close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

охорона праці жінок

код для вставкиСкачать
Міністерство аграрної політики України
Василівський аграрний технікум Таврійської державної агротехнічної академії
Кабінет трудового права
Правовий захист жінок у трудових
правовідносинах.
Реферат
м. Василівка
2006
2
Ущаповська Анастасія Олександрівна
Група П-33
Відділення “Правознавство”
Родіна Тамара Борисівна
Викладач трудового права
Категорія – спеціаліст
В даному рефераті, на основі діючого законодавства, висвітлюється
питання правового захисту жінок у трудових правовідносинах.
Значна увага приділена дослідженню місця та ролі українських жінок у
трудових правовідносинах, їх боротьбі за трудові права, визначенню
особливостей правового статусу жінок різних соціальних верств.
3
План:
Вступ.
1. Історико-правові аспекти. Законодавче забезпечення трудової діяльності
українських жінок.
2. Трудові права жінок в Україні.
Висновок.
Список літератури.
4
Вступ
Стаття 43 Конституції України проголошує право кожного на працю, що
включає можливість заробляти собі на життя працею, яку людина вільно
обирає або на яку вільно погоджується.
Людство ніколи не жило у світі, який був би байдужим до статі, і боротьба
за соціальну рівність полягала у тому, щоб можливості людини якомога менше
визначалися статтю. Був період, коли здавалось, що цього можна досягнути на
законодавчому рівні, закріпивши за жінками та чоловіками рівні права на
освіту, участь у політичному житті, на рівну оплату за рівну працю і таке інше.
Коли ж у середині ХХ століття цей егалітарний шаблон був досягнутий,
виявилось, що він залишає місце для фактичної нерівності в усіх сферах життя.
Чинне законодавство України де-юре гарантує жінкам та чоловікам рівні
права. Згідно з ч. 3 ст. 24 Конституції України рівність прав жінки і чоловіка
забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей
у
громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній
підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони
праці і здоров’я жінок; встановленням пенсійних пільг і таке інше. Ці
положення відповідають міжнародній Конвенції про ліквідацію всіх форм
дискримінації щодо жінок 1979р., до якої нарівні з більш ніж ста країнами
приєдналась і Україна. Принцип рівних прав чоловіків та жінок закріплено не
лише в Конституції України, а й в інших законодавчих актах: кодексах про
шлюб та сім’ю, про працю, Кримінальному, Кримінально-процесуальному,
Цивільному, про адміністративні правопорушення, Законі України про
зайнятість населення.
Конституція України визначає ідеологію і політику держави щодо статусу
жінки, її можливостей впливати на економічні та політичні процеси, які
відбуваються у суспільстві. Але на жаль, сьогодні ці положення поки що є
декларативними.
5
1.ІСТОРИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ. ЗАКОНОДАВЧЕ
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТРУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНСЬКИХ
ЖІНОК.
Участь українських жінок у трудових правовідносинах у другій половині
ХІХ – на початку ХХ ст.. ще недостатньо досліджена. Були поодинокі спроби
провести аналіз даного питання з позицій економічного, соціального змісту.
Але на сьогодні зовсім відсутні праці вчених, присвячені дослідженню місця
та ролі українських жінок у трудових правовідносинах ,їх боротьбі за трудові
права, визначенню особливостей правового статусу жінок різних соціальних
верств.
Становище українських жінок у трудових правовідносинах у другій
половині ХІХ ст.. було безпосередньо пов’язано з рівнем економічного і
політичного розвитку країни, із змінами, які відбувалися в економічній,
адміністративній, правовій і культурній сферах життя Російської імперії.
Однією з основних причин, які гальмували успішну організацію і розвиток
жіночих видів праці у Російській імперії, у тому числі в Україні, було
кріпацтво. Майже третина жіночого населення не мала особистої свободи і
права повного розпорядження власними грошима. З відміною кріпацтва жінка
все ширше почала залучатися до суспільно - трудової діяльності.
Розподіл жіночої праці відбувався пропорційно їх становості. Для жінок і
дівчат низьких верств соціальна адаптація до нових умов життя проходила без
особливих труднощів, оскільки і до цього вони знаходилися у становищі
найманих робітниць, і ці зміни давали їм свободу і самостійність у виборі
професії. Жінки із середніх верств мали труднощі у процесі соціалізації.
Маючи відповідне виховання і освіту, вони вважали за неможливе працювати
на фабриках або в гірничій промисловості. На їх погляд, ця трудова діяльність
не відповідала їх статусу в суспільстві. У даних галузях працювали в
основному дівчата із походженням горожанки. Але з введенням повсюдної
механізації виробництва і пожвавленням робітничого руху використання
жіночої робочої сили почало зростати. Жіноча праця почала поступово
6
вводитися, навіть, у традиційно “чоловічі” галузі: металургійну, цегляну,
нафтову тощо.
Реформа 1861р. створила умови для широкого залучення жінок до
промислового виробництва. Молоді жінка з малозабезпечених сімей шукали
заробітку, як правило, у приватних установах. У державні структури їх не
приймали. Одночасно у державних і громадських установах відчувалася
потреба у жінках – вчителях, телеграфістках, акушерках тощо. Одне з перших
місць, куди було офіційно дозволено приймати жінок, було телеграфне
відомство. Чималу роль у рішенні залучити жінок на цю роботу відіграла
“дешевизна женского труда, сравнительно с требованиями мужчин”. Уже у
лютому 1865 р. за рішенням Кабінету Міністрів жінки були допущені на
службу в телеграфне відомство всієї імперії. Під час вступу на службу від
жінок – телеграфісток вимагалася присяга на вірність службі, їм була
встановлена заробітна плата 300 крб. На рік.
Проте до 1883 р. щодо них проводилась дискримінація, тобто вони
приймалися за вільним наймом – без права вислуги, присвоєння чину тощо.
Дотримувалось встановлене відсоткове співвідношення між кількістю жінок і
чоловіків, на роботу брали тільки незаміжніх.
Не зважаючи на проведену реформу 1861 р., становище жінок нижчих
верств у трудовій сфері було вкрай важким, що обумовлювалось відсутністю
законодавчого врегулювання всіх питань, пов’язаних з використанням жіночої
праці.
До 80-х рр. ХІХ ст. у. Російській імперії не існувало законів, які
регулювали працю жінок. Усюди вони працювали стільки ж, скільки чоловіки,
але за меншу платню. Не існувало, навіть по вагітності, жінки не
користувалися і працювали до самих пологів. Це викликало масові протести.
У пошуках якнайменшої ціни, для того, щоб “відкупитися” від страйків,
уряд
зважився
на
ухвалення
Закону
“Про
заборону
нічної
роботи
неповнолітнім і жінкам на фабриках, заводах, мануфактурах”, “височайше”
затвердженого 3 червня 1885 р. і який набув чинності з 10 жовтня 1885 р. Він
7
вводився у вигляді тимчасового заходу, дія якого обмежувалася трьома
роками.
Цей закон не зустрів з боку фабрикантів особливих заперечень, по-перше,
тому, що це була найдешевша ціна, якою вони хотіли відкупитися від страйків.
По-друге, для фабрик з двома змінами він не тільки не приніс ніяких збитків, а
й за відгуками директорів був сприятливим і притому настільки, що фабричні
інспектори у своїх звітах про порушення його фабрикантами майже нічого не
говорили, а у подальших звітах за 1887 – 1888рр. Про нього навіть не
згадується.
В результаті видання нового Закону запровадження жіночої праці у
виробництва не тільки не скоротилось, але мало тенденції до зростання,
оскільки капіталістична фабрика не могла обходитися без дешевої жіночої
праці. Під тиском ситуації, що склалася, 24 квітня 1890 р. Державна рада
“мнением положила” змінити і доповнити відповідні статті законів від
1
червня 1885 р., відступити від деяких норм цих узаконень.
Постанова Державної ради замінила собою обидва закони, об’єднала їх в
один законодавчий акт, змінивши колишні норми в найістотніших пунктах.
Новий акт Державної ради зводив нанівець всю регламентацію нічної праці
підлітків і жінок, оскільки він торкався якраз тих галузей промисловості, де
жіноча і дитяча праця займала біля 45% праці всіх робітників.
У кінці ХІХ ст.. жіноча праця на Україні відігравала вже значну роль. За
кількістю жінок нижчих верств, зайнятих трудовою діяльністю, можна умовно
виділити такі основні групи. До першої належали жінки, які працювали у
хліборобстві і тісно пов’язані з цією галуззю – 35%. До другої групи належали
жінки, які були зайняті у поденній роботі, домашня прислуга, а також особи,
що займалися приватною діяльністю – 33,9%. До третьої – працюючі на
фабриках і заводах – 9,1% і до четвертої групи – працівники транспорту і
торгівлі – 7,1%.
У зв’язку із встановленням у Російській імперії системи вищої освіти у
вигляді жіночих курсів з підготовки різних фахівців на початку ХХ ст..
8
розширюється також сфера трудової зайнятості жінок. Допуск жінок до різних
спеціальностей відбувався під впливом декількох причин: по-перше, внаслідок
активної діяльності феміністського руху, представниці якого справою
доводили свою спроможність до тих або інших професій; по-друге, під тиском
прогресивної
громадськості,
що
підтримувала
прагнення
жінок
до
незалежності; і, по-третє, у зв’язку з нагальними потребами держави, особливо
у зв’язку з необхідністю розширення системи народної освіти і медичного
обслуговування населення. Основною сферою діяльності інтелігентних жінок
залишалася навчально – виховна. У 1903 р. їм надано право викладати у
старших класах жіночої гімназії. Але лише у 1911 р. встановлено особливе
звання вчительки середньої школи, що давало право вик4ладати у середніх
чоловічих і жіночих навчальних закладах.
Безліч проблем було і у жінок інших професій. Перші жінки – лікарі
починали працювати, на маючи юридичних прав. ІІ-а Державна дума ухвалила
рішення допустити жінок до роботи в канцелярії для занять діловодством,
рахівництвом, стенографією і для роботи у бібліотеках. У
зв’язку з
підготовкою у ІІІ-ій Державній думі законопроекту про допущення жінок у
адвокатуру члени відділу виборчих прав Російської ліги рівноправності жінок
юридичного відділу московського відділення Ліги і об єднання жінок-юристів
неодноразово ущімлювалися. Під час війни багато сфер чоловічої праці
обслуговувалися практично одними жінками. Так, наприклад, з явилися жінкиінженери.
9
2.ТРУДОВІ ПРАВА ЖІНОК В УКРАЇНІ.
Одним з важливих напрямів державної політики незалежної України є
забезпечення сприятливих умов для поліпшення становища жінок, підвищення
їх ролі у суспільстві, створення рівних прав з чоловіками для участі у різних
сферах суспільно – економічної, громадсько – політичної та іншої діяльності.
В основі цього аспекту державної політики щодо жінок лежать такі міжнародні
документи: Загальна декларація прав людини (1948р.), Конвенція про
дискримінацію у сфері праці і зайнятості (1958р.), Конвенція про ліквідацію
всіх форм дискримінації щодо жінок (1979р.), Конвенція про примусову чи
обов’язкову працю (1981р.), Міжнародний пакт про економічні, соціальні та
культурні права (1966р.) тощо. У наведених та інших міжнародних документах
закріпленні загальні принципи рівноправності жінки і чоловіка.
Cлід зазначити, що закріплюючи рівність чоловіка і жінки в названих
вище галузях трудових правовідносин, українське законодавство про працю
разом з тим певною мірою враховує особливості жіночого організму і
встановлює спеціальні норми, спрямовані на підвищення охорони праці жінок.
Певною мірою, але на жаль, не належним чином (тоді як жіночий організм має
фізіологічні особливості).
Можна назвати низку факторів, які так чи інше обмежують права жінки у
сфері праці й зайнятості, допускають можливість дискримінації щодо останніх.
Наприклад, живучим залишається стереотип, що склався здавна та приписує
жінці, перш за все, піклування про родину (дітей, чоловіка); оманливою є і
поширена теорія гармонійного поєднання виробничої праці з материнством,
оскільки за нею приховується експлуатація жінок. Як це не дивно, жінка і
сьогодні зазнає експлуатації з боку люблячих її чоловіків, суспільства, а також
з боку дітей, що інколи не бажають утримувати себе самостійно; криза
економіки і особливості українського ринку праці ставлять жінок у нерівне
становище ще при прийнятті на роботу; з цих же причин жінкам, котрі
втратили роботу, важко знову її найти. Особливо гостро ця проблема є для
10
дівчат, що вперше шукають роботу, та для жінок перед пенсійного віку; жінки
України мають значно менший доступ до системи підвищення кваліфікації,
ніж чоловіки, що знижують її конкурентоспроможність на ринку праці. Отже,
прихована трудова дискримінація жінок виявляється ще на стадії їх прийняття
на роботу. Підприємці віддають перевагу чоловіку, навіть якщо жінка має таку
ж освіту та професійну підготовку. При цьому вони виходять з того, що участь
жінок у роботі не буде безперервною і такою активною, як чоловіків. Тому що
цьому, перш за все, заважають родинні обов’язки жінок.
Щоб практично забезпечити рівноправність з урахуванням особливостей
жіночого організму, держава повинна домогтися втілення у життя вже чинних
законів, якими передбачено спеціальні правила охорони праці жінок, пільги і
додаткові гарантії їх трудових прав. Останні мають діяти з самого початку
трудової діяльності жінок – при працевлаштуванні та прийнятті на роботу.
Як відомо, Закон від 1 березня 1991р. “Про зайнятість населення” у ст..5
передбачає додаткові гарантії для жінок, які мають дітей до 6 років, що
полягають у бронюванні робочих місць для цієї категорії жінок. Існують й інші
нормативно – правові акти (серед яких основним, звичайно, є КЗпП України),
що регулюють особливості працевлаштування та прийняття на роботу жінок.
Так, згідно зі ст..174 КЗпП та ст..10 Закону України “Про охорону праці”
забороняється застосування праці жінок на важких роботах і роботах зі
шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах.
Перелік важких робіт і робіт зі шкідливими або небезпечними умовами праці,
а також на підземних роботах, на яких забороняється застосування праці
жінок, затверджений наказом Міністерства охорони здоров я України від
29грудня 1993 року №256.
Автор даної роботи поділяє думку Н.Шептуліної про те, що законодавство
про заборону застосування праці жінок на важких роботах та роботах із
шкідливими умовами праці спрямоване на запобігання впливу несприятливих
виробничих факторів на здоров я жінок та їх потомства. Нині у більшості
11
галузей та виробництв відсутні обмеження і заборони для використання праці
жінок.
Ст. 174 КЗпП України, крім заборони застосування праці жінок на важких
роботах і роботах важких роботах і роботах зі шкідливими або небезпечними
умовами праці, а також на підземних роботах, містить норму також про
заборону залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких
перевищує встановлені для них граничні норми. Граничні норми підіймання і
переміщення жінками важких речей затверджені наказом Міністерства
охорони здоров я від 10 грудня 1993 р. №241.
Частина 1 ст. 184 КЗпП України забороняє відмовляти жінкам у прийнятті
на роботу з мотивів, пов’язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до 3-х
років, а одиноким матерям – за наявності дитини до 14 років або дитини –
інваліда. Відмова у прийнятті на роботу таких жінок може бути не лише
прямою, а й завуальованою – під “приводом” відсутності вакансій.
Згідно зі ст.. 21 КЗпП держава забезпечує рівність трудових прав усіх
громадян незалежно від походження, від соціального і майнового стану,
расової і національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів,
релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших
обставин.
Власник або уповноважений ним орган при прийнятті на роботу повинні
керуватися виключно діловими підходами. У ч.2 ст. 184 КЗпП закріплено: при
відмові у прийнятті на роботу категоріям жінок, зазначених у ч.1 даної статті,
власник або уповноважений ним орган зобов язаний повідомляти їм причини
відмови у письмовій формі. Крім того, відмову в прийнятті на роботу може
бути оскаржено у судовому порядку. Причому згідно з п.3 ч.2 ст.232 КЗпП
право на оскарження у суді необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу
надано ширшому колу жінок, ніж це передбачено у ст..184 КЗпП. Стаття 232
КЗпП дає право на оскарження у суді необґрунтованої відмови у прийнятті на
роботу всім жінкам, які мають дитину – інваліда, а не лише одиноким матерям,
котрі мають таку ж дитину.
12
Відповідно до ст.. 9 Закону від 2 жовтня 1992 р. “Про інформацію” всі
громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на
інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання,
поширення та 0забезпечення відомостей, необхідних їм для реалізації своїх
прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань та функцій.
Жінки часто виконують роботу в умовах з підвищенням для свого
здоров’я і життя ризиком. Тому в законодавстві, вважаю, при укладенні
трудового договору з жінками, які поєднують роботу з материнством, слід
закріпити: власник зобов’язаний проінформувати їх при влаштуванні на
роботу саме про умови, пов’язані з ризиком для здоров я і життя, під розписку.
Сьогодні жінка веде боротьбу за виживання своєї сім ї в екстремальних
умовах ринкових і соціалістичних зарплат. Нинішні часи все більше змушують
жінок боротися за те, щоб забезпечити себе і свою сім ю. В Україні близько
11% сімей, де берегиня домашнього вогнища за сумісництвом є єдиною
годувальницею. Більша половина таких сімей живе у бідності. Зубожіння
позначається на наступному поколінні і не може бути байдужим державі.
Намагання боротися з таким становищем здійснюється через реформування
системи соціального забезпечення. Якщо статус громадянина залежить від
можливості заробляти гроші, то необхідно визнати, що внесок жінки серйозно
недооцінюється. Перерахування у грошовий вираз їх праці вимагатиме змін
законодавства про майно, спадщину, розірвання шлюбу, умови отримання
кредитів. Як правило, кредити видаються під заставу власності, але у багатьох
жінок її немає. За свідченням ООН, жінки володіють 4% власності у світі.
Наприкінці ХХ ст.. світ став, за висловом економістів, “глобальним
фінансовим селом”. В ньому рухаються потоки товарів, послуг і людей, і
професійна сегрегація, коли одна стать виконує одні види робіт, а інша – інші,
починає існувати вже у світовому масштабі. Все більше втягування в
суспільстві виробництво жінок у промислово розвинутих країнах, при
недоліках державних послуг, призводить до того, що ці жінки наймають жінок
з бідніших країн, у тому числі і з України, для роботи по господарству. Якщо
13
чоловіки, емігруючи в пошуках роботи, продають свою кваліфікацію, то жінка
змушена погоджуватись на обслуговуючу працю – оскільки іншого їм не
пропонують. Ця діяльність ніяк не фіксуються, не визнається державою,
соціально не захищена і взагалі нібито не існує, але без неї світова економіка
була б зовсім іншою. Поза сферою уваги законодавців залишається
“міграційна політика, розрахована на громадян чоловіків, в той час як
більшість біженців та вимушених переселенців – жінки з дітьми”.
В Україні жінки становлять більшість виборців (54%), але їх пропорція в
політичній еліті є набагато меншою. Хоча представництво жінок в
Українському парламенті подвоїлося з 16 до 35, але це лише 8%. У
політичному житті України жінки виявилися маргиналізованими, а більшість
політичних партій – неспроможними до надання жінкам і чоловікам рівних
можливостей у громадсько – політичній діяльності.
14
ВИСНОВОК
Таким чином, підсумовуючи, слід зазначити, що місце українських жінок
у трудових відносинах у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. визначалось
назрілою соціальною потребою, яку відчувало суспільство. Жінки своїм
прагненням до самореалізації та постійною боротьбою за трудові права
змусили владу піти на певні пільги, хоча й останні були незначними.
Незважаючи на спроби у вигляді прийняття окремих нормативних актів
певним чином регламентувати правове становище жінок у трудових
відносинах, це питання не було повністю вирішено. Норми, які чітко
визначали тривалість нічної праці жінок, свідомо ігнорувались працедавцями,
а у державі не існувало жодного механізму їх реалізації. Жінки, особливо ті,
хто працювали у промисловому виробництві, на заводах, фабриках, фактично
не мали трудових прав, але на початок ХХ ст. спостерігалось тенденція до
покращення їх правового статусу в цій сфері. Більших переваг досягли жінки
вищих верств населення, які у сферах інтелігентних професій здобули право
працювати нарівні з чоловіками (медицина, юриспруденція, телеграфні та
банківські установи, архітектура тощо).
Проте кризовий стан у соціально – економічній системі – це не тільки
труднощі та регрес, але й шлях до прогресу. Сучасне становище жінок в
Україні
суперечливе
і
позначається
різними,
часом
протилежними
тенденціями. І все ж одночасно з негативними тенденціями поступово
утверджуються демократичні принципи ставлення до жінок. Сучасні жінки
отримали більше можливостей включатися в громадську діяльність, будувати
свою кар'єру. Сьогодні жінки складають більше половини населення України, і
наша держава повинна зробити все можливе для поліпшення їх становища у
суспільстві. З цією метою необхідно зробити більш гнучку і оптимальну
систему правового захисту при працевлаштуванні та прийнятті на роботу,
підвищити конкурентоспроможність жіночої робочої сили.
15
Література:
1. Конституція України від 28 червня 1996 р. №254 К/ВР – 96
2.Кодекс законів про працю України, затверджений Законом №322 – V-III
від 10 грудня 1971р.
3.Закон України “Про зайнятість населення” від 21 листопада 1997.
4.Закон України “Про охорону праці” від 14 жовтня 1992 р. №2694-ХІІ
5.Закон України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р. №2657 – ХІІ.
6.Толку нова В.Н. Право Женин на труд. – м., 1980. –С.20-21.
7.Декларація про загальні засади державної політики України стосовно сім ї
та жінок // Офіційний вісник України. – К., 1999. – № 11. – С. 11 – 12.
8.Кокіна В. Жінка – не лише берегиня роду // Урядовий кур'єр. – 1998. – 26
травня.
9.Абрамова А.А. Труд женщин. – М., 1987. – С.20.
10.Чубар Л. Права жінок в Україні як об'єкт правового захисту // Право
України. – 2000. №5 . – С. 13.
11.Костецький В. Соціально – економічна визначеність правового статусу
жінки (рівність чи правомірність)// Право України. – 1996. - №1. – С. 41.
12.Павукова О.Г. Законодавство про працю жінок. – К., 1977. С. 15.
13.Аніщук Н. До проблеми работоргівлі жінками // Право України. – 2002. №9. – С. 99.
14.Перелік важких робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на
яких забороняється застосування праці жінок. Затверджений наказом
Міністерства охорони здоров я України від 29 грудня 1993 р. № 256.
16
Документ
Категория
Нероссийское законодательство
Просмотров
156
Размер файла
80 Кб
Теги
праці, охорона, жінок
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа