close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Москальов Б. Професор О. О. Алов і справа харківських професорів

код для вставки
Москальов Б. Професор О. О. Алов і справа харківських професорів / Б. Москальов // Реабілітовані історією. Харківська область / Ред.-видав. група Харк. тому сер. «Реабілітовані історією». – Київ ; Харків, 2005. – Кн. 1, ч. 1. – С. 97–103.

Москальов Б. Професор О. О. Алов і справа харківських професорів // Реабілітовані історією. Харківська область. - К.; Х., 2005. - Кн. 1, ч. 1. - С. 97-103.
Борис Москальов
Професор О. О. Алов і справа харківських професорів*
Фото 1. Професор О.О.Алов, 20-ті рр. ХХ ст.Олександр Олексійович Алов, відомий харківський вчений та педагог, присвятив своє життя розвитку вищої сільськогосподарської освіти в Україні. З 1900 року і до смерті в 1938 році він працював у Харківському (Новоолександрійському) сільськогосподарському інституті на посадах завідувача кафедри, декана, ректора. Його вважають також засновником у 1930 році Харківського інституту механізації та електрифікації сільського господарства (нині - Харківський національний технічний університет сільського господарства імені Петра Василенка), а також у 1928 році НДІ сільськогосподарського машинобудування.
В опублікованих раніше матеріалах (переважно з історії Харківського сільськогосподарського інституту) про життя та діяльність професора О.О. Алова згадувалося фрагментарно, а відомостей про його політичну діяльність під час громадянської війни та репресії більшовицького режиму проти нього взагалі не наводилося. У цьому нарисі використано матеріали та документи харківських архівів, фонди музею Харківського національного технічного університету сільського господарства ім. Петра Василенка, архів Національного технічного університету "ХПІ", документи і матеріали, передані автору рідними О.О. Алова, зокрема його онуком, Г.С. Аловим, який проживає у м. Жуковське Московської області. На жаль, архіви, передані вдовою професора Ганною Леонідівною дирекції Харківського сільськогосподарського інституту після його смерті у листопаді 1938 року, не збереглися.
Дитинство О.О. Алова пройшло у Вологді в заможній родині. Батько майбутнього вченого, столяр-червонодеревник, кілька років займав виборну посаду голови Вологодської ремісничої управи. Як син колишнього кріпака, він намагався дати грунтовну освіту своїм дітям. Олександрові залишався останній рік навчання у Вологодському Олександрівсько-му реальному училищі, коли батько раптово помер.Фото 2.
Студент Санкт-Петербурзь-кого технологічного інсти-туту Олександр Алов.
1895 рік, м. Санкт-ПетербургФото 3. День одруження. 12 січня 1905 року
Незважаючи на погіршення матеріальних обставин, він не лише не залишив училище, а й почав відвідувати додатковий, хіміко-технологічний клас, що дало йому можливість вступити 1891 року до Петербурзького технологічного інституту. Навчання в інституті поєднував з роботою, брав участь у студентських заворушеннях, за що його було заарештовано й ув'язнено на деякий час у тюрму "Хрести".
Отримавши в 1896 році диплом інженера-технолога, О.О. Алов розпочав свій трудовий шлях з посади заступника завідувача відділу сільськогосподарських машин Всеросійської сільськогоспо-дарської виставки, а за кілька місяців талановитий молодий інженер був запрошений у Міністерство землеробства на посаду спеціаліста із сільсько-господарських машин. 1900 рік став поворотним в долі О.О. Алова - його обрали за конкурсом ад'юнкт-профе-сором кафедри сільсько-господарських машин та знарядь Новоолександрійсь-кого інституту сільського господарства і лісівництва у Люблінській губернії.Фото 4. Повідомлення про затвердження Алова О.О. редактором видань Новоолександрійського інституту сільського господарства і лісівництва. 16 листопада 1902 року, Люблінська губернія Привіслинський крайПочаток ХХ століття - час зародження вітчизняних наукових шкіл у створенні сільськогосподарських машин. У Москві, в сільськогосподарському інституті, свою діяльність з розробки наукових основ землеробської механіки розпочав В.П. Горячкін, а в Києві перші наукові дослідження проводив К.Г. Шіндлер, який створив першу в Україні машинно-випробувальну станцію. 1906 року О.О. Алов після опублікування у видавництві Імператорського вільного економічного товариства своїх перших значних праць: ("Американские самоподаватели при молотилках" та "О травматических повреждениях рабочих при работах на сельскохозяйственных машинах") був затверджений у званні професора.
Поряд з основним курсом лекцій "Наука про сільськогосподарські машини та знаряддя", він читав курси по сільськогосподарському будівництву та гідротехніці, основах вищої математики і механіки, з відкриттям у 1913 році при інституті машинно-випробувальної станції він почав викладати курс "Експериментальна справа з сільськогосподарських машин". Майже щорічно протягом 1901-1912 років відвідував Німеччину та Австро-Угорщину, де знайомився з науковими досягненнями в галузі сільськогосподарського машинобудування, викладанням у вищих навчальних закладах та роботою машинобудівних заводів. Зростав його авторитет в наукових колах. Він активно співробітничає в "Известиях бюро по сельскохозяйственной механике", які видавалися Вченим комітетом департаменту землеробства, редагував наукові праці Новоолександрійського інституту. Ці роки діяльності професора О.О. Алова позначені кар'єрним зростанням. Його було обрано членом правління інституту, секретарем Вченої ради. О.О. Алов був учасником з'їздів дослідників природи і лікарів у Санкт-Петербурзі (1902) та в Москві (1910).
1914 року О.О. Алов став помічником директора, а 1915 - директором Новоолександрійського інституту сільського господарства і лісівництва, який у зв'язку з початком Першої світової війни переїхав до Харкова.
Як зустрів Жовтневу революцію статський радник, директор Новоолександрійського інституту професор О.О. Алов, кавалер орденів Святої Анни 3-го ступеня та Святого Станіслава 2-го ступеня, нам невідомо. Проте відомо, що він з надією очікував приходу Добровольчої армії, чого не заперечував у 1921 році, на процесі, організованому радянською владою проти представників харківської інтелігенції. Двадцять чотири особи були обвинувачені як учасники антибільшовицького "Національного центру", за списками якого восени 1919 року вони пройшли на виборах до Харківської міської думи, а також у підписанні в 1919 році звернення вчених до колег Заходу, в якому просили роз'яснити авторитетним колам у своїх країнах велику небезпеку більшовизму та необхідність спільної боротьби з ним в ім'я порятунку європейської культури. Лист було перекладено кількома європейськими мовами і опубліковано в кількох країнах.
На допиті 25 квітня 1921 року професор О.О. Алов, який пройшов у Думу за двома списками, заявив, що лише попервах співчував денікінській владі. Згодом його позиція стала негативною, особливо після того, як денікінці почали впроваджувати ворожу селянству земельну політику та перетворювати терор на систему. Він заявив, що вважав і вважає себе та професора В. Ф. Левитського аполітичними людьми. "Зараз, - сказав О.О. Алов у заключному слові, - цілком лояльно та добросовісно виконую відповідальну роботу, яку мені доручила радянська влада".
Фото 5. За роботою.
1926 рік, м. ХарківСлід зазначити, що потребують уточнення деякі положення статті В. Гусєва та І. Верби "Ягідки визріли потім" про відкритий процес над членами "Національного центру". Автори стверджують, зокрема, що професор І.А. Красуський був занесений ДПУ УСРР до складених згідно з постановою ЦК КП(б)У на висилання за межі республіки, а доля інших, включаючи О.О. Алова, як пишуть автори статті, достовірно невідома. "Вона, мабуть, склалася так само, як у сотень і тисяч репресованих у 20-30-ті роки". Насправді професора І.А. Красуського, ректора Харківського технологічного інституту, засудженого губрев-трибуналом на 5 років громадсько-примусових робіт без позбавлення волі з використанням за місцем основної роботи.За нього заступилися Головпрофосвіта і навіть сам Ф.Е. Дзержинський. У 1924 році він організував, а з 1 березня очолив Український інститут прикладної хімії, у 20-30-ті роки й до смерті в 1937 році працював у харківських вищих навчальних закладах. Інший важливий фігурант у справі харківських професорів - В.Ф. Левитський - продовжував працювати завідувачем кафедри організації сільськогосподарського виробництва в Харківському сільськогосподарському інституті до виходу на пенсію (тобто до 1928 року), а в 1925 році він став дійсним членом АН УСРР. Професор О.Й. Гундер, якого було засуджено до 3 років громадсько-примусових робіт з використанням за спеціальністю, працював завідувачем кафедри органічної хімії Харківського хіміко-технологічного інституту до 5 жовтня 1941 року. Він загинув під час бомбардування міста, намагаючись врятувати цінне устаткування лабораторії своєї кафедри.
Не була винятком і доля професора О.О. Алова. Засуджений до 3 років громадсько-примусових робіт без утримання під вартою і використанням за спеціальністю, він уникнув прямих репресій і продовжував продуктивно працювати - був ректором, деканом, завідувачем кафедри Харківського сільськогосподарського інституту до самої смерті, хоча його прізвище також фігурувало у списках ДПУ на вислання за межі України.
Іще з 1922 року він за сумісництвом працює в Харківському технологічному інституті професором кафедри сільськогосподарського машинобудування, завідувачем секції сільгоспмашинобудування науково-дослідної кафедри. Поряд з викладанням Олександр Олексійович брав участь у роботі громадських організацій. У 1921-1927 роках він очолював харківську секцію науковців, був членом бюро Всеукраїнського комітету сприяння вченим, з його ініціативи було створено Будинок учених.
У 20-ті роки більшовицьке керівництво, розробляючи плани технічної модернізації сільського господарства, запропонувало вченим - фахівцям у галузі сільськогосподарської механіки вивчити технічний досвід розвинених країн, а також конкретні зразки закордонної сільськогосподарської техніки: тракторів, комбайнів, плугів, сіялок, культиваторів тощо, організувавши для цього порівняльні випробування. Фото 6. Члени бюро Всеукраїнського комітету допомоги жертвам інтервенції: Греков П.П., Чечель, Борисов; сидять - Шраг, Мазуренко В.П., Алов О.О., Малинкин. Травень 1927 року, м. ХарківПрофесор О.О. Алов та колектив його кафедри взяли участь у створенні відділів машинознавства та машиновипробувань при сільськогосподарських дослідних станціях, організованих у різних регіонах України, проведенні методичних семінарів з випробування машин і тракторів. За результатами цих випробувань О.О. Алов створив велику працю "Испытания лобогреек".
Прискорення більшовицької технічної модернізації наприкінці 20-х років, коли почалася реалізація сталінського проекту створення найбільшого у світі механізованого сільськогосподарського виробництва - зерно фабрик, а також технічне переозброєння радгоспів Цукротресту, загострило проблему відставання сільськогосподарської науки й нестачі кваліфікованих інженерних кадрів, які могли б забезпечити експлуатацію, технічне обслуговування і ремонт техніки.
Фото 7. Навчання на кафедрі сільгоспмашинобудування ХІМЕСГу. м. ХарківВ Україні спроби об'єднати наукові сили в галузі сільськогосподарської механіки здійснювалися ще із середини 20-х років, коли була створена Всеукраїнська стандартна комісія, членом якої став О.О. Алов. У 1928 році він очолив створення Українського науково-дослідного інституту сільгоспмашинобудування та машино-знавства (УНДІСГОМ) з філіями в Києві та Одесі, які були пізніше реорганізовані в Український науковий інститут сільгоспмашинобудування (УНІСГОМ).У червні 1929 року в Харкові відбувся перший пленум Науково-технічної ради у справах сільгоспмашинобудування, в якому взяли участь представники кафедр вищих навчальних закладів Харкова, Києва, Одеси, відповідних заводів, Наркомзему, Держплану та інших державних і господарських органів. Головував на пленумі професор О.О. Алов. Він виступив з основною доповіддю про підсумки та завдання науково-дослідних робіт в галузі сільгоспмашинобудування, а також ознайомив присутніх з доповідною запискою керівництва УНДІСГОМ до уряду України відносно проблем підготовки інженерних кадрів. Пленум рекомендував відкрити в Харкові та Києві спеціальні факультети, один - з ухилом у машинобудування, а інший - у бік машиновикористання.
Універсальність знань, які одержували випускники вищих сільськогосподарських навчальних закладів, багатопредметність навчання - так звана "європейська" або "німецька" модель освіти - не влаштовували радянське керівництво. Розпочата в СРСР суцільна колективізація сільського господарства вимагала прискорення підготовки для села великої кількості спеціалістів. Це було виголошено на листопадовому (1929) пленумі ЦК ВКП(б). Не влаштовували радянське керівництво і співвідношення спеціалістів вищої та середньої кваліфікації, недостатня практична підготовка сільськогосподарських кадрів. Пленум вказав на необхідність уведення до програм сільськогосподарських навчальних закладів виробничої практики у співвідношенні 1:1 з теоретичним курсом, зробивши її безперервною.
Реформування вищої школи почалося 1930 року. Очолював перебудову вищої сільськогосподарської освіти заступник наркома земельних справ СРСР з кадрів М.І. Єжов. На нараді директорів сільськогосподарських навчальних закладів у серпні 1930 року він розкритикував Тимирязєвську академію, назвавши її "гігантом за формою" та "кустарним вищим навчальним закладом" за змістом, що готував на 20 факультетах "мізерну кількість робітників окремих спеціальностей і по суті - всезнайок". "Такі працівники, - заявив М.І. Єжов, - які знають усе, а насправді - нічого не знають, великому механізованому господарству непотрібні". Реформою передбачалося замінити стару лекційно-практичну систему на широке впровадження нових, соціалістичних, колективістських методів навчання, зокрема "бригадно-лабораторного методу", здійснити переробку всіх навчальних планів і програм, скорочення терміну навчання, звуження вузівської демократії та самоврядування. Нова модель вимагала суворого дотримання класового підходу до формування контингенту студентів, підготовки "радянських спеціалістів". Галузево-відомче управління навчальними закладами забезпечувало інтеграцію освіти в планову адміністративно-командну систему управління, яка формувалася.
Основні тези реформи, розроблені навесні 1930 року, були затверджені 12 червня Постановою РНК України "Про організацію ВИШів та ВТИШів і про передачу їх у відання відповідних наркоматів".
Проти реформи виступило керівництво багатьох сільськогосподарських вищих навчальних закладів, наголошуючи, що така реформа призведе насправді до зникнення вищої школи, перетворення вищих навчальних закладів на середньо-технічні. М.І. Єжов у статті "Кондратіївщина в боротьбі за кадри" звертав увагу на намагання захистити універсальність освіти, на опір з боку "реакційної частини професури та викладачів" вищої сільськогосподарської школи.
Погляди противників більшовицької реформи поділяв і професор О.О. Алов. У доповіді "Інженерно-технічна база сільськогосподарської освіти" на засіданні сільськогосподарської секції науково-технічного товариства Наркомосвіти УСРР він наполягав на збереженні універсалізації освіти та її комплексному розвитку і підтримав ідею директорату Харківського сільськогосподарського інституту про створення на базі інституту єдиного сільськогосподарського навчально-науково-дослідного комбінату - Української сільськогосподарської академії.
Ці пропозиції діаметрально відрізнялися від проекту державного п'ятирічного плану підготовки кадрів, за яким у 1930 році Харківський сільськогосподарський інститут було розділено на Харківський інститут зернових культур і Харківський інститут механізації та електрифікації сільського господарства.
Опір харківських викладачів та вчених більшовицькій реформі було подолано. З цією метою застосовувався цілий арсенал засобів: від тиску і залякування, звільнення з роботи до арешту небажаних професорів та викладачів. У 1930 році багатотиражка Харківського інституту зернового господарства опублікувала замітку: "Суспільство вимагає від професора Алова відповіді!", в якій анонімний автор замітки писав: "Коли ми боролися за знищення універсального профілю - професор Алов мовчав, точніше не мовчав, а захищав універсальність профілю. Коли ми боролися за впровадження активних методів навчання - професор Алов мовчав. Коли ми боролися за впровадження марксистсько-ленінської методології у підручниках, професор Алов мовчав. Уся ця боротьба - є боротьба класова". Поява такого матеріалу була для Олександра Олексійовича серйозним попередженням. Не було забуто його короткотривале депутатство за часів денікінщини і те, що професор О.О. Алов, у сімействі якого зростало шестеро своїх дітей, надав притулок удові та п'ятьом дітям молодшого брата Миколи, якого більшовики з початком червоного терору розстріляли 1918 року в Петрограді. У Радянському Союзі в цей час повсюдно вишукували відвертих і прихованих чаяновців, в Україні було сфабриковано справи українських агрономів, ветеринарів і бактеріологів та інші, результатом чого стали розгром Наркомзему УСРР та його структур, арешти представників старих сільськогосподарських шкіл, у тому числі професорів Харківського сільськогосподарського інституту - колег і товаришів О.О. Алова. На чолі вигаданої шкідницької організації агрономів ДПУ поставило Михайла Зіновійовича Рєзникова - члена колегії Наркомзему, заступника наркома. У 1929 році його було виключено з партії і, не зважаючи на підтримку наркома О. Шліхтера, незабаром заарештовано. М.З. Рєзников отримав 10 років ув'язнення в концтаборі, його товариші також були позбавлені волі на різні терміни. Крім шкідництва, М.З. Рєзникова обвинувачували в співпраці в 1919 році з денікінською адміністрацією в Харкові.
У липні 1930 року за рішенням сільськогосподарської секції Наркомату освіти, підписаним також і О.О. Аловим, за виховання студентів протягом 1927-1929 років у дусі дрібнобуржуазних теорій розвитку сільського господарства та як "ідеологічного прихильника групи Рєзникова", попри каяття в листі до газети, було виключено зі складу секції професора Харківського сільськогосподарського інституту С.М. Тумановського.
Професору О.О. Алову, як і іншим представникам науково-педагогічної громадськості, які виступали проти нової більшовицької реформи вищої школи, довелося взяти участь в її реалізації. Рішенням Головпрофосвіти УСРР від 3 липня 1930 року його було призначено помічником директора ХІМЕСГ. Без сумніву, саме він, маючи значний досвід підготовки спеціалістів, відіграв головну роль у доборі кадрів для нового інституту, технічному оснащенні навчально-лабораторної бази, розробці навчальних планів і програм, організації набору студентів.
Разом з тим, наприкінці 1933 року в довідці про роботу сільсько-господарських інститутів м. Харкова, підготовленій інструктором Харківсь-кого міськкому КП(б)У А. Рєзнико-вим до засідання бюро міськкому, доповідалося, начебто завідувач кафедри сільськогосподарських мА-шин професор О.О. Алов є антирадянським елементом, у своїх лекціях нехтує останніми досягнен-нями радянського сільгоспмашино-будування, що підтверджується його заявою щодо комбайну "Комунар", виготовленому на базі американської моделі про непридатність для наших полів. Фото 8. На полі дослідного господарства (праворуч професор Алов). 1934 рік, м. ХарківУ зв'язку з цим було пригадано минуле О.О. Алова, а секретар міськкому Алексєєв заявив категорично: "Настав час заставити чорносотенців проводити у своїх лекціях ті ідеї, які ми зараз маємо право від них вимагати, а якщо вони цій справі не відповідають - виганяти їх..."
У грудні 1934 року було запроваджено систему жорсткого партійного контролю за роботою висококваліфікованих старих спеціалістів в організаціях і установах. Від партійних осередків вимагалося вести ретельне щоденне спостереження за практичною роботою старого професорсько-викладацького складу, з тим, щоб поступово замінити його на радянських спеціалістів. В умовах погроз, доносів, чисток, тиску партійного контролю і водночас гострої недостачі висококваліфікованих вчених та педагогів в новій системі підготовки кадрів, яку створили більшовики, професор О.О. Алов міг розраховувати лише на свою високу кваліфікацію. Він продовжував працювати, займатися наукою, готувати інженерів для сільського господарства, одночасно був завідувачем кафедри сільськогосподарських машин ХІМЕСГу та сільськогосподарського інституту і професором кафедри сільгоспмашинобудування механіко-машинобудівного інституту. Велику підтримку він відчував з боку своїх численних учнів, які обіймали високі посади в радянській ієрархії. Так, у 1938 році на запитання анкети: "Хто із членів ВКП(б) Вас добре знає? Його адреса, місце роботи" О.О. Алов відповів: "Брускін - нарком машинобудування - студент, аспірант, викладач курсу тракторів на кафедрі сільгоспмашинобудування, яку я очолював у ХТІ" (О.Д. Брускін - директор Харківського і Челябінського тракторних заводів, з 1937 року - нарком машинобудування СРСР).
13 листопада 1938 року урвався життєвий шлях О.О. Алова. Його прах було поховано на міському кладовищі, знесеному за радянських часів, тому зараз могили вченого не існує. Проте залишились його учні, а також створені ним кафедри в трьох вузах - Національному технічному університеті "ХПІ", Харківському національний технічний університет сільського господарства імені Петра Василенка (ХНТУСГ) та Національному аграрному університеті. Лише один ХНТУСГ, біля витоків якого стояв Олександр Олексійович Алов, за багато років підготував майже 40 тисяч інженерів для сільського господарства для України, країн СНД й далекого зарубіжжя і зараз є провідним вищим навчальним закладом України з підготовки інженерних сільськогосподарських кадрів.
*До друкованого видання з наведених тут фотографій увійшло фото 1. Фото 2-7 надані для публікації Редакційно-видавничою групою Харківського тому серії "Реабілітовані історією".
Автор
468   документов Отправить письмо
Документ
Категория
История
Просмотров
162
Размер файла
472 Кб
Теги
Харків, репресії, "Реабілітовані історією", Москальов Б., Алов О. О.
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа