close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Украiна в долi зарубiжних пис менникiв

код для вставкиСкачать
Україна в долі письменників
зарубіжної літератури
Вивчення літератури на основі літературного краєзнавства не
сприяє
збагаченню
внутрішнього
світу
школярів
тільки
загальнолюдськими
цінностями, а й дає їм своєрідний «ключ» до розуміння інших культурних
кодів, надає можливість сприймати культуру з погляду людей, що створили
ті
цінності.
Іншими
словами,
такий
підхід
до
вивчення
зарубіжної
літератури забезпечує, на мій погляд, вступ школярів у рівноправний діалог
української культури зі світовою.
Любов до рідного краю по-новому починає жити у духовному світі учня,
який засвоює на науково-пізнавальному чи мистецькому позаурочному заході
систему світових цінностей через зв’язок митця з країною, містом, де
народився учень.
Мета роботи над даною темою:
- вивчення творчості поета чи письменника у контексті духовної
культури українського народу, історико - культурної доби,
неповторного культурного світу письменника;
- розширення системи світових цінностей через зв’язок митця з країною,
містом, де сам народився;
- сприяння активізації творчих здібностей учнів, розвиток вміння
порівнювати літературні явища;
- виховання патріотичних почуттів, національної гідності, повагу й
любов до рідної мови, малої батьківщини, літератури рідного краю.
Матеріал про зв'язок митців зарубіжної літератури з Україною
сприяє формуванню гуманістичного світогляду учнів, уявлення про
багатобарвний світ навколо нас, виховує шанобливе ставлення до
загальнолюдських цінностей, національну гідність і, водночас,
повагу до інших народів.
16-тирічним мрійливим юнаком Сашком
Гриневським, ще не письменником, Олександр
Грін приїхав до Одеси.
На ньому була сіра учнівська курточка й
великий капелюх, який здавався йому схожим
на мексиканське сомбреро. Побачивши його в
такому вигляді, капітани одразу розуміли, що
він новачок, і відмовляли йому.
Сашко цілодобово тинявся у порту, скрізь пропонуючи свої послуги: спочатку
матросом за зарплатню, потім — без платні або за саме харчування.
Капітаном він так і не став, і далекі країнах залишилися лише в його мріях.
Крим — чарівна країна, де романтик О. Грін знайшов утілення своїх мрій. Пишна
природа Криму, синє море, яскраве сонце — усе це збуджувало натхнення. Уперше
Грін приїхав у Крим у 1923 році. За надрукований роман «Сяючий світ» письменник
одержав гонорар, який з дружиною витратив на подорож. Побували в Севастополі,
Ялті, Алупці, Гурзуфі. Чотири роки потому знову приїхали в Крим. Шість років
митець разом із дружиною прожив у Феодосії.
За цей час з'явилися романи «Золотий ланцюг», «Та, що біжить хвилями»,
«Дорога в нікуди» та інші. Напевне, не менше половини доробку Гріна створено у
феодосійський період його життя. Зараз у Феодосії є музей-квартира письменника,
оформлений відомим художником С. Бродським у вигляді корабля. У Феодосії вже
багато років існує юнацький клуб «Пурпурові вітрила» — клуб романтиків, котрі
люблять літературу, мистецтво, пригоди й подорожі.
Однак останні дні письменника пройшли не у Феодосії, а в Старому Криму. Тут
йому було затишно, разом із ним були книги, море і сонце. Та життєва дорога О.
Гріна закінчувалася. Восьмого серпня 1932 року він помер. Могила митця в
Старому Криму носить скромна, але завжди живі квіти прикращають її. їх щодня
приносять сюди шанувальники митця. Сама смерть не в змозі подолати світ
добра, який залишив нам О. Грін у своїх творах.
2
«Україна дорога і близька моєму серцю. Я люблю її
літературу, музику і чудову пісню, сповнену чарівної
мелодії. Я люблю український народ, який дав світові
такого титана, як Тарас Шевченко».
А. П. Чехов
***
А.П.Чехов - письменник став близьким для української літератури, для
українського народу. «Наші письменники, —писав М.Рильський, — знають і
люблять автора «Человека в футляре», «Мужиков», «Чайки», як мало кого із
світових майстрів слова...»1. Чехов, у свою чергу, знав і любив український
фольклор, мріяв купити хутір на Полтавщині і оселитися в ньому. Декілька років
підряд А.П.Чехов разом зі своєю сім'єю відпочиває в селі Луці, в садибі поміщиків
Лінтварьових, на Сумщині.
***
Добрий знайомий Чехових флейтист О. І. Іваненко, українець за походженням,
запропонував письменнику поїхати в село Луку.
Майбутня подорож захопила письменника, і він запрошує до себе друзів,
особливо поета О.М.Плещеева: «Мені хочеться, щоб ви відчули, як пахне
український сінокіс». А.П.Чехов мав бажання познайомитись з українським
народом, його віковими звичаями, побутом. У листі до когось із знайомих він пише,
що буде «все літо кружляти по Україні і на зразок Ноздрьова їздити по ярмарках».
***
Місцевість, де розташувалося село Лука, справді була «поетичним краєм».
Чехови оселились у флігелі, який з трьох боків обіймав сад. Внизу протікав красень
Псьол. І знову у листі він пише: «Якщо хочете побачити природу на всю широчінь,
подихати чудесним повітрям..., то приїжджайте до мене».
Сім’я Лінтварьових складалася з старенької матері і п'яти дорослих дітей — двох
синів і трьох дочок. Це були інтелігентні і освічені люди, добрі і гостинні.
3
***
Перший
виїзд
Чехова
на
Полтавщину
стався
в
червні 1888 р. Побували в Сорочинцях, де народився М.Гоголь, подорожували по
Миргородському повіту. Свої враження від поїздки він передав у листі до
М.А.Лейкіна:
«Був я в Лебедині, в Гадячі, в Сорочинцях і в багатьох прославлених Гоголем
місцях. Що за місця! Я зовсім зачарований. На моє щастя, погода весь час стояла
чудова, тепла. Проїхав я в колясці 400 верст, побував у десяти
місцях... Все, що я бачив і чув, таке нове, хороше і здорове, що всю дорогу мене не
залишала чарівна думка — засісти в якому-небудь селі на березі Псла і зайнятися
медициною».
***
Твори
Чехова
на
сторінках
українських
видань
з'явились у 11-й половині 80-х років.
У 1889 р. окремим виданням з'явилося оповідання «Зірочка». У 90-х роках
побачили світ близько двадцяти творів російського письменника у журналі
«Літературно-науковий вісник». У «Громадському голосі», № 13 за 1897 рік,
надруковане оповідання «Спати хочеться», а в журналі для дітей та молоді
«Дзвінок» (річник четвертий, 1893) — оповідання «Ванька» під назвою «Івасик».У
1904р. у Львові вийшла окремим виданням збірка під назвою «Змора».
***
З 1897 року у зв'язку з хворобою Чехов переїжджає до Криму в Ялту. Там він
зустрічається з М.Горьким, Л.Толстим, В.Короленком та іншими письменниками. У
1900 році до Ялти завітав колектив Московського Художнього театру, щоб хворий
письменник зміг побачити на сцені п'єси.
«Україна дорога і близька моєму серцю. Я люблю її літературу, музику і
прекрасну пісню, сповнену чарівної мелодії. Я люблю український народ, який дав
світові такого титана, як Тарас Шевченко,” — писав А. Чехов А. Кримському «Що
за місця! Я просто зачарований! Крім природи, ніщо так не вражає в Україні, як
народне здоров’я, високий ступінь розвитку селянина, котрий і розумний, і
музикальний, і тверезий, і моральний, і завжди веселий,» — записав А. Чехов після
подорожі по Україні.
Життя й творчість А. П. Чехова були тісно пов’язані з Україною. Антон
Павлович приїхав до Ялти 1898 року в зв'язку з погіршенням стану здоров'я,
побудував тут власний будинок. Навколо нього письменник розбив парк, у якому
було 180 видів рослин.
4
У Криму Чехов А. П. зустрічався із Л. Толстим, О. Горьким, І. Буніним, О.
Купріним, В. Короленком. Кримські враження згодом ввійдуть в оповідання
"Довгий язик", "Дама з собачкою", "Архієрей", "Студент", "Нова дача", "Душечка",
"Наречена", п'єси "Три сестри" та "Вишневий сад".
І цінували його творчість українські письменники М. Коцюбинський, І. Франко.
Багато літераторів (М.Коцюбинський, Х.Алчевська, Б.Лазаревський) присилали
Чехову книги з посвятами. М. Грушевський друкував переклади творів
письменника в журналі "Літературно-науковий вісник" (видавався з 1898 року у
Львові). Такі двосторонні зв'язки невипадкові. Родина Чехова має глибоке
українське коріння - його бабуся по батьковій лінії Є.Шимко була українкою
(Таганрог). У дитячі роки українська мова постійно звучала в родині Чехових.
Ставши письменником, Антон Павлович завжди обирав "приснолисту Україну"
місцем літнього відпочинку. Бував він у Харківській та Полтавській губерніях. У
Львові він придбав твори Т. Шевченка. Навесні 1887 р. він подорожував по
Донецькому краю, у 1888–89 рр. двічі проживав під Сумами: мандрував,
спостерігав народне життя, працював над прозою та драматургією. В Сумах
Харківської губернії в садибі Линтварьових, де Чехов жив на своїй літній дачі 1888
року, він жадібно вбирав звуки й фарби нового для себе життя, працював над
оповіданнями і п’єсами. Чехов бачив у погідній сумській природі і нехитрому житті
втілення духовної чистоти, цілісності і доцільності – все, чого так шукатимуть і за
чим тужитимуть його герої. Сумські враження використані в оповіданнях
"Іменини", "Нудна історія", п'єсах "Лєший" та “Чайка”.
Музей у Ялті закладено після смерті письменника в 1921 році з ініціативи
сестри Марії Чехової, яка прожила в Ялті до 1960-х років. Ще відкрито музей у
Сумах.
У наш час п'єси Чехова входять до репертуару театрів України. У Криму
присуджується літературна премія імені Чехова, знімаються художні та
документальні фільми за творами письменника.
У своїх оповіданнях „Степ”, „Людина у футлярі”, „Іменини” письменник
відобразив людей та природу України. Захоплювався “Кобзарем” Шевченка, знав і
високо цінував творчість Котляревського, Карпенка-Карого, Кропивницького та ін.
Він високо цінував діячів українського театру М. Садовського і М. Заньковецьку.
Отже, «у мені все-таки говорить хохлацька кров» (лист Чехова до Суворіна,
31.03.1892).
5
У Росію (тоді Московію) рід Буніних
(Бунікевських) переселився з України (тоді
Польщі) у XV столітті. Сам письменник
дослідив, що його рід походить з Волині.
"Країна... ця мріялася мені неозорими
весняними просторами всієї тієї південної
Русі, яка дедалі більше й більше захоплювала
мою уяву і давниною своєю і сучасністю.
У сучасності був великий і багатий край, краса його нив і степів, хуторів і сіл,
Дніпра й Києва, народу сильного і ніжного, у кожній дрібниці побуту свого
красивого і охайного, - наступника слов'янства істинного, дунайського,
карпатського. А там. у давнині, була колиска його...". Скільки отаких рядків освідчень у любові до своєї батьківщини можна знайти у написаному І. Буніним!
В Україну письменник потрапив у юнацькі роки. Подовгу жив у Харкові.
Полтаві. Одесі... Як сам зазначав: «жадібно шукав зближення з її народом, жадібно
слухав пісні, душу його». «На край світу», «Лірник Родіон», «На чайці», а особливо
в «Житті Арсеньєва» Україна присутня як місце на землі, де письменник знайшов
гармонію між вічністю й красою.
«Не можу спокійно чути слів: Чигирин, Черкаси, Хорол, Лубни, Чортомлик. Дике
поле, не можу без хвилювання бачити очеретяні дахи, стрижені селянські голови,
жінок у жовтих та червоних чоботях, плетених кошиків, у яких вони носять на
коромислах вишні та сливи... «Чайка скиглить, літаючи, мов за дітьми плаче, сонце
гріє, вітер віє на степу козачім...» Це Шевченко - цілком геніальний поет!».
1890 року І.Бунін мандрує по Дніпру. Йому найбільше у світі хотілось побувати в
Каневі на могилі Тараса Шевченка. Дружина письменника В. Муромцеві - Буніна
згадувала: "... говорив мені, що ці перші мандри по Україні були для нього
найяскравішими, що ось тоді він остаточно закохався в неї. в її дівчат у живописних
розшитих костюмах, здорових і незалежних, у парубків, кобзарів, у білосніжні
хати, що ховалися в зелені садів, і захоплювався, як всю цю надзвичайну красу своєї
батьківщини відтворив у своїй поезії... Тарас Шевченко. Признавався, що ні одна
могила великих людей його так не хвилювала, як могила Шевченка".
Три країни: Росію, Україну й Францію з'єднав у своєму серці видатний прозаїк.
«Жінки стають надзвичайно сильними саме тоді, коли озброюються слабкістю».
(І. Бунін)
6
Відомий російський письменник Лев Толстой
цікавився життям українського народу, його
культурою.
Не раз побував на Україні і в роки юності
— в містечку Летичеві, в 1879 році — у Києві,
у 1884 році — в Чернігівській губернії (в
маєтку М. Ге на хуторі Іванівському). В
останнє десятиріччя ХГХ ст. Толстой часто
жив у Криму. Образи українців виведено в
ранніх його оповіданнях («Рубання лісу»,
«Севастополь у серпні 1885»).
В оповіданні «Два діди» Толстой правдиво змалював картини народного побуту
українського села. На основі сюжету української легенди «Святий і чорні» написав
народне оповідання «Старий у церкві».
Л. Толстой виявляв інтерес до творчості Г. Сковороди, до поезії Т. Шевченка. Був
особисто знайомий з Марком Вовчком (листувався з нею), а також з Д.
Яворницьким та іншими".
Увагу Л. Толстого привертало мистецтво І.Тобілевича, М. Заньковецькогр, М.
Кропивницького. Повне зібрання творів Л.М. Толстого вийшло в Україні в 90 томах
(1928-1958 pp.).
Адам Міцкевич увійшов в історію польської
та. світової літератури як геніальний поет. За
участь у польському повстанні Міцкевича
було заслано до Одеси.
За допомогою російських друзів Міцкевич
одержує призначення на роботу в Одесу,
звідки виїжджає в Крим, результатом чого
стала збірка «Кримські сонети».
У творчості Міцкевича має місце українська тематика («Рибка»), В Одесі виник
задум поеми «Конрад Валленрод», балади «Чати». І. Франко, М. Коцюбинський,
Леся Українка перекладали польського поета. Його поезією захоплювались члени
Кирило-Мефодіївського братства і сам Т.Г. Шевченко.
7
Починаючи з 20-х років XIX ст., твори Міцкевича широко відомі в Україні.
Українською мовою його твори перекладали П. Гулак-Артемовський,
Л.Боровиковський, пізніше П. Тичина, М. Бажан і найбільше — М. Рильський.
Київ, Стеблів, потім Одеса, Крим, Харків... Тут пролягали шляхи хоч і
вимушеної, але ж якої захоплюючої й корисної для Міцкевича мандрівки
українською землею. Спомин про це залишився на сторінках поеми «Пан Тадеуш».
Зі Львовом Міцкевича пов'язує давня історія, хоча сам поет в цьому місті не
бував. У1904 році його син став свідком урочистого відкриття пам'ятника сього
геніального батька. Цей шедевр є до цього часу своєрідною візиткою міста Львова.
У середині XIX ст. у Львові було створено товариство А. Міцкевича, метою якого
була популяризація та вшанування творчості видатного поета.
Міцкевича причарувала й волинська природа, яку він оспівав у своїй творчості.
Ба­лада «Світязь» — один із найпрекрасніших творів поета, побудований на
матеріалі слов'янської історії.
N..
Про своє походження Федір Михайлович
Достоєвський у «Щоденнику письменника» за 1873
рік зазначав: «Я з роду руського й благочестивого».
Несподіваними є слова зізнання доньки письменника Любові Федорівни: «...У
мого батька були карі, зовсім українські очі». Справді рід Достоєвського тісно
переплетений з Україною.
В XVII столітті один з пращурів письменника був ієромонахом Києво-Печерської
Лаври. З XVII-XVIII ст. пращури Достоєвського оселяються на Волині, відтак на
Поділлі. Можливо, південно-руське походження Достоєвського, змішаний вплив
двох культур допоможуть розгадати і витлумачити деякі сторони багатогранної
діяльності великого письменника.
8
Усі полтавці добре знають «дім Короленка»,
в якому в 1920 році оселився із сім'єю відомий
російський
письменник
Володимир
Галактіонович Короленко.
Полтавська земля стала нього і останнім
притулком, хоча народився він у Житомирі
1853 року, у сім’ї повітового судді.
Короленко був не просто письменником, у Полтаві його називали «народним
губернатором», його слово було вагомим для властей. Переїзд до Полтави
зблизив Короленказ видатними діячами української культури — Панасом
Мирним, Михайлом Коцюбинським, Іваном Тобілевичем. Серед творів, у яких
звучить українська тематика, слід назвати такі; «Діти підземелля», «Сліпий
музикант», «Історія мого сучасника», «Ліс шумить», «Без язика» тощо.
Французький письменник Оноре де Бальзак
двічі відвідав Україну: 1847—1848 pp., 18481850 pp. Двічі бував у Львові, в Бердичеві
одружився з графинею Ганською.
Разом з Ганською Бальзак відвідав Київ і так
описав його красу й велич: «Ось я і побачив
цей Північний Рим, місто з трьомастами
церквами, з багатствами Лаври й Святої Софії
українських степів. Добре поглянути на це
разок».
Перебування у Верхівці, відвідини Києва давали романісту заряд бадьорості,
зміцнювали віру у свої творчі сили. Він продовжував тут, на нашій землі, писати
роман «Селяни», де зустрічаємо українські спостереження; написав драму
«Мачуха», подорожні нотатки. На жаль, не завершив «Листи про Київ».
Виконував задум історичної драми «Петро і Катерина» —і все це вміщувалося в
якихось два роки перебування на Україні. Як він оцінював їх сам? Вони, за словами
письменника, стали «розпалом літературної роботи, що рухається добре».
А як багато про що говорить такий запис французького письменника: «Я слухав
розповіді про степи, селян, снігопади, управителів... Україна стала мені, здавалося,
єдиним у світі краєм, де я зміг би ще побачити цілком нові явища і людей».
9
Бальзак був бажаним гостем київських великосвітських салонів. На банкетах
влаштовувались здравниці на його честь. Бальзакові твори в оригіналі і перекладах
добре
знала
українська інтелігенція. Про перебування письменника в Україні розповідають
такі літературні твори: С. Цвейг — «Бальзак», Н. Рибак — «Помилка Оноре де
Бальзака», М. Буянов — «Бальзак про Київ», А. Матвеев — «Бальзак у Києві».
Оноре де Бальзак - великий французький письменник, автор грандіозної
«Людської комедії» з її повістями і романами - «Втрачені ілюзії», «Кузина Бетта»,
«Кузен Понс», «Розкоші і злидні куртизанок», «Гобсек», «Шагренева шкіра»,
«Полковник Шабер», «Євгенія Гранде», «Історія величі і падіння Цезаря Білото».
Та найбільш захоплюючою є історія кохання Бальзака і Евеліни Ганської.
У 1832 р. письменник отримав листа, що надійшло з Одеси за підписом
«Іноземка» з приводу його роману «Тридцятирічна жінка». Авторка послання була
багата польська поміщиця Евеліна Ганська, власниця маєтку у Верхівні, поблизу
Бердичева. Письменник почав листування з жінкою, а згодом зустрівся з нею у
Швейцарії. Ганська була вродливою вельможною жінкою. Між письменником і
нею зав'язались дружні стосунки, які невдовзі переросли в справжнє кохання.
Вони не могли одружитись, адже Евеліна мала чоловіка.
«Я побачив малий Лувр, грецьку святиню, позолочену призахідним сонцем,
що височіла над долиною, третьою долиною по дорозі від кордону», - таке
залишив нам враження про село Верхівня Оноре де Бальзак.
У 1850 році Бальзак за 5 місяців до своєї кончини повінчався з Евеліною в
Бердичеві. Одним зі свідків був граф Георг Мнішек, з родини російської цариці
Марини Мнішек. Після церемонії Бальзак заявив Евеліні: «Ура! Я зробив те, чого
не зміг Бонапарт! .. У твоїй особі я підкорив Росію».
Життя видатного єврейського письменника Шолом Алейхема тісно пов'язане з Україною. Багато років він
жив на Київщині,
у Києві, у м. Лубни Полтавської області, де служив рабином. Бував на
Харківщині, Сумщині, Вінничині. Дуже захоплювався творами Т. Шевченка, був
знайомий із М. Лисенком, М. Коцюбинським. Але у 1905 році після жахливого
київського погрому змушений був залишити Україну. Після тривалих поневірянь
землями Білорусії, Польщі, Італії, Німеччини з великими труднощами дістався до
Америки. Тут 1916 року письменник і помер. Він хотів, щоб його тіло поховали у
рідному Києві, але остання воля Шолом - Алейхема так і не була виконана.
10
Якщо перегорнути сторінки історії назад аж до 1914
року, відчуємо причетність російського поета Сергія
Єсеніна до України.
Саме в той далекий дореволюційний час молодий поет вклонився нашій
співучій землі. 19-річний Єсенін переклав, а вірніше — переспівав пейзажну
замальовку нашого Кобзаря, уривок із поеми Т, Шевченка «Княжна». Цей вірш
під назвою «Село» поет уперше опублікував у 1914 р. під заголовком «Из Тараса
Шевченко».
Єсенін неодноразово приїздив в Україну. В архівних ділових паперах
Всеукраїнського видавництва знайдено свідчення про перебування його в
Києві у 1919 році. У березні — квітні 1920 року поет перебував у тодішній столиці
України — Харкові, де прожив два-три тижні. Він брав участь у літературному
вечорі, зустрічався зі студентами університету, приходив на квартиру до поета В.
Хлебникова. У центрі міста, біля пам'ятника Пушкіну, гість із Москви читав
весняної полуночі строфи поеми «Іронія». Тоді ж у Харкові була видана збірочка
віршів Єсеніна.
Поезію Єсеніна люблять і шанують в Україні. Віршами російського поета ще за
його життя зачитувалась українська молодь, його вірші перекладені українською
мовою.
З українських перекладів найкращі належать Миколі Бажану, Юрію
Яновському. Лірику Єсеніна також перекладали українською мовою В.
Коломієць, Л. Волошина, К. Житник, М. Левицький. Єсенінська лірика — це світ
глибоких роздумів і тонких настроєвих переливів. За кожним рядком — рідна
земля, батьківщина, хвилі почуттів.
Особливо помітним був вплив Єсеніна на Сосюру, якого у нас нерідко
називають українським Єсеніним.
Обоє вони глибоко духовні, високоінтелектуальні особистості. І Єсенін, і
Сосюра безмежно любили свій край, вірили в свій народ, у його мудрість, у його
кращу долю. Улюблений колір обох поетів — блакитний.
Недарма ж український поет ще в 1928 році писав:«….я минулої ночі за
Єсеніним плакав у сні». Спорідненістю російського й українського ліриків
зумовлений успіх Сосюри як перекладача Єсеніна. В активі Сосюри понад десяток
першокласних перекладів, серед яких поезії «Береза», «Пороша», «Є добрим
утром», «Песнь о собаке», «Черемуха», «Поет зима, аукает...»; 3 роками дедалі
глибше розуміємо ми єсенінську любов до отчого краю, його вболівання за долю
рідної природи, турботу за збереження її краси. Про це прекрасно сказав
11
Д.Павличко у вірші про Сергія Єсеніна: «У твоїй любові до Вітчизни
Сто віків є чим на світі жить»
З малих років знав С. Єсенін «Кобзаря» Т. Шевченка, який допоміг йому зрости
ду­ховно, глибше пізнати самого себе, історію свого краю, плекати любов до матері.
«Шев­ченко відкрив мені очі, збагатив душевно, примусив уважніше ставитись до
поетич­ного слова»,— говорив С. Єсенін. А сестра поета згадувала, що Сергій
майстерно чи­тав вірші, особливо добре виходили в ньо­го «Гайдамаки» Шевченка.
Відомо, що 18-річний молодий поет не тіль­ки читав і знав напам'ять уривок з
поеми Т. Шевченка «Княжна», а й опублікував його переклад у журналі «Село»
1914 року.
Село! В душе моей покой.
Село в Украине дорогой.
И, полный сказок и чудес,
Кругом села зеленый лес.
Цветут сады, белеют хаты,
А на горе стоят палаты,...
Сергій Олександрович Єсенін бував у Києві в 1919 році, а наступного року
виступав у Харкові. Поезія російського лірика завжди користувалася увагою
читачів. Перші переклади його віршів українською з’явилися у 1925 році: в
«Анталогії російської поезії в українських перекладах»(1925) були надруковані
шість віршів Єсеніна у перекладі М.Бажана, Ю.Яновського, згодом перекладали
В.Сосюра, В.Коломієць, Д.Павличко. Українські письменники присвячували свої
вірші С.Єсеніну.
Генріх Белль — один із найвизначніших майстрів
німецької реалістичної поезії XX ст. опинився на
східному фронті, значна частина якого проходила в
цей час через територію України.
У творчій пам'яті письменника назавжди
залишились географічні назви України: Галичина,
Волинь, Коломия, Львів.
12
Перша та Друга Світові війни (1914—1918 рр.,
1939 —1945 рр.), були провідною темою у творчості
багатьох євро-пейських письменників.
Галичина опинилась у центрі військових подій.
Головний герой твору чеського письменника
Ярослава Гашека (1883-1923) «Пригоди бравого
солдата Швейка» побував на українських землях,
їдучи на фронт через Львів на Жовтанець.
Пастернак — це епоха в літературі. Він починав
свою діяльність у період великих революційних
зрушень і сподівань, але незабаром побачив, як
насильство
витіснило
ідеї про майбутню
свободу, рівність і братерство. Тому поезія
Пастернака — своєрідний психологічний літопис
трагедії XXст.
У 30-х роках українських неокласиків (М. Зерова, М. Драй-Хмару,
П.Филиповича) переслідували, арештовували, відправ-ляли на Соловки,
розстрілювали. Б. Пастернакові Літо 1930 р, поет прожив в Ірпені, під Києвом, де
йому добре від попивалося в колі друзів і знайомих. Київські враження відображено у
віршах «Балада», «Ірпінь», «Літо» та ін. Під впливом почуттів, пережитих у Києві та
Ірпені, він повірив у світлий прийдешній день, в успіхи перших п'ятирічок, що
відчувається, наприклад, у вірш; «Хвилі». Проте реальність виявилася сильнішою
за мрію. Уже тоді поет усвідомив трагедію історії. Тому у вірші про щасливе
ірпінське літо з’явилася примара бенкету під час чуми. Це літо розділило життя
Б. Пастернака навпіл. Якщо в 1930 р. у нього ще були сподівання на краще
майбутнє, то через 2-3 роки від них не залишилось й сліду.
13
Ім'я Анни Ахматової — найкращої російської поетеси XX
ст. — назавжди пов'язане з Україною. Анна Ахматова
(справжнє прізвище — Горенко)
«Я народилась 11 (23) червня 1889 року під Одесою. Мій
батько був інженер-механік флоту», — так починаються
спогади російської поетеси Анни Ахматової. З Україною
пов'язано багато її спогадів та віршів. У Києві вона закінчила
гімназію, одружилася, почала писати вірші. Київські святині
— Софійський Собор, Лавра - згадувала вона неодноразово.
Гулом полны алтари и склепы,
И за Днепр широкий звон лежит.
Так тяжелый колокол Мазепы
Над Софийской площадью гудит.
(1921)
У спогадах Ахматової згадується й Севастополь: «Каждое лето я проводила под
Севастополем, на берегу Стрелецкой бухты, и там подружилась с морем. Самое сильное
впечатление этих лет — древний Херсонес, около которого мы жили».
Головною ознакою її поезії було створення вишуканої краси
зі «сміття» реальної дійсності, тобто підйом із землі до зірок, а потім повернення
зорепадом віршів знову на землю.
Тричі бувала Анна Андріївна на Поділлі — у Слобідці Шелеховській. Тут жили
її мати й тітка, тут вони й поховані. Анна Ахматова якось зізналась українському
поето­ві Миколі Бажану: «А ви знаєте, в мене ж є українська кров. Мій батько —
родом з козацької старшини. Народилася в Одесі, в Києві закінчила гімназію. Там
зустрілася з українською мовою, але зустріч була поверхова».
Австрійський поет Р.-М. Рільке усе життя мандрував
світом. Мрія поба-чити Росію здійснилася у 1899-1900р. Під
час цієї подорожі він відвідав і Україну, де зацікавлено
знайомився
з Києвом, потім Дніпром доїхав до Кременчука, Полтави,
Харкова — «край чудової України»,— писав поет у листі до
матері. Україна дала творчу наснагу поетові.
14
На цій землі він знайшов приклад жаданого єднання людей і природи, землі й
Бога, йому відкрилася головна мета його життя й мистецтва — нести у світ
гармонію.
Українські мотиви позначилися на творчому спадку поета. «Дух чарівної
країни» є у його перекладах («Слово о полку Ігоревім»), новелах («Як старий
Тимофій умирав, співаючи», «Пісня про правду»), віршах («Мазепа», «Карл
Дванадцятий мчить по Україні»). У збірці «Книга годин», яка складається із трьох
циклів, що виходили у різний час, Україна змальовується як чарівний край
безмежних просторів. Поет хотів назавжди поселитися в Києві, у цьому
«близькому до Бога» місті, але доля покликала його в дорогу. 1. 09. 1900 р. він
записав у щоденнику: «Згадую полтавські степи, надвечірні зорі, хатки і охоплює
душу сум, що мене там немає».
З Києвом пов'язана доля відомого російського
містичного письменника Михайла Булгакова, в творах
якого
багато
фантастики,
яка
дивовижно
переплітається з реальністю, дозволяючи авторові
«викликати постаті минулого, сучасного й
майбутнього і вести з ними бесіду про розвиток
людства».
Народився М. О. Булгаков 15 травня 1891 р. в Києві. Дитинство і юність
Михайла пройшли у Києві, з яким пов'язане становлення митця. Він захоплювався
класичною літературою й архітектурою, музикою і драматургією. Вивчав давні
малюнки й написи в церквах, відвідував відомий театр у Соловйова. На
Андріївському узвозі містилася квартира Булгакових, що стала прообразом
будинку Турбіних у романі «Біла гвардія» та п'єсі «Дні Турбіних». Зараз у цьому
домі — меморіальний музей письменника.
Після закінчення гімназії майбутній письменник навчався на медичному
факультеті Київського університету. Склавши ви-пускні екзамени екстерном,
почав працювати лікарем— в Чернівцях, Кам’янці-Подільському. Перші враження
від лікарської практики знайшли відбиток у книзі «Записки юного лікаря»
Миха́йло Опана́сович Булга́ков народився 3 (15) травня 1891 р у Києві і був
першою дитиною у сім'ї. Перше оповідання «Пригоди Світлана» було написане,
коли автору виповнилося сім років. Сім'я часто змінювала адреси в пошуках
зручніших квартир: Госпітальна, Волоська, Діонісівський провулок, Кудрявська
вулиця та інші.
15
Київ займав особливе місце в житті та творчості письменника. Про це він сказав
у ліричному нарисі "Київ-місто". Андріївський узвіз, 13, де впродовж тривалого
часу мешкала родина Булгакова і де відбувалася дія "Білої гвардії" та "Днів
Турбіних", перетворено на літературно-меморіальний музей, відомий в Європі.
Час все розставив по своїх місцях, підтвердив слова «Рукописи не горять».
Понині звуть його люди Майстром, шанують за незламний дух свободи і правди в
роки тяжкої диктатури, пам'ятають його як людину, який розповів світові про свою
любов до міста, пронесену через все життя.
«Ах, які зірки в Україні. От майже сім років живу в Москві, а все ж таки тягне
мене на батьківщину. Серце щемить, хочеться іноді болісно в поїзд… і туди. Знову
побачити яри, занесені снігом, Дніпро… Немає гарнішого міста на світі, ніж Київ»,
— скаже в оповіданні «Я убив» доктор Яшвін, у якому легко вгадати автора.
Олександр Іванович Купрін — один з найвідоміших
письменників дореволюційної Росії. Проте так склалися
обставини життя, що його доля безпосередньо пов'язана
з Україною.
Після закінчення юнкерського училища 1891 р.
Купріна було направлено в Кам’янець - Подільський, де
він мав служити у військовій частині.
І хоча 1894р. він змушений був піти у відставку, однак і після цього Купрін ще
сім років — до 1901 — перебував в Україні (в Одесі, на Волині).
У цей період він причащається до писемної творчості, співпрацює як репортер із
періодичними виданнями, а також удається до перших літературних спроб. Не
залишився Олександр Іванович байдужим до української культури, про що
свідчать сюжети багатьох його творів, у центрі яких — українська дійсність та
українські герої.
Російський письменник потоваришував із багатьма представниками української
культури, а дружбу з Михайлом Коцюбинським Купрін проніс через усе життя.
З Україною в серці
Навесні 1893 Купрін їде до Києва, де співпрацює в київській щоденній пресі, а
потім у житомирських, одеських газетах. За час свого п'ятилітнього перебування в
Україні, з 1894 року, він друкувався в газетах «Киянин», «Київське слово»,
«Волинь» (Житомир), «Одеські новини». Написані для київських газет нариси
склали цикл «Київські типи», що викликають інтерес і донині.
16
У автобіографії, опублікованій у 1913 році, Олександр Іванович так пригадує
роки своєї київської молодості (1894— 1896 рр.): «Я оказался в положении
институтки, которую ни с того ни с сего завели бы в дебри лесов и оставили бы без
одежды, пищи и компаса. Вдобавок самое тяжелое было то, что у меня не было
никаких знаний, ни научных, ни житейских».
Якщо ми уважно перечитаємо такі відомі речі Купріна, як «Молох», «Олеся»,
«Гамбрінус», «Яма», «Поєдинок», «Лістригони», то, безумовно, побачимо в них
дуже точно і художньо яскраво відтворені картини реального життя різних регіонів
України (Волинь, Київ, Донбас, Поділля, Одеса, Крим...). Купрін охоче визнавав:
«В учители жизни я не гожусь. Для многих людей я просто добрый товарищ и
занятный рассказчик, вот и все».
Але це — свідчення скромності письменника. Насправді ж творчість цього
чудового художника, яка вчить нас любити життя (Олександр Іванович часто
образно порівнював його з рікою), навчає чистоті та благородству почуттів,
душевній стійкості — було і залишається дорогоцінним надбанням світової
культури.
Тиха украинская ночь.
Прозрачно небо. Звезды блещут.
Своей дремоты превозмочь
Не хочет воздух. Чуть трепещут
Сребристых тополей листы.
Луна спокойно с высоты
Над Белой Церковью сияет
И пышных гетьманов сады
И старый замок озаряет
Більша частина заслання Пушкіна минула в Молдові, в Кишиневі, проте
першим пунктом його перебування на півдні став Катеринослав
(Дніпропетровськ). Побував він у Олександрівську (Запоріжжі), проїжджав через
українські причорноморські степи, був на Кубані, де мав можливість спостерігати
за жит­тям та побутом українських чорноморських козаків. Тривалий час жив у
Криму, близько року- в Олесі. Бував також у Києві, Тульчині. Немало часу провів
у Кам'янці (нині райцентр Чер­каської області).
Українські краєзнавці підрахували, що поет здійснив 18 по­їздок Україною,
побував у 124 населених пунктах Чернігі­вської, Полтавської, Катеринославської,
Херсонської, Київсь­кої та Волинської губерній.
Взимку 1820-1821 року Пушкін, незважаючи на заборону, прибув до Києва.
17
Софійський собор та Києво-Печерська лав­ра справили на поета величезне
враження, які згодом лягли в основу сюжету поеми "Полтава". Відвідання могили
князя Олега надихнули на створення "Пісні про віщого Олега" та написання
поеми "Руслан і Людмила".
Час південного заслання став продуктивним періодом для Пушкіна-поета. Тут
він написав чимало віршів, поеми "Кав­казький бранець", "Брати-розбійники",
"Бахчисарайський фонтан", почав поему "Цигани" й роман у віршах "Євгеній
Онєгін"..
Власне "українським твором" Пушкіна можна вважати "Пол­таву". Безперечно,
цей твір, написаний у 1828 р., задумував­ся раніше, ще під час перебування на
півдні. Враження від України, її природи звучать у "Полтаві". У ній Пушкін
свідомо дискутує з Байроном і особливо з Рилєєвим, які зображали Мазепу
позитивно, репрезентуючи його як борця за волю Ук­раїни. Пушкінська "Полтава"
уславлює суперника Мазепи — царя Петра.
Особливий період в засланні Пушкіна —життя в Одесі. Три­надцять місяців
прожив Олександр Сергійович у цьому місті, де було створено понад 30 ліричних
поезій, завершено роботу над поемою "Бахчисарайський фонтан", написано два з
поло­виною розділи роману "Євгеній Онегін".
У цьому місті Пушкін пережив високе і палке кохання до однієї жінки. Через
багато років у Петербурзі він зустріне її, і тоді з’явиться прекрасний вірш «Я вас
кохав…»(1829).
Звучить романс «Я вас любил»
Щодо творчих й дружніх стосунків з кращими представника­ми української
інтелігенції, то Пушкін був у близьких стосунках із українцями М. Маркевичем,
М. Максимовичем, Д. Бантишем-Каменським, Орестом Сомовим, допомагав
Миколі Гого­лю увійти в російську літературу. Відомо, що Гоголь обожнював
Пушкіна.
Цікавим фактом є те, що дружина поета, Наталія Гончарова, була праонукою
знаменитого українського гетьмана Петра Дорошенка.
Усе життя М. В. Гоголя можна назвати дорогою.
Дороги вели його до Москви й Петербурга,
Єрусалима й Рима, Парижа й Гамбурга. Але всі шляхи письменника починалися з одного місця — з
села Великі Сорочинці, що на Полтавщині, з його
України.
Звідси він вирушав у свої мандри, сюди завжди
повертався думкою й душею, бо мав українське
коріння.
18
Без України не було б відомого російського письменника Гоголя, не було б його
«Вечорів на хуторі біля Диканьки», повісті «Тарас Бульба», збірки «Миргород»,
«Ночі перед Різдвом» та інших творів. Дослідники й досі сперечаються, який же
письменник Гоголь — російський чи український? У його творчості багато
українських мотивів, але писав він російською.
Гоголь увібрав досягнення двох культур, а сам став прикладом чудового
«поповнення», взаємозбагачення україн-ського та російського. Він ніколи не
забував про рідну землю, про свою Василівку, де пройшли дитячі роки. Зараз це
село, де раніше жили Гоголі, називається Гоголеве, а дім митця стоїть на тому ж
місці, відбудований за малюнками й кресленнями самого письменника. Тут зараз
знаходиться музей-заповідник М.Гоголя.
Яскравим доказом любові Гоголя до України є листи, які він надсилав матері и
сестрам, а головне — його твори, в яких відтворюється сам дух української історії,
українського народу. І серед цих творів важливе місце посідає повість «Тарас
Бульба», в якій розповідається про події часів Запорізької Січі. Гоголь дуже любив
український фольклор, збирав легенди й оповідання про минувшину. Згодом, уже
в Петербурзі, він буде просити матір і сестер присилати йому все, що пов'язане з
Україною.
Із Василівки шлях привів Гоголя до Полтави, де він навчався в повітовому
училищі разом із братом Іваном. Однак після смерті брата Гоголь у такому відчаї,
що не міг продовжувати навчання. Проте до Полтави він буде повертатися ще не
раз. Він приїде туди вже прославленим автором «Вечорів на хуторі біля
Диканьки», побачить тут І. П. Котляревського, відомого актора М.Щепкіна.
Із Полтави дорога вела до Ніжина, де Гоголь навчався в гімназії з 1821 р. до
1828 р. Саме в Ніжині сформувався талант Гоголя — там він почав писати.
Поїздки Гоголя у Василівку, до Києва повернули до життя його душу. Разом зі
своїм другом, професором університету і збирачем народних пісень
М.Максимовичем письменник любив ходити до Печерська, сидіти коло
Андріївської церкви, підніматися на Володимирську гірку. Одного разу він
побачив українську дівчину, яка зачаровано дивилася на Дніпро.
«Чого дивишся, голубко?» — спитав Гоголь.— «Бо приємно дивитися»,—
відповіла вона, не змінюючи положення, і Гоголь був дуже задоволений
відповіддю цієї простої дівчини.
З України, з Києва і з рідної Полтавщини Гоголь привіз до Петербурга нові
легенди, пісні. Він із захопленням читав «Історію Малої Росії» Д.Бантиша Каменського, «Історію русів» та інші джерела. Результатом цієї роботи стала нова
збірка Гоголя — «Миргород», «Тарас Бульба», до роботи над якою Гоголь
повертався протягом усього свого життя.
19
Із Петербурга дороги Гоголя пролягли за кордон — до Німеччини, Франції,
Італії, оскільки через переслідування цензури в Росії писати було важко. Однак і за
кордоном Гоголю не було спокою. Він не міг жити без батьківщини. Не міг не
думати про співвітчизників. У «Вибраних місцях із листування з друзями» (1847)
він молився на них і заклинав повернутися до духовності. Це сповідь і покаяння
митця, його духовний заповіт вітчизні й усьому людству. «Співвітчизники! Я вас
любив, любив тією любов'ю, про яку не розповідають, яку дав мені Бог, за яку я
вдячний Йому. Лише там зцілиться повністю народ, де розуміє люди на вище
призначення своє — бути образом того на землі, хто сам є любов...» (М. Гоголь).
У 1851 р. Гоголь востаннє приїхав у Василівку. Цей приїзд став його
прощанням із батьківщиною.
Життя багатьох російських поетів
пов'язане з Україною. Ця земля
справила велике враження і на
російського
поета
Афанасія
Афанасійовича Фета. 21 квітня 1845
року він пішов на військову службу.
Його полк розташовувався в Україні
на межі Київської та Херсонської
губерній.
Військова служба — не найкраще місце для поетичної творчості, тому за
1845 рік Фет написав лише п'ять віршів, у яких відбилися враження про
Україну.
Теплый ветер тихо веет,
Жизнью свежей дышит степь,
И курганов зеленеет
Убегающая цепь.
А про Дніпро Фет згадував у багатьох віршах, коли вже покинув Україну.
Светало. Ветер гнул упругое стекло Днепра, еще в волнах не пробуждая
звука...
А закінчується цей вірш справжнім освідченням Україні у коханні:
«Остался б здесь дышать, смотреть и слушать век...»
В Україні розквітло й кохання поета до Марії Лазич, яке закінчилося
трагічно, але назавжди залишилося в душі Фета.
20
13 січня 1924 року в газеті «Пролетарська
правда», що виходила у Києві, було
надруковано
оголошення:
«Товаришу
Маяковський! Робітничі кореспонденти
чекають на вас у своєму клубі 13 січня о 1
годині дня».
Після відвідин клубу молоді київські пое­ти запропонували зарахувати
Маяковського кореспондентом газети «Пролетарська правда», російський поет
дякував й обіцяв писати. Обіцянку він виконав. 2 березня газета опублікувала
його вірш «Київ». У поезії Маяковський говорить про історію давнього міста.
А у 1926 році В. Маяковський написав чудовий вірш «Долг Украине», в
якому він звинувачує російських обивателів в обмеженості знань про Україну і
радить їм усім вивчити українську мову та краще пізнати українську
культуру:
А что мы знаем о лице Украины?...
...Кроме двух прославленных Тарасов —
Бульбы и известного Шевченка,—
ничего не выжмешь,
сколько ни старайся...
Фрідріх Шиллер, один із найяскравіших
представників просвіти­тельського руху в
Німеччині кінця XVIII початку XIX ст., у своїй
творчості поєднує одночасно і філософа, й
естета, і письменника.
Ідеї Шиллера знайшли плідний і закономірний
розвиток в українській літературно-критичній і
художній свідомості першої половини XIX ст.
Художня спадщина Шиллера серйозно вплинула на розвиток українського
письменства, про що, зокрема, свідчать численні згадки про нього в критичних
нарисах, статтях, оглядах тогочасних україн­ських критиків і письменників.
21
Шиллера оцінюють як майстра художнього слова, який відкривав нові
незвідані гори­зонти для європейської словесності, в тому числі і для
української літератури. М.Костомаров, наприклад, визначав прямий зв'язок між
творчістю Шиллера та художніми відкриттями Шевченка: «Тарас Григорьевич
прочитал мне Шиллерову балладу... Я увидел, что муза Шевченко раздирала
завесу народной жизни. И страшно, и сладко, и больно, и утомительно было
заглянуть туда!!! Поэзия всегда идет вперед, всегда решается на смелое дело,
по ее следам идут история, наука и практический труд».
Письменники Західної України, які були тісніше пов'язані з
німецькомовною культурною традицією, перенесли на український грунт
чимало художніх принципів, характерних для німецької літера­тури, зокрема
тих, що склалися у творчості Шиллера.
Особливо тут вирізняється Юрій Федькович, який розпочинав свої художні
пошуки як німецькомовний письменник, котрий увібрав найкращі традиції Ґете
й Шиллера.
Риси просвітительського класицизму, характерні для Шиллера
веймарського періоду, простежуються у творчості багатьох західноукраїнських
письменни­ків 30-50-х рр. Найбільше впадають в око твори О.Духновича
(«Мисль о Бозі», «Вічність»), С.Лисинецького («Воззреніє страшилища»), О.
Павловича («Піснь русько-слов'янськая»).
Творча спадщина видатного німецького просвітителя справила на
українську літературу далеко не однозначний вплив і при­внесла в художній
процес в Україні нові обрії в осмисленні людини і світу. Природно, що інтерес
до Шиллера не згасає в українській естетичній і художній думці протя­гом
тривалого часу. Недарма І. Франко із захопленням писав про митця, якого
вирізняє «огнистий гуманізм і людяність».
Неодноразово цитував і звертався до Шиллера Пантелеймон Куліш, який
ставив його за значенням поряд із Данте, Петраркою, Ґете, Пушкіним і
Міцкевичем. Обстою­ючи самобутній шлях розвитку української літератури,
український письменник за­кликав сучасників: «Нехай читають Пушкіна і
Гоголя наші земляки, нарівні з Байроном, Міллером і Міцкевичем. Ми й самі
того доволі поначитувалися і вже сказати, що насмакувалися».
У статті «Взгляд на малороссийскую словесность по случаю выхода в свет
книги "Народні оповідання Марка Вовчка"» Куліш цитує слова Шиллера про
те, що щирі сльози є ознакою справжнього мистецтва, а саме українська
словесність досягла неабиякої майстерності у мистецтві «…говорить от сердца
к сердцу». Сам Куліш чимало сприяв популяризації творчості Шиллера серед
широкого читацького загалу, перекладав його ліричні вірші й балади, що
ввійшли до збірки 90-х років «Позичена кобза».
22
Чернівці — столиця буковинського краю.
Вони дали світові таких видатних людей,
як Федькович, Кобилянська, Емінеску,
інших відомих майстрів культури і
мистецтва.
Спробуємо засвітити зірку, що належить
чудовому поетові, який повернувся до нас
із забуття, — Паулю Целану(справжнє ім’я
Пауль Анчель).
«Упродовж тривалого часу Пауль Целан був загадкою для своїх читачів,
загадкою, яка, можливо, не розгадана ще й до сьогодні. Загадкою було його
життя. Загадкою було те, що він став німецькомовним поетом, хоча ріс і
навчався в краї, який був заселений переважно українцями, але офіційно
на­лежав на той час до Румунії», — так пише про поета дослід­ник його
творчості Петро Рихло.
Народився Целан у Чернівцях, 23 листопада 1920 року на вул. Василь­ка, 5 і
прожив там більшу частину свого життя.
Виріс у єврейській родині, де розмовляли переважно на івриті та
німецькою, але добре володіли українською, румунською, французькою.
Відвідував дитсадок, потім навчався в школі, згодом у ліцеї. Ще в дитячому
віці Пауль Целан знав напам’ять чимало казок братів Грімм і буковинських
легенд. А в 15 років настільною книгою поета став «Фауст» Гете.
Надзвичайно важко пережив Пауль Целан звістку про смерть батьків, які
наприкінці 1942 року були депортовані в Задніпров’я і замордовані в одному з
концтаборів. Ці трагічні події стали однією з провідних тем його творчості.
Головними образами у поезіях П.Целана є мати й Україна, які нероздільні
для поета і за яки­ми він болісно сумує.
Кривавила, мамо, та осінь мене,
Палив мене сніг;
Я серце шукав, щоб заплакати ним.
Знаходив я подих, ах, того літа...
Поет дивом вцілів серед кривавого хаосу Другої світової війни. По
закін­ченні гімназії вивчав медицину у французькому місті Тур, романістику та
англістику у Чернівецькому університеті. В 1948 році опинився в Парижі, там
і завершив свою осві­ту. Став доцентом германістики в Еколь-нормаль (вища
педагогічна школа), випускав свої поетичні книжечки.
23
Поет, який так мріяв про свою домівку, повер­нувся до нас із забуття. До
недавнього часу ми мало що знали про Пауля Целана — тільки з початку 90-х
він прийшов у нашу літературу. Поет повернувся додому, але вже у бронзі,
задумливий, сумний, з ледь помітною посмішкою на губах. Цей пам'ятник на
розі вулиць Головної і провулка Гребінки створив у 1992 році скульптор Іван
Салевич. На будинку № 5 по вулиці Василька (нині Саксаганського)
встановлено ме­моріальну дошку. Наші дослідники побували там і відшука­ли
ці пам'ятні місця, віддавши шану поетові.
Пауль Целан повернувся до нас у збірці «Меридіан серця», яку випустило
видавництво «Прут». Його життєвий і творчий шлях відображено в альбомі
«Чернівці. 1408 — 1998». У ньо­му можна знайти яскраві сторінки біографії
поета, його фо­тографії, рукописи поезій.
Досягнувши вершин слави, Пауль Целан став самогубцем: перехилився у
квітні 1970 року через ажурне поруччя мосту над Сеною. Свій останній
притулок поет знайшов на цвин­тарі одного з паризьких передмість, неподалік
від міжнарод­ного аеропорту Орлі. Гул реактивних літаків, що доноситься з
аеропорту, не стихає ні вдень, ні вночі. Парадоксальне су­сідство, коли взяти
до уваги, що Пауль Целан за характером своєї творчості був дуже тихим,
зосередженим у собі поетом. Але, мабуть, навіть найпотужнішим двигунам
ніколи не вдас­ться заглушити цього щирого, довірливого поетичного голо­су,
меридіан якого пройшов через мільйони людських сер­дець. Цей голос
торкнувся і нас.
24
Зміст
1. Олександр Грін……………………………………….… 2
2. Антон Чехов…………………………………………… 3
3. Іван Бунін…………………………………………......... 6
4. Лев Толстой…………………………………………….. 7
5. Адам Міцкевич……………………………………….... 7
6. Федір Достоєвський……………………………………. 8
7. Володимир Короленко………………………………… 9
8. Оноре де Бальзак………………………………………. 9
9. Шолом – Алейхем……………………………………. 10
10. Сергій Єсенін………………………….......................... 11
11. Генріх Белль………………………………………….. 12
12. Ярослав Гашек………………………………………… 13
13. Борис Пастернак …………………………………….... 13
14. Анна Ахматова ……………..………………………… 14
15. Р. М. Рільке……………………………......................... 14
16. Михайло Булгаков…………………….......................... 15
17. Олександр Купрін………………………………….… 16
18. Олександр Пушкін……………………………………. 17
19. Микола Гоголь………………………………………... 18
20. Афанасій Фет ………………………………………… 20
21. Володимир Маяковський ……………………………. 21
22. Фрідріх Шиллер …………………………………….. 21
23. Пауль Целан ………………………………………...... 23
25
Автор
Ирина Кащенко
Документ
Категория
Без категории
Просмотров
4
Размер файла
2 060 Кб
Теги
менникiв, зарубiжних, долi, украiна, пис
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа