close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

11. Школа і педагогічна думка в Україні в ХІХ столітті.

код для вставкиСкачать
ЛЕКЦІЯ № 11
Тема: Школа і
педагогічна думка в
Україні в ХІХ столітті
ПЛАН
1. Загальна характеристика освіти
України в І половині ХІХ століття.
2. Просвітницька діяльність
декабристів.
3. Педагогіка О.Духновича.
4. Культурно-просвітницька діяльність
Кирило-Мефодіївського товариства
(Т.Шевченко, П.Куліш,
М.Костомаров).
Література:
Медвідь Л.А. “Історія національної освіти і
педагогічної думки в Україні”: Навч.посіб.
– К.: Вікар, 2003. – 335 с.
Левківський М.В. Історія педагогіки:
Навчальний посібник. – Житомир, 2002.
Сбруєва А.А., Рисіна М.Ю. Історія
педагогіки у схемах, картах, діаграмах:
Навч. посібник. – Суми: Сум. ДПУ, 2000. –
208 с.
Хронологічні події ІХ століття
1804 р. Статут навчальних закладів підвідомчих
університетам.
1812 р. Виникнення таємних товариств
декабристів.
1825 р. Повстання декабристів.
1847 р. Розгром Кирило-Мефодіївського
товариства, переслідування української мови.
1861 р. Затвердження Олександром ІІ
Маніфесту і Загального положення про селян
звільнених від кріпосної залежності.
1862 р. Закриття недільних українських шкіл.
1863 р. Циркуляр міністра внутрішніх справ
Валуєва про заборону друку на українській мові,
викладання українською мовою.
1864 р. Статут про початкову школу.
Напрям освітньої політики визначало
найближче оточення російських царів. У
XІХ столітті правили Олександр І (18011825); Микола І (1825-1855); Олександр ІІ
(1855-1881); Олександр ІІІ (1881-1884);
Микола ІІ (1894-1917).
У галузі освіти визначилися дві тенденції
розвитку: перша – офіційна освітня
політика пронизана ідеями націоналізму та
авторитаризму; друга розвивала
демократичні підходи до формування
системи освіти.
Для XІХ ст. характерні значні зміни в
освітній політиці.
1802 р. створені державні заклади –
міністерства народної освіти. Освітою
керувало три установи: Міністерство
освіти, відомство імператриці Марії
(займалося сирітськими притулками,
інститутами шляхетних дівчат),
опікувались притулками для дітей з
особливими потребами.
Під тиском передової громадської
думки царський уряд проводить
реформування системи освіти.
Статут навчальних закладів,
підвідомчих університетам (1804 р.)
Віленський навчальний
округ
Харківський навчальний
округ
Парафіяльне училище
велике (4 роки навчання)
мале (2 роки навчання)
Парафіяльне училище
(1 рік навчання)
приватне училище
(2 роки навчання)
(2 учителя)
Гімназія
(6 років навчання)
(директор)
Гімназія (4 роки навчання)
Віленський університет
Харківський університет
4 факультети
фізико-математичний
медичний
філологічний
юридичний
(ректор)
Поряд з ними існували духовні семінарії та
духовні училища.
Приходські (початкові) школи призначалися для
елементарної освіти (читати, писати,
математичні дії, Закон божий).
В 1820 році виникають ланкастерські школи
(взаємного навчання).
Для дітей дворян відкривалися ліцеї і
Царскосельський (Пушкін, Кюхельбекер,
Дельвіг), Благородний пансіон, 1820 р. – гімназія
вищих наук князя Безбородько, де навчався
М.Гоголь.
Після 1812 року (Вітчизняна війна з французами)
виникають таємні товариства декабристів, які
розповсюджують писемність; відкривають нові
школи, видають підручники.
Декабристи вважали, що структура
системи освіти повинна мати такі ланки:
дошкільне виховання, початкова школа,
повітові й губернські училища, вищі
навчальні заклади. Вони відстоювали
навчання рідною мовою, вважали, що
вчителем може бути лише патріот своєї
батьківщини, який виступає проти
іноземного впливу.
Ідеї декабристів в Україні запроваджував у
життя Михайло Федорович Орлов (17881842) . він був учасником вітчизняної війни
1812 р. і закордонних походів, приймав
капітуляцію Парижа, у 1814 р. організував
“Ордер російських лицарів”, був членом
“Союзу благоденства”, декабрист.
Багато власних коштів він затратив на
розвиток школи взаємного навчання
Київського військово-сирітського
відділення.
М.Ф. Орлов, де тільки міг,
влаштовував виступи, збирав
пожертвування для сиріт Києва, на
відкриття парафіяльних шкіл тощо.
Статут 1828 р. узаконює становість,
монархізм, релігійність закладів освіти.
Статут 1828 р. - муштра, зубріння,
тілесні покарання, дріб’язкова
регламентація умов життя, навчання і
поведінки.
Олександр Васильович Духнович
(1803-1865)
24 квітня 1803 р. - народився в с. Тополя
Гуменського округу на Словаччині в сім'ї сільського
священика. Навчаючись в Ужгородській гімназії,
Олександр мав намір вступити після її закінчення
до технічної школи і здобути освіту інженераземлеміра. Однак, важке матеріальне становище
після смерті батька в 1816 році змусило
обдарованого юнака поховати свою мрію. Закінчив
філософські студії в Кошицях і богословські в
Ужгороді. Його призначили службовцем
єпархіальної канцелярії у Пряшеві.
Педагогіка О.Духновича
Найбільш визначним представником
культурно-освітнього руху на Закарпатті
був Олександр Васильович Духнович.
Після закінчення Ужгородської гімназії і
духовної семінарії працював домашнім
вчителем, викладав російську мову в
семінарії. Він став автором першого на
Закарпатті народного букваря – “Книжниці
читальної для початківців” (1847),
підручників для початкової школи з
географії та історії (1831), російської мови
(1853), а також “Народної педагогії на
користь училищ та вчителів сільських “
(1857).
У 30-40-х роках розпочав на
Закарпатті літературну та
педагогічну діяльність. Виступав за
народність навчання.
О.Духнович показав, що праця –
найважливіший фактор становлення
особистості.
Виступав за братерство українців,
росіян та інших народів.
Вирішальну
роль у
формуванні
людської
особистості
відводив
вчителеві.
Сімейне
виховання
О.Духнович
розглядав як
природній
обов’язок
батьків.
Виходячи з принципу природовідповідності,
О.Духнович прагнув враховувати вікові та
індивідуальні особливості вихованців. Ця
вимога була основою його дидактичних
поглядів. Велику увагу О.Духнович приділяв
розробці дидактичних проблем. На перше
місце він поставив наочність і слід
дотримуватись принципу доступності у
навчанні.
Цікаві думки висловлював педагог щодо
забезпечення ґрунтовності і міцності знань,
питань морального виховання.
О.Духнович – один з перших професійних
вчених-педагогів на Західній Україні, якому
належить достойне місце у вітчизняній історії
педагогіки.
60-ті роки ХІХ століття
характеризуються:
скасування кріпосницької системи;
розвиток капіталізму;
загострення соціальних суперечностей;
зростання селянських заворушень;
революційно-демократичний рух.
Передові педагоги виступали проти
станової школи, муштри.
Культурно-просвітницька діяльність
Кирило-Мефодіївського товариства
(Т.Шевченко, П.Куліш, М.Костомаров)
З 60-х років ІХ ст. поглиблюється криза
кріпосницької системи, що загострює
політичну і ідеологічну боротьбу.
За реформою 1864 р. встановлюються три
типи загальноосвітніх закладів: народні
училища, класичні і реальні прогімназії,
класичні і реальні гімназії.
З 1859 року в Україні організовано три
безкоштовні недільні школи. Для
забезпечення створювались відповідні
підручники:
“Граматика” П.Куліша (1857,1861)
“Буквар Южнорусский” Т.Шевченко (1861)
Педагогічна думка представлена громадськопедагогічними діячами: Т.Шевченко,
П.Куліш, Л.Українка, М.Корф, Т.Лубенець,
Х.Алчевська. Таємна політична організація
“Слов’янське товариство Св. Кирила і
Мефодія” (така первинна назва КирилоМефодіївського товариства, заснована у
грудні 1845 р., складалася із відомих
прогресивних діячів України: М.Костомарова
(1817-1888), М.Гулака (1822-1899),
В.Бєлозерського (1825-1899). Потім, крім
Т.Шевченка, кирило - мефодіївцями стали
О.Маркевич (1822-1867), П.Куліш (19181897), О.Навроцький (1823-1892).
“Статут слов’янського товариства Св.
Кирила і Мефодія”, а також програма –
“Книги буття українського народу”.
Мета: боротьба за скасування
самодержавства, кріпосництва, заміни
монархії республікою широкої освіти
народу, визнання національних прав
України. Основний документ товариства
“Закон божий” складався із 63 різних за
обсягом статей, що становлять моральнофілософську концепцію, в центрі якої –
доля народу України.
У ХІХ ст. завершується формування класичної
педагогіки Нового часу. В першій треті ХІХ ст. ідеї
філософії Німеччини зіграли суттєву роль (І.Кант,
Ф.Шлейермахер, І.Фіхте, Г.Гегель), педагогічні ідеї
соціалістів (Сей-Сімон, Фур’є, Р.Оуен), педагогічні
ідеї позитивізма (Г.Спенсер), філософія
ірраціоналізма (А.Шопенгауер, Ф.Ніцше),
педагогічний романтизм (Ф.Фребель), виховуючи
освіта (І.Гербарт).
У ХІХ ст., за професором П.Монро, існували такі
напрями в зарубіжній педагогіці: психологічний
(Й.Песталоцці, І.Гербарт, Ф.Фребель);
природничо-науковий (Г.Спенсер, Т.Гекслі);
соціальний (Й.Песталоцці, І.Гербарт, Ф.Фребель);
філософський (І.Кант, Г.Гегель, І.Фіхте);
моніторіальна система Белла і Ланкастера.
Іммануіл Кант - головне завдання
педагогіки, на його думку, полягає в тому,
щоб моральні закони проникли в душу
учня, а моральні норми стали для нього
суб’єктивно значущими.
Іоганн Готліб Фіхте відстоював ідеал
життєво дієвих знань, розглядав освіту як
засіб оволодіння національною культурою і
через неї – культурою людства.
Фрідріх Шлейєрмахер відстоював
соціальну зумовленість виховання та освіти.
Він вважав педагогіку мистецтвом і
розглядав зміст виховання й освіти поряд з
етикою та політикою.
Георг Вільгельм Фрідріх Гегель вважав
людину творцем історії перетворюючу роль
виховання.
У другій половині ХІХ ст. у західній філософії
виховання на зміну прийшла філософія
позитивізму, зорієнтована на факти соціології.
Герберт Спенсер надавав перевагу природничій
освіті як найбільш “корисній” для потреб кожної
людини. Гуманітарну освіту він вважав
другорядною і її існування пояснював традиційним
престижем класицизму.
У вихованні датського філософ-ірраціоналіст,
теолог Сьорен К’єркегор наголошував на
незалежність суджень вихованців і їхній особистій
моральній позиції.
Німецький філософ Артур Шопенгауер був
переконаний, що вчитель повинен знайомити
учнів з реальним, а не з прикрашеним світом і
вчити їх прагнути до самовдосконалення.
Класична зарубіжна педагогіка ХІХ ст.
представлена досвідом Й.Песталоцці, І.Гербарна,
Ф.Фребеля, Ф.Дістервега.
Йоганн Фрідріх Песталоцці – засновник
справжньої народної школи. Видатний
швейцарський педагог заснував теорію
початкового розвиваючого навчання та
виховуючої праці.
Песталоцці кардинально змінив зміст освіти
початкової школи.
Ідеї Й.Песталоцці пропагував Фрідріх Адольф
Дістервег. Він сформулював два взаємопов’язані
принципи навчання і виховання –
природовідповідність і культуровідповідність.
Питання громадського дошкільного виховання
вичав німецький організатор дитячих садків ,
педагог Фрідріх Фребель.
Значний вплив на формування національної
педагогічної думки мали ідеї французьких
соціалістів - утопістів Шарля Фур’є, Сен-
Сімона Клода Анрі де Рувруа, Роберта
Олена. Кожен з них мав свій оригінальний
погляд на розвиток освіти та зробив свій
внесок у її розвиток. Соціалісти-утопісти
пропонували реформувати освіту з
урахуванням розвитку науки та
промисловості, ввести трудове навчання.
Цю мету було розвинуто в комуністичній
теорії Карла Маркса та Фрідріха
Енгельса.
Вони розглядали питання освіти та
виховання підростаючого покоління в
контексті класової боротьби.
Тестові запитання
1. В якому році народився О.Духнович?
а) 1817;
б) 1803;
в) 1798.
2. Хто показав, що праця є найважливішим фактором
становлення особистості?
а) П.Куліш;
б) І.Кант;
в) О.Духнович.
3. “Буквар Южноруський” написав:
а) Т.Лубенець;
б) Х.Алчевська;
в) Т.Шевченко;
г) М.Шашкевич.
4. Автором “Граматики” є:
а) Л.Українка;
б) Т.Лубенець;
в) М.Корф;
г) П.Куліш.
5. Хто з німецьких педагогів вивчав питання
громадського дошкільного виховання?
а) А.Дістервег;
б) Й.Песталоцці;
в) Ф.Фребель.
6. Яку назву мав основний документ КирилоМефодіївського товариства?
а) “Книги буття українського народу”;
б) “Закон Божий”;
в) “Буквар Южноруський”.
Документ
Категория
Презентации по социологии
Просмотров
155
Размер файла
194 Кб
Теги
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа