close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

3 Економика підприємства

код для вставкиСкачать
Відповіді на питання по курсу "Економіка підприємства"
1. Склад оборотних коштів підприємства та їх характеристика. Оборотні кошти (ОК), на відміну від основних, споживаються в одному виробничому циклі і повністю переносять свою вартість на готовий продукт. Оборотні кошти постійно знаходяться в безупинному русі і утворюють сукупність виробничих оборотних фондів і фондів обігу.
Відтак, оборотні кошти можна класифікувати за сферами обігу. Виробничі оборотні фонди - це предмети праці, які споживаються протягом одного виробничого циклу і повністю переносять свою вартість на виготовлену продукцію. Вони обслуговують процес виробництва. Фонди обігу - це засоби підприємства, залучені до обслуговування процесу обігу товарів (зокрема, готова продукція).
Виходячи з наведених визначень, основним призначенням оборотних коштів є забезпечення безперервності і ритмічності виробництва.
За призначенням у виробничому процесі (за елементами) оборотні кошти можна класифікувати в такі групи:
1) Виробничі запаси - сировина, допоміжні матеріали, покупні напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонту устаткування, швидкозношувані малоцінні предмети, а також інші предмети, використовувані в процесі виробництва.
2) Засоби у витратах на виробництво включають незавершене виробництво, напівфабрикати власного виробництва та витрати майбутніх періодів.
Виробничий запас формується у транспортних, складських (підготовчих та поточних) і страхових запасах.
Незавершене виробництво - предмети праці, які знаходяться у виробництві на різних стадіях обробки в підроздіпах підприємства, тобто це продукція (роботи), яка не пройшла усіх передбачених технологічним процесом стадій, а також вироби, які не укомплектовані чи не пройшли випробування і технічного приймання.
Напівфабрикати власного виробництва - предмети праці, обробка яких цілком завершена в одному з підрозділів підприємства, але вони підлягають подальшій обробці в інших підрозділах підприємства, зокрема литтю, куванню, штампуванню тощо.
Витрати майбутніх періодів - це витрати, здійснені в звітному періоді, але віднесені до наступного періоду, зокрема, витрати на підготовку й освоєння нової продукції, раціоналізаторство і винахідництво, а також інші витрати в даному періоді, які будуть включені в собівартість продукції в наступному звітному періоді.
3) Готова продукція - це виготовлена кінцева продукція, яка пройшла випробування і приймання, повністю укомплектована відповідно до договорів із замовниками і відповідає технічним умовам і вимогам. До цієї групи оборотних коштів відносять готову продукцію на складі підприємства, а також відвантажену, апе ще не оплачену продукцію.
4) Грошові кошти і розрахунки (засоби розрахунку) включають дебіторську заборгованість перед підприємством, дохідні активи (від вкладень в цінні папери), а також грошові кошти та їх еквіваленти в національній та іноземній валюті.
Дохідні активи - це короткострокові (на термін не більше 1 року) вкладення підприємства в цінні папери (ринкові високоліквідні цінні папери), а також надані іншим господарюючим суб'єктам позики.
Грошові кошти та їх еквіваленти - кошти в касі, на поточних та інших рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій, а також еквіваленти грошових коштів. У цій статті окремо наводяться кошти в національній та іноземній валюті.
Співвідношення між окремими групами, елементами оборотних фондів і загальними їх обсягами, виражене в частках одиниці чи відсотках, є структурою оборотних фондів. У середньому на промислових підприємствах України в загальному обсязі оборотних фондів частка виробничих запасів складає близько 70%, а незавершеного виробництва і напівфабрикатів власного виготовлення - 25%.
2. Основні класифікаційні ознаки, за якими групуються основні фонди підприємства, та їх характеристика.
Основні фонди - це засоби праці, що беруть участь у виробництві тривалий час (більше 365 днів), не змінюють своєї речовинної форми і переносять свою вартість на щойно виготовлений продукт частинами, по мірі їх зносу (шляхом амортизаційних відрахувань).
Основні фонди класифікують за наступними ознаками:
1. Залежно від характеру участі ОФ в процесі виробництва:
- промислово-виробничі - до них відносять всі фонди виробничого призначення, які беруть безпосередню участь у всіх виробничо-господарських процесах підприємства, є знаряддями праці в своїй натуральній формі, утворюють нову споживчу вартість. Витрати на їх придбання, виготовлення чи поліпшення поступово відносять на зменшення скоректованих прибутків в межах норм амортизаційних відрахувань. Виробничі фонди відтворюються за рахунок амортизаційного фонду.
- невиробничі - призначені для задоволення побутових і культурних потреб працівників підприємства, тобто житлові будинки, їдальні, клуби, дитячі садки та ін.
2. За функціонально-видовою характеристикою відповідно до П(С)БУ № 7: - будівлі; споруди; передавальні пристрої; машини й устаткування (у т.ч. силові машини та устаткування; робочі машини й устаткування; вимірювальні та регулюючі прилади і пристрої, тощо);
- транспортні засоби; інструменти, прилади, інвентар (меблі); - та інше.
3. Залежно від участі в процесі виробництва готової продукції:
- активні - засоби праці, які безпосередньо беруть участь в здійсненні виробничого процесу, визначають обсяг виробництва та рівень продуктивності праці (машини, устаткування, інструменти);
- пасивні - забезпечують можливість здійснення виробничого процесу (будівлі, передавальні пристрої, споруди, інвентар тощо).
4. По приналежності:
- власні;
- позикові (в аренду);
- фінансові.
Співвідношення різних груп основних фондів у їхній загальній вартості представляє виробничу структуру основних фондів. Поліпшення структури основних фондів можна забезпечити за рахунок відновлення і модернізації устаткування; удосконалення структури устаткування; більш ефективно використання наявних основних фондів; ліквідації застарілого і зайвого устаткування.
3. Характеристика процесів зносу і амортизації основних фондів підприємства.
Основні виробничі фонди в процесі виробництва зношуються, у зв'язку з чим змінюються їх деякі техніко-економічні і якісні показники. Економічна сутність зношування ОФ полягає в поступовій втраті ними споживчої вартості унаслідок фізичного (матеріального) і морального зносу і старіння з відповідним перенесенням вартості на знов створений продукт.
Фізичний (матеріальний) знос ОФ є зміною механічних, фізичних, хімічних та ін. властивостей матеріальних об'єктів. Фізичний знос має місце як при функціонуванні так і при бездіяльності. Відбувається нерівномірно і неоднаково для різних видів ОФ (залежить від умов експлуатації, якості самих ОФ, міри їх завантаження, якості догляду за ними тощо). Моральний знос - виражається в знеціненні ОФ до закінчення терміну служби, встановленого за матеріальним зносом, не залежить від фізичного зносу. Залежно від причин, які породжують його, розрізняють два роди морального зносу:
- 1 роду - обумовлений зростанням продуктивності праці (збільшенням серійності виробництва) в галузях, де виробляють засоби праці (машини, устаткування), тобто аналогічна машина виготовляється з меншими витратами і її вартість знижується; - 2 роду - наслідок створення нового, продуктивнішого і економічнішого устаткування (результат НТП). При цьому втрачається споживча вартість раніше створених ОФ і виникає необхідність їх заміни. Усунення наслідків фізичного зносу усувається, ремонтом капітальним.
Морального за допомогою модернізації.
Для відшкодування зносу ОФ їх вартість поступово (протягом терміну їх експлуатації) переноситься на вартість створеного за допомогою їх готового продукту (виконаної послуги). Цей процес називають амортизацією ОФ. Амортизація - систематичний розподіл вартості основних засобів, які амортизуються протягом терміну їх корисного використання.
У Україні згідно податкового кодексу є 5 методів нарахування амортизації:
1. Прямолінійний, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на очікуваний період часу експлуатації об'єкту. 2. Зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість. 3. Прискорене зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості на початок звітного періоду на подвоєну річну норму амортизації. Норма амортизації для цього методу 100/кількістьть років корисного використання об'єкту.
4. Кумулятивний метод, за яким річна сума аморизації визначається як помноження вартості, яка амартизується на кумулятивний коефіцієнт.
Кумулятивний коефіцієнт = кількість років яка залишилася до кінця експлуатації об'єкту / кумулятивне число. Кумулятивне число = сума чисел років експлуатації об'єкту.
5. Виробничий, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції на виробничу ставку амортизації.
Виробнича ставка амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції, який чекають отримати з використанням даного об'єкту.
Основними факторами вибору методу амортизації слід вважати:
а) необхідність приведення доходів відповідно до витрат для складання звітності:
б) величину витрат на ведення бухгалтерського обліку;
в) обмеження, що застосовуються до величини амортизаційних відрахувань законодавством.
4. Показники використання основних фондів підприємства та їх характеристика.
При оцінці ефективності основних виробничих фондів підприємства розрізняють дві групи показників:
1) узагальнюючі;
2) конкретні.
До узагальнюючих показників ефективності використання основних виробничих фондів відносять:
- фондовіддача - характеризує наскільки ефективно експлуатуються основні фонди підприємства, тобто скільки виробляється продукції з розрахунку на 1 грн., вкладену в ОФ:
Фо = В / Фср.р.,
де В - об'єм виробленої за рік продукції, грн. (або натуральні од.);
Фср.р. - середньорічна вартість ОК, грн.
Для розрахунку застосовують як вартісні, так і натуральні одиниці виміру об'єму виробленої продукції. Натуральні показники зручніші, оскільки відображають дійсне положення, але оскільки підприємства зазвичай випускають різноманітну продукцію, то доводиться використовувати вартісні показники (об'єм продукції за оптовими цінами підприємства). Показник фондовіддачі має тенденцію до збільшення, оскільки в такому разі характеризує ефективніше використання ОФ, сприяє зниженню собівартості продукції і підвищенню рентабельності виробництва (продукції);
- фондомісткість - показує яку кількість ОФ (у грн.) необхідно для випуску одиниці продукції. Зниження фондомісткості - один з найважливіших чинників збільшення об'єму продукції, яка випускається, зростання продуктивності праці та ін. Можно обчислити за формулою:
Фм = 1 / Фо.
- коефіцієнт використання виробничої потужності підприємства:
Квир. п. = Вфакт. / М
де Вфакт. - фактичний випуск продукції за рік, нат.од.;
М - виробнича потужність підприємства за рік, нат.од.
- фондоозброєність - показує якою кількістю ОФ (у грн.) розташовує у своїй діяльності один робітник.
Фозброєн. = Фср.р. / Чроб.,
де Чроб. - облікова чисельність робітників, чол.;
- рентабельність ОФ - показує яка кількість прибутку отримана підприємством з розрахунку на 1 грн., вкладену в ОФ:
РОФ = (П / Фср.р. ) * 100 %,
де П - прибуток, отриманий підприємством за рік з використанням певної суми ОФ, грн.
Конкретні показники - застосовуються для детальнішого виявлення результатів функціонування активної частини ОФ. До них відносяться:
- коефіцієнт екстенсивного використання устаткування (екстенсивного навантаження) - характеризує міру використання устаткування за часом:
Кекст. = Тфакт. / Тпл.
де Тфакт. - фактичний час роботи устаткування протягом року, години;
Тпл. - плановий фонд часу роботи устаткування протягом року, години.
- коефіцієнт інтенсивного використання устаткування (інтенсивного навантаження) - характеризує міру використання устаткування за продуктивністю:
Кінт. = Прфакт. / Прпл.
де Прфакт. - фактична продуктивність устаткування за одиницю часу;
Прпл. - планова продуктивність (або по технічній нормі) устаткування за одиницю часу.
- коефіцієнт інтегрального навантаження - характеризує загальне використання устаткування як за часом, так і за продуктивністю:
Кінтегр. = Кекст. * Кінт.
4. Основні показники використання оборотних коштів підприємства та їх характеристика.
Ефективність використання ОК характеризується їх оборотністю:
1) коефіцієнт оборотності ОК - число зворотів, яке здійснюють засоби за певний період часу (місяць, квартал, рік):
К об. = В / С об.к.,
де В - об'єм реалізованої продукції за даний період часу, грн..;
С об.к. - середня вартість ОК за той же період, грн.
Коефіцієнт оборотності кількісно виражає розмір реалізованої продукції, що доводиться на 1 грн. задіяних ОК. 2) коефіцієнт завантаження ОК - характеризує розмір ОК, що доводиться на 1 грн. реалізованої продукції:
К з. = С об.к. / В
Є зворотним коефіцієнтом до коефіцієнт оборотності ОК.
3) тривалість (час) звороту ОК - оборотність в днях:
Т = Д / К об. = Д * С об.к. / В
де Д - число днів в періоді (у році - 360, кварталі - 90, місяці - 30).
Тривалість звороту всіх ОК складає суму часу знаходження засобів на кожній стадії кругообігу. Визначення тривалості знаходження ОК на різних стадіях руху ОК використовується для виявлення співвідношення між часом виробництва і часом звернення, а також для аналізу роботи конкретних ділянок, де сталося уповільнення або прискорення оборотності засобів. Тобто слід усвідомити, що прискорення оборотності коштів супроводжується додатковим залученням засобів в оборот. Уповіпьнення оборотності супроводжується відволіканням'засобів з господарського обороту, їх більш тривалим осіданням у виробничих запасах, незавершеному виробництві, готовій продукції.
При аналізі використання промисловим підприємством оборотних коштів застосовуються різні показники оцінки використання матеріальних ресурсів, зокрема, такі як:
1) коефіцієнт виходу готової продукції з одиниці сировини;
2) показник витрат сировини на одиницю готової продукції;
3) коефіцієнт використання матеріалів (відношення чистої ваги (маси) виробу до нормативних (фактичних) витрат конструкційного матеріалу);
4) коефіцієнт використання площі чи обсягів матеріалів;
5) рівень відходів (втрат) тощо.
Разом з обчисленням вказаних показників слід пам'ятати, що загальними джерелами економії матеріальних ресурсів є:
- зменшення питомих витрат матеріалів;
- зменшення ваги (маси) виробів;
- зменшення втрат і відходів матеріальних ресурсів;
- використання відходів і побічних продуктів;
- утилізація відходів;
- заміна натуральної сировини і матеріалів штучними;
- підвищення якості матеріальних ресурсів тощо.
6. Основні фактори зростання продуктивносі праці.
Систематичне зростання продуктивності праці має пріоритетне значення для підвищення ефективності функціонування будь-якого підприємства, галузі промисловості, всього господарського комплексу, для підвищення матеріального добробуту кожного працюючого.
Зростання продуктивності праці означає підвищення випуску продукції за одиницю робочого часу (людино-година, людино-день, людино-місяць, людино-рік) порівняно з минулим аналогічним періодом.
Всі фактори зростання продуктивності праці прийнято об'єднувати в наступні групи:
1. Природно-географічні:
* витрати на транспортування матеріалів, палива та ін., витрати на будівництво, робочу силу тощо;
* масштаби родовищ, які розробляються, глибина залягання корисних копалин, вміст корисних копалин в руді, віддаленість споживачів продукції.
2. Матеріально-технічні - залежать від рівня удосконалення засобів праці:
* технічний рівень вживаних знарядь праці;
* прогресивність технологій;
* рівень механізації і автоматизації виробництва;
* перехід на нові види сировини, матеріалів;
* впровадження інновацій та ін.
3. Структурні зрушення у виробництві - зміна питомої ваги окремих видів продукції (з відповідною трудомісткістю виробництва).
4. Організаційні - залежать від удоскалення поєднання засобів праці і робочої сили:
* рівень концентрації, спеціалізації і кооперації виробництва;
* вдосконалення форм організації виробництва і праці;
* вдосконалення нормування праці та ін.;
5. Соціально-економічні - залежать від рівня удосконалення робочої сили:
* стимулююча роль заробітної плати та системи преміювання працівників;
* загальноосвітній, культурний і професійний рівень працівників;
* умови праці, побуту і відпочинку.
7. Визначення рентабельності та її види.
До найважливіших економічних категорій, які характеризують ефективність діяльності підприємств на засадах господарського розрахунку, відносять рентабельність.
Рентабельність - показник, який характеризує величину прибутку, отриману з розрахунку на одиницю вкладених ресурсів.
Види рентабельності:
1) Рентабельність виробництва (активів) - характеризує ефективність використання підприємством основних і оборотних засобів (необоротних і оборотних активів):
Р виробн. = (П / (Ф ср.р. + С об.к.)) * 100 %,
де П - прибуток підприємства від усіх видів діяльності, грн.
С об.к. - середня вартість оборотних коштів, грн..;
Ф ср.р. - середньорічна вартість основних засобів, грн.
2) Рентабельність продукції (робіт, послуг) - характеризує ефективність виробництва і реалізації окремих видів продукції (робіт, послуг):
Р вир. = (П / С/с) * 100 %,
де П - прибуток від реалізації даного вигляду продукції (робіт, послуг), грн..;
С/с - собівартість даного вигляду продукції (робіт, послуг), грн.
3) Рентабельність власних засобів - характеризує ефективність використання власних засобів підприємства (статутний капітал і ін.):
Р с.с. = (П / С) * 100 %, де П - прибуток підприємства від всіх видів діяльності, грн.
С - середня (за період) величина власних засобів підприємства, грн.
4) Рентабельність продажів - показує величину прибутку в одній грн. виручки від реалізації продукції (робіт, послуг):
Р продажів = (П р. / В) * 100 %, де П р. - прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), грн..;
В - виручка від реалізації продукції (робіт, послуг) без ПДВ і ін. податків і зборів, грн.
Рентабельність належить до показників, що певною мірою узагальнено характеризують економічну ефективність діяльності підприємства. У неї відображаються результати затрат не лише живої, а й уречевленої праці, ступінь використання засобів виробництва, якість реалізованої продукції, рівень організації виробництва та його управління.
8. Основні види рентабельності та шляхи їх збільшення.
Види рентабельності:
1) Рентабельність виробництва (активів) - характеризує ефективність використання підприємством основних і оборотних засобів (необоротних і оборотних активів):
Р виробн. = (П / (Ф ср.г. + С об.к.)) * 100 %,
де П - прибуток підприємства від всіх видів діяльності, грн.
С об.к. - середня вартість оборотних коштів, грн..;
Ф ср.р. - середньорічна вартість основних засобів, грн.
2) Рентабельність продукції (робіт, послуг) - характеризує ефективність виробництва і реалізації окремих видів продукції (робіт, послуг):
Р пр. = (П / С/с) * 100 %,
де П - прибуток від реалізації даного вигляду продукції (робіт, послуг), грн..;
С/с - собівартість даного вигляду продукції (робіт, послуг), грн.
3) Рентабельність власних засобів - характеризує ефективність використання власних засобів підприємства (статутний капітал тощо):
Р с.с. = (П / С) * 100 %, де П - прибуток підприємства від всіх видів діяльності, грн.
С - середня (за період) величина власних засобів підприємства, грн.
4) Рентабельність продажів - показує величину прибутку в одній грн. виручки від реалізації продукції (робіт, послуг):
Р продажів = (П р. / В) * 100 %, де П р. - прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), грн..;
В - виручка від реалізації продукції (робіт, послуг) без ПДВ і ін. податків і зборів, грн.
Основними шляхами збільшення рентабельності підприємства є:
1. Збільшення прибутку підприємства.
2. Зниження собівартості продукції (робіт, послуг).
3. Ефективне використання основних і оборотних засобів підприємства.
4. Раціональне використання власних засобів підприємства. 9. Поняття виробничої потужності підприємства та методика її розрахунку.
Виробнича потужність - потенційна здатність підприємства (цеху, ділянки, робочого місця) виготовляти максимальну кількість певної продукції або виконувати певний об'єм робіт протягом певного періоду часу (години, року) за умови: а) вживання самої передової технології; б) належного технічного устаткування; у) повного усунення аварій; г) необхідного матеріально-технічного забезпечення; д) забезпеченості виробничим і необхідним управлінським персоналом; е) повного використання робочого часу.
Виробнича потужність підприємства визначається за потужністю основних (провідних) виробничих одиниць - цехів, ділянок. Виробнича потужність цехів і ділянок визначається за потужністю основного технологічного устаткування (агрегатів, установок, груп устаткування тощо). Розрахунок виробничої потужності підприємства здійснюється в усіх його виробничих підрозділах - від групи технічно однотипного устаткування до виробничих ділянок, від цехів до виробничих одиниць, від виробничих одиниць до підприємства в цілому.
Метод розрахунку виробничої потужності дільниці, цеху, заводу багато в чому визначається типом виробництва. На заводах серійного і одиничного виробництва розрахунок ведеться за групами обладнання і виробничими підрозділами. Визначення виробничої потужності починається зазвичай з розрахунку пропускної спроможності агрегатів або групи устаткування. Розрізняють агрегати періодичної дії, наочно-спеціалізовані та агрегати з технологічною спеціалізацією.
Для однотипного устаткування виробничу потужність розраховують за формулою:
М = К * Н т * Т еф., де К - кількість однотипного устаткування; Нт -технічна норма одиниці устаткування (продуктивність в одиницю часу);
Т еф. - ефективний фонд часу роботи устаткування в році, станко-час. Для агрегатів безперервної дії (металургійні печі, агрегати хімічного виробництва та ін.):
М = Q * k в * (T еф. / t ц.), де Q - маса сировини, яка переробляється за один цикл, т;
k в - коефіцієнт виходу основної продукції з сировини;
t ц. - тривалість циклу переробки сировини, година
Для потокового виробництва:
М = Т еф. / r де r - такт потокової лінії, хв. (сек.). Ефективний (корисний) фонд часу роботи устаткування за рік розраховують:
- для безперервного виробництва:
Т еф. безепер. = (Т к. - Т п.п.р.) * 24 години де Т к. - календарний фонд часу, дні;
Т п.з.р.-тривалість планово-запобіжних ремонтів, дні;
- для переривчастого виробництва:
Т еф. пр. = ((Т к. - Т вих.,пр. - Т рем.)) * n зм. * t зм.) * (100 - k пр.)/100 де Т вих.,пр. - кількість вихідних і святкових днів в році;
Т рем. - тривалість запланованих ремонтів, дні;
n зм. - кількість змін;
t зм. - тривалість зміни, година;
k пр. - відсоток планованих поточних простоїв.
Під час розрахунку виробничої потужності підприємства необхідно одночасно з розрахунком виробничих потужностей провідних цехів визначити потужність устаткування інших цехів і служб, щоб виявити "вузькі місця" та намітити шляхи їх усунення. Під "вузьким місцем" слід розуміти ті цехи, дільниці, агрегати та групи устаткування основного і допоміжного виробництва, чия пропускна спроможність не відповідає потужності провідної ланки, за якою встановлюється виробнича потужність підприємства.
10. Поняття прибутку (збитків) та основні напрямки використання чистого прибутку підприємства.
Прибуток (збиток) - це кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства.
Прибуток як категорія ринкових стосунків виконує наступні функції:
- характеризує економічний ефект, отриманий в результаті діяльності підприємства;
- є основним елементом фінансових ресурсів підприємства;
- є джерелом формування бюджетів різних рівнів.
Певну роль грають і збитки - вони висвічують помилки і прорахунки в напрямах використання фінансових коштів, організації виробництва і збуту продукції. Відповідно до П(С) БУ № 3 "Звіт про фінансові результати" прибуток характеризується як сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати.
У загальному вигляді прибуток (збитки) може бути отриманий як від реалізації продукції (робіт, послуг), яка випускається (виконується) підприємством, так і від іншої діяльності: реалізація купувальних матеріальних цінностей, здача в оренду основних фондів, пайова участь в спільних підприємствах тощо.
Відповідно до класифікації видів діяльності підприємства визначають наступні види фінансових результатів (П(С) БУ № 3 "Звіт про фінансові результати"):
1. Валовий прибуток (збиток) - різниця між виручкою від реалізації продукції (без ПДВ, акцизу й ін.) і собівартістю реалізованої продукції.
2. Фінансовий результат (прибуток або збиток) від операційної діяльності (тобто від будь-якої діяльності, не пов'язаної з фінансовою та інвестиційною).
3. Фінансовий результат (прибуток або збиток) від звичайної діяльності (тобто операційною, фінансовою та інвестиційною) до оподаткування і після оподаткування.
4. Чистий прибуток (збиток) - фінансовий результат від звичайної діяльності після оподаткування (з 01.01.13р. податок на прибуток 19%), скоректований на величину податку від надзвичайного прибутку.
Керівництво підприємств самостійно приймає рішення про шляхи розподілу чистого прибутку. Можуть бути запропоновані наступні напрями (фонди) розподілу прибутку, які залишаються у розпорядженні підприємства:
1) Розвиток виробництва - засоби використовуються для фінансування капітальних вкладень по впровадженню нової техніки, технології, автоматизації виробництва, поліпшенню якості продукції (розширення, реконструкція, модернізація тощо).
2) Соціальний розвиток - засоби призначені для поліпшення культурно-побутового і медичного обслуговування персоналу підприємства.
3) Матеріальне заохочення працівників підприємства - додаткові виплати, премії, винагороди (як у грошовій, так і натуральній формі) понад засоби фонду оплати праці.
4) Резервний (страховий) фонд - на випадок непередбачених обставин (для АТ він обов'язковий і повинен складати 25 % від статутного фонду підприємства).
11. Сфери та галузі економіки.
Національне господарство будь-якої країни формується в результаті економічного і соціального розвитку суспільства. Поглиблення спеціалізацій і кооперація праці, а також міжнародної співпраці господарського комплексу є сукупністю взаємозв'язаних областей, які відрізняють національне господарство країни від господарства інших країн.
З точки зору участі в створенні сукупного суспільного продукту і національного доходу суспільне виробництво підрозділяється на дві крупні сфери: матеріальні і нематеріальні.
У сфері матеріального виробництва здійснюють створення матеріальних благ у формі продуктров, енергії або надання послуг з постачання або споживачів у вигляді транспортування, зберігання і так далі. До галузей сфери матеріального виробництва відносяться промисловість, сільське і лісове господарство, вантажний транспорт, зв'язок (обслуговуюче матеріальне виробництво), будівництво, торгівля, громадське харчування, інформаційно-обчислювальне обслуговування, інші види діяльності сфери матеріального виробництва.
У сфері не матеріального виробництва здійснюється представлення суспільству різноманітних послуг небходимых для утримання визначення рівня життя. До цієї сфери відносять житлове комунальное господарство, пасажирский транспорт, зв'язок (обслуговуючі організації невиробничої сфери і населення), охорона здоров'я, фізична культура і соціальне забезпечення, освіта, культура і мистецтво, наука і наукове обслуговування, кредитування і страхування, діяльність апарату органів управління.
Сфери економіки підрозділяються на спеціалізовані галузі. Галузь - група якісно однорідних господарських одиниць (підприємств, організацій, установ), які характеризуються особливими умовами виробництва в системі суспільного розподілу праці, однорідною продукцією, які виконують загальну (специфічну) функцію в національному господарстві.
Наприклад, сфера матеріального виробництва включає галузі, в яких створюються необхідні для життя і розвитку суспільства засоби виробництва і предмети вжитку.
Галузеве ділення економіки є результатом історичного процесу розвитку суспільного розподілу праці.
Кожна із специализированых галузей підрозділяються на комплексні види, кількісне співвідношення між окремими галузями і взаємозв'язки між ними визначають певну структуру господарства країни на яку роблять вплив наступні чинники:
- міра впровадження що досяг науково-технічного прогресу;
- рівень концентрації кооперації, механізацій;
- електрифікація, автоматизація, механізація;
- наявність природних ресурсів і корисних копалини;
- географічне положення країни, кліматичні умови;
- суспільно-історичні умови розвитку економіки. Для характеристики галузевої структури господарства країни застосовують такі показники:
- доля випуску продукції окремої галузі;
- пайова зміна основних фондів;
- зміна числености робіт в галузі.
Ділення економіки на перераховані структурні одиниці є умовним. Головною і основною одиницею економіки є підприємство незалежно від того, до якої галузі, сфері або сектору воно відноситься.
12. Види чисельності робітників підприємства та їх характеристика.
Розрахунок чисельності працюючих є найважливішим завданням визначення обґрунтованої потреби в кадрах для забезпечення безперебійного виробничого процесу на підприємстві. Планові розрахунки кожної категорії працюючих здійснюються із застосуванням різних методів визначення їх необхідної чисельності.
Для характеристики трудового потенціалу підприємства використовується система показників. Кількісна характеристика персоналу здійснюється в першу чергу за такими показниками, як штатна, явочна і середньоспискова чисельність працівників.
Облікова чисельність (Чоб) працівників підприємства - це показник чисельності працівників облікового складу на певне число або дату (наприклад на 20 травня). Вона враховує чисельність усіх працівників підприємства, прийнятих на постійну, сезонну і тимчасову роботу відповідно до укладених трудових договорів (контрактів), а також працюючих власників організації, які одержують заробітну плату. Не включаються в обліковий склад особи, які працюють за договором підряду та іншими договорами цивільно-правового характеру. В обліковому складі працівників за кожний календарний день враховуються ті, що фактично з'явилися на роботу, та відсутні на роботі з яких-небудь причин (відпустка, хвороби, відрядження тощо).
Явочна чисельність (Чя) характеризує кількість працівників облікового складу, які з'явилися на роботу в даний день, включаючи тих, що знаходяться у відрядженнях. Це необхідна чисельність працівників для виконання виробничого змінного завдання та випуску продукції. Різниця між явочним і обліковим складом характеризує кількість відсутніх з різних причин (відпустка, хвороби тощо). Для переведення явочної чисельності в облікову використовується коефіцієнт переводу явочної чисельності працівників в облікову (К об):
Чоб = Чя· К об.
У перервних виробництвах Коб визначається, як відношення табельного (номінального) фонду часу до планового (ефективного), а в безперервних - як відношення календарного фонду до планового (ефективного). І, навпаки, для приведення облікового складу до явочного необхідно виконати такі розрахунки:
Чя= Чоб/ К об
При розрахунку необхідно пам'ятати, що обліковий склад завжди більший від явочного складу на кількість відсутніх працівників з різних причин.
Середньооблікова чисельність - чисельність працівників у середньому за певний період (місяць, квартал, з початку року, за рік). Середньооблікова чисельність працівників за місяць визначається додаванням чисельності працівників облікового складу за кожний календарний день місяця. При цьому облікова чисельність працівників за вихідні і святкові дні прирівнюється до облікової чисельності персоналу попереднього робочого дня.
Середньооблікова чисельність показує, скільки в середньому працівників щодня рахувалося в списках підприємства за даний період. При визначенні середньооблікової чисельності працівники, прийняті на неповний робочий день або неповний робочий тиждень (сумісники) враховуються пропорційно фактично відпрацьованому ними часу. Персонал, який працює на дому, рахується як ціла одиниця. Деякі працівники облікового складу не враховуються при визначенні чисельності (жінки, які перебувають у відпустці по вагітності і пологах, у додатковій відпустці за доглядом за дитиною; працівники, які знаходяться в навчальній відпустці без збереження заробітної плати тощо).
13. Основні види вартісної оцінки основних фондів підприємства та їх визначення.
Облік і оцінювання основних фондів здійснюються в натуральній і грошовій формах. Натуральна форма обліку основних фондів необхідна для визначення їхнього технічного стану, виробничої потужності підприємства, ступеня використання устаткування й інших цілей. Грошове (або вартісне) оцінювання основних фондів необхідне для визначення їх загального обсягу, динаміки, структури, величини вартості, що переноситься на готову продукцію, а також для розрахунків економічної ефективності капітальних вкладень. Грошова форма обліку основних фондів ведеться за певними напрямами:
* Первинна вартість основних фондів включає вартість придбання устаткування (споруди, будівлі), транспортні витрати з доставки і вартість монтажу тощо. За первинною вартістю фонди приймаються на облік, визначається їхня амортизація й інші показники:
Ф перв. = Ф пок. + З тр. + З м.
де Ф пок. - вартість покупки ОФ, грн.;
З тр. - витрати на транспортування ОФ від постачальника до споживача, грн..;
З м. - витрати на установку, монтаж ОФ, грн. * Середньорічна вартість ОФ (усереднювання вартості ОФ залежно від кількості місяців їх роботи протягом року): Фср.р. перв. = Ф перв. + Ф введення* Т / 12 + Ф вивід. * (12 - Т) / 12,
де Т - період експлуатації ОФ протягом даного року, міс.; Ф введення - вартість ОК, які вводяться, протягом року, грн..;
Ф вивід. - вартість ОК, які виводяться, протягом року, грн.
Оцінка ОФ за первинною вартістю має недолік - трудність в зіставленні цін на основні засоби, придбані в різний час. Цей недолік дозволяє усунути оцінку ОФ за переоціненою вартістю.
* Переоцінювання основних фондів - це визначення реальної вартості основних фондів (основних засобів) організацій на сучасному етапі становлення ринкової економіки і створення передумов для нормалізації інвестиційних процесів у країні. Переоцінювання дає змогу отримати об'єктивні дані про основні фонди, їхній загальний стан, галузеву структуру, територіальний розподіл та технічний стан.
* Ліквідаційна вартість (П(С) БУ №7) - сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство чекає отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення терміну їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов'язаних з продажем (ліквідацією).
* Залишкова вартість - вартість ОФ з врахуванням їх зносу, тобто
Ф ост. = Ф перв. - І
де І - сума зносу ОФ за певну кількість років, грн. * Ринкова вартість - найбільш вірогідна ціна продажу об'єктів основних фондів з урахуванням їх реального стану, співвідношення попиту і пропозиції. 14. Поняття заробітної плати та її основні форми та системи.
Згідно Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, в грошовому вираженні, яке за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Організація оплати праці повинна будуватися на наступних принципах:
- самостійність підприємства в організації оплати праці при встановленні форм і систем оплати, а також розміри зарплати;
- державна регламентація мінімального розміру заробітної плати;
- диференціація зарплати залежно від умов праці, стажу і району проживання;
- матеріальна зацікавленість у високих результатах праці, узгодження загальних умов з профспілками.
Форми і системи оплати праці є необхідним елементом організації оплати праці. Основною умовою, що дозволяє перетворити матеріальну зацікавленість працівника на один з дієвих засобів підвищення ефективності виробництва, є встановлення безпосередньої залежності розмірів оплати праці від його кількості і якості, від виконання тих або інших норм показників. Це досягається за допомогою вживання відповідних форм і систем оплати праці. Застосовуються наступні основні форми оплати праці:
1) Відрядна - оплата працівникові або бригаді нараховується за фактично вироблений об'єм продукції. Основною умовою її застосування є:
- наявність кількісних вимірників;
- можливість точного виміру об'єму роботи;
- можливість збільшення вироблення і нормування.
На рекомендується застосовувати цю форму, якщо це може призвсети до порушення техніки безпеки, погіршення якості продукції.
Має наступні системи:
а) пряма відрядна - заробітна плата нараховується за виконану роботу по встановленій незмінній розцінці за кожну одиницю виробленої продукції.
б) при відрядно-преміальній системі до заробітної плати, нарахованої за відрядними розцінками, додається премія за додаткові результати в порівнянні зі встановленими нормами (за зниження трудомісткості виготовлення продукції, підвищення якості продукції, освоєння нових норм вироблення та ін.); в) при відрядно-прогресивній системі розцінки на одиницю виконуваних робіт понад встановлені норми прогресивно збільшуються (за спеціальною шкалою);
г) при відрядно-непрямій системі заробітна плата нараховується допоміжним робітникам залежно від результату роботи обслуговування ними обладнання. д) при акордній системі заробітна плата нараховується за весь об'єм робіт відповідно до договору. Застосовуэться у випадках форс-мажору (аварій).
2) Почасова форма оплати праці. Почасова застосовується у тому випадку, коли виробничий процес строго регламентований, а функції робітника зводяться до спостереженням за технологічним процесом (конвеєр). Існують два різновиди (системи):
а) проста - заробітна плата працівникові нараховується по тарифній ставці (певного розряду) або окладу за фактично відпрацьований час.
б) почасово-преміальна - понад тариф виплачується премія за конкретні досягнення в роботі за заздалегідь встановленими показниками. 3) Безтарифна є долею у фонді оплати, залежить від кваліфікації тобто кожному працівникові визначається певний бал і залежить від кваліфікації і ціни балу і фактично відпрацьований час.
4) Контрактна з/п строго описується в договорі.
15. Поняття економічного елементу витрат і характеристика статтей кошторису витрат.
Економічні елементи витрат - це економічно однорідні по складу витрати на випуск і реалізацію сукупної продукції підприємства незалежно від місця їх утворення. Угрупування витрат за економічними елементами призначене для виявлення всіх витрат на виробництво і реалізацію продукції по видах, тобто дозволяє визначити, що саме витрачається і на яку суму в цілому по підприємству (на весь об'єм продукції) без виявлення місця виникнення і віднесення витрат.
В Україні використовується (на основі Положення бухгалтерського обліку №3 "Звіт про фінансові результати") єдине для всіх промислових підприємств угрупування витрат за економічними елементами:
- матеріальні витрати;
- витрати на оплату праці;
- відрахування на соціальні заходи;
- амортизаційні відрахування;
- інші витрати.
У статтю "Матеріальні витрати" відносять: - сировина і матеріали, які використані як основні і допоміжні матеріали при виготовленні продукції (робіт, послуг) або для господарських потреб, технічних цілей;
- купувальні напівфабрикати і комплектуючі вироби, які використані в діяльності підприємства;
До складу елементу "Витрати на оплату праці" включаються:
- витрати на виплату основної заробітної плати;
- витрати на виплату додаткової заробітної плати. До елементу "Амортизаційні відрахування" відноситься сума нарахованої амортизації основних засобів, інших необоротних матеріальних активів і нематеріальних активів.
До елементу "Інші витрати" відносяться:
* витрати на відрядження , підготовку і перепідготовку кадрів;
* платежі з обов'язкового страхування майна;
* оплата послуг зв'язку, розрахункових центрів, банків;
* плата за оренду основних фондів;
* витрати на придбання літератури для інформаційного забезпечення господарської діяльності підприємства;
* витрати на проведення аудиту;
* витрати на транспортне обслуговування, тощо.
Загалом метод групування витрат тільки за економічними елементами є досить сумнівним з погляду його доцільності. Адже в такому групуванні "тоне" показник собівартості продукції, зокрема, якщо йдеться про різні ступені її формування, починаючи від цехової собівартості. Тому з метою планування й обліку витрат, пов'язаних з виробництвом і реалізацією продукції, робіт та послуг, їх групують за статтями калькуляції. Принципова відмінність групування витрат за статтями калькуляції від групування за економічними елементами полягає в наявності в ній комплексних статей, які об'єднують різнорідні за економічним змістом елементи за призначенням витрат, за місцями їх виникнення і методами розподілу між окремими видами продукції залежно від обсягу виробництва кожного виду.
16. Оновні фактори зниження собівартості продукції (робіт, послуг).
Собівартість продукції - це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції. В умовах ринкової економіки собівартість продукції є найважливішим показником виробничо-господарської діяльності підприємства.
Розрізняють наступні групи чинників:
1. Зміна обсягу виробництва і структури продукції (номенклатури і асортименту):
* зростання обсягу виробництва продукції і обумовлене цим скорочення питомої величини умовно-постійних витрат.
2. Зміна відносних розмірів амортизаційних відрахувань.
3. Підвищення технічного рівня виробництва:
* вживання нових, прогресивних технологій, механізація і автоматизація виробництва;
* вдосконалення вживаної техніки;
* поліпшення використання сировини, матеріалів, палива і енергії у виробництві, вживання нових, ефективніших матеріалів та ін.
* скорочення втрат від браку.
4. Поліпшення організації виробництва, управління і праці:
* поліпшення організації і обслуговування виробництва;
* вдосконалення управління виробництвом і скорочення витрат на управління;
* поліпшення організації праці; * поліпшення організації матеріально-технічного постачання і використання матеріальних ресурсів тощо.
5. Розвиток виробництва:
* введення в експлуатацію нових підприємств, виробництв, цехів (ліквідація застарілих і малоефективних);
* зміни в географічному розміщенні виробництва (зниження витрат на транспортування).
17. Методи визначення явочної чисельності робітників. Явочна чисельність (Чя) характеризує кількість працівників облікового складу, які з'явилися на роботу в даний день, включаючи тих, що знаходяться у відрядженнях. Це необхідна чисельність працівників для виконання виробничого змінного завдання та випуску продукції.
Явочна чисельність основних та допоміжних працівників кожної професії за зміну (Чязм.) визначається як добуток кількості однотипного обслуговуваного обладнання (n) на штатний норматив обслуговування обладнання в цеху (Ншт) за формулою:
Чязм.= n· Ншт .
Явочна чисельність працівників за добу (Чядоб) розраховується шляхом множення явочної кількості працівників на зміну на число змін протягом доби, тобто за формулою:
Чядоб= nзм· Чязм .
При визначенні потреби в кадрах застосовують наступні методи розрахунку явочної чисельності робітників:
1) за трудомісткостю виробничої програми:
Ч я = Вi * ti / (Т * k в.н.),
де Ч я - явочна чисельність робітників;
В i - річна виробнича програма (обсяг виробництва);
t i - трудомісткість виготовлення одиниці i - ої продукції, годин;
Т - номінальний фонд часу роботи одного робітника в році, годин;
k в.н. - коефіцієнт виконання норми. 2) за нормою вироблення:
Ч я = В / (Н в * k в.н.),
де В - річний обсяг виробництва продукції, шт.;
Н в - річна норма вироблення, шт.
3) за нормою обслуговування:
Ч я = m * k зм. / Н о
де m - число обслуговуваних робочих місць (або устаткування), шт.;
k зм. - коефіцієнт змінності (кількість змін в сут.);
Н о - норма обслуговування (число робочих місць або устаткування, що обслуговуються одним робітником). 4) за нормою чисельності:
Ч я = m * Н ч * k зм.
де Н ч - норма чисельності (чисельність робітників, обслуговуючих одиницю устаткування).
18. Продуктівність праці та її основні показники.
Продуктивність праці - це показник плідності, ефективності трудової діяльності людини.
Продуктивність праці характеризується наступними показниками: 1) вироблення - показує кількість продукції (роботи), виробленої в одиницю робочого часу (годину, зміну, місяць тощо):
П = В / Т
де В - обсяг виробництва продукції;
Т - час, необхідний для виробництва даного об'єму продукції.
Залежно від одиниці виміру обсягу виробництва продукції розрізняють натуральний, вартісний і трудовий (метод нормованого робочого часу) методи визначення вироблення. Натуральний метод простий, зручний і показує вироблення продукції в одиницю робочого часу або з розрахунку на одного працюючого (робітника) в рік (кв., міс.) в натуральних показниках (шт., кв. м, куб. м, т і так далі):
П = В / Ч де Ч - або чисельність промислово-виробничого персоналу, або лише чисельність робітників, чол. Проте цей метод може бути використаний лише для характеристики продуктивності праці при випуску однорідної продукції (виробництво електроенергії, видобуток вугілля, нафти і тому подібне). Для різнорідної продукції використовують вартісний метод визначення вироблення, тобто обсяг виробництва продукції (за всіма видами) в цьому методі визначають у вартісних одиницях.
2) трудомісткість - зворотний показник вироблення і характеризує витрати робочого часу (година, хв. тощо) на виготовлення одиниці продукції або роботи:
t = 1 / П = Т / В
Чим вище продуктивність праці, тим менше трудомісткість виготовлення одиниці продукції.
19. Склад фонду оплати праці. Фонд оплати праці являє собою частину коштів, спрямованих на споживання, і охоплює всі витрати підприємства, установи, організації па оплату праці незалежно від джерела фінансування їх виплат, включаючи грошові суми, нараховані працівникам відповідно до діючого законодавства за невідпрацьований час, а також стимулюючі та компенсуючи виплати.
До складу фонду оплати праці (ФОП) входять:
* фонд основної заробітної плати;
* фонд додаткової заробітної плати;
* інші заохочувальні і компенсаційні виплати.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу у відповідності за встановленими нормами праці (норми часу, вироблення, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для працівників і посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад встановлену норму, за трудові успіхи і винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій (наприклад, надбавки і доплати за високу кваліфікаційну майстерність; за класність водіям автомобілів; за керівництво бригадами бригадирам з числа працівників, не звільнених від основної роботи; персональні надбавки; за поєднання професій; оплата за працю у вихідні і святкові (неробочі) дні, в наднормовий час; винагороди за вислугу років, стаж роботи тощо).
Інші заохочувальні і компенсаційні виплати - виплати у формі винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які виробляються понад встановленими вказаними актами норм (наприклад, винагороди за підсумками роботи за рік; винагороди за відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції; матеріальна допомога; одноразові заохочення тощо).
Законодавством України встановлений перелік виплат, пов'язаних з оплатою праці, які не включаються до фонду оплати праці. До них належать:
- суми вихідної допомоги;
- допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, вагітністю і пологами;
- допомога на оздоровлення дітей;
- дивіденди працівникам, які є учасниками акціонерного товариства і перебувають в його обліковому складі та ін.
Формування фонду оплати праці підприємства відбувається на основі чинних законодавчих вимог до процесу оплати праці та з урахуванням економічної доцільності здійснення підприємством витрат на персонал. Формуванню фонду оплати праці передує вивчення основних показників і тенденцій діяльності підприємства, стратегії розвитку з метою визначення граничної суми можливих витрат підприємства на персонал і, зокрема, витрат на оплату праці; вивчення ринку праці, його насиченості й можливості залучення персоналу певних категорій, ринкового рівня оплати праці, урахування доцільності утримання існуючого або залучення до роботи нового персоналу тощо.
Величина витрат на персонал може змінюватися залежно від ринкової ситуації, фінансового стану підприємства, змін у законодавчій базі, змін стратегії розвитку підприємства тощо. Проте гранична сума витрат на персонал, виходячи з концепції стійкості підприємства, має забезпечувати беззбиткову його діяльність.
20. Поняття та склад калькуляції собівартості продукції.
Угрупування витрат за економічними елементами не дозволяє здійснити контроль і аналіз витрат за їх цільовим призначенням в процесі виробництва (по цехах, ділянках і видах виробів) і не показує на які цілі або потреби здійснені такі витрати. Тому необхідне угрупування витрат за статтями калькуляції, по якій і обчислюється собівартість конкретного вигляду продукції. Калькулювання (від лат. calculatio - рахунок, підрахунок) - це система розрахунків, за допомогою яких визначається собівартість усієї проданої продукції та її частин, собівартість конкретних видів виробів, сума витрат окремих підрозділів підприємства на виробництво та продаж продукції. Процес калькулювання собівартості продукції включає розмежування витрат на виробництво між закінченою продукцією й незавершеним виробництвом; розрахунок витрат на забраковану продукцію; оцінювання відходів виробництва і побічної продукції; визначення суми витрат, яка належать до готових виробів; розподіл витрат між видами продукції; розрахунок собівартості одиниці продукції.
Класифікація витрат за калькуляційними статтями витрат розкриває цільове призначення витрат і їх зв'язок з технологічним процесом. Витрати, пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), групуються за наступними статтями калькуляції:
- сировина і матеріали;
- купувальні напівфабрикати і комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій;
- паливо і енергія на технологічні цілі;
- зворотні відходи (віднімаються);
- основна заробітна плата виробничих робітників;
- додаткова заробітна плата виробничих робітників;
- відрахування на соціальне страхування;
- витрати на вміст і експлуатацію устаткування;
- загальновиробничі витрати;
- втрати від браку;
- інші виробничі витрати (попутна продукція віднімається).
У статтю калькуляції "Сировина і матеріали" включають вартість сировини і основних матеріалів, допоміжних матеріалів тощо. До статті калькуляції "Паливо і енергія на технологічні цілі" відносять витрати на всі види палива і енергії, які безпосередньо використовуються в процесі виробництва продукції.
У енергоємних виробництвах витрати на енергію доцільно виділяти в окрему статтю калькуляції "Енергія на технологічні цілі".
У статті калькуляції "Зворотні відходи" відображають вартість зворотних відходів, яка віднімається із загальної суми матеріальних витрат, віднесених на собівартість продукції.
У статтю калькуляції "Основна заробітна плата виробничих робітників" включають витрати на виплату основної заробітної плати, обчисленої згідно прийнятим підприємством системам оплати праці, у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників, зайнятих виробництвом продукції.
У статтю калькуляції "Додаткова заробітна плата виробничих робітників" включають витрати на виплату виробничому персоналу підприємства додаткової заробітної плати.
У статтю калькуляції "Відрахування на соціальне страхування" включають:
- відрахування на обов'язкове державне пенсійне страхування робітників, зайнятих виробництвом продукції;
- відрахування на обов'язкове соціальне страхування робітників, зайнятих виробництвом продукції;
- відрахування на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття робітників, зайнятих виробництвом продукції;
- відрахування на страхування від нещасних випадків на виробництві.
У статтю калькуляції "Витрати на вміст і експлуатацію устаткування" включають:
- амортизаційні відрахування від вартості устаткування; - витрати на вміст і експлуатацію і ремонт устаткування тощо. У статтю калькуляції "Загальновиробничі витрати" включають:
- витрати на управління виробництвом; - амортизацію основних засобів і інших необоротних матеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;
- витрати на охорону праці;
- інші витрати цеху, ділянки. До статті калькуляції "Інші виробничі витрати" відносять витрати, пов'язані з епізодичними і періодичними випробуваннями якості виробів, деталей, вузлів відносно перевірки їх на відповідність вимогам встановлених стандартів або технічних умов. Під попутньою продукцією розуміють вартість продукції, отриманої одночасно з основним (цільовим) продуктом, тобто в єдиному технологічному процесі. 21. Визначення абсолютної економічної ефективності капітальних вкладень.
Капітальне будівництво - процес відтворення основних фондів. Воно охоплює всі стадії створення основних фондів, починаючи від проектування і закінчуючи введенням в експлуатацію. Здійснюється шляхом будівництва нових (нові майданчики і об'єкти), розширення, реконструкції і технічного переозброєння промислових підприємств, які діють, і об'єктів. Технічне переозброєння є підвищенням технічного рівня окремих виробництв шляхом впровадження нової техніки і технології, модернізації, заміни застарілого устаткування, поліпшення організації і структури виробництва (зростання виробничих потужностей, поліпшення якості продукції).
Для характеристики ефективності використання КВ застосовують показники загальної (абсолютної) і порівняльної економічної ефективності. Абсолютна ефективність капітальних вкладень відображає загальну їх віддачу на підприємстві, її обрахунки потрібні для оцінювання фактичного ефекту.
Показник загальної (абсолютної) економічної ефективності капітальних вкладень застосовують для оцінки доцільності капітальних вкладень. Розраховують його таким чином:
а) для об'єктів, які знов будуються:
Е = (Ц - С) / КВ
де Ц - річний випуск продукції в цінах підприємства, грн..;
С - собівартість річного випуску продукції, грн..;
КВ - капітальні витрати (вкладення) для здійснення заходу, грн.
б) на підприємствах, які діють:
Е = Δ П / КП де Δ П - приріст прибутку, грн..;
КВ - капітальні вкладення, що викликали цей приріст, грн.
в) на підприємствах, де сталося зниження собівартості продукції, що випускалася:
Е = (С1 - С2) / КВ де С1 і С2 - собівартість річного об'єму продукції до і після здійснення капітальних вкладень, грн..;
КВ - капітальні вкладення в заходи, що викликали зниження собівартості продукції, грн.
Оцінка економічної ефективності капітальних вкладень ведеться порівнянням розрахованої величини з нормативним коефіцієнтом економічної ефективності капітальних вкладень (критерій економічної доцільності капітальних вкладень) - Ен - показує мінімально допустиму величину ефекту (прибутку) на гривну капітальних вкладень. При співвідношенні Е > Ен капітальні вкладення економічно виправдані.
Для оцінки економічної ефективності КВ в сучасних умовах доцільно як Ен використовувати величину облікової ставки національного банку, депозитної ставки, ставки за кредитами або ін. (у долях одиниці).
1
Документ
Категория
Разное
Просмотров
220
Размер файла
89 Кб
Теги
економика, підприємств
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа