close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Харченко Н. "Я намагався совісно виконати свої обов'язки громадянина УСРР..."

код для вставки
Харченко Н. "Я намагався совісно виконати свої обов'язки громадянина УСРР..." : [про М. І. Меленевського] / Н. Харченко // Реабілітовані історією. Харківська область / Ред.-видав. група Харк. тому сер. «Реабілітовані історією». – Київ ; Харків, 2005
Харченко Н. "Я намагався совісно виконати свої обов'язки громадянина УСРР..." // Реабілітовані історією. Харківська область. - К.; Х., 2005. - Кн. 1, ч. 1. - С. 163-168.
Наталія Харченко
"Я намагався совісно виконати свої обов'язки громадянина УСРР..."
Ім'я Мар'яна Івановича Меленевського годі шукати на сторінках енциклопедій, його діяльності не присвячено жодного спеціального дослідження. Тарас Гунчак, характеризуючи суспільно-політичну обстановку в західноукраїнських землях, називає ім'я М. Меленевського серед членів РУП та Союзу визволення України, а також В.І. Ленін, полемізуючи з Левом Юркевичем (Рибалкою), згадує Соколовського, він же Басок. За цими партійними псевдонімами стояв М. Меленевський. До речі, в покажчику імен до 24 тому повного зібрання творів В.І. Леніна невірно зазначено його рік народження - 1879, тоді як в анкеті заарештованого і протоколах допитів, що зберігаються в архівній кримінальній справі, вказано - 1878.
Закінчивши Київську гімназію № 2, Мар'ян Меленевський обрав для себе навчання в Новоолександрійському сільськогосподарському інституті у Вільно. Вибір не був випадковим. Його батько, федюківський поміщик, мав у Таращанському повіті 1500 десятин землі, тому схвально поставився до планів нащадка оволодіти аграрною наукою. Але революційний рух студентства не обминув Мар'яна. 1897 року його виключили з інституту за революційну діяльність, що, аж ніяк не зупинило дев'ятнадцятирічного юнака. З 1898 року він працював у Вільно редактором друкованого органа Литовської СДРП. Наслідком цієї діяльності стало заслання на два роки до Сольвичегодська.
Після звільнення він продовжив нелегальну роботу в РСДРП, живучи під прізвищами Басок або Соколовський. Його дедалі частіше згадували серед діячів Революційної української партії (РУП), зокрема, він увійшов до складу Закордонного комітету цієї партії, що містився у Львові. Завдячуючи не в останню чергу Мар'янові Меленевському, Закордонний комітет РУП 1904 року розпочав роботу зі створення в партії течії, яка намагалася зблизити РУП з російськими соціал-демократами. Як зазначає слідом за Володимиром Дорошенком Тарас Гунчак, ця група, в яку входили О. Скоропис-Йолтуховський, Є. Голіцинський з дружиною Катериною, М. Меленевський, П. Канівець, М. Ткаченко і В. Мазуренко, відзначалася "своєю ортодоксальністю".
На 2-му з'їзді партії, що зібрався у Львові в грудні 1904 року, проти внесення до партійної програми пункту про самостійність України, намагаючись провести тезу про якщо не злиття з російською соціал-демократією, то принаймні тіснішу співпрацю з нею. Такий крок був зовсім неприйнятним для іншої течії в РУП, яка спиралася на ідею самостійності, проголошену 1900 року в Харкові засновниками РУП Д. Антоновичем, М. Міхновським, М. Русовим, Л. Мацієвичем та іншими і обґрунтовану М. Міхновським у брошурі "Самостійна Україна".
Ці протиріччя призвели до розколу РУП. Крило, до якого належав М. Меленевський, проголосивши, що українському пролетаріатові окрема національна організація не потрібна, увійшло до РСДРП (зі своїм статутом) під назвою Українська соціал-демократична спілка. Вона стала чимось на зразок української секції РСДРП, в обов'язки якої входило ведення соціал-демократичної пропаганди українською мовою. Такий крок зрештою призвів до її перетворення на звичайну обласну організацію меншовицького напрямку. Спілка відіграла істотну роль у перемогах РСДРП на виборах до другої Державної думи і, як стверджує Дж. Мейс, отримала значно більше прихильників, ніж Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП), (так у грудні 1905 року було перейменовано ту частину партії, що залишилася від старої РУП.
Під час революції 1905 року, коли суспільно-політичне життя в Україні пожвавилось, а молоді національні партії поряд із загальнодемократичними гаслами проголосили вимогу автономії та введення української мови у школах, Українська соціал-демократична спілка самоусунулася від боротьби за національно-політичне визволення. Колишній рупівець, а на той час - член ЦК УСДРП, Лев Юркевич звинувачував М. Меленевського та члена ЦК Спілки П. Лукашевича (Тучапського) у зраді національних інтересів, розколі українських марксистів, що негативно позначилось на активності робітничого класу України в національно-визвольному русі. В.І. Ленін у роботі "Критичні замітки з національного питання" став на захист спілчан: "Не намагаючись навести жодного факту по суті питання, п. Юркевич обрушується за це на обох, істерично галасуючи - цілком у дусі найнизькопробнішого, тупого і реакційного націоналізму, - що це буцімто "національна пасивність", "національне зречення"...Всі ці міркування п. Юркевича - повністю буржуазно-націоналістичні". Однак такі заяви не відповідали дійсності у ставленні до Української соціал-демократичної спілки з боку російських соціал-демократів. Місцеві організації РСДРП намагались усунути Спілку з міст та заводів, що стало однією з причин фактичного припинення її діяльності. Політичну смерть організації прискорили також арешти членів Головного комітету.
Намагаючись уникнути нового арешту, М. Меленевський виїхав за кордон. Спочатку працював у філії Української соціал-демократичної спілки, а 1913 року, опинившись у Лондоні, встановив зв'язки з більшістю місцевих кооперативних спілок і невдовзі відкрив у них мережу українських кооперативних представництв.
Коли розпочалася Перша світова війна, Мар'ян Меленевський переїздить до Львова, де разом із Дмитром Донцовим, Володимиром Дорошенком, Андрієм Жуком, Миколою Залізняком та Олександром Скоропис-Йолтуховським займався створенням Союзу визволення України (СВУ), що проіснував від серпня 1914 до кінця червня 1918 року. Участь Меленевського в цьому об'єднанні свідчить про те, що в його поглядах на національне питання відбулися значні зміни. "В Союзі репрезентовані всі ті політичні напрями, що стоять на становищі духовної самостійності українського народу, а реалізацію своїх національно-політичних і економічних устремлінь в даний момент зв'язують з розбиттям Росії у війні", - такою була платформа новоутвореної організації.
Успішний наступ австро-німецьких військ у квітні 1915 року спричинив здачу російською армією Львова. Нова влада почала переслідування українців за русофільство, не розбираючись, хто з них насправді підтримував росіян. Було заарештовано тисячі українців. Невинних людей вивезли до спеціальних таборів Австрії, де їх кілька років тримали без суду і слідства. Десятки тисяч інтелігентів покинули Галичину, шукаючи порятунку в Російській імперії. Серед них опинився і Мар'ян Меленевський з дружиною та немовлям Іваном.
У 1918 році Меленевські переїхали на батьківщину Мар'яна, до Києва. Тут він відкрив приватну торгівлю, а також зайнявся посередницькими операціями. Та невдовзі М.І. Меленевський знову включається в суспільне життя. На початку 1919 року його знаннями, практичним досвідом і зв'язками зацікавилися в уряді Директорії, і направили до Лондона в якості радника її дипломатичної місії, очолюваної Стаховським, що мала на меті лобіювання інтересів України в уряді Великої Британії під час роботи Паризької мирної конференції, відкритої 18 січня 1919 року. Напередодні уряд УНР мав два раунди переговорів з представниками командування військ Антанти щодо визнання суверенітету України і допомоги у боротьбі з більшовиками, повноправної участі делегації УНР у Паризькій мирній конференції, але вони закінчилися безрезультатно через зазіхання Франції на контроль над Україною та вимоги виведення зі складу Директорії Володимира Винниченка та Симона Петлюри. Тому на місію Стаховського в Лондоні Директорія покладала великі надії. Однак, з підписанням у Варшаві у квітні 1920 року політичної і воєнної конвенцій між урядами УНР та Польщі, за якими визнавалося право останньої на територію Східної Галичини, Холмщини, Поділля та Волині, відпала необхідність у подальшій роботі місії.
Мар'ян Меленевський залишився в Лондоні. У зв'язку з голодом 1921-1922 років, коли в Україні були створені центральна та місцеві комісії допомоги голодуючим (помголи), представництво центрального Помголу було відкрито і в Лондоні. З 1921 року М.І. Меленевський працював у ньому агентом, збирав гроші на допомогу вимираючому селянству Радянської України.
Наприкінці 1922 року Мар'ян Іванович очолив лондонську агентуру новоутвореного змішаного радянсько-німецького торгового товариства "VOSTWAG". Він багато їздив Європою, зустрічався в Берліні із секретарем українського кооперативного представництва М. Поршем, іншими представниками урядових установ Радянської України, зокрема В. Ауссемом, Н. Калюжним, І. Новаківським, Д. Кудрею. 1923 року йому довірено посаду в лондонському представництві "Укрзовнішторгу", а незабаром призначено заступником секретаря щойно організованого в Лондоні І. Новаківським і М. Мейєровичем Об'єднаного представництва української кооперації "Коопукра" з капіталом 30 тисяч фунтів стерлінгів.
Про діяльність цього представництва на зовнішніх ринках М.І. Меленевський докладно розповів у власноручних свідченнях, складених на вимогу слідства, коли його було заарештовано секретним відділом ДПУ УСРР у Харкові в листопаді 1930 року. Значення цієї інформації важко переоцінити, адже розгром сталінським режимом наприкінці 20-х і початку 30-х років кооперативного руху призвів до втрати більшості документів про діяльність окремих кооперативів і кооперативних об'єднань, надто тих організацій, що працювали за кордоном. Як зазначають Руслан Пиріг та Ольга Гранкіна, архівні кримінальні справи репресованих займають "у сучасному процесі розширення документальної бази наукових, зокрема, історичних досліджень важливе місце...Без їхнього залучення не можна відтворити об'єктивну картину перетворень в економічному та культурному житті суспільства в 1920 - 1950-х рр., співвіднести складності й досягнення на цьому шляху з умовами тотального беззаконня".
Засновниками "Коопукри", як пише М. Меленевський, були кооперативні об'єднання Вукоопспілка, Українбанк і "Сільський господар". Після організації в Харкові Бюро акціонерів "Коопукри" до об'єднання увійшли всі центральні кооперативні спілки: Кооптах, "Добробут", Плодоспілка, Кустекспорт, Вукопромкредитспілка, а згодом Укртехкультура, Товариство насінництва (пізніше Насіннєспілка) і Рибспілка.
До 1926 року, коли український кооперативний експорт лише розпочинався, головним напрямом діяльності "Коопукри" було посередництво в закупівлі кооперативами закордонних товарів. Для Вукоопспілки "Коопукра" здійснювала закупівлі чаю, какао, перців, оселедців, жерсті для консервних бляшанок, заполочі англійської та французької, вовняної пряжі, ґудзиків та матеріалу для них. Друге місце серед клієнтів "Коопукри" займав "Сільський господар", для якого купували суперфосфат (у Стокгольмі), томасшлак (в Англії та Бельгії), снопов'язалки та снопов'язальний шпагат (в Англії, Канаді), плуги для тракторів (у компанії "Дірс і Олівер"), плакетки оригінальні (у США), хімікалії для боротьби із шкідниками (в Англії, Голландії), селітру, сірку, насіння суданської трави (в Америці) та ін. Для Плодоспілки закуповували виноробне устаткування (у Франції, через Центроспілку), рафію (в Англії), машини сортування цибулі, для Товариства насінництва - насіння городини і квітів (у Голландії), для Кустекспорту та Вукоопромкредитспілки - заполоч і пряжу (в Англії). Кооптах замовляв інкубатори, птахівниче приладдя, а також породисту птахи та яйця (переважно в Англії). Останні закупівлі велетнів-інкубаторів для Кооптаху були зроблені на початку 1930 року.
З 1927 і до початку 1930 року "Коопукра" займалась насамперед реалізацією на зарубіжному ринку різноманітних товарів. У 1928/29 господарському році операції "Коопукри" сягнули майже півмільйона фунтів стерлінгів.
Разом з тим експорт яєць мав значні обсяги вже на початку діяльності "Коопукри". Крім яєць, українські кооперативні центри експортували конопляне прядиво, живих свиней ("Добробут"), які перероблялися на бекон у Лібаві, а потім - перші партії готового бекону з Кременчука, кустарні вироби (Кустекспорт, Вукопромкредитспілка). Поступово "Коопукра" перейшла виключно на експортні операції: бекону (від "Добробуту") і масла (від "Добробуту" та Вукоопспілки), битої птиці (від Кооптаху). Великою перемогою "Коопукри" і Вукоопспілки було налагодження продажу масла, коли перші його партії виявились доволі високої ринкової якості і запрошений експерт Сатерленд-Томсон спрогнозував, що масловиробництво в УСРР має велике майбутнє. "Добробут", уперше в Радянському Союзі перейшовши до перевезення масла в новій, скриньковій тарі новозеландського типу, завоював високу марку на англійському ринку, тому воно йшло за ціною вищою, ніж сибірське. Кременчуцький бекон дуже часто мав найвищу порівняно з іншими радянськими беконними фабриками ціну. Реалізацію бекону "Коопукра" здійснювала через брокерську фірму "Юніон", страхуючись від ризиків передоплатою, сума її контрактів лише в рахунок авансу сягала 50 тисяч фунтів стерлінгів. Частина продукції давалася на реалізацію фірмі "Генрі Лейн" (представник американського "Свіфта"), конкурентові "Юніону". Обидві ці фірми і конкуренція поміж ними дали змогу закріпити український бекон на англійському ринку і навіть підняти ціни на нього.
"Коопукрі" вдалося також налагодити експорт Кооптахом битої птиці, стандартизувати її, добитися найвищих ринкових цін. "Добробут" експортував у невеликих кількостях кишки, язики, сир і смалець, які вдавалося реалізувати за нормальними цінами в Англії та в інших країнах Європи. Вукоопспілка експортувала, переважно до Англії, консерви, мак, волоські горіхи, гарбузове й соняшникове насіння, цибулю, часник, гречаний мед. Мак, мед, сушені сливи і яблука, свіжі яблука, цибулю, експортувала й Плодоспілка. Предметом її експорту була також ягідна пульпа, рецепт виготовлення якої "Коопукра" одержала в Голландії і закупила машини для її механічного пакування. "Сільський господар", а потім "Техкультура" надсилали "Коопукрі" на реалізацію такий рідкісний товар, як м'ятна олія, яку з успіхом продавали англокооперації за ціною, майже на третину вищою за ціну Гамбурзького торгпредства.
"Коопукра" широко застосовувала під час закупівель товарів кредит, як правило, короткостроковий (на 3-6 місяців), а на сільськогосподарську техніку - до 3 років.
З метою збільшення обсягів експортно-імпортних операцій "Коопукрою" здійснювалась велика маркетингова робота, по обидва боки кордону розповсюджувалися численні каталоги, бюлетені міністерств, звіти технічних товариств, як англійських, так і американських, канадських, країн континентальної Європи. Регулярно центрам "Коопукри" в Харкові надавалися зразки закордонної продукції, рецепти виготовлення і пакування. Щотижня "Добробуту", Вукоопспілці і Кооптаху надходили звіти про стан ринку та реалізацію їхніх товарів. Окрім того, "Коопукра" складала річні звіти для Бюро своїх акціонерів та Торгпредства.
Для одного із своїх акціонерів (Українбанку) "Коопукра" виконувала посередницьку роботу - одержувала гроші від Московського народного банку для фінансування кооперативного експорту. Деякий час вона здійснювала також доволі широкі операції з переказу валюти в Україну, що дало значні прибутки. "Коопукра" представляла інтереси всієї української кооперації в Інтернаціональному кооперативному альянсі.
Однак з 1929 року Комуністична партія відмовилася від нової економічної політики й перейшла до авантюристичного штурму з примусовою продрозкладкою на селі, прискореною індустріалізацією, забороною приватної торгівлі, інфляційним випуском паперових грошей. Поряд із розкуркуленням селянських господарств почався наступ на кооперацію. Зайвими стали й закордонні представництва Укркооперації. 1930 року було ліквідовано лондонське представництво "Коопукри". Разом з іншими її співробітниками М. Меленевський повернувся до СРСР. За рознарядкою союзного Наркомату торгівлі його було призначено на посаду штатного доповідача з питань сільськогосподарського експорту Української зовнішньоторговельної палати.
Меленевський нічим не міг пояснити свій раптовий арешт восени 1930 року. На допиті в ДПУ УСРР Мар'ян Іванович стверджував: "Загалом я намагався совісно виконати свої обов'язки громадянина УСРР. Це можуть підтвердити всі ті товариші, з якими доводилось мені працювати в Лондоні". Розмірковуючи над причинами арешту, Меленевський писав: "В активну політику, в справжнім розумінні цього слова, Коопукра на основі розпоряджень НКТ не могла втручатись, але по темпу своєї роботи, по ініціативі і акуратности, по боротьбі на кожнім кроці за вищі ціни на реалізований крам, яка носила характер соцзмагання, Коопукра безумовно стояла на бойовій радянській лінії в Англії і я не сумніваюсь, що всі українські кооперативні центри в Харкові, Лондонське Повпредство і Торгпредство і окремі торговельні представництва союзної кооперації в Лондоні це підтвердять. Рішучо заявляю, що з жодними ворогами (українцями чи не-українцями) Радянського Союзу Коопукра в цілому і її співробітники зокрема не злигувались і не переплітались і рішучо відкидаю подібні наклепи на себе".
Однак справжньою несподіванкою виявилося для М.І. Меленевського обвинувачення, висунуте слідчим: участь у контрреволюційній організації "Український національний центр". Фабрикуючи справу цієї неіснуючої організації, ДПУ спрямувало вістря слідчих дій проти членів українських некомуністичних партій. З п'ятдесяти заарештованих у справі "УНЦ" майже тридцять осіб були членами колишніх УСДРП і УПСР (Української партії соціалістів-революціонерів), Центральної ради та керівниками Української Народної Республіки. Виразна її спрямованість проти представників інтелігенції старої формації підтверджується іменами фігурантів справи, серед яких опинилися й такі діячі української науки, як академіки М.С. Грушевський - голова Центральної ради та М.І. Яворський - президент ВУАН. Окремим напрямком слідства був "блок українських та галицьких антирадянських партій і окремих груп української контрреволюційної громадськості", буцімто створений на платформі "єдиного національного центру" для боротьби з радянською владою. Доводилося, що протягом 1922-1930 років він підтримував систематичні зв'язки з керівними колами II Інтернаціоналу, урядами капіталістичних країн, надавав значну фінансову допомогу загальноукраїнському центрові, створеному в 1924 році. Таким чином, арешт Мар'яна Меленевського, з точки зору ДПУ, не був випадковістю. Привід давала сама біографія Мар'яна Івановича: це і членство в меншовицькій течії РСДРП, РУПі, а потім Українській соціал-демократичній спілці, і проживання за кордоном, і можливість доступу до великих грошових сум. Утім, оперуповноважені секретного відділу ДПУ УСРР Бордон та Пустовойтов, великі майстри своєї справи, так і не спромоглися довести М. Меленевському його провину. Через півтора року (10 травня 1932 року) слідство в його справі було закрито на підставі частини 2 статті 197 Кримінально-процесуального кодексу УСРР, тобто за недоведеністю складу злочину, а самого М. Меленевського було звільнено з Харківського бупру.
З'ясувати, де проживав, чим займався Мар'ян Іванович у наступні п'ять років, поки що не вдалося. У його кримінальній справі, що зберігається в Харкові, є кілька документів, з яких видно, що він був заарештований у Москві 27 жовтня 1937 року за обвинуваченням в участі у контрреволюційній терористичній організації. На цей час він працював консультантом відділу постачання Головшовку Наркомату легкої промисловості СРСР. В актах від 8 лютого 1938 року, складених працівниками НКВС та будинкоуправами, зафіксовано, що ними було розпечатано чемодани з речами М. Меленевського і вилучено звідти листи, фотографії, закордонні марки та три книжки іноземними мовами. Вилучене було забрано до НКВС, а чемодани з особистими речами М. Меленевського залишені на зберігання працівникам житлово-комунальних служб у будинках по вулицях П'ятницькій, 28 та Коров'ячому валу, 3. У справі також зберігається акт від 5 вересня 1939 року про знищення вилученої кореспонденції за недоцільністю її зберігання.
Автор не мав змоги ознайомитися з архівною кримінальною справою за 1937 рік, можливо вона містить відомості про долю Доротеї Львівни, дружини М. Меленевського, та двох його синів - двадцятирічного Івана і вісімнадцятирічного Іларіона. Самого ж Мар'яна Івановича спіткала доля мільйонів радянських громадян - він був поглинений більшовицьким Молохом. За вироком військової колегії Верховного Суду СРСР від 20 січня 1938 року М. Меленевського того ж дня розстріляли. Він похований на Бутовському розстрільному полігоні НКВС поблизу підмосковного радгоспу "Коммунарка".
Автор
468   документов Отправить письмо
Документ
Категория
История
Просмотров
27
Размер файла
32 Кб
Теги
«Реабілітовані історією», Харків, репресії, Харченко Н., Меленевський М. І.
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа