close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

kursova

код для вставкиСкачать
Тема: Грошово-кредитна політика
Зміст:
Вступ........................................................................................4
І.Основні поняття грошово-кредитної політики...................................6
1.1Поняття грошових систем,їх види і типи.....................................6
1.2 Монетарна політика держави...................................................10
1.3 Поняття "дорогих" і "дешевих" грошей.....................................15
ІІ. Грошово-кредитна політика в ...Україні..........................................18
2.1Аналіз реалізації кредитно-грошової політики Національного Банку України......................................................................................18
2.2Основні проблеми зміцнення банківської системи.........................26
2.3 Шляхи покращення грошово-кредитної політики в Україні в умовах світової кризи..............................................................................29
Висновок....................................................................................32
Список використаної літератури.....................................................34
Вступ
Грошово - кредитна політика (англ. Monetary policy) являє собою комплекс взаємозалежних заходів, що вживають Центральним банком з метою регулювання сукупного попиту шляхом планованого впливу на стан кредиту й грошового обігу.
Центральний банк відіграє ключову роль і займає монопольне положення не тільки в сфері емісії банкнот, але й у сфері проведення грошової політики держави, що розрахована на короткострокові періоди й ведеться непрямими методами. Цілями Кредитно-грошової політики є: регулювання темпів економічного росту; зм'якшення циклічних коливань на ринку товарів,капіталу й робочої чинності; стримування інфляції; досягнення збалансованості платіжного балансу.
Здійснюючи емісію й кредитування економіки, банки виконують корисну й необхідну для розвитку країни роль. Грошові інструменти обслуговують економічний оборот, і їх можна зрівняти із транспортними засобами. Останні дають можливість доставляти товари, продукцію промисловості й сільського господарства до місця їхньої переробки або споживання; аналогічно грошові інструменти забезпечують обіг різних товарів, їхній перехід від одного власника до іншого, полегшуючи їх переробку або споживання. Однак надмірна або безконтрольна емісія грошей може привести до небезпечного й навіть руйнівних наслідків. Коли банківське кредитування перевищує певний ліміт, воно вже не стимулює виробництво, а породжує надлишкову купівельну спроможність, слідством якої є підвищення цін.
Коли грошовий обіг здійснювався відповідно до металостептичної концепції, що був обсяг золотого запасу обмежував емісію платіжних коштів. Еволюція грошей у дусі номіналістичної концепції привела до необхідності обміркованих і погоджених дій в області не тільки банківського кредитування, але й державних фінансів і зовнішньої торгівлі з метою
підтримки грошової рівноваги. Що стосується кредитної сфери, державні органи покликані контролювати й регулювати емісію грошей відповідно до завдань грошової політики; для цього вони доручають різним установам здійснення контролю й регламентації кредитних операцій, полегшуючи застосування відповідних заходів впливу. У цьому змісті кредитна політика є складовою частиною грошової політики; двома іншими її компонентами є бюджетна політика й політика міжнародних фінансових відносин.
У даній роботі будуть розглянуті принципи й методи кредитної політики, її інструменти й проблеми її реалізації, а також будуть наведені приклади України й інших країн.
I.Основні поняття грошово-кредитної політики
1.1.Поняття грошових систем, їх види й типи
Грошова система, це один з найбільш важливих розділів економічної науки. Вона являє собою щось набагато більше, ніж пасивний компонент економічної системи, чим просто інструмент, що сприяє роботі економіки.
Грошова система являє собою встановлену державою форму організації грошового обігу в країні, що склалася історично й закріплену національним законодавством. Становлення грошових систем у період історичного розвитку є необхідною закономірністю, що відповідає умовам товарного виробництва. Становлення всеосяжних товарно-грошових відносин вимагає стійкого грошового обігу. Тип грошової системи залежить від того, у якій формі функціонують гроші: як товар - загальний еквівалент або як знаки вартості. У цьому зв'язку виділяють наступні типи грошових систем: - системи металевого обігу, при яких грошовий товар (золото, срібло) безпосередньо звертається й виконує всі функції грошей, а кредитні гроші разменны на метал; - системи обігу паперових і кредитних грошей не розмінних на метал. Золото витиснуте з обігу. Правильно діюча грошова система вливає життєву чинність у круговорот доходів і витрат, що персоніфікує економіку.
Добре працююча грошова система, сприяє як повному використанню потужностей, так і повної зайнятості. І навпаки, погано функціонуюча грошова система може стати головною причиною різких коливань рівня виробництва, зайнятості й цін в економіці, спотворити розподіл ресурсів.
Грошова система містить у собі встановлення: 1) валютного металу; 2) грошової одиниці; 3) порядку карбування монет; 4) порядку обігу знаків вартості.
Основою грошової системи є той або інший благородний метал. Валютним металом називається благородний метал, що грає в даній країні роль загального еквівалента й на якому базується всі її грошовий обіг. Валютний метал визначається об'єктивними економічними умовами тієї або іншої історичної епохи, а не сваволею державної влади. Так, до початку XX століття у всіх капіталістичних країнах срібло було витиснуто в ролі валютного металу золотом,як благородним металом,найбільш відповідним потребам високорозвиненого капіталізму.[1 c 602]
Грошова система припускає, далі, визначення грошової одиниці, тобто тієї вагової кількості золота або срібла, що приймається в даній країні за масштаб цін. Як тільки така грошова одиниця встановлена, та будь-яка кількість золота або срібла, до якого прирівнюються по своїй вартості товари, буде виражатися в цих одиницях у вигляді кратних величин або часток. Вибір грошової одиниці і її найменування - речі більш-менш умовні й перебувають у відомій залежності від держави. При тому самому валютному металі в різних країнах існують різні грошові одиниці, які фіксуються законодавством. Наприклад, в XX ст. у всіх головних країнах капіталістичного миру роль валютного металу стало грати золото, але при цьому кожна країна мала свою грошову одиницю: Англія - фунт стерлінгів, Росія - рубль, Німеччина - марку , США - долар і т.д.
Валютний метал вступає в обіг у монетній формі. Національні розходження масштабу цін обумовлюють і національні розходження монет: у межах кожної держави чеканяться й звертаються його монети, обов'язкові до прийому для його громадян. Але при виході за межі національного ринку монети втрачають свою чинність і приймаються лише як злитки золота або срібла, тобто не по рахунку, а по вазі.
Зміст металу в монеті визначається не тільки вагою монети, але і її пробою. З технічних причин монети із благородних металів чеканяться не із чистого золота або срібла, а з домішкою інших металів, що надає їм належну твердість. Зміст чистого золота в золотій монеті або чистому сріблу в срібній монеті називається пробою, а домішка інших металів - лігатурою.
В умовах розвиненого капіталістичного господарства неможливо чисто металевий обіг, тому що зростання виробництва й товарообігу випереджає збільшення видобутку благородних металів. Випуск кредитних знарядь обігу - векселів, чеків і банкнот - дає можливість обслуговувати зростаючий оборот коштами обігу й платежу без відповідного збільшення виробництва грошового металу
Основними елементами сучасної грошової системи є: - національна грошова одиниця, тобто прийнята в даній країні за одиницю міра грошей, у якій виражаються всі ціни товарів і послуг.
- масштаб цін - вагова кількість грошового металу, прийнята в країні як грошова одиниця, або купівельна спроможність цієї грошової одиниці;
- система емісії грошей - законодавчо встановлений порядок випуску грошей в обіг, а також самі установи, що випускають гроші;
- законодавчо встановлені форми грошей - специфічна система кредитних і паперових грошей, розмінних монет, які є законними платіжними коштами в наявному обороті даної країни;
- валютний паритет, що забезпечує співвідношення національної валюти з валютами інших країн;
- інститути грошової системи - державні й недержавні установи, які регулюють грошовий обіг на законодавчій основі.
Грошова одиниця - це встановлений законом грошовий знак, що служить для порівняння й вираження цін всіх товарів. Грошова одиниця ділиться на більше дрібні кратні частини. У більшості країн установлена десяткова система розподілу: 1:10:100.
Масштаб цін - кошти вираження вартості в грошових одиницях, технічна функція грошей. Офіційний масштаб цін втратив економічний зміст із припиненням розміну кредитних грошей на золото. У результаті Ямайської валютної реформи 1976-1978 р. офіційна ціна золота й золотий зміст грошових одиниць скасовані. У цей час масштаб цін складається стихійно й служить для порівняння стоимостей товарів за допомогою ціни.[2 c 383]
Види грошей, що є законними платіжними коштами,- це в основному кредитні банківські квитки, а також паперові гроші (білети державної скарбниці) і розмінна монета. Банківські квитки (банкноти) - вид грошових знаків, законні платіжні кошти, що випускає в обіг центральними банками. Білети державної скарбниці - паперові гроші, що випускають безпосередньо державою - для покриття бюджетного дефіциту. На відміну від банківських квитків білети державної скарбниці ніколи не забезпечувалися дорогоцінними металами й не підлягали розміну на золото або срібло. Після скасування золотого стандарту різниця між білетами державної скарбниці й банкнотами практично стерлася. Розмінна монета - злиток металу, що має встановлене законом ваговий зміст і форму.
Емісійна система в промислово розвинених країнах означає випуск банківських квитків центральними банками, а білетів державної скарбниці й монет - казначействами відповідно до законодавчо встановленого емісійного права. Емісія банківських квитків здійснюється емісійним банком країни в процесі кредитування комерційних банків, у процесі операцій, пов'язаних з покупкою іноземної валюти й державних цінних паперів.
Грошове регулювання являє собою комплекс заходів державного впливу по досягненню відповідності кількості грошей об'єктивним потребам економічного розвитку.
1.2.Монетарна політика держави
У процесі економічного регулювання держава широко використає грошово-кредитні заходи. Як і фінансовий механізм, вони розглядаються двояко. З одного боку, ця міра є складовою частиною всього комплексу економічної політики, з іншого боку - кредитне регулювання виступає свого роду інструментом державного втручання в економіку.
"По своєму змісті кредитна політика - сукупність заходів центрального банку в області грошового обігу й кредиту по впливу на макроекономічний процес".Ціль даних мір - "частка переломлення загальної державної лінії на забезпечення рівноважного і стійкого розвитку економіки".
Виділяють наступні цілі:
Економічні цілі.
Після тривалого періоду економічного росту й повної зайнятості мети держави в галузі економіки мають скоріше захисний характер і спрямовані на підтримку економічної активності й скорочення безробіття.
Прагнення зберегти й по можливості збільшити виробництво, а також підтримати досягнутий рівень життя відповідає сучасним завданням. Це "припускає великі капіталовкладення на переустаткування промислових і сільськогосподарських підприємств і створення виробничих структур, щоб зменшити залежність країни в сфері енергетики, підвищити продуктивність праці на підприємствах, задовольнити потреби населення в цілому, а також забезпечити підготовку фахівців (інженерів, техніків) і налагодити розробки науково-технічних досліджень." Для цього також потрібні значні оборотні капітали, необхідні, наприклад, для видачі заробітної плати, для закупівель сировини й енергії.
Необхідність підпорядкування емісії платіжних коштів економічним цілям ставить проблему погодженості всіх мір, прийнятих державними органами. Тому кредитна політика повинна бути складовою частиною загальної економічної політики. Щодо цього особливу важливість являють собою два явища, що спостерігаються в цей час у розвинених країнах: по-перше, це значне втручання держави в економічну діяльність, по-друге, реалізація номіналістичної концепції грошей, що дозволила зняти обмеження емісії платіжних коштів, властиві золотому стандарту.[3 c.264]
Кредити повинні направлятися насамперед у ті галузі економіки, динамізм яких представляється найбільш необхідним для гармонічного розвитку економіки в цілому.
Політика повної зайнятості відповідає насамперед інтересам людини, але її об'єктом є також промислове встаткування, технічні ресурси, потенційні економічні можливості.
Повна зайнятість населення означає відсутність масового безробіття: вона являє собою таку ситуацію, у якій працездатні члени суспільства можуть знайти без особливих труднощів і за досить короткий строк роботу, що відповідає їхнім здатностям. Проте відсутність постійного безробіття не виключає можливості тимчасового безробіття, оскільки розвиток економіки припускає певний мінімум плинності кадрів. Зміна посади, перехід з однієї сфери економіки в іншу або з одного підприємства на інше можуть супроводжуватися тимчасовою втратою роботи, що терпима, якщо триває недовго. Банківське кредитування повинне сприяти такій мобільності. Ціль державних органів в області грошової політики можна сформулювати коротко: економічний ріст без інфляції. Важливо, щоб ресурси, використовувані для розвитку економіки, були застраховані від втрат; зокрема, кредитування з метою збільшення багатства не повинне спричинити підвищення цін або виснаження валютних ресурсів. Тут проявляється стримуюча роль внутрішнього й зовнішнього аспектів кредитної політики.
Стабільність внутрішніх цін необхідна для нормального функціонування економіки. Загальне зниження цін спричинило б за собою вповільнення темпів виробництва й тим самим перешкоджало б економічному розвитку; однак цю можливість не варто розглядати, оскільки в цей час вона не може реалізуватися. Загальне підвищення цін таїть у собі відомі соціальні й економічні небезпеки, воно не тільки підриває або послабляє прагнення до нагромадження грошей і робить не ефективними зузилля, що вживають, приводячи до невиправданого збагачення деяких верств населення, воно також погіршує умови капіталовкладень і знижує їх рентабельність. Проте стабілізація не може бути абсолютною й не виключає змін у співвідношенні цін. У певних випадках можуть і повинні допускатися зміни, щоб, наприклад, створити сприятливі умови для пристосування виробництва до попиту споживачів або до технічних нововведень. Ця гнучка політика, як би бажана вона не була, може привести до зниження цін і навіть заробітної плати; тому вона здатна викликати запеклий опір, що утрудняє виконання державними органами своїх завдань у цій області.[4 c.45-50]
Для нормального функціонування економіки потрібно також стабільність міжнародних фінансових відносин, що дозволяє підтримувати валютні резерви на задовільному рівні. Така стабільність дозволяє боротися з безробіттям і підтримувати високий рівень життя населення, оскільки саме від неї залежить регулярність імпорту сировини й енергоносіїв, необхідних для народного господарства. Ця проблема пов'язана із проблемою цін; кредитна політика повинна сприяти дозволу й тієї, і іншої проблеми.
Цільова спрямованість грошово-кредитної політики.
Розглядаючи цільову спрямованість грошово-кредитної політики, необхідно розмежувати її стратегічні цілі - кінцеву мету і цілі тактичного порядку, що визначають інструментарій та механізм її реалізації.
Інституціоналізм політики, що її проводить держава у сфері грошового обігу та кредитних відносин, зумовлює її загальну підпорядкованість макроекономічному завданню - забезпечити вирішення триєдиної мети: збалансувати економічний розвиток; забезпечити оптимальну зайнятість;
стримати інфляцію. Йдеться про те, що за своєю визначальною функцією та глобальними завданнями грошово-кредитна політика не є автономною. Як одна з найважливіших структурних ланок державного регулювання макроекономічними процесами, вона спрямовується на реалізацію їх головних завдань. Тут кінцева мета грошово-кредитної політики збігається з основоположними цілями макроекономічної політики держави1 .
Цільова спрямованість грошово-кредитної політики не лише не забезпечує, а й передбачає визначення її нагальних автономних цілей. Останні прийнято розглядати в теорії грошей як тактичні цілі грошово-кредитної політики. Цим визначенням знову ж таки підкреслюється структурна підпорядкованість усього комплексу механізмів грошово-кредитної політики макроекономічним завданням.[5 c.13]
Функцією монетарної політики тактичного порядку є забезпечення внутрішньої стабільності грошей. Така стабільність має пріорітетне значення у вирішенні всього комплексу макроекономічних завдань. Загальноекономічна стабільність визначається стабільністюб грошового обігу. Щоб функціонувати ефективно, ринкова економіка потребує впевненості у грошовій одиниці, використовуваній у розрахунках. Тому забезпечення керованості емісійними процесами і відповідної стабільності грошового обігу - також безпосередня мета монетарної політики. Реалізація цієї мети - одна з визначальних функцій ринку грошей. У структурі його механізму діють стихійні захисні стабілізатори-саморегулятори, які автоматично спрямовують розвиток грошової системи у напрямку встановлення відносної рівноваги попиту і пропозиції грошей. Такими важелями саморегуляції є ціновий стабілізатор, кредитний мультиплікатор, механізм заміщення, еластичність швидкості обігу грошей та інші елементи ринкового механізму.
При визначенні тактичних завдань монетарної політики треба враховувати необхідність її диференціації стосовно конкретної макроекономічної ситуації, зокрема характеру розвитку економічного циклу. Тактика грошової політики мусить бути гнучкою. Вона має змінюватися залежно від умов за економічної кризи і в період активної ринкової кон'юнктури, високих темпів економічного розвитку. З огляду на це теорія розрізняє політику "дорогих грошей" і політику "дешевих грошей". У першому випадку весь інструментарій монетарної політики підпорядковується згідно з динамікою економічного циклу стисненню обсягів грошової та кредитної емісії, у другому - навпаки: забезпеченню доступності для суб'єктів економічної діяльності грошових і кредитних ресурсів.
Диференціація тактичних цілей грошово-кредитної політики має й інший, досить важливий, аспект. Залежно від економічної ідеології, якій віддають перевагу панівні структури суспільства, вона може спрямовуватися на стимулювання чи то пропозиції товарів, чи то платоспроможного попиту.
У цьому ж контексті необхідно враховувати ступінь розвитку в тій чи тій країні ринкових відносин, відповідних функціональних механізмів, у т.ч. банківсько-кредитних структур, що забезпечують результативність монетарної політики1 . Грошово-кредитна політика як складова економічних методів регулювання господарських процесів є альтернативою директивного управління. Тому в країнах із перехідною економікою, де значну частку останньої становить державний сектор органічно поєднуються ринкові та адміністративні методи управління, можливості використання у повному обсязі напрацьованого світовою практикою арсеналу грошово-кредитної політики є обмеженими. Відповідно до цього обмеженими мають бути і цілі грошово-кредитної політики. Легковажити цим, ставити завдання, для досягнення яких ще відсутні необхідні передумови, означає не лише підривати довіру до державних інструкцій, що забезпечують трансформацію адміністративної економіки в ринкову, а й завдавати шкоди перебігові загальноекономічного процесу. Водночас слід мати на увазі й протилежне: грошово-кредитна політика, зорієнтована на досягнення стабільності, є надзвичайно важливою передумовою утвердження та ефективного функціонування ринкової економіки.[6c.118-122]
Вибір напрямів грошово-кредитної політики, її цілей і механізмів має враховувати і зовнішньоекономічні позиції країни, якою мірою економіка є відкритою та інтегрованою у світовий економічний простір. Так, в умовах відкритої економіки і функціонування системи фіксованих курсів інституційні заходи щодо управління грошовою масою втрачають свою ефективність. Її динаміка визначається дією зовнішніх чинників. Дієвість монетарної політики значною мірою визначається й іншими зовнішньоекономічними чинниками. Тому слід органічно поєднувати концептуальну логіку з конкретними завданнями грошово-кредитної та валютної політики, яку проводить та чи інша держава.
1.3. Політика "дорогих" і "дешевих" грошей
Залежно від економічної ситуації, що складається в той або інший період у країні, центральний банк проводить політикові "дешевих" або "дорогих" грошей. Політика "дешевих" грошей характерна, як правило, для ситуації економічного спаду й високого рівня безробіття. Її ціль - зробити кредит більш дешевим і легкодоступним, для того щоб збільшити сукупні витрати, інвестиції, виробництво й зайнятість. Які міри можуть забезпечити досягнення цієї мети?
По-перше, зменшення дисконтної ставки відсотка, що повинне спонукати комерційні банки збільшити позики в центрального банку й тим самим збільшити власні резерви. По-друге, центральний банк здійснює покупку державних цінних паперів на відкритому ринку, оплачуючи їх збільшенням резервів комерційних банків. По-третє, центральний банк зменшує норму резервних вимог, що переводить обов'язкові резерви в необхідні й збільшує одночасно мультиплікатор грошової пропозиції.
Політика "дорогих" грошей має своєю метою обмеження грошової пропозиції, для того щоб скоротити сукупні витрати й знижувати темпи інфляції. Вона включає наступні заходи:
1) підвищення дисконтної ставки відсотка, що виступає антистимулом для запозичень комерційних банків у центрального банку;
2) продаж центральним банком державних цінних паперів на відкритому ринку;
3) збільшення норми резервних вимог, що скоротить надлишкові резерви й зменшить мультиплікатор грошової пропозиції.
Крім загальних методів грошово-кредитного регулювання, що впливають на весь грошовий ринок у цілому, центральні банки використають і селективні методи, призначені для регулювання конкретних видів кредиту (наприклад, пряме обмеження розмірів банківських кредитів на споживчі потреби, під біржові цінні папери, установлення меж позичок для одного позичальника й т.п.).[7 c.58]
Моральний вплив - рекомендації, заяви, співбесіди традиційно відіграють важливу роль у грошово-кредитній політиці багатьох розвинених країн. Розумний банківський нагляд - різні методи контролю за функціонуванням банків з погляду забезпечення їхньої безпеки на основі збору інформації, вимоги дотримання певних балансових коефіцієнтів. Контроль за ринком капіталів - порядок випуску акцій і облігацій, включаючи стандартні правила-вимоги, черговість емісії, офіційна межа зовнішніх запозичень щодо самофінансування, квоти випуску облігацій і ін.
Допуск до ринків - регулювання відкриття нових банків, дозвіл операцій іноземним банківським установам. Кількісні обмеження - стелі ставок, пряме обмеження кредитування, періодичне "заморожування" процентних ставок. Регулювання конкретних видів кредиту з метою стимулювання або стримування розвитку певних галузей називається селективним контролем.
Валютні інтервенції - купівля-продаж валюти для впливу на курс і, отже, на попит та пропозицію грошової одиниці (наявні й термінові угоди, свопи). Неодмінно враховується зв'язок валютних операцій із грошовим обігом, зокрема, практикується "стерилізація" інтервенцій, тобто одночасно проводяться кредитні заходи для нейтралізації негативного впливу.
Керування державним боргом. Емісія держоблігацій нейтралізує ліквідність банків, зв'язує їх кошти, і тому масштаби держдолга, техніка його емісії, форма розміщення мають велике значення для контролю за грошовим обігом. Так, випуск боргових зобов'язань понад реальні потреби може використатися для вилучення надлишкової ліквідності, а активне сальдо бюджету й погашення частини боргу замість рефінансування рівнозначно збільшенню ліквідності банківської системи. Таргетирування - установлення цільових орієнтирів росту одного або декількох показників грошової маси. Регулювання форвардних і ф'ючерсних операцій шляхом установлення обов'язкової маржі, тобто реально внесеної суми по угоді.
Зазначені й інші інструменти грошово-кредитної політики, будь то політика "дорогих" (рестриктивна політика) або "дешевих" (експансіоністська політика) грошей, можуть бути ефективними тільки в умовах тісного вв'язування з фіскальною політикою, законодавством.
Грошова політика, так само як і фіскальна, має свої плюси й мінуси. До її сильних сторін можна віднести швидкість і гнучкість, меншу в порівнянні з фіскальною політикою залежність від політичного тиску, її більшу консервативність у політичних відносинах.[8 c.429]
ІІ. Грошово-кредитна політика в Україні
2.1Аналіз реалізації кредитно-грошової політики Національного Банку України
Центральний банк країни - це емісійний, кредитний, розрахунковий і касовий центр держави. Володіє монопольним правом випуску в обіг банківських та скарбничих білетів, а також фінансовими функціями. Головним завданням центрального банку є забезпечення стійкості національної грошової одиниці, регулювання та координація діяльності грошво-кредитної системи.[9 c 544] Ознаки центрального банку країни: 1) єдиний емісійний центр, який має монопольне право грошової емісії на території країни, який зберігає і враховує національні золотовалютні резерви; 2) єдина інституція, що визначає та здійснює (впроваджує) Основні засади грошово-кредитної політики (грошово-кредитна політика - це комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, направлених на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці України, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу); 3) виступає органом стабільності національної грошової та банківської систем; 4) виступає органом банківського регулювання, контролю та нагляду; 5) голова центрального банку несе персональну відповідальність за діяльність установи.[10 c.422]
Центральним банком України є Національний Банк України. Функції Національного Банку України регулюючі: управління сукупним грошовим оборотом; регулювання грошово-кредитної сфери; регулювання попиту та пропозиції на кредит; контролюючі:
контроль за функціонуванням банківської системи; валютне контролювання; обслуговуючі: організація платіжно-розрахункових відносин комерційних банків; кредитування банківських установ та уряду; виконування ролі "фінансового агента уряду";
функції центрального банку: емісія національної валюти; "банк банків"; реалізація банківського регулювання та нагляду; виконання ролі банкіра і "фінансового агента" уряду; забезпечення формування і реалізації грощово-кредитної політики в країні.[11 c.86]
Національний Банк України відповідно до своїх функцій здійснює такі операції: - надає комерційним банкам кредити; - веде рахунки банків-кореспондентів, здійснює розрахунково-касове обслуговування комерційних банків; - купує та продає цінні папери, що випускає держава; - надає кредити банкам під заставу цінних паперів; - купує та продає іноземну валюту; - проводить операції з резервними фондами грошових знаків; - організовує індексацію та перевезення грошових знаків та інших цінностей; - інші.[12 c.253]
На відміну від комерційних банків, НБУ не має на меті отримання прибутку. Плановані доходи та витрати Національного банку відображаються в кошторисі його доходів і витрат. Кошторис доходів і витрат повинен забезпечувати можливість виконання Національним банком його функцій, встановлених Конституцією України та законом про центральний банк. Національний банк за підсумками року у разі перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами, затвердженими на поточний бюджетний рік, вносить до Державного бюджету України наступного за звітним року позитивну різницю на покриття дефіциту бюджету, а перевищення витрат над доходами відшкодовується за рахунок Державного бюджету України наступного за звітним року. Відмітною рисою Національного банку як особливого центрального органу державного управління є наявність у нього згідно з Конституцією України (Ст. 93) права законодавчої ініціативи, тобто права офіційно вносити до Верховної Ради України пропозиції щодо прийняття або скасування законів, внесення до них змін. Зокрема, Верховною Радою України прийняті важливі закони, проекти яких подавав Національний банк і які визначають правові засади функціонування вітчизняної банківської системи: "Про Національний банк України", "Про платіжні системи та пе­реказ грошей в Україні".[13 c.421] Національний банк згідно з Законом "Про Національний банк України" має також нормотворчі повноваження, тобто права та обов'язки встановлювати обов'язкові для всіх юридичних і фізичних осіб правила поведінки з питань, що належать до його компетенції і потребують правового регулювання. Нормотворчі пов новаження реалізуються Національним банком шляхом розроблення та прийняття нормативно-правових актів (інструкцій, положень, правил), що видаються у формі постанов Правління. 110. рмативно-правові акти Національного банку підлягають реєстре- ції в Міністерстві юстиції України та набирають чинності через 10 днів після їх державної реєстрації. В окремих випадках на ви- конання правових актів Президента України чи Верховної Ради України Національний банк видає нормативно-правові акти спільно з Кабінетом Міністрів України чи з іншими державними органами. Зокрема, Законом України "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що засади функціонування Фонду та порядок відшкодування вкладів вкладникам банків - учасникам Фонду визначається Кабінетом Міністрів України спільно з Національним банком України. Ступінь розвитку фінансово-кредитної системи, його інфраструктурних елементів визначає механізм грошово-кредитної політики, інструментарій останньої, а в кінцевому результаті ефективність її проведення. Теорія й практика грошово-кредитної політики розрізняє дві групи інструментів, за допомогою яких здійснюється комплекс заходів у реалізації її стратегічної мети. При цьому розрізняють інструменти прямого (директивного) і опосередкованого впливу на грошову масу, його структуру й активність. До найбільш важливих і відомих в економічній теорії інструментів першої групи відносять:
- механізми наявної емісії,
- установлення границі кредиту центрального банку, що надається уряду й банківським установам;
- пряме регулювання позичкових операцій банків, установлення маржі, визначення границі й вартості кредитних ресурсів, які виділяються відповідно до пріоритетів макроекономічної політики для окремого фінансування, обмеження споживчого кредиту;
- обмеження окремих видів діяльності комерційних банків на основі існуючого законодавства й окремих постанов і наказів Центрального банку.
Найбільш прямі методи широкого державного регулювання грошового обігу застосовуються в країнах з перехідною економікою або слабко розвитий фінансово-кредитною системою. Так, у країнах з перехідною економікою, де значну роль зіграє державний сектор, а ринкові інститути й механізми ще недостатньо сильні, найбільш доцільно застосовувати об'єднання прямих і опосередкованих інструментів регулювання обсягу й структури грошової маси. І необхідно помітити, що застосування прямих методів впливу грошово-кредитної політики може бути ефективною тільки на певних періодах економічного розвитку. Довгострокове їх використання приводить до того, що фінансово-кредитні інститути пристосовуються до їхнього впливу й сам вплив не тільки губить ефективність, але й породжує негативні слідства й протиріччя. Система опосередкованого регулювання грошового обігу включає три основних інструменти за допомогою яких Центральний банк здійснює свій вплив на грошовий ринок. В економічній літературі певні три основних інструменти грошово-кредитної політики, що проводить Центральний банк: 1) здійснення операцій на відкритому ринку; 2) регулювання норми банківських резервів; 3) регулювання норми дисконтної ставки відсотку на позики, які надаються Центральним банком.
Використання кожного інструменту визначає необхідність відповідного механізму його реалізації, що укладає інструментарій впливу на конкретні базові показники, зміну в яких впливає на грошову пропозицію.
Кожний метод опосередкованого регулювання може використатися як окремо, так і в сукупності з іншими, при чому, залежно від конкретної економічної ситуації й мети, що ставить перед собою грошово-кредитна політика на даному проміжку часу, комплексний або індивідуальний підхід у використанні методів може змінюватися. Застосування методів також залежить від впливу загальної соціально-економічної політики, що реалізується в країні. Як правило, у країнах з перехідною економікою важливим фактором, що визначає вибір методів грошової політики центральним банком є орієнтація на соціально-політичні процеси й протиріччя.
Найбільш вагомим методом грошово-кредитної політики є операції на відкритому ринку, що проводить Центральний банк. Проведення таких операцій, насамперед, визначає необхідність існування в країні розвиненого ринку державних цінних паперів. Ринок державних зобов'язань у сучасних умовах виконує разом з тим дві функції: обслуговує державний борг і використається як важіль грошово-кредитної політики. Ці дві функції не заперечують одна одну, а логічно доповнюють і взаємодіють. Так, операції, що проводить центральний банк на відкритому ринку, сприяють його розвитку й підвищують довіра до державних цінних паперів. Зростання кількості операцій на ринку цінних паперів породжує систему посередницьких структур, сприяє розвитку інфраструктури й технічного обслуговування за здійснення угод. Взаємозв'язок між даними функціями виявляється й у тім, що фінансування державних витрат через емісію цінних паперів приводить до збільшення обсягів загальної грошової маси, тобто, пропозиції грошей. Цей процес своєю чергою впливає на знецінення грошей і інфляцію. Тому проведення Центральним банком на відкритому ринку разом з тим операцій протилежного характеру дозволяє стабілізувати ринок в умовах покриття дефіциту державного бюджету.
Важливість фінансування дефіциту державного бюджету через розміщення державних позик визначається меншим рівнем інфляції в порівнянні з фінансуванням через емісію наявної маси. Обслуговування дефіциту бюджету за рахунок розміщення державної позики є найбільш високоефективною формою, що є проявом високого ступеня розвитку фінансово-кредитної системи і його інститутів, визначає фінансову можливість держави щодо забезпечення позики, підвищує його міжнародний кредитний рейтинг. Розвиток фондового ринку й проведення на ньому державою активної грошово-кредитної політики дозволяє максимально ефективно використати всі структурні елементи грошової маси й, насамперед, тимчасово вільні кошти населення і юридичних осіб. Це дозволяє підтримувати стабільні й оптимальні обсяги грошей в обороту, залучати додаткову кількість грошей через банківську систему й здійснювати при цьому контроль державою. Особливо важливий етап розвитку ринку державних цінних паперів для країн з перехідною економікою, оскільки вони постійно відчувають бюджетний дефіцит, а велика кількість грошових ресурсів, що перерозподіляється державою, використається не у виробничій сфері, а для сплати державної заборгованості й інших невиробничих витрат.[14 c.20-22]
Операції по купівлі центральним банком цінних паперів у комерційних банків і населення дозволяє здійснити додаткову грошову емісію за одночасного зростання купівельної спроможності населення й збільшення кредитних ресурсів комерційних банків.
Зворотна операція, у якій центральний банк продає цінні папери комерційним банкам і населенню має протилежний результат, що приводить до зменшення загальної долі ліквідності фінансових активів. Якщо комерційний банк купує в держави цінні папери, це впливає, насамперед, на зменшення його надлишкових резервів і відповідно його можливість до надання кредитів падає. Внаслідок цього маса грошей, що перебуває в обороту, а також ліквідний потенціал суб'єктів ринку знижується. Проведення центральним банком операцій на відкритому ринку дає можливість вирішити певні тактичні цілі грошово-кредитної політики, а саме:
- здійснення бездефіцитного фінансування державних витрат і, відповідно керування на цій основі державним боргом; - надання суб'єктам ринкової економіки високоліквідних і высоконадежных інструментів для тимчасового розміщення власних фінансових ресурсів;
- надання можливості центральному банку економічними коштами впливати на попит та пропозицію грошей;
- визначення коштами ринкового механізму реальної вартості державного боргу, а значить і цінних паперів, які його обслуговують. Певна на ринку ставка відсотку від цінних паперів держави є орієнтиром ринкового відсотку для інших (корпоративних і часток) інструментів фінансового й грошового ринків.
Іншим істотним фактором, що використається в грошово-кредитній політиці й впливає на грошову масу, є норма обов'язкового резерву. Норма обов'язкового резерву встановлюється рішенням центрального банку і є обов'язкової для всіх комерційних банків. Обов'язкові резерви - це частка банківських депозитів і інших пасивів, які акумульовані комерційним банком. Ця частка, відповідно до встановленим нормативам иd існуючого Законодавства мас зберігатися кожним комерційним банком на спеціальному рахунку центрального банку. Обов'язкові резерви, певні для комерційних банків створюють своєрідну систему захисту інтересів вкладників банку, вони підвищують ступінь надійності й ліквідності комерційних банків. Особливе значення страхування депозитів через створення обов'язкових резервів спішне проявляється в період фінансових криз і швидкого зростання інфляційних процесів.
Зміна норми обов'язкових резервів впливає на надлишкові резерви й відповідно на кредитоспроможність банку. Так, зменшення обов'язкової резервної норми переводить частина обов'язкових резервів у надлишкові, а ці самим збільшує кредитні ресурси банку й створює додаткову грошову масу в обороту. Якщо норма резерву підвищується, то частина надлишкових резервів використається для формування обов'язкових резервів, що приводить до зменшення кредитоспроможності банку. Зміна резервної норми впливає на можливість щодо створення кредитних ресурсів двома способами: 1) впливає на розмір надлишкових резервів; 2) змінює розмір грошового мультиплікатора.
Величина грошового мультиплікатора -m обернено пропорційною величиною норми обов'язкового відсотка ~ МR і може бути виражена формулою: m = 1/МR х 100.
Визначення кредитного мультиплікатора в грошовому вираженні має такий вид:
M = E x m = Е х 1/MR x 100
де: М - сума нових грошей, які створюються банками на основі даної суми наднормативних резервів E.
Зміна норми резерву як істотний інструмент грошово-кредитної політики, у різних країнах неоднакова. Так, низька резервна норма характерна для країн зі стабільною фінансово-кредитною системою. У країнах з перехідною економікою норма резерву досить висока, і її зміна відповідає стану кредитної
системи, наприклад, у період фінансової кризи восени 1997 р. Національним банком України резервні вимоги були збільшені з 11 відсотків до 15.[15 c.43-45]
2.2 Основні проблеми зміцнення банківської системи
Початок формування в Україні власної банківської системи ринкового типу був покладений Законом "Про банки й банківську діяльність", прийнятим Верховною Радою 20 березня 1991 р. В основу розвитку банківської системи України цим Законом були покладені принципи, загальновизнані у світовій практиці:
- дворівнева побудова;
- чітке функціональне розмежування між банками першого й другого рівнів;
- функціонування банків другого рівня на комерційних початках і на договірних відносинах із клієнтурою;
- ліквідація монополії держави на банківську справу, можливість створення комерційних банків різних форм власності, лібералізація банківської діяльності;
- організація державного контролю й нагляду за банківською діяльністю й накладення цього завдання на центральний банк;
- незалежність центрального банку від державних органів виконавчої влади;
- формування загальносистемної інфраструктури забезпечення банківської діяльності й ін.
На сформованій цим Законом правовій і концептуальній основі банківська система України за короткий строк пройшла складний, але досить результативний шлях розвитку. Найвагомішими є результати в інституційно-структурному її розвитку.
Народногосподарське значення банківського сектора України особливо помітно знизилося в 2004- 2005 роках. Один з ознак цього етапу - низький рівень банківського менеджменту. Це привело до банківської кризи й банкрутства окремих банків. Протягом 2004 року збанкрутували 12 банків. В 2005 році 20 банків були переведені в стан оздоровлення. Протягом 2006 року збанкрутувало 45 банків (пряме банкротсво), а 60 прибували в стані оздоровлення (сховане банкротсво). По даним Національного банку України, кількість проблемних банків становили 28. На початку 2008 року 23 банка проходили процедуру санації, 16 підлягали закриттю, 12 - визнані банкрутами.
Наведені цифри свідчать про ріст в українській банківській системі кількості випадків некредитоздатності. У період 2004-2005 років відбувалася зміна акціонерів багатьох банків, здійснювався продаж і перепродаж комерційних банків і їхніх філій.
Стабілізація рівня інфляції прискорила процес банкрутства комерційних банків. Головними недоліками банківської системи України залишалися - недостатність запасів капіталу в більшості банків;
- контроль процентних ставок через ставку рефінансування НБУ;
- доступ держави до безкоштовних кредитів;
- недостатнє дотримання принципів, що діють для банківської діяльності;
Що стосується інфраструктури банківської системи, те помітні успіхи досягнуті у формуванні механізму міжбанківських розрахунків, міжбанківського валютного ринку, ринку міжбанківського кредитування й рефінансування комерційних банків, у створенні системи банківського регулювання й контролю.
Певні успіхи досягнуті й у функціональному розвитку банківської системи. НБУ як центральний банк в основному опанував досить складним механізмом монетарного регулювання й досяг помітних успіхів у стабілізації національних грошей. Позитивний досвід НБУ нагромадив і в інших напрямках діяльності - у регулюванні валютних відносин, обслуговуванні державного боргу, організації банківського обліку відповідно до світових стандартів, у нормативно-правовому й методичному забезпеченні діяльності комерційних банків і т.п.. Значно розширилася сфера функціонування комерційних банків, і вони нагромадили коштовний досвід роботи не тільки на традиційних напрямках, а й у нові для них сферах діяльності - на фондовому й валютному ринках, у сфері міжнародних відносин, на ринку міжбанківських кредитів, у взаєминах із центральним банком, у банківському менеджменті й т.п..
Проте, банківська система України постійно натикається на серйозні перешкоди, які не тільки гальмують процес розвитку банківської системи, а й нерідко просто повертають його назад. Мова йде насамперед про глибоку системну кризу, що переживає економіка України протягом усього перехідного періоду. Вона виявилася в тривалому скороченні реальних обсягів виробництва, у хронічній розбалансованості державного бюджету, у високій інфляції й в обумовленому нею падінні рівня монетизації економіки. Всі ці процеси приводять до втрати грошових капіталів підприємницькими структурами, насамперед у малому й середньому бізнесі, згортання цього дуже важливого для розвитку банківської системи сектора економіки. При таких обставинах в Україні вкрай повільно розвивається попит на посередницькі послуги банків і економічних передумов для належного розвитку банківської системи. Тому, незважаючи на помітний ріст основних кількісних показників її діяльності, у цілому рівень розвитку банківської системи України, особливо на тлі банківських систем розвинених країн, є досить низьким.[16 c 5-11]
2.3 Шляхи покращення грошово-кредитної політики в Україні в умовах світової кризи.
Причиною світової фінансової кризи є надмірно ризиковані операції комерційних банків і відсутність належного ефективного контролю за ними з боку центральних банків та урядів різних країн, передусім США. На жаль, у тому числі й України. Зростання проблемних кредитів на іпотечному ринку США зумовило зростання вартості запозичень і обмеження доступу до зовнішніх кредитних ресурсів багатьом країнам, включаючи Україну. У зв'язку з цим українські позичальники потребують підтримки держави, оскільки вони зазнають труднощів із рефінансуванням своїх кредитних зобов'язань на зовнішніх ринках. Є підстави вважати, що фінансова криза - це насамперед криза влади, це наслідок неадекватності та неефективності державного управління. Слід відзначити, що в Україні кризові явища розвиваються не так за рахунок зовнішніх, як внутрішніх причин. Таких як:
1. Значне зростання обсягів зовнішньої заборгованості приватного сектору (до 100 млрд. доларів) внаслідок високих темпів кредитування за рахунок залучення кредитних ресурсів за межами країни, що є серйозною загрозою дестабілізації курсу гривні у зв'язку з необхідністю погашення великих обсягів короткострокового боргу (29 млрд. гривень) та у зв'язку із значним дефіцитом рахунку поточних операцій.
2. Невиправдано високий рівень доларизації та значні зобов'язання банків в іноземній валюті.
3. Виникнення дисбалансу між попитом і пропозицією іноземної валюти на міжбанківському ринку зумовило зниження курсу гривні.
4. Неадекватна й неефективна валютно-курсова політика, що спирається винятково на жорсткі монетарні антиінфляційні заходи, наслідком чого стало обмеження інвестиційних можливостей українських підприємств і втрата частини своїх коштів громадянами.
5. Неконтрольоване зростання імпорту в Україну, у зв'язку з чим негативне сальдо зовнішньої торгівлі досягло 12,5 млрд. доларів.
6. Розгортання кризи ліквідності в банківській системі України, зокрема, пов'язаного з рейдерською атакою на Промінвестбанк і наростанням паніки вкладників.
7. Зростання недовіри інвесторів до фінансової системи України, що зумовило вивезення капіталу і згортання інвестицій в Україну, відсутність сприятливих умов для зростання ділової активності і розвитку підприємництва.
Основні загрози на поточний момент такі:
- переростання банківської кризи у промислову;
- дефолт не лише по зовнішніх боргах держави, а й по зовнішніх боргах приватного сектору;
- масові банкрутства і зростання безробіття.
З метою недопущення наростання кризових явищ в банківській сфері та економіці загалом необхідно:
1. Створити національний стабілізаційний фонд (як мінімум 25 млрд. гривень) за рахунок надходження коштів від перевиконання доходної частини державного бюджету України, надходження коштів від приватизації, коштів Єдиного казначейського рахунку, нерозподілених залишків Резервного фонду Кабінету Міністрів України.
Кошти стабілізаційного фонду повинні використовуватись для надання кредитів для погашення й обслуговування кредитів, одержаних вітчизняними банківськими установами та суб'єктами господарювання в іноземних кредиторів, фінансування інвестиційних та інфраструктурних проектів загальнодержавного значення, кредитування проектів малого та середнього бізнесу, пов'язаних із створенням нових робочих місць.
2. Ту частину активів ризикових банків, яку нині рятує держава, необхідно націоналізувати. Комерційні банки, які прагнуть нагріти руки на кризі, мають бути покарані.
3. Розмір гарантування відшкодування коштів вкладників, включаючи відсотки, збільшити до 150 тис. гривень, у зв'язку з чим внести відповідні зміни до Закону України "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб".
4. Припинити дію Закону України "Про реструктуризацію боргових зобов'язань Кабінету Міністрів України перед Національним банком України", який було прийнято 20 квітня 2000 року під жорстким тиском МВФ, як одну із ключових умов отримання кредиту "стенд-бай".
5. Скасувати п. 6 ст. 15 Бюджетного кодексу України: "Емісійні кошти Національного банку України не можуть бути джерелом фінансування
дефіциту Державного бюджету України".
6. Скасувати ст. 54 Закону України "Про Національний банк України": "Національному банку забороняється надавати прямі кредити як у національній, так і в іноземній валюті на фінансування витрат Державного бюджету України".
7. Сформувати державний бюджет на 2009 рік з оптимальним дефіцитом, але обов'язково задіявши власні фінансові ресурси для його покриття.
Комплекс вироблених учасниками "круглого столу" рекомендацій спрямований на економіко-правове забезпечення антикризових заходів, підтримку сталого економічного розвитку, а також гарантування державою соціальних стандартів населенню України.
Практична реалізація запропонованих рекомендацій дасть можливість здійснити масштабні фінансові вливання в банківський та реальний сектори економіки, як це робиться в усіх розвинених країнах, дасть змогу використовувати грошову емісію, виходячи з гострих потреб національної економіки і в такий спосіб відчутно зменшити потребу в зовнішніх запозиченнях.
Висновок Кредитно-грошова політика покликана сприяти встановленню в економіці загального рівня виробництва, що характеризується повною зайнятістю й відсутністю інфляції.
При проведенні кредитно-грошової політики найбільш важливими активами Центрального банку виступають цінні папери й позички комерційним банкам. Кредитно-грошова політика здійснюється через складний ланцюг причинно-наслідкових зв'язків: політичні рішення впливають на резерви комерційних банків; зміни резервів впливають на пропозицію грошей; зміна грошової пропозиції міняє процентну ставку; зміна процентної ставка впливає на інвестиції й рівень цін.
Переваги кредитно-грошової політики складаються в її гнучкості й політичній прийнятності. Кредитно-грошова політика Центрального банку зіштовхується з рядом обмежень і проблем: надлишкові резерви, що з'являються в результаті політики дешевих грошей, можуть не використатися банками для розширення пропозиції грошей; викликане кредитно-грошовою політикою зміна грошової пропозиції може бути частково компенсовано зміною швидкості обігу грошей.
Керівні кредитно-грошові установи зіштовхуються з дилемою - вони можуть стабілізувати процентні ставки або пропозиція грошей, але не те й інше одночасно. Вплив політики дешевих грошей підсилюється супутнім розширенням чистого експорту, що, у свою чергу, прискорюється зниження процентної ставки в країні. Аналогічним образам політика дорогих грошей підсилюється звуженням чистого експорту. За певних умов може виникнути альтернатива - використати кредитно-грошову політику для впливу на вартість долара й тим самим для знищення дисбалансу торгівлі або ж використати кредитно-грошову політику з метою економічної стабілізації усередині країни.
Банківська система являє собою основну частину кредитної системи держави. Вона складається із двох рівнів: перший в Україні представлений Національним банком України, другий - комерційними банками. Сутність банківської системи укладається в системі взаємозв'язків на ринку банківських послуг, які дозволяють обслуговувати грошовий обіг і тим самим - підтримувати функціонування економіки держави.
Список використаної літератури:
1.Гроші та кредит: Підручник / М.І. Савлук, А.М. Мороз, М.Ф. Пудовкіна та ін.; За заг. ред. М.І. Савлука. - К.: КНЕУ, 2004. -c. 602 2.Гроші, кредит, банки: Підручник/Під ред. О.И. Лаврушина.-і Д34 2-і изд., перераб. і доп.-і М.: Фінанси й статистика, 2007.-c. 383 3. Величко О. Становлення і розвиток грошово-кредитної системи України //
Економіка України - 2001. - №5. - С. 13.
4.Вовчак О. Д. Банківська праворуч в Україні: стан, проблеми та перспективи розвитку // Фінанси України. - 2007. - № 10. - С. 118 - 122
5. Банки й банківські операції: Підручник /Під ред. Е. Ф. Жукова. - М.: ЮНИТИ. Банки й біржі, 2007. - C.264
6. Банківська справа / Під ред. Г. Н. Белоглазової і Л. П. Кроливецької. - Спб.: Питер, 2004. C.45-50
7. Дешеві гроші // Бізнес. - 2000. - №13. - С.58
8. Щетинін А. І. Гроші та кредит: Підручник/ А. І. Щетинін М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. -C. 429 9. 1. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л. - Ринок фінансових послуг: Термінологічний словник. Підручник - Львів: Бескид Біт, 2008.- C.544 10. Бисага Ю.М., Сідак М.В. - Банківське право України: Навчальний посібник- Ужгород: Ліра, 2007. - c.422 11. 3. Глущенко С.В. - Гроші та кредит: конспект лекцій - К.: Видивничий дім "Києво-Могилянська академія", 2007. -c. 86 12. Алєксєєв І.В., Колісник М.К. - Гроші та кредит: Навч. посіб. - К.:Знання, 2009. -c. 253 13. Грошово-кредитна політика в Україні / Стельмах В.С., Єпіфанов А.О., Гребеник Н.І., Міщенко В.І.- 2-е вид., перероб. і доп.- К.: Знання, 2003.- c.421 14. Патрикац Л., Компанієць. Проблеми та перспективи розвитку банківської системи України //Вісник НБУ, 2008. - №12. - С.20-22. 15.Розпусна Л. Комерційні банки в сфері фінансових послуг України // Банківська праворуч. - 2008. - № 5. - С. 43 - 45.
16. Геєць В. "Макроекономічн оцінка грошово кредитної та валютно-курсової політики України до і під час фінансової кризи"/ В. Геєць //Економіка України - 2009. - №2. - с.5-23.
4
Документ
Категория
Рефераты
Просмотров
119
Размер файла
68 Кб
Теги
kursova
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа