close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Завантажити

код для вставкиСкачать
Держава Японія
Прапор Японії
Емблема імператора
Державний устрій: конституційна монархія.
Площа : 381 394 кв. км.
Населення : 127 767 994 особ.
Мова : японська.
Релігія : синтоїзм, буддизм і християнство.
Грошова одиниця : єна.
Японія є країною “Великої сімки„ ,членом
ООН, ОЕРС.
Столиця : Токіо.
Голова держави – імператор
(мікадо).
Законодавчий орган –
двопалатний парламент.
01.
Хоккайдо
17.
Ісікава
Фукуї
Яманасі
33.
34.
35.
Окаяма
Хіросіма
Ямаґуті
02.
Аоморі
03.
Івате
18.
19.
04.
Міяґі
20.
Наґано
36.
Токусіма
05.
Акіта
21.
Ґіфу
37.
Каґава
06.
Ямаґата
22.
Сідзуока
38.
Ехіме
07.
Фукусіма
23.
Аїті
39.
Коті
08.
Ібаракі
24.
Міє
40.
Фукуока
09.
Тотіґі
25.
Сіґа
10.
Ґумма
26.
Кіото
41.
42.
Саґа
Наґасакі
11.
Сайтама
27.
Осака
43.
Кумамото
12.
Тіба
28.
Хьоґо
44.
Оїта
13.
Токіо
29.
Нара
45.
Міядзакі
14.
Канаґава
30.
Вакаяма
46.
Каґосіма
15.
Ніїґата
31.
Тотторі
47.
Окінава
16.
Тояма
32.
Сімане
Японія складається з 47
префектур. Префектура є
найбільшою
адміністративною
одиницею країни.
Японія – це острівна країна,
розташована вздовж тихоокеанського
узбережжя Східної Азії. Основні
острови – Хоккайдо, Хонсю, Сікоку і
Кюсю.
Острови Рюкю (Окінава) розташовані
600-ма км південніше острова Кюсю.
В цілому, Японський архіпелаг
включає в себе близько 3000 малих
островів. Він простягається від
Охотського моря з півночі до Східнокитайського моря на півдні. Більша
частина Японських островів укрита
горами та лісами, що непридатні для
сільського господарства,
промисловості чи проживання через
часті тайфуни, зсуви і землетруси.
Розташування Японії на стику трьох
тектонічних плит Тихого Океану,
причиною землетрусів і підвищеної
вулканічної активності на архіпелазі.
Найвищою горою-вулканом є гора
Фудзіяма.
Японія нараховує 127,767,000 жителів.
Це монокультурна і гомогенна спільнота як називає себе
японці (日本人 — ніпподзін). Вони складають 99 % населення.
Решта — представники корейської діаспори та іноземні робітники
(переважно з країн Азії). Крім цього в Японії проживають тубільні мешканці
островів — айниі рюкюсці. Існує також невелика соціальна група так-званих
буракумінів (общинників), які історично виокремилися з японського соціуму
у окрему «презирливу касту».
Японія має найвищий показник у світі за тривалістю життя: 85.2 роки для
жінок і 78.3 роки для чоловіків (2002). Однак японське суспільство належить
також до тих, які прискорено старіють. Середній вік населення країни — 65
років. Очікується, що за наявних темпів приросту населення, кількість
японців у 2050 році зменшиться до 100 мільйонів чоловік, а у 2100 році — до
64 мільйонів. Такі прогнози є загрозою для японської економіки.
Закордонні спеціалісти пропонують вирішити проблеми старіння та низької
народжуваності прийняттям іммігрантів.
Культура
Японії
Кімоно (яп. 着物, кімоно) — традиційний одяг в
Японії. З середини 19 століття вважається
японським «національним костюмом».
Починаючи з середини 20 століття кімоно
вийшло з повсякденного вжитку у Японії. Висока
ціна, складність у одяганні та сучасний побут
японського суспільства сприяють занепаду
культури носіння кімоно. Сфера використання
кімоно на приватному рівні звузилася лише до
вдягання його на певні церемонії і заходи.
Серед них: перші відвідини синтоїстського
святилища новонародженим, свято трьох -,
п'яти- і семирічних дітей сіті-ґо-сан, церемонія
повноліття, випускний вечір, весілля, похорон,
тощо. Серед повсякденного кімоно популярним
залишається літній халат юката, проте і його
одягають лише на якісь особливі літні
торжества, як то «японське Івана Купала»
танабата та свято феєрверків.
Тядо́, Садо́ (яп. 茶道, ちゃどう / さどう «шлях чаю») або Тяною́ (茶の湯, ちゃのゆう,
«чайний окріп») — система правил приготування зеленого чаю і чаювання в
Японії. Сформувалася у 14 столітті, у період Муроматі. Розвинулась як окремий
вид мистецтва з другої половини 17 століття. Поширена серед різних верств
населення з 18 століття. Відома у Західному світі як Чайна церемонія.
Поширення чайної культури сприяло появі чайних турнірів на яких учасники
дегустували чаї різних виробників та змагалися у визначенні «справжнього» і
«несправжнього» чаю. Ці азартні турніри були популярними у середовищі
заможних верств населення: аристократії, частини самурайства та купців.
Патріархом сучасної чайної церемонії, яка відома широко в Японії і за кордоном
став сакайський купець Сен но Рікю (1522 — 1591)
Ікебана (яп. 生け花, 活け花, いけばな, «живі
квіти») — традиційне мистецтво
аранжування квітів у Японії. ). З 18 століття
японці почали прикрашати домівки квітами,
виставляючи їх вазах, у манері наґеірехана
(抛入花). Від неї зародився новий стиль
аранжування ікебана — «живі квіти», букет в
якому символізував єдність «конфуціанської
трійці»: Неба, Землі і Людини (三才). Згодом
назва цього стилю стала загальною назвою
для позначення усіх традиційних японських
методів аранжування квітів.
Кендо́ (яп. 剣道/劍道, けんどう, кендо,
цуруґі но міті, «шлях меча»)—
сучасне бойове мистецтво
японського фехтування на
бамбукових мечах. Походить від
стародавніх японських технік
володіння мечем. Ставить на меті
формування повноцінної
особистості і твердого характеру,
загартовуючи волю і тіло
фехтувальника. В сучасній Японії
розглядається як один з видів
спорту. Існує рух за включення
кендо у програму Олімпійських ігор.
Карате (яп. 空手, «порожня рука»/«голіруч») або Карате́до́ є бойовим мистецтвом, що розвинулося з рукопашних
китайських бойових мистецтв цюань-фа та мистецтв
островів Рюкю. Карате, у загальному, — це мистецтво
ударів. Удари наносяться як руками (кулаками, ребром
долоні, відкритою рукою, ліктями), так і ногами (стопами,
колінами). В різних стилях карате також вчать ударам в
больові точки та життєво важливі ділянки, використанню
захватів, викручуванню суглобів, замкам, утримуванням
та кидкам. Людину, що практикує карате, називають
каратистом (яп. 空手家:からてか — каратека).
Укійо-е (яп. 浮世絵, укійое, "картини плинного
світу" або "сучасні картини") — жанр гравюри і
малюнку в Японії, який сформувався у 17
столітті у період Едо. Основна тема цих картин
— повсякденне життя людей та пейзажі.
Основоположником укійо-е вважається
японський живописець та графік Хісікава
Моронобу. Спочатку гравюри були чорнобілими — використовувався лише туш, з
початку 18 століття деякі роботи потім
розфарбовувалися вручну. У 18 столітті
Харунобу Судзукі впровадив техніку
багатоколірного друку для виготовлення
«парчевих картинок» нісікі-е. Гравюри укійо-е
були доступні за ціною через можливості їх
масового виробництва. Вони призначалися в
основному для міських жителів, які не могли
дозволити собі витратити гроші на картини.
Для укійо-е характерні картини з буденного
життя плебсу. Основним жанром був портрет:
гейші, повії, борці сумо, актори театру кабукі,
тощо. Особливе місце займали порнографічні
гравюри сюнґа. З 2-ї половини 18 століття
популярною стала пейзажна та епічна гравюра.
Японська кухня — одна із найбільш своєрідних у
світі, і якщо європеєць бажає належно її оцінити,
його чекає чимало несподіванок. Основу страв
японської кухні складають рис, овочі, риба та
продукти моря. Будь-яка японська страва має бути
красивою, але красою простою та помірною, а не
такою, що впадає в око та нав'язується, і задача
майстрам - втілити це в життя. Той, хто обідає має
відчути, який настрій викликає у нього та чи інша
страва, і, відповідно, сформувати певний підхід до
кожної страви. Всі страви японської кухні
готуються безпосередньо перед прийомом, за цим
процесом можуть спостерігати і клієнти. Через
існуючу в японській кухні тенденцію до
мінімалізму, природний смак та запах страв
підкреслюється лише соєвим соусом, васабі,
імбиром та лимоном.
Суші (яп. 鮨, 鮓, 寿司, сусі) — традиційна страва
японської кухні зроблена на основі рису,
обробленого оцтом чи сіллю, та різноманітних
начинок чи нашарувань, серед яких переважають
морські продукти але можуть входити м'ясо, овочі,
водорості, гриби чи яйця. Суші бувають сирими,
приготованими чи маринованими.
Синто (яп. 神道 — сінто, камі но міті,
«шлях богів») — стародавня
політеїстична релігія мешканців
Японського архіпелагу. В її основі
лежать анімістичні, тотемістичні
вірування, які склалися у середовищі
різних етнічно графічних груп Японії.
Вона оформилася у релігійну систему
під впливом материкової релігійнофілософської думки (буддизму,
даосизму і конфуціанства) та зусиль
японських політичних кіл.
Буддизм в Японії (яп. 仏教, буккьо) —
одна з найбільш поширених релігій в
Японії, послідовники якої складають
більше половини населення країни.
Єдиної буддійської церкви в Японії не
існує. Впродовж півтора тисячолітньої
історії буддизму у цій країні
сформувалися чисельні буддійські течії і
секти, які зосереджували свою увагу на
різних аспектах вчення — одні на
філософії, інші — на культурі, треті — на
медитації, четверті — на ритуалі.
Економіка
Японії
Економіка Японії є однією з
найпотужніших у світі. Вона
займає друге місце після США за
показниками ВВП і третє місце
після США і КНР за показниками
купівле спроможності. Японська
економіка є найбільшою в Азії.
Вона сильно залежить від поставок
сировинних матеріалів з інших
країн через нестачу природних
ресурсів.
На сучасному етапі розвитку економіки Японії, головним
структурним фактором є наука і освіта, тому їм приділяється
особлива увага. Відповідно до державної програми розвитку
національної системи науково-дослідних і дослідноконструкторських робіт (НДДКР) було здійснено перехід від
імпортування технічних досягнень до розробки власної системи
НДДКР. Здійснено кардинальні заходи щодо вдосконалення
підготовки кадрів та подальшого розвитку міжнародного наукового
співробітництва. Були створені крупні наукові центри, які
займаються розробками в галузі фізики твердого тіла, атомної
енергетики, фізики плазми, новітніх конструкційних матеріалів,
космічних роботів та ін. До лідерів світової економіки належать такі
японські компанії, як «Гойотта Моторс», «Мацушита Електрік», «Соні
корпорейшин», «Хонда Моторс», «Тошиба», «Фудзіцу» та ін.
Середній та малий бізнес ефективно функціонує в усіх галузях. Він
є найактивнішим та наймобільнішим елементом ринку в розвитку
конкуренції, підвищенні конкурентоспроможності товару. Майже 99%
японських компаній належить до сфери малого та середнього
бізнесу. Особливо велика їх роль в автомобільній, електронній та
електротехнічних галузях. Японія має низькі показники безробіття.
Досить ефективним є японський менеджмент. У країні тривалий час
існує «система довічного найму», це коли працівнику не можна було
переходити з однієї фірми в іншу, а якщо він наважувався це
зробити, то його вважали зрадником і ставилися до нього
зневажливо.
Наприкінці ХХ ст. в Японії стрімко зростали інвалютні резерви.
Урядом була запроваджена система заходів щодо лібералізації
вивозу японських капіталів закордон. Нині вона є найпотужнішим
банківським центром і міжнародним кредитором. Експорт капіталу
є головною формою зовнішньоекономічної діяльності. Найбільше
японських капіталів працює у США (42,2%), країнах Азії (24,2%),
Західної Європи (15,3%), Латинської Америки (9,3%) Можна
зазначити, що структура японської економіки значно змінилася за
останні півстоліття. Зараз у сільському господарстві зайнято 6%
працюючих і їхня частка у ВНП становить 2%, в промисловості
відповідно 24 і 28% і в галузях обслуговування – 60 і 61%. Все ще
висока зайнятість у первинному секторі і, навпаки, відносна мала
частка третинного сектору свідчать про вразливі місця японського
господарства. Головним у японському експорті є продукція
машинобудування. Її частка становить ¾. Далі йдуть чорні метали,
хімічні продукти і текстильні вироби. В імпорті головними є паливо,
сировина, продовольство, а також машини і хімікати. Японія сильно
залежить від імпорту нафти. В енергобалансі Японії частка вугілля
– 17%, нафти і природно газу – 67%, гідро і атомної енергії – 16%.
Виробництво електроенергії досягло 900 млрд. кВт у рік. ТЕС
виробляють 2/3 електроенергії. Це потужні станції, які працюють на
нафті, або газі розміщені недалеко від споживача, тобто на
тихоокеанському узбережжі в районах Канто, Токай і Кінті. За
розвитком атомної енергетики Японія поступається лише США і
Франції. В 90-х роках вона почала збагачувати уран.
Туристичні
місця Японії
Гора Фудзіяма
Висока гора в Японії (3. 776 м) - це єдина природна визначна пам'ятка, яку хочуть
побачити всі, що приїжджають. Фудзи-сан - це абсолютно симетричний вулканічний
конус; останнє виверження вулкана відбулося в 1707 році, і під час його вулиці Токіо
були покриті вулканічним попелом на протяжності 100 км. У виключно ясну погоду,
якщо вам пощастить, ви зможете побачити Фудзияму з Токіо, оскільки Фудзияма
практично недоступна для огляду і майже весь час прихована хмарами.
Найкрасивіший вигляд відкривається зазвичай взимку або ранньою весною, коли
сніжна шапка вносить додаткову живописність.
Замок Хіросіма (яп. 広島城, хіросіма-дзьо) — замок у місті
Хіросіма, префектури Хіросіма, Японія. Популярна назва
«замок коропів» (яп. 鯉城, рідзьо). Збудований у 1589 році
як головний замок роду Морі. Згодом, впродовж 300 років,
слугував основною резиденцією даймьо Хіросіма-хан.
Після реставрації Мейдзі був перетворений на один з
командних центрів Імперської армії Японії. Знищений у
результаті атомного бомбардування Хіросіми силами
США у 1945 році. Частково відбудований у 1958 році на
пожертви мешканців міста Хіросіма. Сьогодні служить як
музей. Зарахований до національних історичних
пам'яток Японії.
Замок Кумамото (яп. 熊本城, кумамотодзьо) — замок у місті Кумамото,
префектури Кумамото, Японія.
Популярні назви "замок гінкго" (яп. 銀
杏城, ітьодзьо) або "замок ворона" (яп.
烏城, удзьо). Збудований у 1469 —
1487 роках Ідевою Хіденобу як
невеликий
форт. Наприкінці 16 —
початку 17 століття був
перебудований і розширений Като
Кійомасою. Згодом, впродовж 300
років, слугував основною
резиденцією даймьо Кумамото-хан.
Після реставрації Мейдзі, у 1874 році
перестав використовуватись. У 1877
році під час північно-східної війни
частина замку згоріла. У 1960 році
був реставрований. Сьогодні служить
як музей, приклад японського
замкової архітектури періоду Едо.
Зарахований до національних
скарбів Японії. Входить до "трьох
видатних замків Японії" разом із
замками Хімедзі і Мацумото
Замок Хімедзі (яп. 姫路城, хімедзі-дзьо) —
замок у місті Хімедзі, префектури Хьоґо,
Японія. Назва походить від гори Хіме, у
підніжжя якої він розташований. Також
популярна назва «замок білої чаплі» (яп. 白鷺
城, хакуродзьо). Збудований у 1346 році як один
із замків роду Акамацу на високому пагорбі,
оточеному трьома кільцями кріпосних стін
білого кольору, верхня частина яких вкрита
сірою черепицею. Сьогодні служить як музей і
приклад японського замкової архітектури
періоду Едо. Включає 83 будівлі, які побудовані
з дерева. Висота головної башти — 83 м. Сад,
що оточує замок, представляє собою
спіралеподібний лабіринт, з багатьма
тупиковими і боковими відгалуженнями. За
задумом будівельників лабіринт повинен
робити прохід до стін цитаделі затрудженим
для військ неприятеля, по яких осаджені могли
стріляти з башт і донжону. Проте
функціональність лабіринту не проходила
перевірки боєм. Замок зарахований до
національних скарбів Японії і Світової
спадщини ЮНЕСКО у 1993 році. Разом із
замками Кумамото і Мацумото входить до
Замок Мацумото (яп. 松本城, мацумото-дзьо) — замок у місті Мацумото
префектури Наґано, Японія. Популярна назва "замок ворона" (яп. 烏
城, удзьо). Збудований у 1593 — 1594 роках Ісікавою Кадзумасою на
місці форту родів Оґасавара і Такеда. Впродовж періоду Едо слугував
основною резиденцією даймьо Мацумото-хан. Після реставрації
Мейдзі, у 1872 році був проданий з аукціону. У 1952 році був
занесений до списку
Національних скарбів
Японії. Сьогодні
служить як музей і
приклад японського
замкової архітектури
періодів
Адзуті-Момояма й Едо.
Разом із замками
Кумамото і Хімедзі
входить до "трьох
видатних замків Японії".
Кіото
Кіото з його сотнями храмів і садів, колишня
імператорська столиця в 794-1868 рр., залишається
головним культурним центром Японії. Хоча зони ділової
і промислової активності знаходяться усередині
традиційної японської архітектури, в Кіото все ще
збереглися мощені каменем дворики, химерні контури
храмових дахів і новоспечені гейші, яких так мріють
зустріти західні любителі пригод. Імператорський Палац
- одна з визначних пам'яток в центральному Кіото.
Будівля була побудована в 1855 році. Східна частина
Кіото, район Хигашийама, є популярним місцем для
туристів завдяки чудовим храмам, місцям для спокійних
прогулянок і традиційним нічним розвагам в Гийоне.
Храм Саньюсанген-ду заслуговує особливої уваги.
Тут знаходиться 1001 статуя богині Канон. На
північному заході Кіото є також декілька чудових храмів
Зен, у тому числі і Храм Кинкаку-джі, який був спалений
в 1950 році божевільним ченцем, але згодом повністю
відновлений у всіх деталях, включаючи позолочені
частини споруди. Район Такао, на північному заході
міста знаменитий своїми живописними осінніми
пейзажами. Башта Химеджі-джо, до якої можна легко
добратися з Кіото, - найчудовіша з японських башт, що
збереглися. Вона відома як "Біла чапля" через своє
забарвлення( білий колір).
Документ
Категория
Презентации по географии
Просмотров
30
Размер файла
3 532 Кб
Теги
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа