close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

kursova original(1)

код для вставкиСкачать
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Навчально-науковий інститут заочного та дистанційного навчання
Факультет заочного навчання цивільних осіб
КУРСОВА РОБОТА
з навчальної дисципліни "Загальна психологія"
на тему "Комунікативна установка (за методикою В.В.Бойко) у студентів з різним темпераментом"
Виконав: студент 1 курсу
групи №11
Пархонюк Юлія Володимирівна
залікова книжка №12-27-КП
домашня адреса: м.Київ
пров. Кустанайський 7, корп.
гуртожиток 1
Київ - 2013
ЗМІСТ
ВСТУП......................................................................................3
РОЗДІЛ І ПРОБЛЕМИ ОСОБЛИВОСТЕЙ СПІЛКУВАННЯ У ЗВ'ЯЗКУ З ІНДИВІДУАЛЬНО - ТИПОЛОГІЧНИМИ ВЛАСТИВОСТЯМИ.......7
1.1 Суть спілкування. Комунікативна установка у спілкуванні..................7
1.2 Дослідження проблеми спілкування у зв'язку з індивідуально - типологічними властивостями......................................................13
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ...........................................................25
РОЗДІЛ ІІ ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ УСТАНОВКИ У СТУДЕНТІВ З РІЗНИМ ТЕМПЕРАМЕНТОМ..........27
2.1. Методика дослідження................................................................27
2.2. Результат дослідження та їх аналіз.................................................28
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ............................................................33
ВИСНОВКИ.................................................................................35
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ............................................38
ВСТУП
В умовах сучасних соціально-економічних, політичних, культурних перетворень постає питання формування професіонала в будь-якій галузі діяльності. Здобуття спеціалістом професійних знань та умінь відбувається в основному в умовах навчання людини у вищому навчальному закладі. То й не дивно, що студентська молодь є об'єктом широких психологічних досліджень як за рубежем, так і в нашій країні. Головна причина інтересу дослідників до студентства пов'язана із зростанням соціально зумовлених вимог до якості підготовки фахівців. Студент вузу є однією з найважливіших постатей майбутнього суспільства, його прогресивного розвитку та демократичних перетворень. Показником засвоєння професійних навичок виступає ефективність навчання та їх застосування на практиці. Важливою сферою становлення студента як майбутнього професіонала є спілкування. У зв'язку з цим актуалізується проблема впливу комунікативних особливостей студентів на успішність їх навчальної діяльності.
Актуальність дослідження: Особливу актуальність вивчення взаємозв'язку комунікативних особливостей студентів та результативності їхньої навчальної діяльності спричиняє недостатня спрямованість навчальних програм більшості вищих закладів освіти на формування у майбутніх спеціалістів їх комунікативної активності. Важливим є питання розвитку не тільки професійних, але й особистісних комунікативних рис та якостей, які б сприяли і налагодженню педагогічного спілкування у форматі вищого навчального закладу, і зростанню особистості студента загалом. Тому слід зосередити увагу на комунікативній підготовці майбутнього професіонала, на розвитку його комунікативних якостей, актуалізації потреби у спілкуванні сьогоднішнього студента в процесі навчання у вищому навчальному закладі.
Цікавість до проблеми впливу комунікативних особливостей студентів на успішність навчання зумовлена усвідомленням тієї ролі, яку виконує спілкування у власне навчальній діяльності та у подальшій фаховій роботі. Спілкування є невід'ємною інтегральною якістю, сутністю навчальної діяльності. Зміст спілкування у навчальній діяльності студента полягає у здобутті досвіду, інформації з метою оволодіння професійно значущими знаннями, уміннями, навичками. Ефективність спілкування значною мірою визначається тими особистісними якостями та властивостями студентів, що проявляються у комунікативному процесі. Сказане дозволяє розглядати комунікативні характеристики майбутніх спеціалістів та їх актуалізацію з метою досягнення успішності спілкування й оптимізації навчання як важливий напрям у загальній системі професійної підготовки в умовах вищого навчального закладу. В останні роки з'явилось багато робіт, у яких безпосередньо чи у зв'язку з вивченням інших проблем досліджуються комунікативні властивості особистості. Зокрема, звертається увага на роль комунікативних якостей в педагогічній діяльності (О.Є.Блінова, М.Й.Боришевський, В.В.Власенко, А.Б.Добрович, В.О.Кан-Калік, О.М.Коропецька, Н.В.Кузьміна, С.Д.Максименко, Л.А.Петровська, В.В.Рижов, М.В.Савчин, В.А.Семиченко, М.В.Тоба, Т.Д.Щербан, Т.С.Яценко та ін.) та у сфері управління (Л.С.Возняк, Л.М.Карамушка, О.Ю.Кощинець, Л.Е.Орбан-Лембрик, О.Ю.Панасюк, А.П.Панфілова, М.І.Пірен, В.П.Черевко, Я.І.Шкурко, Г.Й.Юркевич та ін.); на аналіз комунікативних особливостей як особистісних якостей і властивостей (Г.М.Андреєва, О.В.Андрієнко, О.О.Бодальов, В.А.Горяніна, В.М.Куніцина, Н.В.Казаринова, З.С.Карпенко, О.О.Леонтьєв, Б.Ф.Ломов, В.П.Москалець, Р.В.Павелків, В.М.Погольша, А.М.Сухов та ін.). Сучасні науковці підкреслюють важливість проведення комунікативної підготовки майбутнього спеціаліста (Л.Е.Орбан-Лембрик, В.І.Кабрин, Н.Р.Вітюк, С.Д.Максименко, В.В.Рижов, С.В.Терещук, М.В.Савчин, В.А.Семиченко). Водночас питання своєрідності впливу комунікативних особливостей студентів на процес навчальної діяльності розв'язане недостатньо. Малодослідженими виявились структура комунікативної активності, особливості її формування в ситуації вищого навчального закладу. Поза увагою дослідників залишаються проблеми співвідношення комунікативної та пізнавальної активності, значущість комунікативної активності студентів для ефективної навчальної діяльності. Актуальність та недостатня вивченість даної проблеми зумовили вибір теми курсового дослідження: "Комунікативна установка (за методикою В. В. Бойко) у студентів з різним темпераментом студентів з різним темпераментом".
Об'єктом дослідження є комунікативні характеристики студентів з різними типами темпераменту.
Предмет дослідження: комунікативні установки студентів з різними типами темпераменту.
Метою дослідження є встановлення своєрідності впливу комунікативних установок у студентів на їх навчальну діяльність, з'ясування психологічних умов, які спонукають комунікативну активність особистості і оптимізують процес навчання у вузі.
Основною гіпотезою дослідження стало припущення про те, що комунікативна активність студентів має ряд характерних особливостей, які ефективно впливають на процес навчання у вузі. Найголовніші серед них такі: позитивна комунікативна установка; актуалізована потреба у спілкуванні; високий рівень розвитку комунікативних якостей особистості; індивідуалізований формат взаємодії (адекватний ситуації і особистості стиль спілкування). Оптимізація зазначених характеристик сприяє домінуванню продуктивних мотивів навчання у структурі комунікативної підготовки студентів.
У відповідності з поставленою метою та висунутою гіпотезою визначені наступні завдання дослідження:
1. Проаналізувати сучасний стан розроблення проблеми комунікативних особливостей індивіда у науковій літературі та сформулювати на цій основі вихідні теоретичні засади дослідження.
2. Виявити психологічні передумови своєрідності впливу комунікативних характеристик студентів на навчальну діяльність у вузі.
3. Дослідити специфіку взаємозв'язку комунікативної активності студентів з процесом навчання у вузі.
4. З'ясувати психологічні умови, що спонукають комунікативну активність студентів і сприяють ефективності навчальної діяльності.
Методологічну основу дослідження становлять: загальнопсихологічні та соціально-психологічні підходи до проблеми спілкування (Б.Г.Ананьєв, Г.М.Андреєва, О.О.Бодальов, Л.С.Виготський, Я.Л.Коломінський, О.О.Леонтьєв, Б.Ф.Ломов, С.Д.Максименко, В.Н.Мясищев, Л.Е.Орбан-Лембрик, Б.Д.Паригін, В.А.Семиченко та ін.), педагогічні парадигми спілкування (М.Й.Боришевський, О.Ф.Бондаренко, В.О.Кан-Калік, З.С.Карпенко, О.В.Киричук, М.І.Лисіна, О.В.Мудрик, В.П.Москалець, І.Д.Пасічник, М.В.Савчин, Н.В.Чепелєва та ін.), концептуальні засади і технології комунікативної підготовки майбутнього спеціаліста (В.В.Власенко, В.І.Кабрин, М.О.Коць, Л.М.Карамушка, В.В.Рижов, Т.С.Яценко та ін.).
Для розв'язання накреслених завдань були використані такі методи дослідження: теоретичні (аналiз, осмислення і узагальнення філософської, культурологічної, соціально-психологічної та психолого-педагогічної літератури); емпiричнi (спостереження, анкетування, тестування, індивідуальні та групові бесіди, психолого-педагогічний експеримент); методи статистичного аналізу отриманих даних та якісної інтерпретації результатів дослідження.
РОЗДІЛ І ПРОБЛЕМИ ОСОБЛИВОСТЕЙ СПІЛКУВАННЯ У ЗВ'ЯЗКУ З ІНДИВІДУАЛЬНО-ТИПОЛОГІЧНИМИ ВЛАСТИВОСТЯМИ
1.1.Суть спілкування. Комунікативна установка у спілкуванні Спілкування - увесь спектр зв'язків і взаємодій людей у процесі духовного і матеріального виробництва, спосіб формування, розвитку, реалізації та регуляції соціальних відносин і психологічних особливостей окремої людини, що здійснюється через безпосередні чи опосередковані контакти, в які вступають особистості та групи.
Спілкування є явищем соціальним, його природа виявляється в соціумі. Будучи актом передавання соціального досвіду, норм поведінки, традицій, воно сприяє збагаченню знань, умінь і навичок учасників спільної діяльності, задовільняє потребу в психологічному контакті, є механізмом відтворення подій, настроїв, координує зусилля людей, сприяє об'єктивному виявленню особливостей поведінки партнерів, їхніх манер, рис характеру, емоційно-вольової та мотиваційної сфер. Його соціально-психологічна специфіка полягає в тому, що у процесі взаємодії суб'єктивний світ одного індивіда розкривається для іншого, відбувається обмін думками, інтересами, почуттями, діяльністю, інформацією тощо. У результаті спілкування реалізуються певні контакти, міжособистісні відносини, здійснюється об'єднання (розмежування) людей, виробляються правила і норми поведінки. Успішність будь-яких контактів залежить від взаєморозуміння між партнерами по спілкуванню. У міжособистісних контактах розкривається увесь спектр якостей, комунікативний потенціал, соціальна значущість особистості, виявляються людські симпатії та антипатії, любов і дружба, сумісність і несумісність. Це свідчить про необхідність знати відносини між учасниками контактної групи, адже від них залежить система спілкування окремої особистості, розвиток її комунікативного потенціалу, засоби, що використовуються при взаємодії.
Функції спілкування - зовнішній вияв властивостей спілкування, ролі і завдання, які воно виконує у процесі життєдіяльності індивіда в соціумі.
Більшість класифікацій функцій спілкування пов'язана з обміном інформацією, взаємодією та сприйняттям людьми одне одного:
- інформаційно-комунікативна (обмін інформацією). Охоплює процеси формування, передавання та прийому інформації. Реалізація її має кілька рівнів. На першому здійснюється вирівнювання розбіжностей щодо інформованості людей, що вступають у психологічний контакт. Другий рівень передбачає передавання інформації та прийняття рішень (спілкування реалізує цілі інформування, навчання та ін.). Третій рівень пов'язаний із прагненням людини зрозуміти інших (спілкування спрямоване на формування оцінок досягнутих результатів);
- регуляційно-комунікативна (регуляція поведінки, спільної діяльності у процесі взаємодії). Завдяки спілкуванню людина регулює не тільки власну поведінку, а й поведінку інших людей і реагує на їхні дії;
- афективно-комунікативна (регуляція емоційної сфери людини). Вона характеризує емоційну сферу людини, в якій виявляється її ставлення до навколишнього середовища, в тому числі й соціального.
З огляду на мету спілкування розрізняють функції, які реалізуються в будь-якому процесі взаємодії і забезпечують досягнення у ньому певних цілей (Л. Карпенко):
- контактна. Передбачає встановлення контакту як стану взаємної готовності до прийому і передавання повідомлення та підтримання взаємозв'язку під час взаємодії;
- інформаційна. Полягає в обміні повідомленнями (інформацією, думками, рішеннями, задумами);
- спонукальна. Суть її в стимулюванні активності партнера по спілкуванню, що спрямовує його на виконання дій;
- координаційна. Передбачає взаємне орієнтування і узгодження дій для організації спільної діяльності;
- розуміння. Виявляється в адекватному сприйманні і розумінні сутності повідомлення, а також партнерами один одного;
- мотивна. Реалізується через стимулювання у партнера по спілкуванню потрібних емоційних переживань і станів, у зміні за його допомогою власних переживань і станів;
- встановлення відносин. Полягає в усвідомленні і фіксуванні індивідом свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних та інших зв'язків;
- здійснення впливу. Наслідками її дії є зміна стану, поведінки, особистісно-змістових утворень партнера.
Види спілкування. Під час реалізації функцій спілкування виникає багато його видів, які класифікують за різними ознаками.
1. За результативністю спільної взаємодії та досягнутим ефектом виокремлюють такі види спілкування:
- необхідне. Йдеться про міжособистісні контакти, без яких спільна діяльність стає неможливою;
- бажане. Передбачає міжособистісні контакти, що сприяють успішному розв'язанню виробничих, виховних та інших завдань;
- нейтральне. За таких обставин міжособистісні контакти не заважають, але й не сприяють розв'язанню завдань;
- небажане. Міжособистісні контакти, які ускладнюють досягнення завдань спільної взаємодії.
2. За безпосередністю контактів розрізняють міжособистісне та масове спілкування. Йдеться про те, що учасниками спілкування можуть бути як конкретні індивіди, так і опосередковані групи людей.
- міжособистісне спілкування. Виявляється у безпосередніх контактах, які визначаються і регулюються усією системою суспільних відносин, умовами суспільного виробництва, інтересами людей і груп. Тому його ще називають прямим, безпосереднім спілкуванням на відміну від опосередкованого масового.
- масове спілкування є анонімним, спрямованим не на конкретного індивіда, а на маси людей, і здійснюється найчастіше за допомогою засобів масової комунікації. 3. За типом зв'язків між учасниками взаємодії виокремлюють монологічне і діалогічне спілкування.
- монологічне спілкування. Передбачає одностороннє спрямування інформації, коли один з учасників взаємодії викладає свої думки, ідеї, почуття, не відчуваючи при цьому необхідності в зворотному зв'язку з партнером. - діалогічне спілкування. Передбачає ставлення до іншої людини як до цінності, неповторної індивідуальності. Йдеться про взаємини індивідів як активних суб'єктів, коли кожний учасник ставиться до свого партнера не як до об'єкта, і, адресуючи йому інформацію, аналізуючи його мотиви, цілі, установки, сподівається на адекватну реакцію та ініціативу. Діалогічний вид спілкування допомагає людині відкрити відмінну від власної реальність, тобто реальність іншої людини, її почуттів, уявлень, думок, реальність навколишнього світу.
4. За тривалістю взаємодії розрізняють довготривале і короткочасне спілкування. Одні люди заздалегідь налаштовані на певну тривалість взаємодії, намагаючись не допустити того, щоб спілкування їх поглинуло. Інші - в кожному акті комунікації шукають можливості для розширення сфери контакту, продовжуючи спілкування. Коли схильні до короткочасного спілкування індивіди опиняються в ситуації, що вимагає тривалої взаємодії з одним або кількома співрозмовниками, вони відчувають себе некомфортно, не знають, чим заповнити паузи, швидко "виснажуються". Подібне відбувається із тими, хто схильний до довготривалих контактів: в ситуації жорстко регламентованої взаємодії їм доводиться постійно блокувати свою потребу в отриманні додаткової інформації від партнера по спілкуванню.
Засоби спілкування. У своєму спілкуванні людина використовує вербальні (словесні) і невербальні засоби.
- вербальні засоби спілкування. Вербальне спілкування здійснюють, послуговуючись усною і писемною мовою, яка є основою культури народу, невичерпним океаном вселюдського досвіду. Мова як засіб спілкування пов'язує людину з сучасниками, минулими та прийдешніми поколіннями. Доки існує мова, доти живе й народ. Зважаючи на мову людини, можна визначити її етнічну та соціальну належність. Природна мова може бути розмовною або літературною. Розмовна мова - мова повсякденного спілкування, яка не завжди відповідає загальноприйнятим нормам, включає в себе діалектні та жаргонні вирази, що використовуються в певній місцевості або представниками певної професії чи виду діяльності. Літературна мова - природна мова, опрацьована майстрами слова, загальноприйнята в країні, що відповідає певним нормам і є свідченням мовної культури. Важливим засобом спілкування є і так звані штучні мови: азбука Морзе, мова глухонімих, шифри та ін.
У міжособистісному спілкуванні використовують письмову та усну мови. Письмова мова дає змогу спілкуватися із співрозмовниками, які є сучасниками, і тими, хто житиме у прийдешні часи. Усна мова - різновид мовлення, яке сприймається співрозмовниками на слух. Вона значно економніша, тобто потребує менше слів, ніж письмова.
- невербальні засоби спілкування. До таких засобів належить система знаків, які відрізняються від мовних способами та формою їх виявлення. У процесі взаємодії вербальні й невербальні засоби можуть підсилювати або послаблювати дію один одного. Мова невербального спілкування є мовою не лише жестів, а й почуттів.
До основних знакових систем належать:
- оптико-кінетична. Охоплює жести, міміку, пантоміміку, коли джерелом психологічної інформації є руки, обличчя, постава;
- паралінгвістична. Це система вокалізації, тобто якість, діапазон, тональність голосу;
- екстралінгвістична. Йдеться про використання у мові пауз, сміху, інших вкраплень;
- візуальне спілкування ("контакт очима"). Періодично дивлячись в обличчя співрозмовника, людина приділяє йому увагу, що особливо цінується у спілкуванні;
- проксеміка (лат. proximus -- найближчий). Передбачає організацію простору і часу спілкування (часу затримання початку спілкування, розміщення партнерів за столом переговорів тощо).
Специфічною знаковою системою вважають смак, запахи партнерів по спілкуванню. Будучи найменш задіяними у комунікативному процесі, вони все-таки впливають, здебільшого мимоволі, на його учасників процесу.
1.2. Дослідження проблеми спілкування у звязку з індивідуально-типологічними властивостями
Індивідуально-психологічні особливості - неповторна своєрідність психіки кожної людини. Індивідуальні особливості особистості найяскравіше виявляються в темпераменті, характері та здібностях, у пізнавальній, емоційній, вольовій діяльності, потребах та інших процесах.
Темперамент (лат. Temperamentum - належне співвідношення рис від tempero - змішую в належному стані) - характеристика індивіда з боку динамічних особливостей його психічної діяльності, тобто темпу, швидкості, ритму, інтенсивності, що складають цю діяльність психічних процесів і станів.
Темперамент - якість особистості, що сформувалося в особистому досвіді людини на основі генетичної обумовленості його типу нервової системи і значною мірою визначальний стиль його діяльності. Темперамент відноситься до біологічно обумовлених підструктур особистості. Розрізняють чотири основних типи темпераменту: сангвінік, холерик, флегматик і меланхолік.
Під темпераментом варто розуміти індивідуально своєрідні властивості психіки, що визначають динаміку психічної діяльності людини, що однаково виявляючись у різноманітній діяльності незалежно від її змісту, цілей, мотивів, залишаються постійними в зрілому віці і у взаємозв'язку характеризують тип темпераменту.
До властивостей темпераменту відносяться індивідуальні особливості, що регулюють динаміку психічної діяльності в цілому; характеризують особливості динаміки окремих психічних процесів; мають стійкий і постійний характер і зберігаються в розвитку протягом тривалого відрізка часу; знаходяться в строго закономірному співвідношенні, що характеризує тип темпераменту; однозначно обумовлені загальним типом нервової системи.
Конкретні прояви типу темпераменту різноманітні. Вони не тільки помітні в зовнішній манері поводження, але немов пронизують усі сторони психіки, істотно виявляючись у пізнавальній діяльності, сфері почуттів, спонукання і діях людини, а також у характері розумової роботи, особливостях мови і т.п.
Для складання психологічної характеристики традиційних 4 типів звичайно виділяють наступні основні властивості темпераменту:
- сензитивність. Визначається тим, яка найменша сила зовнішніх впливів, необхідна для виникнення якої-небудь психічної реакції людини, і яка швидкість виникнення цієї реакції.
- реактивність. Характеризується ступенем мимовільності реакцій на зовнішні або внутрішні впливів однакової сили (критичне зауваження, образливе слово, різкий тон - навіть звук).
- активність. Свідчить про те, наскільки інтенсивно енергійно людина впливає на зовнішній світ і переборює перешкоди в досягненні цілей (наполегливість, цілеспрямованість, зосередження уваги).
- пластичність і ригідність. Свідчать, наскільки легко і гнучко пристосовується людина до зовнішніх впливів (пластичність).
- екстраверсія, інтроверсія. Визначає, від чого переважно залежать реакції і діяльність людини - від зовнішніх вражень, що виникають у даний момент (екстраверт), або від образів, представлень і думок, зв'язаних з минулим і майбутнім (інтроверт).
З огляду на всі перераховані властивості. Я. Стреляу дає наступні психологічні характеристики основних класичних типів темпераменту:
Сангвінік. Людина з підвищеною реактивністю, але при цьому активність і реактивність у нього урівноважені. Він жваво, збуджено відгукується на усе, що залучає його увагу, має живу міміку і виразні рухи. По незначному приводі він регоче, а несуттєвий факт може його розсердити. По його особі легко угадати його настрій, відношення до предмета або людини. У нього високий поріг чутливості, тому він не зауважує дуже слабких звуків і світлових подразників. Володіючи підвищеною активністю і будучи дуже енергійним і працездатним, він активно приймається за нову справу і може довго працювати не стомлюючись. Здатний швидко зосередиться, дисциплінований, при бажанні може стримувати прояв своїх почуттів і мимовільні реакції. Йому властиві швидкі рухи, гнучкість розуму, спритність, швидкий темп мови, швидке включення в нову роботу. Висока пластичність виявляється в мінливості почуттів, настроїв, інтересів і прагнень. Сангвінік легко сходиться з новими людьми, швидко звикає до нових вимог і обстановки. Без зусиль не тільки переключається з однієї роботи на іншу, але і переучується, опановуючи новими навичками. Як правило він у більшому ступені відгукується на зовнішні враження, чим на суб'єктивні образи і представлення про минуле і майбутнє.
Холерик. Як і сангвінік відрізняється малою чутливістю, високою реактивністю й активністю. Але в холерика реактивність явно переважає над активністю, тому він неприборканий, нестриманий, нетерплячий, запальний. Він менш пластичний і більш інертний, чим сангвінік. Звідси - велика стійкість прагнень і інтересів, велика наполегливість, можливі утруднення в переключенні уваги, він скоріше екстраверт.
Флегматик має високу активність, що значно переважає над малою реактивністю, малою чутливістю й емоційністю. Його важко розсмішити і засмутити - коли навколо голосно сміються, він може залишатися незворушним. При великих неприємностях залишається спокійним. Звичайно в нього бідна міміка, рухи невиразні й уповільнені, так само, як мова. Він неметкий, із працею переключається увага і пристосовується до нової обстановки, повільно перебудовує навички і звички. При цьому він енергійний і працездатний. Відрізняється терплячістю, витримкою, самовладанням. Як правило, він важко сходиться з новими людьми, слабко відгукується на зовнішні враження, інтроверт.
Недоліком флегматика є його інертність, малорухомість. Інертність позначається і на відсталості його стереотипів, труднощі його перебудови. Однак ця якість, інертність, має і позитивне значення, сприяє обґрунтованості сталості особистості.
Меланхолік. Людина з високою чутливістю і малою реактивністю. Підвищена чутливість при великій інертності приводить до того, що незначний привід може викликати в нього сльози, він надмірно уразливий, болісно чуттєвий. Міміка і рухи його невиразні, голос тихий, рухи бідні. Звичайно він невпевнений у собі, боязкий, найменші труднощі змушують його опускати руки. Меланхолік не енергійний, не наполегливий, легко стомлюється і мало працездатний. Йому властиве відволікання легка і хитлива увага й уповільнений темп усіх психічних процесів. Більшість меланхоліків - інтроверти.
Меланхолік соромливий, нерішучий, боязкий. Однак у спокійній звичній обстановці меланхолік може успішно справлятися з життєвими задачами.
Тип темпераменту залежить від спадковості, проте окремі його показники можуть змінюватися залежно від умов життя, виховання, навчання та діяльності людини.
Окремі показники темпераменту можна змінити за допомогою характеру: послабити негативні властивості темпераменту і посилити позитивні.
Оволодіння властивостями власного темпераменту і їх компенсація, формування індивідуального стилю діяльності розпочинається ще в дитячі роки, відбувається під впливом навчання і виховання і завершується в умовах трудової діяльності людини.
Характер (грец. charakter - риса, особливість) - сукупність стійких індивідуальних властивостей особистості, що виявляються в типових способах діяльності та спілкування, в типових обставинах і визначаються ставленням особистості до них.
Характер людини виявляється в системі відносин з навколишньою дійсністю у ставленні: до інших людей (товариськість чи замкнутість, правдивість чи облудність, тактовність чи брутальність тощо); до справи (відповідальність чи несумлінність, працьовитість чи лінощі тощо); до власності (щедрість чи жадібність, ощадливість чи марнотратність, акуратність чи неохайність); до себе (скромність чи самозакоханість, гордість чи приниженість тощо). Підставою для визначення характеру є не спорадичний, а стійкий вияв конкретних рис особистості в різноманітних ситуаціях, міра виразності цього вияву, співвідношення з іншими рисами.
Поведінка людини завжди містить у собі когнітивний (пізнавальний, розумовий), афективний (чуттєвий, емоційний) і практичний (перетворювальний, сенсорний) компоненти, з переважанням одного з них, що дає змогу визначити характерологічний тип працівника. Приміром, перевага розумового компонента засвідчує тип "мислителя", емоційно-комунікативного - "співрозмовника", перетворювального - "практика". "Мислитель" більше орієнтований на пізнання внутрішнього і зовнішнього світу, на постійні роздуми про науку, мистецтво, життя. Він любить пофантазувати, що зумовлює його низьку товариськість, невміння розв'язувати організаційні завдання. "Співрозмовник" товариський, контактний, любить компанії, легко знайомиться й адаптується в новій обстановці. "Практик" є людиною справи, не терпить тяганини, незавершених справ, зайвих міркувань. Як доброму організатору, йому подобаються завдання, що вимагають рішучих і негайних дій. Урахування трикомпонентної типології поведінки важливе у процесі вибору професії. Так, людина практичного типу обирає професії, пов'язані з виробничою діяльністю і керівництвом людьми. Емоційно-комунікативна людина надає перевагу професіям, що вимагають ефективного спілкування (кадрова робота, навчання людей тощо). Людина розумового типу знаходить себе у розумовій професійній діяльності (проектування, конструювання тощо).
Загальноприйнятої, єдиної класифікації характерів, попри різноманітні спроби, досі виробити не вдалося, а поділ людей на типи значною мірою є умовним. Усе це, однак, не применшує значення обізнаності з основними рисами людини, що відіграє суттєву роль у різних вимірах управлінської діяльності. Одним із перших запропонував класифікацію типів характеру німецький психіатр і психолог Ернст Кречмер (1888 - 1964). Пізніше аналогічну спробу здійснив американський вчений Вільям Шелдон (1899 - 1977). В Росії цю проблему досліджував психіатр Петро Ганушкін (1875 - 1933), в Німеччині психіатр і психолог Карл Леонгард (1904-1988). Типологія людей І. Павлова ґрунтується на вченні про дві сигнальні системи: образній і тій, що відображає образи за допомогою слова.
Здібності - індивідуально-психологічні особливості особистості, що є передумовою успішного виконання нею певної діяльності.
Формування здібностей відбувається на основі задатків - вроджених анатомо-фізіологічних особливостей нервової системи мозку. В основі однакових досягнень за певного виду діяльності можуть бути різні здібності, разом з тим одна й та сама здібність є умовою успішності різних видів діяльності. Здібності за основними видами діяльності бувають загальними і спеціальними. До загальних здібностей належать психічні властивості людини (увага, спостережливість, запам'ятовування, творча уява, розважливість та ін.). До спеціальних здібностей - психологічні особливості індивіда, що забезпечують йому успіх у певному виді діяльності: образотворчі здібності (почуття лінії, пропорції тощо), математичні здібності (схильність до аналізу і синтезу тощо) та ін. Отже, аналіз здібностей дає змогу зрозуміти, чому різні люди майже в однакових умовах життєдіяльності досягають різних інтелектуальних, творчих, професійних успіхів, швидше і краще за інших засвоюють знання, вміння, навички. Поняття "здібності" є багатоаспектним і багатоплановим. Воно охоплює:
- властивості людської душі, тобто сукупність психічних процесів і станів;
- високий рівень розвитку загальних і спеціальних знань, умінь і навичок, який забезпечує успіх особистості в різних видах діяльності;
- властивості та якості індивіда, які є суб'єктивними передумовами успішної діяльності.
Для психології актуальним є те, наскільки здібності зумовлені спадковістю і впливом соціального середовища. Щодо цього досить влучним є твердження, що спадковість визначає можливості людини, а середовище - наскільки до них вдається наблизитися. Здібності формуються в діяльності, розвиваються на основі генетично зумовлених задатків. Самі природні задатки як потенційні можливості людини ще не є запорукою її успішної діяльності в майбутньому, їх потрібно розвивати, що можливо в соціумі, складовою якого є практика життєдіяльності. Здібності можуть існувати лише в постійному розвитку. Та здібність, яка не розвивається, яку людина перестає використовувати в практичній діяльності, з часом втрачається. Тільки завдяки постійним вправам вона підтримує і розвиває в собі відповідні здібності. А загалом успішність діяльності людини залежить від ефективного використання сукупності її здібностей, умілого компенсування тих, яких не вистачає. У цьому контексті психологія вважає актуальними такі закономірності: - ефективність будь-якої діяльності, зокрема управлінської, залежить не від однієї, а від кількох різних здібностей, поєднання яких може бути здійснене різними способами; - здібність, якої немає у людини, може бути компенсована іншими, високорозвиненими; - успіхи особистості в навчанні, праці, житті загалом залежать не тільки від її здібностей, а й від уявлення оточення про них; - продуктивність є важливим чинником розвитку здібностей людини. На неї впливають не тільки вроджені задатки, а й розвиток відповідної системи операцій, умінь і способів дії в конкретній галузі. Емоції (лат. emoveo - хвилюю, збуджую) - психічне відображення у формі безпосереднього переживання життєвого змісту явищ і ситуацій.
Вони є суб'єктивною формою вираження потреб, передують діяльності для задоволення потреб, спонукають і спрямовують її. Успіх і невдача, досягнення мети і крах ідеалів - усе це сприймається людиною насамперед емоційно. Різноманітність життєвих ситуацій породжує і різноманіття людських емоцій: позитивних і негативних, глибоких і поверхових тощо.
Завдяки емоціям людям легше порозумітися, об'єктивніше оцінити стан співрозмовника і ситуацію, спільну діяльність і спілкування. Такі базові емоції, як сором, подив, огида, задоволення, зацікавленість, радість, гнів, горе, зневага на обличчі, наприклад, африканця відображаються майже так само, як і на обличчі європейця. Отже, люди різних культур однаково сприймають і оцінюють вираз обличчя за емоційними станами. Це свідчить про вроджений характер основних емоцій. Але вродженими є не всі емоції, немало їх люди набувають у процесі навчання і виховання. Емоції є внутрішньою мовою, системою сигналів, за допомогою яких індивід дізнається про те, що відбувається. Вони відтворюють відношення між мотивами і діяльністю. До основних емоційних станів людини, крім власне емоцій, належать почуття та афекти:
- почуття. Вони є однією з основних форм переживання людиною свого ставлення до предметів і явищ дійсності.
Почуття - психічні стани і процеси, які відображають емоційний аспект духовного світу людини, її суб'єктивне переживання подій, емоційне ставлення до навколишньої дійсності.
Почуття виконують сигнальну функцію, оскільки містять інформацію про оточення людини, є важливим регулятором її поведінки. Як досить стійкі психічні утворення, вони виокремлюють явища, які мають стабільну мотиваційну значущість.
- афекти. Свідченням їх є вчинки під впливом сильних емоцій, а не логіки розуму, зниження самовладання людини.
Афект (лат. affectus - хвилювання, пристрасть) - сильний і відносно короткочасний емоційний стан, пов'язаний з різкою зміною важливих для суб'єкта життєвих обставин.
Такими станами є, наприклад, лють, жах, відчай, екстаз (нестяма), екзальтація (збудження без затьмарення свідомості). Здебільшого вони супроводжуються виразною мімікою, жестикуляцією. Як правило, афекти не сприяють нормальній організації поведінки. Прикладом афекту може бути несподіване переживання страху. Страх - короткочасна чи стійка емоція, породжена в людині дійсною чи уявною небезпекою. Як психологічне явище, він виражається в тривожних і болісних переживаннях, у переляку, жаху, паніці, а також у діях (стихійних чи свідомих), спрямованих на самозбереження. Йому передують нерішучість і сумніви. Виокремлюють такі види страху: страх бідності (убогості), критики, хвороби, любовного розчарування, старості й смерті. Оскільки страх є тільки станом людської свідомості, його можна контролювати і спрямовувати. Виховання стійкості до страху пов'язане з виробленням умінь володіти собою за його відчуття.
Воля - здатність людини, що виявляється у самодетермінації й саморегуляції діяльності та різних психічних процесів.
Вольові акти індивіда пов'язані з докладанням зусиль, прийняттям рішень та їх реалізацією. Жодна з позицій не здатна остаточно перемогти без прийняття вольового рішення, під час якого відбувається самообмеження, стримування певних сильних потягів, свідоме підкорення їх іншим, значущим цілям. Вольова дія передбачає наявність продуманого плану здійснення вчинку. Особливою ознакою вольової дії є посилена увага до діяльності й відсутність безпосереднього задоволення у процесі й результаті її здійснення. Іноді людина спрямовує вольові зусилля на те, щоб не перемогти обставини ,а подолати себе. Воля виявляється в таких властивостях особистості, як сила волі, енергійність, витримка тощо. Це первинні вольові якості, що визначають поведінку людини. Вольову особистість вирізняють рішучість, сміливість, упевненість у собі, віра в справу. Волю людини характеризують відповідальність, дисциплінованість, принциповість, обов'язковість, діловитість, ініціативність.
Основними психологічними функціями волі є: - вибір мотивів і цілей;
- регуляція спонукування до дій за недостатньої чи надлишкової їх мотивації;
- організація психічних процесів у систему, адекватну виконуваній людиною діяльності; - мобілізація психічних і фізичних можливостей у ситуації подолання перешкод при досягненні поставлених цілей.
Розвиток вольової регуляції поведінки в людини відбувається у кількох напрямах: перетворення несвавільних психічних процесів у свавільні; набуття контролю над своєю поведінкою; вироблення вольових якостей особистості; свідома постановка перед собою все важчих завдань, які потребують значних вольових зусиль.
Мотив (лат. moveo - штовхаю, рухаю) - стійка особистісна властивість, яка охоплює потреби, є спонукальною причиною дій і вчинків.
До структури мотиву, на думку психологів (Є. Ільїн), належать такі психологічні компоненти: блок, що визначається потребами; блок "внутрішнього фільтру" (моральний контроль, оцінювання зовнішньої ситуації, своїх можливостей, інтереси, нахили, рівень домагань); цільовий блок (образ предмета, що може задовольнити потребу; ціль; процес задоволення потреб).
За своїм мотиваційним значенням особливо важливою є потреба.
Потреба - стан індивіда, пов'язаний з відчуттям необхідності в чомусь важливому для існування й розвитку людини.
Потреби є джерелом активності людини, завдяки їм здійснюється регулювання її поведінки, визначається спрямованість мислення, емоцій, почуттів і волі.
Середо сновних потреб особистості виокремлюють: - біологічні (потреби в їжі, повітрі тощо); - матеріальні (потреба в одязі, житлі тощо); - соціальні (потреба в предметно-суспільній діяльності, в усвідомленні свого місця в суспільстві); - духовні (потреба в інформації - пізнавальній, моральній та ін.).
Всебічне пізнання причин поведінки людини пов'язане з аналізом її потреб, мотивів, які спричинилися до її конкретних вчинків, поведінки загалом. У таких випадках ідеться про мотивацію.
Мотивація - сукупність причин психологічного характеру (система мотивів), які зумовлюють поведінку і вчинки людини, їх початок, спрямованість і активність.
Феномен мотивації реалізується в різних її формах, що залежить від змісту і психічної сутності мотивів, особливостей структури особистості, віку, статі, соціальної диспозиції тощо.
Одним із центральних у психології є поняття "установка" як готовність людини до певної активності, спрямованої на задоволення конкретної потреби чи їх сукупності. Із різних її видів психологію управління цікавить передусім соціальна установка. Оскільки значною мірою вона стосується позиції, відносин особистості в організації, регулюють соціальну поведінку, ціннісні орієнтації особистості.
Соціальна установка - суб'єктивна орієнтація індивідів як представників групи на певні цінності.
Орієнтації диктують людині соціально прийнятні способи поведінки. У психології управління установку використовують під час вивчення: 1) ставлення особистості як члена групи (організації, установи тощо) до об'єктів, механізмів саморегуляції; 2) стійкості й погодженості соціальної поведінки індивіда під час прийняття управлінського рішення, прогнозування можливих форм поведінки персоналу за певних обставин тощо.
Функції установки: - визначення стійкості, послідовності; - забезпечення важкості пристосування суб'єкта до нових ситуацій.
Ефекти установки безпосередньо виявляються тільки за зміни умов діяльності, спричинюються відповідністю чи невідповідністю внутрішніх потреб, ставленням людини до себе, соціальних вимог узагалі, конкретних фактів дійсності зокрема.
Висновки до розділу
Проведений аналіз дає підстави розглядати комунікативні особливості як інтегральні якісні характеристики особистості, що відображають її потенційні можливості та реальні вияви у процесі спілкування і визначають специфіку взаємодії. Комунікативні особливості являють собою комплексне утворення, структурними елементами якого є мотиваційна сфера спілкування, комунікативні вміння, навички, здібності, стиль спілкування, комунікативний потенціал та комунікативна компетентність. Дане утворення пронизує усі сфери людського життя і впливає на успішність спілкування та діяльності. В курсовій роботі здійснена характеристика навчальної діяльності як комунікативної. В основу розуміння комунікативної природи навчальної діяльності студентів покладено педагогічні концепції спілкування, вчення про діалогічну специфіку взаємодії. Разом з тим до уваги брались теоретичні положення щодо вивчення стилів спілкування.
Узагальнення результатів досліджень показує, що процес навчання виступає і як окремий випадок спілкування, і як особливим чином організоване спілкування, під час якого відбувається управління пізнанням, передача суспільно-історичного досвіду, відтворення і засвоєння усіх видів діяльності. Виокремлено комунікативні компоненти навчальної діяльності: педагогічне спілкування; міжособистісна взаємодія; комунікативні особливості групи; комунікативні особливості студента; потреба у спілкуванні; комунікативні установки; стилі спілкування; тип комунікативного зв'язку; комунікативна активність. Зазначені складові перебувають у взаємозв'язку, утворюючи цілісність, в межах якої реалізуються комунікативні характеристики студентів. Доведено, що важливою умовою вияву комунікативних характеристик студентів є комунікативна активність учасників взаємодії (Б.Г.Ананьев, Б.Ф.Ломов, К.О.Абульханова-Славська, Л.Е.Орбан-Лембрик). Комунікативна активність характеризує суб'єкта спілкування і виступає як типовий для даної особистості узагальнений спосіб відображення і здійснення комунікативних, а через них і життєвих потреб людини. Феномен комунікативної активності - багаторівневий, що реалізується через потребу у спілкуванні; комунікативні здібності, вміння, навички, якості та властивості, комунікативні установки, які відображають прояви комунікативних особливостей; стиль спілкування як сукупність конкретних методів, способів і засобів реалізації комунікативних потенцій особистості в певній ситуації спілкування. Відмічено своєрідність співвідношення комунікативної та пізнавальної активності (засвоєння інформації відбувається у межах комунікативної активності). Зауважено, що комунікативні особливості можуть сприяти чи перешкоджати ефективному процесу навчання. Недостатній рівень розвитку комунікативних характеристик та комунікативної активності знижує успішність спілкування, засвоєння нової інформації та пізнавальної активності. Тобто, мовиться про необхідність оптимізації складових комунікативної активності.
Відповідно до розуміння природи комунікативних особливостей нами була розроблена програма дослідження, що містить два блоки методик.
Перший методичний блок передбачав аналіз власне комунікативних характеристик і був спрямований безпосередньо на вивчення вияву комунікативної активності. Зокрема, досліджувались: рівень потреби у спілкуванні, комунікативні установки, соціально-перцептивні (емпатійні) здібності, оцінка комунікативних якостей в системі цінностей, стилі спілкування. За допомогою другого блоку методик досліджувалась ефективність навчальної діяльності: мотивація навчання у структурі комунікативної підготовки студентів, відношення до навчання у системі ціннісних орієнтацій студентів, спрямованість особистості на вирішення комунікативних завдань, взаємозв'язок між рівнем розвитку комунікативних якостей та ефективністю їх навчання.
РОЗДІЛ ІІ ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ УСТАНОВКИ У СТУДЕНТІВ З РІЗНИМ ТЕМПЕРАМЕНОМ
2.1. Методика дослідження
"Аналіз психологічних умов, що спонукають комунікативну активність і оптимізують процес навчання студентів у вищому навчальному закладі" - висвітлюють результати формуючого експерименту. Зокрема, обгрунтовується доцільність проведення комунікативної підготовки, з'ясовується зумовленість ефективності навчання студентів їх потребою у спілкуванні, комунікативними установками, комунікативними якостями та стилем взаємодії. Виокремлено основні причини, що спонукають необхідність проведення комунікативної підготовки студентів: 1) зростають вимоги до професіонала будь-якої галузі, що передбачає високий рівень розвитку комунікативного потенціалу спеціаліста; 2) навчання потребує позитивного соціально-психологічного клімату та ефективної взаємодії; 3) реальна практика вказує на недостатній рівень розвитку комунікативних характеристик та комунікативної активності студентів.
У процесі комунікативної підготовки звернена увага на формування позитивних комунікативних установок як внутрішнього стану готовності до процесу спілкування, як стійкого переконання при погляді на себе та партнера по взаємодії; на спонукання комунікативної активності, досягнення якої здійснюється через оптимізацію потреби у спілкуванні, актуалізуацію ціннісного ставлення до комунікативного процесу, розвиток комунікативних якостей та формування адекватної ситуації і особистості стилю спілкування в групі; на актуалізацію пізнавальної активності.
Реалізація компонентів комунікативної підготовки виявилється можливою завдяки поєднанню трьох форм засобів впливу. До першої належить теоретичне навчання ефективній комунікативній поведінці - читання лекцій, проведення семінарських занять, бесід тощо. Друга форма засобів впливу - здобуття комунікативних вмінь та навичок. Практична частина комунікативної підготовки передбачала проведення тренінгових вправ, ділових та рольових ігор, у процесі яких студент стає активним учасником комунікативної ситуації, пропрацьовує різні варіанти комунікативної дії, здобуває досвід успішного спілкування. До третьої форми впливу належить актуалізація самостійної роботи студентів (підготовка повідомлень, рефератів, виступів, виконання різного роду завдань, вправ тощо).
2.2.Результат дослідження та їх аналіз
На початок дослідно-експериментальної роботи між представниками контрольної та експериментальної груп не виявлено суттєвих розбіжностей щодо рівня розвитку комунікативних характеристик. Результати опитування студентів після проведення формуючого експерименту показали дієвість і ефективність розробленої програми комунікативної підготовки.
Рисунок 1 відображає динаміку компонентів негативної комунікативної установки студентів експериментальної та контрольної груп впродовж процесу комунікативної підготовки. Простежується спад інтенсивності компонентів негативної комунікативної установки студентів експериментальної групи. Зокрема, відсоток прихованої жорстокості знизився на 26,99%. Зменшився показник відкритої жорстокості ( на 9,45%). Позитивних змін зазнали також обґрунтований негативізм (на 22,27%) та бурчання (на 10,97%). Змінився показник негативного досвіду спілкування (61,33% - на початку експерименту, 42,26% - при його завершенні). Відмінності показників початкового та завершального зрізів опитуваних експериментальної групи підтверджені t-критерієм Ст'юдента, який дорівнює
2,37, якщо t-критерій Ст'юдента табл. = 2,31 при Р<=0,05.
Рис.1. Динаміка компонентів негативної комунікативної установки
Серед ознак низької комунікативної толерантності найбільш ефективних змін зазнали: Я - взірець при оцінюванні інших (зниження на 2,46 бали), невміння пом'якшувати враження про некомунікабельні риси партнера (на 1,74 бали), прагнення перевиховати партнера (на 1,68 бали), невміння пробачати іншому помилки (1,63 бали), категоричність та консерватизм (на 1,4 бали). Динаміка інших ознак є менш суттєвою: прагнення змінити партнера під свої потреби (на 1,27 бали), невміння пристосовуватись до партнерів (1,08 бали), неприйняття індивідуальності іншого (на 1бал), нетерпіння до фізичного та психологічного дискомфорту партнера (на 0,73 бали). Про значущість змін ознак низької комунікативної толерантності серед студентів експериментальної групи початкового та завершального зрізів свідчить коефіцієнт кореляції (t-критерій Ст'юдента =2,72, якщо t-критерій Ст'юдента табл=2,12 при Р<=0,05).
Згідно аналізу результатів завершального зрізу спостерігаються суттєві зміни щодо показників рівня потреби у спілкуванні в опитуваних експериментальної групи, на що вказує і 2=11,733 при 2табл=7,81 (Р<=0,05). Дані початкового зрізу виявили 33,3% опитуваних з низьким, 40% - з нижче середнього, 20% - із середнім та 6,7% - із вище середнього рівнями потреби у спілкуванні. Результати завершального зрізу вказують на актуалізацію потреби у спілкуванні. Зокрема, зменшується кількість опитуваних з низьким рівнем потреби у спілкуванні (до 23,3%). Меншає кількість осіб (до 26,7%) з нижчим середнього рівнем потреби у спілкуванні. Натомість зростає показник середнього (30%) та вище середнього (20%) рівнів потреби у спілкуванні. Простежується зміна мотивації навчання серед студентів експериментальної групи (табл.1). Згідно результатів завершального зрізу серед опитуваних експериментальної групи збільшилась кількість осіб, у яких переважає мотив придбання знань, менше студентів мотивують навчальну діяльність придбанням диплому. Про суттєві зміни свідчить коефіцієнт кореляції 2=6,755 (2табл=5,99 при Р<=0,05).
Таблиця 1
Результати діагностики мотивації навчання студентів у процесі комунікативної підготовки
Мотивація
НавчанняПочатковий зрізПідсумковий зрізекспериментальна групаконтрольна групаекспериментальна групаконтрольна групакіль-ть %кіль-ть %кіль-ть %кіль-ть %Придбання знань1033,3930,015501033,3Оволодіння професією620620,0826,7310Одержання диплому1446,71550,0723,31756,72 критерій0,67816,7156,7556,7552 критерій табл.5,99 при Р<=0,05
Динаміка мотивації навчання супроводжується переорієнтацією особистості в комунікативній ситуації. Зокрема, зменшився відсоток осіб, спрямованих на власне "Я" (від 43,3% до 23,3%), збільшується кількість опитуваних, спрямованих на справу, на вирішення комунікативних завдань (від 23,4% до 46,7%).
Аналіз кореляційних зв'язків виявив залежність між мотивом придбання знань та із середнім (Rx,y=0,386 якщо Rx,y>0,210 при Р<=0,01), вище середнього (Rx,y=0,415) рівнями потреби у спілкуванні; мотивом оволодіння професією та середнім рівнем потреби у спілкуванні (Rx,y=0,311); мотивом одержання диплому та низьким рівнем потреби у спілкуванні (Rx,y=0,332).
Зазнало змін і рангування студентами цінностей - відношень до навчання. Так, життєва мудрість зайняла 3 позицію (на початковому етапі - 10), активна діяльність - 4 (раніше - 7). Істотних змін зазнали розвиток (відповідно 6 та 13) та пізнання (7, раніше - 14). Творчість з 13 рангу перейшла на 10, продуктивне життя зайняло 11 позицію (на початковому етапі - 12). Цікава робота та свобода дій і вчинків стали менш значущими для опитуваних (відповідно 12 та 14 ранги). Динаміка цінностей-комунікативних якостей також зазнає формуючих впливів. Більш важливими стали чесність (1, на початковому етапі 2), самоконтроль (2, раніше - 12), освіченість (5, раніше - 8,5), тверда воля (6, на початковому етапі 10), раціоналізм (7, на початковому етапі - 11), широта поглядів (9, раніше - 14), сміливість (14, раніше - 15). Зменшили свою значущість відповідальність (4, раніше - 1), незалежність (8, на початковому етапі - 5), чуйність (10, раніше - 6), терпимість (13, на початковому етапі 8,5), вихованість (15, раніше - 4). Загалом, актуалізація цінностей, що характеризують комунікативну активність, сприяла зростанню значущості цінностей, що відображають пізнавальну активність.
Поряд з оптимізацією зазначених комунікативних якостей відмічено суттєві зміни у рівні розвитку емпатійних здібностей студентів. Серед опитуваних експериментальної групи переважає високий рівень емпатійності. Зменшилась кількість осіб із дуже високим та середнім рівнем емпатії. Студентів із низьким та дуже низьким рівнями в ході дослідження не виявлено.
Таблиця 2
Оцінювання показників стилю спілкування в групі
Показники стилю
Спілкування Початковий зріз Завершальний зрізКонтрольна група, середній балЕксперимен-тальна група, середній бал Контрольна група, середній балЕксперимен-тальна група, середній бал Доброзичливість - недоброзичливість4,474,134,675,5Зацікавленість - байдужість4,34,374,434,8Заохочення - пригнічення ініціативи44,034,334,4Відкритість - закритість44,574,335,2Активність - пасивність4,334,74,375,17Гнучкість - жорсткість44,574,105,2Використання індивідуального підходу - його відсутність5,15,135,15,8t-критерій Ст'юдента2,163,443,103,10t-критерій Ст'юдента табл.3,05 при Р<=0,01 Участь опитуваних експериментальної групи у процедурі комунікативної підготовки істотно вплинула на формування адекватного ситуації і особистості стилю взаємодії. Дану думку підтверджують результати завершального зрізу та коефіцієнт кореляції 2=13,138, якщо 2табл=11,34 при Р<=0,01. Згідно підсумкових показників, збільшилась кількість студентів, які високо оцінюють загальний формат спілкування у групі (від 43,33% до 53,33%), зменшилась кількість опитуваних (від 53,33% до 33,33%), які оцінюють спілкування у групі задовільно. Змінилось оцінювання показників стилю спілкування, спрямованого на актуалізацію пізнавальної активності студентів, про що свідчить коефіцієнт кореляції 2=3,10, якщо 2табл=3,05, Р<=0,01. Суттєвих змін зазнали оцінки використання індивідуального підходу у спілкуванні, доброзичливості, відкритості, гнучкості та активності (табл.2).
В ході експериментального дослідження було підтверджено гіпотезу, встановлено і статистично обгрунтовано взаємозалежність мотивації навчання та комунікативних характеристик особистості, зокрема, цінностей, комунікативних якостей, стилю спілкування у групі, ознак негативної комунікативної установки та показників низької комунікативної толерантності, емпатійних здібностей. Простежена обернена кореляція між мотивом придбання знань та ознаками негативної комунікативної установки, показниками низької комунікативної толерантності. Крім того, мотив придбання знань корелює із середнім та вище середнього рівнями потреби у спілкуванні та з комунікативними якостями: впевненістю, вихованістю, освіченістю, раціоналізмом, твердою волею, з високим рівнем емпатії та з ознаками ділового стилю спілкування в групі. Мотив одержання диплому перебуває у прямій залежності від ознак негативної комунікативної установки та показників низької комунікативної толерантності, від низького рівня потреби у спілкуванні. Простежується обернена кореляція із позитивними оцінками загального формату спілкування у групі та спрямованістю особистості на справу.
Висновки до розділу
Узагальнюючи результати дослідження, необхідно відмітити домінування продуктивних мотивів навчання завдяки оптимізації комунікативної активності, формуванню позитивних комунікативних установок, розвитку комунікативних якостей, адекватного ситуації та особистості стилю спілкування. Переважаючим виявився мотив придбання знань, зменшився відсоток опитуваних із мотивом одержання диплому. Для більшості опитуваних характерна спрямованість особистості на справу, на вирішення комунікативних завдань. Отже, комунікативні особливості студентів, що реалізуються у комунікативній активності, мають суттєвий вплив на ефективність навчання студентів у вищому навчальному закладі. Розвиток комунікативної активності сприяє оптимізації навчальної діяльності. ВИСНОВКИ
У даній роботі, на підставі узагальнення отриманих даних, встановлено основні положення, які відповідають висунутій гіпотезі та написаним завданням та результати дослідження що дали змогу зробити висновки.
Уточнено і поглиблено зміст категорії "комунікативні особливості", яка трактується як інтегральна якісна характеристика особистості, що відображає її потенційні можливості та реальні вияви у процесі спілкування і визначає специфіку взаємодії. Комунікативні особливості являють собою комплексне утворення, структурними елементами якого є мотиваційна сфера спілкування, комунікативні вміння, навички, здібності, стиль спілкування, комунікативний потенціал та комунікативна компетентність. Дане утворення пронизує усі сфери людського життя і впливає на успішність спілкування та діяльності. Показано, що комунікативна активність виступає як багаторівнева категорія, яка розкриває індивідуально-особистісний рівень та спосіб здійснення спілкування. Проявами комунікативної активності студентів є потреба у спілкуванні як мотиваційна основа їх комунікативного потенціалу, комунікативна установка, комунікативні якості, що характеризують особистість у процесі взаємодії, адекватні ситуації та особистосні стилі спілкування як прийоми та методи реалізації комунікативної активності. Вона є засобом оволодіння знань та відображення їх у практичній діяльності. Сказане дає підстави розглядати комунікативну активність як основу пізнавальної активності та умову оптимізації навчальної діяльності.
Виявлено психологічні передумови своєрідності впливу комунікативних особливостей студентів на навчальну діяльність у реальній практиці вищого навчального закладу. Серед опитуваних переважає низький та нижче середнього рівні потреби у спілкуванні, що супроводжується відсутністю повної задоволеності у взаємодії та її формальним характером протікання у студентській групі, малосприятливою ситуацією для вияву ініціативи у навчанні. У системі цінностей сучасної молодої людини пізнавальна активність та навчання не є значущими і займають практично останні позиції; комунікативна активність як засіб пізнання також не означена пріоритетністю для студентської аудиторії. Основний мотив навчання у вузі - одержання диплому. Тобто, реальний стан розвитку комунікативних характеристик студентів є недостатньою мірою розвинений і супроводжується низькою комунікативною активністю та неадекватним вибором мотивів навчання. З'ясовано та досліджено психологічні умови, які визначають комунікативну природу навчальної діяльності і створюють позитивне підгрунтя для реалізації комунікативних характеристик студентів (оптимальні для ситуації навчання та особистості педагогічне і студентське міжособистісне спілкування, знання комунікативних особливостей групи і комунікативних особливостей студента, адекватний тип комунікативного зв'язку); оптимізують комунікативну активність студентів (актуалізована потреба спілкування, позитивна комунікативна установка, високий рівень розвитку комунікативних якостей, індивідуалізований формат взаємодії). Складові комунікативних особливостей студентів у процесі навчальної діяльності підлягають корекції під впливом цілеспрямованої комунікативної підготовки. Успіх у процесі комунікативної підготовки забезпечується за умов формування позитивних комунікативних установок як внутрішнього стану готовності до процесу спілкування, як стійкого переконання при погляді на себе та партнера по взаємодії; спонукання комунікативної активності та актуалізації пізнавальної активності. Оптимізація комунікативної підготовки реалізується за допомогою активних методів навчання у поєднанні з теоретичними формами роботи із студентами.
Важливою психологічною умовою оптимізації комунікативної активності і комунікативної підготовки виступають комунікативні установки учасників спілкування. Наявність негативної комунікативної установки та низької комунікативної толерантності серед комунікативних особливостей студентів не сприяє виникненню позитивного психологічного клімату та оптимальних процесів спілкування в групі, розвитку емпатійних здібностей, потреби у спілкуванні, а відтак і комунікативної активності загалом. Зниження показників негативної комунікативної установки забезпечує оптимізацію комунікативної активності та позитивно впливає на мотивацію навчання.
Показниками адекватної комунікативної активності виступають середній та вище середнього рівні потреби у спілкуванні, позитивні комунікативні установки, високий рівень розвитку комунікативних якостей та їх актуальність у системі ціннісних орієнтацій, індивідуалізований формат взаємодії. Експериментально доведено, що досягнення зазначеного рівня комунікативної активності сприяє домінуванню продуктивних мотивів навчання у структурі комунікативної підготовки студентів та супроводжується актуалізацією цінностей-відношень до навчання та пізнавальної активності .
Перспективами дослідження є поглиблення теоретичних уявлень про комунікативну активність студентів у процесі навчальної діяльності у вищому навчальному закладі, етнопсихологічні особливості комунікативної активності, удосконалення процесуальних технологій комунікативної підготовки студентів з урахуванням специфіки вищого навчального закладу.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Андрєєва Г.М. Соціальна психологія. - М., 1980.
2. Аникеева Н.П. Психологічний клімат у колективі. - М., 1989.
3. Батаршев А.В. Організаторські і комунікативні якості особистості. - Таллінна, 1998.
4. Рогов Є.І. Психологія спілкування / Є.І. Рогов. - М.: Гуманит. вид. центр ВЛАДОС.: іл. - (Азбука психології). 2001. - 336 с.
5. Мерлин В.С. Структура личности: Характер, способности, самосознание: Учеб. Пособие к спецкурсу. - Перьм: Изд-во Перм. Ун-та, 1990.
6. Рубінштейн С.Л. Типи темпераменту в практичній психології / С.Л. Рубінштейн, Б.В. Овчинников, І.М. Владимирова, К.В. Павлов. - СПб. - 2003. - 288 с.
7. Рудик П. А. Основные свойства темперамента, характеристика его типов: . Для ин-тов физич. культ., 1974. - 287 с.
8. Рудик П. А. Регулирующая и сигнальная фнкции эмоций: . Для ин-тов физич. культ., 1974. - 217 с.
9. Рудик П. А. Роль установки в формировании черт характера: Учеб. Для ин-тов физич. культ., 1974. - 299 с.
10. Симонов П.В. Темперамент. Характер. Особистість / П.В. Симонов, П.М. Єршов. - Вид. М.: "Наука", 2002. - 160 с.
11. Столяренко Л.Д. Основи психології : навчальний посібник. - Л.Д. Столяренко. - 11-е вид. - Ростов - на - Дону: Фенікс, 2004. - 672 с.
12. Стреляу Я. Роль темпераменту в психічному розвитку / Я. Стреляу. - М.: "Прогрес", 1982. - 230 с.
13. Чернишова М. А. Культура спілкування / М.А. Чернишова. - Л.: Знання, 1983. - 301 с.
14. Швед О.М. Вплив студентської групи на процеси спілкування//Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. - Івано-Франківськ: Плай, 2001. - Вип.6. - Ч.1. - С.236-245.
15. Швед О.М. Комунікативний потенціал сучасного студента// Психологія і суспільство, 2002. - №2. - С.93-102.
16. Швед О.М. Комунікативні настанови як чинник ефективного навчального процесу студентів// Актуальні проблеми психології. Том 1.: Соціальна психологія. Психологія управління. Організаційна психологія. - К.: Інститут психології ім. Г.Костюка АПН України, 2002. - Частина 7. - С.195-202.
17. Швед О.М. Комунікативні особливості студентів як чинник ефективності навчальної діяльності // Проблеми та перспективи формування національної гуманітарно-технічної еліти: Збірник наукових праць /За ред. Л.Л.Товажнянського та О.Г.Романовського. - Випуск 1 (5). - Харків: НТУ (ХПІ), 2003. - С.493-503.
1
Документ
Категория
Рефераты
Просмотров
433
Размер файла
90 Кб
Теги
original, kursova
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа