close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Культура України 1917-1920

код для вставкиСкачать
Культура України 1917-1920
Складні й неоднозначні соціальні, економічні та політичні
процеси, пов'язані з поваленням царизму, більшовицьким
переворотом, розгортанням українських визвольних змагань,
справили значний вплив на культурне життя тогочасного
суспільства. Без перебільшення можна сказати, що особливо
плідними з цього огляду були роки української революції та
боротьби за збереження української державності. Багато з
того, що було зроблено Центральною Радою, Українською
Державою гетьмана П. Скоропадського, Директорією УНР у
сфері культури, було зроблено вперше в новітній історії
України. Предметом особливої уваги були заходи, спрямовані
на відродження національної самосвідомості, на створення
власної держави.
Центральна рада
П.Скоропадський
Директорія УНР
Відразу після лютневої революції
1917 р. набувають повсюдного
поширення національні
культурно-освітні організації —
«Просвіти», які створювали
бібліотеки, різноманітні гуртки й
курси, видавали українські книги
та журнали. В їхній роботі
активну участь брали відомі діячі
української культури, науки й
освіти.
Восени 1917 р. в Україні діяли 952
відділення «Просвіти». На цей час
було відкрито 57 середніх шкіл з
українською мовою навчання, які
існували на приватні або громадські
кошти, а через рік їх число зросло
до понад 150. Велика увага
приділялася виданню українських
підручників. Товариство шкільної
освіти у Києві в 1918 р. випустило в
світ 2 млн навчальних видань.
Освіта
1917-1920 рр. відзначені докорінною ломкою
старої системи народної освіти, пошуками
нових форм, які відповідали б характеру і
завданням політичних режимів в Україні.
Велика заслуга Центральної Ради полягала в
тому, що вона розгорнула будівництво
української школи. За короткий час на
приватні й громадські кошти було засновано
53 українські гімназії, укладено навчальні
програми для шкіл, розроблено план
українізації школи. У 1920 р. зроблено нову
спробу створити життєздатну радянську
систему народної освіти. Усі нижчі й середні
державні, громадські й приватні школи
України реорганізовувалися в єдину
загальноосвітню трудову семирічну школу,
що мала два ступені: 1-4 класи та 5-7 класи.
Після закінчення семирічки випускники
могли продовжувати навчання у середніх
професійно-технічних школах. Того ж року
радянська влада нарешті розгорнула
кампанію впровадження в школах УСРР
української мови.
ЦР розробила план створення вузів з
українською мовою навчання. Частково
цей план був реалізований за доби
Гетьманату: у жовтні 1918 р. відкрито
перший державний український
університет у Києві, потім другий -у
Кам’янціПодільському; у Полтаві
заснований історико-філологічний
факультет майбутнього українського
університету; За Радянської влади: у
березні 1919 р. прийняті нові правила
вступу до вузів (у першу чергу приймалися
представники робітничого класу й
селянства; вступні іспити та плата за
навчання ліквідовувалися);ліквідована
автономія вузів; у 1920 р. створені
робітфаки (робітничі факультети, що
готували робітничу і селянську молодь до
вступу у вузи); університети перетворені
на галузеві навчальні заклади (інститути
народної освіти). Наприкінці 1920 р. в
Україні було 38 вузів (57 тис. студентів).
Університет у Києві
Університет у Кам’янці-Подільському
У вузах і науково-дослідницьких центрах України продовжували
працювати видатні вчені: Л. Писаржевський - хімік; Є. Патон мостобудівник; А. Кримський - філолог, історик, сходознавець; Д.
Багалій - історик; Г. Проскура - гідромеханік та ін. 27 листопада 1918
р. за Гетьманату відкрилась Українська академія наук (УАН), яку
очолив В. Вернадський. За радянської влади склад УАН змінився багато вчених-академіків емігрували. УАН включала 3 відділи
(історико-філологічний, математичний і соціально-економічний).
Л.Писаржевський
Г.Проскура
Є.Патон
Д.Багалій
УАН
А.Кримський
В.Вернадський
Література
Українська література доби визвольної і громадянської воєн
збагатилася багатьма новими іменами. Письменники і поети
тієї доби були безпосередніми учасниками подій. Життя
деяких з них обірвалося раніше, ніж встиг розквітнути
талант.
Олександр Олесь вважається одним з найяскравіших
українських поетів XX ст. Він народився на Сумщині, дістав
вищу освіту і працював у Харківському земстві лікарем. У 1911
р. став одним з редакторів київського журналу «Літературнонауковий вісник». У 1919 р. разом з військами Директорії
дійшов до західного кордону. Потім подався до Будапешта і
Відня. З 1924 р. працював у Празі, де прожив останні 20 років
життя. Твори О.Олеся відзначаються глибоким патріотизмом
і довершеністю поетичної форми. Багато віршів покладені на
музику.
Володимир Сосюра служив у військах С. Петлюри до лютого
1920 р. Потім став червоноармійцем, вступив у більшовицьку
партію. У 1920 р. була надрукована його поетична збірка
«Червона зима». З нею В. Сосюра увійшов у велику
літературу. Талант поета зміцнів у радянську добу, але
українська національна революція наклала свій відбиток на
всю подальшу творчість. Звинувачення в «українському
буржуазному націоналізмі» переслідували визнаного метра
української літератури і в кінці життя.
О.Олесь
В.Сосюра
Павло Тичина у 1917 р. закінчив Київський
комерційний інститут і почав працювати в газеті
«Нова Рада». У 1918 р. вийшла з друку його перша
поетична збірка «Сонячні кларнети». Вона вразила
багатьох глибоким ліризмом і новаторською
формою. 1920 р. були надруковані дві збірки
молодого поета — «Плуг» і «Замість сонетів і
октав».
Поет Василь Чумак (член партії боротьбистів) був
розстріляний денікінцями у київському підпіллі в
1919 р. Після смерті з'явилася перша і остання збірка
18-річного поета — «Заспів». Вона показала всю
силу його літературного обдарування.
Чудовим поетом виявився й один з керівників
боротьбистів Василь Блакитний (Елланський). У
1920 р. була опублікована його збірка «Удари молота
і серця». На початку визвольної війни Григорій
Чупринка був уже відомим поетом. Творчість його
перервалася у 1921 р. Своє життя він віддав у
боротьбі з більшовиками за самостійну Україну.
Мабуть, закономірно, що українська революція
поставила на чолі літературного процесу поетів —
яскравих і різних. Тільки поетичним словом
вдавалося найбільш глибоко відобразити
різнобарвну і калейдоскопічну дійсність.
Серед прозаїків, які розпочали свій творчий шлях у
ці буремні роки, ми бачимо багатьох, хто став
пізніше класиком української радянської
літератури. Це —А.Головко, О. Донченко, Остап
Вишня, С.Скляренко.
П.Тичина
В.Чумак
В.Блакитний
Г.Чупринка
О.Вишня
Мистецтво. Театр. Музика
У цей період виникли: у 1917 р. в Києві - «Молодий театр» на чолі з Лесем
Курбасом; за Гетьманату (1918 р.) - Український театр драми та опери,
перетворений радянським урядом на перший театр Української Радянської
республіки ім. Т. Шевченка; у 1920 р. у Вінниці - Новий драматичний театр
ім. І. Франка (у 1923 р. переїхав до Харкова, потім - до Києва); у 1918 р. Державний симфонічний оркестр під керівництвом О. Горілого, який за
Радянської влади став Республіканським симфонічним оркестром ім. М.
Лисенка; Українська державна капела під керівництвом О. Кошиця (у 1919 р.
стала Українською республіканською капелою); Київський музичнодраматичний інститут. В Україні в цей період працювали композитори: Я.
Степовий, Л. Ревуцький, Г. Верьовка, Б. Лятошинський.
Вінницький театр ім. І. Франка. 1920р.
Симфонічний оркестр ім. М.Лисенка
Образотворче мистецтво
У грудні 1917 р. ЦР заснувала Українську академію
мистецтв (перші академіки - М. Бойчук (ректор),
М. Бурачек, М. Жук, Г, Нарбут та ін.),
реорганізовану за Радянської влади в художній
інститут. З 1917 р. в Україні працював всесвітньо
відомий майстер графіки Г. Нарбут. У 1918 р. у
Ромнах на Сумщині за Гетьманату відкрито
перший в Україні пам’ятник Т. Шевченку
(скульптор І. Кавалерідзе). У 1919-1920 рр. почалося
виконання радянського плану монументальної
пропаганди. У травні 1919 р. опубліковано декрет
РНК УРСР «Про знесення з майданів та вулиць
пам’ятників, збудованих царям та царським
посіпакам», натомість рекомендувалося
відкривати пам’ятники «видатним
революціонерам». Водночас починається
безоглядне нищення багатьох культурних пам’яток
України (особливо храмів), мотивоване
необхідністю проведення «культурної революції»,
виховання людини нового типу, не обтяженого
пам’яттю про «темне минуле» творця світлого
комуністичного майбутнього.
Засновники української академії мистецтв
Перший пам’ятник Т.Г.Шевченку
Преса та книгодрукування
До значних досягнень відродження національної культури належить
швидкий розвиток видавничої справи, насамперед друкування
шкільних підручників, їх видавали Товариство шкільної освіти в Києві,
"Українська школа", якими керували С. Русова та С. Черкасенко.
Відновили роботу видавництва "Вік" і "Час" у Києві. Чимало книжок
виходило в кооперативних товариствах у Харкові, Полтаві,
Катеринославі. Швидко відбувався процес становлення української
преси. Першим офіційним україномовним органом стали "Вісті
Київського Губернського Виконавчого Комітету"; згодом почали
виходити "Вісті Української Центральної Ради", "Вісник Генерального
Секретаріату УНР". Крім того, українською мовою виходили газети
"Нова Рада", "Робітнича газета", "Народна воля"; відновилося видання
"Літературного наукового вісника" за редакцією М. Грушевського та
історичного журналу "Україна"; виходили часописи "Книгар", "Шлях",
"Театральні вісті", студентський орган "Стерно". Для учнів середніх
шкіл видавався "Каменяр", для молоді — "Юнак", для жінок —
"Жіночий вісник", для військових — "Українська військова справа".
Названа періодика переважно видавалась у Києві. Усього в 1917 р.
українською мовою виходило 63 періодичних видання.
У цілому культурні процеси 1917-1920 рр., охопивши
невеликий період, зайняли в історії українського народу
помітне місце. Вони відбувалися на стику історичних
епох, втілюючи в собі яскраві, неповторні риси того
часу, і багато в чому вплинули на подальший розвиток
української культури.
Документ
Категория
Образование
Просмотров
39
Размер файла
3 202 Кб
Теги
Культура України 1917-1920
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа