close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Життя дає мені уроки

код для вставкиСкачать
Творча зустріч з поетесою Раїсою Поляковою
 ЖИТТЯ
ДАЄ МЕНІ
УРОКИ
Підготувала
бібліотекар ЗОШ № 5 м. Токмака
Симоненко Галина Вікторівна
"ЖИТТЯ ДАЄ МЕНІ УРОКИ"
ТВОРЧА ЗУСТРІЧ З ПОЕТЕСОЮ
РАЇСОЮ ПОЛЯКОВОЮ
МЕТА: Ознайомити учнів із творчим доробком, першою збіркою поезії і прози "Світлиця", Р.І.Полякової, ветерана педагогічної праці міста Токмака; виховувати любов і повагу до художнього слова, рідного краю; розвивати творчі здібності школярів.
ОБЛАДНАННЯ: Плакати з написами: назва заходу "Життя дає мені уроки" (Раїса Полякова); епіграф "Неповторно прекрасний цей світ і хочеться жити в ньому вічно" (Р. Полякова); тематична підбірка: книга Р.Полякової "Світлиця", публікації авторки в міських та обласних газетах; фотоекспозиція "Життєвий і творчий шлях Раїси Полякової"; цитата до виставки "Життя не можна зупинити! Життя не можна розлюбить!" (Р.Полякова).
ХІД ЗУСТРІЧІ
Ведуча читає вірш Р.Полякової "Проста я жінка", який авторка визначила епіграфом до своєї збірки "Світлиця".
Проста я жінка
Я, просто жінка, бабуся й мати,
Все намагаюсь відшукати
Слова, що розтопили б лід,
Щоб болі серця вгамувати
І з хворих душ напругу зняти,
Відчаю і безсилля гніт.
Хоча мені немало літ,
Та ними тільки я багата.
Мої ж пісні почує світ
Не на однім веснянім святі.
Бібліотекар. Шановні друзі! Щойно ви прослухали вірш "Проста я жінка", автором якого є наша з вами землячка-токмачанка - Раїса Іллівна Полякова. Цей вірш можна назвати візиткою нашої гості. Тож дозвольте запросити до нашої вітальні ветерана педагогічної праці, яка, 25 років пропрацювала саме в нашій школі, поетесу за покликанням - Раїсу Іллівну Полякову.
На протязі багатьох років учителька Раїса Іллівна Полякова виступає на сторінках газет Токмака і Запоріжжя. Те і як вона пише, підкуповує глибиною почуттів і переживань, філософським осмисленням життя. Чудовий світ її поезії і прози. Багато чого вбирає цей світ, де словами, що йдуть із глибини душі, схвильовано і поетично виражається любов до рідної землі, її людей і природи.
Хто хоч раз спілкувався з Раїсою Іллівною, той ніколи не забуде її благородне й натхненне обличчя, теплоту душі, проникливий погляд очей і головне - простоту і доступність. Тож і сьогодні в цій вітальні нехай будуть відкриті наші душі і серця.
І от перед нами, шановні читачі, Раїса Полякова предстає з першою книгою своїх творів "Світлиця". Раїса Полякова - поетеса за призванням, її голос звучить самобутньо.
Авторка декламує вірш "Родинне коло".
Родинне коло
В ріднім краю, як у раю,
Як у освяченій світлиці,
Пісні складаю солов'ю,
Цілющу, свіжу воду п'ю
Із материнської криниці.
Рими спішать мені назустріч
І образи художні теж.
Слова,неначе струни звучні,
І роздуми не знають меж.
Не до душі мені мовчання,
Знов за перо берусь з старанням.
Життя дає віршам початок.
Скажу, кого ми любим свято:
Батьків, діток і онучаток.
Любов квітує там наколо,
А де? В родиннім дружнім колі.
Послухайте ж мене, панове!
До вас звертаюсь з щирим словом
В своїй віршованій промові,
Бо проза нас відкличе знову.
***
Я славлю руки працьовиті
Батьків, яких достойні діти.
Важлива справа - добро творити!
До щастя завжди двері відкриті.
В безмежнім сонячному світі
На довгі -довгі мирні літа. Бібліотекар. Справедливо говорять, що біографія поета - в його віршах. Але така вже особливість людини, що їй завжди хочеться знати, а що ж там у душі, у думках? Раїсо Іллівно, проведіть нас своїми стежинами творчості. Дозвольте Вам запропонувати декілька питань, які нам здалися найбільш цікавими.
Діалог між читачами і автором.
- Який епізод з дитинства закарбувався у пам'яті назавжди?
- Чому Ви почали писати, що було поштовхом до початку творчості?
- З чого народжуються Ваші вірші, і чим вони допомагають Вам у житті?
- Якій тематиці Ви надаєте перевагу у своїх поезіях?
- Яке Ваше життєве кредо?
- Що Ви найбільше цінуєте в людях і що вам у них не подобається?
- Якби Вам запропонували прожити життя спочатку, що б Ви у ньому змінили?
Бібліотекар. Раїсо Іллівно, як і в кожного поета, у Вас, мабуть, є свої улюблені поезії. Просимо їх почитати нам.
Авторка декламує свої вірші.
І ведуча. Поетеса Раїса Полякова знайшла шлях до читацьких сердець. Її поезії вражають душевною щедрістю, ніжністю. Та й сама Раїса Іллівна дарує людям добро, бо вірить вона в те, що душі людські завжди відкриті для добра і ласки, для ніжності й любові.
***
Що то за диво душа людська?
Які в ній бездонні глибини!
То в хвилях вирує, як річка гірська,
То спокій в ній - озеро синє.
То холодом зимнім її обдає,
То вітром гарячим пустелі.
Їй в спразі краплинки дощу віддає
Хмаринка з своєї оселі.
Вона віддзеркалює радість, біду.
Співає, сумує і плаче.
Відкрита для всіх і у всіх на виду,
Бо, мабуть, не може інакше.
То снігом сипучим її занесе,
То в променях сонця розквітне,
То в небо блакитне її піднесе
Переклик птахів перелітних.
ІІ ведуча. Справжній поет сприймає життя в усій його повноті і не розкладає на поличках окремі його прояви - оце тут вірші про природу, отут про людей, отут про роботу, отут про Батьківщину. У віршах Р.Полякової кожен рядок, кожне слово світяться красою життя, радістю існування на землі і тому в її творах так щільно зв'язані між собою людина, її праця, її думи й почуття, її прагнення й мрії з красою рідної землі, з багатством і щедрісю природи, з величчю України.
Україна чекає весни
Що в житті наймиліше мені?
Чисте небо без смагу війни.
Спокій, радість, довіра в очах,
А не біль, безнадія і страх.
Що в житті найдорожче мені?
Солов'їні хори навесні.
В білім шумі вишневі гаї
І сини кароокі мої.
І невтомні сільські трударі,
Що встають до ясної зорі,
Щедра сонцем нагріта земля
І дощами политі поля.Там і правда - в руках золотих,
Там і свіже повітря - для всіх.
І Вітчизна для серця одна,
Де людині - найвища ціна.
Чому ж важко живеться рідні?
Чому ж думи тривожать сумні?
Долі кращої варта і я,
І шановна родина моя.
Ще під силу козацькому роду
Зберегти свій народ у негоду.
Ще засяє наш зоряний шлях!
Не замерзне веселка в снігах! Нам шепочуть провісники-сни:
"Україна чекає весни!
Наша правда на світі жива!
Ще для пісні знайдуться слова!"
ІІІ ведуча. Раїса Іллівна не тільки чує та бачить багатозмістовну глибину усього, що нас оточує, а й уміє влучним, яскравим словом розповісти про все тим, хто хоче слухати і читати дзвінкі рядки її віршів. Отож, читачу піди за автором по своїй же рідній вулиці, над своєю річкою-Токмачкою, мимо добре знайомої тополі чи липи, і ти бачитимеш усе те, що бачив завжди. І те, однак, і не те. Ніби перед тим був похмурий день, все стояло в тіні, та от зазвучав поетичний рядок, і заграло усе, обарвилося, зашепотіло, загомоніло, загуло.
Читці декламують вірші "Веснянка" та "Парк над Токмачкою-рікою".
Веснянка
Знову нам весна тепло дарує
І дивує буйним цвітом світ.
В млоснім мареві земля парує
Безліч літ...
Мабуть, і Снігуронька розстала
Від Любові, Сонця і Весни,
Срібним гомінким струмочком стала,
Бачить в казці дивовижні сни.Сонечка проміння розбудило
Черешневий молодий садок,
І розкрили квітів крильця білі
Міріади ніжних пелюсток.
Краю любий, щедрий і багатий
Сяйвом сонця і своїм теплом,
Серцю дорогий, як мама й тато,
Рідна хата, верби над Дніпром. Ми, твої, хрещені, чемні діти,
Матінки-землі - одвічний цвіт,
Піснею-веснянкою сповиті,
Нам без тебе в світі не прожить.
Парк над Токмачкою-рікою
Нас весни сонцем, квітами вітали,
Парк над рікою цвів, неначе рай.
А як там гарно музиканти грали,
Котилося відлуння з краю в край!
Травневі свята в парку зустрічали,
Кружляли в парі тато й мама там.
За ними їхні діти поспішали
Назустріч швидкоплинності літам.
А з парку повертались, як з параду,
На вулицях - ногою ніде стать.
І кожен ніс в душі весняну радість,
Щоб день новий в надії розпочать.Нехай з тобою доля в нас не вийшла,
Та ще звучить той незабутній вальс,
Де квітла біля парку біла вишня
І пелюстками обсипала нас.
І в пам'ті назавжди збережеться
Із срібними перильцями місток,
Де юність залишила частку серця - У ніч Купали на воді вінок.
Де силу набирали наші крила,
Де в водах весен повнилось життя,
Де справжні долі ми свої зустріли,
Минулому ж немає вороття.
Давно вже наші весни відшуміли,
За обрієм той неповторний час.
І хоч сніги нам скроні посріблили,
Ти знову запросив мене на вальс.
ІV ведуча. Любов до матері. Це почуття найдужче за все. Коли читаєш вірш "Свет любви", у кожного з нас починає частіше битися серце, ми згадуємо свою матір, починаємо любити її ще дужче, намагаємося захистити найдорожчу людину від усяких негараздів, хвилювань.
Свет любви
На плитах молчат эпитафии -
Извечной печали печать...
Люблю я смотреть фотографии
И мамины письма читать.
Как солнышко, милая мама
У изголовья детей.
И память о ней вечно с нами
И радость общения с ней.
Всё было: дожди и пороша,
Цветами не устлан мой путь,
Но помнится только хорошее - Мгновенья счастливых минут.Свет синий горящей лампады
В рождественский вечер святой,
И мама с Мадонною - рядом,
Как со своею сестрой.
Пока живы матери наши,
И розы не вянут зимой,
Слезой не горчит вино в чаше
Любви бескорыстной земной.
Коль нас с ней судьба разлучает
Навеки, на все времена,
Звезда свет любви излучает,
Что сердцем её зажжена.
І ведуча. Найдовшою й найцікавішою віхою в житті Раїси Іллівни була учительська робота в рідному місті. З теплотою і повагою згадує в творах Раїса Іллівна про своїх колишніх колег, учнів, яких навчала, про шкільне життя. Вона любить дітей, добре знає їхні характери, інтереси. "Шкільна доріжка... Сотні разів міряють відстань від дому до школи малі дитячі ніжки, з кожним днем набирають сили й пружності.
А час іде, і портфель стає легшим, і мама вже не йде назустріч кожного дня, бо не в першому, а вже третьому, п'ятому, сьомому, одинадцятому класі вчиться син чи донька.
Інше турбує тепер мамине серце: яку життєву дорогу вибере її дитина? Над цим питанням все частіше замислюється мати.
У всіх мам одне бажання - бачити в майбутньому свою дитину, і щасливою, і неодмінно хорошою людиною.
І діти теж мріють. Їх захоплює романтична уява про професію, інколи наївна, а інколи по-дорослому серйозна".
Р.Полякова "Стежка у життя" (Педагогічні роздуми)
Учениця декламує вірш "Я поспішаю на світанку в школу"
Я поспішаю на світанку в школу
Я поспішаю на світанку в школу,
Хоча пора вже на печі сидіть.
Щебече дзвінко дітвора навколо,
Не хочеться цих ранків пропустить.
Нове життя про день прийдешній дбає,
Щоб дочекатися багатих жнив.
Онук бабусю-вчительку питає:"Уроки ти повчила? Я повчив".
Крилата зміна в вирій вилітає
До ще не звіданих наукою країв.
І лише тому щастя одізветься,
Хто марно не проспав гарячих днів,
Хто головою і жагучим серцем
Країну знань з дитинства полюбив. ІІ ведуча. Останні 25 років, досить цікаві й плідні, пройшли в загальноосвітній школі № 5. Як згадує Раїса Іллівна: "Тут я набиралась досвіду від своїх колег, зрозумівши вічну істину: скільки вчитель живе, стільки і вчиться".
Творчому колективу учителів п'ятої школи, учням та їх батькам адресується вірш "Школа добра".
Школа добра
Поки ще я не склала свої крила,
Поки мене недуга не скорила.
Поки мене оберігає час,
Я буду знову віршувати
І добрим словом сповіщати
Про рідний дім - місто Токмак.
Мені веліла "Так!"
Природа-мати,
І Бог подарував щасливий шанс.
***
Ще й досі школа мені сниться
І гомінлива дітвора.
Тополі - за вікном, світлиця -
Сюди навідатись пора.
Почула, що у п'ятій школі
Шевченківські проходять дні.
Учительській я вдячна долі,
Яку обрала навесні.
***
Гостей з півслова розуміють
Юні усміхнені обличчя.
Добра тут зерна зріють вічні
Вже не одне десятиріччя.
Тут хлібом-сіллю зустрічають,
Людей звитяги тут вінчають.
Тут так співають "Заповіт",
Що спів той полонить весь світ.
До справ корисних тут стремління,
В праці - настійливість, сумління.
"Нам рідна ненька Україна",-
Свідчать прийдешні покоління.
***
Школа добра усім знайома:
Дороговказ - у нашім домі!
ІІІ ведуча. Маючи здібності до написання віршів і любов до пісенного мистецтва, Раїса Іллівна написала чимало романсів, на деякі з них наші місцеві композитори написали музику.
Раїса Іллівна неодноразово була гостею фестивалю сучасного українського романсу "Осіннє рандеву". Засновник і організатор цих фестивалів Мар'ян Ілліч Гаденко, поет, композитор, співак.
Романс - це пісня, що хвилює, це доля, що бентежить душу, не залишаючи нікого байдужим. У романсі між радістю і сумом немає межі, а печаль завжди світла. Це наші спомини і почуття - в полоні мелодії та слова.
Вокальна група виконує романси Р.Полякової, музику до яких написав місцевий композитор В.Олізько.
Незабутня зустріч
Хоч швидко любе літечко минає,
Тебе вже не чекаю й не шукаю
І не сумую, не журюсь, не плачу,
А тільки в спогадах своїх я бачуТу незабутню зустріч, моя мріє,
Від неї ще теплом весняним віє.
Ти вперше запросив мене на танець,
Мій синьоокий голуб, мій обранець. Серденько облила гаряча хвиля,
Запахло навкруги чарівне зілля.
Якби Господь нам дав ще й вічні крила,
З тобою я б весь Всесвіт облетіла.
Сходить сонце
Голос дівчини у вінку:
Ой, розквітла моя вишенька,
А у мене таке лишенько...
Зарясніли гілки густо,
Тільки в серці моїм пусто.
І стою я біля тину,
Мов заплакана дитина.
Мабуть, я загину з туги,
Бо мій милий знайшов другу.
Вмиюсь чистою сльозою
Під зеленою вербою,
Помолюся зранку Богу
І знайду свою дорогу.
Чоловічий хор:
А життя, як довга нива,
Будеш ще і ти щаслива.
Тобі доля посміхнеться,
І відпустить туга серце.
І поспіють в саду вишні,
За лицаря заміж вийдеш.
Витри сльози, не журися,
Сходить сонце - подивися!
Малинове вино
Я тільки, кохана, для Вас
Зберіг малинове вино
І вперше засвідчую Вас,
Що Ви мені любі давно.
Зібрались птахи у відліт,
Та ще не погасло вино.
Кружля помаранчевий лист,
У світлі за Вашим вікном.Дарую я Вам цей романс...
Життя - нескінчене кіно.
Хоч долі роз'єднують нас,
Ви в серці моїм всеодно.
Я тільки, кохана, для Вас
Зберіг малинове вино.
Заключне слово бібліотекаря. В одному із віршів Раїса Полякова написала:
Как прежде, не ищу покоя,
Опять бегут ряды горячих строк,
И вновь звучат стихи, они не спят со мною,
Диктует жизнь по-своему урок.
Те, що диктується життям, Раїса Полякова пропускає через своє серце і душу, і народжуються натхненні поетичні рядки і такі ж твори прози. Та попереду ще стільки можливостей, стільки життєвого шляху. Раїса Іллівна і надалі буде радувати читачів своєю самобутньою творчістю.
А закінчити нашу зустріч дозвольте рядками з нарису авторки "Життя дає мені уроки": "Швидко плинне наше життя. Невблаганний час. І все-таки неповторно прекрасний цей світ, і хочеться жити в ньому вічно. З віком дивуєшся новизні вражень і ще більше любиш це життя.
Життя не можна зупинити!
Життя не можна розлюбить!
Автор
simonenko12
Документ
Категория
Поэзия
Просмотров
129
Размер файла
4 948 Кб
Теги
урок, мені, дає, життя
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа