close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

NIKA KURSACh

код для вставкиСкачать
З М І С Т
Вступ --------------------------------------------------------------------------------------- 3
РОЗДІЛ 1. ПЕРСПЕКТИВИ ВСТУПУ УКРАЇНИ ДО ЄС
1.1 Євроінтеграція як об'єктивний історичний процес ------------------- 9
1.2 Стан взаємин України та Європейського Союзу --------------------- 13
РОЗДІЛ 2. ПОЗИТИВНІ НАСЛІДКИ ВСТУПУ УКРАЇНИ ДО ЄС
2.1. Економічні вигоди від вступу України до ЄС----------------------21
2.2. Економічні переваги від вступу України до ЄС ------------------26
РОЗДІЛ 3. НЕГАТИВНІ НАСЛІДКИ ВСТУПУ УКРАЇНИ ДО ЄС
3.1. Економічні загрози від вступу України до ЄС---------------------34
3.2. Економічні недоліки від вступу України до ЄС--------------------35
Висновки --------------------------------------------------------------------------------- 39
Список використаної літератури ---------------------------------------------------- 47
ВСТУП
Після здобуття незалежності Україна відразу стала помітним державним утворенням у європейському розкладі сил. В Європі вона посідає друге місце за площею, поступаючись лише Росії, та шосте місце за населенням, знаходячись в самому центрі європейського континенту на перехресті торговельних, фінансових, енергетичних шляхів та інформаційних потоків.
На сьогодні увага світу прикута до України. Відомий політолог З.Бжезинський у "Великій шахівниці" визначив їй роль стратегічного геополітичного фактора на сучасному європейському просторі8, а американський дипломат С.Телбот справедливо охарактеризував незалежну Україну як ключовий момент в новій Європі після холодної війни, зважуючи на її геополітичне становище102. У зв'язку з цим "зовнішня політика України, її європейський вибір, повинна будуватися як на реаліях сьогодення, так і на історичних традиціях".
Характер взаємозв'язків України зі світом, який глобалізується, є одним із самих складних і важливих питань сучасного розвитку. За шістнадцять років незалежності суспільство так і не отримало чіткої та однозначної відповіді на запитання: яке місце буде займати Україна у світі, що стрімко змінюється?
З іншої сторони, лише за останні десять років радикально змінились і сама система міжнародних відносин, і традиційні уявлення про базові принципи її організації. Країна, яка не бажає або не здатна вписатися в магістральні світові тенденції, опиняється в ізоляції - її ініціативи ігноруються, повз неї проходять фінансові джерела. Навіть, конкурентноздатні галузі економіки поступово деградують, й така країна перестає приймати участь у глобальному поділі праці, їй загрожують бідність і відсутність реальної перспективи.
Сучасні тенденції світового розвитку ставлять перед Україною нові проблеми та потребують від неї активної участі в їх рішенні. Характерною рисою сучасного світового соціально-економічного розвитку є бурхлива динаміка інтеграційних процесів у світі та Європі зокрема. При цьому навіть ті країни, які не входять до складу інтеграційних об'єднань, неминуче відчувають на собі їх відчутний вплив. На європейському континенті таким інтеграційним угрупованням є Європейський Союз, розширення якого призвело до того, що Україна отримала з Євросоюзом спільний кордон. Це відкрило нові можливості для поглиблення співпраці, та водночас і мусить відповідати на нові виклики. В даній роботі викладені найголовніші міркування й аргументи щодо переваг та недоліків європейської інтеграції України та пропозиції щодо наступних першочергових ініціатив з боку нашої країни.
Відновлення історичних традицій європейської орієнтації України відбулося з проголошенням незалежності. Тому європейський вибір України зумовлений усвідомленням інтеграції як фактора сприяння державній незалежності, безпеці, політичній стабільності, економічному розвитку, інтелектуальному процесу, відновлення європейської сутності країни81, с.27. Ставлячи перед собою мету інтеграції до європейських структур, Україна усвідомлює, що західним державам належить провідна роль у сучасній міжнародній системі, зокрема у всесвітньому економічному комплексі і в міжнародних інституційних механізмах управління глобальними та регіональними процесами.
Актуальність теми даної роботи полягає в тому, що завдання інтеграції України в європейський політичний та економічний простір, які неодноразово проголошувалися в якості пріоритетного вектора входження в свiтове господарство, поставили на порядок денний розвиток всебічного співробітництва з Євросоюзом. Різностороннє співробітництво з Євросоюзом не тільки відповідає природному геополітичному напряму інтеграційної стратегії України, але є ключовим практичним засобом формування ефективної відкритої економіки.
Ці положення, які характеризують значущість теми дослідження, підтверджуються положеннями Спільної Стратегії ЄС щодо України, прийнятої на Гельсінській сесії Європейської Ради в грудні 1999 р. Зокрема мова йде про заявлену готовність ЄС підтримувати Україну при розбудові демократичного суспільства, виробленні макроекономічної політики, оздоровлення суспільної фінансової системи тощо.
Актуальність дослідження зумовлюється необхідністю глибокого всебічного вивчення наслідків вступу нашої держави в європейське співтовариство. В даний час, коли Україна широким фронтом виходить на західноєвропейський соціально-економічний простір, великого значення набуває інтеграція України в Європу. Таким чином, самостійність України зовсім не означає її самоізоляції на міжнародній арені. Сучасні тенденції світового розвитку ставлять перед Україною нові проблеми та потребують від неї активної участі в їх рішенні. Характерною рисою сучасного світового політичного та соціально-економічного розвитку є активізація інтеграційних процесів у світі та Європі зокрема. При цьому, навіть, ті країни, які не входять до складу інтеграційних об'єднань, неминуче відчувають на собі їх відчутний вплив. Після останнього розширення ЄС на Схід Україна стала безпосереднім сусідом Євросоюзу. Це відкриває нові можливості для поглиблення співпраці, та водночас і змусить відповідати на нові виклики. В даній роботі викладені найголовніші міркування й аргументи на користь європейської інтеграції України, з одночасним вивченням стратегічних і тактичних наслідків такої інтеграції для України та надані пропозиції щодо наступних першочергових превентивних заходів з боку нашої країни.
Метою даної роботи є аналіз різносторонньої співпраці України з країнами Західної Європи в разі інтеграції України до ЄС, вивчення характеру довгострокових та короткострокових факторів впливу процесів європейської інтеграції на українське суспільство, виявлення на цій основі відповідних переваг та недоліків, потенційних нагод і загроз для України за умов її входження до Європейського Союзу. Відповідно до даної мети визначені наступні завдання:
* дати характеристику сучасного стану взаємовідносин України з країнами ЄС;
* визначити потенційні наслідки впливу політичних, економічних, культурних (ідеологічних) форм євроінтеграції на подальший розвиток України;
* проаналізувати переваги і недоліки для України в разі інтеграції в ЄС;
* розкрити основні шляхи подолання негативних наслідків та визначення місця України в об'єднаній Європі;
* дати рекомендації щодо вдосконалення політичної, економічної та ідеологічної співпраці між Україною та ЄС.
Об'єктом дослідження є процеси інтеграції України до ЄС та їх вплив на геополітичну та геоекономічну модель України.
Предметом дослідження є позитивний і негативний вплив на політичну, економічну, соціальну, культурну (ідеологічну) сфери України в разі вступу її до ЄС та адаптації українського суспільства до нових суспільно-політичних, економічних та культурно-психологічних умов.
Теоретичною і методологічною основою роботи послужили закони і нормативні акти, публікації друковані, періодичні видання. Під час написання даної роботи опрацьовано значну кількість наукової літератури (друковані публікації, періодичні видання тощо), нормативно-правову базу та інформаційних джерел, і передусім інтернет-ресурсів, серед яких слід виділити матеріали Центру Європейської інформації та документації, Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова, офіційного сайту Міністерства юстицій України, Державний комітет статистики та ін. Слід відмітити таких авторів, як А.С Гальчинський, О.А. Корнієвський, В. Опришко, В. Посельський, в статтях яких детально розкрита нормативно-правова база стосунків Україна-ЄС, глибокий аналіз цих відомостей, детально переглянуті проблеми і перспективи розвитку стосунків Україна - ЄС, а також суспільно-політичних діячів Є.Д.Холстініна, О.Дугіна, З.Бжезинський, О.Лєдяєва, С.Хантінгтона.
При підготовці матеріалу для написання даної магістерської роботи, переглядаючи наукові доробки та політологічні статті, мимоволі закрадалась думка - дежавю й на спогад приходили не такі далекі роки перебування України в СРСР, коли стратегічні державні плани розвитку країни подавалися, виключно, з позитивної сторони. Так, під час добору тематичного матеріалу зустрічалися, у переважній більшості, судження авторів та науковців про виключно позитивну роль вступу України в ЄС. Якщо й зустрічалися згадки про недоліки чи негативи такого вступу, то вони мали характер одностороннього чи поверхневого вивчення даної проблеми та занадто ідеалізованого переконання того, що такі недоліки не мають вирішального значення.
Оскільки в науково-практичній літературі, особливо авторів західного регіону України, є достатньо напрацювань з питання позитивів вступу України до ЄС, то при написанні даної роботи були розглянуті також негативні сторони євроінтеграції, зберігаючи наукову об'єктивність.
Оскільки національна ідея України та мораль нашого суспільства глибоко насичені біблійними християнськими ідеалами, то вивчення деяких аспектів вступу України в ЄС проводились з точки зору відповідності їх національним традиціям і християнського суспільного вчення.
Структура роботи складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку літератури.
РОЗДІЛ 1
ПЕРСПЕКТИВИ ВСТУПУ УКРАЇНИ ДО ЄС
1.1 . Євроінтеграція як об'єктивний історичний процес
В 1306 р. французький юрист П.Дюбуа розробив план "Повернення святої землі, де проголошувалась ідея утворення в Європі "Християнської республіки", метою якої було підтримання мирного співіснування християнських держав і спільна боротьба проти мусульман74. Ця пропозиція, на думку російського дослідника С.Камашкіна, є першим в історії прикладом реалізації ідеї перетворення Європи національних держав на цілісну федерацію, що забезпечує мир і безпеку на континенті81, с.29.
Європейська інтеграція на сучасному етапі - це магістральний напрямок розвитку континенту, який визначить ситуацію в самій Європі у третьому тисячолітті, так і її місце у світі. З часу свого заснування в 1957 р. (ЄЕС, а сам ЄС - 1991) Європейський Союз поступово перетворився на один із найпотужніших політичних і фінансово-економічних центрів сучасного світу, ключовий компонент новоствореної архітектури європейської безпеки, ядро системи європейських стандартів.
Європейська інтеграція та членство в ЄС проголошено стратегічною метою України82, оскільки це є найкращим способом реалізації національних інтересів, побудови економічно розвинутої та демократичної держави, зміцнення позицій у світовій системі міжнародних відносин.
Об'єктивний закон глобалізації сучасного світу, за твердженням Р.Робертсона, попереджає, що "країни, які виявляться неспроможними зайняти місце в експресі світової цивілізації, неминуче опиняться під його колесами" 25.
Інтеграційні процеси в Західній Європі тісно пов'язані з поглибленням міжнародного поділу праці та задоволення суспільних потреб розвитку світового господарства. Вони підштовхувались високим рівнем розвитку продуктивних сил, поглибленням спеціалізації виробництва в умовах відносно незначних масштабів внутрішніх ринків країн Західної Європи. Необхідно відзначити, що вагомим чинником інтеграційних процесів у Європі стала й необхідність протидії цілковитому домінуванню США у світовому господарстві. 1948 р. США виробляли понад 60% сукупної продукції промислово розвинутих країн, на частку США припадало близько половини усіх довгострокових зарубіжних капіталовкладень і майже 80% усіх золотих запасів капіталістичного світу62. Крім того, створена після війни система міжнародних валютних та інших економічних відносин, а також мережа міжнародних економічних організацій - МВФ, МБРР. ГАТТ - були побудовані таким чином, щоб зміцнити економічне становище і вплив США, які домінували і у політичних союзах: від НАТО до АНЗЮС. Жодна країна Західної Європи поодинці не могла бути для США рівноправним партнером, для цього потрібен був міцний і довгостроковий економічний союз, єдиний господарський простір, який міг би зіставитися із національним господарством США.
Європейський Союз об'єднує 27 країн з метою забезпечення миру та процвітання їх громадян в рамках все більш тіснішого об'єднання на основі спільних економічних, політичних і соціальних цілей. Країни Союзу твердо сповідують збалансований і стійкий, соціальний та економічний прогрес. Це досягається шляхом створення простору без внутрішніх кордонів, укріплення економічної та соціальної інтеграції й утворення економічного і валютного союзу. Створення єдиного ринку для 500 млн. європейців забезпечує свободу переміщення людей, товарів, послуг та капіталу.
ЄС є членом світового співтовариства і його роль в міжнародних відносинах виходить далеко за межі позицій та дій щодо Спільної зовнішньої політики та політики безпеки. ЄС - це також і найбільший суб'єкт світової торгівлі. Крім того, він є найбільшим фінансовим донором для країн, що розвиваються, та одним з найбільших - для Близького Сходу. Західноєвропейська інтеграція у своєму розвитку пройшла такі етапи: 1958-1968 рр. - етап створення митного союзу; 1987-1992 рр. - етап завершення формування спільного ринку;
з 1993-1999 р. - етап створення економічного та валютного союзу. Сьогодні відбувається суперечливий процес формування й зміцнення політичного союзу, що зокрема, знаходить своє вираження в конституційному процесі.
В процесі свого становлення Євросоюз пройшов декілька кроків розширення. Перше розширення Європейського Співтовариства 1973 р. ознаменувалось приєднанням Данії, Ірландії і Великобританії. Друге розширення 1981 р. завершилось приєднанням до Співтовариства Греції, переговорний процес якої тривав десятиліття. Під час третього розширення 1986 р. до ЄС вступили Іспанія і Португалія. Внаслідок четвертого розширення 1995 р. приєднались Австрія, Швеція, Фінляндія. В середині 90-х років довготривалий процес розширення Євросоюзу завершився входженням у його членство 15 країн. Новий етап розширення ЄС відбувся у 2004 р. приєднанням Естонії, Кіпру, Латвії. Литви, Мальти, Польщі, Словаччини, Словенії, Угорщини та Чехії, а завершився в 2007 р. вступом до ЄС Румунії та Болгарії.
На Единбурзькому самміті а грудні 1992 р. були запропоновані доповіді Єврокомісії про шляхи дальшого поглиблення Інтеграції і опрацьовані загальні умови вступу в ЄС. Ст. 237 Римського договору про заснування Співтовариства наголошувала, що членство в Співтоваристві є відкритим для європейських країн63, с.6, а Маастрихтський договір 1992 р. (ст.10) встановлював право будь-якої європейської держави звернутись із заявою про прийняття в члени Союзу, при цьому умови її приєднання до договорів, які засновують Союз, і все необхідне у зв'язку з цим регулювання мають бути предметом угоди між державами-членами і державою-заявником, яка підлягає ратифікації усіма державами-учасниками, згідно з їх конституційними процедурами. В червні 1993 р. Європейська Рада на своєму засіданні в Копенгагені визнала право країн Центральної та Східної Європи вступати до ЄС після виконання ними вимог за трьома критеріями:
- політичного: стабільність установ, які гарантують демократію, верховенство права, дотримання прав людини та захист прав меншин;
- економічного: дійова ринкова економіка:
- членського: зобов'язання, що випливають із факту вступу до ЄС, зокрема визнання його політичних, економічних та монетарних цілей.
Так звані "копенгагенські критерії", або критерії вступу були підтверджені в грудні 1995 р. на Мадридському засіданні Європейської Ради, яка підкреслила, крім того, значення перебудови адміністративних структур країни-заявника і створення умов поступової гармонійної інтеграції в ЄС63, с.16. Втім ЄС лишає за собою право визначати момент, коли він буде готовий прийняти нових членів.
Критерії конвергенції (зближення) - умови, виконання яких дає державам ЄС право приєднатися до третього етапу Економічного та монетарного союзу. Угода про ЄС визначає п'ять критеріїв конвергенції, які стосуються цінової стабільності, дефіциту бюджету, державного боргу, стабільності національної валюти та відсоткових ставок. А саме:
- відношення державного дефіциту до валового внутрішнього продукту не повинно перевищувати 3%;
- відношення державного боргу до валового внутрішнього продукту не повинно перевищувати 60%;
- стабільність цін і сталість середніх темпів інфляції протягом одного року до проведення оцінювання; при цьому показник росту інфляції не може більш ніж на півтора відсотки перевищувати відповідні показники трьох найкращих (з погляду цінової стабільності) країн-членів;
- довгострокова номінальна відсоткова ставка не повинна перевищувати більш, ніж на два відсотки відповідні показників трьох найкращих (з погляду цінової стабільності) країн-членів;
-протягом щонайменше двох років і без значного напруження збоку відповідної країни, нормальне відхилення величини обмінного курсу не повинно виходити за граничні значення, передбачені механізмом обмінного курсу країн-членів.
Концепція "європеїзації", яка ґрунтувалась на тезі: членство в ЄС визначає: вибір пріоритетів внутрішньополітичного розвитку держав, напрямку реформування їхніх економічних, політичних та соціальних інституцій, поглиблення національної ідентичності на національному рівні.
1.2 . Стан відносин України та ЄС
Стан відносин України та Європейського Союзу слід розглянути у формальному та фактичному форматах.
З формальної сторони, двосторонні стосунки Україна - Європейський Союз були започатковані після здобуття Україною незалежності. В грудні 1991 р. Європейські Співтовариства, відзначивши демократичність всеукраїнського референдуму, визнали незалежність та суверенітет України110. Тоді вперше пролунав заклик Євросоюзу до України підтримувати з державами-членами Європейських Співтовариств відкритий і конструктивний діалог.
Позиція України щодо Європейського Союзу вперше на законодавчому рівні була сформульована в Основних напрямах зовнішньої політики України, що були схвалені Верховною Радою України 02 липня 1993 р.
В якості інструментів цієї стратегії ЄС активно використовує різні рівні розширення. На даний момент можна виділити п'ять основних рівнів європейського розширення: загальна пан'європейська політика, країни-сусіди, кандидат на членство, членство і поглиблення інтеграції в рамках ЄС.
Існуючі відносини Україна - ЄС перебувають на першому рівні інтеграції, коли сторони визнають наявність загальних інтересів та ЄС сприяє поширенню на даній території "європейських цінностей". У випадку України, пан'європейська політика ЄС регулюється Угодою про партнерство та співробітництво103. Україна стала першою серед країн СНД, що уклала угоду про партнерство і співробітництво з Європейським Союзом, де було визначено правовий механізм взаємодії між двома сторонами. Вона була підписана 14 червня 1994 р. у Люксембурзі та 10 листопада 1994 р. ратифікована Верховною Радою України. Угода набрала чинності з 01 березня 1998 р., після ратифікації УПС всіма державами-членами ЄС. Документ став базовим для розширення політичного діалогу та економічного співробітництва України та Європейського Союзу, відкриваючи нові можливості для поступового наближення України для вступу до ЄС. Проте, дана угода не є основою для інтеграції в європейський економічний простір. В ньому лише обумовлюється можливість встановлення зони вільної торгівлі, але не передбачає часового плану його впровадження. Подальша економічна інтеграція України на євроринки вимагає нового типу угоди.
У тому ж 1998 р. було створено Комітет Україна - ЄС. Перше засідання Комітету, що відбулося 05 листопада 1998 р. у Брюсселі, відкрило новий етап відносин, які повинні були перейти у стадію практичної імплементації положень Угоди про партнерство та співробітництво, стало черговим кроком у процесі зміцнення основи дійсного партнерства з ЄС, реалізації наміру України щодо набуття асоційованого, а згодом й повного членства в ЄС.
Проте, в Угоді про партнерство і співробітництво прямо не йдеться про перспективи приєднання України до ЄС. Не визначено перспективи набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі і в Спільній стратегії ЄС щодо України, ухваленій на Гельсінському самміті Євросоюзу 11 грудня 1999 р. Разом з тим у цьому документі Європейський Союз вперше визнав "європейські прагнення України" та привітав її "проєвропейський вибір" 97.
Ще однією важливою віхою 1998 р. у розвитку двосторонніх стосунків України з ЄС стало ухвалення Указом Президента України "Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу". Набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі було проголошено стратегічною метою, а отримання статусу асоційованого члена-головним зовнішньополітичним пріоритетом України99.
Наблизити Україну до ЄС повинно було ухвалення нових документів. Так, у грудні 1999 р. було схвалено Спільну стратегію ЄС щодо України. У вересні 2000 р. Указом Президента України схвалено Програму інтеграції України до Європейського Союзу86. Орієнтацію на євроінтеграційний курс було включено в усі наступні урядові програми та щорічні послання Президента до Верховної Ради України.
Ухвалюючи Спільну стратегію щодо України, розраховану на чотирирічний термін, Європейська Рада визнала, що успішна та стабільна Україна якнайліпше відповідає інтересам Європейського Союзу, було, зокрема, підкреслено, що повне виконання Угоди про партнерство і співробітництво є передумовою успішної інтеграції України в економіку Європи та допоможе Україні утвердити свою європейську ідентичність97.
Таким чином, незважаючи на те, що Спільна стратегія засвідчила політичну неготовність Європейського Союзу до розгляду на цьому етапі питання про майбутні перспективи України щодо членства в ЄС, вона запропонувала нові сфери і можливості для поглиблення співпраці, які, за умови їх відповідного використання, відкриють Україні двері до ЄС.
Тоді ж Україна звернулась до Європейського Союзу з проханням надати їй статус асоційованого члена, на що Україні запропонували статус "сусіда ЄС", більш детальне пояснення якого з'явилось лише рік потому.
Основні принципи нової політики Сусідства були викладені у зверненні Єврокомісії та Ради Європейського союзу до Європарламенту "Розширена Європа - сусідство: новий вимір наших відносин із східними та південними сусідами"79. Мета нової політики сусідства - забезпечити рамки для розвитку нових відносин із країнами-сусідами ЄС, які б у середньостроковій перспективі не включали перспективи членства або участі в інститутах Союзу. Політика сусідства передбачає наявність Плану дій, заснованого на аналізі досягнень та невдач у відносинах між сторонами.
Етапним щодо інтеграції України в європейський економічний простір стало підписання в Женеві 19 червня 2000 р. Декларації Україна - ЄАВТ, де визначені основні напрями й інституційні засади співробітництва сторін, а також отримання Україною статусу країни з ринковою економікою у антидемпінгових справах (постанова Ради ЄС від 9 жовтня 2000 р.). 31 травня 2002 р. Президент України в своєму щорічному зверненні до парламенту "Про внутрішній та зовнішній стан України" під назвою "Європейський вибір" виставив наступні цілі: - в 2003-2004 рр. підписати угоду з ЄС про асоційоване членство та провести переговори про зону вільної торгівлі; - в 2004-2007 рр. Україна повинна була виконати усі необхідні процедури для набрання чинності угоди про асоційоване членство та стати ним;
- в 2005-2007 рр. Україна повинна була створити Митний союз з ЄС;
- в 2007-2011 рр. - слід виконати умови, необхідні для вступу в ЄС.
Згідно ухваленої Спільної стратегії ЄС щодо України, Європейський Союз визнає європейські прагнення України та вітає її європейський вибір. План дій, що був ухвалений в 2005 році, підтримує мету України інтегруватися до європейських економічних та соціальних структур, що першочергово передбачає: - наближення законодавства України, норм і стандартів до законодавства ЄС;
- підтримка вступу України до Світової організації торгівлі;
- створення вільної торгівлі ЄС - Україна.
Дана стратегія має три основні цілі:
1) підтримувати процес переходу до демократії та ринкової економіки в Україні;
2) вирішувати спільні проблеми (захист довкілля, безпека тощо);
3) зміцнювати співпрацю між ЄС та Україною в сферах юстиції та внутрішніх справ.
Як же виглядає фактична сторона відносин України та ЄС? Нормативно-правова та інституційна база для зближення України та ЄС була достатньою. Однак певні закони в Україні ухвалювалися формально, в політичній практиці не реалізувалися. За цього часто проголошувалося, що в державі є інші пріоритети, т.зв. "власний національний шлях" 78, якого не замінити з надто прагматичними партнерами.
Очевидно, що сучасні слабкі євроінтеграційні позиції України та її невідповідність політичним і економічним критеріям для вступу до ЄС є закономірним результатом непослідовності і зволікання у здійсненні реформ - роки тупцювання на місці залишили Україну позаду тих країн Центральної і Східної Європи, які наполегливо здійснювали складні ринкові перетворення. Домінування "декларативної" і брак "імплементаційної" культури в органах виконавчої влади, слабка інституційна і функціональна закріпленість пріоритетності політики європейської інтеграції у повсякденній діяльності Уряду, неефективні механізми міжвідомчої координації і моніторингу виконання ухвалених рішень, низький рівень фахової підготовки і знань державних службовців навіть вищої ланки того, що стосується європейської інтеграції, негативно впливають на реалізацію Угоди про партнерство і співробітництво та Стратегії інтеграції до ЄС.
Успіхи української дипломатії і заслужене визнання позитивної ролі України в підтриманні регіональної безпеки виявилися недостатніми, аби компенсувати брак структурних реформ всередині країни. Не можна вважати серйозним аргументом пояснення розриву між намірами та деклараціями, з одного боку, та їх імплементацією, з другого, передовсім у сфері європеїзації українського законодавства, лише тяганиною парламентських процедур чи, тим паче, "неконструктивною опозиційністю" Верховної Ради78.
Корпоративна закритість системи державного управління, високий рівень корупції, слабкість демократичних інституцій і нерозвиненість громадянського суспільства, утиски свободи преси, політичні проблеми, що викликали критику Ради Європи, відсутність стабільного національного консенсусу з ключових питань внутрішнього розвитку і зовнішньої політики утворюють вкрай негативне тло для відносин України з ЄС і загрожують перетворити Україну на країну-аутсайдера.
Суперечливість ситуації донедавна фактично замовчувалася. Київ виконував певну програму-мінімум, що влаштовувала Брюссель, а українська влада зберігала респектабельний імідж європейської та мала змогу говорити про інтеграцію. Будь-які прояви уваги держави, зацікавленість у співпраці використовувалися для легітимізації політики влади, підвищення її вкрай низької популярності. Такий стан справ склався вже кілька років тому і, загалом, він не є секретом для західних партнерів. Доки в Україні не було серйозної демократичної опозиції, потенціал зближення з Європою вичерпувався тактичними інтересами чинного режиму. Яким би суперечливим не був підхід Києва до співпраці з ЄС, сподіватися на краще не було підстав.
Протягом 2002 р. остаточно сформувалася нова якісна ситуація: готовність і здатність влади реалізувати "європейський вибір" вже не відповідали можливостям країни і очікуванням суспільства. На цьому фоні ставали помітнішими невідповідності між деклараціями чинної влади та її практичними діями. Одночасно активізувалися по-європейськи орієнтовані політичні сили. Влада була змушена реагувати на появу політичних конкурентів, які були більш органічними представниками демократичних цінностей і користувалися дедалі більшою популярністю у суспільстві.
Водночас динамічні процеси у європейських і євроатлантичних структурах теж підштовхували до рішучих дій. Швидкий розвиток і поглиблення інтеграційних процесів, їх інституалізація й обростання нормами призвели до жорсткої структуризації міждержавних відносин. Виникла нова реальність - Європа, що визначається не географічне, а за рівнем суспільного у широкому розумінні розвитку. Відповідно з'явилася і школа оцінки держав континенту з рівнем відповідності високим неформальним стандартам. Членство у Європейському Союзі, набуття статусу кандидата чи отримання відмови позначили болючу диференціацію значної частини країн, передусім посткомуністичних. Виявилося, що не можна бути повноцінною європейською країною, не вступивши до Євросоюзу. Більше того, для держави бути в Європі, а не в ЄС, означає отримати офіційну оцінку як недемократичної країни, як недостатньо цивілізованого партнера.
Україні відмовили у вступі і, навіть, у асоційованому членстві у ЄС. Їй порекомендували не відволікатися дискусіями про форму взаємин з ЄС, а натомість працювати над втіленням проголошених планів євроінтеграції. Передусім - це взаємодія у форматі загальноєвропейської зовнішньої політики, окреслена у спільній стратегії ЄС щодо України. Не вичерпаною є програмою адаптації національного законодавства до законодавства ЄС.
Жак Делор, колишній голова Єврокомісії та архітектор нинішньої фази інтеграції, висловив нещодавно серйозне занепокоєння за майбутнє ЄС. На його думку, Брюссель поквапився з розширенням, прийнявши країни, які не зміцнюють, а послаблюють союз. Іншими словами, не "виробників", а "споживачів" "стабільності та процвітання" 32. Ж.Делор побоюється, що через 15 років ЄС як інтеграційний механізм просто припинить існування, перетворившись у велику зону вільної торгівлі.
Докорінно змінилися погляди на європейську інтеграцію України із обранням Президентом України В. Ющенка. У своєму виступі на Майдані незалежності він заявив: "Наш шлях у майбутнє-це шлях, яким іде об'єднана Європа. Ми з її народом належимо до однієї цивілізації, поділяємо одні цінності. Історія, економічні перспективи, інтереси людей дають чітку відповідь на питання - де нам шукати свою долю. Наше місце - в Європейському Союзі. Моя мета - Україна в об'єднаній Європі" 117.
Для реалізації завдань європейської інтеграції України необхідно отримати від Європи певні горизонти та цілі, які наповнювати змістом, щоб вийти на рівень переговорів із Євросоюзом про вступ України до ЄС.
Своє бачення етапів та часових проміжків розвитку співтовариства з ЄС визначив Міністр закордонних справ України Б.Тарасюк. У 2007 р., на його думку, необхідно закрити питання надання Україні статусу країни з ринковою економікою, розпочати переговори щодо пом'якшення візового режиму для українців, вступити до СОТ101.
Важливим є схвалення Урядом України Плану дій Україна - ЄС. І хоча План дій містить заходи з орієнтацією з боку ЄС на попередню українську владу, не є новими для українських інтересів і включені до Плану дій додаткові 10 пунктів, однак їх схвалення дає змогу розпочати реалізацію положень плану, які відповідають національним інтересам України.
Основними формами співробітництва України та Європейського Союзу сьогодні є технічна допомога, торгівля та інвестиційна діяльність. За обсягами технічної допомоги з боку ЄС Україна займає друге після Росії місце серед колишніх радянським республік. Головними пріоритетами такої допомоги, що здійснюється в межах програми ТАСІС, є ядерна безпека та захист довкілля, реструктуризація державних підприємств, розвиток приватного сектора79.
Крім внутрішніх перешкод щодо вступу України в ЄС, все більшої ваги набувають перешкоди зовнішні. Так, після останнього розширення ЄС на Схід в середовищі політиків та економістів країн-членів Євросоюзу почали проявлятися песимістичні настрої відносно прийняття України до ЄС.
На думку європейських експертів, головна відмінність між хвилями розширення Європейського Союзу є те, що попередні трансформації ЄС відбувалися на нижчих рівнях євроінтеграції, тому країни, що приєднувалися до нього, могли брати участь у формуванні його стратегії та інституційної структури91. Крім того, отримання "членських квитків" було доволі компромісним, при зустрічних поступках з боку ЄС, тобто за сценарієм, який навряд чи можна повторити на нинішньому етапі розширення ЄС.
Принципово важливим моментом є те, що новий етап розширення відбувається на стадії завершення формування економічного та валютного союзу, значного прогресу на шляху формування політичного союзу, поглиблення співпраці у сфері безпеки. Це особливо ускладнює питання такого розширення - як у політичному, економічному, так і в правовому та процедурному аспектах.
Приєднання нових членів обумовлює істотні зміни в структурі та механізмі діяльності Європейського Союзу, що, безперечно, позначається на самому євроклубі, країнах-кандидатах і сусідніх державах.
Слід зазначити, що кожна хвиля розширення має свою соціальну ціну - збільшується територія, чисельність населення та сукупний економічний потенціал ЄС, але, водночас, зменшуються економічні показники в розрахунку на душу населення. Експерти ЄС розуміють, що розширюючи свій соціально-економічний та політичний простір, ЄС жертвує поточними інтересами забезпечення максимально високого життєвого рівня членів Співтовариства задля досягнення стратегічних цілей32. Рішення про п'яте та шосте розширення ЄС, в результаті якого до нього приєднались 12 країн, мало, швидше, політичне, ніж економічне підґрунтя, й нині є серйозним викликом майбутньому ЄС. Істотне зниження середнього в ЄС рівня ВВП на душу населення може викликати невдоволення населення нинішніх членів ЄС, адже зниження життєвого рівня заради непевних компенсацій у майбутньому - спірна формула для прагматичних європейців.
РОЗДІЛ 2
ПОЗИТИВНІ НАСЛІДКИ ВСТУПУ УКРАЇНИ ДО ЄС
2.1. ЕКОНОМІЧНІ ВИГОДИ ВІД ВСТУПУ УКРАЇНИ ДО ЄС
Макроекономічна стабільність. Економічно-торговельні відносини з ЄС - це потенційний шанс, яким треба вміти скористатися, розрізняючи наявні можливості та виправдану обережність від невиправданого оптимізму і популістських страхів.
В 1993 р. Європейським Союзом були встановлені так звані Маастрихтські критерії, дотримання яких є принциповим, а тому Україна як кандидат для входження до ЄС, змушена буде в повній мірі виконати цих критеріїв, а саме:
- стабільність цін. (Річний рівень інфляції не повинен перевищувати середній рівень інфляції у трьох країнах ЄС з найнижчим рівнем інфляції більш, ніж на 1,5%);
- дефіцит державного бюджету не повинен перевищувати 3% ВВП;
- рівень державного боргу країни не повинен перевищувати 60% ВВП;
- середнє номінальне значення довгострокових процентних ставок не повинно перевищувати 2 відсоткові пункти від середнього рівня таких ставок країн з найстабільнішими цінами9.
При підтягненні економічних показників України до європейських стандартів, створенні в країні розвинутого ринку, закріпленні тенденції до економічного зростання, вдосконаленні законодавства, розбудові демократичного суспільства, як неодмінної умови вступу України до ЄС, вже само по собі принесе Україні неабиякі економічні вигоди, оскільки прагнення приєднатися до ЄС стимулюватиме керівництво нашої держави чим скоріше досягти бажаних результатів та гарантувати економічну стабільність та зростання добробуту.
Порівняння цих критеріїв з параметрами розвитку України може слугувати і з суто практичної точки зору - як певні орієнтири для макроекономічної стабілізації в Україні, зміни якісних та кількісних показників соціально-економічного розвитку країни, що є головною умовою приєднання до Європейського Союзу. В Україні в 2000 р. вперше за роки незалежності досягнутий профіцит бюджету - 0,6%, однак, зовнішній борг становив біля 25% ВВП, темп інфляції - 16%, номінальні облікові ставки не опускалися нижче 25%28.
Проведення збалансованої та довгострокової економічної політики ЄС ґрунтується на ринковій економіці та випливає із прагнення країн-членів створити вільний економічний простір без внутрішніх кордонів та митних бар'єрів, введенні спільної валюти, запровадженні ефективних механізмів регулювання товарів і послуг.
Основними засобами європейської економічної політики є:
- багатосторонній нагляд за економічним розвитком і виконанням головних напрямків економічної політики, які у вигляді рекомендацій адресуються країнам;
- процедура надлишкового дефіциту, згідно якої країни повинні уникати надмірного дефіциту бюджету, за невиконання якого Єврокомісія вправі застосовувати певні санкції;
- фінансова підтримка країні, яка переживає значні труднощі;
- заборона перебирати на себе зобов'язання інших країн;
- заборона пільгового доступу, відповідно до якої не дозволяється надавати громадським і державним організаціям пільговий доступ до джерел фінансування105.
Саме на європейському фінансовому ринку, який сьогодні є найбільшим у світі, Україна може мобілізувати кошти, необхідні для забезпечення макроекономічної стабільності, диверсифікуючи тим самим джерела зовнішніх запозичень.
Перебування України в адміністративно-командній економіці СРСР призвело до хронічної стагнації, результатом якої є тривала руйнівна економічна криза. За роки кризи (1990-1999 рр.) обсяги ВВП скоротився на 59,2%, промислової продукції - на 48,9, сільськогосподарської на 51,5%. Реальна заробітна плата зменшилася в 3,82 раза. Найвідчутніші втрати припали на стартовий етап перехідного періоду - 1991-1994 рр. За цей час обсяг ВВП зменшився на 45,6%, промислового виробництва - на 40,4, сільськогосподарського - на 32,5%. Були повністю розбалансовані грошова та фінансова системи. Особливо болісними виявилися наслідки найвищої у світі гіперінфляції, яка в 1993 р. досягла 10256%. Дефіцит державного бюджету покривався грошовою емісією НБУ9.
Потрібно було п'ять років напруженої роботи, щоб поступово вивести українську економіку з цього катастрофічного стану. Результати політики, що здійснюється, втілені за два останні роки у високих темпах економічного зростання, стабільності національної грошової одиниці, позитивних зрушеннях у сфері життєзабезпечення населення, поступовому піднесенні його добробуту. За темпами зростання економічних показників у 2000-01 рр. Україна ввійшла до групи країн, які сьогодні лідирують у світі.
Перебування України в ЄС, де діє ринкова економіка з високим рівнем конкурентноздатності, буде стимулючим фактором для макроеномічної стабільності.
Крім того, Україна отримає великі вигоди від запровадження єдиної валюти, що, згідно домінуючих оцінок та очікувань, матиме важливі довготривалі позитивні наслідки. Умовно їх можна розглянути як такі, що відносяться до:
а) мікроекономічних, за своєю природою, подій; б) таких, які спричиняються макроекономічною логікою.
Для суб'єктів мікрорівня господарського життя означена подія (введення євро) означатиме зниження собівартості продукції через зниження трансакційних витрат (у зв'язку із зникненням необхідності конвертувати власну валюту на валюти інших країн), а також через більш сприятливий для виробників валютний режим, зокрема зменшення потреб у страхуванні валютних ризиків.
Спрощення ситуації в сфері страхування "знімає" необхідність у цілому напрямі допоміжної підприємницької страхувальної діяльності, наприклад, пов'язаної з хеджируванням валютних ризиків, необхідністю уникати довгострокових відкритих валютних позицій та короткострокових відкритих позицій в більш, ніж потрібних обсягах по валютах інших країн, взагалі менеджментом валютних ризиків та валютного страхування на просторі Економічного та валютного союзу.
Виходячи із органічних закономірностей макроекономіки, таким чином можна буде забезпечити більш оптимальний режим руху капіталів. Конкретніше, можна очікувати на додаткове спрямування капіталів, які знаходяться в обігу, з монетарного ринку до того ж самого реального сектора. Лише однією зі складових такої тенденції мало б постати те, що з'явиться можливість знизити ставку банківського відсотка, а таким чином - забезпечити додатковий приплив коштів до сфери виробництва.
Розвиток конкуренції, посилення її впливу на ціноутворення, посилення державного регулювання суб'єктів природних монополій, підвищення прозорості їх діяльності, формування конкурентного середовища на ринках енергоносіїв, сільгосппродукції, транспортних перевезень, зв'язку, житлово-комунальних послуг, розміщення державного замовлення, централізованих капіталовкладень тощо. Актуалізується необхідність скасування пільг та преференцій окремим суб'єктам господарської діяльності, вирівнювання умов конкуренції на регіональному та місцевих рівнях, удосконалення правових механізмів добросовісної конкуренції. Спроможність держави не тільки визначати, а й гарантувати єдині "правила гри" для всіх суб'єктів господарювання, проводити дієву конкурентну політику є основою інвестиційної привабливості економіки, головним чинником її стабільності.
Додаткові інвестиції в українську економіку. Економічний потенціал ЄС та динаміка його розвитку дають можливість дійти висновку про те, що Європейський Союз являє собою великий ринок збуту виробів та джерело задоволення потреб України в найрізноманітніших споживчих та інвестиційних товарах. До того ж торгівля з ЄС є важливим джерелом надходження вільно конвертованої валюти, дозволяє обмежувати бартер, масштаби якого сьогодні загрожують економічній безпеці країни.
Україна, будучи членом ЄС, матиме значні можливості для динамічного розвитку туристичної та рекреаційної галузі, розширення міжнародного співробітництва в цій сфері, так як, на сьогодні, наявний потенціал реалізується недостатньо, оскільки донині немає повноцінної, адаптованої до ринкових умов державної політики розвитку вітчизняного туризму, підвищення його економічної ефективності та пізнавальної цінності. Бракує кваліфікованих кадрів для і роботи в цій новій для нас сфері, держава, по суті, втратила контроль за її розвитком та регулюванням діяльності.
Однією з тенденцій сучасного промислового розвитку є формування виробничо-комерційних ланцюгів, учасниками яких є фірми та підприємства різних країн90. Інтеграція українських виробників у такі ланцюги дасть змогу виходити на нові перспективні ринки збуту, раціоналізувати власне виробництво, гнучкіше реагувати на зміни міжнародної економічної кон'юнктури, забезпечувати стабільний розвиток відповідних виробництв.
Україна належить до промислово розвинених країн світу, має один з найбільших у Європі і структурно розгалужених промислових комплексів. Структура промисловості охоплює базові галузі - чорну та кольорову металургію, хімію та нафтохімію, машино- і приладобудування, легку та переробну промисловість. Серед наукоємних галузей - авіакосмічна, суднобудівна, виробництво військової техніки, важке і сільськогосподарське машинобудування, верстатобудівна та інструментальна, електротехнічна та приладобудівна, виробництво засобів зв'язку, інформатики та складної апаратури, медичного устаткування, радіо-, електронна, автомобілебудівна та ін. В їхньому арсеналі - усі відомі базові технології, що використовуються у світовій промисловості: виробництво матеріалів, переробні, заготівельні, металообробні, термічні, збиральні, нанесення покриттів та ін.
Переконливими доказами високотехнологічних та конкурентних можливостей української промисловості є серійне освоєння принципово нових моделей літаків АН-70, АН-140 та АН-38, які справедливо вважаються найперспективнішими моделями XXI ст., реалізація унікального міжнародного проекту - програми ракетно-космічного комплексу морського базування "Морський старт" і "Глобал стар", де застосовуються вітчизняні ракетоносії "Зеніт" і "Циклон". З 22 базових технологій ракетно-космічної галузі Україна володіє 17. Тільки в промисловому комплексі функціонують 500 конструкторсько-технологічних та наукових організацій, у яких працює понад 65 тис. наукових працівників, у т.ч. 7,7 тис. кандидатів та докторів наук. Галузева наука активно взаємодіє з науковими організаціями НАН України та Міністерства освіти і науки90.
Весь цей наково-технічний потенціал України без вливання реальних інвестицій для їй реалізації може так і залишитись лише потенціалом, оскільки більшість інвесторів відлякує невизначеність у законоавстві та макроекономічна нестабільність. Вступ в ЄС та адаптація українського законодавства до законодавства ЄС стане сигналом для власників крупних капіталів до початку інвестиційної спрівпраці з Україною.
Найвразливішим місцем української економіки є структура промислового комплексу. Її деформованість, високий рівень монополізації виробництва успадковані від попередньої адміністративної системи. За роки реформ ситуація не тільки не поліпшилася, а й значною мірою ускладнилася. З 1991 до 2000 р. частка паливно-сировинних галузей зросла з 17,3% до 59,2%, або в 3,42 раза, тоді як питома вага машинобудування та металообробки зменшилася майже вдвічі - з 26,3% до 13,2%, а галузей соціальної спрямованості (легка, харчова) - з 36,7% до 19%, або більш як у 1,9 раза9. Радикально змінити ці дуже несприятливі диспропорції є одним з визначальних завдань промислової політики держави, яка мас стати основним інструментом мобілізації і концентрації ресурсних та інституційних чинників підвищення конкурентоспроможності й структурно-інноваційного оновлення української економіки, посилення її соціальної спрямованості.
Актуальним питанням при вступі в ЄС повинно бути об'єднання енергетичних потенціалів країн у масштабах Євразійського континенту, посилення ролі України як енерготранзитної держави. Той факт, що Україна посідає за своїм транзитним потенціалом одне з перших місць у Європі, визначає особливу значущість вироблення та проведення ефективної транспортної політики. Провідну роль у ній мають відігравати прискорений розвиток транспортної інфраструктури, створення відповідно до міжнародних стандартів національної мережі міжнародних транспортних коридорів, її інтегрування в транспортні системи Європи та Азії, Балтійського і Чорноморського регіонів. Особливої ваги набуває реалізація проектів, які мають забезпечити Україні участь у формуванні міжнародних транспортно-комунікаційних мереж, зокрема в доставці каспійських енергоресурсів на внутрішній та міжнародні ринки. Складні та масштабні завдання пов'язані з модернізацією управління транспортними системами, що дасть змогу поглибити сумісність з мережами країн ЄС.
Відносини між ЄС та Україною в енергетичному секторі будуватимуться на умовах, передбачених Європейською хартією, тобто на принципах узгодження енергетичної політики та відмові від дискримінації України, зокрема може мати велике значення як поставник нафти та газу на територію ЄС. Після завершення будівництва трубопроводу "Одеса-Броди-Плоцьк" Україна матиме необхідну інфраструктуру для транспортування в Європу значних об'ємів каспійської нафти, адже в цьому зацікавлені країни-виробники європейського континенту і ЄС має стати основним споживачем каспійської нафти. Хоча російський та турецький трубопроводи становитимуть серйозну конкуренцію, український трубопровід, безперечно, матиме перевагу, і не лише тому, що є найкоротшим шляхом з Каспійського басейну в Європу, але й тому, що належатиме країні-членові ЄС.
Важливим перспективним завданням має стати вихід на ринки країн ЄС з принципово новими виробами: в галузі ракетної та авіаційної техніки (особливо виробництва важких транспортних літаків), середнього та великого машинобудування, приладобудування, окремих виробництв електронної та електротехнічної промисловості, виробництва зварювальної апаратури. Разом з тим є можливості закріпитися на єдиному ринку країн ЄС як постачальника певного класу судів, сільськогосподарських машин. Важливою, якщо не вирішальною, передумовою для цього буде використання технологічного потенціалу підприємств ВПК: як тих, що перепрофілюються, так і діючих.
2.2 ЕКОНОМІЧНІ ПЕРЕВАГИ ВІД ВСТУПУ УКРАЇНИ ДО ЄС
Забезпечення розвитку середнього та малого бізнесу. На етапі економічного зростання набуває особливої значущості здійснення регулюючих заходів, спрямованих на ліквідацію прихованого безробіття, проведення політики продуктивної зайнятості. Зусилля органів державної влади, і насамперед Уряду, мають концентруватися на запровадженні дієвих стимулів створення нових робочих місць, забезпеченні гарантій зайнятості в процесі приватизації та реструктуризації підприємств, на підтримці підприємництва й самозайнятості населення, розширенні практики громадських робіт, підвищенні гнучкості ринку праці.
Протягом десятиліть українські підприємства були фактично відрізані від світового ринку. Тому їх вихід на європейський ринок має велике значення як джерело досвіду та практичних вмінь конкурувати з виробниками інших країн, розробляти та реалізовувати стратегію виробничо-комерційної діяльності, зорієнтованої на світову кон'юнктуру відповідних ринків. При цьому слід окремо вказати, що вміння успішно діяти на міжнародних ринках веде до підвищення рівня задоволення потреб національних споживачів.
Європейська Хартія малих підприємств, схвалена Європейською Радою у Фейрі (19 і 20 червня 2000 р.), зазначає, що становище малих підприємств у Європейському Союзі можна поліпшити шляхом стимулювання підприємництва, оцінювання наявних заходів і, за потреби, адаптації цих заходів до інтересів малого бізнесу, а також врахування розробниками політики потреб малих підприємств13. У цій Хартії держави-члени зобов'язалися посилити дух інновації та підприємництва; створити регуляційну, податкову й адміністративну структури, сприятливі для підприємницької діяльності; забезпечити доступ до ринків на найменш складних умовах, що відповідають основним цілям державної політики; полегшити доступ до найкращих досягнень науки та техніки; постійно спрощувати доступ до фінансів і вдосконалень задля того, щоб ЄС міг забезпечити найліпше в світі середовище для малого бізнесу; прислухатися до голосу малого бізнесу; заохочувати високоякісну підтримку малого бізнесу.
Багаторічна програма підтримки підприємств та підприємництва запроваджує підприємницьку політику, що має бути реалізована через нову процедуру координації діяльності з державами-членами (процедура ВЕSТ) і яка спрямована на забезпечення потреб МСП у понад 30 країнах (Європейський Союз, Європейський економічний простір та країни-кандидати на членство в ЄС). Програма має на меті посилити зростання та конкурентність бізнесу в умовах наукомісткої глобалізованої економіки, заохотити підприємництво, спростити та поліпшити адміністративну й регулятивну структуру для бізнесу, щоб дослідна діяльність, інновація та креативність бізнесу могли процвітати, поліпшити фінансове середовище для ділової активності (у формі кредитної поруки та підтримки ризикованих інвестицій) та забезпечити бізнесу легший доступ до допомоги Спільноти3
Цілі, що їх переслідує Спільнота шляхом досягнення гармонізації в сфері законодавства про компанії та бухгалтерський облік, такі: забезпечення мобільності фірм задля зиску від переваг єдиного ринку; рівність умов конкуренції між фірмами, заснованими в різних державах-членах; сприяння розвитку торговельних зв'язків між державами-членами; стимулювання транскордонної співпраці між фірмами та полегшення транскордонного злиття й придбання підприємств.
Спираючись на свободу підприємницької діяльності, зафіксовану в Договорі, підприємства, засновані відповідно до законодавства однієї з держав-членів, не наражаються на адміністративні проблеми, переміщуючи свою діяльність на територію іншої держави-члена. Починаючи з 1968 року було прийнято низку директив Європейської Ради в цьому напрямку.
Перша директива запроваджує систему розкриття інформації, застосовувану до всіх компаній, метою якої є координування гарантій обстоювання інтересів членів та інших осіб. Вона зобов'язує держави-члени вести реєстр компаній, з яким можуть ознайомитися всі охочі, та публікувати певну інформацію в державній офіційній газеті. Для захисту інтересів членів й інших осіб друга директива передбачає гармонізацію стандартів і процедур щодо створення державних товариств з обмеженою відповідальністю та збереження їхнього статутного капіталу. Третя директива запроваджує в правові системи всіх держав-членів процедуру злиття державних товариств з обмеженою відповідальністю, що супроводжується переданням активів і пасивів придбаного товариства тому, що його придбало. Шоста директива регулює процес розділення, тобто поділу певної компанії на декілька одиниць. Одинадцята Директива запроваджує заходи з розголошення інформації в державах-членах, де розташована філія компанії задля охорони осіб, які через філію ведуть справи з компанією, діяльність якої регулюється законодавством іншої держави-члена. Дванадцята директива стосується приватних компаній з одним засновником і, за певних умов, дозволяє обмежити відповідальність підприємця в межах ЄС.
Особливо велике значення для української економіки, в разі вступу до ЄС, буде приєднання до Лісабонської стратегії щодо підняття конкурентноздатності. Якщо в ЄС найкращий індекс конкурентноздатності має Фінляндія - 1, а найгірший у Греції - 46, то в Україні цей показник становить 84. В 2000 р. Європейська Рада визначила Лісабонську стратегію, що полягає у підвищенні глобальної конкурентоспроможності ЄС через економічне оновлення, відповідно з якою, до 2010 р. ЄС повинен мати динамічну економіку, здатну до постійного зростання14.
Для прикладу, уряд Португалії нині розмірковує, як на фоні фінансових проблем країни не припустити скорочення державних витрат на науку і інновації, бо фінансування науки є стандартом ЄС; уряди Німеччини та Франції - планують розпродати частину золотого запасу, аби не скоротити темпи науково-технологічного розвитку і не знизити показники фінансування науки; повноважні органи ЄС приймають рішення про розвиток Союзу як найбільш конкурентоспроможної економіки - "економіки знань" та закріпляють бюджетний стандарт 3% ВВП - на науку і технології (в Україні сьогодні - 0,3% ВВП) 92. Впровадження стандартів ЄС у виробництві. Серед стратегічних завдань наступного десятиріччя - глибокі якісні перетворення в енергетичному секторі економіки. Це питання, що належить до найскладніших в економічній політиці, великою мірою визначає національну безпеку держави. Україна задовольняє свої потреби в природних енергоресурсах за рахунок власного їх видобутку приблизно на 45%. У більшості країн світу рівень енергетичної самозабезпеченості такий самий або навіть нижчий. Проблема полягає в іншому - неприпустимо низькій ефективності використання енергоносіїв та відсутності диверсифікації джерел їх імпорту. Низькою є ефективність використання паливно-енергетичних ресурсів. Енергоємність ВВП в Україні значно вища, ніж в економічно розвинених державах. Це є наслідком деформованої структури виробництва та енергоспоживання, використання застарілих виробничих фондів енергетики, повільного впровадження енергозберігаючих технологій та інших причин.
Україна стоїть перед необхідністю вироблення нової енергетичної стратегії, інструментами реалізації якої мають стати Комплексна державна програма енергозбереження, Програма державної підтримки розвитку нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії і малої гідро- та теплоенергетики. До 2010 р. треба забезпечити економію традиційних паливно-енергетичних ресурсів в обсязі 12-15% від загального їх споживання92. До цих же інструментів належить Національна програма "Нафта і газ України до 2010 року", спрямована на збільшення обсягу розвіданих запасів нафти і газового конденсату.
Єдиним енергоносієм, якого в Україні потенційно достатньо для повного забезпечення власних потреб, є вугілля. Це важливий чинник гарантування енергетичної безпеки держави. Завдання полягає в тому, щоб суттєво змінити баланс споживання енергоносіїв, зменшити як абсолютний обіг, так і частку споживання природного газу з одночасним збільшенням цих показників стосовно вугілля. Затверджена Урядом Програма "Українське вугілля" передбачає:
- переоснащення перспективних шахт надійним і високопродуктивним обладнанням;
- ліквідацію неперспективних і санацію потенційно перспективних вугледобувних підприємств;
- роздержавлення майна вуглевидобувних підприємств за особливими правилами оцінки вартості з урахуванням їх рентабельності та інвестиційної привабливості83.
Співробітництво України з Європейським Союзом необхідне для технологічного оновлення українського виробництва. Виробничі технології українських підприємств відстають від тих, що їх використовують передові європейські країни, Україна не має капіталу, необхідного для модернізації наявних та створення нових сучасних підприємств. А без модернізації успадкованих від СРСР виробничих структур Україна навряд чи може сподіватися вийти на траєкторію стійкого економічного розвитку та подолати зростаюче відставання від економічно розвинутих країн, які визначають напрями та масштаби динаміки світової економіки. Тобто, йдеться про створення виробничо-технологічного укладу, порівнянного з європейським.
Європейський Союз - це невичерпне джерело досвіду функціонування ринкової соціально зорієнтованої економіки та державного регулювання економічних процесів. Очевидно, саме тут Україна може отримати знання щодо розробки та реалізації антимонопольної політики та здійснення контролю за концентрацією економічної діяльності, регулюванням фондового ринку, політики в галузі зайнятості тощо,
Розвиток співробітництва з ЄС неминуче означає необхідність запроваджувати відповідні правила та стандарти вироблення та реалізації економічної політики, поведінки первинних економічних агентів. А це, в свою чергу, сприятиме формуванню прозорого середовища виробничо-комерційної діяльності на національному ринку, що має велике значення для України.
Пріоритетним напрямом реалізації експортного потенціалу України у відносинах з країнами ЄС повинно стати перетворення у провідні експортоорієнтовані галузі виробництв, безпосередньо пов'язаних з реалізацією науково-технічних досягнень, де Україна має безумовний пріоритет (порошкова металургія, надтверді і високоякісні матеріали із заданими властивостями).
Головним завданням стосовно науково-технічної кооперації України з країнами Західної Європи є підключення України до робіт, що виконуються в рамках програми науково-технічної інтеграції у галузі високих технологій "ЕВРІКА" і міжнародних науково-технічних програм ЄС, спрямованих на вирішення фундаментальних науково-технічних проблем і досягнення на цій основі якісно нового рівня виробничого потенціалу, участь у створенні і роботі міжнародних дослідницьких центрів115.
Сучасна Шоста програма дій Співтовариства в сфері навколишнього середовища затверджена Рішенням Європейського Парламенту і Ради № 1600/2002/ЄС від 22 липня 2002 р., безпосередньо перед Всесвітньою зустріччю на вищому рівні зі сталого розвитку (РІО+10), що пройшла під егідою ООН в Йоганнесбурзі з 26 серпня по 4 вересня 2002 р.
Як і планувалося, Шоста програма розроблена на 10 років (з 22 липня 2002 р. до 21 липня 2012 р.), вона загалом спрямована на забезпечення трьох умов при проведенні екологічних заходів Співтовариства:
1. Внесення принципів охорони навколишнього середовища в різні напрями діяльності ЄС та імплементація принципу екологічної обумовленості діяльності Співтовариства, викладеного в ст. 6 Договору про утворення ЄС.
2. Здійснення заходів, спрямованих на забезпечення сталого розвитку.
3. Проведення екологічних заходів з врахуванням поточного та майбутнього розширення Європейського Союзу.
Програма концентрує увагу на чотирьох пріоритетних сферах дій Співтовариства на найближчі роки27:
- зміна клімату;
- природа і біологічна різноманітність;
- навколишнє середовище, здоров'я і якість життя;
- природні ресурси і відходи.
Шоста програма визначає як загальні цілі, завдання, принципи і стратегічні підходи екологічної діяльності ЄС на найближчі 10 років, так і конкретні цілі, завдання та основні заходи у вищеперелічених сферах. Програма також визначає основні завдання організації в сфері міжнародної співпраці з проблем екології і встановлює критерії формулювання екологічної політики на основі обробки відповідної інформації і отримання нових даних.
Шоста програма передбачає серйозну законотворчу роботу Співтовариства та його держав-членів у сфері навколишнього середовища. У зв'язку з цим, у Програмі при визначенні стратегічних підходів до рішення екологічних завдань робиться спеціальний акцент на необхідності оновлення відповідного законодавства Співтовариства, а також імплементації та забезпеченні примусово екологічного законодавства ЄС, яке передбачає:
• вдосконалення заходів з підвищення поваги до екологічних правил Співтовариства і припинення порушень екологічного законодавства;
• сприяння вдосконаленню процедур правого примусу, інспекції, моніторингу екологічного законодавства в державах-членах;
• систематичний огляд застосування екологічного законодавства в державах-членах;
• обмін інформацією про найкращу практику щодо імплементації законодавства ЄС, використовуючи Європейську мережу з питань Імплементації і забезпечення права навколишнього середовища.
РОЗДІЛ 3
НЕГАТИВНІ НАСЛІДКИ ВСТУПУ УКРАЇНИ ДО ЄС
3.1 ЕКОНОМІЧНІ ЗАГРОЗИ ВІД ВСТУПУ УКРАЇНИ ДО ЄС
Можливе переміщення до України шкідливих виробництв. Європейський союз розширився на Схід тоді, коли переживає період економічних негараздів. Тут зростає безробіття і майже зовсім не зростає економіка. Тим часом до спільноти долучилися держави з дешевою робочою силою. Більшість експертів прогнозує такий перебіг подій: підприємства, що зараз виробляють свою продукцію у Західній Європі, - з її високими заробітними платами й податками - поступово переноситимуть значну частину своїх потужностей у східну частину континенту. Там виробляти дешевше, а отже, й вигідніше. "Розміри єдиного ринку, - кажуть єврооптимісти, - дозволять не тільки створити нові місця і прискорити економічний ріст, а й дадуть Європі великі важелі впливу на світовій арені" 76. За переконанням багатьох аналітиків та експертів, ЄС, в обмін на фінансову та економічну допомогу Україні, наполягатиме на переміщенні до України ряду шкідливих підприємств, використання України для утилізації екологічно небезпечних та радіоактивних відходів.
Переконливим прикладом такого стану речей може бути будівництво німецькими підприємцями біля міста Стрия заводу "Леоні ЛТД" по виробництву комплектуючих матеріалів, характерною ознакою якого є високий ступінь ризику для здоров'я працівників. Зі вступом в ЄС, така тенденція може зрости ще більше, оскільки за існуючого високого рівня безробіття та низьких заробітних плат неважко знайти працівників практично на будь-яку роботу.
3.2 ЕКОНОМІЧНІ НЕДОЛІКИ ВІД ВСТУПУ УКРАЇНИ ДО ЄС
Втрата конкурентоспроможності певних галузей. Відкрившись європейській економіці, Україна може отримати великий відсоток населення, яке в цій економіці буде неконкурентним.
Одним з найістотніших негативних чинників, дія якого активізується при вступі до ЄС, зокрема з набуттям членства в СОТ, є те, що окремі вітчизняні виробники можуть виявитися не готовими до жорсткої міжнародної конкуренції. Україна має сьогодні невисокий, за міжнародними критеріями, потенціал конкурентоспроможності. Так, за індексом поточної конкурентоспроможності, що складається в рамках "Глобального звіту про конкурентоспроможність" (World Economic Forum. Global Competitiveness Report 2001-2002), у 2001р. Україна за рейтингом конкурентоспроможності зростання посіла серед 75 країн лише 69-те місце92.
За оцінками експертів внаслідок цього кроку слід очікувати зниження виробництва в обсягах, еквівалентних збільшенню імпорту. Так, наприклад, у разі зниження ставок ввізного мита на шини для легкових автомобілів з 20% до 10% прогнозується збільшення імпорту (за умови збереження експорту на рівні 1997 року) на 11 млн. дол. США і, як наслідок, зниження обсягів виробництва в цьому ж обсязі. Це може призвести до втрат бюджету в сумі 2,7 млн. дол. США та скорочення близько 200 робочих місць92. Форсований вступ до COT може створити також певні проблеми залучення інвестицій для вітчизняних виробників електронних компонентів та приладобудівної галузі, особливо при виробництві спеціальної техніки. Таким чином, прийняття Україною зобов'язань, що випливають у зв'язку з приєднанням до системи угод ГАТТ/СОТ, може загальмувати процес відновлення електронної промисловості і призвести до втрати як власного ринку, так і позицій на ринках Росії та інших країн СНД. Крім того, враховуючи, що процес вступу до COT як правило пов'язаний із зниженням тарифів на окремі групи товарів, то і Україна змушена буде піти на певні поступки шляхом зниження діючих ставок ввізного мита на чутливі товари, зокрема продукцію сільського господарства і харчової промисловості, продукцію металургії та хімії, ряд товарів машинобудівної промисловості тощо. Це може призвести до певного зростання імпорту цих товарів і відповідного тиску на вітчизняних товаровиробників.
Наприклад, сусідня Польща, готуючись до вступу в ЄС, відмінила субвенції для більшості підприємств, що призвело до ліквідації сотень тисяч робочих місць, і станом на кінець 2006 р. рівень безробіття в ній перевищив 18%. Так, державний концерн Poludniowy Koncern Energetyczny, який є другим за значенням виробником електроенергії, в 2007 р. вирішив скоротити кількість працівників на 600 осіб, оскільки, за словами Яна Крупа - голови правління, "скорочення персоналу є наріжним каменем стратегії, щоб бути конкурентоспроможним на європейському ринку". Виробник автомобільних шин Debica ліквідувала в 2007 р. 5% робочих місць, а найбільший польський банк PKO BP - має намір протягом 2007-2009 рр. скоротити 1200-1500 службовців. Державна авіакомпанія LOT планує за рахунок скорочення персоналу знизити витрати на 123 млн. євро за рік, оскільки Польща відкрила свій повітряний простір, в який хлинули дешеві європейські авіакомпанії113.
Крім того, високі соціальні гарантії, які Україна змушена буде надавати в умовах економічного відставання від більш розвинутих країн ЄС, неминуче позбавлять українську економіку переваг щодо дешевої робочої сили, що може загальмувати розвиток вітчизняного підприємництва.
Також, запровадження єдиної валюти - євро - не дозволить застосовувати такий механізм компенсації своєї неконкурентоспроможності як девальвація валюти, що буде перешкодою до стимулювання експорту країни.
Зростання іноземних інвестицій у вітчизняну економіку, крім зазначених вище позитивних моментів, може мати й суттєві недоліки, оскільки власниками основних засобів виробництва будуть не українські, а іноземні підприємці.
Входження в ЄС багато в чому залежатиме від кореляції українського розвитку з європейським. Україна однозначно буде потрібна Європі в якості донора, підпитки європейського благополуччя.
Складність переходу на європейський рівень цін. Після вступу до ЄС Україна у короткостроковій перспективі ризикує стикнутися з ризиками та недоліками, з якими, стикнулися Польща чи прибалтійські країни, тобто з проблемою переходу на європейський рівень цін, який призводить до різкого подорожчання товарів першої необхідності. Наприклад, після не останнього розширення Європейського Союзу населення спільноти збільшилося на 20%, а його сумарний ВВП - лише на 5%. Нові громадяни Євросоюзу порівняно бідні й різниця в доходах колосальна - житель Люксембургу за місяць заробляє стільки, скільки латиш за рік.59 З часом ситуація змінюватиметься, але на сьогодні розміри економічної допомоги, які потрібні новим членам, не можуть не турбувати великі європейські держави. Часи, коли кити Європейського Союзу - Франція та Німеччина - могли нав'язувати іншим свою волю, завершилися. Вісім колишніх комуністичних країн, плюс Мальта і Кіпр, володіють в інститутах ЄС достатньою кількістю голосів, щоб змінити баланс влади. Експерти зазначають, що розширення ЄС означає створення надто неповороткого союзу, - з населенням 455 млн. осіб, яке розмовляє 20 різними мовами, - частинки якого сильно відрізняються одна від одної. "Це був останній подих франко-німецької осі", - сказав про розширення Євросоюзу один відомий європейський політик34. Європейський союз розширився на Схід тоді, коли переживає період економічних негараздів. Тут зростає безробіття і майже зовсім не зростає економіка. Тим часом до спільноти долучилися держави з дешевою робочою силою. Більшість експертів прогнозує такий перебіг подій: підприємства, що зараз виробляють свою продукцію у Західній Європі, - з її високими заробітними платами й податками - поступово переноситимуть значну частину своїх потужностей у східну частину континенту. Там виробляти дешевше, а отже, й вигідніше. "Розміри єдиного ринку, - кажуть єврооптимісти, - дозволять не тільки створити нові місця і прискорити економічний ріст, а й дадуть Європі великі важелі впливу на світовій арені". Для прикладу, після вступу до ЄС в Польщі відразу зросли ціни. Причиною цього стало поєднання двох подій - зростання з 01 травня ПДВ та зростання цін на пальне на світових ринках. У крамницях подорожчали харчі, дитячі товари, ліки, будівельні матеріали. Зросли ціни на кокс, різноманітні послуги, наприклад, за користування кабельним телебаченням. Перша ціна, яку довелося заплатити польському суспільству за можливість бути європейцями, - зростання цін на продуктові та промислові товари. У багатьох випадках з розширення ЄС скористалися польські виробники, здебільшого аграрії, продукція яких почала добре продаватися у країнах Євросоюзу. Успіх польської сільгосппродукції полягає не лише у відносно низькій ціні, а й у досить непоганій якості. Позитивне сприйняття ЄС, якби це, можливо, не звучало дивно, особливо зростає зараз - під час сезону відпусток. Поляки, які люблять подорожувати, зрозуміли, що тепер вони безперешкодно можуть перетинати кордони країн, до яких не так давно вели довжелезні черги, а для в'їзду потрібно було виробити купу документів.
Якщо проаналізувати настрої в середовищі суспільства після вступу до ЄС Латвії, то за підсумками 2005 р., латвійці зрозуміли, що життя в обіцяному євросоюзівському раю їм не по кишені, оскільки "це все одно, що подарувати злидареві мерседес, але при цьому утримувати його він повинен сам" 33.
Вступ до ЄС ознаменувався поступовим вирівнюванням цін з середніми в Євросоюзі. Введення ПДВ на медикаменти призвело до різкого зростання цін на медикаменти, протягом 2005 р. щотижня дорожчали продукти, газ, пальне.
Навіть швидка медична допомога стала платною. Інфляція в окремі місяці досягала 7,8%. Звичайно не всяке подорожчання було прямим наслідком вступу в ЄС, але очевидно, що євроінтеграція сприяла загальному подорожчанню. Всупереч запевненням влади, рівень життя окремих категорій населення тимчасово знизився, й уряд не дає відповіді, як боротися з інфляцією, яка загрожує знищити малозабезпечених громадян.
Цілком ймовірно, що подібні проблеми доведеться вирішувати й Україні відразу після занадто форсованого вступу до ЄС.
ВИСНОВКИ
Дослідивши на основі SWOT і PEST-аналізу характер взаємозв'язків України та Європейського Союзу, перспективи євроінтеграції та потенційні переваги і недоліки приєднання України до Європейського Союзу, можна зробити такі висновки.
До позитивних наслідків вступу України в ЄС можна віднести такі вигоди:
- політичні вигоди: Участь в Європейській колективній безпеці та гарантування, за її допомогою, територіальної недоторканості України;
- економічні вигоди: Макроекономічна стабільність, нові ринки збуту для українських товарів та додаткові інвестиції, в українську економіку, надання субсидій деградуючому сільському господарству, зменшення митних тарифів та отримання позитивного сальдо торговельного балансу;
- соціальні вигоди: Ефективний захист прав людини в інституціях ЄС, відкриття кордонів для вільного пересування населення та розширення можливостей для освіти, роботи й відпочинку, забезпечення високого рівня життя населення;
- культурні (ідеологічні) вигоди: Широкий доступ до інформаційного потенціалу ЄС.
а також відзначити наступні переваги вступу України до ЄС:
- політичні переваги: Стабільність політичної системи та адаптація національного законодавства із законодавством ЄС, реформування недієздатного національного судочинства;
- економічні переваги: Забезпечення розвитку середнього та малого бізнесу, впровадження стандартів ЄС у виробництві, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств;
- соціальні переваги: Формування середнього класу, реформування освіти, охорони здоров'я, соціального захисту тощо;
- ідеологічні переваги: Поширення української культури в країнах ЄС.
До негативних наслідків вступу України в ЄС можна назвати такі загрози:
- політичні загрози: Небезпека втягнення України в конфлікт цивілізацій між Заходом і мусульманським світом;
- економічні загрози: Можливе переміщення до України шкідливих виробництв;
- соціальні загрози: Поглиблення демографічного спаду, проблема незаконної міграції та відтоку кадрів;
- культурні (ідеологічні) загрози: Падіння духовності;
а також визначити такі недоліки вступу України до ЄС:
- політичні недоліки: Часткова втрата суверенітету, невизначеність стратегії розвитку ЄС, погіршення відносин з країнами СНД та іншими країнами;
- економічні недоліки: Втрата конкурентоспроможності певних галузей, складність переходу на європейський рівень цін;
- соціальні недоліки: Ускладнення візового режиму зі східними сусідами;
- культурні (ідеологічні) недоліки: Розмивання національної самобутності України.
Щодо доцільності чи недоцільності приєднання України до ЄС слід зазначити наступне. Проаналізувавши можливі позитивні та негативні наслідки вступу України до ЄС, слід зазначити, що входження до Європейського Союзу є логічним наслідком прагнення України до цивілізованої правової держави та розбудови демократичного суспільства, обумовлений сучасними реаліями та вимогами об'єктивних суспільно-економічних і політичних законів розвитку. В сучасному глобалізованому суспільстві, найбільшу вигоду отримують саме ті країни, які об'єднують свої зусилля заради досягнення спільних інтересів та високих показників розвитку. Отже, приєднання України, в загальному, відповідає її національним інтересам за умови врахування наданих нижче рекомендацій, об'єктивного та всебічного вивчення факторів інтеграції, її впливу на політичну, економічну, соціальну та культурну (ідеологічну) сфери держави, вироблення власної лінії поведінки в межах, які не суперечитимуть членству України в ЄС.
Інтеграція до Європейського Союзу є шансом для України остаточно перетворитися на стабільну державу, яка володіє незаперечними перспективами на майбутнє. Досвід другої половини 20-го століття доводить, що жодні специфічні умови та особливості національного розвитку, кризові стани та внутрішні трансформації не можуть відкласти неминучу дію об'єктивних законів глобалізації розвитку.
Поза всяким сумнівом, Україні категорично необхідна євроінтеграція, якщо вона бачить себе в майбутньому як держава нації, а не мовчазною периферією агонізуючої імперії.
З даної роботи можна дійти до переконання, що в результаті вступу до ЄС найбільше переваг Україна може отримати в політичній та економічній сферах у зв'язку із її залученням до співтовариства, яке активно та успішно акумулює досвід та зусилля своїх членів задля досягнення надійної колективної міжнародної безпеки, ефективно використовує ресурси та потенціал країн в економічній і фінансовій сферах, в ЄС створені "тепличні" умови для всебічного розвитку підприємництва, чим заохочується свобода діяльності та пошук новітніх прогресивних форм господарювання, розумними методами обмежується монополія та схвалюється конкуренція, що позитивно впливає на ріст ВВП, економічний простір Євросоюзу захищений від проникнення демпінгових товарів, що стимулює зростання експортної складової торгового обороту.
Проте, з іншої сторони, в ЄС наявні внутрішні суперечності по стратегічно важливим питанням, практично відсутня чітка єдина загально-європейська ідея та конкретно визначена концепція подальшого розвитку ЄС, що призводить до невизначеності у його подальшій долі та місця і статусу країн-членів.
У зв'язку з ігноруванням наріжного фундаменту всієї попередньої історії розвитку Європи, відкинуті традиційні християнські норми та правила співжиття у суспільстві, морально-етичні обмеження, які стимулюють здорове становище населення, відсутні в угоду необмеженого захисту свободи особистості, в ЄС немає нормативно-правових актів, які б захищали духовність своїх громадян, подібних до ЗУ "Про захист суспільної моралі" в країні, що з часом може призвести до конфліктних ситуацій на цьому ґрунті на зразок тих, що відбуваються зараз в Польщі, Латвії та Італії.
В ЄС задля все більшого розвитку демократії, яка, на жаль, не завжди має розумні обмеження, ігнорується демографічна складова ЄС, що призводить до зменшення працездатного населення та корінного населення європейського континенту загалом, у зв'язку з чим заохочується приплив іммігрантів, який, в свою чергу, призводить до все більшої напруженості у суспільстві та виникнення міжетнічних, міжрелігійних конфліктів, який з часом може спровокувати конфлікт цивілізацій.
Залежно від специфіки євроінтеграційного процесу та послідовності здійснення превентивних заходів Україну може очікувати один із двох варіантів:
- перетворення на державу із стабільною політичною системою, високо розвинутою ринковою економікою, соціально-спрямованими національними орієнтирами та християнськими моральними стандартами;
- перетворення на кадрового донора і сировинного придатку Євросоюзу, відстійника нелегальних іммігрантів з арабських країн, заручника політичних маніпуляцій та жертву ідеологічних експериментів ліберально-демократичного гуманізму.
На жаль, в процесі повернення української держави після здобуття незалежності до європейських цінностей відбулося непомітне розмивання чіткого уявлення про місце та роль курсу на євроінтеграцію в ході вирішення зовнішньо- та внутрішньополітичних проблем.
Насамперед, євроінтеграція повинна розглядатися як засіб досягнення мети - захисту національних інтересів України, а не як мета державного курсу, вона має бути не лише стратегічною метою зовнішньої політики, але зваженим і прорахованим способом взаємовідносин з сусідніми державами з визначеною, конкретною та послідовною позицією на міжнародній арені.
Ставлення до євроцінностей як до якогось екзистенціального Добра, до якого незрозумілим, майже містичним чином долучається країна, що вступає до організаційних структур ЄС, є помилковим і нераціональним. Таке ставлення до ЄС, на жаль, характерне для багатьох представників української еліти, для яких європейські цінності - щось на зразок Божої благодаті, до якої треба прагнути як до кінцевої мети.
Політика євроінтеграції не може бути мотивацією внутрішніх українських перетворень. Прийняття окремих європейських цінностей необхідне не для того, щоб потрапити до ЄС, а для того, щоб зробити нашу економіку більш продуктивною, технологію державного управління - більш ефективною, людську особистість - більш захищеною від різного роду загроз, а кінцевим результатом - політично, матеріально та морально забезпеченими потребами населення України.
Розширення ЄС ставить перед Україною великі завдання. Одне з них - прискорення конституційної реформи, економічних перетворень в цілому та реструктуризації виробництва зокрема, адже можливість скористатися перевагами вступу в ЄС багато в чому визначається рівнем демократизації політичної системи та динамікою розвитку української економіки, її здатністю швидко адаптуватися до змін на міжнародних ринках. Крім того, необхідно досягати зміцнення внутрішньої конкурентоспроможності національної економіки з орієнтацією на поступове досягнення європейських соціально-економічних параметрів розвитку та створення зони вільної торгівлі Україна - ЄС на основі асиметричного відкриття ринків на користь України.
Що стосується внутрішніх перетворень, то Україна має здійснити низку невідкладних фундаментальних системних трансформацій, в основі яких була б покладена українська національна ідея, а саме -
1) в економічній сфері:
- реалізувати стратегію випереджувального розвитку, яка має забезпечити щорічні темпи зростання ВВП в Україні на рівні не нижче 6-7 % (в 1,5-2 рази вищі, ніж загалом у країнах ЄС), істотне подолання на цій основі розриву в обсягах ВВП на одну особу між Україною та державами-членами ЄС;
- опанувати інноваційну модель структурної перебудови та зростання, реалізація якої має забезпечити суттєве підвищення конкурентоспроможності української економіки, утвердження України як високотехнологічної держави;
- створити оптимальну й самодостатню з точки зору національних інтересів структури економіки України, здатної стабільно функціонувати у випадку появи регресивних явищ в розвитку ЄС;
- зберегти високотехнологічні перспективи галузей військово-промислового комплексу, передусім космічної галузі;
2) в соціальній сфері:
- забезпечити цілеспрямовані передумови для скорочення розриву в рівні та якості життєвих стандартів з країнами ЄС, утвердження середнього класу - основи політичної стабільності та демократизації суспільства, утвердження при владі "еліти знань", що прийде на зміну "еліти багатства", формування соціальної структури, де суспільні відносини відчуження та експлуатації трансформувались б у відносини, що ґрунтуються на Христовій любові й позбавлені антагоністичних ознак, значне обмеження загрозливої диференціації доходів населення та подолання бідності;
- сформувати надійний для національної безпеки правовий кодекс у сфері міграції та набуття громадянства України;
- в контексті розвитку освіти та науки в Україні забезпечити диференційований підхід до сприйняття основних позицій Болонської системи освіти, уникаючи приватизації освітнього процесу та зниження його творчого потенціалу;
- активізувати роботу у вирішенні демографічної проблеми, щоб приєднання до ЄС не спричинило резонансний землетрус, який зруйнує українську націю;
- створити та реалізовувати дієву програму розвитку здорової та повноцінної сім'ї;
3) в політичній сфері:
- активно брати участь у формуванні стратегії подальшого розвитку ЄС не з позиції молодшого брата, а в статусі рівноправного партнера, наполегливо використовуючи як демократично-ліберальні, так і імперативно-зобов'язальні принципи, з метою захисту національних та загальноєвропейських інтересів;
- вивчати можливість проведення узгодженої з РФ митної політики, як важливої умови формування зони вільної торгівлі між двома країнами, набуття Україною асоційованого членства в ЕврАзЕС у межах, що дозволяють продовжувати євроінтеграційний курс;
- продовжувати курс на формування альтернативного російському українського геополітичного та економічного гравітаційного центру на пострадянському просторі з метою забезпечення взаємопідтримки країн, що перебувають на перехідному етапі розвитку;
Оскільки, як було показано вище, більшість загроз і недоліків євроінтеграції може виникнути на ґрунті ідеологічних протиріч керівництва ЄС, то Україні слід захищати свої багатовікові християнські цінності, відмовивши чиновникам Євросоюзу у втручанні в особисту сферу ідеологічної політики, а нав'язувана загальноєвропейська ідея не повинна суперечити власній українській національній ідеї.
Здійснення стратегії випереджувального розвитку в ідеологічній сфері повинна передбачати:
- перебудову українського суспільства на духовних християнських засадах, закінчення процесу створення єдиної політичної нації.
- створити умови для належного задоволення культурних та релігійних інтересів мусульманського населення України з метою попередження дестабілізаційних процесів, пов'язаних із ймовірним проникненням на територію України носіїв ідеології войовничого ісламського фундаменталізму.
- як відомо, свідомість людини формується інформацією, а ідея, що оволоділа масами, набуває матеріальної сили, тому в Україні необхідно створити потужну ідеологічно-пропагандистську інфраструктуру, яка б через систему освіти, науки, виховання, ЗМІ та церкви прищеплювала народові патріотизм, духовність, моральні стандарти, правдиво інформувала про суть євроінтеграції, можливі переваги і недоліки та шляхи їх подолання. Мораль повинна домінувати над економікою, а подання неправдивої інформації повинна каратися як важкий кримінальний злочин.
Оскільки Україні із тисячолітньою християнською традицією, що обумовлює український національний ідеал "Другий (Новий) Єрусалим", то її приєднання до ЄС міг би відбуватися по аналогії із входженням біблійного Ізраїлю до Обітованої землі, під час якого представники вибраного Божого народу, вступаючи в чужі землі, запозичували суспільно-політичний досвід, передові економічні здобутки та технологічні досягнення, проте у питаннях віри та моралі залишались вірними власним національним ідеалам та цінностям.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Альтерматт У. Этнонационализм в Европе.- М.: Прогресс, 2000. - С.350;
2. Анохин В. Курс на ЕС не остановит исламизацию // www.prawda.ru - 24.07.07;
3. Бабінська О.В. Турбулентність середовища і підприємництво // Матеріали міжн. наук.-практ. конф. "Наукова Україна 2003". Том 16. Економіка - Дніпропетровськ: Наука і освіта. - 2003. - С. 3;
4. Бауман З. Европейский путь к мировому порядку // "Свободная мысль-ХХI", 2004 - №9;
5. Барон д'Оггер. Изнасилование Европы // www.livejournal.ua - 03.09.07 ;
6. Біблія, Книга Буття, 11 - 1-9;
7. Біблія, 2 Тимофія, 3 - 15;
8. Бжезинский З. Большая шахматная доска // М.: Международные отношения. 2002 - С.42; 9. Бураковський І. Немиря Г. Павлюк О. Україна та Європейська інтеграція // Економіка України, 2000, № 4;
10. Бутейко А. Наше майбутнє - наш вибір. //"Віче", 2001 - № 3;
11. Васютин І. Зближення законодавства Європейського Союзу з правовими системами держав-кандидатів на вступ до ЄС // "Право України". - 2003. - № 9. - C. 139;
12. Вестергард Ш. Европа в опасности // www.sioe.ru - 10.10.07;
13. Все про зовнішньоекономічну діяльність // "Діло", 2000, № 1-2;
14. Гаврись Я., Сулковскі Л. Стратегії розвитку підприємств стосовно викликів глобалізації // Вісник НУ "Львівська політехніка". Менеджмент та підприємництво в Україні: етапи становлення і проблеми розвитку - № 457. - Львів: НУ "ЛП", 2002. - С. 139;
15. Гайовий А. Судова криза в Україні // "Газета по київськи", 2007 - № 11;
16. Гетьманчук A. Европейская политика для неудачников // Зеркало недели, 15-21 сентября 2007 г. № 34;
17. Гетьманчук А. Хто чекає нас в Європі? // "День", 2006 - № 29
18. Городиський В. Не допустити протистояння // "День", 2004 - № 80;
19. Граверс А. Остановим исламизацию Европы // www.sioe.ru - 10.02.07;
20. Гринвуд Ф. Испытание ненавистью // "(The Guardian", 01.07.07;
21. Громадська думка на Заході і Сході Європи щодо розширення Євросоюзу // Трибуна. - 2003. - № 9-10. - C. 38-39;
22. Гюрот У. Новая геостратегия Европы // "Das Parlament", Германия - 23.04.04; 23. Демокур Р. Какие опасности неcёт присоединение Украины к ЕС // www.daily.ua;
24. Державна структурно-інноваційна політика в Україні і вимоги Європейського Союзу // Нова парадигма. - 2002. - Вип. 27. - С. 118;
25. Дугин А. Основы геополитики // М.: Арктогея, 2000 - С.87;
26. Европа стареет // www.news.ru - 07.10.07;
27. Европейское право. Учебник для вузов. Енстин Л. // М.: Норма, 2000 - С.231;
28. Економіка України у 2000 році. Документи. К., 2001;
29. Еленский В. Религиозное измерение евроинтеграции // "Людина і світ", 2003 - № 5;
30. Євроінтеграційна теорія транснаціоналізму і її новітні модифікації // Наукові записки ІПіЕНД НАН України, 2002. - Вип. 20. - С. 199;
31. Європейський простір безпеки й інтеграційні зусилля України // Наукові записки ІПіЕНД НАН України - 2001. - Вип. 16. - С. 309;
32. Єсаулов С. Чому Україну не приймають в "євроклуб"? // www.dialogs.org.ua;
33. Заплатиский С. Нищие в раю или Год жизни в элитарном обществе // "Вести сегодня", 2007 - № 51;
34. Зінчук В. "Нова" Європа борозни не зіпсує // Високий замок, 2004 - №98;
35. Зовнішньоекономічна політика ЄС і інтеграція України до європейського політичного, економічного і правового простору // Наукові праці ДонДТУ. - 2001. - Вип. 26. - С. 135;
36. Інтерв'ю // "Газета по-київськи", 2005 - № 34;
37. Инф.сообщение. В Брюсселе запретили помянуть память жертв теракта // www.oboz.ua - 10.08.07;
38. Йессе Э. Позиция по отношению к терроризму // Сб. ИНИОН "Актуальные вопросы Европы. Проблемы терроризма", 2007, № 4.
39. Хроника событий // "День", 2005 - № 57;
40. Казер Ф. Будущее Европы // "Die Welt", 2001 - № 39;
41. Камшилин С. Цена демократии // "ХайВей", 2007 - № 40;
42. Кляйн А. Будет ли Европейский Союз европейским // www.prawaja.ru - 14.06.06;
43. Конституція України // "Голос України", 1996 - № 31;
44. Копійка В., Шинкаренко Т. Європейський Союз: заснування і етапи становлення. - К.: Видавничій дім "Ін Юре", 2001. - С.448;
45. Корнієвський О.А. Європейський союз. Співробітництво між Україною та Європейським Союзом // Абетка української політики. Довідник. - К., 2002 - С.12;
46. Коротаевский С. Новый Вавилон Европы // "Киевский телеграф", 2004 - № 29;
47. Кулієв Е. Змістовний переклад Священного Корану на російську мову // Медіна, 1992 р. - С.920;
48. Кураев А. Исламизация Европы // www.invictory.org, 12.07.05;
49. Кухарчук P. ЕС требует отмены смертной кары // Камень краеугольный, 2006 - № 36;
50. Кухарчук Р. Защитим семью // Вестник Посольства Божьего, 2006 - № 7;
51. Кухарчук Р. Отпустите мои уши // "Камень краеугольный", 2005 - № 24;
52. Куц Ю. Геополітичні аспекти етноконфліктів і національна безпека / вісник Нац. ун-ту внутр. справ. - 2001 - Вип. 14;
53. Лайвли С. Розовая свастика // Рига: Вектор, 2006 - С.84;
54. Ледяев А. Гомо-европетикус // Рига: Вектор, 2005 - С.27; 55. Ледяев А. Гомосексуализм - факты и вымысел // Днепропетровск, 2004 - С.55;
56. Ледяев.А. Демографическая зима // ng.lv/propovedi/00524;
57. Ледяев А. Разговор начистоту // Авторское издание: Рига, 2006 - С.97;
58. Ледяев А. Стражи на стенах // Материалы конференции "Любовь против гомосексуализма" - Киев, 20.09.2006; 59. Майер М. Євробарометр: більшість німців проти подальшого розширення ЄС // Німецька Хвиля, 21.07.2004;
60. Майко Л. Без іcтотних проривiв // Віче, 1999 - № 6;
61. Маклаков А. Осторожно - гуманизм // "День", 2000 - №3;
62. Малик Я.Й. Україна та ЄС: стан і перспективи взаємовідносин, Науково-практична конференція - 27 січня 2005 р.;
63. Малик Я., Киричук О., Залуцький І. Європейський Союз // Львів: 2006 - С.6;
64. Малярчук В.А. Опыт решения региональных проблем в странах Западной Европы // Матери-алы научно-практической конференции "Актуальные проблемы регионального самоуправления". - Донецк: ДГТУ, 1994. - С. 72;
65. Манифест гомосексуализма // Gay Community News", лютий 1987 р.;
66. Маштабей В. Курс на інтеграцію. // Віче, 2000, № 8;
67. Министры просят ЕС ничего не говорить о Боге // Independent: 06.02.2003;
68. Мирошниченко М. Евросоюз призывает к согласию // "Аргументы и факты", 2004 - № 50;
69. Моргос П. Як вплине на Україну розширення ЄС? // День, 2005 - № 15;
70. Мошненко А. Політичний цейтнот // "Дзеркало тижня", 2004 - № 59;
71. Нагорный А. Слепые поводыри глобализма // "Завтра", 2004 - № 27;
72. Никитин А. Право Европейского Союза // М.: Просвещение, 2005 - С.126;
73. Новини // www.proChurch.info - 20.02.06;
74. Основи європейської та євроатлантичної інтеграції України. За заг. ред. Горбуліна В.П. // К.: Євроатлантична інформація, 2006 - С.37;
75. Пасічник В. Національна ідея в контексті українсько-російських відносин // Львів: Сполом, 2007 - С.95;
76. Пашков М., Чалий В. Україна і розширення ЄС: проблеми та наслідки // "Дзеркало тижня", 2001 - № 45;
77. Переслегин С. Что нас ожидает в будущем // "Известия", 1999 - № 81;
78. Пироженко О.В. Європейська інтеграція України як проблема економічної діяльності // "Контекст", № 2 - лютий 2002 р.;
79. План дій "Україна - ЄС" Європейська політика сусідства, ухвалена КМУ від 12.02.2005 р. // "Урядовий кур'єр", 2005 - № 13;
80. Поздняков Э., Ганжа С. Новые страны на пороге Европейского союза // МНИМО, 1999 - № 3;
81. Посельський В. Розширений Союз та розширена Європа // К.: Юніверс, 2005 - С.27;
82. Послання Президента України до Верховної Ради України, Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 рр.;
83. Постанова КМУ. Українське вугілля // "Урядовий курєр", 2001 - № 33;
84. Потєхін О., Врадій О. Україна - ЄС: соціальний вимір // www.hdr.undp.org/hdr2006/statistics;
85. Представництво України при ЄС // www.ukraine-eu.mfa.gov.ua;
86. Програма інтеграції України до ЄС, схвалена Указом Президента України від 15.09.2000 р. // "Урядовий кур'єр" 2000 - №40;
87. Резолюція Європарламенту "Про гомофобію в Європі" // www.europarl.eu.int/omk/sipade3;
88. Світова та європейська інтеграція. За заг. ред. Я.Й.Малика, Львів, 2005 - С.17;
89. Священний Коран // Сура 9, 3-5;
90. Секаров М. Торговельнi вiдносини України з країнами ЄС// Український промисловець, 2000, № 7;
91. Сиденко В. Прорив в Європу // Політика і час, 2006 - № 8;
92. Сиденко В., Барановський О. Україна і СОТ - як збільшити плюси та зменшити мінуси? // "Дзеркало тижня", 2002 - № 26;
93. Словник-довідник Європейського Союзу. Ред. Ю.Марченко //К.: К.І.С., 2001 - С.168;
94. Солодкий С. Євроінтеграція - "на смак і дотик" // "День", 2005 - № 85;
95. Соціально-економічна географія України , Львів: Світ, 1997;
96. Сперанская Е. Взгляд со стороны // "Русская правда", 2006 - №41;
97. Спільна стратегія Європейського Союзу щодо України, ухвалена на Гельсінському самміті ЄС від 10.12.1999 р.;
98. Станчук С. Політична криза в Україні очима ЄС // "День", 2004 - № 78;
99. Стратегія інтеграції України до ЄС, ухвалена указом Президента України № 615 від 11.06.1998 р. // "Урядовий кур'єр" 1998 - № 28;
100. Таран Ю. Жоден з напрямків зовнішньої політики України не має достатнього обгрунтування // www.dialog.ua - 12.05.2004;
101. Тарасюк Б.І. Куди ми йдемо // "День" - № 57 - 13.10.2005 р.;
102. Телбот С. Сучасна геополітика // К.: Юніверс, 2006 - С.37;
103. Угода про партнерство та співробітництво, ратифікована ЗУ від 10.11.1994 р., № 237/94-ВР // "Голос України", 1994 - №49;
104. Україна на роздоріжжі. За ред. Л. Хоффманна; К.: Фенікс, 2000 - С.63;
105. Україна - Європейський Союз : зовнішньоекономічна діяльність і перспективи співробітництва ; К., 1998;
106. Украина и Европейский Союз: концепция экономического сотрудничества // Тезисы докладов региональной конференции "Проблемы и перспективы формирования цивилизованного общества в Украине". - Донецк, 1995. - С. 63;
107. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций // К.Арніка, 2003 - № 58
108. Холстинин Д. Вызов зелёного знамени // Община XXI век - православное обозрение" № 4-5(6-7) 2001 г., С.14-15;
109. Хроника событий // "День", 2005 - № 43; 110. Чалий В. Перспективы евроинтеграции Украины // "Аргументы и факты", 2007 - № 25;
111. Чалий В. Розширення ЄС - перспективи для України// "Дзеркало тижня", 2005 - № 18;
112. Чалий В., Пашков М. Україна та розширення ЄС: проблеми, наслідки, перспективи // "Дзеркало тижня", 2001 - № 39;
113. Черний Н. Первые последствия евроинтеграции // "Форум", 2005 - № 20;
114. Чэпмен С. // "The Washington Times", 15 февраля 2006 г.
Перевод с сайта: ИноСМИ.Ru
115. Черкаський І. Макроекономічна політика України в системі кредитно-фінансових відносин з Євросоюзом // Збірник наукових праць. Вип. 26. - К.: ІСЕМВ НАН України. - С. 137;
116. Шагала К. Політико-правовий механізм європейської інтеграції: західні сусіди України напередодні вступу до Євросоюзу // "Грані". - 2003 - №4 - С. 124;
117. Ющенко В.А. Не допустимо фальсифікацій // "Дзеркало тижня" - № 47 - 25.11.2004 р.; 118. Яковец Ю. Глобализация и взаимодействие цивилизаций // М.: ЗАО "Изд-во "Экономика"", 2003. - C.441;
119. Das Tod der Europe // "Die Welt", 2006 - № 11;
120. Kruger R. Drang nach Osten // Deutschlandpost, 2006 - № 43;
121. Kto bedzie zycz w Polsce // "Gazeta Wyborcza", 2007 - № 25;
122. Keating M., Hoogle L. Regions and the EU Policy Process / European Union: Power and Policy-Making. - London, 2000. - Р.400;
3
3
Документ
Категория
Рефераты
Просмотров
470
Размер файла
303 Кб
Теги
kursach, nika
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа