close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Diplom(69)

код для вставкиСкачать
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
"КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА"
Кафедра правового регулювання економіки
МАГІСТЕРСЬКА ДИПЛОМНА РОБОТА
за темою:
"СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ МАЛОЗАБЕЗПЕЧЕНИХ ГРОМАДЯН В УКРАЇНІ: ПИТАННЯ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ"
Студента 5 курсу 3 групи
спеціальність "Правознавство",8401
заочної форми навчання
Ширковець Євгеній Миколайович
Науковий керівник:
к.ю.н., старший викладач кафедри цивільного та трудового права
Кравчук Тетяна Володимирівна
______________________________
Рецензент:
______________________________
______________________________
______________________________
Рецензент:
______________________________
______________________________
_____________________________
Робота допущена до захисту в ДЕК "____" _______ 20___р.
Завідувач кафедри правового регулювання економіки,
д.ю.н., проф., член-коресподент НАН України Опришко В.Ф.________________________________
КИЇВ 2014
ЗМІСТ
Вступ......................................................................................................................3
Розділ І. Теоретичні аспекти дослідження проблем соціального захисту малозабезпечених громадян України ............................................................7
1.1 Аналіз основних правових категорій права соціального забезпечення: соціальний захист, соціальне забезпечення, соціальне страхування...........................................................................................................7
1.2 Історія розвитку законодавства України про соціальний захист малозабезпечених громадян..............................................................................23
Розділ ІІ. Структура та правове регулювання соціального захисту малозабезпечених громадян України ..........................................................32
2.1 Правове регулювання соціального захисту окремих груп малозабезпечених громадян України, їхня характеристика..........................32
2.2 Органи управління та соціальна підтримка в сфері соціального захисту малозабезпечених громадян України.................................................45
Розділ ІІІ. Міжнародний досвід та щляхи удосконалення вітчизняної системи соціального захисту малозабезпечених громадян .....................60
3.1 Норми міжнародного права про соціальний захист та страхування малозабезпечених громадян..............................................................................60
3.2 Дотримання забезпечення соціального захисту громадян в Україні згідно до норм міжнародного права.................................................................72
3.3 Шляхи удосконалення вітчизняної системи соціального захисту малозабезпечених громадян в Україні.............................................................77
Висновки.............................................................................................................84
Використана література.....................................................................................88
ВCТУП
Актуальність дослідження. Головною передумовою до становлення України як розвиненої соціальної демократичної країни є покращення та досягнення євро стандартів у соціальний сфері, які на сьогодні лише частково підкріплені практичними результатами. Постійні соціально-економічні зміни в законодавстві України постійно змінюють та докорінно впливають на більшість сфер соціальних відносин в країні. При дослідженні соціальних показників в Україні наявний певний рівень невідповідності в сфері соціального захисту громадян. Соціальний захист є важливою ланкою в забезпеченні нормального рівня відносин між державою та громадянином. Основний вплив стосується соціального захисту громадян в частині законодавства про рівень соціального захисту та забезпечення громадян в Україні, відповідно щодо належної допомоги з боку держави. Поступовий розвиток країни має на меті першочергово створити незалежну систему соціального захисту всіх верств населення, а саме тих, які постійно знаходяться на встановленій межі соціального забезпечення. Громадяни стають учасниками соціальних відносин за певних визначених обставин, що надає їм право на соціальних захист згідно норм чинного законодавства, яке гарантується відповідно Конституцією України [1], де зазначено Україну - незалежною, соціальною та демократичною державою.
Наявність соціальних програм має на меті через законодавство створювати дієву ланку соціального захисту громадян, які зазнають впливу мінімального прожиткового рівня, а отже виникає поняття ризику малозабезпеченості. Проте через суперечливість цих програм ми отримуємо колізійні ускладнення при застосуванні певних норм та прийнятих змін в законодавстві про соціальний захист малозабезпечених громадян та сімей в Україні. Незалежно від напряму зовнішнього інтегрування Україна має створювати та розвивати соціальну політику для громадян на рівні інших розвинених країн з урахуванням внутрішніх чинників, головним з яких виступає рівень соціальної захищеності населення. Національний соціальний захист малозабезпечених громадян має відповідати міжнародним стандартам соціального захисту. Відповідно практика застосування соціальних стандартів в основному забезпечується нормами міжнародного права, які грунтуються на застосуванні через значний досвід різних країн. Через забезпечення реально діючого механізму соціального захисту малозабезпечених громадян ми отримаємо чітко фіксовані результати, які стануть позитивними для економіки лише при належному нормативному опрацюванні та захищеності з боку держави, тобто наданні відповідних гарантій. Значну роль в соціальному захисті малозабезпечених громадян відіграє взаємодія на рівні секторів соціального захисту через право соціального забезпечення та соціальне страхування. Правове забезпечення має на меті створити діючу та постійно функціонуючу структуру соціального захисту. Страхування малозабезпечених громадян в Україні має на меті удосконалити та розвивати ринок соціального страхування на добровільних засадах та підтримці з боку держави. Ступінь наукової розробленості теми дослідження. Соціальному захисту малозабезпечених громадян в тій чи іншій мірі приділяли увагу багато правознавців. Багатоаспектність права на соціальний захист різних категорій громадян пояснюється тим, що його вивчення відбувалося як у юриспруденції, так і в рамках філософії, економічної теорії, соціології, психології, фізіології.
Вагомий внесок у вивчення теоретичних основ і аспектів соціального захисту громадян в цьому числі малозабезпечених верств населення здійснили такі правознавці як В. С. Андреєв, І. С. Андрієнко, О. В. Боков, К. С. Базилевіч, Н. Б. Болотіна, К. М. Гусов, П. П. Глушенко, Ф. Дідьє, В. М. Дурденевский, Д. Є. Кожевніков, Л. В. Кулачок, О. Е. Мачульска, З. В. Медвідь, В. П. Нагребельний, О. А. Парягіна, Л. І. Проніна, Б. І. Сташків, С. О. Сільченко, О. У. Хомра, В. Г. Чепінога, В. Ш. Шайхатдінов та ін.
Проте комплексної розробки та розгляду проблеми соціального захисту малозабезпечених громадян в правовій науці на сьогодні недостатньо. Більшість розробок з вивчення зазначеного права в сучасних умовах розроблялося фрагментарно або стосувалось лише його окремих елементів. Багато змістовних аспектів права на соціальний захист різних категорій громадян мають нормативну неузгодженість. Об`єктом дослідження є суспільні відносини щодо соціального захисту малозабезпечених громадян в Україні, нормативне регулювання реалізації права на соціальний захист малозабезпечених громадян в Україні. Предмет дослідження становить сукупність норм конституційного, трудового, цивільного, адміністративного, сімейного та інших галузей і підгалузей української системи права, які здійснюють правове регулювання права на соціальний захист малозабезпечених громадян в Україні.
Мета та завдання дослідження. Метою дослідження є грунтовне вивчення соціального захисту громадян, а саме малозабезпечених громадян в Україні та відповідно до нових соціально-економічних, правових реалій українського суспільства і вироблення на цій основі науково-практичних рекомендацій щодо вдосконалення законодавства і практики його застосування у цьому напрямку.
Досягнення зазначеної мети обумовлено постановкою і вирішенням таких завдань: 1. Вивчити та проаналізувати основні правові категорії права соціального забезпечення: соціальний захист, соціальне забезпечення, соціальне страхування. 2. Визначити сутність правового регулювання малозабезпечених громадян в Україні, та відповідних органів управління. 3. Розглянути поняття малозабезпеченості та розкрити його зміст.
4. Провести аналіз поняття малозабезпеченості. 5. Охарактеризувати питання узгодження правозастосовної практики України з загальновизнаними міжнародними стандартами права про соціальний захист малозабезпечених громадян.
Сформулювати рекомендації щодо вдосконалення українського законодавства про соціальний захист малозабезпечених громадян та відповідного правового регулювання. Методологічну базу дослідження становлять загальнонауковий діалектичний метод пізнання в поєднанні з іншими методами: історичним, порівняльного правознавства, формально-юридичним, статистичним.
Теоретичну основу дослідження склали праці вітчизняних та зарубіжних вчених, що стосуються різних аспектів проблеми, яка розглядається, а також публікації в наукових виданнях, що висвітлюють питання поняття, змісту та реалізації права на соціальний захист маолзабезпечених громадян в Україні. Наукова новизна дослідження. Робота являє собою наукове дослідження поняття та сутності соціального захисту малозабезпечених громадян в Україні, а також основних аспектів його реалізації в вітчизняному праві.
Структура дослідження. Дипломна складається з вступу, трьох розділів, що включають в себе сім підрозділів, висновків, списку нормативних джерел та літератури (73 найменувань). РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ МАЛОЗАБЕЗПЕЧЕНИХ ГРОМАДЯН В УКРАЇНІ 1.1 Аналіз основних правових категорій права соціального забезпечення: соціального захисту, соціального забезпечення, соціального страхування.
Головною особливістю системи соціального забезпечення громадян України на даний момент є її реформування, відповідно їй притаманні як нові, так і старі елементи. Відповідно з початком процесу цього реформування малося на меті створити систему відносин, яка б дозволяла всебічно підтримувати громадян на соціальному рівні незалежно від фінансових можливостей та потреб, тобто за наявності доходу чи відсутності певних фінансових можливостей отримувати певні послуги гарантовані державою, пакет соціальних послуг. Право соціального забезпечення, яке Україна отримала з радянських часів та мало адміністративний характер, надало поштовх на розвиток соціального страхування та захисту створюючи систему соціального страхування. Саме тому дослідження категоріального апарату соціальної сфери на сьогодні є актуальним. Визначення самого поняття "соціальне забезпечення", що означає одну з форм соціального захисту громадян, офіційно закріплене у міжнародному Пакті про економічні, соціальні та культурні права, ухваленому Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року та відповідно набрав чинності 03 січня 1976 року [41]. Відповідно до ст. 9 даного документу " держави, які беруть участь у цьому Пакті, визначають право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування," що було схвалено Верховною Радою України в Концепції соціального забезпечення населення України від 21 грудня 1993 року [31].
Як правову категорію в соціальній сфері соціальне забезпечення досліджували багато вчених: В. С. Андреєв, Н. Б. Болотіна, К. С. Батигін, Б. І. Сташків, Л. І. Проніна, К. М. Гусов, В. Ш. Шайхатдінов та інші. Ще радянський вчений В.С. Андреєв, запропонував розглядати поняття cоціального забезпечення, як сукупність певних соціально-економічних заходів, пов'язаних із забезпеченням матері і дитини, громадян у старості та при непрацездатності, з медичним лікуванням і обслуговуванням як важливим засобом профілактики і відновлення працездатності [51, с. 30].
Вчений К. М. Гусов відзначає, що соціальне забезпечення - є формою вираження соціальної політики держави, спрямованої на матеріальне забезпечення певних категорій громадян за рахунок коштів державного бюджету і спеціальних позабюджетних державних фондів, у випадку настання обставин, що визнаються державою на даному етапі розвитку соціально значимими. Тобто наявна мета вирівнювання соціальногго положення цих громадян у порівнянні з іншими членами суспільства [56, с. 156].
На думку Проніної Л. І., "соціальне забезпечення - це є система заходів щодо розподілу, перерозподілу та створення матеріальних благ, які надаються тільки непрацездатним громадянам". [68, с. 5].
Досліджуючи поняття "соціального забезпечення" науковець Б. І. Сташків розглядає його як - види та форми матеріального забезпечення, що надаються на умовах, які передбачені законом чи договором, із спеціально створених для цього фондів особам, які через незалежні від них життєві обставини не мають достатніх засобів до існування [ 69, с. 25]. На думку О. Є. Мачульської, соціальне забезпечення - це відносини щодо розподілу позабюджетних фондів соціального призначення і перерозподілу частини державного бюджету з метою задоволення потреб громадян у випадку втрати джерела до існування, понесення додаткових витрат чи відсутності необхідного прожиткового мінімуму з об'єктивних, соціально значимих причин [63, с. 208].
На сьогодні при реформуванні галузі права соціального забезпечення відповідно у право соціального захисту досі залишились складнощі нормативного характеру, а саме:
- досі відсутній системний акт, який би в повній мірі визначав загальні принципи положень правового регулювання відносин щодо соціального захисту;
- перенасиченість, складність та заплутаність нормативного матеріалу;
- наявна відсутність стабільності та послідовності при запровадженні нових належних принципів при створенні системи соціального захисту та її складових елементів;
- неузгодженість та невизначеність термінів та понять.
Впорядкування системи соціального захисту має бути не тільки на рівні правового кола, а також залежно від напрямку розвитку та узгодженості соціального законодавства з іншими галузями права відповідно. Розглянемо на законодавчому рівні визначення "соціального захисту" для різних категорій громадян. Прийнята Конституція України від 28 червня 1996 року в статті 46 повністю на нормативному рівні закріпила право громадян на соціальний захист і встановила, що це право включає право на забезпечення громадян у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості
та в інших випадках, передбачених законом [1].
Згідно до ст. 4 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 1991 року "Соціальний захист інвалідів є складовою діяльності держави щодо забезпечення прав і можливостей інвалідів нарівні з іншими громадянами та полягає у наданні пенсії, державної допомоги, компенсаційних та інших виплат, пільг, соціальних послуг, здійсненні реабілітаційних заходів, встановленні опіки (піклування) або забезпеченні стороннього догляду" [ 5 ].
В ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 1992 року де зазначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом [ 24, с. 1].
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" питання соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей ґрунтується на принципах: законності, демократизму, рівності, поваги до особистості, визнання честі та гідності, забезпечення основних прав і свобод людини [22 ].
В пояснювальній записці до проекту Закона України "Про засади соціального захисту населення" наводиться визначення соціального захисту, тобто соціальний захист - діяльність держави з реалізації соціальної політики через систему законодавчо закріплених соціальних, економічних, правових, організаційних і технічних заходів суспільства, спрямованих на соціальну підтримку громадян, що перебувають у складних життевих обставинах, шляхом, попередження, пом'якшення або ліквідацію соціальних ризиків, здійснюваних на державному та місцевому рівнях з метою забезпечення державних соціальних гарантій та державних соціальних стандартів, гарантованих мінімально достатніх умов і рівня та якості життя, підтримки життедіяльності громадян [ 26, c. 13]
Поняття "соціальний захист", як правова категорія досліджувалося рядом вчених, а саме Н. Б. Болотіна, І. С. Ярошенко, С. М. Пилипко, Б. І. Сташків, О. М. Пономаренко, Л. В Кулачок та інші. Наявність постійного вивчення з боку науковців питання соціального захисту населення робить його більш відповідаючим сучасним економічним реаліям та послідовним відповідно.
Науковець В. П. Нагребельний в праці за участі Н. Б. Болотіної спільно зазначають таке визначення поняття "соціальний захист - це діяльність держави, спрямована на забезпечення реалізації пріорітетних завдань соціальної політики, найважливіших соціальних прав кожного члена суспільства"[66, с. 275]. В інший праці Н. Б. Болотіної, а саме в монографії зазначено, що "як одна з найважливіших соціальних функцій держави, соціальний захист - система економічних, організаційних, юридичних заходів, спрямованих на забезпечення основних соціальних прав людини та громадянина в державі [ 54, с. 76].
На думку російського вченого В. Ш. Шайхатдінова, соціальний захист - діяльність держави й органів місцевого самоврядування, громадських організацій, підприємств, спрямована на створення сприятливого для людини середовища, охорону материнства та дитинства, надання допомоги сім'ї, охорону здоров'я громадян, професійну підготовку громадян, забезпечення зайнятості населення, охорону праці, регулювання заробітної плати і доходів населення, забезпечення громадян житлом, регулювання права власності держави, матеріальне обслуговування та забезпечення непрацездатних, інших громадян, які потребують соціальної підтримки [73, с. 27]. В своїй дисертації Л. В. Кулачок відзначає, що "у більш загальному розумінні соціальний захист можна визначити як обов'язок суспільства, який реалізує держава, щодо утримання конкретної категорії громадян в особливих випадках та особливими засобами за рахунок суспільства" [62, с. 12]. Розглянемо співвідношення соціального захисту та соціального забезпечення через правове регулювання в міжнародному досвіді, провівши порівняння на прикладі конвенції МОП № 102 "Про мінімальні норми соціального забезпечення" [ 42 ] від 1952 року , яка дає нам перелік 9 видів соціального захисту: медичне обслуговування, допомога по безробіттю, допомоги для громадян пенсійного віку, допомоги у зв'язку з травмами на виробництві, допомога у разі вагітності та пологів, допомога при хворобі, допомоги сім'ям та інвалідам. Тобто МОП встановлює види соціального захисту в залежності від наявності соціальних та несоціальних факторів. Відповідно до матеріалів ми можемо зазначити про відмінність в понятійному сенсі щодо соціального захисту та соціального забезпечення, оскільки соціальний захист може мати своїм об'єктом суспільні відносини не пов'язані з соціальним забезпеченням. Звісно Конвенція МОП № 102 "Про мінімальні норми соціального забезпечення" не може розглянути всі проблеми соціального характеру, де потрібен соціальний захист громадян, проте вона розрахована на можливість застосування її в країнах де широко стоїть питання розвитку соціальних відносин та належного регулювання їх в суспільстві [42]. Відповідно до схваленої 24 жовтня 1994 р. канадської програми співробітництва у сфері праці 30 липня 1998 р. було прийнято Меморандум про співробітництво між Міністерством соціальної політики України та Міністерством розвитку людських ресурсів Канади у сфері праці та соціального захисту. У ньому визначено, зокрема, галузі та форми співробітництва щодо зайнятості громадян договірних держав. Україна уклала Угоди про працевлаштування і соціальний захист громадян із Молдовою 1993 р., Росією 1993 р., Білоруссю 1995 р., Вірменією 1995 р., Латвією 1997 р., про взаємне працевлаштування працівників з Польщею 1994 р., Протокол із Чехією 1996 р., угода з Литвою 1997 р. Ці угоди поширюються на осіб (далі - працівники) та членів їхніх сімей, які є громадянами або постійно проживають на території однієї з договірних держав та здійснюють свою трудову діяльність на умовах наймання на підприємствах, в організаціях, установах усіх форм власності (далі - працедавці) іншої держави. Саме прийняття Конституції України та ухвалення системних правових актів, якими поступово було реформовано радянське соціальне страхування та пенсійне забезпечення й упроваджено загальнообов`язкове державне соціальне страхування та загальнообов`язкове державне пенсійне страхування [1, с. 46]. Відповідно тепер за основним законом встановлюється, що це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств та установ, організацій та окрім бюджетних - інших джерел соціального забезпечення; при створенні мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Відповідно пенсії та інші види соціальної допомоги з виплатами мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Питання розвитку та досягнення належного рівня соціального захисту залежить від розвитку та створення нових механізмів досягнення в цій сфері. На даному етапі в Україні створено численне соціально-захисне законодавство, яке закріплює умови і порядок надання населенню соціальних грошових виплат і соціальних послуг. Проте в цій системі немає єдиного правового акта, який закріпив би загальні засади соціального захисту, все ж наявні системний характер актів, що врегульовують відносини у сфері соціального захисту, та їх наявне функціональне "згруповання", яке спрямоване на захист населення від негативних наслідків настання соціальних ризиків.
На сьогодні сама система соціального захисту в Україні включає в собі дві підсистеми - державну систему соціального захисту і недержавне соціальне забезпечення. Відповідно система соціального захисту - є системою юридичних норм, які регулюють відносини щодо організації фінансування і надання матеріального забезпечення, матеріальної підтримки і соціальних послуг ( соціального обслуговування та утримання) населенню для захисту від можливих негативних наслідків соціальних ризиків.
Державний соціальний захист у свою чергу складається з трьох підсистем: загальна система соціального захисту (загальні умови для всього населення, які реалізовуються через соціальне страхування і державну соціальну допомогу); спеціальний соціальний захист (для окремих категорій осіб за їх професійним статусом); додатковий соціальний захист (для окремих категорій осіб за їх соціальним статусом).
Кожна з наявних та названих ланок утворює окрему, відмінну від інших, організаційно-правову форму соціального захисту, яка функціонує на підставі відповідних нормативно-правових актів та забезпечення визначеними фінансовими джерелами. Відповідно до Концепції соціального забезпечення населення України [30, с. 3], де вперше визначалися основи правової та нормативної бази соціального забезпечення населення, механізми, які відповідно виходячи з можливостей економіки, забезпечують дотримання державних гарантій щодо:
- реалізації прав громадян на працю і допомогу з безробіття;
- оплати праці та мінімального розміру заробітної плати;
- підтримання життєвого рівня населення шляхом перегляду мінімальних розмірів основних соціальних гарантій в умовах зростання цін на споживчі товари і послуги;
- надання державної допомоги, пільг та інших видів соціальної підтримки малозабезпеченим громадянам і сім`ям з дітьми;
- матеріального забезпечення у разі досягнення пенсійного віку тощо. Отже, соціальний захист населення - сукупність соціально-економічних заходів, які проводять держава і суспільство, має забезпечувати надання оптимальних умов життя, задоволення потреб, підтримку життєзабезпечення і дієвого існування особливості, різних соціальних категорій і груп. Крім того такий захист повинен бути спрямованим проти ситуацій ризику в нормальному житті громадян. Нового впливу від нової соціальної політики держави отримала й сфера соціальних відносин, а саме нового змісту набули суміжні поняття та винекнення нового змісту зокрема в поняттях "соціальне страхування", "соціальна допомога", "соціальний ризик", "соціальна справедливість" та інші.
Зазначимо, що окрім соціального забезпечення соціальний захист включає в себе й іншу важливу складову, а саме соціальне страхування, яке також не є новим поняттям проте також набуває нового змісту . Ми вважаємо соціальне страхування досить важливою ланкою соціального захисту соціально-суспільних відносин в повсякденному житті, побуті та трудових відносинах. Cоціальне страхування спрямоване на відновлення економічно активного, працездатного населення завдяки гарантованому матеріальному забезпеченню громадян, які допрацювали до пенсійного віку.
Зазначимо, що згідно до статті 1. " Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування " від 14.01.1998 року, загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом [33, с. 12].
В статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" від 3 червня 2008 року N 309-VI року зазначено загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням - матеріальне забезпечення громадян у зв'язку з втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї), вагітності та пологів, часткову компенсацію витрат, пов'язаних із смертю застрахованої особи або членів її сім'ї, а також надання соціальних послуг за рахунок бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, що формується шляхом сплати страхових внесків роботодавцем, громадянами, а також за рахунок інших джерел [25]. Незалежно від законодавства України, розглядали та досліджували соціальне страхування багато вчених, серед яких: О. В. Боков, О. Є. Губар, Ф. Дідьє, А. М. Загородній, Є. П. Пугач, В. Г. Чепінога та інші.
Ф. Дідьє у своїй публікації зазначав, що створення ефективної системи соціального страхування належить до першочергових завдань України [50, с. 6]. О. В. Боков в дисертаційній роботі визначає, що соціальне страхування - є провідною організаційно-правовою формою соціального забезпечення, яка гарантує особам право на соціальне забезпечення та профілактику соціального страхового ризику за рахунок страхових коштів [55, с. 8].
У працях, з приводу розгляду поняття "соціального страхування" науковець К. С. Базилевіч висловлюється так: "Соціальне страхування - це гарантована державою система матеріального захисту громадян у разі тимчасової втрати працездатності, при досягненні похилого віку, а також система інших заходів, спрямованих на матеріальне, культурне-побутове та оздоровчо-профілактичне обслуговування" [53, с. 16].
Науковець В. Г. Чепінога розглядає соціальне страхування як систему повного або часткового фінансового відшкодування фізичним особам певних життевих ризиків: тимчасової втрати працездатності, старості, інвалідності, втрати годувальника [72, с.17]. Провівши та аналізуючи поняття "соціальне страхування" надані різними науковцями, я дійшов до висновку, що поняття "соціальне страхування" є дійсно вужчим від поняття "соціальний захист", тому відповідно є складовою та входить до складової соціального захисту. Розгляд питання про страхування в соціальній сфері на сьогодні має й подальший розвиток, оскільки поняття взаємного страхування в Україні тільки отримує подальший розвиток. тому вже в п. 2 розділу 5 Концепції розвитку страхового ринку України (мала місце до 2010 року) передбачала вперше на нормативн, які набули значного впливу та поширення в АПК України [30, с. 5].
Проте на сьогодні надзвичайно важливою є саме система державного соціального страхування та її фінансова ситуація в бюджетній сфері. При наявності різних економічних чинників, які негативно впливають на сферу соціального страхування все ж таки лише держава може законодавчо захистити життя людей від різних можливих соціальних ситуацій ( фінансова скрута, безробіття, зубожіння). Через державний бюджет, а саме через падіння загального рівня доходів та диференціації різних верств щодо доходів виникають питання до бюджетного забезпечення соціальної сфери. У країнах з розвиненою економікою досягнення високого рівня зайнятості населення - є однією з основних цілей в макроекономічній політиці держави. Для цього існує загальна система заходів для регулювання концепції стимулювання економічного зростання, підвищення ефективності виробництва і продуктивності праці. Дані складові концепції і розглядаються як найважливіші умови підтримання і створення додаткової зайнятості громадян в більшості країн з розвиненою економікою, до яких й відноситься Україна. Розглянувши таке поняття як "соціального страхування" та теоретичні матеріали різних науковців ми робимо висновок, що "соціальне страхування" є набагато вужчим, ніж поняття "соціальний захист" і відповідно входить до соціального захисту як складова. На сьогодні соціальне страхування можемо охарактеризувати через здійснення та виконання його головних функцій, а саме: збирання, діяльність щодо обліку та розподілення фінансового ресурсу, акумулювання його для належного рівня захисту працівника від втраченої заробітної плати або в наслідок негативних наслідків соціальних ризиків. Належність виконання обумовлених необхідних послуг громадянам, які цього потребують. Таким чином виділяється : - чіткий розподіл відповідальності матеріального характеру між
державою, роботодавцями та працівниками на підставі можливого співставлення видів фінансування: солідарного, колективного та індивідуального ;
- наявність повної відповідальності за ухилення від покладених на них обов'язків; - фінансові ресурси соціального страхування мають стати відокремленими від державних та суспільних ресурсів;
- управління має здійснюватися на паритетних засадах зацікавлених сторін .
На сьогодні керуючись основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування передбачається введення загальнообов'язкового медичного страхування. Застраховані громадяни виступають суб'єктами, а відповідний цільовий фонд - страховиком. В даній нормі законодавства встановлюється та визначається система прав та обов'язків, відповідних гарантій. Вони гарантують надання саме соціального захисту з матеріальним забазпеченням громадян в страховому випадку хвороби, часткової чи тимчасової, повної втрати працездатності. Також відноситься до страхового випадку втрата годувальника, настання безробіття з неналежних обставин від них, настання старості та інші передбачені законом випадках. Дане забезпечення відбувається за рахунок коштів з фондів, які формуються завдяки страховим внескам від громадян, роботодавців, бюджетних та небюджетних джерел передбачених законом . В наш час дана форма страхування, медичне страхування ще не набуло обов'язкового характеру. Саме медичне страхування відтепер по суті приймається разом з соціальним страхуванням головним чином для здійснення охорони здоров'я. Відтепер громадянам надається важливий елемент щодо захисту від ризиків загрози здоров'ю людини та її життю. Для системи охорони здоров'я даний прогрес має перспективу для майбутнього. Тобто гарантування забезпечення належної допомоги при настанні обумовлених обставин, а саме настання непередбачуваного або нещасного випадку чи хвороби людини. На сьогодні ми маємо ще досі поняття безоплатного медичного обслуговування, яке вже не відповідає необхідним на сьогодні реальним відносинам між населенням та працівниками медичних закладів. Знову ж ми отримуємо негативні відносини через відсутність відповідальності та жорсткого регулювання за характером цих відносин в основі на нормативному рівні. Внесенням змін до Закону України " Про екстренну медичну допомогу" від 18.06.2013 року Верховною Радою України, а саме поправки про внескі благодійності, але без належного контролю це перетворило питання благодійних внесків на "добровільні" внескі на розвиток медицини вцілому [4, с. 7]. Покращення ситуації з забезпеченням належного рівня допомоги щодо надання медичних послуг має забезпечити медичне страхування через надходження від нього.
Важливою соціальною складовою в сфері захисту виступає соціальна допомога. Питання соціальної допомоги також досліджували вчені, серед яких Н. Б. Болотіна, Б. І. Сташків, П. А. Шевчук, П. Д. Пилипенко та інші. Проблемність питання постає саме в наявності певних протиріч в різних нормативних актах саме в тлумаченні. Тому на сьогодні після розгляду законодавства України та норм міжнародно-правових актів у сфері соціального захисту маємо можливість розглядати соціальну допомогу у таких значеннях: * соціальна допомога як перелік засобів задля соціальної підтримки незахищених верств населення за рахунок коштів місцевих та державного бюджетів, бо підтримка здійснюється у різних формах, наприклад, грошова допомога, субсидії та інші; * тоді вона виступає однією з організаційно правових форм соціального захисту; * під поняттям "соціальної допомоги" можемо розглядати грошові виплати фізичним особам при настанні визначеного соціального ризику, здійснюються в межах системи соціального страхування, які відповідно з державного бюджету [14. с. 7].
Ми маємо відзначити важливість дослідження питання "малозабезпеченості". На сьогодні це питання є соціально-значимим, оскільки саме в Україні значна кількість населення мають низький рівень доходів та відповідно знаходяться поруч з межею бідності. Згідно нормативних актів, малозабезпеченість визначається через встановлений мінімальний прожитковий рівень тобто наявність фінансових доходів громадян відповідно. Звісно дана межа є мінімальною та вираховує лише й мінімальні потреби для існування громадян, проте наявність такої підтримки з боку держави вже є позитивним фактором. В статті 1 Закону України "Про межу малозабезпеченості" від 4 жовтня 1994 року зазначено, що межа малозабезпеченості - це величина середньодушового сукупного джоходу, який забезпечує непрацездатному громадянові споживання товарів і послуг на мінімальному рівні, встановленому законодавством [20, с. 382].
Згідно до ст.1 Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" від 1 червня 2000 року малозабезпечена сім'я це сім'я, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний доход нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї [9]. Розмір державної соціальної допомоги визначається відповідно як різниця між прожитковим мінімумом для сім'ї та її наявним середньомісячним сукупним доходом, який обчислюється за методикою, встановленою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, але цей розмір не може бути більшим 75 відсотків прожиткового мінімуму для сім'ї. В статті 1 Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" зазначено, що середньомісячний сукупний дохід сім'ї це обчислений у середньому за місяць доход усіх членів сім'ї з усіх джерел надходжень протягом шести місяців, що передують місяцю звернення за призначенням державної соціальної допомоги [9]." Право на цей вид допомоги згідно до законодавства мають ті малозабезпечені сім'ї, які постійно проживають на території України відповідно. На сьогодні, серед українських науковців питання щодо визначення розміру доходу, розрахунку економічного та трудового потенціалу сім'ї як підстав для отримання державної соціальної допомоги починають досліджуватись більш ширше. Окремі структурні елементи поняття малозабезпеченість знайшли втілення у роботах таких вчених, зокрема К. М. Гусов, Т. В. Деркачової, Д.Є. Кожевнікова, А.М. Лушнікова, О. Є. Мачульської, О. У. Хомра. К. М. Гусов наводить приклад реального контролю за необхідністю громадянина на призначення йому допомоги по малозабезпеченості, а також підтримує таку практику де особи, які звертаються за соціальною допомогою по малозабезпеченості не повинні мати ощадних вкладів, цінних паперів на суму, що перевищує соціальний мінімум в трикратному розмірі, а для пенсіонерів та інвалідів в шестикратному та свобідної житлової площі [57, с. 92].
В своїй дисертаційній праці Д.Є. Кожевніков зазначає розгляд питання про перелік майна в громадян, які претендують на соціальний захист як малозабезпечені, а саме детально вивчати питання наявного майна у власності громадян, як рухомого так і нерухомого [61, с. 34].
В своїх дослідженнях О.У. Хомра розглядає та вивчає пасивні дані претендуючих громадян на соціальний захист по малозабезпеченості, а саме їхню діяльність щодо пошуку роботи, низький рівень організації, брак ресурсів для соціальної мобільності, неорганізованість їх тощо. Відповідно вважає малозабезпеченість соціальним станом з певними внутрішніми проблемами, які мають місце приблизно в половині випадків [71, с. 41 ].
Розглянувши теоретичні матеріали та наукові дослідження щодо питання малозабезпеченості, яке має вивчатися більш широко саме через державне регулювання, відповідно дана діяльність в сфері соціальних відносин має значний вплив на соціальну складову захисту малозабезпеченого населення. Взагалі розвиток в нашій державі соціального захисту населення є позитивним, що відповідно потребує подальшого розвитку та вдосконалення нормативної бази. Необхідно законодавчо узгодити поняття "соціальний захист", розтлумачити певні невідповідності щодо його складових з узгодженим тлумаченням наукових думок, необхідного фінансового забезпечення з боку держави оскільки це стримує розвиток державної політики регулювання в соціальний сфері.
1.2 Історія розвитку законодавства України про соціальний захист малозабезпечених громадян
Конституція України визнала право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, пенсії, інші види соціальних виплат та допомог, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст. 46); для громадян, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону (ст. 47); право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї (ст. 48); право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49); сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ст. 51); право дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, на державне утримання та виховання (ст. 52); право на доступну і безоплатну освіту у державних та комунальних навчальних закладах та інше [1].
Проте соціально-захисна діяльність України як незалежної держави, по суті, розпочалася ще до набуття незалежності, після ухвалення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 р. Скерування держави на соціальний захист найбільш незахищених категорій громадян переконливо видно з тих законодавчих актів, які були ухвалені спочатку Верховною Радою УРСР, а після набуття незалежності 24 серпня 1991 р. - Верховною Радою України. 1 березня 1991 р. прийнято Закон України "Про зайнятість населення" (втратив чинність), у якому розглядається поняття безробітного та передбачено порядок надання підходящої роботи, навчання і перенавчання громадян, соціального захисту них [6, с. 32].
Закон УРСР "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 р. передбачив нове, відповідно до міжнародних стандартів, поняття інвалідності - як обмеження не лише працездатності (як у попередньому законодавстві), а й життєдіяльності, що надає право такій особі на соціальну допомогу і захист [5]. Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 р. було введено нову загальну пенсійну систему, яка передбачила не тільки трудові, а й соціальні пенсії; встановлено право на отримання трудової пенсії незалежно від інших доходів, що надало право пенсіонерам працювати й отримувати пенсії; скасовано таку умову, як мінімальний розмір трудового стажу для забезпечення трудовими пенсіями та інше [7]. Таким чином в 1993 році Верховною Радою України схвалюється Концепція соціального забезпечення населення України, яка мала лише декларативний характер [31, с. 3].
Реальні зміни починаються з 1995 року, а саме створенням нової програми адресної соціальної допомоги, яка спрямовується на захист найбільш нужденних громадян. Приклад, надання житлових субсидій, які були на той час орієнтованими на програми ринкового типу. Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про вдосконалення управління у сфері соціального захисту населення" [37, с. 3], в який розпочалося реформування системи, а саме відділи стали управліннями з соціального захисту населення .
Від 12 травня 1995 року Указом Президента України №376/95 "Про організаційні заходи щодо посилення соціального захисту малозабезпечених громадян" з метою відповідної реалізації державних програм та більш економного використання коштів державного та місцевих бюджетів, передбачених для надання належної допомоги громадянам, що її потребують, створюються на місцях разом з управліннями соціального захисту населення підрозділи соціальних компенсацій та гарантій малозабезпеченим громадянам [27, с. 2]. Тобто ці підрозділи є у складі місцевих управлінь. З 1997 року по 2000 рік проводилася програма соціальної політики адресного підходу в якій закладалося пройти перехід від соціального забезпечення всіх до прямого надання виключно адресної допомоги до встановлених правил. Тобто подальше реформування та розвиток системи соціального захисту. Реалізація цієї програми розпочалася з прийняття Кабінетом Міністрів України постанови "Про запровадження адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям" від 22 лютого 1999 року №238 [35, ч.2]. Вже з 1 червня 2000 року Верховна Рада України приймає Закон України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям", який закріплює та
розвиває запроваджену урядом соціальну програму адресної підтримки малозабезпечених верств населення [9, с. 1].
За цим законом, кожна малозабезпечена сім'я, яка постійно проживає на території України і з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний дохід, нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї, має право на державну соціальну допомогу (с. 3 Закону). Це свідчить про загальний універсальний характер соціальної допомоги як складової соціального захисту. З урахуванням того, що перехід України до ринкових відносин супроводжувався різким падінням життєвого рівня, переважно у перші роки незалежності держави в законодавчих актах було передбачено значні пільги і компенсації для різних категорій населення. Хоча слід визнати, що цей процес триває і тепер. Негативним явищем був і залишається той факт, що у багатьох працюючих рівень заробітної плати не досягає прожиткового мінімуму. Закон України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам" гарантує інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів державного бюджету України та їх соціальну захищеність шляхом встановлення державної соціальної допомоги на рівні прожиткового мінімуму [8, с. 2].
Постановою Кабінету Міністрів України "Про організацію харчування окремих категорій учнів у загальноосвітніх навчальних закладах" від 19 червня 2002 р. № 856 з метою організації повноцінного харчування та поліпшення становища дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, і дітей із малозабезпечених сімей установлено, що діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, та діти із сімей, які отримують допомогу відповідно до ст. 19 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", забезпечуються безоплатними обідами у загальноосвітніх навчальних закладах [8, с. 4].
Постанова Кабінету Міністрів України "Про організацію харчування окремих категорій учнів у загальноосвітніх навчальних закладах" від 19 червня 2002 р.[38, ч. 3] також регулюються дитячі будинки-інтернати, наприклад, соціально-медичні установи для постійного проживання дітей віком від 4 до 18 років з вадами фізичного або розумового розвитку, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування.
В Україні не прийнято єдиного законодавчого акта, який би закріплював усю систему державної соціальної допомоги. Свого часу розроблявся такий законопроект Міністерством соціальної політики України, та на жаль він залишився лише робочим проектом, тобто від нього відмовилися через брак коштів, можливість комплексного системного врегулювання цих відносин і пішов шляхом прийняття окремих законів щодо окремих видів соціальної допомоги.
Соціальна допомога в Україні надається за такими принципами: адресності; доступності; добровільності; гуманності; пріоритетності в наданні такої допомоги неповнолітнім, сім'ям з дітьми, непрацездатним громадянам; надання соціальної допомоги на основі встановлених соціальних стандартів у розмірах та на рівні, що відповідає потребам особи й обумовлюється економічними можливостями держави; цільового використання коштів, призначених для надання соціальної допомоги; безповоротності соціальної допомоги. Адресність соціальної допомоги полягає у її цільовому характері та залежності розміру допомоги, що надається, від матеріального стану конкретного одержувача. Цільовий характер соціальної допомоги виявляється у відповідності виду та розміру допомоги конкретним життєвим потребам особи.
В основу надання державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, а також надання деяких інших видів допомоги покладено прожитковий мінімум - базовий державний соціальний стандарт, залежно від якого визначається право особи на державну соціальну допомогу. Ці питання регламентуються Законом України "Про прожитковий мінімум" від 15 вересня 1999 р.[2]. Система державних соціальних стандартів встановлена Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 5 жовтня 2000 р.[12]. Окрім грошової допомоги державна соціальна допомога включає також забезпечення натуральною допомогою і соціальне обслуговування, здійснення яких регулюється значним числом нормативно-правових актів, що призводить до дублювання й складності у правозастосуванні.
Не поліпшив правового регулювання у цій сфері й Закон України "Про соціальні послуги" від 19 червня 2003 р.[13, ч.4]. Згідно зі ст. 1 Закону соціальні послуги - комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги (далі - особи, що потребують соціальних послуг), з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя.
Додатковий соціальний захист передбачено законодавством для таких категорій населення: діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування; ветерани війни; ветерани військової служби та ветерани органів внутрішніх справ; ветерани праці та особи похилого віку; інваліди та особи з обмеженими фізичними можливостями; особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; особи, які стали жертвами політичних репресій; біженці та ін. Серед стратегічних напрямів подолання бідності є реформування системи соціального захисту, яке здійснюватиметься шляхом запровадження консолідованої системи адресної соціальної допомоги та соціальних послуг; поглиблення адресності державної соціальної допомоги через реалізацію Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям"[9].
Слід зазначити, що соціальний феномен малозабезпеченості (бідності) лежить в основі усієї системи державної соціальної допомоги. Малозабезпеченість - це неспроможність особи чи сім'ї з огляду на об'єктивні чинники забезпечити середньомісячний сукупний дохід на рівні прожиткового мінімуму. У законодавстві зустрічається термін "малозабезпечена сім'я". Такою називають сім'ю, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний дохід, нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї.
Відповідно середньомісячний сукупний дохід сім'ї - це обчислений у середньому за місяць дохід усіх членів сім'ї з усіх джерел надходжень протягом шести місяців, що передують місяцю звернення за призначенням державної соціальної допомоги. В Україні функцію надання соціальних допомог у зв'язку з малозабезпеченістю виконує не лише Закон України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям", а й інші нормативно-правові акти. Зокрема до видів соціальної допомоги в широкому її значенні можна віднести інші соціальні грошові допомоги, житлово-комунальні субсидії, а також пільги [9]. Недоліком є те, що в Україні у сфері соціального захисту в цілому правове регулювання здійснюється з порушенням принципу системності, особливо цей недолік стосується державної соціальної допомоги як однієї з організаційно-правових форм соціального захисту. Ще не розроблено єдиного законодавчого акта, котрий врегулював би загальні засади здійснення людиною права на державну соціальну допомогу, встановив підстави та умови її надання, єдиний порядок обчислення доходу особи, види такої допомоги. Очевидно, ми маємо визначити як загальну підставу для надання соціальної допомоги - малозабезпеченість, тобто стан особи, за якого вона з незалежних від неї причин має дохід, менший за прожитковий мінімум.
Таке розуміння малозабезпеченості закладено в Закон України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" [9], і це слід розцінювати як позитивний факт, що відповідає міжнародним стандартам. Однак сфера цього Закону невиправдано звужена. Крім нього продовжують функціонувати численні нормативно-правові акти, які передбачають для конкретно визначених суб'єктів різного роду соціальні надання. Причому далеко не всі вони встановлюють таку умову, як малозабезпеченість особи.
Важливу роль у цій сфері має відігравати єдина методика обчислення середньодушового сукупного доходу сім'ї. Сучасний юридичний механізм визначення рівня бідності є недосконалим і не узгоджений з іншими правилами обчислення у системі соціального захисту. Згідно зі згаданою постановою Кабінету Міністрів України межа бідності має визначатись як співвідношення вартісної величини обраного в країні відносного критерію бідності на основі даних комплексного обстеження умов життя домогосподарств з прожитковим мінімумом на одну особу в розрахунку на місяць. Межа бідності використовується для визначення масштабів та рівня бідності, тобто частка сімей (домогосподарств), в яких рівень споживання (доходів) на одну особу є нижчим, ніж визначена межа бідності. Для оцінки рівня та масштабів бідності в регіоні визначається межа бідності на регіональному рівні як співвідношення обраного відносного критерію бідності з регіональним прожитковим мінімумом.
На сьогодні дана проблема має певну більш визначену мету з реалізації в повному обсязі щодо зменшення розриву саме в питанні бідності та не рівності доходів громадян. Влада через впровадження жорстких економічних критеріїв економії все ж не перестає проводити фінансування соціального сектору економіки та реалізації програм місцевого характеру по наданню адресної допомоги малозабезпеченим громадянам згідно до їхнього рівня проживання та умов. Звісно швидким цей процес не буде, проте маємо сподіватися на здійснення покладених надій на розвиток соціального захисту через компетентне ведення контролю та фінансування соціальних програм для розвитку малозабезпечених громадян.
Дослідивши теоретичні аспекти проблем соціального захисту, основні категорії соціального забезпечення, ми дійшли такого висновку.
Розвиток системи соціального захисту в Україні відбувається разом з реформуванням системи соціального забезпечення, яка відтепер має меншу сферу значення ніж соціальний захист вцілому, тобто є його складовою. Це підтверджується в Конституції України, а отже взаємозалежність цих понять дає можливість даним категоріям надалі розвиватися. Розвиток страхування в соціальній сфері також має перспективи на покращення саме соціального захисту в цілому, прикладом є медичне страхування. В своїй основі соціальний захист населення потребує нормативного корегування щодо класифікації понять, тобто їхнього нормативного визначення. Важливим питанням виступає проблема малозабезпеченості, яка потребує подальшого вирішення завдяки наявним перспективам розвитку та програмам державної допомоги вцілому. Таким чином соціальний захист виступає важливим фактором в розвитку та становленні економічних реформ через політику держави на соціальну сферу вцілому. РОЗДІЛ ІІ. СТРУКТУРА ТА ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ МАЛОЗАБЕЗПЕЧЕНИХ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ
2.1 Правове регулювання соціального захисту окремих груп малозабезпечених громадян України, їхня характеристика. Питання правового регулювання соціального захисту малозабезпечених громадян в Україні - важливе, оскільки торкається питання матеріального забезпечення соціальнонезахищених громадян. Відповідно ми розглянемо питання саме малозабезпеченості, яка виступає важливим соціальним ризиком на сьогодні.
Соціальні ризики змінюються дуже динамічно, а тому в разі настання соціального ризику має належним чином регулюватися виконання соціальних функцій захисту щодо суспільства, відповідно до функцій держави.
Важливим видом допомог виступає - державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям. Саме Закон України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" від 1 червня 2000 року за №1768 [9] спрямований на гарантовану реалізацію конституційних прав громадян на соціальний захист - через забезпечення рівня життя, не нижчого від прожиткового мінімуму, наданням грошової допомоги найменш соціально захищеним сім'ям. Малозабезпеченість, як соціальний ризик, виступає головною підставою на виникнення права на соціальну допомогу в зв'язку з незадовільним матеріальним забезпеченням. Поява такого соціального ризику як малозабезпеченість, при настанні якого громадяни потребують підтримки від держави, залежить від об'єктивних чинників. Тобто визначає неспроможність певної особи чи сім'ї забезпечити власний дохід на рівні прожиткового рівня встановленого в державі. У Законі України "Про межу малозабезпеченості" від 10 жовтня 1994 року [20, c. 3 ] визначається питання сукупного доходу при необхідному споживанні товарів та послуг на мінімальному рівні, тобто відповідно до норм встановлених на законодавчому рівні. Сучасні науковці теоретики, наприклад, позначають незадовільний стан матеріального забезпечення особи як малозабезпеченість, проте на відміну від них вчені соціологи та економісти розглядають також незадовільний матеріальний стан але відповідно як бідність. В жодному законодавчому акті не визначено самого головного - поняття малозабезпеченості проте в ст. 1 Закону України №1768-ІІІ від 1 червня 2000 року "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям", зазначається, що та сім'я, яка з поважних причин або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний доход нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї [9]. Питання щодо визначення поняття "прожиткового мінімуму" висвітлюється в статті 1 Закону України "Про прожитковий мінімум" [2], де зазначено, що прожитковий мінімум для сім'ї - визначена для кожної сім'ї залежно від її складу сума прожиткових мінімумів, розрахованих та затверджених відповідно цього Закону для осіб, які відносяться до основних соціальних та демографічних груп населення. Відповідно ми маємо, що стан матеріальної незахищеності особи, коли в неї відсутні засоби до існування і вона об'єктивно потребує соціального забезпечення і визначає терміни малозабезпеченості та бідності. Задля певної коректності у вітчизняному законодавстві та теорії права соціального забезпечення при розгляді даного питання використовується термін "малозабезпеченості", що відповідно визначає наявні потреби людини в соціальному захисті. Розвиток бідності в Україні має наслідки в першу чергу від наявної політичної та економічної кризи. Політична ситуація в державі останнім часом дещо призупинила активний вплив на соціальну сферу щодо подальшого розвитку, але відповідно ми маємо значний вплив від економічної кризи 2008 року, яка навіть на сьогодні має певні економічні наслідки на рівні макроекономіки та мікроекономіки. Основними на сьогодні в визначенні питання ланкового отримання державної соціальної допомоги, тобто одержувачами, розглядають за такими категоріями : - за видами сімей: 1) сім'ї, які складаються лише з працездатних осіб; 2) сім'ї, які складаються лише з непрацездатних осіб; 3) сім'ї, у складі яких є непрацездатні особи; - за контингентом одержувачів - для другого та третього із вищезгаданих видів сімей: 1) сім'ї у складі яких є пенсіонери; 2) сім'ї, у складі яких є інваліди; 3) сім'ї, у складі яких є діти-інваліди; 4) сім'ї, у складі яких є діти до 3-х років; 5) сім'ї, у складі яких є діти до 16 років. Переважна більшість даних груп населення, які постраждали від обставин певної ситуації та мають право на державну соціальну допомогу по малозабезпеченості проживають в сільський місцевості. Оскільки до малозабезпечених громадян також відносяться й одинокі особи, ми маємо розуміти, що до них також відносяться й громадяни похилого віку, військовослужбовці та ін. Головною ж мірою визначення цих осіб виступає нормативне регулювання їхнього достатку та рівню доходів згідно до норм встановлених в чинному законодавстві. Кожна з цих категорій потребує певного доступу та можливості отримання основних соціальних послуг, як медичного так і освітнього характеру. Серед вітчизняних науковців, в працях яких висвітлено проблематику бідності, варто відзначити Г. З. Голеусову, Е. М. Лібанову, В. О. Мандибуру, В. М. Новікову, В. В. Онікієнко, Ю. Л. Саєнко, Л. М. Черенько та інших. Науковець І. С. Андрієнко зазначає, що саме питання бідності випливає через нездорові реалії в економічній сфері країни, а бідність гарантує право на соціальну допомогу від держави [52, с. 7]. Відповідно саме бідність на сьогодні впливає негативно, оскільки має за собою чітко визначену межу на рівні мінімального прожиткового рівня встановленого згідно до чинних норм законодавства, а саме Закону України "Про прожитковий мінімум" від 1999 року [2], Закону України "Про Державний бюджет України на 2013 рік" в якому встановлено на 01.12.2013 такий прожитковий мінімум: для працездатних осіб - 1218 грн., не працездатних осіб - 949 грн., для дітей до 6 років - 1032 грн., для дітей від 6 - до 18 років - 1286 гривень [14 ] . Сьогодні при визначенні стандартів задоволення основних потреб людини в світі використовуються різні підходи щодо визначення цього питання. Проте найбільш обґрунтованим та ефективно реальним визначається деякими науковцями та ми використовуємо питання про прожитковий мінімум. Прожитковий мінімум на сьогодні визначається як вартісна величина, відповідно в грошовому еквіваленті, основних потреб людини і ґрунтується на відповідних наукових нормативах. Їхня розробка прораховує необхідність, зумовлюючи, науковою мовою, фізіологічне виживання. Згідно з існуючим законодавством ми маємо розглядати не тільки питання щодо малозабезпечних сімей, а й розгдядати в контексті й одиноку особу. Оскільки права члена сім'ї має одинока особа за статті 1 Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" від 2000 року №1768-III [ 9 ]. Розглянемо зазначені в ст. 1 Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" визначення сім'ї та малозабезпеченої сім'ї, отже сім'я - це особи, які спільно проживають та пов'язані спільним побутом через взаємні права та обов'язки, а малозабезпечена сім'я - це сім'я, яка з певних причин має середньомісячний сукупний доход нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї [9]. Взагалі до складу сім'ї, що може звертається за призначенням цієї допомоги належать:
- чоловік;
- дружина;
- рідні, усиновлені та підопічні діти цих осіб;
- також діти, які навчаються у вищих навчальних закладах І - ІV рівнів акредитації та професійно-технічних навчальних закладах з денною формою навчання до досягнення ними 23 років і не мають власних сімей;
- неодружені повнолітні діти, які визнані інвалідами з дитинства І та ІІ групи або інвалідами І групи і проживають разом з батьками;
- непрацездатні батьки чоловіка та дружини, які проживають разом з ними і перебувають на їх утриманні в зв'язку з відсутністю власних доходів;
- особа, яка проживає разом з одиноким інвалідом І групи і здійснює догляд за ним.
Необхідно дотримуватися порядку щодо надання державної соціальної допомоги по малозабезпеченості. Подання заяви уповноваженим представником сім'ї до органу праці та соціального захисту населення за місцем проживання чи виконавчого комітету сільської або селищної ради. Відповідний комітет сільської, селищної ради передає заяву про надання державної соціальної допомоги до органу праці та соціального захисту населення. В заяві додається згода сім'ї на збір інформації про неї та її власність, доходи, майно. Також надається документ, що посвідчує особу, довідка про склад сім'ї (де вказується зайняттявсіх членів сім'ї та згідно за віковим критерієм), декларація про доходи та майно що є у власності сім'ї, довідка про наявність та розмір земельної частки (паю) [9, c. 4]. Уповноважені органи мають право на користування всіма офіційними джерелами інформації, й відповідно інформацією органів державних служб контролю. Про призначення чи відмову у призначення державної соціальної допомоги приймається рішення протягом десяти календарних днів і наступного надсилається уповноваженому представнику малозабезпеченої сім'ї. Розмір державної соціальної допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім'ї та її середньомісячним сукупним доходом та обчислюється за методикою встановленою уповноваженим органом але не може перевищувати 75% прожиткового мінімуму для сім'ї.
Державна соціальна допомога призначається на шість місяців. Для осіб, які визнані за результатами медико-соціальної експертизи непрацездатними та не мають інших джерел до існування така допомога може призначатися на строк визнання особи непрацездатною. Тим особам, які досягли 65-річного віку та не мають інших джерел до існування, державна допомога призначається довічно. Державна соціальна допомога може не призначатися у таких випадках: працездатні члени малозабезпеченої сім'ї не працюють, не служать, не навчаються на денній формі навчання протягом трьох місяців , що передують при зверненні за допомогою; сім'я, яка претендувала на державну соціальну допомогу по малозабезпеченості має додаткові джерела для існування чи було здійснено за останні 12 місяців покупку чи оплату на суму , яка перевищує 10-кратну величину прожиткового мінімуму для сім'ї; у власності чи володінні виявлено квартиру чи будинок, за наявності порушеної умови про перевищення площі житла у 21 квадратний метр на одного члена сім'ї, та додаткових 10.5 квадратних метрів на сім'ю, чи більше одного автомобіля на сім'ю; наявна земельна ділянка більша за 0.6 га. Проте певні передумови можуть бути порушено, якщо в сім'ї є інвалід, виховується 3 та більше дітей до 18 років чи наявна неможливість отримання будь-яких джерел для існування пов'язана з тривалою хворобою одного або декількох членів сім'ї. Тоді може біти проведено обстеження матеріально-побутових умов цієї родини. Державна соціальна допомога може бути зменшена до 50 відсотків її розміру у разі наявного порушення цією сім'єю визначених умов щодо знаходження додаткових джерел для існування. При порушенні відомостей при поданні документів на оформлення чи приховання них можливе повне припинення по виплати державної соціальної допомоги, при чому наступне призначення можливе не раніше ніж за шість місяців. В призначенні державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам на сьогодні здійснюється керування відповідно до Закону України " Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам " від 16 листопада 2000 року [8] де надано та закріплено право на
державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам до 18 років. Основа нормативного регулювання в вітчизняному законодавстві щодо належного забезпечення певних категорій дітей визначається Законом України "Про охорону дитинства" від 26 березня 2003 року, де зазначається перш за все важливість саме регулювання та належного контролю за правами дітей в цілому, суспільна відповідальність покладена в цьому питання на державу відповідно [ 21]. На сьогодні в усьому світі згідно до норм міжнародного права діти-інваліди та інваліди з дитинства є важливим єлементом щодо розуміння дієвості саме системи соціального захисту та їхнього забезпечення вцілому. В багатьох розвинених країнах таким категоріям громадян надаються окрім допомог та підтримки й належні умови щодо існування. Для них впроваджується спеціальні інфраструктурні впровадження технологічного характеру, створюються передумови для їхнього вільного існування та належні суспільні відносини до них. Подібні ініціативи мають проявлятися не лише з боку держави, а й зі сторони самих громадян та громадських об'єднань, відповідно їхньої допомоги та поваги, що вже є позитивним та ефективним доповненням до існуючого соціального захисту. Відповідно до ст. 4 Закону України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 року [21] де попередньо розглянутого державна соціальна допомога, яка чітко призначається у таких розмірах: - інвалідам з дитинства І групи - 100% прожиткового мінімуму для тих осіб, які втратили працездатність;
- інвалідам з дитинства ІІ групи - 80% прожиткового мінімуму для осіб, втратили працездатність;
- інвалідам з дитинства ІІІ групи - 60% прожиткового мінімуму для осіб, які теж втратили працездатність;
- щодо дітей-інвалідів віком до 18 років - 70% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Щодо інвалідів з дитинства, які перебувають на відповідному повному державному утриманні у будинках-інтернатах для громадян похилого віку та інвалідів, пансіонатах для ветеранів війни та праці, стаціонарних відділеннях територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян то ним виплачується 25% призначеного розміру державної соціальної допомоги. Дітям-інвалідам із числа сиріт за їхній час перебування на повному державному утриманні державна соціальна допомога виплачується в повному розмірі, й відповідно перераховується на їхні особисті рахунки в банку. Тим же дітям-інвалідам, які відповідно перебувають у будинках-інтернатах, інших стаціонарних установах чи закладах на повному державному утриманні, призначається державна соціальна допомога в розмірі 50% та також перераховується на банківський рахунок установи чи закладу за місцем перебування дитини та спрямовуються виключно на поліпшення та покращення умов проживання дітей. Призначення державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства встановлюється на весь час інвалідності, встановленої органами медичної соціальної єкспертизи. Інвалідам з дитинства І групи встановлюється надбавка на догляд за ними в розмірі 50% прожиткового мінімуму для осіб, які відповідно втратили працездатність [9, c. 4].
Щодо одиноких інвалідів з дитинства ІІ та ІІІ групи, які відповідно за висновком МСЕК потребують постійного стороннього догляду, встановлюється надбавка на догляд за ними в розмірі 15% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Сама надбавка на догляд за дитиною-інвалідом встановлюється в розмірі: на дитину-інваліда віком до 6 років - 50% прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років, на дитину-інваліда від 6 до 18 років - 50% прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років. На догляд за дитиною-інвалідом віком до 18 років призначається надбавка одному з батьків, усиновителів, опікуну, піклувальнику, які не працюють і фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом . У випадку одинокої матері ( чи батька) надбавка на догляд за дитиною-інвалідом призначається незалежно від факту роботи. При настанні смерті інваліда з дитинства або дитини-інваліда віком до 18 років членам його сім'ї або особі, яка здійснила його поховання виплачується допомога на поховання у розмірі 2-х місячної суми державної соціальної допомоги. Вона виплачується незалежно від строку звернення за її виплатою. При розгляді саме питання щодо одиноких громадян, ми маємо розуміти можливість настання ситуації, коли ризик настання малозабезпеченості може проявлятися не тільки в реалізації найнеобхіднішого забезпечення. Тобто в певних ситуаціях громадяни не мають можливості задовольнити всі свої потреби, наприклад, особи по досягненню 18 років, які навчаються та на протязі певного часу не отримують стипендії, що дуже відчувається на необхідності реалізації основних потреб особи.
На мою особисту думку, в питанні щодо наявних психічних розладів в дітей-інвалідів, необхідно впроваджувати певні вагомі допомоги, краще лікування чи певна допомога по цій родині згідно до особливостей цієї дитини, її стану.
В наш час наявна практика щодо співвідношення соціальних допомог з допомогою по малозабезпеченості, як ціле та певна його частина. Дуже часто наявна ситуація, як необхідність надання допомоги у грошовій, тобто натуральний формі, а також у формі субсидій на оплату житлово-комунальних послуг. Проте тут має бути витрата основного доходу, який не перевищує прожиткового мінімуму, більшої його частини на послуги комунального характеру. Взагалі більша частина витрат по цьому випадку може бути повернена через застосування субсидій. В наш час, при сучасних умовах вони виплачуються з різних джерел. В основному це кошти фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також державного й місцевих бюджетів. Самі реалії сьогодення викликають необхідність щодо застосування різних соціальних допомог в зв'язку з настанням ризику малозабезпеченості, а саме: державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям, державну соціальну допомогу особам, що не мають права на пенсію, інвалідам, що- місячну грошову допомогу малозабезпеченій особі, яка проживає разом з інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу, який відповідно за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує стороннього догляду, на догляд за ним, та інші допомоги у зв'язку з настанням ризику малозабезпеченості. Звісно, на сьогодні, ми бачимо саме неоднорідність допомог малозабезпеченим особам, які класифікуються за різними критеріями. Розглянемо на прикладі допомоги малозабезпеченим сім'ям за формою надання, що поділяються на:
- грошові;
- натуральні;
- субсидії на оплату житлово - комунальних послуг.
Грошові виплати, а саме вони становлять понад 90% всіх видів допомог станом на 01.07.2013 року, згідно до даних щорічного моніторингу стану соціального захисту малозабезпечених сімей в Україні, понад 60% всіх соціальних допомог в даному сегменті припадає на південно-східні регіони країни . Основним завданням соціального моніторингу є безперервний контроль, ведення певного спостереження за фактичним станом справ в сфері соціального захисту та аналіз процесів. Відповідно й статистичними даними та контролем за загальним відсотком соціальних допомог по країні ведеться дослідне спостереження, яке певною мірою й фіксує ситуацію в сфері загалом. Щодо допомог в натуральній формі, то вони за своєю проблематикою є досить специфічними, оскільки відносяться до цього виду допомоги: ліки малозабезпеченим особам, протези та високотехнологічні апарати, візки тощо. В певному обсязі дане питання, щодо забезпечення малозабезпечених осіб допомог даної форми стоїть на особому контролі, оскільки держава за наявної можливості намагається бюджетними коштами забезпечити виконання в повній мірі даного питання. На сьогодні в Україні працюють підприємства державного сектору з виготовлення протезів та візків для дітей-інвалідів, інвалідів з дитинства та інших громадян. Завдяки такому науково-дослідному підприємству підтримується виробничій потенціал та державна політика з єфективної підтримки соціального захисту малозабезпечених громадян в кінцевому процесі виробництва. Заміна при наданні необхідної лікарської допомоги (натуральної) у вигляді ліків на грошову допомогу не є єфективною, оскільки при наданні грошової допомоги існує варіант використання коштів не за призначенням, або використовувати їх лише частково. Саме тому при наявній можливості на сьогодні в Україні при наданні натуральної допомоги ліками використовується перевірені ліки, які закуповуються за бюджетні кошти та проходять необхідні перевірки. Субсидії на оплату житлово - комунальних послуг займають переважну більшість щодо застосування до малозабезпечених громадян похилого віку та тих сімей, які складаються лише з непрацездатних осіб. Тому ми отримуємо переважно сім'ї, що складаються, або можуть складатися з: пенсіонерів за віком, які також можуть бути інвалідами, дітей різних вікових категорій (діти до 3-х років, діти до 16 років) дітей-інвалідів. Звісно наявні певні особливості та ситуації, проте це є основний перелік осіб, які згідно до моніторингу щороку користуються даними субсидіями. Саме тому ми можемо розглядати дану субсидію, як допомогу малозабезпеченим громадянам, яка надається готівковий та безготівковий формах для відшкодування витрат на оплату та утримання житла, комунальних послуг ( водо-, тепло-, газопостачання, водовідведення, електро-енергії тощо), а також для придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива. Оскільки на сьогодні чітко не фіксується саме коло суб'єктів, для яких може застосовуватися дане право на отримання та винекнення цього права, щодо необхідності субсидії на оплату житлово - комунальних послуг. В подальшому майбутньому для застосування даної субсидії можливо буде обиратися за єдиним критерієм, а саме прожитковим мінімумом. Яким мають керуватися при розгляді питання щодо призначення цієї субсидії, проте на сьогодні економічні чинники дещо загострюють розвиток даного питання в необхідному визначенні питання виникнення права на дану субсидію. Таким чином, при визначенні розміру допомоги малозабезпеченим особам отримуємо таку необхідність щодо застосування допомог, а саме через головну та відповідну належність: розмір яких обчислюється на підставі головного, базового державного соціального стандарту - прожиткового мінімуму, та відповідно допомоги, які обчислюються на підставі наявних інших чинників, які не залежать від прожиткового мінімуму. В зарубіжних країнах саме програмам зі захисту малозабезпечених громадян надають вибір при отриманні соціальної допомоги щодо лікування, що відповідно є стимулюючою ланкою в соціальній підтримці малозабезпечених громадян. В більшості країн Європи саме завдяки обов'язковому соціальному страхуванню створюється "база" гарантування при настанні певного ризику, як тимчасова втрата працездатності чи отримання травми на робочому місці. Як в першому, так і в другому випадку особа має можливість на отримання відповідного соціального забезпечення на час, коли вона не є працездатною та медичну страховку, яка покриє витрати на лікування, а відповідно особа не втратить місце роботи. Питання соціального захисту має важливу роль в житті суспільства в цілому, проте для малозабезпечених громадян, які проживають в сільській місцевості воно одне з головних. Для прикладу, розглянемо статистику ( короткий огляд ) соціального захисту громадян з міста Носівки Чернігівської області. В районі нараховується 63 малозабезпечені сім'ї, що отримують державну соціальну допомогу у зв'язку з настанням малозабезпеченості. З початку 2013 року допомога становить 1335,11 тис. грн . За попередніми розрахунками, до кінця 2013 року кожна сім'я отримає в середньому додаткове зростання доходів на 619 грн., а в 2014 році - на 976 грн. Порівняно з 2012 роком. При даній кількості зареєстрованих малозабезпечених родин, варто відзначити про наявність й інших родин, які не в повній мірі можуть забезпечувати себе та своє існування достатньо для комфортних навіть мінімальних умов. Таким чином існує постійна ймовірність щодо збільшення кількості малозабезпечених родин через ризик настання малозабезпеченості як такої [65, с. 3 ].
При самому визначенні та розгляді питання про правове регулювання соціального захисту малозабезпеченої особи, яка проживає разом з інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу розглянемо нормативну базу. Так в Законі України "Про психіатричну допомогу" в ст. 5 передбачається надання щомісячної грошової допомоги малозабезпеченій особі, яка проживає разом з інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу, який відповідно, за висновками лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за таким інвалідом [15]. Згідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 2 серпня 2000 року за №1192 встановлюється з 1 січня 2004 року розмір такої допомоги - 10 % прожиткового мінімуму, який встановлюється для працездатної особи на кожного інваліда за яким здійснюється відповідний догляд [34, с. 8]. Саме дана постанова затверджує існуючий Порядок надання щомісячної грошової допомоги малозабезпеченій особі, яка проживає разом з інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу, який відповідно за висновком лікарської комісії медичного закладу , потребує постійного стороннього догляду, на догляд за ним.
Під межу малозабезпеченості також потрапляють й особи, які не мають права на пенсії, тобто відбулося урегулювання замість соціальний пенсій почали діяти соціальні допомоги. Дана процедура регулюється саме Законом України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам" прийнятий від 18 травня 2004 року [16, с. 24]. Таким чином ми маємо можливість навіть в правовому регулюванні спостерігати залежність системи соціального захисту малозабезпечених громадян між соціальними групами оскільки більшість з них потрапляють та можуть потрапляти на хитку межу бідності. Система соціального захисту малозабезпечених громадян на сьогодні має певні прогалини в нормативному регулюванні в цілому. Тобто при застосуванні державної соціальної допомоги, а саме її призначення та зменшення до 50 % при наявності невиконання сім'єю положення про потребу в знаходженні додаткових можливостей та джерел для існування. При застосуванні самої системи соціальних допомог наявна тенденція до певного зниження кількості громадян за категорією малозабезпечених, проте в розгляді подальшої перспективи, як та чи продовжиться покращення в даному напрямку взаємодія соціальної політики та економіки - проблемне питання. Розгляд питань захисту вразливих верств населення та застосування контролю щодо зменшення ризиків в соціальному секторі має прерогативу на подальший розвиток, бо є важливою складовою. Станом на 6 липня 2013 року в Україні нараховується приблизно понад 3 мільйони громадян, які отримують соціальну допомогу у зв'язку з настанням фактору малозабезпеченості, що включає в себе різні складові. Тобто, маємо можливість завдяки певному рівні доходів отримуваних особою, залежно від складу всіх її доходів, визначити чи відноситься дана особа до групи осіб, які згідно до норм чинного законодавства вважаються малозабезпеченими. Важливим фактором для всіх видів допомог є питання проблемного характеру, що обумовлене прямим обчисленням сукупного доходу сім'ї. Дана методика ( розглядаємо виключно по малозабезпеченим особам) булла затверджена наказом Міністерства соціальної політики України, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства фінансів України, Державного комітету статистики України, Державного комітету молодіжної політики, спотру і туризму України від 15 листопада 2001 року за №486/202/524/455/3370 [32].
Дана методика навіть при її приналежності до всіх видів соціальних допомоги щодо одержувачів , тобто вона застосовується при визначенні права на цю допомогу та визначенні її розміру. Суть даної методики полягає в точному вирахування необхідного рівня не тільки всієї сім'ї, а й середній дохід на 1 особу родини, яка претендує на призначення цього виду допомоги згідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" [9].
2.2 Органи управління та соціальна підтримка в сфері соціального захисту малозабезпечених громадян України.
У загальному відношенні та згідно до теоретичних основ, державне управління соціальним захистом - виконавча та розпорядча діяльність держави, яку відповідно здійснюють державні органи виконавчої влади та в передбачених законом випадках - недержавні органи, яким делеговані державою відповідні повноваження щодо здійснення управління сферою социального захисту населення. На сьогодні сама система державних органів у сфері соціального захисту населення та управління ним визначається Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами. Конституція України як основний закон втілює ті цілі та завдання, які стоять перед цілою державою на сучасному етапі розвитку та на майбутне відповідно. Тобто отримується можливість на існуючих засадах створити певні передумовиви, щодо попередження економічних ризиків та їх настання.
Різниця між органами управління полягає в змісті їх функцій, певній компетенції даного органу управління, вирізняючись за характером діяльності об'єкта, для якого він був створений. Відповідно дана різниця належить й до інших органів управління. Система органів державного управління у сфері соціального захисту населення, а й відповідно малозабезпечених громадян також, належить та є доволі складною підсистемою цілісної системи органів державного управління. Центральним органом державного управління у сфері соціального захисту виступає Міністерство соціальної політики України. Діяльність Міністерства соціальної політики України регулюється тільки на основі та умовах повноважень, способами, які передбачені Конституцією та законами України. Важливу роль покладено на Міністерство соціальної політики України згідно з Положенням № 389, за яким та згідно до останніх змін внесених у 2013 році, а саме Міністерство соціальної політики України є головним органом в системі центральних органів виконавчої влади щодо формування та належного забезпечення, реалізації державної політики в сферах зайнятості населення та трудової міграції, соціального захисту, забезпечення населення [21]. Головними випливають питання щодо сім'ї та дітей, оздоровлення та відпочинок дітей, захист прав депортованих осіб за національним ознаком, які повернулися в Україну. На сьогодні важливим виступає нове положення щодо Міністерства соціальної політики України, де будучи уповноваженим центральним органом виконавчої влади по питаннях забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків, попередження насилля в родинах та з питань протидії торгівлі людьми. Важливим повноваженням Міністерства соціальної політики України є питання регулювання щодо усиновлення та захисту прав дітей, питання гуманітарної допомоги. На сьогодні в Україні є важливим питання про всиновлення дітей іноземцями, оскільки прояв відносин в соціальній сфері щодо захисту прав дітей є питанням міжнародного характеру, їхнього захисту, належного забезпечення та умов проживання. Також Міністерство соціальної політики України щомісячно проводить розрахунок фактичного розміру прожиткового мінімуму на одну особу, при чому проводиться розрахунок до основних соціальних та демографічних груп населення. В Україні Міністерство соціальної політики відповідає за добробут населення України та надає допомоги в таких сферах:
- працевлаштування;
- соціальний захист;
- з питань сім'ї та дітей;
- з пенсій всіх категорій.
Важливим виступає питання переліку осіб , проживаючих на території України, які відповідно є зареєстровані, а тому мають право на отримання пільг по всім програмам соціальної допомоги.
Міністерство соціальної політики України має досить розгалужену систему структурних підрозділів на місцях. Головними з них виступають відповідно департаменти та управління. Питання їх повноважень та кола діяльності повністю охоплює соціальну сферу, проте важливе місце посідає Державна служба зайнятості при Міністерстві соціальної політики України, яка надає допомоги безробітним, а при необхідності надає можливість проходження курсів підвищення кваліфікації в певних колах для осіб, що шукають роботу. В структуру Міністерства соціальної політики входять управління праці та соціального захисту населення, які працюють в кожному регіоні України. В ці управління звертаються за державною соціальною підтримкою. Прояв державної соціальної підтримки залежить від ситуації в якій опинилася особа та до чого це може призвести відповідно. В управлінні праці та соціального захисту відповідно працюють такі відділи, а саме:
- відділ з питань праці та соціальних відносин;
- відділ з нагляду за правильністю призначення та виплати пенсій;
- відділ з питань обслуговування інвалідів , ветеранів війни та праці;
- відділ з прийому громадян;
- відділ з питань соціального захисту населення від наслідків аварії на ЧАЄС;
- відділ з питань призначення компенсацій та допомог;
- відділ з питань виплати компенсацій та допомог;
- відділ персоніфікованого обліку громадян;
- відділ обліку та звітності тощо. Звісно до переліку закладів соціального захисту населення України маємо віднести також центри соціальних служб для сімей, дітей і молоді, та центри соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких громадян інвалідів. В структуру Міністерства соціальної політики України також входить Пенсійний фонд України, який також має свої управління в кожному регіоні країни. Проте велика відповідальність лягає на кожен відділ чи управління даного міністерства, оскільки вирішуються питання з захисту населення відобставин та даний момент, які відповідно впливають негативно на економічну ситуацію в країні через соціальну сферу. Звісно існує безліч факторів від яких має та залежить економічна складова держави, проте в питанні соціального захисту, соціального захисту малозабезпечених громадян важливу роль відіграє в першу чергу відділ прийому громадян в управлінні праці та соціального захисту громадян. Відділ прийому громадян, відповідно до свого призначення, забезпечує:
* надання у відповідності до чинного законодавства державної допомоги сім'ям з дітьми, державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам, особам, які не мають права на пенсію, інвалідам, та інших видів державної допомоги;
* реалізацію державної політики в сфері соціального захисту населення України згідно чинному законодавству.
Таким чином ми бачимо, що при наявності доволі складної системи органів державного управління, в сфері соціального захисту згідно до норм чинного законодавства України, є доволі складною системою взагалі. Коло функцій при певному визнанні та чіткішому визначення починаючи з понять може підштовхнути до підвищення єфективності діяльності Міністерства соціальної політики України, як виконавчого органу. Звісно важливу роль відіграє державний контроль, який є інструментом досягнення перспективних цілей у процесі формування та розбудови України в демократично-соціальну державу. Державний контроль є ключовою функцією системи державного управління галузі соціального захисту, оскільки дозволяє порівняти фактичний стан здійснення соціального захисту з вимогами, які поставлені перед ним, виявляти недоліки та прорахунки в роботі, сприяти їхньому усуненню. До державного контролю у галузі соціального захисту населення належить діяльність розглянутого Міністерства соціальної політики України, різних органів державної влади, зокрема Державна фінансова інспекція України, Рахункова палата, Державна казначейська служба України, Прокуратура України та інші органи державної влади. Діяльність різних органів регламентується та здійснюється згідно до спеціальних нормативно-правових актів, що визначають правові засади їх діяльності. Тому, при наявній з'ясованості та визначеності місця та ролі державного контролю у сфері соціального захисту в Україні, поступово державний контроль стає малоефективним через існуючу законодавчу невпорядкованість при його проведенні. При зростаючих потребах розвитку сфери соціального захисту, її оновлення та подальший розвиток є дещо повільним. Саме тому час від часу ми отримуємо суперечливі рішення, а це є негативним наслідком прийняття нових змін в законодавстві не вирішивши старих проблемних питань. Для здійснення розвитку, в умовах сьогодення, змінюється характер контролю, як функції державного управління в сфері соціального захисту. Таким чином, на відміну від караючо-штрафної спрямованості контролю, що використовується переважно з метою виявлення недоліків і прорахунків, він все більшою мірою набуває інформаційно-аналітичного значення, як засіб, що надає можливість глибше проводити аналіз стану справ і робити необхідні висновки. Розглянемо питання взаємодії органів управління з метою підтримки малозабезпечених верств населення. На сьогодні дуже важливу роль відіграють обласні державні адміністрації та районні державні адміністрації. Їхня роль регулюється відповідно до ст. 23 Закону України " Про місцеві державні адміністрації "[17 ], де чітко врегульовані відносини та порядок організації діяльності на місцях. Таким чином, відповідно до розпоряджень голів обласних та районних державних адміністрацій створюються обласні координаційні ради з питань соціального захисту малозабезпечених верств населення. Метою даних рад є покращення та вирішенння питання про надання цільової адресної допомоги малозабезпеченим верствам населення. Тобто вирішення проблемних питань по малозабезпечених громадянах, можливості надати певну допомогу у вигляді підтримки, яка може бути організована від певних установ чи організацій. Взагалі питання соціальної підтримки є дещо складним через наявність як внутрішнього фактору впливу так і зовнішнього, тобто з внутрішнього це випливає з намагання Уряду України та Міністерства соціальної політики України покращіти та удосконалити вже існуючу систему та відповідно до реалій сьогодення. Щодо зовнішнього фактору впливу це випливає з боку Організації Об'єднаних Націй через існуючу Програму Розвитку щодо проекту " Подолання Бідності, Досягнення Процвітання та Українських Цілей Розвитку Тисячоліття " який на сьогодні ще знаходиться в eтапі реалізації. Закони України та інші нормативні акти відповідно гарантують соціальний захист та встановлюють його межу визначеним категоріям громадян через надання пільг та державної соціальної підтримки . Проте початкова система пільг виявила себе дещо неефективною в сенсі забезпечення соціального захисту. З затвердженням у 2002 році Урядом України Стратегії щодо запровадження заміни пільг на адресну грошову допомогу. Метою даної програми ставилося посилення саме адресності при наданні пільг через їхне упорядкування та створення налагодженого чіткого обліку пільгових категорій громадян. Зазначалося визначення реального розміру видатків з бюджету України, що спрямовуються на соціальний захист, проте повністю заміни пільг на адресні грошові допомоги не відбулося. В Україні щомісяця матеріальну підтримку отримують понад 1.5 млн малозабезпечених родин, яка передбачена Законами України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" [11] та "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" [9], що є позитивно, але при постійному наданні соціальної підтримки має бути певний єфект. Соціальна підтримка з боку держави проявляється через надання різнобічної допомоги, тобто в прямому сенсі надання різним категоріям населення соціального захисту при настанні певних негараздів, які можуть проявлятися натурально - через втрату роботи чи інше , що вплине на матеріальну складову або відсутність забезпечення найнеобхідніших потреб.
При розгляді програми соціальної підтримки розвитку соціального захисту малозабезпечених громадян, маємо зазначити три основні проблеми, які значною мірою впливають на соціальний сектор України:
* соціальні видатки в цілому занадто великі для країни з таким рівнем економічного розвитку ( Україна має найвищу в світі частку державних пенсійних видатків до ВВП - близько 19 %, що майже в вдвічі більше ніж в Європейському Союзі;
* соціальні послуги не дуже ефективні, відповідно населення не дуже задоволено обсягом та якістю послуг, що надаються;
* соціальна допомога більшою мірою надається людям, які не дуже її потребують, тоді як ті ,хто її насправді потерпають, належної соціальної підтримки не одержують.
Відповідно саме тому Міністерство соціальної політики України за підтримки донорської Програми розвитку Організації Об'єднаних Націй останні роки, а саме з 2011 року та на сьогодні дана програма впроваджується, оскільки кінець даного проекту запланований на початок 2014 року. Взагалі по подібним проектам Україна, а саме Уряд України та Міністерство соціальної політики України вже співпрацювало з Міжнародною Організацією Праці, та отримувало рекомендації після надання та проведення спільних проектних дискусій щодо розвитку та виходу зі складного становища в соціальній сфері. Дані рекомендації надаються виключно в прерогативі поради згідно вивченого становища та існуючої проблематики на яку спираються вітчизняні науковці та даних наданих державними та незалежними експертами. Подібна практика проявляється вже з 2010 року, а саме в цьому році Комітет з економічних реформ, створений Президентом України, запровадив дану Програму економічних реформ - "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава", яка має цілу низку перетворень по 5 напрямах, а саме:
* створення відчутних передумов економічного розсту;
* формування режиму максимального сприяння бізнесу;
* модернізація інфраструктури та базових секторів;
* розвитку людського та соціального капіталу;
* підвищення єфективності державного управління.
Саме тому Кабінетом Міністрів України та Міністерством соціальної політики України розпочато реформування соціального сектора за такими пріорітетами:
* пенсійна система;
* легалізація зайнятості та заробітної плати;
* питання зайнятості та безробіття;
* система соціального страхування;
* систему соціальної допомоги та соціальних послуг;
* питання міграції;
* питання гендерної політики.
Саме завдяки розгляду питання змін в системі соціального захисту громадян через необхідність більш кращого становлення соціальна підтримка проводиться в трьох видах, а саме: соціальні пільги, соціальні допомоги та житлові субсидії.
Звісно вони не відповідають потребам всього населення, яке потребує соціального захисту чи тимчасової підтримки, проте в Україні на сьогодні нараховується понад 380 категорій пільг. Після певних досліджень та проведення моніторингу соціальної сфери за період з 2011 року по 2 квартал 2013 року включно, при наведених даних Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. Птухи НАН України, серед отримувачів пільг лише 20,5% домогосподарств є бідними, хоча по Україні в цілому питома вага бідних становить 24,1%. Відповідно про низьку ефективність свідчить і той факт, що до 24,1% населення, яке визначають як бідне, від загальної суми пільг потрапляє трохи більше 10,4%. Недоречним, є і той факт, що наразі річна вартість використаних населенням пільг приблизно у 7 разів перевищує вартість наданих адресних допомог - допомоги малозабезпеченим сім`ям та житлових субсидій. Саме тому при наявності можливості виділених бюджетних коштів на пільги, а точніше їхнього перенацілення на адресну допомогу у вигляді підтримки малозабезпечених громадян надало б пряме підняття порогу допомоги відповідно до категорії осіб. Тобто це б гарантувало збільшення підтримки малозабезпечених громадян через допомогу приблизно до 4.47 млн. осіб, а це вже 10 % населення країни на сьогодні. Більшість експертів гарантують покращення системи соціального захисту через соціальну підтримку, яку необхідно надавати першочергово бідному населенню - малозабезпеченим громадянам, через зміни в системі та процесі надання допомоги. Таким чином ми отримуємо просте та єфективне рішення, за умови наявної економічної можливості на проведення соціальної підтримки громадян, а саме принципово новий підхід до оцінювання доходів та майнового стану осіб. Тобто тих громадян, які претендують на отримання соціальної допомоги. В Європейському Союзі подібна практика на сьогодні виявляється дуже єфективною, оскільки має можливість на надання відомостей щодо матеріального стану та фактичного рівня життя через пряме ведення у всіх сферах звітності. Тобто при наявності гарної роботи в нас при звільненніособи за скороченням персоналу її ставлять на облік до державної слажби зайнятості, і на протязі певного строку вона згідно до законодавства отримує 75 % від її доходів на останньому місцю роботи, бо на іншу менш оплачувану роботу часто громадяни не погоджуються. Це за умови отримання заробітної плати принципово більшої від рівня доходів більшості громадян. За умови, що має ураховуватися й наявність майна у власності претендента на допомогу, має відповідно дещо скоротитися частина, відсоток отримувачів допомоги, якім вона не настільки необхідна. Істотною передумовою підвищення ролі адресної соціальної допомоги малозабезпеченим громадянам розглядається з оплати житлово-комунальних послуг, та на придбання скрапленого газу та твердого палива. На сьогодні дана допомога вже реалізується та надається у безготівковому вигляді, щодо оплати житлово-комунальних послуг, а на придбання твердого палива та скрапленого газу у готівковому вигляді. В системі соціального захисту питаннями адресної допомоги, яка передбачена малозабезпеченим сім'ям, а відповідно й реалізується відділом грошових виплат та компенсацій. На сьогодні дані відділи активно працюють з прийняття саме заявок від громадян на призначення житлових субсідій на опалювальний сезон 2013 по квітень 2014 року.
Важливим виступає питання запобігання проявам корупції в соціальній сфері при призначенні допомог не тим особам, а отже й негативні моменти мають відповідно каратися та контролюватися органами управління починаючи з департаментів та закінчуючи відділами на місцях. Взагалі позитивно сказується роль Єдиного реєстру пільговіків, на прикладі вже знайомого міста Носівки Чернігівської області, станом на 2 листопада 2013 року в районі зареєстровано 9262 пільговика [65, с. 3 ]. На сьогодні важливим залишається факт того, що попри економічну складову у вигляді певних реформ в країні, держава не припиняє фінансування та не зменшує соціальні стандарти. Важливим для сьогодення стало запровадження підтримки соціального сектору Президентом України, а саме через соціальні ініціативи Президента України Віктора Януковича. Загалом соціальних ініціатив декілька, проте для соціального сектору важливими визначено такі по порядку виконання:
* збільшення розміру щорічної разової грошової допомоги ветеранам;
* створення нового механізму забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації;
* надання дітям-інвалідам реабілітаційних послуг;
* підвищення якості життя сімей з дітьми; які вже зазначалися вище.
Впровадження постійного зростання допомог малозабезпеченим сім'ям має на меті надати їм можливість на покращення соціальних умов існування. Привязка до прожиткового мінімуму не має зменшувати можливості сімей для становлення та покращення життя їхніх дітей. Торкаючись питання малозабезпечених громадян, а саме дітей-інвалідів та інвалідів з дитинства, соціальні ініціативи Президента України мають на меті не тільки надати їм можливості на покращення, а створити умови для їхнього розвитку та лікування належного рівня. В Носівському районі Чернігівської області на виконання соціальних ініціатив щодо поетапного зростання та збільшення розміру допомоги особам, які проживають разом з інвалідом І та ІІ груп з психоневрологічними розладами, допомога збільшилася у 10 разів і тепер прирівняна до рівня мінімальної заробітної плати [65, с. 3 ]. Що ж до проблеми забезпечення дітей-інвалідів покращеними умовами для виховання у сім'ї, є також наразі в системі соціального захисту 4 центри соціальної реабілітації дітей з особливими потребами. Відповідно діти-інваліди району проходять реабілітацію у центрах соціальної реабілітації дітей-інвалідів [65, с. 3 ]. В 2013 році 19 таких дітей з Носівського району отримали направлення на лікування та реабілітацію. Питання забезпечення малозабезпечених сімей має отримувати більше конструктивної допомоги, оскільки в більшості таких сімей саме знаходяться діти-інваліди, а вони мають отримувати реальну допомогу. Завдяки впровадженню таких ініціатив, відбуваються позитивні зміни в забезпеченні інвалідів санаторно-курортними путівками та засобами реабілітації [65, с. 3 ]. Питання соціальної підтримки має на меті створити умови для забезпечення соціальних гарантій по своїй суті. Таким чином згідно до Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії " та статті 18 в ньому проводиться перелік державних соціальних гарантій, де закріплюється забезпечення рівня життя різних верств населення незалежно від соціального статусу [12, с. 8]. В переліці незалежно від категорії (студенти чи працівники різних установ та організацій) переважно спрямовується увага на підтримання через автоматичну індексацію та надання гарантованих обсягів соціальних асигнувань, які закладаються з державного бюджету.
Важливим в соціальній підтримці виступає ініціативна програма Уряду щодо забезпечення певних категорій населення, а саме малозабезпечених громадян та людей пенсійного віку, інвалідів з дитинства та дітей-інвалідів пільговими умовами при задоволенні певних потреб - ліки по пільговим цінам від виробника, що ми вже розглядали відповідно до питання про впровадження загальнообов'язкового медичного страхування. Питання соціальної підтримки має мету більш системного надання єфективних методів для реалізації Програми розвитку соціального сектору. Важливими виступають програми місцевих ініціатив економічного та соціального розвитку за підтримки загальнодержавних програм відповідно. Саме завдяки державній підтримці забезпечується належне надання державних соціальних гарантій в Україні. Місцеве самоврядування, органи управління, отримують фінансову підтримку, саме тому відповідно й здійснюється державна підтримка з метою щодо вирівнювання окремих можливостей територіальних громад через підтримку соціальних гарантій. Звісно питання підтримки малозабезпечених громадян має та регулюється через надання соціальних державних допомог у зв'язку з відповідними ризиками, які на сьогодні мають різнобічний характер. Ми маємо розуміти й різнобічність системи соціального захисту з боку держави, яка й намагається реагувати, як для громадян які в певному сенсі є обмеженими, можливо через свою інвалідність чи вік, так і для громадян, що через настання економічних ризиків стали отримувати менші заробітні плати та відповідно можуть у розподілі на всю родину недотягувати до прожиткового рівня на члена сім'ї. Згідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" [9] та Закону України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам" [8] питання допомог за ними мають великий вплив та надають значну соціальну підтримку даним категоріям громадян. Отже, дослідивши саме соціальний захист малозабезпечених громадян через правове регулювання, ми розглянули найбільше проблемні групи цих громадян. Існування системи впровадження соціальних ініціатив в останні роки має на меті покращіти ситуацію в цілому, а отже ми при розгляді даних категорій провели коротку характеристику щодо отримання ними соціальних допомог. Система соціального захисту малозабезпечених громадян є певною мірою складною саме через відсутність законодавчого акту, який би в повній мірі розглядав дану систему з існуючими групами в цілому, а оскільки при певному настанні ризику малозабезпеченості на сьогодні загальні засади реалізації права на державну допомогу не є згруповані, а ми бачимо певне дублювання соціальних допомог через різні законодавчі акти. На сьогодні досі чітко не визначено питання щодо реалізації більшєфективного регулювання та впровадження органами управління в сфері соціального захисту малозабезпечених громадян ризиків пов'язаних з можливістю настання повторних захворювань, тобто з медичними ризиками. Система загальнообов'язкового державного медичного страхування взагалі не відповідає існуючим потребам через відсутність ефективного регулювання в ній. Гарантування допомоги ж малозабезпеченим верствам населення взагалі складне питання, оскільки відсутні чітки норми регулювання в ций сфері. Соціальна підтримка малозабезпечених громадян на сьогодні відповідно не досить розвинена, оскільки досі наявні питання щодо відповідності надання підтримки саме громадянам по малозабезпеченості. Соціальні ініціативи від Президента мають на меті певне покращення в даній сфері, проте цього не достатньо, оскільки вони мають на собі лише короткотерміновий єфект, який з часом потрібно знову підіймати на рівень згідно до економічної ситуації. Тому проблематика саме щодо ефективного впливу саме на настання ризиків по малозабезпеченості має місце. РОЗДІЛ ІІІ. МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ТА ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ВІТЧИЗНЯНОЇ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ МАЛОЗАБЕЗПЕЧЕНИХ ГРОМАДЯН
3.1 Норми міжнародного права про соціальний захист та страхування малозабезпечених громадян.
Проводячи аналіз та розгляд питання про соціальний захист малозабезпечених громадян та торкаючись правового регулювання соціального захисту громадян вцілому, ми маємо відповідно приділити нашу увагу й нормам міжнародного права про соціальний захист та страхування. Таким чином застосування норм міжнародного права на сьогодні є питанням визначеності більшості держав, які дотримуються певних напрямів щодо інтеграції в соціально-розвинуте суспільство та світову економіку. Відповідно до Конституції України, де підкреслюється, що держава створює та забезпечує соціальну спрямованість економіки [1, с. 12], задоволення соціальних інтиресів громадян [1, с. 36], їх соціальний захист, та надає право на житло, достатній життевий рівень, медичну допомогу, освіту тощо [1, с. 54].
Попри ведення на сьогодні державної соціальної політики в сторону вдосконалення та належного застосування соціальних гарантій деяки з них не є закріпленими на законодавчому рівні. Звісно певна невизначеність в застосуванні та використанні соціальних норм призводить до постійних змін, але наприклад в Європейському Союзі, на правових нормах засновується вся діяльність держави в соціальній сфері. Причому чітко закріплені соціальні стандарти життя в соціальній сфері не можуть переглядатися жодним новим урядом, окрім існуючих додаткових факторів, що можуть бути залежними від особливостей проживання громадян в певному регіоні. Відповідні міжнародні правові акти щодо соціальної сфери відносин є переважно закріпленими в правових актах Організації Об'єднаних Націй (ООН) і Міжнародної Організації Праці (МОП). Вони містять соціальні стандарти, які відповідно поділяються на всесвітні (тобто універсальні) та регіональні [41]. Регіональними нормативно-правовими актами, тобто континентальними, в нашому випадку виступають європейські згідно до територіального місцезнаходження України. З огляду на стратегічний курс держави останні мають важливе значення для України. Національне законодавство має спиратися на стандарти міжнародних установ, оскільки за останні 60 років світовими та європейськими інституціями було створено цілу низку документів, які регламентують соціальні права та свободи громадян. До основної групи нормативно-правових актів віднесемо: - Загальну декларацію прав людини ООН (прийнята у 1948 р.) [40 ];
- Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права [41], (прийнято у 1966 р., ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР ще у 1973 р.); - Конвенцію МОП №102 про мінімальні норми соціального забезпечення (1952 р.) [42 ]; - Європейську соціальну хартію (прийнята в 1961 р., переглянуту у 1996 р., ратифікована Україною у 2006 р.) [43 ];
- Конвенцію МОП № 117 "Про основні цілі і нормативи соціальної політики" (1962 р.) [44]; - Конвенцію МОП № 118 "Про рівноправність щодо соціального забезпечення" (прийнята у 1962 р.) [45 ];
- Конвенцію МОП № 157 "Про збереження прав щодо соціального забезпечення" (прийнята у 1983 р.) [46 ];
інші документи, які мають значний вплив на сферу соціального захисту для багатьох країн. Відповідно до ст. 9 Конституції України, всі "чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України [1, с. 9]", тому всі міжнародні документи ратифіковані Україною, є обов'язковими до виконання на її території. З вищенаведених документів важливе місце посідає саме Загальна декларація прав людини, яка за своєю суттю є фундаментом визнання, наведенного визначення та захисту прав людини. В цій Декларації наводиться комплекс прав людини, де важливе місце зазначено саме за правом людини на соціальне забезпечення. У ст. 22 Декларації наголошується: "Кожна людина як член суспільства має право на соціальне
забезпечення і на здійснення необхідних для підтримання її гідності і для вільного розвитку її особи прав в економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави [40 ]".
Загальна декларація вперше сформувала соціальні еталони, до яких повинне прагнути суспільство, конкретизувала соціальні параметри, вказуючи, що кожна людина має право на працю, вільний вибір роботи, справедливі й сприятливі умови праці та на захист від безробіття; рівну оплату за рівну працю; відпочинок і дозвілля, включаючи право на розумне обмеження робочого дня та на оплачувану періодичну відпустку; на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є обов'язковим для підтримання здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї, і право на забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку втрати засобів до існування через незалежні від неї обставини; на освіту; вільно брати участь у культурному житті суспільства, втішатися мистецтвом, брати участь у науковому прогресі і користуватися його благами; на соціальний порядок та ін. [40, с. 22-28].
Оскільки Декларація має рекомендаційний статус за своїм характером, що відповідно не накладало жодних зобов'язань на жодну країну. Саме тому в 1966 р. ООН на основі цієї Декларації було прийнято Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права [41]. Саме в цьому акті сформульовано конкретні соціальні стандарти, яких потрібно дотримуватися перед ратифікацією певною країною.
В Міжнародному пакті класифіковано та визначено такі соціальні права:
- право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування [41, с. 9]; - право працюючих матерів на оплачувану відпустку або відпустку з достатньою допомогою по соціальному забезпеченню [ 41, с. 10]; - право захисту дітей від економічної і соціальної експлуатації [ 41 , с. 10]; - право на достатній життєвий рівень, що включає достатнє харчування, одяг і житло, і на неухильне поліпшення умов життя [41, с. 11]; - право на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров'я, причому підкреслюється, що заходи, яких повинні вжити держави-учасниці
цього Пакту для повного здійснення цього права, включають ті, які є необхідними для забезпечення скорочення мертвонароджуваності та дитячої смертності і здорового розвитку дитини [41, с. 12];
* поліпшення всіх аспектів гігієни зовнішнього середовища і гігієни праці в промисловості; запобігання і лікування епідемічних, ендемічних, професійних та інших хвороб і боротьби з ними;
* створення умов, які б забезпечували всім медичну допомогу і медичний догляд у разі хвороби; - право на освіту, підкреслюючи при цьому, що початкова освіта повинна бути обов'язкова і безкоштовна для всіх, середня освіта в її різних формах, включаючи професійно-технічну середню освіту, повинна бути доступною для всіх громадян [41, с. 13]. Доступними для всіх громадян виступають й міжнародні норми про соціальне страхування, оскільки воно виступає як складова загального соціального захисту. До основних принципів соціального страхування відносяться: загальний та обов'язковий характер; широка доступність; поєднання обов'язкового та добровільного способів організації, рівноправність і різномаїття форм та видів; надання державної гарантії при обов'язковому соціальному страхуванні; обов'язковість фінансової участі у формуванні страхових фондів застрахованих осіб і працедавців, а в певних випадках - і держави ( окрім страхування нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань); зацікавленість широкого кола застрахованих осіб у певному виді забезпечення на основі соціального страхування; рівність усіх застрахованих щодо обов'язків з фінансування видатків на соціальне страхування та набутих за ним прав і гарантій; створення правових та організаційних можливостей застрахованим та членами їхніх сімей від можливих соціальних ризиків; особливий порядок нагромадження страхових коштів, автономність стосовно державного бюджету, прозорість контролю за їх використанням. Таким чином, Пактом регламентовано обов'язки держави щодо соціального захисту як кожної людини, так і окремих категорій - дітей, підлітків, жінок та ін. Ним встановлюються певні соціальні гарантії для громадян та вимоги до держави щодо забезпечення соціального розвитку. Європейським Союзом та Радою Європи було ухвалено також низку
власних нормативно-правових актів щодо соціальних стандартів. Важливим документом, що гарантує розвиток соціальної сфери та передбачає захист прав людини, є Європейська соціальна хартія, яка містить
31 принцип [43, ч. 1], на яких будується вся європейська система соціального розвитку. Згідно з нею всі люди мають такі права: - заробляти собі на життя професією, яку вони вільно обирають; - на захист від бідності та соціального відчуження; - на житло; - на користування послугами соціальних служб; - на належні умови для професійної підготовки; - на соціальну та медичну допомогу. Усі працюючі мають право на: - безпечні та здорові умови праці; - гідне ставлення до них на роботі; - захист у випадках звільнення; - захист своїх вимог у разі банкрутства роботодавця; - рівні можливості та рівне ставлення до них у вирішенні питань щодо
працевлаштування та професії без дискримінації за ознакою статі; - свободу об'єднання у національні або міжнародні організації для захисту
своїх економічних і соціальних інтересів; - соціальне забезпечення; - справедливі умови праці; - справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень для них самих та їхніх сімей. Зауважимо, що під час ратифікації Європейської соціальної хартії Україна взяла на себе зобов'язання вважати вищенаведені принципи декларацією цілей, до здійснення яких вона прагнутиме всіма відповідними засобами [43, с. 1]. Між тим, не всі статті та пункти Хартії визнано обов'язковими. Так, не було ратифіковано такі соціальні стандарти [43, с. 2]; наприклад, до працюючих: - право на щорічну оплачувану відпустку тривалістю не менше чотирьох тижнів; - право на соціальний захист та відповідний рівень життя;
- право на захист прав працівників підприємств у разі банкрутства їхнього роботодавця. Також не було визнано право трудящих-мігрантів і членів їхніх сімей
на захист і допомогу. Що стосується всіх громадян, то не було визнано право на соціальну та медичну допомогу (в тому числі - забезпечення будь- якій малозабезпеченій особі, яка неспроможна отримати достатніх коштів своїми власними зусиллями або з інших джерел, зокрема за рахунок допомоги по соціальному забезпеченню, право на належну допомогу, а у разі захворювання забезпечення догляду, якого вимагає стан її здоров'я). Між тим нератифікація останнього пункту входить, на нашу думку, в пряме протиріччя з Конституцією України, ст. 49 якої наголошує, що "кожен
має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування
[1, с. 49]".
Згідно до порядку, наступним важливим універсальним джерелом у сфері соціального права та стандартів, їхнього розвитку виступають конвенції МОП, що є відповідно спеціалізованою установою ООН для міжнародного співробітництва зі зменшення соціальної несправедливості за рахунок поліпшення умов праці. На сьогодні членами МОП є понад 170 країн, серед яких й Україна.
Відповідно документи МОП виносять положення рекомендаційного характеру для країн-учасників, проте всі намагаються них дотримуватися.
Відповідно до Конвенції МОП №117 , яка гарантує, що держава має вжити всіх заходів для забезпечення гідного рівня життя громадян та сприяти прогресу в таких галузях, як охорона здоров'я, житлове будівництво, забезпечення продовольством, освіта, турбота про добробут дітей, становище жінок, умови праці, винагорода найманих працівників та незалежних виробників, захист прав мігрантів, соціальне забезпечення тощо [44, ч.1 ]. Україною ратифіковано понад 50 конвенцій Ради Європи. Ратифікація "Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод" [47, ч. 1 ] та визнання Україною на своїй території юрисдикції Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції та відповідно вимагає безпосереднього застосування її судами загальної юрисдикції в нашій державі. Європейський суд з прав людини у свою чергу відповідно розглядає та приймає заяви будь яких осіб, неурядових організацій або груп осіб про порушення положень конвенції або Протоколів до неї. Держави - учасниці конвенції зобов'язались ніяким чином не перешкоджати ефективному здійсненню цього права. Розглядаючи ж ситуацію щодо виконання в Україні Європейської соціальної хартії залишається складною в частині її фактичної реалізації. Україна приєдналася до 27 статей та 74 пунктів "Хартії", але суттєвих змін щодо стану дотримання прав і свобод людини, досягнення європейських соціальних стандартів при застосування норм міжнародного права щодо якості життя поки не відбулося [43 ].
Європейська соціальна хартія виступає основним документом у соціальний сфері, в який певним чином біля 14 статей стосуються саме соціального захисту людини. В даному нормативному акті чітко розмежовуються питання та поняття соціального захисту, до якого відповідно входять соціальне забезпечення та соціальне страхування. Поняття "соціальне забезпечення" зазначається в різних статтях, проте в ст. 12, яка називається "Усі працівники та їх утриманці мають право на соціальне забезпечення", що відповідно передбачено правом на соціальне забезпечення не для кожного а лише для працівників та їх утриманців. В ст. 8 Хартії передбачається право на охорону материнства, що гарантується згідно з наданням відпустки по вагітності та пологах, а також виплатою достатньої допомоги по соціальному забезпеченню чи допомоги за рахунок державних коштів. В цьому випадку термін "соціальне забезпечення" виступає тотожним терміну "соціальне страхування". Дану тотожність підтверджується в ст. 12 та ст. 24, де передбачається право всіх працівників на захист у разі звільнення з роботи, а в ст. 27 - право працівників із сімейними обов'язками на рівні можливості та рівне ставлення до них, що забезпечується, відповідно, врахуванням їх потреб щодо соціального забезпечення [43, ч.3 ].
На прикладі даних статей з Європейської соціальної хартії ми бачимо, що соціальні виплати працівникам здійснюються за рахунок коштів соціальних страхових фондів, відповідно поняття "соціальне забезпечення" маємо пов'язувати з забезпеченням у системі соціального страхування.
Поняття про "соціальну допомогу", яке застосовується в Хартії, детально розкривається в ст. 13. В ст. 13 встановлюється, що кожна особа, яка не має адекватних ресурсів і не може набути таких ресурсів власними зусиллями чи з інших джерел, зокрема, з фондів соціального забезпечення, має право на необхідну допомогу. Дане положення відповідно до національного законодавства, говорить про соціальну допомогу за рахунок коштів державного бюджету як форму соціального захисту малозабезпечених та мало захищених громадян. Для малозабезпечених та малозахищених осіб державні соціальні виплати у вигляді допомоги є додатковим доходом до основного джерела існування, яке з об'єктивних причин відповідно є нижчим від прожиткового мінімуму. Таким чином припускаємо, що Хартія передбачає як одну з форм соціального захисту державну соціальну допомогу, а іншу - соціальне страхування, в системі якого реалізується соціальне забезпечення.
Таким чином, в Хартії основних прав Європейського Союзу, ст. 34 "Соціальне забезпечення та соціальна допомога" яка закріплює право на блага соціального страхування та соціального обслуговування, яким забезпечується соціальний захист у випадках народження дитини, хвороби, нещасних випадків на виробництві, фізичної залежності чи похилого віку та у випадках втрати роботи (ч. 1). В другій частині цієї статті зазначено про соціальну допомогу, що надається з метою боротьби зі соціальною нерівністю та бідністю, щоб гарантувати гідне існування всім, хто відчуває брак достатніх коштів. У Хартії основних прав трудящих Співтовариства право на соціальний захист сформульовано так (ст. 10): "Відповідно до національних нормативних положень кожний працівник у країнах ЄС має право на достатній соціальний захист і незалежно від свого статусу і розміру підприємства, на якому він працює, користується адекватним рівнем допомог по соціальному захисту. А особи, які не можуть увійти або знову вступити на ринок праці і не мають засобів до існування, повинні отримувати достатню соціальну допомогу з урахуванням особливостей їх конкретної ситуації".
Положення цієї статті також розмежовує соціальний захист працівників (що здійснюється у формі соціального страхування) та соціальний захист малозабезпечених осіб, які не мають засобів до існування (що здійснюється у формі соціальної допомоги). Зазначимо й Європейський кодекс соціального забезпечення [48], що був підготовлений у співробітництві з МОП та підписаний державами - членами Ради Європи 16 квітня 1964 року. Кодекс і протокол до нього гарантують мінімальний рівень соціального захисту, включно з медичним обслуговуванням, виплату допомог у разі хвороби і тимчасової непрацездатності у зв'язку з виробничими травмами, допомог у зв'язку з народженням дитини, у разі безробіття, інвалідності, в разі смерті годувальника, а також сімейні допомоги і пенсії. Переглянутий і доповнений варіант Кодексу 1990 р. враховує зміни в законодавстві, що стосується соціального забезпечення в країнах, які входять до Ради Європи і закріплює розширені норми соціального захисту. Головною відмінністю відтепер стало можливим за належних детально вивчених умов запроводжувати відповідний рівень допомоги. При цьому створюється база даних на отримувачів та кандидатів [48].
Питання застосування норм міжнародного права щодо соціального захисту та соціального страхування регулюється виключно на законодавчому рівні. Тобто міжнародна норма, яка була ратифікована країною та згідно до норм власного законодавства має виконуватися та дотримуватися. Перехід до застосування норм міжнародного права відбувається по різному, оскільки такі кроки залежать від підготовки на економічному рівні та є багатостороннім. В країнах Європейського Союзу застосування норм міжнародного права має категорію обов'язкового до розгляду, оскільки кожна країна має внутрішні норми та рішення залишається за нею. Важливим на сьогодні виступає при застосування норм міжнародного права питання інтеграції. В Україні на сьогодні дане питання стоїть також виокремлено, оскільки згідно до вітчизняного законодавства Україна має наміри інтегруватися до ЄС. Проте на сьогодні подібним питанням задаються різні країни - учасники СНД. Застосування норм міжнародного права про соціальний захист має на меті створення такої системи соціального захисту, де незалежно від певних коротко-термінових економічних спадів в країнах соціальна сфера буде захищена. Згідно до норм міжнародного права щодо соціального захисту громадян та відповідно працівників в різних країнах мають застосовуватися норми, які не порушують зазначених міжнародних стандартів. Тобто між країнами які лише частково ратифікували певні конвенції часто укладаються спільні угоди. Так між Україною та Російською Федерацією було укладено Угоду "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" [49, с. 1 ]. Дана Угода від 14 січня 1993 року складається з 13 статей в яких чітко обумовлюється соціальна відповідальність та приналежність працівників в соціально обумовленій ситуації (соціальний захист, соціальне страхування тощо).
Відповідно розглянемо діяльність канадського благодійного фонду "Світ для дітей" який відповідно турбується проблемами малозабезпечених сімей. Його діяльність ведеться на теренах 15 країн, серед яких Україна та присутні країни учасники СНД, та ін. В Україні даний фонд спонсує понад 200 малоазабезпечених сімей, головним чином надаючи допомоги саме дітям та інвалідам до 18 років. Таким чином створюючи умови для розвитку та належного існування саме дітей, які опинилися заручниками виникнення певних соціальних ризиків, що виступають факторами малозабезпеченості.
В Білорусії система соціального захисту малозабезпечених громадян має дуже схожу структуру, а отже є досить схожою бо також малозабезпечені сім'ї отримують допомогу, якщо дохід на 1 члена сім'ї не перевищує 187 200 білоруських рублів на місяць. Також малозабезпечені громадяни мають право на безкоштовне забезпечення продуктами харчування дітей віком до 2 років.
В Франції малозабезпечені майбутні матері починають отримувати допомогу вже з четвертого тижня вагітності. Кожного сепня малозабезпечені сім'ї отримують встановлену на законодавчому рівні суму у 280 євро на купівлю шкільного приладдя.
Питання дотримання соціального страхування в більшості країн на сьогодні вирішується через створення спеціальних позабюджетних фондів, які у певних ситуаціях не зачепають бюджетне напрвлення, хоча в певній його частині саме з бюджету й здійснюється його формування. Головною метою на нього покладено здійснення компенсації ризиків. Головною ж мірою застосування норм міжнародного права про соціальний захист та страхування виступає саме впорядкування норм внутрішнього законодавства та вирішення питань при настанні колізійних моментів. Відповідно ратифіковані норми міжнародного права не мають суперечити внутрішнім нормативним актам. Тобто ми маємо створити не тільки передумови до застосування норм міжнародного права про соціальний захист та страхування в цілому, а й належним чином їх впроваджувати та вдосконалювати, що є позитивним критерієм та має місце розвитку в сфері соціального захисту.
3.2 Дотримання забезпечення соціального захисту громадян в Україні згідно до норм міжнародного права.
Дотримання норм міжнародного права про соціальний захист громадян можливе лише за умови застосування цих норм та відповідно їхнього впровадження. Таким чином саме імплементація міжнародних норм має пріоритетний статус, проте це є системне питання, що вирішується через подолання проблем невідповідності норм внутрішнього законодавства та приведення їх до відповідного рівня, стандартів. Саме дотримання забезпечення соціального захисту громадян в Україні є важливим питанням, яке має відповідним чином контролюватися спеціально уповноваженою особою. Згідно до ст.1 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" [ 18, ч. 1] з метою захисту прав кожного на території України і в межах її юрисдикції Уповноважений здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина, проголошених у Конституції, законах та міжнародних договорах України, а також сприяє приведенню національного законодавства про права і свободи людини у відповідність до міжнародних стандартів у цій галузі.
Відповідно діяльність Уповноваженого в сучасних умовах набуває важливого значення щодо приведення українського законодавства у відповідність до міжнародних зобов'язань України. Саме тому виконання цього завдання є головною передумовою всього комплексу заходів щодо дотримання прав і свобод людини в нашій країні.
Питанню дотримання забезпечення соціального захисту громадян має сприяти належна підготовка періодичних доповідей України з прав людини щодо виконання ряду міжнародних конвенцій, учасницею яких вона є і відповідне реагування державних органів на виявлені зауваження та пропозиції відповідних контрольних міжнародних органів, які розглядають ці доповіді.
Міжнародний контроль дає можливість об'єктивно оцінювати виконання Україною своїх міжнародних зобов'язань, аналізувати щодо узгодженості національного законодавства і сприяти таким чином приведенню його у відповідність до міжнародних стандартів. У підготовці таких доповідей важлива участь саме Уповноваженого з прав людини.
У кожному випадку виявлення невідповідності норм українського законодавства міжнародним стандартам з прав людини готуються узагальнені висновки у формі подань, які включаються до щорічної або спеціальної доповіді Уповноваженого з прав людини. Вони вже стають рекомендаціями для органів державної влади [ 18, c. 9].
Діяльність Уповноваженого з прав людини має на меті постійне регулювання та підтримку належного застосування норм міжнародного права, які згідно норм вітчизняного законодавства мають пріоритетне право на виконання та застосування. Інститут Омбудсмена має наметі встановити відповідні цінності до рівня належного забезпечення соціального захисту населення.
Останні статистичні дані говорять про важливість проблеми заборгованості працівникам на підприємствах. Дана проблема також є важливою та є на контролі у Уповноваженого з прав людини, оскільки належний рівень оплати праці впливає на статистику загальну по дотриманню основних соціальних стандартів, а саме про оплату праці соціальних верств населення. Важливою ознакою при реалізації права на звернення до Уповноваженого з прав людини є безоплатна процедура - одна з форм правової допомоги, гарантованої ст. 59 Конституції України. При чому процедура звернення до Уповноваженого на відміну від звернення, наприклад до суду, не обтяжена зайвими формальними вимогами, є гнучкою відкритою, порівняно швидкою, і що важливо, спрямованою передусім на захист інтересів людини. Це значно спрощує процес звернення до Уповноваженого з прав людини, робить цю інстанцію привабливим засобом відстоювання своїх порушених прав [1, c. 59 ].
На сьогодні важливим в питанні дотримання забезпечення соціального захисту громадян в Україні виступає можливість застосування права кожного громадянина на звернення за захистом своїх прав та свобод до: національних судових органів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також після вичерпання національних засобів захисту - до відповідних міжнародних судових установ чи до міжнародних організацій, членом або учасницею яких є Україна. На сьогодні закладаються основи ефективної національної системи захисту прав та свобод людини, процедурно забезпечується функціонування відповідних правозахисних механізмів на національному рівні, що має позитивно впливати через можливість порівняльного аналізу даної діяльності.
При дотриманні забезпечення соціального захисту громадян в Україні важливою та актуальною виступає така загальносвітова тенденція, як відхід від традиційних схем державного соціального забезпечення та пошук нових, більш ефективних заходів щодо соціального захисту, в тому числі недержавних. Згідно до Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні
права, який запровадив поширену класифікацію прав людини на соціальні, цивільні, політичні, економічні та культурні, - вітчизняне законодавство важливим виокремлює питання зі ст. 11 цього нормативного акта [41, с. 11]. Саме в ст. 11 зазначається право на достатній життєвий рівень та його дотримання. В Україні питання даної норми та статті є також важливим та дотримується в Законі України "Про прожитковий мінімум"[2, с.4], та інших нормах. Ратифікувавши Пакт, Україна стала його учасницею. Вона добровільно взяла на себе юридичні зобов'язання із захисту прав і норм, що містяться у його тексті, зокрема забезпеченням відповідності змісту національного законодавства вимогам узятих на себе міжнародних зобов'язань [41, ч.1 ].
Відповідно до статті 2 Пакту кожна держава, що бере участь у цьому Пакті, зобов'язується в індивідуальному порядку і в порядку міжнародної допомоги і співпраці, зокрема в економічній і технічній сферах, ужити в максимальних межах наявних ресурсів заходів до того, щоб забезпечити поступове повне здійснення визнаних цим Пактом прав усіма належними способами, аж до вжиття законодавчих заходів [41, с.2 ]. Держави, що беруть участь у цьому Пакті, зобов'язуються гарантувати здійснення проголошених у ньому прав, не допускаючи жодної дискримінації, як-от щодо раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного або соціального походження, майнового стану, народження або іншої обставини. Відповідно до статті 3 Пакту держави, що беруть у ньому участь, зобов'язуються забезпечити рівне для чоловіків і жінок право мати всі економічні, соціальні і культурні права, передбачені цим Пактом [41, с.3 ].
Cтосовно кожного міжнародного договору, який було належним чином ратифіковано Верховною Радою України відбуваються пристосування його норм для дії у національному законодавстві. Це відбувається через внесення відповідних змін до чинних норм права національного законодавства через внесення змін до них. Подібна практика застосовується у більшошсті країн світу, щодо міжнародних договорів окрім тих які мають рекомендаційний характер, оскільки вони певною мірою вказують на певні прогалини та недоліки. Тобто існування можливості на вдосконалення через застосування міжнародних норм має позитивну практику на сьогодні та нажаль дуже рідко застосовується в Україні. Участь України у діяльності МОП і використання наявного досвіду є вкрай необхідним та корисним перш за все у період економічних реформ. У "Декларації про Державний суверенітет України" проголошено пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права. Це положення закріплено Законом України "Про дію міжнародних договорів на території України" [19, с. 1 ], де зазначено, що прийняті й належним чином ратифіковані Україною міжнародні угоди є невід'ємною частиною національного законодавства України і використовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Через свої документи (декларації, хартії, пакти, протоколи, конвенції, рекомендації тощо) міжнародні організації впливають на національне законодавство окремих країн, прагнучи закласти в ньому чітку вимогу щодо дотримання загальновизнаних основних прав і свобод людини. Водночас відповідно до статутів чи інших установчих документів міжнародних організацій зобов'язання захищати основні права, забезпечені міжнародною гарантією, які випливають зі звичайного права або із хартії, декларації чи іншого аналогічного документа, діє зазвичай попри рівень, до якого держава національним законодавством захищає кожне право особи. Тобто міжнародні норми покладають на держави-підписанти обов'язок вживати потрібних заходів для реалізації захищених прав людини попри рівень чи повноту їх відображення в національному законодавстві. Вид заходів і міру, до якої національне законодавство захищає згадані права, визначає кожна держава, яка підписала документ і яка відповідно до вимог своєї конституції має право визначити рівень - національний, субнаціональний або місцевий, - на якому вона забезпечуватиме запровадження захисту та дотримання забезпечення соіцального захисту, що його вимагає міжнародне законодавство. 3.3 Шляхи удосконалення вітчизняної системи соціального захисту малозабезпечених громадян в Україні
Застосування та дотримання міжнародних норм у вітчизняному законодавстві призводять до удосконалення та належної організації діяльності системи соціального захисту вцілому для всіх громадян. Застосування міжнароних норм не забороняє розвивати та шукати власний шлях розвитку системи соціального захисту, а саме соціального захисту малозабезпечених громадян, оскільки досить велика кількість даних громадян підпадають під різні фактори соціальних ризиків. Під час постійного реформування та оновлення правової системи вцілому відбувається досить важливий процес та тенденції правового розвитку суспільства, до яких належать гуманізація, демократизація, інтеграція, соціалізація тощо. Впровадження системи соціальних допомог для малозабезпечених громадян, звісно є відповідальним та важливим фактором, проте на сьогодні важливим виступає питання вдосконалення системи соціального захисту вцілому та розвиток її через запровадження більш дієвих механізмів та важелів з боку держави. Тобто можливість на існування гарантованого соціального захисту з боку держави, як гаранта прав через запровадження нових та дотримання вже існуючих правових механізмів. При розгляді даного питання ми можемо впевнено стверджувати про наявні шляхи щодо вдосконалення системи соціального захисту малозабезпечених громадян в Україні. У матеріалах роботи, які ми розглядали раніше вже зазначалося, що Україна має широкі показники по соціальних виплатах та допомогах в світі. Тому відповідно ми маємо зазначити, що впровадження більш жорсткого механізму контролю при вже існуючий системі соціального забезпечення населення надасть можливість розвитку та реоганізації в плані створення системи реальних виплат для реально потребуючих громадян. А саме тих громадян які потрапили під дію соціальних ризиків та мають вкрай складний матеріальний стан через можливе різке зменшення доходів чи інші вкрай негативні наслідки. На сьогодні впровадження системи соціального страхування в багатьох сферах життедіяльності має на меті покращити соціальні умови захисту на страховий випадок. Тобто саме через підтримку населення за фіксованого мінімального прожиткового рівня громадяни мають право на отримання та реалізацію повсякденних потреб. Належним чином забезпечене функціонування та створення прозорої та дієвої системи загальнообов'язкового державного соціального страхування є необхідними передумовами якнайшвидшого наближення нашої держави до стандартів вже розвинутих країн, якісного рівня забезпечення системи захисту громадян. Важливим для розвитку та удосконалення вітчизняної системи соціального захисту громадян вцілому виступає створення нової пріорітетної соціальної політики. Тобто створення економічної системи за якою в державі чітко мають розглядатися такі питання : щодо наявності тіньової економіки та не задекларованих доходів, низький рівень оплати висококваліфікованої праці, високий рівень розшарування населення за рівнем доходів тощо. Належний контроль за економікою призведе до загального покращення в системі доходів до державного бюджету, проте реалізація та розвиток соціального захисту малозабезпечених громадян не має завжди торкатися лише бюджжетних коштів, тому ми маємо розглядати можливість пошуку нових істочників фінансування та забезпечення громадян які підпадають під соціальні ризики. Порядок надання соціальних допомог більше ніж 20-ти пільговим категоріям населення в Україні регулюється понад 40 нормативно-правовими актами, між окремими положеннями яких існують протиріччя та певні неузгодженості. Тому існує певна недосконалість нормативно-правового забезпечення надання державних соціальних пільг та не сприяє остаточному вирішенню питань щодо соціального захисту населення і узгодженню чинного національного законодавства соціальної спрямованості з нормами міжнародного права
На сьогодні попри створення та розпочату реалізацію соціального захисту через медичне страхування дана система не має цільового проєкту щодо практичного застосування, проте запровадження надасть новий варіант до розвитку.
Розвиток системи медичного страхування має на меті створити механізм за яким зменшиться вплив на витрати пов'язані з виникненням медичного страхового випадку, а тому на сьогодні така практика застосовується в багатьох країнах, наприклад в Росії медичне страхування чітко регулюється вже з 2000 року. Це надає можливість на більшу впевненість саме для малозабезпечених категорій громадян, що приблизно відповідає 15 % населення Росії, а певне виключення такого медичного страхового ризику дещо полегшує субсидії з державного бюджету відповідно. Створення страхових фондів та надання можливості на добровільне медичне страхування в Україні має на меті відповідно покращення медичного обслуговування в медичних закладах та кращої медичної допомоги при настання страхового випадку.
Відповідно має місце й створення відповідного нормативного регулювання, тобто нормативної бази під час запровадження та становлення соціального медичного страхування. Для покращення та розвитку системи соціального захисту малозабезпечених громадян на сьогодні потрібно на законодавчому рівні вирішити такі проблеми спеціально-юридичного характеру: 1) відсутність кодифікованого акта, який би визначив загальні принципові положення нормативно-правового впорядкування відносин щодо соціального захисту та правові відповідно гарантії реалізації останнього; 2) перенасиченістю, заплутаністю та складністю чинного законодавства, а також відсутністю стабільності і послідовності його створення; 3) поняттево-термінологічною невизначеністю та неузгодженістю. Cтворення уніфікованого нармативного акта дозволить більш чітко впливати на вирішення та розв'язання соціальних проблем, а саме в колі питань щодо визначення соціального захисту малозабезпечених громадян. Схожість понятійного характеру викликає накладання певних нормативних актів на інші, що є неузгодженою проблемою між сферами застосування нормативних актів.
Проте торкаючись питання щодо розвитку та вдосконалення системи соціального захисту маємо розглянути інший напрям реформування соціального захисту населення в Україні. Ним виступає процес саме вдосконалення вже існуючих форм і видів його здійснення. При детальному розгяді Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" [9, с. 4] на мою думку недостатньо розглянуто саме в законі критерії щодо меж по матеріальному стану громадян на момент винекнення проблем з отриманням достатнього сімейного доходу згідно до прожиткового мінімуму. Подібна ситуація є важливою, оскільки при детальному вивченні питання про призначення саме за цим Законом допомог ми маємо можливість спостерігати ситуацію коли певні громадяни маючи гарні життеві достатки на місццях та можуть вільно забезпечити свої найнеобхідніші потреби всеж звертаються за допомогами у зв'язку з тимчасовими втратами доходів або небажанням шукати шляхі до виходу з виникшої ситуації вцілому. Такім чином з метою підвищення ефективності системи соціального захисту також потрібно вживати заходи щодо розвитку системи соціального страхування: - реформувати вітчизняну систему соціального захисту громадян пенсійного віку для забезпечення їхнього гідного рівня життя шляхом запровадження в Україні добровільного пенсійного забезпечення;
- оптимізувати адміністрування системи загальнообов'язкового державного соціального страхування за рахунок мінімізації адміністративних витрат, упорядкування пільг зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, забезпечення прозорості діяльності фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування; - запровадити в Україні загальнообв'язкове державне медичне страхування як додаткове до існуючої державної системи охорони здоров'я. Важливо зосередити увагу на подальшій реалізації програм адресної допомоги для малозабезпечених громадян, оскільки попри її запровадження та діяльність покращення у ций сфері відчуваються за підтримки органів місцевого самоврядування на місцях. Тобто ми отримуємо більш дієву та ефективну співпрацю якщо при державній підтримці наявна можливість саме через знання місцевої ситуації та стану кожного громадянина отримувати необхіднудопомогу. Звісно на сьогодні для забезпечення бюджетної підтримки саме найбільш вразливих малозабезпечених громадян через систему соціальних допомог, пільг, субсидій та інших соціальних виплат потрібно зосередити увагу на :
- детальному підвищенні адресної соціальної підтримки населення;
- чіткому впорядкуванні видів державної соціальної допомоги;
- впровадженню та інтегруванню програми житлових субсидій у систему державної соціальної допомоги;
- належному підвищенню ефективності моніторингу системи соціальних виплат;
- вдосконалення вже існуючих підходів до визначення прожиткового мінімуму як базового стандарту для розрахунку державних соціальних гарантій;
- зміненню через трансформацію міжбюджетних відносин з метою створення фінансових передумов для виконання місцевими органами самоврядування делегованих соціальних повноважень. Отже, розглянувши існуючи норми міжнародного права про соціальний захист та страхування, ми дійшли такого висновку щодо діяльності системи соціального захисту в Україні. В нормах міжнародного права чітко встановлюються саме головні права, основні категорії прав людини. Завдяки міжнародному досвіду ми маємо можливість засотсовувати власні норми, які вже виступають вдосконаленими порівняно до попереднього законодавства. Вітчизняна система соціального захисту потребує значного реформування через вдосконалення вже існуючого правового апарату та застосовуючи норми міжнародного права. Оскільки Україна ратифіковала багато міжнародних договорів відповідно маємо пристосовуватиїх або на відміні від них створювати щось нове через покращення вже існуючого механізму забезпечення системи соціального захисту різних верств населення.
Розглядаючи питання та проблематику системи соціального захисту малозабезпечених громадян ми маємо також реально оновити правову основу чинних норм про соціальний захист малозабезпечених громадян, оскільки наявні певні протирічча в понятійному апараті.
Розглянувши лише на певному прикладі систему соціального захисту громадян, у тому числі й малозабезпечених громадян в деяких країнах ми маємо помітити наявність норми права, яка регулює певні основи в понятійному апараті сфери соціальних відносин вцілому. Важливою проблемою виступає правильність та порядок призначення соціальних державних допомог малозабезпеченим громадянам, а саме реальність поданих даних до органів призначення та контролю, виплат самих допомог на місцях. Як варіант певного покращення в системі соціального захисту малозабезпечених громадян можливе створення спеціалізованої бази даних по цій категорії соціально-потребуючих громадян, що відповідно має мати місце детального та професійного контролю за дотриманням вимог при оформленні таких допомог. Покращення саме програми адресних допомог має також корегуватися через спільну діяльність окрім органів Міністерства соціальної політики України в сильнішому поєднанні та організації підтримки з боку органів місцевого самоврядування. Така співпраця має принести тільки позитивний ефект та збільшити відсоток призначення дійсно потрібних допомог, соціального захисту малозабезпеченим громадянам вцілому.
ВИСНОВКИ
В ході проведеного дослідження основних теоретичних аспектів категорій соціального захисту та соціального забезпечення мною було розглянуто та порівняно основні правові категорії права соціального забезпечення : соціальний захист, соціальне забезпечення, соціальне страхування.
Досліджуючи законодавчу базу та теоретичні положення соціального захисту, як основної категорії ми дійшли до такого висновку : становлення соціального захисту та збільшення впливу саме цієї категорії прописано в Конституції України , а отже й розвиток інших соціальних складових, соціального забезпечення та страхування має належним чином регулюватися. Оскільки дані категорії мають не перероблюватися, а розвиватися та вдосконалюватися для покращення соціальних відносин в суспільстві вцілому. Саме тому взаємозалежність цих категорій надає їм можливість на спільний розвиток. Розвиток соціального страхування ми розглянули на прикладі медичного страхування, що відповідно має належним чином корегуватися та надалі дає певні перспективи щодо розвитку страхування різних категорій громадян у тому числі малозабезпечених, оскільки на сьогодні дане питання має певні передумови до подальшого вивчення. Розглянувши ряд прикладів реалізації соціального захисту малозабезпечених громадян в Україні та в інших зарубіжних країнах, ми дійшли до висновку про наявність певного потенціалу в реалізації та розвитку цього питання щодо вдосконалення існуючого механізму надання соціальної допомоги малозабезпеченим громадянам в Україні.
Проблема належного соціального захисту малозабезпечених громадян через впровадження державних соціальних допомог має на меті створення умов, за яких такі громадяни матимуть можливість на правову та матеріальну підтримку задля виходу зі скрутної ситуації, яка може бути певним проявом соціального ризику взагалі. Таким чином, питання соціального захисту малозабезпечених громадян в Україні підтримується завдяки вже існуючим законодавчим актам, відповідно має перспективу на розвиток. Завдяки становленню та розвитку економічних реформ дані питання збільшиться підтримка соціальної сфери вцілому.
При дослідженні саме соціального захисту малозабезпечених громадян згідно правового регулювання ми розглянули найбільше проблемні, на нашу думку групи останніх, а саме : малозабезпечені сім'ї, інваліди з дитинства І - ІІ групи, діти-інваліди до 18 років.
Існування системи впровадження соціальних ініціатив в останні роки має на меті покращити ситуацію в цілому, а отже ми при розгляді даних категорій малозабезпечених верств населення провели коротку характеристику щодо отримання ними соціальних допомог. На сьогодні в сфері соціальних відносин, а саме існуючого соціального захисту в Україні, при реформуванні та вдосконаленні вже існуючої законодавчої бази все ж не достатньо здійснюється належний контроль, оскільки досі відсутній нормативний акт змістовного характеру, що регулює визначеність понять та їхню роль в соціальних відносинах.
Розглядаючи питання та проблематику системи соціального захисту малозабезпечених громадян ми маємо також реально оновити правову основу чинних норм про соціальний захист малозабезпечених громадян, оскільки існують протиріччя в понятійному апараті. Система соціального захисту малозабезпечених громадян є певною мірою складною саме через відсутність законодавчого акту, який би в повній мірі розглядав дану систему з існуючими групами в цілому, а оскільки при певному настанні ризику малозабезпеченості на сьогодні загальні засади реалізації права на державну допомогу не є згруповані, а ми бачимо певне дублювання соціальних допомог через різні законодавчі акти. На сьогодні досі чітко не визначено питання щодо реалізації більш єфективного регулювання та впровадження органами управління в сфері соціального захисту малозабезпечених громадян ризиків пов'язаних з можливістю настання повторних захворювань, тобто з медичними ризиками. Існуюча система загальнообов'язкового державного медичного страхування взагалі не відповідає існуючим потребам через відсутність ефективного регулювання в ній. Гарантування допомоги ж малозабезпеченим верствам населення взагалі складне питання, оскільки відсутні чітки норми регулювання в ций сфері. Соціальна підтримка малозабезпечених громадян на сьогодні відповідно не досить розвинена, оскільки досі наявні питання щодо відповідності надання підтримки саме громадянам по малозабезпеченості. Соціальні ініціативи від Президента мають на меті певне покращення в даній сфері, проте цього не достатньо, оскільки вони мають на собі лише короткотерміновий єфект, який з часом потрібно знову підіймати на рівень згідно до економічної ситуації. Тому проблематика саме щодо ефективного впливу саме на настання ризиків по малозабезпеченості має місце.
В нормах міжнародного права чітко встановлюються саме головні права, основні категорії прав людини. Використовуючи міжнародний досвід ми маємо можливість застосовувати власні норми, які вже виступають вдосконаленими порівняно до попереднього законодавства. Оскільки Україна ратифіковала багато міжнародних договорів відповідно маємо пристосовувати їх або на відміні від них створювати щось нове через покращення вже існуючого механізму забезпечення системи соціального захисту різних верств населення.
Важливою проблемою виступає правильність та порядок призначення соціальних державних допомог малозабезпеченим громадянам, а саме реальність поданих даних до органів призначення та контролю, виплат самих допомог на місцях. Одним із варіантів певного покращення в системі соціального захисту малозабезпечених громадян є створення спеціалізованої бази даних по цій категорії соціально-потребуючих громадян, де відповідно потрібно мати детальний та професійний контроль за дотриманням вимог при оформленні таких допомог. Покращення програми адресних допомог має також корегуватися через спільну діяльність окрім органів Міністерства соціальної політики України та організації підтримки з боку органів місцевого самоврядування.
Така співпраця має принести тільки позитивний ефект та збільшити відсоток призначення дійсно потрібних допомог через реалізацію соціального захисту малозабезпеченим громадянам в Україні вцілому та незалежно від існуючих проблем колізійного характеру в нормах законодавства.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України (ВВР).-. - №30, ст. 141
2. Закон України "Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. - № 38. - ст. 348
3. Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23.09.1999 р.// Відомості ВРУ. - 1999.-№ 46-47. - ст. 403
4. Закон України "Про екстренну медичну допомогу" // Відомості Верховної Ради України. - 2013. - № 330, ст. 340
5. Закон України "Про основи соціальної захищеності інваліда в Україні" від 21.03.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - № 21. - ст. 252
6. Закон України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2013. - № 24. - ст. 243
7. Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. // Відомості ВРУ. - 1992. - № 3. - ст. 21
8. Закон України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам" від 16.11.2000 р. // Відомості Верховної Ради України.- 2001. -№ 1. - ст. 2
9. Закон України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" від 01.06.2000 р. // Відомості Верховної Ради України . - 2000. - № 35. - ст. 290
10.Закон України "Про зайнятість населення" від 01.03.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. 1991. - (Втратив чинність)
11.Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" від 21.11.1992 р.//Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 5.- ст. 22 12.Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії " від 05.10.2000 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 48. - ст. 409
13.Закон України "Про соціальні послугі" від 19.06.2003 р.// Відомості Верховної Ради України. - 2003. -№ 45.- ст. 348
14.Закон України "Про Державний бюджет України на 2013 рік" Відомості Верховної Ради України. - 2012. -№ 5515. - ст. 7
15.Закон України "Про психіатричну допомогу" ВВР України. - 2003 р. № 1364-ІV
16.Закон України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам"//ВВР України від 18 травня 2004 р. № 1727-ІV
17.Закон України "Про місцеві державні адміністрації" //ВВР України. -
09.04.1999. - № 586-XIV
18. Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 20, ст. 7
19.Закон України "Про міжнародні договори України"// ВВР України 2004, N 50, ст. 540
20.Закон України "Про межу малозабезпеченості" //ВВР України. - 1994, № 42, ст. 382
21.Закон України "Про охорону дитинства" від 26.04.2001 р.// Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 30, с. 142
22.Закон України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" від 02.06.2005 р. // ВВР України. - 205. - № 26, с. 354
23.Закон України "Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ" від12.12.1991 р.// Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 11, с.152
24.Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р.// Відомості Верховної Ради України. - № 15, с.190
25.Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням".- ВВР України. -N 107-VI від 28.12.2007
26.Проект Закону України "Про засади соціального захисту населення" від 2012 року, Міністерство соціальної політики України, (Державна установа, Науково-дослідний інститут соціально трудових відносин)
http://www.lir.lg.ua/docs/publikacii/zuczn.pdf 27.Указ Президента України "Про організаційні заходи щодо посилення соціального захисту малозабезпечених гормадян" за № 376. -1995 р.
http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/KR950494.html 28. Указ Президента України "Про затвердження Положення про Міністерство соціальної політики України" за № 389. від 2011.
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/389/2011 29.Указ Президента України "Про Положення про Пенсійний фонд України" від 6 квітня 2011 року, № 384 http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/384/2011 30.Розпорядження КМУ Про проект Концепції розвитку страхового ринку України// Відомості Верховної Ради України. - 2010. http://www.vuzlib.org/articles/6937
31.Розпорядження КМУ Про проект Концепції соціального забезпечення населення України//Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №6, ст.31
http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3758-12 32.Наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 15 листопада 2001 р. № 486/202/524/455/3370 (зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 7 лютого 2002 р. за № 112/6400) із змінами і доповненнями.
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0112-02 33.Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998 р.// Відомості Верховної Ради України. - 1998. - №23, ст.121
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/16/98-%D0%B2%D1%80 34.Постанова КМУ Про надання щомісячної грошової допомоги малозабезпеченій особі, яка проживає разом з інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу...та потребує на догляд за ним.-від 02.08. 2000. - №1192. http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1192-2000-%D0%BF 35.Постанова Кабінету Міністрів України Про запровадження адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям від 22.02.1999 року №238
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/238-99-%D0%BF 36.Постанова Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку призначення і виплат державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям від 24.02.2003 року №250 http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/250-2003-%D0%BF 37.Постанова Кабінету Міністрів України Про вдосконалення управління в сфері соціального захисту населення від 22.02.1995 року № 136
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/136-95-%D0%BF 38.Постанова Кабінету Міністрів України Про організацію харчування окремих категорій учнів у загальноосвітніх навчальних закладах від 19.06.2002 року №856
http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/856-2002-%D0%BF 39.Постанова Кабінету Міністрів України Про питання соціального
страхування від 02.06.1993 року № 398
http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/398-93-%D0%BF
40. Загальна декларація прав людини // прийнята Організацією Об'єднаних Націй у 1948 року
http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_015 41.Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права//затверджений Генеральною Асамблеєю від 16 грудня 1966 року
http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/995_042 42.Конвенція МОП №102 "Про мінімальні норми соціального забезпечення" // прийнята у 1952 році
http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/993_011 43.Європейська соціальна хартія //прийнята в 1961 р., переглянуту у 1996 р., ратифікована Україною у 2006 р
http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_300 44.Конвенцію МОП № 117 "Про основні цілі і нормативи соціальної політики" //прийнята в 1962 році
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/993_016 45.Конвенція МОП № 118 "Про рівноправність щодо соціального забезпечення" // прийнята у 1962 році
http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/993_017 46.Конвенція МОП № 157 "Про збереження прав щодо соціального забезпечення" // прийнята у 1983 році
http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/993_012 47.Європейська конвенції "Про захист прав людини і основних свобод" // прийнята у 1950 році//ратифікація згідно до Закону № 475/97 ВВР України у 1997 році http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_004 48. Європейський кодекс соціального забезпечення //прийнято у 1964 році// переглянуто 1990 року// ЕТС №139
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_651 49.Міждержавна Угода "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" // від 14 січня 1993 року //ВВР України /№ 643_266 (чинний)
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/643_266 50.Відділ економічної та соціальної стратегії. Щодо стратегічних засад формування ефективної моделі соціальної політики в Україні [ Електронний ресурс ]/ - Режим доступу : http://www.niss.gov.ua/monitor/monitor_5/form_model.htm
51.Андреєв В. С. Правовые проблемы социального обезпечения в СССР/ В.С. Андреэв - Советское государство и право. 1967. - №2. - ст.30-34.
52.Андрієнко І. С. Правове регулювання державних соціальних допомог малозабезпеченим особам в Україні. - автореф. дис. канд. юрид.наук. - Л., 2010.- 18 с
53.Базилевіч К. С. Страхова справа// К.С. Базилевіч. - К.: 2002. -ст. 73.
54.Болотіна Н. Б. Право соціального захисту: становлення і розвиток в Україні/ Н.Б. Болотіна// К., 2005. ст.381.
55.Боков О. В. Механізм управління системою загальнообов'язкового державного соціального страхування з тимчасової втрати працездатності: автореф. дис. Кандидата юридичних наук// О.В. Боков. - 2010. ст.8.
56.Гусов К. М. Право социального обеспечения/ К.М. Гусов. - 1999.- ст.344 57. Гусов К. М. Право социального обеспечения России // К.М. Гусов. - М.: Проспект. 2007. - 645 с
58. Глушенко П. П. Социально-правовая защита конституционных прав и свобод граждан (Теория и практика). Спб., 1998. с. 20-22
59.Дідьє Ф. Захистити людину праці: про систему соціального страхування в Україні /Ф. Дідьє// Урядовий Кур'єр. - К., 2005. - №140. -ст.6.
60.Дурденевский В. М. Лекції з права соціальної культури. М.; Л., 1929.- ст.10
61. Кожевніков Д. Є. Государственная соцыальная помощь малоимущим гражданам: правовые вопросы: дис. ..канд. юрид. наук.: 12.00.05/ Д.Є. Кожевніков - Екатеринбург. 2010. - 635 с.
62. Кулачок Л. В. Державна допомога сім'ям з дітьми як форма соціально-
правового захисту. -автореф. дис. кандидата юридичних наук //
Л.В. Кулачок. -Х., 2003
63. Мачульская О. Е. Право социального обеспечения//О.Е. Мачульская. - 1997. - ст. 208.
64. Медвідь З. В. Моніторинг стану соціального захисту малозабезпечених сімейта відпрацювання методик підходів для більш обґрунтованого визначення бюджетних соціальних видатків.- 2010. //електронний ресурс: http://cpsr.org.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=18:2010 -06-10-20-54-50&catid=17:2010-06-10-20-44-31&Itemid=24
65.Носівські Вісті. -2 листопада 2013 р. - місц. газета. -16 с
66.Нагребельний В. П. Соціальний захист//Юридична енцеклопедія. 1998 р.- 2003. ст. 736.
67.См.: Парягина О. А. Правовые проблемы социальной политики: Учебн. пособие. Иркутск, 2001. с. 25, 51
68.Проніна Л. І. Підвищення єфективності соціального забезпечення//І.Л. Проніна - М. :Юрид. Література, 1990. - с. 5-6 69. Сташків Б. І. Поняття права соціального забезпечення// Право України. - 2000. -№5.- ст. 24-26.
70.Сільченко С. О. Соціальне страхування: реалії та перспективи правового регулювання// Проблеми трудового права. - 2009. - №102. - ст. 79-80.
71. Хомра О. У. Бідність в Україні: оцінки, наслідки, специфіка характеристик в монофункціональних містах // Матер. III міжнар. Конф. "Розвиток демократії та демократична освіта в Україні", 2005 // http://www.edportal.org.ua/portal/soc_gum/pzpp/2011_13_4/67-75.pdf
72.Чепінога В. Г. Єкономічна теорія// В.Г. Чепінога. - 2011. п.3 - ч.17.
73.Шайхатдинов В. Ш. Право социального обеспечения Российской Федерации :[учебное пособие]/ В.Ш. Шайхатдинов. - Е., -1996.- ст. 295
2 88 
Документ
Категория
Рефераты
Просмотров
398
Размер файла
416 Кб
Теги
diplom, диплом
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа