close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

3_Розвиток та занепад Київської Русі

код для вставкиСкачать
Лекція 3.
Розвиток та занепад Київської Русі. Галицько-
Волинське князівство у XIII – XIV ст.
Розквіт Київської Русі за часів в XI – XII
ст.
Феодальна роздробленість Київської Русі
в XIII ст.
Галицько-Волинське князівство:
заснування, розквіт та занепад.
Розквіт Русі
Встановивши контроль над Київською
Руссю, Ярослав, прозваний Мудрий,
звертається до зовнішніх проблем і
починає боротьбу з печенігами.
Генеральна битва з печенігами
відбулась у 1036 р., після якої печеніги
вже ніколи на Русь не нападали. На
честь цієї перемоги в Києві було
закладено Софійський собор.
У період правління Ярослава Мудрого
розширюються кордони Київської Русі:
від Чорного моря і пониззя Дунаю на
півдні аж до Фінської затоки на півночі,
від Закарпаття на заході до верхів'їв
Волги та Дону на сході.
Дипломатична діяльність
Ярослав був одружений зі шведською
принцесою Інгігердою, його сестра Марія
була дружиною польського короля Казимира
І, син Ярослава був одружений з дочкою
Казимира, інший — з візантійською
принцесою, ще двоє — з німецькими
княжнами. Одна дочка вийшла заміж за
угорського короля Андраша, інша - за
норвезького короля Гаральда, а потім Свена,
третя — за французького короля Генріха І.
Феодальна роздробленість Русі
Турбуючись про подальшу долю своєї
держави, за кілька років до смерті Ярослав
поділив між синами міста й землі. Київ,
Новгород, Псков відійшли Ізяславові,
Чернігів, Муром, Тьмутаракань —
Святославові, Ростов, Переяслав —
Всеволодові, Володимир — Ігореві,
Смоленськ — В'ячеславові. До того ж
запроваджувався новий принцип спадковості
— сеньйорат. Це означало, що княжити в
Києві мають спершу по черзі всі сини
Ярослава, потім онуки старшого сина.
Тріумвірат Ярославичів
— Ізяслава, Святослава та Всеволода.
Саме вони разом встановлювали закони
(«Правда Ярославичів»), очолювали
походи проти половців.
Після невдалої битви на р. Альті у 1068
р. спілка Ярославичів фактично
розпалася.
З'їзди руських князів
Кожен князь отримує успадковані від батька
землі — вотчину, а всі спірні питання
розв'язуються на князівських з'їздах. Проте
наступні Витичівський (1100 р.), Золочівський
(1101 р.), Долобський (1103 р.) князівські
з'їзди не усунули всіх суперечностей, що ніяк
не сприяло єдності Київської Русі, особливо в
умовах половецької загрози і заворушень
населення Києва та інших великих міст.
у 1113 р., під час повстання в Києві
бояри й купці звернулися до
переяславського князя Володимира
Мономаха (онука Ярослава Мудрого) з
проханням посісти київський стіл.
Придушивши повстання, Володимир
Мономах став київським князем на 12
років.
Дипломатичні шлюби
Володимир Мономах був одружений з дочкою
англійського короля, сестра вийшла заміж за
німецького імператора, а донька — за
угорського короля. По смерті Володимира у
1125 р. спадкоємцем на київському столі став
його син Мстислав Володимирович, який
продовжив політику батька. Проте його
наступники знову почали боротися між собою
за першість на Русі. Отож із другої половини
XII ст. починається новий період в історії
українських земель — період феодальної
роздробленості та існування самостійних
князівств.
Роздробленість
виділяються Київське, ЧерніговоСіверське, Переяславське, Волинське,
Галицьке, Володимиро-Суздальське,
Полоцьке та інші князівства.
У 60— 70 роки XII ст. виділяються два
центри, які намагаються об'єднати
навколо себе руські землі, — Київ і
Володимир-на-Клязьмі.
Монголо-татарське нашестя
На кінець XII — початок XIII ст. у
Центральній Азії утворюється могутня
військово-феодальна Монгольська
держава.
У 1206 р. її очолив Темучин,
проголошений Чипгісханом. Одразу ж
починаються завойовницькі війни проти
сусідів, а потім татаро-монголи
поступово просуваються до кордонів
Київської Русі.
В 1223 р. на р. Калка 25-тисячне
татаро-монгольське військо завдає
нищівної поразки дружинам
південноруських князів, які навіть перед
обличчям грізної небезпеки не змогли
переступити через розбрат і виступити
спільно.
Наступний похід проти Русі татаромонголи починають у 1237 р. під
орудою онука Чингісхана — Батия.
Протягом 1237—1238 рр. були захоплені
рязанські, володимирські, суздальські,
ярославські землі.
У 1239 р. Батий захоплює Переяслав і
Чернігів і виступає на Київ, де правив
воєвода Данила Галицького — Дмитро.
Восени 1240 р. починається штурм. За
допомогою стінобитних машин
завойовники вдерлися у Київ, але
городяни продовжували мужньо
боронитись.
Останнім пунктом опору захисників
стала Десятинна церква. Місто було
пограбоване й зруйноване. За
легендою, воєводі Дмитру за мужність
було збережено життя. Потім здобиччю
завойовників стають Кам'янець, Ізяслав,
Володимир, Галич.
Галицько-Волинське князівство
Об'єднання Галичини проходило за
князя Володимирка (1124—1153 рр.), а
розквіту Галицьке князівство сягнуло за
його сина Ярослава Осмомисла (1153—
1187 рр.).
у 1183 р. він взяв у полон 12
половецьких ханів. Після смерті
Ярослава Осмомисла (1187 р.)
галицький стіл посів його позашлюбний
син Олег. Проте галичани повстали
проти нього на користь законного
правителя — старшого сина Ярослава —
Володимира.
Роман Мстиславович
У 1202— 1203 рр. поширює свою владу
на Київщину та Переяславщину. В 1205
р. під час війни з Польщею Роман
Мстиславич потрапив у засідку і
загинув. Після цього потужне державне
утворення фактично розпадається.
Данило Галицький
у 1238 р. Данило зміг оволодіти
Галичем, перемігши об'єднані сили
боярства, угорських і польських
феодалів. Волинські землі отримав
Василько, хоч обидва князівства
існували як єдине ціле.
Внутрішня політика Данила Галицького
була скерована на посилення держави.
Розбудовувалися міста, поставали нові
— Львів, Холм. У 1239 р. до князівства
було приєднано Київ. Зміцнювалася
православна церква, розвивалася
культура.
У 1253 р. в м. Дорогожині Данило був
коронований папським легатом.
головним союзником Данила
Романовича у 1251 р. в боротьбі з
монголо-татарами став володимиросуздальський князь Андрій Ярославич.
Ординці вирішили розбити русичів
поодинці та наслали на Андрія
величезне військо. У 1258 р. ординці на
чолі з Бурундаєм змусили Данила
Галицького зруйнувати власні великі
фортеці — Львів, Володимир, Лучеськ.
У 1264 р. Данило Романович помирає.
Починається поступовий занепад
Галицько-Волинського князівства.
Волинню до 1270 р. володів його брат
Василько, а Галичиною та Холмщиною
— сини Данила Лев, Мстислав і Шварпо.
Лев (1264—1301 рр.)
переніс столицю князівства до Львова.
Домовившись із татарами, він здійснив
разом з ними походи на Польщу, Литву,
Угорщину, приєднавши до своїх
володінь Закарпаття з Мукачевим та
Ужгородом.
Юрій І (1301—1308 чи 1315 рр.)
По смерті Лева його син Юрій І (1301—
1308 чи 1315 рр.) знову очолив єдину
Галицько-Волинську державу, оскільки
після Василька династія Романовичів на
Волині фактично не продовжилася.
Столицею князівства стає ВолодимирВолинський.
Андрій і Лев II (1308 чи 1315 —
1323)
Сини Юрія І Андрій і Лев II (1308 чи
1315 — 1323) були останніми з роду
Романовичів галицько-волинськими
князями і правили разом. Вони уклали
мирні угоди з хрестоносцями, Литвою,
Польщею. Загинули у бою з татарами.
Юрій II Тройденович.
урегулював стосунки з Золотою Ордою і
Великим князівством Литовським, здійснивши
у 1337 р. спільний з татарами похід на
Люблін. Це в свою чергу викликало відсіч
Польщі та Угорщини. Юрій ІІ змушений був
підписати Вишеградську угоду про те, що по
його смерті трон переходить польському
королеві Казимиру ІІІ. Після цього галицькі
бояри, не гаючи часу, отруїли останнього
галицько-волинського князя.
Література:
А. Основні:
1. Грушевський Михайло. Ілюстрована історія України. – К. 1990.
2.Крип’якевич І. П. Історія України. – Львів, 1990.
олянська-Василенко Н. Історія України. Т. 1-2. – К. 1992.
Субтельний Орест. Україна. Історія. – К 1993.
Історія України / Керівник авторського колективу Ю.Зайцев. –
Львів,1996. – 488с.
5. Історія України / Під редакцією В.А.Смолія. – К 1997. –423 с.
В. Додаткові:
1. Котляр М.Ф., Смолій В. А. Історія в життєписах. – К. 1994.
2.Крип’якевич І. Історія України. – Львів, 1990.
3.Довідник з Історії України. Т. 1. – К. 1993.
Дякую
увагу!
за
Документ
Категория
Презентации по истории
Просмотров
80
Размер файла
4 000 Кб
Теги
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа