close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Легенда про волошки

код для вставки
Легенда про волошки
Якось небо дорікнуло колоссям хлібного поля, мовляв, усе, що є на
землі, вдячне йому, небові. Квіти посилають свій аромат, ліси —
таємничий шепіт, птахи — спів. І тільки колосся не складає йому подяки,
хоча небо напуває його коріння життєдайним дощем.
«Навпаки, ми дуже вдячні тобі,— сказали колоски.— Але не можемо
виразити свою вдячність до тебе. Допоможи нам».
«Гаразд,— відповіло небо.— Якщо ви не можете піднятися до мене,
я зійду до вас».
І небо наказало землі виростити серед колосків сині квіти — часточку
самого себе. Відтоді стебла хлібних злаків при кожному подмухові вітру
нахиляються до посланців синього неба — волошок і нашіптують їм ніжні
слова любові.
Г. Черінь «Українські квіти»
.
Вийшли зрання не гуляння
Українські діти, їх стрічали і вітали
Українські квіти.
Ось волошки, сонні трошки.
Синім шовком шиті.
Ясноокі, чисто вмиті,
Розбрелись по житі.
Ось рожева конюшина,
А на ній і комашина,
Що, не дивлячись на ранок,
їсть солодке на сніданок.
На горбочку мак,
В шапці, як козак.
Він яскравий, як вогонь!
А бундючний — Бог баронь!
Вміє, задаватись так Тільки ще будяк!
Там росте холодна м'ята (Добре пахне, як пом'ята).
Там шовковая трава Щось шепоче, як жива.
А з травички — ніжні личка:
То вже «Братик і Сестричка» У тих самих кольорах,
Що на наших прапорах. Розбрелись по полю діти —
Більші, менші і малі — Молоді яскраві квіти
Української землі.
Більші, менші і малі — Молоді яскраві квіти
Української землі.
Документ
Категория
Без категории
Просмотров
11
Размер файла
22 Кб
Теги
волошки
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа