close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

1 sessia IUK

код для вставкиСкачать
1. Архітектура та образотворче мистецтво в українській культурі кін. ХУІІІ-ХІХ ст. Загальна характеристика: -відбулося становлення української культури Нового часу. -основні мистецькі напрямки-класицизм та романтизм.(класицизм-орієнтувався на античне мистецтво,йому були притаманні простота форм і композиції,звернення до античної спадщини,оспівування героїв;романтизм-був реакцією розчарування у Просвітницьких ідеях ,стверджував неповторність людської особистості,прагнення до свободи і самовдосконалення,суперечність між надзвичайною особистітю та буденним оточенням.) -негативний вплив на розвиток культури чинили відсутність власної державності,національний гніт та імперські кордони,що ігнорували українські етнічні території. -у Наддніпрянській Україні проводилася політика русифікації та культурної асиміляції українців,здійснювана адміністративними примусовими заходами. -на Західноукраїнських землях культурні процеси зазнавали значного впливу німецької культури,що поєднувалася з полонізацією в Галичині,мадяризацією в Закарпатті,румунізацією на Буковині. -культурний розвиток галицьких і закарпатських русинів був тісно пов'язаний з діяльністю греко-католицького духовенства. АРХІТЕКТУРА: -панування класичного стилю. -планова забудова губернських центрів (Полтави,Києва, Харкова). -відомі пам'ятки тогочасної архітектури-будинок театру в Одесі (архітектор Тома де Томсон),дзвіниця Успенського собору в Харкові (С.Васильєв), Старий театр у Львові (А.Пихля,ЯЗальцман). - Воронцовський палац збудований за проектом Боффо (класицизм)-розвиток палацово-паркової архітектури (палаци К.Розумовського у Батурині,маєток Галаганів у Сокирцях на Чернігівщині). -створення декоративно-пейзажних парків ("софіївка" в Умані,"Олександрія" у Білій Церкві,Стрийський парк у Львові). ЖИВОПИС: -розиток портретного жанру (В.Боровиковський, В.Тропінін,Т.Шевченко) -Пейзажний живопис (І.Сорошенко,Т.Шевченко). -Розвиток графіки (Т.Шевченко,серія офортів "Живописна Україна"). 2. Боротьба православ'я та католицизму як ситуація культурного вибору. Причини укл. унії:підпорядкування православних Папі, зміцнити Річ Посполиту завдяки єдиній вірі, православні навпаки не хотіли уній і тому хотіли зближення з зхєвроп. культ. Зміст:об'єднувались в єдину уніатську,визнавали зверхність Папи, зберігала правосл. Обряди,церковно-слов. мову,зрівнювались в правах з католиками. Наслідки:утв. грек-кат церква, зрівняння прав не відбулось,боротьба грек-кат з православними. Протестантська і православна шляхта об'єднались і на засіданнях сеймів РП визнала православну церкву. Польський уряд видав "статті для заспокоєння руського народу" надавали широкі права, обіймати держ посади у РП. З. Висока культурна традиція та естетична категорія "пафосу" в українській культурі. Висока культурна традиція -це наприклад піраміди, тобто те чого ніде більше немає воно вічне. Пафос -(возвеличується те чого насправді немає) наприклад гімн Укр в ньому прославляється Україна вона возвеличується, хоча насправді всього цього немає; наприклад хлопець хвалиться перед дівчиною який він крутий, багатий, а цього насправді немає, хмелницьеий в творах відображається як герой, який захищав уркїну,але ж насправді він теж і пив і гуляв...дума про богдана хмельницького
4. Візантійська релігійна традиція в українській культурі. Візантія - це мати православної віри Візантійською релігійною традицією в україні є ікони, весь стиль богослужіння, побут священників, усі святі, яких ми вшановуємо, свята, хоровий спів, будівництво. Зараз залишились: ікони, церкви, свята....взагалі практично все, що прийшло з Візантії так і залишилось. Саме з Візантії у великій кількості прибували богослужебні книги і предмети християнського культу, там же був запозичений церковний спів. Не менш відомим був вплив Візантії на мистецтво Київської Русі: тринадцятикупольна Софія Київська була створена візантійськими зодчими; мозаїка і фрески Софії Київської відобразили й участь у їх створенні візантійських митців, і продовження візантійської традиції давньоруськими майстрами; у Володимирі під час розпису Дмитріївського собору місцеві майстри працювали над фресками вже на рівних з художниками, запрошеними з Константинополя. Свято Покрова Пресвятої Богородиці , що прийшов на Русь з Візантії Перші ікони в Україні були візантійського походження, і найстарші ікони, які збереглися до нашого часу, датуються 11-12 століттями холмська. Крім перейнятих візантійських богослужбових зразків, на Русі-Україні постали ориґінальні тексти богослужінь, приурочених окремим святам, акафісти тощо. Досить самобутньою розвинувся в українській церкві хоровий спів, як частина церковних обрядів. Свята з Візантії: Особливо урочисто відзначались найбільші з них - Пасха, Різдво та Трійця, свята, що вшановували Богородицю - Різдво Богородиці, Введення Богородиці в храм, Успіння та ін. Велику роль, також, грали дні пам'яті найвшановуваніших святих: дні Іоанна Златоуста, св. Василія Великого, св. Георгія Побідоносця, св. Миколая,
5. Внесок українських вчених в розвиток світової науки та техніки. Сьогодні винаходи українських вчених мало відомі в світі. Але ж наші співвітчизники залишили глибокий слід в історії світової науки. Згадаємо лиш декілька вчених українського походження Київський міст Патона - один з найбільших суцільнозварних мостів світу Родоначальник "Катюші". Можливо, людство вийшло б в космос і раніше, якби ідеї Миколи Кибальчича, який народився в 1853 році на Чернігівщині, були втілені в життя. Задовго до Ціолковського Кибальчич обгрунтував вибір робочого тіла і джерела енергії космічного літального апарата, висловив ідею про можливості застосування броньованих порохів для радіоактивного двигуна. Ще одним видатним українцем, ім'я якого змінило хід історії, є Ігор Іванович Сікорський. Створив перший літак амфібію в сша Він народився 1889 року в Києві. Перелік видатних українських вчених був би неповним без Євгена Оскаровича Патона - видатного спеціаліста в галузі зварювання і мостобудування. Патон першим сформулював принципи розрахунку і побудови клепаних мостів. Вернадський Володимир Іванович - український філософ, природознавець, мислитель, засновник геохімії, біогеохімії та радіогеології, космізму. Один із засновників Української Академії наук; став дійсним членом Української АН та її першим президентом (з 1919). Засновник першої наукової бібліотеки в Україні. Різнопланова творча спадщина Вернадського привертає увагу багатьох вчених світу. Важливе місце в його діяльності займали, зокрема, мінералогія і кристалографія. Вернадський - також творець нового наукового напрямку, який пізніше переріс у самостійну науку - біохімію. Костянтин Едуардович Ціолковський - вчений-теоретик, засновник сучасної космонавтики, педагог, письменник
6. Вплив російської державно-культурної політики на формування української культури (ХУІІІ-ХХ ст.). Ситуація на Україні ще більш ускладнилася, коли на царський престол у 1825 р. вступив Микола І. Царські власті розпорядились ліквідувати усі польські школи. Російська мова стала офіційною в усіх установах. Київський університет святого Володимира, заснований у 1832 р., перетворився у центр обрусіння.Доба правління Миколи І позначилася жорстокою реакцією в усіх сферах суспільного життя. Валуєвський циркуляр) 1863 року - таємне розпорядження міністра внутрішніх справ Російської імперії Петра Валуєва до територіальних цензурних комітетів, в якому наказувалося призупинити видання значної частини книг, написаних "малоросійською", тобто українською мовою. Мотивом до видання циркуляру став страх царської влади, що публікації книг українською мовою стимулюють зростання сепаратистських, пропольських та антицарських настроїв. Емський указ - розпорядження російського імператора Олександра II від 18(30) травня 1876, спрямоване на витіснення української мови з культурної сфери і обмеження її побутовим вжитком та призвів до тимчасової дезорганізації українського руху в Наддніпрянщині. Указ забороняв: Ввозити на територію Російської імперії з-за кордону книги, написані українською мовою без спеціального дозволу; Видавати українською оригінальні твори і робити переклади з іноземних мов, тексти для нот; Друкувати будь-які книги українською мовою; Влаштовувати концерти з українськими піснями; Викладати українською мовою в початкових школах. Утверджується новий етап національно-культурного відродження, який започаткував нову добу в історії України.
7. Вплив ситуації поліконфесійності на культурний ландшафт сучасної України. Існує 55 релігій . Греко-католицькі церкви з'явилися внаслідок унії частини православної церкви з католицькою церквою Українська греко-католицька церква має безперервну ієрархічну спадкоємність від часу офіційного Хрещення Руси-України та становлення на її території церковної структури. Новий період з її багатовікової історії розпочинає 1596 рік. Українська греко-католицька церква (УГКЦ) - одна із двадцяти двох самоуправних Східних Католицьких Церков, які знаходяться у повній єдності з Апостольським Престолом. За кількістю своїх вірних (понад 5,5мільйонів) вона є найбільшою у світі з усіх східних. РозквітУкраїнської греко-католицької церкви припадає на 19 століття. Провідною постаттю греко-католицького руху в першій половині двадцятого століття був львівський митрополит Андрій Шептицький. Зі встановленням радянської влади на західноукраїнських землях УГКЦ розпущено владою - і церква існувала лише впідпіллі. Аж 1989 року - за горбачовської перебудови - церква вийшла ізпідпілля. Римо-Католицька Церква в Україні - церква латинського обряду в Україні, що є складовою частиною Католицької Церкви. Українська Автокефальна Православна Церква (УАПЦ) - незалежна православна церква в Україні та в українській діаспорі Західної Європи й Північної Америки, що відродилася під час національно-визвольних змагань (1917-1921). На Першому Всеукраїнському Православному Церковному Соборі в Києві 14-30 жовтня 1921 р. проголошено три основні засади УАПЦ - автокефалію, соборноправність, українізацію. Українська православна церква (УПЦ; також Українська православна церква Московського патріархату, УПЦ МП) - самоврядна православна церква з правами широкої автономії, самостійна частина Російської православної церкви на території України. Єдина конфесія в державі, що є частиною Вселенської православної церкви, перебуваючи у євхаристичному спілкуванні з усіма помісними православними церквами світу. 8. Дисидентський рух в Україні. Культурні здобутки української діаспори. Дисидентський рух-рух за вільний розвиток української мови та культури, прав українського народу на державність. в Укр дисидентство виступало за національні й громадянські права, а також за релігійну свободу Центрами української еміграції стали Прага Українці виїжжали закордон бо тут їм недавали розвиватись. Одним із найвідоміших угруповань української літератури ХХ століття є "празька школа". Уряд Чехо-Словаччини доклав багато зусиль, щоб емігранти з України могли здобувати освіту рідною мовою. Під гаслом празької поетичної школи об'єднують письменників-емігрантів періоду міжвоєння, чия творчість почалася переважно в Празі та Подєбрадах, а продовжувалася в інших містах Європи. У літературознавстві немає одностайної думки щодо персонального складу групи. Відомий словацький дослідник української літератури М. Неврлий вважає, що світоглядно й тематично до неї належали Ю. Дараган, Є. Маланюк, Л. Мосендз, Олег Ольжич, Юрій Клен (О. Бургардт), О. Лятуринська, О. Теліга, Г. Мазуренко, О. Стефанович, А. Гарасевич і два закарпатські поети - І. Ірлявський та І. Колос
9. Еволюція уявлень про культуру. Становлення культурологічної думки почалося у стародавньому світі, її розвиток мав свої особливості у Середні віки і Новий час. У давнину для людини реальне життя не було чимось відмінним від міфологічного світу. Древні релігії були політеїстичними (політеїзм - віра у багатьох богів). Люди спілкувалися з богами так само, як один з одним. Міфологічне мислення як форма колективної свідомості складає величезний пласт культури, є культурною реальністю і, одночасно, містить уявлення про культуру у древніх. Виникнення української культурологічної думки пов'язане з діяльністю Кирило-Мефодієвського братства. У Статуті Братства, у відозвах "До братів українців", "До братів росіян", "До братів поляків", в творах його фундаторів - М. Костомарова ("Думки про історію Малоросії"", "Дві руські народності"), П. Куліша ("Повість про український народ") - відстоюються ідеї культурної самобутності слов'янських народів, їх права на вільний розвиток, гарантований вільним федеративним союзом слов'янських республік. Значний внесок в розвиток культурологічної думки зробив М. Драгоманов (1841-1895 рр.). З позицій порівняльно-історичної методології М. Драгоманов виступав проти хуторянського етнографізму, висував ідеї вільного розвитку народної культури у національну культуру, просякнуту загальнолюдськими цінностями. Цілісну концепцію історії української культури висунув М. Грушевський (1866-1934 рр.). Вона базувалася на тезах самобутності і самостійності української культури. Одним з перших він піддав сумніву і критиці теорію єдиної монолітної культури Київської Руси, доводив існування різних етноплемен ще за епохи трипільської культури. Не протиставляючи українську і російську культури, він все ж вважав першу більш близькою до європейської культури.
10.Емоційна модальність української ментальності й теорія "кордоцентризму" української культури. Теорія кордо центризму це філософія серця. Представники цієї теорії вважали що людина повинна дослухатись не до розуму а до серця. Сковорода і Юркевич . УКРАЇНСЬКИЙ КОРДОЦЕНТРИЗМ - підстава української духовності. За цим поняттям провідну роль у житті людини відіграють не розумовораціональні сили,а їїемоції, почуття. Мотивацією дії виступає не розум, а серце. За способом життя українці пропускають все через духовний центр тобто через серце.українці емоційна нація . емоційність є основою менталітету.3
11.Запровадження християнства на Русі і його значення для розвитку культури. Раніше люди вірили вірувавши в богів більше їх боялись а з запровадженням християнства почали вірити в щось краще. Ікони. Почали будувати храми і монастирі бо їх раніше небуло їх почали вшановувати. Язичницво не сприяло розвитку держави,розвитку писемності,культури, налагодженню міжнародних зв'язків,тому Володимир вирішив охрестити Русь: їм прийшлось відмовитись від віри у декількох богів,та вірити лише у одного. Запровадження християнства на Русі сприяло зміцненню державності, поширенню писемності, створенню визначних пам'яток літератури. Під його впливом розвивалися живопис, кам'яна архітектура, музичне мистецтво, розширювалися і зміцнювалися культурні зв'язки Русі з Візантією та іншими країнами зх. Європи. Разом з християнством був запроваджений церковний візантійський календар, літературною мовою на Русі стала церковнослов'янська мова. Найдавнішою пам'яткою писемності Київської Русі вважається "Ізборник Святослава". Першим письменником в КР з місцевого населення був Іларіон. Після офіційного запровадження християнства Володимир почав будувати школи,в них вивчали письмо,історію, арифметику, іноземну, риторику. Першою кам'яною церквою на Русі вважається Десятинна. Церковний спів прийшов на Русь із Візантії. Руська християнська церква перейняла грецьку богослужбову традицію.
12.Західноєвропейські впливи в історії української культури. Прийшло лютеранство. Ми крадемо все з європи. Українці запозичии у зах-європ.стиль готичний,бароко,класицизм. В науці запроваджений гуманізм. Гаслом гуманізму була *свобода слова* *свобода думки*. Реформація-віт католицької церкви відколовся протестантизм ,протестанти-лютерани кальвіністи соцініани.
Вже в першій добі розвитку української літератури поруч із візантійськими приходили в Україну також західноєвропейські літературні та культурні впливи. Але перемога була весь час по боці візантійських впливів. Коли мова іде про зв'язок України з Західною Європою, то він не обмежувався тільки родинно-династичними взаєминами, але торкався також торговельних, релігійних та політичних справ. Таке поважніше наближення до Західної Європи бачимо за часів короля Данила, за митрополита Григорія Цамблака та за митрополита Ісидора, що після повернення з Феррарсько-Флорентійського собору проголосив навіть акт злуки з Римом. Зміна характеру української літератури проявляється головно в мові. Церковнослов'янська мова, що була досі літературною мовою, наближається сильно до живої народної мови, приймаючи не тільки звукові прикмети тієї мови, але й поодинокі слова й вислови. Причиною посилення західноєвропейських впливів, які довели до зміни літературної мови в Україні, були важливі історичні події. Злука України з Польщею та її наближення до Західної Європи довели до познайомлення українців із течіями, що нуртували тоді в Західній Європі, а саме з гуманізмом і реформацією. Гуманізм - це був напрям у науці, що нав'язував до давньої класичної старогрецької й староримської культури й постав унаслідок ближчої знайомості з пам'ятками тієї культури. Поруч із гуманізмом прийшла в Україну із Заходу течія реформації.
1З.Здобутки і втрати культурного будівництва в Україні в 1960-80 рр. Здобутки: самвидави, реабілітації, амністії Втрати: потім вся політика згорнулась, знов заборонялась діяльнвсть діячів Головним наслідком "відлиги" стало формування генерації молодих українських письменників, поетів, публіцистів, критиків, художників. Вони увійшли в історію як "шістдесятники", серед них - Іван Драч, Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Дзюба, Іван Світличний, Валентин Мороз, Євген Сверстюк. Стрімко, буквально блискавкою увірвалася в українську поезію одна з найбільш обдарованих представниць "шістдесятництва" Ліна Костенко. Вірші поетеси вирізняла неординарність, просторовість роздумів, критичні оцінки багатьох подій. Справжнім шедевром став надрукований у 1980 р. віршований роман Ліни Костенко "Маруся Чурай". Розвиток театрального і пісенного мистецтва в Україні тісно пов'язаний з такими видатними майстрами сцени, як Н. Ужвій, В. Дальський, В. Добровольський, О. Кусенко, А. Роговцева, Д. Гнатюк, А. Солов'яненко, А. Мокренко, М. Кондратюк, Є. Мірошниченко. Значних творчих успіхів досягли майстри сцени і кіно І. Миколайчук і Б. Брондуков.. дисидентський рух зза іфльний розвиток укр. Мови реалізацію прав укр. Народу за власну державність самвидави Плідно працювали українські скульптори, особливо монументалісти.
14 .І.Франко та М. Грушевський як провідники духовного відродження України. Грушевський поєднав наукову роботу з суспільно-політичного та культурно-освітньою працею. Власне, кожен з цих напрямів прикладання активності М.Грушевського мав політичне забарвлення. Наукова спадщина вченого фактично стала історичною метрикою українського народу, одним з основоположних компонентів формування національної ідеології. Вістря його культурно-освітньої діяльності постійно було спрямоване, з одного боку, на пропаганду "української ідеї" в позаукраїнському етнічному просторі, з іншого - на прищеплення національної самосвідомості у якнайширших верств українського населення. Однак попри це політика не була для М.Грушевського самоціллю, а громадський інтерес у галицький період явно домінував над суто політичним. Іван Франко - особистість з шаленою працездатності, талановита індивідуальність, яка думала про свою землю і українських народ, справжній громадянин, які віддав усі свою сили на те, щоб життя українців стало кращим і повноціннішим. Організатор видань "Громадський друг", "Дзвін", "Молот". Його друкована спадщина сягає 50 томів "Зібрання творів". Відомий визначними творами політичної лірики: "Гімн", "Каменярі", "Товаришам із тюрми". У збірнику "Зів'яле листя", "Мій ізмарагд" переважають мотиви філософської та інтимної лірики. Автор поем "Панські жарти", "Смерть Каїна", "Похорон", "Іван Вишенський", "Мойсей", оповідань "бориславського циклу", повістей "Борислав сміється", "Захар Беркут", "Для домашнього вогнища", "Перехресні стежки" та ін. Написав драматичні твори "Сон князя Святослава", "Кам'яна душа", "Украдене щастя" та ін. Автор праць з історії та теорії літератури, перекладач творів з російської, польської, чеської, сербської, хорватської, німецької, англійської, французької, старогрецької, римської, арабської, ассиро-вавилонської та інших мов.
15.Ідеологічна уніфікація творчості в культурно-мистецькому житті України в радянський період, її денаціоналізація. Радянський союз складався з республік які називались національними. В основу була покладена не етнічна ідея а робітнича. Уніфікація заключалася в тому що всі незалежно від етнічного походження були однаковими.уніфікувавши всі думки ними було легше управляти. Радянський союз виробив спільну ідеологію. Але етнічний елемент не можна відкидати бо буде бунт, мовою можна говорити. Була одна ідеологія у всіх республік радянського союзу. Вони повинні були її чітко дотримуватися. Культ особи Сталіна. Хто виходив за межі ідеології того прибирали. Наприклад Сосюра з своїм віршем. Є один Радянсоюз ні білорусі ні україни чікого немає. Твори повинні були це підтримувати і зміцняти союз.
16.Індивідуалізм і волюнтаризм у творчості Л.Українки й М.Хвильового. Наприклад Леся українка Лісова пісня індивідуалізм проявляється в тому що вона
Волюнтаризм-це виявлення своєї волі, тобто я так захотів і я так зробив. Індивідуалізм- наприклад в Хвильового (Я романтика) не ми не всі а тільки я один. В Лесі Українти вірш (Contra spem spero) Індивідуалізм - напрям в етиці, соціології, політиці, філософії, який, на противагу колективізму, розвиток особистості вважає метою і змістом історичного процесу.Риса світогляду, яка характеризується самопротиставленням окремого індивіда колективові і суспільству. Волюнтаризм- в процесі життя, творості, ставлення до чогось ми орієнтуємось не на розум а на виявлення емоцій,людина коли хоче виразити свою думку вона виражає свою думку дещо агресивно. Волюнтаризм (лат. voluntas - воля) - течія в психології і філософії, що визнає волю особливою, надприродною силою, що лежить в основі психіки і буття в цілому. Теорія, згідно з якою воля є першоосновою і творцем дійсності, основним фактором у психічному житті людини всупереч розумові; соціально-політична діяльність, яка, нехтуючи об'єктивними законами історичного розвитку, керується суб'єктивними бажаннями й довільними рішеннями осіб, які її здійснюють. 17.Індивідуалізм і колективізм в козацькій традиції. Колективізм полягав в тому що колективно козаки підкидали шапки, здійснювали бойовий галас, всі козаки були рівні між собою кожен міг голосувати,
Індивідуалізм полягав в тому що хоч козаки і були громадою, але все одно кожен козак хотів проявит себе посвоєму, боровся тільки за себе. Вся їх мужність вміння боротись це і є їх індивідуалізм. Детальніше: на Запорізькій Січі найважливішого значення набуло козацьке звичаєве право, яке ґрунтувалося на засадах колективізму, побратимства та взаємодопомоги. Тобто козаки допомагали один одному у скрутну хвилину, вони вважали один одного братами, які повинні взаємодопомагати. Щодо індивідуальності.. то Гійом де Боплан казав : Вони мають дуже міцну будову тіла, легко переносять спеку й холод, голод і спрагу; невтомні на війні, відважні, мужні чи, скоріше, сміливі настільки, що не бережуть свого життя. Щодо індивідуальності слід сказати про Клейноди - відзнаки козацького війська, що використовувалися в XVI-XIX ст.
18.ІндоєвропеЙські витоки загальнослов'янського культурно-історичного коду та індоарійські міфи про походження українців. Існують різні міфи про походження українців.найпоширенішим з них були концепції походженні українців ,росіян,білорусів зі спільної колиски-київської руксі. Концепція про 3 бранті народи заперечувала витоки українського народу з київ русі як самостійного. 19.Історичні передумови виникнення української культури. В умовах розбудови суверенної Української держави, відродження національної культури особливе значення має об'єктивне висвітлення етногенезу українського народу, визначення місця даного етносу в колі слов'янських народів, його зв'язків з найдавнішими етапами історії.З проблемою етногенезу слов'ян тісно пов'язана проблема прабатьківщини українського народу. Існують дві протилежні теорії: міграційна і автохтонна. Перша з них побудована на визнанні руху як керівної засади етногенетичного процесу. Згідно з даною теорією, слов'янство виникло в Прибалтиці, яка мала би бути першою батьківщиною слов'ян. Потім вони рушили на південь у віслянський басейн, а пізніше - на схід у басейн середнього Дніпра. Внаслідок слов'яни поділилися на західних і південно-східних.Друга теорія - автохтонізму стверджує, що слов'яни були незмінними жителями тієї самої території з часів неоліту.Змінювались культури, але етнос залишався той самий. Отже, слов'яни - це автохтони-аборигени, а їх прабатьківщиною було межиріччя Одри і Вісли, або середнє Наддніпров'я. Тут слід згадати, що "Повість временних літ" виводить праукраїнські слов'янські племена з-над Дунаю. Тезу про "дунайську епоху" в житті праукраїнських слов'ян висунув ще М. П. Драгоманов у 70-х роках XIX ст., а М. С. Грушевський називає добу українського розвитку (IV-IX ст. н. е.) "чорноморсько-дунайською". . З розкопок цілих десятків антських селищ і городищ видно, що правобережна. Україна була густо заселена праукраїнськими племенами. Знахідки черняхівської культурної верстви свідчать про високу культуру наших предків у добу антів.
20.Історичні умови культурного життя українського народу др. пол. ХУІІ- ХУІІІ ст. Національно-визвольна війна. Після війни народ відродився пробудився національний дух, почали з*являтись думи, билини, балади про козаків. Петро перший видавав укази проти укр. Мовних книг, щоб все діловодство перекласти на рос мову. Проблемна ситуація. Українська культура ІІ пол. XVIІ - XVIII ст. -- це духовний образ однієї з найважливіших епох нашої історії. Це час, що вмістив у собі кілька історичних діб - визвольну війну, державність, руїну, втрату завоювань і закріпачення - в культурному відношенні був надзвичайно плідним. Незважаючи на складні політичні обставини на українських землях виросли десятки нових міст, склалася європейська освіта, нових висот досягло книгодрукування, з'явилися архітектура, що не поступалася гармонійністю та пишністю світовим зразкам, оригінальне малярство, самобутня музика. Друга половина XVIІ - перша половина XVIII ст. -- період найвищого розвитку української культури. Гетьманську державу (1648-1764 рр.) очолюють високоосвічені, європейського рівня політичні й громадські діячі Шкільна освіта в XVIІ - першій половині XVIII ст. охоплює всі верстви й соціальні групи населення, зокрема жінок. В цей час засновано школи при Ніжинському, Лубенському, Чернігівському, Полтавському, Переяславському, Прилуцькому і Миргородському полках. На 1099 поселень їх було 866, у новостворених Чернігівському, Городненському та Сосницькому повітах працювали 134 школи, тобто одна школа на 746 учнів. П. Могила 1631 р. заснував школу при Києво-Печерській Лаврі. Це викликало невдоволення у братчиків та козаків, які бачили в ній конкуренцію братській школі. Конфлікт закінчився злиттям обох шкіл, що спричинило занепокоєння і протест поляків-католиків. Тому 1634 р. вони вийшли з клопотанням до сейму про заборону православним мати латинські школи, але успіху не мали. Так було утворено Києво-Могилянську колегію
21.Квазінаціональне культурне будівництво в умовах СРСР. Квазінаціональне-тобто багатонаціоналне В срср перебувало багато різних республік, але Україна розвивалась як самостійна Радянська влада активно боролась з нац. Свідомістю: розстріляне відродження,низка гучних політичних процесів,заслання,штучний голод. Шістедисятники-боротьба за становлення суспільства ,відмова від тоталітаризму в усіх сферах сусп. Побуту,.початок 70х- русифікація,яка зустріла опір і протести. 22.Козацькі думи в контексті європейської епічної традиції. Думи, билина, балади це все відноситься до епосу. Козацькі думи це козацьке барокко тобто щось нове, що було тільки в нас в Європі також були думи, але вони були про лицарів їхні думи переросли в хоровий спів в оперу а в нас небуло в такому потреби. На особливу увагу заслуговують історичні пісні, думи, що оспівують подвиги українського народу в боротьбі з ворогами. Серед них - "Утеча трьох братів з-під Азова", "Маруся Богуславка", "Самійло Кініка", "Козак Голота", "Байда". У цей час бере свій початок і балада. Найвідоміша серед них "Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш? ".
2З.Конструювання модерної ідентичності: романтизм, народність, націоналізм. Романтизм- ідейний рух у літературі,науці і мистецтві що виник у 12 ст у франції,німеччині,англії Характерними рисами є заперечення раціоналізму ,відмова від суворої нормативності,культури почуттів. Першим виявом укр. Романтизму видана 1818 граматика малоросійського наріччя Павловського.
Народність - це форма спільноти людей, яка історично виникає за родоплемінною спільністю і формується на певній території при натурально-господарчій діяльності у процесі злиття, консолідації різних племен завдяки створенню єдиної мови, культури, традицій, обрядів. Націоналі́зм (фр. nationalisme) - ідеологія і напрямок політики, базовим принципом яких є теза про цінність нації як вищої форми суспільної єдності і її первинності в державотворчому процесі. Як політичний рух, націоналізм прагне до відстоювання інтересів національної спільноти у відносинах з державною владою
24.Корелятивність понять "нація" та "національна держава". Корелятивність це взаємозв'язок Нація - це найбільш сталий вид етносу складений врезультаті зміцнення соціальних зв'язків. Риси нації : Мова, Територія, Економічні зв'язки, психічний склад, Культура та самосвідомість. націю розуміють як соціально-економічну чи культурну спільність людей, це так звана етно-нація, єдина народність.
Національна держава - тип держави, яка є формою самоорганізації, самовизначення і самовираження певної нації на певній суверенній території. Нація є найвищою цінністю, головним джерелом влади і визначальником соціо-політичної системи такої держави. Ідеалом національної держави є мононаціональна держава, в якій усі мешканці належать до однієї політичної нації та використовують єдину знакову систему, зрозумілу усім представникам цієї нації: мову, культуру, звичаї, стереотипи, систему цінностей, тощо. Нація - це громадянське (тобто буржуазне) суспільство, що має власну державу, обслуговуючу інтереси цього товариства. Відповідно, встановлюються інші, нечувані в докапіталістичну епоху, співвідношення між особою, товариством і державою. Держава, яка служить індивідові і товариству, - та таке показалося б богомерзкой єрессю в середньовічній Європі! Проте Новий час, ставши періодом становлення буржуазії як правлячого класу, став і часом формування нових національних (тобто буржуазних) держав.
25.Креативний період (Київська Русь): державність, релігія, цивілізаційна приналежність. Зявилась держава, нова релігія. Щодо цивілізаційної приналежності то це питання є актуальним в наш час бо ніхто досі не може зрозуміти до якої цивілізації належить київська русь. Здобутки: запровадження писемності глаголиця,кирилиця...відкриття школ при церквах і монастирях..при соф соборі створено бібліотеку.перший лікар агапіт..художня література-римське євангеліє,остромирове, ізборник святослава 1013 р перша датована гнига..оригінальна література:повість минулих лат, повчання дітям мономах. Розвиток усн народн творчості -казки легенди думи .. розвиток архітектури десятинна церква ,софіївський собор ,успенський собою печерського монастиря..розвиток монументального мистецтва-фрески,мозаїки,іконопис..розквіт ремесла:ювелірної справи,ковальство,гончарство.
26.Криза традиційної ідентичності в умовах втрати державності. Пропала вся еліта. Культура розвивалась в умовах потійного національного гноблення та релігійного тиску з боку угорщини,туреччини,речі посполитої. Відсутність єдиного політичного і духовного центру гальмування культури ,розвиток укр. Земель. Взаємодія із західноєвроп культурою. Здобутки: 16 ст виникають братства -нац релігійні обєднання, освіта:початкові школи при церквах і монастирях ,словяно-греко-латинські школи. Братські школи львівська,київська,острозька академія. Полемічна література- підбірка текстів різних авторів, у яких обговорюються проблемні питання релігійної дискусії між католицькою та православною церквами з метою їх об'єднання. 17 століття вертеп,розвиток гравюри. Готика ренесанс бароко.
27.Культ минулого і культ прийдешнього в художньому самовираженні романтика І модерніста. Наприклад Шевченко колись говорив о які колись були козаки не те що були колись
28.Культура і глобальні проблеми сучасності. Оскільки глобальні проблеми визначають майбутнє людства, то методологічно правильно буде вияснити, що собою являє індивід в новому соціокультурному полі початку XXI ст.. На кожному новому витку історії людина пізнає про себе щось нове постільки, поскільки змінюється сам індивід. Освоєння нею матеріального світу, його законів - це тріумф інтелекту., перш ніж відповісти на питання про роль культури у структурі сучасних глобальних проблем, слід уяснити концептуальні засади самого питання. А. Насамперед, глобальні проблеми не породжені природою - вони продукт діяльності людини. В. Культура як феномен буття і самореалізації індивідів сприяла поступовому формуванню глобальних проблем. С. Без людини культура мертва, а її матеріальні цінності стають елементами ландшафту обезлюдненої планети. Усвідомлення значущості глобальних проблем сьогодні не забезпечує вирішення їх завтра. Глобальні проблеми є наслідком культурного розвитку і одночасно виступають його гальмом. Культурний процес як самодостатній самооптимізується через систему зворотних зв'язків, які виконує індивід чи індивіди. Останні саморегулюються в планетарному соціокультурному полі. З точки зору теорії систем таке утворення самодостатнє для кореляції тих чи інших флуктуацій, якими є глобальні проблеми ХХ-ХХІ ст. Однак академік В.І. Вернадський не випадково зазначав, що людство з його прискореним темпом розвитку - це "нова небувала геологічна сила". Людина - суб'єкт її лідерства і бере на себе не лише моральну, а й правову відповідальність як по відношенню до власного життя, так і до всього сущого на планеті Земля.
29.Культура і цивілізація, їх співвідношення. +,
Культура це духовне, а цивілізація це технічний прогрес. Культура - це сукупність матеріальних, духовних та нематеріальних цінностей створених людством протягом його історії. Цивілізація-це найвищий ступінь розвитку певної спільноти.Бурхливий розвиток техніки призвів до занепаду культури,цивілізація позбавлена культури може самознищитись. відображає рівень розвитку культури і суспільства в цілому і водночас - спосіб освоєння культурних цінностей, і матеріальних, і духовних, які визначають все суспільне життя, його специфіку. Такий підхід дозволяє побачити відмінність цивілізації від культури.
30.Культура, її зміст та функції у суспільстві. Культура-сукупність матеріальних і духовних,нематеріальних цінностей , створених людством протягом його історії. Функції: пізнавальна, світоглядна, регулятивна,виховна, інформативна. 1.крнцентрує в собі соц. досвід багатьох поколінь,набуває здатності створювати сприятливі умови для його пізнання та засвоєння. 2.все більше зростає з розвитком техніки,дозволяє спілкуватись між людьми,перекладати з мови на мову. 3.формує у людини ціннісні потреби і орієнтації. 4.людина не тільки перетворює зовнішню діяльність,а й формує себе сама, удосконалюється. 5.механізм передачі досвіду з покоління в покоління.
Функції культури -пізнавальна - світоглядна - інформативна- інформаційна - аксіологічна (оцінююча ) виражає якісний стан культури , формує певні цінності. - виховна З1.Культурна спадщина Київської Русі та сучасні дискусії про її спадкоємців. Спадщина: Архітектура:софійський собор - яросл мудрий перша бібліотека і школа, пятницька церква в чернігові у віз ант стилі Мозаїки: оратна-свята діва марія Образотв мист: провідними жанрами були мозаїка фрески ікони мініатюри.ікони писались на дошках,іконописці григорій та алімпій:богоматір свенська-печерська, борис і гліб,оранта. Київський псалтир-взірець книжкової мініатюри
32.Культурні здобутки Київської Русі (Х-ХІІ ст.).
Насамперед здійснюється перехід від язичництва до християнства, формується система християнського богослов'я, храмового мистецтва та іконопису,нових цінностей і способу життя в культурі Візантії, її вплив на Русь. Культура постала на ґрунті матеріальних та духовних здобутків тих народів,що протягом попередніх тисячоліть заселяли нашу землю.У мистецтві значного розквіту набуває монументально-декоративний живопис.Візантійський живопис поширився і на території КР. Створюються місцеві художні школи, фресковий розпис повністю замінює мозаїку. Крім монументального живопису розвивається іконопис, та створили київську школу іконопису. У житті людей Київської Русі значне місце займали музика, пісні і танці. Пісня супроводила обряди, календарні свята. Знамениті фрески вежі Софійського собору у Києві дають зображення музикантів і танцюристів. Музичні інструменти:ріг, труби, бубон, гуслі, гудок. З прийняттям християнства одноголосий спів став частиною богослужіння, православний канон не допускав інструментальної музики. Спів вівся за спеціальними рукописами-книгами.
33.Культурні надбання дохристиянської Русі. Ще в дохристиянський час склалися перекази, які пізніше були включені в "Повість временних літ": про Кия, Щека, Хорива і сестру їх Либідь, про помсту княгині Ольги деревлянам за вбивство її чоловіка - князя Ігоря, про одруження Володимира з полоцькою княжною Рогнедою, про "віщого" Олега та інші. Народні традиції жили також в мистецтві дохристиянської Русі. Стародавні русичі були неперевершеними майстрами дерев'яної скульптури та архітектури. Наприклад, на початку Х ст. у Новгороді був споруджений з дуба Софіївський собор з 9 високими та 4 меншими зрубами. У "Повісті временних літ" згадується про існування у 945 р. в Києві, кам'яного князівського палацу Святослава. Досить високого рівня досягло до Х віку і ремесло. Виготовленням виробів із заліза і кольорових металів займалися переважно майстри-професіонали. Ковальська справа вважалася заняттям почесним і навіть чаклунським. Розвивалися гончарна справа, ткацтво, вичинка й обробка шкіри, різьблення по каменю і дереву. З льону, конопель і вовни слов'янки ткали чудові сукна і полотна, їм було знайоме складне малюнкове ткання і вишивка. Високим умінням відрізнялися майстри обробки шкір. Торгівля продуктами сільського господарства і ремесла, що зароджувалася, спочатку мала характер обміну як всередині общини, так і між племенами та землями. Згодом зародилися товарно-грошові відносини. Отже, духовна культура дохристиянської Русі не була "примітивною", як іноді стверджують богослови. Вона вбирала специфічні риси своєї епохи і пізніше чимало її досягнень були запозичені християнством: рукоділля, витвори декоративного мистецтва, елементи старої дерев'яної архітектури в кам'яній, старі орнаменти в книгах тощо. 34.Культурно - просвітницька діяльність Києво-Могилянської академії. Києво-Могилянської академія це своєрідний посередник між суспільством і небом. Навчали моральні якості. Академія дала багато представників Виговського, Петра могилу Величку, Граб*янку, Самовидця., Сковорада, Мазепа. Ки́єво-Могиля́нська акаде́мія - стародавній перший навчальний заклад в Києві, що відповідав запитам і потребам духовного життя українського народу. .Ця академія була створена на базі київської братської школи, деякі вчителі Львівської та Луцької братських шкіл переїхали викладати до Києва. У вересні 1632 року Київська братська школа об'єдналася з Лаврською школою Серед них були письменники, поети, педагоги, перекладачі, вчені ,богослови, книговидавці, художники. Просвітники гуртувались навколо друкарні Києво-Печерського монастиря під покровом його архимандрита Єлисея Плетенецького. Діяльність вченого гуртка справляла помітний вплив на патріотичні почуття громадян, на їх бажання прислужитися загальним інтересам. Протягом всієї історії український народ не мав іншої інституції, яка б справила більший вплив на розвиток його освіти, науки, культури ніж Києво-Могилянська академія. На місці старої, дерев'ної церкви гетьман Мазепа звів нову кам'яну в козацькому бароковому стилі. Гетьман Сагайдачний вступає до Киівського братства "зі всім Войськом",тому Братство й школа отримують могутній захист.
35.Культурно-просвітницьюі діяльність діячів греко-католицької церкви (А. Шептицький, Й.СліпиЙ та ін.). Шептицький-був освідченою людиною, найбільше займався культурно-просвітницькою діяльність серед усіх діячів греко-кат церкви; підтримував просвіти, рідну школу . Був меценатом утворив музей у львові. Був дуже розумною люд. Сліпий-талановитий, член НТШ (нац. Товариство шевченка), найбільше займався діяльністю в еміграції, будував греко-кат храми, за кордоном допомагав грека-кат церкві. Особливий перiод культ-просвiт. дiяльностi Укр. греко-католицькоi церкви пов'язаний з iм'ям митрополита Шептицького, який очолював ii протягом першоi половини ХХ ст. В цей час на зх. укр землях вiдчутний був вплив римського католицизму,та не менша загроза вiд польського уряду, який намагався полонiзувати украiнцiв через iх покатоличення. Велика роль належить Шептицькому і церкві за цих умов укр. народ зміг вистояти і зберегти свою віру,мову,культуру. Треба віддати належне за розвиток системи шкіл культ-просв установ(просвіта), молодіжних організацій (пласт), заснування Нац. музею у Львові. Сліпий був членом НМ, заступник голови Українського католицького союзу,єпископ грек-кат церкви. Зараз греко-кат церква співпрацюж з організацією Карітас. Досить високого рівня досягло до Х віку і ремесло. Виготовленням виробів із заліза і кольорових металів займалися переважно майстри-професіонали. Ковальська справа вважалася заняттям почесним і навіть чаклунським. Розвивалися гончарна справа, ткацтво, вичинка й обробка шкіри, різьблення по каменю і дереву. З льону, конопель і вовни слов'янки ткали чудові сукна і полотна, їм було знайоме складне малюнкове ткання і вишивка. Високим умінням відрізнялися майстри обробки шкір. Торгівля продуктами сільського господарства і ремесла, що зароджувалася, спочатку мала характер обміну як всередині общини, так і між племенами та землями. Згодом зародилися товарно-грошові відносини. 3б.Лицарський епос та його продовження в козацькій культурі. На жаль, тема Українського Лицарства, а відтак і Епосу тієї доби для нас, правнуків невдячних - "темні віки". І тому поняття лицарства в пересічній уяві насамперед пов'язується із замками, громіздкими латами, з европейським невмитим середньовіччям. Словом, будь з чим, тільки не з Вкраїною. Наче лицарська доба нашу землю взагалі минула! Ось і залишаються "поза зоною досяжності", наприклад, відомості про те, що представники запорозького козацтва вважали себе лицарями Мальтійського ордену. Проте справжнє лицарство у нас було, і не раз. Воно не таке рівнесеньке під лінієчку, "ґотичне" як европейське, більш розхристане зовні, позатим не менш шляхетне за духом. Ця розхристаність, м'якість наклали свій бароковий відбиток і на пісенну творчість нашого дворянства та лицарства. Українське бароко, на відміну від західноєвропейського, має урочисті і життєрадісні барви. Якщо чужоземне бароко було добою розчарування в ідеалах лицарства і Відродження, епохою загибелі Середньовіччя, то наше навпаки - навіювало урочистість та піднесення. Рідні співи тієї доби присвячувалися уславленню лицарства та звитяжців національно-визвольних війн, в яких лицар розглядався як захисник людей від усякої кривди. Козак з кобзою за плічми, воїн-співець - цей образ постав не з голого каменю. Своїми витоками він сягає ще до рішів - співців-брахманів арійських славнів Рігведи. Степове воїнство разом з іншими, на той час вже минулими індоевропейськими традиціями успадкувало явище співців лицарської слави. Безпосередній пращур козацьких кобзарів у Русі - співець князівської дружини, Віщий Боян, що свої віщії персти на живії струни накладав, звеличуючи славу київського великого князя та його непереможної дружини.
37.Львів як центр національно-культурного руху на західно-українських землях. Львів був дуже культурним містом порівняно з іншими містами україни. В ньму були НТШ, посвіта, був проголошений акт відновлення укр. Держави, зунр. Перша залізниця, перший готель.,ГРР, руська трійця. У 30-х - 40-х роках центром національного руху став Львів, а його авангардом - громадсько-культурне об'єднання "Руська Трійця"-галицьке літературне угрупування ,очолюване Шашкевичем, Вагилевичем, Головацьким ,що з кінця 1820 почало на Зх Укр землях національно-культурне відродження. Створено у добу романтизму мало слов'янський та демократичний характер. Члени рт ходили в народ записували пісні,оповіді, перекази, вислови, подорожували Галичиною, Буковиною, Закарпаттям та агітували селян до боротьби за свої права. Навколо трійці об'єднувалась молодь. Діяльність рт викликана соціально-національним поневоленням укр. в Австрії. Захоплені народною творчістю та героїчним минулим укр. і перебуваючи під впливом творів передових слов'янських діячів,укладають першу рукописну збірку "Син Русі". Рт робить спробу видати збірку "Зоря". Видали альманах "Русалка Дністровая" (Будапешт) Гурток припинив діяльність у 1843 після смерті Шашкевича. На початку 1848 р. в ряді європейських країн почалися буржуазні та буржуазно-демократичні революції. 17 квітня 1848 р. уряд був змушений оголосити у краї про скасування феодальної залежності селян і панщини. Звільнення селян стало важливою передумовою розгортання масового демократичного руху. Львові відбулися демонстрації, що привели до звільнення владою політичних в'язнів. Відповідно до проголошених конституційною грамотою від 25 квітня 1848 р. свободи друку, зборів, організацій у краї виникли різні політичні організації, керівництво якими захопили буржуазно-ліберальні кола.
38.М.ХвильовиЙ, Л.Курбас, О.Довженко як визначні діячі української культури. Микола Хвильовий. Цей видатний діяч (Фітільов) виріс на Східній Україні в родині дрібного російського дворянина. Переконаний інтернаціо наліст, він під час громадянської війни приєднується до більшовиків, прагнучи вЗяти участь у будівництві всезагального й справедливого комуністичного суспільства. його антиросійськість грунтувалася не стільки на українському націоналізмі, скільки на революційному інтернаціоналізмі. Хвильовий був переконаний у тому, що світова революція доти не переможе, доки один народ, уданому випадку російський, намагатиметься монополізувати її. Довженко - це великий гуманіст вважав, що людина, яка не любить природу, не розуміє її, - не може стати справжнім митцем. Ота благоговійність і, головне, сприйняття людини в органічному єднанні з нею, як одного цілого, безсумнівно, знайшли своє талановите відображення в усіх художніх творах митця - від оповідань до фільмів. " Зачарована Десна", "Земля", "Звенигора", "Воля до життя" " Україна в огні" про Хвильвого.Він вважав,що українська культура і взагалі держава не можуть розвиватись без Європи,звідис і заклик "Геть від Москви!"
Курбас був засновником спочатку політичного, а потім і філософського театру в Україні. У виставах свого філософського театру "Березіль" (Харків) Курбас малює всесвіт, де головним стає особлива довіра до життя людини у всіх його суперечностях.Лесь Курбас і "березільці" знайшли свого драматурга, п'єси якого були співзвучні їхнім естетичним засадам. Таким драматургом став Микола Куліш. Першою його п'єсою, що побачила світло рампи на сцені театру "Березіль", стала "Комуна у степах" (Київ). Творча співпраця тривала і в Харкові.
39.Месіансько-утопічні аспекти ідеології Кирило-Мефодіївського братства та їх культурні передумови. Кирило-Мефодіївське братство - українська таємна політична організація, що виникла в 1846 у Києві. Його засновниками були Гулак, Білозерський ,Куліш, Костомаров, Маркевич. Знаком братства став перстень "Св Кирила і Мефодія". Братство було названо в честь відомих слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія. З появою Кирило-Мефодіївського братства на арену політичної боротьби вийшла українська інтелігенція. Завдання: здійснення ряду реформ; створення демократичної федерації слов'янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності; знищення царизму і скасування кріпосного права і станів; встановлення демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах всіх слов'янських народів щодо їх національної мови, культури та освіти. Поширювали ідеї братства через розповсюдження його програмних документів,твори Шевченка, піклувалися про розвиток народної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл, написання і видання нових книг,виступали з доповідями у навч. Закладах. 1847 року за доносом Петрова діяльність братства була викрита, а члени заарештовані Месіансько-утопічні аспекти полягали в тому що вони повинні були стати спасінням для народу.
40.Міфологізовані історичні конструкції походження українців. Міфи про походження українців: 1. уркаїнці походять від цивілізації аратта. Археолог шилов стверджує що історія почалася з держави аратті що виникла у долині дунаю у 8 ст до н е 2. українці -індоєвропейці (арійці) 3. па пд. Україні була цивілізація кллада 4. укра. Відійши від росії 5.українці нащадки гунів
41.Музична культура і театр як фактори прогресу української культури ХІХ Музика: березовський, ведель, леонтович "щедрик щедрівочка..." Артемій Ведель (1767-1808) - ком позитор, хоровий диригент, співак (те нор), скрипаль, педагог - увійшов в іс торію музичної культури як митець, який писав виключно сакральну хоро ву музику. Він розвивав багатовікові традиції української хорової культури, народної творчості. Багато творів ком позитора не дійшли до нашого часу. Театральне мистецтво в більшій мірі залежить від політичного режиму, фінансових можливостей, підготовленості аудиторії. Продовжував існувати кріпосний театр, і не тільки у садибах, але і в містах. У 1828 році офіційно було заборонено купувати до театру кріпаків, але і після цього кріпосні актори продовжували входити до складу деяких театральних труп. Першими українськими постановками були "Наталка Полтавка" в 1819 році і пізніше "Москаль-чарівник". Професійна ж українська трупа була створена тільки на початку 80. Великий знавець укр м, Михайло Старицький писав комедії,драми.Творцем укр соціальної драми став Карпенко-Карий (Тобілевич).У основі його п'єс (комедії "Сто тисяч", "Хазяїн") лежать глибокі психологічні конфлікти, гострі соціальні протиріччя. Музика Поетична і музична обдарованість українського народу була основою високого рівня розвитку музично-пісенної творчості. Як і раніше побутують землеробські пісні календарного циклу, а також колядки, веснянки, колискові, весільні.Центрами розвитку музичної культури були духовні навчальні заклади, гімназії, приватні пансіони, університети, в яких вивчалася нотна грамота і теорія музики. Багато хто отримував професійну музичну підготовку в церковних хорах. Музика, спів міцно увійшли в повсякденне життя як міського, так і сільського населення. За жанрами пісні були різноманітними: ліричні, жартівливі, романси, виконувалися вони соло, дуетом, хором, під акомпанемент бандури, скрипки, гітари, фортепіано. Переважно це були авторські твори, які згодом розповсюджувалися і ставали народними. Розвиток своїх національних традицій гальмувався, оскільки перевага адміністративно надавалася іноземним авторам. Одночасно з народною і церковною традиціями в XIX столітті складається світська професійна музична культура. С. С. Гулак-Артемовський на початку 60-х років створює першу українську оперу "Запорожець за Дунаєм". Лисенко є основоположником української класичної музики.
42.Народницький період національно-культурного відродження. Кирило- Мефодіївське братство. Народницький період національно-культурного відродження (1840- 1880 pp.) знаменний тим, що саме у цей час в середовищі передової демократично налаштованої інтелігенції викристалізовувалася концепція про Україну як "етнічну національність". Характерні риси періоду: 1) керівництво національним рухом переходить до нової інтелігенції; 2) центрами українського національного відродження стають Харківський і Київський університети, а також Кирило-Мефодіївське братство; 3) провідна роль у процесі відродження в Україні належить Т.Шевченкові. її можна поділити на два періоди: романтичний - діяльність членів Кирило-Мефодіївського братства (50-ті роки XIX ст.); позитивістський - культурно-просвітницька діяльність членів "Старої громади" (60 -80-ті роки XIX ст.). Народницький період національно-культурного відродження, мав певні здобутки. До них належить, насамперед, заснування Південно-західного відділу Російського географічного товариства у Києві (1873 p). Кирило-Мефодіївське братство - українська таємна політична організація, що виникла в 1846 у Києві. Його засновниками були Гулак, Білозерський ,Куліш, Костомаров, Маркевич. Знаком братства став перстень. З появою Кирило-Мефодіївського братства на арену політичної боротьби вийшла українська інтелігенція. Завдання: здійснення ряду реформ; створення демократичної федерації слов'янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності; знищення царизму і скасування кріпосного права і станів; встановлення демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах всіх слов'янських народів щодо їх національної мови, культури та освіти. Поширювали ідеї братства через розповсюдження його програмних документів,твори Шевченка. 1847 року за доносом Петрова діяльність братства була викрита, а члени заарештовані
43.НароДовська концепція походження і призначення української нації. Поляга в тому, що Україна була самобутність націй яка нізвідки не походить, вона була і є. Як вона утворилась на цій території так і тут існує. Народовці виходили з того,що українці це окрема нація яка проживла на території від кавказу до карпат , виступали за єдність укр. Земель і розвиток єдиної укр. Мови,прагнули пробудити нац. Свідомість. Зародилось народовство в галичині і буковині(шашкевич воробкевич климкович зоревич устимович)
44.Національна культура як процес формування та закріплення національної ідентичності за допомогою культурних артефактів.
Для української національної культури основоположною і базовою є народна культура, на основі якої поступово сформувалися професійні наука, література, мистецтво. Своєрідність української культури визначили також впливи географічних умов, особливості історичного шляху, а також взаємодія з іншими етнокультурами. Важливим історичним етапом розвитку культури стало прийняття християнства у X столітті.
45.Національно-визвольна боротьба та її героїчний пафос. На початку 20 століття укр. Культура досягла свого розквіту(період зростання нац. Свідомості) Незважаючи на урядові заборони розширюється сфера впливу укр. Мови: у львівському і чернігівському університетах існ. Українознавчі кафедри, поширюється діяльність просвіти що видавали літературу українською мовою
Діячі:франко,українка,кропивницький,садовський, композитори:лисенко,стеценко, художники: кричевський. З створенням ЦР починається фктивна державна політика по підтримці української культури 46.Національно-духовне відродження і розвиток культури в Україні в сучасних умовах. Розвиток національної культури тісно пов'язаний з розбудовою державності в суверенній Україні. Культура в Україні позбавилася ідеологізації радянських часів і стала орієнтуватися на світові загальнолюдські цінності, їй став притаманний плюралізм. 1992 р. Верховна Рада України ухвалила "Основи законодавства про культуру". Фактично це програма розвитку культури, де підкреслюється, що національно-духовне відродження можливе лише на основі демократизації культурного процесу, припинення його денаціоналізації, наявності відповідної матеріальної бази. В Україні відкриваються нові музеї, історико-культурні центри (Батурин Глухів, Збраж). Створена спеціальна урядова комісія, що займається поверненням в Україну вивезених із неї цінностей. Видаються раніш заборонені твори українських письменників. Розвивається народна творчість. Проводяться різні фестивалі ("Таврійські ігри"); конкурси "Червона рута", "Золоті ворота"... Зокрема за роки незалежності виник вітчизняний шоу бізнес. Популярними стали пісні Таїсії Повалій, Наталії Могилевської, Олександра Пономарьова, групи "Воплі Видоплясова", "Океан Ельзи" та ін. Відбулися зміни й у вищій школі: впровадження обов'язкового вступного іспиту з української мови; обов'язкове вивчення студентами всіх спеціальностей історії України та українознавства; набір на контрактній основі; відкриття приватних вузів; скорочення підготовки спеціалістів вечірньої та заочної форм навчання.Україна має значний науковий потенціал. Певних успіхів досягли вітчизняні гуманітарні науки, зокрема історична. Значний внесок в історичну науку зробили В. Степанков, С. Кульчицький, Є. Верстюк, академік П. Толочко, Ф. Турченко, та багато інших дослідників. 47.Низька культурна традиція та естетична категорія "комічного". До низької культурної традиції належать коломийки,соромницькі пісні,частушки,та інші види мистецтва,де вчживається нецензурна лексика.
саме вживання нецензурної лексики і є проявом низької культури.За поширеними серед української інтелігенції теоріями, велика частина слів ненормативного характеру вживаються в сучасній українській мові, є наслідком запозичення з польської, російської і татарської мов та івриту. Комічне: сатира, іронія, гумор, сарказм. Сатира - це різке висміювання і засудження негативних явищ у суспільному житті, певних серйозних вад у людському характері. Сатира може бути представлена у різних жанрів художніх творах. Виникла ще в усній народній творчості, як і гумор. В Україні сатира відома з найдавніших часів у народній творчості, у літературі розвинулася з 16-17 століття, зокрема в творчості І. Вишенського й інших творах полемічної літератури. Сатиричне забарвлення мали деякі твори вертепного і шкільно-театрального репертуару, зокрема популярні в 17-18 століття інтермедії. Сарказм- зла й уїдлива насмішка, вищий ступінь іронії, троп і засіб комічності, в основі якого лежить гострий дошкульний глум, сповнений презирства. Іро́нія- художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення. Особлива заслуга в осмисленні іронії в художній практиці належать Тарасу Шевченку. Українська література 20 ст. (М. Хвильовий, В. Еллан (Блакитний), Остап Вишня, М. Куліш, П. Загребельний, Є. Дудар, Олег Чорногуз, Ю. Андрухович) розвиває іронію характерну для літератури 19 ст., так звану "епічну іронію" (Т. Манн). Іронія є часто єдиною формою вільного погляду на світ і героя. Гу́мор - 1. доброзичливо-глузливе ставлення до чого-небудь, спрямоване на викриття вад. Видатний український письменник Павло Михайлович Губенко, відомий широкому загалу читачів під псевдонімом Остап Вишня, ввійшов в українську літературу як високоталановитий майстер сатири і гумору
48.Нова українська література (І.КотляревськиЙ, Г.Квітка-Основ'яненко, Т.Шевченко ). Основоположник Шевченко. А простою мовою написав котляревський
І саме в час гнітючої безвихідності, як дар небес, ковток свіжого повітря, з'явився провісник життєдайного майбуття - поема "Енеїда" Івана Котляревського. Услід за нею протягом XIX ст. народну мову почали використовувати публіцистика, літературна критика й гуманітарні науки. Іван Котляревський є також автором перших українських п'єс - "Наталка Полтавка" та "Москаль-чарівник", які ставилися в Полтаві й започаткували новий український театр. Григорій Квітка-Основ'яненко (1778-1843) - засновник сучасної української прози. За його участю видавався журнал "Украинский вестник" та пізніші харківські альманахи. У 1833 р. з-під його пера вийшла "Супліка до пана іздателя" - справжній "маніфест" на захист української літератури. Вершиною української літератури XIX ст. стала геніальна творчість пророка національного відродження України - Тараса Шевченка. У 1831 р. кріпацька доля завела його до Петербурга. Там він познайомився з художниками І. Сошенком, К. Брюлловим та іншими діячами культури. У квітні 1838 р. вони організували його викуп із кріпацтва. Протягом 1838-1845 pp. T. Шевченко навчався й успішно закінчив Петербурзьку академію мистецтв. 1840 р. вийшла його славнозвісна збірка "Кобзар". Завершивши навчання, Шевченко повернувся в Україну, проте 5 квітня його заарештували за підозрою в належності до Кирило-Мефодіївського братства й засудили до заслання. Лише в 1857 р. він отримав звістку про звільнення. В останні роки свого життя Шевченко знову поринув у літературну творчість. У ній він, як ніхто інший, досягнув вершин народних етичних норм, відтворив світогляд українців та їхні глибинні почуття. Здавалося, вустами поета промовляв сам український народ.
49.0браз України у творах романтиків ХІХ ст.
Образ україни це найсильніший і найдраматичніший образ творчості шевченка.свої щирі почуття до україни шевченко висовлював епітетами моя,славна,стоптана ляхами,москалями обідрана. Євген гребінка-укр мелодія, віктор забіла-соловей,сосюра-любіть україну,гулак-артемовський-рибала,маркіян шашкевич-соловейко,куліш-чорна рада
51.Піднесення національно-культурного відродження в Україні на поч. ХХ ст.
В архітектурі початку ХХ ст. також утверджуються ідеї модернізму, пов'язані з використанням нових будівельних матеріалів і мистецьких форм, а поряд з ним - неокласицизму (Педагогічний музей у Києві, Громадська бібліотека у Харкові). Однак розвиток національного руху стимулював відродження українського стилю - звичайно, на новій основі. Українські архітектори звертаються до вивчення пам'яток давніх часів та народної дерев'яної архітектури, публікують розвідки про них у часописах. На цій основі творять львівські будівничі В.Нагірний, автор численних церков у Галичинів, та І.Левитський. якому належать проекти будинків товариства "Дністер", готелю Жоржа та Академічного дому у Львові. Кращим витвором у національному українському стилі вважається будинок Полтавського земства (1901-1908), спроектований В.Кричевським. Українська скульптура поповнюється набутками прихильників імпресіонізму, які сформували свій талант у мистецьких школах Європи. Серед них виділяються Т.Гаврило, автор погруддя Т.Шевченка; М.Паращук. якому належать скульптурні портрети І.Франка, В.Стефаника, С.Людкевича, а також пам'ятник А.Міцкевичу у Львові, виконаний спільно з А.Попелем; П.Війтович, який здійснив скульптурне оформлення фасаду та інтер'єру Львівського оперного театру. Початок ХХ ст. приніс значне пожвавлення в українське музичне життя. Народжується нова професійна музика, часто сповнена характерних для цієї епохи революційних мотивів. З'являється плеяда талановитих композиторів - Я.Степовий, К.Стеценко, М.Леонтович, С.Людкевич. Продовжують діяти різні музичні товариства, гуртки, хорові капели, ставлячи музичні п'єси, оперети, опери. Серед них особливою активністю відзначались Київське літературно-артистичне товариство, "Український клуб", музичне товариство ім.М.Лисенка у Львові, при якому в 1905 р. організовано Вищий музичний інститут ім.Лисенка. Значний вклад у популяризацію української музики зробив перший на Україні стаціонарний музично-драматичний театр, заснований 1907 р. М.Садовським у Києві, де крім драматичних вистав ставились опери й оперети.
52.Побут, звичаї та обряди українського народу (поч. ХІУ - перш. пол. ХУІІ ст.). Національна особливість духовної культури українського народу найповніше проявилась у фольклорі. З літописних та інших письмових пам'яток другої пол. XIII-першої пол. XVII ст. видно, що у цей період прозові фольклорні жанри були представлені легендами,, переказами, казками, новелами, притчами. Жива народна мова оперувала також значними фондами прислів'їв, приказок і крилатих висловів. У житті українського народу важливу роль відігравала календарно-обрядова та родинно-обрядова пісенність: напівязичеські колядки, новорічні щедрівки, веснянки, русальні та купальні, обжинкові та весільні пісні, родильні мелодії та похоронні голосіння. Однією з провідних тем поетичної творчості було оспі-вування героїчного подвигу українського народу в боротьбі протії зовнішніх ворогів - татаро-монгольських і турецьких завойовників. Поява історичних пісень та дум пов'язана з боротьбою українського народу проти турецько-татарської агресії та польсько-шляхетського панування, а також з виникненням козацтва і Запорізької Січі. Найдавніший пласт народних дум і пісень присвячений темам боротьби проти навали кримських орд і султанівськнх військ. Історичні пісні та думи несли в собі важливе ідейне на-вантаження, формуючи кодекс козацької, лицарської моралі, виховуючи почуття патріотизму. Образи мужніх ватажків і героїв визвольної боротьби українського народу проти шляхетської Польщі (1648- 1654 рр.) та Султанівської Туреччини відтворені у народ¬ній поезії "Хмельницький і Барабаш", "Корсуньська пере¬мога", "Богдан Хмельницький і Василь Молдавський та в інших піснях і народних думах, які відіграли важливу роль у вихованні патріотич¬них почуттів.
53.Поетична та пісенна творчість українського народу. Епічні пісні, які український народ складав упродовж тривалої боротьби за національне й соціальне визволення, за козацько-гетьманської доби досягли вершин свого розвитку. В думах та історичних піснях народ опоетизував героїчні сторінки вітчизняної історії, образи реальних історичних осіб - гетьманів, козацьких ватажків, народних месників. Найпоширенішим жанром української музичної епіки були історичні пісні. їх тематика охоплює дві основні сфери: боротьбу козацтва проти чужоземних поневолювачів у часи татаро-турецького лихоліття і гайдамацькі й опришківські антикріпосницькі повстання. В іншому епічному пісенному жанрі - баладі - поєдналися особливості західноєвропейської фольклорної традиції й типові національні риси. Зазвичай історико-героїчні і соціально-побутові балади мають драматичні мелодії, що підсилюють винятковість тем і сюжетів - найчастіше романтичних, а інколи й фантастичних. Соціально-побутові пісні - козацькі, кріпацькі, чумацькі, бурлацькі, наймитські тощо - відображували професійну спрямованість діяльності українців. У піснях цієї групи переважає тематика соціальної нерівності, несправедливості, тяжкої людської долі. Здебільшого вони розповідають про життєві поневіряння пригноблених представників трудового люду. У часи козацтва український народ створив культ дружби і побратимства. Родинно-побутові пісні є віддзеркаленням морально-етичних ідеалів українського народу. В них усебічно відображено родинні взаємини, підневільне становище жінки, тяжку сирітську долю, лунають мотиви співчуття до кохання, на шляху якого постали різні перепони (передусім соціальна нерівність). Умовно родинно-побутові пісні можна поділити на такі жанрові різновиди, як ліричні, жартівливі (гумористичні, сатиричні), танцювальні. Жартівливі й танцювальні пісні відповідають одному з архетипів української ментальності - оптимізму світосприйняття, життєрадісності, гумору і веселій вдачі. Засобами пародіювання вони викривають вади людського характеру, соціальні суперечності. 54.Політика "коренізації" в Україні в радянський період.
Кореніза́ція - політика залучення представників корінного населення радянських республік та автономій до місцевого керівництва та надання офіційного (а інколи - й панівного) статусу їхнім національним мовам. Проводилася у СРСР протягом 1920х років. Політика започаткована XII з'їздом РКП(б) у квітні 1923 року в Москві. Прикладами коренізації стали, зокрема, українізація та білорусизація.
Причини У другому томі своєї книги "Сталін" Лев Троцький пригадував, що з 140 мільйонів населення РСФСР (виключаються Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва, Польща) великороси складають не більше 75 мільйонів, решта ж - 65 мільйонів - складають не великоросійські національності" [1]. Щоб схилити представників "неросійських" національностей на свій бік, радянська влада спробувала звернутися до них їхньою мовою. Наприклад, в Україні тих часів більшість більшовиків були представниками міського російськомовного населення. Етнічних українців серед них було дуже мало, майже ніхто не вживав української. Водночас більшість селян були україномовними. До радянської влади вони ставились без особливих симпатій, а часто - ворожо. Опис цієї ситуації знаходимо як у численних спогадах того періоду (зокрема, в того ж Троцького), так і у художній літературі (на приклад, у повісті Бориса Антоненка-Давидовича "Смерть".[2]).
Звісно, за таких умов, логічним було "приручити" непокірні народи: визнати їхню мову, культуру, залучити до державної адміністрації. Крім того, такі міри мали послабити вплив націоналістів - українських, білоруських, кавказьких, середньоазійських та інших. Наслідки В Україні вона набула насамперед форми "українізації". Поняття "коренізація"[3] на довгі роки зникло з радянської політичної лексики, з'явившись лише в горбачовську "перебудову".
Хоча доба "коренізації" та "українізації" була важливою і яскравою, її основним завданням було "вкорінення" влади на окраїнах, врахування національних чинників при формуванні партійно
55.Поняття "цивілізації" в суспільній та науковій думці. В побуті поняття цивілізація виступає синонімом слова культура.в науці немає єдиної думки щодо визначення цього поняття. За античних часів це протиставлення античного суспільства варварському оточенню. В добу просвітництва-для характеристики суспільства,заснованого на розумі, справедливості,оствіті. Першим різницб між поняттями культура і цивілізація побачив кант.він поділив цивілізацію на аграрну індустріальну постіндустріальну.отже цивілізація це 1)певний рівень сусп. Розвитку,2)вищий ступінь розвитку культури яка пройшла свій апогей і стала на рівень занепаду.
56.Пореволюційний національно-культурний розвиток в Україні (1917-1930 рр.). Етап національного відродження початку XX ст. був логічним продовженням процесу, започаткованого наприкінці XIX ст. і тісно пов'язаного з утворенням національної державності. У Першому Універсалі новоутвореного українського парламенту - Центральної Ради сутність національного відродження була визначена словами: "Віднині самі творитимемо наше життя". За короткий час, у 1917-1921 рр., сформувалися соціально-політнчні та національно-духовні вартості, які протягом усього XX ст. визначали тенденцію розбудови національної державності та культури. Це відродження відбувалося за умов проголошення національної суверенної держави при повному дотриманні демократичних засад рівності українського народу і тих народів, що жили на території України. З 1923 р. бере початок нова хвиля українського відродження, відома під назвою "українізації". Ідеологи та організатори цього процесу - українські націонал-комуністи, передусім О. Шумський та М. Скрипник, розглядали українізацію як прилучення широких мас до національної освіти та культури, як "дерусифікацію пролетаріату". Закінчився швидкоплинний період національного відродження трагічно. Уже в 1926 р. Й. Сталін та його підручні на Україні -почали наступ на національну культуру. Для другого етапу в історії української культури XX ст. був характерним монопольний диктат соціалістичної бюрократії, що призвело до приниження і врешті-решт морального занепаду духовної культури в її різних формах. Насильно привнесені ідеологічні постулати естетики соціалістичного реалізму, далекі від потреб розвитку української національної культури. Основний 'наслідок цієї доби - фізичне й духовне знищення найяскравіших представників національної інтелігенції. Тільки в 1934-1938 рр. було репресовано більше половини членів та кандидатів в члени Спілки письменників України.
57.Примордіалістські та політичні моделі "нації". Примордіалістська теорія нації (В. Карлов, М. Шульга) виходить з об'єктивного існування нації як соціальної спільноти. Це соціально-політичне утворення формаційного характеру, яке поєднує через ринкові відносини більшість членів етнічної спільноти, має самосвідомість і сформувалося в надрах цієї спільноти. Нація розглядається винятково як сукупність людей, що солідаризуються на загальній платформі. Нації беруть початок у рефлексованому історичному часі і мають сталі ледь не споконвічні характеристики. Політична теорія нації (засновник голландський вчений Гуго Гроцій, початок XVII ст.). Нація - це політична (соціальна) спільнота, яка об'єднує громадян якоїсь однієї держави незалежно від їх етнічного та соціального походження, культурно-мовних та іншихособливостей (громадянська нація, політична нація). Більшість західних вчених є прихильниками політичної теорії нації ("статистами") - оскільки вони визнають націю як територіально-політичне утворення.
58. Природа і культура. Сучасні концепції культури. Проблема співвідношення природи і культури - одна з перших в опануванні феномена культури, як у його суттєвих, так і в історичних проявах. Культуру не можна зрозуміти, не виділивши її в особливу сферу реального щодо природи. Вже в початкових спробах пізнання культури її визначали як відмінне від натури (природи). У другій половині XIX ст., з розвитком фольклористики, етнографії (етнології), археології, антропології, соціології, історії, народознавства, філософії та інших галузей знань про людину, аналіз феномена культури здійснюється в рамках науково-концептуальних напрямів, які й стали фундаментальною основою культурології. Серед них найпоширенішими є еволюціоністська, аксіологічна, антропологічна, формаційна, циклічна, соціологічна та інші концепції культури. -Еволюціоністську концепцію культури запропонували Льюіс Морган, Едвард Тайлор, Герберт Спенсер. Сутність еволюціоністської концепції полягає в обґрунтуванні принципу єдності людського роду та спорідненості потреб різних народів у формуванні культури. -Засновниками аксіологічної концепції культури були німецькі філософи та соціологи Вільгельм Дільтей, Вільгельм Віндельбанд та Генріх Ріккерт. Вони визначали культуру як "світ втілених цінностей", які реалізує людина внаслідок своєї діяльності. Суть цих концепцій полягає в тому, що культура пов´язується з потребами людства. Б. Малиновський розподілив ці потреби, що зумовили виникнення культури, на три групи: 1) первинні - це продовження роду, фізичні, фізіологічні та розумові зрушення. Культурними відповідями на них були поява родової общини, розвиток знань, освіти, житлових умов; 2) похідні, спрямовані на виготовлення та вдосконалення знарядь праці, наслідком чого є розвиток економіки і культури господарювання; 3) інтегративні, які об´єднують і згуртовують людей, вимагають потреби авторитету, що знаходить відповідь у політичній організації суспільства.
59.Проблема розколу в православній церкві України та можливосТІ його подолання. Православ'я - одне з відгалужень християнства, що оформилося після розколу церкви в 1054 р. на Східну та Західну. Має мільйони послідовників, переважно в країнах Східної Європи, Близького Сходу. Оформилося на території Візантії. На відміну від католицизму, православ'я не має єдиного церковного центру. Якщо католицька церква інтернаціональна щодо розуміння канонів, обрядів і свят, то в православній чітко простежуються національні аспекти: кожна з них виробляє свою традицію, свої свята. Наприклад, для української церкви Покрова - велике свято, в російському церковному календарі нічим особливим воно не виділяється; в грузинському - взагалі його немає. Якщо католицька церква дистанціюється від політичної влади, будучи над нею, то православна наближена до неї, часто опиняється в залежному становищі.
60.Проблема цивілізаційної приналежності української культури. Що стосується витоків української культури, то на сьогодні існує декілька гіпотез етногенезу українців: • теорія "споконвічності" - українці існують стільки, скільки взагалі існує людина сучасного типу, тобто від 30-40 тис. до 2-3 млн. років • теорія автохтонності (М.Грушевський), згідно з якою етнічну основу українців складало населення пізнього палеоліту, яке проживало на території України, а росіяни і білоруси мали свою окрему етнічну основу і територію проживання
• теорія "єдиної колиски" (яка була загальноприйнятою в СРСР): зародження і розвиток трьох близьких слов'янських народів з єдиної древньоруської народності
• теорія "незалежного розвитку окремих східнослов'янських народів", тобто українців, росіян, білорусів, яка набула поширення останнім часом.
62.Розвиток філософської думки в Україні (Г.Сковорода, П. Юркевич). Одним із центральних елементів філософування Сковороди є його вчення про дві натури і три світи. Ці ідеї - поділ усього існуючого на дві натури і три світи - не пов´язані причинно-наслідковим зв´язком, але і не відокремлені одна від одної. У системі самосприйняття Сковороди вчення про три світи не є чимось другорядним. Ідея співіснування двох натур (двох природ) була висунута ще за часів античності, коли спочатку досократики (Геракліт, Парменід, Зенон), а потім Сократ і Платон звернули увагу на те, що сфера буття може бути розглянута у двох аспектах: 1) постійно змінне 2) буття, яке людина мислить. Унікальною властивістю світу, в якому живе людина, а також самої людини, є те, що як людині, так і світові, в якому вона існує, властиві два типи буття. Видатним українським філософом XIX ст. є Памфіл Юркевич. Дослідники по-різному оцінюють його філософію. Однак всі одностайні в тому, що його філософія залишилася незрозумілою для сучасників, значно випередила свій час та істотно вплинула на майбутні покоління філософів, зокрема на В. Соловйова, С. Трубецького, С. Булгакова, М. Бердяева, С. Франка, М. Лосського, В. Зеньковського та ін. Філософія П. Юркевича багатогранна й не підпадає під якесь одне усталене визначення. Центрольною проблемою є проблема людини. Основним в усіх працях Юркевича є поняття "ідея", що несе як гносеологічне, так і онтологічне навантаження. Мислитель розглядає ідею, з одного боку, як одну з форм людського пізнання, з іншого - як основу, закон і норму явища. Ідея - це справжнє місце речі, справжня річ, тобто річ як така. 63.Роль Церкви в розвитку української освіти ХІУ-ХУІІ сторіч. Церква відігравала надзвичайно важливу роль в освіті,адже відомо,що рівень освіти в Україні був початковим!а школи створювались саме при церквах та монастирях,де учні мали змогу вивчати азбуку,молитви,вчились писати скорописи.Учителями як правило було дяки
64.РосіЙське православ'я на українських землях. Українська православна церква Московського патріархату, УПЦ МП) -самоврядна православна церква з правами широкої автономії, самостійна частина Російської православної церкви[6][7] на територіїУкраїни.
65.Самоусвідомлення представників "козацької нації" та його культурний зміст. Козацтво це особлива верства яка устворилася в районі 15 століття . козак це озброєнна людина., незалежна, самостійна, окрема. Індивідуалізм тобто я не можу за всіх але за себе постараюсь постояти. Козацтво стало першим і єдиним суб'єктом нашої історії якої в багатьох країнах навіть і не було, по суті козаки це були озброєнні фермери. Козацтв змінило спосіб життя коли людина почувала себе вільною незалежною. Цей спосіб життя дозволяв досить швидно роззвивати культуру, рівень освіти адже козацькі сімї були освідченими і навіть жінки вміли писати читати мало того знала іноземні мови.
66.Світове значення українського кіномистецтва (О.Довженко, С.Параджанов, І.Миколайчук). Українське радянське кіно, народжене революцією, пройшло складний шлях становлення і утвердження. Спираючись на кращі традиції суміжних мистецтв, кіно виробляло свої художні засоби і принципи відтворення нової дійсності, нового героя, будівника соціалістичного суспільства.
Молоде українське кіномистецтво в кращих реалістичних тенденціях утверджувалось в умовах гострої класової, ідейної боротьби, в подоланні впливів комерційного, розтлінного, розрахованого на міщанські смаки буржуазного кіно. Активно розвивається хронікально-документальне і науково-популярне кіно.
Українське радянське кіно, утверджуючись як самостійне мистецтво, завойовує своє місце у всесоюзному кінопроцесі, в духовному житті радянських людей. Кращі українські фільми здобувають визнання не лише в братніх республіках, а й за рубежем. Вирішальна роль в цьому належить провідним кіномитцям, особливо О. П. Довженку, - визначному художнику-новатору, самобутньому режисерові і кінодраматургу. - Ті́ні забу́тих пре́дків - український художній фільм режисера Сергія Параджанова, відзнятий у 1964 році на кіностудії "Київська кіностудія художніх фільмів ім. О. Довженка", екранізація одноіменної повісті Михайла Коцюбинського.- Естетика українського поетичного кіно стимулювала режисерський дебют актора Івана Миколайчука ("Вавілон-ХХ", 1979). - Сценарій Олександра Довженка "Україна в огні", який Сталін спочатку сприйняв схвально, потім було піддано розгромній критиці, а автора - шельмуванню.
67.Селянство як носій культурного традиціоналізму.
Для української національної культури основоположною і базисною є народна культура. На її основі поступово сформувалися професійні наука, література, мистецтво. Справжніми творцями і носіями культури продовжували залишатися широки маси суспільства - селяни. Українська культура протягом тривалих періодів своєї історії розвивалася як народна. У ній велике місце займали фольклор, народні традиції, які додавали їй особливої чарівності і колориту. Особливо яскраво це виявилося в мистецтві - народних думах, піснях, танцях, декоративно-прикладному мистецтві. Саме завдяки збереженню і продовженню традицій, корені яких сходять до культури Київської Русі, став можливим підйом української культури і в XVI - XVII ст., і культурне відродження в XIX ст.
б8.Соціально-антропологічні типи "українця" в українській культурі.
-Нордійський тип хар-ться красивою зовнішністю, високим зростом, світлим волоссям, блакитними очима, довгим обличчям з прямим тонким носом, розвинутим підборіддям. Розумова характеристика: витривалість, правдолюбство, сила волі, пильність, любов до порядку, впевненість у собі, розсудливість. Нордієць не терпить в інших розхлябаності, пліткарства, нестриманості у поведінці, галасу; він не вміє прощати, не любить сам каятися. Він не швидко знаходить собі друзів, заприязнюється далеко не з кожним. -Понтійський тип - переважно середнього зросту, з темним волоссям, довгим обличчям, вузьким прямим носом, сірими або синіми очима. За характером це найбільш творчі натури, закохані в життя, в мистецтво, романтики, революціонери, змовники, ідеалісти. Серед них багато винахідників, талановитих, пристрасних, обдарованих натур.
-Динарський тип - це люди огрядні, високі, міцно збудовані, сильні фізично. Вони веселі, співучі. Люблять свій край, свою садибу, свою хату. Чесні, горді, сміливі, але дуже вразливі, добродушні. Природжені вояки, але воюють і повстають у крайніх випадках. -Остійський тип. Повні, круглолиці, з невиразними простацькими рисами обличчя, часто з великим черевом. Мають досить посередні розумові здібності, які спонукають остійця пристосовуватися до середовища і намагатися не виділятися серед маси.Динарський 44% остійський 25% норд+понт 29%
б9.Соціально-політичні та історичні обставини розвитку української культури кін. ХУІІІ - ХІХ ст. Для української національної культури основоположною і базисною є народна культура. Справжніми творцями і носіями культури продовжували залишатися широки маси суспільства - селяни. Українська культура протягом тривалих періодів своєї історії розвивалася як народна. У ній велике місце займали фольклор, народні традиції, які додавали їй особливої чарівності і колориту. Особливо яскраво це виявилося в мистецтві - народних думах, піснях, танцях, декоративно-прикладному мистецтві. Основними чинниками українського відродження XIX ст. були ідеї Просвітительства та Великої французької революції, німецький романтизм та ідеї слов'янського відродження, пам'ять про минуле України. Саме в цей час почало формуватися нове поняття спільності, яке спиралось на спільність мови та культури. Дедалі більше людей сприймає ідею про те, що носієм суверенітету є народ, водночас посилився інтерес до його мови, історичного минулого, побуту, звичаїв, традицій. З цього й починається процес творення національної свідомості. У другій половині XVIII ст. в Україні формувалися основи української національної школи у професійній музиці. Визначні вчені, письменники, критикуючи існуючий соціальний лад, заклали основи матеріалістичного світогляду у вітчизняному мистецтві. Це письменник В. Капніст, художники Д. Левицький, В. Боровиковський, А. Лосенко, композитори М. Березовський, Д. Бортнянський, філософ, поет і музикант Г. Сковорода та ін. Складними були умови національно-культурного розвитку в Закарпатті, Галичині, Буковині, які наприкінці XVIII ст. були загарбані Австрією, але українська культура жила і розвивалася. Нова збірка М. Шашкевича, Я. Головацького та І. Вагилевича "Русалка Дністрова" вийшла друком у 1837 р. Позитивну роль відігравав аматорський музичний драматичний театр (1848-- 1850), де працювали місцеві музиканти і композитори.
70. Соціально-політичні та історичні умови розвитку української культури на поч. ХХ ст. XX століття стало для української культури важким випробуванням. Проте навіть в умовах імперського тоталітарного режиму національні прояви та намагання не залишились марними - українська культура продовжувала свій невпинний рух, та досягла значних успіхів у галузі літератури, образотворчого мистецтва, досягнення вчених є вагомими і оригінальними.
20-ті рр. в Україні стали періодом небувалого національного-культурного піднесення. Це справді яскравий феномен в історії української культури. Його коріння - в нетривалому, але важливому періоді відновлення української державності 1917-1920 рр. Ця доба дала такий сильний імпульс національного розвитку, що його не змогли зупинити ані братовбивча громадянська війна, ані масова еміграція української інтелігенції, ані тиск тоталітарної держави. Це відродження охопило різні сфери життя, і перед усім - освіту, науку, літературу, мистецтво. Саме в цей час в освітній сфері було ліквідовано неписьменність населення. У 1921р. було прийнято постанову Раднаркому УСРР, у якій підкреслювалося, що все населення віком від 8 до 50 років, яке не вміє читати й писати, зобов'язане навчатися грамоті російською або рідною мовою за бажанням. Протягом 20-х рр. кількість неписьменних скоротилася з 76% до 46% дорослого населення. Держава надавала певні пільги тим, хто навчався. Університети реорганізовували в інститути народної освіти. Навчання було платним, але діти бідних робітників і селян звільнялись від оплати. У 1925 р. діяло близько 18 тис. шкіл, 145 технікумів, 35 інститутів і 30 робітфаків. Багато зробили для розвитку освіти наркоми (міністри) освіти О.Шумський і М.Скрипник. Відбувається українізація культури. В цей час відбувається становлення українського кіномистецтва. З 1922р. почалося виробництво художніх фільмів. Переломний етап у розвитку українського радянського кіномистецтва пов'язаний з творчістю О.Довженка, який в 1926 р. працював кінорежисером на Одеській кіностудії.
На розвиток української культури, на громадське життя в Україні суттєво вплинула нова генерація талановитих митців, які одержали назву "шістдесятників". Це був рух творчої молоді, яка розробляла оригінальну тематику, видавала нові думки, відмінні від офіційних, і стала ядром духовної опозиції в Україні. 71.Співвідношення "земного" і "небесного" у бароковій культурі. Філософською основою українського бароко стає неостоїцизм, а точніше переосмислені в християнському ключі ідеї давньоримського філософа І ст. н. е. Сенеки. Особливо яскраво неостоїцизм виявився у Г. Сковороди (1722 - 1794 рр.) в загостренні уваги до етичних аспектів барокового алегоризму. Український філософ виходив з постулату про двоїстість світу, про поєднання в ньому духовного й фізичного начал і про взаємозв'язок та взаємодію цих начал, єдність людини і природи. Усі вони мають "дві природи": матеріальну і духовну, видиму і невидиму. Людина - мікрокосмос, що відображає макрокосмос. Щоб пізнати великий світ, треба насамперед займатися самопізнанням і самовдосконаленням, бо познаючи "малий світ" людина просувається до пізнання Всесвіту.
Бароко було реакцією на ускладнення життя людини в умовах переходу до іншого устрою життя, тому воно відбивало цей суперечливий рух людства, смисл якого був прихований у безмежній різноманітності речей, властивостей. Це і обумовило естетику бароко. Бароко - це мистецтво синтезу, об'єднання-зіткнення суперечностей: земного і небесного, духовного і світського, античності і християнства. Тут дивовижно поєднуються:міфологічні (язичницькі) і біблійні образи; чуттєвість і аскетизм; абстрактність і натуралістична конкретність; фантастика і правдоподібність. Це завжди поєднання непоєднуваного.
72.Становлення нації та його культурний зміст. Нація -це історичний тип етнічної спільноти; стадія Етносу; результат еволюційногопроцесу Етносу; вінець еволюції Етносу; соціо-культурне оформлення Етносу. Націївизначаються певним рядом характеристик, що стосуються як індивідуальних їїчленів так і всієї нації. Такі характеристики мають нести в собі як об'єднуючуфункцію - спільнота людей, що не має між собою нічого спільного не може бутинацією, так і відокремлюючу - що відрізняє дану націю від сусідніх. Будь-яка зтаких характеристик може стати предметом дискусій, однак заперечення існуваннявизначальних чинників містить в собі заперечення існування окремих націй. Власнамова часто вважається визначальною особливістю нації. У деяких випадкахмова є винятковою для нації, і, можливо, основою національної ідентичності. Більшістьнацій частково визначаються власною культурою. На відміну від мови, національнакультура звичайно є унікальною для нації, хоча й включає багато елементів,спільних з іншими націями. Національна культура також включає в себе культурнуспадщину попередніх поколінь. Релігія також може бутипривласненою, що робить її національною.... Деякі ідеї нації підкреслюють необ'єктивні характеристики, але вибір суспільства. На практиці, це стосувалосьгруп людей, які є також нацією за іншими визначеннями. Інші чинники спільністьсоціально-економічних чинників, спільністьпсихічних особливостей. 73.Створення символічних систем та "культурних об'єктів" як ЗМІСТ культурного процесу. Калина - символ життя, крові, вогню. Деякі дослідники пов'язують її назву із сонцем, жаром, паланням. Калина часто відіграє роль світового древа, на вершечку якого птахи їдять ягоди і приносять людям вісті, іноді з потойбіччя. Та й саме древо пов'язує світ мертвих зі світом живих. Вінок - символ життя, долі, життєвої сили; символ дівоцтва. Вінок є також символом довершеності: Рушник. Смуга полотна сама по собі має насиче-не символічне значення - дороги, долі, захисту. А коли ця смуга ще й має на собі виткані чи вишиті знаки-обереги - захисна сила її, відповідно, посилюється. У всій Украї-ні рушником накривали хліб на столі. Писанка - символ Сонця; життя, його безсмертя; любові і краси; весняного відродження; добра, щастя, радості. Кожен орнаментальний мотив має певне сакральне значення. З них на писанці складається мальована молитва про злагоду і мир поміж людьми. У християнській культурі українців писа-нка стала символом воскресіння. Вишиванка - символ здоров'я, краси, щасливої долі, родової пам'яті, порядності, чесності, любові, святковості; оберіг. Вишита національна жіноча та чоловіча біла сорочка. Символіка вишивки залежала від того, кому призначалося вбрання: парубкові - нареченому, чоловікові, хлопцеві; дівчині, заміжній жінці. Вишня - символ світового дерева, життя; символ України, рідної землі; матері; дівчини-нареченої. У давнину вишня була одним із священних дерев далекої Японії та Китаю.
Волосся - символ богині неба, землі; багатства; розвитку духовних сил; енергії, вогню, плодю-чості, здоров'я; символ скорботи, трауру; обстри-жене волосся - символ покритки (стриги), втраченого дівоцтва
74.Стилі професійної художньої творчості: українське бароко, романтизм, модернізм. Яскравою, хоча і своєрідною була українська барокова культура, час. Як і європейське, українське бароко характеризувалося поєднанням світських мотивів і релігійних образів, тяжіло до контрастів і гіпербол, складних метафор, алегоризму і метафоричності, прагнуло вразити уяву глядача, читача, слухача, вдаючись до пишних барвистих форм. Українське бароко залишило по собі численні пам'ятки церковного й цивільного будівництва, зокрема, будівлі Києво-Печерської лаври, браму Зборовського біля храму св. Софії у Києві, ліплені прикраси головної церкви Лаври, Покровський собор у Харкові та багато інших. У добу українського бароко великого розвитку досягає граверство та дерев'яна різьба, що користуються складною символікою. Для музичного бароко в Україні характерні пишність, декоративність, драматизм, проникнення у внутрішній світ людських почуттів. Ці риси притаманні творчості М. Бортнянського, М. Березовського, А. Веделя, Г. Рачинського та інших. Український романтизм- ідейний рух у літературі, науці й мистецтві. Визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, інколи втеча від довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи й у фантастику. До перших творів романтичної поезії, що спиралася на народність та фольклор, належали балади П. Гулака-Артемовського "Твардовський", "Рибалка" (переспіви з Міцкевича й Гете), вірші Л. Боровиковського, Є. Гребінки, М. Маркевича. У добу романтизму розквітла творчість Шевченка. Романтизм Шевченка реалістичний, він завжди проектується на реальну Україну, на її історію, долю народу. В українській музиці ХІХ ст. романтизм був провідним стилем, який набув найяскравішого вияву й нової якості у творчості М, Лисенка. Модерн як новий культурно-історичний напрям в Європі виникає в середині 90-х рр. XIX ст. Основними його рисами були декоративність, опертя на культурну спадщину бароко, рококо тощо, втілення національного колориту і традицій народного мистецтва. Класичним зразком українського архітектурного модерну став будинок "з химерами" , Міська бібліотека в Одесі, Державний банк в києві.
75.Суспільно-політичні та історичні обставини розвитку української культури початку ХІV- перш. пол. ХУІІ ст. Розвиток української культури на початку XIV-першої половині XVII ст. відбувався у складних суспільно-полі¬тичних та історичних обставинах. В середині XIV ст. українські землі (Київщина, Черні-гівщина, Переяславщина, Поділля і значна частина Волині були приєднані до Великого князівства Литов¬ського. Староукраїнська (руська) мова переважної більшості населення князівства стала офіційною мовою уряду. Вона використовувалась при складанні грамот і за¬конів. У другій половині XIV ст. на українські землі розпоча¬лася експансія Польщі Виник гострий релігійний, соціальний та етнічний конфлікт, який поши¬рився на всі сторони життя України, Великою перешкодою на шляху розвитку української культури було й те, що впродовж XV-XVI ст. тривала не¬рівна боротьба з татарською ордою, яка завдала великих збитків матеріальній та духовній культурі українського на¬роду. Важливим чинником культурного процесу в Україні була православна церква, роль якої в історії українського суспільства постійно зростала. Церква для українців, за умов відсутності власної держави, залишалась єдиним інститутом вираження їх самобутності. Однак становище православної церкви було надзвичайно тяжким. Проти неї вів боротьбу католицизм, підтримуваний польською коро¬лівською адміністрацією Фатальними для українців були наслідки Люблінської унії 1569 р., згідно з якою більша частина українських зе¬мель (Галичина, Холмщина, Волинь, Поділля, Брацлавщії-на, Київщина) перейшла до Польщі, а друга - значно мен¬ша, - до Москви. В цей час українська культура і право¬славна церква зазнали тяжких утисків. З метою зміцнення української православної церкви у 1596 р. була укладена Брестська церковна унія. Однак вона мала непередбачені наслідки. З єдиної православної церкви утворилася так звана уніатська, або греко-като-лицька, церква (з'єднана з Римом) і православна церква (не з'єднана), яка у другій половині XVII ст. потрапила у залежність від московського патріарха
76.СучасниЙ "конструктивізм" в розумінні феномену націй. Конструктивістська концепція розуміння феномена етнічності - найхарактерніша для західних етнологів - постала в 60-х роках нашого минулого століття як реакція на процеси національно-культурного відродження та зародження етнічного сепаратизму. Вони доводять, що нація - це політичне гасло, засіб мобілізації народу, а не наукова категорія. Конструктивісти вважають, що нації є феноменом дуже пізньої, сучасної історії. Більшість сучасних націй, за конструктивістами, сформувалася протягом XIX чи навіть на початку XX ст. Конструктивісти, наприклад, використовують такі визначення, якетнічна категорія, етнічна група та етнонація - своєрідні покажчики структури і стану багатомірного суспільства. Етнічна категорія позначає групи людей зі схожими характеристиками: однаковою мовою, релігією, звичаями, географічним походженням, расою. Етнічна група охоплює носіїв ціннісних орієнтацій на причетність до етнічної, етнографічної або соціальної групи. Етнонація - це етнічна група, що домагається особливого політичного статусу й визнання своїх особливих прав. Кожне суспільство має у своєму складі всі названі одиниці, співвідношення між якими визначає етносоціальну ситуацію. Мобілізувати національні процеси може тільки етнонація як найзорганізованіша і найактивніша етнічна група. Натомість етнічні категорії - найконсервативніші й тому найменш мінливі утворення.
77.Т.Шевченко та М. Драгоманов як провідники української національної ідеї. Шевченко є основоположником нової української літератури і родоначальником її революційно-демократичного напряму. Саме в його творчості повно розвинулися ті начала, які стали провідними для передових українських письменників другої половини ХІХ - початку ХХ століть. Тенденції народності й реалізму були вже властиві в значній мірі і творчості попередників Шевченка. Шевченко перший в українській літературі виступив як істинно народний поет, твори якого з усією повнотою відбили почуття й думки трудящих мас, їх віковічні визвольні прагнення. Широта політичного мислення, боротьба проти соціальної неправди і неволі, проти будь-якого насильства над людськими душами піднесла Т. Шевченка до вершин речника української нації. Шевченкове слово, його поетична мова запалювали серця мільйонів патріотичним вогнем. Поет оповивав крилом слави українську історію. Як висловився Дж. Грабович, "...він співець і пророк, що передавав голос свого народу, він духовний батько відродження української нації". Завдяки його творчості українська література, пройнята гуманістичними ідеями, вийшла на широкий інтернаціональний шлях історичного поступу і вивела із забуття всю націю. Іти пліч-о-пліч з іншими народами - історична потреба кожної нації і неодмінна умова справжнього прогресу в її духовній творчості. Михайло Драгоманов - бере активну участь у громадському житті Наддніпрянської України 1873-1875 рр. Це і викладацька робота, і діяльність у Київській громаді. Фактично він сам редагує газету "Киевский телеграф" Драгоманов активно співробітничав з І.Франком, О.Терлецьким, В.Навроцьким та іншими молодими галицькими діячами. Його статті друкувалися в газетах і журналах "Правда", "Діло", "Друг", "Громадський друг". 1873 р. на організаційній нараді з нагоди заснування товариства ім.Шевченка він наполягав на необхідності розгорнути наукову й літературно-дослідницьку діяльність в обох частинах України. Але найважливішою справою була видавнича й публіцистична діяльність. Протягом 1878-1881 рр. виходять пєять номерів журналу "Громада".
78.ТатарськиЙ та турецький впливи на український побут і національний характер. Українські землі були одним з основних об'єктів татар-ських набігів. Насамперед це зумовлено розташуванням Кримського ханства, яке було своєрідним плацдармом для розгортання експансії углиб українських та російських земель. Крім того, польсько-литовська держава, у складі якої перебували тоді українські території, була не в змозі надійно захистити свої південні кордони. Прикордонні фортифікаційні споруди були занедбані, гарнізони укріплених замків слабкі, наймане військо становило лише 4 тис. осіб і не могло ефективно протидіяти численній та мобільній татарській кінноті. Ці формування, як правило, не заважали набігам, вступали у бій лише з тими татарськими загонами, які поверталися додому з награбованим, і за викуп віддавали полонених і добро справжнім власникам. Така тактика не стільки блокувала татарські напади, скільки потурала їм. У 1448 p., підтримуючи претендента на титул Великого литовського князя Михайла, татари Великої Орди впер-ше вторглися на землі Поділля. Засновник Кримського ханства Хаджи-Гірей певний час був союзником Литви і тому не прагнув агресії на литовські володіння, до складу яких входили й українські землі, але це зовсім не заважа-ло його суперникам у боротьбі за владу час від часу робити набіги на Галичину, Волинь та Поділля. На початку 80-х років XV ст. татарська експансія розширюється і набуває ознак систематичності. Причиною цього став розрив Мен-глі-Гіреєм, сином' і спадкоємцем Хаджи-Гірея, союзу з литовським князем, що фактично відкрило всі шлюзи для грабіжницьких нападів татар на українські землі. Вже 1482 р. кримський хан спустошив та пограбував Київ. Татарська агресія принесла з собою величезні руйнації, пожежі, пограбування, вбивства, захоплення місцевого населення в полон з метою продажу в рабство. Оскільки вона здійснювалась цілеспрямовано і регулярно, виникла серйозна загроза не тільки суспільному життю, а й самому існуванню українського народу. Отже, з моменту виникнення Кримського ханства українські землі стали для нього головним об'єктом експансії. Це було зумовлено тим, що економіка ханства роз-вивалася на екстенсивній основі і не могла забезпечити ні потреб держави, ні прожиткового мінімуму місцевому на-селенню, що підштовхувало правлячу верхівку розв'язу-вати внутрішні проблеми країни за рахунок зовнішньої активності - союзів з тією чи іншою державою та грабіж-ницьких набігів на сусідні землі. Сприяли експансії також географічне положення ханства, існування численної армії, підтримка Турецької імперії, нездатність польсько-литовської держави захистити свої південні кордони. Ці та інші чинники наприкінці XV - початку XVI ст. перетворили Кримське ханство на силу, яка своїми походами загрожувала життєдіяльності українських земель.
79.Творчість Сковороди та ідеал "мандрівного філософа". У свідомість сучасників і нащадків Григорій Сковорода увійшов як народний вільнодумний філософ, як мандрівний учитель життя. Відомо, що твори Г. Сковороди, поширюючись у рукописах, увійшли до репертуару кобзарів і лірників, а один із них ("Всякому городу нрав і права") використав Котляревський у п'єсі "Наталка-Полтавка". Як людина свого часу, як представник просвітительської ідеології, Г. Сковорода видобуває свою філософію на вченні про "природну" людину і шляхи досягнення нею щастя. У природі, перед Богом, на його думку, всі люди рівні. Суспільна організація породжує суспільну нерівність, тобто експлуатацію панівною верхівкою низів, що є неприродним, невластивим самому єству людини. А тому Сковорода заперечує не лише існуючий суспільний лад, а й будь-яку експлуатацію. Хижацьку сутність панівних класів розкриває Г. Сковорода у вірші "Всякому городу нрав і права", сатиричне спрямування якого відображає позицію трудового народу.. І його найперше цікавлять одвічні людські моральні і духовні цінності. Головне для нього - подивитися в корінь, з'ясувати причину всіх людських бід, яка, на думку просвітителів, полягала у відступах від Богом заведеного порядку, природного життя. Мудрість байок Сковороди - це в основі своїй мудрість трудящої людини з її розумінням добра і зла. Волю як першооснову щастя Г. Сковорода ідеалізував не лише в творчості, а й у житті. Уникаючи будь-якої залежності від суспільства, місця й обставин, що могли б уярмити його свободу, він у товаристві пса ходив від села до села, не маючи з собою жодного добра, окрім кількох книжок. А тому й заповідав на надгробку написати: "Світ ловив мене, та не впіймав".
81. Українська демонологія та традиційні звичаї й обряди українців. Українська демонологія - сукупність міфічних уявлень народу, яка спирається на віру в злих духів (демонів). Українська культура своєрідна і багата на різноманітні демонологічні персонажі. Уява пересічного українця завжди була багатою на різні вигадки, щось таємниче і цікаве. Так з'явилися у народному фольклорі чорти, водяники, русалки, домовики, перевертні та інші сили потойбіччя. Чорт (В народній уяві ця одіозна фігура нечистого світу постає у вигляді оброслої шерстю істоти з хвостом та невиликими ріжками), Русалки (ця істота представляє собою дівчину з риб'ячим хвостом. За народною уявою існує декілька типів русалок: польові, лісові та водяні. Русалками стають утопленики, самогубці а також діти, що померли нехрищеними), Вовкулаки (це перевертні, які можуть бути вночі вовком, а вдень чоловіком.Вони роблять дуже багато шкоди - переводять худобу по селах, розкрадають добро, іноді нападають на людей), Домовик (Дух оселі, що оберігає помешкання. Він не видимий і живе за піччю, або ж відразу біля порогу. Побачити домовика можуть зовсім маленькі діти. Іноді він показується на великі свята - Різдво, Великдень, Трійцю), Упирі (чоловік, який допомагає відьмам у їх нечистих справах. Здебільшого їх сила набагато більша, ніж у відьом та і шкоди вони роблять значно більше. Це вампіри, які поступово випивають кров тієї людини з якою живуть. Упирі - це душі нечестивих, які померли наглою смертю)
Трудові свята й обряди - органічна складова святково-обрядової культури українського народу. Взаємозв'язок свят і праці має традиції, що сягають доісторичних часів.Традиційна трудова обрядовість тісно пов'язана з календарним циклом сільськогосподарських робіт. Обряди неодмінно супроводжували початок оранки, сівби, вигін худоби на пасовище, закінчення жнив. Сімейна обрядовість. Супроводжується різноманітними обрядами та ритуалами, які в образно-символічній формі відзначали певні етапи життя людини та найважливіші стадії розвитку родини в її життєвому циклі: утворення сім'ї, народження дитини, її повноліття, сімейні ювілеї, смерть когось із членів сім'ї. Основні елементи сімейної обрядовості - родильні, весільні та поховальні й поминальні обряди. Календарні свята та обряди - календар свят визначався аграрним устроєм життя. Селяни нерідко замовляли хресний хід і молебень у полі до початку оранки, сівби, перед початком жнив.
82. Українська культура в контексті "радянської багатонаціональної культури". У 30-х роках українська культура втрачала залишки національної незалежності, суспільно-політичні процеси, що відбувались на Україні, змусили частину інтелігенції прилаштуватись до нових умов тоталітарного буття.
Німецька навала змусила народ консолідуватись у боротьбі проти агресора й визначила на певний час провідну проблематику художньої культури: величезне духовне піднесення людей, неперехідну цінність людського буття. Післявоєнні роки - період складний, насичений проявами культу особистості Сталіна. Художня культура цих років ідеологічно заангажована - це розквіт соціалістичного реалізму в мистецтві. Комуністична ідеологія після воєнних нівелює творчі особистості, примушуючи багатьох діячів культури працювати в межах визначеної тематики. На цей час припадає перевидання "Словника української мови** Б. Грінченка, збільшується кількість україномовних видань. Атмосфера кінця 50-х років сприяла формуванню молодої генерації шістдесятників, проти яких почалося цькування з боку влади. Одних було змушено до мовчання, деякі зламалися, інших ув'язнено. У період хрущовської "відлиги" спостерігався розвиток науки в Україні. Вчені світового рівня: Є. Патон, О. Богомолець, О. Антонов, В. Глушков, М. Амосов та інші. 70-х рр. почала провадитись русифікація, а у сферах суспільних і гуманітарних наук настав тотальний диктат. 80-х роках відбулося загальне розчарування в соціалістичних ідеях, дискредитація офіційної ідеології постала як наслідок офіційної культури. Підвищується інтерес населення до нетрадиційної культури, релігії, ідеалістичних немарксистських вчень, західного способу життя і мислення. Влада накладала тяжкий прес на наукову думку, примітизував її, в галузі літератури та мистецтва вів до загального зниження естетичного рівня, під фальшивими гаслами "нової історичної спільності" та "єдиної загально радянської інтернаціональної культури" посилювалися процеси цілеспрямованої денаціоналізації українського народу. Українська культура вижила всупереч всім утискам і явила світу великі набутки у багатьох сферах культурного життя, насамперед науці, літературі, образотворчому мистецтві, музиці. 83. Українська культура в рамках міжкультурних стосунків.
Питання російської мови в Україні Росія офіційно веде міжнародну політику з пропаганди, впровадження та підтримки російської мови за межами своїх кордонів. Цими питаннями займається фонд Російський світ.
Активно розвиваються культурні стосунки україни з румунією особливо література Румунська література довгий час була мало доступна українському читачеві, з неї українською мовою перекладені: роман Б. Гадшеу "Резван і Відра", "Поезії" М. Емінеску (перекладМ. Рильського, В. Сосюри, М. Терещенка, Я. Шпорти), драма Й.-Л. Караджале "Загублений лист" (переклад Є. Дроб'язка), роман Л. Ребряну "Йон", повісті й романи М. Садовяну"Митря Кокор", "По дорозі в Хирлеу", "Нікоаре Підкова", поезії В. Тульбуре. Чимало творів румунської літератури переклав В. Д'янов, А. М'ястківський. Румунською мовою вийшли твори Т. Шевченка "Cobzarul" (1957; переклад В. Тульбуре, передмова М. Садовяну), М. Коцюбинського, І. Франка, Лесі Українки, В. Стефаника, О. Кобилянської, Ю. Янонського, а також українські новелі (твори О. Гончара, Є. Гуцала, В. Дрозда, Б. Шевчука тощо). З німеччиною : Невдовзі після підписання німецько-української угоди про культурний обмін (1993 рік) у Києві було відкрито Ґете-Інститут, який став центром сприяння вивчення німецької мови та культури в Україні. Зацікавленні особи можуть підвищити рівень своєї освіченості в 11 інших центрах вивчення німецької мови та 4 читальних залах Ґете-Інституту в Україні.
84.Українська культура в часи тоталітаризму (1930 - 1950 рр.).
Період 30-х - час особливо жорстокого тоталітаризму. "Українізацію" було повністю згорнуто, а найпомітніших діячів національної культури розстріляно або ув'язнено до таборів. "Диктатура пролетаріату "вироджувалася в особисту диктатуру вождя, а велетенська держава "розвиненого соціалізму" перетворювалася на сурогат різних економічних формацій - рабовласництво у "зонах", сільський феодалізм, міський державно-монополістичний капіталізм; в одне ціле їх єднав велетенський бюрократичний апарат з потужним ідеологічним забезпеченням для маніпулювання комуністично-соціалістичними гаслами. Тих, хто не вірив більше гаслам, бачив усю їх невідповідність дійсності, оголошували "ворогом народу", такі люди нерідко закінчували життя самогубством (М.Хвильовий, М.Скрипник). У цей час тих митців, вчених, освітян, літераторів, чиї погляди чи творчість не вписувались у "прокрустове ложе" сталінізму, почали переслідувати, в Україні насаджувався ідеологічний монополізм, культивувались особисті смаки Сталіна. Діяльність митців і письменників стала настільки регламентованою, що почала втрачати ознаки творчості. Негативне значення мала їх відірваність від здобутків зарубіжних майстрів. У драматургії на провідні позиції вийшов О.Корнійчук, п`єси якого "Загибель ескадри", "В степах України" ставилися в багатьох театрах. Продовжували писати вірші П.Тичина, М.Бажан, але свободи творчості вони не мали. Обставини життя змушували їх прославляти Сталіна, компартію. У 1934 р. різноманітні літературні об`єднання були примусово закриті, а потім злиті у Спілку письменників України. За письменниками об`єдналися й інші працівники мистецтва. Так державній партії легше було керувати "культурним фронтом". Культурні процеси уніфікувались за допомогою всеосяжного методу "соціалістичного реалізму", який передбачив, перш за все, оспівування досягнень соціалізму. Під час сталінщини було репресовано близько 500 найбільш талановитих письменників і поетів, які до того плідно працювали в Україні. Національно-культурне відродження 20-х рр. було жорстоко придушене сталінізмом і увійшло в історію як "розстріляне відродження".
85.Українське козацтво як культурний феномен. Козацтво як стан виникло наприкінці 15 століття. Перша згадка про козаків датується 1489 р. слово козак означає вільна озброєнна людина
Козацькі літописи: літопис самовидця-козацький літопис написаний староукр мовою ,присвячений періоду хмельниччини і руїни, літопис грабянки-церковнословянська мова, події хмельниччини та руїни, літопис самійла величка - староукр моваивійна з поляками на чолі з хмльницьким. Козацьке бароко- стиль шо був поширений на укр. Землях війська запорізького у 17-18 столітті . виник внаслідок поєднання місцевих традицій та європейського бароко. Приклади: церква святого пророка .іллі в суботові, успенький собор києвопечер лаври, соф собор. В духовній культурі козацької держави високого розвитку набуло хорове мистецтво. Релігійність і духовність були дуже важливими критеріями відбору в козацьке середовище. Голоіні завдання оборона церкви та віри.
86. Уявлення про "національний характер" як елемент культурної ідентичності. Національний характер - сукупність психологічно-ментальних та повендінкових ознак, особливостей, притаманних певній етнонаціональній спільностей. Уперше вивчення психологічнох особливостей окремих етнічних груп здійснювалося Школою психології народів, що виникла в Німеччи- ні в середині ХІХ ст. Для означення специфічних психологічних властивостей того чи іншого етносу Лазарус і Штейнгаль, насліду- ючи Гегеля й німецьких романтиків, уживали поняття "дух народу". Дослідженню цього питання присвячено й фундаментальну працю Вундта "Психологія народів", де розглядають специфічні особливості глибинних шарів психоллогічного життя представників різ- них людських спільнот. У ХХ ст. дослідження Н.х. (національноо характеру) здійснюється переважно в рамках неофрейдизму та націології. Юнг, зокрема, виводить наявність психологічних відмінностей народів зі своєї концепції архетипів, пов'язуючи їх існування з функціонуванням у підсвідомому певних психологічних структур, що зумовлюють особливі поведінкові прояви і є спі-льними для представників якогось великого угрупування. Питання Н.х. найбільшою мірою привертало увагу народів, що зазнавали національного гноблення і для яких актуальним було виявлення всіх чинників, що впливали на перебіг національно-визвольної боротьби. Намагаючись виявити умови, за яких уможливлюється досягнення національної незалежності і причини попердніх поразок, українські мислителі - політики-державники, філософи, психо- логи, представники інших наукових галузей - звертались до особливостей української національної ментальності й психології. Од середини ХІХ ст. в Україні бурхливими темпами розвивається етнопсихологія, основоположні ідеї якої сформульовані в роботах історіографічного та культурознавчого характеру (Костомаров, Липинський, Щербаківський, Липа, Чижевський, Мірчук, Крупницький, Ярема, Феденко). Філософські аспекти функціонування мови як чинника етнопсихологічних феноменів досліджувалися у роботах Потебні. Безпоседньо проблемам національного характеру в межах етнопсихології як міждисциплінарного напряму наукових досліджень на українському грунті присвячено роботи Кульчицького, Цимбалистого, Яніва, Шлемкевича та інших.
87.Феномен української греко-католицької церкви. Серед ряду релігійних конфесій України чільне місце займає Православна Церква. Дослідники-релігієзнавці зазначають, сьогодні українське православ'я переживає не кращі часи: хоча воно і зберігає за собою провідні позиції серед інших конфесій, однак його вплив на населення поступово зменшується. Такий стан обумовлюється як надмірним консерватизмом, здавна характерним для Православної Церкви, так і наявністю прогресуючих негативних явищ, властивих московському православ'ю (симонія, формалізм, безвір'я та мала освіченість священиків, порушення церковних канонів та християнських норм тощо. Більшість релігієзнавців ставить за приклад модернізаційного процесу інкультурації "в дії" - діяльність саме Греко-Католицької Церкви в Україні. Найважливішу роль у розв'язанні головних завдань християнства католицизм відводить "проповідуванню соціального вчення Церкви". Соціально активна католицька політика інкультурації, що успішно розвивається та послідовно модернізується на українських теренах, є досить привабливою для віруючих. Це засвідчує стійке зростання чисельності громад РКЦ та УГКЦ в країні протягом останнього десятиріччя. У контексті глобальної проблеми самоідентифікації, в умовах відсутності національної держави, проблема збереження питомо українських форм релігійності набуває такого ж принципового характеру, як і питання політичне. УГКЦ до появи власне українських православних церков була єдиною суспільно-релігійною інституцією, яка найбільш послідовно і адекватно виражала українські національні інтереси, виступаючи рушійною силою у процесі оборони етнічної субстанції, осередком збереження власної ідентичності, що ототожнювалася з українством. Дослідники відмічають генетичний зв'язок самоідентифікації українців між східними і західними сусідами з еволюцією релігійного самовизначення українського народу. УГКЦ як інституція духовно-релігійна, а водночас і етнонаціональна, використовуючи особливі, притаманні лише церкві, засоби впливу на особистість та спільноту (проповідь християнської моралі, засудження зла і насильства та ін.) виконує суспільнотворчу функцію - прагне виховати національно та суспільно свідому особистість. УГКЦ стала першою і зазвичай єдиною з-поміж всіх українських церков, що засуджувала дії як колишньої так і сучасної політичної влади в Україні, які суперечать моральним принципам християнства. Саме це забезпечує УГКЦ статус найавторитетнішої суспільної інституції серед українців. Висновок, еволюція духовної орієнтації греко-католиків є прогресивним авангардним проявом аналогічних процесів в Україні. Підтримка УГКЦ - це вибір українців, орієнтованих на єдність християнства, на пріоритет духовного над матеріальним, на здійснення національної ідеї. 88.Формування українського культурного простору в умовах Австро-Угорської та Російської імперій. Незважаючи на колонізаторську політику Росії та Австро-Угорщини, українська культура розвивалася. Початок 19ст: Освіта: заснування харківського університету,у львові засновано рельну(торгівельну) академію, у києві університет святого володимира, в Укр. діє 3 ліцеї:ніжинський ,кременецький,одеський Література: котляревський енеїда, наталка полтавка,москаль чарівник, творчість байкара гулака-артемовського, квітка-основяненко пан халявський, гоголь мертві душі,шевченко-в петербурзі видано кобзар Театральне мист: харківський театр-режисер гулак-артемовський, полтавський театр. Діють створені поміщиками театри з кріпаків, оркестри,хори.
Фольклор: найрозповсюдженіший вид ансамблів-троїсті музики-бубон,скрипка,цимбали, найрозповсюдженіші танці метелиця гопак полька козачок Архітектура: на зміну бароко приходить класицизм. Найвідоміші архітектори мезенський,метцель. Метцель-автор парку в умані *софіївка*
Живопис та скульптура: відомий скульптор іван мартос (скульптура засновника одеси графа рішелльє) художники: василь тропінін,боровиковський ,сощенко, шевченко Друга половина 19 ст: Освіта: відкрито такі вищі навч.заклади: університет в одесі,чернівецький універ,львівський політех,харківський технологічний,київський політех, Література:куліш чорна рада, марко вовчок інститутка, нечуй-левицький микола джеря,кайдащева сімя, творчість українки,франко каменярі Драматургія: михайло старицький за двома зайцями, кропивницький дай серцю волю заведе в еволю, карпенко-карий сто тисяч,мартин боруля Музика: семен гулак артемовчький запорожець за дунаєм, сокальський *мазепа*, майська ніч, вербицький ще не вмерла Україна Архітектура залишається стиль класицизм Живопис та скульптура : скульптор микешин пам'ятник хмельницькому 1888, скульптори мартос та позен, живописці: пимоненко, васильківський,ярошенко,устимович. Отже, протягом XIX ст. українська культура, незважаючи на несприятливі обставини, досягла значних успіхів. Талановиті вчені, літератори й митці створили багато класичних творів, що стали вагомим внеском у скарбницю світової духовності.
89.Характеристика та основні риси українського бароко. Під безпосереднім керівництвом Київської академії виробляється своєрідна система української освіти, яка вплинула на формування та розвиток низових жанрів бароко.Бароко як відображення патетики національно-визвольної боротьби, з'єднання творчих сил духовенства, братств і козацтва. Характерні риси бароко: його дивовижність, динаміка, емоційність, експресивність, пишність, драматизм, містицизм. Формування бароко в літературі, філософії, архітектурі, живопису.Характерні риси літературного бароко: багатослів'я, пишномовність, патетика, епітети, метафоричність, антитези. Характерні риси: планово-ландшафтно-просторова підпорядкованість ідеї тріумфу, динамізм, експресія, пишність. Барокова споруда як частина просторово-архітектурно-ландшафтного ансамблю. Пишність ліплення, його широкі декоративні можливості. Зразки бароко: Михайлівський Золотоверхий собор, Успенський у Києво-Печерській лаврі, там само церква Різдва Богородиці, дзвіниця Й. Г. Шеделя, дзвіниця Степана Ковніра, будинок музею книгодрукування в лаврі, церква Спаса на Берестові, будинок полкової канцелярії в Чернігові, Воздвиженський собор у Полтаві. Школи архітектурного українського бароко. Розвиток барокового живопису. Характеристика барокового іконопису та світського живопису. Епітафіальний, ктиторський, парсунний, монарший портрет. Характерні риси живопису бароко: рослинний орнамент, використання елементів фольклору; поєднання світських та іконописних елементів в одязі; реалізм трактування обличчя; уквітчаність, незвичайність, дивовижність, їх протиставлення реалістичності, героїчна патетика. Характеристика української музичної культури XVII-XVIII ст. Творчість М. Березовського, А. Веделя, Д. Бортнянського.
90.ХарківськиЙ та Київський університети як центри національно-культурного відродження.. Важливими центрами наукової та культурно-освітньої роботи в Україні були Харківський і Київський університети, які до середини XIX ст. підготували понад 4, 5 тис. фахівців з різних галузей знань. У Харківському університеті склалася славнозвісна математична школа на чолі з відомими вченими, професорами Т. Осиповським і М. Остроградським. Перший з них був автором тритомного "Курсу математики" - одного з найкращих на той час посібників для студентів у цій галузі, а М. Остроградський зробив вагомий внесок у розробку проблем математичного аналізу. Перший ректор цього університету І. Рижський плідно працював у галузі української культури і філософської думки. Професор політекономії, статистики і слов'янознавства І. Срезнєвський, один із засновників харківського гуртка поетів-романтиків, давав у своїх працях гідну відсіч реакційним твердженням з історії Київської Русі натхненника "москвофілів" М. Погодіна, який, зокрема, намагався довести, що українського народу не існує. Значний внесок у розвиток української історичної думки й народознавства зробили вчені Київського університету. Перший його ректор М. Максимович написав понад 100 праць з археології, етнографії, ботаніки, історії та філософії. 1834 р. він створив Тимчасову комісію для розгляду давніх актів. На основі зібраних нею документів було засновано 1852 р. Київський центральний архів постанов, що став джерельною базою для вивчення української історії
91.Хрещення Русі та візантійський вплив на формування української культури. Хрещення Русі - процес прийняття і поширення християнства у Великому Князівстві Руському, Київській Русі. Ключова подія - масове хрещення у 988 році мешканців Києва, а згодом інших міст держави князем Володимиром I Святославовичем, у результаті чого християнство стало провідною релігією на Русі. Утвердження християнства на Русі - тривалий складний процес, що розтягнувся у часі на багато століть нашої ери. З прийняттям християнства на Русі поширилася писемність. Володимир закладав школи, будував церкви спершу в Києві, а згодом по інших містах. Учителями були свящ. з Корсуня, які знали слов. мову. Київська русь підтримувала тісні зв'язки з найбагатішою наймогутнішою та найбільш культурно впливовою державою-візнтією. Хрещення русі відбулось у часи послаблення візантійської імперії . в цій імперії вибухає повстання,для придушення якого імператор візантії звертається за допомогою до володимира великого,за це імператор мав віддати за володимира своб сестру анну та сприяти хрещенню русі.
92.Художні стилі в українській культурі. Стилі в культурі - це спосіб життя, система світобачення,дотримання певних неписемних норм, правил поведінки. Українське бароко - стриманий орнамент,спрощені форми. Укр бароко виникає на рубежі XVI-XVII століть і розвиваєтьсяпротягомдвох віків. повна перемогабароко - утворення київської школи. поширюється в усіх жанрах тодішньоїлітератури. В поезії українського бароко виникає силабічний вірш, поряд з якиміснує також вірш народний..Найвідомішим жанром буладуховна пісня.Розвивається й українськабарокова проза: повісті й оповідання як релігійного характеру (Д. Туптало, П.Могила), так і світського ("Римська історія"). Поширюється в Українідемонологічна повість і авантюрне оповідання. Набув розквіту й українськийбароковий театр. Народжується принесена із Заходу шкільна драма, у творах якоївикористані мотиви та образи як християнства, так і античності. Поширюютьсявеликодні й різдвяні драми, п'єси типу європейських міраклю та мораліте. Значеннябароко в українській літературі XVII-XVIII століть важко переоцінити. Будучипершим загальноєвропейським літературним напрямом в Україні, бароко взяло насебе такі важливі ренесансні функції, як секуляризація й гуманізація духовноїкультури, зокрема літератури. Адже в Україні доби Відродження не існувало. Цебурхливий розвиток живопису, архітектури, літератури, іконопису, портретногоживопису, гравюри, ремесла. Готика -зростають міста, розвивається торгівля і стає багато іноземців. Це католицькікостьоли - Льв. Кафедральний собор за короля Ягайла. Класицизм -Досягнення ідеальних форм, відмова від випадкового, мінливого і тимчасового. Романтизм -(1 пол 19 ст.) - відмова від нормативного мислення, наголос на індивідуальністьжиття, цікавість до неповторного і сприйняття природи я нескінченного процесу!(звернення до історичного етнос) 93.Шедеври музичної культури українського народу.
На сучасній українській сцені представленні майже всімузичні напрями. Активно розвивається клубна культура. Популярність багатьохукраїнських поп-виконавців - Софії Ротару, Ірини Білик, Олександра Пономарьова,ВІА Гра, Ані Лорак, Вєрки Сердючки - давно перетнула кордони України іутвердилася в країнах СНД. Популярна музика представлена на фестивалях "Червонарута", "Таврійські ігри", "Чайка" та інших. Тихо над річкою (О. Слободяник, О.Таранець) Соловейко(Б. Руденко) Рідна мати моя (Дмитро Гнатюк) Нещасная доля без милого жити (НінаМатвієнко Павло Чубинський і Вербицький - гімн. Послідовникамитворчих принципів Лисенка стали Н. Н. Аркас, Б. В. Подгорецький, М. М. Колачевський,В. І. Сокальський, П. І. Сениця, І. І. Рачинський, К. Г. Стеценко, Я. С.Степовий, М. Д. Леонтович, Д. В. Сичинський
Документ
Категория
Разное
Просмотров
1 089
Размер файла
382 Кб
Теги
sessia, iuk
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа