close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Збірник літературних творів. 2 клас

код для вставкиСкачать
Кукурузова Є.В.
Збірник літературних творів
для учнів 2 класу
для молодших школярів
ЗБІРНИК
літературних творів
УЧ________ 2-___КЛАСУ
_______________________
_______________________
~1~
ШКОЛА
Наче вулик, наша школа.
Вся вона гуде, як рій.
І здається, що довкола
Розквітають квіти мрій.
Бігають, сміються діти,
Та – лиш дзвоник задзвенить –
Стане тихо, ніби в квіти
Поховались бджоли вмить.
Дмитро Павличко
1.З ким поет порівнює школу? А з ким – дітей?
2.Чому, на твою думку, автор використав саме таке порівняння?
ЗА ЩО ДВІЙКА?
— За що двійка?
— За казки!
— Що? Не вмів читати?
— Ні, я добре прочитав,
Можу й розказати...
— За що ж двійка?
— За казки!
— Ну й задав мороку!..
— Ох, на співах я читав
Їх під час уроку...
Грицько Бойко
1. За що насправді отримав двійку хлопчик?
2. Що треба робити, щоб отримувати гарні оцінки?
~2~
ГОРБАТЕНЬКА ДІВЧИНКА
Клас розв'язував задачу. Учні схилились над зошитами. Коли
це у двері хтось тихо постукав.
— Відчини двері й подивись, хто там стукає,— мовив учитель.
Чорноокий хлопчик, що сидів за першою
партою, живенько відчинив двері. До класу
зайшов директор школи з маленькою
дівчинкою. Тридцять п'ять пар очей
впилися в незнайому дівчинку.
Вона була горбатенька.
Учитель затамував подих і повернувся
до класу. Він дивився у вічі пустотливих
школярів і мовчки благав: хай не побачить
дівчинка у ваших очах ні подиву, ні
насмішки.
У їхніх очах була тільки цікавість. Вони дивилися на незнайому
дівчинку й лагідно всміхалися.
Учитель полегшено перевів дух.
— Цю дівчинку звуть Оля,— сказав директор.— Вона приїхала
до нас здалеку. Хто поступиться їй місцем на першій парті?
Бачите, яка вона маленька?
Усі шість хлопчиків і дівчаток, що сиділи за передніми
партами, піднесли руки:
— Я....
Учитель був тепер спокійний: клас витримав іспит.
Василь Сухомлинський
1. Прочитай, як клас зустрів незнайому дівчинку. Чому так
хвилювався вчитель? Який іспит витримали діти?
2. Поясни значення виразів: живенько відчинив, впилися в
незнайому дівчинку, полегшено перевів дух.
3. Які почуття вчителя передані у виділених реченнях?
4. Як по-іншому можна назвати оповідання? Знайди в оповіданні
зачин, основну частину і кінцівку.
5. Підготуйся переказати оповідання.
~3~
СУНИЦІ ДЛЯ НАТАЛІ
У третьому класі вчиться маленька Наталя. Вона довго
хворіла. А це вже прийшла до школи. Бліда, швидко
втомлюється.
Андрійко розповів своїй мамі
про Наталю. Мама й каже:
- Цій дівчинці треба їсти мед і
суниці. Тоді вона стане бадьора,
рум'яна... Понеси їй суниць,
Андрійку.
Андрійкові хочеться понести
суниць
Наталі,
але
чомусь
ніяково. Він так і сказав мамі:
- Соромно мені, не понесу.
- Чому ж тобі соромно? дивується мама.
Андрійко й сам не знає, чому
йому соромно. Наступного дня
він все ж узяв із дому пакуночок
суниць. Коли вже закінчились
уроки, він підійшов до Наталі.
Віддав їй пакуночок із суницями
й тихо сказав:
- Це суниці. Ти їж, і щоки
будуть у тебе рум'яні.
Наталя взяла пакуночок із суницями. І сталося дивне. Щічки її
стали червоні, як мак. Вона ласкаво подивилася Андрійкові в очі
й прошепотіла:
- Дякую...
- Чому ж це щічки у неї стали рум'яні? - подумав Андрійко. Вона ще не їла суниць...
Василь Сухомлинський
1. Як ви думаєте, чому щічки у Наталі стали червоними?
2. Придумайте продовження оповідання.
~4~
Я ХОЧУ СКАЗАТИ СВОЄ СЛОВО
Катерина Іванівна повела своїх маленьких першокласників у
поле. Був тихий осінній ранок. Високо в небі летів ключ
перелітних птахів. Вони тихо курликали, і від цього в степу було
сумно.
Учителька сказала дітям:
— Сьогодні ми будемо вчитися розповідати про осіннє небо.
Хай кожен з вас добере для цього в рідній мові красиві і точні
слова.
Діти притихли. Вони дивились в
небо і думали. Через хвилину всі
заговорили: «Небо синє-синє... Небо
голубе... Небо чисте...» І все. Діти
знову і знову повторювали одні й ті
самі слова: синє, голубе, чисте.
Збоку стояла маленька Валя.
— А ти, Валю, що хочеш сказати?—
запитала Катерина Іванівна.
— Я хочу сказати своє слово.
— Яке ж твоє слово про небо?
— Небо ласкаве...— тихо сказала
дівчинка й усміхнулась.
Діти притихли. Вони враз побачили в небі те, чого не бачили
досі: «Небо сумне... Небо тривожне... Небо зажурене... Небо
холодне...»
А небо грало, трепетало, дихало, як жива істота. І діти
дивилися в його сумні сині-сині осінні очі.
Василь Сухомлинський
1. Яке завдання поставила вчителька перед першокласниками на
прогулянці? Прочитай його.
2. Що сказали діти про небо? Подумай, що передають виділені слова.
3. Яким однокласники побачили осіннє небо після Валиних слів?
4. Пригадай! Яким ти побачив небо, ідучи до школи? Сумним?
Ласкавим? Сірим чи синім? Низьким чи високим? Розкажи про свої
враження так, щоб усім було цікаво.
~5~
ОСIНЬ
… Осінь на узліссі
Фарби розбавляла,
Пензликом легенько
Листя фарбувала.
Вже руда ліщина,
Пожовтіли клени.
В пурпурі осіннім
Тільки дуб зелений.
Утішає ясен:
- Не сумуй за літом!
Геть усі діброви
В золото одіто.
Петро Осадчук
1.Які дерева розфарбувала осінь та у які кольори?
2.Чому осінь порівнюють з художницею?
~6~
У ГОСТІ ДО ЗОЛОТОГО ЛІСУ
Дуже люблю, як осінь у нас починається. Не можу дочекатися,
коли тато сяде близенько біля мене, погладить по голові й
запитає:
— То що, козаче, чи не пора нам піти в гості до лісу?
— Як це не пора?! — вигукую. — Давно, давно пора!
—
От завтра і йдемо... Там, мабуть, грибів — море. Хоч би
швидко те завтра настало. Добре, що вночі люди сплять. Уві сні
легше ждати.
Хутенько стрибаю під ковдру й заплющую очі. І не знаю, чи
мені сниться, чи уявляється ліс...
Жовтими хвилями ходить вітер по деревах... А між дерев, наче
маленькі рибки, плаває листя, бігають наввипередки вухасті
зайці, пирхають їжаки... Потім на далекій галявині загойдали
могутніми рогами лосі...
Спав чи не спав, а вже ранок озивається батьковим голосом:
— А хто це не хоче йти до лісу?
— Хочу! Хочу! — відповідаю йому і стрибаю в штани. Вже й
черевики в мене на ногах. І шнурки сам зав'язав.
Усе згоден робити, аби тільки до лісу йти...
Далеко попереду вже золотів ліс. Він виступає з легенького
ранкового туману, наче острів із води. Виступає і на очах
розростається, розростається. Ось уже нічого попереду, крім
нього. Тільки ліс і ліс...
Повний ліс дерев!
І кожне стоїть у золотому листі й на золотому листі, віттям
ледь-ледь похитує, верхівкою погойдує. Наче хоче зрушити з
місця й ступити нам назустріч.
Я притуляюся вухом до стовбурів дерев і слухаю, як вони
гудуть, мов телеграфні дроти. Може, це вони передають свої
лісові вісті? А на гілках птахи сидять і розмови дерев
підслухують. Ого, скільки їх у теплі краї не летить! Зимують
удома. У своєму лісі.
А ми йдемо і йдемо під пташиними голосами і крилами.
Шурхотимо по сухому листі, як по піску.
~7~
Нагинаємося до грибів, що повистромлювали
свої капелюхи із сухої трави. Рвемо в колючій
гущавині терен, який завис чорними краплями
серед голочок і самотніх листків.
Уже аж під вечір з повними кошиками грибів і
терну прийшли ми до свого двору. При воротах нас зустрів
півень. Гребінь на голові горить, очі світяться, а він усе в кошик
зазирає: що це ми принесли. Радісно сокорить, підстрибує і клює
гриби. Зачули його сокоріння кури і з усіх боків сипонули.
—
Оце я спеціально гриби збирав, щоб ви усі склювали, —
сердито сказав я їм.
— Не бійся, всі не склюють, — заспокоїв тато.
А півень, мабуть, зрозумів, що я сказав. Бо відразу ж
насупився, геть одійшов убік і сердито загукав на курей.
І мені стало шкода його, що не був з нами в лісі.
Але ж півень — не собака. Хіба ж його візьмеш із собою так
далеко?
Він, мабуть, і сам це розуміє?!
Михайло Слабошпицький
1. Куди зібрався хлопчик із татом?
2. Які були дерева?
3. Що назбирали хлопчик і тато?
4. Чи доводилось вам бувати в осінньому лісі?
5. Чи сподобалась прогулянка хлопчикові? Чому ви так
думаєте?
~8~
ЛІТО КРАСНЕЄ МИНУЛО…
Літо краснеє минуло,
Сніг лежить на полі;
Діти з хати виглядають
В вікна… шкода волі!
Діти нудяться в хатині,
Нудять, нарікають:
«І нащо зима та люта? –
Все вони питають. –
Он все поле сніг завіяв,
Хоч не йди із хати!
У замкнуті дивись вікна,
Ніде й погуляти!
Сніг з морозом поморозив
Всі на полі квіти…
Десь зима та не скінчиться!»
Нарікають діти.
Ждіте, ждіте, любі діти!
Літо знов прилине,
Прийде мила годинонька,
Як зима та згине;
І заквітне наше поле,
І зазеленіє, –
Знов його весна прекрасна
Квіточками вкриє.
Леся Українка
1. Про яку пори року розповідається у вірші? Опишіть своє
ставлення до них.
2. З якою інтонацією необхідно читати вірш спочатку?
Наприкінці?
~9~
ЗИМОВІ СЛОВА
Зимове слово — сніг,
Зимове слово — білий
З'єднались, і навкруг
Сніжинки полетіли.
Зимове слово — лід,
І ковзанка, і шуба.
Зимове слово — піч,
Пальто, мороз і груба.
І лижі, й ковзани,
І теплі рукавички.
Зимові є пташки —
Це снігурі й синички.
А ще зимові є
Дві дівчинки Оксани,
Бо в їхніх іменах
Від нас сховались ... сани.
Надія Кир'ян
1. Назви «зимові слова», які згадано у вірші.
2. Які ще «зимові слова» ти знаєш?
~ 10 ~
МАМО, ЙДЕ ВЖЕ ЗИМА
Мамо, йде вже зима,
Снігом травицю вкриває,
В гаю пташок вже немає...
Мамо, чи кожна пташина
У вирій на зиму літає?"
В неньки спитала дитина.
-Ні, не кожна,-одказує мати,Онде, бачиш, пташина сивенька
Скаче швидко отам біля хати?
Залишилась пташина маленька!
"Чом же вона не тіка?
Нащо морозу чека?"
-Не боїться морозу вона,
Не покине країни рідної,
Не боїться зими навісної,
Жде, що знову прилине весна.
Леся Українка
1.
2.
3.
4.
5.
Між ким відбувається розмова?
Які ознаки зими змальовані у вірші?
Про яку пташку розповідається у вірші?
Яке слово в тексті підказало вам це?
Що ви знаєте про цих птахів? Яку користь вони приносять
людям?
6. Як мама пояснила те, що пташка лишилася в рідному краї?
7. Прочитайте вірш в особах.
~ 11 ~
ЗИМОВА ПІСЕНЬКА
Діти наші, квітоньки,
Хлопчики і дівоньки!
Нум гуртом співать;
Ви тягніть тонесенько,
Буду я товстесенько
Окселентувать.
«Зимонько-снігурочко,
Наша білогрудочко,
Не верти хвостом,
А труси тихесенько,
Рівненько, гладесенько
Срібненьким сніжком.
Ми повибігаємо,
Снігу накачаємо
Купу за садком;
Бабу здоровенную,
Уночі страшенную,
Зліпимо гуртом.
Зробим очі чорнії,
Рот і ніс червонії —
Буде як мара.
День і ніч стоятиме,
Вовка проганятиме
Від свого двора.
Гляне ясне сонечко
В весняне віконечко,
Бабу припече;
Де й мороз той дінеться,
Геть від баби кинеться,
З ляку утече!»
Леонід Глібов
1. З яким проханням діти звертаються до зими?
2. Якими словами звертаються діти до зими?
3. Якими словами описано снігову бабу?
4. З якою інтонацією необхідно читати вірш?
~ 12 ~
КРИХТИ ХЛІБА
З лісосмуг, де свищуть сніговиці,
Де не стало корму і тепла,
Перебрались лагідні синиці
У садки до нашого села.
В завірюху, ожеледь, морози
Стукають синиці у вікно,
З горобцями ділять на дорозі
Крихту хліба мерзлу і зерно.
Пригощав пташок я з годівниці
І почав нарешті відчувать,
Що для когось крихта — це дрібниця,
А для пташки — жить чи замерзать.
Качан Анатолій
1. Чому птахи перебралися ближче до людей?
2. Як вони просять допомоги? Які почуття передає поет?
3. Прочитай рядки, що найвиразніше передають бідування
пташок. Які слова слід вимовити з більшою силою наголосу?
4. Яку важливу думку висловлює поет в останній строфі вірша?
СИНИЧКИ НА СНІГУ
Синиці голодом намлілись —
Така зима, така зима!..
Оце б у вирій полетіти, —
Так батьківщини ж там нема.
Ліна Костенко
1. У яких рядках вірша сказано про життя синиць під час
суворої зими, а в яких ідеться про стійкість цих мужніх
пташок?
2. Читаючи, передай своє ставлення до пташок.
~ 13 ~
ЯЛИНКА
Раз я взувся в чобітки,
Одягнувся в кожушинку,
Сам запрігся в саночки
І поїхав по ялинку.
Ледве я зрубати встиг,
Ледве став ялинку брати,
А на мене зайчик — плиг!
Став ялинку віднімати.
Я — сюди, а він — туди...
«Не віддам, — кричить, —
нізащо!
Ти ялинку посади,
А тоді рубай, ледащо!
Не пущу, і не проси!
І цяцьками можна гратись:
Порубаєте ліси —
Ніде буде і сховатись.
А у лісі скрізь вовки,
І ведмеді, і лисиці,
І ворони,і граки,
І розбійниці-синиці».
Страшно стало... «Ой, пусти!
Не держи мене за поли!
Бідний зайчику, прости, —
Я не буду більш ніколи!»
Низько, низько я зігнувсь,
І ще нижче скинув шапку...
Зайчик весело всміхнувсь
І подав сіреньку лапку.
Олександр Олесь
1. Розіграйте сценку за прочитаним твором. Скільки має бути
виконавців?
2. Які почуття слід передати, читаючи слова хлопчика?
Зайчика?
~ 14 ~
ЩЕДРІВКА
Я несу щедрівочку
У будинки,
Сію-вію житечко
Із торбинки.
Сію-вію зернята —
Зоренята.
Хай добром проміниться
Кожна хата!
Як моя торбиночка
Порожніє, —
То навколо радістю
Світ повніє.
Степан Жупанин
1. З якою інтонацією необхідно читати щедрівку?
2. Знайдіть у щедрівці побажання. Прочитайте їх.
~ 15 ~
КОЛИСКОВІ
Ой люлі, ой люлі,
Налетіли гулі.
Сіли на воротях
В червоних чоботях.
Сіли та й раденькі,
Що спить мій
маленький,
Що спить і не чує,
Де гуля ночує.
***
Тиха нічка теплесенька,
А дитина малесенька.
А-а-а, люлі,
Дитиночка спати,
А бабуся
Буде колихати.
***
Ходить котик по горі,
Носить сон у рукаві.
Усім дітям продає,
А Марійці так дає.
Колискові пісні, записані поетом
Миколою Сингаївським
1.Тихо
чи
голосно
співають
колискові.
2.Які пестливі слова вжито у
колискових?
3.Прочитайте колискові наспівно,
лагідно.
~ 16 ~
Встала весна, чорну землю
Сонну розбудила,
Уквітчала її рястом,
Барвінком укрила.
А на полі жайворонок,
Соловейко в гаї
Землю, убрану весною,
Вранці зустрічають.
Тарас Шевченко
1. Як ти розумієш вислів «встала весна»?
2. Чому землю автор називає «сонною»?
3. Як ти розумієш вислів «уквітчала рястом»?
4. З яким почуттям краще читати вірш?
ВРАНЦІ
Защебетав жайворонок,
угору летючи;
закувала зозуленька,
на дубі сидячи;
защебетав соловейко –
пішла луна гаєм;
червоніє за горою;
плугатар співає.
Тарас Шевченко
1. Що червоніє за горою?
2. Прочитай
вірш
не
народження ранку.
поспішаючи,
~ 17 ~
передаючи
радість
ЛАСТІВКА
Ти знов защебетала
У мене під вікном,
Із вирію вернувшись,
Клопочешся з гніздом.
А там же вічне літо
Цвіте як божий рай, —
Чого ж вернулась знову
Ти в мій журливий край?
— Хоч літо там і сяє,
Любіше тут мені:
Така квітчасто-пишна
Вкраїна по весні.
Така квітчасто-люба,
Що й в тім краю-раю
Все бачу я хатинку,
Де се гніздечко в'ю.
Борис Грінченко
1. Чому ластівка повернулася додому?
2. Яка головна думка цього вірша?
МАМИНІ РУКИ
Підняли мене з колиски
Рідні руки мами.
Берегли від горя-лиха
Днями і ночами.
Вчили на землі стояти
І ходити вчили,
А коли бувало важко —
Додавали сили.
Працьовиті та невтомні,
Ласкою зігріті,
Руки мамині для мене —
Найсвятіші в світі.
Степан Жупанин
1. Яка головна думка цього вірша?
2. З яким почуттям необхідно читати вірш?
~ 18 ~
РУКАВИЧКА
(українська народна казка)
Ішов дід лісом, а за ним бігла собачка, та й загубив дід
рукавичку.
От біжить мишка, улізла в ту рукавичку та й каже:
— Тут я буду жити!
Коли це жабка плигає та й питає:
— А хто-хто в цій рукавичці?
— Мишка-шкряботушка. А ти хто?
— Жабка-скрекотушка. Пусти й мене!
От уже їх двоє. Коли біжить зайчик. Прибіг до рукавички та й
питає:
— А хто-хто в цій рукавичці?
— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка. А ти хто?
— А я зайчик-побігайчик. Пустіть і мене!
— Іди!
От уже їх троє.
Коли це біжить лисичка — та до рукавички:
— А хто-хто в цій рукавичці живе?
— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка та зайчикпобігайчик. А ти хто?
— Та я лисичка-сестричка. Пустіть і мене!
— Та йди!
Ото вже їх четверо сидить. Аж суне вовчик — та й собі до
рукавички, питається:
— А хто-хто в цій рукавичці живе?
—
Мишка-шкряботушка,
жабка-скрекотушка,
зайчикпобігайчик та лисичка-сестричка. А ти хто?
— Та я вовчик-братик. Пустіть і мене!
— Та вже йди!
Уліз і той. Уже їх п'ятеро.
Де не взявся — біжить кабан.
— Хро-хро-хро! А хто-хто в цій рукавичці живе?
—
Мишка-шкряботушка,
жабка-скрекотушка,
зайчикпобігайчик, лисичка-сестричка та вовчик-братик. А ти хто?
— Хро-хро-хро! А я кабан-іклан. Пустіть і мене!
~ 19 ~
— Оце лихо! Хто не набреде — та все в рукавичку! Куди ж ти
тут улізеш?
— Та вже влізу,— пустіть!
— Та що вже з тобою робити,— йди!
Уліз і той. Уже їх шестеро, уже так їм тісно, що й нікуди. Коли
це тріщать кущі, вилазить ведмідь — та й собі до рукавички, реве
й питається:
— А хто-хто в цій рукавичці живе?
—
Мишка-шкряботушка,
жабка-скрекотушка,
зайчикпобігайчик, лисичка-сестричка, вовчик-братик та кабан-іклан. А
ти хто?
— Гу-гу-гу! Як вас багато! А
я ведмідь-набрідь. Пустіть і
мене!
— Куди ми тебе пустимо,
коли й так тісно?
— Та якось будемо.
— Та вже йди, тільки
скраєчку! Уліз і ведмідь, —
семеро стало.
Та так вже тісно, що рукавичка ось-ось розірветься.
Коли це дід оглядівся,— нема рукавички. Він тоді назад —
шукати її, а собачка попереду побігла. Бігла-бігла, бачить —
лежить рукавичка і ворушиться. Собачка тоді: «Гав-гав-гав!»
Вони як злякаються, як вирвуться з рукавички,— так усі й
порозбігалися лісом.
Прийшов дід та й забрав рукавичку.
1. Назви дійових осіб казки. Хто за ким улізав до дідової
рукавички?
2. Як у казці названо мишку; жабку; зайчика; кабана; ведмедя?
Поясни чому.
3. Знайди речення, які повторюються.
~ 20 ~
ЛИСИЦЯ ТА ЇЖАК
(українська народна казка)
Поверталася стара лисиця з невдалого полювання. У животі
бурчить від голоду. Іде, солодкими оченятами позирає. Назустріч
їжак. «Здоров був, їжаче!» — «Здоровенькі й ви будьте»,—
відповів їжак і згорнувся клубочком. «Як здоров'ячко?» —
«Спасибі».— «А давно ми не бачилися, голубчику. Давай на
радощах поцілуємось».
Згорнувся їжак іще тугіше,
засопів.
«Не можу,— відповідає.— Я
ще не вмивався».— «А знаєш,—
каже лисиця,— я тепер уже не
їм м'яса, самі овочі. Сьогодні
цілий ранок з кроликами на
капусті паслася. Та й наїлася
ж!..» — «Та що ви кажете?! А я
оце саме хотів вам сказати, що
біля старої вільхи виводок
тетеревенят пасеться».— «Де
це?» — так і підскочила лисиця. «За струмочком праворуч. Та
куди ж ви?» — «Побіжу, ніколи...»
І лисиці — як не було.
Розгорнувся їжак: «Піди-но, побігай! Нас, голубонько, не
обдуриш...»
Та й потупав далі.
1. Прочитай казку мовчки. Назви дійових осіб.
2. Як казка починається? Чим закінчується? Підготуйся до
читання в особах. Продумай, що треба передати голосом,
читаючи слова лисиці та їжака.
3. Закінчи речення: Лисичка хижа, улеслива, а їжак…
4. Які якості їжака допомогли йому врятуватися?
~ 21 ~
ЦАП І БАРАН
(українська народна казка)
Був собі чоловік та жінка, мали вони цапа й барана. І були ті
цап та баран великі приятелі — куди цап, туди й баран. Цап на
город по капусту — і баран туди, цап у сад — і баран за ним.
— Ох, жінко,— каже чоловік,— проженімо ми цього барана й
цапа, а то за ними ні сад, ні город не вдержиться. А збирайтесь,
цапе й баране, собі з богом, щоб вас не було у мене в дворі.
Скоро цап та баран теє зачули, зараз із двору майнули.
Пошили вони собі торбу та й пішли.
Ідуть та й ідуть. Посеред поля лежить вовча голова. От баран
— дужий, та несміливий; а цап — сміливий, та не дужий:
— Бери, баране, голову, бо ти дужий.
— Ох, бери ти, цапе, бо ти сміливий. Узяли вдвох і вкинули в
торбу. Ідуть та й ідуть, коли горить вогонь.
— Ходімо й ми туди, там переночуємо, щоб нас вовки не з'їли.
Приходять туди, аж то вовки кашу варять.
— А, здорові, молодці!
— Здорові! Здорові!.. Ще каша не кипить — м'ясо буде з вас.
Ох, так цап злякавсь, а баран давно вже злякавсь.
Цап і роздумавсь:
— А подай лишень, баране, оту вовчу голову! От баран і
приніс.
— Та не цю, а подай більшу! — каже цап. Баран знову цупить
ту ж саму.
— Та подай ще більшу!
Ох, тут уже вовки злякались: стали вони думати-гадати, як
відціля втікати: «Бо це,— кажуть,— такі молодці, що з ними й
голови збудешся,— бач, одну по одній вовчі голови тягають».
От один вовк і починає:
— Славна, братці, компанія, і каша гарно кипить, та нічим
долить,— піду я по воду.
Як пішов вовк по воду: «Хай вам абищо, з вашою компанією!»
Як зачав другий того дожидати, став думати-гадати, як би й собі
відтіля драла дати:
— Е, вражий син: пішов та й сидить, нічим каші долить; ось
візьму я ломаку та прижену його, як собаку.
~ 22 ~
Як побіг, так і той не вернувся. А третій сидів-сидів:
— Ось піду лишень я, так я їх прижену.
Як побіг, так і той рад, що втік. То тоді цап до барана:
— Ох, нум, брате, скоріше хвататись, щоб нам оцю кашу
поїсти та з куреня убратись.
Ох, як роздумавсь вовк:
— Е, щоб нам трьом та цапа й барана боятись? Ось ходім, ми їх
поїмо, вражих синів!
Прийшли, аж ті добре справлялись, уже з куреня убрались, як
побігли та й на дуба забрались. Стали вовки думати-гадати, як би
цапа та барана нагнати. Як стали йти і найшли їх на дубі. Цап
сміливіший — ізліз аж наверх, а баран несміливий — так нижче.
— От лягай,— кажуть вовки ковтунуватому вовкові,— ти
старший, та й ворожи, як нам їх добувати.
Як ліг вовк догори ногами й зачав ворожити. Баран на гіллі
сидить та так дрижить, як упаде, та на вовка! Цап сміливий не
став міркувати, а як закричить:
— Подай мені ворожбита!
Вовки як схватились, так аж пили по дорозі закурились. А цап
та баран безпечно пішли, та зробили собі курінь, та й живуть.
1.Назвіть дійових осіб казки.
2.Чому звірі пішли з подвір’я господаря? Як цап та баран
зустрілися з вовками? Що вигадав цап?
3.Як вовки хотіли врятуватися?
4.Чому цап та баран змогли перемогти трьох вовків?
5.Знайдіть у казці зачин, основну часину, кінцівку.
~ 23 ~
ЛИСИЧКА i ЖУРАВЕЛЬ
Лисичка з Журавлем дуже заприятелювали. От Лисичка і
кличе Журавля до себе в гості:
- Приходь, Журавлику! Приходь, любчику! Чим хата багата,
тим і вгощу.
Іде Журавель на прошений обід, а Лисичка наварила кашки з
молочком, розмазала тоненько по тарілці та й поставила перед
Журавлем.
- Призволяйся, не погордуй. Сама варила. Журавель стук, стук
дзьобом - нічого не спіймав. А Лисичка тим часом лиже та й лиже
кашку, аж поки сама всієї не з'їла.. А коли кашки не стало, вона
й мовить:
- Вибачай, кумочку, більше не маю чим угощати.
- Спасибі й за те, - пісним голосом промовив Журавель.
- А ти б, Лисичко, до мене завтра в гості прийшла.
- Добре, Журавлику, прийду, чому не прийти, - каже Лисичка.
~ 24 ~
Другого дня приходить Лисичка, а Журавель наварив м'яса,
буряків, квасольки, картопельки. Покришив дрібненько, склав у
високий глечик з вузькою шийкою та й поставив на столі перед
Лисичкою.
- Їж, кумонько. Не погордуй, люба моя, - припрошує
Журавель.
Нюхає Лисичка - смачно пахне. Встромляє голову в глечик не йде голова. Пробує лапкою - не витягне. Крутиться Лисичка,
скаче навколо глечика, а Журавель їсть собі шматочок за
шматочком, поки всього не виїв.
- Вибач, любонько, - каже, випорожнивши глечика, - чим хата
багата, тим і рада, а більше на цей раз нічого немає.
Розсердилася Лисичка, навіть не подякувала за гостинність.
Вона, бачите, думала, що на цілий тиждень наїсться, а тут
прийшлося додому йти, облизня спіймавши. Відтоді й зареклася
Лисичка з Журавлями приятелювати.
Іван Франко
1. Про що ця казка? Чи знайома вона тобі?
2. Прочитай, чк Лисичка частувала Журавля. Як Журавель
віддячив Лисичці?
3. Чому Лисичка зареклася дружити з Журавлем?
4. Які почуття слід передати, чистаючи слова Журавля, коли
він був у гостях в Лисички і в себе вдома?
~ 25 ~
ЛИСИЧКА
(російська народна казка)
Жили собі дід та баба. Дід каже бабі:
— Ти, бабо, печи пироги, а я поїду по рибу.
Наловив він риби і везе додому. Побачила його лисичка — і
схотілось їй рибки попоїсти. Забігла вона вперед, лягла на дорозі
і лежить, як мертва.
Під'їхав дід, підійшов до лисички, а вона й не ворухнеться.
— От буде подарунок бабі,— сказав дід. Узяв лисичку і поклав
на сани, а сам пішов спереду.
А лисичка потихеньку почала викидати із саней рибу.
Викидала, викидала. Викинула всю рибку, а сама втекла.
Приїхав додому дід.
— Ну, бабо,— сказав дід,— який комір привіз я тобі на шубу!
— Де?
— Там на санях — і риба, і комір.
Підійшла баба до саней — ні коміра, ні риби.
Почала вона лаяти старого. Тоді дід зрозумів, що лисичка була
не мертва. Побідкався-побідкався та нічого не вдієш.
1. Чи відома тобі ця казка?
2. Чому лисичка прикинулася
мертвою?
3. Чим завершилась казка?
4. Знайди у казці зачин,
основну частину і кінцівку.
Перекажи казку близько до
тексту.
5. Поміркуйте, чому лисичка –
героїня багатьох казок?
~ 26 ~
ЛЕГКИЙ ХЛІБ
(білоруська казка)
Косив у лузі косар. Стомився і сів під кущем відпочити. Розв’язав
торбинку і взявся їсти.
Виходить з лісу голодний вовк. Підійшов він до косаря і попросив
хліба.
Сподобався вовкові хліб. Він і каже:
– Хотів би я щодня хліб їсти, але де мені його
брати? Порадь, чоловіче!
– Спершу треба землю зорати…
– Тоді й хліб буде?
– Ні, братику, стривай. Потім треба землю
заборонувати…
– І можна хліб їсти? – замахав вовк хвостом.
– Що ти, зажди ще. Раніше жито посіяти…
– Тоді буде хліб?
– Ні ще. Дочекайся, доки жито зійде, холодну зиму перезимує,
навесні виросте, потім закрасує, потім почне наливати зернятка, потім
достигати…
– Ох,– зітхнув вовк. – Ця робота дуже марудна й тяжка. Краще
порадь мені, чоловіче, як легше їжу добувати.
– Ну що ж, – каже косар, – якщо не хочеш тяжкого хліба їсти,
пораджу тобі легкий. Йди на вигін, там кінь пасеться.
Пішов вовк на вигін. Побачив коня.
– Коню, коню! Я тебе з’їм.
– Що ж,– каже кінь,– їж. Тільки спершу зніми з моїх ніг підкови, щоб
не поламати тобі зуби об них.
– Ай справді,– погодився вовк.
Нагнувся він підкови знімати, а кінь як ударить його копитом у
зуби…
Перекинувся вовк і ну тікати.
Очухався вовк, повертів головою та й гомонить сам до себе:
Цікаво: з’їв я його чи ні?
А тим часом косар кінчив роботу та йде додому. Почув він вовкові
слова і каже:
– З’їсти то не з’їв, а легкого хліба спробував.
1. Як сприйняв вовк розповідь косаря?
2. Яке значення має вислів «спробувати легкого хліба»?
~ 27 ~
ВИНОГРАД І ЗМІЯ
(болгарська народна казка)
Один чоловік мав гарний виноградник.
Біля виноградника лежала купа каміння,
де жила велика змія. Якось виноградар
побачив змію і надумав зробити їй добро.
Узяв кухоль свіжого молока, приніс,
поставив біля каміння і став оддалік — хотів побачити, що буде.
Змія вилізла, випила молоко і впустила в кухоль один золотий.
Виноградар узяв кухоль із золотим і пішов собі. Відтоді щоранку
носив він змії молоко і забирав по одному золотому. Так дружили
вони багато років.
Якось виноградар покликав сина, майбутнього господаря, і
розповів йому про змію, що її годував молоком. Почав і син
носити молоко й забирати золоті. Одного разу він подумав: «У тій
купі має бути багато золотих; краще вбити змію, розрити купу й
забрати золоті, а не носити молоко та годувати ту змію».
Отаке надумавши, він узяв палицю і поніс змії молоко. Коли змія
молоко випила, хлопець замахнувся і щосили вдарив її, але убити
не зміг, відбив тільки шматок хвоста. Змія розгнівалась і вкусила
хлопця. Він розпух і ледве дійшов додому. Батько спитав його,
що сталося. Син розповів усе, як було, і через кілька днів помер.
Минуло багато часу, і якось прийшов виноградар до тієї самої
купи каміння. Вилізла і змія. Виноградар їй каже:
— Давай знову дружити, як раніше дружили. А змія йому
відповіла:
— Чоловіче, не може відновитися колишня дружба. Поки ти
бачиш синову могилу, а я свого відбитого хвоста, ми не можемо
стати друзями. Коли щось робиш, думай і про наслідки.
1. Прочитай, як виноградар потоваришував із змією.
2. Який злочин вчинив син? Яка риса характеру виявилася в
цьому вчинку?
3. Чому змія не схотіла більше дружити з виноградарем?
4. Знайди речення, яке передає головну думку казки.
5. Добери заголовок до кожної частини і склади план казки.
~ 28 ~
КАЗКИ З ЦИКЛУ
«ЯК ЗВІРЯТА РОЗУМУ НАБИРАЛИСЯ»
ЗА ОБМАН – ОДИНИЦЯ
Вирішили звірі своїх дітей також грамоти вчити. Побудували
вони школу, зібрали звірят і посадили їх за новенькі парти.
На дворі сонечко сяє, пташки співають, шумить вітерець, а в
класі тихо.
Звірятка сиділи смирно і слухали вчителя. Тільки зайчик Куций
Хвіст все дивився у віконце – дуже йому хотілося побігатипогуляти. Від нетерпіння він став позіхати, потягуватися. Інші
звірятка, дивлячись на нього, теж позіхали.
Позіхнути захотілося і вчителеві – Їжачку Їжаковичу. Але він
все-таки стримався, встав і почав стукати хворостинкою по
класній дошці.
У цей час Куций Хвіст підняв лапу.
— Їжачку Їжаковичу, - сказав він, - у мене, мабуть, голова
болить...
— Що це значить? Чому – мабуть?
— А тому, видно-очевидно, що
вона у мене падає. Зовсім не
тримається.
– І тут же, закотивши очі, схилив
голову набік.
— Гм, ну що ж, тоді йди до лікаря.
Він дасть тобі мікстуру «не хворій
голова».
Зайчик терпіти не міг лікарів і тому
промимрив:
— Н-не піду... н-не піду...
— Проведіть його, звірята, сказав Їжак Їжакович.
Ведмедик Солодка Лапа і
вовчик Дзвінка Паща підхопили
~ 29 ~
зайчика й потягли до дверей. А зайчик упирається, лапками
махає.
— Послухай, дружок, - запитав вчитель, – хіба ти не хворий?
У зайчика затремтіли вуса.
— І-і-і... – лепетував він. У мене не вся голова болить. У мене
... половина.
— Та-а-ак, - потягнув Їжак Їжакович. – Тоді треба вести тебе
не до самого лікаря, а до його помічниці.
У зайчика від страху ще
сильніше забилося серце.
— Це вчора голова боліла! –
заскиглив він. – Це я ... з-забув.
— Ось воно що! – сердито
сказав вчитель. – Тоді сідай на
місце.
Поставимо тобі одиницю. За
обман.
Зайчик зрадів – добре, хоч так
– і побіг до своєї парти.
СМАЧНИЙ УРОК
Одного разу вчитель сказав:
— Завтра, друзі, у нас з вами буде, знаєте, який урок?
Смачний!
У класі зробилося шумно.
Білочки-близнята Сірі Очі й Чорні Очі завертілися, застрибали:
— Як це – смачний? Який такий – смачний?
Ведмедик Солодка Лапа облизнувся і прогудів:
— Хіба уроки можна їсти? Хіба вони пряники?
Лисенятко Гостре Вухо, яке сиділо з ведмедиком, нахилилося і
прошепотіло:
— Можливо, урок-то ме-е-до-о-вий?
Ведмедик і бровами не повів. Намацав під партою лисячу лапу
і наступив на неї.
— Ой-ой-ой! – заверещало лисенятко.
~ 30 ~
— Тихіше, - сказав учитель. І коли всі затихли, запитав: Адже ви умієте пекти коржі? Ось і напечіть завтра хто які захоче.
На другий день Їжак Їжакович звелів набрати дубових
листочків і розкласти їх на столі замість тарілок. Після цього він
сказав:
– А тепер подивимось, що ви вмієте. Почнемо з першої парти.
За першою партою
сиділи білочки. Коли
вони прикривали очі,
вчитель ніяк не міг
розпізнати, хто з них
Сірі Очі, а хто – Чорні.
Іноді білочки навіть
ухитрялися
відповідати одна за
одну.
Вони наввипередки побігли до столу, зіткнулись і впали.
Рум’яні оріхові коржі попадали в різні сторони. Білочки кинулися
їх підбирати. Підібравши, вони розіклали їх на дубові листочки.
Учитель взяв один, обдув і надкусив:
Дуже смачні!
— Їжте, їжте. – сказала Сірі Очі. – Це все для вас... Так мама
веліла...
— І папа, - пропищала Чорні Очі.
— Спасибі, - сказав учитель, ви самі їжте!.
Білочок не треба було довго запрошувати і швидко
розправилися з коржами. Коли на столі нічого не залишилося,
вони схопилися:
— А мама-то!
— А папа...
Але вчитель не став їх слухати.
— Тепер твоя черга, Солодка Лапа, сказав він.
Ведмедик вибрався з-за парти і пішов, перевалюючись з боку
на бік.
Гостре Вухо пішло поруч з ним.
— Ви теж вдвох? – запитав учитель.
~ 31 ~
— Удвох, удвох! – голосно прокричало лисенятко.
Солодка Лапа здивувався, але промовчав. «Нехай, після
розрахуюсь», -подумав він.
Медові коржі теж були смачними.
Лисенятко все ще облизувалося, коли вчитель викликав
зайчика. Не встиг Куций Хвіст підійти до столу, як лисенятко
було вже тут як тут.
— Що, знову вдвох? – запитав вчитель, і голки на його шубці
стали потроху підніматися. Це значить, що він сердився.
Куций Хвіст розклав свої коржі, а лисенятко примовляло:
— Мама прохали... Папа прохали ...
А як спробував зайчикову їжу, скривився – не сподобалися
йому коржі з капусти.
Зате вчитель їх розхвалював:
— Чудово! Їжте, їжте, друзі мої, не соромтеся!
Лисенятко давилося, але їло. Потім понуро побрело на своє
місце, але всидіти не могло,
все вертілося.
— Ти чого? – штовхнув його
в бік ведмедик.
— Живіт болить...
— Давай погладжу!
— Не хочу! У тебе лапи
важкі...
І, не дочекавшись кінця
уроку, відправилося додому.
Йшло лисенятко по стежині, йшло, а потім лягло на травку і
заскиглило:
— І-і-і... Ма-а-а-...
А в цей час уроки закінчилися, і зайчик біг додому. Чує –
хтось стогне.
Дивиться – лисенятко. Допоміг йому встати, провів додому.
— Ось бачиш, - говорить, - не треба бути жадним.
А сам радий, що вчитель його похвалив, і всі це чули.
~ 32 ~
ПОЖЕЖА
Прийшла черга віслюку та зайчику топити піч у школі.
Мучились вони, мучились – ніяк дрова у пічці не розгораються.
Наскучило це звірятам і вирішили вони трохи погратись.
Понатикали сірників у щілини на партах – тісно-тісно, один біля
одного. Запалять один – поруч з ним загорається, та з таким
веселим тріском – що той феєрверк!
Так і не протопивши печі, пішли звірята додому.
По дорозі Твердий Лоб сказав:
— А я зараз бомбу зроблю.
Витягнув
з-за
вуха
коробку
сірників, підпалив один, засунув у
коробок і кинув його і кущі. Трусок
задимів і боязко спалахнув. Слабі
змійки запригали по сухих сучках, але
раптом набрали сили, піднялися над
бур’яном, побігли, пританцьовуючи,
прямо в ліс.
— Що ти наробив? – закричав
Куций Хвіст.
Вогонь перекинвся на дерева – став
сильним і спритним.
Тоді віслюк заревів:
— Спасі-і-ть! Я підпалив лі-і-с!
Закричали птахи, заревіли звірі, зашуміли сосни і дуби.
Прибігли ведмеді, стали валити дерева – робити для
зустрічного вогню вал.
Примчалися кроти – стали рити поруч з валом канаву, щоб
загородити вогню дорогу.
Прискакали жабки – стали воду носити з болота. Вони носили
її круглими, як тарілки, листочками кувшинок і примовляли без
кінця:
— Нам, звичайно, не страшно. У болоті могли б сховатися. Так
ехо-то без лісу пропаде. А без нього наші діти не зможуть
навчитись говорити.
~ 33 ~
Прилетів лісний наглядач Ворон.
— Так, та-а-к, – закаркав, – школярі, значить, постаралися!
Прийшов і Їжак Їжакович.
— Що ж це таке? – Запитав
Ворон. – Дома сірники у дітей
забирають, а в школі, значить,
дають?
Їжак Їжакович зніяковів і
сказав:
— До праці привчаємо...
Віслюк перший раз топив піч...
А коли загасили пожежу, то
стали міркувати, що з віслюком
робити.
Зібралися на раду всі дорослі
звірі.
І лісний наглядач Ворон теж
прилетів.
— Вигнати віслюка – і кінець
справі! – каркнув він.
— Вигнати-то – це легко! – проговорив Їжак Їжакович.
— Ну, тоді хоч трохи березової каші всипати йому треба, наполягав Ворон.
Довго сперечалися і, в кінці кінців, вирішили – залишити всетаки віслюка в школі. Либонь порозумнішає!
Іван Костиря
1.
2.
3.
4.
5.
За якими ознаками ми визначаємо прочитані твори як казки?
Це народні казки чи літературні? Чому?
До якого виду казок вони належать? Чому?
Як би ви визначили тему прочитаних казок?
Чому навчають нас ці казки?
~ 34 ~
НЕПОРЯДКИ В ЛІСІ
Кріт сидів листа писав:
В лісі непорядки,
Вуж ногами потоптав
У синиці грядки.
Рак на дерево забравсь,
Тьохкає щосили,
Заєць в лісі обідрав
У лисиці крила
Ще й злітає в небеса
Пастися щоночі… Бачив кріт, про що писав,
Все на власні очі.
Кость Михеїв
1. Скажи, чи справжні події описав кріт у листі?
2. Чи можна впевнено стверджувати те, чого не можеш знати?
~ 35 ~
ЯК НАТАЛЯ У ЛИСИЦІ
ХИТРИНКУ КУПИЛА
Прийшла Лисиця на базар, принесла повну торбу якогось
краму, прикритого білим рушничком. Діло було зимою. Стала
Лисиця в ряд, підняла пухнастий комір, поставила кошик на стіл,
відкрила, й побачили люди: у кошику хитринки.
Ішла повз базар Наталочка. Побачила — Лисиця хитринки
продає. Підійшла і вибрала собі таку хитринку: маленька
дерев'яна дівчинка приклала руку до голови, скривилася й
жалібно пищить: «Ой, голова болить».
Купила Наталя хитринку, принесла додому. Треба готувати
уроки, але ж не хочеться.
—
У мене голова болить,— скаржиться Наталя мамі,— не
буду уроків вчити.
— Добре, полеж, Наталочко.
Лягла дівчинка в ліжко й одразу ж забула про головний біль,
каже мамі:
— Мамо, я піду покатаюсь на ковзанах.
— Але ж у тебе голова болить,— здивувалась мама.
Наталочка почервоніла від сорому.
«Віднесу на базар хитринку, віддам Лисиці, не треба мені її
хитрощів»,— подумала вона. Пішла на базар. Засунула руку у
кишеню, а маленької дерев'яної дівчинки нема.
«Де ж вона поділася?» — дивується Наталя.
Так і не зрозуміла дівчинка, куди поділася хитринка. Розповіла
про все мамі. Мама й каже:
— Злякалася тебе хитринка. Хитрощі не люблять совісті.
— А де ж моя совість? У чому вона?
— У тому, що тобі стало соромно.
Василь Сухомлинський
1. Хто дійові особи казки?
2. Прочитай, який товар продавала Лисиця. Як ти розумієш ужите
тут слово хитринка?
3. Чому Наталочка вирішила повернути хитринку?
4. Знайди слова, в яких виражено головну думку твору.
5. Про яку людину говорять: хитрий, як лис?
~ 36 ~
НЕСЛУХНЯНИЙ ГЛЕЧИК
Був у нас мальований глечик для води, спозадавня був та й
іще, може, жив би та й жив, коли трапилось таке.
Раз мама топили в печі, я пустував: зачепив ключкою той
глечик за вушко та й тягаю по полу. Мама насварилися:
— Грай, глечику, грай, підеш без вушка!
Я почув теє, сам собі дивуюся, чого це мама не на мене
гримають, а на глечика, та й радий тому, "аби не на мене",—
думаю, далі граюся з глечиком, як і раніше грався. Коли це
глечик — хрясь! — з полу додолу — розлетівся в черепки.
"Угадали мама — розбився-таки вражий глечик",— думаю собі.
Побачивши теє мати, та мовчки за віника.
А я бачу це та й думаю:
"Ну, ну, що буде далі? Невже ж оце мама будуть бити
неслухняного глечика, що розбився?"
А про себе й байдуже. Мама підійшли ближче, та не глечика, а
мене — віником по руках, по руках!
— А не я ж тобі казала — не грайся з глечиком, бо розіб’єш!
Бо розіб’єш!
— Мамо! Ви ж не мені, то ви глечикові казали! — репетую.
— Глечик глухий, а ти ж із вухами, сякий-такий сину. Не тебе
ж глечик, а ти його по полу волочив!
Та й знову, та й знову.
"От тобі й маєш,— думаю,— на кого сварилися, а кому
досталося".
Васильченко Степан
1. Чому мама спочатку сварилася
на глечик, а не на сина?
2. Чому потім мама покарала
сина, а не глечик?
~ 37 ~
ЗНОВУ ПОЧНУ
Ніяк не вгамує
Бабуся хлопчину:
Малий репетує
Вже цілу годину.
Та раптом стихає
Той крик голосний…
Бабуся зітхає:
— Засне, мій малий!
А з ліжка хлопчина:
— Ні, ні —не засну!
Я трошки спочину
І знову почну!
Григорій Бойко
1. Цей вірш веселий, сумний чи жалісний? Прочитай його з
потрібною інтонацією.
2. Чи можна цей вірш назвати жартівливим?
СЕКРЕТ ПО СЕКРЕТУ
Я вмію держать
За зубами язик.
А от мій товариш до цього не звик.
Секрет він почує від мене —
І зразу ж секрет у Семена.
Семен по секрету розкаже рідні,
І мій же секрет
По секрету — мені!
Григорій Бойко
1. Хто насправді не вмів тримати язика за зубами?
2. Чи можна розповідати чужі секрети?
~ 38 ~
НЕ ЗНАЛА
Пита бабуся у онуки:
— Чи ти помила добре руки?
— Аякже, — Милочка в одвіт, —
Помила з милом, так, як слід.
— А де? — бабуся знов питає. —
Води ж у хаті в нас немає.
— Немає? — здивувалась Мила. —
А я не знала і... помила.
Григорій Бойко
1. Чи правду казала Мила?
2. Розкажи, чому необхідно дотримуватися правил гігієни.
НІС У СМЕТАНІ
Сметану син приніс.
В сметані в нього ніс.
— Де брав таку рідку?
— У нашому ларку.
— Ану, ходім туди!
— Ой, мамо, не ходи!
— Чому це «не ходи»?
— Бо я долив води...
Григорій Бойко
1.Чи справді сметана була рідкою?
2.Чому у сиа ніс був в сметані?
3.Прочитай вірш в особах.
~ 39 ~
ЧОМУ ТИМКО ПОДРЯПАНИЙ
— Чому це ти подряпаний? —
Юрко Тимка пита.
Тимко йому відказує:
— Та я ж купав кота!
— А я от не подряпаний,
Хоч теж купав свого...
— Еге, ти ж не викручував
І не сушив його!
Грицько Бойко
1. Так чому ж Тимко виявився
подряпаним?
2. У чому була помилка Тимка? Як
треба доглядати за домашніми
улюбленцями?
3. Прочитай вірш в особах.
ПОКИНУТЕ КОШЕНЯ
Хтось виніс із хати маленьке сіре кошенятко й пустив його на
дорогу. Сидить кошеня та й нявчить. Бо хоче додому, до матусі.
Проходять люди, дивляться на кошеня. Хто сумно хитає головою,
хто сміється. Хто жаліє бідне кошенятко, та й іде собі.
Настав
вечір.
Зайшло
сонце.
Страшно
стало
кошеняткові.
Притулилося воно до куща та й сидить
— тремтить. Поверталась із школи
маленька Наталочка. Чує — нявчить
кошеня. Вона не сказала ні слова, а
взяла кошеня й понесла додому.
Пригорнулося кошенятко до дівчинки.
Замуркотіло. Раде-радісіньке.
Василь Сухомлинський
1. 3 чого видно, що в Наталочки добре серце?
2. Які речення слід прочитати з почуттям вдячності й радості?
Поміркуйте разом!
3. Як можна продовжити це оповідання?
~ 40 ~
ПРО ДІВЧИНКУ МАРИНКУ ТА РУДУ КІШКУ
Є в нас дівчинка Маринка,
Зовсім крихітна дитинка.
І сестричка Галочка,
Галочка-стрибалочка,
І руда вусата киця —
На малюнок подивіться!
Ось Маринка спить у ліжку,
А круг ліжка бродить кішка.
Кішка спинку
Вигинає,
На Маринку
Поглядає.
— Ой, як добре у колисці!
А мені немає місця...
Я не хочу спать сама,
В мене й ліжечка нема.
Я пішла б собі в комірку,
Тільки мишачі там нірки,
Мишенята
Там стрибають,
Киці спати
Заважають.
Я заснула б на вікні —
Буде холодно мені.
Я заснула б у кутку,
У кутку на килимку,
Тільки там сидить Жучок,
Не пускає у куток.
Ой, як добре у колисці!
Може, й киці буде місце?
Наша кішка — в ліжко скік!
До Мариночки під бік,
Вмить згорнулася в клубочок
І тихесенько вуркоче.
Тут прибігла Галочка,
Галочка-стрибалочка.
Подивилась — от біда!
Спить у ліжечку руда.
— Ах ти ж, киця, наша киця!
Так робити не годиться,
Бо Мариночка мала
Налякатися могла!..
А Мариночка прокинулась,
Побачила кішку — і сміється!
Наталя Забіла
1. Назви дійових осіб у вірші.
2. Чому киця хотіла стрибнути до колиски?
3. Чи злякалася Мариночка? Якою була її реакція на кицю?
~ 41 ~
ТЕТЯНКА УСМІХАЄТЬСЯ
Тимка велика радість: є у ньою сестричка Тетянка.
Мама не відходить від колиски, усміхається до Тетянки, а вона
все спить або ж плаче. Коли починає плакати, мама бере її на
руки.
Тимкові хочеться, щоб Тетянка подивилася на нього. Він
схиляється над сестричкою, показує їй ведмедика, а та мовби й
не бачить нічого.
— Чому вона не хоче дивитися на мене? — дивується Тимко.
— Вона ще маленька, — відповідає мама, — ось як усміхнеться —
тоді вже й на тебе подивиться, й на ведмедика.
Тимко щоранку підходить до Тетянки, як вона прокидається,
жде, чи не усміхнеться сьогодні сестричка.
І ось одного ранку вона
усміхнулася.
Тимко
радісно
скрикнув:
— Мамо, Тетянка усміхається!
Мама прибігла, схилилася над
малою, а вона до неї усміхається.
— Біжи, Тимку, в поле до тата,
скажи
йому,
що
Тетянка
усміхається.
Побіг Тимко в поле до тата. А
тато пшеницю сіє. Біжить Тимко,
рукою
махає.
Зупинив
тато
сівалку,
чекає
Тимка.
Занепокоївся.
— Тату, Тетянка усміхається! — кричить Тимко. Тої ж миті у тата
звеселіли очі. Він усміхнувся, обняв Тимка й поцілував.
І всі люди, що працювали з татом у полі, теж усміхнулись.
Василь Сухомлинський
1. Яка радісна подія сталася у родині Тимка?
2. Які почуття переживав хлопчик, спостерігаючи за
немовлям? Чому вони змінювалися?
~ 42 ~
НАРОДЖЕННЯ МЕТЕЛИКА
Гусінь – справжня ненажера.
Нищить листя на деревах
І капусту на городі,
Всім рослинам дуже шкодить.
Як наїлась – заховалась.
В довгу нитку замоталась.
Вийшов кокон, наче хатка.
Можна в ньому зимувати.
Гусінь довго-довго спала,
Аж весна надворі стала.
Поки спала, щось змінилось –
В неї крильця утворились.
Тісно з крильцями у хатці,
Треба швидше вибиратись.
І з’явивсь на білий світ
Незвичайний диво-цвіт:
Не на ніжці виростає,
А над квітами літає!
Гусінь, де взяла ти крила?
Я би теж такі хотіла.
Наталя Забіла
1. Яким чином з’являється
метелик?
2. З
чим
поорівнюється
метелик у вірші?
~ 43 ~
ПРО ЩО ДУМАЛА МАРІЙКА
Маленькі діти гралися в піжмурки. Це така гра, коли всі
ховаються, а один шукає. Той, хто шукає, мусить знайти всіх.
Заховалася маленька синьоока Марійка під високою вербою та
й жде. Шукає Миколка.
Ось він знайшов Ларису. Та скрикнула, засміялася й побігла.
Потім знайшов Петрика. І той скрикнув, засміявся й побіг...
Бігають діти, сміються, а Марійку ніхто не шукає.
«Чого ж це про мене забули?» — думає вона. Все-таки боляче
Марійці: «Стоятиму під вербою літо, стоятиму осінь, зиму
стоятиму. Засну, вкриє мене сніг і пробудить весна. Стану
тоненькою вербичкою, шукатимуть мене тато й мама, шукатиме й
Миколка, шукатиме Лариса, шукатиме Петрик. І ніхто мене й не
знайде, і всі сумуватимуть».
Так думала Марійка, аж хтось торкнувся до Марійчиної руки.
То був Миколка. Він шукав Марійку і знайшов її.
Василь Сухомлинський
1. Назви дітей, які гралися у піжмурки. Кого спочатку знайшов
Миколка?
2. Що непокоїло Марійку? З яким почуттям необхідно читати її
думки? Чому дівчинка радісно скрикнула?
3. Чи знайомі тобі почуття, що переживала дівчинка?
~ 44 ~
ЖИВА КАЗКА
Якось дідусь Микола сказав Сергійкові: «Ходи над річкою
тихо, як ходить сонечко, і ти побачиш живу казку...»
І ось Сергійко на зеленом у березі. Тихо присідає у траву,
пильно придивляється і уважно прислухається.
Раптом у воді щось булькнуло, і над поверхнею, втікаючи,
застрибала маленька краснопірка. За нею гнався смугастий
окунь, настовбурчивши колючки свого плавця. В цю мить біла
лілія підставила рибці зелений листочок, схожий на долоню.
Краснопірка вистрибнула на нього і завмерла, а окунь стрілою
промчав мимо.
«Ква-а-ах!» — зітхнула полегшено жаба.
Краснопірка почала підстрибувати на листочку. «Танцює!» —
вирішив зелений коник, гойдаючись над водою на тонкій
травинці. Віндістав свою ж овту скрипочку. «Ті-лі-лінь, ве-селінь»,— зазвучала ніж на пісенька. Почувши її, звідкілясь узялися
метушливі пуголовки, жук-водолюб виринув з глибин, навіть
жук-вертячка застиг, заслухався...
Стомилася рибка танцювати, чемно вклонилася товариству і
пірнула у воду.
Тут і скрипочка затихла. Артистам аплодували прозорокрилі
бабки, схожі на вертольоти.
Сергійко теж хотів зааплодувати, але згадав дідусеву пораду
ходити над річкою тихо, як ходить сонечко.
Закотивши
холоші,
хлопчик
навшпиньки
перейшов
неглибокою протокою до маленького острівця. Раптом біля куща
він побачив видру. Вона тільки-но вийшла з води.
«Ти-хо!...Починається ще одна жива казка »,— радісно
прошепотів сам до себе Сергійко.
Правду дідусь казав: ходити над річкою треба тихо.
Валентин Струтинський
1.Прочитай, яку пораду дав дідусь хлопчикові. Як ти думаєш,
чому він так сказав?
2. Як ти гадаєш, чому твір називається «Жива казка»?
Пофантазуй! Як можна продовжити цю казку.
~ 45 ~
Збірник літературних творів. 2 клас.
Кукурузова Є.В., учитель початкових класів
МЗЗ «Гімназія інформаційних технологій №61 м.Донецька»
~ 46р.
~
2016
Документ
Категория
Образование
Просмотров
431
Размер файла
4 798 Кб
Теги
збірник
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа