close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

диплом Кафедра

код для вставкиСкачать
Кафедра_педагогіки, психології та управління навчальними закладами
Затверджую:
________________Ю.І. Торба
Завідувач кафедри
“____”___________ ______ р.
ЗАВДАННЯ НА ПІДСУМКОВУ ВИПУСКНУ РОБОТУ
Слухач Карпенко С.А.
Група ОД-ІІ-31В
Тема "Національні й загальнолюдські духовні цінності, шляхи й засоби
їх формування в учнів ПНЗ"
Керівник роботи Торба Ю.І. к.п.н., доцент
Дата видачі завдання 15.02.2016 Строк здачі роботи 1.04.2016
Керівник роботи
Підпис
Дата
Слухач
Підпис
Дата
РЕЦЕНЗІЯ
П.І.Б. слухача курсівКарпенко С.А.
Група___ОД-ІІ-31В_____________ Тьютор Коваль Л.Є.____________________
Тема випускної роботи"Національні й загальнолюдські духовні цінності, шляхи й
засоби їх формування в учнів ПНЗ"
Керівник роботи Торба Ю.І.к.п.н., доцент
Кафедра___педагогіки, психології та управління навчальними закладами
Структура випускної роботи
(повна, часткова, не відповідає вимогам)
Обґрунтування актуальності теми роботи (відображена
повністю, не чітко сформульована, не розкрита)
Формулювання мети роботи
 чіткість формулювання (чітко, не чітко )
 відповідність темі і змісту роботи (адекватно, не адекватно)
Міра розкриття теми
 структурованість (структурована, недостатньо структурована)
 послідовність викладання (послідовно, недостатньо послідовно)
Професійно-практична спрямованість роботи
 наявність практичної частини (повне, не повне, відсутнє)
 зв'язок теоретичної та практичної частини (представлено, не
достатньо, відсутнє)
Висновки
 повнота (повною / не повною мірою відповідають темі роботи)
Оформлення (загалом відповідає вимогам до оформлення випускних робіт, не
повною мірою відповідає, не відповідає)
Додаткові дані________________________________________________________
____________________________________________________________________
____________________________________________________________________
____________________________________________________________________
____________________________________________________________________
Зауваження та побажання ______________________________________________
____________________________________________________________________
____________________________________________________________________
____________________________________________________________________
Загальний висновок___________________________________________________
____________________________________________________________________
____________________________________________________________________
____________________________________________________________________
____________________________________________________________________
____________________________________________________________________
Рекомендована оцінка_________________________________________________
Підпис керівника________________________________________________
ВІДГУК
на підсумкову випускну роботу
Слухач Карпенко С.А.
Група _____ОД-ІІ-31В_____
Тьютор Коваль Л.Є.___________________________
Тема роботи "Національні й загальнолюдські духовні цінності, шляхи й засоби їх формування в
учнів ПНЗ"
Форма роботи_____________________________________________________________________
Керівник роботи Торба Ю.І.к.п.н., доцент
Кафедра __методики професійної освіти та соціально-гуманітарних дисциплін______________
1. Обґрунтування актуальності і значущості обраної теми_________________________________
____________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________
2. Чіткість формулювання мети та завдань роботи
_______________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________
3. Повнота розкриття теми у теоретичній частині підсумкової роботи_____________________
_______________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
4. Практична реалізація теоретичних положень підсумкової роботи________________________
____________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________
5. Відповідність висновків темі роботи_________________________________________________
_______________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________
6. Оформлення роботи______________________________________________________________
____________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________
7. Загальна
характеристика
роботи
(науково-методичний
рівень,
професійно-практична
спрямованість, структурованість, авторський внесок у зміст роботи)_____________________
____________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________
___________________________________________________________
8. Зауваження та рекомендації________________________________________________________
____________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________
___________________________________________________________
9. Рекомендована оцінка____________________________________________________________
_______________________________________________________________________________
Підпис керівника_____________________________________
Анотація
Правильно організоване навчання і виховання формують у кожного учня і
філософські, ідеологічні, світоглядні компоненти духовності, без яких вона не може
бути цілісною, глибокою, стійкою до негативних чужорідних впливів.
Принцип національної свідомості й українсько-громадських почуттів,
української національної гордості й людської гідності громадянина України,
державницької ідеї, вболівання за долю самостійної Української держави, готовність
стати на захист незалежності державних символів – тризуба, синьо-жовтого
прапора, гімну “Ще не вмерла Україна”. Адже молодій Українській державі потрібні
громадяни національно свідомі, горді її історією, культурою і мовою українського
народу, нації, - істинні патріоти незалежної України.
З метою втілення ідеї державності треба інформувати молодь про найважливіші
суспільно-політичні й економічні події в Українській державі та за кордоном. І в
цьому велика роль належить саме викладачів. Весь виховний вплив вони повинні
спрямовувати на відродження української нації, виховання в кожної дитини
високого громадянського почуття до України, її народу.
Вступ
У сучасних умовах соціальної нестабільності, духовної кризи, роз’єднаності,
агресивності особливої актуальності набуває важлива педагогічна проблема
формування гуманістичних ціннісних орієнтацій особистості підлітка. Суспільне
життя переконує, що без культивування таких моральних цінностей як добро,
людяність,
відповідальність,
почуття
власної
гідності,
творча
ініціатива,
підприємливість, толерантність навряд чи можна розраховувати на поліпшення
ситуації в нашій країні. Ці моральні феномени в період переходу до ринку, який ще
не став цивілізованим, виконують функцію гармонізації особистих і суспільних
інтересів. Сьогодні важливо здійснити поглиблення теоретико-методологічних засад
гуманістичного виховання учнів, продовжити розробку та апробацію орієнтованих
технологій, вести пошук резервів підвищення ефективності виховного процесу. Для
успіху такого пошуку в науці склались серйозні передумови. Всі компоненти
духовності українського народу, як і його матеріальної культури, становлять
національні цінності, які є серцевиною освіти і виховання. Матеріальні та духовні
надбання пізнаються, шануються і примножуються працею рук, зусиллям мозку і
енергією серця, теплотою і багатством душі кожного вихованця - господаря своєї
долі, діяча історії і культури рідного народу. Рідна народна і професійна культура,
наука, духовність та кращі здобутки культур інших народів становлять основний
національний та загальнолюдський зміст освіти і виховання підростаючих поколінь.
Протягом віків діти виховувались в національному середовищі, зміст та форми
функціонування якого відображають культурно-історичний досвід рідного народу. З
молоком матері діти вбирають у себе той національний дух, який формує з них
типових представників свого, а не іншого народу. Національне виховання, яке
гармонійно вписується в життєдіяльність рідного народу, поступово формує в
підростаючих поколінь всі компоненти духовності, яке передається дітям від
батьків, дідів і прадідів і яке поглиблюється, збагачується в умовах сучасного буття
нації. Національне виховання української молоді визначено одним із стратегічних
завдань реформування сучасної української освіти. Це знайшло відображення у
Національній доктрині розвитку освіти, Законах України “Про освіту”, “Про
загальну середню освіту”, низці нормативних документів. Його успішна реалізація є
провідною умовою розвитку всіх сфер суспільного життя в Україні, забезпечує їй
високий рівень самопрезентації у світовому співтоваристві. З огляду на це
особливого значення набуває виховання національної самосвідомості
старшокласників, формування у них здатності до толерантних взаємин у полі
культурному світі.
Система українського національного виховання передбачає таку життєву
позицію кожного юнака і дівчини, в формуванні якої провідна роль належить
українській філософії, світогляду, ідеології.
Національна ідея - це ідейне багатство нації, система філософських,
політичних, правових, економічних, моральних, естетичних та релігійних ідей,
поглядів, принципів, ідеалів, які відображають інтереси, прагнення, потреби нації,
суверенність її державності. Протягом століть українська нація виробила власну,
глибоко гуманістичну ідеологію. Ідеологія українського народу обґрунтовує як
найвищі цінності повний суверенітет як окремої особистості, так і державного,
політичного, економічного і духовного життя України.
У період перебудови ідеологія народу виконує функції ідеології національного
відродження побудови правової держави на засадах народної совісті, правди,
справедливості, гідності, гуманізму і демократизму.
Теоретична частина
Молодій Українській державі потрібні громадяни національно свідомі, горді її
історією, культурою і мовою українського народу, нації, - істинні патріоти
незалежної України. З метою втілення ідеї державності треба інформувати молодь
про найважливіші суспільно-політичні й економічні події в Українській державі та
за рубежем. Весь виховний вплив викладачі та класні керівники повинні
спрямовувати на відродження української нації, виховання в кожної дитини
високого громадянського почуття до України, її народу. Принцип національної
самосвідомості й патріотизму передбачає розв’язання виховних завдань у контексті
становлення вільного, активного громадянина, патріота незалежної, демократичної
Української держави. У зв’язку з цим національне питання трактується як основа
буття й розвитку української нації, етнічних груп та меншості України, їхньої
інтеграції в єдиний соціум республіки, ядром якого є народ, що дав назву своїй
національній державі . Молодь повинна шанувати своє, національне.
Націоналізм – це усвідомлення, благородне ставлення до свого народу, при
якому інтереси нації свідомо ставляться вище власних. Це почуття відповідальності
за долю свого народу, при якому індивід діє не за логікою самозбереження, а за
логікою жертовності в ім’я інтересів нації. Це високе патріотичне почуття збуджене
внутрішніми переживаннями за долю народу.
Націоналізм – це форма свідомості патріота, яка опирається на одвічне внутрішнє
відчуття зв’язку людини з духом нації – духом одвічної стихії. Це почуття
формували українці віками у боротьбі за волю, а формували його упродовж нашої
історії вороги українського народу. Брак національної самосвідомості є
потенційною загрозою для національної державності. Це триватиме доти, доки
українська більшість потужно не зіпреться на здоровий етноцентризм, основу якого
становить не менш здоровий український націоналізм. Класні керівники не повинні
боятися слова «націоналізм». Саме від них залежить, як будуть трактувати термін
«націоналізм» учні.
Слід зрозуміти, що тільки освіта може відродити націю, утвердити
національну ідею, формуючи національну свідомість своїх вихованців. З
цією місією можуть впоратися тільки національно свідомі, високоморальні
і професійні педагоги. Освіта є тією силою, яка може і повинна зробити
своїх випускників спроможними компетентно й відповідально брати участь у
житті суспільства. Учні , проявляючи національну самосвідомість, мають бути не
пасивним, а повноправними, відповідальними і активними учасниками вирішення
політичних, соціально-економічних, морально-етичних, культурно-освітніх,
екологічних та інших проблем. З метою виховного впливу, класні керівники ліцею
роблять все можливе, аби показати пріоритетні здобутки нашого народу в різних
галузях.
З метою поширення кращих здобутків національної культури та духовної
Спадщини на протязі навчального року
проводються
фестивалі та конкурси,
національні свята та обряди, популяризуються притаманні українському
народу духовні й моральні цінності.
Тому саме викладачам та класним керівникам належить велика роль в формуванні
національної самосвідомості учнів. Жити в Україні і не знати її мову, культуру,
історію – це зневага до народу, хліб і здобутки праці якого ми пожинаємо.
Побудувати сучасну національну державу можуть лише патріоти. Головною
ознакою нації і основним засобом виховання молоді є національна самосвідомість.
Тому за допомогую викладачів української мови та літератури проходять тижні
української мови, конкурси творчих робіт учнів ліцею
Слід також пам’ятати слова В.О. Сухомлинського: „Школа стане вогнищем
культури, коли в ній запанують чотири культи: культ батьківщини, культ людини,
культ книжки і культ рідного слова...”.
Тож очевидно, що питання національного виховання, національної самосвідомості
та її формування у молодого покоління є одним із
найактуальніших у нині дуже відповідальний період розвитку Української держави.
Класні керівникі враховують те , що однією з найпоширеніших форм організації
фронтальної виховної роботи є класна година. Класна година, звичайно, не урок, але
проведення її має дуже важливе значення.
Всі компоненти духовності українського народу, як і його матеріальної
культури, становлять національні цінності, які є серцевиною освіти і виховання.
Матеріальні та духовні надбання пізнаються, шануються і примножуються працею
рук, зусиллям мозку і енергією серця, теплотою і багатством душі кожного
вихованця - господаря своєї долі, діяча історії і культури рідного народу. Рідна
народна і професійна культура, наука, духовність та кращі здобутки культур інших
народів становлять основний національний та загальнолюдський зміст освіти і
виховання підростаючих поколінь.
Протягом віків діти виховувались в національному середовищі, зміст та форми
функціонування якого відображають культурно-історичний досвід рідного народу. З
молоком матері діти вбирають у себе той національний дух, який формує з них
типових представників свого, а не іншого народу. Національне виховання, яке
гармонійно вписується в життєдіяльність рідного народу, поступово формує в
підростаючих поколінь всі компоненти духовності, яке передається дітям від
батьків, дідів і прадідів і яке поглиблюється, збагачується в умовах сучасного буття
нації.
У процесі реалізації національного виховання формується така система основних
компонентів духовності рідного народу:
1. Національна психологія. Самобутність української національної психології
обумовлена
матеріальними
чинниками,
культурно-історичними
обставинами
(особливостями природи, території, економіки, культури тощо), природними
особливостями українців (анатомічними, фізіологічними, генетичними та ін.).
Психологія українця - це психологія працьовитого господаря, умілого хлібороба,
захисника прав особистості і державної незалежності Батьківщини - України. Це
психологія людини, яка вічно захищала сама себе, свою матеріальну і духовну
спадщину, падала в нерівному бою, підіймалася, перемагала і в години політичної
незалежності України сягала вершини людської цивілізації.
2. Національний характер і темперамент. У навчально-виховній роботі педагог
враховує, що національний характер і темперамент багатьох українців мають деякі
нашарування, які історично не притаманні їм і виникли під впливом чужорідних
факторів, політичних віянь і установок, ідеологічних догм, привнесених зовні.
3. Національний спосіб мислення. Українська система виховання спрямована на
те, щоб підростаючі покоління оволодівали усім багатством і різноманітністю
засобів та прийомів мислення народу. Національна психологія, характер, свідомість
і самосвідомість та інші складники духовності народу, трансформуючись у мисленні
юнака чи дівчини, визначають їх самобутність, неповторність
4. Народна мораль, етика. Національна система виховання забезпечує глибоке
осмислення кожним учнем народних моральних та етичних ідей, положень, правил,
принципів,
поглядів.
Народна
мораль
найкраще
засвоюється
у
процесі
безпосереднього включення дітей у працю, побут, виконання традицій, звичаїв,
обрядів. Мораль народу (совість, правдивість, гідність, справедливість, чесність
тощо) проймає всі грані життя, вона є його сутністю.
5. Народна естетика. Вона найтіснішим чином пов'язана з народною мораллю.
Національна
система
виховання
історично
виникала
і
утверджувалася
в
гармонійному взаємозв'язку з ідеями, принципами народної естетики. Народ завжди
прагнув будувати своє життя, культуру, побут, дозвілля за законами краси.
6. Народна правосвідомість. У національній системі виховання формування
правосвідомості займає чільне місце. Народ завжди жив і живе за законами добра і
краси, правди і справедливості, гідності і милосердя.
7. Національна філософія (етнофілософія). Філософія українців - це система
оригінального сприймання і осмислення дійсності. Національна філософія - це
самобутня система ідей, поглядів на природу, суспільство, всесвіт, на душевний і
духовний світ людини, обумовленість природних, соціальних і психічних явищ, на
проблему долі людини, покликання і роль в історії народу, на можливу участь у
людському житті ще не пізнаних, «надприродних» сил
1.2 Народна педагогіка - першооснова національної системи навчання та
виховання.
Народна педагогіка - галузь педагогічних знань і досвіду народу, що виявляється в
домінуючих поглядах на мету, завдання, засоби і методи виховання і навчання.
Народна педагогіка стала першоосновою становлення професійної, наукової
педагогіки.
9. Національна ідеологія. Національна ідея - це ідейне багатство нації, система
філософських, політичних, правових, економічних, моральних, естетичних та
релігійних ідей, поглядів, принципів, ідеалів, які відображають інтереси, прагнення,
потреби нації, суверенність її державності. Протягом століть українська нація
виробила власну, глибоко гуманістичну ідеологію.
10. Національна свідомість і самосвідомість. Кожен громадянин суверенної
України повинен мати свою національну свідомість і самосвідомість. Без духовного
багатства, сконденсованого в цих поняттях, неможливий повноцінний внутрішній
світ людини-громадянина. Національна свідомість формується всіма засобами
рідної мови, історії, культури, мистецтва, народними традиціями і звичаями тощо.
Надійним фундаментом, на якому успішно формується національна свідомість
українців, є історична пам'ять, що зберігає кожну сторінку життя, боротьби рідного
народу за соціальні, політичні і національні права на всіх етапах його розвитку.
Педагог зважає на те, що відсутність національної свідомості нерідко спричиняє
оманливе, ілюзоване відчуття «другосортності», «другорядності» рідної мови,
культури, врешті самого себе, народжує комплекс національної і громадської
неповноцінності, ущербності. Такі учні не мають, як правило, почуття власної
гідності і гордості. Вони часто цінностями, цілісною народною духовністю, вони
втрачають у своєму і національному, і загальнолюдському розвитку. Коли духовні
цінності рідного народу забуваються, штучно звужуються (з різних причин політичних, ідеологічних тощо), національна система виховання гальмується і
занепадає. У суспільстві поширюється як соціальна хвороба - пошесть, моральні
«пустоцвіти», духовні безбатченки. При цьому в молоді, як правило, не
формуються, або дуже слабо формуються національні і загальнолюдські цінності,
послаблюється відчуття своїх рідних, родоводу, рідного краю, батьківської землі,
рідного народу, а відтак - і відчуття та розуміння інших людей, зокрема
представників різних національностей, що призводять до міжнаціональних
конфліктів, а то й до ворожнечі. Порятунком із таких ситуацій, обставин є
організація широкої національно-просвітницької діяльності, повноцінного науково
обгрунтованого національного виховання, яке формує глибоко людське в людині,
тобто одночасно реалізує загальнолюдське виховання.
Завтрашній день незалежної України, її остаточне воскресіння залежить від
того, наскільки високою буде національна свідомість її громадян.
Враховуючи те, що сучасні студенти це майбутні громадяни України, у процесі
нашого дослідження, ми на основі контингенту студентів 1 курсу факультету
української філології вивчили стан національної свідомості сучасної молоді,
використавши різні взаємопов'язані методи досліджень. Анкетами, тестами,
бесідами передбачалося виявлення мети й сенсу свого життя, ставлення до
розбудови Української держави, відродження української мови й культури,
оточуючої дійсності, своїх товаришів, послугування українською мовою у
повсякденному житті, обсягу знань з освітньої й культурно-історичної спадщини
України,
рівня
оволодіння
українською
культурою,
самооцінки
наявності
характерних рис національної свідомості, планів на майбутнє тощо.
Аналіз
результатів
опитування
показав,
що
в
більшості
першокурсників
сформувалися позитивні ціннісні орієнтації, які відображають їхнє ставлення до
національних надбань народу. 70% опитаних щиро люблять своїх батьків,
підтримують стосунки з рідними, наслідують родинно-побутові, релігійні традиції, є
палкими патріотами рідного краю, турбуються про охорону рідного довкілля тощо.
65,7% сенс свого життя вбачають у чесній праці, дружній сім'ї та вихованні дітей, в
людському спілкуванні, дружбі, добрих стосунках з іншими людьми, в творчості,
ствердженні в суспільстві ідеалів краси, добра злагоди,
У своїх товаришів учні найбільш цінують: доброту - 60,2%, справедливість - 55,4%,
повагу до батьків і людей - 61%, знання, ерудицію - 38,7%, працелюбність - 35,7%,
дотримувались гуманних принципів - 31% та інші риси української ментальності.
Більшості учнів властиве прагнення бачити Україну незалежною, заможною,
демократичною державою - 80% хоч і позитивно сприймають незалежність України,
проте, готовності докласти власних зусиль до її становлення не виявляють. 40% люблять українську мову й володіють нею вільно, 60,1% прагнуть глибше оволодіти
українською мовою, культурою, щоб у майбутньому використовувати її в справі
нового покоління громадян, відданих Україні тощо.
Значна частина опитаних ідентифікує себе з українським народом - 50,5%,
усвідомлюють себе часткою нації й готові розділяти її долю. Учні чітко
розмежовують поняття «українець» і «хахол», вважаючи під останнім людину
інтелектуально обмежену, деградовану, без почуття національної і власної гідності 27,2%.
Більшість першокурсників виявили негативне ставлення до тих, хто залишає
Україну, шукає кращої долі і кращих заробітків у сусідніх країнах, за океаном,
наймається в чужі армії тощо - 50,4%. Ця позиція обгрунтована тим, що доля
України, її майбутнє вирішується не за кордоном, а працею народу.
25,5 опитаних дотримуються українських народних звичаїв, обрядів, традицій і
люблять українську класичну, народну та естрадну музику, художнє слово.
40,1% вважають українську мову й культуру світовим явищем, продуктом духовної
творчості українського народу.
53,4% опитаних свої плани на майбутнє пов'язують з працею в сфері освіти.
Таким чином, можна стверджувати, що в значної частини молоді уже сформовані
характерні риси української національної свідомості.
Практична частина
Організовуючи
виховну
роботу
з
патріотичного
виховання,
потрібно
враховувати, що в Україні історично склався широкий спектр регіональнополітичних та регіонально-культурних відмінностей, існує неоднозначне ставлення
населення
до
багатьох
подій
минулого
та
сучасності.
Саме
патріотизм,
громадянськість повинні об’єднувати українців, зберегти те, що протягом століть
було нашою метою, – незалежну державу.
Розглядаючи механізми реалізації виховного ідеалу, треба так перебудувати
навчально-виховний процес, щоб учні не були пасивним об’єктом, щоб вони брали
активну участь у ньому під керівництвом педагогів. Навчальний заклад мусить стати
для них маленькою Батьківщиною, яку вони люблять і честю якої вони дорожать,
яку вони разом з педагогами розбудовують.
Патріотичне виховання молоді здійснюється за такими напрямами:
-
державний – базується на забезпеченні державою системи героїкопатріотичного та патріотичного виховання;
-
соціальний – ґрунтується на вивченні норм моралі, їх дотриманні та
орієнтований на усвідомлення пріоритету загальнолюдських цінностей й
інтересів, виховання шанобливого ставлення до культури, історії, мови,
звичаїв і традицій українського народу;
-
військовий – передбачає вивчення військової історії України, підвищення
фізичної загартованості молоді в інтересах підготовки до захисту Вітчизни;
-
психолого-педагогічний – ґрунтується на вивченні психологічних
особливостей молоді, урахуванні їх у процесі підготовки юнаків до військової
служби, проведенні методичної роботи з узагальнення та поширення
передового досвіду героїко-патріотичного виховання, вдосконаленні форм і
напрямів цієї діяльності;
-
правовий – передбачає формування глибоких правових знань, прищеплення
високої правової культури.
Запорукою ефективності виховного процесу є органічне поєднання системи
принципів національно-патріотичного виховання в цілісну систему, яка забезпечує
досягнення відповідних результатів – міцно і органічно засвоєних загальнолюдських
і українських національних цінностей.
Мети патріотичного виховання можна досягти шляхом реалізації таких
виховних завдань.
Патріотичне виховання – пріоритетний напрям усієї навчально-виховної роботи
– науроках і поза ними. Ми маємо виховати особистість із розвинутою національнопатріотичною свідомістю.
Необхідно звертати увагу на посилення актуалізації та підвищення мотивації
вивчення учнями дисциплін гуманітарного блоку: історії України, української мови
та літератури, краєзнавства, художньої культури. Саме ці предмети сприяють
формуванню
в
молоді
цілісного
розуміння
таких
засадничих
принципів
патріотичного виховання, як відданість рідній Вітчизні, гордість за її соціокультурні
та історичні здобутки.
Мова – найважливіший, найбагатший і найміцніший зв'язок, що зв’язує
віджилі, живущі і майбутні покоління народу в одне велике, історично живе ціле.
Коли зникає народна мова, – народу немає більше. Рідна мова – кров національної
культури, її титульна сторінка.
Твори української літератури є надзвичайно ефективним засобом патріотичного
виховання учнів. На уроках літератури формуються моральні ідеали молоді на
прикладах позитивних героїв художніх творів, встановлюється живий зв'язок
далекого минулого із сучасністю, виховується почуття гордості за свою
Батьківщину, свій народ.
Важко переоцінити значення предметів гуманітарного циклу в моральнополітичній та психологічній підготовці майбутніх захисників Батьківщини.
У зв'язку з ситуацією в країні значно зростає роль військової підготовки у
стінах навчального закладу, який безпосередньо (і в більшості випадків - раз у
житті) дає юнакові знання і вміння, пов'язані з його майбутньою військовою
діяльністю.
Набуті в закладах освіти військові знання та навички визначатимуть рівень
спроможності виконання конституційного обов'язку громадянином України щодо
захисту Вітчизни. На сьогодні навчальні заклади є єдиним центром з підготовки всіх
без винятку юнаків (незалежно від того, будуть вони призвані на строкову військову
службу чи ні в мирний час) до захисту Вітчизни. В цій ситуації надзвичайно зростає
роль предмета «Захист Вітчизни» як складової частини військово-патріотичного
виховання, спрямованої на підготовку юнаків у теоретичному, практичному,
фізичному і психологічному плані до майбутньої військової діяльності.
На уроках математики, фізики, хімії, біології учні одержують основи знань, без
яких неможливо оволодіти сучасною військовою технікою і зброєю, засобами
захисту від зброї масового ураження. В процесі вивчення цих предметів учні
ознайомлюються з впливом науково-технічної революції на розвиток військової
техніки, розв'язують завдання, в змісті яких відображена військова тематика.
Велику роль у фізичній підготовці юнаків до військової служби мають уроки
фізкультури. На заняттях із фізичної культури формуються якості, які необхідні
солдатові: висока працездатність, витривалість, чітка координація і точність рухів.
Досвід роботи показує, що військово-патріотичне виховання учнів у дусі постійної
готовності до захисту своєї Вітчизни необхідно проводити систематично,
цілеспрямовано і наполегливо.
З метою організації патріотичного виховання учнівської молоді в умовах
професійно-технічних навчальних закладах доречно проводити:
лекції, бесіди («Я – громадянин-патріот незалежної держави України»,
«Пам’яті вдячні нащадки», «Моя рідна Україна», «Знати і поважати Герб своєї
Вітчизни, її прапор і гімн», «Наша вітчизна –Україна», «Державна символіка
Батьківщини», «Твої права і обов’язки», «Патріотизм – нагальна потреба України»,
«Моя земля – земля моїх предків», «Україно, матінко моя», «Символи України», «І
синє небо, і жовте колосся», «Народні символи», тощо);
семінари, «круглі столи», конференції («У пам’яті світ врятований»,
«Утверджувати ідеали культури миру – служити миру», «Люблю я свій народ –
ціную його звичаї»);
уроки пам’яті («Їх славні імена в літописі Великої Вітчизняної», «Зростаємо
громадянами-патріотами землі, що Україною зветься», «Наша вулиця носить ім’я
героя війни»);
організовувати екскурсії до музеїв військових частин, установ, підприємств,
вищих навчальних закладів, зустрічі з ветеранами війни, праці та військової служби,
походи по місцях бойової слави, пошукову роботу, участь у роботі клубів та гуртків
патріотичного спрямування;
акції з метою упорядкування меморіальних комплексів, пам’ятників,
братських могил, інших поховань захисників Вітчизни;
години спілкування («Я – громадянин і патріот держави», «Я
–
українець!», «Можна все на світі вибирати сину, вибрати не можна тільки
Батьківщину!»);
залучати молодіжні громадські організації до соціального становлення
підлітків, розвитку духовності та зміцнення моральних засад, виховання любові та
поваги до історії свого народу;
налагодити співпрацю з органами виконавчої влади, громадськими
організаціями, закладами культури і освіти щодо героїко-патріотичного виховання
учнівської
молоді,
пропаганди
українського суспільства, виховання
почуття
кращих
гордості
здобутків
громадян
за
свою
Батьківщину;
сприяти створенню військово-патріотичних об'єднань, клубів та гуртків за
інтересами,
молодіжних
та
дитячих
центрів
творчості,
фізкультурно-
спортивних та туристських клубів і підтримки їх роботи;
заходи, які виховують любов до української мови – «Свято рідної мови»,
«Шевченківське слово», «Тиждень української мови»; конкурс на кращу розповідь
української народної казки, вечір українських загадок, прислів’їв, легенд;
форми роботи, пов’язані з вивченням історії рідного краю і народу
(історичне краєзнавство) – відвідування місць історичних подій, вивчення
літератури, збирання документів, влаштування виставок, складання історії свого
роду, участь у роботі гуртків, оформлення кімнат народознавства, святкування Дня
Конституції, Дня незалежності України;
форми і методи військово-патріотичного виховання – патріотичні клуби,
фестивалі патріотичної пісні, святкування Дня Перемоги, Дня збройних Сил
України, Дня захисника Вітчизни, участь у військово-спортивних іграх на
місцевості;
участь у «Вахті пам’яті», в акції «Громадянин»;
виховання бережливого ставлення до природи – конкурс на кращий плакат
«Бережи довкілля», екологічні екскурсії, свята;
форми і методи виховання правосвідомості – вивчення Конституції України,
зустрічі з депутатами, працівниками правоохоронних органів, дискусії: «Чи варто
дотримуватись букви закону?», «Що значить бути патріотом?», захист рефератів з
тем «Найважливіші функції Української держави», «Свобода та особиста
недоторканість громадян»;
виховання засобами праці – соціально-проектна діяльність, аукціони,
ярмарки, розширення зеленої зони біля школи, впорядкування та догляд за
подвір´ям, проведення операцій «Турбота», «Милосердя» та ін.;
оформлення
куточків
державної
символіки,
де
учні
мають
змогу
ознайомитися з державними символами України – Гербом, Гімном, Прапором,
постійне виховання в учнів поваги до державних символів, розвиток в них
свідомості справжніх громадян і патріотів своєї країни;
розпочинати заходи з виносу Державного прапора України прапороносною
групою, на урочистих лінійках повинен звучати державний Гімн України.
Саме на виховній годині, викладач, майстер та класний керівник мають
можливість розвивати національну самосвідомість учнів. Напрямок таких виховних
годин може бути досить різноманітним:
1. Рідна мова. Українська мова має багатовікову історію свого розвитку, тому
скарбниця її виражальних заходів, пізнавально-навчальних прийомів практично
невичерпна, за ступенем поширення на планеті українська мова перебуває у другому
десятку мов світу, а за кількістю своїх носіїв займає друге місце серед слов’янських
народів. Вона надзвичайно багата лексично, граматично і інтонаційно, тому за
своїми можливостями здатна виконувати велику культуротворчу, духовнотворчу,
народнотворчу історичну роль. Засвоюючи рідну мову з найбільш раннього віку,
діти поступово стають носіями національного змісту, духу: засобами рідної мови в
них найефективніше формуються національна психологія, характер, світогляд,
свідомість і самосвідомість та інші компоненти духовності народу. Українська
система виховання реалізує здавна прийняту цивілізованими націями аксіому:
нормальне навчання, виховання і розвиток підростаючих поколінь забезпечується
лише рідною мовою.
2. Родовід. Від роду до народу, нації – такий природний шлях розвитку кожної
дитини, формування її гуманістичної суті, патріотичної спрямованості, національної
самосвідомості і повноцінності, громадянської зрілості.
3. Рідна історія. З історії родоводу починається історія рідного народу. Всебічне
знання рідної історії – невичерпне джерело історичної пам’яті і мислення учнів.
Великий виховний потенціал містить у собі історія української козаччини,
гетьманщини. Психолого-педагогічне дослідження таких, на перший погляд
незвичайних явищ життя наших предків, як козацтво, побратимство, братство,
товариство, громада, характерництво, чаклунство та ін, поглиблює духовність,
збагачує душу кожного учня національними способами, прийомами саморозвитку і
самовдосконалення.
4. Краєзнавство. Не можна допускати, щоб історичні події забувалися, пам’ятні
місця занедбувалися, національні герої зневажалися.
5. Природа рідного краю. Виховна мудрість народу стверджує, що любов до всього
живого на землі починається з раннього дитинства: чуйного ставлення до кожної
билини і комашки, тонкого сприймання великої тайни розвитку флори і фауни
рідного краю, пізнання втаємниченої душі природи, її одухотворення. Народ має
величезний досвід виховання дітей у дусі любові до природи, збереження і
примноження її багатств.
6. Національна міфологія. Українські легенди, притчі, міфи є найпоширенішими
жанрами народної міфології, що втілює в собі могутній пізнавальний і виховний
потенціал. Давньоукраїнські міфи розповідають про Бога Світовида (Сварога) і його
сина Дайбога (Дажбога), або Бога Сонця, про богів і богинь Ладу, Леля, Купала,
Коляду, Перуна та інших, про походження Всесвіту, Землі, про добро і зло тощо.
Стародавня українська міфологія багата і розмаїта, розкішна і чарівна, вона
споріднювала Людину і Природу, Землю і Космос. Міфологія – чисте і незамулене
пізнішими нашаруваннями, політичними віяннями джерело, що буде вічною
скарбницею знань про найбільш ранні етапи історичного розвитку народу.
7. Фольклор. У думах, піснях, прислів’ях і приказках, скоромовках, лічилках та
інших фольклорних перлинах у високопоетичній і глибоко ліричній формі
відображено весь культурно-історичний, мистецький шлях українського народу. У
фольклорі вся минувшина і доля України: періоди високих піднесень і трагічних
падінь, національно-визвольних і соціальних збурень, відчайдушної гайдамаччини і
звитяжної козаччини, сторінки масового героїзму, епохи творчої праці і мистецького
пізнання дійсності, оманливих надій та ілюзій, зневіри і зради тощо.
8. Національне мистецтво. Народний досвід естетичного виховання полягає в
тому, що діти навчаються мистецьких умінь, смаків у практичній діяльності,
шляхом продовження творчих традицій батьків, дідів і прадідів. Оволодіваючи
мистецтвом, народними ремеслами, діти засвоюють духовність, ідейність,
моральність, естетику рідного народу.
9. Народний календар. Народний календар – це система історичного обумовлення
дат, подій, свят, традицій, звичаїв та обрядів, які в певній послідовності
відзначаються всім народом протягом року. Народний календар – енциклопедія
життя, трудової діяльності, культури, побуту і дозвілля народу, могутній і
гармонійний комплекс ідейно-моральних, емоційно-естетичних засобів виховання
підростаючих поколінь. Щодо молоді народний календар виконує роль серцевини
природовідповідної програми національного виховання.
10. Національна символіка. Національні символи України – герб, прапор, гімн, в
історичній пам’яті народу символізують державну, політичну, економічну і
національну незалежність України.
Такі поняття, як Запорозька Січ, Хортиця, булава, бунчук, пернач, козацький
прапор, образи вічно живих у пам’яті народній козаків-витязів Байди, Мамая, Тараса
Бульби символізують незламність, стійкість у відстоюванні свободи народу.
Завдяки етнічним символам (берегиня, обереги пам’яті, калина, верба тощо) в
свідомості кожного українця виникають дорогі серцю образи дитинства, рідного
краю, батьківської хати, родинного вогнища. Народна символіка має велике
значення в етнізації дітей, формуванні в них історичної пам’яті, свідомості.
11. Народні прикмети, вірування. В народних прикметах, віруваннях відображено
зміст і особливості народного світосприймання, знання, які виконують у житті
орієнтуючу, регулюючу і прогнозуючу функції. Накопичені народні спостереження,
передбачення часто зафіксовані в крилатих виразах, усталених висловлюваннях.У
прикметах та віруваннях сконцентровано результати багаторічних спостережень
дідів і прадідів над явищами природи, порами року, флорою і фауною рідного краю.
Народні прикмети та вірування одухотворюють природу, вчать дітей берегти та
пізнавати її особливості, закони розвитку. Вони є складовою частиною багатьох
галузей народних знань – народної біології, астрономії, медицини, метеорології,
хліборобської справи тощо. Глибоке знання народних прикмет сприяє підготовці
молоді до самостійного життя, успішної трудової, господарської діяльності в
майбутньому.
12. Релігійні виховні традиції. Християнство, зокрема православна релігія, віра
наших предків утверджує загальнолюдські ідеї та ідеали добра, правди, краси,
справедливості, благородства, милосердя тощо. Під впливом релігії в учнів, як
правило, формуються гуманні погляди на людину, природу, суспільство. Такі учні
не можуть зробити зла, шкоди іншій людині. При цьому батькам, педагогам,
громадськості необхідно проявляти високу тактовність, толерантність у ставленні до
учнів, батьки яких належать до різних релігійних конфесій, церковних громад.
13. Родинно-побутова культура. Одне з найважливіших і невідкладних завдань –
відродження багаточисленних традицій української родинно-побутової культури. Її
основу складають глибока і всеперемагаюча любов, материнська і батьківська, до
дітей, шанобливе ставлення до бабусі і дідуся, інших родичів, прив’язаність до
отчого дому, специфічне, у відповідності з традиційним розумінням українцями
краси і затишку, оформлення хати (кімнати, квартири), садиби, дбайливіше
ставлення до природи, людей інших національностей.
14. Національні традиції, звичаї і обряди. В основі понять “народ”, “нація” лежать
стійкі віковічні традиції – трудові, моральні, естетичні та ін. Традиції, звичаї й
обряди об’єднують минуле і майбутнє народу, старші і молодші покоління,
інтегрують етнічну спільність людей у високорозвинену сучасну націю. Практично
прилучаючись до традицій, звичаїв і обрядів народу, молодь вбирає в себе їхній
філософський, ідейно-моральний, психологічний і естетичний зміст, поступово
стаючи невід’ємною частиною рідного народу, нації.
15. Національна творчість. Національна система виховання створює всі умови для
того, щоб розкривалися природні задатки, формувалися нахили, здібності,
вироблялося творче, самобутнє світобачення кожної особистості, реалізовувався її
творчий потенціал. Кожен вихованець залежно від природних задатків, ступеня їх
розвитку, стає співучасником, творцем культури, історії рідного народу, його
державності.
В нашому навчальному закладі працюють досвідчені викладачі та класні
керівники. На протязі навчального року ними проводиться ціла низька виховних
годин, присвячена саме розвитку національної самосвідомості учнів. Виховні
години допомагають учням зрозуміти значущість проблем, що відбуваються в житті.
Сучасні діти потребують різноманітної діяльності. Щоб виховний захід був
ефективним і учні усвідомили його ідеї, важливо відчути, визначити ступінь їх
підготовленості до сприйняття пропонованих їм моральних, правових, естетичних та
інших норм, положень, понять. Якщо вони вже відомі учням, ураховують їх
розуміння, погляди на них, щоб внести потрібні корективи. Виховна година- це
форма виховної роботи, при якій учень під керівництвом классного керівника
включаються в спеціально організовану діяльність, яка сприяє формуванню системи
відносин до навколишнього світу. Сьогодні замало тільки говорити про «виховання
любові до рідної землі, її історії, відновлення і збереження історичної пам'яті». Ці
високі слова треба врешті-решт перевести у площину практичних кроків. Бо що таке
національне виховання? Це складний (часто повний суперечностей і розчарувань)
шлях молодої людини до того місця, на якому вона зможе принести найбільше
користі для свого народу, не розриваючи з тим народом зв'язку, але й водночас
відчуваючи з його боку (в особі громадських чи державних інститутів) повагу й
турботу про себе як особистість. Саме тому в діяльності классного керівника
повинна існувати певна система. Що стосується національного виховання, то це не
тільки проведення певних, запланованих виховних заходів, але і наявністьв
спілкуванні з учнями індивідуальних бесід з даної тематики, проведення і
обговорювання анкетування, перегляд відеофільмів, обговорювання літератири з
даної теми.
У процесі навчання в ПТУ, формуються нові потреби та мотиви поведінки
учнів, підвищується рівень їх самосвідомості. Проте цього може не статись, якщо
моральна атмосфера в училищі не на належному рівні, а в організації праці на
виробництві мають місце певні недоліки. В зв'язку з цим у багатьох учнів
відбувається психологічна перебудова в негативному напрямі, адже і їхній
попередній життєвий досвід не завжди буває позитивним. У цих учнів з’являються
нервозність або, навпаки, сором’язливість, апатія та інертність.
За сприятливих умов цікава навчальна та виробнича діяльність, добрі стосунки з
ровесниками, педагогами й училищі та гуртожитку допомагають вихованцям
швидше осмислити нові орієнтири в житті та поведінці, зайняти активну життєву
позицію. Завдання майстра на цьому етапі — підбадьорити учня, допомогти йому
адаптуватися до нових умов життя, сприяти виявленню кращих людських якостей.
Як це здійснити, який шлях обрати – кожний майстер повинен вирішувати сам,
враховуючи власний досвід, особливості учнівської групи, кожного учня. Для
досягнення визначеної мети йому потрібно об'єктивно оцінювати навчальну,
виробничу та громадську діяльність учнів, їхні індивідуальні особливості.
Характеризуючи учня, не можна спиратися на окремі негативні його риси або факти
з життя. Водночас слід пам'ятати, що надмірна поблажливість може формувати у
вихованців занижену самооцінку і думку про те, що до них нікому немає діла.
Поверховість, необ'єктивність суджень педагогів заважає, знижує ефективність
навчально-виховного процесу. Тому майстер повинен враховувати, що учні,
починаючи навчання в профтехучилищі, критично оцінюють нові умови навчання,
проживання, спілкування тощо. В них формується своє уявлення про життя, яке не
завжди збігається з уявленням викладачів, класних керівників, майстрів, батьків, а
тому досить часто вихованці помиляються і підсвідоме чекають від старших поради
чи допомоги. Проте не можна забувати, що таку пораду чи допомогу учні
приймають лише за умови доброзичливих стосунків з педагогами. Тільки тоді
можливі відвертість, щирість і майстер зможе виявити ту позитивну основу, на якій
посилюється
ефективність
виховного
впливу.
Це
допомагає
вихованцям
осмислювати свої вчинки, можливості, нахили.
Будь-який захід (лекція, зустріч, екскурсія, культпохід тощо) учні можуть
сприймати по-різному. Тому майстрові, як і кожному вихователю, потрібно добре
знати, як майбутній робітник осмислює почуте на уроці чи побачене на екскурсії, як
він переживає різні події з життя учнівської групи, профтехучилища, підприємства,
міста, що для себе вважає корисним.
Головне для вихователя – допомогти учням визначити своє місце, свою конкретну
участь у виконанні накреслених планів.
Висновок
Проголошення і розбудова незалежної Української Держави створила
можливість для відображення й розвитку автентичної педагогічної думки в галузі
національного виховання, що є органічною потребою кожного народу, нації. Тому,
наприклад, у Франції ростять француза, в Німеччині – німця, в Японії – японця і т.д.
То ж цілком закономірним є те, що Україна повинна дбати про формування
українця, а науковці – зосередити увагу на теоретичному розв’язанні проблем сама
національного виховання.
Українською національною називають ту систему виховання, яка історично
склалася на українському національному грунті й своїми цілями і змістом та
засобами підпорядкована самобутній природі української дитини, потребами
забезпечення її належного тілесного, інтелектуального, освітнього, духовноморального й естетичного розвитку, засвоєнню національних та загальнолюдських
цінностей.
Отже, кровний обов’язок викладачів – забезпечити дальший теоретичний і
практичний розвиток теорії національного виховання, що репрезентує автентичну
педагогічну думку України й виражає святу місію благородства й любові до
українського народу й українства, пошанного ставлення до культур та людей інших
національностей, консолідує здорові суспільні сили в розбудовів самостійної
Української Держави, визначить прекрасні наукові перспективи.
Список використаної літератури
1. Гнатюк В. Особливості національного виховання школярів // Трибуна. – 1997.
2. Дорогань С. Національне виховання як світоглядне завдання: філософський і
педагогічний аспект//Вища освіта України. – 2004. - №2.
3. Іванченко Д. Національне виховання – це виховання українця (Про науковопрактичну конференцію, система національного виховання...) // Галичина. – 1995. –
С.4.
4. Ращенко А. Особливості формування національної самосвідомості підлітків у
позашкільних закладах // Рідка школа. – 2003. - №7
5. Стельмахович М.Г. Теорія і практика українського національного виховання. –
Івано-Франківськ. – 1996 р.
6. Трусова А. Формування національної самосвідомості // Освіта України. – 1996. №25
7. Чорна К.Г. Основні пріоритети у вихованні національної самосвідомості і
громадської культури старшокласників / Педагогіка і психологія. – 1994. №1.
Автор
spd-don
Документ
Категория
Без категории
Просмотров
19
Размер файла
45 Кб
Теги
диплом, кафедры
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа