close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Золоте сузір’я Баштанщини. Біобібліографічний покажчик.

код для вставки
Баштанська центральна районна бібліотека
Баштанська районна організація ветеранів війни і праці
Золоте сузір’я Баштанщини: біобібліогр. покажч. / відповід. за
вип. Г. Борщевецька; уклад. Н. Іщенко; Баштанська ЦРБ; Баштанська
районна організація ветеранів війни і праці. – Баштанка, 2016. - 32 с.
Про війну ніколи не буде сказано все… Але ми повинні пам’ятати і
вклонятися пам’яті тих, хто віддав життя і пам’ятати про тих, хто вижив
у тому страшному збройному протистоянні в історії людства. В сурові
роки війни уродженці Баштанщини стали на захист своєї батьківщини,
проявили масовий героїзм і волю до перемоги. Одинадцятьом з них
присвоєно звання «Герой Радянського Союзу». Цього звання також
удостоєні воїни, які визволяли населені пункти Баштанщини.
Золоте сузір’я
Баштанщини
Біобібліографічний покажчик «Золоте сузір’я Баштанщини» подає
інформацію про життя та подвиги героїв-земляків та воїнів-визволителів
в коротких біографічних довідках в алфавіті персональних рубрик та
інформує про книги, брошури, статті з періодичних видань (в зворотнохронологічному порядку), інтернет-ресурси, які висвітлюють подвиги
старшого покоління.
Покажчик розрахований на викладачів, учнів, краєзнавців,
бібліотечних працівників, а також усіх, хто цікавиться історією нашого
краю.
Передмова
Пам’ять про подвиги старших поколінь…
Вона є джерелом мужності, нестримного
прагнення служіння Батьківщині, величі
національного духу. Минуло сімдесят років, як
прийшла довгождана Велика Перемога у
Другій світовій війні. Нелегкою ціною
дісталася вона. Довгих 1418 днів і ночей наші
діди і прадіди йшли дорогами найтяжчих з
воєн, щоб врятувати свою Батьківщину і все
людство від фашизму, 1418 днів і ночей
вирував вогонь війни, вбиваючи людей і
знищуючи все, що було створено їхньою
працею. Страшна війна минулого століття…
Територією України фронт прокотився двічі і перетворив на руїни та згарища 714
міст і 28 тис. сіл. Скільки горя, скільки страждань за цими цифрами… Події Другої
світової війни не перестають вражати силою народного духу, величчю подвигу
мільйонів, що піднялися на захист Батьківщини, своїх осель і родин. Воїни-переможці
проявили чудеса героїзму, стійкості, мужності, билися за кожен клаптик рідної землі
до останнього подиху, до останньої краплі крові, вистояли і перемогли.
Миколаївщина внесла вагомий внесок у звільнення України від загарбників. 58
уродженців області удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу, 16 чоловік
відзначені орденом Слави трьох ступенів. Понад 70 тис. жителів області загинули на
фронтах Великої Вітчизняної війни. За героїзм у боях під час визволення
Миколаївщини понад 100 чоловік удостоєно звання Героя Радянського Союзу, десятки
тисяч воїнів були нагороджені орденами і медалями.
З Баштанського району на фронт було призвано 11300 чоловік, половина яких не
повернулися додому, а 679 зникли безвісти. В лавах народного ополчення брало участь
2400 жителів. Майже кожен другий з них загинув або пропав безвісти. Похоронки
отримали 5558 сімей.
За мужність і героїзм, виявлені в боях за звільнення населених пунктів
Баштанського району було присвоєно звання Героя Радянського Союзу: Романюку Г.
П., Сотніченку М. І., посмертно Сивкову В. О. та Крестьянінову П. К. На баштанській
землі народились Герої Радянського Союзу – наші земляки: Агеєв Л. М., Бондаренко І.
А., Будюк М. В., Гребенюк М. А., Григор’єв І. Я., Желєзний М. Я., Лебідь Г. Ю.,
Летучий О. Я., Пєгов Г. І., Павлов І. М., Федоров Б. В.
Цим людям присвячується біобібліографічний покажчик «Золоте сузір’я
Баштанщини». Мета покажчика – надати користувачам інформацію про книги, статті
та інтернет-джерела про героїв-земляків та воїнів-визволителів, які залишили яскравий
слід в історії нашого краю. Вдячні нащадки повинні пам'ятати про тих, хто відстояв
для них мирне небо. Сильна Україна – найкращий пам’ятник героям.
1
Згадаємо всіх поіменно
Герої Радянського Союзу – наші земляки
Агеєв Леонід Миколайович
24.02.1921 – 15.11.2005
Народився 24 лютого 1921 року в с. Баштанка, але
шкільні роки пройшли у Новій Одесі. Після закінчення
десятирічки вступив до Краснодарського авіаційного
училища, яке закінчив у 1940 р.
Учасник Великої Вітчизняної війни з 1941 р. Воював у
7-му авіаполку дальної дії. Штурман Агеєв зі своїми
бойовими товаришами здійснив під час війни 248 бойових
вильотів. В одному з повітряних боїв був поранений.
Вилікувавшись, Леонід Агеєв знову повів літак на нові бойові
завдання. Освоївши техніку нічних польотів, він виходив з
екіпажами на бомбометання ворожої техніки та живої сили в
райони Курська, Орла, Ржева, Вязьми. Відвага і кмітливість
штурмана Агеєва були високо оцінені. У двадцять два роки він отримав звання Героя
Радянського Союзу.
Із нагородного листа: «Товарищ Агеев показал себя отлично знающим свое дело,
бесстрашным и отважным, преданным своей Родине. За период апрель-декабрь 1942
года успешно выполнил на бомбометание 114 ночных боевых вылетов. За период
Отечественной войны Агеев сбросил на головы фашистских оккупантов 196 тонн
бомб, налетав 600 часов».
За зразкове виконання бойових завдань командування на фронтах Великої
Вітчизняної війни та проявлені при цьому мужність та героїзм, Указом Президії
Верховної Ради СРСР від 25 березня 1943 року штурману загону авіації дальньої
дії старшому лейтенанту Агеєву Л. М. присвоєно звання Героя Радянського
Союзу.
У ніч на 16 травня 1943 року при поверненні після виконання бомбометання по
залізничній станції Сніжицька літак Бобіна Н. А. був атакований винищувачами
супротивника. У повітряному бою командир був смертельно поранений. Підбитий ТБ3 на аеродром спільними зусиллями привели другий пілот Волков Ю. і штурман Агєєв
Л. М. До листопада 1943 року старший лейтенант Леонід Агєєв здійснив 222 успішних
бойових вильоту (з них 185 - на ТБ- 3).
Після війни Леонід Миколайович продовжував службу в авіації, навчався у
Військово-повітряній академії. На початку 1951 року одним з перших на Ту-4 починає
освоєння Арктики. Брав участь в польотах з посадкою на лід в районі Північного
полюсу. Приймав участь по встановленню нового світового рекорду наддалекого
польоту по замкнутому маршруту у складі двох літаків. У 1962 році полковник Агеєв
вийшов у запас. З 1969 по 1986 роки — начальник штурманської служби відомого
конструкторського бюро Камова. Писав вірші, захоплювався музикою, друкувався в
технічних журналах. Почесний громадянин Нової Одеси та міста Люберці Московської
області, де проживав.
Помер 15 листопада 2005 р. Похований на Старому Люберецькому кладовищі.
2
У м. Баштанка на приміщенні реабілітаційного
центру «Калина» 19 вересня 2010 р. відкрито
меморіальну дошку на честь Героя Радянського
Союзу Агеєва Л. М. – уродженця с. Баштанка.
Література
Білик, Б. І. Леонід Миколайович Агеєв /
Білик, Б. І., Гриненко, Т. В. // Баштанському роду
нема переводу. Кн. друга. / Б. І. Білик, Т. В.
Гриненко. - Миколаїв : Видавець Лев Траспов,
2014. - С. 12 — 13.
З дитячої мрії – до героїчної долі : [про Героя
Радянського Союзу Агеєва Леоніда Миколайовича]
// Нова Одеса. Історія міста в подіях, документах та
спогадах. – Миколаїв: Вид-во П. М. Шамрай, 2006.
– С. 217 — 219.
Агеєв Леонід Миколайович // Золоті зірки
Миколаївщини: Енциклопедичне вид. – Миколаїв:
Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2005. – С. 14 —15
Агеєв Леонід Миколайович // Енциклопедія Сучасної України : Т. 3. - Київ, 2001.С.141.
Бундюков, А. Т. Штурман отряда / А. Т. Бундюков, М. В. Кравченко. // Сыновняя
верность Отчизне : очерки о Героях Советского Союза, уроженцах Николаевской
области / А. Т. Бундюков, М. В. Кравченко. – Одесса: Маяк, 1982. – С. 17 — 19.
*****
Аров Б. Його висота / Б. Аров // Ленінське плем’я. – 1987. – 15 жовт.
Є одна у льотчика мрія… // Південна правда. – 1985. – 23 лют.
Агеєв Ю. Старший брат / Ю. Агеєв // Ленінський промінь. – 1984. – 17 бер.
*****
Агеев Леонид Николаевич [Электронный ресурс] // Патриотический интернетпроект «Герои страны». - Электрон. данные. - Режим доступа : http://www.warheroes.ru.
- Название с экрана.
Агеєв Леонід Миколайович [Електронний ресурс] : Вікіпедія. Вільна
енциклопедія : [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу :
https://uk.wikipedia.org/wiki. – Назва з екрану.
Герої
Радянського
Союзу
[Електронний
ресурс]
//
Баштанська
райдержадміністрація. Баштанська районна рада : [веб-сайт]. – Режим доступу :
http://bashtanka.mk.gov.ua/ua. - Назва з екрану.
Календар знаменних і пам’ятних дат Баштанщини на 2016 рік [Електронний
ресурс] // DocMe : сервіс для онлайн публікацій. – Режим доступу :
http://www.docme.ru/doc/1125001/kalendar-znamennih. - Назва з екрану.
3
Бондаренко Іван Антонович
Нар. у 1914 р. - Загинув 26.03. 1944 р.
Народився у 1914 році в с. Шевченкове Баштанського
району. Після закінчення школи працював рахівником у
колгоспі, у районній інспекції Держстраху. В Радянській
Армії з 1939 року. У 1941 році закінчив Одеське військовотехнічне училище. З того ж року в діючій армії. Визволяв
Кубань і Україну, прославився в боях за Котовку і Високу
Могилу на Кіровоградщині, за хутір Бугський уже в своїй
Миколаївській області. В цих боях гартувалась
командирська зрілість.
У 1944 році, переслідуючи відступаючих фашистів, 21
березня полк Бондаренка першим вийшов на р. Південний Буг у районі с. Бузького
(Вознесенський р-н). При цьому було знищено 2 штурмові гармати, 37 автомашин, 6
гармат, десятки солдатів і офіцерів ворога. У ніч на 24 березня сорок четвертого року
частина підрозділів полку форсувала Південний Буг і захопила плацдарм на його
правому березі. 26 березня 1944 року у критичний момент бою по утриманню
плацдарму майор Бондаренко, вже будучи тяжко пораненим, підняв бійців у штикову
атаку і героїчно загинув. Сталося це біля с. Виноградний Сад Доманівського району. Із
нагородного листа: «Майор БОНДАРЕНКО, командуя 1041 стрелковым полком, прорвал
оборону немцев на рубеже Котовка Кировоградской области и в 3.00 10.3.44 г. штурмом
овладел могилой Высокая, затем, преследуя отступающего врага, не давая ему закрепиться на
промежуточных рубежах, в 8.30 21.3.44 г. первым в армии вышел на левый берег р. Южный Буг
в районе Бугский. В 5.00 26.3.44 г., видя критическое положение, майор БОНДАРЕНКО
переправился на правый берег. Патроны кончились. Подняв оставшихся бойцов, майор
БОНДАРЕНКО лично повел их в штыковую атаку. Враг был отброшен. Правобережный
плацдарм был удержан. В этом бою он был ранен, но продолжал оставаться в строю и был
убит пулей. Переправившиеся бойцы, мстя за своего командира, выбили противника из
Виноградного. Достоин присвоения звания ГЕРОЙ СОВЕТСКОГО СОЮЗА.»
За героїчне форсування полком Південного
Бугу і утримання плацдарму, а також за особистий
героїзм, проявлений в цьому бою, Указом Президії
Верховної ради СРСР від 3 червня 1944 року
командиру стрілецького полку майору Бондаренко
Івану Антоновичу посмертно присвоєно звання
Героя Радянського Союзу.
Нагороджений
орденом
Леніна,
орденами
Червоного Прапора, Суворова III степеня, Червоної
Зірки.
Похований у парку смт. Арбузинка Миколаївської
області, де встановлено пам’ятник герою.
У м. Баштанка на приміщенні Баштанської ЗОШ №1 IIII ст. 19 вересня 2010 р. відкрито меморіальну дошку
на честь Героя Радянського Союзу Бондаренка Івана
Антоновича – уродженця с. Шевченкове Баштанського
району.
4
Література
Білик, Б. І. Іван Антонович Бондаренко / Б. І. Білик, Т. В. Гриненко //
Баштанському роду нема переводу. Кн. друга. / Б. І. Білик, Т. В. Гриненко. - Миколаїв :
Видавець Лев Траспов, 2014. - С. 14 — 15.
Бондаренко Іван Антонович // Золоті зірки Миколаївщини: Енциклопедичне
видання. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2005. – С. 35.
Бондаренко Іван Антонович // Енциклопедія Сучасної України : Т. 3. – Київ, 2001.
– С. 262.
Бундюков, А. Т. Три дня на родном берегу / А. Т. Бундюков, М. В. Кравченко. //
Сыновняя верность Отчизне : очерки о Героях Советского Союза, уроженцах
Николаевской области / А. Т. Бундюков, М. В. Кравченко. – Одесса: Маяк, 1982. – С.
39 — 41.
История городов и сел Украинской ССР : в 26-ти т. : Николаевская область / Гл.
редкол. : П. Т. Тронько и др.; Редкол. : В. А. Васильев и др. – Київ, 1981. – 132, 162.
*****
Требух, О. Подвиги героя-земляка / О. Требух // Голос Баштанщини. – 2015. – 7
трав. – С. 2.
Свирса, В. Імена героїв – школам / В. Свирса // Голос Баштанщини. – 2010. – 25
верес. – С. 1.
Золоті зірки Миколаївщини : [до 70-ліття утворення Миколаївської області] //
Рідне Прибужжя. – 2007. – 5 квіт. – С. 6.
Тріско, Г. На звільненому березі / Г. Тріско // Голос Баштанщини. – 1995. – 1 лют.
– С. 2.
Куц, Ф. В безсмертя / Ф. Куц // Нове життя. – 1974. - 21 бер.
Про меморіальний комплекс, споруджений в Арбузинці. Є про Героя Радянського
Союзу І. Бондаренка.
Щедрый, М. Шагает полк / М. Щедрый // Советский воин. – 1965. - №11. – С. 9.
Об И. А. Бондаренко, уроженце п.г.т. Баштанка.
Мущинський, П. Командир полку / П. Мущинський // Південна правда. – 1964. –
28 бер.
Будюк
Микола Васильович
15.09.1921 – 13.10.1944
Народився 15 вересня 1921 року у с. Новомар’ївці
Баштанського району в родині селянина. Після закінчення
семирічки навчався у ФЗУ при Миколаївському
суднобудівному заводі, потім працював слюсарем.
Познайомився з уродженкою села Мотмос Новгородської
області Марією Лабутіною. Після весілля переїхали в
Мотмос.
Здійснилася
його
давня
мрія
:
вісімнадцятирічний Микола поступив до танкового
училища. Минуло майже два роки наполегливого
навчання. І ось він, довгоочікуваний день: йому надали
десятиденну відпустку. Серце переповнилося радістю. І
раптом... Вранці весь полк був піднятий по тривозі. Війна! Фашистські війська напали
на нашу Батьківщину. Немов удари важкого молота, ці слова вилітали з репродуктора.
У перший бій полк вступив 24 червня 1941 року. Будюк М. В. - командир батареї 953го самохідного артилерійського полку (65-й стрілковий корпус, 5-а армія, 3-й
Білоруський фронт).
Відзначився капітан Будюк в боях при визволенні міста Вільнюс. На підступах до
міста жорстокі бої йшли за село Королі, яке гітлерівці перетворили на міцний вузол
оборони. Завдяки сміливому маневру Будюка, вогонь самохідних установок був дуже
результативним і ворог поніс значні втрати. Далі – Вільнюс. Батарея Будюка вела
важкі вуличні бої. Гітлерівці кинули в контратаку три важкі танки. Капітан Будюк не
розгубився, прийняв бій і підбив два танки ворога.
При наступі на Східну Прусію 11 жовтня 1944 року М. В. Будюк був смертельно
поранений. Помер 13 жовтня 1944 р. Похований в Литві.
Із нагородного листа:
*****
Бондаренко Иван Антонович [Электронный ресурс] // Патриотический интернетпроект «Герои страны». - Электрон. данные. - Режим доступа : http://www.warheroes.ru
- Название с экрана.
Бондаренко Іван Антонович [Електронний ресурс] : Вікіпедія. Вільна
енциклопедія : [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу :
https://uk.wikipedia.org/wiki. – Назва з екрану.
Герої
Радянського
Союзу
[Електронний
ресурс]
//
Баштанська
райдержадміністрація. Баштанська районна рада : [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим
доступу : http://bashtanka.mk.gov.ua/ua. - Назва з екрану.
5
За зразкове виконання завдань командування на фронті боротьби з
німецько-фашистськими загарбниками і виявлені при цьому мужність і героїзм,
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року командиру батареї
953-го самохідного артилерійського полку капітану Будюку М. В. посмертно
присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Вітчизняної війни I ступеня,
Червоної Зірки, медалями. Його ім’я викарбувано на стелі Героїв і вихованців
суднобудівного заводу в м. Миколаєві.
У с. Мар’ївка 9 травня 2010 р. відкрито
меморіальну
дошку
на
честь
Героя
Радянського Союзу Будюка М. В. – уродженця
с. Новомар’ївка Баштанського р-ну.
Вдячні нащадки назвали його ім’ям одну з
вулиць села Мар’ївка.
Література
Білик, Б. І. Микола Васильович Будюк /
Б. І. Білик, Т. В. Гриненко // Баштанському
роду нема переводу. Кн. друга. / Б. І. Білик, Т.
В. Гриненко. - Миколаїв : Видавець Лев
Траспов, 2014. - С. 16 — 17.
Будюк Микола Васильович // Золоті зірки Миколаївщини : Енциклопедичне вид.
– Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2005. – С. 39—40.
Будюк Микола Васильович // Енциклопедія Сучасної України : Т. 3. – Київ, 2001.
– С. 547.
Бундюков, А. Т. Принадлежу народу / А. Т. Бундюков, М. В. Кравченко. //
Сыновняя верность Отчизне : очерки о Героях Советского Союза, уроженцах
Николаевской области / А. Т. Бундюков, М. В. Кравченко. – Одесса: Маяк, 1982. – С.
45 — 48.
*****
Золоті зірки Миколаївщини : [до 70-ліття утворення області] // Рідне Прибужжя.
– 2007. – 5 квіт. – С. 6.
Фролов, П. Він був з Миколаєва / П. Фролов // Південна правда. – 1982. – 12 січ.
*****
Будюк Николай Васильевич [Электронный ресурс] // Патриотический интернетпроект «Герои страны» - Электрон. данные. - Режим доступа : http://www.warheroes.ru.
- Название с экрана.
Будюк Микола Васильович [Електронний ресурс] : Вікіпедія. Вільна
енциклопедія : [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу :
https://uk.wikipedia.org/wiki. – Назва з екрану.
Герої
Радянського
Союзу
[Електронний
ресурс]
//
Баштанська
райдержадміністрація. Баштанська районна рада : [веб-сайт]. – Електрон. дані. - Режим
доступу : http://bashtanka.mk.gov.ua/ua. – Назва з екрану.
Жизнь - подвиг. Николай Васильевич Будюк [Электронный ресурс] :
Виртуальная Выкса: [веб-сайт]. – Электрон. данные– Режим доступа :
http://wyksa.ru/2015/04/15/zhizn-podvig-nikolai-vasilevich-budyuk.html. – Название с
экрана.
7
Гребенюк
Микита Андрійович
21.09.1918 – 17.02.1995
Народився 21 вересня 1918 року в с. Мар’янівка
Баштанського району. Після закінчення семирічки навчався
у
фабрично-заводському
училищі
Харківського
паровозобудівного заводу, де потім і працював.
Строкову службу проходив у Військово-Морському
Флоті. Після закінчення електромеханічної школи
навчального відділу Балтійського флоту служив трюмним
машиністом на Північному флоті.
Учасник Великої Вітчизняної війни з 1941 року. В
1942 році воював на сухопутному фронті в 92-й морській
стрілковій бригаді під Москвою, а потім під Сталінградом,
де був тяжко поранений. Після шпиталю був направлений до 304-го окремого
батальйону морської піхоти Чорноморського флоту. Учасник десантів у Таганрозі,
Маріуполі.
У ніч на 26 березня 1944 року, коли М. А. Гребенюк був заступником відділення
384-го окремого батальйону морської піхоти, у складі десантного відділення К. Ф.
Ольшанського, висадився в тилу ворога у порту міста Миколаєва. Дві доби, до приходу
радянських військ, відділення вело бій і відбило 18 атак ворога.
За зразкове виконання бойових завдань командування в боротьбі з
фашистськими загарбниками та проявлені при цьому відвагу і героїзм Указом
Президії Верховної Ради СРСР від 20 квітня 1945 року учаснику десанту моряків
заступнику командира відділення старшині 2-ї статті Гребенюку М. А. присвоєно
звання Героя Радянського Союзу.
Нагороджений орденом Леніна, орденами Червоного Прапора та Червоної Зірки.
У званні капітан-лейтенанта в 1946 році звільнився в запас. Закінчив Одеську вищу
партійну школу, працював у Дунайському пароплавстві, в тому числі й за кордоном.
Потім працював у Миколаївському порту. Почесний громадянин Миколаєва. Помер 17
лютого 1995 р. Похований в Миколаєві, на почесному секторі Мішковського
кладовища.
На честь Героя Радянського Союзу
Гребенюка М. А. – уродженця с. Мар’янівка
Баштанського р-ну 7 листопада 2010 р.
відкрито
меморіальну
дошку,
яку
встановлено на приміщенні Мар’янівської
ЗОШ I ст.
Література
Білик, Б. І. Микита Андрійович
Гребенюк / Б. І. Білик, Т. В. Гриненко //
Баштанському роду нема переводу. Кн. друга. / Б. І. Білик, Т. В. Гриненко. - Миколаїв :
Видавець Лев Траспов, 2014. - С. 18 — 19.
Гребенюк Микита Андрійович // Слава і гордість Миколаївщини: навчальний
посібник / М. М. Шитюк, Є. Г. Горбуров, К. Є. Горбуров. – Миколаїв: Видавець
Шамрай П. М., 2012. – С. 136 — 137.
8
Цыганов, В. И. Гребенюк Никита Андреевич / В. И. Цыганов // Морская
полосатая, идет пехота в бой! / В. И. Цыганов. – Николаев: Издательство Ирины
Гудым, 2012. – С. 41 — 45.
Цыганов, В. И. Гребенюк Никита Андреевич / В. И. Цыганов // «… от «Меча» и
погибнет!» : эссе / В. И. Цыганов. – Николаев: Изд-во Ирины Гудым, 2011. – С. 260 —
261.
Цыганов, В. И. Удар «Меча» / В. И. Цыганов. – Николаев: Издатель Гудым И. А.,
2008. – С. 220 — 221.
Гребенюк Микита Андрійович // Золоті зірки Миколаївщини: Енциклопедичне
вид. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2005. – С. 63.
Гребенюк Микита Андрійович // Енциклопедія Сучасної України: Т. 6. – Київ,
2001. – С. 387.
Божаткин М. И. Десант принимает бой / М. И. Божаткин. - Николаев :
Возможности Киммерии, 1998. - 379 с.
Бундюков, А. Т. Ольшанцы / А. Т. Бундюков, М. В. Кравченко // Сыновняя
верность Отчизне : очерки о Героях Советского Союза, уроженцах Николаевской
области / А. Т. Бундюков, М. В. Кравченко. – Одесса: Маяк, 1982. – С. 20 — 26.
История городов и сел Украинской ССР : в 26-ти т. : Николаевская область / Гл.
редкол. : П. Т. Тронько и др.; Редкол. : В. А. Васильев и др. – Київ, 1981. – 710 с.
Гребенюк Никита Андреевич : биографическая справка // Герои Советского
Союза Военно-Морского флота. – Москва : Воениздат, 1977. – С. 135.
Участник десанта бессмертия // Подвиги во имя Отчизны. – Харьков, 1974. – С.
141 — 144.
*****
Федоров, И. Шагнувшие в вечность / И. Федоров // Южная правда. – 2011. – 26
марта. – С. 3.
Золоті зірки Миколаївщини : [до 70-ліття утворення області] // Рідне Прибужжя.
– 2007. – 31 трав . – С. 5.
Божаткин, М. Памяти верны / М. Божаткин // Южная правда. – 1996. – 17 февр.
Пучков, В. Памяти Никиты Андреевича Гребенюка : стихотворение / В. Пучков
// Вечерний Николаев. – 1995. – 21 февр.
Штрайхер, Г. Последний… из ольшанцев, из 68 героев / Г. Штрайхер //
Вечерний Николаев. – 1992. – 15 дек.
Миронов, Ю. Десантник / Ю. Миронов // Південна правда. – 1987. – 28 берез.
Біднина, М. Продовження подвигу / М. Біднина // Південна правда. – 1983. – 22
верес.
Гребенюк, М. Мужність : спогади Героя / М. Гребенюк // Ленінське плем’я. –
1975. – 27 берез.
Гребенюк Микита Андрійович // Південна правда. – 1974. – 27 лют.
Григор’єв
Іван Якович
20.05.1924 – 07.09.1986
Народився
20
травня
1924
року
в
с.
Новоолександрівка Баштанського району. Виховувався у
Миколаївському дитячому будинку, навчався в училищі
Чорноморського суднобудівного заводу, де потім і
працював.
З евакуйованим підприємством в серпні 1941 р.
виїхав у Сталінград і там до 15 серпня працював на заводі.
Під час війни закінчив прискорений курс
офіцерського училища в Барнаулі, учасник Великої
Вітчизняної війни з 1942 року. Воював на ПівденноЗахідному, 3-му Українському і 1-му Білоруському фронтах.
Особливо відзначився під час визволення Польщі, зокрема прориву ворожої
оборони на Магнушевському плацдармі на лівому березі Вісли 14 січня 1945 року.
Командир взводу 45-мм гармат 180-го гвардійського стрілецького полку 60-ї
гвардійської стрілецької дивізії 5-ї ударної армії 1-го Білоруського фронту лейтенант І.
Я. Григор'єв вміло і своєчасно підтримав вогнем наступ піхоти. Після того, як
розрахунок однієї з гармат вийшов з ладу, особисто вів артилерійський вогонь і
знищив 3 ворожих кулемети. Полку було дано завдання прорвати оборону німців. В
жорстокому бою загинув командир батареї. Григор’єв взявся сам командувати
батареєю, лінію оборони німців було прорвано. В цій битві Іван Якович був тяжко
поранений. Після закінчення лікування Іван Григорьєв зі своїми пушкарями в числі
перших атакував лігво гітлерівців – Берлін. У день Перемоги написав на рейхстазі: «И.
Я. Григорьев из Николаева».
Із нагородного листка:
*****
Гребенюк Никита Андреевич [Электронный ресурс] // Патриотический интернетпроект «Герои страны» - Электрон. данные. - Режим доступа : http://www.warheroes.ru.
- Название с экрана.
Гребенюк Микита Андрійович [Електронний ресурс] : Вікіпедія. Вільна
енциклопедія : [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу :
https://uk.wikipedia.org/wiki. – Назва з екрану.
9
За мужність і героїзм, проявлені в боях з гітлерівськими загарбниками,
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 лютого 1945 року командиру взводу
протитанкових гармат 180-го гвардійського стрілецького полку гвардії
лейтенанту Григор’єву І. Я. присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
10
Нагороджений орденами Леніна і Червоної Зірки, багатьма медалями.
Після війни командував артбатареєю в Групі радянських військ у Німеччині.
Демобілізувався в 1947 р.
Проживав в м. Тулі, працював в обласному управлінні внутрішніх справ. У 1977
році вийшов на пенсію. Продовжував працювати на машинобудівному заводі «Тула».
На будинку у м. Тула, де проживав Григор’єв І. Я. встановлено меморіальну дошку.
Помер у 1998 р. в місті Тула.
17 грудня 2010 р. на приміщенні
Новоолександрівської ЗОШ I-III ст.
відкрито. меморіальну дошку на честь
Героя Радянського Союзу Григор’єва
Івана Яковича – уродженця с.
Новоолександрівка Баштанського р-ну.
Література
Білик, Б. І. Іван Якович
Григор’єв / Б. І. Білик, Т. В. Гриненко
// Баштанському роду нема переводу. Кн. друга. / Б. І. Білик, Т. В. Гриненко. Миколаїв : Видавець Лев Траспов, 2014. - С. 20 — 21.
Григор’єв Іван Якович // Енциклопедія Сучасної України : Т. 6. – Київ, 2006. – С.
432.
Григор’єв Іван Якович // Золоті зірки Миколаївщини: Енциклопедичне вид. –
Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2005. – С. 66 — 67.
Герои Советского Союза : Краткий биографический словарь - Т. 1 /Абаев Любичев / Пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов. – Москва : Воениздат, 1987. - 911 с.
Андреев, С. А. Совершенное ими бессмертно : Кн. 2. – Москва : Высш. школа,
1986. – 511 с.: ил.
Бессмертен подвиг их высокий : 2-е изд., доп. и перераб. - Тула, 1983. - С. 164 —
165.
Бундюков, А. Т. Автограф на рейхстаге / А. Т. Бундюков, М. В. Кравченко. //
Сыновняя верность Отчизне : очерки о Героях Советского Союза, уроженцах
Николаевской области / А. Т. Бундюков, М. В. Кравченко. – Одесса : Маяк, 1982. – С.
97 — 98.
*****
Григорьев Иван Яковлевич [Электронный ресурс] // Патриотический интернетпроект «Герои страны» - Электрон. данные. - Режим доступа : http://www.warheroes.ru.
- Название с экрана.
Григорьев Иван Яковлевич (артиллерист) [Электронный ресурс] : Википедия.
Свободная энциклопедия : [веб-сайт]. – Электрон. данные. – Режим доступа :
https://ru.wikipedia.org/wiki. – Название с экрана.
11
Желєзний
Микола Якович
09.05.1910 – 19.05.1974
Народився в с. Баштанка 9 травня 1910 року. Після
закінчення школи працював у колгоспі. Закінчив
Новобузький сільськогосподарський технікум. Після
закінчення строкової служби в Радянській Армії
працював учителем.
Учасник Великої Вітчизняної війни з 1941 року. У
1943 році закінчив курси командирів. Служив
командиром батальйону 986-го стрілкового полку (230-а
стрілкова дивізія, 5-та Ударна армія, 1-й Білоруський
фронт).
Батальйон М. Я. Желєзного визволяв рідні місця
від фашистських окупантів на початку березня 1944 року. Наступали в грязюку, під
дощем, перемішаним зі снігом. На вузькій ділянці в районі с. Шевченка гітлерівцям
вдалося прорватися крізь бойові ряди наших військ. Небо двигтіло від
«мессершміттів». Кожний клаптик землі був посічений осколками. Все небо
затягнулося чорним димом. 8-9 березня батальйон перекрив мости біля сіл
Костянтинівка, Піски та Привільного, випередивши відступаючих фашистів. Бій
тривав біля шести годин. Ворог втратив тисячі солдатів і багато бойової техніки.
«Кому, як не мені, уродженцю Баштанки, - згадував Микола Якович, - слід було вести
солдатів а бій? Адже я знав там кожний будинок, кожний кущ. У районі Новополтавки
без розвідки зайшов у тил ворога, і це відкрило ворота для танкістів».
Визволивши Миколаївщину, радянські війська продовжували наступ на Захід.
Батальйон під командуванням М. Я. Желєзного форсував Дністер, бився на ЯсськоКишинівському напрямі. У ніч на 1 січня 1945 року – форсував Одер і, зламавши
вогневий опір гітлерівців, захопив плацдарм на протилежному березі. Німці робили
шалені атаки, але не змогли нічого змінити. А 14 квітня з цього плацдарму почався
великий наступ на м. Берлін. 20 квітня батальйон з боями вийшов до річки Шпреє, а на
другий день – першим форсував її в районі Трептовпарку.
Із нагородного листка: «При форсировании реки Шпрее в районе Руммельсбург
территория Германии 24.4.45 года майор ЖЕЛЕЗНЫЙ проявил исключительную
отвагу и храбрость, он сам лично одним из первых в составе своего батальона
форсировал реку, обеспечил захват плацдарма и расширение его, чем самым
способствовал быстрой и с малыми потерями переправе других подразделений. В боях
за плацдарм батальон майора ЖЕЛЕЗНОГО успешно отразил 4 контратаки
противника с большими для него потерями в живой силе и технике, противник
потерял до 300 убитыми солдатами и офицерами, подавлен огонь одной
крупнокалиберной зенитной установки, захвачено до 250 пленных солдат и офицеров и
42 орудия разного калибра. В трудных уличных боях его батальон быстро прорвался к
центру Берлина. В боях за город Берлин майор ЖЕЛЕЗНЫЙ показал образцы
стойкости, мужества и отваги и умение в управлении батальона в трудных условиях
боя. Своими действиями майор ЖЕЛЕЗНЫЙ способствовал развитию общего
наступательного успеха к центру Германии городу Берлину. Достоин присвоения
звания «ГЕРОЙ СОВЕТСКОГО СОЮЗА».
12
За виняткову мужність, відвагу та героїзм, проявлені на фронті боротьби з
гітлерівськими загарбниками, Указом Президії Верховної ради СРСР від 31
травня 1945 року командиру стрілкового батальйону 230-ї стрілкової дивізії
майору Желєзному М. Я. присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Такої
високої нагороди були удостоєні сім воїнів батальйону Желєзного за бої на Дніпрі і
Шпреє. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Олександра Невського та
Вітчизняної війни II ступеня, багатьма медалями. Після війни продовжував службу в
Збройних Силах, у званні підполковника пішов у запас. Проживав у м. Вінниця. Помер
19 травня 1976 р. Похований на Центральному
кладовищі у Вінниці.
19 вересня 2010 р. на приміщенні Баштанської
гімназії встановлено меморіальну дошку на честь Героя
Радянського Союзу Желєзного Миколи Яковича –
уродженця с. Баштанка (нині м. Баштанка).
Література
Білик, Б. І. Микола Якович Желєзний / Б. І.
Білик, Т. В. Гриненко // Баштанському роду нема
переводу. Кн. друга. / Б. І. Білик, Т. В. Гриненко. Миколаїв : Видавець Лев Траспов, 2014. - С. 22 — 23.
Желєзний Микола Якович // Енциклопедія
Сучасної України: Т. 9. – Київ, 2009. – С. 533.
Желєзний Микола Якович // Золоті зірки
Миколаївщини: Енциклопедичне вид. – Миколаїв: Видво МДГУ ім. Петра Могили, 2005. – С. 88 — 89.
Бундюков, А. Т. За рекой-река / А. Т. Бундюков, М. В. Кравченко. // Сыновняя
верность Отчизне : очерки о Героях Советского Союза, уроженцах Николаевской
области / А. Т. Бундюков, М. В. Кравченко. – Одесса : Маяк, 1982. – С. 123 — 125.
Восемнадцатая в сражениях за Родину: Боевой путь 18-й армии. – Москва :
Воениздат, 1982. – С. 93.
История городов и сел Украинской ССР : в 26-ти т. : Николаевская область / Гл.
редкол. : П. Т. Тронько и др.; Редкол. : В. А. Васильев и др. – Київ, 1981. – 710 с.
Железный Н. Я. – С. 162.
*****
Ванжа, Л. Наш земляк – Герой / Л. Ванжа // Шляхом Леніна. – 1970. – 3 бер.
*****
Железный Николай Яковлевич [Электронный ресурс] : Википедия. Свободная
энциклопедия : [веб-сайт]. – Электрон. данные. – Режим доступа :
https://ru.wikipedia.org/wiki. – Название с экрана.
Герої
Радянського
Союзу
[Електронний
ресурс]
//
Баштанська
райдержадміністрація. Баштанська районна рада : [веб-сайт]. – Режим доступу :
http://bashtanka.mk.gov.ua/ua. – Назва з екрану.
Железный Николай Яковлевич [Электронный ресурс] // Патриотический
интернет-проект «Герои страны» - Электрон. данные. - Режим доступа :
http://www.warheroes.ru. - Название с экрана.
13
Летучий
Олександр Якович
25.11.1908 – 06.07.2002
Народився 25 листопада 1908 р. в с. Добре
Баштанського району в селянській родині. Працював на
залізниці та одночасно навчався у вечірній школі.
Закінчив 1-й курс Московського торгівельного
інституту. У Збройних Силах – з 1931 р. У 1932 році
закінчив Качинську військову авіаційну школу пілотів.
Проходив військову службу на посаді льотчикаінструктора Єйської військової авіаційної школи, згодом
— у Ленінградському військовому окрузі. Учасник
радянсько-фінської війни 1939 – 1940 років. Помічник
командира ескадрильї 3-го легкого бомбардувального авіаційного полку 8-ї армії
Північно-Західного фронту старший лейтенант О. Я. Летучий здійснив 32 бойових
вильоти.
1 лютого 1940 року під час виконання бойового завдання літак командира
ескадрильї 3-го легкого бомбардувального авіаційного полку 8-ї армії капітана
Топаллера А. С. обстріляли фінські зенітки. Був пробитий радіатор і бензопровід. Літак
здійснив вимушену посадку на озері в Карелії. Поруч виявився табір фінів, звідти до
озера побігли близько тридцяти солдатів.
Розповідає генерал-полковник авіації Ритов: «Над землею декілька днів зависав
сірий туман... Але небо прояснилося. Першим піднявся в повітря екіпаж капітана
Топаллера. Туман ще не зовсім розсіявся, і летіти доводилося майже над самим лісом.
Дуже низька висота дозволяла ворогу вести вогонь із усіх видів озброєння. Тим не
менш, літаки перемогли вогневий заслін, відбомбилися і поверталися назад. Поряд з
машиною Топаллера розірвався снаряд. Його осколки в багатьох місцях продирявили
літак... Кабіна стала наповнюватися сизим паром. Далі летіти було небезпечно:
можлива пожежа і вибух. Треба було посадити літак. Топаллер посадив машину на
замерзле озеро. Ще під час здійснення вимушеної посадки льотчик звернув увагу на
палатки, розбиті на узліссі. Від палаток до літака бігли, падаючи в сніг, фінські
солдати. Два літаки Р-5 знизилися і відкрили по них вогонь з кулеметів, не даючи
підійти до місця посадки. Пілот третього Олександр Летючий вирішив підібрати
екіпаж збитого літака. Топаллер і Близнюк підбігли… ухопившись за літак дуже
міцно, щоб не зірватися в повітрі, і Летучий дав газ. Додатковий вантаж давав про
себе знати, але Летучий, застосувавши все своє пілотажне мистецтво, підняв
машину в повітря майже над самими верхівками дерев. Летучий і Топаллер зустрілись
через годину після посадки в медичному пункті. Обморожені руки командира розпухли,
але він, не звертаючи увагу на біль, обійняв свого рятівника, розцілував.
- Добре, добре - звільняючись від обіймів свого командира, сказав Летучий. – Якби
я був на вашому місці, ви, мабуть, теж мене б не покинули. Топаллер мовчки кивнув
головою».
За мужність і героїзм, проявлені на фронті фінсько-радянської війни 1939 1940 рр. при врятуванні екіпажу підбитого командирського літака Указом
Президії Верховної Ради СРСР від 19 травня 1940 року помічнику командира
ескадрильї старшому лейтенанту Летучому О. Я. присвоєно звання Героя Радян -
14
ського Союзу.
Учасник Другої світової війни з червня 1941 року. У складі 2-ї повітряної армії
Воронезького й 1-го Українського фронтів брав участь у проведенні Курської битви,
битви за Дніпро, Житомирсько-Бердичівської, Корсунь-Шевченківської, РівненськоЛуцької,
Проскурово-Чернівецької,
Львівсько-Сандомирської,
СандомирськоСілезької, Нижньо-Сілезької та Верхньо-Сілезької операцій.
У 1945 році підполковник О. Я. Летучий призначений заступником командира
208-ї нічної бомбардувальної авіаційної дивізії. Брав участь у проведенні Берлінської і
Празької наступальних операцій. Здійснив 81 бойовий виліт. У 1945 році закінчив
курси удосконалення командного складу. З 1957 року — в запасі.
Нагороджений орденом Леніна, орденом Червоного Прапора, орденом
Олександра Невського, двома орденами Червоної Зірки, медалями «За відвагу» і «За
бойові заслуги».
В званні полковника пішов у відставку. Жив у м. Пушкін Ленінградської
області. Помер 6 липня 2002 р. Похований на Казанському кладовищі у м. Пушкін.
5 вересня 2010 р. на приміщенні
Добренської ЗОШ I-III ст. встановлено
меморіальну дошку на честь Героя
Радянського Союзу Летучого Олександра
Яковича
–
уродженця
с.
Добре
Баштанського р-ну.
Лебідь
Григорій Юхимович
25.12.1911 – 28.06.1988
Народився 25 грудня 1911 року в с. Леніне
Баштанського району. Закінчив місцеву церковноприходську школу та до 1940 р. працював в колгоспі
ковалем. У лавах Червоної Армії з 1940 р.
Учасник Великої Вітчизняної війни з червня 1941 року.
Боєць Південного фронту (1941-1942 рр.), Степового
фронту (весна – літо1943 р.), 2-го Українського (1944 – 1945
рр.).
В боях на Калінінському напрямку взимку 1942 року
першим у батальйоні нагороджений орденом Червоного Прапора. А потім – бої на
Курській дузі, під Харковом, Корсунь-Шевченківська битва і форсування Дніпра. 3-го
листопада 1943 року вночі Григорій Лебідь під шквальним мінометним обстрілом
фашистів зумів переправити на правий берег Дніпра трос, по якому потім пішли
пароми з танками, гарматами і стрілками. Був поранений в цьому бою. Вилікувавшись,
приймав участь у визволенні Румунії і Венгрії, Болгарії і Чехословаччини. У зведеній
колоні 2-го Українського фронту приймав участь у Параді Перемоги в Москві.
Із нагородного листка:
Література
Білик, Б. І. Олександр Якович
Летучий / Б. І. Білик, Т. В. Гриненко //
Баштанському роду нема переводу. Кн.
друга. / Б. І. Білик, Т. В. Гриненко. Миколаїв : Видавець Лев Траспов, 2014. - С. 26 — 28.
Летучий Олександр Якович // Золоті зірки Миколаївщини: Енциклопедичне
вид. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2005. – С. 134.
Бундюков, А. Т. Сорок минут жизни / А. Т. Бундюков, М. В. Кравченко. //
Сыновняя верность Отчизне : очерки о Героях Советского Союза, уроженцах
Николаевской области / А. Т. Бундюков, М. В. Кравченко. – Одесса: Маяк, 1982. – С.
174 — 175.
*****
Свирса, В. Імені славетного земляка / В. Свирса // Голос Баштанщини. – 2010. –
18 верес. – С. 1.
*****
Летучий Олександр Якович [Електронний ресурс] : Вікіпедія. Вільна
енциклопедія : [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу :
https://uk.wikipedia.org/wiki. – Назва з екрану.
Летучий Александр Яковлевич [Электронный ресурс] // Патриотический
интернет-проект «Герои страны» - Электрон. данные. - Режим доступа :
http://www.warheroes.ru. - Название с экрана.
15
За участь у боях на Харківському напрямку та уміле форсування річки
Дніпро, за особисту мужність та героїзм при виконанні бойових завдань Указом
Президії Верховної Ради СРСР від 23 лютого 1944 р. командиру саперноштурмового відділення 56-ї механізованої дивізії лейтенанту Лебідю Г. Ю.
присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Нагороджений орденом Леніна, орденами Жовтневої Революції, Червоного Пра -
16
пора, Трудового Червоного Прапора, Вітчизняної війни I ступеня, Червоної Зірки,
«Знак Пошани», багатьма медалями.
Після війни повернувся до рідного села, працював в колгоспі. Помер 28 червня
1988 р.
27 жовтня 2009 р. на приміщенні
Ленінської ЗОШ I-III ст. встановлено
меморіальну дошку на честь Героя
Радянського Союзу Лебідя Григорія
Юхимовича – уродженця с. Леніне
Баштанського р-ну.
Література
Білик, Б. І. Григорій Юхимович
Лебідь / Б. І. Білик, Т. В. Гриненко //
Баштанському роду нема переводу. Кн.
друга. / Б. І. Білик, Т. В. Гриненко. Миколаїв : Видавець Лев Траспов, 2014. - С. 24 — 25.
Лебідь Григорій Юхимович // Золоті зірки Миколаївщини: Енциклопедичне вид. –
Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2005. – С. 131.
Днепр – река героев: Свидетельства всенародного подвига. – Київ : Политиздат
Украины, 1988. – 391 с.
Бундюков, А. Т. Счастье кузнеца / А. Т. Бундюков, М. В. Кравченко. // Сыновняя
верность Отчизне : очерки о Героях Советского Союза, уроженцах Николаевской
области / А. Т. Бундюков, М. В. Кравченко. – Одесса: Маяк, 1982. – С. 170 — 173.
История городов и сел Украинской ССР : в 26-ти т.: Николаевская область / Гл.
редкол.: П. Т. Тронько и др.; Редкол.: В. А. Васильев и др. – К., 1981. – С. 190.
*****
Наш герой: Спогади про Героя Радянського Союзу Лебідя Г. Ю. // Голос
Баштанщини. – 2012. – 12 січ. – С. 3.
Руденко, Ю. В пам’ять про Григорія Лебідя / Ю. Руденко // Голос Баштанщини. –
2012. – 12 січ. – С. 3.
Жерихина, М. Проселочная дорога : из записок журналиста / М. Жерихина //
Вестник Прибужья. – 2009. – 26 марта. – С. 2.
Костко, В. Счастье кузнеца / В. Костко // Красная звезда. – 1976. – 11 ноября.
Вишневський, І. Герой Дніпра / І. Вишневський // Механізація сільського
господарства. – 1975. - № 5. – С. 4.
Карнаухов, Л. Дороги Григорія Лебедя / Л. Карнаухов // Радянська Україна. –
1975. – 27 бер.
*****
Лебедь Григорий Ефимович [Электронный ресурс] // Патриотический интернетпроект «Герои страны» - Электрон. данные. - Режим доступа : http://www.warheroes.ru.
- Название с экрана.
Лебідь Григорій Юхимович [Електронний ресурс] : Вікіпедія. Вільна
енциклопедія : [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу :
https://uk.wikipedia.org/wiki. – Назва з екрану.
17
Павлов
Іван Михайлович
18.06.1918 – 30.05.1981
Народився 18 червня 1918 року в с. Явкине
Баштанського району в сім'ї селянина. Білорус. Закінчив
школу № 22 в Одесі. Після закінчення школи навчався у
ФЗУ, потім працював електрослюсарем на Єнакіївському
заводі і навчався в аероклубі.
У 1941 році закінчив Ворошиловградську школу
пілотів, потім (у 1942 році) Краснодарське об’єднане
військове авіаційне училище. З перших днів війни Павлов
просився на фронт, але довелося разом з іншим льотчиками
вивчати та освоювати нову техніку, відшліфовувати свою
майстерність в найскладніших умовах. Своє перше бойове
хрещення лейтенант І. М. Павлов пройшов у 1943 році в
небі над Північним Кавказом. І в перших же запеклих боях
на Північно - Кавказькому фронті Іван Павлов виявив особисту безстрашність, героїзм
і відвагу в повітряних боях з ворогом. Командир ланки 210-го штурмового авіаційного
полку (136-я штурмова авіаційна дивізія, 9-й змішаний авіаційний корпус, 17-а
повітряна армія, 3-й Український фронт) лейтенант Іван Павлов до вересня 1944 року
зробив 110 бойових вильотів на бомбардування живої сили і техніки противника,
завдавши ворогові значних втрат.
За зразкове виконання бойових завдань командування на фронтах
боротьби з гітлерівськими загарбниками і проявлені при цьому мужність і
героїзм Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 лютого 1945 року командиру
ланки 210-го штурмового авіаполку лейтенанту Павлову І. М. присвоєно звання
Героя Радянського Союзу.
Про те, як відважно боровся з ворогом безстрашний син Вітчизни,
красномовно говорять бойові нагороди - ордена Червоного Прапора, Червоної Зірки,
Вітчизняної війни 1-го ступеня. Тил країни щедро постачав фронт новою технікою.
Івана Михайловича командування направляє в 210-й штурмовий авіаційний
Севастопольський Червонопрапорний полк. Тут він в короткий термін вивчив нову
бойову машину Іл-2, став командиром ланки штурмовиків. І знову по кілька бойових
вильотів в день. У районах сіл Кучугури, Синя Балка (Керченська протока,
Краснодарський край) противник переправляв на кораблях і баржах велике скупчення
військ і техніки. Лейтенант Павлов зробив 11 бойових вильотів провідним четвірки Іл2. В результаті сміливих, безстрашних атак штурмовиків пішли на дно п'ять барж з
бойовою технікою і військами ворога, пошкоджено три баржі, катер, підпалений
корабель, знищено понад 250 солдатів і офіцерів противника. У парі з молодшим
лейтенантом Мельниковим Павлов виконав бойове завдання зі знищення плавзасобів
противника в Керченській протоці. На зворотному шляху ними був виявлений
ворожий корабель. Інтенсивним вогнем корабельної зенітної артилерії літак
Мельникова був підбитий. Тоді Іван Павлов приймає сміливе рішення: він один
штурмує корабель і, незважаючи на безперервний вогонь великої і малої зенітної
артилерії, робить один захід за іншим, скидаючи бомби і знижуючись до бриючого
польоту, поливаючи корабель градом бронебійно-запальних куль. Тільки коли
корабель був пошкоджений, коли на ньому спалахнуло полум'я пожежі, Павлов взяв
курс на свій аеродром.
18
Приклади мужності та героїзму показував відважний льотчик у небі України,
Молдавії, Румунії, Болгарії, Югославії, Угорщини та Австрії.
Після війни продовжував службу в авіації. В 1960 році звільнився в запас.
Працював
на
Уманському
дослідному
заводі
сільськогосподарського
машинобудування. У 1969 році І. М. Павлов був удостоєний звання Почесного
громадянина міста Умані. Помер 30 травня 1981 р.
28 вересня 2010 р. на приміщенні
Явкинської ЗОШ I-III ст. встановлено
меморіальну дошку на честь Героя
Радянського Союзу Павлова Івана
Михайловича – уродженця с. Явкине
Баштанського р-ну.
Література
Білик, Б. І. Іван Михайлович
Павлов / Б. І. Білик, Т. В. Гриненко //
Баштанському роду нема переводу. Кн. друга. / Б. І. Білик, Т. В. Гриненко. - Миколаїв :
Видавець Лев Траспов, 2014. - С. 29 — 31.
Павлов Іван Михайлович // Золоті зірки Миколаївщини: Енциклопедичне вид. –
Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2005. – С. 173-174.
Бундюков, А. Т. В небе Причерноморья / А. Т. Бундюков, М. В. Кравченко. //
Сыновняя верность Отчизне : очерки о Героях Советского Союза, уроженцах
Николаевской области / А. Т. Бундюков, М. В. Кравченко. – Одесса: Маяк, 1982. – С.
208 — 210.
История городов и сел Украинской ССР : в 26-ти т.: Николаевская область / Гл.
редкол.: П. Т. Тронько и др.; Редкол.: В. А. Васильев и др. – Київ, 1981. – С. 193.
Павлов Иван Михайловия : [биографическая справка] // Навечно в серце
народном: 3-е изд., доп. и испр. – Минск, 1984. – 607 с.
Пєгов
Григорій Іванович
28.03.1919 – Невідомо
Народився 28 березня 1919 р. в с. Привільне
Баштанського району. Після закінчення семирічної сільської
школи пішов на курси трактористів. Потім працював
трактористом у рідному селі.
У 1939 році був призваний на службу в армії. Служив
у танковій дивізії механіком танка Т-26.
Учасник Великої Вітчизняної війни з 1941 р. Бойовий
шлях для Пєгова розпочався на Південному фронті. Бої під
Орлом, участь у розгромі Корсунь-Шевченківського
угрупування ворога, Західний фронт.
Закінчивши у 1943 році прискорений курс Сталінградського танкового училища,
молодший лейтенант Григорій Пєгов воював на різних фронтах: Південному,
Брянському, 2-му Українському, Центральному, 1-му Прибалтійському та 2-му
Білоруському.
У 1944 році молодшому лейтенанту Пєгову як командиру танкового взводу 31-ї
танкової бригади (29-й танковий корпус, 5-та гвардійська танкова армія, 1-й
Прибалтійський фронт) було доручено йти в розвідку з метою досягти берега
Балтійського моря, вийти в район міста Паланги. Для цього треба було подолати 200
кілометрів по території, зайнятій ворогом. 10 жовтня 1944 року молодший лейтенант
Пєгов одним з перших в батальйоні з боєм прорвався до берега Балтійського моря в
районі населеного пункту Каролінінкай (Кретингський район Литовської РСР).
Батальйон забезпечив вихід туди головних сил бригади.
Із нагородного листа:
*****
Авраменко, Л. Явкинці шанують своїх славних героїв / Л. Авраменко // Голос
Баштанщини. – 2010. – 7 жовт. – С. 1, 2.
Коган, І. Подвиг Івана Павлова // Шляхом Леніна. – 1977. – 13 січ.
*****
Павлов Иван Михайлович [Электронный ресурс] // Патриотический интернетпроект «Герои страны» - Электрон. данные. - Режим доступа : http://www.warheroes.ru.
- Название с экрана.
Павлов Іван Михайлович [Електронний ресурс] : Вікіпедія. Вільна енциклопедія :
[веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://uk.wikipedia.org/wiki. – Назва з
екрану.
Герої
Радянського
Союзу
[Електронний
ресурс]
//
Баштанська
райдержадміністрація. Баштанська районна рада : [веб-сайт]. – Режим доступу :
http://bashtanka.mk.gov.ua/ua. – Назва з екрану.
19
Командиру танкового взводу молодшому лейтенанту Пєгову Григорію
Івановичу за проведення цієї операції Указом Президії Верховної Ради СРСР від
24 березня 1945 року присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
20
Нагороджений орденом Леніна, орденами Червоного Прапора та Червоної Зірки,
орденом Вітчизняної війни 1 ступеня, медалями.
З 1946 року старший лейтенант Пєгов звільнився у запас. Після війни жив в
Одесі, закінчив у 1948 році Одеську партійну школу. Працював диспетчером
кабельного заводу.
Федоров
Борис Васильович
25.10.1914 – 26.05.1974
Народився 25 жовтня 1914 р. в с. Новоєгорівка
Баштанського району в багатодітній сільській родині.
Крім нього, в сім’ї було ше два сини і три доньки. З
раннього дитинства пізнав тяжку селянську працю.
Закінчивши школу, навчався у ветеринарному технікумі.
Але мріяв стати військовим. Своє життя сільський юнак
пов’язав із військовою службою, починаючи з 1935 року.
У 1939 році Борис Васильович закінчив Перше
Московське артилерійське училище імені Красіна,
отримав звання молодшого лейтенанта, а в 1941 році –
1 вересня 2011 р. відкрито
меморіальну дошку на честь Героя
Радянського Союзу уродженця с.
Привільне Баштанського р-ну Пєгова
Г. І. Меморіальну дошку встановлено
на приміщенні Привільненської ЗОШ
I-III ст.
Література
Білик, Б. І. Григорій Іванович
Пєгов / Б. І. Білик, Т. В. Гриненко // Баштанському роду нема переводу. Кн. друга. / Б.
І. Білик, Т. В. Гриненко. - Миколаїв : Видавець Лев Траспов, 2014. - С. 20 — 21.
Пєгов Григорій Іванович // Золоті зірки Миколаївщини: Енциклопедичне вид. –
Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2005. – С. 187 — 188.
Бундюков, А. Т. Фляга балтийской воды / А. Т. Бундюков, М. В. Кравченко. //
Сыновняя верность Отчизне : очерки о Героях Советского Союза, уроженцах
Николаевской области / А. Т. Бундюков, М. В. Кравченко. – Одесса: Маяк, 1982. – С.
214 — 216.
История городов и сел Украинской ССР : в 26-ти т.: Николаевская область / Гл.
редкол.: П. Т. Тронько и др.; Редкол.: В. А. Васильев и др. – К., 1981. – С. 185.
*****
Пєгов, Г. Мої фронтові дороги / Г. Пєгов // Голос Баштанщини. – 1993. – 8 трав.
Фролов, П. Перший коло моря / П. Фролов // Південна правда. – 1963. – 28 черв.
*****
Пєгов Григорій Іванович [Електронний ресурс] : Вікіпедія. Вільна енциклопедія :
[веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://uk.wikipedia.org/wiki. – Назва з
екрану.
Подвиг младшего лейтенанта Пегова: Т-70 подбил из засады две "Пантеры"
[Электронный ресурс] // Танки в бою : [веб-сайт]. – Электрон. данные. – Режим
доступа : http://tankyvbou.blogspot.fi/2013/01/70.html - – Название с экрана.
Герої Радянського Союзу [Електронний
ресурс] // Баштанська райдержадміністрація.
Баштанська районна рада : [веб-сайт]. – Режим
доступу : http://bashtanka.mk.gov.ua/ua. – Назва з
екрану.
21
«Пантери», підбиті танком Пєгова Г. І.
(фотохроніка воєнних років).
війна.
З 1941 року – учасник Великої Вітчизняної війни. Воював на Калінінському,
Північно-Західному, Воронезькому та 1-му Українському фронтах.
У перших числах вересня 1943 року на Полтавщині в районі радгоспу
«Холодний» йшли запеклі бої. Коли гітлерівці за підтримкою 43 танків перейшли в
наступ, гвардії капітан Федоров керував гаубичним дивізіоном зі свого спостережного
пункту, улаштованого в бліндажі. Наші піхотинці не витримали шаленого натиску
ворога і стали відходити. В запалі бою німецький «тигр» закрив вихід із бліндажа
спостережного пункту. І тоді капітан Федоров, який звідти скеровував вогонь гаубиць
свого дивізіону, скомандував артилеристам, що вели обстріл позицій ворога:
«Викликаю вогонь на себе!». Гаубиці вдарили по «тигру» так, щоб не зачепити
бліндаж командира, а потім перенесли вогонь по інших ворожих машинах.
Коли ворожі танки досягли своїх автоматників, притиснутих до землі щільним
вогнем радянських артилеристів, радянська піхота піднялася в контратаку. За два дні
боїв, відбиваючи безперервні атаки фашистських танків і піхоти, дивізіон Федорова
знищив 15 броньованих машин і декілька сотень ворожих солдатів.
Командир артилерійського полку представив гвардії капітана Федорова Б. В. до
нагородження орденом Леніна. Але командуючий артилерією генерал-лейтенант С. С.
Варенцов і командуючий Воронезького фронту генерал-полковник Н. Ф. Ватутін
зробили інший запис: «Товариш Федоров Б. В. гідний звання Героя Радянського
Союзу».
За зразкове виконання бойових завдань командування у боротьбі з
фашистськими загарбниками і проявлені при цьому організованість, мужність і
героїзм Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 грудня 1943 року командиру
2-го дивізіону 839-го гаубичного артилерійського полку гвардії капітану
Федорову Б. В. присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Вітчизняної війни І і ІІ
ступенів, орденом Богдана Хмельницького і багатьма медалями.
Після війни продовжував службу у Збройних Силах СРСР - командував полком.
У 1948 році закінчив Вищу артилерійську школу в Ленінграді, у 1956 році — Вищі
академічні курси при Військовій артилерійській академії.
У 1956 року полковник Б. В. Федоров вийшов у запас, працював директором
таксомоторного парку в місті Рівному. Помер 26 травня 1974 року у місті Рівне.
22
14 вересня 2010 р. відкрито меморіальну
дошку на честь Героя Радянського
Союзу уродженця с. Новоєгорівка
Баштанського р-ну Федорова Б. В.
Меморіальну дошку встановлено на
приміщенні Новоєгорівської ЗОШ I-III
ст.
Література
Білик, Б. І. Борис Васильович
Федоров / Б. І. Білик, Т. В. Гриненко //
Баштанському роду нема переводу. Кн.
друга. / Б. І. Білик, Т. В. Гриненко. Миколаїв : Видавець Лев Траспов, 2014. - С. 34 — 36.
Федоров Борис Васильович // Золоті зірки Миколаївщини: Енциклопедичне вид. –
Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2005. – С. 242 — 243.
Бундюков, А. Т. Достоин высокой награды / А. Т. Бундюков, М. В. Кравченко. //
Сыновняя верность Отчизне : очерки о Героях Советского Союза, уроженцах
Николаевской области / А. Т. Бундюков, М. В. Кравченко. – Одесса: Маяк, 1982. – С.
264 — 265.
Герои Советского Союза: краткий биографический словарь. Т. 2. – Москва, 1988.
*****
Виноградова, О. Подвиг Героя-земляка – в пам’яті односельчан / О.
Виноградова // Голос Баштанщини. – 2010. – 23 верес. – С. 1.
Васін, Т. Під гусеницями танка / Т. Васін // Південна правда. – 1971. – 12 січ.
Зустріч з земляком – Героєм Радянського Союзу // Під прапором Леніна. – 1944.
– 28 груд.
*****
Федоров
Борис
Васильович [Електронний ресурс] : Вікіпедія. Вільна
енциклопедія : [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу
: https://uk.wikipedia.org/wiki. – Назва з екрану.
Федоров Борис Васильевич [Электронный ресурс] //
Патриотический интернет-проект «Герои страны» Электрон. данные. - Режим доступа : http://www.warheroes.ru.
- Название с экрана.
Герої Радянського Союзу [Електронний ресурс] //
Баштанська райдержадміністрація. Баштанська районна рада
: [веб-сайт]. – Режим доступу : http://bashtanka.mk.gov.ua/ua. –
Назва з екрану.
Надгробний пам’ятник на могилі
Федорова Б. В. у м. Рівне.
23
Визволяючи Баштанщину
Їм присвоєно звання Героя Радянського Союзу
за визволення населених пунктів Баштанського району
Сотніченко
Михайло Іванович
03.07.1921 – 01.08.1990
Народився 3 липня 1921 року у селі Тигрицьке
Мінусінського району Красноярського краю у родині
селянина. Закінчив 10 класів. В 1940 році був призваний до
лав Червоної Армії. На фронтах Великої Вітчизняної війни з
1941 року.
В 1942 році закінчив Ульянівське танкове училище.
Командир взводу 584-го танкового батальйону 3-ї танкової
бригади 23-го танкового корпусу старший лейтенант М. І.
Сотніченко воював на 3-му Українському фронті.
У липні 1943 року в боях за створення плацдарму на правому березі річки
Сіверський Донець лейтенант Сотніченко першим на своєму танку форсував річку.
Прикривав вогнем танкову переправу. У бою його танк був підбитий, а сам він був
важко поранений, але продовжував бій, поки не втратив свідомість. Тільки після цього
був евакуйований в госпіталь. У цьому бою спільно зі своїм екіпажем знищив два
танки і більше 80 солдатів і офіцерів противника.
Особливо відзначився в боях по звільненню Миколаївської області. 9 березня
1944 року проявив героїзм у бою за село Казанка, знищивши батарею протитанкових
пушок, 2 самохідні гармати. Потім - за визволення села Шевченкове Баштанського
району. 3 червня 1944 р. танкісту М. Сотніченку за визволення населених пунктів
Миколаївщини присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
З нагородного листа:
«В боях по знищенню оточеного угрупування німців у районі села Шевченкове 13
березня 1944 р. М. Сотніченко отримав наказ зайти з тилу німецької колони і вогнем і
гусеницями знищити її. Виконуючи наказ, тов. Сотніченко стрімко кинувся в бій і
швидко наздогнав колону, яка охоронялася самохідною артилерією і танками. Вогнем з
гармати він підбив один танк і три самохідні гармати, з них один «Фердинанд», і
гусеницями почав тиснути машини і вози противника.
Машина тов. Сотніченка була підбита й загорілася, але він продовжував
виконувати бойове завдання, на палаючому танку рухався вперед, знищуючи все на
своєму шляху. Збільшивши швидкість і загасивши вогонь на машині, вступив у бій з
двома самохідними гарматами, які розгорнулися для бою. Машина Сотніченка вдруге
загорілася, і Сотніченко був поранений, але незважаючи на це, він знову погасив танк і
підбив одну самохідку, а екіпаж другої узяв у полон.
24
У цьому бою він знищив 1 танк, 5 самохідних знарядь, 190 колісних машин, 400 возів з
вантажем і понад 600 чоловік солдатів і офіцерів. Особисто взяв у полон 121 людину,
з них 3 офіцери.».
Нагороджений орденом Леніна, двома орденами Вітчизняної війни I ст.,
медалями.
У 1945 р. М. Сотніченко закінчив Ленінградську вищу бронетанкову школу. З
1953-го року майор Сотніченко – в запасі. Проживав у селі Новоборисівка
Великомихайлівського району Одеської області. Пішов з життя у серпні 1990 року,
потрапивши у автокатастрофу. На батьківщині М. І. Сотніченка відкрито меморіальну
дошку. Іменем Героя названі вулиці у селі Тигрицькому та у місті Мінусінську.
Вшановуючи пам’ять героявизволителя, 17 травня 2012 року в
м.
Баштанка
встановлено
меморіальну
дошку
Герою
Радянського
Союзу
М.
І.
Сотніченку
на
приміщенні
Баштанської центральної районної
бібліотеки.
Література
Сотниченко Михайло Іванович // Золоті зірки Миколаївщини : Енциклопедичне
видання. – Миколаїв : Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2005. – С. 220.
Калинин, В. В. Герои подвигов на Харьковщине / В. В. Калинин, Д. Г.
Макаренко. - Харьков, 1970. - С. 228—229.
Красноярцы — Герои Отечественной войны. - Красноярск, 1959. - С. 230—231.
Достоин звания Героя: красноярцы — Герои Советского Союза. — Красноярск
: Кн. изд-во, 1975. – С. 149 — 150.
*****
Дубогрій, Ю. Майстер танкового бою / Ю. Дубогрій // Голос Баштанщини. –
2012. – 19 трав. – С. 1.
*****
Сотниченко Михаил Иванович [Электронный ресурс] : Википедия. Свободная
энциклопедия : [веб-сайт]. – Электрон. данные. – Режим доступа :
https://ru.wikipedia.org/wiki. – Название с экрана.
Сотниченко Михаил Иванович [Электронный ресурс] // Патриотический
интернет-проект «Герои страны» – Электрон. данные. – Режим доступа :
http://www.warheroes.ru/ – Название с экрана.
Список танкистов-асов Второй мировой войны [Электронный ресурс] //
Википедия. Свободная энциклопедия : [веб-сайт]. – Электрон. данные. – Режим
доступа : https://ru.wikipedia.org/wiki. – Название с экрана.
25
Романюк
Григорій Павлович
15.09.1917 – 06.11.1993
Романюк
Григорій
Павлович
–
командир
кавалерійського
ескадрону
34-го
гвардійського
кавалерійського полку (9-а гвардійська кавалерійська
дивізія, 4-й гвардійський кавалерійський корпус, 3-й
Український фронт), гвардії капітан.
Народився в селі Миролюбівка П'ятихатського
району Дніпропетровської області, в робітничій сім'ї.
Закінчив 8 класів. Працював на залізниці. Потім закінчив
Тамбовське кавалерійське училище.
В діючій армії в роки Другої світової війни з 1941
року. Ескадрон капітана Романюка Г. П. був провідним під час проведення багатьох
бойових операцій, проводив сміливі бої і завжди виходив переможцем. Григорій
Павлович відмінно володів технікою ведення бою кіннотниками у складній бойовій
ситуації. 2-й кавалерійський ескадрон 34-го гвардійського кавалерійського полку під
командуванням гвардії капітана Романюка на початку березня 1944-го прорвав
оборону противника в районі села Цвіткове (Широківський р-н, Дніпропетровська
обл.). Ескадрон Романюка в кінному строю вночі увірвався в село, захопивши
противника зненацька. Було знищено до 40 солдат і офіцерів, захоплено 15 полонених.
Решта розбіглися, залишивши 20 автомашин з боєприпасами, мінометну батарею та
інше майно.
Особливо відзначився ескадрон при визволенні села Баштанка. Головний загінескадрон Г. П. Романюка, підкріплений артилерією та мінометами, на світанку 9
березня 1944 року підійшов до східної околиці Баштанки і зайняв її. Західна ж околиця
і гребля через ставок, який розділяв село на дві частини, були у противника. Ескадрон,
як тільки вийшов на греблю, був зустрінутий сильним кулеметним вогнем. Два взводи
в кінному строю зуміли швидко проскочити греблю. Григорія Романюка було серйозно
поранено, але й після того він хоробро продовжував керувати боєм. Незважаючи на те,
що основні сили ескадрону залишилися позаду, розпочав миттєву атаку на південнозахідну околицю села. Тим часом полк розгорнув свої основні сили. Було прийнято
рішення частиною сил форсувати водний рубіж. Головні ж сили разом з іншими
ескадронами продовжували пробиватися через дамбу. Сміливі й рішучі дії обох взводів
під керівництвом Г. П. Романюка та стрімке форсування водної перешкоди принесли
успіх. Гітлерівці покинули греблю, полк повів наступ на південну околицю села. 34-й
кавалерійський полк знищив тут близько 100 гітлерівців. «Селище Баштанка взято.
Розгортаємо наступ на Явкино і м. Миколаїв». Це повідомлення було направлене до
штабу 3-го Українського фронту під вечір 9 березня. Сміливі дії капітана Григорія
Павловича Романюка – командира ескадрону 34-го гвардійського кавалерійського
полку 9-ї гвардійської Кубанської кавалерійської дивізії в бою за Баштанку, як і раніше
за село Цвіткове, знайшли високу оцінку командування. Він був удостоєний високого
звання Героя Радянського Союзу.
Із нагородного листка: «Капитан Романюк Г. П., командир эскадрона, в 34
гвардейском кавалерийском полку с 5.43 года. На всём протяжении боевых действий
26
полка эскадрон капитана Романюка являлся ведущим во всех проводимых операциях
(Таганрогская, Северная Таврия) всегда действовал в ГО (головном отряде) полка,
проводит упорные, смелые бои и всегда выходит из них победителем, нанося при этом
сильный урон противнику. Лично Романюк Г. П. исключительно храбр, смел и
настойчив, имеет богатый опыт командования эскадроном в прорыве и по тылам
противника. Отлично владеет техникой пилотирования — ведение боя конниками в
прорыве и в сложной обстановке современного боя».
Після війни працював в органах держбезпеки. З 1974 року полковник Романюк Г.
П. – в запасі. Проживав і працював у Москві. Помер 6 листопада 1993 року.
7 травня 2012 р. у м. Баштанка на
адміністративному приміщенні стадіону
«Колос» встановлено меморіальну дошку на
честь Героя Радянського Союзу Романюка
Григорія Павловича.
Сивков
Вадим Олександрович
21.02.1925 – 15.03.1944
Крестьянінов
Петро Костянтинович
22.01.1925 – 15.03.1944
Література
Романюк Григорій Павлович // Золоті
зірки Миколаївщини : Енциклопедичне
видання. – Миколаїв : Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2005. – С. 208.
Герои Советского Союза. Т. 2. Ч. 1 (М – Р). – Москва, 1987.
*****
Чорна, Л. У березні 1944… / Л. Чорна // Голос Баштанщини. – 2014. – 6 берез. –
С. 3.
*****
Романюк Григорий Павлович [Электронный ресурс] : Википедия. Свободная
энциклопедия : [веб-сайт]. – Электрон. данные. – Режим доступа :
https://ru.wikipedia.org/wiki. – Название с экрана.
Романюк Григорий Павлович [Электронный ресурс] // Патриотический интернетпроект «Герои страны» - Электрон. данные. - Режим доступа : http://www.warheroes.ru.
- Название с экрана.
Романюк Григорий Павлович [Электронный ресурс] // Память народа. 1941 –
1945:– Электрон. данные. – Режим доступа : https://pamyat-naroda.ru/heroes/podvigchelovek_nagrazhdenie19098019/. – Название с экрана.
Романюк Григорий Павлович — Биография [Электронный ресурс] // ПомниПро
: [электронный мемориал]. - Электрон.
данные.
–
Режим
доступа
:
http://pomnipro.ru/memorypage69475/biography.
– Название с экрана.
У 1976 році на в’їзді у Баштанку зі
сторони м. Новий Буг встановлено пам'ятний
знак на честь 32-ї річниці героїчного подвигу воїнів 4го
гвардійського
кубанського
кавалерійського
козачого корпусу, які у березні 1944 року звільняли
Баштанку від німецьких загарбників.
27
Вадим Сивков та Петро Крестьянінов… Ці два імені золотими літерами вписані в
літопис величних подвигів героїв Другої світової війни на землі Баштанщини. Їм було
по дев’ятнадцять…
Вадим Сивков народився у місті Усольє (Пермський край) 21 лютого 1925 року в
родині військовослужбовця. Дитинство пройшло у місті Іжевськ. В 1938 році переїхав
до міста Сарапул (Удмуртія). Тут закінчив школу. У 1942 році добровольцем пішов у
армію і був направлений у Казанське танкове училище, яке закінчив в кінці 1943 року.
Петро Крестьянінов народився в селі Ральники (Малмижський район Кіровської
області) 22 січня 1925 року в сім’ї селянина. У 1940 році закінчив школу-семирічку,
потім рік навчався у середній школі і без екзаменів пройшов на другий курс
Малмижського педагогічного технікуму. Мріяв стати учителем, так як гарно малював.
Тут і зустрів початок війни… У квітні 1943 року був призваний до лав армії. Пройшов
дев’ятимісячну підготовку і отримав спеціальність радиста танку.
Танковий екіпаж Сивков – Крестьянінов у діючій армії з’явився у лютому 1944
року. Вадим Сивков – командир, а Петро Крестьянінов – радист танку 212-го окремого
танкового полку (4-й гвардійський механізований корпус, 3-й Український фронт). За
свій короткий бойовий шлях екіпаж танку, яким командував Сивков, знищив більше
250 фашистів, захопив три німецькі танки, 12 бронетранспортерів, 5 мінометів, 75
автомашин. Екіпаж новачків на машині з бортовим номером «17» відзначився уже в
перших боях за визволення України.
Під час передислокації танкова колона потрапила під обстріл ворожої авіації.
Танк з бойовим номером «17» отримав незначне ушкодження. Щоб не затримувати
всю колону, командиру танка молодшому лейтенанту Сивкову наказують
відремонтувати машину своїми силами і наздоганяти інших.
На шляху лежало село Явкине. На під’їзді до села танкісти дізналися про те, що
воно наполовину зайнято німцями. Було прийнято рішення: під покровом ночі,
використовуючи фактор раптовості, звільнити село від фашистів. Вдало маневруючи
28
на великій швидкості, танкісти створили видимість того, начебто в село ввійшло
декілька танків. Ворожі солдати в паніці розбіглись, кинувши зброю і бойову техніку.
14 березня 1944 року екіпаж № 17 звільнив село Явкине і утримував його більше
доби. Вороги дізнаються що в селі знаходиться лише один танк і в ніч на 15 березня
переходять в контратаку. Починається нерівний бій. В нічній темряві танк потрапляє в
протитанковий рів. Танкісти потрапили в пастку, з якої вирватися було неможливо.
Німці оточили танк та запропонували воїнам здатися. Розстрілявши всі патрони і
снаряди, Вадим Сивков і Петро Крестьянінов підірвали танк. Вже потім у металевій
обшивці підірваного танку було виявлено металеву коробочку, в якій знаходились два
останні листи героїв, адресованих друзям і батькам.
Лист В. О. Сивкова батькам: «Здравствуйте, дорогие мои папа, мама и Тасенька.
Сообщаю, что на фронте мне пришлось быть всего немного более месяца. В
наступлении прошли уже более 100 километров. 13 марта я одним своим танкам
занял большое село Явкино.
В ночь на 15 марта немцы пошли в атаку, заняли село. Благодаря ночи мой танк
упал в противотанковый ров. Остались вдвоем с радистом. Решили погибнуть при
крайнем случае, но в плен не идти. Немцы два-три раза подходили к танку, но пока не
открыли. Живу, может быть, последние минуты. Вот коротко все о себе. Не
волнуйтесь за меня. На то есть война. Желаю вам дальнейшей счастливой жизни.
Последняя просьба к вам: сообщите в Ижевск всем ребятам о моей смерти. Ну
вот все, кончаю. До свидания навеки.
Ваш сын Вадим.
15 марта 1944 года, 7 часов утра».
Лист В. О. Сивкова і П. К. Крестьянінова бойовим товаришам: «Мы остаемся
двое в танке № 17: командир танка — младший лейтенант Сивков Вадим
Александрович и радист — красноармеец Крестьянинов Петр Константинович,
решив лучше умереть в своем родном танке, чем покидать его.
В плен сдаваться не думаем, оставляя по 2—3 патрона для себя. Виновным в
аварии прошу считать механика-водителя, который не выполнил моего приказа:
повернуть влево. Когда он выскакивал, я не пристрелил его, чтобы не забить люки.
Немцы два раза подходили к танку, но открыть не смогли. В последнюю минуту
жизни взорвем гранатами танк, чтобы (он) не попал врагу. Просим сообщить домой,
что мы выполнили свой долг перед Родиной — заняв одним танком Явкино и там
погибнув.
Мой адрес: 1). Удмуртская АССР, село Каракулино, райвоенкомат подполковнику
Сивкову.
2). Кировская область, Шурминский
район,
село
Ральники,
Крестъянинову
Константину Михайловичу.
Сивков
П. Крестъянинов
15 марта 1944 года, 6 часов 10 минут.»
29
Оригінали цих листів зберігаються в Центральному архіві Міністерства оборони
Росії.
Гвардії молодшому лейтенанту Вадиму Сивкову та гвардії рядовому Петру
Крестьянінову 3 червня 1944 року посмертно присвоєно звання Героїв Радянського
Союзу. Ім’я Героїв навічно занесені у список військової частини.
Поховані відважні танкісти в с. Явкине Баштанського району Миколаївської
області.
На
могилі
героїв
встановлено
пам’ятник.
Ім’я
Сивкова носить Явкинська ЗОШ. В
школі створено музей, де можна
докладніше дізнатися про життя та
подвиг танкістів. На їх честь в селі
Явкине названі вулиці.
8 вересня 2012 р. на приміщенні
Явкинської
ЗОШ
I-III
ст.
встановлено меморіальну дошку на
честь Героїв Радянського Союзу
Сивкова Вадима Олександровича та Крестьянінова Петра Костянтиновича.
Література
Конотопенко, І. Я. Подвиг героїв-танкістів В. Сивкова та П. Крестьянінова у
бою за село Явкине / І. Я. Конотопенко. // Від «Барбароса» до «Терміналу». 1941 –
1945. Погляд крізь роки. / І. Я. Конотопенко. – Миколаїв : Вид-во «Шамрай», 2010. – С.
121 - 123.
Крестьянінов Петро Костянтинович // Золоті зірки Миколаївщини :
Енциклопедичне видання. – Миколаїв : Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2005. – С. 121
- 122.
Сивков Вадим Олександрович // Золоті зірки Миколаївщини : Енциклопедичне
видання. – Миколаїв : Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2005. – С. 215.
Говорят погибшие Герои. - Москва: Политиздат, 1990. – С. 362.
Юрков, И. Впереди атакующих эскадронов / И. Юрков. – Одесса: Маяк, 1988. –
С. 71 – 77.
Голоколенко, И. В осажденном танке / И. Голоколенко // Навечно в строю. Кн. 5.
/ И. Голоколенко. – Москва: Воениздат, 1966. – С. 302 – 314.
Герои из танка №17. Предсмертное письмо Героев Советского Союза Вадима
Сивкова и Петра Крестьянинова // Огненные годы. Молодежь в годы Великой
Отечественной войны Советского Союза 1941-1945 годов. Сб. документов. – Москва:
Молодая гвардия, 1965. – С. 147 – 148.
*****
Червоняк, Т. В боях під Явкине / Т. Червоняк // Голос Баштанщини. – 2009. – 7
берез. – С. 2.
Богомолов, Н. Сильные духом / Н. Богомолов / /Южная правда. – 1994. – 26
марта.
30
Божаткин, М. Последний бой / М. Божаткин // Радянське Прибужжя. – 1994. –
26 берез. – С. 3.
Фомін, І. Листи з танка №17 / І. Фомін // Ленінське плем’я. – 1986. – 25 груд.
Половенко, С. Подвиг танкістів / С. Половенко // Південна правда. – 1985. – 16
берез.
*****
Герои войны: Письмо окруженных танкистов [Электронный ресурс] //
Военные люди : [веб-сайт]. - Электрон. данные. - Режим доступа : http://voenchel.ru/ Название с экрана.
Сивков Вадим Александрович [Электронный ресурс] // Сайт выпускников
Казанского Высшего Танкового Командного Краснознаменного Училища : [веб-сайт].
- Электрон. данные. - Режим доступа : http://www.kvtkku.ru/heroes_ussr.shtml. Название с экрана.
Сивков Вадим Александрович
[Электронный ресурс] // Патриотический
интернет-проект «Герои страны» - Электрон. данные. - Режим доступа :
http://www.warheroes.ru. - Название с экрана.
Сивков Вадим Александрович [Электронный ресурс] : Википедия. Свободная
энциклопедия : [веб-сайт]. – Электрон. данные. – Режим доступа :
https://ru.wikipedia.org/wiki. – Название с экрана.
Сивков Вадим Александрович — Биография [Электронный ресурс] // ПомниПро
: [электронный мемориал]. - Электрон. данные. – Режим доступа :
http://pomnipro.ru/memorypage69475/biography. – Название с экрана.
Крестьянинов Петр Константинович [Электронный ресурс] : Википедия.
Свободная энциклопедия : [веб-сайт]. – Электрон. данные. – Режим доступа :
https://ru.wikipedia.org/wiki. – Название с экрана.
Крестьянинов Петр Константинович [Электронный ресурс] // Патриотический
интернет-проект «Герои страны» - Электрон. данные. - Режим доступа :
http://www.warheroes.ru. - Название с экрана.
Крестьянинов Петр Константинович — Биография [Электронный ресурс] //
ПомниПро : [электронный мемориал]. - Электрон. данные. – Режим доступа :
http://pomnipro.ru/memorypage69475/biography. – Название с экрана.
Пам’ятник
Крестьянінову
Баштанського
області.
31
ЗМІСТ
Передмова
с. 1
Згадаємо всіх поіменно. Герої Радянського Союзу –
наші земляки
с. 2 - 23
Визволяючи Баштанщину. Їм присвоєно звання Героя
Радянського Союзу за визволення населених пунктів
Баштанського району
с. 24 - 31
Зміст
с. 32
Сивкову
В.
та
П.
в
с.
Явкине
району
Миколаївської
32
56101 Миколаївська обл.
м. Баштанка, вул. Театральна 4.
тел.: 2–76–32
E-mail: biblioto@ukr.net
Автор
biblioto
Документ
Категория
Без категории
Просмотров
34
Размер файла
18 678 Кб
Теги
покажчик
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа