close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Golovnoyu i viznachalnoyu risoyu bud

код для вставкиСкачать
Київський національний університет ім. Т. Г. Шевченка
Інститут журналістики
Кафедра телебачення та радіомовлення
Курсова робота На тему:
"Радіорепортаж в ефірі"
Виконала
Студентка 2 курсу, 1 групи
Спеціальність - журналістика
Денисенко Анна Миколаївна
Науковий керівник:
Набруско Віктор Іванович
Київ-2011
Зміст
Вступ
Розділ І
1. Історія радіорепортажу:
1.1. Радіорепортаж у 30-ті роки ХХ ст.
1.2. Фронт в ефірі (1941-1945 рр.)
1.3. Період відбудови (1945-1953 рр.)
1.4. Хрущовська "відлига" (1953 - 1964рр.)
1.5. Часи "застою" (1964-1982 рр.)
1.6. У роки перебудови (1982-1991 рр.)
1.7. В умовах незалежності
Розділ ІІ
1. Визначення жанру радіорепортажу:
1.1 Поняття "радіорепортаж", ознаки та завдання жанру
2.2 Елементи радіорепортажу
2. Шуми. Робота радіожурналіста:
2.1. Шуми 2.2. Особливості роботи журналіста
3. Види радіорепортажу. Монтаж:
3.1. Наукові погляди на види радіорепортажу
3.2. Монтаж
Висновки
Вступ
Кожен жанр у системі журналістики в чомусь повторює більш прості за змістом і за формою жанри, але вже на іншому рівні. Він набуває нової форми та різних якостей. І в цьому сенсі радіорепортаж найхарактерніший жанр мовлення. Актуальність даної роботи зумовлена тим, що саме репортаж реалізує всі можливості радіо, використовує його специфіку в повній мірі. У радіорепортажі поєднуються всі сильні сторони інформаційного радіоповідомлення: оперативність, актуальність, ємність тексту. У ньому присутні також і елементи публіцистики - оцінка події, що відбувається, його емоційне відображення, образний опис.
Мета роботи полягає у тому, щоб прослідкувати за історією радіорепортажу та розкрити його жанрову специфіку.
На основі історичних відомостей, а також знань про особливості радіорепортажу як жанру, перед нами стояло завдання визначити відмінності між радянським репортажем та сучасним. Розділ І
1. Історія радіорепортажу
Історію інформаційного радіомовлення неможливо осягнути у відриві від діяльності комуністичної партії та радянської держави, які створили цей вид мовлення і згодом перетворили його на могутню зброю ідеологічного впливу на свідомість людей. Від самого початку і до проголошення незалежності України більшовики не лише визначали основні напрями його діяльності та розвитку, а й стежили за політичним спрямуванням кожного конкретного матеріалу. Контроль був постійним і тотальним. Розповідаючи про розвиток інформаційного радіомовлення, простежуючи виникнення нових форм і методів викладу матеріалу, ми не повинні забувати про керівну роль партії і держави. Бачити, як певні політичні або господарські цілі, які переслідували більшовики, зумовлювали діяльність інформаційного радіомовлення. Слід мати на увазі і те, що українське інформаційне радіомовлення розвивалося не самостійно, не ізольовано від Центрального радіомовлення, а під його постійним впливом як складова частина цього виду мовлення, покликана доповнювати своїми матеріалами інформаційні передачі з Москви.
Свій початок сучасне інформаційне радіомовлення бере від радіогазет.
1.1. Радіорепортаж у 30-ті роки ХХ ст.
В середині 30-х років ХХ століття важливою формою стали позастудійні передачі безпосередньо з підприємств, будов, колгоспів. Ці передачі дозволяли домогтися високої оперативності і, головне, максимальної переконливості. Живий голос, слово реальної людини, мовлене не із студії, а безпосередньо із того місця, де він живе і працює, стали великою силою. Ці передачі, як правило, присвячувались злободенним, важливим у даний момент подіям і процесам, тому їх часто йменували ще "активними передачами". У багатьох випадках подібні передачі перетворювались на політичні акції: виступаючі обговорювали важливі державні й виробничі справи, давали оцінки зробленому, вносили пропозиції, ділилися досвідом.
У практику інформаційного радіомовлення поступово входять репортажі з місця події. Такі репортажі, наприклад, передавались 11 і 12 червня 1935 року, коли відзначалось 15-річчя визволення Києва від білополяків, під час відзначення річниці переїзду уряду України до нової столиці - 24 червня 1935 року. У ці дні мікрофон "Останніх вістей" постійно перебував у центрі подій. Він часто виходив за межі студії - на вулиці й площі, на аеродроми чи стадіони, де відбувались масові заходи. Кореспондентські розповіді про перебіг подій доповнювали самі їх учасники, глядачі, гості столиці України.
Істотних змін зазнає у Києві й практика підготовки святкових передач, встановлених більшовиками 1 травня та 7 листопада. На відміну від трансляції демонстрації, яку з Харкова мляво й нецікаво описував "нарисовець", з Києва про цю саму подію стали розповідати у репортажній манері. Ось як, наприклад, вівся цей репортаж 1 травня 1938 року:
...9 год. 30 хв. Мікрофони останніх вістей увімкнено на Хрещатику, де вже вишикувалися війська Київського гарнізону. Коротка розповідь про святковий Київ, вірш про Червону присягу, яку того дня приймали молоді воїни, і слухачі потрапляють...на Красну площу у Москві. Звідти транслюється виступ наркома оборони Ворошилова.
Після закінчення виступу слухачі знову повертаються на Хрещатик -звідси йде репортаж про військовий парад. Веде його письменник Василь Кучер, розповідь якого доповнюють звукозаписи, зроблені напередодні на бойових кораблях Дніпровської військової флотилії і прикордонній заставі.
Парад закінчено. Повз урядову трибуну проходять діти. В ефірі лунає голос маленької іспанки, яка живе й виховується у дитячому будинку поблизу Києва.
Починається демонстрація трудящих. Лунають першотравневі вітання, диктори розповідають про успіхи й здобутки радянських людей. З України передаються слова привіту в Москву, Ленінград - великому російському народові. Радіохвилі приносять відповіді на ці привітання.
Радіо робить слухачів свідками урочистостей на центральних вулицях і площах Харкова, Дніпропетровська, у містах Донбасу, в селі Старосілля - батьківщині п'ятисотенець.
З часом подібні передачі стали традиційними. Їх вели у святкові дні аж до проголошення незалежності України. До їх підготовки, крім провідних радіожурналістів, залучалися відомі публіцисти, письменники, керівні працівники, діячі науки й культури, передовики виробництва. У них широко використовувались різноманітні жанри та звукові ілюстрації, контрастне монтування сюжетів святкового репортажу [5, 389 - 391с.].
1.2. Фронт в ефірі (1941-1945 рр.)
В перший день війни з особливою виразністю проявилась перевага інформаційного мовлення - його оперативність.
Коли війна докотилась до Києва, населення столиці мужньо піднялось на її захист. "Останні вісті" розповідали про спорудження оборонних об'єктів, вели передачі з фабрик і заводів, де робітники виготовляли та ремонтували зброю й військове спорядження. Часто лунали репортажі з військових частин. Щоразу, коли над містом з'являлися ворожі літаки, радіо в репортажній манері інформувало слухачів про повітряні бої.
З першого і до останнього дня війни інформаційна служба Українського радіо на передньому краї боротьби з фашизмом. Окупанти боялись створених нею передач. Під страхом смертної кари вони забороняли населенню слухати їх, а місця, звідки велося мовлення, позначали на картах льотчиків як об'єкти першочергового знищення [5, 400, 402с.].
1.3. Період відбудови (1945-1953 рр.)
У наступні роки з освоєнням техніки монтажу магнітної стрічки у практику інформаційного мовлення широко входить радіорепортаж, за допомогою якого журналісти прагнули висвітлювати найважливіші події в житті республіки. У свою чергу розвиток репортажу зумовив появу радіожурналу "Радянська Україна", який замінив журнал радіохроніки "Наш тиждень". На відміну від свого попередника, який складався в основному з текстових повідомлень і виступів, радіожурнал "Радянська Україна" почав знайомити з найважливішими подіями у формі репортажу. Завдяки цьому він швидко здобув популярність і на тривалий час закріпився у радіомовних програмах.
Показовим щодо змісту й форми звукових матеріалів тих років є репортаж з Новокраматорського машинобудівного заводу, присвячений достроковому виконанню замовлень Волго-Донського судноплавного каналу. У цьому репортажі брало участь 6 передових виробничників підприємства. Вони розповіли про свій внесок у виконання поставлених завдань. Інженер Доценко, наприклад, розповів, як були реалізовані його пропозиції щодо відливки великих деталей частинами з наступним їх зварюванням, майстер Корнєв - про швидкісні методи обробки деталей на матеріальних верстатах, монтажник Цвілий - про прискорений спосіб монтажу лебідок для шлюзів каналу тощо. Виступи всіх часників підсумував директор Катрич.
Подібні репортажі в ті роки передавались часто. Головне змістовне навантаження в них несли виступи людей, тексти яких заздалегідь ретельно готувалися. Роль же ведучого зводилась до того, щоб надавати виступаючим слово. Підводки до виступів робились приблизно такі: "до кімнати зайшов директор", "до нас наближається начальник цеху", "ми біля робочого місці токаря". Подібний схематизм тогочасних репортажів обумовлювався недосконалістю звукозаписувальної техніки та складністю її перенесення [5, 408 - 409с.].
1.4. Хрущовська "відлига" (1953 - 1964рр.)
За часів Хрущовської "відлиги"(1953 - 1964рр) важливим етапом творчих пошуків редакції став республіканський рейд перевірки готовності колгоспів і радгоспів до весняної сівби 1961 року. Вперше у практиці післявоєнного радіомовлення залунали розповіді про недоліки, з'явилася критика, спрямована проти тих, хто заспокоївся, не поспішав підготовки до весни. Матеріали рейдової подавались у формі традиційних жанрів - коротких повідомлень, репортажів, інтерв'ю, виступів [5, 414с.].
1.5. Часи "застою" (1964-1982 рр.)
Період правління Брежнєва часто називають "застоєм". Та для практики інформаційної служби така характеристика є правильною лише на половину.
Річ у тім, що саме в ці роки вдосконалено системи політичного інформування надавалося першорядного значення. З ініціативи комуністичної партії було розпочато складний і тривалий процес.
У роки ці роки ідею масової радіофікації, проголошену ще на зорі радянської влади, було втілено в життя. Збулася інша більшовицька мрія: у будь-який момент, повернувши ручку приймача слухач міг дістати з ефіру всі політичні новини, все найголовніше в подіях дня. Тим часом у творчому плані, у сфері суто журналістської діяльності такого прогресу не спостерігалось. Тут, як і повсюдно, наростали застійні явища. Як і раніше, основну ставку в своїй діяльності інформаційна служба робить на організаторську роботу [].
1.6 . У роки перебудови (1982-1991 рр.)
Найважливішим досягненням і водночас яскравим свідченням якісного оновлення інформаційного мовлення у період перебудови стала ранкова інформаційна програма. Вона була створена у відповідь, на кампанію модернізації радянської системи, Проголошену Михайлом Горбачовим. Щоб провести реформи, новий радянський лідер взяв курс на запровадження демократичного стилю керівництва, закликав до гласності в управлінні державою і до плюралізму думок у рамках соціалістичного вибору.
З першого дня свого існування нова програма стала потужним інструментом перебудови. Вона відкрито й чесно повела мову про помилки минулого й нелегкі шляхи досягнення намічених перетворень, стала пропагувати нові методи й підходи до розв'язання назрілих проблем. На конкретних прикладах і зразках ранкова програма прагнула показати, як перебудова втілюється в життя.
Зрештою всі нововведення, дали цікавий і несподіваний результат. Ранкова інформаційна програма створювалась для того, щоб подати новому режиму підтримку у проведенні економічних і політичних реформ. Однак демократичний характер мовлення, гласність і плюралізм, закладені в її концептуальну основу, дали ефект зовсім в іншому напрямі - вони прискорили розклад радянської імперії і стимулювали процеси національного державотворення [5, 419, 422с.].
1.7. В умовах незалежності
Після проголошення незалежності України інформаційне мовлення зазнає докорінної перебудови. Адже в демократичній державі, намір стати якою проголосила Україна, кожен громадянин мас право на повну й достовірну поінформованість.
Перебудова почалась із перегляду принципових засад мовлення. У Радянському Союзі функцію інформаційного мовлення розглядали як агітацію фактами. На практиці це означало висвітлення лише тих подій, процесів та явищ, що відповідали політичним цілям комуністичної партії та повне замовчування або ж перекручування фактів, які цим цілям не відповідали. Практика змусила журналістів відмовитись від принципу партійності і покласти в основу своєї діяльності принципи, що виробились у процесі перебудови й відповідають потребам перехідного періоду. Це - принцип достовірності, об"ективності, своєчасності, доступності та плюралізму [5, 430 - 431с.].
Розділ ІІ
1. Визначення жанру радіорепортажу
1.1. Репортаж - це повідомлення, яке відображає подію в момент її звершення і створює у слухачів ілюзію ефекту присутності [5, 259с.].
Основними жанровими ознаками радіорепортажу є документальність, достовірність та оперативність. Зважаючи на те, що репортаж - це розповідь очевидця, його головним завданням є донести до слухачів живу картину того, що відбувається, допомогти створити її зорове уявлення. Тому важливими для репортажу є три ефекти: достовірність, присутність автора і співпереживання. Оскільки репортаж пов'язаний з часом, для нього характерними також є наповненість, новизна та динамічність. Найчастіше радіорепортаж присвячується актуальній, суспільно-значущій події, що викликає інтерес у значної частини аудиторії (наприклад, запуску космічного корабля, відкриття виставки, спортивного змагання, фестивалю і т.д.).
Радіорепортер творить у момент запису. На його "озброєнні" всі засоби радіожурналістики: слово, документальні шуми, музика. Він створює звуковий образ того, що відбувається. І відбір цих засобів, їх використання повинні впливати на уяву слухача.[6]
1.2 Кожен репортаж незалежно від його виду може складатись із таких елементів:
* підводки
* розповіді кореспондента, в якій він описує те, що відбувається, його вражень та оцінок
* висловлювань учасників або очевидців події
* акустичної характеристики події
Найважливішим серед них, звичайно, є розповідь кореспондента. Від деяких інших елементів можна відмовитись, але розповідь кореспондента має бути обов'язковою, нею можна навіть обмежуватися. Радіо не може показати подію, як це робить телебачення. Тому очима радіослухачів має стати журналіст, завдання якого - дати слухачеві зорову уяву про обстановку, в якій відбувається подія, за допомогою слів і характерних шумів створити уявний зоровий ряд. Лише за допомогою опису журналіст переносить слухача на місце події і дає йому можливість чути і співпереживати разом з ним те, що відбувається на сцені. Тому описи становлять суть репортажу і тому їм належить провідна роль серед інших названих елементів. Репортаж раніше висвітлює подію, якщо до участі в ньому репортер залучає учасників або очевидців зображуваної події. Наприклад, до участі в репортажі з театральної прем'єри журналіст може залучити директора театру, який розповість про те, як виник задум цієї постановки, як вдалося йому запросити до участі відомого зарубіжного тенора, взяти коротке інтерв'ю у диригента, поговорити з режисером. Чим більше людей візьме участь у репортажі, тим повнішою і цікавішою буде передача.
Висловлювання очевидців та учасників події виконують у структурі репортажу такі функції: * Збільшують кількість інформації і підносять документальну переконливість (адже говорять люди, що безпосередньо причетні до події)
* Чергують методи викладу інформації (опис змінює аналіз)
* Дають можливість ближче ознайомитися з дійовими особами (створити їхні портрети, дізнатися думки). [5, 260 - 261с.]
2. Шуми. Робота радіожурналіста
2.1. Шуми
Створюють відповідну атмосферу і викликають ілюзію реальності шуми, на фоні яких веде свою репортажну розповідь журналіст [5, 261с.]. Шум є своєрідною звуковою декорацією, яка допомагає описати місце, час та передати особливості того, що відбувається [6]. Це можуть бути виробничі шуми, наприклад гул порожнього театрального залу, стук диригентської палички об пюпітр, гуркіт від встановлення декорацій тощо. Це можуть бути природні шуми - шум прибою, гуркіт грому, дзюрчання струмка, пташиний спів тощо. За допомогою шумів можна відтворити звукову картину будь-якого фрагмента дійсності. Так у репортажі із стадіону можемо почути крики обурених болільників, різкий свисток, напружену тишу на трибунах, вибухи радості, масове скандування. Шуми допомагають передати атмосферу і драму спортивних змагань [5, 261с.]. Для журналіста важливо чути звуки, виокремлювати їх, знати "секрети" для кращого запису. [6]
Радіо використовує все багатство звуків навколишнього світу. "Розмовляють" поле і ліс, море і струмок, село і місто, заводи і будови, пароплави і поїзди, трактори й автомобілі, тварини,птахи і навіть комахи. Свої, особливі, голоси мають снігова завірюха і весняна громовиця, залізничний вокзал і морський порт, концертний зал і телеграф. Мовою звуків розповідає квартира про життя своїх господарів: рипнуло крісло, пробив годинник, потекла вода з крана, зашелестіли штори, запрацював вентилятор. Отже, радіо відкриває
перед слухачем світ у всьому багатстві його звуків. Звук засвідчує достовірність зустрічі слухача з дійсністю, надає інформації більшої переконливості і життєвості [4, 215с.].
Часто шуми в репортажі говорять красномовніше будь-яких слів. Свого часу, наприклад, радіо журналісту вдалося записати на плівку биття здорового і хворого серця. На порівнянні їх роботи був побудований весь репортаж.
У репортажі після землетрусу в Скопле повторювалась репліка офіцера рятувальної команди, який на руїнах кожного будинку запитував через мегафон: "Чи є тут хто живий?", а у відповідь була мертва тиша [5, 261с.].
Приклад "шумового" сценарію святкової демонстрації:
Гул натовпу людей (загальний план) - сирена міліцейської машини - команди, гомін кількох людей (ближній план) - репліка дитини - шум руху колони - гасла - музика - пісня - насувається шум ніг (віддаляється поступово).
Вдало записані і використані шуми справляють сильне психологічне враження, в репортажі вони виконують приблизно ту ж саму роль, що й фотографії у газетному репортажі. [6]
2.2. Особливості роботи радіожурналіста
Методика підготовки репортажу зобов'язує журналіста робити записи на місці події і в момент перебігу події. У цьому головна відмінність підготовки радіорепортажу від газетного. Газетяр починає працювати над ним після завершення подій, радіожурналіст, навпаки виконує основну роботу до моменту її завершення незалежно від того, йде репортаж безпосередньо в ефір чи попередньо записується на плівку для наступного монтажу у студії. Проведення репортажу вимагає від журналіста попередньої ґрунтовної підготовки. Досвідчений радіо журналіст завжди йде на репортажну подію з готовим планом. Він наперед знає не лише те, що йому треба сказати, а й те, як він це скаже, як за допомогою звукових ефектів зробить своє репортажне повідомлення виразнішим [5, 262с.]. Крім того, готуючись до репортажу, журналіст заздалегідь виїжджає на місце події, щоб уявити собі майбутнє дійство, вибрати відповідне місце. Йому необхідно подбати про своє пересування, про зміну точок запису. При цьому передбачити, де буде найбільш яскраве, вдале місце. Також репортер повинен продумати де і як він буде обирати співрозмовників, як їх краще представити, про що запитувати. Імпровізація хороша тоді, коли вона вдало підготована. [6]
Якщо радіо журналіст має провести репортаж, скажімо, про державний візит генерал-губернатора Канади, він зобов'язаний зібрати в бібліотеці всю інформацію про гостя, про історію україно-канадських зв'язків і їх сучасний стан, ознайомитися з програмою візиту і доступними для журналіста заходами. Можливо, навіть, йому варто навести довідки у диспетчерській аеропорту про порядок прибуття і прийом літака.
Звичайно, журналіст не зобов'язаний бути експертом у Північно-Американських справах і україно-канадських відносинах, але він повинен знати все, що міг би запитати непоінформований, але допитливий слухач, і навіть більше того. Лише з такою базою він буде впевнений у собі. Лише попередня ґрунтовна підготовка дозволить бути йому перед мікрофоном розкутим - говорити вільно, описувати перебіг подій цікаво, не боятися того, що виникнуть паузи, які він не знатиме, чим заповнити. Оскільки сюжет репортажу журналіст завжди запозичує у події, він повинен заздалегідь ознайомитись із сценарним планом чи протоколом наступної події. Йому також доцільно зробити "заготовки", мати при собі записи на окремих картках, які він у разі потреби може використати під час ведення репортажу. Іноді варто попереджати людей, яких журналіст планує залучити до участі в репортажі, про що він їх запитає, і вказати, оскільки часу їм буде відведено для відповідей. Ґрунтовна підготовка до репортажу - вже половина успіху.
Увімкнувши мікрофон на місці події, журналіст має описувати її як очевидець. Слухач повинен відчувати справжність ситуації, вірити не лише словам репортера, а й його настрою, живим враженням, відтінкам голосу. Тому не можна, здійснивши рейс на підводному човні, провести репортаж про це зі студії на записаних шумах. Слухач у нас досвідчений, він прекрасно розбирається і завжди відрізняє живе безпосереднє слово очевидця події від описового "спогаду".
У процесі ведення репортажу журналіст має виявляти кмітливість, миттєву реакцію на зміну ситуації. Він також повинен швидко переводити своє зорове бачення у словесне з тим, що слухач мін робити зворотне перетворення - "акустичного" в "оптичне". Лише тоді у свідомості слухачів оживає сцена, яку побачив репортер. Особливо необхідні ці якості журналістові, який веде прямі ефірні репортажі. Як правило, виходячи в ефір, він уже має необхідні "заготовки",іноді аж надто детальні. Та вони, звичайно, не рятують, якщо журналіст не виявляє належної здатності до імпровізації. Слухачам подобається, коли, зіткнувшись із непередбачуваною ситуацією, журналіст виявляє винахідливість, може не лише змалювати нові обставини, а й тут же, "на очах слухача", знайти їм правильну оцінку, дотепно прокоментувати перебіг подій. У цьому, до речі, полягає ще одна відмінність роботи радіорепортера від роботи газетяра. Останній завжди має можливість подумати над словом, написати, а потім відредагувати фразу. Радіо журналіст повинен це робити одразу ж у готовому вигляді. Але в цьому ж притягальна сила живого мовлення: радіо журналіст змальовує подію і тут же, вдивляючись у неї, дає їм оцінку. Своїм словам, розумом, талантом, попереднім поглибленим ознайомленням з подією, своїм ставленням до неї, емоціями він допомагає слухачам збагнути справжній зміст того, що зараз відбувається на певній відстані від них.
Ведучи репортаж, журналіст має чергувати описи події з їх аналізом, періодично міняти темп і тон мовлення, монолог з діалогом. Він повинен уміти робити паузи, ілюструвати свою розповідь заздалегідь зробленими звукозаписами, узагальнювати і повторювати. Усе це поліпшує темпоритм викладу інформації, дає можливість слухачеві співпереживати зображуване.
Репортаж - емоційна, суб'єктивна форма інформування про подію. Тому журналіст з повним правом уживає тут слово "я" і може говорити від свого імені, чого, як правило, в журналістиці прагнуть уникати. [5, 262 - 263с.]
3. Види радіорепортажу. Монтаж
3.1. Наукові погляди на види радіорепортажу
Залежно від методів освоєння фактичного матеріалу і манери викладу існують різні види репортажу. Наприклад, Д. Григораш у книзі "Журналістика у термінах і виразах" подає кілька видів репортажу. Так, репортаж-зарисовка подає події в контрастному тоні за допомогою яскравих штрихів і колоритних описів, широко використовує пейзаж, портрет, діалог, зосереджує увагу на одному аспекті важливої події. Масові заходи (збори, мітинги, демонстрації, наради, сесії обласної, міської чи Верховної рад) відтворює звітний репортаж. Він детально описує обставини, за яких розгортаються події, показує людей поза часом засідань [2, 198c.].
Професор В. Здоровега широкий діапазон різновидів репортажу поділяє на подієві, коли автор відтворює певні події властивими для цього методу відображення методами опису фактів і особливо подій, та неподієві репортажі. Проблемний репортаж охоплює виділення нерозв'язних питань, процесів. Такий репортаж може містити критику, полеміку [3, 179с.]. Проблемний репортаж починається звичайно з місця будь-якої дії (наприклад, репортаж про проблеми авто руху у великому місті найкраще починати з живої сцени на вулиці, опису потоку транспорту, інтерв'ю у відділенні міліції, біля посту ДАЇ чи мерії міста). Проблема в такому репортажі ставиться і розглядається на інформаційних фактах [6]. Радянський науковець М. Барманкулов всі підвиди газетного, телевізійного та радіорепортажу ділить на три основних: доподієвий, подієвий та післяподієвий. В основі такого поділу лежать три компоненти: розповідь про подію, сама подія, сприйняття розповіді. "У першому підвиді ці компоненти - єдині, у другому - розповідь про подію і її сприйняття у часі відірвані одне від одного, у третьому - подія частково чи повністю проходить за сценарієм журналіста, написаним раніше". Як вважає науковець, до подієвого репортажу можна віднести проблемний, організований, репортаж-розслідування. До подієвого - репортаж про незаплановану подію, імпровізований, до післяподієвого - фоторепортаж [1, 230с.]. В. Смірнов виділяє також пізнавальний репортаж. Він може містити тільки інформацію,або ж зачіпати певну проблему. Його головна мета полягає у тому, аби познайомити слухачів з тим новим, що відбувається в науці, медицині, на виробництві [6]. Сучасна техніка радіомовлення зумовлює існування двох основних видів репортажу - прямого ефірного і змонтованого на студії з попередньо зроблених звукозаписів.
Прямий ефірний репортаж завжди ведеться безпосередньо з місця події. Він має величезну силу емоційного впливу, оскільки завжди наповнений подихом самої події. Слухаючи такий репортаж, людина відчуває себе ніби причетною до того, що в даний момент відбувається на далекій від неї відстані. Іноді прямі ефіри записуються. А пізніше у зручний для слухачів час передаються в ефір. Перевага такого репортажу в тому. Що при монтажі з нього можна вилучити невдалі вислови, тривалі паузи, а також скоротити тривалість звучання до заданих розмірів.
Змонтований репортаж будується на основі зроблених на місці події документальних звукозаписів. Готується він після повернення журналіста з місця події. У цьому випадку автор дістає можливість відібрати із зроблених звукозаписів найважливіші і подати інформацію про подію так, щоб сказати все, що треба сказати, і при цьому вкластися у відведений для репортажу відрізок часу [5, 259 - 260с.].
3.2. Монтаж
Важливу роль у створенні репортажів відіграє монтаж - технічний прийом, за допомогою якого можна "стиснути" час подій і об'єднати окремі елементи репортажу в єдине ціле. Добре, коли всі записи зроблено послідовно і коротко, а не на кількох касетах чи рулонах плівки. Це не виснажує автора і звукооператора при монтажі. Репортажний запис, зроблений на природних шумах, вважається ідеальним. Якщо він не вимагає складного монтажу. Його варто лише трохи "почистити" й одразу ж можна передавати в ефір [5, 260с.].
Поняття "монтаж" означає складання, з'єднання у певній послідовності і за певною системою частин в єдине ціле. На радіо монтаж має такі значення:
1. Найпростіше значення слова "монтаж" полягає у нескладній обробці магнітної стрічки, на якій зроблено запис, в усуненні із запису непотрібних або невдалих місць і з'єднання окремих частин запису в єдине ціле.
Останнім часом особливого значення набуває монтаж з використанням комп'ютерної техніки. Цей новий спосіб має ряд незаперечних переваг над "архаїчним" монтажем. Наприклад, під час монтажу магнітної стрічки найменша помилка призводить до безповоротної втрати записаного матеріалу, дефектів звуку на склейках, а також можливий розрив стрічки при відтворенні, склеюючими засобами забруднюється робоча поверхня головки і т.ін. До комп'ютерного монтажу обов'язково входить занесення всієї інформації в пам'ять. Надалі можливе використання всяких фрагментів запису у будь-якій послідовності і першій-ліпшій комбінації з регулюванням рівнів і часу звучання, навіть висоти тону, якщо у цьому є потреба. Здійснюють також роздільну поканальну обробку звуку (кореляція амплітудно-частотної характеристики, дина.мічного діапазону, компресування, шумопониження, панорамування та ін.), а потім переписують вивірений, готовий матеріал на довільний носій. Дуже важливо, що весь записаний матеріал у процесі монтажу залишається неушкодженим і може знову використовуватися.
2. Ширше значення слова "монтаж" - з'єднання в певному порядку частин радіопередачі, а також усієї денної програми, що допомагає підсилити ефект впливу на слухача. 3. Словом "монтаж" називається також з'єднання різних виражальних засобів радіо: слова і шумів, слова і музики, шумів і музики або всіх виражальних засобів одночасно. Монтаж дає змогу вдосконалити звуковий матеріал, забираючи розтягненості і залишаючи найяскравіші характерні фрагменти життєвої реальності; переміщувати звукові епізоди з одного місця на інше відповідно до композиційного задуму автора; ущільнювати, конденсувати час за допомогою монтажних переходів, створювати у радіопередачах щось подібне умовному "екранному" часу в кіно; змішувати, "накладати" одну на одну у будь-якому сполученні мовні, шумові і музичні частини передачі, досягаючи максимального художнього, інформаційно-пропагандистського вираження; з'єднувати фрагменти запису за асоціативним, послідовним або паралельним принципами, зіштовхувати контрастуючі частини, підсилюючи цим ефект впливу на слухачів; монтувати, "збирати" окремі деталі передачі у безперервну звукову стрічку, своєрідний фільм, який, як і його кінопобратим, має точний хронометраж і може бути підготовлений заздалегідь до виходу в ефір, що значно полегшує планування програми мовлення.
Можна зробити висновок, що монтаж на радіо - це процес відображення навколишньої дійсності, який породжує у свідомості слухача ланцюг думок і уявлень. Він підпорядковується задумові журналіста, концепції програми. За допомогою монтажу автор надає події, проблемі свою інтерпретацію. Вибір передач, їх тематики, тривалості, чергування тексту і музики - це монтаж програми, який виконує величезне, відповідальне завдання: формує високі морально-естетичні якості, національно-духовні цінності, громадську думку. Монтаж - це метод художнього мислення, що випливає з психології сприйняття радіопередач [4, 216-217с.].
Висновки:
На основі дослідження встановлено, що радіорепортаж у процесі свого становлення пройшов дуже довгий шлях та зазнав багатьох змін. На підтвердження цих слів порівняємо специфіку радянського та сучасного репортажів. По-перше, докорінно змінилася технічна база. Зокрема у 30-ті роки, в період Великої вітчизняної війни та післявоєнні роки репортажі передавались часто. Їхнім головним змістовим наповненням були виступи людей, які заздалегідь ретельно редагувалися. Роль ведучого полягала у тому, аби надавати слово тим, хто виступає. Підводки зазвичай робитися стандартними. Такий схематизм обумовлювався недосконалістю звукозаписувальної техніки та складнощами її перенесення. Сьогодні ж на радіо присутні найширші можливості для створення якісного інформаційного продукту. Технічний прогрес як ніколи сприяє розвиткові радіорепортажу. З появою мобільних телефонів, їх доступністю практично для всіх верств населення зробити матеріал і видати його в ефір у найсвіжішому вигляді стало набагато простіше. Крім того, важливу роль відіграє монтаж з використанням комп'ютерної техніки. Цей новий спосіб має ряд незаперечних переваг - використання будь-яких фрагментів запису у будь-якій послідовності і першій-ліпшій комбінації з регулюванням рівнів і часу звучання, навіть висоти тону, якщо у цьому є потреба. По-друге, змінилася мета з якою репортери виходять в ефір. У радянські роки радіо розглядалося як потужній засіб впливу на населення, який повинен інформувати, агітувати, пропагувати та організовувати слухачів. Радіожурналістів партія скеровувала на шлях активного втручання у життя, аби прискорити темпи економічних та соціальних перетворень. За роки незалежності інформаційне радіомовлення зазнало змін одним із перших. Масштаби цих змін величезні. За порівняно короткий проміжок часу докорінно переглянуто принципові засади цього виду мовлення, зросли його обсяги, воно стало багатопрограмним, демократичним за суттю, сучасним за формами й методами здійснення. По суті, за роки незалежності було створено нову систему інформаційного мовлення, здатну задовольняти інформаційні погреби громадян незалежної держави
Сьогодні радіорепортаж з кожним роком стає все популярнішим. Варто зазначити, що розважальні радіостанції не використовують його у випусках новин. Як правило, почути репортаж можна під час проведення різноманітних акцій, що їх організовують компанії, чи вранці - коли водії, наприклад, повідомляють про затори на шляхах міста тощо. Тобто ці матеріали не є проблемними, вони виконують більше розважальну функцію і лише допомагають зробити ефір динамічнішим, "живішим".
Список використаної літератури:
1. Барманкулов, М. К. Журналистика для всех (общность и специфика жанров печати, телевидения и радиовещания) / Б. М. Барманкулов. - Алма-Ата : Казахстан, 1979. - 320 с.
2. Григораш, Д. С. Журналістика у термінах та виразах / Д. С. Григораш. - Львів, 1974.
3. Здоровега В. Й. Теорія і методика журналістської творчості: Підручник. - 3-тє вид. - Львів: ПАІС, 2008. - 276 с.
4. Лизанчук В. В. Радіожурналістика: засади функціонування: Підручник. - Львів: ПАІС, 2000. -366с.
5. Миронченко В.Я. Основи інформаційного радіомовлення: Підручник. - К., 1996. - 440 с.
6. Смирнов В.В. Жанры радиожурналистики: Учебное пособие для вузов. - М. : Аспект Пресс, 2002.
Документ
Категория
Рефераты
Просмотров
229
Размер файла
128 Кб
Теги
risoyu, golovnoyu, viznachalnoyu, bud
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа