close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Навч-посб-фин-предпр

код для вставки
Міністерство освіти і науки України
Донбаська державна машинобудівна академія
С.В. Бурлуцька, Г. О. Роганова
НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК
з дисципліни
“Фінанси підприємств”
для студентів економічних спеціальностей
Затверджено
на засіданні вченої ради
Протокол № від
Краматорськ 2013
2013
УДК 658.14/.17
ББК 65.9(4Укр)29
Б 37
Рецензенти:
Рецензенти:
Задорожний Г. В., д-р екон. наук. проф. кафедри економічної теорії та
економічних методів управління Харківського Національного університета,;
Носова О. В., д-р екон. наук, проф. каф. загальної економічної
теорії Харківського національного технічного університету «ХПІ»;
Ковальов В. М., д-р екон. наук, проф. зав. каф. «Економіки та
менеджменту» Української інженерно-педагогічної академії.
Бурлуцька С.В., Роганова Г.О. Навчальний посібник з дисципліни
“Фінанси підприємств” для студентів економічних спеціальностей/
Укл. Бурлуцька С.В., Роганова Г.О. – Краматорськ: ДДМА, 2013. –
280с.
ISBN
У посібнику наводиться перелік теоретичних питань, тестових завдань,
термінів, задач і вправ, необхідних для підготовки студентів до здачі іспиту з
дисципліни «Фінанси підприємств».
УДК 658.14/.17
ББК 65.9(4Укр)29
ISBN
© С.В. Бурлуцька
Г. О. Роганова, 2013.
© ДДМА, 2013.
2
Зміст
ВСТУП
ПРЕДМЕТ І КРАТКИЙ ЗМІСТ ДИСЦИПЛІНИ «ФІНАНСИ
ПІДПРИЄМСТВ»
Тема 1 “ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ І ОРГАНІЗАЦІЯ ФІНАНСІВ
ПРОМИСЛОВОСТІ”
Тестові питання
Запитання для самоконтролю
Основні терміни і поняття
Тема 2 “ОРГАНІЗАЦІЯ ГРОШОВИХ РОЗРАХУНКІВ НА
ПІДПРИЄМСТВІ”
Тестові питання
Запитання для самоконтролю
Основні терміни і поняття
Тема 3 “ГРОШОВІ НАДХОДЖЕННЯ ПІДПРИЄМСТВ”
Тестові питання
Запитання для самоконтролю
Основні терміни і поняття
Тема 4 “ФОРМУВАННЯ І РОЗПОДІЛ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВА”
Тестові питання
Запитання для самоконтролю
Основні терміни і поняття
Тема 5 “ОПОДАТКУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ”
Тестові питання
Запитання для самоконтролю
Основні терміни і поняття
Тема 6 “ОРГАНІЗАЦІЯ І НОРМУВАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ”
Тестові питання
Запитання для самоконтролю
Основні терміни і поняття
Тема 7 “КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ”
Тестові питання
Запитання для самоконтролю
Основні терміни і поняття
ТЕМА 8 “ОРГАНІЗАЦІЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА
ПІДПРИЄМСТВІ”
Тестові питання
Запитання для самоконтролю
Основні терміни і поняття
Тема 9 “ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІДТВОРЕННЯ ОСНОВНИХ
3
ФОНДІВ”
Тестові питання
Запитання для самоконтролю
Основні терміни і поняття
Тема 10 “ОЦІНКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА”
Тестові питання
Запитання для самоконтролю
Основні терміни і поняття
Тема 11 “ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ”
Тестові питання
Запитання для самоконтролю
Основні терміни і поняття
Тема 12 “ФІНАНСОВА САНАЦІЯ ТА БАНКРУТСТВО
ПІДПРИЄМСТВ”
Тестові питання
Запитання для самоконтролю
Основні терміни і поняття
Список використовуваної літератури
4
Передмова
В умовах економічних перетворень, що проводяться в країні,
особливої важливості набувають питання організації фінансів і
оптимального руху фінансових ресурсів як на макро рівні, так і на рівні
суб'єктів господарювання. Процеси ринкових перетворень привернули
суттєву увагу до дослідження теоретичних та практичних проблем
подальшого розвитку та підвищення ефективності функціонування
підприємств як державного, так і приватного сектора економіки України.
Важливість даного положення обумовлена тим, що фінанси будучи
вартісною категорією, роблять істотний вплив на стадії відтворювального
процесу в країні і це вплив тим більше помітно і істотно на низовому рівні
господарювання - підприємствах. Саме на рівні підприємств створюється
національних дохід, який в подальшому перерозподіляється в інші ланки
економіки. Тим самим стає очевидна значущість вивчення фінансових
аспектів діяльності підприємств національної економіки.
Фінанси підприємств є основою фінансової системи країни, що
обумовлює доцільність підготовки фахівців з фінансів, котрі мають глибокі
теоретичні и практичні знання, можуть узагальнити наявний досвід країн з
розвинутою ринковою економікою, розробити план дій щодо поліпшення
фінансового стану підприємств.
Роль і значення дисципліни «Фінанси підприємств» у підготовці
фахівців за спеціальністю «Фінанси» полягає у одержанні студентами
глибоких знань з питань теорії та практики фінансових відносин
підприємств, управління фінансами підприємств за умов ринкової
економіки, навичок самостійного творчого мислення, прийняття
оптимальних фінансових рішень, що забезпечують зростання прибутку та
капіталу, стабілізацію діяльності підприємства, підвищення добробуту його
працівників і власників. Вивчення дисципліни поєднує три блоки –
теоретичний, практичний та самостійну роботу студентів.
Вивчення дисципліни «Фінанси підприємств» базується на
фундаментальній підготовці студентів з таких дисциплін як «Державні
фінанси», «Гроші та кредит», «Міжнародні фінанси», «Інвестування»,
«Економічний аналіз», «Фінансовий ринок».
Знання, отримані студентами в процесі вивчення дисципліни
«Фінанси підприємств», можуть бути використовуватися не тільки у ході
проведення семінарських практичних занять, самостійної роботи студентів,
зокрема в процесі підготовки до іспиту і виконання дипломної роботи
спеціаліста за фахом «Фінанси».
«Фінанси підприємств» належить до циклу нормативних дисциплін
підготовки спеціаліста. На вивчення курсу відведено 60 годин, з них – 45
5
години лекцій та 15 годин практичних занять для студентів денного
відділення, які навчаються за фахом «Фінанси».
Метою даного посібника є ознайомлення студентів економічних
спеціальностей з основами організації і функціонування фінансів
підприємств. Логіка побудови посібника передбачає послідовне вивчення
основоположних тим курсу. Відзначимо, що найбільша увага приділена
розкриттю суті фінансів і фінансових ресурсів підприємств, як
фундаментальним категоріальним характеристикам.
Методичні рекомендації складено відповідно до робочого плану та
навчальної програми дисципліни «Фінанси підприємств». Практичні
завдання за кожною темою містять контрольні запитання, тестові завдання й
задачі. Окремі задачі потребують не лише розрахунків, а й відповідних
висновків і пояснень.
У методичних рекомендаціях до практичних занять приводиться
перелік теоретичних питань, тестових завдань, термінів, задач і вправ,
необхідних для підготовки студентів до здачі екзамену з курсу «Фінанси
підприємства». Для як найактивнішого засвоєння матеріалу в методичних
рекомендаціях наведено питання для самоконтролю.
При складанні методичних рекомендацій були використані нові
законодавчі й нормативні документи, що регулюють фінансову діяльність
підприємств, численні закордонні й вітчизняні науково-практичні джерела.
Методичні рекомендації розраховано на студентів і викладачів
економічних вузів, а також може бути використаний у практичній роботі
спеціалістами фінансових та економічних служб підприємств.
6
ПРЕДМЕТ І КРАТКИЙ ЗМІСТ ДИСЦИПЛІНИ
«ФІНАНСИ ПІДПРИЄМТСВ»
Тема 1 Економічний зміст і організація фінансів промисловості
Поняття та сутність фінансів підприємств. Загальні та специфічні
ознаки фінансів підприємств.
Сфери фінансових відносин підприємств. Фінансові відносини між
підрозділами підприємств, між суб'єктами господарювання, з державою,
банками, страховими компаніями. Принципи організації фінансових
відносин.
Функції фінансів як внутрішня властивість і форма прояву їх сутності.
Фінанси підприємств в умовах формування ринкової економіки.
Грошові фонди, фінансові ресурси підприємств. Методи та засоби
формування фінансових ресурсів. Джерела формування фінансових
ресурсів. Внутрішні та зовнішні, власні та позикові джерела фінансових
ресурсів.
Контроль за раціональним використанням фінансових ресурсів на
підприємстві. Фінансова служба та фінансова дисципліна на підприємстві.
Зміст, задачі й організація фінансової роботи на підприємствах.
Тема 2 Організація грошових розрахунків підприємств
Сутність та значення грошових розрахунків у діяльності підприємств.
Розрахунки за допомогою готівки на підприємстві й сфера їх
застосування. Організація розрахунків з використанням готівки.
Принципи організації та форми безготівкових розрахунків.
Розрахунки платіжними дорученнями, гарантованими платіжними
дорученнями, платіжними вимогами-дорученнями, платіжними вимогами,
чеками, акредитивами, векселями, недоліки і переваги. Класифікація форм
безготівкових розрахунків, недоліки і переваги застосування.
Види банківських рахунків та порядок їхнього відкриття.
Використання коштів із розрахункового рахунку.
Поняття та види пластикових карток. Організація розрахунків за
допомогою пластикових карток.
Розрахунково-платіжна дисципліна, її зміст та значення для
забезпечення господарської діяльності. Види санкцій в системі грошових
розрахунків і платежів.
Тема 3 Грошові надходження підприємств
Економічна характеристика, склад і класифікація
надходжень підприємств.
7
грошових
Виторг від реалізації продукції (робіт, послуг). Чинники, що
впливають на розмір виторгу. Особливості формування виторгу від
реалізації на підприємствах. Розрахунок і планування виторгу.
Формування виторгу від реалізації продукції за часом. Виявлення
моменту реалізації. Оперативний контроль за надходженням виторгу від
реалізації.
Державне регулювання цін і тарифів. Вид цін та методи
ціноутворення.
Тема 4 Формування та розподіл прибутку підприємства
Економічний зміст прибутку. Прибуток як результат фінансовогосподарської діяльності підприємств. Підходи до формування прибутку.
Прибуток від реалізації продукції. Чинники, що впливають на
формування прибутку. Собівартість продукції та її вплив на прибуток.
Встановлення цін на продукцію, її вплив на формування прибутку.
Показники рентабельності виробництва і рентабельності продукції
підприємства.
Розподіл прибутку між державою та суб'єктами господарювання.
Формування та використання чистого прибутку підприємства.
Нерозподілений прибуток.
Планування прибутку. Методи розрахунку прибутку. Рентабельність
підприємства
Тема 5 Оподатковування підприємств
Система оподаткування підприємств, її функції та призначення. Види
податків, що виплачують підприємства. Механізм і напрямки впливу
оподатковування на фінансово-господарську діяльність.
Непрямі податки й особливості їх впливу на фінансово-господарську
діяльність суб'єктів господарювання.
Акцизний збір. Об'єкти оподатковування. Ставки акцизного збору та
порядок його нарахування.
Податок на додану вартість. Платники податку. Об'єкти
оподатковування та визначення оподаткованого обороту. Пільги на податки.
Порядок відшкодування сум податку з доданої вартості, виплачених
підприємством за матеріальні ресурси (роботи, послуги).
Прямі податки. Податки з прибутку підприємств. Порядок визначення
оподаткованого прибутку. Вплив оподаткованого прибутку на фінансовогосподарську й інвестиційну діяльність підприємств.
Податок на нерухомість підприємств. Плата за землю. Податок з
власників транспортних засобів. Місцеві податки та збори, виплачувані
підприємствами.
8
Обов'язкові відрахування підприємств у цільові державні фонди, їх
вплив на фінансово-господарську діяльність.
Особливості оподатковування суб'єктів господарювання в окремих
сферах діяльності: комерційних банків, страхових та інвестиційних
компаній.
Тема 6 Організація і нормування оборотних коштів
Сутність оборотних коштів та їх організації. Склад і розміщення
оборотних коштів.
Необхідність і методи виявлення потреб в оборотних коштах. Метод
прямого рахунку та сфера його використання. Поняття норм і нормативів
оборотних коштів, їхній розрахунок. Економічний метод визначення
потреби в оборотних коштах, його використання.
Джерела формування оборотних коштів. Власні оборотні кошти.
Позикові та притягнуті оборотні кошти.
Показники стану оборотних коштів. Дефіцит власних оборотних
коштів, його виявлення, запобігання виникненню та джерела поповнення.
Показники
ефективності
використання
оборотних
коштів.
Оборотність оборотних коштів і шляхи її прискорення. Коефіцієнти, що
характеризують використання оборотних коштів.
Тема 7 Кредитування підприємств
Індивідуальний кругообіг коштів підприємств, необхідність
збалансування матеріальних і фінансових ресурсів - основа залучення
кредитів.
Форми кредитів, які використовуються у господарській діяльності
підприємств. Банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий,
консорціумний кредити. Види банківських кредитів: по термінах
використання, по ступеню ризику, по методах надання, по термінах
погашення. Принципи кредитування.
Виявлення потреби підприємства в кредитах. Кредитний договір:
сутність та порядок упорядкування. Відповідальність сторін за порушення
умов кредитного договору.
Засоби
одержання
кредиту.
Оцінка
кредитоспроможності
підприємства.
Порядок погашення кредиту. Позиковий відсоток, чинники, що
впливають на нього, джерела сплати.
Товарний кредит, умови його одержання та погашення
підприємствами.
9
Тема 8 Організація інвестиційної діяльності на підприємстві
Тема 9 Фінансове забезпечення відтворення основних фондів
Склад та структура основних фондів підприємств. Показники стану й
ефективності використання основних виробничих фондів. Відтворення
основних фондів. Знос і амортизація основних фондів. Методи розрахунку
амортизаційних відрахувань.
Сутність та склад капітальних вкладень. Джерела фінансування
капітальних вкладень. Власні фінансові ресурси підприємств: амортизаційні
відрахування, чистий прибуток, інші ресурси.
Залучення коштів від інших суб'єктів господарювання: продаж акцій,
пайові внески.
Кредитування відтворення основних фондів.
Державне фінансування капітальних вкладень.
Ремонт основних фондів, його фінансове забезпечення.
Тема 10 Оцінка фінансового стану підприємства
Оцінка фінансового стану підприємства, її необхідність та значення.
Показники фінансового стану підприємства. Інформаційне забезпечення
оцінки фінансового стану підприємства. Показники бухгалтерської
звітності, використовувані для оцінки фінансового стану.
Сутність ліквідності підприємства. Показники ліквідності та методика
їх визначення. Оцінка показників ліквідності. Чинники, що впливають на
стан ліквідності.
Сутність платоспроможності. Чинники, що впливають на
платоспроможність підприємства. Методика їх виявлення. Оцінка
показників платоспроможності.
Фінансова сталість підприємства, її сутність. Система показників
фінансової сталості підприємства, методика її розрахунку й оцінки.
Комплексна оцінка фінансового стану підприємств.
Тема 11 Фінансове планування на підприємстві
Сутність та задачі фінансового планування. Фінансове планування як
процес виявлення потреби підприємства у фінансових ресурсах.
Методи фінансового планування. Балансовий метод. Програмноцільовий метод. Нормативний метод. Метод коефіцієнтів.
Інформаційна база фінансового планування. Аналіз фінансових
показників за звітний період. Показники виробничо-господарської
діяльності в плановому періоді як вихідна база для фінансового планування.
Фінансовий план як складова частина бізнес-плану. Зміст і структура
фінансового плану підприємства (баланс доходів і витрат).
10
Розрахунок показників дохідної та розхідної частини фінансового
плану. Виконання фінансового плану.
Зміст і призначення перевірочної таблиці (шахматки) фінансового
плану. Порядок її упорядкування.
Зміст оперативного фінансового плану надходження коштів і
здійснення платежів, його призначення.
Тема 12 Фінансова санація та банкрутство підприємств
Фінансова криза на підприємствах, заподій її виникнення. Фінансова
санація підприємств, економічний зміст та порядок проведення. Санаційний
аудит. Розробка програми санації. Банкрутство підприємства: запобігання та
наслідки.
Внутрішньогосподарський механізм фінансової стабілізації.
Мобілізація внутрішніх фінансових джерел санації.
Санація шляхом реорганізації (реструктуризації).
Ліквідація неспроможного боржника (банкрута).
11
ТЕМА 1. ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ І ОРГАНІЗАЦІЯ ФІНАНСІВ
ПРОМИСЛОВОСТІ
1.1 Сутність фінансів підприємства
1.2 Функції фінансів підприємств
1.3 Фінансові ресурси й грошові фонди
1.4 Організація контролю за раціональним використанням фінансових
ресурсів на підприємстві
1.1 Сутність фінансів підприємства як складової частини
виробничих відносин ринкової економіки
Фінанси підприємств є найважливішою складовою частиною єдиної
системи фінансів держави. Це визначається тим, що вони обслуговують
сферу матеріального виробництва, у якій створюється валовий внутрішній
продукт і національний доход держави. У той же час фінанси підприємств є
специфічною частиною фінансів і відрізняються від них напрямком
функціонування. Наявність фінансів підприємства обумовлено дією закону
вартості й існуванням товарно-грошових відносин.
Фінанси підприємств безпосередньо пов'язані з виробництвом і
відображають стан економіки країни.
Фінансам підприємств, як і фінансам у цілому, властиві певні загальні
й специфічні ознаки.
Загальною ознакою фінансів підприємств є те, що вони
відображають сукупність економічних відносин, пов'язаних з розподілом
вартості валового внутрішнього продукту.
Специфічні ознаки фінансів підприємств відображають грошові
відносини, які залежать від первинного розподілу вартості валового
внутрішнього продукту, формування й використання грошових доходів і
децентралізованих фондів.
Виходячи із загальних і специфічних ознак, можна сформулювати
наступне поняття фінансів підприємств.
Фінанси підприємств являють собою сукупність економічних
відносин, що виникають у процесі виробництва, розподілу й використання
сукупного суспільного продукту, національного доходу й пов'язані з
утворенням, розподілом і використанням валового доходу, грошових
нагромаджень і фінансових ресурсів підприємства.
Сфера фінансових відносин підприємства містить у собі відносини:
а) внутрішні фінансові відносини суб’єкта господарювання:
12
- між підприємством і його засновниками з приводу створення
статутного капіталу; емісії акцій; розподілу чистого прибутку на виплату
дивідендів;
- між підприємством і його працівниками з приводу виплати
заробітної плати, премій, допомоги, заохочення, компенсацій; застосування
штрафних санкцій;
- усередині підприємства між окремими структурними підрозділами
з приводу розподілу доходів, виплати премій; внутрішньофірмових
розрахунків;
б) зовнішні фінансові відносини суб’єкта господарювання:
- між підприємством і державою з приводу сплати податків, зборів й
інших обов'язкових платежів; формування бюджету різних рівнів,
позабюджетних фондів; фінансових вкладень підприємств у державні цінні
папери; використання інвестиційного податкового кредиту; бюджетного
фінансування на поворотній і безповоротній основі;
- між підприємством і банком з приводу надання позик, сплати
відсотків і повернення позики; надання різних банківських послуг;
функціонування рахунків підприємств; інкасації готівки й інших операцій із
касового обслуговування;
- між підприємством і іншими господарюючими суб’єктами з
приводу розрахунків за поставлену продукцію (товари); надання товарних
(комерційних) кредитів; погашення заборгованості тощо;
- між підприємством і фінансовими інститутами з приводу надання
депозитарних, трастових, лізингових факторингових послуг; надання послуг
з обслуговування біржового і позабіржового оборотів цінних паперів, що
вільно обертаються; із страхування комерційних і фінансових ризиків;
- між підприємством і органами виробничої інфраструктури з
приводу надання транспортних послуг, послуг зв’язку.
Не є фінансовими грошові відносини, які пов'язані з одержанням і
погашенням дебіторської й кредиторської заборгованості. Для всіх видів
відносин загальним є те, що всі вони мають вартісне вираження й
виникають із ініціативи самого підприємства або контрагента.
Фінансові відносини підприємств будуються на певних принципах,
пов'язаних з основами господарської діяльності, зображених на рис. 1.1.
Принцип господарської самостійності полягає в тім, що
підприємство самостійно ухвалює рішення щодо приводу залучення джерел
фінансування, сфери економічної діяльності, способів використання
отриманих фінансових ресурсів.
Принцип самофінансування. Самофінансування - спосіб ведення
фінансово-господарської діяльності, при якому підприємство здатне
компенсувати витрати на виробництво й реалізацію продукції, створювати
13
умови для розширення своєї діяльності, забезпечувати видатки майбутніх
періодів із власних джерел.
Принцип
матеріальної
відповідальності
Принцип
господарської
самостійності
Принцип
забезпечення
фінансовими
резервами
Принципи організації
фінансових відносин
підприємств
Принцип
матеріальної
зацікавленості
Принцип
самофінансуван
ня
Рисунок 1.1 – Основні принципи організації фінансів підприємств
Принцип матеріальної зацікавленості обумовлюється метою
підприємницької діяльності - отриманням прибутку. Допомога в реалізації
цього принципу може зробити держава, застосовуючи збалансовану
податкову політику, економічно обґрунтовану амортизаційну політики,
створюючи економічні умови для розвитку виробництва.
Принцип матеріальної відповідальності означає наявність певної
системи відповідальності за фактичні результати роботи, своєчасне
виконання зобов'язань перед споживачами, постачальниками, банками,
державою.
Принцип забезпечення фінансовими резервами ґрунтується на
необхідності страхового захисту підприємства, діяльність якого сполучена з
певними ризиками неповернення вкладених у бізнес коштів.
1.2 Функції фінансів підприємств
Фінанси підприємств виконують свої функції за допомогою ряду
фінансових категорій, що всебічно характеризують господарську й
комерційну діяльність підприємств. До них ставляться: собівартість, ціна,
виторг, валовий дохід, чистий дохід, прибуток, оборотні кошти, амортизація
та ін.
У процесі відтворення фінанси підприємств як економічна категорія
проявляються й виражають свою сутність через такі функції як:
а) формування фінансових ресурсів у процесі господарської
діяльності (рис. 1.2);
б) розподіл і використання фінансових ресурсів (рис. 1.3);
14
в) контроль за формуванням і використанням фінансових ресурсів у
процесі відтворення (рис. 1.4).
Відтворювальна функція
Зміст
Прояв
Спрямування
Забезпечення збалансованості між рухом матеріальних і
фінансових ресурсів на всіх стадіях кругообігу капіталу
в процесі простого та розширеного відтворення на
підприємствах і в комерційних організаціях
Проявляється в прибутковості та ліквідності активів
підприємства
Стимулювання нагромаджень
Рисунок 1.2 – Зміст, прояв і спрямування відтворювальної функції
Розподільна функція
Зміст
Прояв
Спрямування
Формування та використання грошових фондів,
підтримка ефективної структури капіталу підприємства
і комерційної організації
- розподіл виручки від реалізації продукції (первинний
розподіл);
- розподіл фонду оплати праці та прибутку (вторинний
розподіл)
- створення фондів коштів, що забезпечують
фінансування прийнятих до реалізації програм;
- підтримка оптимальної структури капіталу;
- зведення до мінімуму ризику банкрутства
Рисунок 1.3 – Зміст, прояв і спрямування розподільної функції
15
Контрольна функція
Зміст
Контроль за реальним грошовим обігом (за
виробництвом, розподілом і використанням створеного
продукту)
Прояв
- контроль за зміною фінансових показників, станом
платежів і розрахунків;
- контроль за реалізацією стратегії фінансування
шляхом виявлення ступеня відповідності отриманих
доходів, структури фондів грошових коштів наміченим
завданням із розширення обсягів виробництва та
продажів
Спрямування
Сприяння підвищенню ефективності використання
коштів на підприємстві шляхом мобілізації внутрішніх
ресурсів і їх цільового використання
Рисунок 1.4 – Зміст, прояв і спрямування контрольної функції
Формування фінансових ресурсів на підприємстві здійснюється під
час формування статутного фонду, у процесі розподілу грошових
надходжень в основні й оборотні кошти, а також під час використання
доходів на формування резервного фонду, фонду споживання й фонду
нагромадження. У зв'язку з цим поняття «формування» і «розподіл»
доцільно розглядати як єдиний процес у суспільному виробництві.
Під розподільною функцією фінансів варто розуміти здійснення
діяльності в процесі розподілу й створення суспільного продукту й
національного доходу.
Контрольна функція фінансів являє собою здатність об'єктивно
відображати й тим самим контролювати стан економіки, підприємства,
галузі, народного господарства, а також активно впливати на їхню
діяльність.
Коло діяльності фінансів підприємства значно ширше кола діяльності
державних фінансів. Державні фінанси здійснюють свої функції в
основному на стадії вторинного розподілу й перерозподілу в процесі
формування й виконання державного бюджету. Фінанси підприємств
здійснюють свою діяльність на стадії утворення національного доходу в
першу чергу, а також на стадіях первинного й вторинного розподілу й
перерозподілу.
16
Обов'язковими передумовами ефективного функціонування фінансів
є:
- різноманітність форм власності;
- свобода підприємництва й самостійність у прийнятті рішень;
- вільне ринкове ціноутворення й конкуренція;
- самофінансування підприємства;
- правове забезпечення правил економічного поводження всіх
суб'єктів підприємницької діяльності;
- обмеження й регламентація державного втручання в діяльність
підприємств.
1.3 Фінансові ресурси й грошові фонди
Грошові фонди на підприємстві на початку формуються в процесі
створення статутного фонду. Надалі вони інвестуються для забезпечення
виробничо-господарської діяльності, розширення й розвитку виробництва.
Саме в такий спосіб виникає можливість виготовлювати й збувати
продукцію, одержувати доходи.
Грошові фонди - це частина коштів, які мають цільове призначення.
До грошових фондів відносяться: статутний капітал (фонд), додатковий
капітал, резервний капітал (фонд), нерозподілений прибуток, фонд оплати
праці, амортизаційний фонд, та інше.
Власний капітал - різниця між сукупними активами підприємства та
його зобов’язаннями. Власний капітал у свою чергу поділяється на постійну
частину - статутний капітал і змінну, розмір якої залежить від результатів
діяльності підприємства.
Статутний капітал (фонд) - основне джерело власних коштів
підприємства. Статутний фонд використається підприємством для
інвестування коштів в оборотні й основні фонди.
До складу змінного капіталу входять: додатковий капітал, резервний
капітал, нерозподілений прибуток та інші.
Додатковий капітал створюється за рахунок приросту вартості
майна в результаті переоцінки основних фондів; емісійного доходу;
безкоштовно отриманих грошових і матеріальних цінностей на виробничі
цілі.
З прибутку, який залишається у розпорядженні підприємства після
сплати податків, формується резервний капітал.
Резервний капітал (фонд) - грошовий фонд підприємства, який
створюється відповідно до законодавство України та засновницьких
документів. Джерело його створення - відрахування від прибутку, який
17
залишається в розпорядженні підприємства. Резервний капітал призначений
для покриття збитків, подолання тимчасових фінансових труднощів.
Нерозподілений прибуток - прибуток підприємства, який
залишається в розпорядженні після сплати податків, формування резервного
фонду, виплати дивідендів, і використовуваний з метою реінвестування.
Валютний фонд - формується на підприємствах, які здійснюють
реалізацію продукції на експорт и отримують валютний виторг.
Амортизаційний фонд - створюється в процесі використання
капіталу і за за своїм економічним змістом використовується для
фінансування простого відтворення основних і позаоборотних активів.
Фонд оплати праці використовується для виплати основної й
додаткової заробітної плати працівникам підприємства.
Поняття ресурси необхідно використати в тому випадку, коли
визначається мета їхнього використання.
Фінансові ресурси підприємства
Власні джерела
Позикові джерела
внутрішні
зовнішні
Надходження від
засновників при
формуванні
статутного капіталу
Додаткові взноси
коштів до
статутного капіталу
Прибуток, який
залишається в
розпорядженні
підприємства
Амортизаційні
відрахування
Інші джерела
Додаткова емісія і
розміщення цінних
паперів
Кошти, які
надходять в порядку
перерозподілу
Довгостроковий
кредит банку
Короткострокові
кредити банку
Комерційний
кредит
Кошти від випуску
та продажу
облігацій
Інші джерела
Бюджетні
асигнування
Інші джерела
Рисунок 1.5 - Склад фінансових ресурсів підприємства
Фінансові ресурси - кошти, які акумульовані у фондах цільового
призначення для здійснення необхідних видатків.
18
Фінансові ресурси - це грошові централізовані й децентралізовані
фонди цільового призначення, які формуються в процесі розподілу й
перерозподілу ВВП і національного доходу.
Джерела формування фінансових ресурсів підприємства:
- власні внутрішні (прибуток, амортизація);
- власні зовнішні (емісія акцій, облігацій);
- позикові (кредити банків).
На рисунку 1.5 наведений склад фінансових ресурсів. Фінансові
ресурси використовуються підприємством у процесі виробничої та
інвестиційної діяльності. Вони знаходяться у постійному руху і
перебувають у грошовій формі лише у вигляді залишків грошових коштів
на рахунку в комерційному банку або в касі підприємства.
1.4 Організація контролю за раціональним використанням
фінансових ресурсів на підприємстві
Важлива роль фінансових ресурсів у забезпеченні ефективності
функціонування підприємства визначає місце фінансових служб в
управлінні фінансової діяльності підприємства.
За організацію фінансової роботи на підприємстві відповідає
фінансова служба – самостійний структурний підрозділ, який виконує
визначені функції в системі управління підприємством. Фінансові служби
покликані постійно забезпечувати необхідними коштами процес
виробництва й реалізації продукції, стежити за обслуговуванням процесу
виробництва, за дотриманням фінансової дисципліни на підприємстві.
Фінансова дисципліна містить у собі зобов'язання підприємства й
посадових осіб дотримуватися норм і нормативів; витрат, затверджених
фінансовим планом (для державних підприємств); виконання обов'язків
перед державним бюджетом, позабюджетними фондами, банками,
постачальниками й покупцями.
У господарській практиці діяльність, що спрямована на забезпечення
процесу виробництва фінансовими ресурсами й на виконання контролю по
виконанню фінансової дисципліни називається фінансовою роботою.
Фінансова робота на підприємстві дуже різноманітна й багатогранна,
її можна згрупувати по напрямках у такий спосіб:
- фінансове планування;
- оперативна фінансова робота;
- контрольно-аналітична робота.
Фінансова служба має право:
19
а) провадити необхідні розрахунки й на їхній підставі вносити
пропозиції керівництву підприємства про більше ефективне використання
фінансових ресурсів підприємства;
б) розробляти поточні й оперативні фінансові плани й інші плановофінансові документи. У ході цієї роботи виявляються резерви збільшення
прибутку;
в) здійснювати контроль за виконанням показників фінансового плану
підрозділами й підприємством у цілому, а також здійснювати контроль за
неефективним використанням фінансових ресурсів, за виконанням
фінансової дисципліни й ін.
Тестові питання до теми:
1 Особливості фінансів підприємств зумовлені:
а) розвитком економічної думки;
б) функціонуванням у різних галузях економіки;
в) ситуацією на ринку капіталів;
г) політичною нестабільністю в країні;
д) всі відповіді вірні.
2 Об’єктом фінансів підприємств виступають:
а) грошові відносини, пов’язані з одержанням прибутку
підприємства;
б) підприємства та організації, банківські установи та страхові
компанії, інші суб’єкти господарювання, які є юридичними
особами;
в) економічні відносини, пов’язані з рухом коштів, формуванням та
використанням грошових фондів;
г) грошові відносини, пов’язані тільки з внутрішньогосподарським
розподілом доходів підприємства;
д) всі відповіді невірні.
3 Грошові фонди це:
а) частина грошових коштів, які використовуються у не фондовій
формі;
б) всі грошові кошти, що є в розпорядженні підприємства;
в) грошові надходження, що залишилися після відрахувань у
бюджет непрямих податків;
г) відокремлена частина грошових коштів, які мають цільове
спрямування;
д) всі відповіді невірні.
4 Кошти статутного фонду використовуються підприємством:
20
а) для виплати дивідендів акціонерам підприємства;
б) на фінансування відтворення основних і позаоборотних активів;
в) для інвестування коштів в оборотні та основні засоби;
г) на сплату процентів за кредитом;
д) всі відповіді невірні.
5 Амортизаційний фонд використовується підприємством:
а) для виплати основної та додаткової заробітної плати
працівникам;
б) на фінансування відтворення основних і позаоборотних активів;
в) на інвестування коштів в оборотні та основні засоби;
г) для подолання тимчасових фінансових ускладнень;
д) всі відповіді невірні.
6 Резервний фонд використовується підприємством:
а) для сплати непрямих податків;
б) на фінансування відтворення основних і позаоборотних активів;
в) на інвестування коштів в оборотні та основні засоби;
г) для покриття збитків;
д) всі відповіді невірні.
7 Фонд оплати праці використовується підприємством:
а) для подолання тимчасових фінансових ускладнень;
б) на фінансування відтворення основних і позаоборотних активів;
в) на сплату дивідендів;
г) для покриття кредиторської заборгованості;
д) всі відповіді невірні.
8 До власних коштів підприємства відносяться:
а) амортизаційні відрахування та прибуток;
б) кошти, мобілізовані на фінансовому ринку;
в) отримані кредити;
г) пайові та інші внески;
д) всі відповіді невірні.
9 До залучених коштів підприємства відносяться:
а) дебіторська заборгованість;
б) валовий дохід;
в) статутний фонд;
г) кошти, мобілізовані на фінансовому ринку;
д) всі відповіді невірні.
10 Фінансова робота підприємства здійснюється за таким напрямком:
а) фінансове прогнозування та планування;
б) аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності;
21
в) оперативна, поточна фінансово-економічна робота;
г) всі відповіді вірні;
д) всі відповіді невірні.
Запитання для самоконтролю
1 Назвіть загальні та специфічні ознаки, що властиві фінансам
підприємств.
2 Назвіть групи фінансових відносин, що належать до фінансів.
3 Охарактеризуйте функції фінансів підприємств.
4 Визначите джерела формування фінансових ресурсів.
5 Назвіть основи організації фінансів підприємств.
6 Охарактеризуйте принципи організації фінансів підприємств.
7 Назвіть завдання, на виконання яких спрямована фінансова
діяльність на підприємстві.
8 Охарактеризуйте основні напрямки, за якими здійснюється
фінансова робота на підприємстві.
9 Визначите зміст та завдання управління фінансами підприємств.
10 Дайте визначення фінансового механізму підприємства та назвіть
його складові.
Теми рефератів
1 Поняття, сутність та функції фінансів підприємств.
2 Грошові фонди та фінансові ресурси.
3 Основи організації фінансів підприємств.
4 Зміст, завдання та організація фінансової роботи на підприємстві.
5 Зміст та завдання управління фінансами підприємств.
6 Формування фінансових відносин у ринкових умовах
господарювання.
7 Взаємовідносини підприємств із комерційними банками, бюджетом
і позабюджетними фондами.
8 Статутний фонд підприємства, його формування й рух.
9 Галузеві особливості організації фінансів підприємств.
10 Сутність й організація фінансового контролю на підприємстві.
Рекомендована література: [2, с. 5 – 22]; [6, c. 13 – 33]; [5, с. 27 –
35]; [7, с. 8 – 23].
22
ТЕМА 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ГРОШОВИХ РОЗРАХУНКІВ НА
ПІДПРИЄМСТВІ
2.1 Готівкова система розрахунків
2.2 Організація безготівкових розрахунків
2.3 Види банківських рахунків і порядок їхнього відкриття
2.4 Поняття пластикових карток і їхні види
2.5 Розрахунково-платіжна дисципліна
2.1 Готівкова система розрахунків
Всі фінансові операції по обслуговуванню платежів і розрахунків
підприємства
розділяють на два види, що утворять дві системи
розрахунків, які в сукупності обслуговують грошовий обіг країни:
- готівкову систему, коли коштами платежу виступають готівка;
- безготівкову систему, коли коштами платежу виступають цінні
папери, що мають певний грошовий еквівалент (векселя, тратти й ін..), або
спеціальні грошові документи, що підтверджують рух грошей.
Сфера практичного застосування готівкової системи розрахунків із
часом має явну тенденцію до витиснення безготівковою системою,
особливо в промислово розвинених країнах. Це пояснюється безпекою
їхнього здійснення, меншими витратами.
Розрахунки готівкою здійснюються у формі прямих грошових
розрахунків у національній валюті.
Готівкові розрахунки — це платежі готівкою підприємств,
підприємців і фізичних осіб між собою за реалізовану продукцію (товари,
виконані роботи, надані послуги) і за операціями, які безпосередньо не
пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), та іншого майна.
Готівкова форма розрахунків застосовується в процесі обслуговування населення — виплати заробітної плати, матеріального
заохочення, дивідендів, пенсій, грошової допомоги. Отримуючи готівкові
кошти (грошові знаки національної валюти України — банкноти і монети),
населення і здійснює різні платежі, тобто витрачає їх на оплату послуг,
покупки товарів, продуктів харчування.
З кінця 1998 року відбулись певні зміни в системі готівкових
розрахунків. Підприємства (підприємці), які відкрили поточні рахунки в
установах банків і розраховуються за своїми зобов'язаннями, нині мають
право застосовувати готівкові розрахунки між собою та з іншими
підприємцями і фізичними особами як за рахунок коштів, одержаних з кас
банків, так і за рахунок готівкової виручки. Такі розрахунки здійснюються
23
через касу підприємств з одночасним обов'язковим веденням касової книги
встановленої форми.
Сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з
іншим підприємством (підприємцем) не повинна перевищувати десяти
тисяч гривень протягом одного дня за одним або кількома платіжними
документами.
Платежі понад установлену граничну суму проводяться виключно в
безготівковому порядку. При цьому кількість підприємств (підприємців), з
якими проводяться такі розрахунки протягом дня, не обмежується.
Зазначене обмеження не стосується розрахунків підприємств
(підприємців) з фізичними особами, бюджетами та державними цільовими
фондами, а також малих і середніх підприємств за використання готівкових
коштів, одержаних ними за рахунок кредитної лінії Європейського банку
реконструкції та розвитку. Обмеження також не поширюється на
добровільні пожертви, благодійну допомогу, вилучену органами державної
податкової служби готівку, на розрахунки за спожиту електроенергію, а
також на кошти, видані на відрядження.
Розрахунки готівкою проводяться із застосуванням прибуткових та
видаткових касових ордерів, касових і товарних чеків, розрахункових
квитанцій, які підтверджують факт продажу (повернення) товарів або
коштів, надання послуг, а також рахунків-фактур, договорів, угод,
контрактів, актів закупівлі товарів тощо.
Усім підприємствам, які мають рахунки в установах банків і
здійснюють операції з готівкою, банк встановлює ліміт каси, тобто
граничний розмір готівки, який може залишатися в касі підприємства на
кінець робочого дня.
Готівкову виручку, що надійшла до каси підприємства, воно має здати
до установи банку для зарахування його на поточний рахунок.
З метою обліку повної суми фактичного надходження готівки
підприємство повинно оприбуткувати її прибутковим касовим ордером і
відобразити цю суму в касовій книзі.
Готівкова виручка підприємств (підприємців) може бути використана
ними на господарські потреби, а також для проведення розрахунків з
бюджетом та державними цільовими фондами за податками і зборами
(обов'язковими платежами). Підприємства, що мають податковий борг,
здійснюють виплати, пов'язані з оплатою праці тільки за рахунок коштів,
одержаних зі своїх рахунків у банківських установах. Готівку з рахунків
підприємства одержують у межах наявних коштів і витрачають її за
цільовим призначенням.
24
Одержана в установі банку готівка, яка пов'язана з оплатою праці,
пенсій, стипендій, дивідендів (доходу), може зберігатися в касі
підприємства протягом трьох робочих днів.
Чинним законодавством України до підприємств (підприємців)
застосовуються штрафні санкції за:
— перевищення встановлених лімітів каси;
— неоприбуткування (неповне оприбуткування) в касах готівки;
— перевищення встановлених строків використання виданої під звіт
готівки, а також за видачу готівкових коштів під звіт без вичерпного
пояснення щодо використання раніше виданих коштів;
— витрачання готівки з виручки на виплати, пов'язані з оплатою
праці, за наявності податкового боргу;
— використання одержаних в установі банку готівкових коштів не за
цільовим призначенням;
— проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем
коштів платіжного документа, який підтверджував би сплату покупцем
готівкових коштів.
Організація готівкового обороту передбачає:
— повне і своєчасне забезпечення потреб економіки в готівкових
коштах:
— забезпечення своєчасної видачі готівки підприємствам і
підприємцям на оплату праці, пенсій, допомоги та на інші цілі;
— створення умов для залучення готівки до кас банків;
— сприяння скороченню використання готівки в розрахунках за
товари і послуги через запровадження прогресивних форм безготівкових
розрахунків;
— здійснення та вдосконалення контролю за дотриманням
підприємствами і підприємцями порядку ведення операцій із готівкою та
рухом готівкових коштів.
2.2
Організація безготівкових розрахунків
Безготівковий обіг являє собою основну частину грошового обігу, у
якому рух грошей здійснюється у вигляді перерахувань по рахунках у
кредитних установах. Він опосередковує такі форми господарських
відносин, як: реалізація продукції підприємств і організацій; розподіл і
перерозподіл національного доходу; одержання й повернення банківських
кредитів; внутрішньогалузевий перерозподіл коштів; виплата й
використання частини грошових доходів населення. Учасниками цих
відносин є підприємства й організації, суб'єкти підприємницької
діяльності, банківські й фінансові органи, населення.
25
Заміщення
готівково-грошових
платежів
безготівковими
перерахуваннями скорочує потребу підприємств і організацій у готівці, що
має важливе значення для зміцнення грошового обігу, для економії витрат
обігу.
За економічним змістом грошові розрахунки поділяються на:
розрахунки за товарними операціями, тобто за реалізовані
товарно-матеріальні цінності, виконані роботи й зроблені послуги;
розрахунки за нетоварними операціями або фінансовими
зобов'язаннями, тобто це платежі в бюджет, погашення кредитів і сплата
відсотків за ними, перерозподіл оборотних коштів і прибутку,
перерахування страхових платежів, сплата штрафів і т.д.).
Безготівкові розрахунки засновані на наступних принципах:
- обов'язкове зберігання коштів на своїх рахунках у банках і
здійснення розрахунків під його контролем;
- платежі провадяться після відвантаження продукції, виконання
робіт, надання послуг або одночасно з ними. У цей час, у період кризи
платежів, з метою зниження дебіторської заборгованості, забезпечення
своєчасного одержання коштів на розрахунковий рахунок широке
поширення одержала попередня оплата товарно-матеріальних цінностей.
Ця форма розрахунків обов'язково передбачається в договорах із
установленням матеріальної відповідальності постачальника за зрив
строків поставок оплаченої продукції;
- розрахунки здійснюються на підставі господарських договорів і за
згодою платника (акцепт документів) за винятком випадків оплати в
безакцептному порядку;
- платежі здійснюються за рахунок коштів платника або за рахунок
кредиту банку.
У безготівкових розрахунках гроші виконують функцію засобів
платежу. Це означає, що їхній рух носить відносно самостійний характер,
воно може відбуватися раніше або пізніше одержання відповідних
матеріальних цінностей. Але підприємства й організації зацікавлені в тім,
щоб рух коштів у роботі опосредовав й максимально вірогідно відображав
реальні виробничі процеси. Тому одним з вимог, пропонованих до
безготівкових розрахунків, є їхня своєчасність.
У функції коштів платежу гроші не механічно опосередковують рух
вартостей, а мають і контрольне значення. Покупці використають гроші в
цій функції для контролю за виконанням постачальниками договорів про
поставки.
Безготівкові розрахунки й оплата за товари та послуги залежно від
місця знаходження постачальників і покупців можуть бути одноміськими
та іногородніми.
26
При одноміських розрахунках постачальник і покупець
обслуговуються тим самим або різними одноміськими установами банку,
що перебувають у різних населених пунктах. Більшість форм безготівкових
розрахунків за товари й послуги приймаються як при іногородніх, так і при
одноміських розрахунках, за винятком акредитивів, які використаються
тільки в іногородньому обороті.
Основними
напрямками
подальшого
вдосконалювання
безготівкових розрахунків є: поліпшення організації розрахунків;
прискорення документообігу й спрощення техніки оформлення
безготівкових
розрахунків
шляхом
використання
сучасних
обчислювальних машин і засобів зв'язку; зниження взаємної дебіторськокредиторської заборгованості; посилення ролі розрахунків у підвищенні
відповідальності підприємств і організацій за виконанням договірних
зобов'язань із постачання продукції; посилення контролю за дотриманням
підприємствами й організаціями правил оформлення й оплати
розрахункових документів.
Форми безготівкових розрахунків.
Форми безготівкових розрахунків - це обумовлені характером
економічних зв'язків способи здійснення платежів, за допомогою
документообігу й обігу коштів між учасниками розрахунків, між ними й
банками.
Підприємства й організації самостійно вибирають форму розрахунків
відповідно до інструкції НБУ від 2 серпня 1996 року № 204 і обмовляють її
при укладанні договорів. Банк по договірній основі здійснює
обслуговування своїх клієнтів, виконує їхні розпорядження про
перерахування коштів з їхніх рахунків.
Безготівкові розрахунки здійснюються за допомогою наступних
розрахункових документів:
- платіжні доручення;
- платіжні вимоги - доручення;
- чеки;
- акредитиви;
- векселі;
- платіжні вимоги;
- інкасові розпорядження (вимоги).
Розрахунки платіжними дорученнями.
Платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить
письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі
свого рахунку зазначеної суми коштів і її перерахування на рахунок
одержувача.
27
Розрахунки платіжними дорученнями засновані на письмовому
наказі платника обслуговуючому банку про перерахування певної суми з
його рахунку на рахунок іншого підприємства, організації, суб'єкта
підприємницької діяльності. Платіжне доручення використається як в
одноміських розрахунках, так і в іногородніх
розрахунках; ним
обслуговуються товарні й нетоварні операції. Застосування платіжних
доручень у безготівковому обігу прискорює платежі підприємств і
організацій, скорочує обсяг технічної роботи банку.
Платіжне доручення приймається банком протягом 10 днів з моменту
виписки, день виписки не враховується.
Банк приймає платіжне доручення в межах залишку коштів на
рахунку клієнта. Якщо договором між клієнтом і банком передбачена
часткова оплата, то банк може приймати платіжне доручення на суму, що
не перевищує залишок на рахунку. У цьому випадку часткова оплата
оформляється меморіальним ордером.
Платіжні доручення використаються суб'єктами підприємницької
діяльності в розрахунках за отримані товари й зроблені послуги, при
планових платежах, при оплаті рекламації по якості продукції, сплаті
штрафів, неустойок і пені за невиконання договірних зобов'язань, при
погашенні кредиторської заборгованості постачальником за товарноматеріальні цінності, у порядку попередньої оплати й для закінчення
розрахунків по актах і заліку взаємної заборгованості. Платіжні доручення
застосовуються також при розрахунках за нетоварними операціями, тобто
при платежах у бюджет, органам соціального страхування, при переказах
заробітної плати, погашення банківських кредитів і т.д.
Планові платежі застосовуються в розрахунках між підприємствами
й організаціями, що мають постійні й відносно рівномірні відносини по
поставках продукції. У цих випадках платить не за кожну поставку окремо,
а періодично, один раз у три-п'ять днів. Наприкінці кожного місяця
розрахунки уточнюються. Цей спосіб розрахунків значно спрощує їх,
скорочує кількість розрахункових документів, максимально наближає рух
грошових коштів до руху матеріальних цінностей, вартість яких вони
опосередковують. Розмір планових платежів, їхні строки обмовляються
при укладанні договорів.
Розрахунки гарантованими дорученнями
У тому випадку, якщо одержувач коштів не має свого
розрахункового рахунку у відділенні банку або розрахунок безпосередньо з
одержувачем коштів платіжним дорученням не можливі, суб'єкти
підприємницької діяльності мають можливість перераховувати коштів
гарантованими платіжними дорученнями (акцептованими банками)
через підприємства зв'язку.
28
За допомогою гарантованих платіжних доручень підприємства й
організації, суб'єкти підприємницької діяльності можуть здійснювати без
обмежень сумою перерахування коштів: на ім'я окремих громадян - коштів,
які безпосередньо належать їм особисто (пенсії, аліменти, заробітна плата,
витрати на відрядження, авторський гонорар і ін..); підприємствам - на
витрати по виплаті заробітної плати, за організований набір робітників, для
закупівлі сільськогосподарської продукції в населених пунктах, де немає
відділень банку.
Гарантоване (акцептоване банком) платіжне доручення може бути
прийняте до платежу тільки в повній сумі.
Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями
Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями є основними в
іногородньому обороті. Платіж здійснюється в банку платника в розмірі
зазначеної суми по документах, які виписані постачальником.
Платіжна вимога-доручення - це комбінований розрахунковий
документ, що містить вимогу постачальника (відправника вантажу) до
платника про оплату певної суми через банк. Вона складається із двох
частин:
-у верхній частині містить вимогу від постачальника до покупця на
оплату, зазначеної в ньому суми;
- у нижньої містить доручення покупця до свого банку оплатити
зазначену суму.
Платіжна вимога-доручення оформляється відповідно до прикладеної
форми до інструкції НБУ від 2 серпня 1996 року №204 і передбачає:
- платіжна вимога-доручення заповнюється одержувачем коштів і
відправляється безпосередньо платникові;
- доставку платіжних вимог-доручень платникові може здійснювати
банк одержувача через банк платника.
Банк приймає до оплати вимоги-доручення в сумі наявності коштів
на розрахунковому рахунку платника.
У випадку відмови платника оплатити вимогу-доручення банк
зобов'язаний, безпосередньо повідомити про це одержувача коштів у
порядку й строки, зазначені в договорі.
Недоліками розрахунків платіжними вимогами-дорученнями є
тривалий документообіг і можливість неплатежів через відсутність коштів
у платника. Переваги платіжної вимоги-доручення аналогічні платіжному
дорученню.
Розрахунки вимогами-дорученнями не застосовуються для стягнення
попередніх платежів, штрафів, коштів по авансах, претензій, навіть якщо
вони виникають у зв'язку з поставкою товарів і наданням послуг. Даний
вид розрахунку застосовується досить рідко в Україні.
29
На рисунку 2.1 зображено схему розрахунків за допомогою
платіжних доручень і платіжних вимог-доручень.
Покупець (платник коштів)
5
3
Банк покупця
(платника)
1
2
Постачальник (отримувач
коштів)
4
6
8
Банк постачальника
7
(отримувача)
1
Рисунок 2.1 - Схема розрахунку платіжними дорученнями й платіжними
вимогами-дорученнями
При розрахунках платіжними дорученнями:
1 постачальник відвантажує продукцію покупцеві;
2 постачальник передає покупцеві рахунок-фактуру на відвантажену
продукцію;
3 покупець виписує платіжне доручення й передає його в банк;
4 банк покупця провадить списання коштів з рахунку;
5 банк покупця повідомляє покупця про списання коштів;
6 банк покупця переводить кошти в банк постачальника;
7 банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника;
8 банк постачальника повідомляє постачальника про зарахування
коштів випискою з розрахункового рахунку.
При розрахунках платіжними вимогами-дорученнями схема
аналогічна:
2. постачальник передає покупцеві платіжну вимога-доручення;
3. покупець акцептує вимогу-доручення й передає його у свій банк.
Розрахунки чеками
Рахунковий чек - це документ, що містить письмове розпорядження
власника рахунку своєму банку здійснити переказ зазначеної в чеку суми на
рахунок власника чека.
Чеки використаються для здійснення розрахунків у безготівковому
порядку між юридичними особами, а також фізичними і юридичними
30
особами за отримані матеріали й товари, виконані роботи й зроблені
послуги.
Чек із чекової книжки пред'являється до оплати в банк чекодавця
протягом 10 днів (день виписки чека не враховується.) Якщо закінчення
строку пред'явлення чека випадає на вихідний день, те останнім строком
платежу вважається перший робочий день після вихідних.
За бажанням юридичної або фізичної особи рахунковий чек може
бути виписаний на ім'я іншої особи, який у цьому випадку стає власником
чека.
Видача рахункових чеків на пред'явника не здійснюється.
Рахунковий чек варто відрізняти від грошових чеків, за якими з
банків видається готівка. Обмін рахункового чека на готівку й одержання
здачі готівкою із суми чека юридичними особами не дозволяється.
У випадку розрахунку фізичних осіб рахунковими чеками з
підприємствами торгівлі й побутових послуг дозволяється одержання
чекодавцем здачі із чека готівкою, але не більше 20 відсотків від суми чека.
Якщо сума здачі більш ніж 20 відсотків від суми чека, чекодавець має право
звернеться у відповідне відділення банку для переоформлення чека.
Розрахунки чеками - дуже зручна форма розрахунків. Вони
прискорюють оборотність коштів, спрощують проведення розрахунків і
скорочують кількість документів, що проходять через установи банку.
Виписуючи чек, чекодавець переносить залишок ліміту з корінця
попереднього чека на корінець виписаного чека й визначає новий залишок
ліміту. Чек підписується особою, що має право підписувати розрахункові
документи й скріплюється печаткою чекодавця.
Покупець (платник коштів)
6
2
Банк покупця
(платника)
7
1
Постачальник (отримувач
коштів)
5
4
3
Банк постачальника
8
(отримувача)
1
Рисунок 2.2 - Схема розрахунків чеками
31
9
При розрахунках чеками (рисунок 2.2):
1 - постачальник передає кошти покупцеві;
2 - покупець виписує рахунковий чек постачальникові;
3 - постачальник передає чек у свій банк;
4 - банк постачальника передає чек банку покупця;
5 - банк покупця провадить списання коштів;
6 - банк покупця повідомляє про це покупця;
7 - банк покупця переводить кошти банку постачальника;
8 - зараховуються кошти банком постачальника на рахунок
постачальника
9 - банк постачальника повідомляє постачальника про зарахування
коштів.
Перевагою чека є простота оформлення й досить висока швидкість
перекладу грошей. Недоліком - відсутність гарантії платежу.
Розрахунки акредитивами.
Акредитивна форма розрахунків передбачає оплату платіжних
документів за місцем перебування постачальника з коштів, заброньованих
покупцем спеціально для цієї мети або банківського кредиту. Завдяки
такому порядку розрахунків тут завжди гарантується своєчасна оплата
товару. У цьому складається відмінна риса цієї форми розрахунків.
Акредитив застосовується тільки в іногородніх розрахунках за товари й
послуги.
Акредитив - це форма розрахунків, при якій банк-емітент а
дорученням свого клієнта - заявника акредитива зобов'язаний:
- здійснити платіж третій особі за поставлені товарно-матеріальні
цінності, виконані роботи й зроблені послуги;
- надати вповноваженому іншому банку право здійснити цей платіж.
Платіж здійснюється покупцем за місцем перебування постачальника
після відвантаження їм товару або надання послуг. Депонування коштів у
банку на суму виставленого акредитива забезпечує постачальникові
гарантію в одержанні коштів за відвантажену продукцію й зроблені
послуги.
Банк емітент (банк платника) може відкривати такі види акредитивів:
- забезпечений акредитив - акредитив, для здійснення платежів за
яким вчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому
рахунку банка-емітента;
- незабезпечений акредитив - акредитив, оплата за яким у випадку
відсутності коштів на розрахунковому рахунку платника гарантується
банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.
Не можна фінансувати акредитив за рахунок двох джерел.
32
Акредитиви можуть бути відкличними й безвідкличними. На кожному
акредитиві повинне бути зазначене є він відкличним або безвідкличним. У
випадку відсутності такої вказівки акредитив уважається безвідкличним.
Відкличний акредитив - акредитив, що може бути змінений або
анульований банком-емітентом без попереднього узгодження з
підприємством, яким виставлений акредитив (наприклад, у випадку
невиконання умов договору, дострокової відмови банку-емітента від
гарантій платежів по акредитиві).
Всі розпорядження про зміну умов відкличного акредитиву заявник
повинен направляти підприємству-постачальникові тільки через банкемітент, який повідомляє виконавчий банк, а останнього підприємствопостачальника.
Виконавчий банк являє собою банк постачальника або інший банк,
який за дорученням банка-емітента виконує умови акредитива.
Виконавчий банк не має право приймати розпорядження
безпосередньо від заявника акредитива. Виконавчий банк зобов'язаний
оплатити документи, що відповідають умовам акредитива до одержання
змін або його анулювання.
Безвідкличної акредитив - акредитив, умови якого можуть бути
змінені або котрий може бути анульований тільки за згодою підприємства постачальника, на адресу якого він був виставлений.
Підприємство-постачальник має право достроково відмовлятися від
використання відкритого йому акредитива, якщо таке право передбачене
умовами акредитива.
Зі своїми пропозиціями про зміну умов акредитива підприємствопостачальник звертається до заявника акредитива, що вносить зміни в
акредитив через банк-емітент.
Термін дії акредитиву в банку-емітенті встановлюється покупцем у
межах 15 днів від дня відкриття без обліку нормативних строків
проходження документів спецзв'язком між банками.
Керуючий відділенням банку-емітента має право на підставі заяви
заявника акредитива (якщо буде потреба продовжити термін дії акредитиву)
продовжити строк акредитиву на 10 днів, якщо це викликано змінами умов
поставки й відвантаження продукції.
Кожний акредитив призначений для розрахунків тільки з одним
постачальником і не може бути переадресований.
Акредитивна форма розрахунків гарантує своєчасність і повноту
платежу постачальникові. Але разом з тим акредитивна форма розрахунків
іноді утрудняє нормальну роботу постачальника по відвантаженню готової
продукції. Якщо відбувається затримка у відкритті акредитива, то в
постачальника утворяться наднормативні залишки готової продукції.
33
Зазначена форма розрахунків сповільнює оборотність оборотних коштів і в
покупця, тому що припускає попереднє вилучення (до одержання товару)
коштів з господарського обороту платника. При даній формі розрахунків
послабляється також і контроль покупця за виконанням постачальником
умов договору, оскільки тут платіж відбувається за місцем перебування
постачальника.
Акредитив договір, що містить зобов'язання банка-емітента
виконати платіж на користь бенефіціара або доручити іншому банку
здійснити цей платіж.
Бенефіціар - особа, якій призначений платіж або на користь якого
відкритий акредитив.
Для кожного окремого постачальника відкривається свій акредитив;
для кожного торговельного договору також відкривається свій акредитив.
З моменту одержання повідомлення про виконання умов акредитиву
банк протягом 3 днів переказує гроші на рахунок постачальника. З моменту
повідомлення про зарахування коштів на акредитивний рахунок протягом
10 днів про це інформується постачальник.
Кожний акредитив має свій строк. Якщо в цей строк не була здійснена
поставка товару, гроші з акредитивного рахунку переводяться назад на
рахунок покупця.
Перевагою акредитива є тверда гарантія для постачальника оплати
його товару.
Недоліком уважається те, що кошти покупця на певний строк
вилучаються з обороту, що погіршує його фінансове становище.
Покупець (платник коштів)
3
1
7
Банк покупця
(платника коштів)
8
1
6
Постачальник (отримувач
коштів, продавець, бенефіціар)
2
5
4
Банк постачальника
(отримувача коштів)
9
Рисунок 2.3 - Схема розрахунків акредитивами
При розрахунку акредитивами (рис. 2.3):
34
10
1 - покупець доручає своєму банку відкрити акредитив;
2 - банк покупця відкриває акредитив;
3 - банк покупця повідомляє про це покупця;
4 - банк покупця повідомляє банк постачальника про відкриття
акредитива;
5 - банк постачальника повідомляє постачальника про відкриття
акредитиву;
6 - постачальник відвантажує продукцію;
7 - покупець дає розпорядження своєму банку на відкриття
акредитиву;
8 - банк покупця переказує гроші банку постачальника;
9 - банк постачальника зараховує їх на рахунок постачальника;
10 - банк постачальника повідомляє постачальника про зарахування
коштів.
Розрахунки платіжними вимогами без акцепту платників і безспірне
стягнення коштів
Безспірне стягнення й безакцептне списання коштів здійснюється у
випадках, передбачених чинним законодавством. Безакцептна оплата
платіжних вимог відбувається шляхом списання коштів з розрахункового
рахунку платника на підставі лише пред'явлених документів. Вона
встановлюється по розрахунках за окремі види послуг, застосування
штрафних санкцій, погашення фінансових і кредитних зобов'язань і інші
види платежів, передбачені чинним законодавством. У тих випадках, коли
суб'єкти підприємницької діяльності не дотримують строків платежів по
зазначених зобов'язаннях, відповідні органи, підприємства й організації
пред'являють їх до безспірного стягнення. У цьому випадку
до
розрахункового документу додається оригінал виконавчого листа або
відповідним чином оформлений дублікат.
Умови безспірного стягнення коштів, розмір штрафних санкцій
установлюється окремо в кожному конкретному випадку залежно від виду й
строку порушення чинного законодавства.
Правом безакцептного списання коштів користуються як органи
виконавчої влади, фінансові й банківські установи, так і підприємства
підприємницької діяльності незалежно від форм власності.
Порядок здійснення розрахунків векселями
Для впровадження комерційного кредиту, поліпшення розрахункових
відносин між суб'єктами господарської діяльності Постановою Верховної
ради України в 1992 році уведений вексельний обіг з використанням
простий і перекладний векселі (тратти) відповідно до Женевської
конференції 1930 р.
35
Вексельна форма розрахунків - це розрахунки між постачальником
(одержувачем коштів) і покупцем (платником) з відстроченням платежу, що
оформляється векселем.
Вексель - письмове безумовне зобов'язання, боргова розписка
стандартної форми, що надає право її власникові вимагати оплату
встановленої у векселі суми від імені, що видало вексель, у встановлений
строк і у встановленому місці.
Простий вексель - виписується й підписується покупцем
(векселедавцем) і є його борговим зобов'язанням оплатити кредиторові
зазначену суму у встановлений час, тобто оформляючи простий вексель,
векселедавець є платником. Підписавши простий вексель, він стає на
певний строк боржником особи, зазначеної у векселі. Векселедавець бере на
себе зобов'язання виплатити за векселем певну суму грошей у точно
встановлений час у майбутньому або у час, який встановлено власником
векселя.
Простий вексель містить:
- найменування “вексель” включене в самий текст і виражене на тій
мові, на якому цей документ складений;
- просте, нічим не обумовлене зобов'язання сплатити певну суму;
- вказівка строку платежу;
- вказівка місця платежу;
- найменування того, кому й за наказом кого платіж повинен бути
зроблений;
- вказівка дати й місця складання векселя;
- підпис того, хто видає документ.
Обіг простого векселя здійснюється за схемою, наведеною на рисунку
2.4, де:
1 – векселедавець (покупець) передає вексель;
2 – власник векселя (ремітент) пред’являє вексель до акцепту;
3 – векселедавець погашає вексель і передає його ремітентові;
4 – власник векселя (ремітент) вручає погашений вексель
векселедавцеві.
1
Векселедавець
(покупець)
2
3
4
Власник векселя
(ремітент)
Рисунок 2.4 - Схема обігу простого векселя
36
На рисунку 2.5 наведено схему обліку простого векселя банківською
установою, де:
1 - відвантаження товару (надання послуг);
2 - надання простого векселя за отриманий товар;
3 - облік векселя банківською установою;
4 - отримання від банківської установи грошових коштів за умов
обліку векселя (за вирахуванням суми дисконту);
5 - пред’явлення банком простого векселя до сплати боржникові;
6 - оплата векселя.
Векселедавець
(покупець)
1
Векселедержатель
(виробник)
2
5
6
3
Банк
4
Рисунок 2.5 - Схема обліку простого векселя банківською установою
Переказний вексель - документ, що регулює вексельне відношення
трьох сторін: кредитора (трасанту), боржника (трасата), одержувача
(ремітента).
Вексель підписує кредитор (трасант).
Трасант - особа, що видає тратту, тобто переводить свій платіж на
іншу особу.
Переказний вексель означає наказ трасату (боржникові векселя)
сплатити у встановлений строк певну у векселі суму третій особі
(ремітенту) або пред'явникові тратти. Ремітентом (власником перекладного
векселя) може бути підприємство або банк, що одержує у свою користь
відповідний відсоток від суми платежу.
Суть цих відносин: трасант трасує вексель трасату з вимогою
сплатити суму ремітенту в певний строк і в певному місці.
У переказному векселі крім даних, які втримуються в простому
векселі, додатково вказується той, хто повинен оплатити.
Документ, у якому відсутнє яке-небудь із позначень, зазначених у
попередніх статтях, не має чинність простого або переказного векселя за
винятком випадків, певних у наступним нижче абзацах.
Простий вексель, строк платежу по якому не вказали, розглядається
як підлягаючий до оплати по пред'явленні.
37
При відсутності особливої вказівки місце складання документа
вважається місцем платежу й разом з тим місцем проживання
векселепред’явника.
Простий вексель, що не містить місце його складання, розглядається
як підписаний у місці, позначений поруч із найменуванням векселедавця.
Переказний вексель може бути виданий за наказом самого
векселедавця:
- він може бути виданий на самого векселедавця;
- він може бути виданий за рахунок третьої особи.
Переказний вексель може підлягати оплаті в місці проживання третьої
особи або в тім же місці, де перебуває місце проживання платника, або в
якому-небудь іншому місці.
Докладно відомості про простий і перекладний вексель зазначені в
“Положенні про перекладний і простий вексель”, затвердженому
Постановою ЦИК і СНХ СРСР від 7 травня 1937 року.
Порядок використання векселів у господарському обороті
підприємств і організацій України внесені положенням “Про перекладні
векселі” прийнятим відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України й
НБУ від 1992 року №528.
Застосування цих нормативних актів розширило можливості
правового регулювання вексельного обороту.
Подальшим кроком до впровадження векселя як інструмента
фінансово - господарської діяльності підприємства став указ Президента
України “Про випуск і оборот векселів для покриття взаємної
заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності” від 14.09.94 року. Цим
указом був впроваджений у господарську діяльність підприємств простий
товарний вексель. Його можна було використати як спосіб оформлення
взаємної заборгованості.
Порядок
проведення
заліку
взаємної
заборгованості
з
використанням векселів включає 4 етапи:
1 оформлення й облік платіжних документів;
2 проведення заліку взаємної заборгованості;
3 вексельне оформлення прострочених заборгованостей;
4 подальші операції з векселями.
З метою розширення сфери обігу векселів 26.07.95 рік був прийнятий
указ Президента України “Про розширення сфери обороту векселів”, що
передбачав скорочення обмежень щодо розміру суми зобов'язань на 1
вексель. Розмір зобов'язань установлюється за згодою між покупцем і
постачальником.
Векселя на основі взаємної довіри суб'єктів ринкових відносин
функціонують в обороті як розрахунковий метод, боргове зобов'язання й
38
різновид цінних паперів і мають значні переваги над паперовими грошима.
Вексель не знецінюється, перебуває в обороті визначений договором час,
скорочує потребу в готівці, скорочує витрати грошового обігу й прискорює
його. Предметом вексельного зобов'язання можуть бути тільки гроші.
Класифікація векселів
Векселі казначейські - один з видів державних цінних паперів, які
випускаються для покриття видатків державного бюджету. Вони можуть
бути використані:
- для здійснення розрахунків;
- для зарахування оплати податків у держбюджет;
- як підстава для забезпечення інших платежів і кредитів.
Векселедавцем і платником по казначейських векселях є Головне
управління Державного казначейства. Такі векселі видаються на
пред'явника зі строком платежу не більше одного року.
Приватні векселі - емітуються корпораціями, фінансовими групами,
комерційними банками. Спеціального забезпечення ці папери не мають. Як
гарантія їхньої надійності виступає рейтинг векселедавця, стабільність його
фінансового стану й авторитету на ринку цінних паперів.
Фінансовий вексель має у своїй основі депозитну природу. Якщо
класичний вексель видається за реальні товарні послуги, то фінансовий в
основному використається для мобілізації грошових ресурсів.
Товарний (комерційний) вексель використається для кредитування
торговельних операцій. Він визначає умови погашення векселедавцемборжником своїх зобов'язань перед постачальником-кредитором
за
поставлену продукцію, надані послуги.
Забезпечений вексель - це вексель, гарантований заставою, що
надається кредиторові, банку або продавцеві доти, поки борг не буде
виплачений.
Векселя на пред'явника - це такі векселі, які оплачуються негайно
після прийняття їх дебітором.
Вексель, що оплачується в строк, зазначений у документі, називається
строковим.
Доміцильований вексель - це вексель, у якому є попередження, що
даний вексель підлягає оплаті третьою особою - доміцилянтом за місцем
проживання платника (або в іншому місці). Конкретне місце платежу
вказується на векселі векселедавця й пред'являється до оплати доміцилянту,
що не є відповідальною особою за векселем, тобто не несе якої-небудь
відповідальності, якщо платіж не буде здійснений.
Вексель може існувати як у паперовій так і безпаперовій формі - як
запис на електронних рахунках.
39
Застосування тих або інших форм розрахунків залежить від
конкретних умов, у яких протікають розрахунки. Вибір форми розрахунків
визначається угодою сторін і передбачається в господарських договорах.
Підприємство А
(трасант)
3
1
2
Підприємство Б
(трасат)
5
Банк
(ремітент)
4
Рисунок 2.6 - Схема обігу переказного векселя
Відносини трьох сторін, оформлені переказним векселем, зображені
на рис. 2.6, де:
1 - банк надає підприємству кредит;
2 - підприємство А трасує (виписує) переказний вексель на користь
банку як забезпечення кредиту;
3 - підприємство А відвантажує підприємству Б товар;
4 - банк пред'являє підприємству Б вексель для акцепту;
5 - трасат виплачує гроші банку за векселем.
Підприємство А одержує кредит у банку для виробництва продукції.
Споживачем цієї продукції є підприємство Б. Відносини трьох сторін
оформляються векселем за схемою, зображеною на рис. 2.6. Підприємство
А трасує (виписує) вексель із пропозицією до підприємства Б виплатити
банку відповідну суму, тобто суму кредиту, що підприємство взяло в банку
на відповідний строк. Переказний вексель передається підприємством А
банку з метою погашення отриманого кредиту. При згоді банку прийняти
такий вексель кредит буде вважатися погашеним, а підприємство А с цього
моменту несе умовну відповідальність за платіж за векселем. У випадку
акцепту (згоди на оплату) підприємство Б є прямим боржником за
перекладним векселем.
Інкасові вимоги й інкасові розпорядження (доручення)
використаються у випадках, передбачених чинним законодавством
України й нормативних документів НБУ.
Особливості розрахунків в електронних системах типу “клієнт-банк”.
Для оперативного ведення клієнтом своїх розрахунків у банку й
обміну технологічною інформацією може використатися програмнотехнічний комплекс “клієнт - банк”.
40
Ця система є основою програми автоматизації банківської діяльності
й джерелом надходження розрахункових документів через системи
автоматизації банку до системи електронних платежів НБУ або внутрішньої
платіжної системи й складається із клієнтської й банківської частин.
Клієнтська частина системи забезпечує автоматичне ведення
поточного стану рахунку клієнта в банку, з огляду на проведення
початкових і зворотних платежів.
2.3 Види банківських рахунків і порядок їхнього відкриття
Взаємини суб'єктів підприємницької діяльності з банком при
відкритті рахунків регулюються ЗУ “Про внесення до деяких законів
України змін із приводу відкриття банківських рахунків” і інструкцією №3
“Про відкриття банками рахунків у національній і іноземній валюті”.
Всі суб'єкти підприємницької діяльності для зберігання безготівкових
коштів і здійснення всіх банківських операцій відкривають рахунку в
національній і іноземній валюті в будь-якому банку за своїм вибором і за
згодою цього банку.
Кожний підприємець може відкрити 2 і більше поточні рахунки в
національній валюті й рахунку в іноземній валюті.
Відкриваючи рахунку підприємцеві, банк повідомляє про це ДПІ за
місцем реєстрації власника рахунку й НБУ протягом 3 робочих днів від дня
відкриття рахунку. Форма й утримування такого повідомлення
встановлюється ГНАУ. Операції по рахунках здійснюються тільки після
одержання повідомлення від податкового органа про узяття цих рахунків на
облік.
При наявності 2 поточних рахунків у національній валюті власник
рахунків протягом 3 робочих днів від дня відкриття або закриття якогонебудь рахунку визначає один з них основним (для обліку заборгованості,
що стягується в безперечному порядку) і повідомляє його номер
податковому органу за місцем реєстрації й банкам, у яких відкриті
додаткові рахунки. У свою чергу банк, у якому відкриті додаткові рахунки в
національній і іноземній валюті, також протягом 3 робочих днів повідомляє
банк, у якому відкритий основний рахунок.
При відкритті кожного рахунку між банком і клієнтом укладається
спеціальний договір.
Всі суб'єкти підприємницької діяльності й установи банків зобов'язані
дотримуватися вимог чинного законодавства до відкриття рахунку. За
порушення цих вимог суб'єкти підприємницької діяльності й комерційних
банків несуть відповідальність.
41
Підприємства і їхні окремі підрозділи можуть мати наступні рахунки
в національній валюті:
- поточні рахунки, відкриваються для збереження коштів і
здійснення всіх видів банківських операцій;
- кредитні рахунки, відкриваються в будь-якому банку для обліку
кредитів;
- депозитні рахунки – рахунки, які відкриваються установою банку
на певний конкретний строк для зберігання грошових коштів з
нарахуванням відсотків. Кошти на депозитні рахунки перераховуються з
поточного рахунка, і після закінчення строку збереження вертаються на
поточний рахунок. Відсотки по депозитному рахунку перераховуються на
поточний рахунок або зараховуються на поповнення депозиту. Проведення
розрахункових операцій і видача коштів готівкою з депозитного рахунку
забороняється.
Для відкриття поточних рахунків підприємство надає в банк наступні
документи:
- заява на відкриття рахунку, підписана керівником і головним
бухгалтером;
- копія свідоцтва (завірена нотаріально) про державну реєстрацію;
- копія Уставу, завірена нотаріально. Банк, що відкриває поточний
рахунок, робить відмітку про відкриття рахунку на цій копії Уставу,
ставиться відмітка про узяття підприємства на облік у податковому органі,
після чого ця копія вертається власникові рахунку;
- копія документа, що підтверджує узяття підприємства на
податковий облік;
- картка зі зразками підписів осіб, яким надане право розпоряджатися
рахунком і зразок печатки підприємства;
- копія документа про реєстрацію в органах пенсійного фонду
України, завірена нотаріально або органом, що видав даний документ.
Банківські рахунки в іноземній валюті підрозділяються на: поточні,
розподільні, кредитні, депозитні.
Поточні рахунки в іноземній валюті відкриваються підприємству
для проведення розрахунків у безготівковій і готівковій іноземній валюті
при здійсненні поточних операцій.
Розподільні рахунки в іноземній валюті призначені для
попереднього зарахування коштів в іноземній валюті. Кошти, які були
зараховані на цей рахунок і підлягають продажу на міжбанківському
валютному ринку України, розподіляються по призначенню. Гривневий
еквівалент коштів в іноземній валюті, що був зарахований на розподільний
рахунок і відповідно до законодавства України підлягаючий продажу на
42
міжбанківському валютному ринку, у встановленому порядку зараховується
на поточний рахунок.
Для відкриття поточного рахунка в іноземній валюті підприємство
подає в банк ті ж документи, як і для відкриття поточного рахунка в
іноземній валюті. Якщо поточний рахунок в іноземній валюті відкривається
в цьому ж банку, де відкритий поточний рахунок у національній валюті,
підприємство подає тільки заява на відкриття рахунку й картки зі зразками
підписів і відбитком печаток.
При реорганізації підприємства необхідно переоформити рахунок. Для
цього підприємство подає такі ж документи, як і при створенні
підприємства. Якщо змінено назву підприємства, у банк подається заява
власника рахунку, нова копія свідоцтва про державну реєстрацію. У
випадку зміни характеру діяльності підприємства подається новий устав.
Якщо
підприємство
ліквідується,
його
основний
рахунок
переоформляється на ім'я ліквідаційної комісії. Для цього подається
рішення про ліквідацію підприємства й нотаріально завірена картка зі
зразком підписів уповноважених членів ліквідаційної комісії й зразком
печатки підприємства, що ліквідується. Ліквідаційна комісія закриває
додаткові рахунки.
Кредитні
рахунки
в
іноземній
валюті
відкриваються
вповноваженим банком на договірній основі, юридичним особам резидентам і нерезидентам. Кредитні рахунки призначені для обліку
кредитів, представлених за допомогою оплати розрахункових документів
або шляхом передачі кредитних коштів на поточний рахунок позичальника
згідно умов договору.
2.4 Поняття пластикових карток і їхні види
Пластикова картка - це персоніфікований платіжний інструмент, що
надає особі, яка користується карткою, можливість безготівкової оплати
товарів і/або послуг, а також одержання готівкових коштів у відділеннях
(філіях) банків і банківських автоматів (банкоматах). Приймаючі картку
підприємства торгівлі/сервісу й відділення банків утворюють мережу точок
обслуговування картки (або приймальну мережу).
Особливістю продажів і видач готівки по картках є те, що ці операції
здійснюються магазинами й, відповідно, банками "у борг" - товари й готівка
надаються клієнтам відразу, а кошти в їхнє відшкодування надходять на
рахунки обслуговуючих підприємств найчастіше через якийсь час (не
більше декількох днів). Гарантом виконання платіжних зобов'язань, що
виникають у процесі обслуговування пластикових карток, є банк-емітент,
що їх випустив. Тому картки протягом усього терміну дії залишаються
43
власністю банку, а клієнти (власники карток) одержують їх лише в
користування. Характер гарантій банка-емітента залежить від платіжних
повноважень, надаваних клієнтові й фіксуємих класом картки.
Емітенти й еквайєры.
Банк-емітент, випускаючи картки й гарантуючи виконання
фінансових зобов'язань, пов'язаних з використанням випущеної ним
пластикової картки як платіжних коштів, сам не займається діяльністю, що
забезпечує її прийом підприємствами торгівлі й сфери послуг. Ці завдання
вирішує банк-эквайер, що здійснює весь спектр операцій по взаємодії із
точками обслуговування карток. Крім того, банк-эквайер може здійснювати
видачу готівки по картках як у своїх відділеннях, так і через належні йому
банкомати. Банк може й сполучати виконання функцій эквайера й емітента.
Слід зазначити, що основними, невід'ємними функціями банка-эквайера є
фінансові, пов'язані з виконанням розрахунків і платежів крапкам
обслуговування.
Платіжна система
Платіжною системою називається сукупність методів і реалізуючих
їх суб'єктів, що забезпечують у рамках системи умови для використання
банківських пластикових карток певного стандарту як платіжних коштів.
Одне з основних завдань, розв'язуваних при створенні платіжної системи,
складається у виробленні й дотриманні загальних правил обслуговування
карток, проведення взаєморозрахунків і платежів.
Таким чином, з організаційної точки зору ядром платіжної системи є
заснована на договірних зобов'язаннях асоціація банків. До складу
платіжної системи також входять підприємства торгівлі й сервісу, що
утворять мережу точок обслуговування.
Процесінговий центр - спеціалізована сервісна організація, яка
забезпечує обробку надходячих від эквайеров (або безпосередньо від точок
обслуговування) запитів на авторизацію й/або протоколів транзакцій фіксуємих даних про зроблені за допомогою карток платежах і видачах
готівки.
Комунікаційні центри забезпечують суб'єктам платіжної системи
доступ до мереж передачі даних. Використання спеціальних
високопродуктивних ліній комунікації обумовлено необхідністю передачі
більших обсягів даних між географічно розподіленими учасниками
платіжної системи при авторизації карток у торговельних терміналах, при
обслуговуванні карток у банкоматах, при проведенні взаєморозрахунків між
учасниками системи й в інших випадках.
У ході розвитку карткових систем виникли різні види пластикових
карток, що розрізняються призначенням, функціональними й технічними
характеристиками.
44
З погляду механізму розрахунків виділяються двосторонні й
багатобічні системи (таблиця 2.1).
Таблиця 2.1 - Характеристика двосторонньої й багатобічної
системи
двосторонні картки
- виникли на базі двосторонніх
угод
між
учасниками
розрахунків;
- власники карток можуть
використати їх для покупки
товарів у замкнутих мережах.
багатобічні картки
очолюють
національні
асоціації
банківських карток;
- надають власникові картки можливість
купувати товари в кредит у різних торговців
і організацій сервісу;
- одержувати касові аванси;
- користуватися автоматами для зняття
готівки з банківського рахунку й ін.
За функціональним призначенням виділяють наступні види карт,
характеристика яких наведена в таблиці 2.2:
- кредитні картки, використовувані в кредитних платіжних системах;
- дебетові картки, використовувані в дебетних платіжних системах;
- картки з овердрафтом.
Таблиця 2.2 - Характеристика видів карток
кредитні картки
- оплата різних послуг і
товарів за рахунок кредиту,
наданого
банком
або
спеціалізованою
сервісною
компанією, не маючи ні
готівки,
ні
грошей
на
банківському рахунку;
- необхідно мати договір з
банком, у якому клієнт
зобов'язується
протягом
певного строку повернути
банку борг, що з'явився в
результаті платежу.
дебетові картки
- використаються для
оплати
товарів
і
послуг,
одержання
готівки
в
банках
шляхом
прямого
списання грошей з
рахунку платника;
клієнт
розпоряджається
тільки сумою з його
банківського рахунку.
картки з овердрафтом
можливість
провадити
платежі
понад
суму,
що
зараховується
на
рахунок
власника
картки;
це
порівняно
невелика
сума
трактується
як
автоматичне надання
кредиту
без
спеціального
кредитного договору.
За матеріалом, з якого картка виготовлена, виділяють наступні види
карт:
- паперові (картонні) картки;
- пластикові картки;
45
- металеві картки.
У цей час практично повсюдне поширення одержали пластикові
картки. Однак для ідентифікації власника картки часто використаються
паперові(картонні) картки, запаяні або запресовані в пластикову плівку.
Це ламінування картки. Якщо картка використається для розрахунків, то з
метою підвищення захищеності від підробки застосовують більше зроблену
й складну технологію виготовлення карт із пластику. У той же час, на
відміну від металевих карт пластик легко піддається термічній обробці й
тиску, що досить важливо для персоналізації карти перед видачею її
клієнтові.
За способом запису інформації на карту розрізняють (таблиця 2.3):
- графічний запис;
- эмбоссирование;
- штрих-кодування;
- кодування на магнітній смузі;
- чип-карти (смарт-картки);
- лазерний запис (оптичні карти).
Таблиця 2.3 - Способи запису інформації на картку
графічний
запис
- сама рання й
проста форма
запису
інформації;
- дотепер
використаєтьс
я у всіх
картах;
- наноситься
прізвище, ім'я,
зразок
підпису й
інформація
про емітента.
Эмбоссиро
вание
- дозволяє
значно
швидше
оформляти
операцію
оплати
карткою,
роблячи
відбиток на
ній сліпа.
магнітна
смуга
штрих-код
- один з
- застосовуванайпоширевся до
ніших на
винаходу
сьогоднішній
магнітної
день способів
смуги;
нанесення
- низька
інформації на
таємність;
карту;
- у платіжних
- дуже
системах
популярна в
поширення не
платіжних
одержав.
системах.
чип
лазерний
запис
- ще більш
дорогі карти,
чим чипові;
- технологія
- дуже
запису на них
дорога
схожа із
технологія;
записом на
- найбільш
лазерні
надійне
диски;
зберігання
-у
інформації.
банківських
технологіях
поширення не
одержали.
Таблиця 2.4 - Класифікація карток за емітентами
банківські (універсальні) картки
- випускаються банками й фінансовими
компаніями
46
приватні картки
- випускаються комерційними
компаніями для розрахунків у
торговельній і сервісній мережі даної
компанії
Класифікація карток за емітентами наведена в таблиці 2.4:
- банківські (універсальні) картки;
- приватні картки.
Основні переваги банківських карт (особливо міжнародних платіжних
систем) укладаються в їхній універсальності. Платіжні системи зацікавлені
в максимально широкому їхньому поширенні. Наприклад, банківські карти
можуть використатися в магазинах, кафе, ресторанах, музеях, кінотеатрах,
казино, автозаправках, вокзалах, аеропортах - список можна продовжувати
досить довго.
На відміну від банківських пластикових карт приватні комерційні або
клубні карти використаються тільки в ПТС компанії, тобто карти по оплаті
послуг ресторанів, наскільки б широка не була мережа точок по усім світі,
обмежені межами такої системи. Ці карти не можна використати для оплати
товарів у магазинах або одержання інших послуг.
Банківські й інші картки, використовувані для розрахунків:
- автономний "електронний гаманець";
- "електронний гаманець" з дублюванням рахунку в емітента;
- "ключ до рахунку" - засіб ідентифікації власника рахунку, що
ведеться в емітента.
Необхідно відзначити, що переважна більшість банківських карток є
ідентифікатором, а не гаманцем. До них ставляться всі картки Visa,
Eurocard/MasterCard, American Express. Звичайно в якості "електронних
гаманців" застосовуються смарт-карти, а картки з магнітною смугою дуже
рідко використаються як "гаманець", тому що магнітна смуга не забезпечує
прийнятного для емітента рівня захисту записаної на ній інформації.
Однак слід зазначити що, на думку експертів уже в доступному для
огляду майбутньому частка смарт-карт на світовому ринку пластикових
послуг стане переважної.
Міжнародні платіжні системи на сучасному етапі й карткові
продукти, які випускаються ними
Самими великими міжнародними фінансовими асоціаціями в цей час
є: Visa International, Europay International, American Express, Diners Club і
JCB International. Вони представляють за рубежем своїм клієнтам практично
будь-яку послугу в будь-якій сфері обслуговування. Функціонування таких
фінансових асоціацій опирається на потужну інфраструктуру, за
користування якої виплачуються комісійні. Вони можуть розглядатися як
частка творців цих мереж у розподілі доходів.
2.5 Розрахунково-платіжна дисципліна
47
Розрахункова дисципліна передбачає зобов'язання суб'єктів
господарювання щодо дотримання встановлених правил проведення
розрахункових операцій. Вона базується на виконання основних принципів
розрахунків.
Платіжна дисципліна передбачає здійснення підприємствами
платежів за фінансовими зобов'язаннями в повному обсязі та у
встановленому рядку.
За порушення підприємствами розрахунково-платіжної дисципліни до
них можуть бути вжиті відповідні санкції.
Санкцію в господарських відносинах слід розглядати як примусову
міру покарання за порушення встановленого порядку здійснення
господарсько-фінансової діяльності. Застосування санкцій спрямовано на
зміцнення договірної, кредитної, розрахункової, фінансової дисципліни й
поліпшення роботи економічного суб'єкта.
Залежно від того, які суб'єкти застосовують санкції, останні
поділяються на договірні, банківські (кредитні), фінансові.
Договірні санкції спрямовані на забезпечення повного й безумовного
виконання господарських угод. Такі санкції застосовуються у вигляді
сплати неустойки, яка визначається у відсотках до суми невиконаного
зобов'язання.
Банківські (кредитні) санкції застосовуються до підприємств за
порушення ними кредитної дисципліни; за незадовільний стан обліку й
звітності; нецільове використання кредитних ресурсів; порушення планових
строків уведення об'єктів, на які отримано кредит, у експлуатацію; за
несвоєчасне повернення отриманих кредитів.
Фінансові санкції застосовуються за порушення суб'єктами
господарювання фінансової дисципліни. Вони застосовуються державними
органами, податковою адміністрацією.
Тестові питання
1 Розрахунки за товарними операціями пов’язані з:
а) кредитною системою;
б) сплатою фінансових санкцій;
в) реалізацією продукції;
г) бюджетами різних рівнів;
д) всі відповіді невірні.
2 Розрахунки, які здійснюються між покупцем і постачальником
продукції, які обслуговуються однією установою банку, це:
а) міжнародні розрахунки;
48
б)
в)
г)
д)
міжміські розрахунки;
місцеві розрахунки;
розрахунки за товарними операціями;
усі відповіді невірні.
3 Розрахункові документи на переказ грошових коштів може
готувати:
а) постачальник;
б) платник;
в) одержувач;
г) обслуговуючий банк;
д) всі відповіді вірні.
4 Розрахунки готівкою проводяться із застосуванням:
а) прибуткових та видаткових касових ордерів;
б) касових і товарних чеків;
в) рахунків-фактур, договорів;
г) актів закупівлі товарів;
д) всі відповіді вірні.
5 Готівкові розрахунки можуть застосовуватися в міжгосподарських
взаємовідносинах, якщо це платежі за сумою до:
а) 1000 грн.;
б) 3000 грн.;
в) 10000 грн.;
г) 15000 грн.;
д) всі відповіді невірні.
6 Поточні рахунки в національній валюті відкриваються
підприємствами:
а) для зберігання грошових коштів та здійснення всіх видів
банківських операцій;
б) для обліку кредитів;
в) для зарахування коштів з державного бюджету для цільового їх
використання;
г) для зберігання грошових коштів певний строк з нарахуванням
відсотків по вкладу;
д) всі відповіді невірні.
7 Депозитні рахунки в національній валюті відкриваються
підприємствами:
а) для зберігання грошових коштів та здійснення всіх видів
банківських операцій;
б) для обліку кредитів;
49
в) для зарахування коштів з місцевого бюджету для цільового їх
використання;
г) для зберігання грошових коштів певний строк з нарахуванням
відсотків по вкладу;
д) всі відповіді невірні.
8 Поточний рахунок в іноземній валюті відкривається
підприємствами:
а) для зберігання грошових коштів;
б) проведення розрахунків у безготівковій та готівковій іноземній
валюті в разі здійснення поточних операцій;
в) попереднього зарахування коштів в іноземній валюті;
г) обліку кредитів;
д) всі відповіді невірні.
9 Розподільчий рахунок в іноземній валюті відкривається
підприємствами:
а) для проведення розрахунків у безготівковій та готівковій
іноземній валюті в разі здійснення поточних операцій;
б) для зарахування коштів з державного або місцевого бюджетів
для цільового їх використання в іноземній валюті;
в) для попереднього зарахування коштів в іноземній валюті;
г) для здійснення всіх видів банківських операцій;
д) всі відповіді невірні.
10 Коли поточний рахунок в іноземній валюті відкривається в тому
самому банку, де відкрито поточний рахунок у національній валюті,
підприємство банку нападає тільки:
а) заяву на відкриття рахунка, підписану керівником підприємства
та головним бухгалтером;
б) заяву про відкриття рахунка та картки зі зразками підписів і
відбитком печатки;
в) копію статуту (положення), засвідчену нотаріально чи органом
реєстрації;
г) копію свідоцтва (засвідчену нотаріально) про державну
реєстрацію в органі державної виконавчої влади;
д) всі відповіді вірні.
11 Розрахунковий документ, що містить письмове доручення
платника банку, котрий його обслуговує, про списання зі свого рахунка
зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок одержувача, – це:
а) платіжна вимога;
б) платіжне доручення;
50
в) простий вексель;
г) розрахунковий чек;
д) всі відповіді невірні.
12 Платіжні доручення приймаються банками до виконання протягом:
а) трьох календарних днів з дня виписки;
б) семи календарних днів з дня виписки;
в) десяти календарних днів з дня виписки;
г) чотирнадцяти календарних днів з дня виписки;
д) всі відповіді невірні.
13 Дата валютування – це дата:
а) прийняття банком платіжного документа на перерахування
коштів;
б) починаючи з якої гроші платника переходять у власність
отримувача;
в) видачі грошових коштів готівкою їх отримувачу;
г) оформлення платіжного документа в банку;
д) всі відповіді невірні.
14 Позитивною стороною розрахунків платіжними дорученнями є:
а) простий та швидкий документообіг;
б) можливість підробки;
в) обмеженість у розрахунках;
г) сповільнює швидкість оборотності оборотних коштів;
д) всі відповіді вірні.
15 Платники мають право повністю відмовитись від акцепту
платіжної вимоги-доручення у випадку:
а) коли товари не було замовлено;
б) коли товари відвантажено не на погоджену адресу;
в) коли не погоджено ціну товару;
г) коли товари доставлено з порушенням строку;
д) всі відповіді вірні.
16 Недоліком розрахунків із застосуванням платіжних вимогдоручень є:
а) прискорення оформлення розрахункових документів;
б) неможливість гарантії платежу;
в) обмеженість у розрахунках;
г) складний документообіг;
д) всі відповіді вірні.
17 Платіжні вимоги-доручення використовуються переважно в:
а) міждержавних розрахунках за виконані роботи;
51
б) міжміських розрахунках за відвантажені товарно-матеріальні
цінності;
в) розрахунках претензійного характеру;
г) розрахунках з державним бюджетом з приводу сплати податків;
д) всі відповіді вірні.
18 Розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача до банку,
що обслуговує платника, здійснити без погодження з платником
перерахування належної суми коштів з рахунка платника на рахунок
отримувача, - це:
а) платіжна вимога-доручення;
б) переказний вексель;
в) платіжна вимога;
г) відкличний акредитив;
д) всі відповіді невірні.
19 Платіжна вимога приймається банком до виконання протягом:
а) десяти календарних днів від дати складання;
б) чотирнадцяти календарних днів від дати складання;
в) двадцяти календарних днів від дати складання;
г) тридцяти календарних днів від дати складання;
д) всі відповіді невірні.
20 Банки виконують платіжні вимоги на примусове списання коштів
з:
а)
б)
в)
г)
поточних рахунків підприємства;
депозитних рахунків підприємства;
кредитних рахунків підприємства;
рахунків, відкритих для здійснення
акредитивами;
д) з усіх рахунків підприємства.
розрахунків
за
21 Розрахунковий документ, що містить письмове доручення
власника рахунка банку-емітенту, в якому відкрито його рахунок, про
сплату отримувачу коштів зазначеної суми коштів, -це:
а) платіжне доручення;
б) розрахунковий чек;
в) простий вексель;
г) платіжна вимога-доручення;
д) всі відповіді невірні.
22 Чекодавець – це:
а) юридична або фізична особа, яка здійснює платіж за допомогою
чека та підписує його;
52
б) підприємство, котре виступає як отримувач коштів по чеку;
в) особа, яка зобов’язана за наказам сплатити за чеком певну суму;
г) банк, що видає чекову книжку підприємству;
д) всі відповіді невірні.
23 Строк дії чекової книжки:
а) три місяці;
б) шість місяців;
в) один рік;
г) необмежений;
д) всі відповіді невірні.
24 Строк дії розрахункового чека, який видається фізичній особі для
одноразового розрахунку:
а) три місяці;
б) шість місяців;
в) один рік;
г) необмежений;
д) всі відповіді невірні.
25 Розрахунковий чек із чекової книжки пред’являється до оплати в
банк чекодержателя протягом:
а) трьох календарних днів;
б) десяти календарних днів;
в) тридцяти календарних днів;
г) двох місяців;
д) всі відповіді невірні.
26
За
неправильне
відповідальність несе:
а) чекодавець;
б) чекодержатель;
в) банк-емітент;
г) третя особа;
д) всі відповіді невірні.
використання
розрахункових
27 Недоліками чекової форми розрахунків є:
а) недостатня гарантія платежу по чеку;
б) складність оформлення чека;
в) неможливість розрахунків чеками на велику суму;
г) всі відповіді вірні;
д) всі відповіді невірні.
28 Переваги чекової форми розрахунків:
а) можливість підробки;
53
чеків
б) висока гарантія платежу;
в) прискорення термінів розрахунків;
г) можливість розрахунків на велику суму;
д) всі відповіді вірні.
29 Договір, що містить зобов’язання банку-емітента, за яким цей банк
з доручення клієнта зобов’язаний виконати платіж на користь бенефіціара
або доручити іншому банку здійснити цей платіж, - це:
а) переказний вексель;
б) акредитив;
в) платіжна вимога;
г) розрахунковий чек;
д) всі відповіді невірні.
30 Акредитив, який передбачає попереднє депонування власних
коштів платника, - це:
а) відкличний акредитив;
б) безвідкличний акредитив;
в) покритий акредитив;
г) непокритий акредитив;
д) всі відповіді невірні.
31 Акредитив, оплата за яким у разі тимчасового браку коштів на
рахунку платника гарантується банком-емітентом наданням банківського
кредиту, - це:
а) відкличний акредитив;
б) безвідкличний акредитив;
в) покритий акредитив;
г) непокритий акредитив;
д) всі відповіді невірні.
32 Акредитив, який може бути змінений або анульований банкомемітентом будь-коли без попереднього повідомлення бенефіціара, - це:
а) безвідкличний акредитив;
б) покритий акредитив;
в) відкличний акредитив;
г) непокритий акредитив;
д) всі відповіді невірні.
33 Акредитив, що може бути анульований або умови якого можуть
бути змінені тільки за згоди бенефіціара і банку-емітента, - це:
а) безвідкличний акредитив;
б) покритий акредитив;
в) відкличний акредитив;
54
г) непокритий акредитив;
д) всі відповіді невірні.
34 Якщо від акредитива не зазначений на ньому, то він вважається:
а) відкличним акредитивом;
б) безвідкличним акредитивом;
в) покритим акредитивом;
г) непокритим акредитивом;
д) всі відповіді невірні.
35 Для постачальника (отримувача коштів) акредитивна форма
розрахунків:
а) надійна;
б) відносно проста;
в) приваблива;
г) гарантує оплату;
д) всі відповіді вірні.
36 Недоліки акредитивної форми розрахунків для покупця полягають
в тому, що:
а) немає можливості розрахуватися на велику суму;
б) складність оформлення акредитива;
в) на певний час кошти вилучаються з обороту;
г) погіршується фінансове становище постачальника;
д) всі відповіді вірні.
37 Боргова розписка стандартної форми, що дає право її власнику
вимагати сплати визначеної суми від особи, яка видала цю розписку, у
відповідний строк і у відповідному місці, - це:
а) платіжна вимога;
б) вексель;
в) чек;
г) платіжне доручення;
д) всі відповіді невірні.
38 Вексель, який купують з дисконтом для покриття кредиторської
заборгованості перед векселедавцем у розмірі вексельної суми, - це:
а) переказний вексель;
б) розрахунковий вексель;
в) фінансовий вексель;
г) забезпечений вексель;
д) всі відповіді невірні.
39 Документ, який регулює вексельні відносини трьох сторін:
кредитора, боржника і отримувача платежу, - це:
55
а)
б)
в)
г)
д)
казначейський вексель;
приватний вексель;
соло-вексель;
тратта;
всі відповіді невірні.
40 Вексель, гарантований заставою, яка передається кредиторові,
банку або продавцю до моменту сплати боргу, - це:
а) комерційний вексель;
б) доміцильований вексель;
в) переказний вексель;
г) забезпечений вексель;
д) всі відповіді невірні.
41 Трасант – це:
а) особа, яка зобов’язана сплатити за векселем;
б) безпосередньо платник;
в) перший векселедержатель;
г) особа, що виписує вексель;
д) всі відповіді невірні.
42 Вид державних цінних паперів, які випускаються для покриття
видатків державного бюджету, - це:
а) приватний вексель;
б) казначейський вексель;
в) комерційний вексель;
г) фінансовий вексель;
д) всі відповіді невірні.
43 Вексель, який використовується для кредитування торговельних
операцій, - це:
а) комерційний вексель;
б) доміцильований вексель;
в) переказний вексель;
г) фінансовий вексель;
д) всі відповіді невірні.
44 Оформляючи простий вексель, векселедавець є:
а) ремітентом;
б) платником;
в) кредитором;
г) трасантом;
д) всі відповіді невірні.
45 Документ, у якому застережено, що даний вексель підлягає сплаті
56
третьою особою за місцем проживання платника (або в іншому місці), - це:
а) вексель на пред’явника;
б) доміцильований вексель;
в) переказний вексель;
г) фінансовий вексель;
д) всі відповіді невірні.
46 Касові операції оформляються:
а) платіжним дорученням;
б) акредитивом;
в) прибутковими та видатковими ордерами;
г) платіжною вимогою;
д) всі відповіді невірні.
47 Додержання платіжної дисципліни сприяє:
а) незадовільної роботи фінансових служб;
б) прискоренню кругообігу коштів;
в) розбалансуванню фінансового стану підприємства;
г) неможливості розрахуватися на велику суму;
д) всі відповіді вірні.
48 Договірні санкції за порушення платіжної дисципліни
застосовуються за:
а) нецільове використання кредитних ресурсів;
б) невиконання господарських угод;
в) несвоєчасне повернення отриманих кредитів;
г) порушення суб’єктами господарювання фінансової дисципліни;
д) всі відповіді невірні.
49 Банківські санкції за порушення платіжної дисципліни
застосовуються за:
а) порушення суб’єктами господарювання фінансової дисципліни;
б) нецільове використання кредитних ресурсів;
в) невиконання господарських угод;
г) все вище зазначене;
д) всі відповіді невірні.
50 За незадовільний стан обліку і звітності застосовуються:
а) договірні санкції;
б) банківські санкції;
в) фінансові санкції;
г) податкові санкції;
д) всі відповіді невірні.
57
Запитання для самоконтролю
1 Визначите сутність грошового обороту.
2 Назвіть напрямки, в яких відбувається грошовий оборот на
підприємстві.
3 Визначте сутність безготівкових розрахунків і сферу їх застосування
на підприємстві.
4 Назвіть ознаки, за якими можна класифікувати безготівкові
розрахунки.
5 Охарактеризуйте розмежування грошового обігу на безготівковий і
готівковий.
6 Назвіть платіжні документи, які застосовуються за безготівкових
розрахунків.
7 Розкрийте сутність готівкових розрахунків і сферу їх застосування.
8 Охарактеризуйте спосіб розрахунків через залік взаємної
заборгованості.
9 Назвіть види рахунків, які може мати підприємство в національній
валюті, та охарактеризуйте їх.
10 Охарактеризуйте розрахунки за допомогою платіжного доручення.
11 Охарактеризуйте розрахунки платіжними вимогами-дорученнями.
12 Поясніть сутність розрахункового чека та назвіть сферу його
використання.
13 Охарактеризуйте розрахунки за акредитивами.
14 Дайте характеристику вексельної форми розрахунків.
15 Охарактеризуйте види векселів з ознаками їхньої класифікації.
Рекомендована література: [2, с. 23 – 57]; [6, c. 36 – 61]; [5, с. 38 –
48]; [8, 22 – 40]; [7, с. 24 – 46].
ТЕМА 3. ГРОШОВІ НАДХОДЖЕННЯ ПІДПРИЄМСТВ
1 Виторг від реалізації продукції - джерело доходу підприємства
2 Планування виторгу від реалізації
3 Оперативний контроль за надходженням виторгу від реалізації
продукції
4 Система ціноутворення
3.1 Виторг від реалізації продукції - джерело доходу підприємства
58
Вартість зробленої продукції (виконаних робіт, зроблених послуг)
виражається ціною реалізованого товару.
Виторг від реалізації являє собою суму коштів, що надійшли на
рахунок підприємства за реалізовану продукцію й зроблені послуги. Вона
служить основним джерелом грошових доходів підприємства. Виторг від
реалізації є найважливішою фінансовою категорією, що виражає грошові
відносини між постачальником і споживачем товару. Будучи фінансовою
категорією, виторг виступає як одне з головних джерел надходження
фінансових ресурсів на підприємстві й коштів.
Своєчасне надходження виторгу - дуже важливий момент у
господарській діяльності підприємства, оскільки:
- виторг від реалізації продукції є основним регулярним джерелом
для підприємства по питомій вазі серед всіх можливих надходжень коштів;
- процес кругообігу коштів підприємства закінчується реалізацією
продукції й надходженням виторгу, що означає відновлення витрачених на
виробництво коштів і створення необхідних умов для поновлення
наступного кругообігу.
Від надходження виторгу залежать стабільність фінансового
становища підприємства, стан його оборотних коштів, розмір прибутку,
своєчасність розрахунків з бюджетом, позабюджетними фондами, банком,
постачальниками,
робітниками
та
службовцями
підприємства.
Несвоєчасність надходження виторгу приводить до затримки розрахунків,
штрафам і санкціям, що в остаточному підсумку означає не тільки втрати
прибутку підприємства-постачальника, але й перебої в роботі й зупинці
виробництва на суміжних підприємствах. Відповідно до законодавства
України розрізняють кілька понять, пов'язаних із процесом реалізації:
- реалізація продукції – операція суб'єктів підприємницької
діяльності, що передбачає передачу прав власності на продукцію іншому
об'єкту підприємницької діяльності в обмін на еквівалентну суму коштів або
боргових зобов'язань. Найчастіше надходження коштів відбуваються в
безготівковій формі на розрахунковий рахунок підприємства. Виторгом від
реалізації вважається також вартість реалізованої продукції, зарахованої на
основі бартерної операції або на основі інших взаєморозрахунків;
- бартерна операція – операція, що передбачає розрахунки за
реалізовану продукцію без оплати грошима шляхом натурального обміну.
Такий обмін повинен бути збалансований, оцінений для досягнення
еквівалентності;
- виторг від реалізації товарної продукції – сума коштів, що
надійшла на банківський рахунок підприємства або в касу (готівкою) за
відвантажену (відпущену) покупцям продукцію, виконані роботи, надані
послуги.
59
Оскільки оплата відвантаженої продукції здійснюється як за оптовими
цінами підприємства, так і по роздрібним, виторг від реалізації може не
відповідати обсягу реалізованої продукції, тому що можливо затримку в
розрахунках між підприємствами.
Грошові надходження включають:
Доходи від основної (операційної) діяльності – виторг від реалізації
продукції, робіт і послуг;
Доходи від іншої операційної діяльності:
- реалізація оборотних активів;
- реалізація іноземної валюти;
- від оперативної оренди;
- від операційної курсової різниці;
- отримані пені;
- штрафи;
- неустойки;
- від списання кредиторської заборгованості;
- субсидії;
- доходи;
- отримані гранди.
Доходи від фінансових операцій:
- від спільної діяльності;
- від інвестицій спільних і асоційованих підприємств;
- отримані дивіденди;
- отримані відсотки.
Доходи від іншої звичайної діяльності:
- реалізація фінансових інвестицій;
- реалізація основних коштів;
- реалізація нематеріальних активів;
- реалізація інших необоротних активів;
- ліквідація необоротних активів;
- доходи від необмеженої курсової різниці;
- уцінка необоротних активів;
- безкоштовно отримані оборотні активи;
- доходи від фінансових інвестицій.
Доходи від надзвичайних дій:
- відшкодування збитків від надзвичайних дій;
- інші надзвичайні доходи.
Напрямок розподілу виторгу від реалізації показано на рис. 3.1.
60
Виторг від реалізації продукції (робіт, послуг)
Відшкодування
матеріальних
витрат, зносу
основних
виробничих фондів
Заробітна плата та
відрахування до
фонду соціального
страхування
Прибуток
Рисунок 3.1 - Розподіл і використання виторгу від реалізації продукції
(робіт, послуг)
Фактори, що впливають на фінансові результати підприємства,
наведено на рис. 3.2.
Фактори, що впливають на фінансові
результати підприємства
Внутрішні
Виробничі
Екстенсивні
Зовнішні
Невиробничі
Інтенсивні
Рисунок 3.2 - Фактори, що впливають на фінансові результати підприємства
На розмір виторгу від реалізації продукції (робіт, послуг) впливають
наступні фактори:
- у сфері виробництва: обсяг виробництва, якість продукції, її
асортименти, ритмічність випуску;
- у сфері обігу: ритмічність відвантаження, своєчасне оформлення
транспортних і розрахункових документів, строки документообігу,
дотримання умов договору, оптимальні форми розрахунків, рівень цін;
- не залежні від діяльності підприємства: порушення договорів
постачальниками матеріально-технічних ресурсів, недоліки в роботі
транспорту, несвоєчасна оплата продукції через відсутність у покупця
коштів.
61
3.2
Планування виторгу від реалізації
Процес матеріального виробництва завершується доведенням
готового продукту до споживача. Реалізація продукції є одним з основних
показників успішності завершення процесу виробництва й у той же час
являє собою закінчену стадію кругообігу коштів підприємства, що має
величезне значення для нормальної господарської діяльності підприємства.
Реалізованою продукцією вважається готова продукція, відпущена
споживачам або вивезена ними зі складів підприємства-виготовлювача, в
оплату якої повністю надійшли кошти на рахунок постачальника.
Залежно від цілей планування виторг від реалізації продукції можна
планувати на майбутній рік, на квартал і оперативно. Річне планування
виторгу, так само як і витрат на реалізовану продукцію, у цей час
утруднено через нестабільні економічні умови господарювання.
Квартальне планування виторгу можливо й необхідно для визначення
прибутку, оперативне планування виторгу – з метою контролю за
надходженням фактичного виторгу на розрахунковий рахунок
підприємства.
Загальна сума виторгу від реалізації продукції на майбутній період
(рік, квартал) включає: виторг від реалізації товарної продукції й
напівфабрикатів власного виготовлення; виторг від виконання робіт і
надання послуг промислового й непромислового характеру.
Виторг від реалізації продукції розраховується на основі
реалізованої на сторону продукції, виходячи з діючих цін без податку на
додану вартість, акцизного збору, торговельних і збутових знижок (по
експортованій продукції – без експортних тарифів).
Величина виторгу від виконаних робіт і зроблених послуг
залежить від обсягу робіт і послуг і відповідних розцінок і тарифів по
кожному напрямку реалізації робіт, послуг.
Плановий розмір виручки від реалізації продукції розраховується з
використанням так званого «рівняння товарного балансу» за формулою
(3.1):
Он  Т  Ок  Р
(3.1)
де Он - перехідні залишки нереалізованої, а також реалізованої, але
неоплаченої товарної продукції на початок планованого періоду;
Т - обсяг товарної продукції;
Р - виторг від реалізації;
62
Ок - перехідний залишок нереалізованої а також реалізованої, але
неоплаченої товарної продукції на кінець планованого періоду.
До перехідних залишків товарної продукції відносяться:
- залишки готових виробів на складах підприємства;
- товари відпущені, виконані роботи, надані послуги, які не оплачені
покупцями, поки не наступив строк їхньої оплати;
- товари відпущені, виконані роботи, надані послуги, не оплачені в
строк покупцями;
- товари на відповідальному зберіганні в покупців, які з'являються у
випадках, коли покупець, одержавши товар, відмовляється від його оплати
через якість, комплектності, строків відпустки або інших порушень
договору, які стосуються поставки товару.
Розрахунок розміру виручки від реалізації продукції виконують по
оптовим (договірним, регульованим) цінах без ПДВ і акцизного збору. При
цьому всі складові частини розрахунку виторгу від реалізації продукції
виражаються в цінах реалізації: залишки на початок року - у діючих цінах
періоду, що передувала планованому; товарна продукція й залишки
нереалізованої продукції - у цінах планованого періоду.
В основі визначення вартості товарного випуску в діючих цінах
реалізації лежить обсяг виробничої програми (портфель замовлень), що
становиться на основі укладених договорів.
Вартість залишків у цінах реалізації визначається наступним
способом:
- виробнича собівартість залишків множиться на коефіцієнт
перерахування, що визначається як відношення обсягу продукції в цінах
періоду, що передує планованому, до виробничої собівартості продукції
того ж періоду;
- вартість залишків нереалізованої продукції на кінець планованого
періоду в діючих цінах розраховується виходячи з одноденного випуску
продукції в діючих цінах і відповідних нормах запасу в днях;
- вартість одноденного випуску в цінах реалізації визначається при
річному плануванні за даними четвертого кварталу, при квартальному - за
даними попереднього кварталу.
Для оперативного контролю й аналізу рентабельності продукції,
розмір виручки від реалізації може плануватися за собівартістю реалізованої
продукції.
На практиці використовують три методи розрахунку планового
розміру виручки від реалізації:
- метод прямого рахунку;
- метод укрупненого розрахунку;
- комбінований метод.
63
Перший метод – прямий розрахунок реалізації кожного
найменування товарів, послуг підприємства. Суть цього методу полягає в
тім, що по кожній асортиментній групі визначають:
- очікувані вхідні залишки нереалізованої й реалізованої товарної
продукції на початок планового періоду;
- реалізовану продукцію в натуральному вираженні, за по якої
завершені розрахунки з покупцями;
- планові вихідні залишки продукції на кінець планованого періоду;
- розмір виручки від реалізації у вартісному вираженні з урахуванням
цін реалізації (без ПДВ і акцизного збору).
Планування залишків нереалізованої й реалізованої, але неоплаченої
продукції на кінець планового періоду (вхідні залишки) базується на
наступних принципах:
- залишки готової продукції на складі приймаються в розмірі, що
визначається для розрахунку нормативу планових запасів при нормуванні,
тобто планова величина є в готовому виді. Фінансова служба зобов'язана
постійно контролювати фактичні запаси готової продукції, які не повинні
перевищувати норматив;
- очікувані залишки товарів відвантажених і не оплачених покупцями
на кінець періоду повинні визначатися залежно від того, які форми
розрахунку застосовуються (передоплата). Але при всіх умовах планування
на кінець планового періоду залишків заборгованості покупців за товари, не
оплачені в строк, не допускається. Фінансова служба підприємства повинна
стежити за своєчасністю оплати.
Якщо підприємство відвантажує продукцію й веде розрахунки на
умовах передоплати (за допомогою платіжних доручень, чеків,
акредитивів), то при плануванні розмірів виручки від реалізації немає
підстав передбачати залишки товарів відпущених, але не оплачених
покупцями. Якщо ж підприємство з якихось причин відвантажує продукцію
покупцям, не очікуючи передоплати, ігноруючи ймовірність несплати
частини продукції на кінець планового періоду, це приведе до зниження
якості планового розрахунку розміру виручки від реалізації.
У дійсних умовах, у період розвалу в сфері розрахунків, планування
виторгу від реалізації продукції складно, підприємствам доводиться
враховувати безліч умов, пов'язаних із затримкою одержання платежів від
покупців. Впровадження передоплати у взаєморозрахунках між
постачальниками й покупцями тільки заспокоює процес відправлення й
реалізації продукції.
Другий метод – на багатьох підприємствах розмір виручки від
реалізації продукції планують методом укрупнення, тобто без розрахунків
по кожному виді продукції, а в цілому по всій продукції, що виробляється
64
на підприємстві. Розрахунок виконується в наступній послідовності
(таблиця 3.1):
Таблиця 3.1 - Розрахунок виручки від реалізації продукції
1 Залишки нереалізованої, а також реалізованої, але неоплаченої
продукції в оптові (договірних, регульованих і ін.) цінах на
початок планового року (очікувані)
2 Виробництво товарної продукції за планом на рік
3 Залишки нереалізованої, а також реалізованої, але неоплаченої
товарної продукції на кінець планового року (планові)
4 Розмір виручки від реалізації (п 1+ п2 - п3)
14080
84200
8500
89780
Таблиця 3.2 - Розрахунок залишків нереалізованої, реалізованої, але
неоплаченої продукції на початок року (тис. грн.)
1 Залишки готової продукції на складах, відвантажених товарів,
виконаних робіт і послуг, строк оплати по яких не наступив,
неоплачених у строк і на відповідальному зберіганні на 1.10.2004
р. (за собівартістю)
2 Очікуваний рівень зниження залишків нереалізованої, а також
реалізованої, але не оплаченої продукції за період з 1.10. по
31.12.2004 р. з урахуванням намічених заходів для прискорення
відвантаження готових виробів покупцям і закінчення розрахунків
з ними (в %)
3 Очікувана вартість нереалізованої, а також реалізованої, але не
оплаченої продукції за собівартістю за станом на 1.01.2005 р. (п1 *
(100% – п2):100%)
4 Розмір виручки від реалізації товарної продукції підприємства за
період з 1.01 по 30.09.2004 р.
а) за собівартістю
б) за оптовими цінами
5 Середній коефіцієнт співвідношення вартості продукції за
оптовими цінами й за собівартістю, що зложилася на момент
планування (4б : 4а)
6 Очікувані вхідні залишки нереалізованої й реалізованої, але не
оплаченої продукції на початок планового року за оптовими
цінами (п3 * п5)
15776
25
11832
49395
58780
1,19
14080
Перехідні залишки нереалізованої й реалізованої, але неоплаченої
продукції на початок планового року можна розрахувати таким методом.
65
На основі даних бухгалтерського балансу на останню звітну дату
(наприклад, на 1.10.2005 р. при плануванні реалізації на 2006 р.) беруть
суми залишків готової продукції на складах, товарів відпущених, виконаних
робіт і послуг, строк оплати яких не наступив, неоплачених у строк і на
відповідальному зберіганні. На основі цих даних і перспектив їхнього
зниження (або збільшення) за період до початку планового року визначають
вхідні залишки нереалізованої й реалізованої, але неоплаченої продукції на
початок року. Здійснюючи ці розрахунки, необхідно мати на увазі, що в
бухгалтерському обліку дані про залишки готової продукції й товарів
відвантажених ураховуються за собівартістю продукції. У зв'язку із цим
виникає необхідність визначити середній по підприємству коефіцієнт
співвідношення між оптовими цінами продукції й собівартістю, тому що
планувати розмір виручки від реалізації необхідно за оптовими цінами.
Планові залишки нереалізованої, а також реалізованої, але
неоплаченої товарної продукції на кінець планового року визначають як
суму нормативу власних оборотних коштів по готовій продукції,
переліченого в оптові ціни за допомогою середнього коефіцієнта.
Коефіцієнт визначається як співвідношення між оптовими цінами й
собівартістю продукції, і вартості (в оптових цінах) товарів відвантажених,
строк оплати яких не наступив.
Залишки на кінець року розраховуються тільки в тому випадку, якщо
підприємство не використає передоплату.
Виторг від іншої реалізації більшість підприємств не планує, оскільки
вона, в основному, має разовий характер.
3.3 Оперативний контроль за надходженням виторгу від реалізації
продукції
Об'єктивна необхідність в оперативному контролі фінансової
діяльності підприємства випливає з розподільної й контрольної функції
фінансів, а також з необхідності більш повно використати фінансові ресурси
для активного впливу на економіку підприємства при здійсненні якогонебудь процесу.
Розподільна функція випливає у зв'язку з об'єктивними процесами
розподілу й використання ВВП і національного надбання. Практично ці
процеси протікають у формі реалізації підприємствами виготовленої
продукції, одержання грошового виторгу й розподіл її на:
- відшкодування витрат;
- утворення фондів.
Виникає об'єктивна необхідність у керуванні процесами. Це вимагає
щоденного фінансового контролю за ритмічністю виробництва, за графіком
66
відвантаження готової продукції, за формуванням платіжних документів і
своєчасною передачею їхнім покупцям або в банк.
Для організації цієї роботи фінансові служби повинні налагодити
постійний контроль і інформаційний контакт із виробничими
функціональними підрозділами підприємства.
Для контролю за ходом реалізації продукції фінансовий відділ
одержує від відповідних підрозділів дані про фактичний випуск і
відвантаження продукції.
Контрольна функція проявляється в контролі за розподілом ВВП по
відповідних фондах і витратою цих фондів по цільовому призначенню.
3.4 Система ціноутворення
В народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи,
державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.
Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і
послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і
тарифів.
Державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом
встановлення:
- державних фіксованих цін (тарифів);
- граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від
державних фіксованих цін і тарифів.
В разі надмірного зростання цін, раніше виведених з-під контролю за
рішенням Кабінету Міністрів України, виконавчих комітетів обласних,
міських (міст республіканського підпорядкування) Рад, допускається
тимчасове повернення до державного регулювання цін і тарифів.
Урядом України можуть вводитись інші методи державного
регулювання цін і тарифів.
Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються
на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і
динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне
значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких
зосереджено на підприємствах, що займають монопольне становище на
ринку.
Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються
державними органами України.
Ціни і тарифи на житлово-комунальні послуги (в тому числі на
електроенергію і природний газ для комунально-побутових потреб
населення України), послуги громадського транспорту і зв'язку
67
встановлюються Кабінетом Міністрів України за погодженням з Верховною
Радою України.
Зміна рівня державних фіксованих та регульованих цін і тарифів на
окремі види продукції, товарів і послуг здійснюється в порядку і в строки,
що визначаються тими органами, які відповідно до цього Закону
затверджують або регулюють ціни (тарифи).
Зміна державних фіксованих та регульованих цін і тарифів може
здійснюватись у зв'язку із зміною умов виробництва і реалізації продукції,
що не залежать від господарської діяльності підприємств.
При здійсненні експортних та імпортних операцій безпосередньо або
через зовнішньоторговельного посередника в розрахунках із зарубіжними
партнерами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що
формуються відповідно до цін і умов світового ринку.
Регулювання внутрішнього ціноутворення на експортну та імпортну
продукцію (послуги) визначається Кабінетом Міністрів України.
Державний контроль за цінами здійснюється при встановленні і
застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів. При
цьому в сфері дії вільних цін контролюється правомірність їх застосування
та додержання вимог антимонопольного законодавства.
Контроль за додержанням державної дисципліни цін здійснюється
органами, на які ці функції покладено Урядом України. Вказані органи
здійснюють контроль у взаємодії з профспілками, спілками споживачів та
іншими громадськими організаціями.
Прямий вплив на розмір виручки справляє й рівень відпускних цін,
тому підприємство має їх обґрунтувати.
Залежно від того, яку мету має підприємство на ринку, розрізняють
різні підходи до ціноутворення (оптимізації цін). Такими цілями можуть
бути:
- виживання на ринку стає головною метою, коли ринок досяг майже
граничної місткості (для збереження життєздатності підприємства можуть
встановлювати низькі ціни, сподіваючись, що ринок буде чутливим до них);
- максимізація прибутку (у цьому разі зіставляються попит і витрати
на виробництво з альтернативними цінами і вибирають ту з них, яка
забезпечить максимальний прибуток);
- лідерство па ринку досягається через зниження витрат і одержання
високого і тривалого прибутку (установлюються низькі ціни з метою
збільшення частки підприємства на ринку);
- лідерство щодо якості товарів передбачає встановлення відносно
високих цін, які мають компенсувати високі витрати на науково-дослідні
роботи й забезпечення якості.
68
За умов ринкової економіки існують вільні, фіксовані та регульовані
ціни. Фіксовані ціни встановлюються адміністративно (державою),
переважно на послуги першої необхідності, на товари (послуги), які
монопольне виготовляються чи надаються державою (газ, електроенергія,
пасажирський транспорт тощо). Регульовані ціни встановлюються для
регулювання рівня рентабельності товарів першої необхідності, наприклад
хлібобулочних виробів, продуктів дитячого харчування тощо. Державою
встановлюються ще й індикативні ціни — мінімальний і максимальний
рівні цін. У решті випадків користуються вільними цінами, тобто цінами,
які склалися на ринку під впливом попиту і пропозицій за домовленістю
сторін — постачальників і споживачів.
З метою встановлення оптимального рівня цін, ураховуючи фактори,
що впливають на ціни, а також прийняту підприємством ринкову стратегію,
використовуються такі методи ціноутворення:
1. Витратний метод («витрати + прибуток»).
2. Отримання цільової норми прибутку.
3. Оцінка споживної вартості.
4. Пропорційне ціноутворення.
5. Метод «очікуваного прибутку».
6. Метод швидкого повернення витрат.
За методом «витрати + прибуток» ціна (Ц1) обчислюється за
формулами (3.2) - (3.5):
Ц1 = С + П,
(3.2)
де С — собівартість продукції, грн.;
П — величина прибутку в ціні, грн.
Прибуток визначається у відсотках до собівартості, виходячи із
міркувань забезпечення як прибутковості продукції, так і її
конкурентоспроможності. У ринковій економіці сфера застосування цього
методу є обмеженою.
Установлюючи вільні ціни, за основу беруть собівартість і прибуток
(планову рентабельність). Потім додають акцизний збір (для підакцизної
продукції) і податок на додану вартість.
Ц2 = С + П + ПДВ,
де Ц2 — ціна продукції з податком на додану вартість;
ПДВ — податок на додану вартість.
69
(3.3)
Ц3 = С + П + АЗ + ПДВ,
(3.4)
де Ц3 — ціна продукції з акцизним збором і податком на додану
вартість;
АЗ — акцизний збір.
Ц4 = С + П + АЗ + ПДВ + ТН,
(3.5)
де Ц4 — роздрібна ціна продукції;
ТН — торгова націнка.
Залежно від того, кому реалізується продукція, встановлюються
відпускні та роздрібні ціни. Відвантаження продукції здійснюється
посередниками оптом або партіями за відпускними цінами. Посередники
реалізують цю продукцію роздрібним торговим організаціям за цінами, які
включають націнки, пов'язані зі збутом. Безпосередньо споживачам
роздрібні торгові організації продають товари за роздрібними цінами,
тобто з торговою націнкою. Продаючи товари за фіксованими цінами,
торгові організації отримують торгову знижку.
За умов ринкової економіки ціни стають найважливішим фактором
регулювання процесу виробництва та споживання і безпосередньо
впливають на попит і пропозицію.
Специфіка ринкового ціноутворення полягає в тому, що витрати,
пов'язані із виробництвом і збутом продукції, безпосередньо рівень цін не
визначають.
Метод ціноутворення з урахуванням отримання цільової норми
прибутку орієнтований на витрати і цільову норму прибутку. Підприємства
намагаються встановити ціну, включаючи в неї прибуток, що планується у
відсотках на інвестований капітал. При цьому використовується концепція
беззбитковості і за встановлення ціни відповідно до цієї методики
враховується залежність загальних витрат і виручки від обсягу продажу
(3.6):
Ц  В ЗМ 
В ПОСТ  П ЗАГ
N
(3.6)
де ВЗМ — величина змінних витрат на одиницю продукції, грн.;
ВПОСТ — постійні витрати на дану продукцію за певний період (рік),
грн.;
ПЗАГ — загальна сума прибутку, яка має бути одержана за той самий
період від продажу продукції, грн.;
N — обсяг продажу продукції в натуральних одиницях.
70
Метод оцінки споживної вартості ґрунтується на оцінці вигоди, яку
матиме споживач від використання товару. Цьому методу ціноутворення
властивий певний ризик внаслідок можливості невиправданого завищення
або заниження ціни.
Метод пропорційного ціноутворення характеризується тим, що,
користуючись ним, підприємства виходять не стільки з власних витрат,
оцінки споживної вартості чи попиту, скільки із цін конкурентів. За цього
методу (його ще називають «за рівнем конкуренції») ціна встановлюється як
функція цін на аналогічну продукцію конкурентів, тобто (3.7):
Ц  f ( Ц 1 , Ц 2 ,..., Ц n )
(3.7)
де n — кількість продавців аналогічної продукції;
f — функція цін на аналогічну продукцію.
Метод «очікуваного прибутку» застосовують найчастіше тоді, коли
підприємство планує підписати контракт і, пропонуючи нижчі ціни, ніж
інші підприємства, має шанси виграти боротьбу за контракт.
Метод швидкого повернення витрат використовується підприємствами з метою активного продажу великих обсягів продукції і
швидкого повернення витрачених коштів. Такої поведінки дотримуються
здебільшого виробники, котрі не впевнені в тривалому успіхові їхньої
продукції на ринку.
Існують ще й інші методи ціноутворення, але використання будьякого з них потребує наступного коригування ціни, із застосуванням
різноманітних знижок і доплат (за оплату готівкою, величину придбаної
партії товару, доставку, сезонних знижок, вартості супутніх послуг тощо).
На практиці підприємства встановлюють не окремі ціни на окремі
товари, а використовують цілу систему цін, щоб продавати весь асортимент
своїх товарів, ураховувати попит на різних, у такому числі територіальна
віддалених ринках.
Тестові завдання
1 Під грошовими потоками розуміють:
а) кошти, які надходять на поточні та інші рахунки у банках та в
касу підприємства;
б) доход (виручка) від реалізації;
в) надходження і сплату грошових коштів та їхніх еквівалентів;
г) грошові надходження, які потрібні для відшкодування витрат
виробництва;
д) всі відповіді невірні.
71
2 За джерелами надходжень грошові потоки можна поділити на:
а) власні та залучені;
б) внутрішні та зовнішні;
в) основні та фінансові;
г) операційні та інвестиційні;
д) всі відповіді невірні.
3 Фінансова діяльність – це:
а) сукупність операцій з придбання та продажу довгострокових
(необоротних) активів;
б) сукупність операцій з придбання та продажу короткострокових
(поточних) фінансових інвестицій;
в) сукупність операцій, пов’язаних з виробництвом або
реалізацією продукції;
г) сукупність операцій, які призводять до зміни величини та
складу власного і позикового капіталу;
д) всі відповіді невірні.
4 Діяльність підприємства, що забезпечує найбільшу частку його
доходу, - це:
а) фінансова діяльність;
б) інвестиційна діяльність;
в) операційна діяльність;
г) основна діяльність;
д) всі відповіді невірні.
5 Інвестиції в цінні папери для інвестиційної компанії - це:
а) основна діяльність;
б) фінансова діяльність;
в) надзвичайна подія;
г) інвестиційна діяльність;
д) всі відповіді невірні.
6 Сума, сплачена банку,
відображається у складі:
а) основної діяльності;
б) фінансової діяльності;
в) інвестиційної діяльності;
г) операційної діяльності;
д) всі відповіді невірні.
яка
включає
погашення
позики,
7 Грошові надходження від звичайної діяльності підприємств
включають доходи від:
а) основної діяльності;
72
б)
в)
г)
д)
іншої операційної діяльності;
фінансових операцій;
іншої звичайної діяльності;
всі відповіді вірні.
8 Дохід від фінансових операцій включає:
а) дохід від списання кредиторської заборгованості;
б) доход від участі в капіталі;
в) доход від реалізації фінансових інвестицій;
г) одержані гранти та субсидії;
д) всі відповіді вірні.
9 Регульовані ціни встановлюються державою:
а) на послуги першої необхідності;
б) під впливом попиту та пропозиції;
в) на товари, які монопольно виготовлюються державою;
г) для управління рівнем рентабельності товарів
необхідності;
д) всі відповіді вірні.
першої
10 Метод ціноутворення, орієнтований на цільову норму прибутку, це:
а)
б)
в)
г)
д)
витратний метод;
пропорційне ціноутворення;
оцінка споживчої вартості;
метод швидкого повернення витрат;
всі відповіді невірні.
11 Метод ціноутворення, в якому прибуток визначається у відсотках
до собівартості, виходячи із міркувань забезпечення прибутковості
продукції, - це:
а) витратний метод;
б) пропорційне ціноутворення;
в) оцінка споживчої вартості;
г) метод швидкого повернення витрат;
д) всі відповіді невірні.
12 Специфіка ринкового ціноутворення полягає в тому, що:
а) ціни встановлюються виходячи з витрат і цільової норми
прибутку, що планується у відсотках на інвестований капітал;
б) витрати, пов’язані із виробництвом і збутом продукції,
безпосередньо рівень ціни не визначають;
в) ціни встановлюються з метою активного продажу великих
обсягів продукції і швидкого повернення витрачених коштів;
73
г) вірні всі вище зазначені відповіді;
д) всі відповіді невірні.
13 Метод, використовуючи який, підприємства виходять не стільки з
власних витрат, оцінки споживчої вартості чи попиту, скільки з цін
конкурентів, - це:
а) витратний метод;
б) пропорційне ціноутворення;
в) оцінка споживчої вартості;
г) метод швидкого повернення витрат;
д) всі відповіді невірні.
14 Основною складовою грошових надходжень підприємств є:
а) доход від участі в капіталу;
б) чистий прибуток підприємства;
в) виручка від реалізації продукції;
г) доход від реалізації інвестиційних проектів;
д) всі відповіді невірні.
15 Для забезпечення правильності визначення виручки від реалізації
важливе значення мають:
а) данні про різницю між часом відвантаження і часом оплати
продукції;
б) питома вага поставок продукції за попередню оплату;
в) дані про зміну дебіторської заборгованості;
г) питома вага поставок, які будуть оплачені протягом одноготрьох місяців після відвантаження;
д) всі відповіді вірні.
16 Метод, за використанням якого виручка від реалізації визначається
множенням кількості реалізованих виробів на їхню реалізаційну ціну і
додаванням отриманих сум за всією номенклатурою виробів, - це:
а) комбінований метод;
б) укрупнений метод;
в) метод прямого рахунку;
г) аналітичний метод;
д) всі відповіді невірні.
17 Реалізаційні ціни в планованому періоду визначають:
а) тільки на базі цін конкурентів;
б) на основі цін базового періоду, які коригують на передбачувані
зміни в планованому періоді з урахуванням попиту і пропозиції;
в) на основі цін товарів-аналогів з урахуванням непередбачених
витрат в базовому періоді;
74
г) з урахуванням зміни валютних курсів на ринку;
д) всі відповіді вірні.
18 Від величини виручки залежить:
а) формування прибутку;
б) погашення банківських кредитів;
в) внутрішньовиробниче відшкодування витрат;
г) повнота податкових платежів;
д) всі відповіді вірні.
19 На суму грошових надходжень підприємства значно впливають:
а) умови кредитування;
б) форми розрахунків з покупцями;
в) політична ситуація в країні;
г) розмір кредиторської заборгованості;
д) всі відповіді невірні.
20 До зовнішніх факторів, які впливають на величину грошових
надходжень підприємства, належать:
а) життєвий цикл підприємства;
б) невідкладність інвестиційних програм;
в) система оподаткування підприємства;
г) фінансова підготовка менеджерів підприємства;
д) всі відповіді невірні.
21 До зовнішніх факторів, які впливають на величину грошових
надходжень підприємства, належать:
а) тривалість операційного циклу;
б) сезонність виробництва;
в) коефіцієнт операційного лівериджу;
г) форми розрахунків;
д) всі відповіді вірні.
22 До внутрішніх факторів, які впливають на величину грошових
надходжень підприємства, належать:
а) умови та порядок банківського кредитування;
б) амортизаційна політика підприємства;
в) кон’юнктура товарного ринка;
г) умови надання товарного кредиту;
д) всі відповіді невірні.
23 До внутрішніх факторів, які впливають на величину грошових
надходжень підприємства, належать:
а) сезонність реалізації продукції;
б) кон’юнктура фондового ринка;
75
в) можливість залучення безоплатного цільового фінансування;
г) форми розрахунків;
д) всі відповіді вірні.
24 Одержані гранти та субсидії належать до:
а) виручки від реалізації продукції;
б) інших операційних доходів;
в) доходів від інвестиційної діяльності;
г) доходів від участі в капіталі;
д) всі відповіді невірні.
25 Форма довгострокової оренди, яка передбачає передання права
користування майном іншому суб’єкту підприємницької діяльності на
платній основі і на визначений угодою строк, - це:
а) іпотека;
б) лізинг;
в) кредит;
г) факторинг;
д) всі відповіді невірні.
26 Курсова різниця – це:
а) різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної
валюти за одним валютним курсом;
б) різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної
валюти за різних валютних курсів;
в) різниця між оцінками однакової кількості одиниць національної
валюти за декілька ми різними валютними курсами;
г) всі відповіді вірні.
27 Курсові різниці, що виникають від фінансової та інвестиційної
діяльності, є:
а) операційними;
б) неопераційними;
в) фінансовими та інвестиційними відповідно;
г) надзвичайними;
д) всі відповіді невірні.
28 Поняття фінансової діяльності визначає наступна форма звітності:
а) «Звіт про власний капітал»;
б) «Баланс»;
в) «Звіт про рух грошових коштів»;
г) «Звіт про фінансові результати»;
д) всі відповіді невірні.
29 Еквіваленти грошових коштів – це:
76
а) акції;
б) казначейські векселі;
в) дивіденди;
г) облігації;
д) всі відповіді невірні.
30 Показник, який виражає у відсотках ту частину чистого прибутку,
отриманого акціонерним товариством, яку розподілено у вигляді дивідендів,
- це:
а) дивідендна віддача акцій;
б) коефіцієнт виплат;
в) показник вартості акцій за балансом;
г) ціна конверсії;
д) всі відповіді невірні.
31 Доходи від фінансових операцій включають:
а) доход від реалізації іноземної валюти;
б) доход від реалізації фінансових інвестицій;
в) доход від участі в капіталі;
г) доход від неопераційної курсової різниці;
д) всі відповіді невірні.
32 Надходження коштів від продажу основних
нематеріальних активів, - це:
а) дохід від реалізації необоротних активів;
б) дохід від реалізації майнових комплексів;
в) дохід від фінансових інвестицій;
г) дохід від звичайної діяльності;
д) всі відповіді невірні.
засобів
та
33 Надзвичайними називаються доходи:
а) від участі в капіталі;
б) від списання кредиторської заборгованості, яка не належить до
операційного циклу;
в) у вигляді благодійних внесків з боку інших підприємств;
г) від лізингових платежів;
д) всі відповіді вірні.
34 Валовий дохід – це:
а) дохід від основної діяльності;
б) грошовий вираз вартості знов створеної продукції;
в) кошти, які надходять на поточні й інші рахунки підприємства;
г) частина додаткової вартості, створеної і реалізованої, готової до
розподілу;
77
д) всі відповіді вірні.
35 Відповідно до Закону України “Про інвестиційну діяльність” до
інтелектуальних цінностей, що вкладаються в підприємницьку діяльність,
відносять:
а) банківські внески;
б) ліцензії;
в) автотранспорт;
г) патенти;
д) всі відповіді невірні.
Запитання для самоконтролю
1 Дайте характеристику грошових надходжень та поясніть їх необхідність для підприємств.
2 Назвіть види грошових надходжень із внутрішніх та зовнішніх
джерел.
3 Дайте характеристику виручки від реалізації продукції.
4 Назвіть фактори, що впливають на абсолютну суму виручки від
реалізації продукції.
5 Дайте характеристику цін на продукцію і фактори, що на них
впливають.
6 Поясніть порядок розподілу виручки від реалізації продукції на
підприємстві.
7 Поясніть порядок визначення цін на продукцію.
8 Охарактеризуйте доходи підприємства від фінансової та інвестиційної діяльності.
9 Назвіть показники, які слід використати для оцінки акцій та
облігацій перед їх придбанням.
10 Дайте визначення фінансової та інвестиційної діяльності.
11 Назвіть форми капітальних та фінансових інвестицій.
12 Охарактеризуйте довгострокові та поточні фінансові інвестиції.
13 Назвіть умови, за яких підприємство отримує доходи від курсових
різниць, та вкажіть особливості перерахунків за бухгалтерським і
податковим обліком.
14 Визначте доходи від надзвичайних подій.
15 Дайте визначення валового і чистого доходу підприємства.
Рекомендована література: [2, с. 58 – 88]; [6, c. 62 – 91]; [5, с. 56 –
61]; [9, с. 41 – 48]; [7, с. 47 – 51].
78
ТЕМА 4. ФОРМУВАННЯ І РОЗПОДІЛ ПРИБУТКУ
ПІДПРИЄМТСВА
1 Прибуток як результат фінансово-господарської діяльності
підприємства
2. Прибуток від реалізації продукції і її формування
3. Рентабельність виробництва й рентабельність промислової
продукції
4. Розподіл і використання прибутку підприємства
5. Планування прибутку і рентабельності підприємства
6. Платежі із прибутку підприємств у держбюджет і позабюджетні
фонди
4.1 Прибуток як результат фінансово-господарської діяльності
підприємства
Прибуток є однієї з категорій товарного виробництва. Це насамперед
виробнича категорія, що характеризує відношення, що утвориться в процесі
суспільного виробництва.
Прибуток - це частина додаткової вартості продукції, зробленої й
реалізованої готової до розподілу. Підприємство дістає прибуток після того,
як втілена в створеному продукті вартість буде реалізована й одержить
грошову форму.
Таким чином, об'єктивна основа існування прибутку пов'язана з
необхідністю первинного розподілу додаткового продукту.
Прибуток характеризується як одна з найважливіших цілей
функціонування підприємств і як основний узагальнюючий показник їхньої
фінансово-господарської діяльності.
На рис. 4.1 відображено підходи до формування прибутку
підприємства.
Прибуток як найважливіша категорія ринкових відносин виконує
певні функції (рис. 4.2):
а) оціночна функція;
б) стимулююча функція.
Прибуток характеризує економічний ефект отриманий у результаті
діяльності підприємства. Значення прибутку полягає в тому, що вона
відображає кінцевий фінансовий результат. На величину прибутку й
динаміку впливають фактори залежні й не залежні від зусиль підприємства.
Фактори, не залежні від зусиль підприємства - кон'юнктура ринку,
рівень цін на споживані матеріально-сировинні й паливно-енергетичні
ресурси, норми амортизаційних відрахувань.
79
Підходи до формування прибутку підприємства
Особливість
Визначення
Формування прибутку
Бухгалтерський підхід
Економічний підхід
Різниця між виручкою від
реалізації продукції (робіт,
послуг) і поточними витратами
виробництва (реалізації), та
витратами втрачених
можливостей, основою яких є
альтернативний процентний
дохід на капітал
Різниця між виручкою
від реалізації продукції
(робіт, послуг) і
поточними витратами
виробництва (реалізації)
Бухгалтерський прибуток
– результат реалізації
продукції (робіт, послуг)
Економічний прибуток –
результат роботи капіталу
Враховує вкладення в інші сфери
можливого використання
капіталу. У повній мірі
характеризує ефект від
підприємницької діяльності
Не враховує вкладення в
інші сфери можливого
використання капіталу
Рисунок 4.1 - Підходи до формування прибутку підприємства
Залежні від підприємства фактори - рівень цін на реалізовану
продукцію, зарплата, рівень господарювання, компетентність керівництва
менеджерів, конкурентоспроможність продукції, організація виробництва й
праці, стан і ефективність виробничого й фінансового планування.
Прибуток є одним із джерел формування бюджетів різних рівнів. Він
надходить у бюджет у вигляді податків для забезпечення виконання
державних функцій і державних програм.
80
Оціночна функція
Через абсолютний розмір прибутку
оцінюється
робота
підприємства.
Недолік цієї функції – розмір прибутку
залежить від рівня цін
Функції прибутку
Стимулююча функція
Прибуток є основним джерелом
формування фондів економічного
стимулювання на підприємстві. Тобто,
за рахунок прибутку підприємство
фінансує витрати на розвиток і
вдосконалення виробництва, поліпшує
умови праці, здійснює матеріальне
стимулювання працюючих
Рисунок 4.2 – Функції прибутку підприємства
4.2 Прибуток від реалізації продукції і її формування
Одержання прибутку від реалізації продукції залежить від здійснення
основної діяльності суб'єктів господарювання. Прибуток є складовою
частиною виторгу від реалізації. Однак, у відмінності від виторгу,
надходження якого на поточний рахунок підприємства фіксується
регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період
на основі даних бухгалтерського обліку.
Прибуток (збиток) від надзвичайних подій
Прибуток (збиток) від звичайної діяльності
Прибуток (збиток) від операційної діяльності
Прибуток
(збиток)
підприємства
від основної
діяльності
від іншої операційної
діяльності
Прибуток (збиток) від фінансової діяльності
Прибуток (збиток) від інвестиційної діяльності
Рисунок 4.3 – Схема формування прибутку (збитку) підприємства
81
Формування прибутку (збитку) підприємства здійснюється за схемою,
зображеною на рис. 4.3.
Реальне формування прибутку на підприємстві здійснення в міру
реалізації продукції. Відповідно до законодавчих актів України момент
реалізації визначається по даті відвантаження продукції, а для робіт
(послуг) - по даті фактичного їхнього надання, або по даті зарахування
коштів покупця на банківський рахунок постачальника.
Однак незалежно від визначення моменту реалізації в ЗУ реальне
формування прибутку від реалізації на підприємстві має місце тільки за
умови, коли коштів від покупця надходять на банківський рахунок
постачальника.
Визначення моменту реалізації по даті відвантаження товарів і
встановлення податкових зобов'язань підприємств відповідно до цієї дати
може привести до використання оборотних коштів підприємств на сплату
податків, погіршенню фінансового стану.
Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох
основних показників: обсягу реалізації продукції і її собівартості. На зміну
обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишки
нереалізованої продукції, частина прибутку в ціні продукції (рентабельність
продукції).
Необхідно звернути увагу на те, що зміна обсягу виробництва,
залишків нереалізованої продукції впливає не тільки на обсяг реалізації
продукції, а й на її собівартість, оскільки змінюються умовно-постійні
витрати (при зміні обсягу виробництва продукції), витрати на збереження
продукції; і інші витрати (при зміні залишків нереалізованої продукції).
Істотний вплив на обсяг реалізації продукції, а також і на прибуток від
реалізації робить розмір прибутку, що включається в ціну продукції. В
умовах формування ринкової економіки державного регулювання
економіки, як правило, уже немає. Таким чином, створюється можливість
збільшення прибутку підприємства за рахунок збільшення частини
прибутку в ціні окремих товарів. Цьому сприяє відсутність конкуренції,
монопольний стан деяких підприємств у виробництві й реалізації багатьох
видів продукції.
Таким чином, можна зробити висновок, що можливість підприємств
впливати на обсяг прибутку від реалізації, змінюючи обсяг виробництва й
продукції, залишки нереалізованої продукції, її рентабельність, є досить
важливим.
Підприємство може впливати на формування собівартості. Однак при
цьому необхідно враховувати:
82
а) перелік витрат, якому можна відносити на собівартість,
регламентується законодавством. У плині 1996 року Постановою КМУ були
затверджені «Типові положення з питань планування, обліку й
калькулювання собівартості продукції...»
б) деякі витрати, що включаються в собівартість, також регулюються
державним установленням нормативних відрахувань. Це стосується
наступних елементів:
- відрахування на соціальні потреби (страхування на випадок
безробіття...);
- амортизаційні ОС і НА;
- інші витрати (податок на землю, комунальний податок...).
Вплив підприємств на названі елементи досить обмежено.
Відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку,
уведеним з 2000 року, собівартість реалізованої продукції складається з
виробничої собівартості продукції, реалізованої в плині звітного періоду,
нерозподілених постійних загальновиробничих витрат і наднормативних
виробничих витрат.
У виробничій собівартості продукції включають:
- прямі матеріальні витрати;
- прямі витрати на оплату праці;
- інші прямі витрати;
- загальновиробничі витрати.
Перелік і склад калькулювання виробничої собівартості продукції
встановлюється підприємством.
Витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються у
виробничу собівартість реалізованої продукції, діляться на:
- адміністративні витрати;
- витрати на збут;
- інші операційні витрати.
4.3 Рентабельність виробництва й рентабельність промислової
продукції
Ступінь прибутковості функціонування підприємства точніше всього
визначає показник рентабельності.
Рентабельність - це якісний вартісний показник, що характеризує
рівень віддачі видатків або ступінь використання наявних ресурсів у процесі
виробництва й реалізації товарів, робіт і послуг.
Види рентабельності підрозділяються на наступні групи:
рентабельність
виробничих
фондів,
рентабельність
продукції,
83
рентабельність вкладень у підприємство, рентабельність галузей економіки,
рентабельність підприємства.
У державній практиці, статистику найчастіше використають два
показники рентабельності, причому один з них має характер ресурсного
показника й називається рентабельністю виробництва, а іншої - витратний
показник, називається рентабельністю продукції.
I. Показник рентабельності виробництва (Р1) розраховується по
формулі (4.1):
P1 =
П
 100
ФО.п.  ООб
(4.1)
де П - прибуток підприємства за певний період;
ФОп – середньорічна вартість основних виробничих фондів;
ООб - середньорічна вартість оборотних коштів.
Цей показник характеризує прибутковість підприємства щодо всіх
ресурсів (основних і оборотних коштів, крім тих, які перебувають у сфері
розрахунків), наявних у розпорядженні підприємства. Тому - це ресурсний
показник.
Рентабельність виробництва може бути збільшена, якщо підприємство
досягне даного обсягу прибутку, зменшивши при цьому суму коштів,
вкладених в основні й оборотні кошти (наприклад, реалізує частина машин,
устаткування якщо вони використаються не дуже ефективно, знизить
залишки виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової
продукції).
На практиці іноді використається показник розрахункової
рентабельності виробництва. Він розраховується як і показник загальної
рентабельності, тільки в чисельнику береться прибуток, зменшена на суму
податку, внесеного в держбюджет і на відсотки за банківський кредит під
капіталовкладення. Цей показник характеризує госпрозрахункову
рентабельність, тобто прибутковість, що враховує прибуток, що
залишається в розпорядженні підприємства (4.2)
Pрасч. =
П
ФО.п.  ООб
(4.2)
II. Показник рентабельності продукції.
Він розраховується щодо конкретного товару (робіт, послуг), або всієї
продукції, що випускає й реалізує підприємство, і характеризує ступінь
вигідності виробництва продукції щодо витрат на його виробництво
(трудових, матеріальних). Ресурси, якими володіє підприємство впливають
84
на рівень цього показника в незначному ступені - тільки в тій частині
собівартості, що є амортизацією основних коштів. Тому основними
факторами збільшення рентабельності є зниження витрат на виробництво, а
також збільшення оптових цін на продукцію.
1. Р 
Пр
 100
С
(4.3)
П р – прибуток від реалізації продукції;
С – повна собівартість продукції.
2. Р 
Пр
 100
Ц
(4.4)
П р – прибуток від реалізації продукції;
Ц – обсяг реалізованої продукції відповідних цінах.
3. Р 
Пр
См
 100
(4.5)
- собівартість за винятком матеріальних витрат.
III. Рентабельність вкладень у підприємство.
Визначається за вартістю майна, наявного в його розпорядженні. При
розрахунку використаються показники оподатковуваного й чистого
прибутку. Вартість майна визначається по бухгалтерському балансі. Крім
прибутку, при розрахунку рентабельності вкладень можна використати
виторг від реалізації продукції. Цей показник характеризує рівень продажів
на 1 грн. Вкладень у майно підприємства.
Рентабельність
власних
коштів
підприємства
визначається
відношенням чистого прибутку до його власних коштів, обумовленим по
балансі. Доцільно розрахувати й віддачу довгострокових фінансових
вкладень.
Рентабельність довгострокових фінансових вкладень розраховується
як відношення суми доходів отриманих від вкладень у цінні папери й участі
на паях в інших підприємствах до загального обсягу довгострокових
фінансових вкладень. Отриманий результат рівняється з рентабельністю
виробничих фондів.
IV. Рентабельність галузей економіки.
1.
Прибуток галузі / Обсяг реалізації;
2.
Прибуток галузі / Поточні витрати;
См
85
3.
Прибуток галузі / Авансована вартість (для кожної галузі).
V. Рентабельність підприємства.
1. Прибуток від основної операційної діяльності / Обсяг реалізації за
цінами виробника;
2. Прибуток від основної операційної діяльності / Поточні витрати
(собівартість);
3. Загальний прибуток / Авансована вартість.
4.4 Розподіл і використання прибутку підприємства
Прибуток є важливим показником ефективності хазяйновитоїгосподарчої-виробничо-господарської діяльності, а також джерелом
формування централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів.
Отримана підприємством прибуток використається для задоволення
різноманітних потреб.
Вона направляється на формування фінансових ресурсів,
фінансування бюджетних видатків. Це досягається шляхом вилучення
частини прибутку в підприємств у держбюджет.
Прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів безпосередньо
підприємств і використається ними для забезпечення господарської
діяльності (рис. 4.4).
Таким чином, отримана підприємством прибуток є об'єктом
розподілу. Пі розподілі прибутку можна виділити два етапи.
Перший етап - це розподіл загального прибутку. На цьому етапі
учасниками розподілу є держава й підприємство. У результаті розподілу
кожний з учасників одержує свою частину прибутку. Пропорція розподілу
прибутку між державою й підприємством має важливе значення для
забезпечення державних потреб і потреб підприємства. Це одне із
принципових питань реалізації фінансової політики держави. Пропорції
розподілу залежить від податкової політики держави й реалізується в сумі
податків, що сплачуються за рахунок прибутку, у визначенні об'єктів
оподатковування, ставках податку, у порядку надання податкових пільг.
Другий етап - розподілу й використання прибутку, що залишилася в
розпорядженні підприємств після здійснення платежів у бюджет. На цьому
етапі створюються цільові фонди підприємства.
Таким чином, на обсяг прибутку, що залишається в розпорядженні
підприємства, впливають: абсолютна сума отриманого прибутку; платежі в
бюджет, рентні платежі. Із чистого прибутку сплачуються штрафи.
За рахунок чистого прибутку підприємства формує ряд цільових
фондів, кошти які спрямовані на формування витрат, задоволення потреб.
86
З реформуванням бухгалтерського обліку й фінансової звітності
відповідно до міжнародних стандартів спостерігаються зміни в розподілі й
використанні прибутку підприємства.
Прибуток підприємства
Податок на прибуток
Виплата
дивідендів
Поповнення
статутного
капіталу
Чистий прибуток
Створення
резервного
капіталу
Інші напрямки
використання
Нерозподілений
прибуток
Рисунок 4.4 - Розподіл і використання прибутку підприємств
Визначення
чистого
прибутку
підприємства
здійснюється
виключенням із загальної суми прибутку тільки податку на прибуток.
Чистий прибуток – частина прибутку, яка залишається в повному
розпорядженні власника підприємства після оподаткування та є предметом
управління фінансами в частині державного регулювання інвестиційної
діяльності, використання вільних грошових коштів на фінансовому ринку.
Сума прибутку, зокрема, спрямовується на:
- виплату дивідендів;
- поповнення статутного фонду;
- створення резервного фонду;
- інші напрямки використання, такі як розширення та оновлення
виробництва, фінансові інвестиції, придбання нерухомості, соціальні
програми.
Дивіденди – це частина чистого прибутку, розподілена між
учасниками (власниками) підприємства, як правило, відповідно до їх часток
у статутному (пайовому) капіталі підприємства.
Нерозподілений прибуток є однією з найважливіших частин власного
капіталу.
Нерозподілений прибуток – це частина чистого прибутку, яка
залишається у розпорядженні підприємства після виплати доходів
власникам у вигляді дивідендів, флотування резервного капіталу,
поповнення статутного капіталу та використання на інші потреби.
У випадку, коли підприємство зазнає збитків в результаті своєї
діяльності, сума непокритого збитку зменшує власний капітал.
Нерозподілений прибуток поділяється на:
87
- асигновану частину, яка має певне цільове призначення (наприклад,
для фінансування розвитку підприємства):
- неасигновану частину, яка не має конкретного призначення.
4.5 Планування прибутку і рентабельності підприємства
Важливе значення для забезпечення умов забезпечення прибутку й
рентабельності є якість їхнього планування. При розробці фінансового
плану підприємства щорічно планують прибуток по товарному випуску,
залишкам готової продукції на початок і кінець планованого року, по
реалізованій продукції й балансовому прибутку.
Існує кілька методів планування прибутку від реалізації товарної
продукції:
1. метод прямого рахунку;
2. метод на основі витрат на 1 грн. продукції:
3. аналітичний:
4. сполучений.
Метод прямого рахунку є основним, він дозволяє найбільше точно
встановити суму планового прибутку.
Основною формулою при розрахунку є:
П = Р - З,
(4.6)
де, П – прибуток від реалізації товарної продукції;
Р - вартість товарів в оптових цінах без ПДВ і акцизного збору;
С - повна собівартість товарів.
При цьому використаються дані про обсяг реалізації по кожній
асортиментній позиції, які були отримані під час визначення плану обсягу
реалізації товарної продукції. Розрахунок планового прибутку від реалізації
товарної продукції має такий вигляд:
Таблиця 4.1 - Розрахунок плану прибутку від реалізації продукції на
2006 р. (ціни договірні)
Найменува
ння
виробів і
послуг
Одиниц
я
виміру
1
2
Плановий
обсяг
реалізації в
натурально
му
вираженні,
шт.
3
Оптова
ціна за
одиниці,
тис. грн.
4
Плановий
обсяг
реалізації в
грошовому
вираженні
(3*4), тис.
грн.
5
88
Повна
собівартіст
ь одиниці
продукції,
тис. грн.
Обсяг
реалізації по
плановій
собівартості
(3*6), тис.
грн.
Прибуток
від
реалізації
(5-7), тис.
грн.
6
7
8
Основною перевагою визначення плану прибутку методом прямого
рахунку є простота й вірогідність. Однак він обмежує можливість виявлення
внутрішніх резервів збільшення прибутку в процесі планування, тому що
дає тільки кінцевий результат - план прибутку, не з огляду на впливу
окремих факторів на планову величину прибутку.
Розрахунок прибутку на основі показника витрат на 1 грн. продукції
це укрупнений метод. Може використатися на підприємстві в цілому по
випуску, реалізації всієї продукції. Передбачається використання даних про
виробничі витрати й реалізацію продукції за попередній рік, а також
очікувана їхня зміна, прогнозовані в майбутньому періоді. Може
використатися й на підприємствах сфери послуг.
Метод планування базується на вивченні факторів, які визначають
рівень прибутку й рентабельності в базовому періоді (наприклад, в 2005 р.
при плануванні на 2006 р.), тобто фактор збільшення виробництва,
зниження собівартості продукції й інші діючі вже в плановому періоді.
Послідовність роботи планування така:
1. Перший етап. Робота із планування прибутку проводиться до
закінчення базового періоду ( наприклад, у жовтня 2005 р. на 2006 р.)
спочатку розраховується очікуваний прибуток від реалізації товарної
продукції за звітний період ( тобто за 2005 р.).
Для цього сума фактично одержаного прибутку за минулий період
базового року збільшується на суму планового прибутку до кінця базового
періоду.
Наприклад: Машинобудівний завод планує прибуток на 2006 р. у
жовтні 2005 р. Фактична сума прибутку від реалізації товарної продукції за
9 місяців 2005 р. (січень - вересень) становить 5472 млн. грн. В 4 кварталі
2005 р., план прибутку від реалізації товарної продукції передбачається
одержати 1628 млн. грн., очікувана прибуток від реалізації товарної
продукції за 2005 р. - 7100 млн. грн. (5472 + 1628).
2. Другий етап - коректування очікуваного прибутку від реалізації
товарної продукції по факторах, які формували прибутковість і
рентабельність підприємства
в базовому періоді, і які необхідно
враховувати як резерви збільшення прибутку в плановому періоді.
Рентабельність продукції підприємства, що досягнута в базовому
періоді й використається як базова при плануванні прибутку в новому
плановому періоді, повинна бути скоректована на умови ціноутворення
планового періоду. Якщо відкинути всі фактори, які впливають на
формування рентабельності й урахувати тільки зміну цін на виробничі
ресурси (сировина, матеріали) і зміна відпускних цін на готову продукцію,
то рентабельність продукції змінюється відповідно індексу цих цін.
89
Формула, що визначає, як, загалом, змінюється рентабельність
продукції під впливом зміни цін на готову товарну продукцію підприємства
й на ресурси, які використаються підприємством, тобто формують
собівартість продукції:
PI  P0  ( I  P0 )( I 
iп
)
ip
(4.7)
де Pi - коефіцієнт рентабельності продукції при зміні відпускних цін
на продукцію й цін на ресурси, які формують собівартість продукції;
P0 - коефіцієнт рентабельності продукції;
i п - індекс відпускних цін на готову товарну продукцію;
i р - індекс цін на ресурси, які формують собівартість товарної
продукції.
Для розрахунку індексів iп і
i р підприємство, плануючи прибуток,
наприклад, на наступний рік, повинне як можна точніше спрогнозувати:
1. Зміни цін у плановому році на продукцію, що випускається
підприємством,;
2. Зміни в ціноутворенні на сировину, матеріали, інші матеріальні
ресурси, які будуть мати місце;
3. Передбачити зміни в рівні оплати праці, що також впливає на
собівартість продукції і її рентабельність.
Приклад. Очікуваний розмір виручки від реалізації товарної продукції
в 2005 р. (без НЛС і акцизного збору) - 32460 млн. грн. Очікувана повна
собівартість продукції в 2005 р. - 25360 млн. грн.
Прибуток від реалізації товарної продукції - 7100 млн. грн. Очікувана
рентабельність продукції за 2005 р.
7100 / 25360 * 100 = 28%, або P0 = 0,28
В 2006 р. передбачається в середньому збільшення цін на продукцію
підприємства в 2,76 рази, тобто iп =2,76.
Ціни на сировину, матеріали, інші матеріальні ресурси й видатки на
оплату праці формують собівартість продукції підприємства, по
розрахунках виростуть в 3,04 рази, у такий спосіб i р =3,04.
Pi =0,28-1,28(1-2,76/3,04)
=
0,162,
тобто
базова
рентабельність
дорівнює 16,2%
Проводиться аналіз резервів. Резервами є:
- ліквідація непродуктивних і наднормативних витрат, які ставляться
на собівартість продукції;
90
- ліквідація факторів поставки готової продукції покупцям з
відхиленнями від погоджених технічних і якісних параметрів, які ведуть до
зниження оптових цін на ці вироби й, виходить, прибутку від реалізації;
- структурні зміни в асортименті продукції, які виробляються й
реалізуються при випуску продукції з більше високим рівнем
рентабельності.
Наприклад: Допустимо, що при аналізі прибутку на машинобудівному
заводі за 9 місяців 2005 р. виявлені наступні резерви (розраховуючи на рік):
226 млн. грн., 45 млн. грн., 375 млн. грн. Разом це дає приріст прибутку на
суму 646 млн. грн. або 9,1 % до прибутку від реалізації за 2005 р. ( 646 /
7100*100 ).
Є всі підстави, базову рентабельність у розмірі 16,2 %, що визначена з
розрахунком тільки цінових факторів, збільшити на коефіцієнт (у цьому
випадку 1,091), що відображає невикористані в базовому році резерви
збільшення прибутку. Таким чином, скоректована базова рентабельність
установлена: 17,67 % (16,2*1,091).
3. Третій етап.
3.1. Повна собівартість реалізованої й оплаченої продукції покупцями
товарної продукції базового (2005 р.), млн. грн. - 25360;
3.2. Темп збільшення обсягу реалізації в 2006 р. у порівнянні з 2005
р., % - 108;
3.3. Повна собівартість реалізованим і оплаченим покупцями товарної
продукції планової (2006 р.) у цінах і умовах 2005 р., млн. грн. (п.3.1.*п.3.2 /
100) - 27390;
3.4. Скоректована базова рентабельність продукції підприємства, % 17,67;
3.5. Прибуток від реалізації товарної продукції в плані на 2006 р.
(п.3.3*п.3.4 / 100), млн. грн. - 4840.
Підприємства, які в плановому році передбачають випуск і реалізацію
значного обсягу нової продукції, питома вага якої досягає 25 % і більше,
можуть планувати суму прибутку від реалізації товарної продукції окремо:
методом аналітичним - у частині випуску продукції, що випускається в
базовому й плановому роках, методом прямого по асортиментного рахунку
- у частині нової продукції.
Відповідно до положень бухгалтерського обліку визначення
фінансових результатів від операційної діяльності підприємства в цілому
варто здійснювати за наступною схемою:
Дохід (виторг) від реалізації продукції.
Відрахування з доходу:
- ПДВ;
- акцизний збір;
91
- рентні платежі;
- інші відрахування.
3. Чистий дохід (виторг) від реалізації продукції.
4. Собівартість реалізованої продукції.
5. Валовий прибуток (збиток) (п.3-п.4)
6. Інші операційні доходи.
7. Адміністративні видатки.
8. Витрати на збут.
9. Інші операційні витрати.
10. Фінансові результати (прибуток) від операційної діяльності
(п.5+п.6-п.7-п.8-п.9).
Тестові завдання
1 Прибуток – це:
а) та частина додаткової вартості, яка залишається після покриття
витрат виробництва;
б) форма виявлення вартості додаткового продукту;
в) частина додаткової вартості, створеної і реалізованої, готової до
розподілу;
г) результат фінансово-господарської діяльності підприємств як
суб’єктів господарювання;
д) всі відповіді вірні.
2 Прибуток (збиток) від надзвичайних подій включає:
а) дохід (утрати) від неопераційних курсових різниць;
б) утрати від стихійного лиха;
в) дохід від безоплатно отриманих оборотних активів;
г) одержані (сплачені) пені, штрафи, неустойки;
д) всі відповіді невірні.
3 Прибуток (збиток) від фінансових операцій включає:
а) дохід (утрати) від інвестицій в асоційовані і дочірні
підприємства;
б) дохід від реалізації фінансових інвестицій;
в) уцінку фінансових інвестицій;
г) одержані гранти, субсидії;
д) всі відповіді вірні.
4 Розмір яких витрат, що включаються в собівартість продукції,
регулюються державою через визначення нормативів:
а) адміністративні витрати;
б) відрахування на соціальні заходи;
92
в) прямі матеріальні витрати;
г) загальновиробничі витрати;
д) всі відповіді невірні.
5 Порівняна товарна продукція – це:
а) продукція, що вироблялася в попередньому періоді;
б) продукція, що не вироблялася в попередньому періоді, і не буде
вироблятися в наступному періоді;
в) продукція, що не вироблялася в попередньому періоді, але буде
вироблятися в наступному періоді;
г) забракована товарна продукція;
д) всі відповіді невірні.
6 Базовий прибуток – це:
а) прибуток від реалізації продукції в плановому періоді;
б) прибуток від випуску продукції в періоді, що передував
плановому;
в) очікуваний прибуток в наступному періоді;
г) прибуток у залишках нереалізованої продукції;
д) всі відповіді невірні.
7 Рентабельність:
а) рівень прибутковості, що вимірюється у відсотках;
б) абсолютна сума прибутку;
в) авансована вартість;
г) рівень ліквідності підприємства;
д) всі відповіді невірні.
8 Рентабельність підприємства визначається як відношення:
а) прибутку від реалізації до собівартості;
б) прибутку від реалізації до собівартості за мінусом матеріальних
витрат;
в) прибутку від реалізації до вартості товарів за цінами виробника;
г) прибутку від основної операційної діяльності до поточних
витрат;
д) всі відповіді невірні.
9 На формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають:
а) ефективність фінансово-господарської діяльності;
б) сфера діяльності;
в) установлені законодавством умови обліку фінансових
результатів;
г) галузь господарства;
д) всі відповіді вірні.
93
10 На першому етапі розподілу загального прибутку учасниками
розподілу є:
а) держава та кредитори;
б) держава та підприємство;
в) кредитори та робітники підприємства;
г) робітники підприємства та обслуговуючі банки;
д) всі відповіді вірні.
11 Рентабельність галузей економіки розраховується як відношення
прибутку цієї галузі до:
а) авансової вартості;
б) поточних витрат;
в) обсягу реалізації;
г) всі відповіді вірні.
12 Витрати, пов’язані з операційною діяльністю, які не включаються
до виробничої собівартості реалізованої продукції, - це:
а) прямі матеріальні витрати;
б) витрати на збут;
в) амортизаційні відрахування;
г) відрахування на соціальні заходи;
д) всі відповіді невірні.
13 Кошти резервного капіталу не можуть використовуватися на:
а) виплату дивідендів;
б) поповнення оборотних коштів;
в) поповнення статутного капіталу;
г) сплату ПДВ;
д) всі відповіді вірні.
14 Основним джерелом сплати дивідендів за акціями є:
а) валовий доход;
б) чистий прибуток;
в) статутний капітал;
г) дебіторська заборгованість;
д) всі відповіді невірні.
15 У тому разі, коли прибуток відповідного року є недостатнім,
виплата дивідендів за привілейованими акціями провадиться за рахунок:
а) статутного капіталу;
б) доходів майбутніх періодів;
в) отриманих штрафів, неустойок;
г) резервного капіталу;
д) всі відповіді невірні.
94
Запитання для самоконтролю
1 Дайте визначення економічної сутності прибутку.
2 Дайте характеристику прибутку як показника фінансово-господарської діяльності підприємства.
3 Охарактеризуйте прибуток від операційної діяльності.
4 Охарактеризуйте прибуток від фінансових операцій.
5 Охарактеризуйте прибуток від іншої звичайної діяльності.
6 Дайте характеристику прибутку від реалізації продукції.
7 Назвіть і охарактеризуйте методи розрахунку прибутку від реалізації продукції.
8 Дайте визначення й охарактеризуйте економічну сутність рентабельності.
9 Назвіть методи визначення рентабельності й охарактеризуйте їхню
сутність.
10 Назвіть і охарактеризуйте показники рентабельності.
11 Дайте визначення процесу розподілу і використання прибутку.
12 Охарактеризуйте схему розподілу і використання прибутку згідно
зі стандартами бухгалтерського обліку.
13 Дайте визначення чистого прибутку та охарактеризуйте порядок
його розподілу.
14 Дайте визначення нерозподіленого прибутку та охарактеризуйте
напрямки його використання.
15 Дайте характеристику використання прибутку для виплати дивідендів.
Рекомендована література: [2, с. 90 – 108]; [6, c. 79 – 91]; [5, с. 68 –
82]; [8, с. 48 – 64]; [7, с. 52 – 66].
ТЕМА 5. ОПОДАТКУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ
1 Сутність системи оподаткування підприємств
2 Оподаткування прибутку підприємств
3 Платежі за ресурси
4 Сплата непрямих податків
5 Платежі (збори) підприємств на загальнообов’язкове державне
пенсійне і соціальне страхування
6 Місцеві податки і збори
7 Оподаткування суб’єктів малого підприємництва
95
Рис. Підсистема оподаткування підприємств в Україні
96
Таблиця – Характеристика основних податків*
* Фактично з 01.01.2014 – 18%
97
98
99
100
2 Оподаткування прибутку підприємств
Останні кардинальні зміни у системі оподаткування мали незначний
вплив на назву загальнодержавного податку, про який сьогодні піде мова.
До 2011 р. його повну назву, яку мало хто міг згадати з першої спроби без
помилки, було наведено у ст. 14 Закону України «Про систему
оподаткування» від 25.06.91 р. № 1251-XII – податок на прибуток
підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету
державними некорпоратизованими, казенними або комунальними
підприємствами. Щоправда, в п. 1.29 ст. 1 профільного Закону про прибуток
цей податок мав (і має зараз) лаконічнішу назву – податок на прибуток
підприємств. Таку саму його назву наведено і в ст. 9 ПКУ. Отже,
дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими,
казенними або комунальними підприємствами, не вважаються, відповідно
до норм ПКУ, частиною податку на прибуток підприємств.
Об'єкт оподаткування
Відповідно до п. 134.1 ст. 134 ПКУ, об'єктом оподаткування
податком на прибуток підприємств є:
– прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який
розраховується шляхом зменшення суми доходів звітного періоду,
визначених за ст. 135 – 137 ПКУ, на собівартість реалізованих товарів,
виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного
податкового періоду, визначених згідно зі ст. 138 – 143 ПКУ, з урахуванням
правил, встановлених ст. 152 Кодексу. Нагадаємо, що, за ст. 3 Закону про
прибуток, об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом
зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму
валових витрат та суму амортизаційних відрахувань. Таким чином, у ПКУ,
на відміну від Закону про прибуток, в алгоритмі визначення об'єкта
оподаткування прямо не згадується такий елемент, як амортизаційні
відрахування. Проте оскільки суми нарахованої амортизації відповідно до
норм ПКУ входять до складу собівартості реалізованих товарів (виконаних
робіт, наданих послуг) та суми інших витрат, то фактично вони також
впливають на об'єкт оподаткування;
– дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі
ст. 160 ПКУ, із джерелом походження з України. Зауважимо, що під
доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України,
розуміють, зокрема, проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на
користь нерезидента, в тому числі проценти за позиками та борговими
зобов'язаннями, випущеними (виданими) резидентом; дивіденди, які
сплачуються резидентом; роялті; фрахт та доходи від інжинірингу;
лізингова/орендна плата, що сплачується резидентами або постійними
представництвами на користь нерезидента – лізингодавця/орендодавця за
договорами оперативного лізингу/оренди тощо.
101
Звертаємо увагу, що однакове розуміння значення термінів,
використовуваних у ПКУ, платниками податку та податковими органами
може зменшити кількість спорів між ними щодо правильності визначення
об'єкта оподаткування. Принагідно зауважимо, що коли поняття, терміни,
правила та положення інших актів та ПКУ суперечать одне одному, то для
регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни,
правила та положення саме Кодексу. Інші терміни, що є у ПКУ, але не
визначені в ньому, використовуються у значенні, встановленому іншими
законами (п. 5.2 і 5.3 ПКУ). Крім того, для цілей розділу III ПКУ інші
терміни використовуються у значеннях, наведених у Законі України «Про
бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та національних і
міжнародних положеннях (стандартах) фінансової звітності, положеннях
(стандартах) бухгалтерського обліку (пп. 14.1.84 ПКУ).
Визначення доходів і витрат
Якщо в Законі про прибуток використовуються терміни «валові
доходи» і «валові витрати», то у розділі III ПКУ такі поняття вже не
згадуються. Тут у відповідних випадках виступають терміни «доходи» і
«витрати». Їх визначено так:
– доходи – це загальна сума доходу платника податку від усіх видів
діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в
грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України,
її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і
за їх межами (пп. 14.1.56 ПКУ);
– витрати – це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій,
матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження
господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається
зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення
зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім
змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником) (пп.
14.1.27 ПКУ).
Як бачимо, доходи з ПКУ мають майже таку саму дефініцію, як і
валові доходи із Закону про прибуток. Проте визначення витрат, наведене у
Кодексі, суттєво відрізняється від визначення валових витрат, яке міститься
в Законі про прибуток. Його наближено до бухгалтерського терміну
«витрати», дефініцію якого наведено, зокрема, у п. 3 П(С)БО 1 «Загальні
вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Мінфіну України
від 31.03.99 р. № 87.
Визнання і склад доходів
Нагадаємо, що в загальному випадку валові доходи відповідно до
Закону про прибуток відображалися за правилом першої події (пп. 11.3.1 ст.
11). Проте в ПКУ застосовується принципово інший підхід до визнання
доходів. Згідно з п. 137.4 ст. 137, датою отримання доходів, які
враховуються для визначення об'єкта оподаткування, є звітний період, у
якому такі доходи визнаються за цією статтею, незалежно від фактичного
102
надходження коштів (метод нарахувань). Дата визнання доходів
визначається таким чином:
– дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу
покупцеві права власності на такий товар;
– дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою
складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог
чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання
послуг;
– для визначення об'єкта оподаткування не враховуються суми
попередньої оплати та аванси, отримані в рахунок оплати товарів,
виконаних робіт, наданих послуг (п. 136.1 ПКУ).
Доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування,
можна розділити на такі дві групи:
1) дохід від операційної діяльності. Він, відповідно до п. 135.4 ст.
135 ПКУ, включає:
– дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у
тому числі винагороду комісіонера (повіреного, агента тощо);
– дохід банківських установ; до них, зокрема, належать процентні
доходи за кредитно-депозитними операціями (в тому числі за
кореспондентськими рахунками) та цінними паперами, придбаними банком;
комісійні доходи, в тому числі за кредитно-депозитними операціями,
наданими гарантіями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та
перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на
валютному ринку, операціями з довірчого управління; прибуток від
операцій з торгівлі цінними паперами; прибуток від операцій з
купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів, а також деякі
інші доходи, установлені ПКУ;
2) інші доходи, які, згідно з п. 135.5 ПКУ, зокрема, включають:
– доходи у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів (крім
дивідендів, отриманих від нерезидентів, визначених пп. 153.3.6 ПКУ).
Зауважимо таке: якщо підприємство-резидент отримало дивіденди від
іншого підприємства-резидента, то воно не включає їх суму до складу
доходу (пп. 153.3.6 ПКУ);
– доходи у вигляді процентів, роялті, від володіння борговими
вимогами;
– доходи від операцій оренди/лізингу, визначені відповідно до п. 153.7
ПКУ;
– суми штрафів та/або неустойки чи пені, фактично отримані за
рішенням сторін договору або відповідних державних органів, суду. Отже,
такі суми до складу доходів включаються лише при їх фактичному
отриманні;
– вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником
податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижчому за звичайну ціну;
суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у
звітному податковому періоді; безнадійної кредиторської заборгованості,
103
крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової
допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими
підрозділами, які не мають статусу юридичної особи;
– суми поворотної фінансової допомоги, отриманої платником
податку у звітному податковому періоді, що залишаються неповерненими
на кінець такого звітного періоду, від осіб, які не є платниками цього
податку (в тому числі нерезидентів), або осіб, які, згідно з ПКУ, мають
пільги з цього податку, в тому числі право застосовувати ставки податку
нижчі за встановлені у п. 151.1 ПКУ. У разі коли в майбутніх звітних
податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову
допомогу (її частину) особі, що її надала, він збільшує суму витрат на суму
такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками звітного
податкового періоду, в якому відбулося таке повернення. При цьому доходи
такого платника податку не збільшуються на суму умовно нарахованих
процентів, а податкові зобов'язання особи, яка надала поворотну фінансову
допомогу, не змінюються як при її видачі, так і при її зворотному отриманні.
Новим у ПКУ, порівняно із Законом про прибуток, є те, що ця норма не
поширюються на суми поворотної фінансової допомоги, отриманої від
засновника/учасника (в тому числі нерезидента) такого платника податку, у
випадку повернення такої допомоги не пізніше 365 календарних днів з дня
її отримання. Інакше кажучи, отримана від засновників або учасників
поворотна фінансова допомога не включається до доходів, навіть якщо ці
особи є пільговиками тощо, головне, щоб платник податку встиг повернути
її у визначений строк;
– фактично отримані суми державного мита, попередньо сплаченого
позивачем, що повертаються на його користь за рішенням суду;
– доходи, не враховані при обчисленні доходу періодів, що передують
звітному, та виявлені у звітному податковому періоді;
– доходи від реалізації необоротних матеріальних активів, майнових
комплексів, оборотних активів, визначені з урахуванням положень ст. 146 і
147 ПКУ, а також деякі інші доходи, встановлені ПКУ.
У розділі III ПКУ міститься також перелік доходів, що не
враховуються для визначення об'єкта оподаткування. Відповідно до ст. 136
Кодексу, до таких неоподатковуваних доходів, зокрема, належать:
– суми ПДВ, нарахованого на вартість продажу товарів (робіт,
послуг), які отримані/нараховані платником ПДВ, за винятком випадків,
коли підприємство-продавець не є платником ПДВ;
– суми коштів або вартість майна, що надходять платникові податку
як прямі інвестиції або реінвестиції в корпоративні права, емітовані таким
платником податку, в тому числі грошові або майнові внески за договорами
про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи;
– суми коштів або вартість майна, отримані платником податку за
рішенням суду або в результаті задоволення претензій у порядку,
встановленому законом, як компенсація прямих витрат або збитків,
понесених таким платником податку в результаті порушення його прав та
104
інтересів, що охороняються законом, якщо вони не були віднесені таким
платником податку до складу витрат або відшкодовані за рахунок коштів
страхових резервів;
– інші доходи за ст. 136 ПКУ.
Визнання і склад витрат
Відповідно пп. 11.2.1 ст. 11 Закону про прибуток, валові витрати у
загальному випадку також відображалися за правилом першої події.
Причому в покупця вартість придбаних товарів враховувалась при веденні
податкового обліку приросту (убутку) запасів за п. 5.9 ст. 5 цього Закону.
Проте норми ПКУ не передбачають ведення податкового обліку
приросту (убутку) запасів. Крім того, відповідно до його норм, витрати
мають визнаватися у такому порядку:
1) витрати, що формують собівартість реалізованих товарів,
виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного
періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконання
робіт, надання послуг;
2) інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому
вони були здійснені, з огляду на такі умови:
– датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді
сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового
періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з
податку та збору (пп. 138.5.1);
– датою збільшення витрат платника податку від здійснення
кредитно-депозитних операцій, є дата визнання процентів (комісійних та
інших платежів, пов'язаних зі створенням або придбанням кредитів, вкладів
(депозитів)), визначена згідно з правилами бухгалтерського обліку (пп.
138.5.2);
– витрати, понесені платником податку як благодійні чи інші внески
та/або вартість товарів (робіт, послуг), передані (надані) неприбутковим
організаціям, які згідно з нормами цього розділу враховуються для
визначення об'єкта оподаткування платника податку, включаються до
складу витрат за датою фактичного перерахування таких внесків та/або
вартості товарів, робіт, послуг (пп. 138.5.3).
Варто звернути увагу на те, що суми попередньої (авансової) оплати
товарів не включаються до складу витрат (пп. 139.1.3 ПКУ).
Витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування,
можна розділити на такі дві групи:
1) витрати операційної діяльності, які за пп. 138.1.1 ПКУ,
включають:
– собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг
та інші витрати, які беруться, зокрема, для визначення об'єкта
оподаткування з урахуванням п. 138.2, 138.11, п. 140.2 – 140.5, ст. 142 і 143
Кодексу;
– витрати банківських установ, до яких, зокрема, належать
процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за
105
кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними
паперами власного обігу; комісійні витрати, в тому числі за кредитнодепозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію
та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на
валютному ринку, операціями з довірчого управління; від'ємний результат
(збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських
металів; від'ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та
зобов'язань у зв'язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до
іноземної валюти відповідно до пп. 153.1.3 ПКУ; суми страхових резервів,
сформованих у порядку, передбаченому ст. 159 ПКУ, а також деякі інші
витрати, установлені ПКУ;
2) інші витрати, які визначаються згідно з п. 138.5, 138.10 – 138.12 ст.
138, п. 140.1 ст. 140 і ст. 141 ПКУ. Приміром, за п. 138.10 ст. 138 ПКУ до
складу інших витрат включаються:
– загальновиробничі витрати, до яких належать витрати на
управління виробництвом; амортизація основних засобів та нематеріальних
активів
загальновиробничого
(цехового,
дільничного,
лінійного)
призначення; витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування,
оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів
загальновиробничого призначення і т. д. (пп. 138.10.1 ст. 138 ПКУ);
– адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та
управління підприємством. Згідно з пп. 138.10.2 ПКУ, до них включають
загальні корпоративні витрати, в тому числі організаційні витрати, витрати
на проведення річних та інших зборів органів управління, представницькі
витрати; витрати на службові відрядження й утримання апарату управління
підприємством та іншого загальногосподарського персоналу; витрати на
утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів
загальногосподарського використання; винагороди за консультаційні,
інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для
забезпечення господарської діяльності тощо;
– витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією
товарів, виконанням робіт, наданням послуг. Відповідно до пп. 138.10.3
ПКУ до них належать витрати на пакувальні матеріали для затарювання
товарів на складах готової продукції; витрати на ремонт тари; оплата праці
та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам
підрозділів, що забезпечують збут; витрати на рекламу та дослідження
ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів; витрати на
відрядження працівників, зайнятих збутом тощо;
– інші операційні витрати. За пп. 138.10.4 ПКУ до них належать
витрати за операціями в іноземній валюті, втрати від курсової різниці,
визначені відповідно до ст. 153 ПКУ; амортизація наданих в оперативну
оренду необоротних активів; суми нарахованих податків та зборів,
установлених ПКУ (крім тих, що не визначені в переліку податків та зборів,
встановлених ПКУ), єдиного внеску на загальнообов'язкове державне
соціальне страхування; витрати на інформаційне забезпечення
106
господарської діяльності платника податку, в тому числі з питань
законодавства, на придбання літератури, оплату інтернет-послуг і
передплату спеціалізованих періодичних видань тощо;
– фінансові витрати. Відповідно до пп. 138.10.5 ст. 138 ПКУ, до них
належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та
позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші
витрати підприємства в межах норм, встановлених Кодексом, пов'язані із
запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості
кваліфікаційних
активів
відповідно
до
положень
(стандартів)
бухгалтерського обліку);
– інші витрати звичайної діяльності (крім фінансових витрат), не
пов'язані безпосередньо з виробництвом та/або реалізацією товарів,
виконанням робіт, наданням послуг. Згідно з пп. 138.10.6 ст. 138 ПКУ, до
них, зокрема, належать суми коштів або вартість товарів, виконаних робіт,
наданих послуг, добровільно перераховані (передані) протягом звітного
року до державного бюджету або бюджетів місцевого самоврядування, до
неприбуткових організацій, визначених у ст. 157 Кодексу в розмірі, що не
перевищує 4 % оподатковуваного прибутку попереднього звітного року;
Крім того, до складу інших витрат включаються також витрати,
зазначені у п. 138.11 і 138.12 ст. 138 ПКУ, а саме: суми витрат, не враховані
в минулих податкових періодах через помилки та виявлені у звітному
податковому періоді в розрахунку податкового зобов'язання; інші витрати
господарської діяльності, для яких розділ III ПКУ прямо не встановлює
обмежень щодо віднесення до складу витрат.
У розділі III ПКУ міститься також перелік витрат, що не
враховуються при визначенні об'єкта оподаткування. До них, зокрема,
належать:
– платежі платника податку в сумі вартості товару на користь
комітента, принципала тощо за договорами комісії, агентськими договорами
та іншими аналогічними договорами, перераховані платником на виконання
цих договорів;
– витрати на погашення основної суми отриманих позик, кредитів
(крім повернення поворотної фінансової допомоги, включеної до складу
доходів відповідно до пп. 135.5.6 ст. 135 ПКУ);
– витрати на утримання органів управління об'єднань платників
податку, включаючи утримання материнських компаній, які є окремими
юридичними особами;
– дивіденди;
– суми штрафів та/або неустойки чи пені за рішенням сторін договору
або за рішенням відповідних державних органів, суду, які підлягають сплаті
платником податку;
– інші витрати згідно зі ст. 139 ПКУ.
Ставки податку
У п. 151.1 ст. 151 ПКУ зазначено, що основна ставка податку на
прибуток становить 16 %. Проте це не означає, що ви можете її
107
застосовувати вже у 2011 р. Згідно з п. 10 розділу XX «Перехідні
положення» ПКУ, ставка податку на прибуток знижуватиметься поступово:
– з 01.04.2011 р. по 31.12.2011 р. включно – 23 %;
– з 01.01.2012 р. по 31.12.2012 р. включно – 21 %;
– з 01.01.2013 р. по 31.12.2013 р. включно – 19 %;
— з 01.01.2014 р. – 16 %.
Отже, фактично основна ставка 16 % почне застосовуватися лише
через кілька років.
Прибуток від страхової діяльності юридичних осіб у випадках,
встановлених п. 156.2 ст. 156 ПКУ, оподатковується за ставкою 0 % (п.
151.2 ПКУ).
У нерезидентів та прирівняних до них осіб доходи із джерелом їх
походження з України у випадках, встановлених ст. 160 ПКУ,
оподатковуються за ставками 0, 4, 6, 12, 15 і 20 % (п. 151.3 ПКУ). Приміром,
якщо резидент
– сплачує нерезиденту суму фрахту за відповідним договором, то така
сума оподатковується за ставкою 6 % у джерела виплати таких доходів за
рахунок цих доходів (п. 160.5 ст. 160 ПКУ);
– виплачує нерезиденту дивіденди або роялті, то він зобов'язаний
утримати податок за ставкою 15 % з їх суми та за їх рахунок. Податок має
бути сплачений до бюджету під час такої виплати, якщо інше не
передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами
резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали
чинності (п. 160.2 ст. 160 ПКУ);
– здійснює виплату нерезиденту за виробництво та/або
розповсюдження реклами про такого резидента, то під час такої виплати
потрібно сплатити податок за ставкою 20 % суми таких виплат за власний
рахунок (п. 160.7 ст. 160 ПКУ).
Нагадаємо також, що в разі коли у міжнародному договорі, згода на
обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено
правила інші, ніж передбачені в ПКУ, то застосовуються правила
міжнародного договору (п. 3.2 ст. 3).
Звітні податкові періоди
У п. 152.9 ПКУ зазначено, що в загальному випадку
використовуються такі податкові періоди: квартал, півріччя, три квартали,
рік. Проте, як було сказано вище, розділ III ПКУ набирає чинності з
01.04.2011 р. З огляду на це як виняток у 2011 р. платники податку на
прибуток підприємств складають відповідну декларацію наростаючим
підсумком та подають за такі звітні податкові періоди: II квартал, II і III
квартали та II – IV квартали 2011 р. (п. 2 підрозділу 4 «Особливості
справляння податку на прибуток підприємств» розділу XX ПКУ). Отже, за I
квартал 2011 р. підприємства складають та подають декларацію відповідно
до норм Закону про прибуток.
Звітний податковий період, згідно з пп. 152.9.1 ПКУ, починається з
першого календарного дня податкового періоду і закінчується останнім
108
календарним днем податкового періоду. Лише для виробників
сільськогосподарської продукції, визначених у ст. 155 ПКУ, річний
податковий період починається з 1 липня поточного звітного року і
закінчується 30 червня наступного звітного року.
У разі коли особа стає на облік в органі державної податкової служби
як платник податку в середині податкового періоду, її перший звітний
податковий період розпочинається з дати, на яку припадає початок такого
обліку, і закінчується останнім календарним днем наступного податкового
періоду. А якщо платник податку ліквідується (в тому числі до закінчення
першого звітного податкового періоду), останнім податковим періодом
вважається період, на який припадає дата такої ліквідації.
Рис. Схема визначення податку на прибуток підприємств
109
3. Податок на додану вартість
Податок на додану вартість в Україні - це непрямий податок, який
входить в ціну товару, послуги та сплачується покупцем, але до бюджету
його перераховує продавець.
Податок на додану вартість регламентується в розділі 5 «Податок на
додану вартість » Податкового кодексу України від 02.12. 2010р. № 2755-VI
ПДВ складається в двох частин:
Податковий кредит
Податкове зобов’язання
Податковий кредит – це сума на яку платник податку має право
зменшити податкове зобов’язання за звітний період.
Податкове зобов’язання – загальна сума податку, отримана або
нарахована платником у звітному періоді. Це сума податку, яку суб’єкт
ведення господарської діяльності нараховує на вартість, що додається до
товару або послуги.
До бюджету платник перераховує суму ПДВ, яка є різницею між
податковим зобов’язанням та податковим кредитом.
Рис. Платники ПДВ
Ставки податку на додану вартість (пдв) згідно Податкового кодексу
України.
з 1 січня 2011 року до 31 грудня 2014 ставка ПДВ складає 20 відсотків
з 1 січня 2015 року вона складатиме 17 відсотків.
0 ставка застосовується до операцій, що перелічені в ст. 195
«Операції, що підлягають оподаткуванню за ставкою 0 відсотків» ПКУ
Податковий кредит по ПДВ 2014. Документальне підтвердження
110
Перелік документів, що засвідчують право платника податку на
додану вартість на податковий кредит, в порівнянні з Законом про ПДВ
майже не змінився. Особливу увагу треба звернути на підтвердження
податкового кредиту документами, що відрізняються від податкової
накладної, оскільки в касових чеках сума можливого податкового кредиту
може бути заниженою.
Перелік документів що дають право на податковий кредит стосовно
податку на додану вартість.
Податкова накладна(п. 198.6 ПКУ)
Митна декларація (п.198.6)
Жалоба на постачальника (з доданою до неї копій товарних чеків та
інших розрахункових документів, що засвідчують сплату податку у зв’язку
з купівлею товарів або послуг) надана разом декларацією за звітний період.
(п. 201.10 ПКУ). Для цього має існувати хоча б одна з наступних підстав:
3.1.постачальник відмовляється видати вам податкову накладну по
ПДВ
3.2.постачальниу видав податкову накладну по ПДВ, але порушив
порядок іі заповнення
4. Білети, рахунки(п.п «а» п.201.11 ПКУ)
4.1. транспортний білет
4.2. рахунок за готель
4.3.рахунок, що виставляється платнику податку за послуги
зв’язку
4.4. рахунок, що виставляється платнику податку за інші
послуги, вартість яких визначається за показниками приборів обліку.
5. Касовий чек (п.п «б» п. 201.11 ПКУ)
Місце поставки товарів або послуг в ПДВ.
Згідно за статтею 185 « Визначення об’єкту оподаткування» пункту
185.1. Податкового кодексу України до об’єкту оподаткування попадають
лише ті поставки товарів або послуг, місце поставки яких розташоване на
митній території України. Правила, згідно яких необхідно визначити місце
поставки в кожному конкретному випадку наведені в п. 186.1 ПКУ. Загалом
і в цілому, в залежності від того, як ми визначимо таке місце поставки, в
кожному конкретному випадку, робиться висновок про наявність або
відсутність об’єкта оподаткування податку на додану вартість.
Обчислюємо податок на додану вартість.
Для обчислення будемо використовувати одиницю товару вартістю
120грн (в тому числі ПДВ) . Це кінцева вартість
Якщо необхідно визнати скільки складає ПДВ в товарі вартістю
120грн.
Для цього необхідно вартість товару поділити на 6 і ви отримаєте
суму ПДВ, що включена до вартості товару:
120/6=20грн.
Отже в товарі, який коштує 120грн,податок на додану вартість складає
20грн.
111
Якщо необхідно встановити вартість товару без ПДВ
Для цього необхідно вартість товару розділити на 6 та помножити на
5. Таким чином ви дізнаєтесь скільки коштував товар до того як до нього
було добавлено ПДВ
(120/6)*5=100грн.
Отже вартість товару до того як було добавлено ПДВ складала
100грн.
у даному випадку у чеку ви побачите наступну розбивку вартості:
Вартість без ПДВ=100грн
ПДВ =20грн
Вартість з ПДВ=120грн
Якщо необхідно додати ПДВ для того, щоб визначити кінцеву
вартість товару разом з податку на додану вартість.
Для цього вартість товару без ПДВ треба помножити на 1.2. таким
чином ви отримаєте вартість товару, після того, як до нього було добавлено
ПДВ 20%
100*1.2=120 грн.
Отже вартість товару з урахуванням ПДВ складатиме 120грн.
Розраховуємо податок на додану вартість для юридичних осіб, що
являються платниками ПДВ.
Для юридичних осіб ПДВ = податкове зобов’язання – податковий
кредит.
Приклад
Якщо підприємство за звітний період купило товарів, продукції або
послуг на суму 100 тис. грн. з ПДВ, то в ці витрати входять наступні
(100 тис /6)*5=83 тис 333.33 грн.(вартість без ПДВ)
100 тис-83 333.33грн=16 666.67грн.
Таким чином у підприємства утворився податковий кредит у розмірі
16 666.67грн
Якщо підприємство за звітний період реалізувало товарів, послуг,
продукції, на суму 120 тис. грн. з ПДВ
(120 000/6)*5=100 000грн без ПДВ.
120 000грн-100 000грн=20 000(ПДВ)
Отже у підприємства сформувалось податкове зобов’язання на суму
20 000грн.Сума ПДВ, яку необхідно сплатити підприємству за звітний
період складає
П.З 20 000грн - П.К. 16 666.67= 3 333.33грн.
Тобто замість 20 000грн підприємству необхідно сплатити 3 333.3 грн.
112
Рис. Основні складові об’єкта оподаткування ПДВ
113
Таблиця - Перелік операцій за ставкою 0: оподаткування
Рис. Умови і фактори, що впливають на формування і відшкодування
ПДВ
114
Таблиця – Порівняльна характеристика ПДВ та акцизного податку
115
Рис. Структурно-логічна схема акцизного податку
116
Рис. Структурно-логічна схема мита
117
Таблиця – Вплив податків на фінансово-господарську діяльність
підприємства
5.2.6 Амортизація основних фондів у податковому обліку
У бухгалтерському обліку під терміном "амортизація" розуміється
систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів
протягом строку їх корисного використання.
У процесі використання об’єктів основних засобів економічні вигоди,
втілені в них, споживаються підприємством, внаслідок чого зменшується
залишкова вартість основних засобів, що відображається шляхом
нарахування амортизації. Відповідно до ст. 14.1.138 Податкового кодексу
України: основні засоби – матеріальні активи, крім
вартості землі, незавершених капітальних інвестицій,автомобільних
доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів,
матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 гривень,
невиробничих основних засобів і нематеріальних активів.
За яких умов матеріальні активи відносяться до складу ОЗ?
118
призначаються
платником
податку
для
використання у господарській діяльності платника податку;
- вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у
зв'язку з фізичним або моральним зносом;
- очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з
дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або
операційний цикл, якщо він довший за рік).
Що підлягає амортизації?
Відповідно до ст. 144.1. ПКУ амортизації підлягають:
витрати на придбання основних засобів, нематеріальних активів
та
довгострокових
біологічних
активів для використання
в
господарській
діяльності (
відповідно
до
ст. 14.1.36.
ПКУ
господарська
діяльність
діяльність
особи,
що
пов'язана з виробництвом (виготовленням)
та/або
реалізацією
товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання
доходу
і
проводиться
такою
особою
самостійно
та/або
через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу
особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії,
доручення та агентськими договорами;);
витрати на самостійне виготовлення (створення) основних
засобів,
нематеріальних
активів,
вирощування
довгострокових
біологічних активів для використання в господарській діяльності, в
тому числі витрати на оплату заробітної плати працівникам, які
були зайняті на виготовленні (створенні) основних засобів та
нематеріальних активів; витрати на проведення ремонту, реконструкції,
модернізації
та
інших видів поліпшення основних засобів, що перевищують 10
відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що
підлягають амортизації, на початок звітного року;
витрати
на капітальне поліпшення землі, не пов'язане з будівництвом, а саме
іригацію, осушення та інше подібне капітальне поліпшення землі;
капітальні інвестиції, отримані платником податку з бюджету,
у вигляді цільового фінансування на придбання (створення) об'єкта
інвестування (основного засобу, нематеріального активу) за умови
визнання доходів пропорційно сумі нарахованої амортизації по
такому об'єкту відповідно до положень підпункту 137.2.1 пункту 137.2
статті 137 цього Кодексу;
сума переоцінки вартості основних засобів, проведеної
відповідно до статті 146 цього Кодексу;
вартість безоплатно отриманих об'єктів енергопостачання, газоі
теплозабезпечення,
водопостачання,
каналізаційних
мереж,
побудованих споживачами на вимогу спеціалізованих експлуатуючих
підприємств згідно з технічними умовами на приєднання до вказаних
мереж або об'єктів;
119
вартість основних засобів, безоплатно отриманих або
виготовлених чи споруджених за рахунок коштів бюджету або
кредитів, залучених Кабінетом Міністрів України чи під гарантії
Кабінету Міністрів України, у разі виконання зобов'язань загарантією К
абінетом Міністрів України;
вартість безоплатно отриманих для експлуатації підприємствами
залізничного транспорту загального користування основних засобів
транспортної інфраструктури, що перебували на балансі інших
підприємств;
вартість основних засобів, визначена на рівні звичайної
ціни, отриманих в концесію відповідно до Закону України "Про
особливості
передачі
в
оренду
чи
концесію
об'єктів
централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення,
що
перебувають у комунальній власності".
Не підлягають амортизації та повністю відносяться до складу
витрат за звітний період витрати платника податку на (ст. 144.2.ПКУ):
утримання основних засобів, що знаходяться на консервації;
ліквідацію основних засобів;
придбання (виготовлення) сценічно-постановочних предметів
вартістю до 5 тисяч гривень театрально видовищними підприємствами платниками податку;
витрати на виробництво національного фільму та придбання
майнових прав інтелектуальної власності на національний фільм.
Не підлягають амортизації та проводяться за рахунок
відповідних джерел фінансування (ст. 144.3 ПКУ):
витрати бюджетів на будівництво та утримання споруд
благоустрою та житлових будинків, придбання і збереження
бібліотечних і архівних фондів;
витрати бюджетів на будівництво та утримання автомобільних
доріг загального користування;
витрати на придбання та збереження Національного архівного
фонду України, а також бібліотечного фонду, що формується та
утримується за рахунок бюджетів;
вартість гудвілу;
витрати на придбання/самостійне виготовлення та ремонт, а
також на реконструкцію,
модернізацію або інші поліпшення
невиробничих основних засобів.
Відповідно до ст. 145.1.ПКУ основні засоби та інші необоротні
активи поділяються на такі групи:
група 1 - земельні ділянки (мінімально допустимі строки корисного
використання не встановлені);
група 2 - капітальні витрати на поліпшення земель, не пов’язані з
будівництвом (мінімально допустимі строки корисного використання - 15
років);
120
група 3 – будівлі (мінімально допустимі строки корисного
використання - 20 років), споруди (мінімально допустимі строки корисного
використання - 15 років), передавальні пристрої (мінімально допустимі
строки корисного використання - 10 років);
група 4 - машини та обладнання (мінімально допустимі строки
корисного використання - 5 років). З них: електронно-обчислювальні
машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов’язані
з ними засоби зчитування або друку інформації, пов’язані з ними
комп’ютерні програми (крім програм, витрати на придбання яких
визнаються роялті, та/або програм, які визнаються нематеріальним
активом), інші інформаційні системи, комутатори, маршрутизатори, модулі,
модеми, джерела безперебійного живлення та засоби їх підключення до
телекомунікаційних мереж, телефони (в тому числі стільникові), мікрофони
і рації, вартість яких перевищує 2500 гривень (мінімально допустимі строки
корисного використання - 2 роки);
група 5 - транспортні засоби (мінімально допустимі строки корисного
використання - 5 років);
група 6 - інструменти, прилади, інвентар (меблі) (мінімально
допустимі строки корисного використання - 4 роки);
група 7 – тварини (мінімально допустимі строки корисного
використання - 6 років);
група 8 - багаторічні насадження (мінімально допустимі строки
корисного використання - 10 років);
група 9 - інші основні засоби (мінімально допустимі строки корисного
використання – 12 років);
група 10 - бібліотечні фонди (мінімально допустимі строки корисного
використання не встановлені);
група 11 - малоцінні необоротні матеріальні активи (мінімально
допустимі строки корисного використання не встановлені); група 12 тимчасові (нетитульні) споруди (мінімально допустимі строки корисного
використання - 5 років);
група 13 - природні ресурси (мінімально допустимі строки корисного
використання не встановлені);
група 14 - інвентарна тара (мінімально допустимі строки корисного
використання – 6 років);
група 15 - предмети прокату (мінімально допустимі строки корисного
використання – 5 років);
група 16 - довгострокові біологічні активи 7 (мінімально допустимі
строки корисного використання – 7 років).
Відповідно до ст. 146.2. ПКУ амортизація об'єкта основних засобів
нараховується протягом строку корисного використання (експлуатації)
об'єкта, установленого платником податку, але не менше мінімально
допустимого строку, встановленого пунктом 145.1 статті 145 Кодексу,
помісячно, починаючи з місяця, що наступає за місяцем введення об'єкта
основних засобів в експлуатацію і зупиняється на період його
121
реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання, консервації та інших
видів поліпшення та консервації.
Згідно
ст.
145.1.2.
ПКУ
нарахування
амортизації
здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації)
об'єкта, який встановлюється наказом по підприємству при визнанні цього
об'єкта активом (при зарахуванні на баланс), але не менше ніж визначено в
пункті 145.1.
Слід зауважити, що згідно з пп. 6 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні
положення» для визначення переліку об’єктів основних засобів, інших
необоротних та нематеріальних активів за групами відповідно до п.145.1
ст.145 ПКУ з метою нарахування амортизації з дати набрання чинності
розділом III «Податок на прибуток підприємств» ПКУ застосовуються дані
інвентаризації, проведеної за станом на 1 квітня 2011 року.
Згідно ст. 146.15. ПКУ нарахування амортизації окремого
об'єкта припиняється,
починаючи
з
місяця,
наступного
за
місяцем виведення з експлуатації такого об'єкта основних засобів або
передачі його до складу невиробничих необоротних матеріальних активів за
рішенням платника податку або суду.
призупиняється на період його виводу з експлуатації(для
реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання, консервації та інших
причин) на підставі документів, які свідчать про виведення таких основних
засобів з експлуатації)
Амортизація основних засобів провадиться до досягнення залишкової
вартості об'єктом його ліквідаційної вартості.
У разі тимчасового припинення господарської діяльності платник
податку на прибуток повинен вивести з експлуатації основні засоби та
зупинити нарахування амортизації на них.
Якщо основні засоби не використовуються в господарській діяльності
платника податку, то згідно з п. 144.3 ст. 144 ПКУ вони є невиробничими
основними засобами (необоротні матеріальні активи), витрати на
придбання/самостійне виготовлення та ремонт, а також реконструкцію,
модернізацію або інше поліпшення, яких не підлягають амортизації.
Ліквідаційна вартість визначається платником податку самостійно.
Ліквідаційна вартість – це сума коштів або вартість інших активів, яку
підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних
активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації),
за вирахуванням витрат, пов’язаних з продажем (ліквідацією).
Як визначається строк корисного використання з метою
амортизації?
Визначається підприємством самостійно та зазначається в наказі по
підприємству та застосовуються дані інвентаризації, проведеної станом на 1
квітня 2011 року.
Згідно ст. 145.1.3. ПКУ при визначенні строку корисного
використання (експлуатації) слід ураховувати:
122
очікуване використання об'єкта підприємством з урахуванням його
потужності або продуктивності;
фізичний та моральний знос, що передбачається;
правові або інші обмеження щодо строків використання об'єкта та
інші фактори.
Згідно ст. 145.1.4. ПКУ строк корисного використання (експлуатації)
об'єкта основних засобів переглядається в разі зміни очікуваних
економічних вигод від його використання, але він не може бути меншим,
ніж визначено в пункті 145.1 цієї статті.
Амортизація об'єкта основних засобів нараховується, виходячи з
нового строку корисного використання, починаючи з місяця, наступного за
місяцем зміни строку корисного використання (крім виробничого методу
нарахування амортизації).
Нарахування амортизації в цілях оподаткування здійснюється
протягом строку корисного використання (експлуатації) об’єкта, який
встановлюється наказом по підприємству, та може бути більший але не
менший, ніж визначено в пункті 145.1 Податкового кодексу України.
До
малоцінних
необоротних матеріальних
активів належать
необоротні матеріальні активи, вартість яких не перевищує 2500 гривень.
Амортизація малоцінних необоротних матеріальних активів може
нараховуватися за рішенням платника податків у першому місяці
використання об’єкта в розмірі 50 відсотків його вартості, яка
амортизується, та решта 50 відсотків вартості, яка амортизується, у місяці їх
вилучення з активів (списання з балансу) внаслідок невідповідності
критеріям визнання активом або в першому місяці використання об’єкта в
розмірі 100 відсотків його вартості.
Відповідно до ст. 145.1.6 ПКУ "... амортизація малоцінних
необоротних матеріальних активів і бібліотечних фондів може
нараховуватися за рішенням платника податків у першому місяці
використання об'єкта в розмірі 50 відсотків його вартості, яка
амортизується, та решта 50 відсотків вартості, яка амортизується, у місяці їх
вилучення з активів (списання з балансу) внаслідок невідповідності
критеріям визнання активом або в першому місяці використання об'єкта в
розмірі 100 відсотків його вартості."
Амортизація основних засобів нараховується із застосуванням
таких методів:
1) прямолінійного,
за
яким
річна
сума
амортизації
визначається
діленням вартості, яка амортизується, на строк
корисного використання об'єкта основних засобів;
2) зменшення залишкової вартості, за яким річна сума
амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок
звітного
року
або
первісної
вартості
на
дату
початку
нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма
амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та
результатом кореня ступеня кількості років корисного використання
123
об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його
первісну вартість;
3) прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна
сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості
об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку
нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється
відповідно до строку корисного використання об'єкта і подвоюється.
Метод прискореного
зменшення
залишкової
вартості
застосовується лише при нарахуванні амортизації до об'єктів основних
засобів, що входять до груп 4 (машини та обладнання) та 5 (транспортні
засоби);
4) кумулятивного, за яким річна сума амортизації визначається
як добуток вартості,
яка
амортизується,
та
кумулятивного
коефіцієнта.
Кумулятивний
коефіцієнт розраховується діленням
кількості років, що залишаються до кінця строку корисного
використання об'єкта основних засобів, на суму числа років його
корисного використання;
5) виробничого, за яким місячна сума амортизації визначається
як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг)та
виробничої ставки
амортизації.
Виробнича
ставка
амортизації
обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг
продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з
використанням об'єкта основних засобів.
Слід зауважити, що амортизація об'єктів груп 9, 12,14,
15 нараховується за прямолінійним або виробничим методами, а на
основні засоби груп 1 та 13 амортизація не нараховується.
Відповідно до ст. 145.1.9. ПКУ нарахування амортизації в цілях
оподаткування здійснюється підприємством за методом, визначеним
наказом про облікову політику з метою складання фінансової звітності, та
може переглядатися в разі зміни очікуваного способу отримання
економічних вигод від його використання.
За кожним об'єктом, що входить до складу окремої групи основних
засобів, у тому числі вартість ремонту та поліпшення об'єктів основних
засобів, отриманих безоплатно або наданих в оперативний лізинг (оренду),
як окремий об'єкт амортизації. (п. 146.1.)
Згідно ст. 14.1.19. ПКУ вартість основних засобів, інших необоротних
та нематеріальнихактивів,яка амортизується, - первісна або переоцінена
вартість основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів за
вирахуванням їх ліквідаційної вартості та відповідно до ст. 14.1.20. ПКУ
вартість малоцінних необоротних матеріальних активів, яка амортизується,
- первісна або переоцінена вартість малоцінних необоротних матеріальних
активів.
Тестові питання
124
1 До прямих податків відносяться:
а) рентні збори;
б) плату за землю;
в) комунальний податок;
г) ринковий збір;
д) всі відповіді невірні.
2 До прямих податків відносять:
а) податок на додану вартість;
б) готельний збір;
в) податок на прибуток;
г) мито;
д) всі відповіді вірні.
3 До непрямих податків відносять:
а) акцизний збір;
б) податок на нерухоме майно;
в) державне мито;
г) податок з реклами;
д) всі відповіді невірні.
4 Місцеві податки включають:
а) готельний збір;
б) комунальний податок;
в) ринковий збір;
г) податок на додану вартість;
д) всі відповіді вірні.
5 Недоліки, що притаманні системі оподаткування в Україні, - це:
а) нестабільність податкової системи;
б) складність розрахунків окремих податків та відрахувань;
в) недостатнє виявлення регулювальної функції основних податків;
г) громіздкість системи оподаткування;
д) всі відповіді вірні.
6 До об’єктивних факторів, що обумовлюють наявність недоліків у
системі оподаткування, належать:
а) брак альтернативних варіантів розробки законодавчих і
нормативних документів з оподаткування;
б) неузгодженість документів з питань оподаткування;
в) дефіцит державних фінансових ресурсів;
г) залучення до розробки законодавчих і нормативних документів з
оподаткування недостатньо професійно підготовлених фахівців;
д) всі відповіді вірні.
125
7 До суб’єктивних факторів, що обумовлюють наявність недоліків у
системі оподаткування, належать:
а) недостатній досвід оподаткування підприємств за умов
формування ринкової економіки;
б) затримка розробки та прийняття окремих законодавчих і
нормативних документів з оподаткування;
в) недостатня кількість професійно підготовлених фахівців, яких
можна було б залучити до розробки законодавчих і нормативних
актів з оподаткування;
г) дефіцит державних фінансових ресурсів;
д) всі відповіді невірні.
8 Фіскальна функція податків реалізується через:
а) вплив податків на показники діяльності суб’єктів
господарювання;
б) розподіл частини валового національного продукту;
в) податкові пільги;
г) штрафні санкції за порушення податного законодавства;
д) всі відповіді невірні.
9 Об’єктом оподаткування прибутку підприємства є прибуток, котрий
визначається шляхом:
а) зменшення суми загального валового доходу звітного періоду на
суму валових витрат;
б) зменшення суми скоригованого валового доходу звітного
періоду на суму валових витрат та суму амортизаційних
відрахувань;
в) збільшення суми валових витрат звітного періоду на суму
амортизаційних відрахувань;
г) зменшення суми податкового зобов’язання на суму податкового
кредиту та суму амортизаційних відрахувань;
д) всі відповіді невірні.
10 Валовий доход підприємства включає:
а) суму податку на додану вартість;
б) дивіденди, отримані платником від інших платників податку;
в) доходи від здійснення операцій лізингу;
г) доходи від спільної діяльності на території України без
створення юридичної особи;
д) всі відповіді невірні.
11 Не включається в состав валового доходу підприємства:
а) сума штрафів та/або неустойки чи пені, фактично одержані за
126
рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних
органів, суду;
б) доход від торгівлі валютними цінностями, борговими
зобов’язаннями та вимогами;
в) доход від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних
сертифікатів;
г) сума коштів або вартість майна, отримані платником податку як
компенсація (відшкодування) за примусове відчуження іншого
майна платника податку;
д) всі відповіді невірні.
12 До валових витрат включають:
а) суму сплати податку на прибуток підприємств;
б) суму витрат, не врахованих у минулих податкових періодах у
зв’язку з допущенням помилок та виявлених у звітному
податковому періоді у розрахунку податкового зобов’язання;
в) суму сплати вартості торгівельних патентів;
г) суму сплати штрафів та/або неустойки чи пені за рішенням
сторін договору або за рішенням відповідних державних органів,
суду;
д) всі відповіді невірні.
13 До валових витрат не включають:
а) витрати на виплату дивідендів;
б) суму коштів, внесених до страхових резервів згідно з чинним
законодавством;
в) витрати на придбання електричної енергії (включаючи
реактивну)
з
урахуванням
обмежень,
встановлених
законодавством;
г) суму коштів, нарахованих у звітному періоді в зв’язку з
організацією виробництва;
д) всі відповіді невірні.
14 Якщо об’єкт оподаткування платника з числа резидентів за
результатами податкового року має від’ємне значення об’єкту
оподаткування (з урахуванням амортизаційних відрахувань), сума цього
від’ємного значення:
а) не підлягає включенню до складу валових витрат підприємства;
б) підлягає включенню до складу валових витрат першого
календарного кварталу наступного податкового року;
в) підлягає покриттю з державного бюджету;
г) підлягає включенню до складу валових витрат останнього
календарного кварталу наступного податкового року;
127
д) всі відповіді невірні.
15 Якщо податкова декларація має від’ємне значення об’єкту
оподаткування з причин наявності такого від’ємного значення, податковий
орган:
а) може відмовити у прийнятті такої податкової декларації;
б) не може відмовити у прийнятті такої податкової декларації;
в) вище зазначені дії не передбачені Законом України “Про
оподаткування прибутку підприємств”;
г) всі відповіді невірні.
16 Ставка податку на прибуток підприємств дорівнює:
а) 13% оподаткованого прибутку;
б) 20% оподаткованого прибутку;
в) 18% оподаткованого прибутку;
г) 30% оподаткованого прибутку;
д) всі відповіді невірні.
17 Амортизації не підлягають витрати на:
а) придбання основних фондів та нематеріальних активів для
власного виробничого використання;
б) самостійне виготовлення основних фондів для власних
виробничих потреб;
в) придбання, ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші
поліпшення невиробничих фондів;
г) проведення усіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та
інших видів поліпшення основних фондів;
д) всі відповіді невірні.
18 Не підлягають амортизації та повністю відносяться до складу
валових витрат звітного періоду витрати платника на:
а) утримання основних фондів, що знаходяться на консервації;
б) капітальні поліпшення землі, не пов’язані з будівництвом;
в) придбання племінної худоби;
г)
вирощування
багаторічних
насаджень
до
початку
плодоношення;
д) всі відповіді вірні.
19 Індексація балансової вартості груп основних фондів та
нематеріальних активів здійснюється, якщо значення коефіцієнта індексації:
а) не перевищує 0;
б) не перевищує 1;
в) не менш ніж 0;
г) перевищує 1;
128
д) всі відповіді невірні.
20 Порядок бухгалтерського обліку балансової вартості груп
основних фондів встановлюється:
а) Державною Податковою Адміністрацією;
б) Кабінетом Міністрів України;
в) Міністерством Фінансів України;
г) Верховною Радою України;
д) всі відповіді невірні.
21 Амортизація окремого об’єкту основних фондів групи 1
здійснюється по досягненню балансової вартості такого об’єкту:
а) десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
б) ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
в) нульового значення;
г) від’ємного значення;
д) всі відповіді невірні.
22 До валових витрат згідно з Законом України “Про оподаткування
прибутку підприємств” відносять:
а) вартість придбаних лотерей;
б) вартість торгівельного патенту;
в) витрати на виплату дивідендів;
г) витрати на організацію виробництва;
д) всі відповіді невірні.
23 До невиробничих фондів згідно з Законом України “Про
оподаткування прибутку підприємств” відносять:
а) капітальні активи, які не використовуються у господарській
діяльності підприємства;
б) устаткування, що застосовується підприємством у виробництві
продукції;
в) інші основні засоби, які беруть участь у процесі виробництва
продукції;
г) основні засоби, вартість яких переноситься на виготовлений
продукт поступово, частинами;
д) всі відповіді вірні.
24 На розмір ставки податку із власників транспортних засобів
впливають:
а) пробіг автомобіля;
б) вантажопідйомність автомобіля;
в) час випуску (виробництва) автомобіля;
г) об’єм циліндрів двигуна;
129
д) всі відповіді вірні.
25 Визначте вірне твердження – комунальний податок нараховується
виходячи із:
а) неоподатковуваного мінімуму;
б) середньооблікової кількості працюючих на підприємстві;
в) кількості місяців у звітному періоді;
г) ставки комунального податку;
д) всі відповіді вірні.
26 Ставки податку, розмір яких збільшується зі зростанням обсягів
об’єкта оподаткування – це:
а) регресивні ставки;
б) прогресивні ставки;
в) абсолютні ставки;
г) пропорційні ставки;
д) всі відповіді невірні.
27 Носій податку – це той, що:
а) згідно із законодавством виступає як юридичний платник
податку;
б) виробник або продавець виробу;
в) база оподаткування відповідним податком;
г) споживач товару, в ціні якого міститься непрямий податок;
д) всі відповіді невірні.
28 Платежі, які стягується з платника державними органами за
надання права брати участь або використовувати як матеріальні, так і
нематеріальні об’єкти, - це:
а) податки;
б) збори;
в) мито;
г) податкова ставка;
д) всі відповіді невірні.
29 Податок, який вводиться замість декількох видів діючих прямих і
непрямих податків і розраховується у встановленому розмірі від
відповідних доходів його платників, - це:
а) комунальний податок;
б) податок на дохід;
в) єдиний податок;
г) податок на рекламу;
д) всі відповіді невірні.
30
Об’єктом для визначення відрахувань на державне пенсійне
130
страхування є:
а) валовий прибуток підприємства;
б) фонд споживання;
в) сума нарахованих дивідендів;
г) витрати на оплату праці;
д) всі відповіді невірні.
31 Назвіть фактори, які впливають на розмір ставки податку на землю
в населеному пункті (ставка з одиниці земельної площі):
а) кількість населення в місті;
б) розміщення земельної ділянки в межах міста;
в) площа земельної ділянки;
г) ефективність використання земельної ділянки;
д) всі відповіді вірні.
32 Фіксований сільськогосподарський податок встановлено замість
таких податків і зборів:
а) податок на додану вартість;
б) податок на прибуток;
в) готельний збір;
г) податок із власників транспортних засобів;
д) всі відповіді невірні.
33 Середні ставки податку на землю встановлюються:
а) Верховною Радою України;
б) Кабінетом Міністрів України;
в) Державною Податковою Адміністрацією;
г) Державним казначейством України;
д) всі відповіді невірні.
34 До підакцизних товарів відносяться:
а) ювелірні вироби;
б) трактори;
в) шампанське;
г) земельні ділянки;
д) всі відповіді вірні.
35 Визначте джерела сплати місцевих податків і зборів суб’єктами
господарювання:
а) прибуток підприємства;
б) амортизаційні відрахування;
в) резервні фонди підприємства;
г) собівартість продукції;
д) всі відповіді невірні.
131
Запитання для самоконтролю
1 Дайте визначення системи та принципів оподаткування.
2 Дайте характеристику регулювальної функції податків, особливостей її виявлення і впливу на діяльність суб'єктів господарювання.
3 Охарактеризуйте підсистему оподаткування суб'єктів господарювання.
4 Назвіть недоліки оподаткування підприємств та причини, що їх
обумовлюють.
5 Охарактеризуйте необхідність та значення оподаткування прибутку
підприємств.
6 Дайте визначення валового і скоригованого валового доходу, що
беруться за базу для обчислення оподаткованого прибутку.
7 Дайте характеристику валових витрат підприємства, які враховуються за обчислення оподаткованого прибутку.
8 Дайте характеристику механізму надання пільг за оподаткування
прибутку.
9 Визначте, як здійснюється оподаткування виплати дивідендів у
системі оподаткування прибутку підприємств.
10 Дайте характеристику, податку (плати) за землю.
11 Розкрийте сутність і значення фіксованого сільськогосподарського
податку.
12 Дайте характеристику податку на транспортні засоби, що його
сплачують суб'єкти підприємницької діяльності.
13 Охарактеризуйте економічну сутність непрямих податків та механізм впливу їх на діяльність суб'єктів підприємницької діяльності.
14 Назвіть платників, об'єкт оподаткування, терміни сплати до бюджету податку на додану вартість.
15 Назвіть і охарактеризуйте пільги, які надаються за оподаткування
суб'єктів господарювання щодо податку на додану вартість.
16 Дайте характеристику сутності податкового кредиту, його формування та відшкодування суб'єктам підприємницької діяльності.
17 Дайте характеристику податку «акцизний збір» (платники податку
до бюджету, підакцизні товари, визначення об'єкта оподаткування, строки
сплати до бюджету).
18 Розкрийте механізм впливу сплати податку «акцизний збір»
суб'єктами господарювання на їхню фінансово-господарську діяльність та
фінансовий стан.
19 Дайте характеристику податку «мито» (призначення, об'єкт оподаткування, термін сплати до бюджету суб'єктами господарювання).
132
20 Дайте характеристику місцевих податків і зборів, що їх сплачують
суб'єкти господарювання.
Рекомендована література: [2, с. 109 – 184]; [6, c. 97 – 118]; [5, с. 96
– 127]; [8, с. 65 – 155]; [7, с. 67 – 73].
ТЕМА 6. ОРГАНІЗАЦІЯ І НОРМУВАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ
1. Основи організації оборотних коштів
2. Принципи нормування оборотних коштів
3. Нормування оборотних коштів по сировині, основним матеріалам,
покупним напівфабрикатам
4. Нормування оборотних коштів по допоміжних матеріалах і паливу
5. Нормування оборотних коштів по тарі й запасних частинах
6. Нормування оборотних коштів по МБП
7. Нормування оборотних коштів у незавершеному виробництві й
видатків майбутніх періодів
8. Нормування оборотних коштів по запасах готової продукції
9. Джерела формування оборотних коштів
10. Ефективність використання оборотних коштів
6.1 Основи організації оборотних коштів
Оборотні кошти є однієї зі складових частин майна підприємства.
Стан і ефективність їхнього використання - одне з головних умов успішної
діяльності підприємств. Розвиток ринкових відносин визначає нові умови
їхньої організації. Висока інфляція, неплатежі й інші кризові явища
змушують підприємства змінювати свою політику стосовно оборотних
коштів.
У своєму обороті оборотні фонди послідовно приймають грошову,
продуктивну й товарну форму, що відповідає їхньому розподілу на
виробничі фонду й фонду обігу.
Організація оборотних є одним з основних джерел підвищення
ефективності. Організація оборотних коштів включає: визначення складу
й структури оборотних коштів підприємства; визначення потреби в
оборотних коштах; визначення джерел формування оборотних коштів;
розпорядження й маневрування оборотними коштами; контроль за
використанням оборотних коштів підприємства.
133
Під складом оборотних коштів розуміють сукупність елементів, що
утворять оборотні виробничі фонди й фонди обігу, тобто їхній поділ по
окремих елементах.
Структура оборотних коштів являє собою співвідношення окремих
елементів оборотних виробничих фондів і фондів обігу, тобто показує
частку кожного елемента в загальній сумі оборотних коштів.
Оборотні виробничі фонди включають:
1 предмети праці - сировина, основні й допоміжні матеріали, покупні
напівфабрикати, паливо, пальне, тара;
2 засоби праці - малоцінні й швидкозношувані предмети, інструменти,
інвентар, запасні частини для поточного ремонту, спецодяг;
3 незавершене виробництво;
4 видатки майбутніх періодів.
Фонди обігу: готова продукція на складі; товари відвантажені; кошти
в касі підприємства й на рахунках у банку, дебіторська заборгованість;
кошти в інших розрахунках. Основне призначення - забезпечення ресурсами
процесу обігу.
Класифікація оборотних засобів:
а) за джерелами формування оборотні кошти підрозділяють на:
1
власні;
2
позикові;
3
залучені;
б) по ступеню планування:
1
нормовані;
2
ненормовані;
в) за місцем й роллю в процесі виробництва:
1
оборотні кошти в сфері виробництва;
2
оборотні кошти в сфері обігу.
6.2 Принципи нормування оборотних коштів
Визначення потреби підприємства у власних оборотних коштах
здійснюється в процесі нормування, тобто визначаються нормативи
обігових коштів.
Принципи нормування:
1.
величина нормативу не є величиною постійної й залежить від
обсягу виробництва, умов збуту, асортиментів випускається продукції, що;
2.
власними оборотними коштами повинні покриватися потреби
основного виробництва й допоміжного, інші видатки;
3.
нормування оборотних коштів підприємства здійснюється в
грошовому обігу;
134
4.
в основу визначення потреби покладена система витрат на
виробництво продукції за четвертий квартал попереднього періоду.
Для визначення нормативу приймається в увагу середньодобовий
видаток нормованих елементів у грошовому вираженні.
По виробничих запасах середньодобовий видаток розраховується по
відповідній статті валових витрат на виробництво, у тому числі по НЗП,
виходячи із собівартості товарної продукції, по готовій продукції на основі
виробничої собівартості товарної продукції.
У процесі нормування визначаються приватні й сукупні нормативи.
Механізм визначення приватних нормативів: на початку
розробляється норма запасу по кожному елементі нормованих оборотних
коштів.
Норма - це відносна величина, що відповідає обсягу запасу кожного
елемента, установлюється в днях, означає тривалість періоду, що
забезпечується даним видом матеріальних цінностей.
Виходячи з норми запасу й видатку даного виду товарно-матеріальних
цінностей, визначається сума оборотних коштів, що необхідна для
створення нормованих запасів по кожному виді оборотних коштів приватні нормативи.
Сукупні нормативи визначаються як сума приватних нормативів.
Методи нормування оборотних коштів:
1.
метод прямого рахунку, укладається в тім, що на початку
визначається
величина
авансуємих
оборотних
коштів,
потім
підсумовуванням визначається загальна сума нормативу;
2.
аналітичний метод, застосовується в тому випадку, коли в
попередньому періоді не був передбачений даний елемент;
3.
метод коефіцієнтів, новий норматив визначається на базі
старого шляхом внесення в нього змін з урахуванням умов виробництва,
реалізації й т.д.
6.3 Нормування оборотних коштів по сировині, основним
матеріалам, покупним напівфабрикатам
Норматив обігових коштів по сировині, основним матеріалам і
покупним напівфабрикатам розраховується за формулою (6.1):
Н=Р*Д
Н - норматив;
135
(6.1)
Р - середньодобовий видаток сировини, матеріалів і покупних
напівфабрикатів (визначається шляхом розподілу суми витрат на кількість
днів у кварталі);
Д - норма запасів у днях (визначається по кожному виді або групі
матеріалів, установлюється виходячи із часу, необхідного для створення
транспортного, підготовчого, технологічного, поточного складського й
страхового запасів)
Транспортний запас у днях визначається як різниця між кількістю
днів, пробігів вантажу й кількістю днів руху й оплати документів на цей
вантаж.
Підготовчий запас передбачається зі зв'язку з витратами на
приймання, розвантаження, складування вантажу, визначається на основі
встановлених норм за фактичним даними.
Технологічний запас розраховується тільки по тим видам сировини й
матеріалів, по яких відповідно до технології необхідна попередня
підготовка виробництва.
Поточний складський запас необхідний для забезпечення
безперебійного процесу виробництва; величина залежить від частоти й
рівномірності поставок; основою служить середня тривалість інтервалу між
поставками, при цьому, якщо поставка матеріалів походить від декількох
постачальників, норма приймається в розмірі 50 % інтервалу, якщо від
одного постачальника - 100 %.
Страховий запас створюється як резерв, що гарантує безперебійний
процес виробництва у випадку порушення договірних умов поставок,
величина запасів приймається в розмірі 50 % поточного складського запасу.
6.4 Нормування оборотних коштів по допоміжних матеріалах і
паливу
Норматив обігових коштів на допоміжні матеріали встановлюється по
двох групах:
1 група - матеріали, що витрачаються регулярно й у великій кількості,
норматив розраховується також як і по сировині й матеріалам;
2 група - матеріали, використовувані рідко й у незначних обсягах,
розраховуються аналітичним методом.
Загальний норматив являє собою суму нормативів першої й другої
групи.
Норматив обігових коштів на паливо розраховується також як і на
сировину й матеріали. Не розраховується норматив на газоподібне паливо й
електроенергію. При визначенні видатку палива враховуються потреби в
паливі для виробничих і невиробничих потреб.
136
Для виробничих потреб потреба визначається виходячи з виробничої
програми й норм видатку на одиницю продукції в цілому (по цехах). На
невиробничі потреби виходячи з обсягу виконаних робіт.
6.5 Нормування оборотних коштів по тарі й запасних частинах
Норматив обігових коштів по тарі визначається залежно від способу її
виготовлення й зберігання. На підприємствах, які використають покупну
тару, норма визначається також як і по сировині й матеріалам.
По тарі власного виробництва (норма запасів, що включається в
оптову ціну), у днях визначається часом знаходження цієї тари на складі,
тобто від моменту її виготовлення до впакування в неї продукції. Якщо тара
не включається в оптову ціну, то норматив не встановлюється.
По поворотній тарі норма залежить від середньої тривалості одного
обороту тари, тобто період часу від моменту оплати рахунку за тару разом із
сировиною до оплати рахунку за повернення тари.
Норматив обігових коштів по запасних частинах установлюється по
кожному виді запасних частин окремо, виходячи зі строків поставки й часу
використання для ремонту.
6.6 Нормування оборотних коштів по МБП
Норматив по МБП розраховується роздільно по:
1 інструментам і пристосуванню - норматив розраховується методом
прямого рахунку, виходячи з належного набору малоцінного й
швидкозношуваного інструмента і його вартості;
2 малоцінному інвентарю - норматив установлюється окремо по:
- конторському, побутовому інвентарю, виходячи з кількості місць і
вартості набору на одне місце;
- виробничому інвентарю, виходячи з вартості й необхідності
комплекту цього інвентарю;
3 спецодягу й взуттю - норматив розраховується на основі чисельності
працівників, яким вони покладаються, і вартості одного комплекту;
норматив по цій групі оборотних коштів на складі визначається множенням
одноденного видатку на норму запасу в днях, що включає транспортні,
поточні й страховий запаси.
4 Спеціальному інструменту й пристосуванням - виходячи з
належного набору, вартості й терміну служби.
6.7 Нормування оборотних коштів у незавершеному виробництві
й видатків майбутніх періодів
137
Норматив обігових коштів у НЗП повинен забезпечити ритмічний
процес виробництва й рівномірне надходження товарів на склад. Норматив
виражає вартість початих, але незакінчених виробництвом виробів, які
перебувають на різних стадіях виробничого циклу. У результаті нормування
повинна бути розрахована величина мінімального заділу для ритмічного
виробництва. Нормування оборотних коштів провадиться по групах або
виробам для кожного підрозділу окремо.
Норматив визначається по формулі (6.2):
Н=Р*Т*ДО
(6.2)
Р – одноденні витрати на виробництво продукції;
Т – тривалість виробничого циклу;
К – коефіцієнт наростання витрат.
Р визначається шляхом розподілу витрат на випуск товарної продукції
відповідного кварталу на 90.
Т*ДО – норма запасів у днях по статті «Незавершене виробництво».
Т відображає час перебування продукції в НЗП від першої
технологічної операції до повного виготовлення продукції й передачі на
склад.
До відображає характер наростання витрат у НЗП по днях
виробничого циклу.
Всі витрати в процесі виробництва підрозділяються на:
1.
одноразові;
2.
наростаючі.
До одноразових витрат відносять витрати, здійснювані на початку
виробничого
циклу
(витрати
сировини,
матеріалів,
покупних
напівфабрикатів).
Всі інші - наростаючі (оплата праці, амортизація основних фондів,
електроенергія й т.д.)
Коефіцієнт наростання витрат визначається відношенням середньої
вартості виробів у НЗП до загальної суми витрат на виробництво. Для
рівномірного наростання витрат коефіцієнт наростання визначається по
формулі (6.3):
К
А  0,5Б
А Б
А – витрати, які здійснюються одноразово на початку виробничого
циклу.
138
Б – інші витрати, що входять у собівартість продукції.
Економічний зміст: основна частка витрат надходить у виробництво
на самому початку виробничого циклу, тобто одноразово. Інші витрати є
наростаючими й розподіляються протягом виробничого циклу рівномірно.
Характерна для серійного виробництва.
При нерівномірному наростанні витрат коефіцієнт визначається по
формулі (6.4):
К
Сс * Т  С2 * Т 2  С3 * Т 3  ...  0,5 * С р * Т
С *Т
(6.4)
Со – одноразові витрати першого дня виробничого циклу.
С2, С3 … - витрати по днях виробничого циклу.
СР – витрати, здійснені рівномірно протягом виробничого циклу.
Т2, Т3 … - час від моменту разових операцій до закінчення виробничого
циклу.
С – виробнича собівартість виробу.
Т – тривалість виробничого циклу.
Норматив по статті «Видатки майбутніх періодів» розраховується по
формулі (6.5):
Н=Ро+Рп+Рс
(6.5)
Ро – сума видатків майбутніх періодів на початку періоду.
Рп – планові видатки по кошторисі витрат.
Рс – видатки, що включаються в собівартість продукції планованого
періоду.
6.8 Нормування оборотних коштів по запасах готової продукції
Норматив обігових коштів по запасах готової продукції.
Даний елемент є єдино нормованим з фонду обігу. Характеризує
перехід основних коштів зі сфери виробництва в сферу обігу. Норматив
визначається по формулі (6.6):
Н=Р*Д
Р – одноденний випуск
собівартості.
Д – норма запасу в днях.
товарної
139
продукції
(6.6)
по
виробничій
Ця норма визначається окремо по готовій продукції на складі й по
товарах відвантаженим, розрахункові документи по яких перебувають у
стадії оформлення.
Норма по готовій продукції на складі визначається часом
комплектування й нагромадження продукції, її зберігання до відвантаження.
Норма по товарах відвантаженим установлюється залежно від
установлених строків оформлення документів.
6.9 Джерела формування оборотних коштів
Оборотні кошти на підприємстві покликані:
- задовольнити потреба виробництва в грошових і матеріальних
ресурсах;
- забезпечити своєчасність і повноту розрахунків;
- підвищити ефективність використання оборотних коштів.
Джерела:
- власні;
- позикові;
- притягнуті.
Як джерело оборотних коштів можуть використатися джерела, які
прирівняні до власних коштів, тобто стійкі пасиви:
а) мінімальна перехідна з місяця на місяць заборгованість по
заробітній платі;
б) мінімальна перехідна з місяця на місяць заборгованість перед
бюджетом і позабюджетними фондами;
в) резерви на покриття майбутніх видатків;
г) кошти покупців по заставах на поворотну тару;
д) кошти, отримані як передоплата від кредиторів.
6.10 Ефективність використання оборотних коштів
Ефективність використання оборотних коштів характеризується
системою показників:
1.
Оборотність оборотних коштів - тривалість одного повного
кругообігу коштів з моменту перетворення оборотних коштів у грошовій
формі у виробничі запаси й до виходу готової продукції. Оборотність
неоднакова, залежить від галузей економіки, організації виробництва й
збуту й т.д.
2.
Тривалість одного обороту оборотних коштів у днях (6.7):
140
О С/
Т
Д
(6.7)
С – залишки оборотних коштів (середні).
Т – обсяг товарної продукції.
Д – число днів у розглянутому періоді.
3.
Кількість оборотів, розраховується по формулі:
Ко 
Т
С
(6.7)
Чим вище коефіцієнт оборотності (кількість оборотів), тим краще
використаються оборотні кошти.
4.
коефіцієнт завантаження коштів (5.8):
К
С
Т
(6.8)
Показники оборотності оборотних коштів можуть розраховуватися по
всіх оборотних коштах і по окремих елементах.
Зміна оборотності коштів визначається шляхом співвідношення
фактичних показників з показниками попереднього періоду. У результаті
порівняння встановлюється прискорення або вповільнення оборотності
оборотних коштів.
При прискоренні - з обороту вивільняються матеріальні ресурси й
джерела їхнього утворення, що є позитивним фактом у діяльності
підприємства.
При вповільненні - в оборот утягуються додаткові кошти; виправдане
при розширеному відтворенні.
Вивільнення оборотних коштів внаслідок прискорення оборотності
може бути:
а) абсолютним;
б) відносним.
Абсолютне вивільнення - якщо фактичні залишки оборотних коштів
менше нормативу або залишків попереднього періоду. Умова збільшення
обсягів реалізованої продукції.
Відносне вивільнення - прискорення оборотності відбувається
одночасно з ростом виробничої програми підприємства, при цьому темп
росту обсягів виробництва випереджає темп росту залишків оборотних
коштів.
141
Ефективність використання оборотних коштів залежить від зовнішніх
і внутрішніх факторів.
Зовнішні:
- економічна ситуація в країні (криза неплатежів, висока кредиторська
й дебіторська заборгованість);
- можливість цільового державного фінансування;
- податкова політика;
- банківська політика (умови одержання кредиту, ставки).
Внутрішні:
- якість продукції, що випускається, конкурентоспроможність;
- ціна продукції, що випускається;
- організація виробництва й обігу;
- грошовий обіг, прийнятий на підприємстві;
- кредитна політика підприємства (механізм надання товарного
кредиту).
Тестові завдання
1 Виробничі оборотні фонди – це:
а) сировина, основні та допоміжні матеріали;
б) відвантажені, але не оплачені товари;
в) залишки коштів на поточному рахунку в банку;
г) всі відповіді вірні;
д) всі відповіді невірні.
2 Фонди обігу – це:
а) напівфабрикати, основні та допоміжні матеріали;
б) відвантажені, але не оплачені товари;
в) паливо, тара;
г) МШП і запасні частини;
д) всі відповіді невірні.
3 Норматив оборотних коштів на виробничі запаси визначається як:
а) Н  О В  N ;
б) Н  ОВ  Д  К З.В. ;
в) Н  СО  ВП  ВВ ;
г) всі відповіді невірні.
4 Норматив оборотного капіталу на НЗВ визначається як:
а) Н  ОВ  N
б) Н  ОВ  Д  К З.В.
в) Н  СО  ВП  ВВ ;
142
г) Н  ОТ . П .  N ;
д) всі відповіді невірні.
5 Норматив оборотного капіталу на готову продукцію визначається
як:
а) Н  ОВГП  N ГП
б) Н  ОВ  Д  К З.В.
в) Н  СО  ВП  ВВ ;
г) Н  ОТ . П .  N ;
д) всі відповіді невірні.
6 За методами планування та принципами організації оборотні фонди
класифікуються на:
а) нормовані та ненормовані;
б) власні та залучені;
в) авансовані в оборотні виробничі фонди та фонди обігу;
г) всі відповіді невірні.
7 За джерелами формування оборотні кошти класифікуються на:
а) нормовані та ненормовані;
б) власні та залучені;
в) авансовані в оборотні виробничі фонди та фонди обігу;
г) всі відповіді невірні.
8 За участю у обороті коштів оборотні фонди класифікуються на:
а) нормовані та ненормовані;
б) власні та залучені;
в) авансовані в оборотні виробничі фонди та фонди обігу;
г) всі відповіді невірні.
9 Грошовий вираз оптимального запасу окремого виду нормованих
оборотних коштів, - це:
а) процес нормування;
б) норма;
в) норматив;
г) всі відповіді невірні.
10 Різниця між часом перебування вантажу у дорозі від постачальника
і часом обігу розрахункових документів, - це:
а) поточний запас;
б) підготовчий запас;
в) транспортний запас;
г) страховий запас;
д) технологічний запас.
143
11 Запас, який залежить від частоти і ритмічності поставок матеріалів
та рівномірності їх споживання, - це:
а) поточний запас;
б) підготовчий запас;
в) транспортний запас;
г) страховий запас;
д) технологічний запас.
12 Норматив оборотних коштів, розмір якого прямо залежить від
обсягу виробництва, - це:
а) норматив витрат майбутніх періодів;
б) виробничий норматив;
в) невиробничий норматив;
г) норматив на МШП;
д) всі відповіді невірні.
13 До основних напрямків прискорення оборотності оборотних
коштів відносять:
а) скорочення терміну оборотності кредиторської заборгованості;
б) збільшення терміну оборотності дебіторської заборгованості;
в) збільшення виробничих запасів;
г) прискорення оборотності за рахунок реалізації непотрібних
ТМЦ;
д) всі відповіді вірні.
14 Кошти, що не належать підприємству, однак у силу діючої системи
розрахунків знаходяться в його обігу, - це:
а) власні кошти;
б) залучені кошти;
в) позикові кошти;
г) дебіторська заборгованість;
д) всі відповіді невірні.
15 Розрахунок мінімальної потреби в оборотних активах, необхідних
для забезпечення безперебійної роботи підприємства, - це:
а) нормування;
б) дисконтування;
в) акціонування;
г) фінансування;
д) всі відповіді невірні.
16 Пряме скорочення потреби в оборотних коштах проти
попереднього періоду за одночасного збільшення обсягу виробництва
(реалізації), - це:
144
а) відносне вивільнення обігових коштів;
б) абсолютне вивільнення обігових коштів;
в) реальний надлишок наявності грошових засобів;
г) реальний дефіцит наявності грошових засобів;
д) всі відповіді невірні.
17 Визначте, яка частина обігових коштів обслуговує сферу обігу:
незавершене виробництво;
а) основні матеріали;
б) дебіторська заборгованість;
в) витрати майбутніх періодів;
г) всі відповіді вірні.
18 Проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності
та отримання коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів,
це:
а) операційний цикл;
б) технологічний запас;
в) підготовчий запас;
г) страховий запас;
д) всі відповіді невірні.
19 Визначте, які наступні умови роботи підприємства впливають на
розмір норм оборотних коштів:
а) система і форма розрахунків;
б) рівномірність постачань;
в) тривалість виробничого циклу;
г) розмір партії постачання;
д) всі відповіді вірні.
20 Матеріальною основою виробництва є:
а) нематеріальні активи;
б) грошові кошти в розрахунках;
в) виробничі фонди у вигляді засобів праці;
г) невиробничі фонди;
д) всі відповіді невірні.
21 Запаси включають:
а) сировину;
б) корпоративні права;
в) кредиторську заборгованість;
г) амортизаційні відрахування;
д) всі відповіді вірні.
22 Питома вага вартості окремих статей оборотних виробничих
145
фондів і фондів обігу в загальній сумі оборотних коштів, - це:
а) норма оборотних коштів;
б) податкова квота;
в) склад оборотних коштів;
г) структура оборотних коштів;
д) всі відповіді невірні.
23 Надлишок оборотних коштів призводить до:
а) перебоїв у постачанні матеріалів;
б) виникнення прострочених платежів;
в) послаблення режиму економії;
г) зменшення обсягу виробництва;
д) всі відповіді вірні.
24 Обчислення коефіцієнта зростання витрат залежить від:
а) структури оборотних коштів;
б) розподілу витрат протягом виробничого циклу;
в) форми розрахункових документів за сировину і матеріали;
г) методів обчислення амортизації відрахувань;
д) всі відповіді вірні.
25 Відношення витрат на випуск продукції (за виробничою
собівартістю) у IV кварталі планованого року на 90, - це:
а) тривалість виробничого циклу;
б) норма запасу оборотних коштів;
в) норматив оборотних коштів;
г) одноденні витрати;
д) всі відповіді невірні.
Запитання для самоконтролю
1 Дайте визначення сутності оборотних коштів підприємства.
2 Визначте роль оборотних коштів у забезпеченні фінансовогосподарської діяльності підприємств.
3 Назвіть необхідність і сутність нормування оборотних коштів.
4 Розкрийте суть розрахунку потреби в оборотних коштах прямим
методом.
5 Охарактеризуйте розрахунок нормативу оборотних коштів економічним методом.
6 Назвіть власні джерела формування оборотних коштів
підприємства.
7 Поясніть необхідність залучення підприємствами банківських
кредитів.
146
8 Охарактеризуйте способи залучення коштів інших суб'єктів господарювання для формування оборотних коштів підприємства.
9 Назвіть показники, що характеризують стан власних оборотних
коштів та порядок їх визначення.
10 Назвіть показники, які визначають ефективність використання
оборотних коштів.
Рекомендована література: [2, с. 186 – 222]; [6, c. 126 – 144]; [5, с.
136 – 150]; [8, с. 156 – 186]; [7, c. 74 – 82].
ТЕМА 7. КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ
1 Сутність, необхідність та функції кредиту
2 Види кредитів, що надаються підприємствам
3 Банківське кредитування підприємств
3.1 Загальна характеристика банківських кредитів
3.2 Погашення банківського кредиту підприємством
4 Небанківське кредитування
4.1 Лізинг
4.2 Комерційний кредит
5 Кредитування підприємств за рахунок коштів міжнародних
фінансово-кредитних інститутів
7.1Сутність, необхідність та функції кредиту
Кредит як і фінанси є економічною категорією. Він виник у період
суспільного поділу праці й виникнення товарного виробництва. Існує він і в
умовах ринкової економіки.
Функціонування кредиту як економічної категорії обумовлено
наявністю товарного виробництва й обігу, чинністю закону вартості.
Отже, основою існування кредиту є наявність товарно-грошових
відносин, рух вартості в процесі товарного обміну, коли виникає розрив у
часі між рухом товару і його вартістю, тобто відділенням грошової форми
вартості від товарної.
Необхідність кредиту в товарно-грошовому господарстві обумовлює
дією господарського розрахунку й характером кругообігу коштів
госпрозрахункових підприємств. А саме, всі підприємства повинні свої
видатки по веденню господарства покривати доходами від реалізації
виробленої продукції, послуг. Однак у часі це не завжди збігається.
Обсяги коштів, які є в обороті підприємств і потрібні для придбання
147
матеріальних запасів, не збігаються між собою в кожний даний момент. У
той час як в одних підприємств грошей не дістає, в інших є тимчасовий
надлишок, що зберігаються на рахунках в установах банків.
Однак процес виробництва й обігу у всіх підприємствах повинен
протікати безупинно, безперервним повинне бути й авансування коштів.
Для підтримки безперервності процесу виробництва й обігу
підприємства, у яких бракує власних коштів, прибігають до запозичення
відсутньої їхньої частини в установах банків у формі кредитів.
Отже, кредит як економічна категорія являє собою позиковий капітал
у грошовій формі, що представляється банками в тимчасове користування
на умовах забезпеченості, зворотності, терміновості, платності й цільового
використання.
Принципи кредитування підприємства зображені на рис. 7.1.
Сутність кредиту як і фінансів проявляється в його функціях. Кредит
виконує наступні функції:
- перерозподілу коштів;
- заміщення готівки в платіжному обороті;
- здійснення контролю за цільовим використанням коштів.
Перерозподільна функція кредиту полягає в тому, що тимчасово
вільні кошти одних підприємств, організацій і населення, а також
державного бюджету, що зберігаються в банку перерозподіляються банками
на поворотній основі між підприємствами, у яких не вистачає власних
коштів для здійснення нормального процесу виробництва.
Отже, кредит у функції перерозподілу служить одним із джерел
формування основних і оборотних фондів підприємства.
Функція заміщення готівки. У народному господарстві в обігу
перебувають не гроші, а грошові знаки. Їхній випуск в обіг обмежується
потребами господарського обороту в готівці для розрахунків із
працівниками по оплаті праці, для виплати пенсій, допомоги, відрядних і
носить кредитний характер. Основна маса розрахунків у народному
господарстві здійснюється в безготівковому порядку через банки.
148
Принципи кредитування підприємства
Терміновість
Погашення кредиту у
визначений строк
Повернення
Кредит має бути повернений
у термін, визначений
кредитною угодою
Цільовий характер
Кредит надається
підприємству на строго
визначені цілі
Платність
Сплата підприємством
відсотків за користування
кредитом
Забезпечення
кредиту
Наявність у підприємства
юридично оформлених
документів, які гарантують
його своєчасне повернення
Рисунок 7.1 – Принципи кредитування
Платіжні кошти безготівкового обігу так само, як і грошові знаки,
носять кредитний характер, тому що й ті й інші видаються населенню й для
безготівкових розрахунків у порядку авансування, що має кредитну форму.
Отже, функція заміщення складається в заміщенні кредитом готівки в
платіжному обороті, тобто в тім, що за допомогою кредиту створюється
можливість підприємствам і організаціям робити розрахунки між собою в
процесі купівлі-продажу й з фінансово-банківськими організаціями не
наявними грошовими знаками, а шляхом перерахування в безготівковому
порядку суми платежу з рахунку платника на рахунок одержувача грошей.
Заміна готівки в платіжному обороті кредитами дозволяє скоротити
видатки держави на виробництво й обіг грошей, прискорити розрахунки
між платниками й одержувачами грошей, а також оборотність коштів.
149
Контрольна функція кредиту проявляється в процесі виконання їм
вищевказаних функцій, тобто в процесі перерозподілу кредитних ресурсів,
контролю за їх цільовим і ефективним використанням, при видачі кредиту
для різних платежів і т.д., сприяє тим самим підвищенню ефективності
виробництва.
7.2 Види кредитів, що надаються підприємствам
Кредити, що їх можуть отримати підприємства, класифікуються за
такими ознаками:
— за кредиторами;
— за формами та видами;
— за метою використання;
— за терміном надання;
— за забезпеченням;
— за порядком надання.
Кредиторами підприємств можуть бути:
—банки та спеціалізовані фінансово-кредитні інститути (банківський,
лізинговий кредити);
—підприємства (комерційний кредит);
—держава (державний кредит, який надається через уповноважені
банки);
—міжнародні фінансово-кредитні установи (відкриття кредитних
ліній через уповноважені банки).
До видів кредитів належать:
- банківський;
- комерційний;
- державний;
- лізинговий.
Банківський кредит — це економічні відносини між кредитором та
позичальником з приводу надання коштів банком підприємству на умовах
терміновості, платності, повернення, матеріального забезпечення.
Банківський кредит надається суб'єктам господарювання всіх форм
власності на умовах, передбачених кредитним договором.
Комерційний кредит — це економічні, кредитні відносини, які
виникають між окремими підприємствами.
Державний кредит — це економічні, кредитні відносини між
державою та суб'єктами господарювання.
Лізинговий кредит — це стосунки між суб'єктами господарювання,
які виникають за орендування майна (майновий кредит або лізинг-кредит).
150
Банківський та державний кредити надаються підприємствам у
грошовій формі, лізинговий та комерційний — у товарній. Банківський та
державний кредити погашаються в грошовій формі. Комерційний кредит
також повертається переважно в грошовій формі. У період становлення
ринкових відносин можлива його сплата як у товарній, так і у змішаній
формах (товарній і грошовій одночасно). Лізинговий кредит може
погашатися в грошовій, товарній та змішаній формах.
Залежно від мети використання розрізняють кредити, що спрямовані
на фінансування:
- оборотних коштів;
- основних засобів.
За термінові надання розрізняють короткострокові, середньострокові,
довгострокові кредити.
Короткострокові кредити підприємства можуть отримувати в разі
фінансових труднощів, які виникають у зв'язку з витратами виробництва та
обороту. Термін короткострокового кредиту не перевищує одного року.
Середньострокові кредити (від одного до трьох років) надаються на
поточні витрати, оплату обладнання та фінансування капітальних вкладень.
Довгострокові кредити (понад три роки) можуть надаватися для
формування основних фондів. Об'єктами кредитування є капітальні витрати
на реконструкцію, модернізацію, розширення вже діючих основних фондів,
нове будівництво, приватизацію та корпоратизацію підприємств тощо.
Залежно від забезпечення кредити поділяють на 2 групи:
- забезпечені;
- бланкові.
Забезпечені кредити гарантуються певними видами активів, зокрема:
- нерухомістю;
- цінними паперами;
- товарно-матеріальними цінностями;
- дебіторською заборгованістю тощо.
Забезпечення кредитів може також здійснюватись: правами
підприємств на інтелектуальну власність, землю; гарантіями (банків,
коштами чи майном третьої особи); іншим забезпеченням (поручництво,
поліс страхової компанії).
Кредити, які надаються банками підприємствам під заставу
державних цінних паперів, називаються ломбардними.
Бланкові кредити отримують тільки фінансове стійкі підприємства на
короткий термін.
Порядок надання кредиту передбачає такі види позичок:
- прямі;
- консорціальні;
151
- позички участі.
Надання прямих позичок передбачає кредитування підприємства
безпосередньо одним кредитором.
Консорціальні позички надаються тоді, коли підприємствупозичальнику потрібні кошти в обсязі, який не може бути забезпечений
одним кредитором. У цьому разі кілька кредиторів об'єднуються, і кожен з
них надає частину загального кредиту.
У консорціальній угоді можуть брати участь не тільки кілька банків, а
й кілька підприємств-позичальників, яких стосується конкретний кредитний
проект.
Підприємство-позичальник, що бажає отримати кредит у великому
розмірі, може самостійно визначити банк, який бере на себе зобов'язання з
організації банківського консорціуму та виконання функцій головного
банку в кредитній угоді. Як правило, головним банком стає один із великих
банків, які мають досвід проведення великомасштабних кредитних
операцій.
Позички участі — банки передають (перевідступають) частини
позички іншим кредиторам. Домовленість про таку позичку можна укласти
навіть без відома підприємства-позичальника.
У зв'язку із низькою кредитоспроможністю більшості українських
підприємств у вітчизняній практиці позички участі не практикуються.
7.3 Банківське кредитування підприємств
7.3.1 Загальна характеристика банківських кредитів
Нині найпоширенішим видом кредиту є банківський. За такого
кредитування підприємство виступає тільки в ролі позичальника.
Банківський кредит класифікують за такими ознаками:
1) цільове спрямування;
2) термін кредиту;
3) вид відсоткової ставки;
4) валюта кредиту;
5) види обслуговування.
Залежно від цільового спрямування кредит може надаватися на:
- фінансування оборотного капіталу;
- фінансування основного капіталу;
- викуп приватизованого підприємства.
Чинне українське законодавство забороняє надавати підприємствам
кредити на покриття збитків від господарської діяльності, на формування і
152
збільшення статутних фондів банків, для внесення платежів у бюджет і
позабюджетні фонди.
Не можуть отримати кредити підприємства:
- проти яких порушено справу про банкрутство (крім кредитування заходів фінансової санації);
- під укладені ними контракти, які не передбачають захисту
позичальника від можливих втрат, пов'язаних із затримками в
поставках товарів;
- коли вони мають прострочену заборгованість за раніше наданими кредитами.
Залежно
від
терміну
розрізняють:
короткостроковий,
середньостроковий, довгостроковий кредити.
Залежно від відсоткової ставки підприємства можуть одержувати
кредити з плаваючою і фіксованою відсотковою ставкою.
Підприємства можуть одержувати в банках кредити як у
національній, так і в іноземній валюті. Для одержання кредитів у іноземній
валюті від іноземних кредиторів підприємство мусить мати відповідний
дозвіл Національного банку України.
Кредит в іноземній валюті може бути використаний підприємством на
фінансування капітальних вкладень, придбання обладнання, сировини,
матеріалів. Зокрема, підприємство може передбачати часткове
використання виданого кредиту на такі цілі:
•
оплата комісійних за виконання банком платежів або інших
операцій з валютою, які здійснюються відповідно до кредитного договору
підприємства з іноземною фірмою;
• оплата витрат на відрядження працівників підприємства за кордон у
межах встановлених нормативів, коли необхідність відряджень
підтверджується контрактом;
• сплата мита, страхових та митних внесків, які встановлені країноюекспортером і віднесені за умовами контракту на імпортера;
• оплата транспортних витрат у межах чинних тарифів або документально підтверджених витрат на транспортування експортної
продукції.
Підприємства можуть отримати різноманітні види кредитів та послуг
кредитного характеру.
Строковий кредит — це кредит, який надається повністю негайно
після укладення кредитної угоди. Погашається він або періодичними
внесками, або одноразовим платежем наприкінці терміну.
Кредитна лінія — це згода банку надавати кредит протягом певного
часу в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовленої суми.
153
Кредитна лінія відкривається, як правило, на рік, але її можна
відкрити й на коротший період. Відкрита кредитна лінія дає змогу оплатити
за рахунок кредиту будь-які розрахункові документи, передбачені
кредитною угодою, що укладається між підприємством та банком.
Протягом строку дії кредитної лінії підприємство може будь-коли одержати
позичку без додаткових переговорів з банком та інших формальностей.
Проте за банком зберігається право відмовити підприємству у видачі
чергової частини позички в межах затвердженого ліміту, якщо банк виявить
погіршання фінансового стану позичальника. Через це кредитну лінію
відкривають підприємствам зі стійким фінансовим становищем та доброю
репутацією. На прохання підприємства ліміт кредитування можна
переглядати.
Розрізняють два види кредитних ліній: сезонну й постійно
відновлювальну.
Сезонну кредитну лінію відкривають за періодичного браку
оборотних коштів, пов'язаних із сезонністю виробництва або з необхідністю
створення запасів товарів на складі.
Відновлювальну кредитну лінію може бути відкрито підприємству
тоді, коли воно відчуває постійний брак оборотних коштів для відновлення
процесу виробництва в заданому обсязі.
Інструкція про застосування Плану paxyнків бухгалтерського обліку
банків України подає: таке визначення cyтнocтi поняття овердрафту:
овердрафт - це короткостроковий кредит, що надається нaдiйному клiєнту
понад його залишок на поточному рахунку в цьому банку в межах
заздалегідь обумовленої суми шляхом дебетування його рахунку. При
цьому утворюється дебетове сальдо.
Кредит під облік векселів (обліковий кредит) — це короткостроковий кредит, який банківська установа надає пред'явнику векселів,
обліковуючи (скуповуючи) їх до настання строку виконання зобов'язань за
ними і сплачуючи пред'явнику номінальну вартість векселів за мінусом
дисконту.
Розмір та термін дії вексельного кредиту залежать від строку
пред'явленого векселя. Термін, на який видається вексель, не може
перевищувати 90 днів.
Погашення вексельного кредиту здійснюється в день оплати векселя
платником (трасантом). Коли трасант неплатоспроможний, відповідальність
за зобов'язаннями несе пред'явник векселя та інші особи, що мають
солідарну відповідальність за цим векселем.
До кредитно-гарантійних послуг, що надаються підприємствам
банками, належать:
• акцептний кредит;
154
• авальний кредит.
Акцептний кредит — це позичка, яка передбачає акцептування
банком інкасованої підприємством-позичальником тратти за умови, що
підприємство надає в розпорядження банку вексель до строку його оплати.
Особливість акцептного кредиту полягає в тім, що банк дає підприємству не гроші, а гарантію оплатити вексель у визначений термін. При
цьому банк стає першим боржником і з економічного погляду виконує
умовне зобов'язання, тобто здійснює оплату векселя лише тоді, коли
підприємство не виконає своїх зобов'язань.
Акцептний кредит має короткостроковий характер і використовується
для фінансування оборотних засобів підприємства і переважно у сфері
зовнішньої торгівлі. Цей кредит дешевший для підприємств як порівняти з
вексельним, оскільки вони сплачують банку лише комісійні за акцепт
векселя.
На відміну від дисконтування векселів акцептний кредит надається
векселедавцеві (платникові за векселем) — звідси і його інша назва —
вексельний — і виступає як гарантійна послуга. У світовій банківській
практиці ця операція здійснюється за класичною схемою: кредитна угода
оформлюється з використанням переказного векселя, де одержувач коштів
указує платника, який повинен акцептувати вексель, тобто дати згоду
здійснити платіж. Підприємство виставляє вексель на банк, тобто банк стає
трасатом. Банк акцептує вексель з умовою, що до настання строку платежу
за векселем підприємство внесе в банк суму, необхідну для його погашення.
Позичальник (векселедавець) може використовувати акцептований банком
вексель як платіжний засіб для придбання товарів, оплати своїх зобов'язань
перед іншими кредиторами та розрахунків з іншим банком.
Дисконтування векселя може бути здійснене в банку, який його
акцептував. У цьому разі банк стає не тільки гарантом, а й безпосередньо
кредитором підприємства. Оскільки умовою акцептованого кредиту є
грошове покриття суми векселя позичальником до настання строку
погашення векселя, банки ставлять високі вимоги до надійності
підприємств. Якщо підприємство не виконало своїх зобов'язань перед
банком-гарантом, банк згідно з вексельним правом виставляє зворотну
вимогу до векселедавця з наступним примусовим стягненням боргу з
підприємства-позичальника. За надання акцептного кредиту банк стягує
акцептну комісію.
У зв'язку з ненадійним фінансовим станом більшості підприємств в
Україні акцептний кредит не набув широкого застосування.
Авальний кредит — це позичка, коли банк бере на себе відповідальність за зобов'язаннями підприємства у формі поручительства або
гарантії. Підприємство—одержувач платежу, як і за акцептного кредиту,
155
отримує від банку-гаранта (аваліста) умовне платіжне зобов'язання. Якщо
власник векселя вносить протест у зв'язку з несплатою векселя, банк-аваліст
погашає всю суму векселя за платника.
За авальний кредит банк одержує комісійні, розмір яких залежить від
виду вимог, що випливають із гарантії, а також терміну дії гарантії. Крім
того, за наданий кредит стягується відсоток за діючими ставками.
Принципова різниця між авальним та акцептним кредитами полягає у
характері відповідальності банку. За надання авального кредиту, без огляду
на його суть як вексельного поручительства, банк несе тільки субсидіарну
(додаткову) відповідальність, тобто вимога може бути звернена на нього
тільки за невиконання її підприємством. За акцептного кредиту банк несе
солідарну відповідальність із іншими учасниками вексельного обороту.
Вимогу, на вибір кредитора, може бути звернено як на підприємство, так і
на банк.
До послуг кредитного характеру, що надаються банками підприємствам, належить факторинг — система фінансування, за умовами
якої підприємство—постачальник товарів перевідступає короткострокові
вимоги за торговельними операціями комерційному банку. Факторингові
операції включають: кредитування у формі попередньої оплати боргових
вимог; ведення бухгалтерського обліку клієнта, зокрема обліку реалізації
продукції; інкасацію заборгованості клієнту; страхування його від
кредитного ризику.
В основу факторингової операції покладено принцип придбання
банком рахунків-фактур підприємства-постачальника за відвантажену
продукцію, тобто передавання банкові постачальником права вимагати
платежі з покупця продукції.
Згідно з Конвенцією про факторингові операції 1988 р. операція
вважається факторинговою тоді, коли вона задовольняє принаймні дві з
чотирьох умов:
а) наявність кредитування у формі оплати позичкових зобов'язань;
б) облік дебіторської заборгованості підприємства-постачальника;
в) інкасування дебіторської заборгованості підприємства-постачальника;
г) страхування підприємства-постачальника від кредитного ризику.
Підприємству відкривається факторинговий рахунок, де здійснюється облік
усіх операцій з факторингу. Факторингом переважно користуються малі та
середні підприємства, оскільки їм частіше бракує оборотних коштів.
Внутрішній факторинг передбачає, що постачальник, його
контрагент та банк перебувають у тій самій країні.
Зовнішній факторинг передбачає, що одна зі сторін факторингової
угоди перебуває за кордоном.
156
Конвенційний (відкритий) факторинг — це тип факторингу, коли
підприємство-постачальник повідомляє підприємство-покупця (дебітора)
про те, що права на одержання оплати перевідступлено банку або
факторинговій компанії.
Конфіденційний (закритий) факторинг передбачає, що ніхто з
контрагентів постачальника не-знає про перевідступлення ним прав на
одержання оплати банкові чи факторинговій компанії.
Факторинг з правом регресу дає змогу банкові (факторинговій
компанії") повернути підприємству-постачальнику розрахункові документи,
від оплати яких відмовився покупець, і вимагати повернення
підприємством-постачальником коштів.
Факторинг без права регресу означає, що банк (факторингова
компанія) бере на себе весь ризик щодо платежу.
Повне факторингове обслуговування включає, крім суто факторингових послуг, і надання низки інших: аудиторських, обліку
дебіторської заборгованості, повного управління борговими зобов'язаннями
тощо. Частковий факторинг — це оплата банком (факторинговою
компанією) лише рахунків-фактур постачальника.
Факторинг з попередньою оплатою передбачає негайну оплату
розрахункових документів постачальника, як тільки їх буде надано банку
(факторинговій компанії).
Факторинг без попередньої оплати — це такий вид факторингу,
коли банк (факторингова компанія) зобов'язується оплатити передані йому
постачальником розрахункові документи лише в день оплати документів
боржником.
Факторингові послуги банк не надає:
• за платіжними зобов'язаннями бюджетних організацій;
• за платіжними зобов'язаннями збиткових і неплатоспроможних
підприємств;
- за платіжними зобов'язаннями господарських організацій,
оголошених некредитоспроможними;
- за компенсаційними або бартерними угодами;
- за договорами, умови яких застерігають право покупця повернути
товар протягом певного часу, а також за договорами, які вимагають від
продавця здійснення післяпродажного обслуговування;
- підприємствам, що мають велику кількість дебіторів, заборгованість
кожного з яких є незначною.
Практично суть факторингу зводиться до такого. Банк купує в
підприємства-постачальника право на стягнення дебіторської заборгованості покупця продукції (робіт, послуг) і переказує постачальникові
70—90 % суми коштів за відвантажену продукцію в момент подання всіх
157
необхідних документів. Після отримання платежу від покупця банк
переказує продавцеві залишок коштів за мінусом відсотків за
факторинговий кредит та комісійної винагороди.
7.3.2 Погашення банківського кредиту підприємством
Умови погашення кредитів суттєво впливають на фінансовий стан
суб'єктів господарювання.
Порядок погашення кредиту — це спосіб погашення основної його
суми і нарахованих відсотків. Кредит погашають повністю після закінчення
терміну кредитної угоди або поступово, частинами. Відсоток нараховується
на суму непогашеного кредиту.
За способом погашення позички можуть бути: до запитання, з
погашенням у відповідний термін, з довгостроковим погашенням.
За позичками до запитання строк повного повернення конкретно не
визначається і погашення відбувається на вимогу банку.
Позичка може погашатися підприємством не тільки відповідно до
кредитного договору, а й достроково (на вимогу кредитора або на бажання
підприємства).
За характером погашення кредити поділяються на такі види:
1) дисконтні;
2) позички, які погашаються поступово — щомісячно, щоквартально,
раз на півроку, щорічно;
3) позички, які погашаються одноразовим платежем після закінчення
терміну позички, тобто підприємство одночасно сплачує банкові суму
основного боргу та нарахованих відсотків;
4) амортизаційні (здійснюється поступова виплата основного боргу та
відсотків рівномірними внесками).
Можуть бути й інші способи погашення, які зазначаються у
кредитному договорі (наприклад надання підприємству пільгового періоду
кредитування, тобто відстрочки погашення кредиту).
На відміну від звичайних надання дисконтних позичок передбачає
утримання позичкового відсотка (дисконту) під час видачі кредиту.
Законодавством України видачу дисконтних позичок заборонено.
За погашення періодичними внесками певна частка основної суми
кредиту сплачується однаковими внесками протягом терміну дії кредитної
угоди, а більша частина його — після закінчення терміну кредиту.
За амортизаційного погашення основну суму кредиту підприємства
сплачують поступово. Платежі здійснюються однаковими сумами
регулярно і включають відповідну частину суми основного боргу і
відсотків. Погашення однаковими внесками передбачає, що кожен
158
наступний платіж буде меншим за попередній, оскільки відсоткові виплати
з часом знижуються.
Інші способи погашення кредиту:
— порядок погашення може бути пов'язаний з доходами від заходу,
що кредитується (погашення кредиту з перервою, тобто з пільговим
періодом, а регулярні внески для погашення здійснюються тільки тоді, коли
проект починає давати дохід);
— погашення основної суми кредиту здійснюватиметься нерегулярно
й у різних сумах.
Джерелами погашення кредиту, отриманого підприємством, можуть
бути:
— виручка від реалізації продукції, що її отримає підприємство в
процесі реалізації проекту кредитування;
— виручка від реалізації продукції власного виробництва, не
пов'язаного з проектом кредитування;
— інші надходження від господарської діяльності. Умови погашення
кредиту обумовлюються під час підписання договору підприємства з
банком, виходячи з:
— цільового спрямування кредиту;
— обсягів та терміну позички;
— порядку та строків надходження коштів на рахунок підприємства;
— сезонності та циклічності виробництва;
— рівня платоспроможності та надійності матеріального забезпечення
підприємства тощо.
Відсотки за користування кредитом нараховуються щомісячно в
розмірі, передбаченому кредитним договором. Сплата відсотків
здійснюється за фактичну кількість днів користування позичкою.
Погашення заборгованості за кредит та оплата відсотків за
користування ним здійснюються у черговості, установленій сторонами під
час укладання угоди. Відстрочка погашення кредиту з підвищенням
відсоткової ставки здійснюється банком у виняткових випадках, наприклад
у разі виникнення в підприємства тимчасових фінансових труднощів з
непередбачених обставин. Цю відстрочку оформляють додатковим
договором між позичальником та банком. Він є невід'ємною частиною
основного кредитного договору. За несвоєчасного погашення боргу і за
браком домовленості щодо відстрочки погашення кредиту банк застосовує
до підприємства штрафні санкції.
7.4 Небанківське кредитування
7.4.1 Лізинг
159
Відповідно до закону України «Про оподаткування прибутку
підприємств» вводяться наступні поняття:
Лізингова (орендна) операція – господарська операція фізичної або
юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів
або землі у користування іншим фізичним чи юридичним особам
(орендарям) за орендну плату та на визначний строк.
Оперативний лізинг – господарська операція фізичної або
юридичної особи, що передбачає передачу орендоотримувачу права
користування основними фондами на термін, що не перевищує терміну
їхньої повної амортизації з обов'язковим поверненням таких основних
фондів їхньому власнику після закінчення терміну дії лізингової операції.
Фінансовий лізинг – господарська операція фізичних чи юридичних
осіб, що передбачає придбання орендодавцем за замовленням
орендоотримувача основних фондів з подальшою їхньою передачею
орендоотримувачу на термін, що не перевищує терміну повної амортизації
таких основних фондів з обов'язковою подальшою передачею права
власності на такі основні фонди орендоотримувачу.
Об'єктом лізингу може бути будь-як нерухоме майно, яке можна
віднести до основних фондів, не заборонене до вільного продажу на ринку і
щодо який немає обмежень на передачу в лізинг. До об'єктів відносять:
машини й оснащення, засоби обчислювальної техніки, транспортні засоби,
виробничі будинки і спорудження, інші основні фонди.
Не можуть бути об'єктами лізингу: об'єкти оренди державного майна,
крім окремого індивідуально визначеного майна державних підприємств.
Лізингодавець – суб'єкт підприємницької діяльності, у тому числі
банківська, небанківська фінансова установа, що передає в користування
об'єкти лізингу відповідно до договору.
Лізингоотримувач – суб'єкт підприємницької діяльності, що одержує
в користування об'єкти лізингу відповідно до договору.
Постачальник лізингового майна – суб'єкт підприємницької
діяльності, що виготовляє машини, оснащення і (чи) передає майно, що є
об'єктом лізингу.
7.4.2 Комерційний кредит
Комерційний кредит – це одна з форм кредитних відносин в
економіці. Він лежить в основі вексельного звертання і тому сприяє
розвитку безготівкового грошового обігу.
Основна мета комерційного кредиту – прискорення процесу
реалізації товару й одержання закладеного в ньому прибутку. Комерційний
160
кредит - це відповідні кредитні відносини між підприємством продавцем
(кредитором) і позичальником.
Інструментом комерційного кредиту є вексель, він визначає фінансові
зобов'язання позичальника щодо кредитора. Відсоток по комерційному
кредиті входить у ціну товару і суму векселя. Відсоток звичайно нижче, ніж
по кредиту, що надає банк.
Погашення може здійснюватися:
1. оплатою векселя;
2. відповідно до чинного законодавства передача векселя іншій особі;
3. переоформлення комерційного кредиту на банківський.
Відмінність комерційного кредиту т банківського:
1. у ролі кредитора виступають не спеціалізовані фінансово-кредитні
установи, а юридична особа, що зв'язана з виробництвом товарів і послуг;
2. надається тільки в товарній формі;
У процесі надання товарного кредиту виникають нижче визначені
ризики:
1. можливої зміни ціни товару;
2. не дотримання покупцем терміну оплати;
3. банкрутство підприємства;
4. зміни процентної ставки.
Переваги комерційного кредиту:
1. оперативність надання засобів у товарній формі;
2. наявність мінімальної кількості документів і швидкість їхнього
оформлення;
3. можливість кредитування по відкритому рахунку.
Недоліки комерційного кредиту:
1. обмежені можливості в часі і розмірах;
2. підвищений ризик для кредитора.
7.5 Кредитування підприємств за рахунок коштів міжнародних
фінансово-кредитних інститутів
Співробітництво з міжнародними валютно-кредитними організаціями
(МВКО) розпочалося зі схваленням у червні 1992 p. Закону України «Про
вступ України до Міжнародного валютного фонду. Міжнародного банку
реконструкції та розвитку. Міжнародної фінансової корпорації.
Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по
гарантіях інвестицій». Цього ж року було підписано Указ Президента №
379/92 від 14.07.1992 p. «Про членство України в Європейському банку
реконструкції та розвитку». Згідно з названими документами підприємства
дістали можливість залучати довготермінові кредити під державні гарантії.
161
Кредити під державні гарантії залучаються для розвитку пріоритетних
галузей економіки. Порядок отримання таких кредитів зафіксовано в
положенні «Про порядок залучення іноземних кредитів та надання гарантій
Кабінету Міністрів України для забезпечення зобов'язань юридичних осібрезидентів щодо їх погашення» (постанова Кабінету Міністрів України №
414 від 05.05.1997 p.).
Можливість отримати такий кредит реалізується через кредитні лінії
Світового банку і Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР),
що надаються банками-агентами. Банки оформляють внутрішні кредитні
угоди, договори застави та/або поруки, здійснюють контроль за порядком
кредитування і виконанням проекту під гарантію Кабінету Міністрів
України (КМУ). Як правило, банки відкривають з доручення підприємств
безвідкличні документальні акредитиви на користь експортерів. На основі
цих акредитивів оплачуються поставки обладнання чи надаються послуги.
Після того, як об'єкт кредитування введений в дію, позичальники
починають погашати борги в терміни і в обсягах, передбачених угодами.
У листопаді 1998 року Кабінет Міністрів прийняв постанову «Про
заходи щодо додаткового забезпечення гарантійних або інших зобов'язань
Кабінету Міністрів України, які надаються в забезпечення зобов'язань
юридичних осіб-резидентів, та вдосконалення системи відшкодування ними
витрат Державного бюджету». Згідно з цим документом банки-агенти
отримали змогу надавати зустрічні гарантії за кредитами, гарантованими
Урядом.
За кредитування під державні гарантії підприємства-позичальники є
підконтрольними з боку банку, який контролює їхні грошові потоки.
Основними міжнародними кредиторами державних підприємств є
Світовий банк і Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР).
За рахунок позичок Світового банку фінансуються проекти у
вугільному секторі, енергетичній галузі, сільському господарстві,
соціальній та управлінській сферах, медицині. Прикладом може бути,
програма Світового банку, що передбачає структурну перебудову вугільної
промисловості: закриття збиткових і переобладнання нерентабельних шахт,
очищення
навколишнього
середовища,
працевлаштування
та
перепідготовку працівників галузі. Проект розпочато у грудні 1996 року.
Виплата основного боргу починається у 2002 році і триватиме до кінця 2013
року. Уповноваженим представником України з обслуговування кредитної
лінії Світового банку є Міністерство фінансів. Загальна сума кредиту
становить 300 млн. доларів США.
Європейський банк реконструкції та розвитку кредитує здебільшого
великі проекти, спрямовані на підтримку енергетичної галузі, транспорту і
міської інфраструктури. До таких проектів, наприклад, належать:
162
реконструкція аеропорту «Бориспіль», телекомунікація ІТУР (Італія—
Туреччина—Україна—Росія),
реконструкція
Старобешівської
теплоелектростанції, комерціалізація залізничного транспорту, модернізація
аеронавігаційної системи тощо.
За рахунок коштів ЄБРР здійснюються короткострокове та
довгострокове фінансування проектів, які задовольняють вимоги ЄБРР.
Короткострокове кредитування здійснюється для реалізації
експортних контрактів та придбання імпортної продукції з метою дальшого
її використання в процесі виробництва.
Довгострокове кредитування виконується для фінансування
основних засобів (придбання нового вітчизняного та імпортного
обладнання).
Типові умови кредитування такі:
— мінімальна сума кредиту — 50 тис. дол. США;
— максимальна сума кредиту — визначається для кожного
уповноваженого банку індивідуально;
— термін короткострокового кредиту — від 6 до 12 місяців;
— максимальний термін довгострокового кредиту— 5 років;
— максимальна відстрочка погашення основної суми боргу — 2 роки
(тривалість пільгового періоду);
— орієнтовна відсоткова ставка за користування кредитом — 15%
річних.
У кредитному договорі встановлюються терміни сплати відсотків за
кредитом ЄБРР. Протягом усього строку кредитування підприємство
надсилає в банк щомісячні та щоквартальні повідомлення про хід виконання
робіт згідно з бізнес-планом.
За рахунок коштів ЄБРР кредитуванню підлягають тільки фінансове
скупні та забезпечені заставою проекти. При цьому вартість застави не
повинна бути меншою за 140 % суми загальної кредитної заборгованості в
разі підтримки позичальником коефіцієнта обслуговування боргу.
Кредитні кошти не спрямовуються: на рефінансування вже існуючих
зобов'язань приватних підприємств або на фінансування придбання цінних
паперів діючих підприємств і нерухомості; на реалізацію проектів,
пов'язаних з гральним бізнесом, виробництвом або продажем зброї тощо.
Тестові завдання
1 Короткостроковий кредит, який надається банком надійному клієнту
понад залишок його коштів на поточному рахунку, - це:
а) контокорентний кредит;
б) овердрафт;
163
в) акцептний кредит;
г) кредитна лінія;
д) всі відповіді невірні.
2 Згода банку надавати підприємству кредит протягом певного часу в
рамках заздалегідь обумовленої суми, - це:
а) позичка на строк;
б) контокорентний кредит;
в) акцептний кредит;
г) кредитна лінія;
д) всі відповіді невірні.
3 Система фінансування, за якою підприємство-постачальник
товарів передає за винагороду комерційному банку право стягувати
короткострокову дебіторську заборгованість, - це:
а) лізинг;
б) амортизація;
в) факторинг;
г) овердрафт;
д) всі відповіді невірні.
4 Економічні відносини між кредитором та позичальником з приводу
надання коштів банком підприємству на умовах терміновості, платності,
повернення, матеріального забезпечення, - це:
а) комерційний кредит;
б) державний кредит;
в) лізинговий кредит;
г) банківський кредит;
д) всі відповіді невірні.
5 Залежно від мети використання розрізняють кредити:
а) короткострокові, середньострокові, довгострокові;
б) спрямовані на фінансування оборотних коштів і основних
засобів;
в) забезпечені та бланкові;
г) всі відповіді невірні.
6 Коли підприємство робить перевитрати за контокорентним
рахунком, то банк може:
а) переглянути ліміт кредиту;
б) стягнути штраф;
в) відмовити в контокорентному кредиті;
г) всі відповіді вірні.
7 Короткостроковий кредит, який банківська установа надає
164
пред’явнику векселів, скуповуючи їх до настання строку виконання
зобов’язань за ними і сплачуючи пред’явнику номінальну вартість векселів
за мінусом дисконту, - це:
а) строковий кредит;
б) обліковий кредит;
в) лізинговий кредит;
г) акцептний кредит;
д) всі відповіді невірні.
8 Позичка, коли банк бере на себе відповідальність за зобов’язаннями
підприємства у формі поручительства або гарантії, - це:
а) авальний кредит;
б) обліковий кредит;
в) овердрафт;
г) консорціальна позичка;
д) всі відповіді невірні.
9 Тип факторингу, коли підприємство-постачальник повідомляє
підприємство-покупця (дебітора) про те, що права на одержання оплати
перевідступлено банку або факторинговій компанії, - це:
а) конвенційний факторинг;
б) конфіденційний факторинг;
в) факторинг без права регресу;
г) факторинг з попередньою оплатою;
д) всі відповіді невірні.
10 Факторинг з правом регресу:
а) передбачає, що ніхто з контрагентів постачальника не знає про
перевідступлення ним прав на одержання оплати банкові чи
факторинговій компанії;
б) означає, що банк бере на себе весь ризик щодо платежу;
в) передбачає негайну оплату розрахункових документів
постачальника, як тільки їх буде надано банку;
г) дає змогу банкові повернути підприємству-постачальнику
розрахункові документи, від оплати яких відмовився покупець, і
вимагати повернення підприємством-постачальником коштів;
д) всі відповіді невірні.
11 Плата за факторингове обслуговування залежить від:
а) виду факторингу;
б) фінансового стану підприємства-позичальника;
в) масштабів виробничої діяльності підприємства-позичальника;
г) надійності покупців;
165
д) всі відповіді вірні.
12 До недоліків комерційного кредиту належать:
а) оперативність надання коштів у товарній формі;
б) наявність помітного ризику для кредитора;
в) надання підприємству ширших можливостей маневрування
оборотними коштами;
г) розвиток кредитного ринку;
д) всі відповіді вірні.
13 До об’єктів лізингу належать:
а) машини та обладнання;
б) виробничі будівлі та споруди;
в) транспортні засоби;
г) засоби обчислювальної техніки;
д) всі відповіді вірні.
14 До типових умов кредитування підприємств за рахунок
міжнародних кредитних установ, відносять те, що:
а) максимальний термін кредитування складає 3 роки;
б) мінімальний термін кредитування складає 6 місяців;
в) мінімальна сума кредитування складає 10 тис. у.о.;
г) максимальна сума кредитування складає 50 млн. у.о.;
д) всі відповіді вірні.
15 Відособлена частина економічних відносин, пов’язана з наданням
коштів у позику і поверненням її разом із певним відсотком, - це:
а) кредитні відносини;
б) грошові відносини;
в) страхування;
г) акціонування;
д) всі відповіді невірні.
16 Основними об’єктами короткострокового кредитування в обігові
кошти є:
а) пускові об’єкти;
б) виробничі запаси;
в) основні засоби;
г) нематеріальні активи;
д) всі відповіді вірні.
17 Кредиторами підприємства не можуть бути:
а) фінансово-кредитні інститути;
б) підприємства;
в) держава;
166
г) страхові компанії;
д) всі відповіді невірні.
18 Строковий кредит – це такий, що надається підприємству:
а) понад залишок його коштів на поточному рахунку;
б) іншим підприємством з приводу відстрочення платежу за товар;
в) повністю негайно після укладення кредитної угоди;
г) протягом певного часу в розмірах, які не перевищують
заздалегідь обумовленої суми;
д) всі відповіді невірні.
19 Умови відносин і види матеріальних цінностей або видів грошових
коштів, що надаються на умовах зворотності й платності, - це:
а) порядок погашення кредиту;
б) кредитні відносини;
в) способи погашення кредиту;
г) форми кредиту;
д) всі відповіді невірні.
20 Позики, не повернені у встановлений термін, - це:
а) термінові позики;
б) відстрочені позики;
в) прострочені позики;
г) санаційні позики;
д) всі відповіді невірні.
21 Надання позики позичальнику через посередника, – це:
а) небанківське кредитування;
б) непряме банківське кредитування;
в) безнадійні до погашення позики;
г) іпотечне кредитування;
д) всі відповіді невірні.
22 Ризик зміни відсоткових ставок і пов’язаний з цим ризик зниження
їхньої ринкової ціни, - це:
а) ринковий ризик;
б) фінансовий ризик;
в) кредитний ризик;
г) відсотковий ризик;
д) всі відповіді невірні.
23 Кредитна угода між двома підприємствами – продавцем
(кредитором) і покупцем (позичальником), що передбачає відстрочку
платежу за придбаний товар, - це:
а) банківський кредит;
167
б) лізингова угода;
в) комерційний кредит;
г) кредитна лінія;
д) всі відповіді невірні.
24 Вид лізингу, що передбачає продаж підприємством частини його
власного майна лізинговій компанії з одночасним підписанням контракту
про його оренду, - це:
а) оперативний лізинг;
б) фінансовий лізинг;
в) лізинг виробника;
г) зворотний лізинг;
д) всі відповіді невірні.
25 Довгостроковий цінний папір, що випускається банком під
забезпечення нерухомим майном, і який приносить твердий дохід, - це:
а) іпотечна облігація;
б) заставна;
в) вексель;
г) пластикова картка;
д) всі відповіді невірні.
26 У ролі носіїв гарантії зворотності кредиту можуть виступати:
а) майно;
б) договір застави;
в) гарантії третіх осіб;
г) страховий поліс;
д) всі відповіді вірні.
27 Кредит, наданий у межах власних коштів без застави майна та
інших видів забезпечення (тільки під зобов’язання повернути кредит), - це:
а) споживчий кредит;
б) бланковий кредит;
в) державний кредит;
г) іпотечний кредит;
д) всі відповіді невірні.
28 Поєднання позикового рахунку з поточним, що може мати
дебетове та кредитове сальдо, - це:
а) дисконт;
б) контокорент;
в) овердрафт;
г) лізинг;
д) всі відповіді невірні.
168
29 Особливий вид економічних відносин у випадку надання кредитів
під заставу нерухомого майна – це:
а) комерційний кредит;
б) лізинговий кредит;
в) іпотечний кредит;
г) санаційний кредит;
д) всі відповіді невірні.
30 Предметом іпотеки можуть бути:
а) житлові будинки;
б) земельні ділянки;
в) споруди;
г) магазини;
д) всі відповіді вірні.
Запитання до самоконтролю
1 Визначте об'єктивну необхідність кредитування підприємств.
2 Назвіть фактори, які впливають на особливості індивідуального
обороту коштів підприємств.
3 Назвіть об'єкти короткострокового і довгострокового кредитування
підприємств.
4 Назвіть ознаки, за якими класифікуються кредити, що надаються
підприємствам.
5 Визначте види банківського обслуговування підприємств.
6 Назвіть умови, за яких підприємству доцільно скористатися
факторинговими послугами банку.
7 Розкрийте порядок банківського кредитування підприємства.
8 Назвіть чинники, які впливають на визначення умов погашення
підприємством кредиту.
9 Визначте суть, а також переваги та недоліки комерційного
кредитування.
10 Охарактеризуйте схему комерційне кредитування підприємств.
11 Назвіть види лізингових послуг, якими може скористатися
підприємство.
12 Розкрийте сутність механізму укладення і реалізації лізингової
угоди підприємства із банком або лізинговою компанією.
13 Назвіть головні критерії, які висувають міжнародні фінансовокредитні установи, кредитуючи підприємства.
14 Назвіть документи, які підприємство має подати до банку для
отримання кредиту за рахунок коштів міжнародних фінансово-кредитних
установ.
169
15 Визначте умови, на яких малі підприємства можуть отримати
кредити в банках.
Рекомендована література: [2, с. 223 – 292]; [6, c. 152 – 178]; [5, с.
164 – 184]; [7, с. 83 – 119]
ТЕМА 8. ОРГАНІЗАЦІЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА
ПІДПРИЄМСТВІ
1 Сутність і класифікація інвестицій
2 Фінансові інвестиції підприємств
3 Типи інвестиційних проектів. Класифікація інвестиційних проектів
4 Основні методи оцінки економічної привабливості інвестиційних проектів
8.1 Сутність і класифікація інвестицій
Темпи економічного розвитку й ефективне функціонування всіх
галузей економіки в значній мірі визначаються інтенсивністю інвестиційної
діяльності в країні. Подальший розвиток економіки держави неможливо без
активної
інвестиційної
політики
й
ефективного
використання
інвестиційного потенціалу національної економіки.
В Україні в 1991 році був прийнятий Закон «Про інвестиційну
діяльність», у якому інвестиції визначені як усі види майнових і
інтелектуальних цінностей, вкладених в об'єкти підприємницького й іншого
видів діяльності, у результаті яких утвориться прибуток (доход) чи
досягається соціальний ефект. Це визначення відповідає міжнародному
підходу до представлень про інвестиційну діяльність як процесу вкладення
ресурсів (благ, майнових і інтелектуальних цінностей) з метою одержання
прибутку, доходу, дивіденду (соціального ефекту) у майбутньому.[1]
Іншими словами, інвестор відмовляється від задоволення насущних
потреб у розрахунку на очікуване задоволення їх у майбутньому, але вже у
великих розмірах.
Відповідно до Закону, до майнових і інтелектуальних цінностей, що
вкладаються в підприємницьку діяльність, відносять:
- кошти, банківські внески, паї, акції й інші цінні папери;
- спонукуване і нерухоме майно (будинку, спорудження,
устаткування) і інші матеріальні цінності;
- сукупність технологічних, технічних, комерційних і інших знань, що
оформлені у виді технічної документації, навичок і виробничого уміння,
170
необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не
запатентовані («ноу-хау»);
- майнові права, що випливають з авторського права, навички й інші
інтелектуальні цінності;
- права користування землею, водою, ресурсами, будинками,
спорудженнями, устаткуванням, а також інші майнові права і цінності.
Ці цінності і майнові права складають об'єкти інвестиційної
діяльності.[1]
До суб'єктів інвестиційної діяльності Закон України «Про
інвестиційну діяльність» відносить інвесторів і учасників. Ними без всяких
обмежень можуть бути як громадяни і юридичні особи України, так і
іноземні громадяни і юридичні особи, і самі держави, що приймають
рішення про вкладення власних, позикових і притягнутих майнових і
інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.[1]
Інвестори можуть виступати як вкладників, покупців, кредиторів, а
також
виконувати
функції
товаровиробників,
проектувальників,
підрядчиків, субпідрядників, замовників і забудовників. Віднесення до
числа інвесторів кредиторів є спірним. Якщо інвестор – це обличчя, що
вкладає власні і позикові засоби, то стосовно кредитора він боржник.
Кредитор, у свою чергу, як позикодавець, не може бути одночасно
інвестором, оскільки надана їм позичка – це не вкладені засоби і вони
підлягають поверненню. В окремих випадках банки й інших кредитнофінансових установ можуть ставати інвесторами і здійснювати інвестиції,
наприклад, у складі ФПГ, але тоді вони не є кредиторами.
Інвесторам в умовах ринку надаються дуже широкі повноваження
відповідно до їхньої економічної самостійності: це визначення цілей,
напрямків, видів, обсягів інвестицій, визначення складу інших учасників
інвестиційної діяльності. Не допускається за рамками Закону втручання
державних органів і посадових осіб у реалізацію договірних відносин між
суб'єктами інвестиційної діяльності.[2]
Економічна природа інвестицій обумовлена закономірностями
процесу розширеного відтворення і полягають у використанні частини
додаткового суспільного продукту для збільшення якості і кількості всіх
елементів системи продуктивних сил суспільства. Джерело інвестицій –
фонд нагромадження, чи частина національного доходу, що зберігається, що
направляється на збільшення і розвиток факторів виробництва, і фонд
відшкодування, використовуваний для відновлення зношених засобів
виробництва у виді амортизаційних відрахувань.[2]
Таким чином, інвестиційна діяльність – це послідовна сукупність
дій її суб'єктів (інвесторів і учасників) по здійсненню інвестицій з метою
одержання чи доходу прибутку. Кожна держава, як суб'єкт інвестиційної
171
діяльності, визначає правові, економічні і соціальні умови цієї діяльності у
своєму законодавстві.[2]
Таким чином, із усього вищесказаних можна зробити висновок про те,
що інвестиції можна розглядати як довгострокові вкладення капіталу в різні
галузі і сфери економіки, інфраструктуру, соціальні програми, охорону
середовища як усередині країни, так і за рубежем, з метою розвитку
виробництва, соціальної сфери, підприємництва, одержання прибутку. В
умовах ринку роль інвестицій в економіці країни збільшується, і їхній
рівень свідчить про ступінь розвиненості національної економіки.
У 2000 році українські підприємства перейшли на «новий»
бухгалтерський облік. Відповідно до П(с)БУ відбулися деякі зміни у
визначенні й обліку окремих об'єктів бухгалтерського обліку. Ці зміни
торкнулися також і такої сторони діяльності підприємства, як інвестиційна.
Відповідно до П(с)БУ№4, інвестиційна діяльність – це придбання і
реалізація тих оборотних активів, а також тих фінансових інвестицій, що не
є складовою частиною еквівалентних коштів.
До капітальним (реальним) інвестиціям відносяться операції по:
 капітальному будівництву;
 придбанню (виготовленню) основних засобів;
 придбанню (виготовленню) інших необоротних матеріальних
активів;
 придбання (створення) нематеріальних активів;
 формування основної череди.
До довгострокових фінансових інвестицій відносяться такі операції:
 інвестиції зв'язаним сторонам по методу обліку участі в капіталі;
 інші інвестиції зв'язаним сторонам;
 інвестиції незв'язаним сторонам.
Тобто, у даному випадку інвестиційні операції й інвестиції взагалі
розглядаються або як операції купівлі-продажу (капітальні інвестиції), або
як еквівалент коштів (фінансові інвестиції).
Нові стандарти бухгалтерського обліку дають дуже обмежене, вузьке
поняття інвестицій, не цілком розкривають їхній зміст і внутрішній зміст –
тобто, фіксують тільки кінцевий результат – чи прибуток збиток (ніяк не
відбиваючи при цьому соціальний чи інший ефект).
У відповідності ж із Законом України «Про інвестиційну діяльність»
інвестиції визначені як усі види майнових і інтелектуальних цінностей,
вкладених в об'єкти підприємницького й іншого видів діяльності, у
результаті яких утвориться прибуток (доход) чи досягається соціальний
ефект. Це визначення відповідає міжнародному підходу до представлень
про інвестиційну діяльність як процесу вкладення ресурсів (благ, майнових
172
і інтелектуальних цінностей) з метою одержання прибутку, доходу,
дивіденду (соціального ефекту) у майбутньому.[1]
Причому, найчастіше соціальний ефект є більш важливим, чим
одержання прибутку.
З усього вищесказаних можна зробити висновок про те, що, хоча
«нові» стандарти бухгалтерського обліку і відповідають поняттям,
викладеним у Законі України «Про інвестиційну діяльність», вони все-таки
дають більш вузьке й обмежене представлення про їхній зміст і облік їхніх
результатів.
Класифікація інвестицій
З метою обліку, аналізу і планування інвестиції класифікуються
по окремих ознаках:
1. По об'єктах вкладень засобів розрізняють реальні і фінансові
інвестиції:
під реальними інвестиціями розуміють вкладення засобів у реальні
активи – як матеріальні, так і нематеріальні. Реальні інвестиції звичайно
включають у який-небудь тип матеріально відчутних об'єктів, таких, як:
земля, устаткування;
під фінансовими інвестиціями розуміють вкладення засобів у різні
фінансові інструменти (активи), серед яких найбільш значиму частку
займають вкладення засобів у цінні папери.[2]
2. По характері участі в інвестуванні виділяють прямі і непрямі
інвестиції.
Під прямими інвестиціями розуміється особиста участь інвестора у
виборі об'єктів інвестування і вкладенні засобів . Пряме інвестування
здійснюють, в основному, підготовлені інвестори, що мають досить точну
інформацію про об'єкт інвестування і добре знайомі з механізмом
інвестування.
Під
непрямими
інвестиціями
розуміється
інвестування,
опосередковуване іншими обличчями. До даного виду інвестицій
прибігають інвестори, що не мають достатньої кваліфікації для ефективного
вибору об'єктів інвестування і наступного управління ними.[2]
3. По періоду інвестування розрізняють довгострокові і
короткострокові інвестиції.
Під короткостроковими інвестиціями розуміють звичайно
вкладення капіталу на період не більш 1 року (наприклад, короткотермінові
депозитні вклади, покупка короткострокових ощадних сертифікатів і т.д.).
Під довгостроковими інвестиціями розуміють вкладення капіталу
на період понад 1 рік. У практиці великих інвестиційних компаній
довгострокові інвестиції деталізуються в такий спосіб:
- до 2 років;
173
- від 2 до 3 років;
- від 3 до 5 років;
- понад 5 років.[2]
4. За формою власності інвестора виділяють: приватні, державні,
іноземні і спільні.
Під приватними інвестиціями розуміються вкладення засобів,
здійснюваних громадянами, а також підприємствами недержавних форм
власності, насамперед – колективної.
Під державними інвестиціями розуміються вкладення, здійснювані
центральними і місцевими органами влади і управління за рахунок засобів
бюджетів, позабюджетних фондів і позикових засобів, а також державними
підприємствами й установами за рахунок власних і позикових засобів.
Під іноземними інвестиціями розуміються вкладення, здійснювані
іноземними громадянами, юридичними особами і державами.
Під спільними інвестиціями розуміються вкладення, здійснювані
суб'єктами даної країни й іноземних держав.[2]
6. По регіональній ознаці виділяють інвестиції усередині країни і за
рубежем.
Під інвестиціями усередині країни (внутрішніми інвестиціями)
мають на увазі вкладення засобів в об'єкти інвестування, розміщені за
межами територіальних границь даної країни
Під інвестиціями за рубежем
(закордонними інвестиціями)
розуміють вкладення засобів в об'єкти інвестування, розміщені за межами
територіальних границь даної країни (до цих інвестицій відносяться такі
придбання різних фінансових інструментів інших країн – акцій закордонних
компаній, облігацій інших держав і т.п.).[2]
8.2 Фінансові інвестиції підприємств
Діючим
інструментом
активізації
інвестиційної
діяльності
підприємств є активізація фондового ринку, формування і розвиток якого в
Україні вимагає прискорення, оскільки саме тут здійснюється ринкова
капіталізація і ринковий ріст вартості підприємства, що враховують
фактори
становлення
суб'єктів
підприємництва:
рентабельність
підприємства, організаційну структуру і структуру власності, стан основних
фондів, сегмент контрольованого ринку і ринку збуту продукції,
інтелектуальну власність, корпоративну політику, репутацію, перспективи і
т.д. Ріст ринкової вартості акцій і здійснення оптимальної дивідендної
політики підвищує інтерес потенційних інвесторів, що обумовлює
залучення засобів на розвиток підприємства і подальше закріплення його
ринкових позицій.
174
Корпоративні права — це права власності на частку (пай) у
статутному капіталі юридичної особи, включаючи права на управління,
отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також
частки активів у разі її ліквідації. Емітентом корпоративних прав може
бути держава в особі уповноваженого органу або юридична особа, яка від
свого імені розміщує корпоративні права і зобов'язується виконувати
обов'язки, що випливають з умов їх випуску.
Номінальна вартість акцій (часток) — це та вартість, яка
відображається в сертифікаті акцій (чи у свідоцтві учасника) та в умовах їх
випуску і береться до уваги при визначенні кількості голосів на зборах та
реалізації інших прав власників. Сукупна номінальна вартість
корпоративних прав, випущених підприємством, становить його
номінальний, або статутний, капітал.
Основними видами корпоративних прав є акції.
Акція — цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує
часткову участь у статутному капіталі акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в
управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку
у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації
акціонерного товариства.
Загальна номінальна вартість усіх емітованих акцій AT становить
його номінальний капітал. Випуск акцій акціонерним товариством
здійснюється у розмірі його статутного капіталу або на всю вартість майна
державного підприємства (у разі перетворення його на акціонерне
товариство). Додатковий випуск акцій (часток) можливий у тому разі, коли
попередні випуски акцій були зареєстровані і всі раніше випущені акції
повністю оплачені за вартістю не нижчою від номінальної.
Акції можуть бути іменними та на пред'явника, привілейованими та
простими. Кожна проста акція AT надає акціонеру — її власнику однакову
сукупність прав, зокрема:
- на частину прибутку акціонерного товариства (дивіденди);
- на участь в управлінні товариством (право голосу на загальних
зборах товариства);
- на отримання інформації про діяльність підприємства;
- переважні права на придбання акцій нової емісії;
- на участь у розподілі ліквідаційної виручки у разі ліквідації
підприємства;
- інші права, передбачені законодавством і статутом акціонерного
товариства.
Форми випуску акцій: документарна або бездокументарна. Форма
випуску цінних паперів визначається за рішенням емітента, затверджується
175
ДКЦПФР при реєстрації випуску. Це є підставою для взяття цих цінних
паперів на обслуговування Національною депозитарною системою як
іменних цінних паперів у документарній формі, цінних паперів на
пред'явника у документарній формі або цінних паперів у бездокументарній
формі, іменна ідентифікація власників яких здійснюється на підставі облікового реєстру рахунків власників у зберігача.
Випуск цінних паперів у документарній формі здійснюється
емітентом шляхом виготовлення сертифікатів, які випускаються з
урахуванням вимог, визначених ДКЦПФР. У разі емісії цінних паперів у
бездокументарній формі емітент оформляє глобальний сертифікат, що
відповідає загальному обсягу зареєстрованого випуску, і передає його на
зберігання в обраний ним депозитарій.
Обіг іменної акції фіксується у реєстрі власників цінних паперів.
Іменні акції, випущені в документарній формі (якщо умовами емісії
спеціально не зазначено, що вони не підлягають передачі), передаються
новому власнику шляхом повного індосаменту. У разі продажу акцій, які
мають бездокументарну форму, право власності переходить до нового
власника з моменту зарахування їх на рахунок власника у зберігача. Права
на участь в управлінні, одержання доходу тощо, що випливають з іменних
цінних паперів, можуть бути реалізовані з моменту внесення змін до
реєстру власників іменних цінних паперів.
Підтвердженням права власності на данні папери є сертифікат, а в разі
знерухомлення цінних паперів чи їх емісії в бездокументарній формі —
виписка з рахунку у цінних паперах, яку зберігач зобов'язаний надавати
власникові цінних паперів. Виписка з рахунку, яка містить інформацію про
наявність цінних паперів, не може бути предметом угод, що тягнуть за
собою перехід права власності на цінні папери. Угоди щодо цінних паперів
не підлягають нотаріальному посвідченню.
Окрім сертифіката акцій, до них може додаватися купонний лист на
виплату дивідендів. Він повинен містити такі основні дані: порядковий
номер купона на виплату дивідендів; порядковий номер акції, за якою
виплачуються дивіденди; найменування акціонерного товариства; рік
виплати дивідендів.
Привілейовані акції
Привілейовані акції характеризуються тим, що вони мають переваги
порівняно зі звичайними акціями, причому привілейовані акції одного типу
надають їх власникам однакову сукупність прав (переваг).
Преференції, які надаються власникам привілейованих акцій, можуть
полягати у такому:
- одержання певних переваг при розподілі прибутку та виплаті
дивідендів;
176
- додаткові права при розміщенні нових акцій;
- переваги при голосуванні на зборах акціонерів;
переваги при розподілі ліквідаційної виручки. В останньому випадку
надання переваг слід узгоджувати з вимогами законодавства про
банкрутство,
яким
передбачено
задоволення
вимог
власників
корпоративних прав в останню чергу. Отже, власники привілейованих акцій
можуть претендувати на першочерговість у розподілі ліквідаційної виручки
лише порівняно з власниками простих акцій, однак не з кредиторами чи
іншими особами, вимоги яких задовольняються насамперед.
Звичайно, коли йдеться про привілейовані акції, то маються на увазі
передусім переваги стосовно виплати дивідендів. Порядок здійснення
переважного права на одержання дивідендів визначається статутом
акціонерного товариства. При цьому розрізняють такі категорії
привілейованих акцій:
1. Привілейовані акції з фіксованими дивідендами. Переважні
права на одержання дивідендів обмежуються заздалегідь визначеною
процентною ставкою, наприклад 10 %. Згідно з цим методом після виплати
дивідендів привілейованим акціонерам та формування резервів прибуток
підприємства розподіляється між звичайними акціонерами.
2. Привілейовані акції з мінімальним фіксованим дивідендом та
додатковими бонусами. Умовами випуску таких привілейованих акцій
можуть бути передбачені мінімальні дивіденди, які виплачуються в
обов'язковому порядку, а за наявності достатнього прибутку — ще й
додаткові дивіденди.
3. Кумулятивні привілейовані акції — категорія акцій, за якими, у
разі невиплати товариством дивідендів передбачається їх накопичення.
Умовами емісії цих акцій встановлюються порядок накопичення дивідендів
і строки їх виплати. Якщо за результатами року у підприємства немає
можливості виплачувати дивіденди, то власникам кумулятивних акцій вони
нараховуються, а виплачуються в роки з достатнім рівнем прибутку.
Балансовий курс є одним із чинників, який визначає інвестиційну
привабливість корпоративних прав підприємства. За певних обставин він
може стати відправною точкою для встановлення ринкового курсу.
Балансовий курс може братися також за основу при визначенні курсу емісії
корпоративних прав.
Ринковий курс акцій. Ринковий курс — це вартість, за якою акції
можуть купуватися і продаватися на біржах, позабіржових торговельноінформаційних системах та позабіржовому ринку. У країнах з розвинутим
фондовим ринком ринковий курс акцій здебільшого встановлюється на
фондовій біржі. Фондова біржа — це організований інститут, який
зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх
177
ринкового курсу. Правила фондової біржі, окрім іншого, повинні
передбачати порядок торгівлі на біржі та механізм формування цін,
біржового курсу та їх публікації.
Механізм визначення та/або фіксації ринкової ціни цінного папера
називається котируванням.
Котирувальна ціна — середньозважена ціна, яка розраховується
протягом біржового дня (торговельної сесії) до моменту, визначеного
правилами біржі.
Курсова ціна — середньозважена ціна за угодами, здійсненими з
початку біржового дня (торговельної сесії) до моменту, визначеного
правилами біржі.
Ринковий курс залежить від співвідношення попиту та пропозиції на
цінні папери.
Внесення акцій до списку цінних паперів, які котируються на
фондовій біржі або можуть бути предметом укладення угод у торговельноінформаційній системі, називається лістингом.
Згідно з нормативними актами правилами фондової біржі має бути
передбачена наявність порядку допуску (лістингу) цінних паперів до
офіційного та неофіційного котирування.
Біржове замовлення — визначений правилами біржі письмовий (на
спеціальному бланку) або усний спосіб оголошення брокером/дилером
відкритої пропозиції на купівлю чи продаж цінних паперів, який є
достатньою підставою для котирування та/або прийняття біржової угоди до
виконання.
Біржовий курс встановлюється на основі зіставлення біржових
замовлень на купівлю та продаж акцій на такому рівні, за якого можна
досягти максимального обсягу угод щодо купівлі-продажу цінних паперів.
8.3 Основні поняття теорії інвестиційного аналізу
Інвестиційний проект.
У випадку, якщо обсяг інвестицій виявляється істотним для даного
економічного суб'єкта з погляду впливу на його поточний і перспективний
фінансовий стан, прийняттю відповідних управлінських рішень повинна
передувати стадія планування або проектування, тобто стадія
предінвестицийних досліджень, що завершується розробкою інвестиційного
проекту.
Інвестиційним проектом називається план або програма заходів,
пов'язаних зі здійсненням капітальних вкладень і їхнім наступним
відшкодуванням і одержанням прибутку.
178
Завдання розробки інвестиційного проекту - підготовка інформації,
необхідної для обґрунтованого ухвалення рішення щодо здійснення
інвестицій.
Основним методом досягнення цієї мети є математичне моделювання
наслідків прийняття відповідних рішень.
Бюджетний підхід і грошові потоки.
З метою моделювання інвестиційний проект розглядається в
тимчасовому розгорненні, причому аналізований період розбивається на
кілька рівних проміжків - інтервалів планування.
Для кожного інтервалу планування складаються бюджети кошториси надходжень і платежів, що відображають результати всіх
операцій, які виконувалися в цьому тимчасовому проміжку. Сальдо такого
бюджету - різниця між надходженнями й платежами - є грошовий потік
інвестиційного проекту на даному інтервалі планування.
Якщо всі складові інвестиційного проекту будуть виражені в
грошовій оцінці, можна одержати ряд значень грошових потоків, що
описують
процес
здійснення
інвестиційного
проекту.
В укрупненій структурі грошовий потік інвестиційного проекту складається
з наступних основних елементів:
- інвестиційні витрати;
- виторг від реалізації продукції;
- виробничі витрати;
- податки.
На початковій стадії здійснення проекту (інвестиційний період)
грошові потоки, як правило, виявляються негативними. Це відображає
відтік ресурсів, що відбуває у зв'язку зі створенням умов для наступної
діяльності (наприклад, придбанням необоротних активів і формуванням
чистого оборотного капіталу).
Після завершення інвестиційного й початку операційного періоду,
пов'язаного з початком експлуатації необоротних активів, величина
грошового потоку, як правило, стає позитивною.
Додатковий виторг від реалізації продукції, так само як і додаткові
виробничі витрати, що виникли в ході здійснення проекту, можуть бути як
позитивними, так і негативними величинами. У першому випадку це може
бути зв'язано, наприклад, із закриттям збиткового виробництва, коли спад
виторгу перекривається економією витрат. У другому випадку моделюється
зниження витрат у результаті їхньої економії в ході, наприклад, модернізації
встаткування.
Прибуток і амортизація.
В інвестиційному аналізі велику роль грають поняття прибутку й
грошового потоку, а також пов'язане з ними поняття амортизації.
179
Економічний зміст поняття "прибуток" укладається в тім, що це приріст капіталу. Говорячи по-іншому, це збільшення добробуту
економічного суб'єкта, що розпоряджається деяким обсягом ресурсів.
Прибуток є головною метою економічної діяльності. Як правило, прибуток
розраховується як різниця між доходами, отриманими від реалізації
продукції й послуг на заданому тимчасовому інтервалі, і витратами,
пов'язаними з виробництвом цієї продукції (наданням послуг).
Необхідно особливо відзначити, що в теорії інвестиційного аналізу
поняття "прибуток" не збігається з його бухгалтерським і фіскальним
трактуванням.
В інвестиційній діяльності факту одержання прибутку передує
відшкодування первісних капіталовкладень, чому відповідає поняття
"амортизація" ("amortization"). У випадку вкладення коштів у необоротні
активи
цю
функцію
виконують
амортизаційні
відрахування.
Таким чином, обґрунтування виконання головних вимог, пропонованих до
проекту в сфері реальних інвестицій, будується на розрахунку сум
амортизаційних відрахувань і прибутку в межах установленого обрію
дослідження. Ця сума, у самому загальному випадку, складе сумарний
грошовий потік операційного періоду.
Вартість капіталу й процентні ставки.
Цінність капіталу в економіці укладається в його здатності
створювати додаткову вартість, тобто приносити прибуток. Ця цінність на
відповідному ринку - ринку капіталів - і визначає його вартість.
Таким чином, вартість капіталу - це норма прибутку, що визначає
цінність розпорядження капіталом протягом певного періоду часу.
У найпростішому випадку, коли одна зі сторін (продавець,
позикодавець, кредитор) передає право на розпорядження капіталом іншій
стороні (покупцеві, позичальникові), вартість капіталу виражається у формі
процентної ставки.
Величина процентної ставки визначається виходячи з ринкових умов
(тобто - наявності альтернативних варіантів використання капіталу) і
ступеня ризику даного варіанта. При цьому одній зі складової ринкової
вартості капіталу виявляється інфляція.
При виконанні розрахунків у постійних цінах інфляційний компонент
із величини процентної ставки може бути виключений. Для цього варто
скористатися однієї з модифікацій відомої формули Фишера (8.1):
(8.1)
де r - реальна процентна ставка,
n - номінальна процентна ставка,
180
i - темп інфляції.
Всі ставки й темп інфляції в даній формулі приводяться у вигляді
десяткових дробів. У загальному випадку величина процентної ставки
відповідає частці основної суми боргу (принципала), що повинна бути
виплачена по закінченні розрахункового періоду. Ставки такого роду
називаються простими ставками.
Процентні ставки, що розрізняються по тривалості розрахункового
періоду, можуть бути порівнювані між собою через розрахунок ефективних
ставок або ставок складного відсотка.
Розрахунок ефективної ставки здійснюється за формулою (8.2):
,
(8.2)
де e - ефективна ставка,
s - проста ставка,
N - число періодів нарахування відсотків усередині розглянутого
інтервалу.
Найважливішої складової вартості капіталу є ступінь ризику. Саме
внаслідок різного ризику, пов'язаного з різними формами, напрямками й
строками використання капіталу, на ринку капіталів у кожний момент часу
можуть спостерігатися різні оцінки його вартості.
Дисконтування.
Поняття "дисконтування" ставиться до числа ключових у теорії
інвестиційного аналізу. Буквальний переклад цього слова з англійського
("discounting") означає "зниження вартості, уцінка".
Дисконтуванням називається операція розрахунку сучасної цінності
(англійський термін "present value" може переводитися також як "дійсна
цінність", "наведена вартість") грошових сум, що ставляться до майбутніх
періодів часу.
Економічний зміст дисконтування – тимчасове впорядкування
грошових потоків різних часових періодів.
Протилежна дисконтуванню операція - розрахунок майбутньої
цінності ("future value") вихідної грошової суми - називається нарощенням
або компаундингом і легко ілюструється прикладом збільшення згодом
суми боргу при заданій процентній ставці (8.3):
,
де F - майбутня цінність грошової суми,
181
(8.3)
P - сучасна цінність грошової суми,
r - процентна ставка (у десятковому вираженні),
N - число періодів нарахування відсотків.
Економічний зміст нарощення – визначення суми, якою буде (або
бажає) володіти інвестор по закінчення цієї операції.
Трансформація вищенаведеної формули у випадку рішення
зворотного завдання виглядає так (8.4):
(8.4)
Від вибору ставки дисконтування багато в чому залежить якісна
оцінка ефективності інвестиційного проекту. Існує велика кількість різних
методик, що дозволяють обґрунтувати використання тої або іншої величини
цієї ставки. У самому загальному випадку можна вказати наступні варіанти
вибору ставки дисконтування:
- мінімальна прибутковість альтернативного способу використання
капіталу (наприклад, ставка прибутковості надійних ринкових цінних
паперів або ставка депозиту в надійному банку);
- існуючий рівень прибутковості капіталу (наприклад, середньозважена
вартість капіталу компанії);
- вартість капіталу, що може бути використаний для здійснення даного
інвестиційного проекту (наприклад, ставка по інвестиційних
кредитах);
- очікуваний рівень прибутковості інвестованого капіталу з
урахуванням всіх ризиків проекту.
Перераховані вище варіанти ставок розрізняються між собою
головним чином ступенем ризику.
Завдання оцінки інвестиційного проекту.
Головна мета оцінки інвестиційного проекту - обґрунтування його
комерційної (підприємницької) заможності. Остання припускає виконання
двох основних вимог:
1) повне відшкодування (окупність) вкладених коштів;
2) одержання прибутку, розмір якої виправдує відмова від будь-якого
іншого способу використання ресурсів (капіталу) і компенсує ризик, що
виникає в чинність невизначеності кінцевого результату.
Економічна оцінка або оцінка ефективності вкладення капіталу
спрямована на визначення потенційної можливості розглянутого проекту
забезпечити необхідний або очікуваний рівень прибутковості.
182
Фінансова оцінка спрямована на вибір схеми фінансування проекту і
тим самим характеризує можливості по реалізації наявного в проекту
економічного потенціалу.
При виконанні оцінки варто дотримуватися економічного підходу і
розглядати тільки ті вигоди й втрати, які можуть бути обмірювані в
грошовому еквіваленті
Стадії оцінки інвестиційного проекту.
Цикл розробки інвестиційного проекту може бути представлений у
вигляді послідовності трьох стадій (етапів):
- формулювання ідеї проекту;
- оцінка інвестиційної привабливості проекту;
- вибір схеми фінансування проекту.
На кожній стадії вирішуються свої завдання. У міру просування по
етапах подання про проект уточнюється й збагачується новою інформацією.
У такий спосіб кожний етап являє собою свого роду проміжний фініш:
результати, отримані на ньому, повинні служити підтвердженням
доцільності здійснення проекту й, тим самим, є "пропуском" на наступну
стадію розробки.
На першій стадії відбувається оцінка можливості здійснення проекту
з погляду маркетингових, виробничих, юридичних і інших аспектів.
Вихідною інформацією для цього служать відомості про макроекономічне
оточення проекту, передбачувані ринки збуту продукції, технологіях,
податкових умовах і ін. Результатом першої стадії є структурований опис
ідеї проекту й часовий графік його здійснення.
Друга стадія в більшості випадків виявляється вирішальною. Тут
відбувається оцінка ефективності інвестицій і визначення можливої вартості
приваблюваного капіталу. Вихідна інформація для другої стадії - це графік
капітальних вкладень, обсяги продажів, виробничі витрати, потреба в
оборотних коштах, ставка дисконтування. Результати цього етапу
найчастіше оформляються у вигляді таблиць і показників ефективності
інвестицій: чиста сучасна цінність (NPV), строк окупності, внутрішня
ставка прибутковості (IRR).
Остання - третя стадія зв'язується з вибором оптимальної схеми
фінансування проекту й оцінкою ефективності інвестицій з позиції власника
(власника) проекту. Для цього використається інформація про процентні
ставки й графіків погашення кредитів, а також рівні дивідендних виплат і ін.
Результатами фінансової оцінки проекту повинні бути: фінансовий план
здійснення проекту, прогнозні форми фінансової звітності й показники
фінансової спроможності.
183
8.4 Типові інвестиційні проекти. Класифікація інвестиційних
проектів.
Практика проектного аналізу дозволяє узагальнити досвід розробки
проектів і перелічити типові проекти. Основні типи інвестиційних проектів,
які зустрічаються в закордонній практиці, зводяться до наступних:
1) заміна застарілого обладнання, як природний процес
продовження існуючого бізнесу в незмінних масштабах. Звичайно
подібного роду проекти не вимагають дуже тривалих і багатоскладових
процедур обґрунтування й прийняття рішень. Багато альтернатив може
з'являтися у випадку, коли існує кілька типів подібного обладнання, і
необхідно обґрунтувати переваги одного з них;
2) заміна устаткування з метою зниження поточних виробничих
витрат. Метою подібних проектів є використання більше удосконаленого
устаткування замість працюючого, але порівняно менш ефективного
устаткування, що останнім часом піддалося моральному старінню. Цей тип
проектів припускає дуже детальний аналіз вигідності кожного окремого
проекту, тому що більше зроблене в технічному змісті устаткування ще не
однозначно більш вигідно з фінансової точки зору;
3) збільшення випуску продукції й/або розширення ринку послуг.
Даний тип проектів вимагає дуже відповідального рішення, що звичайно
приймається верхнім рівнем управління підприємства. Найбільше детально
необхідно аналізувати комерційну виконуваність проекту з акуратним
обґрунтуванням розширення ринкової ніші, а також фінансову ефективність
проекту, з'ясовуючи, чи приведе збільшення обсягу реалізації до
відповідного зростання прибутку;
4) розширення підприємства з метою випуску нових продуктів.
Цей тип проектів є результатом нових стратегічних рішень і може торкати
зміна сутності бізнесу. Всі стадії аналізу однаковою мірою важливі для
проектів даного типу. Особливо варто підкреслити, що помилка, зроблена в
ході проектів даного типу, приводить до найбільш драматичних наслідків
для підприємства;
5) проекти, що мають екологічне навантаження. У ході
інвестиційного проектування екологічний аналіз є необхідним елементом.
Проекти, що мають екологічне навантаження, по своїй природі завжди
пов'язані із забрудненням навколишнього середовища, і тому ця частина
аналізу є критичною. Основна дилема, яку необхідно вирішити й
обґрунтувати за допомогою фінансових критеріїв - який з варіантів проекту
обрати:
- використати більше удосконалене й дороге устаткування,
збільшуючи капітальні витрати;
184
- придбати менш дороге устаткування й збільшити поточні витрати.
6) інші типи проектів, значимість яких у змісті відповідальності за
прийняття рішень менш важлива. Проекти подібного типу стосуються
будівництва нового офісу, покупки нового автомобіля й ін.
З погляду масштабності, проекти поділять на малі проекти й
мегапроекты.
Малі проекти допускають ряд спрощень у процедурі проектування й
реалізації, формуванні команди проекту. Разом з тим труднощі виправлення
допущених помилок вимагають дуже ретельного визначення об'ємних
характеристик проекту, учасників проекту та методів їх роботи, графіка
проекту та форм звіту, а також умов контракту.
Мегапроекты – це цільові програми, що містять кілька
взаємозалежних проектів, об'єднаних загальною метою, виділеними
ресурсами та відведеним на їх виконання часом.
Такі програми можуть бути міжнародними, державними,
національними, регіональними.
Мегапроекты володіють рядом відмітних рис:
- висока вартість ($1 млрд. і більше);
- капіталомісткість - потреба в фінансових коштах у таких проектах
вимагає нетрадиційних (акціонерних, змішаних) форм фінансування;
- трудомісткість;
- тривалість реалізації: 5-7 і більше років;
- віддаленість районів реалізації, а отже, додаткові витрати на
інфраструктуру.
Особливості мегапроектов вимагають обліку ряду факторів, а саме:
- розподіл елементів проекту по різних виконавцях і необхідність
координації їх діяльності;
- необхідність аналізу соціально-економічного середовища регіону,
країни в цілому, а можливо й ряду країн-учасниць проекту;
- розробка й постійне відновлення плану проекту.
З точки зору терміну реалізації, проекти поділяють на
короткострокові, середньострокові та довгострокові.
Короткострокові проекти звичайно реалізуються на підприємствах,
які виробляють новинки різного роду, досліджувальні установки,
відтворювальні роботи. На таких об’єктах заказчик звичайно йде на
збільшення кінцевої (фактичної) вартості проекту проти первісної, оскільки
більш за все він зацікавлений у скорішому його завершенні.
Середньострокові та довгострокові проекти відрізняються тільки
строками виконання, для них характерно затягування фази первісного
планування.
185
З погляду якості, проекти діляться на дефектні й бездефектні.
Бездефектні проекти як домінуючий фактор використають підвищену
якість. Звичайно вартість бездефектних проектів досить висока й
виміряється
сотнями
мільйонів
і
навіть
мільярдів
доларів.
З огляду на фактор обмеженості ресурсів, можна виділити мультіпроекты,
монопроекты й міжнародні проекти.
Мультіпроекты використають у тих випадках, коли задум замовника
проекту ставиться до декількох взаємозалежних проектів, кожний з яких не
має свого обмеження по ресурсах.
Мультіпроектом уважається виконання безлічі замовлень (проектів) і
послуг у рамках виробничої програми фірми, обмеженої її виробничими,
фінансовими, тимчасовими можливостями й вимогами замовників.
У якості альтернативних мультіпроектам виступають монопроекты,
що мають чітко обкреслені ресурсні, тимчасові та інші рамки, реалізовані
єдиною проектною командою та представляють собою окремі інвестиційні,
соціальні та інші проекти.
Міжнародні проекти звичайно відрізняються значною складністю й
вартістю. Їх відрізняє також важлива роль в економіці та політика тих країн,
для яких вони розробляються.
Специфіка таких проектів укладається наступним: устаткування та
матеріали для таких проектів звичайно закупаються на світовому ринку.
Звідси — підвищені вимоги до організації, що здійснює закупівлі для
проекту.
Рівень підготовки таких проектів повинен бути істотно вище, ніж для
аналогічних "внутрішніх" проектів.
8.5 Основні методи
інвестиційних проектів
оцінки
економічної
привабливості
Показники, що розраховуються без обліку вартості капіталу:
1) Прибутковість продажів. Комерційна маржа. Рентабельність
продажів. ( Commercial margin. Return on sales (ROS)).
Даний показник характеризує ефективність поточних операцій і
розраховується в моделі як відношення чистого прибутку до виторгу від
реалізації (8.5):
,
де CM - показник прибутковості продажів, виражений у відсотках,
NP - чистий прибуток,
186
(8.5)
SR - виторг від реалізації.
Прибутковість продажів не має безпосереднього відношення до
оцінки ефективності інвестицій, однак є досить корисним вимірником
конкурентоспроможності проектної продукції.
2) Проста норма прибутку на інвестиції. Прибутковість
інвестицій. (Simple rate of return. Profitability of investments).
Даний показник, завдяки легкості його розрахунку, є одним з
найбільше часто використовуваних так званих "простих" показників
ефективності інвестиційного проекту.
У загальному випадку проста норма прибутку розраховується як
відношення чистого прибутку до обсягу інвестицій і найчастіше
приводиться у відсотках і в річному обчисленні, за наступною формулою
(8.6):
,
(8.6)
де SSR - проста норма прибутку, виражений у відсотках,
NP - чистий прибуток,
TIC - повні інвестиційні витрати.
Зміст показника полягає в приблизній оцінці того, яка частина
інвестованого капіталу вертається у вигляді прибутку протягом одного
інтервалу планування.
Серед основних недоліків простої норми прибутку як показника
ефективності інвестицій - ігнорування факту цінності грошей у часі й
неоднозначність вибору вихідних значень прибутку й інвестиційних витрат
в умовах нерівномірного розподілу грошових потоків протягом періоду
дослідження проекту.
3) Простий строк окупності інвестицій. Строк повернення
капіталовкладень. Період окупності. (Pay-back period (PBP)).
Ціль даного методу складається у визначенні тривалості періоду,
протягом якого проект буде працювати, що називається, "на себе".
У загальному випадку розрахунок простого строку окупності
провадиться шляхом поступового вирахування із загальної суми
інвестиційних витрат величин чистого ефективного грошового потоку
(чистий прибуток і сума амортизаційних відрахувань) за один інтервал
планування. Номер інтервалу, у якому залишок стає негативним, відповідає
шуканому значенню строку окупності інвестицій.
У випадку припущення про незмінні суми грошових потоків простий
строк окупності розраховується за спрощеною методикою, виходячи з
наступного рівняння (8.7):
187
,
(8.7)
де PBP - строк окупності, виражений в інтервалах планування,
TIC - повні інвестиційні витрати проекту,
NCF - чистий ефективний грошовий потік.
Або простий строк окупності розраховується за допомогою
наступного рівняння (8.8):
,
(8.8)
де PBP - простий строк окупності, виражений в інтервалах
планування,
NCFi - чистий ефективний грошовий потік в i-ом інтервалі
планування.
Розрахунок простого строку окупності часто використається як метод
оцінки ризику, пов'язаного з інвестуванням. Більше того, в умовах дефіциту
інвестиційних ресурсів саме цей показник може виявитися найбільш
значимим для ухвалення рішення про здійснення капіталовкладень.
Істотним недоліком є те, що він ні в якій мері не враховує результати
діяльності за межами встановленого періоду дослідження проекту й, отже,
не може застосовуватися при зіставленні варіантів капіталовкладень, що
розрізняються по строках життя.
4) Точка беззбитковості. Точка рівноваги. (Break-even point
(BEP)).
Метод розрахунку точки беззбитковості відноситься до класу
показників, що характеризують ризик інвестиційного проекту. Зміст цього
методу полягає у визначенні мінімально припустимого (критичного) рівня
виробництва й продажів, при якому проект залишається беззбитковим,
тобто, не приносить ні прибутку, ні збитків. Відповідно, чим нижче буде
цей рівень, тим більше імовірно, що даний проект буде життєздатний в
умовах непередбаченого скорочення ринків збуту.
Умова для розрахунку крапки беззбитковості може бути
сформульоване в такий спосіб: який повинен бути обсяг виробництва (за
умови реалізації всього обсягу зробленої продукції), при якому
одержуваний маржинальний прибуток (різниця між виторгом від реалізації
й змінних виробничих витрат) покриває постійні витрати проекту.
188
У комп'ютерних моделях точка беззбитковості розраховується як
рівень обсягу реалізації (8.9):
,
(8.9)
де BEP - крапка беззбитковості, у відсотках від виторгу від реалізації,
FC - сума постійних виробничих витрат,
MP - маржинальний або валовий прибуток.
Головним недоліком розглянутого показника є ігнорування
податкових виплат. Тому даний метод найчастіше використається при
зіставленні проектів "усередині" одного підприємства.
5) Крапка платоспроможності (Cash break-even point)
Метод розрахунку точки платоспроможності аналогічний методу
розрахунку точки беззбитковості. Єдина відмінність полягає в тім, що в
знаменнику розрахункової формули виступає сума маржинальной прибутку
й амортизаційних відрахувань (8.10):
,
(8.10)
де CBEP - крапка платоспроможності, у відсотках від виторгу від
реалізації,
FC - сума постійних виробничих витрат,
MP - маржинальний або валовий прибуток,
DC - сума амортизаційних відрахувань.
Зміст точки платоспроможності полягає у визначенні рівня
виробництва й продажів, при якому обсяг генеруємих коштів покриває суму
поточних платежів.
Показники, що розраховуються з урахуванням вартості капіталу:
1) Чиста сучасна цінність інвестицій. Чиста поточна вартість
проекту. Чистий дисконтований дохід. Інтегральний ефект інвестицій.
Чиста наведена вартість проекту. (Net present value (NPV). Net present
worth (NPW)).
Показник чистої сучасної цінності входить до числа найбільше часто
використовуваних критеріїв ефективності інвестицій.
У загальному випадку методика розрахунку NPV укладається в
підсумовуванні сучасних величин чистих ефективних грошових потоків по
всіх інтервалах планування на всьому протязі періоду дослідження. При
цьому, як правило, ураховується й ліквідаційна або залишкова вартість
проекту, що формує додатковий грошовий потік. Для перерахування всіх
189
зазначених величин використаються коефіцієнти приведення, засновані на
обраній ставці порівняння (дисконтування).
Класична формула для розрахунку NPV виглядає наступним чином
(8.11):
,
(8.11)
де NCFi - чистий ефективний грошовий потік на i-ом інтервалі
планування,
RD - ставка дисконтування (у десятковому вираженні),
Life - горизонт дослідження, виражений в інтервалах планування.
Інтерпретація розрахункової величини чистої сучасної вартості може
бути різної, залежно від цілей інвестиційного аналізу й характеру ставки
дисконтування. У найпростішому випадку NPV характеризує абсолютну
величину сумарного ефекту, що досягається при здійсненні проекту,
переліченого на момент ухвалення рішення за умови, що ставка
дисконтування відображає вартість капіталу. Таким чином, у випадку
позитивного значення NPV розглянутий проект може бути визнаний як
привабливий з інвестиційної точки зору, нульове значення відповідає
рівноважному стану, а негативна величина NPV свідчить про невигідність
проекту для потенційних інвесторів.
2) Індекс прибутковості інвестицій: Індекс рентабельності
інвестицій. (Profitability index (PI)).
Розглянутий показник тісно пов'язаний з показником чистої сучасної
цінності інвестицій, але, на відміну від останнього, дозволяє визначити не
абсолютну, а відносну характеристику ефективності інвестицій.
Індекс прибутковості інвестицій (PI) розраховується за формулою
(8.12):
,
(8.12)
де TIC - повні інвестиційні витрати проекту.
Індекс рентабельності інвестицій відповідає на запитання: який рівень
генеруємих проектом доходів, одержується на одну одиницю капітальних
вкладень.
Показник PI найбільше доцільно використати для ранжирування
наявних варіантів вкладення коштів в умовах обмеженого обсягу
інвестиційних ресурсів.
190
3) Дисконтний строк окупності інвестицій. Дисконтний строк
повернення капіталовкладень. (Discounted pay-back period).
Метод визначення дисконтного строку окупності інвестицій у цілому
аналогічний методу розрахунку простого строку окупності, однак вільний
від одного з недоліків останнього, а саме - від ігнорування факту
нерівноцінності грошових потоків, що виникають у різні моменти часу.
Умова для визначення дисконтного строку окупності може бути
сформульоване як знаходження моменту часу, коли сучасна цінність
доходів, одержуваних при реалізації проекту, зрівняється з обсягом
інвестиційних витрат.
Простий строк окупності розраховується за допомогою наступного
рівняння (8.14):
,
(8.13)
де DPBP - дисконтний строк окупності,
NCFi - чистий ефективний грошовий потік на i-ом інтервалі
планування,
RD - ставка дисконтування (у десятковому вираженні).
Найважливішим з можливих варіантів інтерпретації розрахункової
величини дисконтного строку окупності є його трактування як мінімального
строку погашення інвестиційного кредиту, узятого в обсязі повних
інвестиційних витрат проекту, причому процентна ставка кредиту дорівнює
ставці дисконтування.
4) Внутрішня ставка прибутковості інвестицій. Внутрішня норма
прибутку. Внутрішня норма рентабельності. Внутрішня норма
окупності. (Internal Rate of Return (IRR). Discounted Cash Flow of Return
(DCFOR)).
Розрахунок внутрішньої ставки прибутковості (IRR) здійснюється
методом підбора такої величини ставки дисконтування, при якій чиста
сучасна цінність інвестиційного проекту звертається в нуль. Цій умові
відповідає формула (8.14):
(8.14)
При розрахунку показника IRR передбачається повна капіталізація
всіх одержуваних доходів. Це означає, що всі генеруємі кошти
направляються на покриття поточних платежів або ре інвестуються із
191
прибутковістю, рівної IRR. Зазначене припущення є одним із самих
істотних недоліків даного методу.
Інтерпретаційний зміст внутрішньої ставки прибутковості укладається
у визначенні максимальної вартості капіталу, використовуваного для
фінансування інвестиційних витрат, при якому власник проекту не несе
збитків.
Тестові питання
1 Основною формою здійснення реальних інвестицій є вкладення
капіталу у:
а) відновлення окремих видів устаткування;
б) статутні фонди спільних підприємств;
в) дохідні види грошових інструментів;
г) дохідні види фондових інструментів;
д) всі відповіді вірні.
2 Частина загальної інвестиційної стратегії підприємства, що
забезпечує підготовку, оцінку й реалізацію найбільш ефективних
інвестиційних проектів, - це:
а) програма реальних інвестицій підприємства;
б) ризик реального інвестиційного проекту;
в) політика управління реальними інвестиціями;
г) методи оцінки інвестиційних проектів;
д) всі відповіді невірні.
3 Документ, що визначає необхідність здійснення реального
інвестування, у якому в загальноприйнятій послідовності розділів
викладаються основні характеристики проекту й фінансові показники,
пов'язані з його реалізацією, - це:
а) бюджет капіталовкладень;
б) оперативний план інвестиційної діяльності;
в) календарний план реалізації інвестиційного проекту;
г) інвестиційний проект;
д) всі відповіді невірні.
4 По функціональній спрямованості розрізняють
проекти:
а) розвитку й санації;
б) короткої, середньої і довгострокові;
в) невеликі, середні й великі;
г) економічно незалежні й альтернативні;
д) всі відповід.і невірні.
192
інвестиційні
5 Різниця між наведеною до дійсної вартості сумою чистого
грошового потоку за період експлуатації інвестиційного проекту й сумою
інвестиційних витрат на його реалізацію, – це показник:
а) внутрішньої норми прибутковості;
б) чистого наведеного доходу;
в) індексу рентабельності;
г) періоду окупності інвестицій;
д) всі відповіді вірні.
6 Показник, який характеризує рівень прибутковості конкретного
інвестиційного проекту, та виражається дисконтною ставкою, по якій
майбутня вартість чистого грошового потоку приводиться до дійсної
вартості інвестиційних витрат, - це:
а) внутрішня ставка прибутковості;
б) чистий наведений ефект;
в) індекс прибутковості;
г) період окупності інвестицій;
д) всі відповіді вірні.
7 Фондові інструменти по ступені передбачуваності інвестиційного
доходу розрізняють на:
а) короткострокові й довгострокові цінні папери;
б) боргові й часткові цінні папери;
в) іменні цінні папери й на пред'явника;
г) цінні папери муніципальних органів й емітовані банками;
д) всі відповіді вірні.
8 До позикових інвестиційних ресурсів не відносяться:
а) банківські кредити;
б) доходи від емісії цінних паперів;
в) довгострокові позички;
г) державні кредити;
д) всі відповіді невірні.
9 До якої форми інвестицій відноситься вкладення коштів в науковотехнічні розробки з метою підвищення конкурентноздатності продукції:
а) фінансові інвестиції;
б) інновації;
в) реальні інвестиції;
г) всі відповіді невірні.
10 Інвестиції в цінні папери для інвестиційній компанії є:
а) надзвичайною подією;
б) фінансовою діяльністю;
193
в) інвестиційною діяльністю;
г) операційною діяльністю;
д) всі відповіді невірні.
11 Формування системи довгострокових цілей інвестиційної
діяльності та вибір найефективніших шляхів їх досягнення, - це
інвестиційна:
а) ідея;
б) стратегія;
в) тактика;
г) діяльність;
д) всі відповіді невірні.
12 Відповідно до інвестиційної стратегії інвестор:
а) оцінює альтернативні інвестиційні проекти;
б) здійснює техніко-економічне обґрунтування інвестиційного
проекту;
в) відбирає найперспективніший інвестиційний проект;
г) формує з проектів інвестиційний портфель;
д) всі відповіді вірні.
13 Активи, які утримуються підприємством з метою збільшення
прибутку (відсотків, дивідендів), зростання вартості капіталу або інших
вигід для інвестора, - це:
а) реальні інвестиції;
б) фінансові інвестиції;
в) капітальні інвестиції;
г) регіональні інвестиції;
д) всі відповіді невірні.
14 Короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції, які вільно
конвертуються у певну суму коштів з незначним ризиком зміни їхньої
вартості, - це:
а) довгострокові векселі;
б) еквіваленти грошових коштів;
в) облігації;
г) дивіденди;
д) всі відповіді невірні.
15 Довгострокові боргові фінансові інвестиції – це:
а) облігації;
б) дивіденди;
в) короткострокові векселі;
г) депозитні сертифікати;
194
д) всі відповіді невірні.
16 Довгострокові пайові фінансові інвестиції:
а) мають точно визначений строк обігу;
б) приносять доход у вигляді відсотка;
в) не дають права участі в капіталі;
г) дають доход у вигляді дивідендів;
д) всі відповіді невірні.
17 Фінансові інвестиції підприємство може придбати:
а) за грошові кошти;
б) в обмін на цінні папери власної емісії;
в) в обмін на активи;
г) за все вище зазначене;
д) всі відповіді невірні.
18 Інвестиції в цінні папери для виробничого підприємства є:
а) надзвичайною подією;
б) фінансовою діяльністю;
в) інвестиційною діяльністю;
г) операційною діяльністю;
д) всі відповіді невірні.
19 Реальні (капітальні) інвестиції здійснюються у формі:
а) отримання дивідендів;
б) капітального будівництва;
в) сплати відсотків;
г) придбання акцій;
д) всі відповіді невірні.
20 Метод обліку інвестицій, згідно з яким балансова вартість
інвестицій відповідно збільшується або зменшується на суму збільшення
або зменшення части інвестора у власному капіталі об’єкта інвестування, це:
а) аналітичний метод;
б) метод затрат;
в) метод участі в капіталі;
г) балансовий метод;
д) всі відповіді невірні.
Запитання до самоконтролю
1 Дайте визначення термінам «інвестиції», «інвестиційна діяльність»,
«інвестиційний проект».
195
2 Наведіть класифікацію інвестицій підприємства.
3 Назвіть методи оцінки вартості грошей у часі.
4 Визначте роль інвестиційної стратегії у розвитку підприємства.
5 Охарактеризуйте ознаки, за якими класифікують інвестиційні
проекти.
6 Визначте особливості та форми здійснення реальних інвестицій
підприємства.
7 Назвіть методи оцінки ефективності реальних інвестиційних
проектів.
8 Визначте особливості та форми здійснення фінансових інвестицій
підприємства.
9 Наведіть методи оцінки ефективності фінансових інструментів
інвестування.
10 Дайте визначення терміну «інвестиційні ресурси підприємства».
Рекомендована література: [2, с. 77 – 80]; [9, с. 9 – 31, 123 – 176, 226
– 244]; [10, c. 83 – 99]; [11, с. 91 – 120].
ТЕМА 9. ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІДТВОРЕННЯ
ОСНОВНИХ ФОНДІВ ПІДПРИЄМСТВА
1. Економічна сутність основних фондів підприємства
2. Показники стану й ефективності використання основних фондів
3. Знос і амортизація основних фондів підприємства
9.1 Економічна сутність основних фондів підприємства
Успішність
функціонування
підприємства,
його
конкурентоспроможність насамперед визначаються його матеріальнотехнічною базою. Матеріально-технічна база підприємства - це
сукупність необхідних для виробничого процесу засобів виробництва
(устаткування, приладів, різноманітних транспортних засобів, під’їзних
шляхів тощо).
На формування виробничо-технічної бази впливає багато чинників.
Передусім це фактори науково-технічного прогресу, екологічні умови,
міжнародні та міжгалузеві відносини. Чим кращий екологічний стан
держави, чим швидше впроваджується нова техніка на виробництво і
замінюються старі технології на нові, чим ширший потік інвестицій та
розгалуженіші виробничі зв’язки, тим розвиненішою буде матеріальнотехнічна база конкретного підприємства.
196
У процесі виробництва на підприємстві беруть участь три фактори:
- робоча сила;
- засоби праці;
- предмети праці.
Засоби праці і предмети праці утворюють засоби виробництва.
Засоби праці являють собою частину засобів виробництва, які беруть
участь у створенні продукту протягом кількох виробничих циклів. При
цьому за один виробничий цикл вони втрачають лише частину своєї
вартості, зберігаючи свою споживну вартість та натуральну форму. Засоби
праці - це різноманітні верстати, механізми, інструменти, двигуни тощо,
тобто це засоби, за допомогою яких виготовлюється продукція та надаються
послуги.
Предмети праці, на відміну від засобів праці, витрачаються
повністю за один виробничий цикл. При цьому вони переносять усю свою
вартість на створений продукт і замінюють свою натуральну форму.
Предмети праці - це все те, на що спрямована людська праця, що підлягає
обробці в процесі виробництва з метою пристосування до особистого і
виробничого споживання; все те, з чого виготовляється продукція: вугілля,
метал, тканина, вовна, нафта, заготовки, дошки тощо.
Засоби праці і предмети праці є речовим змістом виробничих фондів.
Засоби праці знаходять своє вираження в основних фондах підприємства, а
предмети праці - в оборотних фондах. Засоби праці і предмети праці стають
виробничими фондами лише тоді, коли беруть участь у створенні вартості
продукції.
Тобто, основні фонди являють собою частину виробничих фондів у
вигляді сукупності засобів праці, які беруть участь у процесі виробництва
протягом тривалого періоду, зберігаючи при цьому свою натуральну форму
і властивості, а також переносячи свою вартість на вартість готової
продукції частинами, у міру спрацьовування.
Відповідно до закону України «Про оподаткування прибутку
підприємств» основні фонди – матеріальні цінності, що призначаються для
використання у виробничій діяльності протягом періоду, який перевищує
365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних
цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово
зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.
Не відносяться до основних коштів:
а) предмети терміном служби менш 1 року незалежно від їхньої
вартості;
б) предмети вартістю до 600 грн. за одиницю за ціною придбання,
незалежно від терміну служби; гранична вартість змінюється законодавчо;
197
в) спеціальні інструменти і пристосування підприємств серійного й
масового виробництва або для індивідуального виробництва, незалежно від
їхньої вартості;
г) спеціальний одяг і взуття, незалежно від їхньої вартості й часу
служби;
д) формений одяг, призначений для працівників підприємства,
незалежно від терміну служби й вартості.
Основні фонди підприємства поділяються на дві групи:
1) основні виробничі фонди;
2) основні фонди невиробничого призначення.
Структура основних фондів підприємства наведена на рисунку 9.1.
Основні виробничі фонди - частина основних засобів, яка бере
участь у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому
натуральну форму. Вартість основних виробничих фондів переноситься на
вироблений продукт поступово, частинами, у міру використання.
Поновлюються основні виробничі фонди через капітальні інвестиції.
Невиробничі основні фонди - це житлові будинки та інші об’єкти
соціально-культурного
й
побутового
обслуговування,
які
не
використовуються в господарській діяльності, але перебувають на балансі
підприємства.
На відміну від виробничих, невиробничі фонди не беруть участь в
процесі виробництва і не переносять своєї вартості на вироблений продукт.
Відтворюються вони тільки за рахунок прибутку, який залишається в
розпорядженні підприємства.
198
Основні фонди підприємства
Основні фонди
невиробничого призначення
Основні виробничі фонди
Активна частина
- робочі машини та
механізми;
- транспортні засоби;
- силові машини та
устаткування;
- виробничий
інвентар та інструмент
Пасивна частина
- виробничі
споруди;
- передавальні
пристрої;
- господарськи
й інвентар
- житлові будинки;
- культурно-побутові
обєкти;
- комунальні споруди;
- будинки медичного
призначення;
- багаторічні
насадження
Рисунок 9.1 - Структура основних фондів підприємства
Відповідно до П(С)БО основні виробничі фонди підрозділяються на
наступні групи:
а) основні засоби:
1) будинку, споруди, передавальні устрої;
2) машини та обладнання;
3) транспортні засоби;
4) інструменти, прилади, інвентар;
5) інші основні засоби;
б) інші необоротні матеріальні активи:
1) бібліотечні фонди;
2) малоцінні необоротні матеріальні активи;
3) тимчасові (нетитульні) споруди;
4) інвентарна тара;
5) інші необоротні матеріальні активи.
Склад основних засобів підприємства відповідно до П(С)БО №7
наведено на малюнку 9.2.
199
Основні виробничі фонди
Основні виробничі фонди
Основні виробничі фонди
будинки, споруди та
пристрої
бібліотечні фонди
малоцінні необоротні
матеріальні активи
машини та обладнання
тимчасові (нетитульні)
споруди
транспортні засоби
інструменти, прилади,
інвентар
інвентарна тара
інші необоротні
матеріальні активи
інші основні засоби
Рисунок 9.2 - Склад основних виробничих фондів
Основні фонди підлягають розподілу за такими групами:
група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти й передавальні
пристрої, у тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця
загального користування, вартість капітального поліпшення землі);
група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до
нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та
інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та
приладдя до них;
група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для
автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування
або друку інформації. Інші інформаційні системи, комп'ютерні програми,
телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких
перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).
група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4,
наприклад сільськогосподарські машини і знаряддя.
9.2 Показники стану та ефективності використання основних
фондів підприємства
Показники стану та ефективності використання основних фондів
підприємства наведені в таблиці 9.1
200
Таблиця 9.1 - Показники стану та ефективності використання
основних виробничих фондів(ОВФ)
Показник
Формула для розрахунку
Характеристика
показника
1
2
3
Показники забезпечення підприємства основними виробничими фондами
Балансова вартість ОВФ/
Характеризує
1. Фондомісткість
Вартість виробленої
забезпечення
продукції
підприємства ОВФ
Балансова вартість ОВФ/
Характеризує величину
2.
Середньооблікова
ОВФ, що доводиться на
Фондоозброєність
чисельність працівників
одного працівника
3. Коефіцієнт
Відображає питому вагу
Залишкова вартість ОВФ/
реальної вартості
залишкової вартості ОВФ
Вартість майна
основних коштів у
у загальній вартості майна
підприємства
майні підприємства
підприємства
Показники стану ОВФ
1. Коефіцієнт
Сума зносу ОВФ/
Характеризує ступінь
зносу ОВФ
Первісна вартість ОВФ
зносу ОВФ
Відображає частку
2. Коефіцієнт
основних коштів,
1 - коефіцієнт зносу ОВФ
придатності ОВФ
придатних для
експлуатації
Характеризує частку
3. Коефіцієнт
Вартість виведених ОВФ/
уведених основних коштів
відновлення ОВФ
Балансова вартість ОВФ
у загальній сумі ОВФ
Характеризує
4. Коефіцієнт
Вартість введених ОВФ/
інтенсивність вибуття
вибуття ОВФ
Балансова вартість ОВФ
ОВФ
Характеризує ступінь
(Вартість виведених ОВФ збільшення основних
5. Коефіцієнт
Вартість введених ОВФ) / коштів у звітному періоді
приросту ОПФ
Балансова вартість ОВФ
в порівнянні з попереднім
періодом
Показники ефективності використання ОВФ
Характеризує
Вартість виробленої
ефективність
1. Фондовіддача
продукції /
використання основних
Балансова вартість ОВФ
фондів, відображає суму
зробленої продукції на 1
201
грн. ОВФ
2. Рентабельність
ОВФ
Прибуток за звітний період
/
Балансова вартість ОВФ
Ступінь використання
ОВФ
9.3 Знос та амортизація основних фондів
Знос об’єкта основних фондів - це поступова втрата об’єктом
основних фондів своєї споживчої вартості з початку його корисного
використання. Варто розрізняти моральний і фізичний знос. Види зносу
основних фондів та форми його усунення наведені на малюнку 9.3.
Види зносу основних фондів
Фізичний знос
усуваний
ремонт
Моральний знос
неусуваний
повний
заміна
частковий
модернізація
Форми усунення зносу виробничих фондів
Рисунок 9.3 - Види зносу основних фондів та форми його усунення
Фізичний знос - це втрата основними фондами своєї споживчої
вартості в результаті зносу деталей, впливу природних факторів і
агресивних середовищ. Фізичний знос може бути двох видів: продуктивний і
непродуктивний.
Продуктивний фізичний знос - втрата вартості в процесі
експлуатації. Непродуктивний фізичний знос характеризує основні фонди,
які перебувають на консервації внаслідок природних процесів старіння.
Моральний знос - це втрата вартості внаслідок зниження вартості
відтворення аналогічних об'єктів основних коштів, обумовлених
удосконалюванням технології й організації виробничого процесу. Тобто, це
знос основних фондів у результаті створення нових, більше прогресивних і
економічних-ефективних фондів. Існує два види морального зносу:
- основні кошти знецінюються, тому що аналогічні основні кошти
провадяться з меншими витратами й стають дешевше;
202
- у результаті науково-технічного прогресу з'являється більше сучасне
й більше продуктивне встаткування.
Сутність морального зносу полягає в тім, що засоби праці
знецінюються, втрачають вартість до закінчення терміну фізичної служби.
Наочніше всього моральний знос може бути продемонстрований на
прикладі комп'ютерів. Протягом останніх 50 років комп'ютери постійно
розвивалися, дешевшали й ставали мініатюрні, електронні лампи в них
змінилися транзисторами, потім інтегральними схемами (чипами). Хтось
помітив, що якби автомобілі вдосконалювалися з такою ж швидкістю, вони
коштували б зараз, як коробка сірників.
Моральний знос вигідний суспільству в цілому, тому що веде до
зниження витрат виробництва, але не вигідний окремим особам, що
помістили капітал в основні фонди з метою одержання прибутку від здачі їх
в оренду.
Знос основних фондів накопичується протягом усього строку їхньої
служби у вигляді амортизаційних відрахувань. У кожному звітному періоді
сума амортизації списується на рахунки по обліку витрат на виробництво.
Амортизаційні відрахування витрачаються на фінансування нових
капітальних вкладень в основні фонди.
Відповідно до закону України «Про оподаткування прибутку
підприємств» під терміном амортизація основних фондів і
нематеріальних активів варто розуміти поступове віднесення витрат на їх
придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого
прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань.
Сума амортизаційних відрахувань звітного періоду визначається як
сума амортизаційних відрахувань, нарахованих для кожного із календарних
кварталів, що входять до такого звітного періоду.
Сума амортизаційних відрахувань кварталу, щодо якого проводяться
розрахунки (розрахунковий квартал), визначаються шляхом застосування
норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів на початок
такого розрахункового кварталу.
Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової
вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного періоду в
такому розмірі (в розрахунку на податковий квартал):
група 1 - 2 відсотка;
група 2 - 10 відсотків;
група 3 - 6 відсотків.
група 4 - 15 відсотків.
Підприємство може прийняти рішення про застосування інших норм
амортизації, що не перевищують вище визначених норм.
Суми амортизаційних відрахувань вилученню до бюджету не
203
підлягають, а також не можуть бути базою для нарахування будь-яких
податків, зборів (обов'язкових платежів).
8.3.2. Балансова вартість групи основних фондів (окремого об'єкта
основних фондів групи 1) на початок розрахункового кварталу визначається
за формулою (9.1):
Б(а) = Б(а-1) + П(а-1) - В(а-1) - А(а-1),
(9.1)
де Б(а) - балансова вартість групи (окремого об'єкта основних фондів
групи 1) на початок розрахункового кварталу;
Б(а-1) - балансова вартість групи (окремого об'єкта основних фондів
групи 1) на початок кварталу, що передував розрахунковому;
П(а-1) - сума витрат, понесених на придбання основних фондів,
здійснення капітального ремонту, реконструкцій, модернізацій та інших
поліпшень основних фондів, що підлягають амортизації, протягом кварталу,
що передував розрахунковому;
В(а-1) - сума виведених з експлуатації основних фондів (окремого
об'єкта основних фондів групи 1) протягом кварталу, що передував
розрахунковому;
А(а-1) - сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у кварталі, що
передував розрахунковому.
Підприємства всіх форм власності мають право застосовувати
щорічну індексацію балансової вартості груп основних фондів та
нематеріальних активів на коефіцієнт індексації, який визначається за
формулою (9.2):
Кі = [I(а-1) - 10]:100 ,
(9.2)
де І(а-1) - індекс інфляції року, за результатами якого провадиться
індексація.
Якщо значення Кі не перевищує одиниці, індексація не провадиться.
У випадку застосування коефіцієнта індексації необхідно визначити
капітальний дохід, що визначається як різниця між балансовою вартістю
відповідної групи основних фондів на початок періоду із застосуванням
коефіцієнта індексації й балансової вартості до індексації. Сума
капітального доходу включається до складу валових доходів щокварталу.
Амортизації підлягають витрати на:
- придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного
виробничого використання, включаючи витрати на придбання
племінної худоби та придбання, закладення і вирощування
багаторічних насаджень до початку плодоношення;
204
- самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих,
потреб включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам,
які були зайняті на виготовленні таких основних фондів;
- проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших
видів поліпшення основних фондів;
- капітальні поліпшення землі, не пов'язані з будівництвом, а саме:
іригація, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення
землі.
Не підлягають амортизації та повністю відносяться до складу валових
витрат звітного періоду витрати платника податку на:
- придбання і відгодівлю продуктивної худоби;
- вирощування багаторічних плодоносних насаджень;
- придбання основних фондів або нематеріальних активів з метою їх
подальшого продажу іншим особам чи їх використання як
комплектуючих (складових частин) інших основних фондів,
призначених для подальшого продажу іншим особам;
- утримання основних фондів, що знаходяться на консервації.
Не підлягають амортизації та провадяться за рахунок відповідних
джерел фінансування:
- витрати бюджетів на будівництво та утримання споруд благоустрою й
жилих будинків, придбання і збереження бібліотечних і архівних
фондів;
- витрати бюджетів на будівництво та утримання автомобільних доріг
загального користування;
- витрати на придбання та збереження Національного архівного фонду
України, а також бібліотечного фонду, що формується та утримується
за рахунок бюджетів, бібліотечних і архівних фондів;
- витрати на придбання, ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші
поліпшення невиробничих фондів.
Тестові завдання
1 Згідно з податковим обліком, матеріальні цінності, які
призначуються платником податку для використання у господарській
діяльності платника податку більше ніж 365 календарних днів з дати вводу
в експлуатацію та вартість яких перевищує 1000 грн. та поступово
зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом, - це:
а) оборотні кошти;
б) основні засоби;
в) витрати майбутніх періодів;
г) нематеріальні активи;
205
д) всі відповіді невірні.
2 До першої групи основних фондів відносять:
а) автомобільний транспорт;
б) квартири;
в) устаткування;
г) мікрофони та рації;
д) всі відповіді невірні.
3 До другої групи основних фондів відносять:
а) будівлі;
б) телефони;
в) автотранспорт;
г) жилі будинки;
д) всі відповіді невірні.
4 До третьої групи основних фондів відносять:
а) споруди;
б) меблі;
в) запасні частини;
г) програмне забезпечення;
д) всі відповіді невірні.
5 До четвертої групи основних засобів відносять:
а) офісне обладнання;
б) електронно-обчислювальні машини;
в) споруди;
г) автомобільний транспорт;
д) всі відповіді вірні.
6 До виробничих основних фондів належать:
а) бібліотечні фонди;
б) інвентарна тара;
в) машини та обладнання;
г) малоцінні необоротні матеріальні активи;
д) всі відповіді вірні.
7 Заміна окремих зношених частин або заміна старого обладнання на
аналогічне нове, - це:
а) просте відтворення;
б) поширене відтворення;
в) фізичний знос;
г) моральний знос;
д) всі відповіді вірні.
206
8 До показників забезпечення підприємства основними засобами
належить:
а) коефіцієнт зносу;
б) фондомісткість;
в) рентабельність;
г) фондовіддача;
д) всі відповіді вірні.
9 До показників стану основних засобів належить:
а) фондоозброєність;
б) коефіцієнт оновлення;
в) фондомісткість;
г) фондовіддача;
д) всі відповіді невірні.
10 До показників ефективності використання основних засобів
належить:
а) рентабельність;
б) коефіцієнт оновлення;
в) коефіцієнт зносу;
г) коефіцієнт приросту;
д) всі відповіді вірні.
11 Показник, що визначає рівень використання основних засобів, - це:
а) коефіцієнт зносу;
б) рентабельність;
в) коефіцієнт вибуття;
г) коефіцієнт приросту;
д) всі відповіді вірні.
12 Поступова втрата основними засобами споживної вартості в
процесі експлуатації, - це:
а) знос об’єкта;
б) фізичний знос;
в) моральний знос;
г) амортизація;
д) всі відповіді невірні.
13 Систематичний розподіл вартості основних засобів протягом
строку їх корисного використання – це:
а) знос об’єкта;
б) фізичний знос;
в) моральний знос;
г) амортизація;
207
д) всі відповіді невірні.
14 Витрати на створення нових, реконструкцію
переозброєння діючих основних засобів, - це:
а) амортизаційні відрахування;
б) витрати на поточний ремонт;
в) капітальні вкладення;
г) собівартість продукції;
д) всі відповіді невірні.
і
технічне
15 Амортизація окремого об’єкту основних фондів групи 1
здійснюється по досягненню балансової вартості такого об’єкту:
а) десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
б) ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
в) нульового значення;
г) від’ємного значення;
д) всі відповіді невірні.
Запитання для самоконтролю
1 Дайте характеристику складу та структури основних засобів.
2 Назвіть фактори, які впливають на структуру основних засобів.
3 Охарактеризуйте відтворення основних засобів.
4 Назвіть показники стану та ефективності використання основних
засобів.
5 У чому полягає суть понять зносу та амортизації основних засобів.
6 Назвіть методи нарахування амортизаційних відрахувань.
7 Охарактеризуйте склад і структуру капітальних вкладень
підприємств.
8 Назвіть джерела фінансування капітальних вкладень підприємств.
9 Поясніть порядок фінансування капітальних вкладень підприємств.
10 Поясніть порядок фінансування витрат на поліпшення основних
засобів.
Рекомендована література: [2, с. 293 - 327]; [62, c. 179 - 195]; [12, с.
194 - 201]; [5, с. 184 - 189].
ТЕМА 10. ОЦІНКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА
1 Сутність і значення аналізу фінансового стану підприємства
2 Інформаційна база управління фінансовим станом підприємства
208
3 Оцінки фінансової стабільності підприємства
4 Аналіз платоспроможності й ліквідності підприємства
5 Комплексна оцінка фінансового стану підприємства
10.1 Сутність і значення аналізу фінансового стану підприємства
Під фінансовим станом розуміється здатність підприємства
фінансувати свою діяльність. Воно характеризується забезпеченістю
фінансовими ресурсами, необхідними для нормального функціонування
підприємства, доцільністю їхнього розміщення й ефективністю
використання, фінансовими взаєминами з іншими юридичними й фізичними
особами, платоспроможністю й фінансовою стабільністю.
Фінансовий стан може бути стійким, нестійким і кризовим. Здатність
підприємства вчасно провадити платежі, фінансувати свою діяльність на
розширеній основі свідчить про його гарний фінансовий стан.
Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його
виробничої, комерційної й фінансової діяльності. Якщо виробничий і
фінансовий плани успішно виконуються, то це позитивно впливає на
фінансове становище підприємства. І навпаки, у результаті недовиконання
плану по виробництву й реалізації продукції відбувається підвищення її
собівартості, зменшення виторгу й суми прибутку і як слідство - погіршення
фінансового стану підприємства і його платоспроможності.
Стійке фінансове становище у свою чергу впливає на виконання
виробничих планів і забезпечення потреб виробництва необхідними
ресурсами. Тому фінансова діяльність як складова частина господарської
діяльності спрямована на забезпечення планомірного надходження й
витрати грошових ресурсів, виконання розрахункової дисципліни,
досягнення раціональних пропорцій власного й позикового капіталу й
найбільш ефективного його використання. Головна мета фінансової
діяльності - вирішити, де, коли і як використати фінансові ресурси для
ефективного розвитку виробництва й одержання максимуму прибутку.
Щоб вижити в умовах ринкової економіки й не допустити банкрутства
підприємства, потрібно добре знати, як управляти фінансами, який повинна
бути структура капіталу по складу й джерелам утворення, яку частку
повинні займати власні кошти, а яку - позикові. Треба знать і такі поняття
ринкової економіки, як ділова активність, ліквідність, платоспроможність,
кредитоспроможність підприємства, поріг рентабельності, запас фінансової
стабільності (зона безпеки), ступінь ризику, ефект фінансового важеля й
інші, а також методику їхнього аналізу.
Фінансовий аналіз є істотним елементом фінансового менеджменту й
аудита, практично всі користувачі фінансових звітів підприємств
209
використають методи фінансового аналізу для прийняття рішень по
оптимізації своїх інтересів.
Власники аналізують фінансові звіти для підвищення прибутковості
капіталу, забезпечення стабільності підвищення фірми. Кредитори й
інвестори аналізують фінансові звіти, щоб мінімізувати свої ризики по
позиках і внескам. Можна твердо говорити, що якість прийнятих рішень
цілком залежить від якості аналітичного обґрунтування рішення. В останні
роки з'явилося досить багато серйозних і актуальних публікацій,
присвячених фінансовому аналізу. Активно освоюється закордонний досвід
фінансового аналізу й управління підприємствами, банками, страховими
організаціями й т.д. Разом з тим слід зазначити, що наявність великого
числа цікавих і оригінальних видань по різних аспектах фінансового
аналізу не знижує потреби й попиту на спеціальну методичну літературу, у
якій послідовно, крок за кроком відтворювалася б комплексна логічно
цілісна процедура фінансового аналізу.
Введення нового плану рахунків бухгалтерського обліку, приведення
форм
бухгалтерської звітності в більшу відповідність із вимогами
міжнародних стандартів викликає необхідність використання нової
методики фінансового аналізу, що відповідає умовам ринкової економіки.
Така методика потрібна для обґрунтованого вибору ділового партнера,
визначення ступеня фінансової стабільності підприємства, оцінки ділової
активності й ефективності підприємницької діяльності.
Існує кілька методів і видів фінансового аналізу. Їхня класифікація
представлена на рис. 10.1 – 10.2.
Структурний (вертикальний) фінансовий аналіз базується на
структурному розкладання окремих показників фінансової звітності та
передбачає:
- структурний аналіз активів;
- структурний аналіз капіталу;
- структурний аналіз грошових потоків.
Трендовий (горизонтальний) аналіз базується на вивченні динаміки
окремих фінансових показників у часі і передбачає:
- порівняння фінансових показників звітного періоду з показниками
попереднього періоду;
- порівняння фінансових показників звітного періоду з показниками
аналогічного періоду минулого року;
- порівняння фінансових показників за ряд попередніх періодів.
210
Методи фінансового аналізу підприємства
Структурний (вертикальний) фінансовий аналіз
Трендовий (горизонтальний) фінансовий аналіз
Порівняльний фінансовий аналіз
Інтегральний фінансовий аналіз
Аналіз фінансових коефіцієнтів (R-аналіз)
Рисунок 10.2 - Класифікація методів фінансового аналізу
Порівняльний фінансовий аналіз базується на зіставленні окремих
груп аналогічних фінансових показників між собою і передбачає:
- порівняльний аналіз фінансових показників підприємства та
середньо галузевих показників;
- порівняльний аналіз фінансових показників даного підприємства й
підприємств-конкурентів;
- порівняльний аналіз фінансових показників окремих структурних
одиниць і підрозділів даного підприємства;
- порівняльний аналіз звітних і планових (нормативних) фінансових
показників підприємства.
Інтегральний аналіз базується на системі взаємозалежного
використання окремих фінансових показників підприємства.
Аналіз фінансових коефіцієнтів (R-аналіз) базується на розрахунку
співвідношення різних абсолютних показників між собою і передбачає:
- аналіз фінансової стійкості, який виявляє рівень фінансового
ризику, пов’язаного зі структурою джерел формування капіталу
підприємства, тобто ступень фінансової стійкості майбутнього
розвитку підприємства;
- аналіз
платоспроможності,
який
виявляє
можливість
підприємства вчасно розраховуватися за своїми зобов’язаннями
залежно від стану ліквідності його активів;
- аналіз оборотності активів, який визначає швидкість обертання
коштів, що вкладені в активи, в процесі діяльності підприємства;
- аналіз рентабельності, який визначає рівень прибутковості
ресурсів і витрат за допомогою фінансових коефіцієнтів.
211
Види фінансового аналізу підприємства
За організаційними формами проведення
Внутрішній фінансовий аналіз
Зовнішній фінансовий аналіз
Здійснюється фінансовими
менеджерами підприємства (або
власниками його майна) із
використанням усіх наявних
інформативних показників
Здійснюється зовнішніми
користувачами (податковими
органами, банківськими
установами) з використанням
показників залежно від мети
здійснення такого аналізу
За періодом проведення
Попередній
фінансовий аналіз
Поточний
фінансовий аналіз
Подальший
фінансовий аналіз
Дослідження умов
фінансової діяльності
в цілому або
здійснення окремих
фінансових операцій
підприємства
Дослідження
оперативного впливу
на результати
фінансової діяльності
підприємства
Здійснюється
шляхом порівняння
фінансового стану
звітного періоду з
попереднім і
поточним аналізом
За об’єктом аналізу
Аналіз фінансової
діяльності в цілому
Дослідження фінансової
діяльності підприємства як
цілісного комплексу (без
виокремлення підрозділів)
Аналіз фінансової
діяльності окремих
структурних підрозділів
Дослідження фінансової
діяльності центів економічної відповідальності
Аналіз
окремих
фінансивих
операцій
За обсягом дослідження
Повний фінансовий аналіз
Тематичний фінансовий аналіз
Комплексне дослідження фінансової
діяльності підприємства
Дослідження окремих аспектів
фінансової діяльності підприємства
Рисунок 10.3 – Основні види фінансового аналізу підприємства
212
Аналіз фінансового стану підприємства ґрунтується головним чином
на відносних показниках, тому що абсолютні показники балансу в умовах
інфляції складно привести до порівнянного виду. Відносні показники
фінансового стану аналізованого підприємства можна зрівняти:
с загальноприйнятими «нормами» для оцінки ступеня ризику й
прогнозування можливості банкрутства;
с аналогічними даними інших підприємств, що дозволяє
виявити сильні й слабкі сторони підприємства і його можливості;
- с аналогічними даними за попередні роки для вивчення тенденцій
поліпшення й погіршення фінансового стану підприємства.
Оцінка фінансового стану може бути виконана з різним ступенем
деталізації залежно від мети аналізу, наявної інформації, програмного,
технічного й кадрового забезпечення. Найбільш доцільним є виділення
процедур експрес-аналізу й поглибленого аналізу фінансового стану.
10.2 Інформаційна
підприємства
база
управління
фінансовим
станом
Інформація про фінансовий стан підприємства втримується у
фінансовій (бухгалтерської) звітності, що складається по стандартах і
правилам, установленим державою й міжнародними угодами.
Розвиток міжнародної торгівлі, збільшення кількості спільних
підприємств, міжнародних концернів викликає необхідність використання
міжнародних стандартів при складанні фінансової звітності.
Фінансова звітність - це зовнішня (відкрита) інформація про
підприємство, що представлена в стандартних формах звітності, і не містить
даних, що представляють комерційну таємницю. Вона може бути
представлена різним користувачам і опублікована.
Основні вимоги, що висуваються до інформації фінансової звітності:
а) значущість – визначає ступень ефективності використання
інформації під час розробки найважливіших управлінських рішень;
б) повнота – характеризує завершеність кола інформативних
показників, необхідних для проведення аналізу, планування й прийняття
конкретних фінансових рішень;
в)
вірогідність
–
визначає,
наскільки
інформація,
що
використовується, є реальною, нейтральною стосовно користувача, такою,
що перевіряється;
г) своєчасність – характеризує відповідність інформації періоду її
використання;
д) зрозумілість – визначається простотою побудови та відповідністю
інформації певним стандартам подання.
213
Форма
Зміст
Використання інформації
ф. №1
«Баланс»
Наявність
економічних
ресурсів, які
контролюються
підприємством на
дату балансу
Оцінка структури ресурсів
підприємства, їхньої ліквідності
та платоспроможності
підприємства; прогнозування
майбутніх потреб у позичках;
оцінка та прогнозування змін в
економічних ресурсах
ф. №2
«Звіт про
фінансові
результати»
Доходи, витрати та
фінансові результати
діяльності
підприємства
Оцінка та прогнозування
прибутковості діяльності та
структури доходів і витрат
підприємства
ф. №3
«Звіт про
рух
грошових
коштів»
Генерування та
використання
грошових коштів
протягом звітного
періоду
Оцінка та прогнозування
операційної, інвестиційної та
фінансової діяльності
підприємства
ф. №4
«Звіт про
власний
капітал»
Зміни в складі
власного капіталу
підприємства
Примітки
Оцінка та прогнозування змін у
власному капіталі
Вибрана облікова
політика. Інформація
не наведена у
фінансових звітах,
але обов’язкова за
П(С)БО. Додатковий
аналіз статей
звітності
Оцінка та прогнозування
облікової політика; ризиків, які
впливають на ресурси та
зобов’язання підприємства;
діяльність підрозділів
підприємства тощо
Рисунок 10.4 – Призначення основних компонентів фінансової звітності
Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову
звітність в Україні» фінансова звітність підприємств не становить
комерційної таємниці. Відкриті акціонерні товариства, підприємства 214
емітенти облігацій, банки, довірчі товариства, кредитні союзи й фондові
біржі, інвестиційні фонди й компанії й інші фінансові установи зобов'язані
щорічно надавати річну фінансову звітність для публікації в пресі.
Але, як правило, для прийняття стратегічних рішень потенційними
партнерами фірми, достатнім є проведення експрес-аналізу хазяйновитоїгосподарчої-фінансово-господарської діяльності. Навіть для проведення
деталізованого аналізу хазяйновитої-господарчої-фінансово-господарської
діяльності найчастіше не потрібно інформації складову комерційну
таємницю, однак можливо глибина деталізації буде менше. Для проведення
загального деталізованого аналізу хазяйновитої-господарчої-фінансовогосподарської діяльності підприємства потрібні відомості по встановлених
формах бухгалтерської звітності, зображені на рис. 10.4.
10.3 Оцінки фінансової стабільності підприємства
Одна з найважливіших характеристик фінансового стану
підприємства - стабільність його діяльності у світлі довгострокової
перспективи. Вона пов'язана із загальною фінансовою структурою
підприємства, ступенем його залежності від кредиторів і інвесторів. Так,
багато бізнесменів, включаючи представників державного сектора
економіки, воліють включати в справу мінімум власних коштів, а
фінансувати його за рахунок грошей, узятих у борг. Однак якщо структура
«власний капітал - позиковий капітал» має значний перекіс убік боргів,
підприємство може збанкрутувати, якщо трохи кредиторів одночасно
зажадають свої гроші назад в «незручне» час.
Є різні точки зору на підходи до визначення фінансової стабільності
підприємств. Виходячи з особливостей фінансового становища підприємств
України, практичний інтерес представляє позиція, коли стабільність
фінансового становища підприємства розглядається як можливість
підприємства за рахунок власних коштів покривати кошти вкладені в
активи, не допускати невиправданий дебіторської й кредиторської
заборгованості й розплачуватися в строк за своїми обов'язками. Тому можна
застосувати балансову модель забезпеченості запасів і витрат власними й
позиковими джерелами їхнього формування, тобто з умови:
ОС  ЗЗ  СС  ДЗ,
де ОС – основні кошти й необоротні активи;
ЗЗ – запаси й витрати;
СС – джерела власних коштів;
ДЗ – довгострокові кредити й позикові кошти.
215
(10.1)
Ця умова означає, що вкладення капіталу в основні кошти й
матеріальні запаси не повинні перевищувати величину перманентного
капіталу.
Очевидно, що із цієї умови випливають напрямок оцінки фінансової
стабільності підприємства:
­
Оцінка фінансової стабільності підприємства виходячи зі ступеня
покриття запасів і витрат джерелами коштів:
ЗЗ  CC  ДЗ   ОС ,
(10.2)
Саме виходячи із цих передумов виділяють чотири типи фінансової
стабільності:
­
Абсолютна стабільність фінансового стану. Вона задається
умовою:
ЗЗ  СОС
(10.3)
де COC – власні оборотні кошти підприємства.
Дане співвідношення показує, що всі запаси повністю покриваються
власними оборотними коштами.
­
Нормальна стабільність фінансового стану підприємства, що
гарантує його платоспроможність:
COC  ЗЗ  ИФЗ
(10.4)
де ИФЗ – джерела формування запасів, рівні сумі власних оборотних
коштів, короткострокових кредитів і кредиторської заборгованості.
Наведене співвідношення відповідає положенню, коли підприємство
використає для покриття потреби в запасах різні джерела коштів - власні й
позикові.
­
Нестійкий фінансовий стан (передкризове), сполучене з
порушенням платоспроможності, при якому проте зберігається можливість
відновлення рівноваги за рахунок поповнення джерел власних коштів:
­
ЗЗ  ИФЗ
(10.5)
Фінансова нестійкість уважається припустимої, якщо величина
приваблюваних для формування запасів і витрат короткострокових кредитів
і позикових коштів не перевищують сумарної вартості найбільш ліквідної
частини запасів і витрат.
Кризовий фінансовий стан, при якому підприємство перебуває на
грані банкрутства, тобто характеризується ситуацією, коли на додаток до
216
нерівності (2.6) підприємство має кредити й позики, не погашені в строк, а
також прострочену кредиторську й дебіторську заборгованість. В умовах
ринкової економіки при хронічному повторенні такої ситуації підприємство
оголошується банкрутом, але в Україні через неврегульованість на
законодавчому рівні механізму оголошення підприємств банкрутом вони
при такому фінансовому стані продовжують функціонувати. Це також є
однією із причин, по якій необхідно мати точну інформацію про фінансову
стабільність підприємства - лізингоодержувача. Узагальнений алгоритм
розрахунків показників фінансової стабільності для умови (10.2) наведений
у таблиці 2.1.
Таблиця 10.1 - Оцінка фінансової стабільності для умови (10.2)
Тип ситуації
Абсолютна
стабільність
Нормальна
стабільність
Передкризови
й стан
Кризовий стан
Коефіцієнт
забезпеченості
запасів
джерелами
коштів
Надлишок або
недолік
фінансових
коштів
Запас стабільності
фінансового стану в
днях
СОС/ЗЗ>1
CОС-ЗЗ
(CОС-ЗЗ)*Т/В
ИФЗ/ЗЗ>1
ИФЗ-ЗЗ
(ИФЗ-ЗЗ)*Т/В
(ИФЗ+ДО)/ЗЗ>1
ИФЗ+КО-ЗЗ
(ИФЗ+КО-ЗЗ)*Т/В
(ИФЗ+ДО)/ЗЗ<1
ИФЗ+КО-ЗЗ
(ИФЗ+КО-ЗЗ)*Т/В
Економічне втримування цієї моделі укладається в тім, що різниця
значень правої й лівої частини характеризує величину фінансової
стабільності, тобто на яку величину можна збільшити позиковий капітал
(оборотні активи) без втрати стабільності фінансового стану, або для
підприємства, що перебуває в кризовому положенні, на яку величину
необхідно зменшити позикові кошти (оборотні активи) для досягнення
фінансової стабільності.
10.4 Аналіз платоспроможності й ліквідності підприємства
Щоб мати подання про рівень платоспроможності підприємства,
розрахуємо показники ліквідності, що визначають здатність підприємства
розрахуватися по своїх боргах. Основними показниками ліквідності є
217
коефіцієнт покриття, коефіцієнти поточної ліквідності й абсолютної
ліквідності.
Коефіцієнт покриття (Кп), обумовлений як відношення всіх оборотних
коштів підприємства (поточних активів) до величини поточних зобов'язань
(сума короткострокової заборгованості й короткострокових кредитів і
позик).Цей коефіцієнт показує платіжні можливості підприємства,
оцінювані за умови не тільки своєчасних розрахунків з дебіторами.
Нормативне значення перебуває в межах між 1 і 3. Нижня границя
обумовлена тим, що поточних активів дебіторів повинне бути досить для
погашення короткострокових зобов'язань, інакше підприємство може
виявитися неплатоспроможним .
Кп 
Ао
,
Зп
(10.6)
де Ао - оборотні активи;
Зп - короткострокові зобов'язання.
Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кал) розраховується по формулі
(2.2) і характеризує співвідношення суми коштів і короткострокових
фінансових вкладень до величини короткострокової заборгованості. Цей
коефіцієнт оцінює готовність підприємства ліквідувати короткострокову
заборгованість. Граничне значення коефіцієнта 0,05 - 0,2.
Кл1 
Ав
,
Зп
(10.7)
де Ав - високоліквідні активи, до яких належать кошти, їхні
еквіваленти й поточні фінансові інвестиції;
Зп - поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаються з
короткострокових кредитів і розрахунків із кредиторами.
Характеристикою стабільності фінансового стану є коефіцієнт
маневреності власного капіталу (Км.), що дорівнює відношенню власного
оборотних коштів і власного капіталу підприємства. Він показує, яка
частина власних оборотних коштів підприємства перебуває у власному
капіталі, тобто в мобільній формі, що дозволяє відносно вільно маневрувати
цими коштами. Значення, що рекомендується - не менш 0,1.
Км 
Соб.c.
,
Ск
218
(10.8)
де Соб.с. - власні оборотні кошти підприємства;
Ск - власний капітал.
Коефіцієнт автономії підприємства (Кав.) визначається як
співвідношення капіталу й резервів до загальної величини пасивів. Даний
коефіцієнт оцінює фінансову незалежність від зовнішніх джерел.
Нормативне значення коефіцієнта повинне бути більше 0,5.
Кав 
Ск
,
В
(10.9)
де Ск - власний капітал;
У - валюта балансу.
Коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів визначається
відношенням позикового капіталу до величини власних коштів
Рекомендується значення, що, не більше - 0,5.
К
З
,
С
(10.11)
де З - позикові кошти підприємства;
С - власні кошти.
Коефіцієнт концентрації позикового капіталу (Кк.к) дорівнює
відношенню позикового капіталу до величини пасивів. Цей коефіцієнт
показує, скільки припадає позикового капіталу на одиницю сукупних
джерел. Нормативне значення показника К к. к ≤ 0,5.
Кк.к. 
Пк
,
Вп
(10.12)
де Пк - позиковий капітал;
Вп - величина пасивів.
Зменшення даного показника в порівнянні з 2000 роком є позитивною
тенденцією.
Коефіцієнт фінансової стабільності характеризує частку власного
капіталу й довгострокових зобов'язань у загальній сумі активів. Нормативне
значення коефіцієнта наближається до 0,9. Цей коефіцієнт розраховується
219
як співвідношення власних і прирівняних до них коштів і довгострокових
позикових коштів до пасиву балансу.
Кф.с. 
Ск  До
,
П
(10.13)
де П - пасив балансу підприємства.
Коефіцієнт забезпеченості оборотних активів власними коштами (До.а)
характеризує фінансову стабільність підприємства й означає можливість
перетворення активів у ліквідні кошти. Визначається даний коефіцієнт як
відношення власних оборотних коштів і оборотних активів. Нормативне
значення коефіцієнта >0,1.
Ко.а. 
Воб.к.
,
ОА
(10.14)
де Воб.к. - власні оборотні кошти;
ОА- оборотні активи.
10.5 Комплексна оцінка фінансового стану підприємства
Для комплексного аналізу фінансового стану підприємства необхідно
оцінити тенденції найзагальніших показників, які всебічно характеризують
фінансовий стан підприємства.
Показниками та факторами доброго фінансового стану підприємства
можуть бути: стійка платоспроможність, ефективне використання капіталу,
своєчасна організація розрахунків, наявність стабільних фінансових
ресурсів.
Показники та фактори незадовільного фінансового стану:
неефективне розміщення коштів, брак власних оборотних коштів, наявність
стійкої заборгованості за платежами, негативні тенденції у виробництві.
До найзагальніших показників комплексної оцінки фінансового стану
належать показники дохідності й рентабельності.
Велике значення має аналіз структури доходів підприємства та оцінка
взаємозв'язку прибутку з показниками рентабельності. Важливо
проаналізувати зв'язок прибутку підприємства з факторами, що його
формують, бо це полегшуватиме практичну орієнтацію в цих питаннях.
Дохідність підприємства характеризується абсолютними й відносними
показниками. Абсолютний показник дохідності - це сума прибутку чи
доходів. Відносний показник - рівень рентабельності. Рівень рентабельності
220
підприємств, пов'язаних із виробництвом продукції (товарів, послуг),
визначається як відсоткове відношення прибутку від реалізації продукції до
її собівартості:
Р = (П/С)*100
(10.15)
де Р - рівень рентабельності, %;
П - прибуток від реалізації продукції, грн.;
С - собівартість продукції, грн.
Рівень рентабельності підприємств торгівлі та громадського
харчування визначається як відсоткове відношення прибутку від реалізації
товарів (продукції громадського харчування) до товарообороту.
Під час аналізу вивчають динаміку змін обсягу чистого прибутку,
рівня рентабельності та фактори, які впливають на них. Основними
факторами, що впливають на чистий прибуток, є обсяг виручки від
реалізації продукції, рівень собівартості, рівень рентабельності продукції,
фінансові результати й витрати від операційної та звичайної діяльності,
величина податку на прибуток та інших податків, що виплачуються з
прибутку .
Аналіз дохідності підприємства проводиться через порівняння з
планом та попереднім періодом. За умов інфляції важливо забезпечити
об'єктивність показників та запобігти їх викривленню через постійне
підвищення цін. Аналіз проводиться за даними роботи за рік. Торішні
показники треба привести у відповідність із показниками звітного року за
допомогою індексації цін.
За ринкових відносин існує персоніфікований інтерес керівництва та
колективів підприємств до фактично досягнутого рівня рентабельності, що
суттєво впливає на результативність господарської діяльності.
На підприємствах недержавних форм власності для акціонерів та
засновників найважливіше значення має рентабельність їхніх пайових і
статутних внесків у складі загальних інвестицій. Тому цьому аспекту оцінки
фінансового стану підприємства треба приділити серйозну увагу .
Практика рекомендує для оцінки рентабельності підприємства
використовувати систему взаємозв'язаних показників рентабельності. З цією
метою необхідно використовувати дві основні групи таких показників:
а) показники, розраховані на підставі поточних витрат (вартості
продажу);
б) показники, пов’язані з використанням виробничого капіталу
(виробничих активів).
Для всебічної комплексної оцінки різних показників рентабельності
можна використати зарубіжний досвід.
221
Показники рентабельності групи «а» розраховуються на базі даних
бухгалтерського обліку прибутків та збитків і становлять систему таких
коефіцієнтів:
1) коефіцієнт граничного рівня валового прибутку (Кр1 )
Кр1 = Вп / Чо.п = 1- Впр / Чо.п ,
(10.16)
де Вп - сума валового прибутку;
Впр - вартість продажу (реалізації продукції, робіт, послуг);
Чо.п - чистий обсяг продажу (реалізації);
2) коефіцієнт граничного рівня прибутку від основної операційної
діяльності (Кр2)
Кр2 = По.д / Чо.п,
(10.17)
де По.д - сума прибутку, отриманого від основної операційної
діяльності;
3) коефіцієнт граничного рівня прибутку від усієї діяльності
підприємства - операційної, фінансової, інвестиційної (Кр3)
Кр3 = П / Чо.п ,
(10.18)
де П - сума прибутку до виплат за довгостроковими зобов'язаннями і
податкових виплат;
4 ) коефіцієнт граничного рівня чистого прибутку (Кр4)
Кр4 = Чп / Чо.п.,
(10.19)
де Чп – сума чистого прибутку після виплати відсоткових сум за
довгостроковими зобов’язаннями та сплати податків;
4) критичний коефіцієнт рентабельності (Кр5)
Кр5 = (Чо.п – Зв) / Чо.п,
(10.20)
де Зв – це сума змінних витрат у складі вартості продажу.
Із наведених формул зрозуміло, що всі коефіцієнти мають ту саму
базу обрахунку – чистий обсяг продажу (валові надходження за
вирахуванням суми повернення і дисконтних знижок).
Ці, а також наведені нижче показники рентабельності
взаємодоповнюють один одного і дають змогу здійснити комплексну оцінку
фінансового стану підприємства.
222
Показники рентабельності групи «б» розраховуються як відношення
прибутку і коштів, вкладених у підприємство засновниками, акціонерами та
інвесторами. Зарубіжний досвід свідчить, що за даними звіту про прибутки
(збитки) і даними балансового звіту доцільно розраховувати такі
коефіцієнти:
1) коефіцієнт віддачі виробничих активів (Кр6)
Кр6 = Чп / ВА,
де ВА - середньорічна величина
підприємства;
2) коефіцієнт віддачі інвестицій (Кр7)
Кр7 = П / СА,
(10.21)
всіх
виробничих
активів
(10.22)
де СА - середньорічна сума всіх активів підприємства за мінусом
короткострокових зобов'язань, або середньорічна сума капіталізованих
коштів (акціонерний капітал + довгострокові зобов'язання);
3) коефіцієнт віддачі акціонерного капіталу (Кр8)
Кр8 =Чп / СК,
(10.23)
де СК - середньорічна сума власного капіталу, репрезентована
акціонерним капіталом.
Коефіцієнт віддачі активів характеризує величину дохідності всього
потенціалу, яким володіє підприємство (його називають показником
майстерності використання капіталу менеджерами підприємства). Цей
показник для детальнішої оцінки може обчислюватись у різних
модифікаціях: у чисельнику формули можуть використовуватись різні
показники прибутку: валового, операційного, звичайного до вирахування
податків і т .п.
Коефіцієнт віддачі інвестицій характеризує ефективність віддачі
тільки частини всього капіталу - довгострокових інвестицій і
капіталізованого прибутку підприємства. Цей коефіцієнт характеризує
фінансовий стан підприємства в цілому. Наприклад, фінансова стійкість
знижується, коли відсоткова ставка на позичкові кошти перевищує
величину цього коефіцієнта.
Важливу роль у комплексній оцінці фінансового стану підприємства,
особливо в акціонованих підприємствах, відіграє третій із розглянутих
показників - коефіцієнт віддачі акціонерного капіталу.
223
Тестові завдання
1 Фінансовий аналіз, що проводиться з метою комплексного вивчення
фінансового стану підприємства, - це:
а) зовнішній фінансовий аналіз;
б) повний фінансовий аналіз;
в) тематичний фінансовий аналіз;
г) перспективній фінансовий аналіз;
д) всі відповіді невірні.
2 Фінансовий аналіз, який проводять сторонні аналітики, які не мають
доступу до внутрішньої інформаційної бази підприємства. – це:
а) перспективний фінансовий аналіз;
б) попередній фінансовий аналіз;
в) оперативний фінансовий аналіз;
г) зовнішній фінансовий аналіз;
д) всі відповіді невірні.
3 Одним з основних завдань внутрішнього аналізу фінансового стану
підприємства є:
а) рейтингова оцінка емітентів;
б) аналіз кредитоспроможності;
в) аналіз ринкової стійкості;
г) економічна діагностика фінансового стану;
д) всі відповіді вірні.
4 Розрахунок відношень між окремими позиціями звіту або позиціями
різних форм звітності, визначення взаємозв’язків показників передбачає:
а) аналіз відносних показників;
б) структурний аналіз;
в) факторний аналіз;
г) трендовий аналіз;
д) всі відповіді вірні.
5 Вид аналізу, що передбачає визначення впливу окремих факторів на
результативний показник детермінованих або стохастичних прийомів
дослідження, - це:
а) часовий аналіз;
б) порівняльний аналіз;
в) факторний аналіз;
г) трендовий аналіз;
д) всі відповіді невірні.
6 Моделі, які уможливлюють порівняння фактичних результатів
224
діяльності підприємства із нормативними, - це:
а) дескриптивні моделі;
б) предикативні моделі;
в) нормативні моделі;
г) всі відповіді невірні.
7 Компонент фінансової звітності, що відображає генерування та
використання грошових коштів протягом звітного періоду, - це:
а) «Баланс»;
б) «Звіт про фінансові результати»;
в) «Звіт про власний капітал»;
г) «Звіт про рух грошових коштів»;
д) всі відповіді вірні.
8 До показників прибутковості підприємства відноситься коефіцієнт:
а) оборотності матеріальних активів;
б) критичної оцінки;
в) поточної заборгованості;
г) оновлення основних засобів;
д) всі відповіді невірні.
9 До показників оцінки фінансової стійкості та стабільності
відноситься коефіцієнт:
а) рентабельності власного капіталу;
б) вибуття основних засобів;
в) фінансової залежності;
г) котирування акцій;
д) всі відповіді вірні.
10 До формалізованих методів фінансового аналізу відносять
наступний:
а) балансовий метод;
б) метод експертних оцінок;
в) морфологічний метод;
г) порівняльний метод;
д) всі відповіді невірні.
11 До неформалізованих методів фінансового аналізу відносять
наступний:
а) логарифмічний метод;
б) диференційний метод;
в) психологічний метод;
г) інтегральний метод;
д) всі відповіді невірні.
225
12 Економічні ресурси підприємства у формі сукупних майнових
цінностей, які використовуються в господарській діяльності з метою
отримання прибутку, - це:
а) активи;
б) пасиви;
в) інвестиції;
г) капітальні вкладення;
д) всі відповіді вірні.
13 Основний зміст зовнішнього аналізу складається:
а) з аналізу самоокупності підприємства;
б) з оцінки ефективності використання власних ресурсів;
в) з рейтингової оцінки емітентів;
г) з оцінки майна підприємства;
д) всі відповіді вірні.
14 Аналіз, який передбачає визначення структури фінансових
показників з оцінкою впливу різних факторів на кінцевий результат, - це:
а) порівняльний аналіз;
б) горизонтальний аналіз;
в) трендовий аналіз;
г) вертикальний аналіз;
д) всі відповіді невірні.
15 Спосіб оцінювання і прогнозування фінансового стану
підприємства на підставі його бухгалтерської та фінансової звітності й
оперативних даних, - це:
а) бухгалтерський облік;
б) фінансовий аналіз;
в) економічне моделювання;
г) математичне програмування;
д) всі відповіді невірні.
Запитання для самоконтролю
1 Розкрийте необхідність та значення оцінки фінансового стану
підприємства, його завдання.
2 Назвіть особливості та зміст зовнішнього і внутрішнього фінансового аналізу.
3 Поясніть принципи класифікації показників оцінки фінансового
стану підприємства за різними ознаками та їх економічну сутність.
4 Назвіть порядок розрахунку та методи оцінювання показників
оцінки майнового стану підприємств.
226
5 Назвіть порядок розрахунку та методи оцінювання показників
прибутковості підприємства.
6 Назвіть порядок розрахунку та методи оцінювання показників ліквідності та платоспроможності підприємства.
7 Назвіть порядок розрахунку та методи оцінювання показників фінансової стійкості та стабільності підприємства.
8 Назвіть порядок розрахунку та методи оцінювання показників
рентабельності підприємства.
9 Назвіть порядок розрахунку та методи оцінювання показників ділової активності підприємства.
10 Назвіть порядок розрахунку та методи оцінювання показників акціонерного капіталу.
11 Охарактеризуйте методичні підходи до оцінки ліквідності балансу
підприємства.
12 Охарактеризуйте методичні підходи до оцінки ліквідності та платоспроможності підприємства і розрахунку нормативних значень коефіцієнта
покриття.
13 Охарактеризуйте методичні підходи до оцінки ліквідності балансу
підприємства.
14 Охарактеризуйте методичні підходи до оцінки майна і капіталу
підприємства.
15 Охарактеризуйте порядок аналізу балансу підприємства за допомогою показників.
16 Назвіть особливості експрес-аналізу фінансового стану
підприємства.
17 Назвіть особливості деталізованого аналізу фінансового стану підприємства.
18 Назвіть нормативні значення показників оцінки фінансового стану
підприємства.
19 Назвіть способи поліпшення ліквідності і платоспроможності підприємств.
20 Назвіть способи зміцнення фінансової стійкості підприємства.
Рекомендована література: [2, с. 328 - 395]; [6, c. 203 - 226]; [5, с.
199 - 215]; [13, c. 234 - 250].
ТЕМА 11. ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ
1.
2.
Фінансова стратегія підприємства
Методи фінансового планування
227
3.
Поточне фінансове планування
11.1 Фінансова стратегія підприємства
Реалізація фінансової стратегії підприємства безпосередньо пов'язана
з перспективним фінансовим плануванням.
Перспективне фінансове планування визначає найбільш важливі
показники, пропорції й темпи розширеного відтворення.
Перспективне фінансове планування є основною формою реалізації
основних цілей підприємства. Воно включає прогнозування фінансової
діяльності підприємства й розробку його фінансової стратегії.
Фінансова стратегія означає довгострокову мету фінансової діяльності
підприємства, що залежить від вибору найбільш ефективних напрямків її
досягнення.
Основні завдання фінансової стратегії:
- визначення методів проведення успішної фінансової стратегії й
використання фінансових можливостей;
- визначення перспективних фінансових взаємин із суб'єктами
господарювання, бюджетом, банками й іншими фінансовими інститутами;
- фінансове забезпечення операційної й інвестиційної діяльності на
перспективу;
- вивчення економічних і фінансових можливостей конкурентів,
розробка й здійснення методів по забезпеченню фінансової стабільності;
- розробка методів виходу із кризового стану й методів управління за
умови кризового стану підприємства.
Формування фінансової стратегії здійснюється в наступній
послідовності:
а) визначається період реалізації стратегії;
б) провадиться аналіз факторів зовнішнього середовища діяльності
підприємства;
в) формуються стратегічні цілі фінансової діяльності;
г) розробляється фінансова політика підприємства;
д) розробляється система методів по забезпеченню реалізації
фінансової стратегії;
е) провадиться оцінка розробленої фінансової стратегії;
ж) в основі перспективного фінансового планування коштує
прогнозування, на відміну від планування прогнозування передбачає
розробку альтернативних фінансових показників і параметрів, використання
яких дає можливість визначити варіант розвитку фінансового стану
підприємства.
228
Результатом перспективного фінансового планування є розробка
прогнозів:
1. прибутку й збитків (фінансових результатів); показує обсяг
прибутку, що передбачений у майбутньому періоді.
2. руху грошових коштів (баланс грошових потоків); відображає рух
грошових потоків по операційній, інвестиційній, фінансовій діяльності. Він
дає можливість визначити джерела капіталу й оцінити їхнє використання в
майбутньому періоді. За допомогою прогнозу руху грошових коштів можна
визначити:
а) скільки коштів необхідно вкласти в господарську діяльність
підприємства;
б) синхронність надходження й використання коштів, що дає
можливість визначити потреба в залученні капіталу й перевірити майбутню
ліквідність підприємства.
1.
баланс активів і пасивів підприємства; входить директивне
планування. Баланс підприємства являє собою зведену таблицю, у якій
відбиті джерела капіталу (пасив) і їхнє розміщення (актив). Баланс активів і
пасивів необхідний для того, щоб оцінити в які види активів направляються
кошти й за рахунок яких джерел (пасивів) передбачається формування
активів.
Система фінансового планування на підприємстві включає 3 основні
підсистеми:
- перспективне фінансове планування;
- поточне фінансове планування;
- бюджетування (оперативне фінансове планування).
Фінансове планування є необхідним для фінансового забезпечення
розширеного кругообігу виробничих фондів.
Досягнення високої результативності виробничо-господарської
діяльності, створення умов, які забезпечили б неплатоспроможність і
фінансову стабільність підприємства.
Ціль фінансового планування - забезпечення оптимального розміру
коштів, необхідних для успішної операційної й інвестиційної діяльності, а
також досягнення прибутковості підприємства.
Планування спрямоване з однієї сторони на мінімізацію помилкових
дій у сфері фінансів, а з іншої на зменшення невикористаних внутрішніх
резервів. Фінансове планування необхідно розглядати як процес розробки
системи фінансових планів (нормативних) показників по забезпеченню
підприємства необхідними фінансовими ресурсами.
Основні завдання фінансового планування:
- забезпечення необхідними фінансовими ресурсами операційної,
інвестиційної й фінансової діяльності;
229
- врахування інтересів підприємства, акціонерів і інших інвесторів
по розподілі прибутку;
- установлення раціональних фінансових відносин з іншими
суб'єктами господарської діяльності, банками, інвестиційними фондами;
- виявлення внутрішньогосподарських резервів і мобілізація всіх
видів ресурсів.
11.2 Методи фінансового планування
У процесі фінансового планування використаються наступні методи:
- балансовий;
- нормативний;
- розрахунково-аналітичний;
- оптимізація планових рішень;
- моделювання.
Балансовий метод передбачає балансування підсумкових показників
доходів і видатків фінансового плану, визначення конкретних джерел
покриття для кожної статті витрат.
Нормативний - сутність даного методу укладається в тім, що на основі
фінансових норм, техніко-економічних норм і техніко-економічних
нормативів розраховується потреба підприємства у фінансових ресурсах і
визначаються джерела цих ресурсів. Такими нормативами є ставки податків,
зборів і внесків у державні цільові фонди, норми амортизаційних
відрахувань, норми оборотних коштів, дисконтна ставка по кредитах НБУ й
т.д.
Норми й нормативи бувають галузевими, регіональними,
індивідуальними.
При
розрахунково-аналітичному методі
планові
показники
розраховуються на основі аналізу фактичних фінансових показників, які
служать базою для розрахунків і враховують їхню зміну в плановому
періоді.
В основі оптимізації планових рішень лежить розробка варіантів
планових рішень. При цьому використаються наступні критерії вибору:
- максимізація прибутку на грошову одиницю вкладеного капіталу;
- економія фінансових ресурсів, тобто мінімізація фінансових
витрат;
- економія поточних витрат;
- мінімізація вкладень капіталу при максимально ефективному
результаті;
- максимізація абсолютної суми отриманого прибутку.
230
В основі лежить кількісне вираження взаємозв'язку між фінансовими
показниками й факторами, що виражає ці показники.
10.3 Поточне фінансове планування
Система поточного планування фінансової діяльності заснована на
загальній фінансовій стратегії й фінансовій політиці. Поточне фінансове
планування являє собою розробку конкретних фінансових планів, які дають
можливість підприємству визначити джерела фінансування його розвитку
на майбутній період, формувати структуру доходів і видатків, забезпечити
стійку платоспроможність, визначити структуру активів і капітал
підприємства на кінець планового періоду. Відповідно до рекомендацій
Міністерства економіки України складається на рік з розбивкою по
кварталах.
Облік всіх надходжень і видатків за розрахунковими показниками
фінансового плану здійснюється на основі національних стандартів
бухгалтерського обліку.
Фінансовий план складається з 5 розділів:
1.
джерела формування й надходження коштів;
2.
приріст активів підприємства;
3.
повернення притягнутих коштів;
4.
витрати, пов'язані зі сплатою податків, зборів і інших
обов'язкових платежів;
5.
покриття збитків минулих років.
Фінансовий план повинен бути стабільним фінансовим документом,
внесення змін у затверджений фінансовий план протягом року може бути не
більше двох разів.
Фінансовий план становлять державні підприємства, а також
акціонерні товариства, контрольний пакет акцій яких належить державі.
При розробці фінансового плану використаються аналітичний метод і
метод прямих розрахунків.
Оперативне фінансове планування необхідно підприємству для
контролю за фактичним надходженням коштів на поточний рахунок,
контролем за витратою коштів у процесі господарської діяльності й за
виконанням фінансового плану.
Більшість підприємств становлять оперативні фінансові плани у
вигляді:
платіжного плану;
податкового календаря платежів;
касового плану.
231
Платіжний календар складається на квартал з розбивкою по місяцях
або на місяць із розбивкою по декадах. За допомогою платіжного календаря
підприємство оптимізує грошові надходження й майбутні витрати, формує
інформацію про рух грошових коштів, здійснює аналіз платежів, визначає
необхідність у короткостроковому періоді, визначає тимчасово-вільні
кошти підприємства й найбільш ефективне їхнє використання.
Податковий календар необхідний для оптимізації податкових
платежів підприємства, у ньому вказується перелік податків і дати їхньої
сплати. Деякі підприємства розробляють платіжні календарі по окремих
видах руху грошових коштів.
Касовий план - план обороту готівки, у ньому відображаються
надходження й виплати готівки через касу. Він необхідний для контролю за
надходженням і виплатою готівки.
Тестові завдання
1 Довгострокову мету фінансової діяльності підприємства, що
залежить від його фінансової політики, вибору найефективніших напрямків
її досягнення визначає:
а) фінансова стратегія;
б) інвестиційна ідея;
в) платіжний календар;
г) нормування оборотних коштів;
д) всі відповіді вірні.
2 Процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами
формування та напрямками їх цільового використання згідно з
виробничими та маркетинговими показниками підприємства в планованому
періоді, - це:
а) бізнес-план;
б) фінансове планування;
в) контролінг;
г) нуль-базис-бюджетування;
д) всі відповіді вірні.
3 Зведена таблиця, в якій відображено джерела капіталу і його
розміщення, - це:
а) платіжний календар;
б) баланс;
в) бізнес-план;
г) прогноз руху грошових коштів;
д) всі відповіді невірні.
232
4 Суть нормативного методу фінансового планування полягає в тім,
що:
а) планові показники розраховуються на підставі аналізу
фактичних фінансових показників, які слугують базою для
розрахунків;
б) розроблюються варіанти планових розрахунків для вибору
найоптимальнішого;
в) на основі певних фінансових норм та техніко-економічних
нормативів розраховується потреба підприємства у фінансових
ресурсах та визначаються джерела цих ресурсів;
г) уможливлює знаходження кількісного вираження взаємозв’язків
між фінансовими показниками та факторами, які їх визначають;
д) всі відповіді вірні.
5 План обороту готівки, що відображає надходження і виплати готівки
через касу, - це:
а) платіжний календар;
б) касовий план;
в) бізнес-план;
г) податковий календар;
д) всі відповіді невірні.
6 Оперативний фінансовий план, що складається у формі кошторису
або балансу доходів і витрат на короткостроковий період і забезпечує
ефективний контроль за надходженнями та витрачаннями коштів на
підприємстві, - це:
а) касовий план;
б) платіжний календар;
в) податковий календар;
г) бюджет;
д) всі відповіді вірні.
7 Бюджетування - це:
а) процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами
формування та напрямками їх цільового використання згідно з
виробничими та маркетинговими показниками підприємства в
планованому періоді;
б) процес складання операційного бюджету, який містить
інформацію про заплановані об’єми продажів, ціни та очікувані
доходи від реалізації кожного виду продукції;
в) стандартизований процес, що базується як на самостійно
розроблених підприємством, так і на загальновизнаних вимогах і
процедурах;
233
г) процес складання плану випуску продукції в натуральних
показниках;
д) всі відповіді вірні.
8 Спеціальна саморегулююча система методів та інструментів, що
спрямована на функціональну підтримку менеджменту підприємства та
включає інформаційне забезпечення, прогнозування, координацію,
контроль, внутрішній консалтинг підприємства, - це:
а) бюджетування;
б) планування;
в) консалтинг;
г) контролінг;
д) всі відповіді вірні.
9 Результатом перспективного фінансового планування
розроблення:
а) пронозу фінансових результатів (прибутків та збитків);
б) руху грошових коштів (баланс грошових потоків);
в) бухгалтерського балансу підприємства;
г) всі відповіді вірні;
д) всі відповіді невірні.
є
10 Фінансове планування дає змогу підприємству визначити:
а) джерела надходження коштів;
б) розмір дебіторської заборгованості;
в) ліквідність балансу;
г) рівень цін на покупні напівфабрикати;
д) всі відповіді невірні.
Запитання для самоконтролю
1 Дайте визначення фінансового планування на підприємстві.
2 Розкрийте значення фінансового планування.
3 Охарактеризуйте методи фінансового планування на підприємстві.
4 Розкрийте зміст фінансової стратегії на підприємстві.
5 Поясніть значення оперативного і поточного фінансового планування на підприємстві.
6 Розкрийте зміст бюджетування на підприємстві.
7 Охарактеризуйте контролінг на підприємстві.
8 Дайте визначення операційного та фінансового бюджету підприємства.
9 Назвіть і охарактеризуйте складові фінансового та операційного
бюджету підприємства.
234
10 Назвіть і охарактеризуйте розділи фінансового плану.
Рекомендована література: [2, с.397 - 452]; [6, c. 227 - 241]; [ 5, с.
215 - 233]; [13, (91 - 120]; [11, с. 425 - 476].
ТЕМА 12. ФІНАНСОВА САНАЦІЯ ТА БАНКРУТСТВО
ПІДПРИЄМСТВ
12.1 Сутність і причини виникнення фінансової кризи
12.2 Економічна сутність санації
12.3 Механізм фінансової стабілізації. Процедура санації
12.4 Сутність, завдання й методи санаційного аудита. Санаційна
спроможність
12.5 Банкрутство підприємств як невід'ємна частина ринкової
економіки
12.6 Оцінка ймовірності настання банкрутства
12.7 Процедури банкрутства
12.1 Сутність і причини виникнення фінансової кризи
В процесі становлення ринкових відносин в Україні базові галузі
народного господарства ще не можуть вибратися з кризового стану, що
пронизав всі сфери їх діяльності.
Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності
підприємства й обмежених можливостей впливу його керівництва на
фінансові відносини, які виникають на цьому підприємстві.
На практиці із кризою, як правило, ідентифікується погроза
неплатоспроможності й банкрутства підприємства, діяльність його в
неприбутковій зоні або відсутність у цього підприємства потенціалу для
успішного функціонування.
Фінансову кризу на підприємстві характеризують за трьома
параметрами: причини (фактори) виникнення, вид кризи та стадія її
розвитку.
Однією з головних причин кризи є загострення до критичного рівня
внутрішніх суперечностей підприємства, порушення стану рівноваги в його
функціональних підсистем.
Причини кризи можуть бути пов’язані з модернізацією і
реструктуризацією підприємств, а також з несприятливим впливом
зовнішнього середовища; можуть мати техногенний характер, що пов’язано
з діяльністю людини, або залежати від форс-мажорних обставин.
235
Причини, які можуть спричинити фінансову кризу на підприємстві,
поділяють на зовнішні (або екзогенні, які не залежать від діяльності
підприємства), і внутрішні (або ендогенні, які залежать від підприємства).
Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві
можуть бути:
- спад кон'юнктури в економіці в цілому;
- зменшення купівельної спроможності населення;
- традиції, рівень доходності та накопичень населення;
- значний рівень інфляції;
- нестабільність господарського й податкового законодавства;
- нестабільність фінансового й валютного ринків;
- посилення конкуренції в області;
- сезонні коливання та криза окремої області;
- посилення монополізму на ринку;
- міжнародний маркетинг;
- конфлікти між засновниками (власниками) і т.д.
Можна назвати багато ендогенних факторів фінансової кризи:
- низька якість менеджменту, невідповідний рівень кваліфікації
керівного складу та всього працюючого персоналу;
- традиції, репутація, імідж підприємства;
- дефіцити в організаційній структурі, застаріла організаційноштатна структура управління підприємством;
- недоліки у виробничій сфері, високий рівень витрат виробництва;
- прорахунки в області постачання;
- низький рівень маркетингу й втрата ринків збуту продукції;
- прорахунки в інвестиційній політиці;
- недосконала концентрація та диверсифікація виробництва;
- недолік інновацій і раціоналізаторства;
- дефіцити у фінансуванні;
- відсутність або незадовільна робота служб контролінгу.
Усі наведені вище основні причини і принципи виникнення кризового
стану тісно взаємопов’язані і в разі виникнення можуть призвести
підприємство до банкрутства.
Типові наслідки впливу цих факторів на фінансово-господарський
стан підприємства такі:
- втрата клієнтів і покупців готової продукції;
- зменшення кількості замовлень і контрактів на продажу продукції;
- неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;
- підвищення собівартості та різке зниження продуктивності роботи;
- збільшення розміру неліквідних оборотних активів і наявність
наднормативних запасів;
236
- виникнення внутрівиробничих конфліктів і підвищення плинності
кадрів;
- підвищення тиску на ціни;
- істотне зменшення обсягів реалізації і, як наслідок, недоодержання
виторгу від реалізації продукції.
Розрізняють три види кризи:
1) стратегічна криза, яка характеризується тим, що на підприємстві
зруйновані виробничий потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху;
2) криза прибутковості передбачає, що перманентні збитки
«з’їдають» власний капітал, і це приводить до незадовільної структури
балансу підприємства;
3) криза ліквідності характеризує ситуацію на підприємстві, коли
існує реальна погроза втрати платоспроможності або воно є
неплатоспроможним.
Слід зазначити, що між видами кризи існують тісні причиннонаслідкові зв’язки: стратегічна криза спричиняє кризу прибутковості, яка в
свою чергу, призводить до втрати підприємством ліквідності.
Важливою передумовою застосування ефективних антикризових
заходів є визначення глибини фінансової кризи. Розрізняють три фази
кризи:
а) фаза кризи, що безпосередньо не загрожує функціонуванню
підприємства (за умови переведення його на режим антикризового
управління);
Назва кризи
Легка кризи
Глибока кризи
Катастрофічна
криза
Суть
Подолання
Можлива ймовірність
банкрутства
Нормалізація поточної
фінансової діяльності
Висока ймовірність
банкрутства
Повне використання
внутрішніх механізмів
фінансової стабілізації
Дуже висока
ймовірність
банкрутства
Пошук ефективних форм
санації підприємства або
його ліквідації
Рисунок 12.1 - Характеристика кризового стану підприємства
237
б) фаза, яка загрожує подальшому існуванню підприємства і вимагає
негайного проведення фінансової санації;
в) кризовий стан, що не сумісний з подальшим існуванням
підприємства і приводить до його ліквідації.
З урахуванням результатів аналізу фінансового стану с позицій
визначення загрози кризового розвитку підприємства ідентифікуються
масштаби кризового фінансового стану підприємства із визначенням
можливих
напрямків
відтворення
його
фінансової
рівноваги.
Характеристика кризового стану підприємства наведена на рис. 12.1.
12.2 Економічна сутність санації підприємства
Первісною умовою оздоровлення економіки держави є питання
санації саме підприємств як основного компонента господарського
механізму. Для розуміння санації важливим є визначення економічного
змісту, що полягає у реалізації системи заходів з впровадження справи про
банкрутство та запобігання визнання боржника банкрутом, задоволення
вимог кредиторів, реструктуризації боргів і капіталу та зміни організаційної
або виробничої структури суб’єктів підприємницької діяльності.
Санація - це комплекс фінансово-економічних, виробничо-технічних,
організаційно-правових і соціальних заходів, спрямованих на досягнення
відновлення
платоспроможності,
ліквідності,
прибутковості
й
конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому
періоді. Забезпечується це шляхом радикальної зміни організаційноекономічного статусу, складу, структури, форм, а також методів управління,
джерел і форм фінансування підприємства або його окремого структурного
підрозділу. Тобто санація - це сукупність всіх можливих заходів, які здатні
привести підприємство до фінансового оздоровлення.
Метою фінансової санації є покриття поточних збитків й усунення
причин їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності та
платоспроможності підприємства, скорочення всіх видів заборгованості,
поліпшення структури оборотного капіталу й формування фондів
фінансових ресурсів, необхідних для втілення реорганізаційних,
організаційно-господарських, управлінських, інноваційних, інвестиційних
та фінансово-економічних проектів.
У фінансовій практиці виділяють такі основні типи санаційних
заходів:
- фінансово-економічного характеру - заходи, які відображають
фінансові відносини, що виникають у процесі виробництва;
- організаційно-правового характеру - заходи, спрямовані на
вдосконалення організаційної структури підприємства;
238
- виробничо-технічного характеру - заходи, які передбачають
модернізацію та оновлення виробничих фондів, скорочення технологічного
часу, поліпшення якості та зниження собівартості продукції, підвищення
ритмічності виробництва, пошук та мобілізацію резервів у сфері
виробництва;
- соціального характеру - заходи, спрямовані на створення та
фінансування системи перепідготовки кадрів, пошук та пропозицію
альтернативних робочих місць, надання звільненим працівникам позик,
додаткові виплати з безробіття.
Джерела фінансування санації у контексті фінансово-економічних
санаційних заходів слід розрізняти на:
- власні: прибуток, амортизаційні відрахування, кошти засновників,
кошти, отримані у разі зменшення статутного капіталу
- залучені: кошти кредиторів, позики, державна фінансова підтримка.
Кошти для фінансування санації можуть бути залучені на поворотній
або безповоротній основі.
У контексті санаційних заходів організаційно-правового характеру
розрізняють два види санації:
1) санація зі збереженням існуючого юридичного статусу
підприємства. Таку санацію здійснюють з метою усунення
неплатоспроможності підприємства, якщо його кризовий стан є тимчасовим
явищем. Така санація може проводитися у формах:
- погашення боргу підприємства за рахунок власних фінансових
ресурсів;
- погашення боргу державного підприємства за рахунок коштів
бюджету;
- переведення боргу на іншу юридичну особу, яка виявила бажання
взяти участь у санації боржника;
- погашення боргу підприємства за рахунок цільового кредиту банку,
що обслуговує боржника;
2) санація зі зміною статусу юридичної особи підприємства.
Проводиться у разі, коли підприємство перебуває у глибокій фінансовій
кризі. Цією формою санації виступає реорганізація підприємства і
передбачає здійснення процедур зміни форми власності, організаційноправових форм діяльності та ін. Реорганізаційна санація відбувається у
формах:
- поглинання підприємства-боржника підприємством-санатором;
- злиття підприємства-боржника з іншим фінансово стійким
підприємством;
- перетворення у відкрите акціонерне товариство;
- передання в оренду;
239
- розподіл підприємства.
Тобто, реорганізація підприємства - це проведення організаційноекономічних, правових, виробничо-технічних заходів, спрямованих на зміну
структури, системи управління, форм власності, організаційно-правових
форм, які здатні відновити прибутковість, конкурентоспроможність та
ефективність виробництва.
Згідно із Законом України «Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом» рішення про проведення санації
може прийматися в таких основних випадках:
1) з власної ініціативи підприємства, що перебуває в кризі. Рішення
про санацію приймається у разі, коли підприємству загрожує банкрутство,
до звернення кредиторів до суду із заявою про оголошення банкрутом
підприємства-боржника (досудова санація);
2) після закінченні місячного терміну від дня опублікування в
офіційному друкованому органі Верховної Ради або Кабінету Міністрів
України оголошення про порушення справи про банкрутство підприємства;
3) з ініціативи фінансово-кредитної установи;
4) з ініціативи заставоутримувача цілісного майнового комплексу
підприємства. За невідновлення підприємством платоспроможності
заставоутримувач має право звернутися до суду із заявою про стягнення
майна, що перебуває в іпотеці;
5) з ініціативи державного органа з питань банкрутства
неплатоспроможних державних підприємств;
6) з ініціативи Національного банку України, якщо мова йде об
фінансове оздоровлення комерційного банку.
12.3 Механізм фінансової стабілізації. Процедура санації
Фінансова стабілізація в умовах кризової ситуації відбувається з
використанням механізмів фінансової стабілізації (рис. 12.2).
Оперативний механізм – система заходів, що спрямована на, з
одного боку, на зменшення поточних зовнішніх і внутрішніх зобов’язань, і,
з іншого боку, на збільшення ліквідних (грошових) активів.
Тактичний механізм – система заходів, що передбачає використання
моделей фінансової рівноваги в довгостроковому періоді, яка
забезпечується за умови, що обсяг позитивного грошового потоку за всіма
видами господарської діяльності у відповідному періоді дорівнює обсягу
негативного грошового потоку, що планується.
240
1. Усунення неплатоспроможності
2. Відновлення фінансової стійкості
Використання оперативного
механізму фінансової стабілізації
Використання тактичного механізму
фінансової стабілізації
Кап > 1
ПГП =
НГП
- зменшення
поточних
зовнішніх і
внутрішніх
фінансових
зобов’язань
підприємства;
- збільшення
грошових
активів
підприємства
поточна
неплатоспро
можність
підприємства
усунена
- підвищення
позитивного
грошового
потоку
підприємства;
- зниження
негативного
грошового
потоку
підприємства
вихід на
цільові
показники
фінансової
структури
капіталу
підприємства,
які
забезпечують
високу
фінансову
стійкість
3. Зміна фінансової стратегії з метою
прискорення економічного зростання
Використання стратегічного механізму
ΔОр/Ор
- збільшення
рентабельності
реалізації;
- збільшення
частки чистого
прибутку;
- прискорення
оборотності
активів;
- використання
ефекту
фінансового
лівериджу
Рисунок 12.2 – Основні механізми фінансової стабілізації
max
забезпечення
відповідного
зростання
ринкової
вартості
підприємства
Стратегічний механізм – система заходів, яка заснована на
використанні моделей фінансової підтримки прискореного економічного
росту підприємства і визначає необхідність перегляду окремих напрямків
фінансової стратегії підприємства.
У разі, коли підприємство на змогло досягти відповідних цілей за
рахунок використання внутрішніх механізмів фінансової стабілізації або
якщо за результатами діагностики був зроблений висновок про необхідність
залучення зовнішньої допомоги для виходу з кризового стану
застосовується санація.
Санація вводиться на строк, що не перевищує 12 місяців. По
клопотанню комітету кредиторів, що управляє санацією або інвесторів цей
строк може бути продовжений судом до шести місяців або скорочений.
Підставою для винесення визначення про введення процедури санації
є клопотання, представлене в суд відповідно до рішення комітету
кредиторів. Одночасно із введенням процедури санації господарський суд
визначенням призначає керуючого санацією.
Протягом трьох місяців від дня винесення визначення про санацію
боржника керуючий санацією зобов'язаний надати комітету кредиторів для
схвалення план санації боржника.
План санації повинен містити заходу щодо відновлення
платоспроможності боржника, умови участі інвесторів (при їхній наявності)
у повному або частковому задоволенні вимог кредиторів, зокрема, шляхом
переведення боргу (частини боргу) на інвестора, строк і черговість виплати
боржником або інвестором боргу кредиторам і умови відповідальності
інвестора за невиконання взятих відповідно до плану санації зобов'язань.
План санації повинен містити строк відновлення платоспроможності
боржника.
План санації підприємства - це бізнес-план, що розробляється з метою
відновлення платоспроможності підприємства, якщо це підприємство
перебуває в кризовому стані щодо розрахунків із кредиторами, проти якого
відкрите виробництво в справі про банкрутство й почата процедура санації.
План санації може включати такі основні розділи:
(1) Загальна характеристика підприємства,
(2) Аналіз фінансово-господарської діяльності,
(3) Аналіз шляхів відновлення платоспроможності,
(4) План операційної реструктуризації,
(5) План фінансової реструктуризації,
(6) Розрахунки прогнозованих результатів фінансово-господарської
діяльності після проведення реструктуризації,
(7) Графік розрахунків із кредиторами.
Особи, які хочуть взяти участь у санації боржника (інвестори), можуть
надати розпорядникові майна заява про участь у санації боржника й свої
пропозиції щодо санації або план санації. Закінчення тридцятидобового
строку, установленого для виявлення кредиторів, не є підставою для
відмови в прийнятті й розгляді таких заяв.
Розпорядник майна зобов'язаний розглянути заяви інвесторів, довести
їх до ведена суду, кредиторів і боржника незалежно від часу їхнього
надходження.
Особа, що подала заява про участь у санації, здобуває права й
обов'язки учасника виробництва в справі про банкрутство, у тому числі
право на оскарження судових актів, що стосуються його прав і обов'язків.
При проведенні експертизи плану санації надається висновок - чи
розроблений план санації відповідно до вимог чинного законодавства й
вимогами певних державних органів (у випадку, якщо 25 і більше відсотків
акцій належать Державі). Проводиться аналіз всіх розділів плану санації й
надається висновок щодо певних шляхів відновлення платоспроможності
підприємства. Якщо буде потреба надаються рекомендації з додаткових або
альтернативних шляхів відновлення платоспроможності.
12.4 Сутність, завдання й методи санаційного аудита. Санаційна
спроможність
Аудит - це незалежна експертиза публічної бухгалтерської й
фінансової звітності, іншої інформації щодо фінансово-господарської
діяльності суб'єктів господарювання, ціль якого - перевірити вірогідність
їхньої звітності, визначити повноту й відповідність чинному законодавству
здійснюваного обліку й сформувати висновки про реальний фінансовий
стан підприємства.
Санаційний аудит є окремим напрямком діяльності аудиторських
фірм. Характерним для санаційного аудита є те, що він проводиться на
підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі. Головна його ціль оцінити санаційну здатність підприємства на підставі аналізу хазяйновитоїгосподарчої-фінансово-господарської діяльності й наявної санаційної
концепції.
Необхідність проведення санаційного аудита обумовлена тим, що
користувачам потрібна інформація про фінансовий стан суб'єкта
господарювання й реальність санаційної концепції.
Можливі замовники санаційного аудиту та етапи проведення
санаційного аудиту підприємства наведені на рисунку 12.3.
243
Замовники санаційного аудиту
Етапи санаційного аудиту
нинішні й потенційні власники
корпоративних прав підприємства
позикодавець, наприклад
банківський консорціум
саме підприємство
Санаційний аудит
андерайтери
ідентифікація даних
експертиза
висновки
потенційний санатор
виготовлення рекомендацій
Державні органи
Рисунок 12.3 – Замовники та етапи проведення санаційного аудиту.
Головним критерієм ухвалення рішення щодо санації або ліквідації
підприємства є його санаційна спроможність.
Санаційна спроможність - це наявність у підприємства, що
перебуває у фінансовій кризі, фінансових, технічних-організаційнотехнічних і правових можливостей, які визначають його здатність до
успішного проведення фінансової санації.
До загальних передумов санаційної здатності відносять наявність у
підприємства ефективної санаційної концепції й потенціалу для майбутньої
успішної діяльності, а саме: стійких позицій на ринку й реальних
можливостях збільшення обсягів реалізації; конкурентних переваг;
виробничого й кадрового потенціалу; реальної й діючої санаційної
концепції.
Економічними критеріями стійкої санаційної спроможності
підприємства є його здатність до забезпечення ліквідності, відновлення
прибутковості й одержання конкурентних переваг.
Під час санаційного аудита використаються різноманітні методи й
інструменти. До основних методів і інструментів санаційного аудиту
належать такі, що зображені на рисунку 12.4.
Перш ніж проводити аудит, аудитор може підготувати в письмовому
виді програму санаційного аудита, що визначає процедури, необхідні для
досягнення поставлених цілей. У програму потрібно включити завдання
аудита з кожного напрямку, щоб вона допомагала контролювати
виконувану роботу. Готовлячи зазначену програму, аудитор може
244
передбачати залучення для виконання певних завдань інших аудиторів,
консультантів і експертів по окремих питаннях.
Опитування
(анкетування)
співробітників
Факторний
аналіз
відхилень
Розробка
сценаріїв
Аналіз сильних і
слабких сторін
(СОФТ-аналіз)
Методи
санаційного
аудиту
Портфельний
аналіз
Вартісний
аналіз
Метод
ланцюгових
підстановок
Нульбазис
бюджетування
Трендовий
аналіз
Рисунок 12.4 – Методи санаційного аудиту підприємства.
Завершується аудит загальною оцінкою санаційної здатності
підприємства з подальшим ухваленням рішення про доцільність санації або
ліквідації суб'єкта господарювання й складанням акту аудиторської
перевірки.
На підставі отриманих у результаті санаційного аудита даних
розробляються загальні висновки й пропозиції щодо доцільності ліквідації
або санації підприємства. Якщо виробничий потенціал підприємства
зруйнований, структура балансу незадовільна, ринки збуту продукції
втрачені, стратегія розвитку підприємства відсутній, концепція санації
недосконала, то робиться висновок про санаційну нездатність підприємства
й доцільності його ліквідації.
Коли санаційний аудит показав, що підприємство має реальну
можливість відновити платоспроможність, має досить підготовлений
менеджмент, ринки збуту продукції, а також реальні можливості для
залучення фінансових ресурсів зовнішнього санатора, те робиться висновок
про можливість проведення його санації.
В акті про результати санаційного аудита потрібно чітко відбити
поточний стан підприємства й визначити його санаційні шанси, з огляду на
прогнози розвитку самого підприємства й навколишнього середовища. Акт
повинен бути не тільки достовірним і інформаційно насиченим, але й
містити переконливі обґрунтування тих або інших висловлених у ньому
затверджень, а також найбільш істотні висновки, на яких ґрунтується оцінка
245
санаційної концепції.
Остаточний висновок аудитора можливий у трьох варіантах,
зображених на рисунку 12.5.
Концепція санації відбиває реальний
стан справ і підприємство є санаційно
спроможним
план санації
можна
реалізувати
прийнявши
рекомендації
санаційного
аудиту
Висновки
аудитора
відносно
санаційної план
спроможностісанації
підприємства
признається
нереальним,
а сама
санація
- неможливої
Рисунок 12.5 – Висновки аудитора про санаційну спроможність чи
неспроможність підприємства
12.5 Банкрутство підприємств як невід'ємна частина ринкової
економіки
Закордонними джерелами регулювання питань неспроможності є: у
Росії – ФЗ «Про неспроможність (банкрутстві)» від 10 грудня 1997 р.; у
Німеччині – Закон «Про порядок урегулювання неплатоспроможності» від 5
жовтня 1994 р.; у США – Кодекс про банкрутство (US Bankruptcy Code) від
1 серпня 1983 р.; у Великобританії – Закон “Про неплатоспроможність”
1986 р.; у Франції – закони «Про відновлення підприємств і ліквідації
їхнього майна в судовому порядку» від 25 січня 1985 р. і «Про конкурсних
246
керуючих, ліквідаторів і експертів по визначенню стану підприємств» від 25
квітня 1985 р.
Поняття банкрутства бере свій початок із середньовічного
італійського конкурсного процесу. У середньовічній Італії боржники, що
бігли, називалися банкрутами. Дотепер, в Італії відсутній взагалі які-небудь
державні виконавчі органи, які беруть участь у процедурі банкрутства. Як
державний прокурор виступає магістрат. Виконавча влада ніяк - ні прямо, ні
побічно - не пов'язана із цим органом.
Слід також зазначити, що дотепер у Бельгії, Нідерландах, Франції,
Німеччині, Італії й США відсутні спеціальні органи виконавчої влади, що
займаються питаннями банкрутства/неспроможності.
У Бельгії для ведення справ про банкрутству призначається
державний прокурор як захисник державних інтересів і інтересів
суспільства, що може подавати заяву про введення процедури банкрутства.
У Нідерландах виробництво по банкрутству проводиться Окружними
судами. Окружний суд призначає конкурсного довірчого керуючого
(куратора). Конкурсний довірчий керуючий управляє майновою масою
боржника під контролем судді по банкрутству.
У Франції прокуратура має певні повноваження у зв'язку із
процедурою банкрутства. Прокурор може передати питання про
неспроможність боржника в суд. Він має значні повноваження в плані
застосування санкцій і залучення до відповідальності, зокрема пред'явлення
судових позовів відносно директорів компаній.
У Німеччині справи про банкрутство й неспроможність розглядаються
винятково в судовому порядку. Відповідно до Закону про банкрутство, роль
судів по справах про неспроможність виконують місцеві суди.
В Англії історично розвивалися дві форми конкурсного виробництва виробництво по справах неоплатності боржників і банкротський процес.
Однак із прийняттям в 1861 р. банківського уставу відбулося злиття процесу
неоплатності з банкротським процесом.
Слід зазначити, що в сучасних умовах серед економічно розвинених
країн тільки у Великобританії існує спеціальний орган виконавчої влади, що
займається питаннями банкрутства (неспроможності). Офіційний керуючою
конкурсною масою являє собою посадова особа суду і є державним що
служить, працюючим у Департаменті торгівлі й промисловості. Він діє
відповідно до загальних вказівок Державного секретаря. Як державні
органи, що беруть участь у процедурі банкрутства, виступають Державний
секретар по торгівлі й промисловості, що діє через Службу по справах про
неспроможність, і офіційний керуючий конкурсною масою.
Законодавство США про конкурсний процес історично розвивалося в
тім же напрямку, що й англійське. Перший банкротський устав США 1800
247
р. обмежував поняття банкрутства тільки торгуючими особами й визначав
виробництво по торговельному конкурсі.
Зараз у США звичайно процедура банкрутства відкривається з
ініціативи боржника (добровільний варіант). Однак статтею 303 титулу 11
передбачається й примусовий варіант банкрутства боржника, за заявою
кредиторів. Така заява може бути подано трьома або більше суб'єктами при
настанні певних умов і тільки відповідно до передбачених процедур. За
винятком такої заяви, що подається державою як кредитор, у США не існує
спеціального органа виконавчої влади, що займається питаннями
банкрутства. Проте, Керуючий, що є членом «Виконавчого бюро
федеральних керуючих США», наділений певними повноваженнями в
рамках процедури банкрутства. Дане бюро входить до складу Міністерства
юстиції й займається адміністративним управлінням справ про банкрутство.
У купецькому уставі Росії 1727 р. говорилося «про неспроможний як
про банкрута, тобто боржнику, що має трохи кредиторів». Устав про
банкрутство 1740 р. під неспроможністю мав на увазі «таке положення
справ, при якому в боржника взагалі немає майна для повного задоволення
кредиторів».
Наступний розвиток російського законодавства про конкурсний
процес (банкротські устави 1753 р., 1768 р., 1800 р.) ішло по шляху
ототожнення понять неспроможності й банкрутства. Поняття банкрутства
мало кримінально-правовий відтінок.
У першому нормативному акті, що регулює питання неспроможності
в Україні - Законі «Про банкрутство» (у редакції 1992 р.), була використана
юридична термінологія відносин неспроможності США.
До 1992 р. Україна не знала правовідносин неспроможності. Всі
питання неплатоспроможності дозволялися на адміністративному рівні або
за допомогою цивільного або арбітражного судочинства. Спеціального
правового регулювання відносин неспроможності/банкрутства не існувало.
Під відносинами фінансової санації та банкрутства розуміють
будь-які взаємостосунки, які існують між суб’єктами відносин
регіонального господарського комплексу навколо виробничої системи, що
опинилася у стадії банкрутства і (або) санації. Тобто це – специфічні
суспільні відносини, що існують лише на обмеженому інтервалі часу
виконання дій щодо санації чи проведення процедур банкрутства.
Законодавством щодо санації та банкрутства підприємства
вважається сукупність нормативно-правових актів, які регулюють цей
сектор суспільних відносин та визначають своєрідні правила гри (правове
поле) для суб’єктів відносин (рис. 12.3).
248
Конституція
України
Правові
прецеденти
Постанови
Інші нормативні
документи
Закони, Укази
Президента
Правове поле
суб’єктів відносин
санації та
банкрутства
Статути
Рішення
Інструкції,
листи
Положення
Рисунок 12.3 – Сукупність нормативно-правових актів для дослідження
банкрутства та відносин навколо нього
Для ефективності зіставлення можливо згрупувати нормативні вимоги
за розділами:
а) державне регулювання;
б) приватизація і секторальний аналіз;
в) галузеві норми;
г) антимонопольне законодавство;
д) фінансовий обіг;
є) оподаткування;
ж) судова практика з питань банкрутства.
На сьогоднішній день ми маємо ситуацію, коли відносини
неспроможності регулюються різними нормативними актами: Законом
«Про відновлення платоспроможності боржника або визнанні його
банкрутом»,
Господарським
процесуальним
кодексом
України,
Кримінальним кодексом України, Законом «Про банки й банківську
діяльність» і іншими законодавчими актами України.
У Росії функціонує потужний державний орган з питань банкрутства це Федеральна служба по фінансовому оздоровленню. Вона ж і представляє
в процедурах банкрутства інтереси держави як кредитора. У цьому органі
консолідовані всі інтереси держави. В Україні ж інтереси розосереджені між
Міністерством економіки, ГНАУ, ПФУ, Агентством з питань банкрутства.
Всі ці органи діють незалежно друг від друга й часом між їхніми інтересами
виникають конфлікти.
249
12.6 Оцінка ймовірності настання банкрутства
Діагностика банкрутства – система цільового аналізу, спрямованого
на виявлення ознак кризового стану підприємства та проблем, що виникли в
процесі його функціонування в цілому (у тому числі його фінансів),
виявлення параметрів кризового розвитку підприємства, оцінки загрози
його банкрутства та (або) подолання кризи.
Діагностика банкрутства – один із необхідних етапів процесу
антикризового управління, результати якого дають змогу визначити
глибину кризисна, її масштаби, реальність та очікуваний час виникнення
ситуації банкрутства, обґрунтувати заходи, необхідні для її подолання,
оцінити можливості підприємства щодо подолання кризи та прогнозування
наслідків подальшого розвитку ситуації у разі відсутності управлінського
впливу.
Види досліджень фінансового стану підприємства з метою викриття
його кризового розвитку:
а) експрес-діагностика – спрямована на раннє викриття ознак і
попередню оцінку глибини кризового стану підприємства; має на меті
регулярну оцінку параметрів кризового фінансового розвитку підприємства,
яка здійснюється на основі даних фінансової звітності за стандартними
методиками;
б) фундаментальна діагностика – дозволяє застосовувати заходи з
нейтралізації ознак кризового стану та стадіях глибокої та катастрофічної
фінансової кризи, передбачає використання методів факторного аналізу та
прогнозування.
Існує два підходи до прогнозування банкрутства: прогнозування за
допомогою фінансових коефіцієнтів і прогнозування за допомогою
порівняльного аналізу характеристик підприємств.
У світовій практиці найпоширенішими моделями оцінки фінансового
стану підприємства й схильності його до банкрутства є наступні моделі, які
будуються на основі фінансових коефіцієнтів:
1) двофакторна модель оцінки ймовірності банкрутства
підприємства. При побудові моделі враховуються два показники, від яких
залежить імовірність банкрутства, - коефіцієнт поточної ліквідності
(покриття) і відношення позикових коштів до активів.
На основі аналізу західної практики були виявлені вагові коефіцієнти
кожного із цих факторів. Для США модель виглядає наступним чином
(12.1):
Z  0,3877  1,0736 * K л ік  0,0579 * К п. з.
250
(12.1)
де Клік – коефіцієнт поточної ліквідності (відношення оборотних
коштів до короткострокової заборгованості);
Кп.з. – відношення позикових коштів до валюти балансу.
Якщо Z = 0, то ймовірність банкрутства становить 50%;
Z>0 - імовірність банкрутства перевищує 50%;
Z<0 - імовірно, що підприємство залишиться платоспроможним, тому
що ймовірність банкрутства не перевищує 50%;
2) оцінка ймовірності банкрутства підприємства на основі Z-рахунку
Альтмана.
Цей метод запропонований в 1968 р. відомим західним економістом
Альтманом. У загальному виді індекс кредитоспроможності (Z-рахунок) має
вигляд (12.2):
Z  1,2 
ОК
НРП
РР
РВ ВР
 1,4 
 3,3 
 0,6 

А
А
А
З
А
(12.2)
де А – активи підприємства;
ОК - оборотний капітал підприємства;
НРП - нерозподілений прибуток, резерви, фонди цільового
призначення;
РР - результат від реалізації продукції (прибуток або збиток);
РВ - ринкова вартість акцій;
З - сума заборгованості підприємства;
ВР - виторг від реалізації продукції.
Результати розрахунків по моделі Альтмана показали, що показник Z
може приймати значення в границях [-14, +22]. При цьому підприємства,
для яких:
Z>2,99 попадають у число фінансовий стійких;
Z<1,81, є безумовно неспроможними;
1,81< Z<2,99 попадають в зону невизначеності.
По суті Z-коефіцієнт можна використати лише для відносно більших
кампаній, які котирують свої акції на біржах.
В 1983 р. Альтман одержав модифікований варіант своєї формули для
компаній, акції яких не котирувалися на біржі (12.3):
Z  1,2 
ОК
НРП
РР
БВ ВР
 1,4 
 3,3 
 0,6 

А
А
А
З
А
(12.3)
БВ - це балансова, а не ринкова вартість акцій.
Граничне значення - 1,23;
3) модель Р. Ліса для оцінки фінансового стану. В 1972 р. Лис
251
одержав наступну формулу для Великобританії (12.4):
Z= 0,063 XI + 0,092 X2 + 0,057 X3 + 0,001 X4,
(12.4)
де XI - відношення оборотного капіталу до суми активів;
Х2 - відношення операційного прибутку до суми активів;
ХЗ - відношення нерозподіленого прибутку до суми активів;
Х4 - відношення власного капіталу до позикового капіталу.
Граничне значення для цієї моделі дорівнює 0,037;
4) оцінка фінансового стану підприємства за показниками У. Бівера.
З метою діагностики банкрутства він рекомендував досліджувати тренди
показників. Система показників Бівера та їх значення для діагностики
банкрутства наведені в таблиці 12.2:
Таблиця 12.1 - Система показників У.Бівера та їх значення
Показник
системи
Коефіцієнт
Бівера
Рентабельність
активів
Фінансовий
ліверидж
Коефіцієнт
покриття
активів чистим
оборотним
капіталом
Коефіцієнт
покриття
Розрахунок
показника
Значення показників
благополучні за 5 років до
підприємства банкрутства
за 1 рік до
банкрутства
(ЧП+Ам)/(LR+SR)
0,4 – 0,45
0,17
- 0,15
(ЧП/А)*100%
6-8
- 4,00
- 22,00
(LR+SR)/А
37
50
80
(ВК–НА А
0,40
0,3
0,06
ОА/SR
3,2
2
1
де ВК - власний капітал;
ЧП - чистий прибуток підприємства після сплати податків;
LR - довгострокові зобов'язання;
SR - короткострокові зобов'язання;
Ам - амортизація;
А - активи підприємства;
НА - необоротні активи підприємства;
ОА - оборотні активи;
252
5) метод рейтингової оцінки фінансового стану підприємства
(рейтингове число). Р. С. Сайфулін і Г. Г. Кадиків запропонували
використати для експрес-оцінки фінансового стану підприємства
рейтингове число (12.5):
R  2К з  0,1К лік  0,08К інт  0,45К мен  К р ,
де
К з — коефіцієнт забезпеченості власними коштами
К лік
К інт
(12.5)
(> 0);
– коефіцієнт поточної ліквідності (> 2);
—
інтенсивність
обороту
авансованого
капіталу,
яка
характеризується обсягом реалізованої продукції, що приходиться на одну
гривню коштів, вкладених у діяльність підприємства (> 2,5);
—
К
коефіцієнт менеджменту, характеризується відношенням
мен
прибутку від реалізації до величини виторгу від реалізації ( К
мен
>
n 1
, де
r
r – дисконтна ставка Національного банку);
Кр
— рентабельність власного капіталу — відношення прибутку від
реалізації до власного капіталу (> 0,2).
Якщо:
R>1 - підприємство перебуває в задовільному стані;
R<1 - характеризується як незадовільний стан підприємства.
6) R-модель прогнозу ризику банкрутства. Вченими Іркутської
державної економічної академії запропонована чотирьохфакторна модель
прогнозу ризику банкрутства (модель R), що має наступний вигляд (12.6):
R = 8,38 К1 + К2 + 0,054 КЗ + 0,63 К4,
(12.6)
де К1 - відношення оборотного капіталу до активів підприємства;
К2 - відношення чистого прибутку до власного капіталу;
КЗ - відношення виторгу від реалізації продукції до активів;
К4 - відношення чистого прибутку до інтегральних витрат.
Імовірність банкрутства підприємства відповідно до значень R
визначається за даними таблиці 12.2:
Таблиця 12.2 - Визначення ймовірності банкрутства за допомогою Rмоделі прогнозу ризику банкрутства
Значення R
Імовірність банкрутства, %
253
Максимальна (90-1 00)
Висока (60-80)
Середня (35-50)
Низька (15-20)
Мінімальна (до 10)
R<0
0<R<0,18
0,18<R<0,32
0,32<R<0,42
R>0,42
7) прогнозна модель Таффлера. Британський вчений Таффлер
запропонував в 1977 р. чотирьохфакторну прогнозну модель для аналізу
компаній, акції яких котируються на біржах (12.7):
Z = 0,53 XI + 0,13 Х2 + 0,18 ХЗ + 0,16 Х4,
(12.7)
де XI - відношення операційного прибутку до короткострокових
зобов'язань;
Х2 - відношення оборотних активів до суми зобов'язань;
ХЗ - відношення короткострокових зобов'язань до суми активів;
Х4 - відношення виторгу від реалізації продукції до суми активів.
Якщо:
Z>0,3 - це свідчить про непогані довгострокові перспективи;
Z<0,2 - банкрутство підприємства більш ніж імовірно;
8) узагальнена модель, побудована на основі дискримінантної
функції (12.8):
Z = 1,5 XI + 0,08 X2 + 10 ХЗ + 5 X4 + 0,3 X5 + 0,1 X6,
(12.8)
де XI - відношення cash-flow до зобов'язань підприємства;
X2 - відношення валюти балансу до зобов'язань підприємства;
ХЗ - відношення прибутку від реалізації продукції до валюти балансу
підприємства;
Х4 - відношення прибутку від реалізації продукції до виторгу від
реалізації продукції підприємства;
Х5 - відношення виробничих запасів підприємства до виторгу від
реалізації продукції;
Х6 - оборотність основного капіталу (відношення виторгу від
реалізації продукції до валюти балансу).
Отримані значення Z-показника можна інтерпретувати наступним
чином:
Z>2 - підприємство вважається фінансове стійким, і банкрутство йому
не загрожує;
1<Z<2 - фінансова рівновага підприємства порушена, але за умови
254
переходу на антикризове управління банкрутство загрожувати не буде;
0<Z<1 - підприємству загрожує банкрутство, якщо воно терміново не
здійснить санаційних заходів;
Z<0 - підприємство напівбанкрут;
9) модель Фулмера прогнозує точно в 98% випадків схильність
підприємства до банкрутства за рік, в 81% випадків - за два роки до
банкрутства. Загальний вид моделі (12.9):
Н  5,528 V1  0,212 V2  0,073 V3  1,270 V4  0,120 V5  2,335 V6  0,575 V7 
 1,083 V8  0,894 V9  6,075
(12.9)
де V1 – відношення нерозподіленого прибутку до сукупних активів;
V2 – відношення виторгу від реалізації продукції до сукупних активів;
V3 – відношення оподатковуваного прибутку до сукупних активів;
V4 – відношення коштів до сукупних зобов'язань підприємства;
V5 – відношення суми боргу по кредитах до сукупних активів;
V6 – відношення власного капіталу до сукупних активів;
V7 – Log матеріальні активи підприємства;
V8 – відношення оборотних активів до сукупних зобов'язань;
V9 – відношення оподатковуваного прибутку до сплачених відсотків.
За результатами моделі можна одержати наступний прогноз:
Н>0 компанія функціонує нормально, з наступною градацією;
Н<0 втрата платоспроможності підприємством неминуча;
10) модель Спрингейта має вигляд (12.10):
Z  1,03  A  3,07  B  0,66  C  0,4  D
(12.10)
де А – відношення робочого капіталу до загальної вартості активів;
У – відношення оподатковуваного прибутку й суми відсотків до
загальної вартості активів підприємства;
С – відношення оподатковуваного прибутку до короткострокової
заборгованості підприємства;
D – відношення обсягу продажів до загальної вартості активів.
Уважається, що точність прогнозування банкрутства із застосуванням
цієї моделі становить 92%.
Якщо:
Z>0,862 - підприємство вважається нормально функціонуючим;
Z<0,862 - підприємство є потенційним банкрутом;
255
11) модель Ж. Депаляна. Відповідно до цієї моделі ймовірність
банкрутства визначається за формулою (12.11):
(12.11)
де R1 – коефіцієнт оборотності запасів;
R2 – коефіцієнт поточної ліквідності;
R3 – коефіцієнт лівериджу;
R4 – рентабельність активів;
R5 – ефективність виробництва.
Якщо:
N>100 - підприємство вважається фінансово стабільним;
N<100 - існує висока ймовірність банкрутства;
12) модель Чессера. Оціночні показники цієї моделі наступні (12.12):
(12.12)
де Х1 – частка готівки й короткострокових фінансових вкладень у
сукупних активах;
Х2 – відношення нетто-продажів до найліквідніших активів
підприємства;
Х3 – відношення брутто-доходів до сукупних активів підприємства;
Х4 – відношення сукупної заборгованості підприємства до сукупних
активів;
Х5 – відношення основного капіталу підприємства до чистих активів;
Х6 – відношення оборотного капіталу підприємства до нетто-продажів.
Змінна Y, що являє собою лінійну комбінацію незалежних змінних,
використається для оцінки ймовірності банкрутства в наступному вигляді
(12.13):
(12.13)
де е = 2,71828.
P>0,50 - імовірність банкрутства зізнається високої;
P<0,50 - підприємство вважається платоспроможним;
13) модель PAS-коефіцієнта. Для посилення прогнозуючої ролі
моделей можна трансформувати Z-коефіцієнт в PAS-коефіцієнт, що
256
дозволяє відслідковувати діяльність компанії в часі. Вивчаючи PASкоефіцієнт як вище, так і нижче критичного рівня, легко визначити моменти
занепаду й відродження компанії.
PAS-коефіцієнт - це відносний рівень діяльності компанії, виведений
на основі її Z-коефіцієнта за певний рік і виражений у відсотках від 1 до
100. Розрахувавши Z-коефіцієнт для компанії, можна потім трансформувати
абсолютну міру фінансового стану у відносну міру фінансової діяльності.
Інакше кажучи, якщо Z-коефіцієнт може свідчити про те, що компанія
перебуває в ризикованому стані, то PAS-коефіцієнт відображає історичну
тенденцію й поточну діяльність на перспективу.
Додатковою особливістю цього підходу є використання «рейтингу
ризику» для подальшого виявлення схованого ризику. Цей рейтинг
визначається тільки, якщо компанія має негативний Z-коефіцієнт, і
обчислюється на основі тренда Z-коефіцієнта, величини негативного Zкоефіцієнта й числа років, протягом яких компанія перебувала в
ризикованому фінансовому стані. Використовуючи п’ятибалову шкалу, у
якій 1 указує на «ризик, але незначну ймовірність негайного лиха», а 5
означає «абсолютну неможливість збереження колишнього стану»,
менеджер оперує готовими коштами для оцінки загального балансу ризиків,
пов'язаних із кредитами клієнта.
Безумовно, більшість наведених моделей розроблені для відмінних від
існуючих в Україні економічних умов. Відмінності в темпах інфляції й
фазах циклу, особливо у фондо-, енерго-, трудомісткості виробництв, інший
податковий клімат вимагають відповідного коректування моделей.
Методи прогнозування банкрутства, засновані на використанні
порівняльного аналізу. Орієнтація на який-небудь один критерій, навіть
досить привабливий з позиції теорії, на практиці не завжди виправдана.
Тому багато аудиторських фірм і інших компаній, які займаються
аналітичними оглядами, прогнозуванням і консультуванням, використають
для аналітичних оцінок системи критеріїв, тобто різноманітні порівняльні,
якісні методики оцінки банкрутства. Використання таких методик для
подібного дослідження містить у собі як переваги, так і недоліки. Основною
перевагою є те, що за допомогою цих методик можна аналізувати ті
процеси, які неможливо описати методами, які працюють із однією
оцінкою.
До якісних прогнозних методик ставляться такі:
1) методика якісного аналізу В. В. Ковальова;
2) метод Аргенті (А-рахунок);
3) методика компанії ERNST & WHINNEY;
4) метод Скоуна.
Практика використання цих методів за даними українських
257
підприємств і аналіз експертних висновків у даному контексті показали, що
найбільш популярними є методи оцінки, засновані на аналізі фінансових
коефіцієнтів. Це зв'язано, насамперед, з тим, що порівняльні методи
передбачають широке використання експертизи, а національні підприємства
або не мають вільних грошей для подібних досліджень, або не хочуть
показувати своє реальне становище.
12.7 Процедури банкрутства
Сторонами в справах про банкрутство виступають кредитори (комітет
кредиторів), боржник (банкрут).
Кредиторами в справі про банкрутство можуть бути будь-які
юридичні або фізичні особи, що мають у встановленому порядку
підтверджені відповідними документами грошові вимоги до боржника,
вимоги щодо виплати заробітної плати працівникам боржника, а також
органи державної податкової служби та інші державні органи, які
здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю сплати податків і
зборів (обов'язкових платежів).
Законодавчо визначені наступні категорії кредиторів:
- конкурсні кредитори - кредитори по вимогах до боржника, що
виникли до відкриття виробництва в справі про банкрутство й вимоги яких
не забезпечені заставою майна боржника. До конкурсних кредиторів
ставляться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок
правонаступництва, за умови виникнення таких вимог до відкриття
виробництва в справі про банкрутство;
- поточні кредитори - кредитори по вимогах до боржника, що
виникли після відкриття виробництва в справі про банкрутство;
- кредитори по вимогах про виплату заробітної плати, аліментів,
відшкодуванні шкоди, заподіяного здоров'ю й життю громадян,
авторського винагороди. До цієї категорії кредиторів віднесені ті, чиї
вимоги до боржника виникли як до, так і після відкриття виробництва в
справі про банкрутство;
- заставні кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою
майна боржника.
Кредиторами можуть бути органи державної податкової служби та
інші державні органи, що здійснюють контроль за правильністю й
своєчасністю стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів).
Боржник – суб’єкт підприємницької діяльності, нездатний виконати
свої грошові зобов’язання перед кредиторами, у тому числі зобов’язання
щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), протягом трьох
місяців після настання встановленого строку їх сплати.
258
Грошові зобов’язання Заінтересовані особи стосовно боржника – юридична особа,
створена з участю боржника; керівник боржника; особи, що входять до
складу органів управління боржника, головний бухгалтер боржника, у тому
числі і звільнені з роботи за рік до порушення провадження у справі про
банкрутство; особи, які знаходяться у родинних стосунках із зазначеними
особами та підприємцем (фізичною особою) – боржником, а саме:
подружжя та їх діти, батьки, брати, сестри, онуки.
Суб’єкт банкрутства (банкрут) – боржник (фізична особа підприємець або юридична особа), неспроможність якого виконати свої
грошові зобов’язання встановлена господарським судом.
Підставою для відкриття господарським судом виробництва в справі
про банкрутство є заява кредитора або боржника.
Залежно від того, хто саме звертається в господарський суд із заявою
про відкриття виробництва в справі про банкрутство, а також особливостей
юридичного статусу боржника, законодавством установлюються певні
особливості регулювання питань наявності або відсутності матеріальних
підстав відкриття виробництва в справі.
При рішенні питання про наявність підстав для відкриття виробництва
в справі про банкрутство господарські суди повинні враховувати вимоги
кредиторів по грошових зобов'язаннях, у тому числі щодо виплати
заробітної плати, а також зобов'язанням по сплаті податків і зборів
(обов'язкових платежів). При цьому вимоги повинні бути:
- грошовими, тобто стосуватися стягнення з боржника коштів, а не
витребування майна;
- безперечними;
- не вдоволеними боржником протягом трьох місяців після
встановленого для їхнього погашення строку;
- сукупно становити не менш 300 мінімальних розмірів заробітної
плати.
Ініціювання боржником порушення справи про банкрутство свідчить
про відсутність між боржником і його кредиторами суперечки про наявність
і неоплатність (реального або потенційної) боргу, оскільки сам боржник
визнає ці обставини. Тому від боржника не потрібно надання доказів його
неплатоспроможності на момент звернення до господарського суду.
Виробництво в справі про банкрутство відкривається визначенням
господарського суду не пізніше, ніж на п'ятий день від дня надходження в
суд заяви про відкриття виробництва в справі.
Важливим суб’єктом відносин санації і банкрутства виступає
арбітражний керуючий – фізична особа, яка має ліцензію, видану в
установленому законодавством порядку, та дії на підставі ухвали
259
господарського суду. Являючись учасником провадження у справах про
банкрутство, керуючий може виконувати декілька функцій, тобто виступати
в таких ролях:
- розпорядник майна – фізична особа, на яку у встановленому
законодавством порядку покладаються повноваження щодо нагляду та
контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника на період
провадження у справі про банкрутство;
- керуючий санацією – фізична особа, яка згідно з рішенням
господарського суду організовує здійснення санації боржника;
- ліквідатор – фізична особа, яка згідно з рішенням господарського
суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного
банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів у
встановленому законодавством порядку.
У визначенні про відкриття виробництва в справі про банкрутство
господарський суд може вирішити питання про введення процедури
розпорядження майном, призначенні розпорядника майна боржника, а
також застосуванні мер по забезпеченню вимог кредиторів.
Правом
запропонувати
господарському
суду
кандидатуру
розпорядника майна наділені кредитори й державний орган з питань
банкрутства щодо державних підприємств або підприємств, у статутному
фонді яких частка державної власності перевищує 25 відсотків.
У визначенні про призначення розпорядника майна суд повинен
указати підстави для призначення певного кандидата й відхилення інших
запропонованих кандидатур.
Повноваження розпорядника майна можуть бути припинені судом
достроково:
1) за заявою самого розпорядника майна при наявності поважних
причин, по яких він не може надалі виконувати обов'язку розпорядника
майна в конкретній справі;
2) за заявою сторін або інших учасників виробництва в справі у
випадку встановлення фактів невиконання або неналежного виконання
арбітражним керуючим своїх обов'язків.
Підготовче засідання повинне бути проведене не пізніше чим на 30ий день із моменту прийняття заяви про порушення справи про
банкрутство. У підготовчому засіданні суд повинен перевірити наявність
ознак неплатоспроможності боржника, розмір вимог кредитора
(кредиторів), їхня безперечність.
При відсутності підстав для припинення виробництва в справі про
банкрутство в підготовчому засіданні господарський суд визначенням
зобов'язує заявника подати за його рахунок в офіційний друкований орган
Верховної Ради України або Кабінету Міністрів України (відповідно газети
260
"Голос України" або "Урядовий кур'єр") оголошення про порушення справи
про банкрутство.
Після винесення судом ухвали про порушення справи про
банкрутство вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів –
зупинення виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо
сплати податків і зборів, термін виконання яких настав до дня введення
мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання
цих зобов’язань, застосованих до прийняття рішення про введення
мораторію.
Після опублікування оголошення про відкриття виробництва в справі
про банкрутство заяви з вимогами до боржника, що виникли до дня
відкриття виробництва в справі про банкрутство мають право подавати всі
кредитори незалежно від настання строку виконання зобов'язань.
Розпорядник майна зобов'язаний внести до реєстру вимог кредиторів
відомості про вимоги щодо виплати заробітної плати, авторської
винагороди, аліментів, а також про вимоги щодо відшкодування шкоди,
заподіяного життю й здоров'ю громадян, згідно даним обліку боржника, у
випадку відсутності відповідних заяв з такими вимогами.
Реєстр вимог кредиторів – письмовий перелік всіх визнаних
господарським судом вимог кредиторів з вказівкою відомостей про кожного
кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов’язаннями або щодо
сплати податків, зборів, черговості задоволення кожної вимоги, розмір
неустойки, штрафу, пені. Згідно з даними реєстру вимог кредиторів
визначається кількість голосів кожного з них в загальних зборах і
голосуванні.
Боржник разом з розпорядником майна розглядає копії заяв
кредиторів, що надійшли на їх адресу. Боржник може визнати вимоги
повністю, частково або відхилити. Якщо вимоги боржником зізнаються
повністю, то вони включаються розпорядником майна до реєстру вимог
кредиторів. Завдання розпорядника майна складається в перевірці
обґрунтованості визнання боржником грошових вимог.
Якщо боржник не визнає вимоги кредитора або визнає частково, він
зобов'язаний письмово обґрунтувати свої заперечення, посилаючись на
відповідні докази й норми закону, і подати ці докази й заперечення в
господарський суд.
Якщо господарський суд зробив висновок, що спірні вимоги
кредитора обґрунтовані й підтверджені відповідними документами, такі
вимоги зізнаються судом; у противному випадку в задоволенні таких вимог
суд відмовляє повністю або частково.
Вимоги конкурсних кредиторів, заявлені після закінчення строку,
установленого для їхнього подання, або не заявлені взагалі, не
261
розглядаються й уважаються погашеними, про що господарський суд указує
у визначенні, яким затверджує реєстр вимог кредиторів.
За результатами попереднього засідання господарський суд виносить
визначення, у якому вказує розмір вимог кожного кредитора, визнаних
судом і боржником, які повинні бути включені до реєстру вимог кредиторів,
а також призначає дату проведення збори кредиторів.
На підставі розміру вимог кредиторів, зазначених у цьому визначенні,
визначається кількість голосів, що належать кожному кредиторові на зборах
кредиторів.
Збори кредиторів на час дії процедур банкрутства обирає комітет
кредиторів у складі не більше семи осіб для оперативного й кваліфікованого
представництва інтересів всіх кредиторів у справі й рішення питань про
введення тих або інших процедур банкрутства, контролю за діяльністю
арбітражного керуючого, надання згоди на висновок арбітражних керуючих
істотних угод боржника й здійснення інших дій.
Господарський суд приймає постанову про визнання боржника
банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру у випадках:
1) по клопотанню комітету кредиторів про введення процедури
ліквідації;
2) внаслідок настання обставин, передбачених законодавством;
3) при наявності незадовільних наслідків процедури санації;
4) у випадку застосування судом спрощених процедур банкрутства;
5) у випадку банкрутства громадян-підприємців.
Примусова ліквідація підприємства - це процедура ліквідації
неспроможного підприємства, що здійснюється за рішенням господарського
суду (як правило, у процесі проведення справи про банкрутство).
Також ліквідація може здійснюватися й на добровільній основі.
Добровільна ліквідація підприємства-боржника - це процедура ліквідації
неспроможного підприємства, що здійснюється поза судовими органами на
підставі рішення власників або угоди, укладеної між власниками даного
підприємства й кредиторами й під контролем кредиторів.
Тривалість ліквідаційної процедури не повинна перевищувати 12
місяців. Надалі строк ліквідаційної процедури по клопотанню ліквідатора
або комітету кредиторів може бути продовжений судом. Загальний строк
ліквідаційної процедури не може перевищувати 18 місяців.
Для здійснення ліквідаційної процедури господарський суд призначає
ліквідатора. У ліквідаційну комісію включаються представники кредиторів,
фінансових, місцевих, державних органів з питань банкрутства і
регулювання фінансових ринків, Антимонопольного комітету. Узгоджений
з ліквідатором і комітетом кредиторів склад ліквідаційної комісії
затверджується судом.
262
Ліквідатор зобов'язаний зробити ліквідаційні заходи й передати на
затвердження суду звіт і ліквідаційний баланс у встановлений строк. Від дня
прийняття господарським судом постанови про визнання боржника
банкрутом і відкритті ліквідаційної процедури припиняються повноваження
органів управління банкрута по управлінню банкрутом і розпорядженню
його майном: усі права керівника (органів управління) юридичної особи банкрута переходять до ліквідатора. Якщо процедура ліквідації уведена
після розпорядження майном, то припиняються повноваження органів
управління банкрута по управлінню майном і реорганізації юридичної
особи, а також повноваження власника (власників) майна банкрута.
З моменту публікації відомостей про визнання боржника банкрутом і
відкритті ліквідаційної процедури поточні кредитори, вимоги яких виникли
після відкриття виробництва в справі про банкрутство, зобов'язані заявити
їхньому ліквідаторові й у господарський суд протягом строку ліквідаційної
процедури.
У ході ліквідації формується ліквідаційна маса – стягнуті на користь
банкрута суми, всі види майнових активів банкрута (майно та майнові
права), що належать йому на правах власності або повного господарського
відання на дату відкриття ліквідаційної процедури, зокрема заставне і
спільне майно, речі банкрута на правах володіння або користування. Оцінку
майна проводить арбітражний керуючий або залучені з цією метою фахівці.
Після завершення інвентаризації і оцінки ліквідатор здійснює продаж
майна банкрута. Кошти, які надходять від продажу майна банкрута,
спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку,
встановленому законодавством, а саме:
а) вимоги, забезпечені заставою, виплата вихідної допомоги
звільненим працівникам банкрута, витрати Фонду гарантування вкладів
фізичних осіб (для банку), господарського суду та роботи ліквідаційної
комісії (державне мито, публікації, збереження майна, аудит, оплата праці
арбітражного керуючого);
б) зобов’язання банкрута перед його працівниками, довірителями,
вкладниками, зокрема внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю
громадян;
в) вимоги щодо сплати податків і зборів, управління державним
резервом;
г) вимоги кредиторів, не забезпечені заставою;
д) вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до
статутного фонду підприємства;
є) інші вимоги.
263
Черговість виплат забезпечується шляхом повного задоволення вимог
попередньої черги в міру надходження коштів і після цього – переходу до
вимог наступної черги.
Після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор
оформлює звіт і подає його на затвердження в господарський суд разом з
пакетом документів, до якого входять: ліквідаційний баланс, показники
виявленої ліквідаційної маси і реалізації її об’єктів; договори купівліпродажу з актами приймання-передачі майна; реєстр вимог кредиторів з
розмірами погашених зобов’язань і підтверджуючими документами.
Після заслуховування звіту і членів комітету кредиторів суд виносить
ухвалу про затвердження звіту і ліквідаційного балансу, а ліквідатор
інформує державний орган з питань банкрутства про закінчення процедури
ліквідації боржника.
Якщо в результаті ліквідації не залишилося майна, суд виносить
ухвалу про ліквідацію юридичної особи – банкрута, і направляє її органам
державної реєстрації, статистики, податкової служби, власнику майна
банкрута.
Якщо після задоволення всіх вимог кредиторів банкрут вважається
таким, що не має боргів, він може продовжувати свою господарську
діяльність.
Тестові завдання
1 Стадія розбалансованої діяльності підприємства та обмежені
можливості керівництва впливати на фінансове становище підприємства, це:
а) фінансова криза;
б) стратегічна криза;
в) неплатоспроможність;
г) банкрутство;
д) всі відповіді невірні.
2 Стратегічна криза на підприємстві характеризується тим, що:
а) існує загроза банкрутства підприємства;
б) поточні збитки підприємства з’їдають власний капітал;
в) на підприємстві зруйновано виробничий капітал;
г) підприємство є неплатоспроможним;
д) всі відповіді вірні.
3 Криза прибутковості на підприємстві характеризується тим, що:
а) існує загроза банкрутства підприємства;
б) поточні збитки підприємства з’їдають власний капітал;
264
в) на підприємстві зруйновано виробничий капітал;
г) підприємство є неплатоспроможним;
д) всі відповіді вірні.
4 Санація підприємства, що здійснюється за рахунок власних коштів, це:
а) автономна санація;
б) гетерономна санація;
в) альтернативна санація;
г) досудова санація;
д) всі відповіді невірні.
5 До ендогенних факторів фінансової кризи на підприємстві
відносять:
а) нестабільність законодавства;
б) конфлікти між власниками підприємства;
в) нестабільність ринків;
г) низька якість менеджменту;
д) всі відповіді невірні.
6 До екзогенних факторів фінансової кризи на підприємстві відносять:
а) політичну нестабільність в країні;
б) низьку кваліфікацію персоналу підприємства;
в) недоліки організаційної структури підприємства;
г) неефективне використання фінансових ресурсів;
д) всі відповіді вірні.
7 Санація із залученням зовнішнього капіталу передбачає:
а) конверсію власності в борг;
б) пролонгацію строків сплати заборгованості;
в) списання заборгованості;
г) емісію облігацій конверсійного займу;
д) всі відповіді вірні.
8 Система заходів для відновлення платоспроможності боржника, які
здійснюються власником підприємства-боржника з метою запобігання його
ліквідації, - це:
а) альтернативна санація;
б) досудова санація;
в) гетерономна санація;
г) примусова ліквідація підприємства-боржника;
д) всі відповіді невірні.
9 Наявність у підприємства, що зазнало фінансової кризи, фінансових,
організаційно-технічних та правових можливостей, які забезпечуватимуть
265
успішне проведення його фінансової санації, - це:
а) санаційна спроможність;
б) конкурентні переваги;
в) наявність внутрішніх джерел фінансування;
г) санаційна програма;
д) всі відповіді невірні.
10 До основних форм рефінансування дебіторської заборгованості
належать:
а) факторинг;
б) дисконт векселів;
в) форфейтинг;
г) всі відповіді вірні;
д) всі відповіді невірні.
11 Тимчасове об’єднання банків, які створюються для координації дій
під час проведення різного роду банківських операцій, або для
кредитування однієї, але великої та ризикованої угоди, і засновані банками
на паритетних засадах, - це:
а) санаційні консорціуми;
б) банківські консорціуми;
в) комітет кредиторів боржника;
г) всі відповіді невірні.
12 Визнана господарським судом неспроможність боржника
відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги
кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури, - це:
а) ліквідація;
б) банкрутство;
в) неплатоспроможність;
г) примусова санація;
д) всі відповіді невірні.
13 Процедура досягнення домовленості між боржником та
кредиторами щодо пролонгації строків сплати належних кредиторам
платежів або щодо зменшення суми боргів, - це:
а) мораторій;
б) санаційний аудит;
в) мирова угода;
г) досудова санація;
д) всі відповіді невірні.
14 Реструктуризація, пов’язана зі зміною структури та розмірів
власного та позичкового капіталу, - це:
266
а) реструктуризація активів;
б) корпоративна реструктуризація;
в) реструктуризація виробництва;
г) фінансова реструктуризація;
д) всі відповіді невірні.
15 Суб’єктами банкрутства
встановленому порядку:
а) філії;
б) відділення;
в) державні підприємства;
г) представництва;
д) всі відповіді вірні.
можуть
бути
зареєстровані
у
16 Криза ліквідності характеризується тим, що:
а) існує реальна погроза втрати потенційних клієнтів;
б) відсутні податкові пільги;
в) незадовільна структура капіталу;
г) підприємство є неплатоспроможним;
д) всі відповіді невірні.
17 Процедура ліквідації неспроможного підприємства, що
здійснюється поза судовими органами на підставі рішення власників або
угоди, укладеної між власниками даного підприємства і кредиторами і під
контролем кредиторів – це:
а) примусова ліквідація підприємства-боржника;
б) реорганізація підприємства-боржника;
в) реструктуризація підприємства-боржника;
г) добровільна ліквідація підприємства-боржника;
д) всі відповіді невірні.
18 Процедура ліквідації неспроможного підприємства, що
здійснюється за рішенням господарського суду в процесі проведення справи
про банкрутство – це:
а) примусова ліквідація підприємства-боржника;
б) реорганізація підприємства-боржника;
в) реструктуризація підприємства-боржника;
г) добровільна ліквідація підприємства-боржника;
д) всі відповіді невірні.
19 Головною стратегічною метою санації є:
а) досягнення короткострокових конкурентних вигод;
б)
відновлення ефективної
діяльності
підприємства
довгостроковому періоді;
267
в
в) відновлення кредитоспроможності;
г) оптимізація політики управління оборотним капіталом;
д) всі відповіді вірні.
20 У каталог санаційних заходів відповідно до програми можуть
входити:
а) форфейтинг;
б) порушення господарських договорів;
в) дисконтування грошових потоків;
г) відстрочка податкового платежу;
д) всі відповіді невірні.
21 В каталог санаційних заходів відповідно до програми можуть
входити:
а) акціонування;
б) лізинг;
в) рефінансування дебіторської заборгованості;
г) розморожування інвестицій;
д) всі відповіді невірні.
22 План санації затверджується протягом:
а) 1 місяця;
б) 2 місяців;
в) 3 місяців;
г) 6 місяців;
д) всі відповіді невірні.
23 Початковий період санації складає:
а) 3 місяці;
б) 6 місяців;
в) 9 місяців;
г) 12 місяців;
д) всі відповіді невірні.
24 Функція нагляду за повнотою виконання плану санації боржника
покладаються на:
а) комітет кредиторів;
б) арбітражного керуючого;
в) суд;
г) аудиторів;
д) всі відповіді вірні.
25 Реструктуризація підприємства, що припускає реорганізацію з
метою зміни власника статутного фонду, створення нових юридичних осіб
або нової організаційно-правової форми діяльності, - це:
268
а) реструктуризація активів;
б) фінансова реструктуризація;
в) реструктуризація виробництва;
г) корпоративна реструктуризація;
д) всі відповіді невірні.
26 Реорганізація, що не передбачає зміну розмірів підприємства, - це:
а) злиття;
б) приєднання;
в) поділ;
г) виділення;
д) перетворення;
е) всі відповіді вірні.
27 Реорганізація, спрямована на укрупнення підприємства, - це:
а) поглинання;
б) поділ;
в) виділення;
г) перетворення;
д) всі відповіді вірні.
28 Реорганізація, спрямована на роздроблення підприємства, – це:
а) поглинання;
б) приєднання;
в) виділення;
г) перетворення;
д) всі відповіді вірні.
29 Термін ліквідаційної процедури не може перевищувати:
а) шести місяців;
б) дев'яти місяців;
в) дванадцяти місяців;
г) вісімнадцяти місяців;
д) всі відповіді невірні.
30 Ліквідаційну комісію у випадку банкрутства призначає:
а) боржник;
б) комітет кредиторів;
в) суд;
г) розпорядник майном боржника;
д) всі відповіді невірні.
Запитання для самоконтролю
269
1
Сформулюйте основні фінансові цілі санації підприємства.
2
Назвіть основні ситуації, коли можна прийняти рішення про
проведення фінансової санації.
3 Назвіть типові причини фінансової кризи вітчизняних підприємств.
Назвіть характерні риси досудової санації підприємства.
4 Сформулюйте основні критерії оцінювання ефективності фінансової
санації підприємства.
5 Сформулюйте основний зміст та завдання санаційного аудиту.
6 Назвіть основні внутрішні фінансові джерела санації підприємства.
7 Охарактеризуйте сутність та основні завдання санації балансу
підприємства.
8 Назвіть способи фінансування санації підприємства його власниками.
9 Назвіть основні форми участі в санації підприємства його
кредиторів.
10 Обґрунтуйте доцільність державної фінансової підтримки санації
суб'єктів господарювання.
11 Сформулюйте основні підстави для порушення справи про банкрутство боржника.
12 Назвіть порядок задоволення претензій кредиторів під час розподілу ліквідаційної виручки.
13 Сформулюйте основні функції керуючого санацією підприємства.
14 Охарактеризуйте порядок укладання мирової угоди.
15 Дайте визначення понять «приховане, фіктивне та зумисне банкрутство».
Рекомендована література: [14, с. 10 – 31, 248 – 307]; [15, с. 10 – 87];
[16, с. 230 – 314]; [17, 8 – 24, 60 – 67, 80 – 102]; [12, с. 139 – 151].
270
ПЕРЕЛІК КОНТРОЛЬНИХ ПИТАНЬ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО
ІСПИТУ
1. Сутність і функції фінансів підприємств в умовах формування ринкової
економіки.
2. Сфери фінансових відносин підприємств.
3. Грошові прибутки і грошові фонди підприємств.
4. Методи, засоби і джерела формування фінансових ресурсів.
5. Державне регулювання формування фінансових ресурсів підприємств.
6. Організація фінансів підприємств на основі саморегулювання і
самофінансування.
7. Залежність організації фінансової діяльності від форми власності і сфери
діяльності.
8. Зміст, задачі й організація фінансової діяльності підприємств.
9. Сутність і принципи організації грошових розрахунків на підприємствах.
10.Порядок відкриття і використання підприємствами рахунків у банку.
11. Форми безготівкових розрахунків.
12.Розрахунки за надання факторингових послуг підприємствам.
13. Розрахунки готівкою.
14.Розрахунково-платіжна дисципліна.
15.Порядок пред'явлення претензій по розрахунках. Економічні і фінансові
санкції.
16.Склад і класифікація грошових надходжень підприємств.
17.Розрахунок і планування виторгу від реалізації продукції.
18.Чинники, що впливають на розмір виторгу від реалізації продукції.
19.Грошові надходження від іншої реалізації, фінансових інвестицій і
оренди.
20.Бюджетні дотації і субвенції. Одержання фінансової допомоги. Страхове
відшкодування.
21.Розподіл виторгу від реалізації продукції, формування валового і чистого
прибутку.
22.Економічна сутність прибутку. Склад балансового прибутку.
23.Чинники, що впливають на формування прибутку від реалізації
продукції.
24.Вплив собівартості і ціни на продукцію на розмір прибутку.
25. Методи розрахунку прибутку.
26.Рентабельність продукції і підприємства в цілому.
27.Розподіл прибули між державою і суб'єктами господарювання.
28.Формування і використання чистого прибутку підприємств.
29.Обов'язкові відрахування в цільові державні фонди.
271
30. Фонди коштів підприємства.
31.Використання нерозподіленого прибутку.
32.Система оподатковування підприємств. Види й особливості податків,
виплачувані підприємствами.
33.Особливості оподатковування прибутку. Вплив оподаткування на
фінансово-господарську й інвестиційну діяльність підприємств.
34.Сутність і склад оборотних коштів.
35.Методи виявлення і розрахунку потреб в оборотних коштах.
36.Показники стану оборотних коштів.
37.Джерела формування оборотних коштів.
38.Джерела поповнення власних оборотних коштів у сучасних умовах.
39.Показники ефективності використання оборотних коштів.
40.Напрямки прискорення оборотності оборотних коштів.
41.Принципи кредитування підприємств.
42.Форми і види кредитів, які використовуються в господарській діяльності
підприємств.
43.Засоби одержання і погашення кредиту підприємствами.
44.Оцінка кредитоспроможності підприємства.
45.Сутність і порядок упорядкування кредитного договору.
46.Умови одержання і погашення товарного кредиту.
47.Структура і показники використання основних виробничих фондів.
48.Відтворення основних фондів.
49.Методи розрахунку амортизаційних відрахувань.
50.Джерела фінансування капітальних вкладень.
51.Кредитування відтворення основних фондів.
52.Державне фінансування капітальних вкладень.
53.Фінансове забезпечення ремонту основних фондів.
54.Показники оцінки фінансового стану підприємства.
55.Показники бухгалтерської звітності, що використовуються для оцінки
фінансового стану підприємства.
56.Чинники, що впливають на стан ліквідності підприємства.
57.Методика визначення й оцінки показників ліквідності.
58.Методика виявлення чинників, що впливають на платоспроможність
підприємства.
59.Оцінка показників платоспроможності.
60.Сутність фінансової усталеності підприємства.
61.Методика розрахунку й оцінки системи показників фінансової
усталеності підприємства.
62.Комплексна оцінка фінансового стану підприємств.
63.Методи фінансового планування.
64.Зміст і структура фінансового плану підприємства.
272
65.Розрахунок показників дохідної і видаткової частини фінансового плану.
66.Порядок упорядкування перевірочної таблиці.
67.Зміст оперативного фінансового плану надходження коштів і здійснення
платежів.
68.Причини виникнення фінансової кризи на підприємствах.
69.Економічний зміст і порядок проведення фінансової санації підприємств.
70.Розробка програми фінансової санації.
71.Причини банкрутства підприємств. Внутрішньогосподарський механізм
фінансової стабілізації.
72.Санація на основі реорганізації (реструктуризації).
73.Державна фінансова підтримка санації підприємств.
273
Список використовуваної літератури
1 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в
Україні» /
2 Закон Украины «О системе налогообложения» / Налоговая
система. Хрестоматия: Сборник систематизированного законодательства.
Вып. 1. – Київ: Друкарня «БЛІЦ-ПРИНТ», 2006. - 244 с.
3 Закон Украины «О государственном бюджете Украины на 2006
год» / Налоговая система. Хрестоматия: Сборник систематизированного
законодательства. Вып. 1. – Київ: Друкарня «БЛІЦ-ПРИНТ», 2006. - 244 с.
4 Закон Украины «О налоге на добавленную стоимость» / Налоговая
система. Хрестоматия: Сборник систематизированного законодательства.
Вып. 1. – Київ: Друкарня «БЛІЦ-ПРИНТ», 2006. - 244 с.
5 Закон Украины «О налогообложении прибыли предприятий» /
Налоговая система. Хрестоматия: Сборник систематизированного
законодательства. Вып. 1. – Київ: Друкарня «БЛІЦ-ПРИНТ», 2006. - 244 с.
6 Декрет Кабинета Министров Украины «Об акцизном сборе» /
Налоговая система. Хрестоматия: Сборник систематизированного
законодательства. Вып. 1. – Київ: Друкарня «БЛІЦ-ПРИНТ», 2006. - 244 с.
7 Закон Украины «О ставках акцизного сбора на некоторые
транспортные средства» / Налоговая система. Хрестоматия: Сборник
систематизированного законодательства. Вып. 1. – Київ: Друкарня «БЛІЦПРИНТ», 2006. - 244 с.
8 Закон Украины «О ставках акцизного сбора и ввозной таможенной
пошлины на некоторые товары (продукцию)» / Налоговая система.
Хрестоматия: Сборник систематизированного законодательства. Вып. 1. –
Київ: Друкарня «БЛІЦ-ПРИНТ», 2006. - 244 с.
9 Закон Украины «О налоге с доходов физических лиц» / Налоговая
система. Хрестоматия: Сборник систематизированного законодательства.
Вып. 1. – Київ: Друкарня «БЛІЦ-ПРИНТ», 2006. - 244 с.
10 Закон Украины «О едином таможенном тарифе» / Налоговая
система. Хрестоматия: Сборник систематизированного законодательства.
Вып. 1. – Київ: Друкарня «БЛІЦ-ПРИНТ», 2006. - 244 с.
11 Закон Украины «О плате за землю» / Налоговая система.
Хрестоматия: Сборник систематизированного законодательства. Вып. 1. –
Київ: Друкарня «БЛІЦ-ПРИНТ», 2006. - 244 с.
12 Закон Украины «О налоге с владельцев транспортных средств и
других самоходных машин и механизмов» / Налоговая система.
Хрестоматия: Сборник систематизированного законодательства. Вып. 1. –
Київ: Друкарня «БЛІЦ-ПРИНТ», 2006. - 244 с.
274
13 Закон
Украины
«О
патентовании
некоторых
видов
предпринимательской деятельности» / Налоговая система. Хрестоматия:
Сборник систематизированного законодательства. Вып. 1. – Київ: Друкарня
«БЛІЦ-ПРИНТ», 2006. - 244 с.
14 Закон Украины «О фиксированном сельскохозяйственном налоге»
/ Налоговая система. Хрестоматия: Сборник систематизированного
законодательства. Вып. 1. – Київ: Друкарня «БЛІЦ-ПРИНТ», 2006. - 244 с.
15 Декрет Кабинета Министров Украины «О местных налогах и
сборах» / Налоговая система. Хрестоматия: Сборник систематизированного
законодательства. Вып. 1. – Київ: Друкарня «БЛІЦ-ПРИНТ», 2006. - 244 с.
16 Азаренкова Г.М. Фінанси підприємств: Навч. посіб. для самост.
вивчення дисципліни / Г.М. Азаренкова, Т.М. Журавель, Р.М. Михайленко.
– К.: Знання-Прес, 2004. – 291 с.
17 Аранчій В.І. Фінанси підприємств. Навч. посіб. – К.: ВД
“Професіонал”, 2004. – 304 с.
18 Банкрутство і санація підприємства: теорія і практика кризового
управління / Т.С. Клебанова, О.М. Бондар, О.В. Мозенков та ін.; За ред. О.В.
Мозенкова. – Харків: ВД ІНЖЕК, 2003. – 272 с.
19 Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент: Учеб. курс. – К.: ЭльгаН, Ника-Центр, 2001. – 448 с.
20 Бланк И.А. Управление финансовой стабилизацией предприятия. –
К.: Ника-Центр, Эльга, 2003. – 496 с.
21 Ватуля І.Д. Податки, збори, платежі. Навч. посіб. / І.Д. Ватуля, М.І.
Ватуля, Л.В. Рибалко. – Центр навчальної літератури, 2006. – 352 с.
22 Власова Н.О. Фінанси підприємств: навч. посіб. / Н.О. Власова,
О.А. Круглова, Л.І. Безгінова. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 271 с.
23 Гриньова В.М. Фінанси підприємств: Навч. посіб. / В.М. Гриньова,
В.О. Коюда. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2004. – 424 с.
24 Гриньова В.М. Фінанси підприємств в схемах: Навч. посіб. / В.М.
Гриньова, В.О. Коюда. – Х.: Видавничій Дім “ІНЖЕК”, 2003. – 192 с.
25 Діагностика стану підприємства: теорія і практика: Монографія / За
заг. ред. проф. А.Е. Воронкової. - Х.: ВД «ІНЖЕК», 2006. - 448 с.
26 Економіка виробничого підприємства: Навч. посіб. / Й.М.
Петрович, І.О. Будіщева, І.Г. Устінова та ін.; За ред. Й.М. Петровича. – 3-тє
вид., випр. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2002. – 405 с.
27 Кондрашихін А.Б. Фінансова санація та банкрутство підприємств:
Навч. посіб. / А.Б. Кондрашихін, Т.В. Пепа, В.О. Федорова. – Київ: Центр
учбової літератури, 2007. – 208 с.
28 Копилюк О.І. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навч.
посіб. / О.І. Копилюк, А.М. Штангрет. – Київ: Центр навчальної літератури,
2005. – 168 с.
275
29 Методические указания и задания к контрольным работам по курсу
«Финансы предприятий» для студентов специальностей 7.050107, 7.050104,
7.050106 заочной и послевузовской форм обучения/ Сост.: Пилецкая С. Т.,
Саплин С. Ю., Герасименко А. В., Посохова С. В. – Краматорск: ДГМА,
2002. - 52 с.
30 Олійник О.В. Податкова система: Навч. посіб. / О.В. Олійник, І.В.
Філон. – Київ: Центр навчальної літератури, 2006. – 456 с.
31 Поляков Б.М. Право несостоятельности (банкротства) в Украине. –
К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – 440 с.
32 Потій В.З. Фінанси підприємств: тести, задачі, методичні
рекомендації: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2005. – 244 с.
33 Примак Т.О. Економіка підприємства: Навч. посіб. – 3-тє вид.,
перероб. і доп. – К.: Вікар, 2003. – 219 с.
34 Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств:
Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2004. – 412 с.
35 Управління фінансовою санацією: Навчальний посібник / Грачов
В.І., Косарева І.П., Прохорова В.В., Кузенко Т.Б. - Х.: ВД «ІНЖЕК», 2004. 208 с.
36 Фінанси підприємств: Підручник / А.М. Поддєрьогін, М.Д. Білик,
Л.Д. Буряк та ін.; Кер. кол. авт. і наук. ред. А.М. Поддєрьогін. – 5-те вид.,
перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2004. – 546 с.
37 Фінансовий менеджмент: Підручник / Кер. кол. авт. і наук. ред.
проф. А.М. Поддєрьогін. – К.: КНЕУ, 2005. – 536 с.
38 Филимоненков А.С. Финансы предприятий / Учеб. пособ. – К.:
Ника-Центр, Эльга, 2002. – 280 с.
39 Финансы организаций (предприятий): учебник для студентов
вузов, обучающихся по экономическим специальностям, специальности
080105 «Финансы и кредит» / под ред. Н.В. Колчиной. - 4-е изд., перераб. и
доп. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2007. - 383 с.
276
Навчальне видання
БУРЛУЦЬКА Світлана Владиславівна
РОГАНОВА Ганна Олександрівна
Методичні рекомендації
до практичних занять
з дисципліни
“Фінанси підприємства”
для студентів економічних спеціальностей
Редактор
Я. О. Бершацька
Комп’ютерна верстка
О. П. Ордіна
Підп. по друку
. Формат 6084/16.
Папір офсетний. Ум. друк. арк. . Обл.-вид. арк. .
Тираж 150 прим. Зам. №
Видавець і виготівник
«Донбаська державна машинобудівна академія»
84313, м. Краматорськ, вул. Шкадінова, 72.
Свідоцтво про внесення суб`єкта видавночої справи до Державного реєстру
серія ДК № 1633 від 24.12.03.
277
Автор
magistrdr
Документ
Категория
Наука
Просмотров
10
Размер файла
2 569 Кб
Теги
предпр
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа