close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

РОЗД Л 1

код для вставкиСкачать
 РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ПОСЕРЕДНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІІ
1.1. Торговельне посередництво як особливий вид зовнішньоекономічної та підприємницької діяльності на ринку товарів та послуг
Під зовнішньоекономічною діяльністю (ЗЕД) розуміють діяльність суб'єктів господарчої діяльності України та іноземних суб'єктів господарчої діяльності , яка побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами. [1]
Мету ЗЕД можливо розглядати на різних рівнях:
1. На макрорівні - це участь у міжнародному розподілі праці, інтеграційних та глобалізаційних процесах з метою зростання ефективності й результативності національної економіки, підвищення міжнародного авторитету країни.
2. На мікрорівні - отримання прибутку в довгостроковій перспективі та задоволення потреб (підвищення ефективності споживання).
Основні види ЗЕД та зовнішньоекономічних операцій.
Зовнішньоекономічна (міжнародна) комерційна операція - комплекс дій контрагентів різної державної належності, спрямований на підготовку, укладання і виконання міжнародної торгової, науково-виробничої, інвестиційної чи іншої угоди економічного характеру.
На початку XXI століття притаманні суттєві зміни в глобальному світі, які породжують нові економічні відносини, руйнують застарілі, певним чином, впорядковують існуючі. В основі цих радикальних змін - якісні перетворення на засадах ринкових відносин. Особливого значення у відзначених процесах набувають комерційно-посередницькі організації, без послуг яких неможливо уявити функціонування ринкової економіки.
Підприємства в умовах ринкової економіки значну увагу приділяють проблемам оптимізації процесу просування товарів від виробника до споживача. Їм доводиться вибирати: продавати товар самим чи скористатися послугами посередників. Як показав досвід таких розвинутих країн, як США, Великобританії, Японії, Німеччини, Швеції , більшість виробників вважає, що використання посередників приносить їм користь. [4]
Світова практика свідчить, що виробничі фірми або підприємства, маючи на меті реалізацію своєї продукції на міжнародному ринку, можуть обирати різні методи організації зовнішньоторговельної діяльності.
Такий вибір залежить від багатьох чинників, зокрема: * масштабів виробництва фірми та характеру продукції, що випускається;
* особливих рис регіональних ринків, на яких реалізується продукція;
* глибини участі підприємства у міжнародному поділі праці;
* специфічного методу реалізації товарів або послуг на зовнішньому ринку, що є традиційним для цієї товарної групи або був обраний керівництвом даного підприємства, тощо. Усі численні методи організації зовнішньоторговельної діяльності об'єднуються у дві великі групи (рис. 1.1). [4, с. 181]
Першу з цих груп (прямий метод) утворюють ті форми, що реалізуються самими компаніями та підприємствами, які зазвичай мають достатній рівень фінансових активів для створення й утримання власного зовнішньоторговельного апарату, що складається зі спеціалізованих служб та органів, виконуючих організаційні, кредитно-розрахункові, транспортні, рекламні, аналітичні та інші зовнішньоторговельні функції. Такі компанії реалізують свою продукцію на зарубіжних ринках через створені там філії і дочірні фірми, які на світовому ринку мають статус оптових або роздрібних підприємств, а їх функціональні завдання, права та обов'язки визначаються за домовленістю із засновниками.
торговельно-посередницькі фірми;
лізингові компанії.
міжнародні товарні біржі;
міжнародні тендери (торги);
міжнародні товарні аукціони;
міжнародні виставки/ярмарки.
Рис. 1.1 Систематизація методів міжнародної торгівлі.
У той же час застосування цього методу торгівлі передбачає наявність високої комерційної кваліфікації персоналу та торговельного досвіду кампанії в цілому. У противному разі фінансові витрати підприємства не тільки не скоротяться, але й можуть значно зрости. Крім того, міжнародна торгівля порівняно з внутрішньою є ризикованішою, що зумовлено відмінностями економічних, правових та соціальних умов у різних країнах, їх традиціями та звичаями, а також великими відстанями між торговельними партнерами. [5, с. 724]
У результаті для проведення міжнародних торговельних операцій буває доцільно залучати посередників.
До другої групи методів (непряма торгівля, або непрямий метод) входить:
* торгівля через посередників (торговельні компанії та інші посередницькі фірми);
* торгівля через організовані товарні ринки, тобто через міжнародні товарні біржі, тендери (торги), аукціони та виставки (ярмарки).
Торгівля через посередників використовується, як правило, середніми та малими підприємствами, до яких також належать різного типу товариства, які для здійснення зовнішньоекономічної діяльності в своїй управлінській структурі створюють так званий вмонтований експортний відділ. Такий відділ складається з двох-трьох співробітників, які займаються підготовкою зовнішньоторговельних контрактів, митною, кредитною та іншою необхідною документацією, а самі угоди купівлі-продажу товарів здійснюють через торговельних посередників. [6, с. 214]
Як при експорті, так і при імпорті товарів і послуг розподіл може здійснюватися безпосередньо між виробником і споживачем (пряма торгівля), або через одне чи кілька зовнішньоторговельних підприємств, що виступають торговельним посередником (непряма торгівля, торгівля через посередників). При торгівлі через посередників прийнято говорити про прямий експорт та прямий імпорт. Загальноприйнятим вирішальним критерієм при цьому є той факт, що при прямому експорті/імпорті внутрішній (національний) торговельний посередник не бере участі в операції купівлі-продажу.
При прямому експорті національний виробник поставляє продукцію безпосередньо іноземному посереднику, а при імпорті, навпаки, отримує свої товари безпосередньо від іноземного посередника (постачальника).
Непрямим вважається експорт, за якого виробник користується послугами тільки національного посередника (основний критерій), або як національного, так і зарубіжних посередників. І навпаки, якщо імпортер при ввезенні товару користується послугами національного посередника або національного та зарубіжного посередників разом, то такий імпорт прийнято називати непрямим.
Якщо ж поставка товару відбувається не безпосередньо між експортером та імпортером у країні, що виробляє товар, або в країні, що купує товар, а через транзитного торговця в третій країні, то така торгівля зветься транзитною.
Отже з усього вище сказаного тепер можна безпосередньо перейти та досконало розглянути торговельно-посередницьку діяльність, головні її аспекти та напрямки.
Торгово-посередницька діяльність - це комплекс операцій з організації та забезпечення операцій купівлі-продажу, що реалізується за дорученням первісних продавців (виробників) та/або кінцевих покупців (споживачів) незалежними від них торговельними посередниками на підставі окремого контракту або спеціального доручення. [5]
Застосування послуг посередників є альтернативним відносно прямого контакту варіантом реалізації експортно-імпортних операцій.
Торговельно-посередницька діяльність - явище доволі поширене на міжнародних і внутрішніх ринках. В таких країнах, як Великобританія, США, Японія, Німеччина, Швеція на частку посередників приходиться до половини обороту товарів та послуг. В Україні торговельно-посередницька діяльність розвивається досить суперечливо: з одного боку - лібералізація торговлі, розширення зовнішньоекономічних зв'язків , роздрібленість і віддаленість постачальників і покупців, ускладнення комерційних операцій об'єктивно потребують прискореного формування інституту торгових посередників як елементу інфраструктури товарного ринку; з іншого - нерозробленість нормативної бази, низький професійний рівень посередників, загальне недовір'я стримують процес формування посередницьких структур , заганяє їх діяльність в "тінь". [7]
В зв'язку з цим особливої актуальності набувають питання сутності змісту посередництва в умовах національної економіки, форми проявлення, а також механізму регулювання торговельно-посередницької діяльності.
Діяльність посередників у міжнародній торгівлі згідно з її природою слід класифікувати як таку, що належить до сфери послуг. Разом з тим основне призначення такої діяльності - обслуговування міжнародної торгівлі товарами, а також іншими послугами.
Сутність торгового посередництва у нас, нажаль, трактується вузько і не зовсім правильно. Це поняття зводиться до здійснення угод суб'єктами від імені і за рахунок третьої особи. Насправді ж його потрібно розглядати як підприємницьку діяльність юридичних або фізичних осіб по забезпеченню комерційних операцій або як стадію обороту товарів та послуг. При цьому посередники здійснюють угоди як від імені і за рахунок замовника, так і від свого імені.
Метою залучення посередників у міжнародній торгівлі є підвищення ефективності експортно-імпортних операцій за рахунок використання послуг кваліфікованих фахівців, їхньої інформаційної бази та встановлених ними раніше господарських зв'язків, прискорення обігу капіталу, отримання необхідних правових, консультаційних послуг, оформлення необхідної документації. [8, с. 227]
Передусім слід відзначити, що непряма торгівля - торгівля через посередників, хоча і являє собою факультативний спосіб організації міжнародного товарообміну, є його переважною формою. При цьому в деяких напрямах (мається на увазі товарно-галузева специфіка) опосередкована через посередників торгівля є найбільш типовим способом торгівлі, наприклад при торгівлі сировиною. [9, с. 264-267]
Торговельно-посередницька діяльність має ряд особливостей:
* представляючи виробників, експортерів, покупців, посередники здійснюють за їхнім дорученням як юридичні, так і фактичні дії;
* посередники не тільки здійснюють угоди, а часто і фінансують їх, надають послуги, беруть на себе ризик;
* посередники здійснюють угоди і представляють інтереси замовника;
* угоди здійснюються на договірній основі.
Торговельне посередництво - обов'язковий елемент ринку.
Фірми використовують посередників для:
1. Найбільш кваліфікованого забезпечення зручності придбання продукції за факторами часу, місця, форми і власності. 2. Зниження витрат на реалізацію продукції або здійснення операцій з матеріально-технічного забезпечення виробництва.
3. Зниження рівня запасів готової продукції або необхідних матеріально-технічних ресурсів.
4. Зменшення кількості постачально-збутових операцій.
5. Кращого контактування зі споживачами або постачальниками - банками, транспортними, складськими, експедиторськими, страховими фірмами, іншими суб'єктами сфери товарного обігу.
6. Досягнення високої оперативності реакції на зміни ринкової кон'юнктури.
7. Підвищення ступеня конкурентоспроможності товарів.
8. Забезпечення доступу до первинної ринкової інформації.
Розглядаючи торговельно-посередницьку діяльність в широкому розумінні, важливо визначити його зміст, види операцій, об'єкти і суб'єкти торговельного посередництва. Посередницькі операції, об'єкти і суб'єкти посередницьких операцій.
Під торгово-посередницькими операціями у зовнішньоекономічній діяльності розуміють операції, пов'язані з купівлею-продажем товарів, що здійснюються за дорученням експортера чи імпортера незалежним посередником на основі спеціальних угод чи окремих доручень. [13 с. 205]
Посередники − це особи, що з'єднують сторони, які бажають укласти угоду; це особи і фірми, що сприяють обігу товарів і послуг на внутрішніх і зовнішніх ринках.
Самостійна торгівля на зовнішніх ринках часто буває не під силу самим виробникам, тому вони й використовують посередників. В ролі останніх можуть виступати спеціалізовані посередницькі фірми або такі форми продажу, як торги, аукціони, біржі.
Торгово-посередницькі фірми в юридичному відношенні не залежать від виробників і споживачів товарів. До них не відносяться дочірні підприємства, філіали і представництва іноземних компаній. В залежності від характеру взаємовідносин між продавцем чи покупцем і торговим посередником, а також від функції, яку виконує торговий посередник, можна виділити декілька видів торгово-посередницьких операцій: операції по перепродажу, комісійні, агентські і брокерські. [13 с. 207]
Посередники здійснюють операції на ринках засобів виробництва, сировини, нерухомості, товарів, послуг, цінних паперів, інтелектуальної власності. Відповідно і об'єкти посередницької діяльності відповідають виду ринку і його особливостям. Інакше кажучи, об'єктами посередницьких операцій виступають продукція промислового призначення, товари широкого вжитку, послуги, цінні папери тощо.
Суб'єктами торговельно-посередницької діяльності являються фізичні та юридичні особи: торговці по договору, торгові агенти, комісійні фірми, консигнаційні склади, лізингові компанії, аукціонні центри, біржі та ін. Суб'єкти посередницької діяльності діляться на незалежні, частково залежні і залежні. Залежність настає в силу територіального цінового та інших обмежень посередника з боку замовника.
Основні елементи торговельного посередництва представлені в таблиці 1.1, що подана нижче. На практиці їх значно більше, причому коло посередницьких операцій розширюється. Одночасно зростає і кількість посередників - оптових і дрібнооптових фірм, консигнаційних складів брокерських контор, дистриб'юторів, ділерів. Уже тепер вони контролюють значні території і сегменти внутрішнього ринку України.
Таблиця 1.1
Зміст торговельного посередництва.
Вид операціїОб'єкт посередництваСтупінь залежності посередникаХарактер взаємовідносинПерепродаж товарівЗасоби праці, товари, сировинаНезалежний, частково залежнийДіє від свого імені і за свій рахунокКонсигнуванняТовари, сировина на міжнародних ринкахЧастково залежнийДіє від свого імені за рахунок консигнатаОбмінПродукція, сировина, товариЧастково залежнийДіє від імені і за рахунок третьої особиАгентські операціїВсі види товарів та послугЧастково залежнийДіє від імені і за рахунок третьої особиБрокерські операціїЗдійснює фактичні дії з товарамиЗалежнийДіє від імені і за рахунок третьої особиЛізингові операціїОбладнання, транспортні засоби, машини, складські приміщення та ін.НезалежнийДіє від свого імені і за свій рахунокБіржові операціїБіржові товари (біля 70 найменувань)НезалежнийДіє від свого імені і за рахунок учасника торгів Аукціонні операціїАукціонні товари (6 - 7 груп)НезалежнийДіє від свого імені і за рахунок третьої особи Розглянемо більш детально Лізингові операції. Актуальність цих операцій полягає в тому, що одні підприємства мають готову до реалізації продукцію, інші підприємства не мають достатньо коштів, щоб її придбати. Отже, не обов'язково мати у власності майно для отримання доходу, потрібно лише мати право користування ним. Це питання безпосередньо вирішує лізинг.
Лізинг - це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів[4]. Отже, лізингова компанія кредитує орендаря шляхом надання йому права користування об'єктом.
Класична схема здійснення лізингових операцій у міжнародній практиці звичайно передбачає участь трьох суб'єктів: лізингодателя, лізингоотримувача і постачальника устаткування.
Лізингодателем може виступати: дочірня фірма кредитно-фінансової установи (банку); посередницька фірма, фінансова компанія, яка створена для проведення лізингових операцій; спеціалізована лізингова компанія, що бере на себе надання додаткового комплексу послуг (ремонт лізингового устаткування, заміна зношених деталей, консультації з експлуатації устаткування і т.д.).
Лізингоотримувачем (реальним користувачем майна, яке от¬римане за лізинговою угодою) може бути будь-яке підприємство незалежно від форми власності і галузі економіки, у якій воно функціонує.
Третій суб'єкт лізингової угоди - підприємницька структура, що продає майно лізинговій компанії (постачальник). Це іноземний виробник, торгова чи постачальницько-збутова фірма. Існують наступні види лізингу:
Міжнародний лізинг - це лізингова діяльність, у якій при здійсненні лізингових операцій хоча б одна зі сторін чи усі сторони угоди є резидентами різних країн. Цей вид лізингу включає також операції, що проводяться між лізингодателем і лізингоотримувачем однієї країни, коли хоча б одна зі сторін заснована і функціонує за участю іноземного капіталу (наприклад, спільне підприємство Міжнародний лізинг підрозділяють на експортний, імпортний і транзитний.
Експортний лізинг являє собою вид лізингу, при якому постачальник чи виробник майна і лізингова компанія знаходяться в одній країні, а лізингоотримувач в іншій. У даному випадку лізингова компанія фактично стимулює експорт країни, створюючи умови для його фінансування.
Імпортний лізинг являє собою вид лізингу, за умовами якого лізингодатель знаходиться в країні лізингоотримувача, купує об'єкт лізингу в іноземної фірми, а потім надає його в користування вітчизняному лізингоотримувачу. При проведенні таких операцій лізингодатель або лізингова компанія сприяє процесу відновлення основних фондів різних галузей економіки країни, залученню і впровадженню передової техніки і новітніх технологій, що створює умови для підвищення конкурентноздатності підприємств як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.
Транзитний лізинг - це угода, всі учасники якої знаходяться в різних країнах. Це найбільш складний вид операцій для лізингової компанії, оскільки вимагає глибокого вивчення особливостей правового регулювання лізингу, митних правил і валютного законодавства в різних країнах.
У залежності від умов реалізації конкретної угоди, число учасників лізингової угоди коливається. Воно доповнюється за рахунок посередницьких фірм (що безпосередньо не займаються наданням майна в лізинг, а виконують лише функції посередників), за рахунок фінансових установ банків, інвестиційних фондів, трастових корпорацій, а також страхових компаній. Практичним досвідом для України є розвиток лізингу в східноєвропейських країнах, таких, як Польща, Росія, Білорусь, що мають з нами спільні риси та виступають перспективними ринками збуту для товариства "Акрос". Для стимулювання інвестицій у виробничу сферу, оновлення промислового потенціалу, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників у нашій країні необхідно розвивати лізингові відносини. В Україні розвиток лізингу стримується в основному через відсутність державної програми розвитку лізингу, недосконалість українського законодавства. Отже, на сьогодні лізинг в Україні переважно використовують як спосіб відновлення засобів виробництва.
Також лізинг можна побачити як спосіб фінансування, завдяки якому отримання засобів на розвиток суміщається з оптимізацією оподаткування підприємства. Або унікальний інструмент, який сприяє підвищенню конкурентоспроможності української промисловості, напряму стимулює процес заміщення імпортної продукції якісними вітчизняними аналогами, підвищує зайнятість населення, ріст доходів приватного бізнесу та держави.
Предметом лізингу може виступати обладнання або техніка, яка входить до складу основних засобів (фондів) об'єктів підприємницької діяльності, відповідно до діючого законодавства в Україні. В даному випадку - це комплектуючі (запчастини, деталі) матеріали та обладнання для хлібопекарської промисловості.
Розвиток лізингу прискорить процеси оновлення обладнання, приватизації, раціональніше будуть використовуватись основні фонди підприємств. Таким чином підприємства зможуть залучати інвестиції, розраховуючись у формі лізингових платежів.
Під лізинговими платежами розуміється загальна сума, яка виплачується лізингоодержувачем лізингодавцю за надане йому право користування лізинговим майном. Лізингові платежі є тим механізмом, за допомогою якого лізингодавець відшкодовує свої фінансові затрати на купівлю майна і отримує прибуток. Загальна сума лізингових платежів за весь період лізингу повинна включати:
•суму, яка відшкодовує повну (або близьку до неї) вартість лізингового майна;
•суму, яка виплачується лізингодавцю за кредитні ресурси використані ним для придбання майна за лізинговим договором;
•комісійну винагороду лізингодавцю;
•суму викупу вартості майна, якщо у договорі передбачений викуп вказаної вартості у вигляді складової частини загальної суми лізингових платежів;
•суму, яка виплачується за страхування лізингового майна, якщо воно було застраховане лізингодавцем;
•інші витрати лізингодавця, передбачені лізинговим договором. Наприклад, навчання персоналу, технічне обслуговування лізингового майна, ремонт і та ін.
На кожному етапі лізинговий платіж складається із суми відшкодування вартості майна (амортизації); комісійної винагороди, яка нараховується на невиплачену вартість майна; процентів за кредит і додаткових витраг лізингодавця.
В зв'язку з тим, що із зменшенням заборгованості за кредитом, отриманим лізингодавцем на придбання майна, зменшується і розмір плати за кредити, що використовуються, а також зменшується і розмір комісійної винагороди лізингодавцю, якщо ставка винагороди сторонами встановлена в процентах до невиплаченої частини вартості майна.
Слід зазначити, що охарактеризовані види посередництва у чистому вигляді зустрічаються рідко. Найчастіше посередники представляють інтереси експортерів та імпортерів за багатьма видами товарів. Більше того, один і той же посередник може працювати з однією промисловою фірмою на основі різних угод.
Торгового посередника в різних країнах називають по-різному. В США і Великобританії - дистриб'юторами, в Німеччині - торгівцем по договору чи торгівцем за свій рахунок, в Бельгії і Греції - концесіонером, в Україні все більш розповсюдженим стає назва такого посередника - дистриб'ютор. [13 с. 207-209]
1.2. Юридичне забезпечення торговельного посередництва.
Торговельне посередництво є предметом спеціалізації для торговельних і посередницьких фірм, комерційних агентів, які діють відповідно до наявних правових рамок та згідно з базовими юридичними документами, що регламентують комерційну діяльність - контрактів.
Правовою підставою їх діяльності є національне та міжнародне законодавство. Наприклад, Цивільний кодекс України передбачає два види комерційного представництва - повноважень однієї особи (юридичної чи фізичної) здійснювати певні юридично-господарські акції замість іншої особи: по-перше, на підставі договору-доручення, а по-друге - договору-комісії.
Зовнішньоекономічна діяльність регулюється наступними нормативними актами як Закони України:
* "Про зовнішньоекономічну діяльність";
* "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті";
* "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності";
* "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах";
* "Про режим іноземного інвестування";
* "Про інвестиційну діяльність" тощо.
Серед законодавчих актів, що регулюють відносини в зовнішньоекономічній сфері, безперечно, основним є Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р. Міжнародна регламентація посередницької діяльності здійснюється міждержавними, міжнародними урядовими та неурядовими структурами, зокрема через розроблення типових документів, проформ контрактів. Серед подібних джерел можна назвати Настанови щодо укладання агентських угод (Guide for the Drawing up of Contract) Міжнародної торгової палати, № 4100 від 1990 р. [3]
Господарський кодекс України (далі - ГК України) передбачає юридичне оформлення подібних відносин через агентський договір. Інститут комерційного посередництва є новим, він не має аналогів в Цивільному кодексі 1963 Раніше відносини в цій сфері діяльності реалізовувалися суб'єктами господарювання з застосуванням норм інститутів комісії і доручення. Норми щодо комерційного посередництва відсутні також і в Цивільному кодексі Україні (далі - ЦК України) 2003 р. [1, с. 453].
У сучасній вітчизняній літературі недостатньо досліджені проблеми комерційного посередництва. Окремі питання, присвячені даній проблематиці, досліджували В. Ансон [1], М. К. Брагінський [2], О. М. Вінник [3], С. Дмитрієва [4], В. К. Мамутов [5], С. . А. Спірідонов [6], А. С. Шаповаленко [7] та інші.
Агентський договір виник в англо-американському праві, і хоча має досить багато спільних рис з традиційними договорами континентального
права (законодавства країн романо-германської правової традиції) - договором комісії та договором доручення, але ряд ознак дозволяє виділити його в окремий вид договору, а професійну діяльність, пов'язану з наданням послуг відповідно до таких договорів, - виділити в специфічний вид господарської діяльності, яка називається комерційним посередництвом чи агентської діяльністю [3, с. 423]. Глава 31 ГК України регулює комерційне посередництво (агентські відносини) у сфері господарювання. Згідно з ч. 1 ст. 295 ГК України "комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє" [8].
Виходячи з визначення комерційного посередництва, можна виділити такі ознаки комерційного посередництва (агентської діяльності): особливий суб'єкт господарювання - комерційний агент, який здійснює посередництво на професійній основі за певну винагороду; здійснення тільки від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта господарювання, якого представляє комерційний агент. Перераховані вище ознаки дозволяють виділити комерційне посередництво як вид господарської діяльності та відмежувати його від суміжних відносин, зокрема, що виникають на підставі договору комісії або доручення, які регулюються Цивільним кодексом України [9, c. 901-902].
О. М. Вінник [3] виділяє ряд нормативно-правових актів, які визначають особливості комерційного посередництва в окремих галузях господарювання:
1. Сфера страхування: Закон України "Про страхування" від 16.03.1996 р.; Постанова КМУ № 1523 "Про порядок здійснення діяльності страховими посередниками" від 18.12.1996 р.
2. Сфера банківської діяльності: Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 р.; Постанова Правління Національного банку України № 502 "Про затвердження Інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України та змін до деяких нормативно-правовим актів Національного банку України "від 12.12.2002 р.
3. Сфера спільного інвестування: Закон України "Про інститут спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" від 15.03.2001 р.; рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 3 "Про затвердження Положення про порядок розміщення, обігу та викупу цінних паперів інституту спільного інвестування "від 09.01.2003 р.
4. Сфера туризму: Закон України "Про туризм" від 15.09.1995 р.; спільний наказ Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерство культури і туризму України № 111 / 5 "Про затвердження ліцензійних умов введення туроператорської та турагентської діяльності" від 11.09. 2007
5. Сфера транспорту: Повітряний кодекс України від 04.05.1993 р.; Кодекс торговельного мореплавця Україні від 23.05.1995 року; Закон України "Про державну програму авіаційної безпеки цивільної авіації "від 20.02.2003 р.; Порядок здійснення митного контролю за переміщенням через митний кордон України товарів та інших видів предметів з використанням морського, річкового й поромного видів транспорту № 26: затверджено Наказом Державної митної службою України від 23.01. 2001
6. Сфера приватизації: Закон України "Про приватизацію державного майна" від 04.03.1992 р. (діє в редакції від 19.02.1997 р.): визначає серед учасників приватизації таких осіб, як посередники; Постанова Кабінету Міністрів України № 1320 "Про забезпечення продажу пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації, які належать державі, у вигляді депозитарних розписок на міжнародних фондових ринках "від 21.07.1999г.
7. Сфера виставково-ярмаркової діяльності: Постанова Кабінету Міністрів України № 1065 "Концепція розвитку виставково-ярмаркової діяльності" від 22.12.2007 р.
ХК України відносить до джерел комерційного посередництва і ГК України, яким регулюються відносини доручення, в частині не врегульованій нормативно-правовими актами агентських відносин (ч. 2 ст. 305 ГК України). Наприклад, за допомогою п. 2 ч. 1 ст. 1006 ЦК України можна врегулювати питання про звіт агента. Нагадаємо, що згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1006 ЦК України повірений зобов'язаний подавати звіт про виконання доручення. У гол. 31 ГК України нічого не говориться про необхідність подання агентом звіту, на відміну від агентського договору в російському законодавстві.
Відповідно до ст. 296 ГК України, агентські відносини виникають у разі: надання суб'єктам господарювання на підставі договору повноважень комерційному агентові на вчинення відповідних дій; схвалення суб'єктом господарювання, якого представляє комерційний агент, угоди, укладеної в інтересах цього суб'єкта агентом без повноваження на її укладення або з перевищенням наданого йому повноваження. У свою чергу, ч. 2 ст. 295 ГК України встановлює, що комерційним агентів може бути суб'єкт господарювання (громадянин або юридична особа), який за повноваженням, основаним на агентському договорі, здійснює комерційне посередництво. [11, с. 25].
Ст. 304 ГК України містить перелік підстав для припинення агентського договору. Агентський договір за загальним правилом припиняється після закінчення терміну його дії. Достроково ж він може бути припинений за згодою сторін. Кодекс також допускає одностороння відмова від виконання договору в таких випадках: відкликання повноважень комерційного агента суб'єктом, якого він представляє; відмова комерційного агента від подальшого здійснення комерційного посередництва за договором, укладеним сторонами без визначення строку його дії.
Договір припиняється також внаслідок обставин, не пов'язаних безпосередньо з волею сторін, а саме: вибуття однієї із сторін договору внаслідок її припинення або смерті; виникнення інших обставин, що припиняють повноваження комерційного агента або суб'єкта, якого він представляє.
Проте правове регулювання даного аспекту не грунтується тільки лише на ст. 304 ГК України. Не варто забувати і про субсидіарних нормах ЦК України, які ХК Україні дозволяє використовувати в окремих випадках. Так, наприклад, якщо мало бути місце укладання агентського договору, яким передбачено, що до закінчення терміну його дії він не може бути розірваний в односторонньому порядку без взаємної згоди сторін. Чи існують правові підстави для односторонньої відмови від такого договору? Стаття 304 ГК України не має правових засобів для врегулювання даної ситуації. У зазначеному договорі сторони інакше врегулювали порядок припинення його дії, ніж це передбачено ГК України. За загальним правилом, наведеним у ст. 6 ЦК України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої правовідносини на власний розсуд. Однак у цій же статті вказується, що сторони не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами .
У зв'язку з цим необхідно звернути увагу на ч. 2 ст. 305 ГК України, про яку було згадано раніше. Як бачимо, правовідносини в частині можливості сторін відступити від положень ГК України з питань про порядок припинення дії агентського договору в самому кодексі не врегульовані. Тому в даному випадку на підставі ч. 2 ст. 305 ГК України слід звернутися до відповідних положень ЦК України, якими регулюються відносини доручення, тобто до ст. 1008 ЦК України, у другій частині якої передбачено, що довіритель і повірений мають право відмовитися від договору доручення у будь-який час. Відмова від права на відмову від договору доручення є нікчемним.
Стаття 292. Лізинг у сфері господарювання
1. Лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
2. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.
3. Об'єктом лізингу може бути нерухоме та рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.
4. Майно, зазначене у частині першій цієї статті, яке є державною (комунальною) власністю, може бути об'єктом лізингу тільки за погодженням з органом, що здійснює управління цим майном, відповідно до закону.
5. Не можуть бути об'єктами лізингу земельні ділянки, інші природні об'єкти, а також цілісні майнові комплекси державних (комунальних) підприємств та їх структурних підрозділів.
6. Перехід права власності на об'єкт лізингу до іншої особи не є підставою для розірвання договору лізингу.
7. Правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.
Вступ України до Світової організації торгівлі (СОТ) є одним із пріоритетів зовнішньоекономічної політики України і розглядається як системний фактор розвитку національної економіки, лібералізації зовнішньої торгівлі і створення передбачуваного прозорого середовища для залучення іноземних інвестицій. Наслідки входження в СОТ на діяльності малого і середнього бізнесу.
Приєднання до угод Світової організації торгівлі розширює можливості розвитку малого бізнесу, створює для нього ряд переваг, основними серед яких є: покращення регуляторного середовища; спрощення зовнішньоекономічних торговельних процедур; спрощення доступу до іноземних ринків товарів та послуг; здешевлення імпортованої сировини та проміжної продукції, що використовується для власного виробництва; доступ до дешевших кредитних ресурсів та більш якісних фінансових послуг; вирівнювання правил гри для малого та великого бізнесу; спрощення процедур сертифікації та стандартизації.
Важливим для українського бізнесу є спрощення митних процедур та збільшення їх прозорості та контрольованості. На сьогодні майже всі торговельні партнери України визнають, що процедури митного оформлення при імпорті є одними з основних нетарифних бар'єрів у торгівлі.
Зменшення рівня ввізних мит на практично всі види продукції, яка імпортується до України, позитивним чином вплине на конкурентоспроможність підприємств, що використовують імпортні комплектуючі. Від цього виграють, зокрема, імпортери, виробники меблів. Підприємства громадського харчування отримають кращі можливості вибору продуктів та напоїв. Зменшення рівня ввізних мит взагалі дозволить збільшити асортимент продукції на ринку України, від чого найбільше виграють споживачі. Лібералізація ринку фінансових та банківських послуг сприятиме здешевленню кредитних ресурсів для підприємств України. На сьогодні це одна з головних проблем підприємств України. Багато з них відчувають необхідність певних, іноді значних змін у своїй діяльності, але не мають можливості залучити кошти на вигідних для себе умовах. Поглиблення міжнародної співпраці через членство України в СОТ та лібералізація підприємницької діяльності у відповідності до міжнародних принципів та правил може надати малому бізнесу нові можливості для його поступового розвитку. Тому малий бізнес найбільшою мірою зацікавлений, щоб внутрішні умови господарювання відповідали міжнародним правилам ведення бізнесу, в тому числі й тим, що закріплені в угодах СОТ. Однак, членство в СОТ хоча і створює можливості розвитку бізнесу, але не дає гарантії того, що ці можливості будуть реалізовані. Лише підприємці за сприяння держави можуть сповна використати резерви розвитку, що з'являться після набуття Україною членства в СОТ. Тож підвищення конкурентоздатності продукції власного виробництва та її якості є головним резервом для розвитку малого бізнесу. Членство в СОТ має стати стимулом для створення стабільного законодавства, привабливого ринкового та інвестиційного середовища, яке сприятиме проведенню структурної перебудови та модернізації економіки в цілому та окремих її галузей, сприятиме підвищенню потенціалу експортно-технологічних виробництв, розширенню присутності на зовнішніх ринках.
Таким чином, слід відзначити такі основні наслідки вступу України до СОТ.
Інтеграція до міжнародної ринкової економіки; збільшення надходжень прямих іноземних інвестицій; участь у регіональних союзах та угрупованнях; українські виробники отримають від вступу України до СОТ одночасне спрощення умов доступу до ринків 151 країн-членів Світової організації торгівлі, частка яких складає понад 95% світової торгівлі; збільшення надходження до Державного бюджету за рахунок скасування пільг, кількісного збільшення бази для справляння митних платежів, зростання обсягів виробництва та активізації торговельного обороту; ширший вибір товарів і послуг; у випадку вступу Російської Федерації до СОТ Україна, будучи вже членом цієї організації, зможе захищатись від безпідставних дискримінаційних обмежень з боку РФ, використовуючи загальноприйняті правила торгівлі, що в свою чергу дозволить відновити обсяги експорту української продукції до Російської Федерації. Якщо говорити про позитивні і негативні наслідки від вступу України до СОТ для підприємств усіх форм власності, то як правило, виграють підприємства експортоорієнтованих галузей, і дещо втратять ті підприємства, чия діяльність зосереджена на внутрішньому ринку. Найбільше програють ті підприємства, які працюють завдяки численним пільгам, передбаченим чинним законодавством України, але які не відповідають загальноприйнятій міжнародній практиці, зокрема, положенням угод СОТ.
Проблеми становлення та розвитку торговельно-посередницької діяльності в Україні.
Важлива причина, яка стримує розвиток торговельно-посередницької діяльності, носить організаційний характер. Сутність проблеми в тому, що в Україні організаційні форми торговельного посередництва формуються стихійно. Вони часто мають вигляд деформованих копій зарубіжних структур, які важко вписуються в реальну вітчизняну практику.
Структура посередницьких фірм спрощена, нераціональна у функціональному плані. Це стосується перш за все бірж, аукціонів, дистриб'юторських, консигнаційних фірм, брокерських контор. У них "урізана" функціональна структура. В той же час вона універсальна. Пояснюється це двома причинами: по-перше, - прагнення до економії кошт на функціонування посередницької фірми; по-друге, - загальною тенденцією до універсалізації діяльності посередників.
Гостро стоїть питання про територіальну організацію посередників, їх спеціалізацію. Справа в тому, що дуже важливими принципами функціонування більшості посередників являється розподіл територій. Це означає, що посередник територіально обмежений в своїй діяльності. Говорячи про організацію торговельного посередництва, не можливо не торкнутися проблеми кадрів. Торгові посередники здійснюють крупно масштабні внутрішні і зовнішні операції, складні в комерційному, фінансовому і правовому плані. Але в силу відомих причин їх професійна кваліфікація низька.
1.3. Загальносвітові тенденції діяльності посередників міжнародного бізнесу.
Торговельне посередництво - дуже важлива і невід'ємна частина сучасної ринкової економіки. Об'єктивна економічна необхідність і висока ефективність торгово-посередницької ланки в міжнародній торгівлі сировиною, напівфабрикатами, готовими виробами, машинами і устаткуванням, а також послугами доведені всією практикою роботи в сфері реалізації зарубіжних виробників, експортерів та імпортерів [1].
Багаторічний досвід діяльності як великих, так і середніх і малих промислових і комерційних структур за кордоном показав, що кінцевий ефект від використання посередників, що здійснюють зв'язок виробника зі споживачем товарів і послуг, значно вище, ніж створення виробником власної збутової мережі. (В останньому випадку виробнику для покриття величезних витрат щодо реалізації довелося б значно підвищити ціну продаваних товарів і послуг, що різко знизило б їх конкурентоспроможність на світовому ринку). Не випадково, що збутові структури найбільших міжнародних корпорацій типу "Дженерал Моторз", "Нестле", "Вестінгауз", "Міцубісі Хеві Індастріз", "ІБМ", "Брітіш петролеум" прямо або опосередковано спираються на сотні й тисячі різних посередницьких фірм, що діють в різних країнах світу. Надання лізингових послуг на прикладі "Eurofinance"
В країнах з розвинутою економікою лізинг отримав широке розповсюдження і вважається найбільш ефективним засобом фінансування підприємницької діяльності. Масштаби цієї галузі вражають: у 2004 році обсяг лізингового ринку США складав більше 240 млрд. доларів і більше 220 млрд. доларів у Європі. В Росії ж обсяг лізингу в 2004 склав біля 6 750 млн. доларів, що на 85% більше ніж у 2003. В 2005 спостерігалося 25% зростання і загальний обсяг ринку оцінюється у більше ніж 8,5 млрд. доларів. Та і український ринок лізингу розвивається стрімкими темпами: приріст склав 134% і 62% у 2004 і 2005 роках відповідно. Ви отримуєте автомобіль, який повністю відповідає вимогам вашого бізнесу. Ми можемо надати практично будь-який автомобіль, представлений на території України. Ми беремо на себе вирішення всіх питань пов'язаних з пошуком оптимального для вас варіанту, переговорами з дилерами автомобілів, придбанням і реєстрацією автомобіля. В чому ж полягає мотивація підприємств і підприємців, які використовують фінансовий інструмент так часто. Можливо лізинг відкриває для них нові горизонти для ініціативи і підприємництва, раціонального використання матеріальних, фінансових і трудових ресурсів, з часом перетворює орендуємо засоби виробництва у власні, дозволяє бізнесу формувати своє майбутнє. Але ж в першу чергу лізингом користуються тому, що це вигідно
Компанія вирішує питання фінансування. клієнту не доведеться проходити через бюрократичні зволікання кредитних установ, якщо ви наш клієнт. Лізингоотримувач немає необхідності проходити довгу і складну процедуру видачі кредиту.
Ризики, пов'язані з експлуатацією автомобіля лізингодавець приймає на себе, а клієнт несе відповідальність лише у розмірі франшизи, встановленої договором страхування.
Лізингодавець відповідає за вирішення питань пов'язаних зі страховими випадками. Лізингодавець організує обслуговування автомобілів. Всі турботи стосовно управління автопарком і сервісу автомобілів клієнт покладає на лізингодавця. Автомобілі регулярно проходять технічне обслуговування, діагностику і необхідний ремонт. Розгалужена мережа агентських сервісних станцій по всій Україні дозволяють надати екстрену допомогу і вирішити виникаючі проблеми.
Лізингодавець закуповує і міняє шини авто відповідно до сезонної необхідності.
Оперативне рішення нагальних питань. Клієнту достатньо скористатися послугами контакт центру і у найкоротші строки відповідальний спеціаліст сам передзвонить клієнту і ефективно владнає всі автомобільні проблеми.
Лізингоотримувач має першочергове право викупити автомобіль. Після закінчення договору лізингу автомобіль може бути переданий лізингоотримувачу за вартість значно нижчу за ринкову. По завершенні лізингового договору клієнт або викупає машину по залишковій вартості, або замовляє нову. За домовленістю вартість автомобіля, що повертається може бути використана клієнтом, як перший внесок для оформлення лізингового договору на нову машину. Таким чином, підприємство-лізингоотримувач протягом багатьох років може виплачувати лише щомісячні платежі і кожні два-три роки міняти автомобіль.
Торгово-посередницька діяльність "Ніссан Мотор РУС"
Компанія "Ніссан Мотор РУС" володіє найбільшою дилерською мережею в Росії серед японських компаній виробляють автомобілі. Дилери компанії представляють собою найближчим до споживача ланка всієї організації, вони забезпечують продаж і здійснюють післяпродажну підтримку та сервіс автомобілів. Для поліпшення ефективності роботи дилерів і, як наслідок, збільшення продажів автомобілів на російському ринку компанією "Ніссан Мотор РУС" були зроблені наступні кроки:
• Проведено чітке сегментування всього модельного ряду, встановлені конкурентоспроможні ціни відповідно до кожним сегментом; створена чітка логістична схема, яка дозволяє постійно підтримувати оптимальну кількість автомобілів на складі на території РФ, мінімізовані терміни доставки транспортних засобів до кінцевого покупця.
• Введено європейські стандарти системи післяпродажного обслуговування автомобілів, а також європейська система роздрібного продажу (культура спілкування з кінцевим споживачем, система "Тест-драйв", "Trade in", наявність повного спектру послуг, таких як: система роздрібного кредитування, страхування автомобілів і т . д.).
• Інвестуються великі кошти на розміщення реклами в ЗМІ, в Інтернеті, в зовнішню рекламу, а також широко використовується проведення PR-компаній і презентацій.
• Введено в систему роботи з дилером такий фінансовий інструмент, як товарний кредит. На території РФ створено єдиний склад запасних частин, що дозволяє в найкоротші терміни надавати необхідні запчастини дилерам. З дилерським персоналом постійно проводяться семінари, навчання та тренінги по продукту. Протягом 2005-2006 років була розроблена власна система кредитування кінцевого споживача.
У вересні 2005 р. компанія "Ніссан Мотор РУС" відкрила власний центральний склад запасних частин та аксесуарів на території Російської Федерації. Склад розташований на території логістичного центру компанії "Frans Maas", село Лучинське, Істрінського району Московської області.
Склад займає приміщення площею в 6 000 кв.м. з можливістю розширення до 10 000 кв.м. У момент відкриття на складі було представлено понад 7 500 позицій запасних частин і аксесуарів. У 2006 році Nissan розширив асортимент продукції до 26 500 позицій. При цьому показник наявності запасних частин і аксесуарів при першому зверненні дилерів становить 94%, що означає, що при замовленні дилером, наприклад, з 100 позицій 1994 будуть відвантажені йому зі складу відразу.
Оригінальні запасні частини і аксесуари Ніссан відвантажуються з центрального європейського складу в Нідерландах (NMPC - Nissan Motor Parts Center). Після митного оформлення вони надходять на центральний склад "Ніссан Мотор РУС". Щодня на склад надходить більше 800 найменувань, дилерам відвантажується понад 2 000 позицій.
Наявність власного складу дозволяє: значно скоротити терміни постачання запчастин - від одного дня в Москві і до 2-3-х днів в регіони, гарантує наявність запасних частин і аксесуарів при першому зверненні дилерів,
дозволяє в режимі on-line розміщувати замовлення і відслідковувати статус за наявності / доставки запасних частин.
У кінцевому підсумку, наявність власного складу запасних частин означає скорочення термінів ремонту і часу очікування, що, безумовно, позитивно відбивається на підвищенні рівня обслуговування і досягненні максимального ступеня задоволеності клієнтів.
Крім забезпечення підтримки всім своїм дилерам, компанія "Ніссан Мотор РУС" виставляє до них і певні вимоги. В основі їх лежить концепція трьох S:
• Перша S - власний автосалон (Shoproom),
• Друга S - наявність сучасної сервісної станції (Service Shop),
• Третя - наявність складу запчастин (Spare Parts Shop).
Це дуже серйозний бізнес для обох сторін і з тими, хто не згоден працювати за існуючими правилами доводиться розривати дилерські угоди. Нові дилери компанії повинні витратити на відкриття торгово-сервісного центру, що відповідає стандартам Nissan, кілька мільйонів доларів. Такі значні вкладення вони не змогли б зробити, якби не відчували впевненості у своєму майбутньому і довіри до марки. [5]
Особливо велика роль посередницької ланки при збуті на світовому ринку товарів масового попиту, де посередницькі структури виконують ключову роль у доставці товарів до кінцевого споживача. Без таких структур не могла б виконуватися головна мета сучасного маркетингу - в умовах постійно мінливих потреб ринку забезпечити споживачеві потрібний товар у необхідній кількості та асортименті, в потрібному місці і в зручний для нього час.
Надзвичайно велика для виробника роль торгових посередників в умовах, коли він вперше виходить зі своїм товаром на зовнішній ринок або починає продаж на зовнішньому ринку нового товару. Успіх виробника на ринку в цих випадках прямо залежить не тільки від конкурентоспроможності самого товару, а й від кваліфікованих дій його торгових посередників.
Як показують багато закордонних дослідження, число фірм-посередників у торгівлі постійно зростає. Це пов'язано з постійно збільшується попит споживачів на товари і послуги, оновленням і поповненням асортименту останніх, розширенням і поглибленням міжнародного поділу праці, в тому числі і в сфері розподілу [2].
Торгово-посередницькі фірми та організації, що діють за кордоном, активно вдосконалюють свою діяльність за рахунок використання нових методів і технологій, вже успішно застосовуються в промисловості. Це дозволяє оптимізувати їх операції, сприяє зниженню цін і поліпшенню обслуговування клієнтів. В даний час багато хто з них оснащені найдосконалішими засобами зв'язку, передовими операційними системами обліку товарів, що працюють в режимі реального часу, автоматизованими системами оформлення рахунків і замовлень. Сучасні технології впроваджуються в сферу складського господарства, де успішно використовується комп'ютерна та інша техніка.
У загальному значенні під торгово-посередницькими операціями розуміються операції, пов'язані з купівлею-продажем товарів та виконуваними за дорученням постачальника (виробника чи експортера / імпортера) незалежним від нього торговим посередником на основі укладеного між ними угоди та окремого доручення. До торгово-посередницьких операцій у світовій практиці відносять також такі види діяльності як заготівельна, постачальницько-збутова і торговельна діяльність, опосередковувані, як правило, договорами купівлі-продажу. При цьому фірми, які здійснюють ці операції, є незалежними. Вони не є виробниками і кінцевими споживачами знаходиться у сфері реалізації продукції і здійснюють будь-які операції з товаром на свій розсуд. Дуже велика сфера діяльності торгово-посередницьких фірм. В основному вони займаються комерційною діяльністю, при цьому великі посередники іноді виконують і виробничі операції, пов'язані в основному з обробкою закуповуваних і реалізованих ними товарів, транспортуванням, страхуванням, складуванням товарів, проте ці функції підпорядковані реалізації комерційних операцій.
Величезне число угод у міжнародній торгівлі здійснюється за допомогою посередників - торговельних фірм, організацій та фізичних осіб, що займають проміжне положення між виробниками товарів і послуг та їх кінцевими споживачами.
Через торгових посередників проходить реалізація на світовому ринку переважної обсягу цілих товарних груп машин і устаткування, багатьох видів сировини, основних напівфабрикатів, готових виробів, продуктів харчування, товарів широкого вжитку. Наприклад, за оцінками різних експертів, понад дві третини машинотехнических виробів і обладнання, хто в міжнародний обіг, реалізується за допомогою торговельних посередників. У цілому, за сучасними оцінками, більше половини міжнародного торгового обміну здійснюється за сприяння або при безпосередній участі незалежних від виробників і споживачів товарів і послуг торгово-посередницьких фірм, організацій та окремих осіб. З урахуванням внутрішньої торгівлі, часто є продовженням торгівлі зовнішньої, частка посередників у торговому обміні між виробниками і кінцевими споживачами ще вище і становить, за нашими підрахунками, не менше 90% сукупного всесвітнього обміну товарів і послуг [3].
Висока роль посередників характерна як для торгівлі товарами масового попиту, так і для торгівлі виробами, попит на які дуже обмежений у силу їх специфіки. Часто без посередників не обходиться і збут унікальних товарів, коли на світовому ринку діє всього один виробник-монополіст і 2-3 кінцевих споживача.
Основна мета використання посередників - підвищення економічної доцільності та ефективності зовнішньоторговельних операцій.
Важливою особливістю якісних зрушень, що відбулися в торгово-посередницькій ланці, є розширення напрямів і сфер цієї діяльності. У результаті розширення сфер закордонної діяльності з'явилися найбільші фірми - транснаціональні торгові корпорації (ТГК) займають панівні позиції на світових товарних ринках окремих товарів. Важливою особливістю є перетворення найбільших роздрібних фірм в міжнародні за сферою діяльності компанії, які відіграють істотну роль в міжнародному товарообігу окремих країн. Через них реалізується на внутрішньому ринку у величезних масштабах знеособлена продукція іноземних постачальників (іншими словами, вона продається у фірмових магазинах найбільших компаній під маркою останніх). Іншою важливою особливістю є підпорядкування торговими монополіями дрібних і середніх фірм - експортерів і виробників у країнах, що розвиваються. Через них вони здійснюють скупку сировини, яке самі переробляють і реалізують через власні роздрібні магазини Для сучасних умов характерним є також широка участь у міжнародній торгівлі державних і приватних торгових компаній країн, що розвиваються [4]. У сучасних умовах отримали широкий розвиток нових форм роздрібної торгівлі, максимально наближають продавців до кінцевих споживачів, а саме універсальна торгівля через супермаркети і універмаги, посилкової торгівля, пересувна торгівля, торгові автомати.
Висновоки до розділу І
У першому розділі роботи розглянуті теоретичні засади посередницької діяльності в умовах глобалізації. Торгово-посередницька діяльність - це комплекс операцій з організації та забезпечення операцій купівлі-продажу, що реалізується за дорученням первісних продавців (виробників) та/або кінцевих покупців (споживачів) незалежними від них торговельними посередниками на підставі окремого контракту або спеціального доручення. [5] Метою залучення посередників у міжнародній торгівлі є підвищення ефективності експортно-імпортних операцій за рахунок використання послуг кваліфікованих фахівців, їхньої інформаційної бази та встановлених ними раніше господарських зв'язків, прискорення обігу капіталу, отримання необхідних правових, консультаційних послуг, оформлення необхідної документації.
Було розглянуто питання юридичного забезпечення торговельного посередництва. Звісно законодавство що регулює посередницькі відносини є не досконалим та потребує удосконеленння Як показав досвід таких розвинутих країн, як США, Великобританії, Японії, Німеччини, Швеції , більшість виробників вважає, що використання посередників приносить їм певну користь. [4] Отже використання посередницьких фірм сприяє зниженню витрат на реалізацію продукції. Зниження рівня запасів готової продукції або необхідних матеріально-технічних ресурсів. Зменшення кількості постачально-збутових операцій. Кращого контактування зі споживачами або постачальниками. Досягнення високої оперативності реакції на зміни ринкової кон'юнктури. Підвищення ступеня конкурентоспроможності товарів. Забезпечення доступу до первинної ринкової інформації.
38
Документ
Категория
Рефераты
Просмотров
137
Размер файла
209 Кб
Теги
розд
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа