close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Презентация

код для вставкиСкачать
Джордж Ноел Гордон Байрон
(1788-1824)
...Ані один поет на світі не мав такого
широкого і глибокого впливу на сучасну
і пізнішу літературу, як лорд Байрон. Се
знак, що, висказуючи свої погляди, болі і
мрії, він висказував заразом і те, що
відчував цілий загал, чим жила вся
суспільність, знак, що він був духовним,
а до того, геніальним представником
свого часу.
І. Франко
Доля Байрона
• Славетний англійський поет народився22 січня
1788 р
•
Його батько, гвардійський офіцер,
розтративши власний статок і посаг дружини,
рятуючись від кредиторів, утік у Францію, де й помер,
коли Байрону виповнилось три роки
• Мати Байрона, Катерина Гордон, належала до
шотландської знаті, родовід якої брав свій початок
від нащадків короля Шотландії Якова І.
• Після розлучення батьків родині якийсь час довелося
жити в досить скрутних умовах, але після смерті
двоюрідного діда Байрон успадкував титул лорда і
родовий маєток — Ньюстедське абатство; це не
тільки поліпшило їхні матеріальні умови, а й дало
змогу Байронові здобути належну освіту
• Початкову освіту він отримав в
аристократичній школі в містечку Харроу, а
далі продовжив навчання в Кембриджському
університеті, де посилено займався
ораторським мистецтвом, готуючи
себе до майбутньої політичної діяльності.
• Однокурсники Байрона здебільшого походили з багатих
аристократичних
родин із відповідним вихованням, яке, крім усього іншого,
зумовлювало й зверхнє ставлення до своїх менш титулованих
однолітків, до яких належав і Байрон. Тому він почувався
самотнім і чужим серед тих, «яких чекають чини, медалі,
посади, нагороди».
• Загальне невдоволення політичною атмосферою
в Англії породжувало в юнака бажання «виїхати з
цієї проклятої країни».
Після закінчення університетського курсу Байрон
вирушає у
дворічну подорож країнами Середземномор'я
.
На Піренейському півострові точилася війна проти
наполеонівської окупації,
народ Греції готувався до повстання проти турецького
поневолення.
Враження Байрона від мандрівки сприяли подальшому
формуванню його свободолюбного духу, позиції
рішучого несприйняття будь-яких форм тиранії,
політичного деспотизму та національного
пригнічення.
•
Успадкувавши місце в Палаті лордів, Байрон, після повернення з
подорожі, сповнений бажання боротися, свою політичну діяльність
розпочинає із захисту луддитів-робітників, які розбивали ткацькі
верстати, намагаючись таким чином запобігти скороченню робочих
місць.
(Парламент пропонував для них смертну кару, що викликало обурення з боку
молодого парламентарія )
•
Ще одна гнівна парламентська промова Байрона була присвячена
питанню віротерпимості і захищала права католиків, переслідуваних
англійською протестантською церквою.
Жодна з пропозицій Байрона не була підтримана в парламенті, більше
того, вони спричинили конфлікт між ним і політичною верхівкою.
Поет назавжди розчарувався в парламентській діяльності,
демонстративно відмовився від подальшої присутності на засіданнях
Палати лордів, порівнявши її з лікарнею, охопленою «летаргією сну».
«Якби ви знали, скільки продажності і гниття в пацієнтах цієї
лікарні», — писав він у листі до одного зі своїх товаришів
•
У цей час Байрон переживає драму
не лише в громадському, а й в
особистому житті. Його дружина Анна
Ізабелла Мілбенк подає на
розлучення. У пресі вона поширює
плітки про свого колишнього чоловіка,
і це, як зручний привід для
політичного цькування,
використовують аристократичні й
парламентські кола Англії, які не
пробачили поетові його занадто
сміливих і безкомпромісних виступів у
парламенті. Вчорашні друзі
починають відвертатися від Байрона,
перед поетом зачиняються двері
світських салонів. Усе це змусило
його прийняти рішення залишити на
якийсь час батьківщину — як
виявилось, назавжди.
• До кінця життя Байрон переїжджав з однієї
країни до іншої.
• «Хоробрий скрізь знайде батьківщину»,
— любив повторювати він.
• Кілька місяців Байрон провів у Швейцарії, де
познайомився і заприятелював із ще одним
видатним англійським поетом — Персі Біші
Шеллі. Разом вони перебираються до Італії,
де приєднуються до національновизвольного руху карбонаріїв («вугільників»),
що прагнули звільнити свою батьківщину від
австрійського панування. Байрон не тільки
допомагав повсталим грошима, а й розмістив
у своєму будинку склад зброї. І хоча
повстання, яке розпочалось у 1820 р., було
придушене, Байрона не полишала
оптимістична переконаність у тому, що
боротьба не була марною.
• «Хвилі, що кидаються на берег,
розбиваються одна по одній, проте
океан зрештою перемагає», — записує він
до свого щоденника.
• Поет знову прагне боротьби.
• Останні роки свого життя Байрон проводить у Греції, де в цей
час розгорталася боротьба проти турецького поневолення. Як і
в Італії, Байрон щедро фінансує повстанців, допомагаючи їм із
закупівлею зброї та спорудженням флоту.
• Тут, у Греції, в місті Міссолонгі, серед військових приготувань, у
квітні 1824 р. Байрон помер у віці 37 років, застудившись під час
однієї з поїздок у гори.
• Трагічну смерть Байрона його сучасники сприйняли як духовну
втрату світової ваги; для багатьох його шанувальників, за
словами Олександра Пушкіна, «світ став пустим».
•
На вшанування пам'яті поета грецький повстанський уряд
наказав дати 37 пострілів з гармат і оголосити жалобу в країні. В
останню путь поета проводжали з почестями, на його труну,
покриту чорним плащем, було покладено давньогрецький
воїнський шолом, меч і лавровий вінок.
• Серце поета було поховано в Греції, тіло ж перевезене до Англії
і захоронене поблизу родового маєтку Байронів, оскільки
поховати його в пантеоні національної словесності —
Вестмінстерському абатстві в Лондоні — не дозволили.
• Немовби передчуваючи ранню
смерть, в поемі «Паломництво
Чайльд Гарольда» Байрон писав:
Але я жив, і жив не марно я,
Могутній розум мій і кров вогниста.
Страждання я перемагав в ім'я
Чого? Не пригадаю, бо втомився
Від катувань років, думок зловісних
[...]
Та зі сторінки я ще підведусь.
Мої слова в повітрі не розтануть.
(Переклад В. Богуславської )
• Його слова виявились пророчими.
Надгробная плита на могиле поэта
ТВОРЧІСТЬ БАЙРОНА
«З'явився великий і могутній геній,
пристрасний поет»
• Літературна творчість Байрона започаткувала
окрему течію романтизму — байронічного і,
крім того, дала ім'я особливому художньому
явищу в європейській літературі, названому за
прізвищем поета байронізмом.
• «байронічний» герой —
-- розчарований бунтівник - індивідуаліст,
-- одинак, якого не розуміє його оточення,
-- страждалець, що кидає виклик і людям, і
Богу
-- і трагічно переживає розлад зі світом та
власну роздвоєність.
Байрон суттєво оновив тематику, жанровий склад,
систему художніх засобів романтичної поезії.
• популярними стали жанри ліро-епічної поеми, роману у
віршах, філософської драми-містерії.
• Частина його творчого спадку («Паломництво Чайльд
Гарольда», цикл «східних поем», «Манфред», «Каїн») пройнята
своєрідною філософією «світової скорботи» (або «космічного
песимізму»).
• Проте чимало творів поета («Беппо», «Дон Жуан») світлі,
життєрадісні, з гумором.
Надзвичайно широкою є тематика поезії Байрона:
• від вишуканих зразків інтимної лірики до поезії, сповненої
високого громадянського звучання і філософських роздумів
над вічними цінностями буття.
• За словами сучасника поета, французького критика А. Мазюра,
Байрон «дав рух та імпульс усій поезії нашого століття,
вона була піднята Байроном на новий рівень, вона вся
вийшла із його генія», і навіть твори найвидатніших
поетів «частіше, ніж прийнято думати, ним
відлунюють».
Історичні витоки байронізму
у реакції європейської громадськості на крах
тих сподівань, які вона покладала на
ідеї Просвітництва та
Французької буржуазної революції.
Сучасник тієї епохи, російський письменник
і критик Олександр Герцен писав:
«...коли народи заспокоїлися після п'ятнадцяти
перших років нашого століття і життя потекло
звичним руслом, тоді лиш побачили, скільки з
минулого стану справ, не заміненого новим,
втрачено й зламано. В розгромі революції й
імператорства ніколи було отямитися. Серця й уми
сповнилися нудьгою і порожнечею, каяттям і
відчаєм, обманутими надіями і розчаруванням,
жадобою віри і скептицизмом. Співець цієї епохи —
Байрон, похмурий, скептичний, поет заперечення і
глибокого розриву з сучасністю, грішний ангел, як
називав його Гете».
• Федір Достоєвський зазначав всеосяжний характер
цього явища:
«Байронізм з'явився в час страшної туги людей, їх
розчарування і майже відчаю. Після шаленого
захоплення новою вірою в нові ідеали,
проголошеною наприкінці минулого століття у
Франції... з'явився великий і могутній геній,
пристрасний поет. З його звуків полилась тодішня
туга людства і похмуре розчарування його у своєму
призначенні та несправджених ідеалах. Це була
нова і нечувана ще досі муза помсти і печалі,
прокляття і відчаю. Дух байронізму раптово
пронісся над усім людством, і воно відгукнулося
йому».
Он жил как ему нравилось. У него был
роман со снохой лорда Мельбурна
Каролиной Лэм и увлечение леди
Оксфорд.
Каролина Лэм
(любовница Байрона)
Августа Ада Байрон
(дочь поэта)
Августа Ли
(сестра Байрона)
В 1813 году Байрон увлекся Августой Лей, которая была его сводной сестрой.
Августа родила Байрону двух дочерей Медору и Аду. Об этой страсти он
написал поэму «Невеста из Абидоса», о любви сестры и брата.
Выходом из создавшегося положения была свадьба.
Байрон решил жениться на Анабелле Мильбанк,
племянницы леди Мельбурн, с которой он
познакомился в салоне Каролины Лэм.
Но было ясно, что брак не продлиться долго. Байрон
постоянно отсутствовал дома, он вновь стал
встречаться с Августой. После рождения дочери
Августы Ады, в декабре 1815 года, Анабелль
покидает общий дом и уезжает в Лестершир, к своим
родителям.
Через несколько недель она уведомляет Байрона о
разводе.
Анабэлла Милбэнк
(супруга Байрона)
Развод никак не прибавил популярности Байрону среди общественности. Те на
кого Байрон выступал с критикой, теперь, что есть силы, пытались уничтожить
его. Против него были настроены и политические круги, за его поддержку
Наполеона, в то время когда Англия вела войну против Франции.
На Байрона буквально началась травля. В последний раз повидавшись с
Августой, он 26 апреля 1816 года покидает Англию навсегда. Последнее
стихотворение, которое Байрон написал на родине было «Стансы к Августе».
Пастернак:
СТАНСЫ К АВГУСТЕ
Когда время моё миновало
И звезда закатилась моя,
Недочетов лишь ты не искала
И ошибкам моим не судья.
Не пугают тебя передряги,
И любовью, которой черты
Столько раз доверял я бумаге,
Остаёшься мне в жизни лишь ты.
Оттого-то, когда мне в дорогу
Шлёт природа улыбку свою,
Я в привете не чую подлога
И в улыбке тебя узнаю.
Когда ж вихри с пучиной воюют,
Точно души в изгнанье скорбя,
Тем-то волны меня и волнуют,
Что несут меня прочь от тебя.
И хоть рухнула счастья твердыня
И обломки надежды на дне,
Всё равно: и в тоске и унынье
Не бывать их невольником мне.
Сколько б бед ни нашло отовсюду,
Растеряюсь — найдусь через миг,
Истомлюсь — но себя не забуду,
Потому что я твой, а не их.
Ты из смертных, и ты не лукава,
Ты из женщин, но им не чета.
Ты любовь не считаешь забавой,
И тебя не страшит клевета.
Ты от слова не ступишь ни шагу,
Ты в отъезде — разлуки как нет,
Ты на страже, но дружбе во благо,
Ты беспечна, но свету во вред.
Я ничуть его низко не ставлю,
Но в борьбе одного против всех
Навлекать на себя его травлю
Так же глупо, как верить в успех.
Слишком поздно узнав ему цену,
Излечился я от слепоты:
Мало даже утраты вселенной,
Если в горе наградою — ты.
Гибель прошлого, всё уничтожа,
Кое в чём принесла торжество:
То, что было всего мне дороже,
По заслугам дороже всего.
Есть в пустыне родник, чтоб напиться,
Деревцо есть на лысом горбе,
В одиночестве певчая птица
Целый день мне поёт о тебе.
24 июля 1816 (Перевод опубл. 1940)
Дом Байрона в Венеции
В апреле 1818 года, когда произошла
главная встреча его жизни — с Терезой
Гвиччиоли, 19-летней замужней
графиней. Впервые увидевшему Терезу
в одном из светских салонов Байрону
показалось, что перед ним живой
оригинал древнегреческой богини.
Графиня Тереза Гвичиолли
•
Знакомство с Терезой стало для Байрона неоценимым
благом. Он во всем переменился к лучшему.
Их отношения строились на полном доверии
и искренности. Он не скрывал от нее свое прошлое,
бурные увлечения, которые пережил. Однажды
он написал любимой:
•
«Судьба моя целиком зависит только от тебя,
а ты — девятнадцатилетняя девушка, которая
всего лишь два года как покинула монастырь. Я бы
хотел, чтобы ты оставалась там или, по крайней
мере, никогда не встречать тебя в твоем
положении замужней женщины. Но все уже слишком
поздно. Я люблю тебя, ты любишь меня —
по крайней мере, ты говоришь об этом
и действуешь, как будто так оно и есть, что
является великим утешением для меня, что бы
там ни произошло…»
Когда бы он бросал одну женщину ради другой, то у нее действительно могли
быть основания жаловаться, рассуждал Байрон, но «если человек
вознамерился отправиться на выполнение великого долга, на честное дело,
этот эгоизм со стороны женской «части» просто невыносим».
В день отплытия, 13 июля 1823 года, Тереза сказала Байрону, что будет ждать
его, но в глазах ее читалось мрачное предчувствие: они расстаются навсегда.
В Греции
• На девятый день плавания Байрон
с дороги отправил Терезе письмо:
«Моя дорогая Тереза, у меня всего
несколько мгновений, чтобы
сообщить тебе, что все у нас
в порядке. Будь уверена, что
я люблю по-прежнему и что самые
прекрасные слова не смогут
выразить лучше ту же мысль.
Всегда нежный к тебе Б.».
• ПРЕДЧУВСТВИЯ не обманули Терезу:
Байрон умер на греческой земле,
в Миссолунгах, девять месяцев спустя
после того, как они простились. Брат
Терезы, находившийся возле Байрона,
уверял, что последняя фраза была
сказана им по-итальянски:
«Я оставляю в этом мире нечто
дорогое».
Документ
Категория
Презентации по литературе
Просмотров
69
Размер файла
2 284 Кб
Теги
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа