close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Завантажити

код для вставкиСкачать
Підготувала:
Голубович О.М.
Бібліотекар СШІТ №
2
“…Його творча спадщина – це не історія літератури,
а перш за все моральні приписи, звернення до душі,
до сумління.”
(П.Мовчан)
*Кількість згадок
Поезiю «Ой три шляхи широкiï...»
називають перлиною поетичноï
творчостi Т. Шевченка.
Посадила стара мати
Три ясени в полi.
А невiстка посадила
Високу тополю.
Три явори посадила
Сестра при долинi...
А дiвчина заручена —
Червону калину.
Не прийнялись три ясени,
Тополя всихала.
Повсихали три явори.
Калина зов'яла.
В цій поезії Тараса Шевченка червона калина символізує горе:
дівчина чекала на свого коханого, а він не повернувся,
не дочекавшись його, померла.
Зламати калину означає покинути кохану,
а посадити калину на могилі - висловити жаль за загиблим
«НА ВІЧНУ ПАМ'ЯТЬ КОТЛЯРЕВСЬКОМУ»
…Сонце гріє, вітер віє
З поля на долину,
Над водою гне з вербою
Червону калину.
[1838, С.-Петербург]
«ПРИЧИННА»
…Посадили над козаком
Явір та ялину,
А в головах у дівчини
Червону калину.
[1837, С.-Петербург]
«В КАЗЕМАТІ»
…Не сон трава на могилі
Вночі процвітає,
То дівчина заручена
Калину саджає.
...Щоб калина прийнялася,
Розпустила квіти.
“Може, пташкою прилине
милий з того світу.
...І будемо щебетати
З милим на калині.”
І калина прийнялася,
Віти розпустила.
І три літа на могилу
Дівчина ходила…
[Між 17 квітня
і 19 травня 1847, С.-Петербург]
«ДУМКА»
…Коли ж загинув чорнобривий, –
То й я погибаю.
Тогді неси мою душу
Туди, де мій милий,
Червоною калиною
Постав на могилі.
І квіткою, й калиною
Увісти над ним буду,
Щоб не пекло чуже сонце,
Не топтали люде…
Гатчина, 24 ноября 1838 р.
[1838, С.-Петербург]
Тече вода з-під явора
Яром на долину.
Пишається над водою
Червона калина.
Пишається калинонька,
Явор молодіє,
А кругом їх верболози
Й лози зеленіють…
7 ноября [1860 С.-Петербург]
«ПРИЧИННА»
Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма…
[1837, С.-Петербург]
На вгороді коло броду
Верба похилилась…
І яр, і поле, і тополі,
І над криницею верба.
Нагнулася, як та журба
Далеко в самотній неволі.
…Зажурилась чорнобрива,
Тяжко зажурилась…
[Друга половина 1848, Косарал]
«ТОПОЛЯ»
…Не щебече соловейко
В лузі над водою,
Не співає чорнобрива,
Стоя під вербою.
Не співає, як сирота,–
Білим світом нудить...
... Без милого скрізь могила,
А серденько б’ється .
[1839 С-Петербург]
«КНЯЖНА»
Поема
... А над самою водою
Верба похилилась;
Аж по воді розіслала
Зеленії віти,
А на вітах гойдаються
Нехрещені діти.
НА ВГОРОДІ КОЛО БРОДУ
На вгороді коло броду
Барвінок не сходить.
Чомусь дівчина до броду
По воду не ходить.
На вгороді коло тину
Сохне на тичині
Хміль зелений, не виходить
Дівчина з хатини.
На вгороді коло броду
Верба похилилась.
Зажурилась чорнобрива,
Тяжко зажурилась.
Плаче, плаче та ридає,
Як рибонька б'ється...
А над нею, молодою,
Поганець сміється
[Друга половина 1848, Косарал]
«Ми вкупочці колись росли»
І яр, і поле, і тополі,
І над криницею верба.
Нагнулася, як та журба
Далеко в самотній неволі…
[Перша половина 1849, Косарал]
«ТОПОЛЯ»
Подивися, тополенько,
Як нема — заплачеш
До схід сонця ранісінько,
Щоб ніхто не бачив...
Рости ж, серце-тополенька,
Все вгору та вгору;
Плавай, плавай, лебедонько,
По синьому морю!»
Таку пісню чорнобрива
В степу заспівала...
Зілля дива наробило —
Тополею стала.
[1839 С-Петербург]
«ТОПОЛЯ»
... Рости, рости, тополенько,
все вгору та вгору
Рости тонка та висока
До самої хмари...
[1839 С-Петербург]
«В КАЗЕМАТІ»
А невістка посадила
Високу тополю...
[Мiж 17 квiтня i 19 травня 1847,
С.-Петербург]
У поезії Шевченка „Наймичка” знаходимо образ-порівняння:
У неділю вранці-рано
Поле крилося туманом;
У тумані на могилі,
Як тополя, похилилась
Молодиця молодая…
[13 ноября 1845, в Переяславi]
КОЛО ГАЮ В ЧИСТІМ ПОЛІ
Коло гаю в чистім полі,
На самій могилі,
Дві тополі високії
Одна одну хилить.
І без вітру гойдаються,
Мов борються в полі.
Ото сестри-чарівниці –
Отії тополі.
[Поезія 1847-1861]
«В КАЗЕМАТІ»
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть...
[Між 19 і 30 травня 1847, С.-Петербург]
«СЕСТРІ»
…Дивлюсь, у темному садочку,
Під вишнею у холодочку,
Моя єдиная сестра!
Многострадалиця святая!
Неначе в Раї спочиває
Та з-за широкого Дніпра
Мене, небога, виглядає…
«ПРИЧИННА»
…Ось і дуб той кучерявий...
Вона! Боже милий!
Бач, заснула виглядавши,
Моя сизокрила!...
…Кругом дуба русалоньки
Мовчки дожидали;
Взяли її сердешную
Та й залоскотали…
...Закувала зозуленька,
На дубу сидячи…
...Ідучи – під дубом зелененьким
Кінь замордований стоїть,
А біля нього молоденький
Козак та дівчина лежить.
[1837, С.-Петербург]
«Ми вкупочці колись росли»
..І дуб зелений, мов козак
Із гаю вийшов та й гуляє
Попід горою…
Але й могутній дуб може хилитися:
Старий батько коло неї,
Як дуб, похилився
Посадили над козаком
Явір та калину...
Три явори посадила
Сестра при долині...
Повсихали три явори...
Явор каже: „Похилюся,
Та в Дніпрові скупаюся.”
Козак каже: „Погуляю
Та любую пошукаю”
Як той явор над водою
Степан похилився
Пишається калинонька,
Явір молодіє
А журавлі летять собі
На той бік ключами.
Плаче козак – шляхи биті
Заросли тернами.
І барвінком, і рутою
І рястом квітчає
Весна землю, мов дівчину
В зеленому гаї
Барвінок цвів і зеленів,
Слався, розсилався;
Та недосвіт перед світом
В садочок укрався.
Над річкою, в чистім полі,
Могила чорніє;
Де кров текла козацькая,
Трава зеленіє.
І слалась, плачучи трава;
Високі гнулися дерева...
Додолу гнулися, журились!
Не сон-трава на могилі
Вночі процвітає,
То дівчина заручена
Калину саджає.
Як сон-трава при долині,
Вночі розцвітає...
...заснула Вкраїна,
Бур’яном укрилась, цвіллю зацвіла,
В калюжі, в болоті серце прогноїла
І в дупло холодне гадюк напустила
(І, с. 220)
І дурень, і мудрий нічого не знає.
Живе... умирає... одно зацвіло,
А друге зав’яло навіки зав’яло...
І листя пожовкле вітри рознесли
... Настала осінь, шелестить
Пожовкле листя; мов убитий,
Старий під хатою сидить;
Дочка нездужає Ярина,
Його єдиная дитина
Покинуть хоче.
(І, с. 269)
Ой одна я, одна,
Як билиночка в полі,
Та не дав мені Бог
Ані щастя, ні долі…
У багатих ростуть діти –
Верби при долині;
А в удови одним одно,
Та й те, як билина
(І, с. 224)
Як билина підкошена,
Ярина схилилась,
Як з квіточки роса вранці
Сльози полилися
Я вмерла
Зимою під тином,
А весною процвіла я
Цвітом при долині,
Цвітом білим, як сніг, білим
Аж гай звеселила!
(І, с. 337)
Скажи мені, мій братику,
Королевий цвіте:
Нащо мене Бог поставив
Цвітом на сім світі?
Щоб людей я веселили
Тих, що вбили
Мене й матір?.. Милосердний,
Святий Боже, милий!
1. Ващенко В.С. Мова Тараса Шевченка. - Харків, 1963. - 252с.
2. Грабович Г. Шевченко як міфотворець: семантика символів у
творчості поета. - К., 1991.- с.53.
3. Г.Грабович. Шевченко як міфотворець. - К., 1991.- с.119-120.
4. Дмитренко М., Іваннікова Л., Лозко Г., Музиченко Я., Шалак О.
Українські словники. - К., 1994. - с.3.
5. Костомаров М.І. Слов'янська міфологія. - К., 1994. - с.218.
6. Костомаров М.І. Спогади про двох малярів // Спогади про
Т. Шевченка. – К., 1982. – С.134
7. Легенди та перекази. – К., 1985.– С. 38.
8. Лосєв А.Ф. Диалектика мифа. // Лосєв А.Ф. из ранних
произведений. - М., 1990. - с.395-397.
9. Нудьга Г. Розвиток жанру балади в українській поезії. //
Українська балада. Антологія. – К., 1964.
10. Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології. – К.,
1993. – С. 50.
11. Потебня А.А. О некоторых символах в словарях в славянской
народной пожзии // Потебня А.А. Слово и мир. - М., 1989. –
с.285-286.
12. Потебня А.А. О некоторых символах в славянской народной
поезии/ Потебня А.А. Слово и миф. - М., 1989.- с.286
13. Потапенко О.І., Дмитренко М.К. Словник символів. - К., 1997. –
155с.
14. Похлебкин В.В. Словарь международной символики и
эмблематики. - М., 1994. - с.550.
15. Скуратівський В. Русалії. – К., 1996. – С.348.
16. Т.Г.Шевченко. Кобзар. - К., 1967. - с.682
17. Тарас Шевченко. Кобзар. - К.: Дніпро, 1987. - 639с
18. Шевчук В. Мислення дерево. - К., 1989. - с.180.
http://ua.golos.ua/kultura/20110403_v-kievskom-botsadu-otkryilasvyistavka-rasteniya-v-tvorchestve-tarasa-shevchenko
Документ
Категория
Презентации по литературе
Просмотров
24
Размер файла
8 407 Кб
Теги
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа