайте вірус байдужості в собі. Не бійтеся допомогти
людині, яка впала посеред вулиці або загубилася у незнайомому районі. Рано
чи пізно може трапитися так, що допомога буде потрібна вже вам.
5. Тримати чистоту. Чомусь, тільки-но ми потрапляємо за кордон, у нас
вмикається режим «Європи» — ми припиняємо смітити і порушувати правила
поведінки. Чому б не спробувати тримати цей режим в увімкненому стані
постійно і вдома також?
6. Самоорганізовуватися. «Моя хата скраю» — це архаїзм і девіз старої
України. Девізом нової України повинна стати самоорганізація. Якщо ви не
вірите, згадайте події на Майдані. І одна людина здатна зробити немало, а
група самоорганізованих людей — ще більше і ще краще.
7. Брати відповідальність. Ваша відповідальність — це і чистота в місті, і
депутати, яких ви обираєте, аби відстоювати ваші інтереси. Не бійтеся брати
відповідальність за свою роботу, свої обіцянки і своїх близьких: це додає
наснаги, сил і впевненості у своїх діях, є фундаментом вашого існування.
8. Не боятися. Люди почали усвідомлювати, що страх — це єдина перешкода
на шляху до кращого життя. І Небесна Сотня поклала свої життя саме за те,
щоб ми мали змогу жити в країні без страху. Свобода — це перша сходинка до
змін. Тільки якщо ми фізично, морально і духовно вільні, ми зможемо втілити
в життя все те, про що мріємо кожного дня.
9. Не чекати. Досить чекати, що держава в особі чиновників дасть вам роботу
або вирішить ваші проблеми. Найбільш незадоволені життям — це ті, хто
скиглить та чекають, що хтось зробить все за нього. Вставайте та дійте! Бо
тільки від вас залежить ваш власний добробут.
10. Розширювати світосприйняття. Настав час позбутися міфів, які до
сьогодні нав’язували вам політики або ЗМІ, бо тільки так ви знайдете істину.
Не судіть про те, чого ви не знаєте або не бачили. Подорожуйте, читайте книги
і знайомтеся з новими людьми. Відкрийте себе для світу і він відкриє всю свою
неймовірну красу для вас.
Дотримання цих 10-ти заповідей буде кращою даниною пам’яті Героїв
Небесної Сотні, ідеалів Революції Гідності.
Рекомендовані джерела та література
Амеліна В. Синдром листопаду, або Homo Compatiens. /В. Амеліна. –
Брустурів: Дискурсус, 2014. – 208 с.
Базів Василь Армагеддон на Майдані. /Василь Базів. – К.: Український
пріоритет, 2014. – 160 с.
Бондаренко С. Майдани і магнати. /С. Бондаренко. – К.: Український
пріоритет, 2014. – 128 с.
Верменич Я. В., Андрощук О. В. Зміни адміністративно-територіального
устрою України ХХ–ХХІ ст. / Я. В. Верменич, О. В. Андрощук. – К.: Інститут
історії України, 2014.
[Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://history.org.
Загребельний І. Майдан. Хроніка недореволюції. /І. Загребельний. –
Дніпропетровськ: «Арт-Прес», 2014. – 96 с.
Карп’юк В. І. Євромайдан. Хроніка відчуттів. /В. І. Карп’юк. - Брустурів:
Дискурсус, 2014. – 151 с.
Кокотюха А. А. Вогняна зима. /А. А. Кокотюха. – Харків: Клуб Сімейного
Дозвілля, 2015. – 352 с.
Кульчицький С. Новітня історія України (2010-2014). Додаток до підручника
для 11-го класу загальноосвітніх навчальних закладів. /С. Кульчицький. //
Історія України. – 21 (829), листопад 2014. – С.5 –14.
Лозинський Аскольд Революція гідності. /Аскольд Лозинський.
//Український погляд. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ukrpohliad.org
Мухарський А. Майдан. (Р)Еволюція духу. /А. Мухарський. – К.: Наш формат,
2014. – 312 с.
Небесна сотня. – Харків: Фоліо, 2014. – 206 с.
Небесна сотня //Вікіпедія. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
wikipedia.org
Орлова О. 111 дней Майдана. Записки киевлянки. /О. Орлова. – К.: Дуліби,
2014. – 114 с.
Палій О. Революція Гідності 2013–2014 рр. та агресія Росії проти України:
навч.- метод. посіб. / О. Палій, В. Головко, О. Черевко, С. Янішевський; за заг.
ред. П. Полянського. — К.: Київ. ун-т ім. Бориса Грінченка, 2015. — 36 с.
Революція гідності та агресія Росії проти України. Науково – методичні
матеріали. – К., 2015 – 46 с.
Розуменко В. Майдан. Хто, якщо не я. /В. Розуменко. – К.: ФОП Пальцев, 2014.
– 592 с.
Снайдер Т. Українська історія, російська політика, європейське майбутнє.
/Т. Снайдер. – К.: Дух і література, 2014. – 232 с.
Терен Т. Літопис самовидців: дев’ять місяців українського спротиву. /Т.
Терен. – К.: Комора, 2014. – 312 с.
Турченко Г., Турченко Ф. Проект «Новоросія». 1764 – 2014 рр. Ювілей на
крові. /Г. Турченко, Ф. Турченко. – Запоріжжя, 2014. – 115 с.
Указ Президента України №69/2015 Про вшанування подвигу учасників
Революції гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні. //Президент
України Петро Порошенко. Офіційне інтернет-представництво. [Електронний
ресурс]. – Режим доступу: president.gov.ua
Додаток
Список жертв Євромайдану
Прізвище, ім'я,
по батькові
Про особу
Дата смерті
Народився 02.12.1971 на Житомирщині,
згодом сім'я переїхала до Сакського
Мазуренко Павло
району Криму.1989-1995 навчання на
Анатолійович,
22 грудня 2013
радіотехнічному факультеті
Герой України (посмертно)
КПІ.Працював у Києві інженеромпрограмістом, одружений, сину 9 років.
Вербицький Юрій
Працював у відділі сейсмічності
Тарасович,
Карпатського відділення Інституту
21/22 січня 2014
Герой України (посмертно) геофізики НАН України у Львові.
Вірменин, громадянин України,.
Народився і жив у селі Березнуватівка
Дніпропетровської області. Його родина
Нігоян Сергій Гагікович, переїхала до України, рятуючись від
22 січня 2014
Герой України (посмертно) війни у Нагорному Карабасі. Займався
легкою атлетикою та східними
єдиноборствами, два курси провчився в
Дніпродзержинському коледжі фізичного
Прізвище, ім'я,
по батькові
Про особу
Дата смерті
виховання. На Євромайдан приїхав 8
грудня 2013 року, був задіяний в охороні.
Білорус, громадянин Білорусі, виїхав з
Жизневський Михайло
Білорусі через політичні проблеми. В
Михайлович,
Україні був бійцем націоналістичної
Лицар Ордена Героїв
організації «УНА-УНСО». Останнім
22 січня 2014
Небесної Сотні
часом жив і працював у Києві та Білій
(посмертно)
Церкві. Був задіяний в охороні
Євромайдану.
Сеник Роман Федорович, Родом зі Львівщини, останні роки мешкав
25 січня 2014
Герой України (посмертно) у місті Турка.
Хомяк Віктор Борисович,
1958 р.н., с. Голишів Волинської області 27 січня 2014
Герой України (посмертно)
Калиняк Богдан
52 роки, родом з Коломиї, ІваноМихайлович,
Франківської області
Герой України (посмертно)
28 січня 2014
Бадера Олександр
Народився 1 січня 1948, м. ВолодимирМиколайович,
Волинський. Aктивний учасник
Герой України (посмертно) Євромайдану
28 січня 2014
Активіст Автомайдану Запоріжжя. Батько
Синенко Сергій Петрович,
13 лютого 2014
чотирьох дітей.
Герой України (посмертно)
3 листопада 1969, с. Стрільче. Депутат
Дідич Сергій Васильович,
Городенківської районної ради Івано18 лютого 2014
Герой України (посмертно)
Франківської області від ВО «Свобода».
Кіщук Володимир
22 лютого 1956, смт Димер,
Юрійович,
18 лютого 2014
Вишгородський район, Київська область
Герой України (посмертно)
Шаповал Сергій
5 червня 1969, Київ. Активіст
Борисович,
18 лютого 2014
Самооборони Майдану
Герой України (посмертно)
Сердюк Ігор Миколайович, 3 листопада 1969, підприємець з
18 лютого 2014
Герой України (посмертно) Кременчука
Хурція Зураб (Zurab
Khurtsia),
Лицар Ордена Героїв
29 липня 1960, грузин, громадянин Грузії 18 лютого 2014
Небесної Сотні
(посмертно)
Дворянець Антоніна
Григорівна,
23 березня 1952, Бровари
18 лютого 2014
Герой України (посмертно)
Прізвище, ім'я,
по батькові
Веремій В'ячеслав
Васильович,
Герой України (посмертно)
Брезденюк Валерій
Олександрович,
Герой України (посмертно)
Про особу
Дата смерті
22 лютого 1980. Журналіст газети
«Вести»
18 лютого 2014
17 червня 1963, український художник,
відомий своїми малюнками на воді,
Жмеринка
18 лютого 2014
Корчак Андрій
18 липня 1964, Стрий, Львівська область.
Богданович,
Був неодружений. Жив з 81-річною
Герой України (посмертно)
матір'ю.
Наумов Володимир
9 березня 1970, селище Шевченко,
Григорович,
Добропільський район, Донецька область
Герой України (посмертно)
Капінос Олександр
10 березня 1984, село Дунаїв,
Анатолійович,
Кременецький район, Тернопільська
Герой України (посмертно) область, активіст ВО «Свобода»
Плеханов Олександр
7 березня 1991, студент архітектурного
Вікторович,
факультету КНУБіА, наступного дня мав
Герой України (посмертно) отримати диплом бакалавра
4 квітня 1940, Житомир, білорус,
Зайко Яків Якович,
громадянин України, народний депутат
Герой України (посмертно)
України I скликання
Кульчицький Володимир
Станіславович,
25 липня 1949. Мешкав у Києві.
Герой України (посмертно)
Народився 9 грудня 1978 в селі СлободоЧерненко Андрій
Петрівка, Гребінківський район,
Миколайович,
Полтавська область. Закінчив
Герой України (посмертно) Національний транспортний університет.
Залишилась 7-місячна дитина
18 січня 1984, с. Носачів, Смілянський
район, Черкаська область. Був
Пасхалін Юрій
вихованцем школи олімпійського резерву
Олександрович,
в Харкові, займався штангою. В останні
Герой України (посмертно)
роки проживав у Києві, працював на
приватному підприємстві.
16 листопада 1977, с. Гаврилівці,
Васільцов Віталій
Кам'янець-Подільського району
Валерійович,
Хмельницької області, проживав у с.
Герой України (посмертно) Жорнівка Києво-Святошинського району
Київської області, мав двох дітей.
Варениця Роман
14 грудня 1978, с. Старий Яр,
Михайлович,
Яворівський район, Львівська область.
Герой України (посмертно) Мешкав у Новояворівську.
Пантелєєв Іван
1 грудня 1981, Краматорськ, рокМиколайович,
музикант, соліст групи «Небо Мінуса».
Герой України (посмертно)
18 лютого 2014
18 лютого 2014
18 лютого 2014
18 лютого 2014
18 лютого 2014
18 лютого 2014
19 лютого 2014
19 лютого 2014
18 лютого 2014
20 лютого 2014
20 лютого 2014
Прізвище, ім'я,
Про особу
по батькові
Точин Роман Петрович,
6 серпня 1970, Ходорів, Жидачівський
Герой України (посмертно) район, Львівська область
4 лютого 1961, Бобринець,
Чміленко Віктор Іванович, Кіровоградська область. Мешкав у
Герой України (посмертно) с. Борисівка, Бобринецький район,
Кіровоградська область.
Ушневич Олег
20 червня 1982, Дрогобич. Мешкав у
Михайлович,
Сколе.
Герой України (посмертно)
1 вересня 1975, селище Знам'янськ,
Ткачук Ігор Михайлович, Калінінградська область, Росія.
Герой України (посмертно) Українець. Мешкав у с. Велика Кам'янка,
Коломийський район.
Царьок Олександр
2 січня 1959, смт Калинівка,
Миколайович,
Васильківський район, Київської області
Герой України (посмертно)
Голоднюк Устим
12 серпня 1994, місто Збараж,
Володимирович,
Тернопільська область
Герой України (посмертно)
Щербанюк Олександр
Миколайович,
2 січня 1968, Чернівці
Герой України (посмертно)
31 грудня 1991, Тернопільщина, студентгеограф, редактор української Вікіпедії.
Костенко Ігор Ігорович,
Засновник «Вікіпедії» Джиммі Вейлз
Герой України (посмертно)
оголосив Ігора Костенка дописувачем
року.
Шилінг Йосип
Михайлович,
14 березня 1952, Дрогобич. Пенсіонер
Герой України (посмертно)
1 липня 1966, Тальне, Черкаська обл. Мав
Паращук Юрій
сина від першого шлюбу та дві прийомні
Григорович,
доньки. На час подій Євромайдану
Герой України (посмертно)
працював столярем у Харкові.
Дзявульський Микола
1 вересня 1958. Мешкав у Шепетівці.
Степанович,
Вчитель географії та біології, член
Герой України (посмертно) ВО «Свобода»
Сольчаник Богдан
25 липня 1985, Старий Самбір, Львівська
Зіновійович,
обл., викладач УКУ
Герой України (посмертно)
9 вересня 1961, Старокостянтинів
Бондарчук Сергій
Хмельницької обл., вчитель фізики,
Михайлович,
голова Старокостянтинівського міської
Герой України (посмертно)
організації ВО «Свобода»
Мойсей Василь
23 березня 1992, с. Зубрець Бучацького
Михайлович,
району Тернопільської області, проживав
Герой України (посмертно) у м. Ківерці, Волинська область. Приїхав
Дата смерті
20 лютого 2014
20 лютого 2014
20 лютого 2014
20 лютого 2014
20 лютого 2014
20 лютого 2014
20 лютого 2014
20 лютого 2014
20 лютого 2014
20 лютого 2014
20 лютого 2014
20 лютого 2014
20 лютого 2014
20 лютого 2014
Прізвище, ім'я,
по батькові
Про особу
Дата смерті
на Майдан у Київ разом зі своїми
побратимами в ніч з 18 на 19 лютого.
Байдовський Сергій
21 серпня 1990, Нововолинськ.
Романович,
Неодружений. Працював на
20 лютого 2014
Герой України (посмертно) магістральних нафтопроводах «Дружба».
4 липня 1960, Батумі. Вірменин. Мешкав
Арутюнян Георгій
у місті Рівне, член місцевої «Свободи».
Вагаршакович,
20 лютого 2014
Залишилось дві доньки, молодшій — 3
Герой України (посмертно)
роки.
Войтович Назарій
2 червня 1996, на момент вбивства
Юрійович,
неповнолітній, с. Травневе, Збаразький р- 20 лютого 2014
Герой України (посмертно) н, Тернопільська обл.
31 травня 1985, с. Деревок,
Гриневич Едуард
Любешевський район, Волинська
Михайлович,
область, член партії ВО «Свобода»,
Герой України (посмертно) підприємець. Навчався у Любешівському
технічному коледжі.
Народився 13 березня 1980 в м. Дубляни,
Жаловага Анатолій
Жовківський район, Львівська область.
Григорович,
Закінчив Львівський державний
Герой України (посмертно) університет фізичної культури, кандидат
в майстри спорту.
6 жовтня 1985, Рудки, Самбірський
Жеребний Володимир
район, Львівська область, працівник
Миколайович,
Вишнянського коледжу Львівського
Герой України (посмертно)
національного аграрного університету.
15 листопада 1981, Керч. Мешкав у
Кемський Сергій
Коростені, Житомирська область, експерт
Олександрович,
Інституту політичних і економічних
Герой України (посмертно)
ризиків і перспектив, анархіст
Мовчан Андрій
17 січня 1980, с. Великі Осняки,
Сергійович,
Чернігівщина. Працював у Театрі
Герой України (посмертно) ім. Франка (Київ) майстром сцени.
5 жовтня 1984, с. Фурманка, Уманський
Смоленський Віталій
район, Черкаська область Жив та
Віталійович,
працював у Києві. Залишилось двоє
Герой України (посмертно)
маленьких дітей.
Чернець Віктор
27 травня 1977, с. Подібна, Маньківський
Григорович,
район, Черкаська область. Мав двох дітей
Герой України (посмертно)
Пагор Дмитрій
10 квітня 1992, с. Хропотова,
Олексійович,
Чемеровецький район, Хмельницька
Герой України (посмертно) область
20 лютого 2014
20 лютого 2014
20 лютого 2014
20 лютого 2014
20 лютого 2014
20 лютого 2014
19 лютого 2014
19 лютого 2014
Прізвище, ім'я,
по батькові
Дигдалович Андрій
Іванович,
Герой України (посмертно)
Вайда Богдан Іванович,
Герой України (посмертно)
Кіпіані Давид Ілліч,
Лицар Ордена Героїв
Небесної Сотні
(посмертно)
Бондарев Сергій
Анатолійович,
Герой України (посмертно)
Гурик Роман Ігорович,
Герой України (посмертно)
Дмитрів Ігор Федорович,
Герой України (посмертно)
Корнєєв Анатолій
Петрович,
Герой України (посмертно)
Коцюба Віталій
Миколайович,
Герой України (посмертно)
Опанасюк Валерій
Адамович,
Герой України (посмертно)
Паньків Микола
Олександрович,
Герой України (посмертно)
Храпаченко Олександр
Володимирович,
Герой України (посмертно)
Шимко Максим
Миколайович,
Герой України (посмертно)
Бльок Іван Іванович,
Герой України (посмертно)
Про особу
3 червня 1973, село Сокільники,
Пустомитівський район, Львівська
область.
28 квітня 1965, Львівська область,
Дрогобицький район, село Летня
28 червня 1980, Тбілісі, грузин,
громадянин Грузії, мав півторарічного
сина
24 листопада 1981, Донецька область, м.
Краматорськ. Програміст GlobalLogic,
останні роки працював та жив у Києві
2 жовтня 1994, Івано-Франківськ, студент
філософського факультету
Прикарпатського університету
9 жовтня 1983, мешканець с. Копанки,
Калуський район, Івано-Франківська
область
23 січня 1961, с. Гаврилівці Кам'янецьПодільського району Хмельницької
області
7 липня 1982, с. Вороблячині на
Яворщині. Мешкав у м. Новояворівськ
Яворівського району. Залишилося двоє
дітей семи та дванадцяти років.
Дата смерті
20 лютого 2014
20 лютого 2014
21 лютого 2014
18 лютого 2014
20 лютого 2014
20 лютого 2014
20 лютого 2014
20 лютого 2014
20 травня 1971, Рівне
20 лютого 2014
6 лютого 1975, с. Лапаївка Львівської
обл. Без батька залишилось двоє дітей
восьми та тринадцяти років.
20 лютого 2014
18 вересня 1987, Рівне, за освітою
театральний режисер.
20 лютого 2014
21 жовтня 1979, м. Вінниця, козак 4-го
редуту Майдану, учасник клубу
історичної реконструкції «Білий вовк»
21 липня 1973, м. Городок Львівської
області
Тарасюк Іван
28 січня 1993, смт Олика, Ківерцівський
Миколайович,
район, Волинська область.Єдиний син у
Герой України (посмертно)
батьків.
Полянський Леонід
24 жовтня 1975, Жмеринка, Вінницька
Петрович,
область. Поляк.
Герой України (посмертно)
20 лютого 2014
20 лютого 2014
20 лютого 2014
20 лютого 2014
Прізвище, ім'я,
по батькові
Про особу
Народився 26 жовтня 1962 р. у м. Сміла,
Саєнко Андрій
Черкаська область. Проживав у Фастові,
Степанович,
Київська область, афганець, громадський
Герой України (посмертно)
активіст, підприємець
14 квітня 1980, Харків. Закінчив
Котляр Євген
Харківський інститут радіоелектроніки
Миколайович,
(ХІРЕ). Промисловий альпініст. Активіст
Герой України (посмертно)
екологічної організації «Зелений фронт».
Шеремет Людмила
Олександрівна,
12 січня 1943, Хмельницький
Герой України (посмертно)
17 листопада 1994, Київ. Срібний та
Максимов Дмитро
бронзовий призер із дзюдо
Вячеславович,
Дефлімпійських ігор у Софії 2013 року.
Герой України (посмертно)
Кавалер Ордену «За заслуги» III ступеня
Швець Віктор
1951, с. Гатне, Києво-Святошинський
Миколайович,
район, Київська область
Герой України (посмертно)
Цепун Андрій
Михайлович,
14 жовтня 1978, Київ
Герой України (посмертно)
Машков Максим
? ??
14 квітня 1989, с. Басань, Пологівський
Горошишин Максим
район, Запорізька область, проживав у
Максимович,
с. Грушківка Кам'янського району на
Герой України (посмертно)
Черкащині.
Мельничук Володимир
Валерійович,
22 серпня 1974, Київ
Герой України (посмертно)
Пехенько Ігор
17 серпня 1970, Вишгород, Київська
Олександрович,
область
Герой України (посмертно)
Чаплінський Володимир
13 січня 1970, Обухів, Київська область.
Володимирович,
Батько двох дітей.
Герой України (посмертно)
Тарщук Микола
1975 р. н.
Братушка Олексій
Сергійович,
10 квітня 1975, Суми
Герой України (посмертно)
Бойків Володимир
Васильович,
5 лютого 1955, Львів
Герой України (посмертно)
Городнюк Іван
2 червня 1984, Березне, Рівненська
Володимирович,
область
Герой України (посмертно)
Прохорський Василь
Петрович,
Дата смерті
20 лютого 2014
20 лютого 2014
22 лютого 2014
18 лютого 2014
19 лютого 2014
21 лютого 2014
21 лютого 2014
18 лютого 2014
20 лютого 2014
20 лютого 2014
20 лютого 2014
20 лютого 2014
20 лютого 2014
19 лютого 2014
20 лютого 2014
18 лютого 2014
Прізвище, ім'я,
Про особу
по батькові
Герой України (посмертно) 4 травня 1980, с. Щуча Гребля
Бахмацького району Чернігівської
області. Працював у Києві
Прохорчук Віктор
25 травня 1975, смт. ВолодарськОлександрович,
Волинський, Житомирська область
Герой України (посмертно)
Топій Володимир
Петрович,
Герой України (посмертно)
Нечипорук Юрій
Вікторович,
Курач Анатолій
Вікторович,
Грабовський Ярослав
Васильович
Балюк Олександр
Олександрович,
Герой України (посмертно)
26 квітня 1955, с. Вишня, Городоцький
район, Львівська область
Дата смерті
18 лютого 2014
18 лютого 2014
6 листопада 1986, Хмільник,
18 лютого 2014
Хмільницький район, Вінницька область
17 серпня 1981, Рівне
18 вересня 1979, Івано-Франківська
область
19 березня 1974, с. Пилиповичі,
Новоград-Волинський район,
Житомирська область
27 вересня 1948, Борова, Київська
Захаров Володимир
область, проживав у м. Київ, ІТКостянтинович
спеціаліст
Учасник подій на Майдані. Зв'язок з
Трофимов Олексій
Олексієм був втрачений ще 2 лютого.
Знаходився у списках зниклих.
Клітинський Олександр
15 травня 1988, с. Чернелівці,
Іванович,
Деражнянський район, Хмельницька
Герой України (посмертно) область .
3 липня 1962, смт Щирець,
Герой України
Пустомитівський район, Львівська
(посмертно)
область
Подригун Олександр
23 січня 1972, с. Залужжя, Білогірський
Володимирович,
район, Хмельницька область
Герой України (посмертно)
Бачинський Ігор
Володимирович,
30 листопада 1983, Київ
Герой України (посмертно)
Костишин Михайло
9 квітня 1971, с. Нижній Струтинь,
Йосипович,
Рожнятівський район, Івано-Франківська
Герой України (посмертно) область
Зубенко Владислав
Віталійович,
22 квітня 1991, Харків
Герой України (посмертно)
Мазур Артем
Анатолійович,
6 серпня 1987, Хмельницький
Герой України (посмертно)
21 лютого 2014
21 лютого 2014
20 лютого 2014
18 лютого 2014
19 лютого 2014
19 лютого 2014
22 лютого 2014
23 лютого 2014
25 лютого 2014
26 лютого 2014
28 лютого 2014
3 березня 2014
Прізвище, ім'я,
по батькові
Слободян Тарас Ігорович,
Герой України (посмертно)
Шеремет Василь
Олександрович,
Герой України (посмертно)
Наконечний Іван
Максимович,
Герой України (посмертно)
Про особу
Дата смерті
10 грудня 1982, Тернопіль
Дата смерті
невідома
21 березня 1949, смт Ланчин,
Надвірнянський район, ІваноФранківська область
7 березня 2014
18 жовтня 1931, Київ
7 березня 2014
22 грудня 1981, Прип'ять. Після
Ворона В'ячеслав
Чорнобильської катастрофи переїхав з
Миколайович,
9 березня 2014
батьками до Києва. Гравець чернівецької
Герой України (посмертно)
бейсбольної команди «Соколи».
Бура Ольга Василівна,
22 липня 1986, с. Ріпнів, Буський район,
Герой України (посмертно) Львівська область. Жила в с. Журатин,
Буський район, Львівська область.
Аксенин Василь
4 лютого 1962, с. Литячі, Тернопільська
Степанович,
область
Герой України (посмертно)
Чернявський Дмитро
5 березня 1992, Артемівське,
Олександрович,
Артемівський район, Донецька область,
Герой України (посмертно)
Гаджа Петро Миронович, 13 липня 1966, Рахів, Закарпатська
Герой України (посмертно) область
Нечипоренко Анатолій
1 вересня 1941, смт. Брусилів,
Ілліч,
Житомирська область
Герой України (посмертно)
10 березня 2014
12 березня 2014
13 березня 2014,
Донецьк
22 березня 2014
11 квітня 2014
Сидорчук Юрій
Володимирович,
2 травня 1961, Дерно, Волинська область 28 червня 2014
Герой України (посмертно)
Гриценко Олександр
Київ
9 грудня 2014
Петрович
8 березня 1961. Народився і похований в
с. Талалаївка Ніжинського району
Орленко Віктор
Чернігівської області. Проживав у Києві,
3 червня 2015
Миколайович
працював машиністом локомотивного
депо ст. Дарниця. Учасник війни в
Афганістані.
Автор
nmcpril
Документ
Категория
Образование
Просмотров
423
Размер файла
129 Кб
Теги
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа