close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Класицизм

код для вставкиСкачать
Класицизм
Відомості про автора:
Макуха Тетяна Петрівна,
учитель української мови і літератури
Лебедівської загальноосвітньої школи І-ІІІ
ст.
Кам′янської районної ради
Черкаської області
Класицизм
(від лат. сlassicus – взірцевий) – один із основних
напрямів у європейській літературі й мистецтві ХVІІ –
початку ХІХ ст., зразком для якого було своєрідно
переосмислене класичне (давньогрецьке і давньоримське) мистецтво, яке необхідно було наслідувати
як таке, що вважалося ідеально досконалим.
Класицизм прагнув знайти логіку в усьому, висуваючи
розум як критерій оцінки й засіб пізнання світу і
людини, засвідчив прагнення до завершених і
досконалих форм, до гармонії на противагу
дисгармонії буття.
Класицизм виник
у Франції в ХVІІ столітті. Після смерті
кардинала Мазаріні королем 1660 року
було проголошено Людовіка ХІV, що
став відомим в історії Франції як
“король-сонце”. Саме в цю епоху, що
тривала більше як півстоліття,
абсолютизм досяг розквіту й певний час
відігравав прогресивну роль. Хоч
Людовік ХІV був далеко не ідеальним
монархом, проте увійшов в історію як
король-будівник і просвітитель. На цей
час і припадає розквіт культури
класицизму у Франції.
Людовік ХІV
Теоретиком класицизму вважають
французького поета Ніколя Буало
(1636 – 1711), який у своєму трактаті
“Мистецтво поетичне” сформулював
основні естетичні принципи нового
літературного напряму. Автор трактату
мав найсерйозніші наміри - встановити
закони й критерії високого, вічного
мистецтва, ідеальні зразки якого
створила античність. Поетика,
розроблена Буало, давно належить
історії, але поетичні формули з його
«Мистецтва поетичного» й досі
вражають людську уяву проникливістю
і точністю суджень, багатством
художньої думки, яка пережила свій час.
Ніколя Буало
Естетичні принципи класицизму:
чіткий поділ жанрів на “високі” (трагедія, епопея, роман,ода, елегія, ідилія)
та “низькі” (травестійна поема, комедія, байка, епіграма);
прописування для кожного жанру “своїх” художніх засобів, образів, тем
(персонажі “високих” жанрів – боги, царі, герої, “низьких” – простолюд;
теми для “високих” жанрів - доба античності та сива давнина, для “низьких
– сучасність);
залежність засобів емоційного впливу на читача від жанру твору (у трагедії
– величний жах і живе співчуття, в комедії – добродушний сміх, у сатирі –
гнівне висміювання, в оді – захоплення), тобто кожне почуття “мало
говорити своєю мовою”;
протиставлення добра і зла, героїв і лиходіїв, прекрасного і потворного,
високого і низького та перемога добра;
дотримання митцями закону єдності часу, місця і дії у драматичному творі.
Ідеологічна основа класицизму теорія просвітництва, найвизначнішими
представниками якої були Декарт, Вольтер, Дідро,
Руссо, Монтеск'є, Лессінг. За цією теорією найвищим
виявом людського духу, основною історичною силою
є розум. Корені зла вбачалися в неосвіченості людей,
тому головним завданням вважалося поширення
освіти. Просвітники ігнорували ірраціональні почуття
людини - палке кохання, пристрасть, захоплення,
одержимість, побожність тощо.
Філософія раціоналізму Рене
Декарта
Раціоналізм (від лат. rationalis розумний) - вчення в теорії
пізнання, згідно з яким достовірні
знання можуть бути отримані
лише за допомогою розуму.
Досвід, практика, почуття не
мають ніякого значення, головне
– діяльність розуму. “Я мислю,
отже, я живу” (Рене Декарт).
Рене Декарт
Визначальні риси класицизму:
раціоналізм (прагнення будувати художні твори на засадах розуму,
ігнорування особистих почуттів);
проста, прозора побудова твору;
першомета твору - краса як досконалість форми та величавість;
недооцінювалися новизна, оригінальність, натомість цінувалася
традиційна канонічність;
різкий поділ героїв на позитивних та негативних з цілком
сформованими характерами та однією-двома чітко вираженими
рисами вдачі;
ідеал мистецтва - людина вольова, освічена, з розвиненим
почуттям морального та громадянського обов′язку.
Найяскравіші представники
французького класицизму
П. Корнель
Ж. Расін
Ж.Лафонтен
Мольєр
Представники німецького
класицизму
Г.Шиллер
Й.В. Гете
Представники англійського
класицизму
Дж.Аддісон
Дж.Драйден
Представники класицизму Росії
Д.Фонвізін
М.Ломоносов
А.Кантемір
Г.Державін
Представники українського
класицизму
І.Котляревський
Г.Квітка-Основ′яненко
П.Гулак-Артемовський
В.Гоголь-Яновський
“Енеїда” І.П.Котляревського –
яскравий взірець класицизму
Бути чи не бути українському
народові?
Бути! — відповіла на це запитання
поема Котляревського.
О. Білецький
Двоплановість поеми
За влучним висловлюванням
В.Шевчука, побудова “Енеїди” нагадує
вертепну виставу, у якій на горішньому
ярусі скриньки представлялося сейозне
дійство про Христа та Ірода, а на
долішньому розігрувалася весела
інтермедія. Котляревський перевернув
вертепну скриньку догори дном і на
горішньому поверсі розіграв
інтермедійну частину, а в долішній
опустив високий прихований сюжет історію своєї землі.
Автор “Енеїди”
Серйозний національно-політичний зміст
під бурлескно-травестійною оболонкою
“Енеїда” І.Котляревського – не
просто переклад чи переробка
поеми давньоримського поета
Вергілія, а самобутній, високо
талановитий твір. Тоді як травестії
інших авторів (француза
П.Скарона, італійця Дж. Лаллі,
австрійця А.Блюмауера, росіян
Н.Осипова та А. Котельницького)
залишилися у своїй добі й
забулися, “Енеїда” І.Котляревського
стала етапним явищем в
українській літературі.
Публій Вергілій Марон
Кредо класицистичної людини,
за переконанням автора української
“Енеїди”, звучить так:
Де общеє добро в упадку,
Забудь отця, забудь і матку,
Лети повинность ісправлять.
Його формулу письменник вкладає в
уста Евріала – одного з найяскравіших
образів поеми.
Малюнок А.Базилевича
Існує судження, що
“Енеїда” Котляревського –
твір водночас традиційний і
новаторський, отже,
закономірно став на рубежі
давньої і нової літератур,
ніби вогнище, в якому згорів
старий птах Фенікс, щоб
воскреснути юним.
В.Шевчук
Прикмети старого (барокового)
стилю в “Енеїді”
двопланова багатоярусна композиція;
система підтекстових символів;
використання “мовних іграшок” (численних повторів,
гри синонімами тощо).
Класицистична основа твору
жанр комічної травестії, стиль бурлеску, що скеровані на
руйнування засад бароко;
використання “низької ” народної мови;
раціоналістичне змалювання життя, зокрема народного, а
не заглиблення в його суть;
раціоналістичне ставлення до людських почуттів;
скептичний погляд на людську природу;
гостра соціальна критика з позицій просвітницького
гуманізму;
просвітницький ідеал морального вдосконалення людини.
Післяслово
Класицизм в Україні не знайшов необхідної
ідеологічної й політичної бази для свого
становлення та розвитку. Він розвинувся в
літературах тих націй, які мали державу. Українці ж
перебували в складі чужих імперій і не могли
мати красного письменства як державної еліти. А
тому, на відміну від Франції, Росії, Англії, Німеччини,
Польщі, проіснував недовго і розвинувся мало.
Поширення набули тільки його “низькі” жанри –
травестійна поема, комедія, байка.
Причини неприйняття
класицистичних канонів в Україні:
- внутрішні
Романтична українська душа не приймала раціональних настанов, жорстко
унормованої поетики, холоднуватої атмосфери класицизму. Викликали
інтерес лише “низькі” жанри, в яких знаходилось місце для людських
емоцій, живих, упізнаванних характерів, злободенних проблем. З огляду на
особливості національного менталітету українське просвітництво значно
побожніше, прихильніше до емоційних станів, романтичніше.
- зовнішні
До кінця ХVІІІ ст. Україна була цілком поневолена і знекровлена Російською
імперією. У результаті остаточного знищення гетьманської держави,
козацтва, законодавчого закріпачення селянства, зросійщення церкви і
вищих верств суспільства український народ перетворився на “неповну”
націю (В.Пахаренко). А “неповній” нації зазвичай відповідає “неповна”
література. Тотальна русифікація катастрофічно звужувала як середовище
творців, так і споживачів літератури.
Значення класицизму для
українського письменства
Хоч класицизм в Україні проіснував недовго, проте
залишив помітний слід в національному письменстві. Саме
в цю добу відбувся перехід від українізованої
книжнослов′янської до живої народної мови. Цьому
посприяла “неповнота” української літератури: жанри, які
найкраще розвивалися, - травестійна поема, комедія, байка
– вимагали використання саме народної мови. Твори ж
“високих” Ґатунків українські класицисти писали переважно
по-російськи. Свідоме та послідовне плекання народної
мови як мови літературної принесла лише наступна доба –
романтична.
Список використаних джерел:
Літературознавчий словник-довідник / Гром′як Р.Т.,Ковалів Ю.І.,
Теремко В.І. –К.: Академія, 2007. – 752 с.
Наєнко М. Художня література України. – К.: Просвіта, 2005.- 660 с.
Пахаренко В. Українська література: Підручник для 9 класу. –
К.: Генеза, 2004. – 392 с.
Токмань Г. Цей багатобарвний мистецький світ / Дивослово.- 2001.№4 .- С.56 – 59.
www.ukrlib.com.ua
www. google.com.ua
Документ
Категория
Презентации по философии
Просмотров
316
Размер файла
1 529 Кб
Теги
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа