close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Середньовічна культура

код для вставкиСкачать
Термін “середні віки” виник в Італії у XIV-XVI ст. в колі істориків і
літераторів, передових людей свого часу. Вони схилялися перед
культурою Стародавньої Греції і Стародавнього Риму,
намагалися відродити її. “Середніми віками” вони назвали час
між античністю і своєю епохою. Надалі в науці закріпився
розподіл історії на стародавню, середньовічну і нову. Середні
віки в сучасній періодизації всесвітньої історії охоплюють час
від краху Західної Римської імперії в V ст. н.е. до епохи Великих
географічних відкриттів (рубіж XV-XVI ст.), причому повне
панування саме середньовічного типу культури в Європі
пов'язують не з усім періодом, а з V-XIII ст. Потім в Італії
зароджується перехідна культурна епоха - Відродження, яка
охоплює кінець середньовіччя і початок Нового часу.
-
-
Виділяють такі основні періоди
середньовічної епохи:
- раннє Середньовіччя (V ст. - XI ст.);
- зріле (класичне) Середньовіччя
(XII-XIII ст.);
- пізнє Середньовіччя (XIV-XV ст.).
Три прошарки
середньовічного суспільства
Для середньовічної культури характерні дві
ключові відмінні ознаки: корпоративність і
домінуюча роль релігії та Церкви.
Середньовічне суспільство, як організм з
клітин, складалося з безлічі станів. Людина
по народженні належала до одного з них і
практично не мала можливості змінити своє
соціальне становище. З кожним станом
було пов'язано своє коло політичних і
майнових прав та обов'язків, наявність
привілеїв або їх відсутність, специфічний
уклад життя, навіть характер одягу. Існувала
сувора корпоративна ієрархія: два вищих
стани (духовенство, феодализемлевласники), потім купці, ремісники,
селяни (останні у Франції були об'єднані в
“третій стан”). Чітку формулу вивів на рубежі
X - XI ст. єпископ французького міста Лана
Адальберон: “.. одні моляться, інші воюють,
треті працюють...”. Кожний стан був носієм
відповідного типу культури.
Могутнім об'єднуючим чинником у
таких умовах виступали релігія і
церква. Визначальна роль
християнської релігії і церкви у всіх
галузях суспільного і культурного
життя складала принципову
особливість європейської
середньовічної культури. Церква
підпорядкувала собі політику,
мораль, науку, освіту і мистецтво.
Весь світогляд людини середніх
віків був теологічним (від грецького
“теос” - бог).
Середньовічний рицар
Образ Cередньовіччя часто
асоціюється з колоритною фігурою
озброєного рицаря в обладунку.
Рицарі - професійні воїни - являли
собою корпорацію, членів якої
об'єднували спосіб життя, моральноетичні цінності, особистісні ідеали.
Рицарська культура складається у
феодальному середовищі. Сам стан
феодалів був неоднорідним.
Нечисленну еліту феодального класу
утворювали найбільші землевласники
- носії гучних титулів. Ці найродовитіші
рицарі стояли на чолі своїх дружин,
часом справжніх армій.
Середньовічний рицар
Рицарі нижчі за рангом
служили в цих дружинах зі
своїми загонами,
з'являючись на перший
поклик володаря. На нижчих
рівнях рицарської ієрархії
стояли безземельні рицарі,
все надбання яких містилось
у військовій виучці і зброї.
Багато хто з них мандрував,
стаючи найманцем, а нерідко
і просто промишляв розбоєм.
Культ Прекрасної Дами
Рицарський кодекс знайшов
відображення в рицарській літературі. Її
вершиною вважається світська лірична
поезія трубадурів, яка виникла на півдні
Франції. З нею пов’язаний культ
Прекрасної Дами, служачи якій, рицар
повинен був дотримуватися правил
“куртуазії”. “Куртуазія”, крім військової
доблесті, вимагала уміння поводитися у
світському товаристві, підтримувати
розмову, співати.
До рицарської літератури також належить
рицарський роман, у якому описувались
пригоди і кохання рицарів (роман
«Трістан і Ізольда»).
Вормський собор
Стиль західноєвропейського мистецтва X - XII
ст. отримав назву “романський”. Він виник у
монументальній кам'яній архітектурі. В той
час всі кам'яні споруди називалися
римськими (Roma - Рим), на відміну від
варварських - дерев'яних. На формування
нового стилю вплинули і рівень будівельної
техніки того часу ( складні інженерні
прийоми не використовувалися), і реалії
політичного життя (провідна роль церкви,
зміцнення земельних володінь феодалів,
безперервні війни).
Пам’ятками романського зодчества є міські
собори у Вормсі, Шпейєрі та Майнці
(Німеччина), собор Нотр-Дам ла Гранд у
Пуатьє, собори в Тулузі, Орсивалі, Арлі, Велезі
(Франція), собори в Оксфорді, Вінчестері
(Великобританія) та в інших європейських
країнах.
Базиліка Сант-Аполлінаре
Нуово у Равені. VI ст.
Замок Хендінгхем (бл. 1140 р.)
Найбільш характерними для романського
мистецтва типами споруд є замок (укріплене
житло феодала) і храм, який зовнішнім
виглядом нагадує фортецю. Основою
планування романського храму стала
римська базиліка - велике прямокутне
приміщення, розділене перегородками на
декілька залів - нефів. Стіни були масивними,
важкими, вузькі вікна розташовувалися
високо над землею. Дахи спочатку
споруджували з дерева, але часті пожежі
примусили перейти до будівництва кам'яних
склепінь. Приміщення прикрашали
скульптурою і фресками. Для романського
живопису характерні дуже яскраві, контрастні
кольори. У Європі в XI ст. найбільшою
вважалася церква Клюнійського абатства резиденція ордену бенедиктинців на півдні
Франції.
Вормський собор.
Південний портал
Новим у еволюції християнського
храму стала поява скульптури на
фасадах церковних будівель.
Поступово відроджувалось мистецтво
кам’яної монументальної скульптури у
формі рельєфа на площині. Романська
скульптура досить виразна. Фігури
різні за розміром, розміщені у межах
вертикальної поверхні у строго
ієрархічному порядку. Христос завжди
більший за ангелів і апостолів, які, в
свою чергу, більші за простих
смертних. Людські фігури втрачають
матеріальність, об’ємність виражена
мало, пропорції вільні, одяг спадає
складками, що нагадують орнамент,
створюючи образну декоративність.
Для романського мистецтва характерне
звернення до всього незвичного,
фантастичного. Це зображення істот, у
яких поєднуються фігури звірів, птахів,
людини. У них простежуються
пережитки народних уявлень епохи
варварства.
Собор у Реймсі. 1211—
1481. Західний фасад
У XII-XV ст. зростання міст,
комплекс нових явищ духовного
життя, побутового укладу,
технічний прогрес призвели в
художній сфері до виникнення
нового стилю - готики. Готичний
стиль формується, як і
романський, в архітектурі.
Термін “готика” ввели в епоху
Відродження, виражаючи своє
ставлення до варварської, як
тоді вважали, архітектури
середніх віків (готи - назва
одного з варварських племен).
Собор Нотр-Дам у Парижі.
1163 — серед. XIV ст.
Західний фасад
Найбільш яскраві готичні пам'ятники міські споруди: ратуші і, головне, собори. У
ратуші концентрувалася ділова, практична
частина управління містом. Осередком же
всього суспільного життя, безумовно, був
собор. Крім основного призначення проведення богослужіння - тут читалися
лекції, проходили містерії - театралізовані
вистави на біблійні сюжети, укладалися
найбільш важливі договори. Собори
будувалися на замовлення міських комун,
які не шкодували на їх зведення грошей.
Оскільки собор був свого роду символом,
по ньому судили, яке місто. Собор часом
бував таким великим, що його не могло
заповнити і все населення міста. Готичний
собор Паризької Богоматері панує навіть
над сучасною столицею Франції,
перевершуючи величчю все побудоване
пізніше. Будівництво могло тривати
десятиріччями, а то і сторіччями. Найбільш
знаменитий довгобуд - Кельнський собор,
який заклали у XIІ ст., а закінчували за
старовинними кресленнями вже в XIX ст.
Кельнский собор (нім. Kolner Dom.)
Готичний собор – це цілий
світ, що увібрав у себе життя
середньовічного міста. Поряд з
ратушею, він був центром
зосередження усього
суспільного життя. Готичне
мистецтво володіє великою
виразною силою. Напруження
душевних сил, що закарбоване
на обличчях та фігурах, створює
враження бажання звільнитися
від плоті та досягти
потусторонніх таїн буття. У
цьому мистецтві немає спокою,
благоденства, воно пройняте
сум’яттям, високим духовним
поривом. Краса готичної
скульптури – це творіння духа,
пошук та боротьба з плоттю.
Cхема готичного храму
Головна зорова особливість готичної
архітектури - спрямованість будівлі вгору.
Готичні собори залишають відчуття
легкості, надхмарності при своїй
запаморочливій висоті. Як досягається
подібний ефект? Основний технічний
прийом готики – стрільчасте перекриття.
У романських будівлях кам'яне склепіння
даху було напівкруглим і спиралося на
стіни. Щоб витримати навантаження,
стіни мали бути масивними. У готичному
проекті конструюється свого роду
складний каркас з опорою прямо на
фундамент. Таким чином, з'являється
можливість зробити стіни легкими,
наситити різноманітними прикрасами. У
готичних соборах є безліч вікон зі
складними рамами, величезні вітражі,
галереї, переходи, вежі, скульптури.
Новий вітраж
Кельнського собору
Вітраж собору
Парижської Богоматері
Каркасна конструкція готичного собору
сприяла витісненню площини стін
великими віконними прорізами, тому
монументальний фресковий живопис
поступається місцем мистецтву
вітража. Вітраж –орнаментальна або
сюжетна декоративна композиція
(вікно), у якій зображення складається
із шматочків кольорового скла, що
з’єднуються між собою вузькими
свинцевими перегородками.
Тримається вітраж на залізній
арматурі, що закріплена у кам’яних
амбразурах та сплетіннях віконних
прорізів. Звичайними сюжетами для
вітражів були сцени із Старого та
Нового Заповіту, житія святих, а також
зображення Страшного суду.
Собор у Шартрі.
Західний фасад.
1134—70 рр.
Собор Вестмінстерського
абатства у Лондоні
Кожний з соборів присвячувався певній
основній темі: Паризький - Богоматері,
Шартрський - історії французького
королівського дому. Прикраси соборів рельєфи, скульптури, фрески, вітражі справжня енциклопедія середньовічного
світогляду і середньовічного життя.
Наприклад, Шартрський собор
прикрашають 9 тисяч скульптур. Химерно
переплітаються тут біблійні сюжети, античні
образи, побутові сцени, язичницькі мотиви,
фантастичні фігури.
Пам’ятками готичного зодчества є собор
Нотр-Дам у Парижі, собори у Реймсі та
Ам’єні (Франція), собор у Кельні
(Німеччина), Вестмінстерське абатство у
Лондоні (Великобританія), собор св.
Стефана у Відні (Австрія), костьоли Діви
Марії у Гданську і Кракові (Польща) та інші.
В образотворчому готичному мистецтві
особливе значення належить скульптурі, що
розвивалась у тісному зв’язку з архітектурою.
Головні риси, що характеризують готичну
скульптуру, такі: по-перше, перехід від
абстрактного начала у до явищ реального
світу, домінування релігійної тематики,
образи якої змінюються, наділяються рисами
глибокої людяності, посилення ролі світських
сюжетів і поява портрету. Другою особливістю
є те, що рельєф залишається у готичному
мистецтві, але головним видом скульптури
стає кругла пластика, перші пам’ятки якої
з’явилися у середині ХІІ ст. Вибір сюжетів і
розміщення зображень регламентували
правила, встановлені церквою. Сукупність
зображень, розподіл їх по фасадах соборів
відбивали систему релігійного світорозуміння
епохи.
Скульптура у готичному храмі присутня
скрізь – на фасадах, карнизах,
порталах, галереях та капітелях колон,
під зводами капел, на гвинтових
східцях, на водогінних трубах, на
консолях та інших місцях. Наприклад,
кожен із французьких соборів у Шартрі,
Ам’єні та Реймсі нараховує близько
двох тисяч скульптурних творів. Своєю
могутністю та фантазією вражають
скульптурні зображення собору
Паризької Богоматері (Нотр-Дам-деПарі), Реймського та Шартрського
соборів у Франції, Кельнського собору у
Німеччині, Кентерберійського собору та
собору Вестмінстерського абатства в
Англії та інші.
Церковна музика
Середньовіччя
Ансамбль середньовічної
музики Laterna Magica
Велику роль у музичному житті країн
Західної Європи зіграла римо-католицька
церква, яка використовувала емоційну силу
музичного мистецтва для впливу на
прихожан. Стиль церковної католицької
музики сформувався у ІV – VІІ ст. н.е.
Намагання церкви відділити церковні
наспіви від мирського життя породило таке
явище у церковному житті як
Григоріанський спів. Кодекс під назвою
«Григоріанський антифонарій» містив
зібрання церковних хорових наспівів,
основою для яких була Біблія.
Григоріанському співу характерні суворість,
стриманість мелодії, підпорядкування
тексту. Він є суто одноголосим, виконується
тільки чоловічим хором в унісон.
Середньовічна книга
Ріст духовної та матеріальної культури,
розвиток знань, посилили інтерес до
ілюстрованої книги, яка прикрашалася
мініатюрами – живописними зображеннями у
вигляді заставок або на всю сторінку.
Мистецтво книжкової мініатюри досить
швидко розвивалось та вдосконалювалось.
Багатство та гармонійність оформлення
сторінок, де текст, ініціали та ілюстрація
досягали органічного поєднання, робили
готичну книгу великим надбанням. Окрім
мистецького значення, ілюстровані рукописні
книги були джерелом історичних та
культурологічних знань. Так польський
манускрипт «Книга ремесел» (ХVІ ст.) у
прекрасних живих та виразних композиціях
зображує картини праці кожум’як, бондарів,
ковалів, кравців, шевців.
Середньовічні манускрипти у
Шварценбергському дворці
Средньовічна книжкова
мініатюра.
Ілюструвалися як богослужебні, так
і книги світського характеру.
Наприклад, знамениті французькі
«великі хронічки» представляють у
картинах всю історію Франції,
починаючи з Меровінгів, а
німецька книга любовних пісень
«Рукопис Мапессе» (ХІV ст.) є
образотворчим літописом
«куртуазного» побуту, з турнірами,
полюваннями, подвигами на честь
«прекрасної дами». Особливо
цінними є Кельтські рукописи, яким
характерна висока художня
майстерність та виразність.
Невід'ємною частиною європейського
середньовіччя є історія Візантії—
тисячолітньої імперії, єдиної держави,
яка проіснувала всі середні віки — з IV
ст. по XV століть. У той же час її культура
мала значні особливості в порівнянні
із західноєвропейською. Якщо в раннє
Середньовіччя Захід занепадає, то
колишня Східна Римська імперія
продовжує процвітати (назва «Візантія»
склалася від першої, грецької, назви
столиці — Візантії, перейменованої
пізніше на Константинополь). Культура
Візантії, яка була прямою
спадкоємицею Стародавньої Греції і
Риму, увібрала в себе багато чого із
культур східних народів, які її населяли.
У візантійській архітектурі знайшли своє застосування і розвиток
художні і технічні ідеї античності. Візантійські архітектори в
пошуках нових форм храму вирішили складне творче та інженерне
завдання — об'єднали прямокутну в плані базиліку і центричний
храм. Наслідком цих пошуків став найвидатніший витвір
візантійської архітектури — храм Святої Софії (Софія — символ
божественної мудрості) в Константинополі, побудований усього за
п'ять років за наказом Юстиніана. Рідкий для середньовіччя
випадок, коли нам відомі імена архітекторів — Анфімій з Трал та
Ісідор з Мілету. У плані храм являє прямокутник, його центральна
частина перекрита куполом, до якого примикають ще два
напівкуполи. Головним же в задумі була організація внутрішнього
простору храму. Надзвичайно багатий інтер'єр собору. Біля основи
купола по колу розташовано сорок вікон, так що для тих людей,
які перебувають внизу, частину стіни між вікнами не видно, і
купол, здається, летить у повітрі.
“Володимирська Богоматір”.
На відміну від архітектури у
візантійському образотворчому мистецтві
доля античної спадщини була іншою.
Елліністичні риси яскраво проявлялися у
ранніх фресках і мозаїках - жанрові
сцени, реалістичне зображення людей,
правильні пропорції. Однією з вершин є
мозаїки храму Св. Софії. Надалі
оформлюється так званий візантійський
канон, що передбачає площинне
зображення, регламентовані релігійні
сюжети. Сувора система існує і для
розміщення сюжетів монументального
живопису в храмах. Біблійна тематика
стає переважаючою. Виникає особливий
жанр живопису - іконопис (від грецького
“ікона” - картина), в якому всі канони
дотримуються дуже суворо. У нашій
національній історії особлива роль
належить привезеній до Києва в ХII ст.
візантійській іконі, яка пізніше отримала
назву “Володимирська Богоматір”.
Євангелиіст Марк.
Мініатюра Євангелія.
Друг. половина XII ст.
До великих художніх висот
піднялося у Візантії мистецтво
оформлення книги. На книжковий
живопис вся суворість канону не
поширювалася. Цим пояснюється
більший реалізм і виразність
книжкових мініатюр, що
виконувалися з великою
живописною майстерністю і
тонкощами (слово “мініатюра”
походить від назви червоної
фарби - “мініум”). Художники
розробляли не тільки сюжети
композицій, але і систему
взаємозв'язку тексту і мініатюр, їх
розташування, домагаючись
художньої єдності.
Релігійна література: різноманітні житія святих (агіографія),
заклинання, містерії на біблійні сюжети, псалми.
Хроніка (грец. – пов’язаний з часом) – літопис, вид історичного
твору. У хроніках знаходили відбиток факти з життя королів,
знатних рицарів, феодалів.
Твори героїчного епосу: Німеччина – “Пісня про Нібелунгів”,
Франція – “Пісня про Роланда”, Іспанія – Пісня про мого Сіда”,
Україна – “Слово о полку Ігоревім”, Вірменія – “Давид
Сасунський” та інш.
Рицарська література: рицарський роман (Кретьєн де Труа “Івен,
або Рицар Лева ”, “Трістан та Ізольда”).
Міська література: охоплювала побутову тематику, мала
приземлений характер, пропагувала здоровий глузд, грубуватий
гумор, була написана народною мовою (“Роман про лиса”).
Поезія: лірика трубадурів, труверів і мінезингерів, поезія вагантів.
Культура Середньовіччя, що проіснувала тисячу
років, породила нові ідеї та образи, нові естетичні
ідеали та нові художні форми. Надихаючись духом
християнства, мистецтво цього часу глибоко проникло
у внутрішній світ людини. Мислителі і художники
прагнули гармонії, замислювались над влаштуванням
світу. Творцями культурних шедеврів були прості
майстри, що уміли відтворити багатство
внутрішнього світу людини, її душевні пориви.
Середньовічна культура досить різноманітна, їй
характерні внутрішні протиріччя, вона зазнала
розквіту і занепаду. Разом з тим, їй властива ідейна,
духовна та художня цілісність, що визначалась
історичною реальністю, яка лежала в її основі.
Документ
Категория
Презентации по философии
Просмотров
229
Размер файла
6 406 Кб
Теги
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа