close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

виступ В.А. Чабаненко

код для вставкиСкачать
Відділ освіти молоді та спорту Вільнянської райдержадміністрації
Методичний кабінет
РМО шкільних бібліотекарів
Пам’ять В.А. Чабаненка
«Собор душі моєї»
Виступ підготувала
Бібліотекар
Антонівського НВК
Підлепич Олена
Олександрівна
2017р.
На виконання розпорядження голови обласної державної адміністрації від
09.02.2017 № 46 «Про план заходів із вшанування пам'яті Чабаненка у 2017 році», з
метою відзначення у 2017 році 80-річчя з дня народження та 3-річчя з дня смерті
відомого українського вченого-мовознавця, письменника, доктора філологічних
наук, академіка Академії наук Вищої школи України Чабаненка В.А.
В Антонівському НВК було заплановано та проведено такий план заходів із
вшанування пам’яті В.А. Чабаненка:
1. Оформлення стенду, папок.
2. Урок – пам’яті В.А. Чабаненка «Про сина вірного шумить Великий Луг» ( 7
клас провели вчитель української мови та літератури Пальчевська А.І.,
бібліотекар Підлепич О.О.)
3. Екскурсія в минуле «Наш земляк Віктор Антонович Чабаненко»
( 8 клас провели вчитель української мови та літератури Пальчевська А.І.,
бібліотекар Підлепич О.О.)
4. Дискусія «Пам’ять про Великий Луг не вмре» (за матеріалом праці
Українська Атлантида Чабаненка).
5. Уроки літератури рідного краю, позакласного читання за творчістю
Чабаненка В.А.
6. Учнівські конференції «Фольклор Нижньої Надніпрянщіни».
7. Виставка експозицій творів та наукових робіт, присвячених життю і
творчості Чабаненка В.А.
8. Висвітлення на сайті навчального закладу матеріалів проведених заходів
(сценарії, фото, розробки уроків та виховних годин).
Віктор Антонович Чабаненко народився 12 вересня
1937 у селі Єлизаветівці (Балківська сільрада)
Василівського району на Запоріжжі у простій
селянській родині, батьки якого через усі
випробування більшовицьким режимом зберігали
українське національне коріння з твердим
моральним законом не піддаватися матеріальним
спокусам, дотримувалися понять „честі й
обов’язку”, виховували у дітей почуття
синівської любові до „занапащеного” козацького
краю, його історії, культури, до праці, до людей.
Духовне життя родини перебувало у лоні
збереження і плекання історичної пам’яті про
своїх героїчних предків, запорозьких козаків.
Українська народна пісня, що лунала в біополі
козацького степу і вдома, козацькі думи, легенди і
перекази, народні традиції складали глибинний шар
духовного світу; а ще в ті далекі й незабутні молоді
роки йому здавалося, що все навколо пов’язане із
Шевченком, живе Шевченком – сформували його
особистість. І не раз у своїх віршах та статтях він спирався на
великого Кобзаря, часто читав його вірші своїм студентам.
З 1944 по 1953 роки навчався в Балківській початковій та середній школах.
В 1954 р. сім'я переїздить до Кушугума де Віктор Антонович і закінчив школу.
Послухайте вірш В. Чабаненка «Моя ріка», як згадку про Дніпро, на берегах якого
народився і жив поет.
Вірш
Моя ріка
Виктор Чабаненко
Є ріки, що течуть не серед тихих піль
І не між гір у райському убранні,
А в темних лабіринтах підземель,
Побіля серця вогнедишного планети.
Отак моя печаль і мій вулканний гнів
Течуть Дніпром підземним потаємно,
Десь там гудуть, вирують і шумлять Аж біля серця святорідної Вітчизни
Я знаю, вірую, що прийде день і час,
Коли, здолавши дикі перепони,
Вони із пітоьм вирвуться нараз
І лжу затоплять, рознесуть дев'ятивально!
Зі спогадів В. А. Чабаненка…
Я народився в Єлизаветівці. Коли з Василівки повертаєте на Дніпрорудний, а
потім – на Енергодар, то Дніпрорудний кінчається, й одразу починаються Балки.
Мої предки по татовій лінії від початку ХІХ століття - з теперішньої
Кіровоградщини, тоді то була Херсонська губернія. І там, де річка Ятрань, там
Чабаненків, як оце в нас Бондаренків чи Шевченків. А мамин рід у Балки прибув із
Миргородського повіту Полтавської губернії. У Балках я ходив до школи з 5-го по
9-й клас включно, а з 1-го по 4-й навчався у рідному селі. Це село відносилося до
Балківської сільради. Сказати, що це – хутір, не можна, бо там було більше 60ти дворів. Наш колгосп носив ім’я Шевченка, єдиний у Балківській сільраді.
Коли виїжджаєте з Балок, то моє село було від залізниці, що йде на Енергодар, і
від траси, що йде на Кам’янку-Дніпровську, внизу. Раніше я майже щороку туди
їздив. Возив обох своїх діток малими, щоб вони побачили родовище пращурів,
розказав, де що було, що в роки війни тут була передова фронту. Тут поранило
їхнього дідуся, а нам принесли похоронку й сказали, що він убитий. Тоді наша
хата ще стояла, там жив один чоловік із Павло-Кічкаса. Вона, малесенька така,
вгрузла в землю. Стояло ще хаток п’ять, і то розвалені, а вся інша частина села провалля, все абсолютно заросло чагарем. Дикі звірі водяться. А більшу частину
села з кладовищем, із усім іншим поглинуло Каховське море. Усе це в морі. Це –
жахливо!
У 1959 році закінчив Запорізький педагогічний інститут (філологічний
факультет), після чого деякий час працював учителем, служив у війську.
З 1962 по 1965 рік — аспірант, згодом асистент, викладач, в.о. доцента кафедри
української мови ЗДПІ, з 1966 — кандидат наук.
В1966 р. захистив кандидатську дисертацію „Говори долини р. Кінської”.
В 1968 р. звільнений з роботи за патріотично-демократичні переконання. Через
рік поновлений на службі у званні асистента,
1973р. – кандидат філологічних наук,
1976 –захистив докторську дисертацію,
а з 1984 року — доктор філологічних наук, із 1987 року — професор.
У 1985 - 1996 роках був деканом філологічного факультету.
Дійсний член Академії наук вищої школи.
Професор опублікував понад 500 наукових праць (монографій, словників, статей
тощо). Був лауреат премій імені Петра Чубинського та Я. Новицького,
Д. Яворницького (2000р.). Упорядкував і видав кілька збірок фольклору Нижньої
Наддніпрянщини зокрема видання «Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої
Наддніпрянщини». Автор поетичних збірок «Собор душі моєї» (1998р.), «В гостях
у юності твоєї» (1999) та «У вічному двобої» (2000р.). Член Національної спілки
письменників України (з 1999р.).
Зі спогадів студентів…
«Ми прийшли у цей світ не даремно» - часто повторював Віктор Антонович.
Ця фраза стала для нього девізом життя. З виду спокійний і стриманий,
ввічливий і інтелігентний, він був людиною сильної волі, людиною наполегливою і
принциповою.
«Чабаненко не говорив, він співав, його мова линула бурхливим потоком, вона
зачаровувала своєю красою,але дуже суровим був і справедливим. В молодості
закривав за собою двері аудиторії і запізнившихся студентів чекало довге
відпрацювання. Багатьох навіть відрахували, бо не скали його іспит».
Він автор багатьох наукових розвідок у галузі літературознавства, літературної
критики, публіцистики, фольклористики. Публікує власні поезії в альманахах „
Вітрила - 69”, „Хортиця – 2”, „Великий Луг”, займався перекладами з білоруської,
польської, болгарської, сербської, словенської мов. Пізніше став перекладати
поезії з різних мов (їх об’єднують ідеї свободи, патріотизму, нескореності й
незнищенності людського духу в боротьбі зі злом) будуть видані під назвою
„Суголосся” (2004р.)
Зі спогадів В. А. Чабаненка…
Чому саме «Суголосся»? Тут є три моменти, які підтверджують цю назву.
Перше. Абсолютно всі вміщені в ній твори поетів - білоруських, німецьких,
сербських, хорватських, російських – суголосні моїм життєвим принципам, моїй
творчій уяві, поглядам на світ, на долю рідного народу. Як вони про свій народ чи
батьківщину писали, так, мені здається, і я думаю про рідний народ і Україну.
Друге. Усі ті люди, твори яких уміщено в збірці, в свою чергу суголосять між
собою. Бо й той же Гейне, й той же Богданович, й та ж Десанка Максимович, і
Христо Ботєв - хоча поети й різної, як кажуть, літературної долі, можливо,
різних соціальних та політичних поглядів, але в своїй творчості (те, що я зібрав
та переклав) вони суголосять, тобто перекликаються між собою.
І третє, найголовніше. Очевидно, що їхня поезія суголосить із сучасністю,
причому нашою українською. Там є й мотиви людської свободи, зокрема свободи
слова, волевиявлення, боротьби за кращу долю рідного народу, за збереження
національних пам’яток природи, любов до матері, до батьківщини – до всіх
святих цінностей, які мають бути зрозумілі кожній порядній людині.
Там усе це є.
Дехто каже, що в мене переклади краще виходять, ніж власні вірші. Але ж власні
вірші я починав писати ще хлопцем. Є й «захалявні». Коли служив у армії, теж
писав.
Ще у студентські роки, а потім, коли збирав діалектні матеріали для написання
дисертації, В.А.Чабаненко долучився і прислухáвся не лише до говіркового
мовлення, але й до історичної пам’яті народу про хоробрих козаків, оборонців,
славних лицарів землі української, про їхню боротьбу за волю рідної
Батьківщини. Старанно записував діалектні слова, фрази, пісні, народні прислів’я,
приказки, перекази та легенди. Згодом виник задум зібрати докупи й видати
окремою книжкою легенди і перекази збирачів-подвижників усної народної
творчості, зокрема тих, які „пройшли фольклорною нивою Нижньої
Наддніпрянщини”, доповнивши її власними записами і записами своїх сучасників.
Так з’явився збірник легенд та переказів Нижньої Наддніпрянщини „Савурмогила”. В.А.Чабаненка, записувача і дослідника потужного пласту говорів
нижньонаддніпрянського ареалу, приваблювало, насамперед, вроджена народна
мудрість носіїв говору, дотепність, семантичне розмаїття говіркового мовлення,
захоплює природа народного мислення. Свій задум передати це творче
мовностилістичне і семантичне багатство народного мовлення здійснює в серії
„Пам’ятки мовної культури Нижньої Наддніпрянщини”, до якої увійшли книги:
 „Сестра орлів. Легенди та перекази" (1991 р., 96 с.),
 „Мудре слово. Прислів’я та приказки в говірках Нижньої Наддніпрянщини"
(1992 р., 170 с.),
 „Гартоване
слово.
Постійні
порівняння
в
говірках
Нижньої
Наддніпрянщини" (1995 р., 164 с.),
 „Фразеологічний словник говірок Нижньої Наддніпрянщини” (2001 р., 200
с.),
 „Прізвиська Нижньої Наддніпрянщини” (Книга 1, 2005 р., 260 с.; Книга 2,
2005 р., 261-491 с.).
До першої збірки включено легенди та перекази, які пов’язані з історією та
героїчною боротьбою козаків Запорозької Січі і зібрані переважно укладачем.
Друге видання серії вміщує майже три з половиною тисячі прислів’їв та приказок.
Третій і четвертий збірники серії вміщують близько двох тисяч постійних
порівнянь і близько трьох тисяч фразеологізмів і є вагомим надбанням у справі
регіональної фіксації українського живого мовлення й українського мовознавства
зокрема.
Багато праці доклав В.А.Чабаненко при укладанні „Словника говірок Нижньої
Наддніпрянщини” у чотирьох томах (Запоріжжя, 1992). Словник фіксує понад
десять тисяч реєстрових одиниць, зібраних укладачем і студентами філологічного
факультету ЗНУ, і до нього введено понад тисячу лексем, що зафіксовані
укладачем серед фольклорних і етнографічних записів другої половини ХІХ –
початку ХХ століття в 175 населених пунктах колишньої Катеринославської,
Таврійської та Херсонської губерній.
У творчому доробку В.А.Чабаненка численні рецензії не лише на дослідження з
мовознавства й на художні твори. Упорядник та автор біографічних довідок про
поетів - антологія „Січовий парнас” (Запоріжжя, 2000. – 400 с.), в якій знайомить
із поезією майже сорока вихованців Запорізького національного університету.
Він є автором близько трьохсот статей в українських енциклопедіях:
„Українській радянській енциклопедії”,
„Українській літературній енциклопедії”,
„Шевченківському словнику”,
малій енциклопедії „Українське козацтво”,
енциклопедії „Українська мова”.
Видає два збірники „Моя Франкіана” (2005) і „Моя Шевченкіана” (2006), до
яких увійшли мовознавчі, літературознавчі, історичні та публіцистичні нариси,
енциклопедичні статті, публічні промови, рецензії.
Серед наукових інтересів В.Чабаненка важливе місце посідає публіцистика,
присвячена проблемам відродження мови, історії, культури і духовності
українського народу. Торкаючись дражливих питань національного відродження,
він завжди пише про українство як духовно цілісну націю, яка має не кимсь
написану, а свою власну історію і самобутню культуру.
Упродовж багаторічних роздумів, пошуків, досліджень з’являється оригінальна
наукова розвідка В.Чабаненка „Великий Луг Запорозький” (Історикотопонімічний словник. – Запоріжжя, 1999. – 331 с. + 2 карти), яку присвятив
невмирущої пам’яті вірному синові України, шляхетному лицареві й великому
страднику Петрові Кальнишу зі всім славним Військом Запорозьким Низовим”.
Це перша книжка автора про одне з див української природи та історії – Великий
Луг Запорозький, який перестав існувати після побудови Каховської
гідроелектростанції і виникнення Каховського моря.
Матеріалом для історико-топонімічного словника стали власні спостереження,
спогади земляків, друковані, архівні, картографічні джерела, легенди та перекази,
хронологічні межі якого сягають від Геродотових часів до сьогодення.
Відгомін козацьких часів у поезії В. Чабаненка «Над морем Каховським»
Вірш
Над морем Каховським
Виктор Чабаненко
Над морем Каховським реве буревій
І чайка Мазепина плаче,
Вогнями - шаблями в імлі грозовій
Лютує прокляття козаче.
Літають з вихрами громи гуркітні, Удари їх грізні, презлючі.
У хвилі гривасті, болотномутні
Зі стогоном падають кручі.
Ті кручі під себе ховає бурун Зникає правіччя в кориті
Висять над проваллями залишки трун Дідівські могили розриті...
Тут помин справляє вітровище злий,
Він виє, він скиглить і свище.
Розриті могили... Кістки повезли
На інше чуже кладовище.
Лежать поржавіллі й потрухлі хрести
На горах затвердлого глею...
То де ж нам той спокій у Бога, знайти?!
Його ж, бач, нема й під землею!
Своєрідним продовженням „Великого Лугу Запорозького” стала не менш
оригінальна книга В.Чабаненка „Українська Атлантида” (Запоріжжя, 2006. – 405
с.). Це, власне, два різних за задумом томи книги–реквієму, в яких розкривається
одна із трагічних сторінок нової української історії: затоплення Великого Лугу.
Книга В.Чабаненка – це й ода пам’яті віковічній природі, рослинному і
тваринному світу Великого Лугу, унікальній екологічній системі, які складалися
протягом багатьох тисячоліть і пішли „мутнохвиллям” на дно Каховського моря,
нашій давній людності, що творила матеріальні й духовні цінності, січовому
великолузькому товариству ХVІ–ХVІІІ століття, лицарському ордену запорожців,
що мав великий авторитет у всьому цивілізованому світі.
Зі спогадів В.А. Чабаненка…
Запорожці говорили, що „Січ – мати, а Великий Луг – батько”, де „Запорозька
Січ стала осередком, навколо якого склався військовий і політичний центр
української нації, а потім і державна система – козацька республіка... за своїм
демократичним спрямуванням була унікальним явищем у тогочасній Європі,
справжнім островом свободи в океані середньовічної авторитарності й покори”.
Середньовічній Європі запорожці показували не лише високий військовий вишкіл,
але й глибокий свідомий патріотизм, справжню демократію, правдиву віру в
Бога, освіченість, вміння господарювати і захищати власні права вільної людини,
оберігати й примножувати природні багатства.
Зі спогадів студентів…
Віктор Чабаненко, різко засудив рішення створити Каховське море, під яким
сьогодні похоронено тисячі гектарів родючих чорноземів і лук, сіножатей (площа
Каховського моря — 2155 км2 територій Запорізької, Дніпропетровської та
Херсонської областей), 5 історичних Запорозьких Січей, скіфські могили, близько
10 тисяч сільських садиб, 3 тисячі сільськогосподарських об’єктів, лісових
масивів на 150 тисяч гектарів: “…думали море збудують, а збудували болото!”.
Віктор Чабаненко одним із перших глибоко осмислив трагічні наслідки
варварського вигублення Великого Лугу передусім для духовності нашого народу.
Він подарував батьківщині унікальну енциклопедію — “Українська Атлантида”,
де увічнені назви всіх сіл Великого Лугу, річок, лиманів, імена істориків,
дослідників дніпровського краю.
У Чабаненка є вірш про руйнацію Великого Лугу «Ватаг-рятівник»
Вірш
Віктор Чабаненко
Ватаг-рятівник
Тієї осені помер Великий Луг,
Пішла на дно сплюндрована Гілея, Розгнівався загачений Дніпро
И розлився на півсвіту мутнохвиллям...
Над пінявим шаленством диких вод,
Над обширом великої руїни
Пекельний клекіт розпачем повис То птаство перелітне вирувало:
Не стало предковічних берегів,
Потоплено старі дороговкази.
Куди податися?.. В який летіти бік?!
І як із цього вирватись одчаю?!
Та раптом сонце вийшло із-за хмар І з гущі ватаг вилетів пташиний,
Звитяжно і заклично проячав –
Полинув радісно, нестримно на світило!
За ним, отямившись, у вирій подались
Його брати, що збилися з дороги.
Згуртовані, врятовані ключі
У сонячних розтали високостях!..
Коли сколочений, стрімкий життя потік
Понищить нам усі дороговкази,
Прямуймо, браття, сонцеві навстріч,
Як птаство те, що вирвалось з одчаю!
(17.08.1977р.)
Зі спогадів В.А. Чабаненка…
Про «геніальний сталінський план перетворення природи», яким було
передбачено будівництво Каховської гідроелектростанції, я почув уперше восени
1950 року в Балківській школі. Мене приголомшило повідомлення про те, що
геніальний вождь хоче затопити Великий Луг. Після уроків я йшов додому сам,
без товаришів і терзав душу наївно-дитячими питаннями: «Як затоплять плавні,
то де ж тоді пастимуться череди?» «А де ж тоді бджоли діда Зінька
братимуть мед?» «А де я буду вудити рибу?» «А де ж ми коситимемо сіно для
корови Мартусі» «А де ж ми на Трійцю наріжемо осоки й нарвемо м‘яти?»
Відповіді на ці питання я не знаходив і через те вперше почав сумніватися в
геніальності
«батька
всіх
племен
і
народів».
Будівництво Каховської ГЕС почалося того ж року. У 1951-1952 роках нам
сказали, що буде затоплятися Великий Луг і наше село підпадає під евакуацію.
Нам запропонували виселятися в Балки (половина села в Балки й виселилася). Мій
тато не захотів їхати в степ. У Кушугумі на той час жив мій хрещений батько
Андрій Чорненко, який працював водієм на самоскиді. Він порадив батькові
переїжджати
до
Кушугума,
поближче
до
Запоріжжя.
А наше село поступово загинуло. У чагарниках стоять три чи чотири хатки в
такому місці, що море не може їх змити. Років дванадцять тому декілька
чоловік, у тому числі й я, організували (через листування та інші засоби) зустріч
жителів села, що загинуло. З’їхалися з різних світів земляки віком від п’яти до 92
років. Зустрілися в колишньому піонерському таборі. Були плачі, обійми, пісні. Як
ми все це згадували: «Де наше село? Нема нічого, зникло, все розорено. Який
настав світ?» Дуже зворушлива була зустріч. Ото моя батьківщина. Моє село
було розташоване під горою, яка йшла аж до Білозірок, а воно - на самому низу
на березі Великого Лугу. Я виходив на отой курган (тепер його розрівняли), у
гарну днину звідси було видно Нікополь, Кам’янку-Дніпровську, весь Великий Луг,
Тарасівку, Запоріжжя. На Великому Лузі були козацькі гнізда. Усе тут було, про
що співала моя мама, а вона дуже гарно співала про луг, про калину, про вербу,
про могили, про степ, про Дніпро. Мені здавалося, що це – зосередження всього
українського життя й світу в нашому селі. Тут переплелися надзвичайна краса
мого краю та якась його приреченість. Усе це, мабуть, і дало перший поштовх
тому, що я почав на світ дивитися критичним оком.
Уривок з книжки “Українська Атлантида” В.Чабаненка …
“З настанням осені 1955 року великолузька долина почала затоплюватися.
Затоплення відбувалося поступово, і вже через рік вода піднялася аж до високих
гряд у Кушугумських плавнях. Я тоді був студентом 3-го курсу Запорізького
педінституту… Мене страшенно вразила картина, яка відкривалася на заході:
майже по всій долині вирувала бурунилася каламутна вода, в ній плавали колоди й
купи хмизу; на незатоплених грядах горіли сухі трави, а в похмурому небі
бентежно поривалися то в один бік, то в інший зграї перелітного і місцевого
птаства. Рвучкий холодний вітер доносив запах згарища і якесь тисячоголосе
тужіння. Плакала, конаючи, природа; розпачливо ячали під хмарами лебеді,
журавлі й дикі гуси; вони втратили предковічні орієнтири по дорозі у вирій. Я
теж плакав і сам собі поклявся, що колись про все бачене розповім людям”— це
абзац зі згаданого фундаментального видання В. Чабаненка.
Відзнаки В. А. Чабаненка
Лауреат премій ім. П. Чубинського (1996), Я. Новицького (1999) та
Д. Яворницького (2000).
Товариством «Просвіта» ім. Т. Шевченка нагороджений медаллю
«Будівничий України» (2000).
Помер Віктор Антонович Чабаненко 9 лютого 2014 року (76 років) у
м. Запоріжжя.
Поховано на кладовищі селища міського типу Кушугум в Запорізькому районі.
17 лютого біля першого корпусу Запорізького національного університету
урочисто відкрили меморіальну дошку відомому
українському професору мовознавцю Віктору
Антоновичу Чабаненку. Щоб вшанувати пам'ять
ученого біля ЗНУ зібралися його родина, колеги,
студенти, друзі та представники Запорізької
обласної
ради.
Мудрого викладача та людину
вшанували хвилиною мовчання.
Прозвучали слова подяки від ректора
університету Миколи Фролова, який
наголосив на зусиллях, які доклав для
розвитку науки видатний мовознавець.
Виконуючий обов’язки директора Департаменту освіти і науки Віктор Захарчук
згадав, як сам був студентом Віктора Антоновича, і з яким задоволенням ходив на
його лекції та брав участь в експедиціях під його керівництвом. Також розповів,
що в Кушугумській школі відкрили музей В. Чабаненка та куточок пам’яті.
9 лютого у річницю смерті Віктора Чабаненка у другому корпусі відкрили
навчальну аудиторію і назвали в його честь. В минулому це була кафедра вченого,
якою він завідував з часу її заснування. Директор Департаменту культури,
туризму, національностей та релігій міської адміністрації Владислава Мороко
висловив сподівання, що згодом з’явиться корпус імені професора.
Сьогодні на Асамблеї діячів культури Запоріжжя підтримали пропозицію
громадської організації «Джерело землі» щодо присвоєння звання почесного
громадянина міста Віктору Антоновичу Чабаненку.
Автор
2   документа Отправить письмо
Документ
Категория
Без категории
Просмотров
17
Размер файла
1 080 Кб
Теги
чабаненко, виступ
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа