close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Юрій Дмитренко

код для вставкиСкачать
Життя і творчість
Юрія Дмитренка
Підготувала вчитель української мови та
літератури Великовисківської ЗШ І-ІІІ ст.
Панова Алла Миколаївна
« Я не можу,
Не вмію,
Не хочу
Сидіти без діла.
Забуваю про час, не рахую літа…»
Ю. Дмитренко.
Член Спілки письменників України, Спілки журналістів
України, Полтавської Спілки літераторів, лауреат обласних
журналістських премій – ім.Ю.Яновського (Кіровоградщина) та
Г.Яценка (Полтавщина). Неодноразовий лауреат
республіканських премій за кращий твір про міліцію. Є
засновником нового, оригінального напрямку національної
української детективної літератури.
«Село, що в пам'яті живе,
це – Хмельове.
Літа малі,
літа юначі
минули там,
хвилина наче ».
Спочатку в старших класах
Хмелівської середньої школи, яку
юнак закінчив із срібною медаллю, а
потім у Кіровоградському інституті
сільськогосподарського
машинобудування припадає
захоплення поезією, якій він тоді, на
жаль, не надавав ніякого значення.
Багато писав, за власним
визначенням, слабенько, але
надзвичайно емоційно. І про
літературу, як про покликання навіть
не думав.
Рядки з перших поезій Юрія
Дмитренка. Цікавий образ , як і в
десятках подібних творів. Але чомусь
російською мовою. Сам автор
переконливо пояснює :
« Перші мої спроби римувати були російською мовою під впливом
поезій М.Лермонтова, С.Єсеніна, В.Висоцького, котрі в
шкільні роки справили на мене надзвичайно сильне враження…
Під їх впливом я, власне, і почав писати».
Після школи російськомовний технічний інститут, потім завод,
армія – тут все від побутового спілкування до ділової
документації – російське. Але Іван Франко перші твори в
дитинстві написав німецькою. Що з цих спроб вийшло – ми
знаємо. Що вийде з Юрія Дмитренка – побачимо…
І період : до 1975 р. , коли юнак шукає себе в різних жанрах поезії,
нарисів, оповідань.
ІІ період: з 1975 до 1989рр. Це важливий період, адже в ці роки відбулося
самоутвердження в літературі, причому відразу в республіканському масштабі:
в столиці вийшла пригодницька повість «Скарби мовчать»(1985), у
Дніпропетровську книжка історичних нарисів «Червоний грозовій» (1987), а в
Харкові цикл нарисів та повість «Слідчий експеримент» (1989).
Найбільш інтенсивний і результативний період – ІІІ (1989-1994). У газетах
і журналах, окремими книжками друкують оповідання, повісті, перші романи.
Лише книг близько п'ятнадцяти . Спочатку вони з'являються у створеному
ним видавництві «Астрея», потім – видавництві «Полтавський літератор». Це
«Лісодубія», «Гонорар за злочин» (1990), «Смерть аноніма», «Замах на
слідчого», «Рекет», «Я, батько Махно…»(1992).
Останній період – період творчої зрілості, «час узагальнень, роздумів,
долання втоми й літературної кризи», яку письменник зумів подолати,
видавши нові твори «Смерть можна одурити…», «Операція Гривна», «Слідчий
Карий проти Лтавської мафії»(1995-1996), цілу низку публіцистичних та
історичних брошур із задуманої епопеї «Український вузол».
«Украдена ніч»
інтимна лірика. 2002р.
Від автора: «2001 рік виявився оком в який весна влила новий,
неочікуваний і тому вдвічі приємний, поетичний струмінь у мою
творчість. Наприкінці жовтня мені довелося два тижні пробути в
Києві. Тут на папір вилились кілька поем і десяток віршів. Рими
самі просилися на волю й мені не залишалося нічого іншого, як
фіксувати їх. До збірки увійшли також еротичні, хуліганські вірші,
зліплені жартома, як пародії, в піку поетичній моді останніх років».
«П'ятдесят…» Поеми. 2001р.
Від автора: «Пропоновані неширокому
читацькому загалу поеми, написані в різні
роки. Попри поширене переконання про
мене як чистого прозаїка, я завжди вважав
себе поетом і пишу вірші з дитинства.
Правда, майже не друкував їх. Я не дуже
високої думки про свій поетичний
потенціал, але все ж намагаюся писати
нетрадиційно, власним аритмічним стилем
зі рваними, кільцевими (далеким) римами,
часто виносячи рими у окремі висячі рядки,
що не характерно ні для класичної, ні для
сучасної літератури. Мені здається, що коли
рими зримі, короткі та ще кільцюються –
легше сприймається і читається поезія.
Ця збірка – моє щире слово до друзів,
своєрідна сповідь на межі тисячоліть, в рік
мого п'ятдесятиріччя».
Ліризм поезії Ю.Дмитренка, внутрішня гармонія образів,
простота форми, завжди привертали увагу композиторів до віршів
письменника. Тому зовсім не випадково на його вірші написано
ряд пісень , які досить часто звучать на обласному радіо.
Найбільш плідно поет працював з полтавським композитором
Нелею Щедрик. Саме у співпраці з нею було видано альбом –
збірник «Не відцвітай кохання» (2002).
Так з'явилися пісні «Українські вечори», «Гімн Полтаві», «Міст
розлуки», «Ностальгія», «Ой ці очі», «Лелеки», «Розлюбив» та
інші.
«Скільки журби, печалі, болю, відчаю, сліз нікому не помітних,
прихованих від світу відчула я в поезії «чистого прозаїка» і
намагалася передати мовою мелодії в цих піснях…» (Н.Щедрик).
« На жаль я не композитор і не співак, але мені болить те, що в
Україні рідко звучить українська сучасна пісня у якій не просто
бездумно повторюються слова, а є ще якісь почуття, образи чи
хоча б просто розумні думки. В цьому жанрі я починаю
працювати. З відчаю перед тотальною русифікацією нашої
естради і печалі за срібно – калиновим українським поетичним
твором».
(Ю.Дмитренко).
Повстанські пісні
Серед багатогранної поезії Ю.Дмитренка є дещо
несподіваний,але з огляду на стійкий історичний
інтерес письменника, цілком закономірний цикл
поезій названий автором «Повстанські пісні», з
невеликим уточненням: «Стилізація». Дійсно. Це
не зразки уснопоетичної творчості повстанців, а
своєрідні авторські твори.
Багато років працюючи над збиранням архівних
матеріалів для написання десятитомного романуепопеї «Український вузол», письменник
неодноразово зустрічався із зразками
повстанської поезії.
Для нас ці поезії цікаві, перш за все,своїм
змістом у якому авторські оцінки політичних
подій громадянської війни. Саме тому
«Повстанські пісні» Ю.Дмитренка ми повинні
сприймати як переспів, узагальнений тип
поетичної творчості українських повстанців.
«Проводжала мати
до лісу повстанця,
та й поклала пляшку
синові до ранця.
Вишиту сорочку,
червону хустину,
це тобі синочку
на чорну годину.
Даю тобі сину,
самогонку сиву,
не пить, не гуляти,
рани заживляти.
Червону хустину
щоб очі накрити
в смертну годину
як не будеш жити»
«Напишіть цикл романів. Українській літературі потрібен давно
вже свій Шерлок Холмс, а ви його можете створити …»
літературний «хрещений батько»
Володимир Малик
Юрій Михайлович прислухався до цієї поради, добре розуміючи, що у 8090 роки, роки перебудов, звичайна, незахищена людина потерпає від
злодіїв, спекулянтів, хуліганів, інших злочинців і прагне хоч у книзі
зустрітися з такими героями, які б були завжди напоготові стати на
захист скривдженої людини, закону, просто справедливості. Таким собі
уявляв і представив читачеві Дмитренко своїх героїв – капітана Карого,
майора Пилипенка, полковника Завагіна, лейтинанта Істоміна.
Створюючи такі образи, письменник врахував основні жанрові
художні особливості детективу: герой бездоганно позитивний,
сюжет динамічний,заплутаний, насичений таємницями,
випадковостями, небезпечними ситуаціями, ризикованими
вчинками. До того ж, якщо Холмс, Мегре, Коломбо блискуче
виконують свої професійні обов'язки у найвищих елітарних сферах
поодинці, то Дмитренкові детективи самовіддано працюють в
колективі, на людей звичайних, які не ублажають їх високими
приватними гонорарами.
Першою книгою Ю. Дмитренка, із серії детективів про Максима Карого стала повість
«Скарби мовчать» (1985).
1988р з'явилася наступна повість із запланованої серії під назвою «Розшук». Цього разу для
дітей та юнацтва.
1990 р. повість «Гонорар за злочин»
1990 р. повість – пересторога «Рекет»
1991 р. «Замах на слідчого»
Цілою обоймою невеличких повістей вийшла на читача книга «Смерть аноніма» (1991).
1992 р. повість «Слідами «чорної відьми».
1990 – 1992 рр. збірник коротких повістей «Ніхто нічого не бачив»
1994 р. пригодницький роман «Розшук злочинця
припинити»
1997 р. роман «Смерть можна одурити, або кримінальне
лото», повість «Операція «Гривна»
1995 р. роман «Слідчий Карий проти Лтавської мафії»
Детективні пригодницькі твори для дітей : «Версія для
комісара міліції», «Тайник у підземеллі», «Абсолютно
секретний агент», «Обшук без дозволу».
Витоки та підгрунтя роману – хроніки.
Від автора: «В 1976 р., в одному з сіл Маловисківського району, я
натрапив на учасника драматичних подій розстрілу бунтівних
селян 1918р. В с.Ерделівка, маєтку досить відомої і багатої в
царські часи сім*ї Ерделі. Написав невеличку замітку в районній
газеті, що стала першою моєю публікацією на історичну тему.
Робота в архівах вивела мене на тему національно – визвольної
боротьби українців проти більшовицького поневолення, якій
тепер присвячую весь свій вільний час.»
«Український вузол» досить оригінальний художньо –
документальний твір, що охоплює події з лютого 1917р. по наші дні.
Але світ поки що побачили лише 26 книг, що описують події в
Україні та Росії в період з1917 по тридцяті роки. До 1922р. хроніка
подана дуже детально, майже по дням. Після 1921р.
відслідковуються лише долі окремих героїв, їх дітей і внуків.
На даний час існує 10 томів роману, кожен том має 900- 1500
сторінок , ілюстрований 100 – 200 фотографіями, картами ,
схемами, портретами дійових осіб.
« Оскільки ця велетенська історична хроніка робилася
письменником, то попри свою монументальність всі
десять книг читаються, на відміну від робіт істориків
легко, з цікавістю, мають динамічні, напружені сюжетні
лінії. Робота Юрія Дмитренка –Думича унікальна й не має
аналогів в українській чи російській історичній літературі,
але навіть розпочати її видання в Україні нині дуже важко
через великий обсяг, а головне – брак коштів».
Голова Полтавської спілки видавців
Валентин Пузир
Тему боротьби за народне щастя продовжує
Ю.Дмитренко і в політичних романах написаних в
останні роки. В їх центрі реальні – політичні події
минулих президентських виборів, складні перепитії
сьогоднішнього політичного життя.
2005 рік з'являється роман – трилогія «Діоксиновий
присмак влади» про сучасні політичні події на Україні.
Кожна частина роману виходить окремою книгою,
перші дві («Діоксиновий присмак влади», «Час
політичних авантюристів») розповідають про
підготовку та проведення президентських виборів
2005р. Заключна частина, що має назву «Апельсинові
портфелі влади»,про Україну за перших днів
президентства В.А.Ющенка. В центрі розповіді критичний аналіз української дійсності, узагальнюючі
образи політичного оточення Президента, яке разом з
ним прийшло до влади.
Найбільш характерним зразком історичного роману
Ю.Дмитренка є «Легенда про гетьмана і Лузерію» яка
носить яскраво виражений дослідницький, етнографічний
та краєзнавчий характер, сприяє дослідженню
письменником свого історичного родоводу, історії козацтва
в цілому. Рід Дмитренка походить із старовинного села
Дмитренки (там зараз письменник проживає). Село
засноване у середині 16ст. Гетьманом Дмитром
Вишневецьким, коханій дружині якого Лузерії належали ці
землі. Юрія Дмитренка настільки зацікавила ця тематика,
як така, що пов'язана з походженням його роду, що він
присвятив їй історичний твір.
«Отаман Григор'єв» . Історичний роман, що розповідає про
шляхи політичного становлення, ідеологічну визначеність
Миколи Григор'єва. У своєму творі Ю.Дмитренко
використовує велику кількість документального матеріалу.
1973 року після закінчення Кіровоградського інституту
сільськогосподарського машинобудування працює інженеромконструктором на заводі «Хмільниксільмаш» (Вінниччина). Там у
місцевій газеті надрукував свій перший вірш «Пам'ятник»,
відвідував літоб'єднання «Криниченька» при хмільникскій
районці, де 15 серпня 1975 року побачив свій перший
журналістський доробок – замітку «На рушникові хліб і сіль».
Того ж літа одружився і переїхав з дружиною на батьківщину, де
почав працювати в штаті редакції Маловисківської районної
газети «Будівник комунізму», друкуючись одночасно і в обласній
газеті «Молодь України». Наступного року Дмитренка запросили
до обласної газети «Молодий комунар», він і по сей день вважає,
що то були найщасливіші в його журналістській долі роки.
Батьки, що виходили на пенсію, забажали повернутися на рідну
Полтавщину. Присутність єдиного сина біля старих була
обов'язковою . І молодші Дмитренки опинилися в Полтаві, а Юрій
Михайлович став заступником головного редактора полтавської
районної газети «Ленінськими шляхами». Це відбулося в травні
1980 року.
Журналістське посвідчення.
Своє громадянське призначення
Ю.Дмитренко бачить у служінні
народу України, відродженню
козацьких традицій. Себе вважає
етнічним козаком. Юрій
Михайлович є академіком, дійсним
членом Міжнародної академії
козацтва, головний отаман
Української козацької громади,
генерал козацтва, Президент
Полтавської академії козацтва.
В с.Дмитренки створив козацьке
братство імені Д.Вишневецького, що
діє альтернативно місцевим органам
самоврядування.
Склав програму розбудови
козацької України.
У березні 1990 р. Юрій Дмитренко заснував у
м.Полтаві інформаційно – видавниче агентство
«Астрея» (богиня справедливості), що почало видавати
книжки місцевих авторів. Згодом, 14 грудня 1991 р. на
базі «Астреї» було створено Полтавську Спілку
літераторів, головою якої було обрано Ю.Дмитренка.
Завдяки своїй видавничій діяльності ПСЛ делегатувала
чимало своїх авторів у Спілку письменників України.
Член Національної Спілки письменників України,
Національної Спілки журналістів як державний
службовець Дмитренко вимушений піти з
громадянської посади голови і члена ради ПСЛ, але
продовжує активну співпрацю з виплеканою ним
організацією літераторів Полтавщини.
Від автора: «Справжнє своє прізвище й ім'я
здебільшого використовую для художніх літературних
творів, а на публіцистиці, журналістських виданнях
ставлю «Максим Думич». А чому подвійне прізвище
Дмитренко – Думич? На мою думку, Дмитренків –
письменників і журналістів з'явилося багато. Навіть у
Національній спілці письменників їх не менше п'яти , а
серед газетярів – до десятка. Є навіть повні тезки. Дехто
видає себе за мене. Тому я був вимушений приєднати до
прізвища свій же псевдонім. І утворилося нове
прізвище, яке ні з ким не сплутаєш. Логічно?»
Автор
romanych_n
Документ
Категория
Презентации
Просмотров
224
Размер файла
7 129 Кб
Теги
дмитренко, юрій
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа