close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Методична розробка образотворче мистецтво.Вчитель Деревянко А.Ю.

код для вставкиСкачать
Дніпропетровський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти
Відділ освіти і науки Нікопольської міської ради
Комунальний заклад «Нікопольська середня загальноосвітня школа
І-ІІІ ступенів №9»
Методична розробка
«Використання національних традицій на
уроках образотворчого мистецтва та
трудового навчання»
Автор - Деревянко Анжеліка Юріївна
2014
Вітчизняна педагогіка багато років накопичувала цінний досвід національного
виховання. За роки незалежності України
цей досвід відроджується і
розвивається.
Однією із найважливіших умов успішної реалізації мети і завдань
національного виховання є засвоєння у навчальних закладах українознавства.
Опанування учнями системи знань, що містить українознавство, сприяє
пробудженню і формуванню в них глибоких патріотичних почуттів і
переконань, стійкої громадянської позиції.
Так склалося в історії людства, що
кожен народ від покоління до покоління,із
віку у вік передає свою шану й любов до
рідного краю, повагу до праці й
збереження традицій, свій життєвий
досвід, пізнання секретів майстерності й
розуміння краси. Саме так створюється
історія матеріальної та духовної культури
нації,
народу,
формується
його
самосвідомість.
Формування особистості, за народною
виховною системою, здійснюється у праці
та для праці. Першоосновою
буття
людини, нації є праця. У трудовій
діяльності найефективніше відбувається
фізичний,
розумовий,
моральний,
естетичний розвиток дитини.
Мудрість народної педагогіки полягає
також у повній і глибокій довірі до дитини,
вірі в її сили та можливості. Кожен учень
може і повинен бути у чомусь першим:
один – у навчанні, другий – у трудовій діяльності, третій – в опануванні
певного виду народного мистецтва, четвертий – у спорті тощо. Такий підхід
наповнює кожну дитину вірою у свої сили, надихає на подолання труднощів в
інших галузях діяльності, забезпечує радість життя, формує гідність.
На мій погляд, надзвичайно важливе завдання вчителя, якомога раніше
виявляти задатки кожної дитини, забезпечити практичні види діяльності, в яких
оптимально розвиваються ці задатки і перетворюються на здібності та
обдарування дітей.
Згідно з народною виховною мудрістю,
все оточення дитини має позитивно
впливати на формування національного
типу особистості.
Наш час вимагає відродження і розвитку
української національної системи освіти і
виховання.
Молоді потрібно опанувати не тільки
систему знань, а насамперед цілісну
національну культуру. Молоде покоління
має засвоювати у процесі навчання і
виховання такі цінності, як багатющий
потенціал фольклору, класичну культуру
рідного народу, а також різні джерела
народних мистецтв.
Залучення дітей до джерел народного
мистецтва сприяє всебічному розвитку
національного типу особистості.
У процесі національного виховання особистості у молодих поколінь
формуються ідеали, що втілюють кращі духовні досягнення рідного народу.
Отже, сьогодні актуальною проблемою стає формування національного типу
особистості, що передбачає залучення дітей до культури та народного
мистецтва нашої країни.
Україна завжди була відома своїм декоративно – ужитковим мистецтвом.
Яке творилося упродовж століть руками й розумом багатьох поколінь
майстрів та тісно пов`язане з побутом, трудовою художньою діяльністю
людини.
Це все і є наша спадщина, яка прийшла до нас з минулих років через
мову, легенди й казки, через пісні, обряди та звичаї, які зберіг народ,
через археологічні та історичні відомості, через дитячі іграшки та окремі
предмети побуту.
Я вважаю, що треба вивчати, зберігати й відроджувати народне
мистецтво для нинішнього і прийдешніх поколінь . Бо вивчення творчої
спадщини народу не лише розвиває в учнів трудові уміння та навички, а
й збагачує їхні знання, піднімає культурний рівень, сприяє підготовці
учнів до життя в умовах ринкових відносин.
Протягом багатьох віків людина, широко використовуючи для своїх
потреб природні матеріали, поступово вивчала різноманітні їх властивості,
набувала практичних навичок, відточувала майстерність. Так поступово
виникали та утворювались народні художні промисли. Це видно на
прикладі старовинних українських побутових та декоративних предметів,
які засвідчують глибоке знання природи деревини, заліза, соломи, глини
і т. ін..
Проте вже давно народні художні промисли переросли в галузь
національної
культури, яка акумулювала
в собі
вікові
традиції,
досягнення умільців, відбиває у конкретних виробах історичні події, що
становлять гордість нації.
Завдяки
цьому практичне знайомство з народними
художніми
промислами дає змогу глибше пізнати історію свого народу. У той же
час виробляються вміння та навички, спираючись на які, можна,
враховуючи наявний досвід, залучаючи фантазію, виготовити певний виріб
як прикрасу повсякденного життя, що милує око та сприяє духовному
збагаченню.
Саме ознайомлення з видами народного мистецтва, ремеслами може бути
одним із дієвих засобів творчої активності, естетичного впливу і морального
становлення особистості дитини. Як складова частина української національної
культури народне ужиткове мистецтво є однією з перших сходинок до пізнання
сучасною дитиною трудових традицій свого народу, його морально – етичних
уявлень про працю, є поштовхом до формування творчої активності дітей та
позитивного емоційно – ціннісного ставлення до трудової діяльності.
Отже, становлення творчо активної особистості – важливе завдання
сьогодення. Така особистість повинна прогресивно змінювати суспільне життя,
вміти здійснювати вибір, визначати та розв’язувати
проблеми, бути
винахідливою, мати творчу уяву.
Сучасна школа не ставить перед собою завдання виховати всіх учнів
художниками та майстрами. Але навчити дітей бачити навколо себе
прекрасне, виховувати працьовитість, почуття патріотизму, любові до рідної
природи, формувати якості нової людини – ось найважливіші завдання вчителів
образотворчого мистецтва та трудового навчання.
Програмами з трудового навчання та образотворчого мистецтва
пропонуються теми, які знайомлять дітей із українським національно –
декоративним мистецтвом, народними промислами, з картинами українських
художників.
Перед вчителями ставляться завдання виховувати інтерес до творчості
українських художників, майстрів, гордості за національне мистецтво.
Значне місце програмою з трудового навчання для загальноосвітніх
навчальних закладів приділяється народній вишивці. Це один з видів
декоративно – ужиткового мистецтва, який широко застосовується
у
нашому побуті.
З вечора тривожного аж до ранку
Вишивала дівчина вишиванку.
Вишивала дівчина , вишивала –
Чорну та червоную нитку клала.
Що та чорна ниточка – то страждання,
А червона ниточка – то кохання.
Да та чорна ниточка часто рвалась ,
А червона ниточка легко клалась .
Ой піду в неділеньку на гулянку ,
Подарую милому вишиванку .
Сердься , мій соколику , чи не сердься ,
Будеш ти носить її коло серця .
У невичерпній скарбниці духовної культури нашого народу значне місце
належить вишивці, з якою пов’язана вся багатовікова історія українського
народу, його творчі пошуки, радість, горе, перемоги і поразки, сподівання на
майбутнє.
Багатьма
поколіннями
невідомих майстрів
створювався вид
художнього оздоблення виробів, як вишивання. Оздоблювали вишивкою
жіночі й чоловічі сорочки, верхній одяг, головні убори, взуття, житло та
побутові речі. Із покоління в покоління передавали майстрині своє
вміння і повагу до праці, розуміння прекрасного й секрети рукоділля.
Починаючи у 5 класі вивчення розділу „ Технологія виготовлення
вишитих виробів ” , я значне місце приділяю історії розвитку української
вишивки.
Знайомлю учнів із тим, як виникло вишивання у глибоку давнину, за
часів первісної культури людства, і що було воно пов`язане з появою
першого стібка при виготовленні одягу із шкур тварин. Знайомлю з
матеріалами для вишивання , які використовували люди в ті часи. А
також із тим, як високо цінувалося мистецтво художнього вишивання за
часів Київської Русі.
Що в Києві виникла одна з перших вишивальних шкіл.
Заснувала її княгиня Анна – сестра Володимира Мономаха, тут дівчата
вчилися вишивати золотом і сріблом. Розповідаю про те, що раніше
вишивали тільки сировими, тобто невибіленими, та вибіленими нитками,
які залишалися після ткання полотна. І як з часом навчилися їх
фарбувати рослинними барвниками: корінням і корою, квітами й листям
дерев, чагарників і трав.
Звертаю увагу на те, що упродовж сторіч побутувало оздоблення одягу
та предметів
побуту в різних верствах населення. Вишивали в
монастирських та панських майстернях, в палацах і селянських хатах.
Голкою з ниткою ніби малювали на тканині пишні та скромні узори,
вкладаючи в роботу свої думки й мрії. А під час роботи складали й
співали пісень.
Узори та вишивальні шви в селянському і міському одязі різнилися
технікою виконання та кольорами. Ми з вдячністю згадуємо тих
невідомих майстринь, які залишили нам свої вироби.
Також звертаю увагу на те, що збереженню чудових зразків народного
мистецтва ми завдячуємо багатьом етнографам – аматорам, які збирали їх
по селах та містах і популяризували, влаштовуючи виставки не тільки
на батьківщині, а й далеко за її межами. Ці колекції поповнили фонди
етнографічних музеїв нашої країни.
Пояснюючи цей матеріал, я показую дітям комп’ютерну презентацію
вишитих виробів наших пращурів з етнографічних музеїв, а також
рушники, серветки, сорочки, які вишивали майстрині минулого.
Коли у 5 класі починаємо вивчати гами кольорів та символічне
значення кольору, я розповідаю дітям
чому
таке велике значення має колір у вишиванні.
Характерна кольорова гама для всієї України –
червоні
та чорні відтінки. Це пов`язано з
історією. Існує багато легенд. Легенди, розказані
дітям на уроці, підвищують їхній інтерес до
вишивання.
На довгі роки у вишиванках переважало чорне
тло. Легенди, перекази кажуть, що чорна гама
символізувала жіночу тугу. І тільки поступово
почав з`являтись червоний колір – колір любові і
відданості.
Також знайомлю дітей з основними законами
кольорознавства – науки про кольори. Розповідаю про те, що у народній
творчості широко відомі однобарвні або монохромні ( від грецького монос
– один ) узори, які вишивалися сировими та вибіленими нитками.
Пізніше з`явилися багатобарвні, або поліхромні ( від грецького полі –
багато ) вишивки. В них добре поєднуються такі кольори:
червоний з чорним, синім, білим, сірим, бежевим, оранжевим;
синій з сірим, блакитним, бежевим, коричневим, жовтим, червоним;
жовтий з чорним, коричневим, червоним, оранжевим, блакитним,
сірим, синім, фіолетовим;
зелений
з
темно – жовтим, салатним, коричневим, бежевим,
лимонним, сірим, чорним;
фіолетовий з бузковим, жовтим, бежевим, коричневим, чорним,
золотистим;
оранжевий з чорним, коричневим, зеленим, червоним, синім, білим,
сірим, бежевим, блакитним.
Пояснюю дітям, що колір зорово може видозмінювати форму й розмір
виробу. Світлі й теплі кольори здаються ближчими, ніж темні й холодні.
Тому теплі кольори ніби збільшують виріб, а холодні зменшують.
Дуже важливо, щоб з перших уроків вишивання дівчата навчилися
добирати та поєднувати кольори залежно від призначення речі, розміру
й розташування узору. На цьому уроці дівчата
отримують домашнє завдання: за допомогою
комп’ютера розробити геометричний узор та
правильно поєднати кольори.
Узори часто дуже подібно відтворюють
дійсність, проте звичайно при створенні узорів
мотиви й образи реального світу піддають
декоративному узагальненню, перетворюючи їх
в елементи узору. Якщо елементи узору
розташовані
симетрично
і
ритмічно
повторюються, то такий
узор
називають
орнаментом.
Найбільше поширення орнамент дістав у
народній творчості, де його творці завжди
зверталися до навколишньої природи, але не
копіювали її, а переробляли, спрощували,
стилізували. Ще в глибоку давнину люди навчилися складати прості
візерунки з умовних знаків – символів. Кожен знак мав своє значення і
допомагав спілкуванню людей між собою. Окремі ознаки – символи не
тільки прикрашали житло, одяг та предмети побуту , а й повинні були
охороняти, захищати, оберігати від злих духів, приносити щастя. Тому
називали їх оберегами.
Ввечері матуся нас чатує,
Писанки на виставку малює.
Віск черпає пищиком із блюдця,
Я у неї малювати вчуся.
Очі мами світяться у ласці:
Квітоньки на писанці зірчасті,
А на другій – півники та бджоли,
Ми таких не бачили ніколи.
А на третій писанці – зірниці,
Ще й під ними золоті жар – птиці,
На четвертій – олені та серни,
А на п`ятій – рушничок прегарний.
Дивиться і тішиться матуся:
Я у неї малювати вчуся.
Писанкарство – надзвичайно
цікавий і водночас, мабуть, один з
найменш вивчених видів народних художніх ремесел. Писанки – символ
України. Тому дуже важливо, що у нових програмах знайшлося місце і
для цього маленького мініатюрного живопису.
Важко знайти ще такий
вид мистецтва, в якому так яскраво
відобразилися б усі сторони життя народу – історія, ужитковість, звичаї,
вірування, естетичні уявлення, поетичне бачення.
Історія розвитку цього ремесла вражає. І тому на уроках образотворчого
мистецтва у 6 класі, коли я починаю знайомити учнів із писанкарством, у
першу чергу
зупиняюсь на двох етапах виникнення
писанки: з
дохристиянським ( перший розквіт писанки ) та християнським ( піднесена
надприродна інтерпретація символіки ).
Пошанування
яйця
було
зумовлене
уявленнями
про
весняне
відродження
життєдайних сил природи. У давній історії
народів набули широкого значення легенди
про
яйце як джерело життя і всесвіту. За давніми
легендами, весь світ виник із велетенського
космічного яйця, яке плавало у морській
безодні. За уявленнями наших предків, зі
шкарлупи утворилося небо, з плівки – хмари, із
білка – вода, а з жовтка – земля.
На території України існували праобрази
писанки. Праписанками вчені вважають кам`яні галунки ( ще із кам`яного
віку ) з примітивними узорами: зигзагами, хвильками, колами, стрічками,
спіралями, квадратами, ромбами тощо. Первісні узори не зникли , усі вони
дійшли до наших днів, значно збагатившись за багато сотень років. На
зміну кам`яним галункам прийшла кераміка.
Найбільшого поширення у давні часи писанкарство набуло у нас в
період X – XIII ст.. У цей час для ринків Київської Русі майстри
майоліки виготовляли багато керамічних писанок.
Пізніше почали виготовляти писанки на яйцях, але не на курячих, а
на лелечих, бо вірили, що лелека приносить у дім радість, то й писанка
на такому яйці буде оберігати оселю від злих духів.
Християнство, яке офіційно було прийняте Київською державою лише у
X ст. , увібрало в себе багато місцевих звичаїв та народних традицій.
Поряд з „поганським” святом Івана Купала, новорічними щедрівками і
колядками залишилося також стародавня народна традиція – навесні
розмальовувати писанки.
Пояснюючи матеріал, пов`язаний з символікою, мотивами, кольором у
писанкарстві, обов`язково порівнюю з іншими видами народної творчості.
Наприклад: як на вишивках, килимах, гончарних та дерев`яних виробах ,
так і на писанках тематика орнаментів пов`язана із щоденним життям
людей, звичаями та обрядами, а також із соціальними та духовними
традиціями. Така ж класифікація на групи за мотивами орнаментики:
- геометрично – абстрактні,
- фітоморфні,
- зооморфні,
- антропоморфні та ін..
Найпоширеніший символ „Дерево життя ”
малюється на писанках, так само, як
вишивається
на
рушниках,
килимах,
малюється на стінах, посуді.
За допомогою порівняння визначено місце
писанки в системі інших видів мистецтва і
зроблено висновок, що вона є виявом
мініатюрного живопису.
Дуже цікавим у писанкарстві є обладнання
та
інструмент.
Але
насамперед
треба
приготувати чисте, свіже, без плям, тріщин
куряче яйце. Звертаю увагу дівчат на те, що
краще брати тільки біле яйце, щоб малюнок
був чітким і виразним.
Основним художнім матеріалом для виконання писанок є віск. У
далеку давнину вживали лише природні фарби. Для міцності додавали
хлібний чи буряковий квас або оцет. Сьогодні у фарбуванні писанок
переважають хімічні фарби, вони значно збагатили писанкову гаму
кольорів.
Червоний колір символізує силу, чоловічу стать, здоров`я, любов, владу.
Зелений колір – колір весни, воскресіння природи, колір молодості,
здоров`я, свободи.
Білий
колір – символ
чистоти,
непорочності, невинності, світла.
Синій колір – символізує небо, повітря,
воду, нескінченність, вірність, здоров`я.
Жовтий колір означає достигле зерно,
достаток, урожай, а також місяць і зорі,
сонце
і
світло,
радість,
ревність,
заздрість.
Чорний колір у народній
уяві
пов`язується
з
богом, потойбічного
світу, а також є символом землі, її
плодючості. Це колір жалоби, смутку,
розлуки, смерті, лиха.
Але
обов`язково
наголошую,
що
народна писанкова творчість не знає
двоякого значення
кольору і в ній
немає його протилежного значення.
Кожний колір на писанці
підтримує
світлий настрій, оптимізм, є виразником
радості
і щастя. Без сумніву,
цей
характер писанки пов`язаний також із
Великоднем, який є християнізованим
язичеським святом наближення весни.
За тисячолітню практику виготовлення
писанок виник і різний їх розпис. Поділяю учнів на групи. Кожна група
збирає матеріал по різним видам розпису яєць та складає комп’ютерні
презентації.
Крапанка – коли накрапують гарячий віск на пофарбоване яйце.
Писанка – розписана за допомогою воску різними символічними
орнаментами.
Крашанка – фарбування яйця в один колір.
Дряпанка – нанесення гострим предметом символічного малюнку на
пофарбоване в один колір яйце.
Мальованки – розпис яйця олійними фарбами.
З крашанками учні знайомі ще з дитинства. А з такими видами, як
дряпанки, мальованки та ін., знайомимось на уроках. Прості орнаменти
виконуємо на яйцях одразу. Для складних малюємо спочатку ескіз, а вже
потім переносимо орнамент на яйце.
Цікаво учням дізнатися – які звичаї та обряди були пов`язані з
писанками. Так, для забезпечення урожаю їх на весняного Юрія котили
по зеленій пшениці й закопували у землю. Великоднього ранку молоді
вмивалися водою, в яку перед тим клали крашанки та срібні монети, що
мали надавати сили й краси. Свячені писанки були оберегом житла від
грому й вогню, а людей і тварин – від „лихого ока”. Писанки служили
об`єктом забави для дітей та молоді. З ними влаштовували ігри. Писанки,
нанизані на шнурок (здебільшого по три), підвішували поблизу ікон,
прикрашаючи таким чином житло.
Сьогодні писанкарство збереглося і розвивається завдяки майстрам
старшого покоління. Оригінальний орнамент писанок не тільки чарує
своєю вишуканістю, мініатюрністю, гармонією колориту, він
несе
прадавні символи світорозуміння і природи, єднає з традицією минулого.
Українська писанка у світі є символом нашого народу.
Щоб
уроки
праці
та образотворчого
мистецтва були
не тільки корисними, а й
виховували
підростаюче
покоління, я
вважаю, що усна народна творчість повинна
посідати не останнє місце.
Використання
зразків фольклору
створює
позитивний настрій, викликає пожвавлення в
класі.
В український усній народній творчості
прислів`я та приказки посідають особливе
місце хоча б тому, що їх з повним правом
можна
віднести до пам`яток літератури,
історії, логіки, мови.
Ця
невичерпна
скарбниця
мудрості
творилася
народом
упродовж
віків,
передавалася із вуст у вуста і є чи не єдиним фольклорним жанром,
функціонування якого з плином часу не звужується.
Високо цінував фольклор, наголошуючи на його широких виховних
можливостях, В. О. Сухомлинський.
Бо й справді, чим більше мова учителя
насичена
прислів`ями,
приказками,
порівняннями,
тим вона
образніша,
яскравіша,
тим сильніше емоційне
враження
справлятиме на учня. У
більшості зразків цього жанру закладено
не лише авторитет поколінь, а й мудру
педагогіку наших
пращурів, котра
рекомендує чи
відкидає, схвалює чи
засуджує, застерігає чи повчає.
Зокрема,
багата
народна
мудрість
прислів`ями та приказками про працю,
яка
розглядається
як основа життя,
внутрішня потреба людини:
„ Людина народжується для праці, як птиця для лету ”.
Для виховання працелюбності використовую такі прислів`я та приказки:
„ Треба працювати, аби шматок хліба мати. ”
„ Хто рано підводиться, за тим і діло водиться. ”
„ Без праці нема життя і собаці. ”
„ Без труда не виловити і рибки із ставка. ”
„ Все робиться трудовими ручками і пучками. ”
„ Хто не працює, той голод чує. ”
„ Хто працює – не бідує. ”
„ Хто працює, той працю шанує. ”
„ Кінчив діло – гуляй сміло. ”
На початку уроку записую їх на дошці. А потім виділяю декілька
хвилин на обговорення прислів`їв.
Використовую прислів`я також у вигляді гри. Починаю прислів`я, а
учениці повинні їх закінчити. Наприклад:
„ Хочеш честь і славу мати – треба чесно працювати. ”
„ Чесна робота – найголовніша турбота. ”
„ Аби руки й охота – знайдеться робота. ”
Або поділяю клас на команди. Кожна команда повинна пригадати як
можливо більше прислів`їв про працю.
Можна дібрати прислів`я та приказки до
будь – якого розділу
трудового навчання. Наприклад
при вивченні тем з конструювання,
моделювання та розкроювання швейних виробів
використовую такі
прислів`я:
„ Сім раз одмір, а раз одріж .”
„ Який крій, такий стрій .”
„ Не увірвеш, доки не зміриш .”
Ці прислів`я вчать, що перед тим, як щось робити, наприклад, кроїти,
треба все прорахувати, виміряти, а потім робити. Треба вчитись бути
уважним і розсудливим.
Під час вивчення кулінарії, етикету можна використовувати
такі
прислів`я:
„ Який привіт, такий одвіт .”
„ В чужому домі не будь примітливий, а будь привітливий .”
„ Любиш у гостях бувати, люби ж і гостей приймати .”
„ Чим хата багата, тим і гостям рада .”
„ Яке частування, таке й дякування .”
Вони нагадують дітям, що треба бути гостинним,
завжди вміти зустріти і пригостити.
Багато спільного з прислів`ями мають загадки. Їх об`єднує насамперед
метафоричність, що грунтується на спостереженнях за природою та
побутом, а також стислість і чіткість викладу.
Умінню відгадувати загадки в давні часи надавалося дуже великого
значення – воно було мірилом мудрості та розуму. Відгадування загадок
було, наприклад, важливою частиною весільного
ритуалу. Це був
своєрідний іспит на розумову зрілість молодого чи молодої.
В основі загадки лежить метафоричне запитання, і для правильної
відповіді потрібно зіставити природні явища на основі їх спорідненості
чи подібності. Часто ця подібність має лише одну ознаку, тому учням
під час розгадування не досить самих лише знань, а потрібні й
спостережливість, уміння бачити спільне в конкретному й абстрактному, в
цьому разі розвивається індукційне мислення – вища форма пізнавальної
діяльності.
Великі можливості використання загадок на уроках праці. Наприклад,
під час вивчення тем, пов`язаних з технологією виготовлення вишитих
виробів, я використовую такі загадки:
Вухо має, а не чує.
Без очей і без ніг, а ходить
І за собою водить.
( Голка )
Штучка – одноручка,
Носик стальний,
Хвостик льняний.
( Голка і нитка )
Що воно за штучка:
Два шарики і ручка.
( Ножиці )
Маленький хлопчик
Зліз на стовпчик,
Одежі не носить,
Їсти не просить,
Личенько рябе,
Що воно таке?
( Наперсток )
Дуже багато загадок можна використовувати під час вивчення тем,
пов`язаних із кулінарією. Хочу показати це на прикладі фрагмента
уроку з теми „ Приготування страв з овочів. Види салатів. ” ( 6 кл. )
Вчитель: Якщо ви відгадаєте ці загадки, то дізнаєтесь, які овочі
потрібні для приготування вінегрету.
Що копали у землі,
Жарили, варили?
Що у попелі спекли,
Їли і хвалили.
( Картопля )
Круглий, але не місяць.
З хвостом, але не миша.
Червоний, але не помідор.
( Буряк )
На городі він росте,
Має листячко густе,
Хвостик, схожий на шнурок, Це зелений...
( Огірок )
Під землею вогонь горить,
А зверху зелений чубчик стирчить.
( Морква )
Признаюся, я – сердита,
І до сліз вас доведу.
Так однак дорослі й діти
Всі беруть мене в їду.
( Цибуля )
Ці кристалики тверді
Аж іскряться.
Народились у воді,
Та води бояться.
( Сіль )
Робимо висновок: які ж овочі потрібні для того, щоб приготувати
вінегрет? Разом із тим пригадуємо, яке ж місце займають овочі в
українській національній кухні.
Отже, такі моменти на уроках праці не тільки розвивають мислення учнів,
активізують
їхню пізнавальну активність, а й збагачують знання
української культури, традицій.
Загадки можна використовувати практично на кожному уроці.
Наприклад, при вивченні теми у 9 класі
„ Приготування страв із прісного тіста.
Вареники. ” щоб з`ясувати, яку ж страву ми
сьогодні будемо готувати, загадую дітям
такі загадки:
Ми в окропі кипіли,
Велику муку терпіли;
Зате нас усі хвалять,
Та не всі варять.
( Вареники )
Химерний, маленький,
Бокастий, товстенький,
Чимсь смачним
напхався,
У дірку впав, І пропав.
( Вареник )
А потім, щоб дізнатися, що потрібно для приготування прісного тіста,
пропоную такі загадки:
Схоже на бочку, а потурбуйся –
Матимеш квочку .”
( Яйце )
На воді водиться,
На вогні виростає;
З матір`ю побачиться
Та й знов умирає.
( Сіль )
Біжить – не вибіжить,
Тече – не витече.
( Вода )
Кругом новеньке,
Таке кругленьке.
Трусять в руках,
А воно все в дірках.
( Сито )
Я
вважаю, що використовуючи
усні народні твори – прислів`я,
приказки, загадки на уроках праці, вчитель робить їх цікавішими,
змістовнішими. Адже те, що в звичайній ситуації здається нудним,
важким, незрозумілим, в іншій – з піснями, іграми – стає
легким і
привабливим.
Уроки з елементами народознавства є не лише засобом передачі
знань, досвіду, а й потужним джерелом духовного обміну, культурного
взаємозбагачення всіх учасників педагогічного процесу.
Уроки праці та образотворчого мистецтва посідають особливе місце у
всебічному розвитку підростаючого покоління. Використовуючи
усну
народну творчість, вивчаючи
народні
ремесла, вчителі праці
та
образотворчого мистецтва прилучають
учнів
до
багатьох видів
національної культури, розвиваючи їхні практичні навички та розумові
здібності
( розвиток
мовлення,
мислення,
розширення
знань ),
прищеплюючи естетичний смак ( краса спілкування, побуту, емоційне
світосприймання ).
Я вважаю необхідним вивчення народного мистецтва, яке сприятиме
естетичному, художньому
та трудовому вихованню підростаючого
покоління.
Слова
великого
українського
письменника
І. Франка співзвучні
викладеному в моїй роботі.
„ Життя коротке, та безмежна штука
І незглибиме творче ремесло...”
Автор
vinohodov8
Документ
Категория
Методические пособия
Просмотров
618
Размер файла
10 498 Кб
Теги
мистецтва, образотворче, деревянко, методичні, розробка, вчителя
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа